ScienceRise: Medical Science
Not a member yet
556 research outputs found
Sort by
Вплив вибору розчину при рідинній ресусцитації пацієнтів з септичним шоком
No full textThe aim. Compare the hemodynamic effects and safety of infusion of the balanced crystalloid solution, sorbitol-based solution, and standard solution (0.9 % sodium chloride).
Materials and methods. A prospective randomized clinical trial was carried out, the study included 68 adult patients, who had the active surgical infection, and were in a state of septic shock. A corresponding solution with a volume of 500 ml was used for resuscitation. Hemodynamic and other clinical and laboratory parameters were monitored.
Results. There was no significant difference in mean arterial pressure (MAP) between the 3 groups before the 45th minute (p>0.05), from the 50th minute to 2 hours they were found only between the NS and Sorb groups (p <0.05). No statistically significant difference in heart rate (HR) was obtained in any measurement (p> 0.05). Cardiac output (CO) and oxygen delivery (DO2) did not differ until 35 min (p> 0.05) and up to 40 min (p> 0.05); after 40 min and 45 min, a significant difference was also found between the Sorb and NS groups (p <0.05). After infusion of a sorbitol-containing solution and a balanced polyionic solution, the acid-base state of the blood significantly improved. The applied dose of the sorbitol-containing solution was safe for renal function and blood clotting in septic shock in this study. But the applied balanced polyionic solution may be associated with a decrease in the number of platelets. Daily changes by APACHE II scores in each group were not statistically significant. The difference in 7-day and 28-day mortality between groups was not statistically significant (p>0.05).
Conclusions. In our study, the balanced polyionic solution with 1.9 % sodium lactate and 6 % sorbitol was the most effective and safe infusion solution for the treatment of septic shock, it can be used as a supplement to balanced crystalloid solutions. When using a balanced polyionic solution (Ringer's acetate) with 0.07 % L-malonic acid, the platelet count should be monitored more oftenЦель. Сравнить гемодинамические эффекты и безопасность инфузии cбалансированного кристаллоидного раствора, раствора на основе сорбитола и стандартного раствора (0,9 % натрия хлорида).
Материалы и методы. Проведено проспективное рандомизированное клиническое исследование, к исследованию привлекались 92 взрослых пациента, имеющих активную хирургическую инфекцию и находящихся в состоянии септического шока. Для ресусцитации применялся соответствующий раствор в объёме 500 мл, проводились мониторинг гемодинамических и других клинико-лабораторных показателей.
Результаты. Достоверной разницы по среднему артериальному давлению (СрАД) между 3-мя группами до 45-й минуты не наблюдалось (p>0.05), от 50-й минуты до 2 часов они обнаружены только между NS и Sorb группами (p<0.05). Статистически достоверной разницы по частоте сердечного сокращения (ЧСС) не получено ни в одном измерении (p>0.05). Сердечный выброс (СВ) и доставка кислорода (DO2) не различались до 35 мин (p>0.05) и до 40 мин (p>0.05), после 40 мин и 45 мин достоверная разница обнаружена так же между Sorb и NS группами (p<0.05). После инфузии сорбитол-содержащего раствора и сбалансированного полиионного раствора, значительно улучшалось кислотно-основное состояние крови. Применяемая доза сорбитол-содержащего раствора была безопасна для функции почек и свертывания крови при септическом шоке в данном исследовании. Но не исключается, что применение сбалансированного полиионного раствора может быть связано со снижением количества тромбоцитов. Суточные изменения баллов по шкале APACHE II в каждой из групп не были статистически значимой. Разница в 7-дневной и 28-дневной летальности между группами не была статистически достоверной (p>0.05).
Выводы. В проведенном исследовании, сбалансированный полийонный раствор с 1.9 % лактатом натрия и 6 % сорбитом являлся наиболее эффективным и безопасным инфузионным раствором для лечения септического шока, его можно использовать как дополнение к сбалансированным кристаллоидным растворам. При применении сбалансированного полиионного раствора (Рингера ацетат) с 0.07 % L-малоновой кислотой следует контролировать количество тромбоцитов чащеМета. Порівняти гемодинамічні ефекти і безпеку інфузії збалансованого кристалоїдного розчину, розчину на основі сорбітолу та стандартного розчину (0,9 % натрію хлориду).
Матеріали та методи. Проведено проспективне рандомізоване клінічне дослідження, до дослідження залучалися 92 дорослі пацієнти, які мають активну хірургічну інфекцію і перебували в стані септичного шоку. Для ресусцитації застосовувався відповідний розчин в обсязі 500 мл, проводилися моніторинг гемодинамічних та інших клініко-лабораторних показників.
Результати. Достовірної різниці по середньому артеріальному тиску (СрАТ) між 3-ма групами до 45-ї хвилини не спостерігалося (p>0.05), від 50-й хвилини до 2 годин вони виявлені тільки між NS і Sorb групами (p<0.05). Статистично достовірної різниці по частоті серцевого скорочення (ЧСС) не було виявлено в жодному вимірі (p>0.05). Серцевий викид (СВ) і доставка кисню (DO2) не розрізнялися до 35 хв. (p> 0.05) і до 40 хв. (p> 0.05), після 40 хв. і 45 хв. достовірна різниця виявлена теж між Sorb і NS групами (p<0.05). Після інфузії розчину, який містить сорбітол та збалансованого полііонного розчину, значно поліпшувався кислотно-лужний стан крові. Застосовувана доза розчину, який містить сорбітол, була безпечна для функції нирок і згортання крові при септичному шоці. Але не виключається, що застосовуваний вид збалансованого полііонного розчину може бути пов'язаний зі зниженням кількості тромбоцитів. Добові зміни балів за шкалою APACHE II в кожних групах не були статистично достовірними. Різниця у 7-денній та 28-денній летальності між групами не була статистично достовірною (p>0.05).
Висновки. В проведеному дослідженні, збалансований полііонний розчин з 1.9 % лактатом натрія и 6 % сорбітом виявився найбільш ефективним та безпечним інфузійним розчином для лікування септичного шоку, його можливо застосовувати як доповнення до збалансованого кристаллоїдного розчину. При застосуванні збалансованого полііонного розчину (Рінгера ацетат) с 0.07 % L-малоновою кислотою слід частіше контролювати кількість тромбоциті
Стресова відповідь та стан когнітивних функцій в періопераційному періоді у пацієнтів похилого та старечого віку при проведенні лапароскопічної холецистектомії
No full textThe aim. To investigate the dynamics of stress markers and the state of cognitive functions in the perioperative period during laparoscopic cholecystectomy in elderly patients.
Materials and methods. We examined 84 patients aged 68.1 ± 0.6 years, with diagnosed gallstone disease, acute cholecystitis, who underwent laparoscopic cholecystectomy. Patients were randomized into 2 groups: Group I - inhalation anesthesia based on sevoflurane with mechanical ventilation; Group II - TBA based on propofol with mechanical ventilation. Hemodynamic parameters, dynamics of stress markers (cortisol, insulin, glucose) and cognitive function were investigated.
Results. Glucose and insulin levels in both groups remained within normal limits at all stages of the study. The baseline cortisol level was higher than normal in both groups, but at 4, 5, 6 stages of the study decreased significantly compared with baseline values (p<0.001).
In the study of cognitive functions by the Luria test and the MMSE scale, a significant decrease was found in both groups on the day after surgery.
According to the Luria test, the score in group I significantly decreased the day after surgery against the period before premedication by 8.7% (p<0.001), in group II - by 10.1% (p<0.001); according to the MMSE scale, the score in group I significantly decreased on the day after surgery against the period before premedication by 6.0% (p<0.001), in group II - by 6.3% (p<0.001).
On the fifth postoperative day, no significant differences in baseline values between the Luria test and the MMSE scale were detected.
Conclusions. The comparative analysis of the dynamics of stress marker levels in both groups revealed some advantages of general sevoflurane-based anesthesia in antistress protection of patients in the perioperative period during laparoscopic cholecystectomy compared with total intravenous anesthesia based on propofol. However, the effectiveness of anti-stress protection of both types of anesthesia was sufficient.
According to the correlation analysis, an inverse correlation was found between the state of cognitive functions in the postoperative period and the level of cortisol in the intraoperative periodЦель работы: исследовать динамику уровней маркеров стресса и состояние когнитивных функций в периоперационном периоде при проведении лапароскопической холецистэктомии у пациентов пожилого и старческого возраста.
Материалы и методы. Обследовано 84 пациента в возрасте 68,1 ± 0,6 года, с диагнозом желчнокаменная болезнь, острый холецистит, которым проведено ЛХЭ. Больные разделены на 2 группы: I группа — ингаляционная анестезия на основе севофлурана с ИВЛ; II группа — ТВА на основе пропофола с ИВЛ. Проводился мониторинг показателей гемодинамики, исследования уровня маркеров стресса (кортизол, инсулин, глюкоза) и когнитивных функций.
Результаты. Уровень глюкозы и инсулина в обеих группах оставался в пределах нормы на всех этапах исследования. Исходный уровень кортизола был выше нормы в обеих группах, но на 4, 5, 6 этапах исследования достоверно снизился по сравнению с исходными значениями (р < 0,001).
При исследовании когнитивных функций по тесту Лурия и шкале MMSE, было обнаружено их достоверное снижение в обеих группах на следующие сутки после операции.
По тесту Лурия оценка в I группе достоверно снизилась на следующие сутки после операции относительно периода до премедикации на 8,7% (p <0,001), во II группе- на 10,1% (p <0,001); по шкале MMSE оценка в I группе достоверно снизилась на следующие сутки после операции относительно периода до премедикации на 6,0% (p <0,001), во II группе- на 6,3% (p <0,001).
На пятые сутки после операции достоверных различий относительно исходных значений по тесту Лурия и шкале MMSE обнаружено не было.
Выводы. Cравнительный анализ динамики уровней маркеров стресса в обеих группах, обнаружил некоторые преимущества общей анестезии на основе севофлурана в антистрессорной защите пациентов в периоперационном периоде при проведении лапароскопической холецистэктомии в сравнении с тотальной внутривенной анестезией на основе пропофола с ИВЛ. Однако эффективность антистрессорной защиты обоих видов анестезии была на достаточном уровне.
По данным корреляционного анализа выявлена обратная корреляционная связь между состоянием когнитивных функций в послеоперационном периоде и уровнем кортизола в интраоперационном периодеМета роботи: Дослідити динаміку рівнів маркерів стресу та стан когнітивних функцій в періопераційному періоді при проведенні ЛХЕ в пацієнтів похилого та старечого віку.
Матеріали й методи. Обстежено 84 пацієнти віком 68,1 ± 0,6 роки, з діагнозом жовчнокам’яна хвороба, гострий холецистит, яким проведено ЛХЕ. Хворих рандомізовано на 2 групи: І група — інгаляційна анестезія на основі севофлурану зі ШВЛ; ІІ група — ТВА на основі пропофолу зі ШВЛ. Проводився моніторинг показників гемодинаміки, дослідження рівня маркерів стресу (кортизол, інсулін, глюкоза), когнітивних функцій.
Результати. Рівні глюкози та інсуліну в обох групах залишалися в межах норми на всіх етапах дослідження. Вихідний рівень кортизолу був вищий за норму в обох групах, але на 4, 5, 6 етапах дослідження достовірно знизився проти вихідних значень (р < 0,001).
При дослідженні когнітивних функцій за тестом Лурія та шкалою MMSE, було виявлено їх достовірне зниження в обох групах на наступну добу після операції.
За тестом Лурія оцінка у I групі достовірно знизилася на наступну добу після операції проти періоду до премедикації на 8,7 % (p < 0,001), у II групі- на 10,1 % (p < 0,001); за шкалою MMSE оцінка у I групі достовірно знизилася на наступну добу після операції проти періоду до премедикації на 6,0 % (p < 0,001), у II групі- на 6,3 % (p < 0,001).
На п’яту післяопераційну добу достовірних відмінностей відносно вихідних значень за тестом Лурія та шкалою MMSE виявлено не було .
Висновки. Порівняльний аналіз динаміки рівнів маркерів стресу в обох групах, виявив деякі переваги загальної анестезії на основі севофлурану в антистресорному захисті пацієнтів у періопераційному періоді під час проведення лапароскопічної холецистектомії в порівнянні з тотальною внутрішньовенною анестезією на основі пропофолу зі ШВЛ. Однак ефективність антистресорного захисту обох видів анестезії була на достатньому рівні.
За даними кореляційного аналізу виявлено зворотній кореляційний зв'язок між станом когнітивних функцій у післяопераційному періоді та рівнем кортизолу в інтраопераційному період
Результати холтерівського моніторування у хворих на ІХС в залежності від вираженості атеросклеротичного ураження коронарних артерій
No full textThe aim – to conduct a comparative analysis of the presence, frequency and duration of episodes of myocardial ischemia and arrhythmias based on the results of Holter monitoring in patients with coronary heart disease depending on the condition of the coronary arteries.
Materials and methods. We examined 53 patients (group I) with stable coronary heart disease (CHD) and slightly altered coronary arteries (INOCA), who were hospitalized in the period from October 2018 to February 2021 at the “City Clinical Hospital № 8” of Kharkiv City Council. Group II included 52 patients with a diagnosis of stable coronary heart disease, and according to coronary angiography (CAG) had stenosis of coronary arteries (CA) more than 50 %.
Results. According to the results of comparative analysis, it was found that in group I there were signs of myocardial ischemia – depression of the ST segment in 62.3 % (n=33) and elevation of the ST segment in 11.3 % (n=6), compared with group II -73 % (n=38) and 5.66 % (n=3), respectively. Ventricular arrhythmias (VA) have been reported in 52 patients of group I, and in 44 patients of group II. VA 4 and 5 type according to Laun, was significantly higher in group II compared with group I (p=0.0324). The occurrence of ventricular tachycardia was recorded in 5.7 % (n=3) of patients in group I and 9.3 % (n=5) patients of group II (p=0.347). In group II, there was a tendency to more episodes of ischemia compared with group I (p=0.072). The duration of ischemia was significantly longer in group I, compared with group II (p=0.042).
Conclusions. The results of the study did not show significant differences in the development of the number of episodes of myocardial ischemia according to Holter monitoring depending on the condition of the coronary arteries. The duration of episodes of ischemia in patients with INOCA is significantly longer than in patients with obstructive atherosclerosis. In patients with coronary heart disease with obstructive coronary arteries, ventricular arrhythmia was statistically significantly more severe according to LownЦель работы – провести сравнительный анализ наличия, частоты и продолжительности эпизодов ишемии и нарушений ритма по результатам холтеровского мониторирования у больных с ИБС в зависимости от состояния коронарных артерий.
Материалы и методы. Обследовано 53 пациента (группа I) со стабильной ишемической болезнью сердца (ИБС) при малоизмененных коронарных артериях (INOCA), которые были госпитализированы в период с октября 2018 году до февраля 2021 в КНП «Городской клинической больницы № 8» Харьковского городского совета. В группу ІІ условно вошли 52 больных с диагнозом стабильная ИБС, и по данным КАГ имели стеноз КА более 50 %.
Результаты и обсуждение. По результатам сравнительного анализа установлено, что в группе I были выявлены признаки ишемии миокарда в виде депрессии сегмента ST в 62,3 % (n=33) и подъемов сегмента ST-11,3 % (n=6), по сравнению с группой ІІ -73 % (n=38) и в 5,66 % (n=3) соответственно. Желудочковые экстрасистолы (ЖЭ) были зарегистрированы у 52 больных группы I, и в 44 пациентов группы II в. ЖЭ 4 и 5 типа по Лауну, была достоверно выше в группе ІІ по сравнению с группой I (р=0,0324) Возникновение желудочковой тахикардии было зафиксировано в 5,7 % (n=3) больных группы I и в 9,3 % (n=5) пациентов группы ИИ (р=0,347). В группе ІІ отмечалась тенденция к большему количеству эпизоды ишемии по сравнению с группой I (р=0,072). Продолжительность ишемии была достоверно длиннее в группе I, по сравнению с группой ІІ (р=0,042).
Выводы. Результаты исследования не показали достоверных различий по развитию количества эпизодов ишемии по данным Холтеровского мониторирования в зависимости от состояния коронарных артерий. Продолжительность эпизодов ишемии у пациентов с INOCA достоверно длиннее по сравнению с больными с обструктивным атеросклерозом. У больных ИБС с обструктивными коронарными артериями желудочковая аритмия имела статистически достоверно более тяжелый характер по ЛаунуМета роботи – провести порівняльний аналіз наявності, частоти і тривалості епізодів ішемії та порушень ритму за результатами Холтерівського моніторування у хворих з ішемічною хворобою серця в залежності від стану коронарних артерій.
Матеріали і методи. Обстежено 53 пацієнта (група І) зі стабільною ішемічною хворобою серця з малозміненими коронарними артеріями (INOCA), що були госпіталізовані в період з жовтня 2018 року до лютого 2021 року до КНП «Міської клінічної лікарні № 8» Харківської міської ради. До групи ІІ умовно увійшли 52 хворих з діагнозом стабільна ІХС, та за даними КАГ мали стенози КА понад 50 %.
Результати та обговорення. За результатами порівняльного аналізу встановлено, що у групі І було виявлено ознаки ішемії міокарда у вигляді депресії сегмента ST у 62,3 %( n=33) та елевації сегмента ST-11,3 % (n=6), в порівнянні з групою ІІ-73 %( n=38) та у 5,66 % (n=3) відповідно. Шлуночкові екстрасистоли (ШЕ) були зареєстровані у 52 хворих групи І, та у 44 пацієнтів групи ІІ. ШЕ 4 та 5 типу по Лауну, була достовірно вище у групі ІІ в порівнянні з групою І (р=0,0324) Виникнення шлуночкової тахікардії було зафіксовано у 5,7 % (n=3) хворих групи І та у 9,3 % (n=5) пацієнтів групи ІІ (р=0,347). У групі ІІ відзначалася тенденція до більшої кількості епізодів ішемії в порівнянні з групою І (р=0,072). Тривалість ішемії була достовірно довшою у групі І, в порівнянні з групою ІІ (р=0,042).
Висновки. Результати дослідження не показали достовірних відмінностей щодо розвитку кількості епізодів ішемії за даними Холтерівського моніторування в залежності від стану коронарних артерій. Тривалість епізодів ішемії у пацієнтів з INOCA достовірно довша в порівнянні з хворими з обструктивним атеросклерозом. У хворих на ІХС з обструктивними коронарними артеріями шлуночкова аритмія мала статистично достовірно більш важкий характер за Лауно
Контраверсійні технології при інтрамедулярному остеосинтезі переломів стегнової кістки у щурів
No full textThe aim: to conduct a comparative study of osteoreparative regeneration, namely in the periosteal and intermediate areas of the cortex, during intramedullary osteosynthesis of the femur of rats with and without reaming of the bone marrow canal.
Materials and methods. The work is based on the results of an experimental study conducted on 56 white mature laboratory rats, which simulated diaphyseal fracture of the femur and performed stable nail osteosynthesis with reaming of the bone marrow canal in the first series and without reaming in the second series of the experiment. Histological examination of the specimens was performed on the 7th, 14th, 28th and 90th day after surgery.
Results. The procedure of reaming the bone marrow canal reduces the potential reparative capacity of bone tissue in the endosteal area and leads to “distorted” activation of the process of the cortex restructuring. There is a significant activation of osteoclastic resorption.
Conclusions. Bone fusion is more active with the use of intramedullary fixator without reaming of the bone marrow canal, because its reaming reduces the manifestations of reparative potentials in the endosteal region and leads to excessive activation of the resorptive process of restructuring the cortex of both endosteal and central partЦель работы: провести сравнительное исследование течения остеорепаративной регенерации, а именно в периостальном и интрамедиарном участках кортекса, при интрамедуллярном остеосинтезе бедренной кости крыс с рассверливанием костно-мозгового канала и без его рассверливания.
Материалы и методы. В основе работы лежат результаты экспериментального исследования, проведенного на 56 белых половозрелых лабораторных крысах, у которых моделировали диафизарный перелом бедренной кости и выполняли стабильный остеосинтез гвоздем с рассверливанием костно-мозгового канала в І-й серии и без его рассверливания во ІІ-й серии эксперимента. Гистологическое исследование препаратов проводили на 7, 14, 28 и 90-е сутки после оперативного вмешательства.
Результаты. Сращение кости более активно протекает при остеосинтезе без рассверливания костно-мозгового канала, что подтверждается появлением костной ткани в интрамедиарной зоне перелома на 14 сутки, в отличие от первой серии, где костная ткань в регенерате обнаруживается только на 28 сутки, а также большим количеством животных на 90 сутки с костной структурой интрамедиарного регенерата. Введение интрамедуллярного фиксатора без рассверливания канала способствует сохранению участков костного мозга с полипотентными стромальными клетками, которые являются дополнительной составляющей для повышения остеобластического пула клеток на поверхности эндоста и в интрамедиарной части регенерата.
Выводы. Рассверливание костно-мозгового канала снижает проявления репаративных потенций в эндостальном участке и приводит к активации процесса перестройки кортекса как эндостальной, так и центральной его частей.
При этом отмечается активизация остеокластической резорбции, которая сопровождается появлением полостей резорбционного типа по эндостальной поверхности кортекса и формированием крупных полостей резорбции и узурации эндостальной части кортекса, который приобретает вид губчатой костиМета роботи: провести порівняльне дослідження перебігу остеорепаративної регенерації, а саме в періостальній та інтрамедіарній ділянках кортексу, при інтрамедулярному остеосинтезі стегнової кістки щурів з розсвердлюванням кістково-мозкового каналу та без його розсвердлювання.
Матеріали і методи. В основі роботи лежать результати експериментального дослідження, проведеного на 56 білих статевозрілих лабораторних щурах (віком 6 місяців, живою масою 280 – 310 г) лінії WAG. Моделювали діафізарний перелом стегнової кістки шляхом її остеотомії та виконували стабільний остеосинтез цвяхом. Тваринам І серії розсвердлювали кістково-мозковий канал перед введенням цвяха, тваринам ІІ серії попередньо канал не розсвердлювали. Гістологічне дослідження препаратів проводили на 7, 14, 28 та 90-у добу після оперативного втручання.
Результати. Зрощення кістки більш активно перебігає при остеосинтезі без розсвердлювання кістково-мозкового каналу, що підтверджується появою кісткової тканини у інтрамедіарній зоні перелому на 14 добу, на відміну від першої серії, де кісткова тканина у регенераті була зафіксована лише на 28 добу, а також переважною більшістю тварин на 90 добу з кістковою структурою інтрамедіарного регенерату. Введення інтрамедулярного фіксатора без розсвердлювання каналу сприяє збереженню ділянок кісткового мозку з поліпотентними стромальними клітинами, які є додатковою складовою для підвищення остеобластичного пулу клітин на поверхні ендосту та в інтрамедіарній частині регенерату.
Висновки. Розсвердлювання знижує прояви репаративних потенцій в ендостальній ділянці і призводить до надмірної активізації резорбтивного процесу перебудови кортексу як ендостальної, так і центральної його частини. Розсвердлювання кістково-мозкового каналу знижує прояви репаративних потенцій в ендостальній ділянці і призводить до надмірної активізації резорбтивного процесу перебудови кортексу як ендостальної, так і центральної його частини.
При цьому відмічається активізація остеокластичної резорбції, що супроводжується появою порожнин резорбційного типу по ендостальній поверхні кортексу і формуванням крупних порожнин резорбції та узурації ендостальної частини кортексу, який набуває вигляду губчастої кістк
Недиференційована дисплазія сполучної тканини як предиктор порушень серцевого ритму у поєднанні з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою у дітей
No full textThe aim: to improve the early diagnosis of arrhythmia in combination with gastroesophageal reflux disease (GERD) in children, by studying the risk of connective tissue dysplasia on the occurrence of this pathology.
Materials and methods. We examined 100 children aged 8 to 18 years, mean age 13.7±2.7 years, of which 32 children with arrhythmias without combined pathology were group I, 36 children with concomitant GERD - group II and 32 children with GERD without concomitant arrhythmias - group III. Patients underwent clinical and instrumental studies (electrocardiography, Holter daily ECG monitoring, esophagogastroduodenoscopy and pH-metry) and evaluation of phenotypic signs of NDST according to the criteria of T. Milkovskaya-Dimitrova and A. Karkasho.
Results. A risk factor for the formation of combined pathology in children in the form of arrhythmia and GERD was identified, namely the next main phenotypic feature of NDST (undifferentiated connective tissue dysplasia) – dysplastic tooth growth.
Also, predictors of both an isolated variant of arrhythmia in children and arrhythmia in combination with GERD – high height and scoliotic posture were identified.
In this case, the risk factor for an isolated variant of arrhythmia in children, according to the results of the study is asthenic constitution.
The severity of NDST in the studied groups was determined. The analysis of the results revealed the absence of a statistically significant relationship between the severity of NDST and study groups, although it should be noted that in children of group III the first degree of NDST was not observed in general.
Conclusions. It was found that asthenic constitution, dysplastic tooth growth, tall stature and scoliotic posture are statistically significant risk factors for the development of the studied pathologies.
There were no statistically significant differences between the study groups regarding the severity of NDST, but there was a complete lack of detection in children of group III (children with isolated GERD without concomitant arrhythmia) of the first degree of NDSTЦель: усовершенствовать раннюю диагностику аритмии в сочетании с гастроєзофагеальной рефлюксной болезнью (ГЭРБ) у детей, путем изучения риска воздействия соединительнотканной дисплазии на возникновение данной патологии.
Материалы и методы. Было обследовано 100 детей в возрасте от 8 до 18 лет, средний возраст 13,7±2,7 лет, из которых 32 ребенка с аритмиями без сочетанной патологии составили I группу, 36 детей с сопутствующей ГЭРБ – II группу и 32 ребенка с ГЭРБ без сопутствующей аритмии – III группу. Пациентам были проведены клинические и инструментальные исследования (электрокардиография, холтеровское суточное мониторирование ЭКГ, эзофагогастродуоденоскопия и pH-метрия) и оценка фенотипических признаков НДСТ по критериям Т. Милковской-Димитровой и А. Каркашова.
Результаты. Был определен фактор риска для формирования у детей сочетанной патологии в виде аритмии и ГЭРБ, а именно следующий главный фенотипический признак НДСТ (недифференцированной дисплазии соединительной ткани) - диспластический рост зубов.
Также, были обнаружены предикторы как изолированного варианта течения аритмии у детей, так и аритмии в сочетании с ГЭРБ - высокий рост и сколиотическая осанка.
При этом, фактором риска возникновения изолированного варианта течения аритмии у детей, согласно результатам исследования является астеническая конституция.
Определены степени выраженности НДСТ в исследуемых группах. При анализе результатов было определено отсутствие статистически значимой связи между степенью выраженности НДСТ и группами исследования, хотя следует отметить, что у детей III группы первая степень НДСТ не отмечалась вообще.
Выводы. Выявлено, что астеническая конституция, диспластический рост зубов, высокий рост и сколиотическая осанка являются статистически достоверными факторами риска возникновения исследуемых патологий.
Между исследуемыми группами не определено статистически значимых различий в отношении степени выраженности НДСТ, однако отмечено полное отсутствие выявления у детей III группы (дети с изолированным течением ГЭРБ без сопутствующей аритмии) первой степени НДСТМета: удосконалити ранню діагностику аритмії у поєднанні з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) у дітей, шляхом вивчення ризику впливу сполучнотканинної дисплазії на виникнення даної патології.
Матеріали та методи. Було обстежено 100 дітей віком від 8 до 18 років, середнім віком 13,7±2,7 років, з яких 32 дитини з аритміями без поєднаної патології склали I групу, 36 дітей з супутньою ГЕРХ – II групу та 32 дитини з ГЕРХ без супутньої аритмії – III групу.Пацієнтам були проведені клінічні й інструментальні дослідження (електрокардіографія, холтерівське добове моніторування ЕКГ, езофагогастродуоденоскопія та pH-метрія) та оцінка фенотипових ознак НДСТ за критеріями Т. Мілковської-Димитрової і А. Каркашова.
Результати. Був визначений фактор ризику для формування у дітей поєднаної патології у вигляді аритмії та ГЕРХ, а саме наступна головна фенотипова ознака НДСТ (недиференційованої дисплазії сполучної тканини) – диспластичний ріст зубів.
Також, були виявлені предиктори як ізольованого варіанту перебігу аритмії у дітей, так і аритмії у поєднанні з ГЕРХ – високий зріст та сколіотична постава.
При цьому, фактором ризику виникнення ізольованого варіанту перебігу аритмії у дітей, згідно результатам дослідження є астенічна конституція.
Визначені ступені вираженості НДСТ у досліджуваних групах. При аналізі результатів було визначено відсутність статистично значущого зв’язку між ступенем виразності НДСТ і групами дослідження, хоча слід відмітити, що у дітей III групи перший ступінь НДСТ не відмічався взагалі.
Висновки. Виявлено, що астенічна конституція, диспластичний ріст зубів, високий зріст і сколіотична постава є статистично достовірними факторами ризику виникнення досліджуваних патологій.
Між досліджуваними групами не визначено статистично значущих відмінностей відносно ступенів виразності НДСТ, проте відмічена повна відсутність виявлення у дітей III групи (діти з ізольованим перебігом ГЕРБ без супутньої аритмії) першого ступеню НДС
Вплив ранолазину на толерантність до фізичного навантаження та порушення ритму серця у хворих з INOCA
No full textThe aim of the study to evaluate the effect of supplementation of basic therapy by ranolazine in patients with INOCA on exercise test parameters and Holter ECG monitoring.
Materials and methods. 53 patients with stable coronary heart disease were examined, including 18 men (33.9 %) and 35 (66 %) women, the average age of patients was 57 (±9.68) years. According to the results of coronary angiography all patients had non-obstructive coronary arteries. In addition to physical and laboratory examination, bicycle ergometry, Holter ECG monitoring and echocardiography were included in the examination of patients. Patients were divided into 2 groups: group I - patients who in addition to standard therapy received ranolazine at a dose of 1000 mg twice a day for 6 months, and group II patients with standard coronary heart disease therapy. After 6 months from the beginning of the observation an objective examination, echocardiography, exercise test, Holter ECG monitoring were repeated.
Results. The study found that patients receiving ranolazine in addition to standard therapy had a statistically significant increase in exercise duration after 6 months compared with baseline and group II. Before treatment in group I, the duration of the exercise test was 356.51±180.24s, and after treatment 414.32±142.10s (p=0.03). In group II, the duration of the test before treatment was 361.4±160.24 c, and after 380.5±152.2 s (p=0.15). It was also found that the duration of the test differed significantly in group I after treatment of patients from group II after treatment of patients with a standard treatment regimen (p=0.04). According to the results of Holter ECG monitoring in group I found a positive effect of ranolazine on the frequency of ventricular arrhythmias: before treatment n=1142 [30; 2012], after treatment n=729 [23; 1420], while in group II a significant difference between the number of extrasystoles before treatment and after not detected (n=1026 [17; 1920], n=985 [15; 1680], respectively) p=0.18.
Conclusions. The addition of ranolazine to the basic therapy of patients with non-obstructive coronary arteries disease helps to increase exercise tolerance (according to the loading stress test) and contributes to a significant reduction in the number of ventricular arrhythmias (according to Holter-ECG) compared with both baseline and group IIЦель работы – оценить влияние дополнения базисной терапии ранолазин у больных со стабильной ишемической болезнью сердца (ИБС) и малоизмененными коронарными артериями на показатели теста с нагрузкой и холтеровское мониторирование ЭКГ.
Материалы и методы. Обследовано 53 пациента со стабильной ИБС, среди которых мужчин 18 (33,9 %) и 35 (66 %) женщин, средний возраст пациентов составлял 57 (±9,68) года. По результатам коронарной ангиографии (КАГ) все больные имели малоизмененные коронарные артерии (INOCA). В обследования больных, наряду с физикального и лабораторным обследованием была включена велоэргометрия, Холтеровское мониторирование ЭКГ и эхокардиография. Пациенты были разделены на 2 группы: группа I – больные, дополнительно к стандартной терапии получали ранолазин в дозе 1000 мг дважды в сутки в течение 6 мес, и группа ІІ больные со стандартной терапией ИБС. Через 6 мес от начала наблюдения было повторно проведено объективный осмотр, эхокардиографию, нагрузочный тест, Холтер-ЭКГ мониторирования
Результаты. По данным проведенного исследования установлено, что у пациентов, принимавших дополнительно к стандартной терапии ранолазин, через 6 мес отмечается статистически значимое увеличение продолжительности пробы с физической нагрузкой по сравнению как с исходными показателями, так и с группой II в. К проводимому лечению в группе и продолжительность нагрузочного теста составляла 356,51±180,24с, а после лечения 414,32±142,10с (р=0,03). В группе I продолжительность теста до лечения была 361,4±160,24 c, а после- 380,5±152,2с (р=0,15). Также выявлено, что продолжительность теста достоверно отличалась в группе I после лечения больных от группы II после лечения пациентов со стандартной схемой лечения (p=0,04).По результатам Холтер ЭКГ в группе I установлено положительное влияние ранолазинa на частоту желудочковых аритмий: до лечения n=1142 [30; 2012], после лечения n=729 [23; 1420](р=0,02), в то время как в группе II достоверной разницы между количеством экстрасистол до лечения и после не обнаружено (n=1026 [17, 1920], n=985 [15; 1680] соответственно) р=0,18.
Выводы. Дополнение ранолазина к базисной терапии пациентов со стабильной ИБС и малоизмененными коронарными артериями способствует повышению толерантности к физической нагрузке (по данным нагрузочного стресс теста) и способствует достоверному уменьшению количества желудочковых экстрасистол (по данным Холтер-ЭКГ) по сравнению как с исходными показателями, так и с группой IIМета роботи – оцінити вплив доповнення базисної терапії ранолазином у хворих зі стабільною ішемічною хворобою (ІХС) серця та малозміненим коронарними артеріями на показники тесту з навантаженням та Холтерівського моніторування ЕКГ.
Матеріали і методи. Обстежено 53 пацієнти зі стабільною ІХС, серед яких чоловіків 18 (33,9 %) та 35 (66 %) жінок, середній вік пацієнтів складав 57 (±9,68) роки. За результатами коронарної ангіографії (КАГ) всі хворі мали малозмінені коронарні артерії. В обстеження хворих, поряд з фізикальним та лабораторним обстеженням була включена велоергометрія, Холтерівське моніторування ЕКГ та ехокардіографія. Пацієнти були розподілені на 2 групи: група І – хворі, які додатково до стандартної терапії отримували ранолазин в дозі 1000 мг двічі на добу протягом 6 міс, та група ІІ хворі зі стандартною терапією ІХС. Через 6 міс від початку спостереження було повторно проведено об’єктивний огляд, ехокардіографію, навантажувальний тест, Холтер-ЕКГ моніторування
Результати. За даними проведеного дослідження встановлено, що у пацієнтів, що приймали додатково до стандартної терапії ранолазин, через 6 міс відзначається статистично значуще подовження тривалості проби з фізичним навантаженням у порівнянні як з вихідними показниками, так і з групою ІІ. До проведеного лікування у групі І тривалість навантажувального тесту складала 356,51±180,24с, а після лікування 414,32±142,10с (р=0,03). У групі ІІ тривалість тесту до лікування була 361,4±160,24 c, а після- 380,5±152,2с (р=0,15). Також виявлено, що тривалість тесту достовірно відрізнялася у групі І після лікування хворих від групи ІІ після лікування пацієнтів зі стандартною схемою лікування (p=0,04). За результатами Холтерівського моніторування ЕКГ у групі І встановлено позитивний вплив ранолазину на частоту шлуночкових аритмій: до лікування n=1142[30;2012] , після лікування n=729[23;1420] (р=0,02), в той час як в групі ІІ достовірної різниці між кількістю екстрасистол до лікування та після не виявлено (n=1026[17;1920], n=985[15;1680] відповідно) р=0,18.
Висновки. Доповнення ранолазину до базисної терапії пацієнтів з ІХС та малозміненими коронарними артеріями сприяє підвищенню толерантності до фізичного навантаження (за даними навантажувального стрес тесту) та сприяє достовірному зменшенню кількості шлуночкових екстрасистол(за даними Холтер-ЕКГ) в порівнянні як з вихідними показниками, так і з групою І
Перспективи застосування методу внутрішньоміхурової гипертермічної хіміотерапії в лікуванні пацієнтів з м'язово-неінвазивним раком сечового міхура
No full textThe aim: to compare disease-free survival time (DFS) in high-risk non-muscle-invasive bladder cancer patients treated with adjuvant hyperthermic intravesical chemotherapy and standard BCG therapy.
Materials and methods: patients were divided into 2 groups. Group 1 (control) included patients who received adjuvant therapy after TURB with BCG vaccine (BCG therapy group; n=50), group 2 (study group) included patients (HIVEC® therapy group; n=46 ), who received adjuvant intravesical chemotherapy using a Combat BRS HIVEC® device for local hyperthermia.
Results: median follow-up was 23 months (range 4 - 36). Tumor recurrence was reported in 19 patients receiving intravesical BCG therapy and in 8 patients receiving intravesical hyperthermic chemotherapy. The incidence of DFS in patients receiving chemohyperthermy was statistically higher than in patients receiving BCG therapy (log-rank test result: p=0.029).
Conclusions: The method of hyperthermic intravesical chemotherapy significantly increased the 2-year disease-free survival rate - 82.6 % versus 62 % BCG therapy group (p=0.025). Its use in the future will allow increasing the frequency of organ-preserving treatment of patients with primary and recurrent muscular-non-invasive bladder tumorsЦель: Сравнить время выживаемости без признаков заболевания (DFS) у пациентов с мышечно-неинвазивным раком мочевого пузыря высокого риска, получавших адъювантную гипертермическую внутрипузырную химиотерапию и стандартную БЦЖ терапию.
Материалы и методы: В зависимости от вида лечения, пациенты были поделены на 2 группы. В 1-ю группу (сравнения) вошли пациенты, которым адъювантная терапия после ТУР проводилась с помощью вакцины БЦЖ (группа BCG терапии; n=50), во 2-ю группу (исследуемую) — пациенты (группа HIVEC® терапии; n=46), которым адъювантная внутрипузырная химиотерапия проводилась с помощью аппарата для локальной гипертермии Combat BRS HIVEC®.
Результаты: Медиана периода наблюдения составила 23 месяца (диапазон 4 – 36). Рецидив опухоли был зарегистрирован у 19 из пациентов, получавших внутрипузырную BCG терапию и у 8 пациентов, получавших внутрипузырную гипертермическую химиотерапию. Частота DFS у пациентов, получавших химиогипертермию, была статистически выше, чем у пациентов, получавших BCG терапию (результат лог-ранк теста: p=0,029).
Выводы: Метод гипертермической внутрипузырной химиотерапии достоверно увеличивает 2х летнюю безрецидивную выживаемость – 82,6 % против 62 % у группы BCG терапии (p=0,025). Его применение позволит увеличить частоту органосохраняющего лечения пациентов с первичными и рецидивными мышечно-неинвазивными опухолями мочевого пузыряМета: Порівняти час виживання без ознак захворювання (DFS) у пацієнтів з м'язово-неінвазивним раком сечового міхура високого ризику, які отримували ад'ювантну гіпертермічну внутрішньоміхурову хіміотерапію і стандартну БЦЖ терапію.
Матеріали і методи: Залежно від виду лікування, пацієнти були поділені на 2 групи. У 1-у групу (порівняння) увійшли пацієнти, яким ад'ювантна терапія після ТУР проводилася за допомогою вакцини БЦЖ (група BCG терапії; n=50), в 2-у групу (досліджувану) - пацієнти (група HIVEC® терапії; n=46), яким ад'ювантна внутрішньоміхурова хіміотерапія проводилася за допомогою апарату для локальної гіпертермії Combat BRS HIVEC®.
Результати: Медіана періоду спостереження склала 23 місяці (діапазон 4–36). Рецидив пухлини був зареєстрований у 19 з пацієнтів, які отримували внутрішньоміхурову BCG терапію і у 8 пацієнтів, які отримували внутрішньоміхурову гіпертермічну хіміотерапію. Частота DFS у пацієнтів, які отримували хіміогіпертермію, була статистично вище, ніж у пацієнтів, які отримували BCG терапію (результат лог-ранк тесту: p=0,029).
Висновки: Метод гіпертермічної внутрішньоміхурової хіміотерапії достовірно збільшує 2х річну безрецидивну виживаність – 82,6 % проти 62 % у групі BCG терапії (p=0,025). Його застосування дозволить збільшити частоту органозберігаючого лікування пацієнтів з первинними і рецидивними м'язово-неінвазивними пухлинами сечового міхур
Використання ультразвукової денситометрії в оцінці мінеральної щільності кісткової тканини та визначення 10-річного ризику остеопоротичних переломів у жінок старшого віку в практиці сімейного лікаря
No full textOsteoporosis is the fourth most common disease after cardiovascular, cancer and endocrine diseases. With an increase in life expectancy, it becomes one of the main causes of deterioration in health and an increase in mortality.
The aim of the study. To identify women with low bone density using ultrasound densitometry and assess the risk of osteoporotic fractures.
Materials and methods. The study was based on a survey of 31 women in the Odessa region, the average age of the subjects was 57±9.1 years, the average body weight was 75.74±12.5 kg, height 162.8±0.1 cm, the average BMI was 28.57±4.5. All women were divided into groups by age with a ten-year interval and by densitometry indices.
Results. Decrease in bone density was found in 51.6 % of examined women. The lowest BMD was in the age group of 70–79 years, and the largest numbers of respondents with osteopenic changes were at the age of 50–59. A linear correlation was found between BMD and age at the level of significance p=0.007. The linear regression equation is: t=-0.03968 *age+1.268, (r=-0.473). In women with osteopenia, a significant increase in indicators was found for almost all algorithms for assessing the 10-year risk of fractures at p<0.05 (except for FRAX Hiр without BMD (p=0.087)) and a significant decrease in ultrasound densitometry indicators compared with women with normal BMD. Women with fractures had significantly higher scores according to the FRAX Total algorithms without BMD (p=0.002), FRAX Hiр without BMD (p=0.004) and Q-fracture Hiр (p=0.044).
Conclusions. Most women had osteopenic manifestations according to ultrasound densitometry. Age significantly correlates with BMD parameters. The numbers of women with changes in the structure of bone tissue increases with age, and, after 70 years, all women have osteopenic manifestations. The algorithms for assessing the 10-year risk of fractures FRAX and Q-Fracture reliably correlate with densitometry indicators. The combination of ultrasound densitometry with algorithms for assessing the risk of osteoporotic fractures significantly increases the diagnosis of osteoporosisОстеопороз занимает четвертое место по распространенности после сердечно-сосудистых, онкологических и эндокринных заболеваний. С увеличением продолжительности жизни он становиться одной из главных причин ухудшения здоровья и увеличения летальности в популяции.
Цель исследования. Определить женщин с низкой плотностью костной ткани с помощью ультразвуковой денситометрии та оценить риск остеопоротических переломов.
Материалы и методы. Исследование основывалось на обследовании 31 женщины в Одесской области, средний возраст обследованных составил 57±9,1 лет, средняя масса тела 75,74±12,5 кг, рост 162,8±0,1 см, средний показатель ИМТ составил 28,57±4,5. Все женщины распределены за возрастом на группы с десятилетним интервалом и за показателями денситометрии.
Результаты. Снижение плотности костной ткани обнаружено у 51,6 % обследованных. Самая низкая МПКТ была в возрастной группе 70–79 лет, а наибольшее количество респонденток с остеопеническими изменениями – в возрасте 50-59. Выявлено линейную корреляционную связь МПКТ с возрастом на уровне значимости p=0,007. Уравнение линейной регрессии имеет вид: t=-0,03968*возраст+1,268, (r=-0,473). У женщин с остеопенией обнаружили достоверное увеличение показателей почти по всем алгоритмам оценки 10-летнего риска переломов при p<0,05 (кроме FRAX Hiр без МПКТ (p=0,087)) и достоверное снижение показателей ультразвуковой денситометрии по сравнению с женщинами с нормальным МПКТ. У женщин с переломами достоверно более высокие показатели по алгоритмам FRAX Total без МПКТ (p=0,002), FRAX Hiр без МПКТ (p=0,004) и Q-fracture Hiр (p=0,044).
Выводы. Остеопенические проявления по данным ультразвуковой денситометрии имели большинство женщин. Возраст достоверно коррелирует с показателями МПКТ. С возрастом растет число женщин с изменениями в структуре костной ткани, причем, после 70 лет – все женщины имеют остеопенические проявления. Алгоритмы по оценке 10-летнего риска переломов FRAX и Q-Fracture достоверно коррелируют с показателями денситометрии. Сочетание ультразвуковой денситометрии с алгоритмами оценки риска остеопоротических переломов в разы повышает диагностику остеопорозаОстеопороз посідає четверте місце за поширеністю після серцево-судинних, онкологічних і ендокринних захворювань. Зі збільшенням тривалості життя він стає однією з головних причин втрати здоров'я і збільшення летальності у популяції.
Мета дослідження. Виявлення жінок із зниженою щільністю кісткової тканини за допомогою ультразвукової денситометрії та оцінка ризику остеопоротичних переломів.
Матеріали і методи. Дослідження ґрунтувалося на обстеженні 31 жінки Одеської області, середній вік яких склав 57,0±9,1 років, середня маса тіла 75,74±12,5 кг, зріст 162,8±0,1 см, середній показник ІМТ склав 28,57±4,5. Всі жінки були розподілені за віком на групи з десятирічним інтервалом та за показниками ультразвукової денситометрії.
Результати. Зниження щільності кісткової тканини виявлено у 51,6 % обстежених. Найнижча МЩКТ була у віковій групі 70–79 років, а найбільша кількість респонденток з остеопенічними змінами – у віці 50–59. Виявлено лінійний кореляційний зв’язок МЩКТ з віком на рівні значущості p=0,007. Рівняння лінійної регресії має вигляд: t =-0,03968*вік+1,268, (r=-0,473). У жінок з остеопенією виявили достовірне збільшення показників за майже всіма алгоритмами оцінки 10-річного ризику переломів при p<0,05 (крім FRAX Hір без МЩКТ (p=0,087)) та достовірне зниження показників ультразвукової денситометрії у порівнянні із жінками з нормальною МЩКТ. У жінок з переломами достовірно вищі показники за алгоритмами FRAX Total без МЩКТ (p=0,002), FRAX Hір без МЩКТ (p=0,004) та Q-fracture Hір (p=0,044).
Висновок. Остеопенічні прояви за даними ультразвукової денситометрії мали більшість жінок. Вік достовірно корелює з показниками МЩКТ. З віком зростає кількість жінок із змінами в структурі кісткової тканини, причому, після 70 років – всі жінки мають остеопенічні прояви. Алгоритми по оцінці 10-річного ризику переломів FRAX та Q-Fracture достовірно корелюють з показниками денситометрії. Поєднання ультразвукової денситометрії з алгоритмами оцінки ризику остеопоротичних переломів в рази підвищує діагностику остеопороз
Стан соціально-психологічної адаптації у хворих на депресивні розлади з урахуванням гендерного фактору
No full textThe aim: to establish the features of socio-psychological adaptation in patients with depressive disorders, taking into account age and gender factor.
Materials and methods. A clinical and psycho-diagnostic examination of 107 men and 138 women with depressive disorders using the method of diagnosis of socio-psychological adaptation of C. Rogers et R. F. Dymond was done.
Results. A low level of socio-psychological adaptation in patients with depressive disorders has been established. There is a tendency to deteriorate socio-psychological adaptation with age, the most pronounced in level of adaptability, emotional comfort, payroll, integrated indicators of adaptation, self-acceptance and emotional comfort in all patients, and in men also in maladaptation, self-acceptance, external control, and women – regarding internality. The rates of lying, acceptance of others and dominance in men and women were highest in the middle age group (30-44 years), and lowest – in the older (over 45 years); this trend is also found in men for internal control and an integrated indicator of acceptance of others, and in women – for the desire for dominance. Differences in the comparison of the older age group with the average were more significant than in the comparison of the younger group (up to 30 years) with the average.
Conclusions. Patients with depressive disorders are characterized by a low level of socio-psychological adaptation. In both men and women, the level of socio-psychological adaptation decreases with age, and in men this trend is more pronounced. The most significant deterioration in the state of socio-psychological adaptation in patients with depressive disorders occurs at the age of over 45 years; this trend is also more common in menЦель: установить особенности социально-психологической адаптации у больных депрессивными расстройствами с учетом возраста и гендерного фактора.
Материалы и методы. Проведено клинико-психодиагностическое обследование 107 мужчин и 138 женщин, больных депрессивными расстройствами с использованием методики диагностики социально-психологической адаптации C. Rogers et R.F. Dymond.
Результаты. Установлен низкий уровень социально-психологической адаптации у больных депрессивными расстройствами. Выявлена тенденция к ухудшению социально-психологической адаптации с возрастом, наиболее выраженная в отношении адаптивности, эмоционального комфорта, ведомости, интегральных показателей адаптации, самопринятия и эмоционального комфорта у всех больных, а у мужчин также дезадаптивности, принятия себя, внешнего контроля, и у женщин – интернальности. Показатели лживости, принятия других и доминирования у мужчин и женщин были самыми высокими в средней возрастной группе (30-44 года), и низким - в старшей (45 лет) эта тенденция выявлена у мужчин и для внутреннего контроля и интегрального показателя принятия других, а у женщин – для стремления к доминированию. Различия при сравнении старшей возрастной группы со средней были более существенными, чем при сравнении младшей группы (до 30 лет) со средней.
Выводы. Больным депрессивными расстройствами присущ низкий уровень социально-психологической адаптации. Как у мужчин, так и у женщин уровень социально-психологической адаптации снижается с возрастом, причем у мужчин эта тенденция выражена более четко. Наиболее существенное ухудшение состояния социально-психологической адаптации у больных депрессивными расстройствами происходит в возрасте более 45 лет; эта тенденция также в большей степени присуща мужчинамМета: встановити особливості соціально-психологічної адаптації у хворих на депресивні розлади з урахуванням віку та гендерного фактору.
Матеріали і методи. Проведено клініко-психодіагностичне обстеження 107 чоловіків та 138 жінок, хворих на депресивні розлади з використанням методики діагностики соціально-психологічної адаптації C. Rogers et R.F. Dymond.
Результати. Встановлено низький рівень соціально-психологічної адаптації у хворих на депресивні розлади. Виявлено тенденцію до погіршення соціально-психологічної адаптації з віком, найбільш виражену щодо адаптивності, емоційного комфорту, ведомості, інтегральних показників адаптації, самоприйняття та емоційного комфорту у всіх хворих, а у чоловіків також щодо дезадаптивності, прийняття себе, зовнішнього контролю, і у жінок – щодо інтернальності. Показники брехливості, прийняття інших та домінування у чоловіків і жінок були найвищими у середній віковій групі (30-44 роки), і найнижчими – у старшій (понад 45 років); ця тенденція виявлена у чоловіків також для внутрішнього контролю та інтегрального показника прийняття інших, а у жінок – для прагнення до домінування. Відмінності при порівнянні старшої вікової групи із середньою були більш суттєвими, ніж при порівнянні молодшої групи (до 30 років) з середньою.
Висновки. Хворим на депресивні розлади притаманний низький рівень соціально-психологічної адаптації. Як у чоловіків, так і у жінок рівень соціально-психологічної адаптації знижується з віком, причому у чоловіків ця тенденція виражена більш чітко. Найбільш суттєве погіршання стану соціально-психологічної адаптації у хворих на депресивні розлади відбувається у віці понад 45 років; ця тенденція також більшою мірою притаманна чоловіка
Оптимізація лікування хворих на бронхіальну астму з урахуванням поліморфізмів гена лейкотрієн С4-синтетази
No full textThe aim of the study was to investigate the effectiveness of different schemes of basic asthma therapy depending on the polymorphism of the LTC4 gene.
Materials and methods. 181 patients with asthma were recruited to participate in the study. All patients included in the study underwent a general clinical study, spirometry, the level of asthma control was determined by Asthma control questionnaire 5 (ACQ-5), by studying the polymorphism of the LTC4 gene, it was determined that patients belong to the A/A, A/C and C/C genotypes.
Results. Allelic -444C polymorphism of the LTC4-S gene (rs 730012) had the following genotype frequency among asthma patients: A/A – 77 people (42.6 %), A/C – 73 people (40.3 %) and C/C – 31 people (17.1 %).
In groups of patients with genotypes A/A and A/C, during treatment with a low dose of ICS and montelukast, there was a significant improvement in FEV1 and the score according to the ACQ-5 questionnaire (asthma control level). However, in the group of patients with the C/C genotype, there were no significant changes in FEV1 and the score according to the ACQ-5 questionnaire.
In the groups of patients with genotypes A/A and C/C on the background of increasing the dose of ICS to medium in a fixed combination with LABA compared with the results of treatment with low-dose ICS and montelukast, there was a significant improvement in FEV1 and asthma control – ACQ- 5. At the same time, in the group of patients with genotype A/C, there were no reliable indicators of FEV1 and ACQ-5 score changes.
Conclusions. The frequency of genotypes A/A, A/C and C/C for LTC4S polymorphism in the studied population are 42.6 %, 40.3 % and 17.1 %, respectively.
Patients with genotypes A/A and C/C have a significant response to treatment with a low dose of ICS and montelukast in the form of an improvement in FEV1 and ACQ-5 score.
Increasing the dose of ICS up to moderate in a fixed combination with β2-LABA in groups of patients with genotypes A/A and C/C leads to a significant improvement in the FEV1, as well as in the asthma control level - ACQ-5Цель исследования - исследовать эффективность различных схем базисной терапии БА в зависимости от полиморфизма гена LTC4.
Материалы и методы. Для участия в исследовании были привлечены 181 больной бронхиальной астмой (БА). Всем включённым в исследование больным было проведено общее клиническое исследование, спирометрия, определен уровень контроля БА при помощи опросника Asthma control questionnaire 5 (ACQ-5), посредством изучения полиморфизма гена LTC4 была определена принадлежность больных к генотипам А/А, А/С и С/С.
Результаты. Аллельный -444C-полиморфизм гена LTC4-S (rs 730012) имел следующую частоту генотипов среди больных БА: А/А – 77 человек (42,6 %), А/С – 73 человека (40,3 %) и С/С – 31 человек (17,1 %).
В группах пациентов с генотипами А/А и А/С на фоне лечения низкой дозой ИКС и монтелукастом наблюдалось достоверное улучшение показателя объёма форсированного выдоха за первую секунду (ОФВ1) и количества баллов по опроснику ACQ-5 (контролируемость БА). Однако, в группе больных с генотипом С/С не выявлено достоверных изменений показателей ОФВ1 и балла по опроснику ACQ-5.
В группах пациентов с генотипами А/А и С/С на фоне повышения дозы ИКС до средней в фиксированной комбинации с β2-АПП по сравнению с результатами лечения низкой дозой ИКС и монтелукастом наблюдалось достоверное улучшение показателя ОФВ1, а также показателя контроля БА – ACQ-5.
При этом в группе больных с генотипом А/С не выявлено достоверных изменений показателей ОФВ1 и ACQ-5.
Выводы. Частота генотипов А/A, A/C и С/C по LTC4S полиморфизму в исследуемой популяции составляет 42,6 %, 40,3 % и 17,1 % соответственно.
Пациенты с генотипами А/А и С/С имеют достоверный ответ на лечение низкой дозой ИКС и монтелукастом в виде улучшения показателя ОФВ1 и балла ACQ-5.
Повышение дозы ИКС до средней в фиксированной комбинации с β2-АПД в группах больных с генотипами А/А и С/С приводит к достоверному улучшению показателя ОФВ1, а также показателя контроля БА - ACQ-5.Мета дослідження – дослідити ефективність різних схем базисної терапії бронхіальної астми (БА) в залежності від поліморфізму гена LTC4.
Матеріали та методи. Для участі у дослідженні були залучені 181 хворий на БА. Усім залученим у дослідження хворим проведено загальне клінічне дослідження, спірометрію, визначений рівень контролю БА за опитувальником Asthma control questionnaire 5 (ACQ-5), за допомогою вивчення поліморфізму гену LTC4 була визначена приналежність хворих до генотипів А/А, А/С та С/С.
Результати. Алельний -444C-поліморфізм гена LTC4-S (rs 730012) мав наступну частоту генотипів серед хворих на БА: А/А – 77 осіб (42,6 %), А/С – 73 особи (40,3 %) та С/С – 31 особа (17,1 %).
У групах пацієнтів з генотипами А/А та А/С на тлі лікування низькою дозою інгаляційних кортикостероїдів (ІКС) та монтелукастом спостерігалось вірогідне покращення показника об’єму форсованого видоху за першу секунду (ОФВ1) та кількості балів за опитувальником ACQ-5 (контрольованість БА). Однак, у групі хворих з генотипом С/С не виявлено вірогідних змін показників ОФВ1 та балу за опитувальником ACQ-5.
У групах пацієнтів з генотипами А/А та С/С на тлі підвищення дози ІКС до середньої у фіксованій комбінації із β2-АПД порівняно з результатами лікування низькою дозою ІКС та та монтелукастом спостерігалось вірогідне покращення показника ОФВ1, а також показника контролю БА – ACQ-5, однак у групі хворих з генотипом А/С ця схема лікування не дала вірогідних змін показників ОФВ1 та ACQ-5.
При цьому у групі хворих з генотипом А/С не виявлено вірогідних змін показників ОФВ1 та ACQ-5.
Висновки. Частота генотипів А/A, A/C та С/C за LTC4S поліморфізмом у досліджуваній популяції складає 42,6 %, 40,3 % та 17,1 % відповідно.
Пацієнти з генотипами А/А та С/С мають вірогідну відповідь на лікування низькою дозою ІКС та монтелукастом у вигляді покращення показника ОФВ1 та балу ACQ-5.
Підвищення дози ІКС до середньої у фіксованій комбінації із β2-АПД у групах хворих з генотипами А/А та С/С приводить до вірогідного покращення показника ОФВ1, а також показника контролю БА – ACQ-