ScienceRise: Medical Science
Not a member yet
556 research outputs found
Sort by
Інтенсивність та тривалість фаз загоєння рани після хірургічного втручання при спонтанному пародонтиті на тлі різної реактивності організму
No full textThe usage of the principle of optimal management, namely such effects on complicated forms, when the course of the disease is close to that of uncomplicated course of the disease is very promising in drug therapy of patients with generalized periodontitis.
The aim is to study the intensity and duration of the phases of wound healing of the mucosa after spontaneous periodontitis surgery accompanied by normo-, hyper- and hyporeactivity of the body by cytological examination of smear-imprints of wound exudate.
Materials and methods: The experiments were performed on 24 adult mongrel dogs divided into three equal groups. In the first group, drugs that disrupt the reactivity of the organism were not used (normoreactivity of the organism). In the second group, the animals were simulated a сondition of hyperreactivity, in the third group – the hyporeactivity of the organism. All the animals with spontaneous periodontitis underwent a patchwork surgery. In the period after surgery, cytological examination was performed on the 1st, 4th, 6th and 9th day of the experiment.
Results: It has been revealed that in cases of the normal reactivity of the organism the following periods of cellular reactions during the healing of the gums mucous membrane can be differentiated within the appropriate terms: the period of degenerative-inflammatory changes (1st day), active granulocyte-macrophage reaction (4th day), reparations (6th day) and the period of increase of reparative processes with a decrease in the overall cellular response (9th day).
Examination of smear-imprints after surgical treatment in animals with spontaneous periodontitis with hyper- and hyporeactivity of the body allowed to identify the same periods of cellular reactions during the healing of the gingival mucosa, as in cases of normoreaction with hyperreation.Tthe intensity and duration of the wound healing phases differed from those which are typical for normoreactivity of the body: granulocyte-macrophage reaction was more pronounced and lasted longer until the 6th day, so later only on the 9th day there were cellular signs of regeneration.
With hyporeaction, the intensity and duration of the wound healing phases differed from those which are typical for normoreactivity of the body: granulocyte reaction occurred later (only on the 6th day) and lasted longer, signs of active regeneration appeared later on the 9th day. Therefore, postoperative wound healing in animals with impaired body reactivity was delayed for 3-4 days.
Conclusions: Thus, direct medical correction with transforming intensity and duration of the phases of the wound process which are characteristic for impaired reactivity of the body into the phases which are typical for normoreaction is essential. It provides synchronization of necrotic and reparative processes and creates conditions for normal uncomplicated healing of periodontal soft tissuesПерспективным является применение при медикаментозной терапии больных генерализованным пародонтитом принципа оптимального управления, тоесть такого влияния на осложненные формы, когда течение заболевания.
Цель изучить интенсивность и длительность фаз течения заживления раны слизистой оболочки после проведенного хирургического лечения при спонтанном пародонтите на фоне нормо-, гипер- и гипореактивности организма путем цитологического исследования мазков-отпечатков раневого экссудата.
Материалы и методы: Исследования выполнены на 24 взрослых беспородных собаках, разделенных на три равные группы. В первой группе препараты, нарушающие реактивность организма, не применялись (нормореактивность организма). Во второй группе животным моделировали состояние гиперреактивности, в третьей - гипореактивности организма. Всем животным со спонтанным пародонтитом выполняли лоскутную операцию. В период после проведенного хирургического вмешательства цитологическое исследование проводили на 1-е, 4-е, 6-е и 9-е сутки эксперимента.
Результаты: Установили, что при нормореактивности организма можно виделить: период дегенеративно-воспалительных изменений (1-е сутки), активная гранулоцитарно-макрофагальная реакция (4-е сутки) и появление клеточных признаков репарации (6-е сутки), а также период наростания репаративных процессов со снижением общей клеточной реакции (9-е сутки). Указанные сроки фаз заживления раны формируют нормореактивный ответ на повреждение с синхронизацией некротических и репаративных процессов, в конечном итоге, обеспечиваются условиядля нормального неосложненного заживления мягких тканей пародонта.
Исследование мазков-отпечатков после хирургического лечения у животных со спонтанным пародонтитом при гиперр- и гипореактивности организма позволило виделить такие же периоды клеточных реакций напротяжении заживления слизистой оболочки десны, как и при нормореакции. При гиперреакции интенсивность и длительность фаз заживления раны отличались от таких при нормореактивности организма: гранулоцитарно-макрофагальная реакция была более выраженной и длительной до 6-х суток, поэтому позже только на 9-е сутки появлялись клеточные признаки регенерации. Поэтому заживление послеоперационной раны у животных с повышенной реактивностью организма было отсроченным на 3-4 суток, то есть осложненным.
При гипореакции интенсивность и длительность фаз заживления раны отличались от таких при нормореактивности организма: гранулоцитарная реакция наступала позже (только на 6-е сутки) и была более длительной, признаки активной регенерации появлялись позже на 9-е сутки. Поэтому заживление послеоперационной раны у животных с нарушеной реактивностью организма было отсроченным на 3-4 суток.
Выводы: Таким образом, целесообразной является направленная медикаментозная коррекция с приведением интенсивности и длительности фаз раневого процесса при нарушенной реактивности организма к таким при нормореакции, что обеспечивет синхронизацию некротических и репаративных процессов и создает условия для нормального неосложненного заживления мягких тканей пародонтаПерспективним є застосування при медикаментозній терапії хворих на генералізований пародонтит принципу оптимального управління, тобто такого впливу на ускладнені форми, коли перебіг захворювання (стан зони пошкодження, систем регулювання, термінів розвитку) наближається до такого при неускладненому.
Мета вивчити інтенсивність та тривалість фаз перебігу загоєння рани слизової оболонки після проведеного хірургічного лікування при спонтанному пародонтиті на тлі нормо-, гіпер- та гіпореактивності організму шляхом цитологічного дослідження мазків-відбитків раневого ексудату.
Матеріали та методи: Досліди виконані на 24 дорослих безпородних собаках, розподілених на три рівні групи. У першій групі препарати, що порушують реактивність організму, не застосовувалися (нормореактивність організму). У другій групі тваринам моделювали стан гіперреактивності, в третій - гіпореактивності організму. Всім тваринам зі спонтанним пародонтитом виконували клаптеву операцію за Цешинським-Відманом-Нейманом. У період після проведеного хірургічного втручання цитологічне дослідження здійснювали на 1-у, 4-у, 6-у і 9-у добу експерименту.
Результати: Встановили, що при нормореактивності організму можна виділити період дегенеративно-запальних змін (1-а доба), активну гранулоцитарно-макрофагальна реакцію (4-а доба) і появу клітинних ознак репарації (6-а доба) та період наростання репаративних процесів зі зниженням загальної клітинної реакції (9-а доба). Дослідження мазків-відбитків після хірургічного лікування у тварин зі спонтанним пародонтитом при гіпер- та гіпореактивности організму дозволило виділити такі ж самі періоди клітинних реакцій протягом загоєння слизової оболонки ясен, як і при нормореакції. При гіперреакції інтенсивність та тривалість фаз загоєння рани відрізнялись від таких при нормореактивності організму: гранулоцитарно-макрофагальна реакція була більш вираженою і тривала довше до 6-ї доби, тому пізніше тільки на 9-у добу з'являлися клітинні ознаки регенерації. При гіпореакції, інтенсивність та тривалість фаз загоєння рани відрізнялись від таких при нормореактивності організму: гранулоцитарна реакція наступала пізніше (лише на 6-у добу) і тривала довше, ознаки активної регенерації з'являлися пізніше на 9-у добу. Тому загоєння післяопераційної рани у тварин з порушеною реактивністю організму було відстроченим на 3-4 доби.
Висновки: Таким чином, доцільною є спрямована медикаментозна корекція з приведенням інтенсивності та тривалості фаз раневого процесу при порушеній реактивності організму до таких при нормореакції, що забезпечує синхронізацією некротичних і репаративних процесів та створює умови для нормального неускладненого загоєння м'яких тканин пародонт
Маркери атеросклерозу ліпопротеїн-асоційована фосфоліпаза А2 і Е-селектин та фактори судинного ризику у пацієнтів з каротидним стенозом
No full textThe aim of this study is to evaluate serum level biomarkers of atherosclerosis lipoprotein-associated phospholipase A2 and E-selectin in patients with atherosclerotic carotid stenosis with different clinical manifestation in associated with vascular risk factors.
Materials and methods: A total 106 patients with atherosclerotic carotid stenosis (74 men and 32 women, aged from 31 to 74 years, mean 62.6±0.9) were included: with acute ipsilateral atherothrombotic stroke (35), history of stroke and carotid endarterectomy (41) and 30 patients with asymptomatic carotid stenosis. The control group consist of 20 health subjects without cardiovascular disease. All participants underwent duplex sonography. Lipoprotein-associated phospholipase A2 and E-selectin was measured using commercially available (ELISA) kit.
Results: The level of lipoprotein-associated phospholipase A2 was in general 55.664±3.537 ng/ml, which was significantly higher (M-W U=10, p=1.023136´10-11 <0.05) than in the control group (9.296±0.935 ng/ml). Level was significantly higher in groups of symptomatic patients who underwent carotid endarterectomy (p=0.04893), and proportion patients with high degree stenosis >70 % was greater in this group. The level of E-selectin in the study patients was significantly higher (7.653±0.246 pg/ml) than in the control group (3.101±0.503 pg/ml) p<0.05. No association the serum level of lipoprotein-associated phospholipase A2 and E-selectin with common stroke risk factor such as hypercholesterinemia, smoking and body mass index were found, but positive correlation of lipoprotein-associated phospholipase A2 with E-selectin was significant (p=0.00085).
Conclusions: Increasing plasma level lipoprotein-associated phospholipase A2 and E-selectin in patients with the carotid atherosclerotic stenosis were observe. Statistically significant correlation between the level of lipoprotein-associated phospholipase A2 and E-selectin were found in symptomatic carotid atherosclerotic stenosisЦель исследования – оценить уровень биомаркеров атеросклероза липопротеин-ассоциированной фосфолипазы А2 и Е-селектина в плазме крови у пациентов с атеросклеротическим стенозом внутренней сонной артерии с различными клиническими проявлениями в связи с сосудистыми факторами риска.
Материалы и методы: В исследование были включены 106 пациентов с атеросклеротическим стенозом внутренней сонной артерии (74 мужчины и 32 женщины, в возрасте от 31 до 74 лет, средний возраст 62,6±0,9): с острым ипсилатеральным атеротромботическим инсультом (35), с ишемическим инсультом в анамнезе и перенесенной каротидной эндартерэктомией ( 41) и 30 пациентов с бессимптомным каротидным стенозом. Контрольную группу составили 20 условно здоровых лиц без сердечно-сосудистых заболеваний. Всем обследованным пациентам была выполнена дуплексная сонография. Липопротеин-ассоциированную фосфолипазу А2 и Е-селектин определяли с помощью коммерческих наборов (ELISA).
Результаты: уровень липопротеин-ассоциированной фосфолипазы А2 составил в целом 55,664±3,537 нг/мл, что было значительно выше (M-W U=10, p=1.023136´10-11 <0.05), чем в контрольной группе (9,296±0,935 нг/мл). Уровень был значительно выше в группах пациентов с симптомными каротидными стенозами, которым была выполнена каротидная эндартерэктомия (p=0,04893), доля пациентов со стенозом высокой степени> 70 % была выше в этой группе. Уровень E-селектина у исследуемых пациентов был достоверно выше (7,653±0,246 пг/мл), чем в контрольной группе (3,101±0,503 пг/мл), p<0,05. Не было обнаружено связи уровня липопротеин-ассоциированной фосфолипазы A2 и E-селектина в крови с сосудистыми факторами риска инсульта, таким как гиперхолестеринемия, курение и индекс массы тела, но выявлена значимая положительная корреляционная связь липопротеин-ассоциированной фосфолипазы A2 с E-селектином (p=0,00085).
Выводы. У пациентов с атеросклеротическим стенозом сонных артерий наблюдалось повышение уровня липопротеин-ассоциированной фосфолипазы А2 и Е-селектина в плазме крови. Статистически значимая корреляция между уровнем липопротеин-ассоциированной фосфолипазы А2 и Е-селектина была обнаружена при симптомном течении атеросклеротических каротидных стенозов.Мета цього дослідження – оцінити рівень біомаркерів атеросклерозу ліпопротеїн-ассоційованої фосфоліпази А2 та Е-селектину в плазмі крові у пацієнтів з атеросклеротичним стенозом сонних артерій з різними клінічними проявами у зв’язку з судинними факторами ризику.
Матеріали та методи: В дослідження включено 106 пацієнтів з атеросклеротичним стенозом внутрішньої сонної артерії (74 чоловіки та 32 жінки у віці від 31 до 74 років, середній вік 62,6±0,9): з гострим іпсилатеральним атеротромботичним інсультом (35), з ішемічним інсультом в анамнезі та після каротидної ендартеректомії (41) та 30 пацієнтів з безсимптомним стенозом внутрішньої сонної артерії. Контрольну групу склали 20 умовно здорових осіб без серцево-судинних захворювань. Усі обстеженим проводилась дуплексна сонографія. Ліпопротеїн-асоційовану фосфоліпазу А2 та Е-селектин визначали за допомогою комерційних наборів (ELISA).
Результати: Рівень ліпопротеїн-асоційованої фосфоліпази А2 загалом становив 55,664±3,537 нг/мл, що було значно вище (M-W U=10, p=1.023136´10-11 <0.05), ніж у контрольній групі (9,296±0,935 нг/мл). Рівень був значно вищим у групах пацієнтів з симптомними каротидними стенозами, яким була проведена каротидна ендартеректомія (р=0,04893), частка пацієнтів з високим ступенем стенозу> 70 % була більшою в цій групі. Рівень Е-селектину у обстежених пацієнтів був значно вищим (7,653-0,246 пг/мл), ніж у контрольній групі (3,101±0,503 пг/мл) р <0,05. Не було виявлено зв’язку рівня ліпопротеїн-асоційованої фосфоліпази А2 та Е-селектину із загальними факторами ризику інсульту, таким як гіперхолестеринемія, куріння та індекс маси тіла, але виявлена значна позитивна кореляція ліпопротеїн-асоційованої фосфоліпази А2 з Е-селектином (р=0,00085).
Висновки: У пацієнтів з атеросклеротичним стенозом сонних артерій спостерігалося підвищення рівня ліпопротеїн-асоційованої фосфоліпази А2 та Е-селектину у плазмі крові. Статистично значуща кореляція між рівнем ліпопротеїн-асоційованої фосфоліпази А2 та Е-селектину була виявлена при симптомному перебігу каротидних атеросклеротичних стенозі
Сучасні аспекти гепатології: стеатоз і фіброз печінки через призму коморбідності в педіатричній практиці
No full textThe relevance of the topic is dictated by the growing prevalence of hepatic steatosis and fibrosis in the pediatric population, which is due to an increase in the number of pathologies of various organs and systems, which may be accompanied by the development of these liver lesions.
The aim of the study: to analyze the data of modern sources of scientific literature regarding the prevalence and features of the course of pathology of various organs and systems, which is associated with the development of steatosis and liver fibrosis in the pediatric population.
Materials and methods. A systematic search of scientific was carried out using Web of Science, Scopus, PubMed, scientific bases with key words: «hepatic steatosis», «hepatic fibrosis», «non-alcoholic fatty liver disease», «comorbid pathology», «children and adolescents».
Conclusions. Currently, the number of children and adolescents who are diagnosed with steatosis and/or fibrosis of the liver is increasing in the world. In particular, the formation of this pathology is associated with the presence of metabolic syndrome and is associated with its main components, such as obesity, hypertension, disorders of carbohydrate and lipid metabolism. More and more studies indicate the role of non-alcoholic fatty liver disease, which is based on steatosis, as a comorbid pathology in systemic, cardiovascular, endocrine diseases, gastrointestinal tract pathology, and genetic disorders. Also, a number of drugs with steatogenic and fibrogenic effects on liver tissue have been established, which are widely used in pediatric practice. It is necessary to monitor the structural and functional state of the liver already in childhood and adolescence for adequate treatment of the underlying disease and prevention of the formation of comorbid pathologyАктуальность темы диктуется растущей распространенностью стеатоза и фиброза печени в педиатрической популяции, что обусловлено увеличением числа патологий различных органов и систем, которые могут сопровождаться развитием данных поражений печени.
Цель исследования: провести анализ данных современных источников научной литературы относительно распространенности и особенностей течения патологии различных органов и систем, которая ассоциирована с развитием стеатоза и фиброза печени в педиатрической популяции.
Материалы и методы. Проведен систематический поиск научных источников по наукометрическим базам Web of Science, Scopus, PubMed, а также архивам журналов по таким ключевым словам: «стеатоз печени», «фиброз печени», «неалкогольная жировая болезнь печени», «коморбидная патология», «дети и подростки», «hepatic steatosis», «hepatic fibrosis», «non-alcoholic fatty liver disease», «comorbid pathology», «children and adolescents».
Выводы. В настоящее время в мире увеличивается количество детей и подростков, у которых диагностируют стеатоз и/или фиброз печени. Чаще всего формирование данной патологии ассоциировано с наличием метаболического синдрома и связано с основными его компонентами, такими как ожирение, гипертензия, нарушения углеводного и липидного обмена. Однако, все больше исследований свидетельствуют о роли неалкогольной жировой болезни печени, в основе формирования которой лежит стеатоз, в качестве коморбидной патологии при сердечно-сосудистых, эндокринных, системных заболеваниях, патологии желудочно-кишечного тракта, генетических нарушениях. Также установлен ряд лекарственных средств со стеатогенным и фиброгенным эффектом на ткани печени, которые широко используются в педиатрической практике. Необходимым является мониторинг структурно-функционального состояния печени уже в детском и подростковом возрасте для проведения адекватного лечения основного заболевания и профилактики формирования коморбидной патологииАктуальність теми диктується зростанням поширеності стеатозу та фіброзу печінки в педіатричній популяції, що зумовлено збільшенням числа патологій різних органів і систем, які можуть супроводжуватися розвитком даних уражень печінки.
Мета дослідження: провести аналіз даних сучасних джерел наукової літератури щодо поширеності та особливостей перебігу патології різних органів і систем, що асоційована з розвитком стеатозу і фіброзу печінки в педіатричній популяції.
Матеріали та методи. Проведено систематичний пошук наукових джерел по наукометричним базам Web of Science, Scopus, PubMed, а також архівам журналів за такими ключовими словами: «стеатоз печінки», «фіброз печінки», «неалкогольна жирова хвороба печінки», «коморбідна патологія», «діти і підлітки», «hepatic steatosis», «hepatic fibrosis», «non-alcoholic fatty liver disease», «comorbid pathology», «children and adolescents».
Висновки. В даний час в світі збільшується кількість дітей і підлітків, у яких діагностують стеатоз і/або фіброз печінки. Найчастіше формування даної патології асоційовано з наявністю метаболічного синдрому і пов’язано з основними його компонентами, такими як ожиріння, гіпертензія, порушення вуглеводного і ліпідного обміну. Однак, все більше досліджень свідчать про роль неалкогольної жирової хвороби печінки, в основі формування якої лежить стеатоз, як коморбідної патології при серцево-судинних, ендокринних, системних захворюваннях, патології шлунково-кишкового тракту, генетичних порушеннях. Також встановлено ряд лікарських засобів зі стеатогенним і фіброгенним ефектом на тканини печінки, які широко використовуються в педіатричній практиці. Необхідним є моніторинг структурно-функціонального стану печінки вже в дитячому та підлітковому віці для проведення адекватного лікування основного захворювання і профілактики формування коморбідної патологі
Клітинно-молекулярні механізми прогресування офтальмологічної патології на тлі впливу факторів навколишнього середовища. Огляд літератури
No full textModern scientists are increasingly paying attention to the molecular mechanisms of diseases of the visual organ in conditions of anthropogenic pollution. Environmental pollution is mainly due to atmospheric emissions from the metallurgical, automotive, aviation and petrochemical industries, waste from livestock farms and due to the use of mineral fertilizers and pesticides. Ukraine ranks one of the first in Europe in terms of the amount of industrial dirt per capita.
The aim of this literature review was to analyze the role of extra- and intracellular protein structures and molecular mechanisms of some pathological processes of the visual organ that occur under the influence of anthropogenic stress on the human body.
Material and methods. Scientific publications in foreign and Ukranian journals on relevant topics in the last 5 years, the Internet resources.
Research results and their discussion. The literature review expanded the scientific understanding of the role of reparative enzyme (MGMT), vascular endothelial growth factor, Bcl-2 family proteins, p53 and Ki 67 proteins, matrix metalloproteinases in some ophthalmic pathology. Anthropoecological environmental factors have been shown to cause oxidative stress due to mitochondrial dysfunction and apoptosis, which are a component of a complex pathophysiological process in the most common diseases of the visual analyzer.
Conclusions. The study of molecular mechanisms of occurrence and progression of diseases of the visual organ with the participation of protein factors makes it possible to expand the understanding of the pathogenetic links of their development in order to predict the course of the pathological process, adequate treatment and preventionСовременные ученые все чаще обращают внимание на молекулярные механизмы возникновения болезней органа зрения в условиях антропогенного загрязнения окружающей среды. Загрязнения окружающей среды тяжелыми металлами в основном происходит за счет атмосферных выбросов металлургической, автомобильной, авиационной и нефтехимической промышленности, отходов животноводческих ферм, а также в результате применения минеральных удобрений и ядохимикатов. По количеству промышленных отходов на душу населения Украина занимает одно из первых мест в Европе.
Целью этого обзора литературы было проанализировать роль вне- и внутриклеточных белковых структур и молекулярные механизмы возникновения некоторых патологических процессов органа зрения, возникающих под влиянием антропогенной нагрузки на организм человека.
Материал и методы исследования. Научные публикации в зарубежных и отечественных журналах по соответствующей тематике за последние 5 лет, Интернет ресурсы.
Результаты и их обсуждение. В ходе обзора литературы был расширен научное представление о роли репарационного энзима (MGMT), фактора роста эндотелия сосудов, белков семейства Bcl-2, белков p53 и Ki 67, матриксных металлопротеиназ при некоторой офтальмологической патологии. Выяснено, что антропоэкологических факторы окружающей среды способны вызывать окислительный стресс в результате митохондриальной дисфункции и апоптоз, которые являются компонентом сложного патофизиологического процесса при распространенных болезнях зрительного анализатора.
Выводы. Изучение молекулярных механизмов возникновения и прогрессирования заболеваний органа зрения при участии белковых факторов дает возможность расширить представление о патогенетических звеньях, их развитии с целью прогнозирования течения патологического процесса, адекватного лечения и профилактикиСучасні науковці все частіше звертають увагу на молекулярні механізми виникнення хвороб органу зору в умовах антропогенного забруднення навколишнього середовища. Забруднення довкілля в основному відбувається за рахунок атмосферних викидів підприємств металургійної, автомобільної, авіаційної та нафтохімічної промисловості, відходів тваринницьких ферм та внаслідок застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів. За кількістю промислового бруду на душу населення Україна посідає одне з перших місць у Європі.
Метою цього огляду літератури було проаналізувати роль поза- та внутрішньоклітинних білкових структур та молекулярні механізми виникнення деяких патологічних процесів органу зору, що виникають під впливом антропогенного навантаження на організм людини.
Матеріал та методи дослідження. Наукові публікації в закордонних та вітчизняних журналах з відповідної тематики за останні 5 років, Інтернет ресурси.
Результати досліджень та їх обговорення. В ході огляду літератури було розширено наукове уявлення про роль репараційного ензиму (MGMT), фактору росту ендотелію судин, білків сімейства Bcl-2, білків p53 та Ki 67, матриксних металопротеїназах при деякій офтальмологічній патології. З’ясовано, що антропоекологічні фактори навколишнього середовища здатні спричиняти оксидативний стрес внаслідок мітохондріальної дисфункції та апоптоз, які є компонентом складного патофізіологічного процесу при найпоширеніших хворобах зорового аналізатору.
Висновки. Вивчення молекулярних механізмів виникнення і прогресування захворювань органу зору за участю білкових факторів дає можливість розширити уявлення про патогенетичні ланки їх розвитку з метою прогнозування перебігу патологічного процесу, адекватного лікування та профілактик
Особливості стану периферичної оксигенації тканин при різних видах комбінованої анестезії у дітей з природженою хірургічною патологією
No full textIn the presented work, we have assessed the features of peripheral oxygenation in children with congenital malformations of the surgical profile under various types of combined anesthesia.
The aim of the study. To assess the state of peripheral oxygenation in newborns and infants with congenital malformations with various types of anesthetic support.
Materials and research methods. A retrospective study included 150 newborns and infants with congenital malformations of the surgical profile, depending on the anesthesia (inhalation + regional anesthesia; inhalation + intravenous anesthesia and total intravenous). The parameters of pulse oximetry were analyzed: peripheral oxygenation, heart rate. Additionally, the concentration of oxygen in the respiratory mixture of children was taken into account.
Research results. Peripheral saturation did not critically decrease at all stages of observation, with the exception of a decrease in the indicator in children of group I compared with group III at the stage of induction into anesthesia (97.79±2.45 versus 98.79±1.63, at p˂0.05, respectively) and at the most painful moment of the operation (96.29±3.47 versus 98.10±2.47, with p˂0.05). At the painful moment of the operation, it was in children of group I that a drop in heart rate was noted compared to group III (127.98±13.77 and 136.10±15.37, respectively, with p˂0.05) and group II (134.02±18.43, at p>0.05) against the background of a decrease in SpO2. Newborns and group I infants required higher oxygen concentrations in the breathing mixture. A significant difference in the indicator is noted between groups I and III at the traumatic stage – 0.47±0.29 and 0.33±0.2, with p˂0.05, respectively, and immediately after the operation – 0.34±0,19 and 0.26±0.13, with p˂0.05, respectively.
Conclusions. The expediency and effectiveness of pulse oximetry for children with congenital malformations at all stages of anesthetic support during surgical treatment was confirmed. The risk group for the formation of oxygen deficiency in organs and tissues, the occurrence of pain during the operation were newborns and infants, for whom combined anesthesia was chosen in the form of an inhalation method and regional anesthesia. In the case of the appointment of this type of anesthetic support, it is necessary to more closely monitor the indicators and promptly correct the deterioration of the child's conditionВ представленной работе проведена оценка особенностей периферической оксигенации у детей с врожденными пороками развития хирургического профиля при различных видах комбинированной анестезии.
Цель исследования. Оценить состояние периферической оксигенации у новорожденных и младенцев с врожденными пороками развития при различных видах анестезиологического сопровождения.
Материалы и методы исследования. В ретроспективное исследование были включены 150 новорожденных и младенцев с врожденными пороками развития хирургического профиля в зависимости от анестезии (ингаляционное + региональное обезболивания; ингаляционное + внутривенное обезболивание и тотальное внутривенное). Анализировались показатели пульсоксиметрии: периферическая оксигенация, частота сердечных сокращений. Дополнительно учитывали концентрацию кислорода в дыхательной смеси детей.
Результаты исследования. Периферическая сатурация критически не снижалась на всех этапах наблюдения за исключением уменьшения показателя у детей I группы по сравнению с III группой на этапе индукции в наркоз (97,79±2,45 против 98,79±1,63, при р ˂ 0, 05 соответственно) и в максимально болезненный момент операции (96,29±3,47 против 98,10±2,47, при р ˂ 0,05). В болезненный момент операции именно у детей I группы отмечено падение ЧСС по сравнению с III группой (127,98±13,77 и 136,10±15,37 соответственно при р ˂ 0,05) и II группой (134,02±18,43, при p>0,05) на фоне снижения SpO2. Новорожденные и младенцы I группы требовали более высокие концентрации кислорода в дыхательной смеси. Достоверная разница показателя отмечается между I и III группами на травматическом этапе – 0,47±0,29 и 0,33±0,2, при р ˂ 0,05, соответственно и сразу после операции – 0,34±0, 19 и 0,26±0,13, при р ˂ 0,05 соответственно.
Выводы. Подтверждена целесообразность и эффективность проведения пульсоксиметрии детям с врожденными пороками развития на всех этапах анестезиологического сопровождения при хирургическом лечении. Группой риска формирования кислородного дефицита в органах и тканях, возникновения болевого синдрома во время операции стали новорожденные и младенцы, которым проведение комбинированной анестезии избрано в виде ингаляционного метода и регионального обезболивания. В случае назначения такого вида анестезиологического сопровождения необходимо более тщательно контролировать показатели и своевременно корректировать ухудшение состояния ребенкаВ представленій роботі проведена оцінка особливостей периферичної оксиметрії у дітей з природженими вадами розвитку хірургічного профілю при різних видах комбінованої анестезії.
Мета дослідження. Оцінити стан периферичної оксигенації у новонароджених і немовлят з природженими вадами розвитку при різних видах анестезіологічного супроводу.
Матеріали та методи дослідження. У ретроспективне дослідження були включені 150 новонароджених і немовлят з природженими вадами розвитку хірургічного профілю в залежності від анестезії (інгаляційне + регіональне знеболення; інгаляційне + внутрішньовенне знеболювання та тотальне внутрішньовенне). Аналізувалися показники пульсоксиметрії: периферична оксигенація, частота серцевих скорочень. Додатково враховували концентрацію кисню в суміші, яка вдихається дитиною.
Результати дослідження. Периферична сатурація критично не знижувалась на всіх етапах спостереження за винятком отриманого зменшення показника у дітей І групи в порівнянні з ІІІ групою на етапі індукції в наркоз (97,79±2,45 проти 98,79±1,63, при р ˂0,05 відповідно) і в максимально болісний момент хірургічного втручання (96,29±3,47 проти 98,10±2,47, при р ˂ 0,05). У максимально болісний момент операції саме в дітей І групи відзначено падіння ЧСС в порівнянні з ІІІ групою (127,98±13,77 і 136,10±15,37 відповідно при р ˃0,05) та ІІ групою (134,02±18,43, при p>0,05) на тлі зниження SpO2. Новонароджені та немовлята І групи потребували більш високі концентрації кисню у дихальній суміші. Достовірна різниця показника відзначається між І та ІІІ групами під час максимально болісного етапу – 0,47±0,29 і 0,33±0,2, при р ˂ 0,05, відповідно та відразу після операції – 0,34±0,19 і 0,26±0,13, при р ˂ 0,05, відповідно.
Висновки. Підтверджена доцільність та ефективність проведення пульсоксиметрії дітям з природженими вадами на всіх етапах анестезіологічного супроводу при хірургічному лікуванні. Групою ризику формування кисневого дефіциту в органах і тканинах, виникнення больового синдрому під час операції сталі новонароджені та немовлята, яким проведення комбінованої анестезії обрано у вигляді інгаляційного методу та регіонального знеболення. У випадку призначення такого виду анестезіологічного супроводу необхідно більш ретельно контролювати вітальні показники та своєчасно корегувати погіршення стану дитин
Дескриптивне дослідження COVID-19 в спеціалізованій лікарні третинного звена
No full textCoronavirus disease 2019 (abbreviated “COVID-19”) is an emerging respiratory disease that is caused by a novel coronavirus and was first detected in December 2019 in Wuhan, China. The cases of COVID-19 infection since then were showing increasing trend in all over the world.
The aim: to study the epidemiological distribution and determinants of COVID-19 pandemic.
Methods: it is a descriptive study carried out at a tertiary care hospital of India. The population comprised of patients admitted in the hospital. Sample size comprised of all the subjects admitted in the hospital with established COVID 19 +ve cases. The duration of study was April 2020 to June 2020. The study was approved by the Institutional Ethical committee and Informed consent was obtained from each subject before the conduct of the study. Data collection was done by a pre-structured questionnaire. Data entry and analysis was done using SPSS version 20 software.
Results: out of total 38 COVID-19 +ve cases, 95 % were male and 5 % female ant the maximum numbers of cases ranges between 36–40 years of age group with the median age of 32 years.53 % of cases were Muslim and 47 % Hindu by religion. The median duration of stay in hospital of all COVID-19 +ve cases was11 day that on further differentiation with co-morbidity was 15 days and 11.5 without any co-morbidity. The median duration taken between 1st sample taken and report provided was 2 days, between 2nd sample taken and report provided 1 day and between 1st and 2nd sample taken was 11 days.
Conclusions: present study concluded that middle age persons were affected in majority which may be due to more exposure to public places. Co-morbidities are strong predictors of requirement for admission and duration of stay at hospitalКоронавирусное заболевание 2019 г. (сокращенно COVID-19) – это активно развивающееся респираторное заболевание, которое вызывается новым коронавирусом и было впервые обнаружено в декабре 2019 года в Ухане, Китай. С тех пор случаи заражения COVID-19 во всем мире демонстрируют тенденцию к увеличению.
Цель: изучить эпидемиологическое распространение и детерминанты пандемии COVID-19.
Методы: это дескриптивное исследование, проведенное в больнице третичного уровня в Индии. Популяцию составили пациенты, госпитализированные в больницу. Размер выборки включал всех пациентов, госпитализированных в больницу с установленными случаями COVID-19. Продолжительность исследования: с апреля 2020 года по июнь 2020 года. Исследование было одобрено институциональным этическим комитетом, и перед проведением исследования от каждого субъекта было получено информированное согласие. Сбор данных производился с помощью предварительно структурированной анкеты. Ввод и анализ данных проводились с использованием программного обеспечения SPSS версии 20.
Результаты: из общего числа 38 случаев COVID-19, 95 % были описаны у мужчин и 5 % у женщин, максимальное количество случаев колеблется между 36-40 годами и средним возрастом 32 года. 53 % случаев были зафиксированы у мусульман и 47 % у индуистов согласно вероисповеданию. Средняя продолжительность пребывания в больнице для всех случаев COVID-19 составила 11 дней, что при дальнейшей дифференциации с сопутствующими заболеваниями составило 15 дней и 11,5 дней без сопутствующих заболеваний. Средняя продолжительность между взятием 1-й пробы и предоставленным отчетом составила 2 дня, между взятием 2-й пробы и предоставленным отчетом 1 день и между 1-м и 2-м взятием образцов - 11 дней.
Выводы: настоящее исследование приводит к выводу, что люди среднего возраста пострадали в большей степени, что может быть связано с более частым пребыванием в общественных местах. Сопутствующие заболевания являются сильными предикторами требований к госпитализации и продолжительности пребывания в больницеКоронавірусние захворювання 2019 г. (скорочено COVID-19) - це респіраторне захворювання, яке викликається новим коронавірусів і було вперше виявлено в грудні 2019 року в Ухані, Китай. З тих пір випадки зараження COVID-19 в усьому світі демонструють тенденцію до збільшення.
Мета: вивчити епідеміологічне поширення і детермінанти пандемії COVID-19.
Методи: це дескриптивное дослідження, проведене в лікарні третинного рівня в Індії. Популяцію склали пацієнти, госпіталізовані в лікарню. Розмір вибірки включав всіх пацієнтів, госпіталізованих до лікарні з встановленим діагнозом COVID-19. Тривалість дослідження: з квітня 2020 року по червень 2020 року. Дослідження було схвалено інституціональним етичним комітетом, і перед проведенням дослідження від кожного суб'єкта було отримано інформовану згоду. Збір даних проводився за допомогою попередньо структурованої анкети. Введення і аналіз даних проводилися з використанням програмного забезпечення SPSS версії 20.
Результати: із загального числа 38 випадків COVID-19, 95 % були описані у чоловіків і 5 % у жінок, максимальна кількість випадків коливається між 36-40 роками і середнім віком 32 роки. 53 % випадків були зафіксовані у мусульман і 47 % у індуїстів згідно віросповідання. Середня тривалість перебування в лікарні для всіх випадків COVID-19 склала 11 днів, що при подальшій диференціації з супутніми захворюваннями склав 15 днів і 11,5 днів без супутніх захворювань. Середня тривалість між взяттям 1-ї проби і наданим результатом склала 2 дня, між взяттям 2-ї проби і наданим результатом 1 день і між 1-м і 2-м взяттям зразків - 11 днів.
Висновки: дане дослідження приводить до висновку, що люди середнього віку постраждали більшою мірою, що може бути пов'язано з більш частим перебуванням в громадських місцях. Супутні захворювання є сильними предикторами госпіталізації і тривалості перебування в лікарн
Актуальні уявлення про патогенез та інтенсивну терапію тяжкого перебігу COVID-19 (літературний огляд)
No full textThe aim of the research. The aim of this work was to summarize the scientific literature data on the pathogenesis and intensive care of the severe course of coronavirus infection.
Materials and methods. Databases such as PubMed, Google Scholar, Scopus and Web Of Science 2020-2021 were used for literary searches.
Results. An intense inflammatory response against the SARS-CoV-2 virus in COVID-19 patients causes a cytokine storm and hypercoagulability with the development of acute respiratory distress syndrome (ARDS) and multiple organ failure. Approximately 17 % to 35 % of hospitalized patients with COVID-19 are treated in the intensive care unit, most often due to hypoxemic respiratory failure and the development of ARDS, and between 29 % and 91 % of patients in intensive care units require invasive ventilation.
In addition to acute respiratory failure, hospitalized patients may have acute renal failure (9 %), liver dysfunction (19 %), coagulation disorders (10 %–25 %), and septic shock (6 %).
More than 75 % of hospitalized patients require additional oxygen therapy. Respiratory support could vary from the need for oxygen supplementation through a nasal catheter to invasive ventilation or extracorporeal membrane oxygenation in patients with the most severe ARDS.
The uncontrolled inflammation and coagulation seen in COVID-19 patients is similar to multifactorial ARDS, where a plethora of evidence has demonstrated the ability of long-term corticosteroid therapy (CST) to reduce inflammation-coagulation-fibroproliferation and accelerate recovery.
With regard to the assessment of the benefits of therapeutic anticoagulation in patients with elevated D-dimer, the question has not yet been finally resolved, and research devoted to this is still ongoing.
Conclusions. The approaches to respiratory, anticoagulant, anti-inflammatory therapy in critically ill patients with COVID-19 require further research to determine the optimal treatment tacticsЦель исследования. Целью данной работы было обобщение данных научной литературы о патогенезе и интенсивной терапии тяжелого течения коронавирусной инфекции.
Материалы и методы. Для литературного поиска были использованы такие базы данных, как PubMed, Google Scholar, Scopus и Web Of Science 2020-2021 г.г.
Результаты. Интенсивная воспалительная реакция против вируса SARS-CoV-2 у пациентов с COVID-19 вызывает бурю цитокинов и гиперкоагуляцию с развитием острого респираторного дистресс-синдрома (ОРДС) и полиорганной недостаточности. Примерно от 17 % до 35 % госпитализированных пациентов с COVID-19 лечатся в отделении интенсивной терапии, чаще всего из-за гипоксемической дыхательной недостаточности и развития ОРДС, и от 29 % до 91 % пациентов отделений интенсивной терапии нуждаются в инвазивной вентиляции легких.
В дополнение к острой дыхательной недостаточности у госпитализированных пациентов может развиться острая почечная недостаточность (9 %), нарушение функции печени (19 %), нарушения системы свертывания (10 %–25 %) и септический шок (6 %).
Более 75 % госпитализированных пациентов нуждаются в дополнительной кислородной терапии. Респираторная поддержка может отличаться от потребности в дотации кислорода через носовой катетер до инвазивной вентиляции легких или экстракорпоральной мембранной оксигенации у пациентов с наиболее тяжелой формой ОРДС.
Неконтролируемые воспаление и коагуляция, которые наблюдаются у пациентов с COVID-19 аналогичны многофакторному ОРДС, где множество доказательств продемонстрировали способность длительной кортикостероидной терапии (КСТ) снижать воспаление-коагуляцию-фибропролиферацию и ускорять выздоровление.
Что касается оценки пользы от терапевтической антикоагуляции у пациентов с повышенным D-димером, вопрос еще не решен окончательно, и исследования, посвященные этому, еще продолжаются.
Выводы. Подходы к респираторной, антикоагулянтной, противовоспалительной терапии у тяжелых пациентов с COVID-19 требуют дальнейших исследований для определения оптимальной тактики леченияМета дослідження. Метою даної роботи було узагальнення даних наукової літератури щодо патогенезу та інтенсивної терапії тяжкого перебігу коронавірусної інфекції.
Матеріали та методи. Для літературного пошуку було використано такі бази даних, як PubMed, Google Scholar, Scopus та Web Of Science 2020-2021 р.р..
Результати. Інтенсивна запальна реакція проти вірусу SARS‐CoV‐2 у пацієнтів із COVID-19 викликає бурю цитокінів і гіперкоагуляцію з розвитком гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС) та поліорганної недостатності. Приблизно від 17 % до 35 % госпіталізованих пацієнтів з COVID-19 лікуються у відділенні інтенсивної терапії, найчастіше через гіпоксемічну дихальну недостатність та розвиток ГРДС, та від 29 % до 91 % пацієнтів відділень інтенсивної терапії потребують інвазивної вентиляції легень.
На додаток до гострої дихальної недостатності у госпіталізованих пацієнтів може розвинутися гостра ниркова недостатність (9 %), порушення функції печінки (19 %), порушення системи коагуляції (10 %–25 %) та септичний шок (6 %).
Понад 75 % госпіталізованих пацієнтів потребують додаткової кисневої терапії. Респіраторна підтримка може відрізнятися від потреби в додаванні кисню через носовий катетер до інвазивної вентиляції легень або екстракорпоральної мембранної оксигенації у пацієнтів із найбільш важкою формою ГРДС.
Неконтрольовані запалення та коагуляція, які спостерігаються у пацієнтів з COVID-19, є подібними до багатофакторного ГРДС, де безліч доказів продемонстрували здатність тривалої кортикостероїдної терапії (КСТ) знижувати запалення-коагуляцію-фібропроліферацію та прискорювати одужання.
Щодо оцінки користі від терапевтичної антикоагуляції у пацієнтів з підвищеним D-димером, питання ще не вирішено остаточно, та дослідження, присвячені цьому, ще тривають.
Висновки. Підходи до респіраторної, антикоагулянтної, протизапальної терапії у важких пацієнтів з COVID-19 потребують подальших досліджень для визначення оптимальної тактики лікуванн
Вивчення потенційної ролі ентеросгелю в інгібуванні нейродегенеративних змін в сітківці щурів при Cr(VI) - індукованій ретинопатії по динаміці морфологічних змін
No full textChromium galvanic production have leaded to biosphere pollution. Therefore advisable to study of role in the neurodegenerative development in retinal diseases under experimental conditions.
The aim is to study the Enterosgel effect on morphological changes in rats retina with Cr(VI) – induced retinopathy.
Materials and methods. An experimental study had carried out on 72 outbred white male rats. The rats had divided into 3 groups: I – control group of intact rats (n = 24). Control rats were received drinking water, II group – rats (n = 24), were received drinking water with Cr (VI) (K2Cr2O7) – 0.02 mol/L, III group – animals (n = 24) were received drinking water with K2Cr2O7– 0.02 mol/L and hydrogel methylsilicic acid (Enterosgel) at a dose of 0.8 mg/kg per day as a corrector. The animals had been decapitated under ether anesthesia. The retina had been studied on days 20, 40 and 60 of the experiment. Morphologically and morphometrically they had analyzed.
Results. According to histological studies, it has proved that Cr (VI) causes dystrophic and degenerative changes in all rats retina layers. They increase as the duration of the experiment. The use of Enterosgel as a corrective therapy showed positive results in restoring the morphological structure of rats retina. After Enterosgel 20 days using as a corrector of Cr (VI) exposure, there is a barely noticeable swelling of the outer and inner nuclear layers. Other layers of the retina, morphologically, look undamaged. Forty days Enterosgel treatment have outer and inner nuclear layer edema of retina of animals persists but does not increase. It is easy noticeable swelling of the outer and inner layers of mesh, but no signs of damage processes of cell populations nuclear layers. State ganglionic layer and nerve fiber layer entirely satisfactory. These pathological changes are not critical. After 60 days from the beginning of loading of Cr (VI) and application of Enterosgel in the retina of rats there are initial degenerative changes in the photosensory layer. Cystic dilated outer segments of rods and cones were visible throughout, and areas of their fragmentation were observed. Ganglion neurons are not damaged, but their axons appear somewhat thickened and fluffy. But in general, the typical structure of the retina is preserved.
Conclusions. Chromium-induced toxicity in rats is characterized by pronounced histological and morphometric changes and retinal thickness, which appear after 20 days, increase by 40 days and acquire maximum transformations after 60 days of the experiment. The use of Enterosgel improves picture morphological structures of the retina in rats under the influence of Cr (VI). The changes were expressed on days 20 and 40, which indicates the presence of protective properties for the retinaУчитывая неблагоприятное состояние в области загрязнения биосферы стоками, содержащими шестивалентный хром [Cr(VI)] от гальванического производства, целесообразно изучить его роль в развитии нейродегенеративных заболеваний сетчатки в эксперименте.
Цель. Исследовать влияние Энтеросгеля на гистоструктуры и динамику морфометрических изменений в сетчатке крыс с Cr(VI) – индуцированной ретинопатией.
Материалы и методы. Экспериментальное исследование проведено на 72 беспородных белых половозрелых крысах - самцах, которые были разделены на 3 группы: I – контрольная группа интактных крыс (n = 24), II группа – крысы (n = 24), которые получали питьевую воду обогащенную Cr (VI) (K2Cr2O7) – 0,02моль/л и III группа – животные (n = 24), которые употребляли воду насыщенную K2Cr2O7 и в качестве корректора гидрогель метилкремниевой кислоту (Энтеросгель) в дозе 0,8 мг/кг в сутки. Контрольные крысы получали обычную воду. Животных декапитировали под эфирным наркозом и проводили в них энуклеацию глазных яблок на 20, 40 и 60 сутки эксперимента с последующим анализом морфологических изменений.
Результаты. По данным гистологических и гистоморфометричних исследований доказано, что Cr (VI) вызывает дистрофически – дегенеративные изменения во всех слоях сетчатке крыс, которые усиливаются по мере пролонгации срока эксперимента. Использование в качестве корригирующей терапии Энтеросгеля показало положительные результаты восстановления морфологической структуры сетчатки крыс. Через 20 суток одновременного применения Cr(VI) и Энтеросгеля остается едва заметный отек внешнего и внутреннего ядерных слоев. Другие слои сетчатки, морфологически, выглядят неповрежденными. Через 40 суток после лечения сохраняется, но не усиливается перицеллюлярный отек внешнего и внутреннего ядерных слоев сетчатки животных. Становится заметным легкий отек внешнего и внутреннего сетчатых слоев, но без признаков повреждения отростков клеточных популяций ядерных слоев. Состояние ганглионарного слоя и слоя нервных волокон вполне удовлетворительное. Перечисленные патологические изменения не являются критическими. Через 60 дней от начала нагрузки Cr(VI) и применения Энтеросгеля в сетчатке крыс появляются начальные дегенеративные изменения в фотосенсорных слое. На всем протяжении заметны вакуольно расширенные внешние сегменты палочек и колбочек, кое-где наблюдали участки их фрагментации. Ганглионарные нейроциты не повреждены, однако их аксоны выглядят несколько утолщенными и разрыхленными. Но в целом, типовая структура сетчатки сохранена.
Выводы. Cr(VI) – индуцированная ретинотоксичность у крыс характеризуется выраженными гистологическими и морфометрическими изменениями цитоархитектоники и толщины сетчатки, которые появляются через 20 суток, усиливаются через 40 дней и приобретают максимальных трансформаций через 60 суток эксперимента. Применение Энтеросгеля улучшает морфологическую картину сетчатки крыс на 20 и 40 сутки, с индуцированной Cr(VI) – ретинопатией, что свидетельствует о наличии у него ретинопротекторних свойствВраховуючи несприятливий стан в галузі забруднення біосфери хромовмісними стоками від гальванічного виробництва, доцільно вивчити його роль в розвитку нейродегенеративних захворювань сітківки в експерименті.
Мета. Дослідити вплив Ентеросгелю на гістоструктуру та динаміку морфометричних змін в сітківці щурів з Cr(VI) – індукованою ретинопатією.
Матеріали і методи. Експериментальне дослідження проведено на 72 безпородних білих статевозрілих щурах - самцях, які були розділені на 3 групи: I – контрольна група інтактних щурів (n = 24), II група – щури (n = 24), які отримували питну воду збагачену Cr(VI) (K2Cr2O7) – 0,02моль/л і III група – тварини (n=24), які вживали воду насичену K2Cr2O7 і в якості коректора гідрогель метилкремнієву кислоту (Ентеросгель) в дозі 0,8 мг/кг на добу. Контрольні щури отримували звичайну воду. Тварин декапітували під ефірним наркозом і проводили у них енуклеацію очних яблук на 20, 40 і 60 добу експерименту з подальшим аналізом морфологічних змін.
Результати. За даними гістологічних та гістоморфометричних досліджень доведено, що Cr(VI) викликає дистрофічно – дегенеративні зміни в усіх шарах сітківці щурів, які наростають, по мірі пролонгації терміну експерименту. Використання в якості коригувальної терапії Ентеросгелю показало позитивні результати відновлення морфологічної структури сітківки щурів. Через 20 діб одночасного застосування Cr(VI) та Ентеросгелю залишається ледве помітний набряк зовнішнього та внутрішнього ядерних шарів. Інші шари сітківки, морфологічно, виглядають не ушкодженими. Через 40 діб після лікування зберігається, але не посилюється перицелюлярний набряк зовнішнього та внутрішнього ядерних шарів сітківки тварин. Стає помітним легкий набряк зовнішнього та внутрішнього сітчастих шарів, але без ознак ушкодження відростків клітинних популяцій ядерних шарів. Стан гангліонарного шару та шару нервових волокон цілком задовільний. Перелічені патологічні перебудови не є критичними. Через 60 діб від початку навантаження Cr(VI) та застосування Ентеросгелю в сітківці щурів зявляються початкові дегенеративні зміни в фотосенсорному шарі. На всьому протязі помітні вакуольно розширені зовнішні сегменти паличок і колбочок, де-не-де спостерігали ділянки їх фрагментації. Гангліонарні нейроцити не ушкоджені, проте їх аксони виглядають дещо потовщені та розпушені. Але загалом, типова структура сітківки збережена.
Висновки. Cr(VI) – індукована ретинотоксичність у щурів характеризується вираженими гістологічними та морфометричними змінами цитоархітектоніки та товщини сітківки, які з’являються через 20 діб, посилюються на 40 дібу і набувають максимальних трансформацій через 60 діб експерименту. Застосування Ентеросгелю покращує морфологічну картину структури сітківки у щурів з індукованою Cr(VI) ретинотоксичністю, які краще були виражені на 20 та 40 добу, що свідчить про наявність у нього ретинопротекторних властивосте
Показники коагуляційного гемостазу після геморагічного інсульту внаслідок ускладнення гіпертонічної хвороби
No full textThe aim: to determine the peculiarities of the indices of coagulation hemostasis in patients with the former occurrence of hemorrhagic stroke, developed as a complication of essential hypertension, in comparison to the hypertensive patients without complications.
Materials and methods. There were formed 2 groups of patients: the main group and the comparison group. The main group included 20 patients (10 women and 10 men, middle age 52.9±1.7 (M±m) years old) who had undergone hemorrhagic stroke as a complication of essential hypertension 6 months and more previously, had no normalization of blood pressure over this period of time. The comparison group included 20 patients (10 women and 10 men, middle age 52.5±1.7 years old) suffered from essential hypertension without complications. They were matched groups according to key indicators. All the above-mentioned people underwent fasted analysis of venous blood with detection of coagulation hemostasis indices.
Results. In the main and the comparison group the indices of coagulation hemostasis were the following ones, respectively: thrombin time 10.6±0.6 and 11.5±0.8 s, international normalized ratio 1.0±0.1 and 1.0±0.1, activated partial thromboplastin time 50.4±2.1 and 44.7±1.8 s (p<0.05), protein C 139.2±8.0 and 143.8±10.2 %, fibrinogen 2,4±0.4 and 2.6±0.3 g/l, soluble fibrin-monomer complexes 3.9±0.2 and 3.7±0.1 μg/mL, XIIa-dependent fibrinolysis 6.3±0.9 and 10.2±0.6 min (p<0.05), antithrombin-III 90.0±6.6 and 76.1±6.8 %.
Conclusions. In the main group relatively to the comparison group there was slowing of the internal pathway of coagulation hemostasis with the quicker fibrinolysis. There was detected that 100 % of patients from the main group had at least one of the following factors out of normal values and with predisposition to bleeding: activated partial thromboplastin time >48 s, XIIa-dependent fibrinolysis <5 min, fibrinogen <2 g/l, or antithrombin-III >120 %. This information should be taken into account while prescribing the treatment, influencing hemostasis indices, in a category of hypertensive patients after hemorrhagic strokeЦель: определить особенности показателей коагуляционного гемостаза у пациентов с ранее перенесенным геморрагическим инсультом, развившимся как осложнение гипертонической болезни, по сравнению с больными гипертонической болезнью без осложнений.
Материалы и методы. Были сформированы 2 группы пациентов: основная группа и группа сравнения. В основную группу вошли 20 пациентов (10 женщин и 10 мужчин, средний возраст 52,9±1,7 (M±m) года), перенесшие геморрагический инсульт как осложнение гипертонической болезни 6 месяцев и более тому назад, не имевшие нормализации артериального давления за этот период времени. Группу сравнения составили 20 пациентов (10 женщин и 10 мужчин, средний возраст 52,5±1,7 года), страдающих гипертонической болезнью без осложнений. Группы были сопоставимы по ключевым показателям. Всем указанным лицам был проведен анализ венозной крови натощак с определением показателей свертывающего гемостаза.
Результаты. Показатели коагуляционного гемостаза в основной группе и группе сравнения составили, соответственно: тромбиновое время 10,6±0,6 и 11,5±0,8 с, международное нормированное отношение 1,0±0,1 и 1,0±0,1, активированное частичное тромбопластиновое время 50,4±2,1 и 44,7±1,8 с (p<0,05), протеин C 139,2±8,0 и 143,8±10,2 %, фибриноген 2,4±0,4 и 2,6±0,3 г/л, растворимые фибрин-мономерные комплексы 3,9±0,2 и 3,7±0,1 мкг/мл, XIIa-зависимый фибринолиз 6,3±0,9 и 10,2±0,6 мин (р<0,05), антитромбин-III 90,0±6,6 и 76,1±6,8 %.
Выводы. В основной группе относительно группы сравнения наблюдалось замедление внутреннего пути коагуляционного гемостаза с более быстрым фибринолизом. Выявлено, что 100 % пациентов основной группы имели хотя бы один из следующих факторов, выходящих за пределы нормы и с предрасположенностью к кровотечению: активированное частичное тромбопластиновое время >48 с, XIIa-зависимый фибринолиз <5 мин, фибриноген <2 г/л или антитромбин-III >120 %. Эту информацию следует учитывать при назначении лечения, влияющего на показатели гемостаза, у категории больных гипертонической болезнью после геморрагического инсультаМета: визначити особливості показників коагуляційного гемостазу у хворих з раніше перенесеним геморагічним інсультом, що розвинувся як ускладнення гіпертонічної хвороби, в порівнянні з хворими на гіпертонічну хворобу без ускладнень.
Матеріали та методи. Були сформовані 2 групи хворих: основна група і група порівняння. До основної групи увійшли 20 пацієнтів (10 жінок і 10 чоловіків, середній вік 52,9±1,7 (M±m) року), які перенесли геморагічний інсульт як ускладнення гіпертонічної хвороби 6 місяців і більше тому та не мали нормалізації артеріального тиску за цей період часу. Групу порівняння склали 20 пацієнтів (10 жінок і 10 чоловіків, середній вік 52,5±1,7 року), які страждають на гіпертонічну хворобу без ускладнень. Групи були порівнянні за ключовими показниками. Всім зазначеним особам було проведено аналіз венозної крові натще з визначенням показників коагуляційного гемостазу.
Результати. Показники коагуляційного гемостазу в основній групі і групі порівняння склали, відповідно: тромбіновий час 10,6±0,6 і 11,5±0,8 с, міжнародне нормоване відношення 1,0±0,1 і 1,0±0,1, активований частковий тромбопластиновий час 50,4±2,1 і 44,7±1,8 с (p<0,05), протеїн C 139,2±8,0 і 143,8±10,2 %, фібриноген 2,4±0,4 і 2,6±0,3 г/л, розчинні фібрин-мономерні комплекси 3,9±0,2 і 3,7±0,1 мкг/мл, XIIa-залежний фібриноліз 6,3±0,9 і 10,2±0,6 хв (р<0,05), антитромбін-III 90,0±6,6 і 76,1±6,8 %.
Висновки. В основній групі щодо групи порівняння спостерігалося уповільнення внутрішнього шляху коагуляційного гемостазу з більш швидким фібринолізом. Виявлено, що 100 % пацієнтів основної групи мали хоча б один з наступних факторів, що виходять за межі норми зі схильністю до кровотечі: активований частковий тромбопластиновий час >48 с, XIIa-залежний фібриноліз <5 хв, фібриноген <2 г/л або антитромбін-III >120 %. Цю інформацію слід враховувати при призначенні лікування, що впливає на показники гемостазу, у категорії хворих на гіпертонічну хворобу після геморагічного інсульт
Спосіб хірургічного лікування хронічного дакріоциститу та його ефективність при спостереженні хворих в ранньому післяопераційному періоді
No full textThe aim. To develop a method for endonasal endoscopic dacryocystorhinostomy (EEDCR) and evaluate its effectiveness in monitoring patients in the early postoperative period.
Materials and methods. The study group (1st group) consisted of 45 patients with chronic dacryocystitis (CD), who underwent EEDCR according to the developed method, the comparison group (2nd group) included 36 patients who, after performing the developed EEDCR, an implant was installed in the dacryorhinostoma zone. The control group (3rd group) included 28 patients who underwent EEDCR according to the generally accepted method. Patients of groups 1 and 2 were divided into 2 subgroups: 1A and 2A included patients who underwent computed tomography of the lacrimal ducts in the preoperative period according to the developed method, and patients of subgroups 1B and 2B – according to the traditional algorithm. Reliably the best results of restoring lacrimation function were in subgroups 1A and 1B already from the 3rd day of observation after surgery, as well as in the subsequent periods of observation. The worst values of lacrimation function were recorded in the control clinical group with a statistically significant difference from other groups (p<0.05). When comparing the results of treatment of subgroups 1A with 1B and 2A with 2B, the best indicators were observed in subgroups 1A and 2A, but due to the small sample of patients, statistical significance in the differences could not be achieved (p>0.05).
Results. A method of EEDCR has been developed, a comparative analysis of groups of patients according to the above indicators has been performed when observing patients in the early postoperative period. On the first day after surgery, the mean score of the severity of lacrimation according to the Munk scale significantly decreased in all groups and gradually decreased on the 7th day and after 2 weeks (p<0.05). Significantly better indicators were in subgroups 1A and 1B in the entire early postoperative period (p<0.05). The degree of edema of the mucosa of the dacryorhinostoma zone and the middle nasal meatus at all periods of observation was the lowest in subgroup 1A from 3rd day and in each subsequent period of observation with a statistically significant difference from other groups (p<0.05). On the 7th day, significantly more patients with mucous discharge in the area of dacryorhinostoma and middle nasal meatus were observed in subgroup 2B and in 3rd group (p<0.05), and significantly better results were noted in subgroup 1A, where more than 2/3 patients had no mucous discharge. Reliably the best results of restoring lacrimation function were in subgroups 1A and 1B already from the 3rd day of observation after surgery, as well as in the subsequent periods of observation. The worst values of lacrimation function were recorded in the control clinical group with a statistically significant difference from other groups (p<0.05). When comparing the results of treatment of subgroups 1A with 1B and 2A with 2B, the best indicators were observed in subgroups 1A and 2A, but due to the small sample of patients, statistical significance in the differences could not be achieved (p>0.05).
Conclusions. The developed EEDCR method complies with the principles of sparing surgery, is effective in the treatment of patients with CD, while there is a faster rate of recovery of the lacrimal function and mucosa, improves the quality of life of patientsЦель. Разработать способ эндоназальной эндоскопической дакриоцисториностомии (ЭЭДЦРС) и оценить его эффективность при наблюдении больных в раннем послеоперационном периоде.
Материалы и методы. Исследуемую группу (1-я группа) составили 45 пациентов с хроническим дакриоцистите (ХД), которым ЭЭДЦРС была выполнена по разработанной методике, в группу сравнения (2-я группа) были включены 36 больных, которым после выполнения разработанной ЭЭДЦРС в зону дакриориностомы устанавливали имплант. В контрольную группу (3-я группа) вошли 28 пациентов, которым ЭЭДЦРС выполняли по общепринятой методике. Пациенты 1-й и 2-й групп были разделены на 2 подгруппы: в 1А и 2А были включены пациенты, которым в предоперационном периоде проводили компьютерную томографию слёзоотводящих путей по разработанной методике, а больным подгрупп 1В и 2В – по традиционному алгоритму. Статистически значимых различий в анамнестических данных среди больных всех групп не было, распределение было равномерным. Выраженность слезотечения оценивали при тестировании по шкале P.L.Munk. Состояние слизистой оболочки в области дакриориностомы и среднем носовом ходе изучали при эндоскопическом исследовании полости носа, оценивали наличие слизистых выделений у пациентов и степень отечности слизистой оболочки согласно критериям модифицированной шкалы Lund and Kennedy. Функцию слёзоотведения изучали по усовершенствованной цветной слёзноносовой пробе Веста с эндоскопическим контролем.
Результаты. Разработан способ ЭЭДЦРС, выполнен сравнительный анализ групп больных по вышеуказанным показателям при наблюдении пациентов в раннем послеоперационном периоде. В первые сутки после хирургического вмешательства средний балл выраженности слезотечения по шкале Munk значительно уменьшился во всех группах и постепенно снижался на 7-е сутки и через 2 недели (p <0,05). Достоверно лучшие показатели были в подгруппах 1А и 1В во всем раннем послеоперационном периоде (p <0,05). Степень отечности слизистой оболочки зоны дакриориностомы и среднего носового хода во все сроки наблюдения были наименьшей в подгруппе 1А уже с 3-го дня и в каждом последующем периоде наблюдения со статистически значимым отличием от других групп (p <0,05). На 7-й день достоверно больше пациентов со слизистыми выделениями в области дакриориностомы и среднем носовом ходе наблюдались в подгруппе 2В и в группе № 3 (p <0,05), а значительно лучшие результаты отмечены в подгруппе 1А, где более чем у 2/3 пациентов слизистые выделения отсутствовали. Достоверно лучшие результаты восстановления функции слёзоотведения были в подгруппах 1А и 1В уже с 3-го дня наблюдения после операции, а также в последующие сроки наблюдения. Наихудшие значения функции слёзоотведения зафиксированы в контрольной клинической группе со статистически значимым отличием от других групп (p <0,05). При сравнении результатов лечения подгрупп 1А с 1В и 2А с 2В лучшие показатели наблюдались в подгруппах 1А и 2А, но, из-за малой выборки пациентов, статистической значимости в различиях достичь не удалось (p> 0,05).
Выводы. Разработанный способ ЭЭДЦРС соответствует принципам щадящей хирургии, является эффективным в лечении больных с ХД, при этом отмечаются более быстрые темпы восстановления функции слёзоотведения и слизистой оболочки, улучшает качество жизни пациентовМета. Розробити спосіб ендоназальної ендоскопічної дакріоцисториностомії (ЕЕДЦРС) та оцінити його ефективність при спостереженні хворих у ранньому післяопераційному періоді.
Матеріали та методи. Досліджувану групу (1-а група) склали 45 пацієнтів з хронічним дакріоциститом (ХД), яким ЕЕДЦРС була здійснена за розробленою методикою, у групу порівняння (2-а група) було включено 36 хворих, яким після виконання розробленої ЕЕДЦРС в зону дакріориностоми встановлювали імплант. У контрольну групу (3-я група) увійшли 28 пацієнтів, яким ЕЕДЦРС виконували за загальноприйнятою методикою. Пацієнти 1-ї та 2-ї груп були розділені на 2 підгрупи: до 1А і 2А були включені пацієнти, яким у передопераційному періоді проводили комп’ютерну томографію сльозовідвідних шляхів за розробленою методикою, а хворим підгруп 1В і 2В – за традиційним алгоритмом. Статистично значущих відмінностей в анамнестичних даних серед хворих усіх груп не було, розподіл був рівномірним. Вираженість сльозотечі оцінювали при тестуванні згідно зі шкалою P.L.Munk. Стан слизової оболонки у ділянці дакріориностоми і середньому носовому ході вивчали при ендоскопічному дослідженні порожнини носа, оцінювали наявність слизових виділень у пацієнтів та ступінь набряклості слизової оболонки згідно з критеріями модифікованої шкали Lund and Kennedy. Функцію сльозовідведення вивчали за вдосконаленою кольоровою сльозоносовою пробою Веста під ендоскопічним контролем.
Результати. Розроблено спосіб ЕЕДЦРС, виконано порівняльний аналіз груп хворих за вищенаведеними показниками при спостереженні пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді. На першу добу після хірургічного втручання середній бал вираженості сльозотечі за шкалою Munk значно зменшився у всіх групах і поступово знижувався на 7-му добу і через 2 тижні (p<0,05). Достовірно кращі показники були у підгрупах 1А і 1В у всьому ранньому післяопераційному періоді (p<0,05). Ступінь набряклості слизової оболонки зони дакріориностоми і середнього носового ходу у всі терміни спостереження була найменшою у підгрупі 1А вже з 3-ї доби і в кожному наступному терміні спостереження зі статистично значущою відмінністю від інших груп (p<0,05). На 7-му добу достовірно більше пацієнтів зі слизовими виділеннями в ділянці дакріориностоми та середньому носовому ході спостерігались у підгрупі 2В і у групі №3 (p <0,05), а значно кращі результати відзначені у підгрупі 1А, де більше ніж у 2/3 пацієнтів слизові виділення були відсутні. Достовірно кращі результати відновлення функції сльозовідведення були у підгрупах 1А і 1В вже з 3-ї доби спостереження після операції, а також у подальші строки спостереження. Найгірші значення функції сльозовідведення зафіксовано у контрольній клінічній групі зі статистично значущою відмінністю від інших груп (p<0,05). При порівнянні результатів лікування підгруп 1А з 1В та 2А з 2В кращі показники спостерігалися у підгрупах 1А та 2А, але, через малу вибірку пацієнтів, статистичної значущості у відмінностях досягти не вдалося (p>0,05).
Висновки. Розроблений спосіб ЕЕДЦРС відповідає принципам ощадливої хірургії, є ефективним в лікуванні хворих з ХД, при цьому відмічаються більш швидкі темпи відновлення функції сльозовідведення і слизової оболонки, що покращує якість життя пацієнті