Scientifical journals and collections of Kryvyi Rih State Pedagogical University / Наукові журнали і збірники Криворізького державного педагогічного університету
Not a member yet
6408 research outputs found
Sort by
ОБРАЗ ДОН ЖУАНА У П’ЄСI «НIЧ У ВАЛОНIЇ» ЕРIКА-ЕММАНЮЕЛЯ ШМIТТА
No full textThis article studies the figurative system of the play “Night in Valonie” by the famous modern French playwright Eric-Emmanuel Schmitt. The key image of this work - the image of Don Juan - is examined in detail. This image is one of the so-called “eternal images” in world literature, it is not static, it is constantly changing, each author, taking this image with a key one, gives to this image new characteristics. That is why, the article used comparative-historical, comparative-typological and structural methods to study the stated issues, which made it possible to compare this dramatic work of Eric-Emmanuel Schmitt with other literary phenomena, to study in detail the features of the organization of plots, artistic images and their systems in the work of this author and to highlight precisely his creative achievements in revealing this image. In the literary field, the name Don Juan appeared in the 16th century, the first playwright who introduced this image was the Spaniard Tirso de Molina, who presented his character to the reader as a cynical deceiver for whom there are no moral principles and decency. After that, this image was transformed a lot through the works of many world artists - Giliberti, Moliere, D. Byron, L. Ukrayinka. Each author interpreted this image according to his own style in writitng - for some of them Don Juan is just a lecher who gravitates towards amorous adventures, someone uses this image to expose the shortcomings of the then society, and some of them endowed this character with the characteristics of an immoral and cynical person. In this way, this image came to modern French literature and Schmitt, taking Don Juan as the main acting character of his play “Night in Valonie”, endowed him with his own characteristics, studied in detail in the article. Don Juan by Schmitt is searching the true human feelings, he is trying to find his “Me”, although he appears before society as a stereotypical troublemaker and cynic. The image of a libertine in this play, on the one hand, is subject to cardinal changes in comparison with classical interpretations, and on the other hand, it does not bypass the traditions of Moliere’s ideological visions, which can be traced by analyzing the system of images as a whole.Статтю присвячено вивченню образної системи п’єси вiдомого французького драматурга сучасностi Ерiка-Емманюеля Шмiтта «Нiч у Валонiї». Детально розглянуто ключовий образ цього твору - Дон Жуана, одного з так званих «вiчних образiв» у зарубiжнiй лiтературi. Вiн не є статичним, постiйно змiнюється. Кожен автор, беручи лiтературну постать Дон Жуана за ключову, надає їй нових характеристик. Тому у статтi для дослiдження заявленої проблематики застосовувалися порiвняльно-iсторичний, порiвняльно-типологiчний i структурний методи, якi дозволили протиставити драматичний твiр Ерiка-Емманюеля Шмiтта з iншими лiтературними феноменами, докладно дослiдити особливостi органiзацiї сюжетiв, художнiх образiв i їх систем у творi автора та виокремити саме його творчi надбання в розкриттi аналiзованого образу. На лiтературнiй нивi iм’я Дон Жуан з’явилося ще у ХVI столiттi. Першим драматургом, який увiв цей образ, був iспанець Тiрсо де Молiна. Митець представив читачевi свого персонажа як цинiчного обманщика, для якого не iснує моральних принципiв i доброчестя. Пiсля цього образ пройшов багатогранну трансформацiю через твори багатьох свiтових письменникiв, а саме: Джiлiбертi, Мольєра, Д. Г. Байрона, Л. Українки тощо. Кожен автор iнтерпретував його у власному стилi: у когось Дон Жуан просто розпусник, який тяжiє до амурних пригод, хтось використовує цей образ, аби розкрити вади тогочасного суспiльства, а хтось надiлив персонажа характеристиками аморальної та цинiчної людини. Так, дослiджуваний образ прийшов i до сучасної французької лiтератури. Ерiк-Емманюель Шмiтт, взявши Дон Жуана за основну дiйову особу своєї п’єси «Нiч у Валонiї», надiлив його власними характеристиками, якi детально вивчено у статтi. Дон Жуан у Шмiтта знаходиться в пошуку iстинних почуттiв, намагається вiднайти своє «я», хоча i постає перед суспiльством стереотипним баламутом i цинiком. Образ розпусника саме у цiй п’єсi, з одного боку, пiдлягає кардинальним змiнам у порiвняннi з класичними iнтерпретацiями, а з iншого боку, не оминає традицiї мольєрiвських свiтоглядних бачень, що можна простежити, проаналiзувавши систему образiв загалом
Genre strategies of historical fiction (based on the novels of W. Scott’s “Waverley” and C. Follett’s “The Pillars of the Earth”)
No full textУ статтi розглядається теоретичний iнструментарiй, пов’язаний з iсторико-лiтературними стратегiями в межах жанру iсторичного роману, якi вимагають особливих шляхiв i технологiй їх вивчення. Дослiджується специфiчна рефлексiя фактiв, текстових модифiкацiй, в яких зображена або й зафiксована iсторiя, її образне синтезування, спрямоване на здобуття певних знань, отриманих iз сюжетiв, побудованих на викладених iсторичних фактах, а то й мiфах та легендах чи в будь-якому iншому наративному полi, що вбирає в себе часо-просторовi, нацiонально-культурологiчнi, звичаєво-правовi та етнiчно-ментальнi ознаки тексту. Англiйськi iсторичнi романи «Уеверлi» (1814) В. Скотта i «Стовпи Землi» (1989) К. Фоллетта у статтi виконують функцiю iлюстрування синтезу етапiв розвитку культур: мiж поколiннями, нацiями та народами, оригiнально iнтерпретуючi вiчнi проблеми та iсторичнi факти, а отже, й по-новому iнтерпретують реальнiсть, iсторично обумовлють всi цi змiни. А тому виникає й потреба вивчення закономiрностей змiни iдейно-естетичних та художнiх поглядiв авторiв iсторичних романiв. Розкривається тематико-проблемний ряд творiв у поєднаннi з критичним осмисленням iсторичних фактiв i фiлософських концепцiй в такому понятiйному дiапазонi, як жанрова специфiка iсторичного роману та мiсце в ньому iсторичного факту, художньої та iсторичної правди; роль В. Скотта у вiдкриттi нового жанрового утворення (iсторичний роман «Уеверлi») та продовження його традицiй у сучаснiй англiйськiй лiтературi (iсторичний роман «Стовпи Землi» К. Фоллетта).The article examines the theoretical tools associated with historical and literary strategies within the genre of the historical novel, which require special ways and technologies for their study. The specific reflection of facts, textual modifications in which history is depicted or recorded, its figurative synthesis, aimed at acquiring certain knowledge obtained from plots built on the stated historical facts, or even myths and legends, or any other narrative field that incorporates the temporal-spatial, national-culturological, customary-legal, and ethnic-mental features of the text. The English historical novels “Waverley” (1814) by W. Scott and “The Pillars of the Earth” (1989) by K. Follett perform in the article the function of illustrating the synthesis of stages of cultural development: between generations, nations and peoples, originally interpreting eternal problems and historical facts, and therefore, interpreting reality in a new way, historically determining all these changes. And therefore, there is a need to study the patterns of change in the ideological, aesthetic, and artistic views of authors of historical novels. The thematic and problematic range of works is revealed in combination with a critical understanding of historical facts and philosophical concepts in such a conceptual range as the genre specificity of the historical novel and the place of historical fact, artistic and historical truth in it; the role of W. Scott in the discovery of a new genre formation (the historical novel “Waverley”) and the continuation of its traditions in modern English literature (the historical novel “The Pillars of the Earth” by K. Follett)
Intertextual narratives of the supernatural in contemporary mystical literature
No full textThe publication is devoted to the issue of studying intertextual narratives in modern domestic mystical literature. The relevance of studying the outlined issue is determined by the need to clarify the mechanisms of implementation of intertextual relationships between folklore tales, "classical" literary samples in the description of the supernatural and its representatives, to describe the forms of intertextuality and the features of their manifestation on the example of texts of the mystical genre. The purpose of the publication is to characterize intertextual components in the textual discourse of modern mystical literature. The peculiarities of the afterlife in the ideas of Ukrainians and its reflection through the word in a literary work are revealed. It is found that the ontological cosmic world in the idea of polytheism determines absolute power and unknowability, has special essential characteristics (indestructibility, eternity, indestructibility) and descriptive (predominance of achromatic color-black), embodiment through chthonic animals, functionality in cultural memory as a non-geocentered space. In the Christian worldview, operational rituals for communication with a supernatural being acquire signs of a mechanism for influencing the afterlife through the forces of light. The space of the afterlife in modern mystical discourse testifies to both folkloric intertextuality and the intersection of realities in which people and mythical beings can coexist. The reminiscence motif of transformation takes on a reverse character: both supernatural beings and people are capable of metamorphosis, both under magical influence and of their own free will. The descriptive features of the supernatural being are direct and indirect, which attest to aesthetic experimentation in the selection of linguistic and stylistic resources. Allusive accompaniment becomes a genre feature of the text when there is a confrontation between the supernatural and human worlds, an understanding of good and evil through a citalological reference, scientific research, and intuitive analysis.Публікація присвячена питанню дослідження інтертекстуальних наративів у сучасній вітчизняній містичній літературі. Актуальність вивчення окресленого питання визначена необхідністю з\u27ясувати механізми реалізації інтертекстуальних узаємозв\u27язків між фольклорними оповідями, "класичними" літературними зразками в описі наприродного і його представників, описати форми інтертекстуальності і особливості їх оприявлення на прикладі текстів містичного жанрового уналеженння. Метою публікації є характеристика інтертекстуальних складників у текстовому дискурсі сучасної містичної літератури. Розкрито особливості потойбіччя в уявленнях українців та відображення його через слово в літературному творі. З\u27ясовано, що онтологічний космічний світ в уявленні багатобожжя визначає абсолютну силу і непізнаність, має особливі сутнісні характеристики (незникність, вічність, незнищенність) та описові (перевага ахроматичного кольору - чорного), утілення через хтонічні тварини, функційність у культурній пам\u27яті як не-геоцентрованого простору. За християнського світогляду операційні ритуали задля комунікації з надприродною істотою набувають ознак механізму упливу на потойбіччя через сили світла. Простір потойбіччя у сучасному містичному дискурсі засвідчує фольклорну інтертекстуальність, так і перетин реальностей, у якому можуть співвіснувати люди і міфічні істоти. Ремінісцентний мотив перетворення набуває зворотнього характеру: метаморфозувати здатні і надприродні істоти, і люди як під магічним упливом, так і з власної волі. Описові прикмети надприродної істоти є прямими й опосередкованими, що засвідчують естетичну експериментальність у доборі мовностильового ресурсу. Алюзійний супровід стає жанровою особливістю тексту, коли відбувається протистояння надприродного і людського світів, осмислення добра і зла через циталологічну референцію, науковий пошук, інтуїстичний аналіз
Pedagogical professionalism and its implication in educational accountability
No full textThis study intended to explore pedagogical professionalism and its implications for educational accountability. This was a qualitative study employing an exploratory case study design, and it involved two (2) educational officials, 10 headteachers, six (6) school committee members, and 90 classroom teachers, with 108 participants in total. Data was collected through interviews, Focus Group Discussions (FGDs), open-ended questionnaires, and documentary review and was analysed through tables, frequencies, percentages, and semantic analysis. The findings indicate that teachers stood against being accountable to the school committees, as its members constituted people outside the teaching profession. The findings also indicate that teachers preferred to be supervised by headteachers, School Quality (SQ) assurers, and Ward Education Officers (WEOs) as they belong to the same profession. However, it was found that these professionals concentrated on checking the schemes of work, lesson plans, subject logbooks, and pupils\u27 exercise books without helping the teacher in the classroom, which could have been the added value from professional expertise. It is argued that if teachers are to be accountable and improve pupils\u27 learning, headteachers, SQ assurers, and WEOs have to help them in the classroom, and outsiders from the profession may be consulted if they are to facilitate the environment from which teachers as professionals can be accountable for pupils\u27 learning
Творча самокритика у науці і мистецтві
No full textThe article "Creative Self-Criticism in Science and Art" is the published text of K. Popper\u27s speech at the opening of the annual summer music festival in Salzburg (Austria) on July 26, 1979.
In his speech, Popper analyzes the similarities and differences between the work of great natural scientists and the work of great artists, trying to dispel pessimistic ideas about scientific achievements, widespread in cultural circles. Popper notes that science and poetry have a common origin, which goes back to myths. He emphasizes that the main goal of both is the search for truth. Emphasizing the importance of a critical approach in scientific and artistic creativity, Popper distinguishes two types of criticism: one that is focused on aesthetic and literary interests, and one that is rational, scientific in nature and involves mutual criticism. He also notes that both art and science retain many traces of their common origin, including a tendency to mythologize, and the use of fantasy and imagination to explain the nature of our world and our place in it.
Popper also emphasizes the essential differences between science and art. He points out that in science there is progress, since scientific achievements are the result of cooperation and mutual criticism, which leads to the development of knowledge. At the same time, in art, progress exists only in the context of the creative power of the individual artist, where creative self-criticism plays an important role. Popper compares the scientific method, based on the falsification of hypotheses, with the artistic process, in which creators experiment, test new ideas and subject them to self-criticism. He warns against dogmatism in both science and art, emphasizing that true creativity is possible only in an atmosphere of intellectual freedom.
This speech vividly demonstrates Popper not only as a profound thinker, but also as a brilliant orator, a public intellectual, and a man of encyclopedic knowledge, knowledgeable not only in the achievements of science but also in various forms of art. His style combines the rigor of argument with a lively, witty, and inspired manner of presentation. The optimistic tone of the speech reflects Popper\u27s belief in the power of reason, freedom, and self-criticism as the driving force behind the progress of science, art, and human culture in general.Стаття «Творча самокритика у науці і мистецтві» являє собою опублікований текст виступу К. Поппера на відкритті щорічного літнього музичного фестивалю в Зальцбурзі (Австрія) 26 липня 1979 року.
У своєму виступі Поппер аналізує схожості й відмінності між творчістю великих вчених-природознавців і творчістю великих митців, намагаючись розвіяти песимістичні уявлення щодо наукових досягнень, поширені в культурних колах. Поппер зазначає, що наука і поезія мають спільне походження, яке сягає корінням у міфи. Він підкреслює, що основною метою обох є пошук істини. Акцентуючи на важливості критичної настанови в науковій та художній творчості, Поппер виділяє два види критики: ту, що зосереджена на естетичних і літературних інтересах, і ту, що має раціональний, науковий характер і передбачає взаємну критику. Крім того, він зазначає, що і мистецтво, і наука зберігають багато слідів від спільного походження, зокрема схильність до міфотворення, використання фантазії та уяви для пояснення природи нашого світу і нашого місця в ньому.
Поппер також акцентує увагу на суттєвих відмінностях між наукою і мистецтвом. Він вказує на те, що у науці є прогрес, оскільки наукові досягнення є результатом співпраці і взаємної критики, що веде до розвитку знання. Водночас у мистецтві прогрес існує лише в контексті творчої сили окремого митця, де важливу роль відіграє саме творча самокритика. Поппер порівнює науковий метод, заснований на фальсифікації гіпотез, із мистецьким процесом, у якому творці експериментують, випробовують нові ідеї і піддають їх самокритиці. Він застерігає від догматизму як у науці, так і в мистецтві, підкреслюючи, що справжня творчість можлива лише в атмосфері інтелектуальної свободи.
Цей виступ яскраво демонструє Поппера не лише як глибокого мислителя, а й як блискучого оратора, публічного інтелектуала та людину енциклопедичних знань, яка знається не тільки на досягненнях науки, але й на різних видах мистецтва. Його стиль поєднує строгість аргументації з живою, дотепною й натхненною манерою викладу. Оптимістичний тон промови відображає Попперову віру в силу розуму, свободи і самокритики як рушійної сили прогресу науки, мистецтва та людської культури загалом
Ціннісні засади етико-естетичного горизонту філософії К. Поппера
No full textThe article deals with the essence and features of K. Popper\u27s rational-critical ethics, its value foundations, and substantiates the relevance of the problem as an under-researched page of K. Popper\u27s philosophy. The concept of rationality, which is the leading one in K. Popper\u27s methodology, requires careful study. The author examines the autobiographical text as a reflection of the stages of formation of the philosophical worldview through interpretive and phenomenological analysis. The formation and realization of the role of values in social practice by K. Popper was facilitated by the peculiarities of the philosopher\u27s “life world” - involvement in intellectual discussions of the time, in particular the influence of analytical philosophy, psychoanalysis, intuitionism, etc. Probably, the type of thinking of K. Popper was organized as a proportionality of logical and aesthetic intellectual types. The development of the thinker\u27s original methodology was facilitated by his philosophical education and passion for music, as reported in his autobiography.K. Popper\u27s rational-critical ethics synthesizes the achievements of consequentialism and communicative philosophy, is focused on practical results and at the same time retains the conceptual features of communicative ethics. An important role in K. Popper\u27s philosophical system is played by the concept of “three worlds”, its value foundation and “the place of values in world-3” - a sphere that includes creative products of the human mind. The philosopher actualizes the process of functioning of values, distinguishes “values created by life, unconscious problems, and values created by the human mind on the basis of previous decisions.” The values of rationality, truth, and clarity are interpreted as key. Rationality is presented as “reasonable criticism”, principles that allow us to choose the best solution to a problem. Truth is understood as the core of the world-3, an intersubjective regulative sense; clarity and simplicity as intellectual values in the context of the “epistemological theory of simplicity”, a comparison of clarity and accuracy. The universal values identified by K. Popper cover the horizon of philosophical theory and social practice.У статті здійснено дослідження сутності та особливостей раціонально-критичної етики К. Поппера, її ціннісних засад, обґрунтовано актуальність проблеми як малодослідженої сторінки філософії К. Поппера. Концепт раціональності – провідний у методології К. Поппера – потребує ретельного вивчення. Автор досліджує автобіографічний текст як відображення етапів формування філософської картини світу шляхом інтерпретативно-феноменологічного аналізу. Формуванню й усвідомленню ролі цінностей у соціальній практиці К. Поппером сприяли особливості «життєвого світу» філософа – залучення до інтелектуальних дискусій тогочасної доби, впливи аналітичної філософії, психоаналізу, інтуїтивізму тощо. Ймовірно, тип мислення К. Поппера був організований як співмірність логічного та естетичного інтелектуальних типів. Розвитку оригінальної методології мислителя сприяла філософська освіченість та захоплення музикою, про що повідомлено у автобіографії. Раціонально-критична етика К. Поппера синтезує здобутки консеквенціалізму і комунікативної філософії, орієнтована на практичний результат і водночас зберігає концептуальні риси комунікативної етики. Важливу роль у філософській системі К. Поппера відіграє концепція «трьох світів», її ціннісний фундамент та «місце цінностей у світі-3» – сфери, що включає творчі продукти людського розуму. Філософ актуалізує процес функціонування цінностей, виокремлює «цінності створені життям, неусвідомленими проблемами, і цінності, створені людським розумом на основі попередніх рішень». Цінність раціональності, істини, ясності трактуються як ключові. Раціональність репрезентовано як «розумну критику», принципи, які дозволяють обирати найкраще рішення проблеми. Істина розуміється як ядро «світу -3», інтерсуб’єктивний регулятивний сенс; ясність і простота – як інтелектуальні цінності в контексті «епістемологічної теорії простоти», процедури співставлення ясності й точності. Універсальні цінності, виокремлені К. Поппером, охоплюють горизонт філософської теорії і соціальної практики
Проблема дефініцій та критика есенціалізму у контексті сучасних освітніх практик
No full textThe article concerns K. Popper’s interpretation of the problem of definition and the critique of essentialism, and that is considered not only as an issue of epistemology, scientific methodology and a socio-philosophical problem, but also as a component of contemporary educational discourse. The paper focuses on the main approaches to solving this problem, highlighted both in K. Popper’s most famous socio-philosophical work “The Open Society and Its Enemies” and in a number of other publications devoted to issues of scientific methodology.
The paper also concerns key arguments of the critique of methodological essentialism and its components: the “esoteric doctrine of intellectual intuition” and the “requirement for the definition of terms”; the attention is paid to the issue Karl Popper’s justification of the methodological nominalism, the problem of opposing the cognitive and social strategies caused by essentialism to the scientific method. The article presents that K. Popper’s view on the problem of definitions remains relevant in the contemporary philosophical discourse.
Moreover, the article outlines possible directions for reinterpreting Popper’s understanding of the problem of definitions and the essentialist method from the perspective of contemporary philosophical critique (J. Shearmur, N. Dykes, W. Büttemeyer, E. O’Hear et al.). The paper puts a special emphasis on the significance of the considered problem within the context of both educational discourse and education practices. It demonstrates the connection between essentialism as a trend in the twentieth-century philosophy of education together with its definitions and critiques (W. Bagley, J. Null, M. Şahin et al.) and the theoretical and methodological discourse on the development of the concept of the open society.
The paper draws attention to the fact that essentialism, in its dogmatic forms, has been influencing contemporary education in contrast to efforts aimed at implementing a critical rationalist approach to the development of education systems and the organization of educational processes through forms such as critical discussions, Socratic dialogue, and orientation toward permanent scientific inquiry. The article also highlights the issue of the limits of applying the critical method and the discussions on the justification of its principles.Стаття присвячена запропонованій К. Поппером інтерпретації проблеми дефініцій та критиці есенціалізму, яка розглядається не лише як тема епістемології, наукової методології та соціально-філософська проблема, але й як складова сучасного освітнього дискурсу. У публікації акцентовано на основних підходах до вирішення цієї проблеми, висвітлених як у найбільш відомій соціально-філософській праці К. Поппера «Відкрите суспільство та його вороги» так і у низці інших публікацій, присвячених питанням наукової методології.
Також розглянуто ключові аргументи щодо критики есенціалістської методології та її складових – «езотеричній доктрині інтелектуальної інтуїції» та «вимозі щодо означення термінів», приділено увагу питанням обґрунтування К. Поппером методології номіналізму, проблемі протиставлення зумовлених есенціалізмом пізнавальних і соціальних стратегій та наукового методу. Продемонстровано, що запропонований К. Поппером погляд на проблему дефініцій зберігає свою актуальність у сучасному філософському дискурсі.
Крім того, у публікації окреслено можливі напрямки переосмислення, у свою чергу, попперівського розуміння проблематики дефініцій та есенціалістського методу з погляду сучасного філософської критики (Дж. Ширмур, Н. Дайкс, В. Бюттемайер, Е. О’Хеа та ін.). Підкреслено особливе значення проблеми що розглядається у контексті освітнього дискурсу та освітніх практик. Продемонстровано зв’язок есенціаліму як напрямку у філософії освіти ХХ ст. визначення та критики його засад, (В. Беглі, Дж Нулл, М. Шахін та ін.) з теоретико-методологічним дискурсом навколо розбудови концепції відкритого суспільства.
Також звертається увага на те, що есенціалізм у своїх догматичних формах зберігає вплив на сучасну освіту, на противагу спробам реалізувати критико-раціоналістичний підхід до розбудови освітньої системи та організації освітнього процесу у формах критичних дискусій, сократівського діалогу, орієнтації на постійний науковий пошук. У статті також акцентовано на проблемі меж застосування критичного методу та дискусії навколо обґрунтування його принципів
Толерантність та інтелектуальна відповідальність
No full textThe work is a scholarly Ukrainian translation of Karl Popper’s lecture “Toleration and Intellectual Responsibility,” delivered in 1981. The translation is based on the edition: Popper, K. Tolerance and Intellectual Responsibility / K. Popper // In: Mendus, S., Edwards, D. (eds.). On Toleration. – Cambridge: Cambridge University Press, 1987. – P. 17–34.Робота являє собою науковий переклад українською мовою лекції Карла Поппера "Толерантність та інтелектуальна відповідальність", проголошеної в 1981 році. Переклад здійснено за виданням: Popper K. Tolerance and Intellectual Responsibility / K. Popper // In: Mendus S., Edwards D. (eds.). On Toleration. – Cambridge: Cambridge University Press, 1987. – P. 17–34
Iнтелектуал на сторожi толерантностi: Передмова до українського перекладу лекцiї К. Поппера «Толерантнiсть та iнтелектуальна вiдповiдальнiсть»
No full textThe publication serves as an introductory article to the Ukrainian scholarly translation of Karl Popper’s 1981 lecture «Toleration and Intellectual Responsibility». The author provides a historical and conceptual overview of the context in which the lecture was written and delivered. The publication emphasizes the significance of Karl Popper’s work in terms of updating, complementing, and extending his key ideas about toleration, as formulated in The Open Society and Its Enemies. The article highlights such innovations in the lecture as the development of a new professional ethic for scholars and specialists, the justification of the need to identify mistakes, mutual criticism, and self-criticism. It stresses the relevance of Popper’s fundamental reflections on toleration to contemporary challenges.Публікація являє собою вступну статтю до українського наукового перекладу лекції Карла Поппера 1981 року «Толерантність та інтелектуальна відповідальність». Автором запропоновано історичний та концептуальний огляд контексту написання і проголошення лекції. В публікації підкреслюється значення роботи Карла Поппера з точки зору актуалізації, доповнення та продовження його ключових ідей щодо толерантності, сформульованих у «Відкритому суспільстві та його ворогах». В статті акцентовано увагу на таких новаціях лекції як розвиток нової професійної етики вченого та спеціаліста, обґрунтування необхідності вишукування помилок, взаємної критики та самокритики. Робиться наголос на актуальності принципових міркувань Карла Поппера щодо толерантності для сучасних викликів
Importance of learning styles in teaching and learning during the COVID-19 pandemic: A critical review of recent studies
No full textThe COVID-19 pandemic has necessitated a shift toward online education, making it more critical than ever to understand the impact of learning styles on teaching and learning. This critical review examined recent studies on the topic and highlights the significance of catering to individual learning styles to optimize student performance in diverse educational settings. From all the articles, four main concepts emerged: implementing effective teaching strategies for diverse learners, identifying and using learning styles to cater to student\u27s individual needs, supporting students with individualized needs during remote instruction, and evaluating and assessing student learning in an online environment. Schools and teachers could identify students\u27 learning styles using various tools. They could also use these learning styles to fit their teaching strategies in the class and the assessments. Teachers used a variety of educational tools and artificial intelligence for individualized instruction. The review concluded that educators incorporated various teaching methods and technologies to accommodate students\u27 learning preferences and foster meaningful engagement in virtual classrooms, particularly during these challenging times