Scientifical journals and collections of Kryvyi Rih State Pedagogical University / Наукові журнали і збірники Криворізького державного педагогічного університету

Васютинський, В.О.

ВАСЮТИНСЬКИЙ в. о.
м. Київ
ПРО ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІ АСПЕКТИ 
ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ГРОМАДЯН
Перебіг та результати виборів, що в них бере участь на­
селення України, мають не лише політичний, але й, поза 
сумнівом, значний психрлогічний ефект. Ідеться насампе­
ред про зняття певної соціально-психологічної напруженості, 
яка виникає з приводу тих чи інших соціально-політичних про­
блем. Вибори, що в цьому разі відіграють роль великого 
соціологічного опитування,, роставляють', так би мовити, усе 
на свої місця, підтверджуючи домагання одних і спростову­
ючи претрнзії ІНШИХ політичних сил.
Існує," проте,' і не менш' важливий індивідуально-психоло­
гічний аспект участі або неучасті громадягі' у процедурі 
голосування. Хоч останнім часом у масових настроях пере­
важає явний скепсис, що чітко виявляється і'в передвибор­
ний та вниборний період, позитивний психологічний ефект 
виборів, безумовно, має місце. У в'язку з цим важливо і 
цікаво окреслити основні типи електоральної поведінки гро­
мадян, та проаналізувати можливі мотиви, що її спричини­
ли, і наслідки, до яких вона призвела.
Суто практично можна виділити три способи реалізації 
громадянами свого виборчого права: участь у виборах та го­
лосування за одного кандидата; участь у виборах та голо­
сування проти всіх кандидатів; неучасть у виборах.
Очевидно, найвідчутнішого позитивного психологічного 
ефекту повинні зазнавати ті виборці, які проголосували за 
кандидата-пёреможця. Тут спрацьовує ефект досягнутої ме­
ти, реалізованих намірів, підтвердження слушності власної 
пбзиції. Такий результат сприяє особистісному самостверд­
женню, подоланню невпевненості й нерішучості, зниженню 
тривожності.
Дещо гіршим є психологічне становище тих громадян, чий 
кандидат програв. За розраду ж їм може правити та обста­
вина, що над ними не тяжітиме моральна відповідальність 
за можливий невдалий вибір.
Останнім часом зростала кількість виборців, які голосу­
вали проти всіх кандидатів. Здебільшого це була поведінка 
не так раціональна, як емоційна, протестна. У такий спосіб 
громадяни протестують проти труднощів життя та проти не­
спроможності владних структур змінити щось на краще.
77
Зрозуміло, що таку позицію не можна назвати цілком 
узмисленою з погляду як політичного, так і психологічного. 
Проте її психологічний результат є досить очевидним: здо­
бута таким чином емоційна, розрядка дає змогу хоча б част­
ково виплюпнути негативні реакції та досягти принаймні 
тимчасової внутрішньої рівноваги.
Як свідчать дані вивчення стану масової політичної сві­
домості та показали результати самих виборів, у суспільстві 
зросла частка громадян, схильних ухилятися1; від участі у 
виборах. Належить визнати,' що така позиція має свої ва­
гомі підстави, передусім психологічні, і що., кожний грома­
дянин повинен мати беззастережне право на електоральний 
абсентеїзм. ?1/'і
Відмова від участі в голосуванні — проблема політична 
та, не меншою мірою, психбйогічна. Нерідко така пове­
дінка є виявом певного страрсу Перед відповідальністю, вия­
вом безпорадності перед життєвими труднощами, виявом 
реакції протесту й розчарування. *■ <
Як свідчать політико-психологічні дослідження, участі у 
виборах частіше уникають особи з порівняно вищим рівнем 
тривожності, нерішучості, невпевненості ( в собі, несамо­
стійності. Для людей такого типу будь-який вибір може ста­
новити проблему, а ситуація вибору— викликати психоло­
гічний дискомфорт. Тому неучасть у виборах — це для них 
психологічно легший учинок, ніж здійснення свідомого ви­
бору, це своєрідна психологічна втеча від можливих вагань 
і сумнівів, від докорів за помилковий вибір.
З психологічного погляду участь у виборах може вияви­
тися чудовим психотерапевтичним актом. Прихід на виборчу 
дільницю, виконання процедури голосування допомагає лю­
дині великою мірою звільнитися від морально-психологічних 
проблем попереднього періоду. Обираючи депутатів, наді­
ляючи їх владними повноваженнями, громадяни тим самим 
ніби перекладають на них тягар відповідальності за власну 
долю.
З іншого боку, здійснення конкретного, особливо вдало­
го, вибору викликає почуття причетності до важливих дер­
жавотворчих процесів, сприяє піднесенню самоповаги та 
самооцінки. Взяття на себе нової відповідальності допома­
гає мобілізації особистісних резервів, надає існуванню до­
даткової цілеспрямованості й узмисленості.
У такий спосіб відбувається своєрідне психологічне очи­
щення, «катарсис», що знаменує собою перехід на новий 
етап особистісного самовдосконалення та гармонізації між- 
особистісних стосунків.
78


Ukrainian

Про психотерапевтичні аспекти електоральної поведінки громадян

Камінський, Р.В.

КЛМІНСЬШІИ Р. в.
м. Київ 
РЕЛІГІЙНЕ в и х о в а н н я  
В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Найважливішою умовою створення сильної демократич­
ної держави є виховання підростаючого покоління.
Зараз на Україні триває, так би мовити, ідеологічний 
вакуум; Порожнеча у вихованні заповнюється псевдоідеа- 
лами, насильством, сексом, тотальною меркантильністю, ут­
риманством, зневагою до інших, небажанням вчитись, ба­
жанням жити за рахунок інших тощо; Це стало болючою 
проблемою, що може привести до духовного занепаду 
цілого покоління.
Звертаючись до спадщини минулого та зарубіжного дос­
віду, ми бачимо, що багато вчених займались вивченням 
проблеми формування моральних цінностей в рамках релі­
гійного виховання, виявляючи інтерес до питань морально­
го вдосконалення, змісту та цінності життя, призначення та 
сутності людини. Релігія є невід’ємним історичним компонен­
том в процесі духовного розвитку суспільства, являючи со­
бою частку історії формування загальнолюдських цінностей, 
що створювались та розвивались протягом багатьох століть 
під її егідою.
Підсумовуючи внесок, який зробила релігія в цьому на­
прямку, стає зрозумілим, чому такі різні країни як СІЛА, 
Канада, Великобританія, Німеччина, Франція, Іспанія, 
Польща та багато інших не відмовились від послуг релігії для 
виховання своїх громадян.
В країнах, де існує державна релігія, в школах відво­
дяться спеціальні години для релігійного виховання. Приват* 
ні школи, що знаходяться під контролем церкви, разом із 
державними школами, користуються фінансовою підтрим­
кою уряду. Наприклад, Франція: Закони Бранже 1951 р.
та Дебре 1959 р. забезпечують католицьким школам підтрим­
ку з боку держави.
У країнах з багатоконфесійним релігійним складом (на­
селення (СИІА, Канада), релігія офіційно відокремлена від 
держави через демократичні міркування. Але уряд у певній 
мірі підтримує кожну релігію. Наприклад, у СІЛА релі­
гійні групи не сплачують податків. У перелічених країнах 
збройні сили мають на службі капеланів різних професій. 
Але, при цьому, релігія відокремлена від державної школи,
85
або викладається в невеликій кількості шкіл як факуль­
татив. Це зроблено з метою уникнення нав'язування будь- 
якої релігії. Крім того, існує багато приватних шкіл, де 
релігія вивчається як і інші предмети. Великий відсоток при­
ватних шкіл утримується за рахунок релігійних організацій 
(у США — 78%, у аКнаді — 72%. У багатьох університетах 
(Броунівський, Чикагський, Рочестерський та ін.), колед­
жах та семінаріях є факультети, що готують спеціалістів з 
релігійного виховання. Наприклад, католицька церква має 
в США 262 коледжи та університети, близько 10 тис. почат­
кових та середніх шкіл, де навчається близько 4 млн.- учнів. 
Біля 1/4 державних шкіл не виконують рішення Верховного 
Суду про виключення релігії з державної школи: 43% вчите­
лів читають рядки з Біблії, 31% — організовують молитви 
навчальних приміщеннях. Навіть незважаючи на цю забо­
рону у штатах Меріленд та Пенсільванія заняття починають­
ся з молитви «Отче наш».
У Великобританії ситуація дещо інша. В Англії держав­
ною є англікарська церква, викладання Закону Божого і вза­
галі виховання учнів в релігійному дусі регламентується 
парламентським Актом 1944 року. Суттєвою ри­
сою цього Акту є те, що викладання релігії та від­
правлення ранкової молитви є обов’язковими заходами, про­
те, підкреслюється, що релігійні предмети повинні мати 
«моральнопросвітницький» характер, тобто викладання по­
винно лише давати інформацію про релігію, не надаючи пе­
ревагу ні одній з конфесій (англіканській, католицькій, пре­
світеріанській та ін.). Але Акт дозволяє звільняти від учас­
ті в обов’язкових молитвах та навчання Закону Божому ді­
тей батьків, які не вірять в Бога (ці припущення поширю­
ються і на вчителів). На інших регіонах Великобританії ре­
лігійне виховання має свої особливості (в Шотландії держав­
на релігія — пресвітерство, в Уельсі державної релігії не­
має, в Північній Ірландії це питання до сих пір є відкритим, 
що призводить до громадянської війни).
У країнах, де домінує одна або дві релігії (Ірландія, Іспа­
нія, Франція, Польща-католицька, Німеччина-лютеранська та 
католицька) релігія вивчається у державній школі, як повно­
правний предмет. Цікавим є те, що у всіх цих країнах на 
предмети релігійного виховання дається досить багато годин (в 
Ірландії та Іспанії, наприклад, у старшій школі кількість 
годин майже дорівнює годинам, відведеним на викладання 
рідної мови.
86
Не слід думати, що релігійне вйховаоннй в зарубіжній 
шклі — це еуто релігійний предмет. На цих уроках розгля­
даються конкретні ситуації з життя, даються поради, як ді­
яти у тих чи інших обставинах. Зміст релігійного вихован­
ня має у своїй основі квінтесенцію біблейського вчення, ре­
тельно трансформованого згідно соціально-економічних умов 
країн. Безперечно позитивні виховні наслідки мають місце 
в процесі спільної роботи сім’ї та школи; Але там, де насе­
лення хоч деякою мірою залучено до релігійного виховання, 
спостерігається відхилення статистики правопорушень.


Релігійне виховання в зарубіжних країнах

Мішуровський,  В. В.

Скороход,  В. Ю.

МІШУРОВСЬКИЙ іВ. В., СКОРОХОД в. ю„ 
м. Кривий Ріг
МІСЦЕ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО 
МИСТЕЦТВА В СКАРБНИЦІ 
НАЦІОНАЛЬНОЇ ДУХОВНОСТІ
Однією з характерних рис українського національного ха­
рактеру є тяга до красоти, яка своє найяскравіше втілен­
ня знаходить в образотворчому мистецтві. Можна без ііере- 
більшення вести мову про безперервний характер розвитку 
українського мистецтва, починаючи з Трипілля, де були за­
кладені його підвалини. Починаючи з Скіфського періоду, 
наше мистецтво виходить на світовий рівень. Важливо під­
креслити, іцо в образотворчому мистецтві скіфський пєрі-
139
од характеризувався з’єднанням античного й власне праукра- 
їнського — трипільського—мистецтв, але засилля чужозем­
ного стилю не було.
Важливою рисою нашого мистецтва, яка проходить через 
весь його розвиток, є релігійність, абсолютне переважання 
релігійних (в першу чергу християнських) сюжетів, що від­
повідає українській ментальності. Коли ж нашому народові 
насильницьки нав’язувались чужоземні комуністичні та 
атеїстичні ідеї, це призводило тільки до деградації мис­
тецтва.
Іншою характерною рисою нашого мистецтва є прагнен­
ня до природності. Це наочно підтверджується в іконописі, 
коли навіть обличчя святих намагалися наблизити до зви­
чайних людських форм. Протягом всього розвитку в укра­
їнському мистецтві простежувалась тяга до яскравих, земних 
кольорів, натуралістичного, «радісного» характеру зобра­
ження. Оскільки важливою рисою українського характеру 
завжди був гармонійний зв'язок з природою, то цілком ло­
гічно, що важливе місце в національному 
мистецтві зайняли пейзажі.
Важливим завданням сьогодення є повернення до ук­
раїнської культури наших предків — видатних митців, які 
в силу різних причин змушені були працювати поза межами 
України, але завжди залишалися вірними своїй нації й на­
роду, вважаючи себе лише українцями. Це дає достатні 
підстави для звільнення їх від нав’язаного ярлику «росій­
ський» й зарахування до скарбниці вітчизняного мистецтва 
(І. Репін, І. Крамськой, М. Ге та багато ін.).
Можна вести й мову про власне специфічний українсь­
кий стиль в мистецтві (традиційний орнамент, зображення ви­
шиванок, переважання червоного і чорного кольорів тощо).- 
Вміння «подати лицем» наше мистецтво — актуальне зав­
дання мистецтвознавства і культурології.


Місце українського образотворчого мистецтва в скарбниці національної духовності

Сафонов,  Ю. М.

С А Ф А Н О В  Ю. М.,
м. Кривий Ріг
ЛЮДИНА ЯК ВТІЛЕННЯ ДУХОВНОСТІ
(ЗА ЛІТОПИСОМ САМІШІА ВЕЛИЧКА)
Літопис Самійла Велична — це передовсім приклад ду­
ховної спадщини народу. Може, саме й тому він і є об’єк­
том різнобічного дослідження. Але неоднозначність підходів 
до сприйняття й осмислення твору привела до помітного різ- 
нотлумачення його змісту і до відмінних поглядів на сус­
пільну та естетичну цінність цього явища.
2 Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних пог-ля 
дах та віруваннях. — К.: Довіра, 1993. — С. 28.
153
Ядром даного літопису є людина у всій своїй багато­
гранності цілою системою її поглядів на весь оточуючий світ, 
на конкретні суспільні обставини й ситуації, що й виражає 
і зміст, і форму, і сутність авторської концепції духовності.
Аналізуючи духовний потенціал літопису, ми з’ясували, 
що людина XVII—XVIII століття і перш за все представник 
вищих соціальних шарів і прошарків подана одухотвореною 
на всіх рівнях її свідомої діяльності.
1. Виробляючи і споживаючи матеріальні цінності, во­
на частіше всього робить це для задоволення своїх особис­
тих фізіологічних потреб і лише потім тягнеться до елемен­
тів високодуховності. Високий рівень одухотвореності лю­
дини виявляється лише тоді, коли матеріальна та суспільно- 
історична основа дає можливість покращити стосунки між 
людьми. Саме якість стосунків між людьми різних соціаль­
них верств і визначає рівень духовності.
2. На естетичному рівні людських стосунків Величко 
подає цілу систему загальноприйнятих в Україні XVII ст. пра­
вил поведінки окремої людини, громади і суспільства в ці­
лому. Тут даються й зразки мотивів духовної діяльності 
людини. Люди не просто вчаться як себе потрібно вести, а 
й шукають способи того, як зробити це з приємністю й для 
інших.
3. Найчастіше в житті людина у літописі керується таки­
ми моральними принципами, як: чесність, самовідданість
та інші, хоча рідше діють і за принципом хитрості та під­
ступності. В цілому переважають егоцентризм і егоїзм. Альт­
руїзм — явище досить рідкісне.
4. На звичаєвому рівні людина як правило в ролі обе- 
рігача звичаїв, Особливо це характерно для керівників ко­
зацтва і учасників традиційних обрядових гулянь, дійств та 
свят.
5. На юридично-правовому рівні людина подана як така, 
що дуже добре орієнтується в законах, частково або пов­
ністю дотримується їх, вдосконалює і створює нові. Тут 
особливе місце посідають гетьмани.
6. Людина в літописі — це передовсім державний, полі- 
тичниї та громадський діяч, тому вона сповна свідомо оби­
рає шляхи до влади, сама є представником влади, досить 
визначено ставиться до різних народів та націй, підкоряє 
та завойовує слабших волею і владою.
7. Людина в літописі Величка — Це здебільшого ідеа­
ліст, а тому вона вірить, що світ створено Богом, і все, 
що відбувається в світі, постійно керується і контролюється 
тільки творцем світу.
154
в: Людина весь Чай висуває і намагається реалізувати ма­
су (найчастіше прогресивних) ідей, за які самостійно бореть­
ся протягом усього життя або й добивається втілошш ц и х  
ідей ціною власного життя і життя мільйонів людей.
9. Гранично чіткі уявлення й поняття в людини літопису 
Велнчка й про добро та зло — як у конкретному побуті, як у 
громадсько-суспільному, так і в політико-СвітоглЯдному пла­
нах.
10. На педагогічному рівні людина постає Такою, яка 
прагне до освіти і до виховання взагалі керуючись при ньо­
му набутими знаннями та життєвим досвідом і це найчас­
тіше дає позитивні результати.
Отже, духовність людини з літопису Самійла Велична 
— це не просто спосіб організації її внутрішнього світу, не 
набір кількох умовностей багатогранного її життя й діяль­
ності, цілей, які базуються на дуже складній системі умов­
ностей, регламентацій, принципів, поглядів тощо. Це ціле 
коло емоцій, настроїв, станів і переконань людини по­
роджених і спрямованих на створення добра і зла, вирішен­
ня найрізноманітніших проблем і завдань українського на­
роду XVII століття.
Література
1. Величко С. В. Літопис. — К.: Дніпро, 1991. — т. І, 371 с..
2. Величко С. В.Літопис. — К.: Дніпро. 1991. — т. 2. 640 с.
3. Дзира Я. Величко та його літопис //Історіографічні дос­
лідження в Українській PCP. — К.: 1971.
4. Донцов Д. Дух нашої давнини. — Дрогобич: Відроджен­
ня, 1991, 341 с.
5. Козлов А. В. Вчитель — особа духовна. Кривий Ріг. 
1991.
6. Кононенко П. П. Українознавство. — К.: Заповіт, 1994. 
320 с.
7. Чижевський Д. І. Історія української літератури. — 
Тернопіль, 1991. 480 с.


Людина як втілення духовності (за літописом Самійла Величка)

C.О.

Любар, C.О.

Л Ю Б А Р  Р. О ., м. Кривий Ріг
Х А Р А К Т Е Р Н І ОСОБЛИ ВОСТІ ХОРОВОГО СП ІВ У  
ЯК Н АН ВП Л И ВОВІШ ОГО ВИ ДУ М ИСТЕЦТВА, 
ДІЄВОГО З А С О Б У  ВИ ХО ВАН Н Я  
СТ УД ЕН Т СЬК О Ї МОЛОДІАналіз науково-педагогічної літератури, досвіду роботи студентських хорових колективів, нашої безпосередньої участі в діяльності народної чоловічої хорової капели Ук­раїнської державної юридичної академії в ролі хормейстра дали нам підставу визначити характерні особливості хорово­го співу як найпопулярнішого виду музичного мистецтва. Ними є:1. Хоровий спів є найдієвішим засобом художнього впливу на слухачів та учасників співу. Хорова пісенна твор­чість розцвітає нев’янутими квітами любові до життя, рід­ної землі, її  природи, в ній висвітлюються найкращі мо­ральні якості людей: працьовитість, доброта, сердечність, розум, вірність, відданість, щирість, правдивість, краса. Поруч з цим в ній засуджуються потворні відносини між людьми: подружня невірність, синівська невдячність, лі­нощі, заздрість, злість, зрада батьківщині.2. Хоровий твір діє на почуття безпосередньо. В той час як інші види мистецтва, наприклад, твори образотворчого ми­стецтва, архітектура, поезія, діють спочатку на інтелект, а потім на почуття, пісня викликає емоційні переживання відразу ж і здатна викликати могутню реакцію слухачів. Ві­домий український педагог Григорій Ваіценко підкреслив ве­лику виховну і об'єднуючу роль музики, її злагіднюючий вплив на слухача. Коли « її слухає якась велика група лю­дей, вона спільно переживає певний настрій, чи (то буде ра­дість, чи смуток, чи тиха журба. Крім того, музика, особ­ливо урочиста, як наприклад, релігійні гімни, виводить
217
нас із кола дрібних щоденних, часто егоїстичних переживань і навіть примушує забувати своє «я». Людина в такому ста­ні розчиняється в світі вічного і безмежного»'.3. Хоровий спів має поширення через різні види творчос­ті. його покликання полягає в морально-естетичному вихо­ванні слухачів музики та її  виконавців, задоволенні зрос­таючих потреб народу у створенні духовних цінностей. Хорові виконання забезпечують ознайомлення молодого по­коління з неоціненними скарбами українського пісенного фольклору, спадщиною вітчизняної та світової класики, сучасними творами та оволодіння ними.4. Хоровий твір ідейно і художньо впливає на мільйон­ну аудіторію, яка кожен день слухає і дивиться виступи співаків-любителів по радіо, телебаченню, в різних концер­тних залах и клубах як у себе на батьківщині, ч-ак і за її  межами. Особливу роль він відіграє там, де немає профе­сійних колективів і самодіяльні хори — єдине живе джерело музично-пісенної культури, безпосереднє спілкування з яким має величезне виховне значення.5. Хоровий спів має різноманітні функції: виховну, піз­навальну, художньо-естетичну, комунікативну, функції від­починку і розваги. Це свідчить про його різносторонній ха­рактер і великий діапазон виховних засобів, яким він володіє.6. Хоровий спів є не тільки засобом активного відпочин­ку, прилучення до світу прекрасного, шляхом до музичної просвіти, але і є важливою суспільно корисною справою, яка сприяє формуванню всебічно розвинутої особистостіі 2.7. Хоровий спів поєднує в собі два найсильніші фактори впливу на виконавця та слухача: слово і музику. Поєднав­шись між собою, слово і музика здатні підняти людину на подвиг, спонукати до роздумів, доброчинності. Вони до­повнюють і поглиблюють одне одного, формують художні смаки та благородні громадянські почуття.Художнє слово, подане у надзвичайно виразній поетич­ній формі, є носієм моральних і етичних норм людини, во­но виражає народний світогляд, побут, духовне обличчя на­роду, його долю, вдачу і ідеали. Слово, талановито поєд­нане з музикою, є всесильним, воно не має обмежень у пере­дачі людських почуттів, настроїв, думок та прагнень: Як зазначають дослідники українського слова Стрюк Л. Б. та Стрюк М. І., «завдяки цим своїм властивостям народні піс­
і Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994. 
— С . 162.2 Шамина Л . Работа с Самодеятельным коллективом, —  М.: Музыка, 
1988. — С . 6.
218
ні зберегли духовний генетичний код нації навіть в зрусифі­кованих регіонах України»1.8. Наслідки виконання залежать від ряду об’єктивних і суб’єктивних причин, серед яких основою необхідно вваяіа- тн технічну підготовленість учасників хору, їх вміння емо­ційно передати закладений у творі художній образ, настрій. Управління процесом співу і контроль за ним здійснюються за допомогою якісної оцінки звучання голосу, яке повинно бути природним, вільним, темброво зкрашеним, В зв’язку З цим одним з головних моментів в організації процесу співу стає розвиток вокального слуху, який тонко реагує на від­хилення від необхідного тону і передає багату гаму фарб людського голосу.9. Однією із важливих особливостей хорового співу є йо­го колективна основа, яка значно ускладнює розв’язання питань відносно техніки виконання. Тут успіх залежить від кожного зокрема і від колективу в цілому. Саме у взає­мовідношенні співака з колективом співаків, як елементу і цілого, полягає характерна риса хорового виконавства. Навчити співати кожного і навчити співати хором, в ан­самблі — таким є двуєдине завдання вокально-хорового нав­чання, для виконання якого необхідне знання особливої тех­ніки хорового виконавства, специфічних засобів виразнос­ті, пов’язаних зі своєрідністю і можливостями інструмен­та виконання — голосу.Виховний вплив хорового дійства, а саме — колектив­ну, свідомість, вірно визначив видатний вітчизняний педа­гог К, Д . Ушинський: «Який могутній педагогічний засіб — хоровий спів... У  пісні, а особливо в хоровій, є взагалі не тільки те, що оживляє і освіжає людину, але й те, що ор­ганізовує працю, надихає співаків до дружньої справи»2.Отже, хоровий спів, емоційно впливає на співаків та слухачів, еприяє формуванню морально-естетичної культу­ри майбутнього спеціаліста, всебічному гармонійному роз­витку його особистості.
1 Сгрюк Л . В ., Стрюк іМ. І, Відображення проблем духовності на­
роду в ліро-епічних жанрах українського фольклору/ В. кн.: Літературо­
знавство, Просвіта і духовний ідеал українця. — Кривий Ріг, 1994.2 Ушинський К. Д  Вибрані педагогічні твори —  Т 1. —  М ,  1939, 
— С . 341— 342.
219


Характерні особливості хорового співу як найважливішого виду мистецтва, дієвого засобу виховання студентської молоді

Мозговий,  Л. І.

Скиртач,  В. М.

М О ЗГО В И Й  Л. І.. С К И Р Т А Ч  в. м.,м. Слов’янськ
ТЕОРІЯ ТА О СВІТА:
П О В ЕРН ЕН Н Я  ДО ДЖ ЕРЕЛ«Грецьке е світанковим ранком, коли саме прояснює се­бе в суті й приймає до свого покликання істоту людини, кот­ра, як причетна до долі, має хід свого здійснення в тому, що вона зберігається в бутті і як згаяна з нього, вона ніко­ли не буває захопленою ним» (М. Хайдеггер).Людина відкриває абсолютні витоки буття і через них осмислює власне існування. Вона завжди така, що консти- тується в розверстаній дійсності: ситуативній даності і гли­бинних структурах. Ця подвоєність спричинює її  до необхід­ності бути не стільки діячем, скільки інтерпретатором, не стільки давати відповідь, скільки запитувати. Усвідомлення цього відходить до грецької філософії, яка утримує в собі первісне розуміння буття та сущого. В такому контекстові можливо з'ясування і проблеми теорії, яка завдяки своїй мужності, незважаючи на долю, яка перевершує її , має сто­яти перед сущим доти, доки істина не почне спалахувати на суцільному тлі темряви.«Теорія» здійснюється не через саму себе, але виключ­но з нестерпної жаги залишатися поруч із сущим як таким і постійно відступати перед його напругою» (М. Хайдеггер).Отже, початково у греків теорія та практика неподіль­ні; між ними немає тієї межі, яка змушує потім недоскона­лу дійсність тягнути до певної ідеальної побудови. Теорія в своїх витоках аутентична самому буттю. Наче передбачаю­чи наслідки всесвітньої перемоги теорії над буттям, стоїки, циніки, а потім і середньовічні єретики прагнули щось за­подіяти. аби врятувати людство, хоча б і втілити весь світ у власному способі життя. Навіть ще в філософії Сократа були дві можливі тенденції розвитку. Розум переміг. Лев Шестов яскраво зображує цю перемогу: «Міцні перемо­ги отримує тільки здоровий глузд, який вміє утворювати ве­ликі філософські системи та організовувати безмежні дер­жави з блискучими арміями».Наслідки Цієї перемоги ми маємо зараз і в освіті. Для сучасної цивілізації з її  усе поглинаючим культом розуму характерне прагнення, яке майже реалізувалося, підкорити собі освіту. В сучасній системі освіти втрачається головне— унікальність, самобутність кожної людини, разом з цим— шанс знаходження справжності. Домінанта на теоретичне освоєння дійсності призводить до того, що головна мета освЬ
220
ти бачиться в Необмеженій інформаційності освіти (що в свою чергу заохоочуєтьбя засобами масової інформації: на­приклад, Сучасні телегри).Ідеї панують по-над світом. Знання буття панує по-над буттям. Сформувався огидний фетиш думок — понять. їх міцний усе поглинаючий культ приховує справжню реаль­ність: освіта, почавшись фразою, фразою і закінчується. Чужий світ понять, які вже застигли, пригноблює людину, як і випливаючий з його всевладдя авторитет служителів цього культу. Наука, вже сама не здатна нічого поробити З інформацією, яку Сама породжує, і Через те повинна роз­членовувати себе на все більшу кількість Спеціалізацій, не пов'язаних поміж юобою ні засобами досліджень, ані предме* хом, — лише формальною поєднаніСтю, Цю розірваність Сим* волізує оцінка як сучасний сурогат — показник освіченості.Проте, це констатація принципової приреченості, яка має певну ваду, В сучасних умовах доцільне повернення до дже­рел, до початкової неподільності теорії та буття, існуючих зараз скоріше випадково, —- в деяких формах гри або сумісно- подільної діяльності.


Not a member yet

Про психотерапевтичні аспекти електоральної поведінки громадян

Релігійне виховання в зарубіжних країнах

Місце українського образотворчого мистецтва в скарбниці національної духовності

Людина як втілення духовності (за літописом Самійла Величка)

Характерні особливості хорового співу як найважливішого виду мистецтва, дієвого засобу виховання студентської молоді

Теорія та освіта: повернення до джерел

Формування інтелектуальної духовної зрілості учителя

Формування моральних звичок — шлях до становлення духовності

4,752

6,408