Theory and Practice of Jurisprudence (E-Journal - Yaroslav Mudryi National Law University)
Not a member yet
595 research outputs found
Sort by
Судовий контроль за виконавчим провадженням під час звернення стягнення на майно боржника, що перебуває у інших осіб
Full text linkThe article deals with the peculiarities of judicial control over the executive proceedings in economic proceedings during the foreclosure on property the debtor's property held by other persons. The attention is drawn to the execution of the specified actions in relation to property held by state-owned enterprises during martial law. Possible options for the implementation of judicial control in this area are considered, and attention is drawn to the peculiarities of departmental control over the implementation of executive actions during martial law. The circle of appropriate persons entitled to apply to the court with the relevant procedural document is analyzed. Depending on the nature of the economic legal personality of a legal entity, the issues of appropriateness of intervention in its activities for the purpose of compulsory debt collection by a private or state executor is considered. Due attention is also paid to the analysis of the conditions of the foreclosure on property the debtor's funds belonging to other persons. With this in mind, the indisputability of the debt is analyzed as a mandatory condition for foreclosure, as well as additional conditions for refusing to grant the lawsuit for the foreclosure on property on the above-mentioned funds. The study of judicial practice materials made it possible to ascertain the presence of other cases, except those specified in Part 2 of Article 336 of the Economical Procedure Code of Ukraine, in which the court refuses to grant the lawsuit. The analysis of the economic-procedural legal personality of the enterprise of the state when applying the foreclosure procedure on the debtor's funds, which should be in the said enterprise as accounts payable, was not left out of consideration.Статтю присвячено особливостям судового контролю за виконавчим провадженням у господарському процесі під час звернення стягнення на майно боржника, що знаходиться у інших осіб. При цьому звертається увага на вчинення вказаних дій щодо майна, яке перебуває у підприємства державної форми власності під час воєнного стану. Розглядаються можливі варіанти реалізації судового контролю у даній сфері та звертається увага на особливості відомчого контролю за здійсненням виконавчих дій під час воєнного стану. Аналізується коло належних осіб, що вправі звертатись до суду із відповідним процесуальним документом. В залежності від характеру господарської правосуб’єктності юридичної особи розглядаються питання належності втручання у її діяльність з метою стягнення боргу у примусовому порядку приватного або державного виконавця. Належна увага приділяється і аналізу умов звернення стягнення на грошові кошти боржника, що належать іншим особам. З огляду на це аналізується безспірність заборгованості як обов’язкова умова звернення стягнення, та додаткові умови відмови в задоволенні заяви про звернення стягнення на вказані вище грошові кошти. Дослідження матеріалів судової практики дозволило констатувати наявність інших випадків, крім зазначених у ч. 2 ст. 336 ГПК України, при якому суд відмовляє у задоволенні заяви. Не залишився поза увагою і аналіз господарсько-процесуальної правосуб’єктності підприємства при застосуванні процедури звернення стягнення на грошові кошти боржника, котрі мали б знаходитись у зазначеного підприємства в якості кредиторської заборгованості
Проблемні питання визначення цифрової криміналістики
Full text linkIn the scientific literature and mass media, the terms “digital criminalistics”, “digital criminology”, “digital forensic examination” are used without distinction and sometimes even interchangeably. As they have a similar orientation and are closely related to each other, the question arises of how to differentiate these concepts and clarify their meaning. Scientific and technical progress in the field of crime counteraction, as well as general digitization of all spheres of society, are closely linked to the development of a new field of forensic knowledge: digital forensics and the use of digital evidence in the process of proving.
An important direction in criminology is the integration of knowledge and the introduction of cutting-edge, innovative scientific advancements aimed at addressing the challenges of combating crime.
Digital criminalistics is developing rapidly in Ukraine. Its progress is fueled by new challenges arising from Russian Federation aggression and the necessity to develop new remote electronic tools for the search, collection, recording, and analysis of criminal evidence. The advancement of digital criminology takes place according to three primary directions: 1) the formation of a separate scientific field within criminology; 2) application of specific expertise in working with digital evidence; 3) conduct of forensic examinations, including computer-technical examinations.
The Article Purpose is to analyze the views of scholars regarding the conception of digital criminalistics and its subject, as well as to classify the main directions in ensuring legality and combating crimes in this field. The research methods employed encompass general scientific theoretical methods, including analysis (which facilitated the differentiation of such concepts as “digital criminalistics”, “digital criminology”, etc., allowing to study them separately), synthesis (in the process of integrating various forensic concepts into a unified whole), abstraction (during transition from specific concepts related to certain types of forensic examinations to abstract forensic categories), and generalization (which enabled the transition from the analysis of individual areas of digital criminalistics to the understanding of a holistic concept) and explanation of individual concepts related to the field of digital criminalistics, as well as application of systematic, functional, and comparative methods to determine similarities and differences among specific concepts related to the research topic, aiming to identify common and distinct. Additionally, a systemic approach is used to study the concept of “digital criminalistics” as a holistic set of elements within a framework of relationships and connections.У науковій літературі та масмедіа використовують поняття «цифрова криміналістика», «цифрова кримінологія», «цифрова судова експертиза», при цьому не виокремлюючи їх, а іноді навіть підміняючи одне іншим. Оскільки вони мають схожу спрямованість і тісно пов’язані між собою, тому виникає проблема диференціювати ці поняття й розкрити їхній зміст. Науково-технічний прогрес у сфері протидії злочинності, а також загальна цифровізація всіх сфер суспільства тісно пов’язані з розвитком нової галузі криміналістичних знань – цифрової криміналістики та використання цифрових доказів у процесі доказування.
Важливим напрямом кримінології є інтеграція знань, пропонування новітніх, інноваційних розробок науки, спрямованих на вирішення завдань боротьби зі злочинністю.
Цифрова криміналістика в Україні досить стрімко розвивається. Його розвиток посилюється новими викликами, спричиненими агресією з боку російської федерації та необхідністю розробки нових дистанційних електронних засобів пошуку, збору, фіксації та дослідження слідів кримінальних правопорушень. Розвиток цифрової кримінології відбувається за трьома основними напрямами: 1) формування окремого наукового напрямку в кримінології; 2) застосування спеціальних знань при роботі з цифровими доказами; 3) проведення судових експертиз (зокрема комп'ютерно-технічної).
Мета статті – проаналізувати погляди науковців на уявлення про цифрову криміналістику та її предмет, класифікувати основні напрями роботи з дотримання законності та протидії злочинам у цій сфері. Методи дослідження – загальнонаукові теоретичні методи дослідження: аналіз (що дав змогу розділити поняття «цифрова криміналістика», «цифрова кримінологія» тощо та дослідити їх окремо), синтез (на етапі об’єднання різних криміналістичних понять у єдине ціле), абстрагування (під час переходу від конкретних понять, пов’язаних із окремими видами криміналістичних експертиз, до абстрактних криміналістичних категорій), узагальнення (яке зробило можливим перехід від аналізування окремих напрямів цифрової криміналістики до розуміння цілісного поняття) та пояснення окремих понять, що належать до сфери цифрової криміналістики. а також системний, функціональний; порівняльний метод із метою визначити схожість і відмінність між окремими поняттями, що належать до теми дослідження, та виокремити в них загальне і відмінне; а також системний підхід щодо дослідження поняття «цифрова криміналістика» як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв’язків між ними
Значення державної реєстрації для набуття права власності на нерухомість
Full text linkThe Ukrainian legislation on state registration of property rights and their encumbrances is based on the principle of entry, i.e. introduces a negative title system. State registration is essential for the acquisition of the real estate title and its protection, as it is the final legal fact with which the law links the acquisition of ownership. This is preceded by the conclusion of an agreement, which is the basis for the acquisition of ownership, and therefore the basis for making an entry in the state register of real rights to immovable property and their encumbrances. Since an agreement for the alienation of real estate is subject to notarisation, a notary performs both a notarial act to certify the agreement and a registration act to enter the relevant information into the register. If the agreement on the basis of which the entry was made in the register is challenged, the question arises as to what legal consequences will occur and whether this will affect the ownership of the person in whose name it is registered. This is all the more important if the property has already been alienated by a party to a transaction that has been declared invalid and acquired by a third party who relied on the correctness of the entry in the register. Ukrainian court practice holds that vindication by a person who disputes the real estate alienation agreement and is considered to be the owner of his property is permissible against an acquirer who is unlawfully listed in the register as the owner. The legal regulation of real estate acquisition in Germany is different from that in Ukraine, and therefore the legal consequences of challenging the title to property are different. Under German law, two fundamental principles must be observed when acquiring real estate property: The separation and abstraction principle as well as the public faith of the land register and the protection of bona fide acquisition. According to the principle of separation and abstraction, the sale and purchase agreement (under the law of obligations) and the legal transaction (in rem) for the transfer of ownership are strictly separated from each other. They are also not dependent on each other in terms of their existence. The entry in the land register is only one part of the legal transaction in rem for the transfer of ownership. The public faith of the land register means that the bona fide purchaser of a right entered in the land register may rely on this entry - even if it is not correct under substantive law. Consequently, a person who proved the invalidity of a sale and purchase agreement is not entitled to vindication but to condictio, as the transfer of ownership is valid. In case of resale of the real estate to a bona fide third party, the original seller is only entitled to a compensation in money: The entry in the land register is of paramount importance to all those who relied in good faith on its correctness, believing that they were entering into an agreement with a person who has the right to alienate the property as its owner.Законодавство Україні про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень спирається на принцип внесення, тобто запроваджує титульну негативну систему. Державна реєстрація має істотне значення для набуття права власності на нерухоме майно та його захисту, оскільки вона є кінцевим юридичним фактом, з яким закон пов’язує набуття права власності. Цьому передує укладення договору, що є підставою набуття права власності, а отже – підставою для внесення запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Оскільки договір про відчуження нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню, то нотаріус вчиняє і нотаріальну дію з посвідчення договору, і реєстраційну дію – внесення відповідних відомостей до реєстру. При оспоренні договору, на підставі якого було внесено запис до реєстру, виникає питання про те, які правові наслідки матимуть місце, і чи вплине це на право власності особи, за якою воно зареєстроване. Це має тим більше значення, якщо нерухомість уже була відчужена стороною правочину, визнаного недійсним, і набута сторонньою особою, яка покладалась на правильність запису в реєстрі. Українська судова практика дотримується позиції про допустимість віндикації особою, яка оспорює договір відчуження нерухомості та вважається власником свого майна, від набувача, який неправомірно значиться в реєстрі як власник. Правове регулювання Німеччини відносин з набуття нерухомості принципово відрізняється від українського, а тому різняться й правові наслідки оспорення титулу права на майно. За німецьким законодавством, крім договору купівлі-продажу, який є зобов’язальним правочином, укладається й речовий договір з передання нерухомості, який також посвідчується нотаріально. Крім того, нотаріус посвідчує заяви відчужувача та набувача нерухомого майна про внесення запису до реєстру прав. Це дозволяє майже унеможливити випадки оспорювання як запису в реєстрі, так і договору, на підставі якого відбувся перехід права власності на нерухомість. Проте навіть у випадку, якщо це було б гіпотетично можливо, особа, яка довела недійсність договору купівлі-продажу, не має права на віндикацію, оскільки запис в реєстрі має першочергове значення для всіх, хто покладався на його правильність, вважаючи, що укладає договір з особою, яка має право на відчуження цього майна як його власник
Принцип поділу державної влади: зміст і призначення
Full text linkThe relevance of the article lies in the analysis of the content and meaning of the principle of separation of state powers. The purpose of the article is to analyze the internal content of the principle of separation of state powers, the types of its implementation in different countries, and its significance for the functioning of democratic legal statehood. To conduct the research, philosophical, general scientific, special scientific and legal methods were used, namely: dialectical method, systemic and structural-functional methods, comparative law, categories and techniques of formal logic, universal value-methodological guidelines. Based on the study of scientific developments and state legal practice, it has been determined that the principle of separation of state powers is an integral part of a democratic state, and the exercise of power is delegated to three independent branches of government. State power does not belong in its entirety to any of these branches of government, any body or person, and is concentrated in its source – the people. The delimitation of the competence of the highest state bodies is part of the organizational aspect of the theory of the separation of state powers. It is determined that according to the theory of the separation of state powers, state power is exercised through the organizational division of the institutional, functional, and subjective components of its division. The legally established system of checks and balances ensures the interconnection and coherence of the branches of state power, their interaction and mutual control. This system ensures the unity of state power. The results of this article are the justification of the need to enshrine at the constitutional level the principle of separation of state powers to ensure the sovereignty of the people, democratic and legal statehood, the presence of different models of functioning of this principle depending on the form of the state, legal traditions, historical experience, etc. The provisions of this article have both theoretical and practical significance for the activities of developing a model and consolidating the principle of separation of state powers in constitutional and legal practice.Актуальність статті полягає у аналізі змісту та значення принципу поділу державної влади. Метою статті є аналіз внутрішнього змісту принципу поділу державної влади, типів його реалізації в різних країнах та його значення для функціонування демократичної правової державності. Для проведення дослідження використовувалися філософські, загальнонаукові, спеціально-наукові та правові методи, а саме: діалектичний метод, системний та структурно-функціональний методи, порівняльно-правовий, категорії та прийоми формальної логіки, універсальні ціннісно-методологічні орієнтири. На основі вивчення наукових розробок та державно-правової практики визначено, що невід’ємною частиною демократичної держави є принцип поділу державної влади, а здійснення влади делеговано трьом незалежним гілкам влади. Державна влада не належить в повному обсязі жодній з цих гілок влади, будь-якому органу чи особі і концентрується в її джерелі – народі. Розмежування компетенції вищих органів держави входить до організаційного аспекту теорії поділу державної влади. Визначено, що згідно з теорією поділу державної влади державна влада здійснюється шляхом організаційного поділу інституційної, функціональної та суб’єктної складових її поділу. Законодавчо встановлена система стримувань і противаг забезпечує взаємозв'язок і злагодженість гілок державної влади, їх взаємодію і взаємний контроль. Ця система забезпечує єдність державної влади. Результатами даної статті є обґрунтування необхідності закріплення на рівні конституції принципу поділу державної влади для забезпечення суверенітету народу, демократичної і правової державності, наявності різних моделей функціонування цього принципу в залежності від форми держави, правових традицій, історичного досвіду тощо. Положення цієї статті мають як теоретичне, так і практичне значення для діяльності з розробки моделі та закріплення принципу поділу державної влади в конституційно-правовій практиці
Місце господарських справ у договорі між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року
Full text linkThe relevance of the article is determined by dedicating the study to the place of сommercial сases among the categories of сasesdefined in Art. 1 of the Agreement between Ukraine and the Republic of Poland on legal assistance and legal relations in civil and criminal cases of May 24, 1993. The purpose of the work is to consider the possibility of applying contractual provisions to сommercial cases, given the fact that the latter are not defined as a type of "civil cases" as well as, for example, family or work сases. Certain aspects of Polish and Ukrainian legislation in the context of understanding and correlation of civil and economic cases are highlighted. The obtained results became possible thanks to the use of methods of scientific knowledge taking into account the peculiarities of their use in legal science. The preparation of the article became possible, and the conclusions were substantiated by using general scientific and legal methods: analysis and synthesis, deduction and induction; empirical and other methods. At the same time, it is difficult to find out exactly what goals the representatives of the authorities of Poland and Ukraine pursued in the context of not including economic сases in the 1993 Agreement. However, according to the preamble, the main purpose of concluding this agreement was to maintain friendly relations between the two states and deepen cooperation in the legal field, including in civil cases. Among Polish and Ukrainian representatives of the scientific community, there is no unanimous opinion regarding the place of economic affairs in the Agreement of 1993. In the Polish doctrine, one can find the opinion that the evaluation of statements in international treaties additionally requires taking into account their effectiveness, that is, interpreting the text so that it has a certain meaning and was useful In our opinion, taking into account the preamble and Art. 1.4 of the Agreement of 1993, which extends the provisions of the treaty to legal entities formed in accordance with the legislation of each participating state, the exclusion of economic affairs from the field of international regulation would be ineffective and too unfavorable for business entities from both countries. The obtained results, in addition to the above, also consist not only in the analysis of international treaties of Poland and Ukraine with other states, which have a similar subject of regulation to the Agreement of 1993 and the place of economic affairs in them, but also in the analysis of judicial practice of the application of this type of treaties.Актуальність статті визначається присвяченням дослідження місцю господарських справ серед категорій справ, визначених ст. 1 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р. Метою роботи є розгляд можливості застосування договірних положень до господарських справ з огляду на той факт, що останні не визначені як різновид «цивільних справ» так само, як, наприклад, сімейні чи трудові справи. Висвітлено окремі аспекти польського та українського законодавства в контексті розуміння і співвідношення цивільних та господарських справ. Отримані результати стали можливими завдяки використанню методів наукового пізнання з урахуванням особливостей їх використання в юридичній науці. Підготовка статті стала можливою, а висновки – обґрунтованими при використанні загальнонаукових та правових методів: аналізу та синтезу, дедукції та індукції; емпіричного та інших методів. Водночас складно з’ясувати, які саме цілі переслідували представники влади Польщі та України у контексті не включення господарських справ у Договір від 1993 р. Однак згідно з преамбулою, основною метою укладення цього договору було підтримання дружніх відносин між двома державами та поглиблення співпраці в правовій сфері, в тому числі в цивільних справах. Серед польських та українських представників наукового середовища немає одностайної думки щодо місця господарських справ у Договорі від 1993 р. У польській доктрині можна зустріти думку, що оцінка висловлювань у міжнародних договорах додатково вимагає врахування їхньої ефективності, тобто тлумачення тексту так, щоб він мав певне значення і був корисним. На нашу думку, зважаючи на преамбулу та ст. 1 п. 4 Договору від 1993 р., який поширює положення договору на юридичних осіб, що утворені відповідно до законодавства кожної держави-учасниці, виключення господарських справ з області міжнародного регулювання було б неефективним та надто несприятливим для суб'єктів господарювання з обох країн. Отримані результати, крім вищевказаного, також полягають не лише в аналізі міжнародних договорів Польщі та України з іншими державами, які мають схожий предмет регулювання з Договором від 1993 р. і місце у них господарських справ, також в аналізі судової практики застосування такого виду договорів
Забезпечення національної безпеки у процесі здійснення форм безпосередньої демократії на місцевому рівні
Full text linkThe relevance of the work is determined by the existing threats to national security, which have been exacerbated by the full-scale military invasion of Ukraine by the Russian Federation, as well as by the processes of European integration of Ukraine.
The authors set out to study the issues of ensuring Ukraine's national security in the process of implementing various forms of direct democracy at the local level. To achieve this goal, the article uses the analysis of written sources, logical analysis, synthesis, induction, deduction and description.
The article examines the place of foreigners in public life at the local level in terms of the right to participate in local elections, local referendums, general meetings, as well as local initiatives and public hearings. The authors analyze the risks to national security in case of granting foreigners voting rights at the local level, as well as the right to participate in the referendum.
The article analyzes the legal regulation of foreigners' participation in direct forms of democracy not only under Ukrainian law, but also under the laws of the United States of America, Ireland, Sweden, Denmark, Norway, Finland, the Netherlands, Estonia, Slovakia, Lithuania, the Czech Republic, Poland, Hungary, and the European Union acquis.
The authors formulate various options (methods) for ensuring national security in the process of realizing the right of foreigners to participate in various forms of direct democracy. Further research is promising and necessary for choosing the best option for legal regulation.Актуальність роботи детермінована існуючими загрозами для національної безпеки, які загострилися внаслідок повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації на територію України, а також процесами євроінтеграції України.
Автори ставили перед собою мету дослідити проблематику забезпечення національної безпеки України у процесі здійснення різних форм безпосередньої демократії на місцевому рівні. Для досягнення цієї мети в статті використано аналіз письмових джерел, логічний аналіз, синтез, індукцію, дедукцію та опис.
У статті досліджується місце іноземців у суспільному житті на місцевому рівні в аспекті права на участь в місцевих виборах, місцевому референдумі, загальних зборах, місцевих ініціативах, громадських слуханнях та інших формах партисипативної демократії. Аналізу піддаються ризики для національної безпеки у випадку надання іноземцям виборчих прав на місцевому рівні, а також права на участь у референдумі та інших формах.
У статті міститься аналіз правового регулювання участі іноземців в безпосередніх формах демократії не лише за українським законодавством, а й за законодавством Сполучених Штатів Америки, Ірландії, Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Нідерландів, Естонії, Словаччини, Литви, Чехії, Польщі, Угорщини, а також у відповідності з acquis Європейського Союзу.
Автори формулюють різні варіанти (способи) забезпечення національної безпеки в процесі реалізації права іноземців на участь у різних формах безпосередньої демократії. Подальші дослідження є перспективними та необхідними для обрання оптимального варіанту правового регулювання
Учасники ринку віртуальних активів
Full text linkThe relevance of the topic is due to the need to specify the circle of participants in the virtual asset market, since participants are an important element of legal relations in the virtual asset market. However, a clear circle of them has not yet been formed. With the development of the virtual asset market, new participants emerged, which explains the need to specify their circle at the current stage of market formation. The need for such specification is also due to the fact that the role and importance of the virtual asset market for the economy of Ukraine, including for its post-war recovery, require urgent certainty regarding the legal framework for the market functioning, which, in particular, should concern participants, which will allow to solve a problem of regulation of other legal aspects of the market functioning. The purpose of the article is to specify the circle of the virtual assets marker participants and to substantiate their place and role in this market by means of classification.
Based on the provided study, author specifies the circle of virtual assets marker participants, which are proposed to be divided into the following functional groups: 1) the main participants – virtual assets service providers, which, depending on the activities carried out, may be business entities, the range of which is presented in Article 55 of the Commercial Code of Ukraine, business entities established under the laws of foreign states, as well as decentralized autonomous organizations functioning as virtual assets service providers; issuers (including miners); offerors; consumers; and individuals conducting transactions with virtual assets in their own interests; 2) participants with auxiliary functions that provide the necessary conditions for the functioning of the virtual asset market by providing services (banking, insurance, legal, consulting, etc.); 3) participants with special functions related to state regulation of the virtual asset market and self-regulatory organizations.
The author suggests that the concept of “virtual asset market participant” should be properly enshrined in national legislation. Актуальність теми зумовлена необхідністю конкретизації кола учасників ринку віртуальних активів, адже учасники є важливим елементом правовідносин на ринку віртуальних активів, а чітке їх коло і досі не сформовано. Із розвитком ринку віртуальних активів почали виникати нові учасники, що пояснює необхідність конкретизації їх кола на поточному етапі формування ринку. Необхідність такої конкретизації також зумовлюється тим, що роль і значення ринку віртуальних активів для економіки держави, в тому числі і для її повоєнного відновлення, вимагають невідкладної визначеності щодо правових засад функціонування ринку, які, зокрема, мають стосуватись учасників, що дозволить урегулювати інші правові аспекти функціонування цього ринку. Метою статті є конкретизація кола учасників ринку віртуальних активів та обґрунтування їх місця і ролі на цьому ринку шляхом проведення класифікації.
За результатами проведеного дослідження конкретизовано коло учасників ринку віртуальних активів, яких запропоновано поділити на такі функціональні групи: 1) основні учасники – постачальники послуг, пов’язані з оборотом віртуальних активів, якими залежно від здійснюваної діяльності можуть бути суб’єкти господарювання, коло яких представлено у ст. 55 ГК України, суб’єкти господарювання, створені за законодавством інших держав, а також децентралізовані автономні організації, що функціонують як постачальники послуг, пов’язаних з оборотом віртуальних активів; емітенти (в тому числі майнери), оференти; споживачі та особи, що здійснюють операції з віртуальними активами у власних інтересах; 2) учасники із допоміжними функціями, що забезпечують необхідні умови для функціонування ринку віртуальних активів надаючи послуги (банківські, страхові, юридичні, консалтингові тощо); 3) учасники із спеціальними функціями, що пов’язані з державним регулюванням ринку віртуальних активів, а також саморегулівні організації.
Висловлено пропозицію стосовно належного закріплення поняття «учасник ринку віртуальних активів» у національному законодавстві. 
Основні умови застосування форс-мажору у практиці міжнародних судів та арбітражів
Full text linkThe article examines force majeure as a circumstance that precludes bringing to international legal responsibility. The relevance of the article is due, on the one hand, to the growing crises in modern international relations, and on the other hand, the lack of comprehensive studies of force majeure in the Ukrainian science of international law. The purpose of the article is to generalize
modern criteria for establishing the presence of force majeure circumstances in the practice of settling disputes between subjects of public international law. The article uses general philosophical, general scientific, special scientific and legal methods of research, in particular: dialectical, formal-logical, analysis and synthesis, system-structural, formal-logical, comparative-legal, interpretation of legal norms, prognostic and logical-legal. The article analyzes Art. 23 of the draft articles on the responsibility of states for internationally wrongful acts prepared by the UN International Law Commission and submitted to the UN General Assembly in 2001 (UNGA resolution 56/83 (A/RES/56/83) of December 12, 2001). The relevant practice of a number of international courts and arbitrations was analyzed, in particular: the Permanent Court of International Justice, the International Court of Justice, the International Center for the Settlement of Investment Disputes, the Arbitration Tribunal in the Rainbow Warrior case (1990), the Arbitration Court in the dispute between the Libyan Arab Foreign Investment Company (LAFICO) and the Republic of Burundi (1991). The main conditions for the lawful use of force majeure are identified, and a forecast of the areas of its further application is given.У статті досліджується форс-мажор як обставина, що виключає притягнення до міжнародно-правової відповідальності. Актуальність статті обумовлена, з одного боку, кризами, що посилюються в сучасних міжнародних відносинах, а з іншого –, відсутністю комплексних досліджень з даної проблематики в українській науці міжнародного права. Мета статті полягає в узагальненні сучасних критеріїв встановлення наявності форс-мажорних обставин у практиці врегулювання спорів між суб’єктами міжнародного публічного права. У роботі використано загальнофілософські, загальнонаукові, спеціально-наукові та правові методи дослідження, зокрема: діалектичний, формально-логічний, аналізу та синтезу, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий, тлумачення правових норм, прогностичний та логіко-юридичний. Проаналізовано ст. 23 проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, підготовленого Комісією міжнародного права ООН та поданого на розгляд Генеральній Асамблеї ООН у 2001 р. (резолюція ГА ООН 56/83 (A/RES/56/83) від 12 грудня 2001 р.). Розглянуто відповідну практику низки міжнародних судів та арбітражів, зокрема: Постійної палати міжнародного правосуддя, Міжнародного суду ООН, Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів, Арбітражного трибуналу у справі Rainbow Warrior (1990 р.), Арбітражного суду по спору між Лівійською арабською іноземною інвестиційною компанією (LAFICO) та Республікою Бурунді (1991 р.). Виділено основні умови правомірного використання форс-мажору, надано прогноз сфер його подальшого застосування
Нормативне визнання комерційних космічних польотів
Full text linkThe author of the research article raises current legal issues regarding the regulatory challenges associated with the commercialization of outer space, with a particular focus on space tourism. The study aims to solve the legal dilemma of the lack of a legal framework that would define commercial spaceflight because this problem creates ambiguity in the understanding of the phenomenon of space tourism and raises concerns about the regulatory way of space exploration by private companies. The methods of analysis consist of the benefit of theoretical aspects of international space law for the designation of a mutual understanding between commercial interests and the principles of space exploration. The obtained results of the study lead to the conclusion that the main factor that inhibits the implementation of proper legal regulation of commercial space activity is uncertainty in the application of one or another law to regulate flights with space tourists, which, in the opinion of the author, should be eliminated employing regulatory direction on the proper legal regime, a clear definition of the boundary between outer space and air space, the weight of the norms of international law as opposed to the applications of states regarding the expediency of the norms of national law. The author's solution is the initiative for the governance of the unsettling areas through contractual arrangements. This idea is due to the results of the study about the predictability of the potential loss of relevance of international space law for the regulation of commercial space flights, therefore the auxiliary role of contract law is delivered. For its implementation, the author emphasizes the prospect of maintaining a regulatory course on (i) management of property rights, (ii) management of space resources in the direction of prohibition of appropriation and commercial colonization of celestial bodies; (iii) provisions for liability in the event of flight anomalies, safe rescue accidents, and the return of space tourists.У статті розглянуто актуальні питання правового регулювання проблем, пов’язаних з комерціалізацією космічного простору та феноменом космічного туризму. Метою дослідження є вирішення правової дилеми відсутністі законодавчої бази, яка б визначала комерційні космічні польоти, що породжує неоднозначність у міжнародному праві щодо розуміння космічного туризму та викликає занепокоєння щодо дослідження космосу приватними компаніями. Методи аналізу полягають у використанні теоретичних аспектів міжнародного космічного права шляхом зіставлення комерційних інтересів і принципів освоєння космосу. Зроблено висновок, що основним фактором, який гальмує реалізацію належного правового регулювання комерційної космічної діяльності, є невизначеність у застосуванні того чи іншого права для регулювання польотів з космічними туристами, яка має бути усунена шляхом належного регулювання правового режиму, чіткого визначення межі між космічним і повітряним простором, використання саме норм міжнародного права на противагу заявок держав щодо доцільності слідування нормам національного права. Перспективою подальшого дослідження є ініціатива врегулювати проблематику через конткратні відносини між сторонами-учасниками комерційних космічних польотів, яка пов’язана з прогнозованістю за результатми дослідження потенційної втрати релевантності міжнародного космічного права для врегулювання комерційних космічних польотів, тому передбачена допоміжна роль контрактного права. Для її реалізації пропонується спрямувати регуляторний курс на: (i) управління правами власності, (іi) управління космічними ресурсами з метою заборони привласнення та комерційної колонізації небесних тіл; (iii) положення щодо відповідальності у разі аномалій польоту, аварій з визначенням безпечного порятунку та повернення космічних туристів. 
Юридична перспектива щодо громадсько-політичної синергії в цифровій участі в Латвії
Full text linkThis cross-disciplinary study in political science employs analytical and sociological jurisprudence to elucidate the civic-political synergy among actors within Latvia's highly efficient digital civic participation ecosystem. With 78 civic-initiated legislative changes over 13 years ‒ most occurring between electoral cycles ‒ Latvia stands out globally for its efficiency in this area of governance. Despite its international significance in democratic processes and governance innovation, the efficiency of digital civic participation and the roles of its actors remain underexplored. Comparable systems of digital civic participation are widespread, including in Ukraine; however, their measurable and sustained efficiency often presents challenges. The case of legislated collective submissions in Latvia, alongside the digital civic participation ecosystem centred on the ManaBalss.lv (MyVoice) platform since 2011, provides a clear example of mutually beneficial, goal-oriented synergies between diverse democratic actors. Moreover, it underscores the importance of balanced regulation in establishing the legal framework within which these dedicated participants operate. While the ManaBalss.lv platform was initially created to empower civil society vis-à-vis politicians, political parties have gradually reframed their campaigns to leverage this highly successful and respected platform for their own objectives. To prevent misuse of ManaBalss.lv, a publication fee for politicians’ initiatives was introduced in 2018, alongside a disclaimer accompanying such initiatives. This case study examines recent examples of party-sponsored civic campaigns on ManaBalss.lv from 2018 to 2023, analysing the motivations of politicians and parties in utilising this tool. The analysis draws on the theory of the network society, integrating concepts such as the normalised digital revolution and policy entrepreneurship. To elucidate the legal foundation underpinning the civic-political synergy under study, the research relies on the concept of institutional facts developed by analytical jurisprudence. Sociological jurisprudence complements this approach by providing a contextual analysis of the actors’ engagement within the normative framework of digital civic participation in Latvia. Furthermore, it aids in theorising the potential alignment of legal systems to promote efficient digital civic participation in legislative agenda-setting, contributing to the novelty of this research.The empirical data for this study consists of semi-structured interviews mostly with politicians who have recently used ManaBalss.lv in their campaigns, as well as with those familiar with the platform since its inception in 2011. The research also incorporates data obtained directly from ManaBalss.lv. The analysis reveals a constructive and purposeful synergy between various actors within Latvia’s digital participation ecosystem. The study highlights two primary types of actors: the NGO behind ManaBalss.lv and individual politicians or political parties. These actors are conceptualised as policy entrepreneurs, with civic entrepreneurs and political entrepreneurs representing their respective roles. The study concludes that a hallmark of political campaigns within Latvia’s established digital participation ecosystem is their sustainability and independence from electoral cycles. These campaigns maintain enduring connections to pressing civic society issues within specific policy areas, thereby bolstering the political capital of the actors involved. The findings underscore the pivotal role of the civic component in fostering an efficient civic-political synergy in digital participation. Additionally, through the combined lens of analytical and sociological jurisprudence, this research elucidates an essential aspect of a coherent legal framework for an effective digital participation ecosystem: synergy among the stakeholders.Це міждисциплінарне дослідження в галузі політології використовує аналітичну та соціологічну юриспруденцію для розкриття громадсько-політичного синергізму між акторами в рамках високоефективної цифрової екосистеми громадянської участі Латвії. З 78 громадських ініціатив, що привели до законодавчих змін за 13 років,– більшість з яких відбулася між виборчими циклами, ‒ Латвія виділяється на глобальному рівні своєю ефективністю в цій сфері управління. Незважаючи на міжнародне значення для демократичних процесів та інновацій у сфері управління, ефективність цифрової громадянської участі та ролі її акторів залишаються недостатньо вивченими. Подібні системи цифрової громадянської участі є поширеними, зокрема і в Україні, однак їхня вимірювана та стійка ефективність часто викликає труднощі. Приклад колективних законодавчих ініціатив у Латвії, разом із цифровою екосистемою громадянської участі, побудованою навколо платформи ManaBalss.lv («Мій голос») з 2011 р., є яскравим прикладом взаємовигідного, цілеспрямованого синергізму між різними демократичними акторами. Крім того, цей випадок підкреслює важливість збалансованого регулювання для створення правової бази, в межах якої діють ці віддані учасники.Хоча платформа ManaBalss.lv спочатку була створена для зміцнення позицій громадянського суспільства у відносинах із політиками, політичні партії поступово адаптували свої кампанії, щоб використовувати цю високоефективну та авторитетну платформу у своїх інтересах. Щоб запобігти зловживанню платформою ManaBalss.lv, у 2018 р. було запроваджено плату за публікацію ініціатив політиків, а також застереження, яке супроводжує такі ініціативи. Це дослідження аналізує приклади партійно підтриманих громадянських кампаній на платформі ManaBalss.lv у період з 2018 до 2023 р., досліджуючи мотивації політиків і партій щодо використання цього інструменту. Базуючись на теорії мережевого суспільства, дослідження інтегрує концепти нормалізованої цифрової революції та політичного підприємництва. Для висвітлення правової основи, яка є підґрунтям досліджуваного громадсько-політичного синергізму, дослідження використовує концепцію інституційних фактів, розроблену аналітичною юриспруденцією. Соціологічна юриспруденція доповнює цей підхід, забезпечуючи контекстуальний аналіз залучення акторів у межах нормативної рамки цифрової громадянської участі в Латвії. Крім того, вона допомагає теоретично осмислити можливе узгодження правових систем для сприяння ефективній цифровій громадянській участі у формуванні законодавчого порядку денного, що є інноваційним аспектом цього дослідження. Емпіричні дані для цього дослідження складаються з напівструктурованих інтерв’ю, переважно з політиками, які нещодавно використовували ManaBalss.lv у своїх кампаніях, а також з тими, хто знайомий із платформою з моменту її створення у 2011 р. Дослідження також включає дані, отримані безпосередньо від ManaBalss.lv. Аналіз виявляє конструктивний і цілеспрямований синергізм між різними акторами в цифровій екосистемі участі Латвії. У дослідженні виділено два основних типи акторів: громадську організацію, що стоїть за ManaBalss.lv, та окремих політиків або політичні партії. Ці актори концептуалізуються як політичні підприємці, де громадянські підприємці та політичні підприємці представляють їхні відповідні ролі. У дослідженні сформульовано висновок, що характерною ознакою політичних кампаній у встановленій цифровій екосистемі участі Латвії є їхня стійкість і незалежність від виборчих циклів. Ці кампанії підтримують тривалі зв’язки з актуальними питаннями громадянського суспільства в певних політичних сферах, тим самим зміцнюючи політичний капітал залучених акторів. Результати підкреслюють ключову роль громадського компоненту у сприянні ефективному громадсько-політичному синергізму в цифровій участі. Крім того, через поєднання аналітичної та соціологічної юриспруденції це дослідження висвітлює важливий аспект узгодженої правової бази для ефективної цифрової екосистеми участі: синергію між заінтересованими сторонами