Theory and Practice of Jurisprudence (E-Journal - Yaroslav Mudryi National Law University)
Not a member yet
595 research outputs found
Sort by
Протидія дитячій порнографії: міжнародно-правове регулювання та досвід України і зарубіжних країн
Full text linkThe relevance of the topic is determined by the fact that child pornography is a serious threat to the safety and well-being of children, and combating it requires a comprehensive approach at the national level and international cooperation. Thus, the purpose of this study is to analyse international legal regulation in the field of combating child pornography, the experience of Ukraine and such foreign countries as France, Japan, India, the United Kingdom and Canada. The objectives are to identify the main regulatory provisions, mechanisms and approaches aimed at preventing and combating child pornography. The study was conducted using a number of scientific methods, including dialectical, formal and logical, analysis, comparison and generalisation methods. The authors draw attention to the concept of child pornography. It is determined what actions are considered to be the crime of child pornography and are criminalized. The recommendations and obligations of countries that have ratified these acts are analyzed. The article analyses the issues of criminalization of child pornography offenses in the legislation of the respective countries, criminal liability measures, establishment of national organizations and structures to combat it, etc. It was concluded that the maximum term of imprisonment an offender can receive in Canada and Great Britain, and one of the smallest – in Japan and India. The article also disproves the hypothesis that approaches to combating child pornography are identical in individual countries with different legal systems. The authors draw attention to the problem of determining the status of graphic materials and works of artificial intelligence that contain signs of child pornography. The authors also raise the issue of criminal legal assessment of viewing child pornography, including live broadcasts. It is stated that no country is immune to this form of child sexual exploitation. Attention is drawn to international cooperation, which is key to sharing best practices, resources and information between countries. It is argued that national governments, law enforcement agencies and civil society need to work together in a concerted effort to ensure the protection of children in the world. This is important, among other things, to combat the avoidance of responsibility by criminals.Актуальність теми статті визначається тим, що дитяча порнографія є серйозною загрозою безпеці та благополуччю дітей, і боротьба з нею вимагає комплексного підходу на рівні країни та міжнародного співробітництва. Таким чином, метою даного дослідження є аналіз міжнародно-правового регулювання у сфері протидії дитячій порнографії, досвіду України та таких зарубіжних країн, як Франція, Японія, Індія, Велика Британія та Канада. Завданнями є визначення основних нормативних положень, механізмів та підходів, спрямованих на запобігання та протидію дитячій порнографії. Дослідження було здійснено за допомогою низки наукових методів, зокрема, діалектичного, формально-логічного, аналізу, методів порівняння та узагальнення. Авторами звертається увага на поняття дитячої порнографії. Визначено, які дії вважаються злочином щодо дитячої порнографії та є кримінально караними. Проаналізовано рекомендації та зобов'язання країн, які ратифікували ці акти. Розглянуто питання криміналізації злочинів, пов'язаних з дитячою порнографією, у законодавстві відповідних країн, заходи кримінальної відповідальності, створення національних організацій і структур для боротьби з нею тощо. Зроблено висновок, що максимальний термін ув'язнення правопорушник може отримати в Канаді та Великій Британії, а один з найменших – в Японії та Індії. У статті також спростовується гіпотеза про те, що підходи до боротьби з дитячою порнографією є ідентичними в окремих країнах з різними правовими системами. Зверненоувагу на проблему визначення статусу графічних матеріалів і творів штучного інтелекту, які містять ознаки дитячої порнографії. Крім того, порушено питання щодо кримінально-правової оцінки перегляду дитячої порнографії, в тому числі в прямому ефірі. Констатується, що жодна країна не застрахована від цієї форми сексуальної експлуатації дітей. Звернено увазу на міжнародне співробітництво, яке є ключовим для обміну найкращими практиками, ресурсами та інформацією між країнами. Наголошено, що національні уряди, правоохоронні органи та громадянське суспільство повинні працювати разом, об'єднуючи зусилля для забезпечення захисту дітей у світі. Це важливо, в тому числі, для боротьби з уникненням злочинцями відповідальності
Від концепції до реальності: ЄСІКС як новий етап розвитку електронного правосуддя
Full text linkThe study focuses on analyzing the current stage of e-justice development in Ukraine, particularly in the context of transitioning from the Unified Judicial Information and Telecommunication System (UJITS) to a new conceptual model, the Unified Judicial Information and Communication System (UJICS). The relevance of the research is determined by the need to modernize Ukraine’s judicial system in accordance with European standards of digital justice, as well as to overcome existing organizational, technical, and regulatory shortcomings in its functioning. The article emphasizes that e-justice is not only a technological phenomenon but also a tool for ensuring the procedural rights of parties and providing accessible, transparent, and efficient judicial proceedings. The purpose of this article is to examine the evolution of e-justice in Ukraine, analyze the legal nature, technical, and organizational features of the UJICS Concept, and identify the prospects and risks associated with its implementation. The methodological framework combines dialectical, systemic-structural, comparative-legal, historical-legal, and formal-logical methods, which enable a comprehensive assessment of the development of e-justice. The research findings indicate that UJITS has become the foundation of digital justice in Ukraine, ensuring the basic digitalization of judicial processes; however, its architecture remains fragmented and technologically limited. Meanwhile, the UJICS Concept is proposed as a centralized, integrated ecosystem designed to unify all judicial processes, introduce artificial intelligence, big data analytics, and modern cybersecurity tools. At the same time, key risks have been identified - insufficient funding, technical challenges, regulatory uncertainty, and the impact of martial law. It is concluded that the successful implementation of the UJICS Concept requires stable financing, involvement of international partners, legislative modernization, and strengthening of cybersecurity. Under current economic and political conditions, the UJITS continues to serve as the practical foundation of e-justice, while the UJICS remains a strategic goal for the further digital transformation of Ukraine’s judiciary.контексті переходу від Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) до нової концептуальної моделі – Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС). Актуальність дослідження визначається потребою модернізації судової системи України відповідно до європейських стандартів цифрового правосуддя, а також подолання наявних організаційних, технічних і нормативних недоліків її функціонування. У статті підкреслено, що електронне правосуддя є не лише технологічним явищем, а й інструментом реалізації процесуальних прав учасників справи та забезпечення доступного, прозорого та ефективного судочинства. Метою статті є дослідження еволюції електронного правосуддя в Україні, аналіз правової природи, технічних та організаційних особливостей ЄСІКС, а також визначення перспектив і ризиків її впровадження. Методологічну основу становлять діалектичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, історико-правовий і формально-логічний методи, що дозволили комплексно оцінити розвиток електронного судочинства. У результаті дослідження встановлено, що ЄСІТС стала фундаментом цифрового правосуддя в Україні та забезпечила базову цифровізацію судових процесів, однак її архітектура залишається фрагментарною, а технічні можливості - обмеженими. У той час, Концепція ЄСІКС запропонована як централізована, інтегрована екосистема, що поєднає всі судові процеси, впровадить використання штучного інтелекту, аналітики великих даних і сучасних інструментів кіберзахисту. Разом із тим виявлено ключові ризики її реалізації - нестачу фінансування, технічні виклики, нормативну невизначеність та вплив воєнного стану. Зроблено висновок, що успішна реалізація Концепції ЄСІКС потребує стабільного фінансування, залученні міжнародних партнерів, оновлення законодавства та посилення кіберзахисту.Водночас у сучасних економічних і політичних умовах саме ЄСІТС продовжує виконувати роль практичного фундаменту електронного правосуддя, тоді як ЄСІКС виступає лише стратегічною метою подальшої цифрової трансформації судової системи України
Інноваційна політика як складова економічної політики держави в сучасних умовах господарювання
Full text linkThe article is devoted to the theoretical and legal analysis of innovation policy as an integral and priority component of the state's economic policy in the context of contemporary transformations in the national and global economy. The relevance of the study is determined by the intensification of global technological competition, the need to ensure Ukraine's economic and defence stability, as well as institutional changes in national legislation, in particular, the repeal of the Economic Code of Ukraine, which for a long time performed a systematising function in the field of state regulation of economic activity. The methodological basis of the article consists of systemic, formal-logical, and formal-legal methods, which enabled the study of the relationship between the legal architecture of economic policy and the effectiveness of innovation processes. The work emphasises that the absence of a coherent codified core of economic policy and the definitive uncertainty of innovation policy create a significant institutional vacuum, which complicates the coordination of state regulation, weakens horizontal coordination between authorities, and hinders strategic technological development. Based on an analysis of the Constitution of Ukraine, current laws, subordinate legislation, and doctrinal approaches, the fragmentation of the legal framework for both economic and innovation policy has been identified, which negatively affects the state's ability to ensure the structural modernisation of the economy, stimulate innovation, and support high-tech sectors, in particular the defence-industrial complex. As a result, several proposals were formulated regarding the institutionalization of innovation policy at the legislative level, specifically: the need to establish a comprehensive definition of innovation policy, to incorporate it as a component of state economic policy, and to enhance mechanisms for interdepartmental coordination. It is argued that the institutionalisation of innovation policy is a key prerequisite for economic recovery, ensuring competitiveness, reducing transaction costs, and forming a comprehensive model of the national economic order. Статтю присвячено теоретико-правовому аналізу інноваційної політики як невід’ємної та пріоритетної складової економічної політики держави в умовах сучасних трансформацій національної й світової економіки. Актуальність дослідження зумовлена посиленням глобальної технологічної конкуренції, необхідністю забезпечення економічної та оборонної стійкості України, а також у зв’язку з інституційними змінами в національному законодавстві, зокрема скасуванням Господарського кодексу України, який тривалий час виконував систематизуючу функцію у сфері державного регулювання господарської діяльності. Методологічну основу роботи складають системні, формально-логічні та формально-правові методи, що дозволило дослідити взаємозв'язок між правовою архітектурою економічної політики та ефективністю інноваційних процесів. У роботі акцентовано увагу на тому, що відсутність цілісного кодифікованого ядра економічної політики та дефінітивна невизначеність інноваційної політики створюють суттєвий інституційний вакуум, що ускладнює узгодженість державного регулювання, послаблює горизонтальну координацію між органами влади та перешкоджає стратегічному технологічному розвитку. На підставі аналізу Конституції України, чинних законів, підзаконних актів і доктринальних підходів виявлено фрагментарність правового забезпечення як економічної, так і інноваційної політики, що негативно впливає на можливості держави забезпечувати структурну модернізацію економіки, стимулювати інновації та підтримувати високотехнологічні сектори, зокрема оборонно-промисловий комплекс. У результаті сформульовано низку пропозицій щодо інституціоналізації інноваційної політики на рівні законодавства, зокрема, щодо необхідності встановлення її комплексної дефініції, закріплення її як складової державної економічної політики, вдосконалення механізмів міжвідомчої координації. Обґрунтовано, що інституціоналізація інноваційної політики є ключовою передумовою відбудови економіки, забезпечення конкурентоспроможності, зменшення трансакційних витрат та формування цілісної моделі національного господарського порядку. 
Європеїзація складу адміністративних правопорушень у сфері прав на об’єкти інтелектуальної власності
Full text linkАктуальность темы статьи обусловлена тем, что Украина стала кандидатом на членство в Европейском Союзе, что обуславливает необходимость законодательного регулирования сферы прав на объекты интеллектуальной собственности и экспертизы соответствующих административных правонарушений с учетом международных аспектов.
Статья посвящена изучению объективной и субъективной сторон состава административных правонарушений в сфере интеллектуальных прав. В статье анализируется правовое регулирование нарушения прав интеллектуальной собственности и классификация административных правонарушений в этой сфере.
Different methods of research analysis were chosen, namely methods of scientific knowledge, which are systematic and complex in nature. Thus, the historical-legal method was used to study the Europeanization of administrative legislation regarding administrative responsibility in the field of intellectual property rights; the system-structural method was applied during the study of international legal means for improving administrative legislation regarding administrative responsibility in the field of intellectual property rights; the logical-legal method was employed when investigating the composition of administrative offenses related to intellectual property rights; the method of legal modeling helped to formulate specific proposals on ways to improve administrative legislation regarding administrative responsibility in the field of intellectual property rights.
Special attention is paid to the objective and subjective aspects of the composition of administrative offenses, as well as to the analysis of court practice on intellectual property rights.
Peculiarities of appeals to state authorities for the protection of intellectual property rights were studied, and recommendations were offered to improve the legislation on administrative offenses in this area.
Prospects for further research include clarifying the classification of administrative offenses and making changes to legislation that better reflect the specifics of offenses in this area; taking into account the individual characteristics of offenders when addressing issues of responsibility, in particular the degree of consciousness, motivation, and the possibility of preventing similar offenses in the future; strengthening the responsibility of state authorities to ensure effective protection of intellectual property rights, particularly through cooperation with international organizations and coordination of approaches to resolving cases involving administrative offenses; development and implementation of methodological recommendations for judges who consider cases of administrative offenses in the field of intellectual property rights, with the aim of unifying approaches and improving the quality of judicial proceedings; development of an effective system for the protection of intellectual property rights and the reinforcement of necessary mechanisms for their protection, drawing on the international experience of European Union countries.
Результаты исследования могут быть полезны юристам, студентам и любым другим лицам, интересующимся вопросами административной ответственности и защиты прав интеллектуальной собственности.Актуальная тема задумана тем, что Украина стала кандидатом в члены для вступления в Европейском Союзе, что подумала необхидність законодавнего регулирования сферы права на об'єкти интелектуальної власность и дослідження складу відповід админістрат правопорушенье с урахуванням міжнародних перспектив.
Статья посвящена доследованию об'єктивних и суб'єктивных аспектов склада адміністративных правопорушений в сфере прав на об'єкти в интеллектуальной власности. У роботов проанализировано право регулирования порушения прав на об'єкти интеллектуальной собственности и класификации адміністративних правопорушений в своей сфере.
Методы анализа дослідження було обранорізні, а саме методи наукового пізнання, які носять системний та комплексний характер. Так, історико-правовий метод використано для дослідження європеїзації адміністративного законодавства щодо адміністративної відповідальності у сфері прав на об’єкти інтелектуальної власності; системно-структурний метод став у нагоді під час вивчення міжнародно-правових засобів для вдосконалення адміністративного законодавства щодо адміністративної відповідальності у сфері прав на об’єкти інтелектуальної власності; логіко-юридичний метод – при дослідженні складу адміністративних правопорушень щодо прав на об’єкти інтелектуальної власності; метод правового моделювання допоміг сформулювати конкретні пропозиції щодо шляхів вдосконалення адміністративного законодавства щодо адміністративної відповідальності у сфері прав на об’єкти інтелектуальної власності .
Окрема увага придилена об'єктивным и суб'єктивним сторонам складау административных правопорушений, а також анализу судебной практики с питанием прав на об'єкти в интелектуальной власності.
Дослиджено особая активность зверення до органов державы влади с питань захисту права на об'єкти інтелектуальної власності и запропоновано рекомендації щодо вдосконалення законодавства про адміністративніпор правоушення в цій сфері.
Перспективы подальших досліджень передбачаютьуточнена классификация адміністративних правопорушений и внесение изменений в законопослушности, как в большей части мира віражадобъють специфіку правопорушений в данной сфере; врахування индивідуальних особливостей правопорушителей при вирішенні питань про відповідальність, зокрема ступінь свідомості, мотивації и можливостіх попередження подіб правопорушеньем у майбутньому; сила відповідальності органов державної влади за забезпечення ефективного захисту права на об'єкти інтелектуальної власності, зокрема через співпрацю с міжнародними организациями и узгодження підходів до вірішення справ з адміністративними правопорушення ми; разработка и распространение методических рекомендаций для судов, которые разглядывают справку об административных правонарушениях в сфере права на об'єкти інтелектуальної власності, с метою уніфікації подходов и удвищення якости судового розгляда; разработка эффективной системы защиты прав на об'єкти в интеллектуальном содержании и зміцнити необхідні механізми їх захисту за допомогою межного досвиду країн народъ Європейського Союза.
Результаты анализа могут быть учтены для юристов, студентов и других специалистов, которые могут быть обеспечены административным обеспечением и защитой прав на об'єкти в интелектуальной среде
Формування раннього вітчизняного конституціоналізму у другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ ст.
Full text linkAbstract
The relevance of the topic lies in the need to disprove the pseudo-scientific statements of the political leadership of the Russian Federation concerning absence of a historical tradition of Ukrainian state-building and national constitutionalism. The article is aimed at analyzing the main sources of constitutional law of the Ukrainian state and peculiarities of the process of formation of early national constitutionalism from the second half of the seventeenth to the beginning of the eighteenth centuries. In the course of the study, the historical comparative and historical typological scientific methods have been used which have made it possible to establish the characteristics of formation of national constitutionalism. Based on the principle of historicism, the objective regularities of the emergence and development of constitutionalism in Ukraine have been revealed.
In the article, the process of rise of early national constitutionalism from the second half of the seventeenth to the beginning of the eighteenth centuries has been researched on the basis of the analysis of the sources of constitutional law of Ukraine such as Cossack customary law, Magdeburg law, constitutional legal acts, and treaties. Being in progress, this process was based on its own state and legal experience, in particular, of Zaporizhzhia Sich, as well as the experience of European countries. The key features of constitutionalism were the recognition and statutory expression of rights and freedoms, introduction of a republican form of government, and mechanisms for limiting the state power.
It has been proved that the sources of Ukrainian constitutionalism of the Hetmanate period reflect treaty socio-political traditions that existed in the countries of Central and Eastern Europe. The main treaty tradition, which became the basis for the development of Ukrainian constitutionalism, was an effort to protect the interests of the Ukrainian state and representatives of its national elite in various treaty forms, which laid the foundations for legal regulation of social relations.
It should be taken in consideration that the features of the process of formation of early national constitutionalism from the second half of the seventeenth to the beginning of the eighteenth centuries were as follows: it was in progress simultaneously with the revival of the Ukrainian state and national liberation war with the Polish-Lithuanian Commonwealth and Tsardom of Muscovy, as well as struggle of officers’ groups for power, confrontation between officers and lower strata of Cossacks. The formation of early national constitutionalism took place under the conditions of significant human and material losses, which was called the Ruin in the national historical science.
The prospect of further research into the formation of Ukrainian constitutionalism is caused by the fact that the national historical and legal science and the science of constitutional law have not developed a unified position on the time and features of its emergence and development yet.Анотація
Актуальність теми полягає у необхідності спростування псевдонаукових заяв політичного керівництва Російської Федерації про відсутність історичної традиції українського державотворення та вітчизняного конституціоналізму. Метою статті є аналіз основних джерел конституційного права Української держави та особливостей процесу формування раннього вітчизняного конституціоналізму у другій половині ХVІІ – початку ХVІІІ ст. У процесі дослідження використано історико-порівняльний та історико-типологічний наукові методи, які дали можливість встановити ознаки формування вітчизняного конституціоналізму. Спираючись на принцип історизму, виявлено об’єктивні закономірності виникнення і розвитку конституціоналізму в Україні.
У статті, на основі аналізу джерел конституційного права України другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст. таких як козацьке звичаєве право, магдебурзьке право, конституційні нормативно-правові акти та міжнародні угоди досліджено процес виникнення раннього вітчизняного конституціоналізму. Цей процес відбувався, спираючись на власний державно-правовий досвід, зокрема Запорозької Січі, та досвід європейських країн. Основними ознаками конституціоналізму стало визнання і юридичне закріплення прав і свобод, запровадження республіканської форми правління, механізми обмеження державної влади.
Доведено, що джерела українського конституціоналізму доби Гетьманщини відображають договірні суспільно-політичні традиції, котрі існували у країнах Центральної та Східної Європи. Головна договірна традиція, яка стала основою для розвитку українського конституціоналізму, полягала у намаганні захистити інтереси Української держави та представників її національної еліти у різних договірних формах, що закладало основи правового регламентування суспільних відносин.
Особливостями процесу формування раннього вітчизняного конституціоналізму у другій половині ХVІІ – початку ХVІІІ ст. слід вважати те, що він відбувався одночасно із відродженням Української держави та національно-визвольної війни з Річчю Посполитою та Московським царством, а також боротьби старшинських угрупувань за владу, протистояння між старшиною і козацькими низами. Формування раннього вітчизняного конституціоналізму відбувалося за умов значних людських та матеріальних втрат, що у вітчизняній історичній науці отримало назву руїни.
Перспектива подальшого дослідження формування українського конституціоналізму зумовлюється тим, що вітчизняна історико-правова наука та наука конституційного права не сформували уніфікованого підходу щодо часу та особливостей його виникнення і розвитку
Приватні стандарти неурядових організацій у сфері застосування санітарних та фітосанітарних заходів
Full text linkThe relevance of the article is as follows: on the one hand, the importance of sanitary and phytosanitary measures as an integrating category, a category that stands at the crossroads of agrarian, environmental, social and international policies is not yet fully realised and therefore significantly underestimated; on the other hand, at the present stage, it is impossible to ignore the objective growth of the role and importance of non-governmental organisations in regulating the relations in the field of sanitary and phytosanitary measures.
The purpose of the article is to identify and highlight the range of issues related to the relations between the State and non-governmental organisations which approve their own standards in the field of sanitary and phytosanitary measures, between the World Trade Organization (WTO) and the same non-governmental organisations, and also between the WTO and the State under whose jurisdiction a non-governmental organisation approves its own standards in the field of sanitary and phytosanitary measures. The leading methods of scientific cognition were: the dialectical method, which served as the methodological basis for scientific cognition, reflecting the relationship between theory and practice, as well as the conceptual provisions of legal science; formal logical method was used to analyse the content of current national and European legislation on the legal regulation of the application of private standards in the field of sanitary and phytosanitary measures; the comparative legal method was used to analyse and study the EU requirements, in particular the provisions of the Agreement on the Application of Sanitary and Phytosanitary Measures and practical mechanisms that can be implemented in national legislation and put into practice; the conclusions and proposals contained in the article are formulated using the method of dogmatic (logical) analysis. The article covers a range of issues related to the relations between the State and non-governmental organisations that approve their own standards in the field of sanitary and phytosanitary measures and notes that internal corporate standards and policies play a significant role in the activities of most international companies, which ensure that company employees comply with the requirements of both international and national legislation.
The study revealed the following results: 1) the issue of risks of private standards has been updated, namely, they are not always based on scientific data, as required by the Agreement on the Application of Sanitary and Phytosanitary Measures; differ from international standards; such standards are stricter than official sanitary and phytosanitary requirements; require additional costs for small suppliers; private standards are set without transparency, consultation and appeal systems; private standards are diverse and not harmonised; the rule of
Further research on the purpose of increasing the influence of private standards in international trade; development and justification of the procedure for introducing standards; determination of the role of the state and its responsibility; analysis of the prospects for the introduction of stricter requirements by non-governmental organisations; development of methodological foundations for the extension of certain international legal obligations to private individuals are considered promising.Актуальність теми цього дослідження полягає в тому, що, з одного боку, важливість санітарних та фітосанітарних заходів як інтегруючої категорії, яка стоїть на перехресті аграрної, екологічної, соціальної та міжнародної політики, ще повною мірою не усвідомлена й тому суттєво недооцінена, а з іншого – на сучасному етапі неможливо ігнорувати об’єктивне зростання ролі та значення неурядових організацій у регулюванні відносин санітарних та фітосанітарних заходів. З огляду на це метою статті є виявлення й висвітлення кола питань, присвячених відносинам між державою та неурядовими організаціями, які затверджують власні стандарти у сфері санітарних і фітосанітарних заходів, між Світовою організацією торгівлі (СОТ) і цими ж неурядовими організація, а також між СОТ та державою, до юрисдикції якої належить неурядова організація, яка затверджує власні стандарти у сфері санітарних та фітосанітарних заходів. Провідними методами наукового пізнання стали: діалектичний метод, який виступив методологічним підґрунтям наукового пізнання, що відображає взаємозв’язок теорії та практики, а також концептуальні положення юридичної науки; формально-логічний метод застосовано під час аналізу змісту чинного національного та європейського законодавства щодо правового регулювання застосування приватних стандартів у сфері санітарних та фітосанітарних заходів; порівняльно-правовий метод застосовано при аналізі та дослідженні вимог ЄС, зокрема положень Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів та практичних механізмів, які можна імплементувати в національне законодавство та запровадити у практичній площині; формулювання висновків і пропозицій, які містяться у статті, здійснено за допомогою методу догматичного (логічного) аналізу. Висвітлено коло питань, присвячених відносинам між державою та неурядовими організаціями, які затверджують власні стандарти у сфері санітарних і фітосанітарних заходів. Наголошується, що в діяльності більшості міжнародних компаній значну роль відіграють внутрішні корпоративні стандарти й політики, завдяки яким забезпечується дотримання співробітниками компаній вимог як міжнародного, так і національного законодавства. У ході дослідження отримано такі результати: 1) актуалізовано питання ризиків приватних стандартів, а саме: вони не завжди базуються на наукових даних, як того вимагає Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів; відрізняються від міжнародних; такі стандарти жорсткіші за офіційні санітарні та фітосанітарні вимоги; потребують додаткових витрат з боку дрібного постачальника; приватні стандарти встановлюються без прозорості, консультацій та систем апеляції; приватні стандарти різноманітні та не гармонізовані; ігнорується правило еквівалентності, яке лежить в основі Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів; 2) висвітлено блок проблемних питань, сформульованих як відносини «СОТ – держава, до юрисдикції якої належить неурядова організація, що затверджує власні стандарти у сфері санітарних та фітосанітарних заходів». Вбачаються перспективними подальше дослідження мети зростання впливу приватних стандартів у міжнародній торгівлі; вироблення та обґрунтування процедури введення стандартів; визначення ролі держави та її відповідальності; аналіз перспектив введення неурядовими організаціями більш сурових вимог; опрацювання методологічних основ поширення на приватних осіб певних міжнародно-правових зобов’язань
Адаптація європейських антикорупційних стратегій: досвід Ізраїлю та можливості для України
Full text linkThe article analyzes the possibilities of implementing international experience in forming anti-corruption policy in Ukraine. The relevance of the article is explained by the fact that effective fight against corruption is one of the key problems of Ukraine on its way to membership in the European Union and integration with the countries of the global West, as evidenced by the reports of the European Commission, the US Department of State, other official and statistical data of international organizations and officials, in the context of which the experience of Israel as a country whose anti-corruption policy is largely based on European standards can become an effective example for implementation in the national governance. The purpose of the article is to analyze the state anti-corruption strategies of the European Union and Israel, to assess the effectiveness of Israel's implementation of the European experience and to analyze the feasibility of Ukraine's adoption of the anti-corruption practices of the countries analyzed herein. To achieve this aim and fulfill the arising tasks, several scientific methods were used, namely: formal legal, formal logical, comparative, critical analysis, and comprehensive methods. The empirical basis of the study was formed by legislation, judicial and law enforcement practices, official statistical and analytical data of the European Union, the State of Israel, international organizations and institutions, and special economic and legal literature.
The authors examine key aspects of European and Israeli legislation, review the main anti-corruption mechanisms and strategic courses of the states in the field of fighting corruption. A comparative analysis of the anti-corruption strategies of the European Union and the State of Israel is made with a focus on the prerequisites for their formation and the measures taken to implement them. The authors analyze the similarities between the anti-corruption policies of the European Union and Israel, as well as the results of Israel's implementation of European practices. On the basis of this analysis, in a comparative context with the State of Israel, the authors formulate conclusions about the usefulness of applying anti-corruption practices and strategies of the European Union and Israel by Ukraine and assess the prospects for such application.У статті проаналізовано можливості імплементації міжнародного досвіду у формуванні антикорупційної політики в Україні. Актуальність теми полягає у тому, що ефективна боротьба з корупцією є однією з ключових проблем України на шляху до членства в Європейському Союзі та інтеграції із країнами глобального Заходу, що підтверджується звітами Європейської комісії, Державного департаменту США, іншими офіційними та статистичними даними міжнародних організацій та посадових осіб, у контексті чого досвід Ізраїлю як країни, антикорупційна політика якої в значній мірі ґрунтується на європейських стандартах, може стати ефективним прикладом для наслідування в національній управлінсько-правовій системі. Метою статті є аналіз державних антикорупційних стратегій Європейського Союзу та Ізраїлю, оцінка ефективності імплементації Ізраїлем європейського досвіду та аналіз доцільності перейняття Україною антикорупційних практик досліджуваних країн. Для досягнення поставленої мети та виконання завдань, що з неї випливають, використовувались такі наукові методи: формально-юридичний, формально-логічний, порівняльний, метод критичного аналізу та комплексний метод. Емпіричну основу дослідження склали законодавство, судова та правозастосовна практики, офіційна статистична та аналітична інформація Європейського Союзу, Держави Ізраїль, міжнародних організацій та інституцій, спеціальна економічна та юридична література.
Автори розглядають ключові аспекти європейського та ізраїльського законодавства, огляд основних антикорупційних механізмів та стратегічних курсів держав у сфері боротьби з корупцією. Зроблено порівняльний аналіз антикорупційних стратегій Європейського Союзу та Держави Ізраїль з акцентом на передумови їх формування та заходи, що вживаються для їх реалізації. Автори аналізують схожість антикорупційних політик Європейського Союзу та Ізраїлю, а також результати імплементації Ізраїлем європейських практик. На основі цього аналізу, в порівняльному контексті з Державою Ізраїль, автори формулюють висновки щодо корисності застосування Україною антикорупційних практик і стратегій Європейського Союзу та Ізраїлю, а також надають оцінку перспективам такого застосування
Міжнародні економічні санкції. Частина 2. Санкційна політика Європейського Союзу щодо Росії: проблеми реалізації
Full text linkThe relevance of this study lies in examining the process of formation and development of the European Union’s sanctions policy, focusing particularly on the theory and practice of applying restrictive measures against Russia in response to its aggression against Ukraine. The purpose and objectives of the research involve analyzing and synthesizing information related to the development of the theory and practice underlying the European Communities’/European Union’s application of economic sanctions, comparing approaches to shaping a general sanctions policy and the specific sanctions policy toward Russia (referred to as a “sanctions revolution”), as well as formulating the author’s conclusions and recommendations for both theoretical and practical application.
A broad range of research methodologies and approaches was employed in the study. The formal-legal method facilitated the formulation of key terms, concepts, characteristics, and constructs, as well as the development of various classifications. The historical method proved useful in examining the establishment and evolution of the EU’s sanctions policy. The systemic method aided in elucidating the mechanisms by which the EU imposes, modifies, and lifts economic sanctions against Russia. Additionally, the comparative-legal method was employed to evaluate the legal regulation of economic sanctions during different phases of European integration.
The results of the study are reflected in the characterization of the European Union’s autonomous economic sanctions as a system of restrictive measures introduced by EU institutions within the framework of the Common Foreign and Security Policy, without a mandate from the UN Security Council. The article concludes that the scope and depth of the EU’s numerous sanctions regimes indicate that the Common Foreign and Security Policy is not merely an aspirational construct; rather, it actively promotes the development of legal norms and processes within the EU’s internal legal order. In contemporary EU foreign policy, sanctions have effectively evolved into one of the Union’s most favored instruments of external action.
The article further argues that achieving member-state consensus on formulating a common sanctions policy demonstrates not only the Europeanization of national foreign policies but, more importantly, the formation of a genuinely pan-European foreign policy. It concludes that the EU’s autonomous sanctions aim to penalize Russia, whose policies violate international law and threaten both regional and global security, by inflicting maximum damage. International law does not prohibit states or their unions, such as the European Union, from imposing unilateral economic restrictive measures if justified by security considerations.
Finally, the article acknowledges imperfections in the EU’s sanctions policy, evidenced by the widespread circumvention of its anti-Russian sanctions. Recognizing this reality compels EU institutions and the governments of its member states to develop additional instruments to combat the evasion of existing restrictive measures.Актуальність дослідження полягає в розгляді процесу становлення та розвитку санкційної політики Європейського Союзу, зокрема теорії та практики застосування обмежувальних заходів стосовно Росії як відповіді на агресію проти України. Мета та завдання дослідження передбачають здійснення аналізу і синтезу інформації, пов’язаної з формуванням теорії та практики застосування економічних санкцій Європейськими співтовариства/ Європейським Союзом, порівняння підходів до формування загальної санаційної політики і санаційної політики стосовно Росії, яку ідентифікують як санкційну революцію, а також формулювання авторських висновків із визначеної проблематики, рекомендацій для теоретичного та практичного використання.
У процесі дослідження використовувався широкий перелік підходів і методів дослідження, зокрема: формально-юридичний метод дав змогу сформулювати основні терміни, поняття, ознаки, конструкції та провести класифікації; історичний метод став у пригоді при аналізі процесу становлення й розвитку санаційної політики ЄС; системний метод – при з’ясуванні механізмів накладання, зміни та скасування економічних санкцій стосовно Росії;порівняльно-правовий метод використаний при оцінці підходів до правового регулювання застосування економічних санкцій на різних етапах європейської інтеграції.
Отримані результати дослідження полягають у визначенні автономних економічних санкцій Європейського Союзу як системи обмежувальних заходів, запроваджених інститутами ЄС в рамках Common Foreign and Security Policy, за відсутності мандату Ради Безпеки ООН. У статті зроблено висновок, відповідно до якого широта і глибина численних санкційних режимів, що використовуються Європейським Союзом, свідчить про те, що Common Foreign and Security Policy є не просто прагненням, а сприяє розвитку права і правових процесів в середині правопорядку ЄС. У сучасній Common Foreign and Security Policy ЄС санкції фактично перетворилися на один з найулюбленіших інструментів зовнішньої політики Європейського Союзу.
У статті аргументується теза про те, що досягнення згоди держав-членів в питанні вироблення загальної санкційної політики є свідченням не лише європеїзації національних зовнішніх політик, але й, що особливо важливо, формування загальноєвропейської зовнішньої політики. Зроблено висновок про те, що автономні санкції ЄС спрямовані на покарання Росії, політика якої порушує міжнародне право та загрожує регіональній та глобальній безпеці шляхом заподіяння максимальної шкоди. Міжнародне право не забороняє державам та їх об'єднанням, наприклад, Європейському Союзу, вводити односторонні обмежувальні заходи в економічній сфері, якщо вони виправдані міркуваннями безпеки.
У статті констатується недосконалість санкційної політики ЄС, що проявляється в масовому обході антиросійських санкцій. Усвідомлення цього факту спонукає інститути ЄС і уряди держав-членів розробляти додаткові інструменти боротьби з обходом наявних обмежувальних заходів
Участь прокурора в некримінальних провадженнях: практика Європейського суду з прав людини та національний контекст
Full text linkThe article analyses the grounds for the prosecutor's participation in civil, commercial and administrative proceedings in Ukraine through the prism of European standards of fair trial. In the article the author uses the methods of analysis and synthesis, systemic-structural and logical-legal methods, as well as the methods of teleological and evolutionary interpretation of ECHR jurisprudence.
Structurally, the article is divided into three parts. In the first part, the author analyses the pan-European approaches to the participation of prosecutors in non-criminal proceedings as reflected in the documents of the Parliamentary Assembly of the Council of Europe (PACE), the Committee of Ministers of the Council of Europe (CoE), the Venice Commission, the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) and the Consultative Council of European Judges (CCJE). In the second part, the author analyses the participation of prosecutors outside the criminal justice system in the context of certain guarantees of the right to a fair trial as provided for in Article 6(1) of the European Convention on Human Rights (ECHR) and the case law of the European Court of Human Rights (ECtHR) on the interpretation and application of this Article. The third part of the article analyses the recent judgment of the ECHR in the case of Shmakova v. Ukraine, which is assessed from the perspective of the right to peaceful enjoyment of possessions (Article 1 of Protocol No. 1 to the ECHR).
The article concludes that the current trend in Ukrainian judicial practice towards an expanded interpretation of the grounds for prosecutor's participation in civil, commercial and administrative proceedings is not fully consistent with the European standards of the right to a fair trial (Article 6(1) ECHR) and the right to peaceful enjoyment of possessions (Article 1 of Protocol No. 1 to the ECHR).У статті проведений аналіз підстав участі прокурора у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві України крізь призму європейських стандартів справедливого судочинства. У статті використані методи аналізу та синтезу, системно-структурний та логіко-юридичний методи, а також методи телеологічного та еволюційного тлумачення практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Структурно стаття складається із трьох частин. У першій частині автором проаналізовані загальноєвропейські підходи до участі прокурора у некримінальних провадженнях, які відбиті у документах Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), Комітету міністрів Ради Європи (КМРЄ), Венеціанської комісії, Консультативної ради європейських прокурорів (КРЄП) і Консультативної ради європейських суддів (КРЄС). У другій частині автором аналізується участь прокурора поза сферою кримінальної юстиції у контексті окремих гарантій права на справедливий судовий розгляд, що випливають із п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з питань тлумачення та застосування цієї статті. У третій частині статті аналізується нещодавнє рішення ЄСПЛ у справі “Shmakova v. Ukraine”, яке оцінюється з точки зору права на мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ).
У статті робиться висновок, що помітна нині у судовій практиці тенденція до розширеного тлумачення підстав для участі прокурора у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві не повною мірою узгоджується із європейськими стандартами права на справедливий судовий розгляд (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ) та права на мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ)