Clinical and Preventive Medicine (E-Journal) / Клінічна та профілактична медицина
Not a member yet
613 research outputs found
Sort by
ПОШИРЕНІСТЬ ТРИВОЖНИХ І ДЕПРЕСИВНИХ СТАНІВ У ХВОРИХ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОГО МОЗКОВОГО ІНСУЛЬТУ
No full textIntroduction. WHO experts point to the urgency of the problem of cardiovascular diseases, among which the first places are occupied by cerebral strokes (CS). With CS there are significant changes in the socio-psychological activities of the patient and the personal psychological characteristics of the individual due. Such changes provoke the development of certain psychological disorders, which are characterized by an oppressed state, a persistent depressive state, the development of anxieties and fears, obsessive fixation on the transferred disease and worries about one's future, etc. That's why, the study of psychological characteristics of patients after СS is a relevant problem of great importance, which determined the direction of our research.
The aim: To investigate and analyze the prevalence of anxiety and depression in patients after CS.
Materials and methods. Conducted a randomized controlled single-center prospective study case-control, which is based on the analysis of the results of psychological study of 300 patients after CS (main group) and 200 people of the control group for the period 2022-2023. The studied groups were randomized by age and gender. To study the psychological characteristics of patients after CS, we used two methods of diagnosing psychological conditions: the self-esteem scale of Spielberg Ch. D. and Khanin Yu.L. and the depression scale of Balashova T.I.
Results. Probably (p<0.001) among the subjects of the main group compared to the control, a significantly higher frequency of occurrence of medium and moderate levels of reactive anxiety (RA), personal anxiety (PA) and levels of depression (LD) was determined, in contrast to low, which was more often detected among the persons control group. It was determined that the levels of RA, PA and depression were reliably significantly higher in the main group compared to the control group and characterized the presence of fairly significant moderate anxiety and mild depression of situational or neurotic origin.
Conclusion. It has been proven probable (p<0.001) confirmation of the influence of an CS on the development of high levels of anxiety (both RA and PA) and depression.Вступ. Експерти ВООЗ вказують на актуальність проблеми серцево-судинних захворювань, серед яких перші місця посідають мозкові інсульти (МІ). При МІ відбуваються істотні зміни соціально-психологічної діяльності хворого та особистісно-психологічних особливостей особистості. Такі зміни провокують розвиток певних психологічних розладів, які характеризуються пригніченим станом, стійким депресивним станом, розвитком тривоги та страхів, нав’язливою фіксацією на перенесеному захворюванні і занепокоєнням за своє майбутнє і т. д. Тому, дослідження психологічних особливостей хворих після МІ є дуже актуальною та важливою проблемою, яка й визначила напрям наших досліджень.
Мета: дослідити та проаналізувати поширеність тривоги та депресії у пацієнтів після МІ.
Матеріали та методи. Проведено рандомізоване контрольоване одноцентрове проспективне дослідження випадок-контроль, яке базується на аналізі результатів психологічного обстеження 300 пацієнтів, які перенесли МІ (основна група) та 200 осіб контрольної групи за період 2022–2023 рр. Досліджувані групи були рандомізовані за віком і статтю. Для вивчення психологічних особливостей пацієнтів після перенесенного МІ ми використовували дві методики діагностики психологічних станів: шкалу самооцінки Спілберга Ч. Д. та Ханіна Ю.Л. та шкалу депресії Балашової Т. І.
Результати. Вірогідно (p<0,001) серед обстежених основної групи порівняно з контрольною визначено значно вищу частоту середнього та помірного рівнів реактивної тривожності (РТ), особистісної тривожності (ОТ) та рівнів депресії (РД) на відміну від низького, який частіше констатувався серед осіб контрольної групи. Визначено, що рівні РТ, ОТ та РД були достовірно вірогідно вищими в основній групі порівняно з контрольною та характеризували наявність досить значної помірної тривоги та легкої депресії ситуативного або невротичного походження.
Висновок. Було доведено вірогідне (p<0,001) підтвердження впливу МІ на розвиток високих рівнів тривоги (як РТ, так і ОТ) та депресії
СТАН МУКОЦИЛІАРНОГО КЛІРЕНСУ У ПАЦІЄНТІВ З ВИКРИВЛЕННЯМ НОСОВОЇ ПЕРЕДІЛКИ ТА СИНДРОМОМ ПОСТНАЗАЛЬНОГО СТІКАННЯ
No full textIntroduction. Mucociliary clearance is a vital defense mechanism in the human upper respiratory tract that safeguards the body against inhaled harmful substances. Ciliary activity was first discovered by Sharpey in 1835, and it took nearly a century for this function to be recognized as a central component in the physiology of the sinuses.
The aim of this study is to investigate the status of mucociliary clearance in patients with a nasal septum deviation and concomitant postnasal drip syndrome.
Materials and Methods: A total of 54 patients, aged between 23 and 55 years, were enrolled in the study. All participants underwent a saccharin test and an assessment of the motor activity of the ciliated epithelium. Exclusion criteria included the presence of infectious and inflammatory diseases of the upper respiratory tract within the last month.
Results: In the control group of patients, no significant difference was observed in the speed of saccharin test passage, both in the right and left parts of the nasal cavity, with test times ranging from 8.35 to 14.52 minutes. However, in the second clinical group comprising patients with nasal septum deviation, the average time for the saccharin test on the mucous membrane of the concave side of the nasal septum was significantly longer than on the convex side, measuring 21.52 ± 3.04 minutes and 12.36 ± 2.73 minutes, respectively (P = 0.02). When assessing the data from patients in the third clinical group based on the curvature side, a significant difference (P < 0.05) was observed in the reduction of saccharin test speed compared to the control group.
Conclusions: The data obtained indicate a significant influence of nasal septum deviation on subsequent changes in nasal cavity physiology, resulting in a slowdown of mucociliary clearance. This can lead to excessive mucus stagnation in the nasal cavity and, consequently, the development of postnasal drip syndrome.Вступ. Мукоциліарний кліренс, життєво важливий ключовий механізм захисту у верхніх дихальних шляхах людини, що захищає організм від шкідливих речовин, що вдихаються. Вперше циліарна активність була відкрита 1835 р. Sharpey і лише через століття дану функцію стали розглядати як провідну ланку у фізіології приносових пазух.
Мета дослідження – дослідити стан мукоциліарного кліренсу у пацієнтів з викривленням носової переділки та наявним синдромом постназального стікання.
Матеріали та методи. До дослідження було включено 54 пацієнтів віком від 23 до 55 років. Всім хворим було проведено сахариновий тест та вивчення рухової активності миготливого епітелію. Критерієм виключення було також наявність інфекційно-запальних захворювань верхніх дихальних шляхів в останній місяць.
Результати. В контрольній групі пацієнтів ми не отримали суттєвої різниці у швидкості проходження сахаринового тесту, як в правій так і в лівій частині порожнини носа, час сахаринового тесту варіювався від 8.35 до 14.52 хв. В той час як в другій клінічній групі у пацієнтів з викривленням носової переділки середній час сахаринового тесту на слизовій оболонці увігнутої сторони перегородки носа був значно більше, ніж на вигнутій і складав 21.52±3.04хв і 12.36±2.73хв відповідно (P = 0,02). При оцінці даних пацієнтів 3 клінічної групи зі сторони викривлення ми отримали достовірну різницю (P < 0,05) в зниженні швидкості сахаринового тесту у порівнянні з контрольною групою.
Висновки: отримані дані свідчать про суттєвий вплив викривлення носової перегородки на подальші зміни в фізології носової порожнини, уповільнення мукоциліарного кліренсу, що може призводити до надмірного застою слизу в носовій порожнині, і, як наслідок, формування синдрому постназального стікання
ЗАЛЕЖНІСТЬ ТРИВАЛОСТІ ОПЕРАТИВНОГО ВТРУЧАННЯ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ПАЦІЄНТА У ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ ВІД ТЕХНІЧНИХ КРИТЕРІЇВ ВИКОНАННЯ ПАРЦІАЛЬНОЇ РЕЗЕКЦІЇ МЕДІАЛЬНОГО МЕНІСКА КОЛІННОГО СУГЛОБА
No full textIntroduction. The study of the duration of surgery and the course of the postoperative period in 38 patients with damage to the medial meniscus of the knee joint who underwent partial meniscus resection in the traditional way was conducted and the analysis of the dependence of the duration of surgery and patient activity in the postoperative period on such technical parameters as the number of resection cycles and the frequency of intraoperative instrument change was performed.
The aim of the study. To determine the dependence of the duration of surgery and functional activity of the patient in the postoperative period on the technical parameters of partial resection of the knee meniscus.
Materials and methods. The study involved 38 patients aged 21 to 53 years with unstable damage to the medial meniscus of the knee joint of III or IV degree according to Stoller, who underwent partial meniscus resection. To assess functional activity, patients underwent periodic clinical examination and questionnaires using the Tegner activity scale from the first day to 6 weeks after surgery. Statistical processing of the study data was performed using the licensed software IBM SPSS Statistics Base v 22. MedCalc (Healthcare Technology, USA).
Results. A direct strong correlation (ρ=0.857) was found between the number of meniscus resection cycles performed during surgery and the number of intraoperative instrument change (p<0.05). A direct strong correlation (ρ=0.725) was found between the number of meniscus resection cycles performed during surgery and the duration of surgery (p<0.05), as well as a direct strong correlation (ρ=0.723) between the number of intraoperative instrument changes and the duration of surgery (p<0.05). There was no correlation between the duration of surgery and the subjective assessment of activity according to the Tegner scale in the period from 0 to 6 weeks postoperatively (ρ is not statistically significantly different from zero, p>0.05).
Conclusions. The need for intraoperative instrument change is directly related to the number of resection cycles required to perform partial resection of the medial meniscus. The duration of the surgical intervention is related to the need for intraoperative instrument change and the number of resection cycles required for partial resection of the medial meniscus. However, the functional activity of the patient in the early and medium-term postoperative period is not directly related to the duration of the operation.Вступ. Проведено дослідження тривалості оперативного втручання та перебігу післяопераційного періоду 38 пацієнтів з пошкодженням медіального меніска колінного суглоба, котрим було виконано парціальну резекцію меніска традиційним способом та виконано аналіз залежності тривалості оперативного втручання та активності пацієнта у післяопераційному періоді від таких технічних параметрів, як кількість циклів резекції та кратність інтраопераційної заміни інструментів.
Мета дослідження. Визначити залежність тривалості оперативного втручання та функціональної активності пацієнта у післяопераційному періоді від технічних параметрів виконання парціальної резекції меніска колінного суглоба.
Матеріали та методи. Досліджено 38 пацієнтів віком від 21 до 53 років з нестабільним пошкодженням медіального меніска колінного суглоба III або IV ступеня за Stoller, яким виконувалась парціальна резекція меніска. Для оцінки функціональної активності проводився періодичний клінічний огляд пацієнтів та анкетування за шкалою активності Тегнера в період від першого дня до 6 тижнів після операції. Статистична обробка даних дослідження виконана з допомогою ліцензійного програмного забезпечення IBM SPSS Statistics Base v 22. MedCalc (Healthcare Technology, USA).
Результати. Встановлено прямий сильний зв’язок (ρ=0,857) між кількістю виконаних під час операції циклів резекції меніска та кількістю інтраопераційної заміни інструмента (р<0,05). Встановлено прямий сильний зв’язок (ρ=0,725) між кількістю виконаних під час операції циклів резекції меніска та тривалістю оперативного втручання (р<0,05), а також прямий сильний зв’язок (ρ=0,723) між кількістю інтраопераційної заміни інструментів та тривалістю оперативного втручання (р<0,05). Зв’язок між тривалістю оперативного втручання та показниками суб’єктивної оцінки активності за шкалою Тегнера у період від 0 до 6 тижня післяопераційного періоду не виявлено (ρ статистично значимо не відрізняється від нуля, р>0,05).
Висновки. Потреба інтраопераційної заміни інструментів прямо пов’язана з кількістю циклів резекції необхідних для виконання парціальної резекції медіального меніска. Тривалість оперативного втручання пов’язана з необхідністю інтраопераційної заміни інструментів та кількості циклів резекції необхідних для парціальної резекції медіального меніска. Проте функціональна активність пацієнта в ранньо- та середньостроковому післяопераційному періоді не пов’зана безпосередньо з тривалістю операції
ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ПРОТОКОЛІВ ПРИСКОРЕНОГО ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОГО ВІДНОВЛЕННЯ (ERAS) У ПАЦІЄНТІВ З КОЛОРЕКТАЛЬНИМ РАКОМ ТА СУПУТНІМ МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ
No full textIntroduction. Implementation of enhanced recovery after surgery protocol (ERAS) is becoming more and more widespread due to their effectiveness and safety. At the same time, there is a rather limited number of studies focusing on the opportunities of ERAS in the context of its association with metabolic syndrome in patients with colorectal cancer. This study represents the results of our early experience implementing elements of the ERAS program in the perioperative management of patients with colorectal cancer associated with metabolic syndrome.
The aim. To conduct a comparative analysis and evaluate the results of surgical treatment using the enhanced recovery after surgery protocol in patients with colorectal cancer and accompanying metabolic syndrome.
Materials and methods. This study included 106 patients with colorectal cancer and accompanying metabolic syndrome, divided into two groups: the first group with the use of elements of the ERAS protocol in colorectal surgery from 2018 – 56 patients, and the second group in which the principles of ERAS were not used (50 patients).
Results. In the first group, with a statistically significant difference, a less severe pain syndrome was observed according to VAS (p<0.001), as well as a lower necessity for prescribing opioid analgesics in the postoperative period. Activation of patients, restoration of enteral nutrition and peristalsis occurred earlier in first group (p<0.001).
Mean hospital stay in the first group was 5.7±1.5 days, and in second group – 7.7±1.7 days (p<0.001). In the 2nd group, the percentage of complications such as: postoperative wound seroma, abdominal organ eventration, and anastomotic leaks in the 30-day postoperative period were higher than in the group with ERAS elements included.
Conclusion. The implementation of elements from the Enhanced Recovery After Surgery (ERAS) protocol for the treatment of patients with colorectal cancer and concomitant metabolic syndrome is effective and safe. It is associated with a decreased duration of hospitalization, less postoperative pain, earlier return to enteral nutrition, quicker patient mobilization, and restoration of peristalsis. Additionally, it reduces the frequency of postoperative complications and readmission rates.Вступ: Імплементація протоколів прискореного післяопераційного відновлення (ERAS) набуває дедалі більшого поширення завдяки їх ефективності та безпечності використання. При цьому існує досить обмежена кількість праць, що акцентують увагу на темі можливостей застосування ERAS в контексті асоціації метаболічного синдрому у пацієнтів з колоректальним раком. В цьому дослідженні представлено результати нашого раннього досвіду впровадження елементів програми ERAS у периопераційному веденні пацієнтів з колоректальним раком асоційованого з метаболічним синдромом.
Мета: Провести порівняльний аналіз та оцінити результати хірургічного лікування з використанням протоколів прискореного післяопераційного відновлення у пацієнтів з колоректальним раком та супутнім метаболічним синдромом.
Матеріали та методи: В дослідження увійшло 106 пацієнтів з колоректальним раком та супутнім метаболічним синдромом, розділених на дві групи: 1 група із застосуванням елементів протоколу ERAS в колоректальній хірургії від 2018 року – 56 пацієнтів, та 2 група у веденні яких принципи ERAS не використовувались (50 пацієнтів).
Результати: В 1 групі зі статистично достовірною різницею спостерігався менш виражений больовий синдром за ВАШ (р<0,001), та менша потреба у призначенні опіоїдних анальгетиків у післяопераційному періоді. Активізація пацієнтів, відновлення ентерального харчування та відновлення перистальтики відбувалася раніше в 1 групі (р<0,001). Середня тривалість перебування пацієнтів в стаціонарі у 1 групі становила 5,7±1,5 днів, а в 2 групі – 7,7±1,7 днів (р<0,001). У 2 групі дослідження в 30-денний термін післяопераційного періоду відсоток ускладнень у вигляді сероми післяопераційної рани, евентерації та неспроможності кишкових анастомозів був вищим, ніж у групі із застосуванням елементів ERAS.
Висновки: Впровадження в хірургічну практику елементів протоколу прискореного післяопераційного відновлення (ERAS) у програму лікування пацієнтів з колоректальним раком та супутнім метаболічним синдромом є ефективним і безпечним, та асоційовано зі зниженням тривалості госпіталізації, меншим больовим синдромом в післяопераційному періоді, раннім відновленням ентерального харчування, ранньою активізацією пацієнтів та відновленням перистальтики, а також зменшенням частоти післяопераційних ускладнень та повторних хірургічних втручань
МАКРО- ТА МІКРОСКОПІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВОГНЕПАЛЬНИХ ПРОНИКАЮЧИХ ПОРАНЕНЬ ЖИВОТА З УШКОДЖЕННЯМ ЧЕРВОПОДІБНОГО ВІДРОСТКУ
No full textIntroduction. In the structure of combat abdominal trauma during all periods of hostilities (according to ATO/JFO data), gunshot wounds dominated, accounting for 87.1%. An analysis of the distribution of those injured with gunshot wounds by the type of projectile causing the injury showed a prevalence of shrapnel injuries over bullet wounds – more than 80%.
The aim of the research was to analyze the macroscopic and microscopic changes in firearm penetrating abdominal injuries with damage to the appendix.
Materials and Methods. Eight appendectomies were performed due to firearm penetrating abdominal injuries with damage to the appendix. Complaints, medical history, examination data, ultrasound examination according to the FAST protocol, and radiological examinations were studied in all injured patients. To refine the diagnosis and determine the scope of surgical intervention, the WOLF videoendoscopic system was used.
Histological examination of the removed appendices was performed, which were stained with hematoxylin and eosin and with the Van Gieson stain. A complex of pathomorphological studies was conducted using the Primo Star microscope (Carl Zeiss) at a magnification of ×140.
Results. All injuries occurred while wearing a bulletproof vest and were characterized as blind, with 1 (12.5%) being gunshot wounds and 7 (87.5%) being shrapnel wounds. The entrance wound in firearm blind penetrating abdominal injuries with appendix damage was located in the right hypochondriac region – 4 (50%), right flank – 1 (12.5%), right inguinal region – 2 (25%), and mesogastric region – 1 (12.5%) cases. The average size of the entrance wound on the skin was 23.3±0.4×12.4±0.3 cm. All skin wounds were outside the bulletproof vest protection area.
The injuries to the appendix had an average size of 15.4±1.2×9.3±0.1 cm. All removed foreign bodies were larger than 1 cm in their largest dimension.
Conclusions. In most cases of firearm penetrating abdominal injuries, damage to the appendix is noted with an entrance wound predominantly on the right side. Macroscopically, in firearm blind penetrating abdominal injuries with appendix involvement, the wound on the skin is larger than on the appendix. All foreign metal bodies removed from the abdominal cavity after firearm shrapnel blind abdominal injuries with appendix involvement were of large size. Contusional injuries to the appendix tend to undergo destructive transformation, requiring surgical treatment - appendectomy. The increased frequency of appendix injuries can be explained by the widespread use of shrapnel ammunition in abdominal injuries when personal protective equipment does not provide protection for this area.Вступ. У структурі бойової травми живота за всі періоди бойових дій (за даними АТО/ООС) переважали вогнепальні поранення, які становили 87,1%. Аналіз розподілу поранених з вогнепальними пораненнями за типом снаряда, що спричинив поранення, показав переважання осколкових поранень над кульовими – понад 80 %.
Мета роботи – проаналізувати макро- та мікроскопічні зміни при вогнепальних пораненнях живота в ушкодженому червоподібному відростку.
Матеріали та методи. Було виконано 8 апендектомій з приводу вогнепального проникаючого поранення живота з ушкодженням червоподібного відростку. У всіх поранених вивчалися скарги, анамнез, данні огляду, ультразвукового дослідження за FAST-протоколом та рентгенологічні обстеження. Для уточнення діагнозу та визначення об’єму оперативного втручання була використана відеоендоскопічна система WOLF. Проведено гістологічне дослідження видалених червоподібних відростків, які забарвлювали гематоксиліном і еозином та за Він-Гізоном. Комплекс патоморфологічних досліджень проводився на мікроскопі Primo Star (Carl Zeiss) зі збільшенням ×140 разів.
Результати. Всі поранення були при наявності бронежилета та характером були сліпі, з яких 1 (12,5%) – кульове та 7 (87,5%) – осколкових. Вхідний отвір при вогнепальних сліпих проникаючих пораненнях живота з ушкодженням червоподібного відростку був в правій здухвинній ділянці – 4 (50%), в правій боковій поверхні живота – 1 (12,5%), правій паховій ділянці – 2 (25%) та мезогастральній ділянці – 1 (12,5%) випадків. Середній розмір вхідного отвору на шкірі склав 23,3±0,4×12,4±0,3 см. Всі отвори на шкірі були поза зоною захисту бронежилету. Ушкодження червоподібного відростку були в середньому розмірами 15,4±1,2×9,3±0,1 см. Всі видалені сторонні тіла були за розмірами великих розмірів більш 1 см в найбільшому вимірі.
Висновки. У більшості випадків при вогнепальних проникаючих пораненнях живота ушкодження червоподібного відросту відмічається вхідний отвір правобічної локалізації. Макроскопічно при вогнепальному сліпому проникаючому пораненні живота з ушкодженням червоподібного відростку рана за розмірами більш на шкірі, ніж на червоподібному відростку. Всі сторонні металеві тіла, які були видалені з черевної порожнини після вогнепального осколкового сліпого поранення живота з ушкодженням червоподібного відростку, були великих розмірів. Контузійні ушкодження червоподібного відростка мають схильність до деструктивної трансформації, що потребує оперативного лікування – апендектомії. Збільшення частоти поранення червоподібного відростку можна пояснити масовим застосуванням осколкових боєприпасів при пораненні живота, коли засоби індивідуального захисту не забезпечують захист цієї ділянки
ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ОСТЕОАРТРОЗ КОЛІННИХ СУГЛОБІВ
No full textIntroduction. Osteoarthritis affects 7 % of the world’s population. The number of affected people worldwide increased by 48 % from 1990 to 2019. At the initial stages of knee osteoarthritis treatment, conservative treatment and corrective osteotomies are used. Corrective osteotomies in the area of the knee joint have shown excellent results for the treatment of limited arthrosis with a predominant lesion of the medial part of the joint in relatively young patients. However, despite the good results reported in the literature, patient satisfaction usually deteriorates over time, and some inevitably require further treatment with total knee arthroplasty in cases of progression of osteoarthritis.
The aim of the study. On the basis of a retrospective analysis of surgical treatment of patients with osteoarthritis of the knee joints, justify the differentiated use of surgical interventions.
Materials and methods. The article considers a differentiated approach to peri-articular osteotomies and primary endoprosthesis in gonarthrosis, in particular, in the focus of the endoprosthesis selection algorithm, based on related factors, such as the stage of the disease, the patient’s age, and the presence of concomitant complications, including the presence or absence of aseptic necrosis, contractures, instability ligamentous apparatus and defects of the condyles of the tibial bone. 391 knee joints were operated on in 383 patients.
Results. In general, good results were obtained in 65 % (210 people) of endoprosthetics. The patients felt well, did not feel pain, did not limp, the range of motion was restored within normal limits, there was no deformation of the joint, the axis of the limb was correct, the joint was stable. Satisfactory results were obtained in 35 % (114 people), the patients felt well, did not feel pain, moderate lameness remained, range of motion was limited to no more than 800, there was no joint deformation, the axis of the limb was correct, the joint was stable. No unsatisfactory results were obtained.
Conclusions. The developed differentiated approach to operative treatment of patients with osteoarthritis of the knee joints allowed to obtain 65 % good and 35 % satisfactory results.
The prospect of further development in this direction continues due to the improvement of the design of endoprostheses and the technique of surgical interventionВступ. Остеоартроз вражає 7 % населення планети. Кількість постраждалих людей у всьому світі з 1990 по 2019 рік зросла на 48 %. На початкових етапах лікування остеоартрозу колінного суглоба застосовують консервативне лікування та корегувальні остеотомії. Корегувальні остеотомії у ділянці колінного суглоба показали відмінні результати для лікування обмеженого артрозу із переважним ураженням медіальної частини суглоба у відносно молодих пацієнтів. Проте, незважаючи на добрі результати, про які повідомляється в літературі, задоволеність пацієнтів зазвичай погіршується з часом, і деякі з них неминуче вимагають подальшого лікування з тотальним ендопротезуванням колінного суглоба у випадках прогресування остеоартрозу.
Мета дослідження. На основі ретроспективного аналізу хірургічного лікування хворих, на остеоартроз колінних суглобів, обґрунтувати диференційоване застосування оперативних втручань.
Матеріали та методи дослідження. У статті розглядається диференційований підхід до навколосуглобових остеотомій та первинного ендопротезування при гонартрозі, зокрема у фокусі алгоритму вибору ендопротеза, базуючись на супутніх факторах, таких як стадія захворювання, вік пацієнта та наявність супутніх ускладнень, в тому числі наявність або відсутність асептичного некрозу, контрактур, нестабільності зв’язкового апарату та дефектів виростків великогомілкової кістки. Було прооперовано 391 колінний суглоб у 383 хворих.
Результати. В цілому, добрі результати отримані в 65 % (210 чол.) ендопротезувань. Пацієнти почували себе добре, не відчували болю, не накульгували, об’єм рухів відновлено в межах норми, деформація суглоба відсутня, вісь кінцівки правильна, суглоб стабільний. Задовільні результати отримані в 35 % (114 чол.), пацієнти почували себе добре, не відчували болю, зберігалось помірне накульгування, обмеження об’єму рухів не більше 800, деформація суглоба відсутня, вісь кінцівки правильна, суглоб стабільний. Незадовільних результатів не отримано.
Висновки. Розроблений диференційований підхід до оперативного лікування хворих на остеоартроз колінних суглобів, дозволив отримати 65 % добрих та 35 % задовільних результатів
ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ З ЕРЕКТИЛЬНОЮ ДИСФУНКЦІЄЮ ПІДШКІРНИМИ ІМПЛАНТАМИ З ДОВГОСТРОКОВОЮ ДІЄЮ
Get PDFIntroduction. The article describes a new method of improving erectile function by incerting long-acting subcutaneous implants with the phosphodiesterase 5 (PDE 5) inhibitor.
The aim of the study: To evaluate the effectiveness of tadalafil in the treatment of erectile dysfunction using bioidentical pellets.
Materials and methods: The study included 10 men under 65 years of age who had suffered from erectile dysfunction for more than 1 year.
For the examination before and 4 months after the intervention, the following were performed: filling out the MIEF-5 questionnaire, phical examination, Doppler of penile vessels, «Erection Hardness Scale», laboratory examination (general and biochemical blood tests, general urine analysis and hormonal testing, including determination of the levels of total testosterone, free testosterone, prolactin, estradiol and dehydroepiandrosterone sulfate.
All patients received implants with bioidentical tadalafil 75 mg. The pellet was inserted in a sterile operating room through a 3 mm skin incision in the outer quadrant of the gluteal region and inserting the substance into the subcutaneous fat.
Results: All patients showed an improvement in MIEF-5 from 14.7 ± 2.75 to 20.7 ± 1.49, an increase in systolic blood flow velocity and penile rigidity at the tenth minute after prostaglandin E1 injection on Doppler vascular examination.
Conclusion: This study demonstrated the efficacy of tadalafil by pellet administration in the treatment of erectile dysfunction in men younger than 65 years.Вступ: В статті описано новий метод покращення еректильної функції шляхом установки підшкірних імплантів довготривалої дії з інгібітором фосфоестерази 5-го типу.
Мета дослідження: оцінка ефективності дії тадалафілу при лікуванні еректильної дисфункції за допомогою біоідентичних пелет.
Матеріали та методи: У дослідження були включені 10 чоловіків молодше 65 років, що страждали на еректильну дисфункцію впродовж більше ніж 1 року.
Для обстеження до та 4 місяці після втручання проводили: заповнення анкети МІЕФ-5, об’єктивний огляд, доплер судин статевого члена, «Шкалу твердості ерекції», лабораторне обстеження (загальний та біохімічний аналіз крові, загальний аналіз сечі та гормональне дослідження, що включало визначення рівнів загального тестостерону, вільного тестостерону, пролактину, естрадіолу та дегідроепіандростеронсульфату).
Усім пацієнтам було поставлено імпланти з біоідентичним тадалафілом 75мг. Встановлення пелети проводилось в умовах стерильного операційного залу шляхом розтину шкіри довжиною 3 мм в зовнішньому квадранті сідничної ділянки та введення субстанції в підшкірножирову клітковину.
Результати: В усіх пацієнтів спостерігалось покращення МІЕФ-5 з 14,7 ± 2,75 до 20,7 ± 1,49, підвищення швидкості систолічного кровотоку та ригідності статевого члена на десятій хвилині після ін’єкції простагландина Е1 на Доплер дослідженні судин.
Висновки. Дане дослідження показало ефективність використання тадалафілу шляхом введення пелети в лікуванні еректильної дисфункції у чоловіків молодше 65 років
СИНТЕЗ ЕРИТРОПОЕТИНУ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНУ СЕРЦЕВУ НЕДОСТАТНІСТЬ ЗАЛЕЖНО ВІД КОМОРБІДНОЇ ПАТОЛОГІЇ
No full textIntroduction. Decreased production of erythropoietin by the kidneys plays crucial role in the development of anemia in patients with chronic heart failure, especially on the background of comorbid diabetes mellitus type 2. In diabetic patients due to early damage of the kidney vessels and following erythropoietin deficiency anemia develops much earlier than clinically significant decrease of glomerular filtration rate.
The aim of the study was to find out possible dependence of changes in the erythropoietinsynthesizing function of the kidneys on the degree of severity of anemic hypoxia in elderly and senile patients with chronic heart failure, including those with comorbid type 2 diabetes mellitus.
Materials and methods. 120 patients with chronic heart failure of ischemic origin, type 2 diabetes mellitus and mild and moderate anemia were examined. Control group comprised 12 people with chronic heart failure without comorbid pathology. The examined groups were comparable in terms of gender and age, differing in the presence of comorbid diabetes mellitus and degree of severity of anemic syndrome. The level of erythropoietin in blood serum was determined by standard enzymelinked immunosorbent assay.
Results. Type 2 diabetes mellitus in patients with chronic heart failure results in a significant decrease in erythropoietin production by 25 % compared to the control group (p<0,05). Comorbid to heart failure anemia leads to an increase in the level of erythropoietin by 74,4 % (р<0,05), and in the case of chronic heart failure and type 2 diabetes mellitus on the background of concomitant anemia – only by 39,5 % (р<0,05). As the severity of anemia in patients with chronic heart failure without diabetes progresses, the severity of the compensatory response of the kidneys to chronic anemic hypoxia is significantly higher than in patients with heart failure and comorbid type 2 diabetes.
Conclusions. Diabetic nephropathy in patients with chronic heart failure and comorbid anemia leads to a significant deterioration of the erythropoietin-synthesizing function of the kidneys, complicating the course of both main and comorbid diseases.Вступ. Зниження продукції нирками еритропоетину має важливе значення у розвитку анемії у хворих на хронічну серцеву недостатність, особливо на фоні супутнього цукрового діабету 2-го типу. При цукровому діабеті внаслідок раннього ураження судин нирок та дефіциту еритропоетину, анемія розвивається значно раніше, ніж клінічно значиме зниження швидкості клубочкової фільтрації.
Метою дослідження стало вивчення імовірної залежності змін еритропоетинсинтезуючої функції нирок від ступеня тяжкості анемічної гіпоксії у хворих на хронічну серцеву недостатність літнього та старечого віку, у тому числі на тлі коморбідного цукрового діабету 2-го типу.
Матеріали та методи дослідження. Обстежено 120 хворих на хронічну серцеву недостатність ішемічного генезу, цукровий діабет 2-го типу та анемію легкого та середнього ступеня тяжкості. Конторольну групу склали 12 осіб із серцевою недостатністю без супутньої патології. Групи обстеження були співставними за статтю та віком, відрізняючись наявністю супутнього цукрового діабету та ступенем тяжкості анемічного синдрому. Рівень еритропоетину сироватки крові визначали за стандарною імуноферментною методикою.
Результати дослідження. Цукровий діабет 2-го типу у хворих на хронічну серцеву недостатність супроводжується суттєвим зниженням продукції еритропоетину на 25 % у порівнянні з контрольною групою (р<0,05). Супутня анемія призводить до підвищення рівня еритропоетину на 74,4 % (р<0,05), а у випадку перебігу хронічної серцевої недостатності та цукрового діабету 2-го типу на тлі супутньої анемії – лише на 39,5 % (р<0,05). У міру прогресування ступеня тяжкості анемії при серцевій недостатності без цукрового діабету ступінь вираженості компенсаторної відповіді нирок на хронічну анемічну гіпоксію є значно вищою, ніж у хворих на серцеву недостатність та супутній цукровий діабет 2-го типу.
Висновки. Діабетична нефропатія у хворих на хронічну серцеву недостатність та супутню анемію призводить до суттєвого погіршення еритропоетинсинтезувальної функції нирок, ускладнюючи перебіг як основного, так і супутніх захворювань
ВМІСТ ПРОСТАНОЇДІВ ТА ЦИКЛООКСИГЕНАЗ В ТКАНИНІ ТОВСТОЇ КИШКИ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ ВИРАЗКОВОМУ КОЛІТІ
No full textIntroduction. The article examines changes in the content of prostaglandins and cyclooxygenases (COX) in colon tissue in ulcerative colitis induced by 2,4-dinitrobenzene sulfonic acid (DNBS) in a 50% ethanol solution. Based on the obtained results, the authors conclude that changes in the content of the studied parameters, except PGI2, are due to ethanol effect, not DNBS. Both COX isozymes are expressed in normal colon and reduced in ulcerative colitis.
The aim. To study the prostanoids (PGE2, PGI2, PGF2α, TBX2 and 8-iso-PGF2α) and COX-1 and -2 contents in colon tissue in experimental ulcerative colitis.
Materials and methods. The determination of prostanoids and cyclooxygenases contents in colon tissue by enzyme immunosorbent assay was carried out on three groups of sexually mature laboratory rats of both sexes of the WAG population (1st control group – intrarectal injection of saline; 2nd control group – injection of 50% ethanol; experimental group – injection of DNBS in 50% ethanol).
Results. PGE2 and PGI2 contents in colon tissue of experimental group rats were statistically significantly higher compared 1st and 2nd control groups. The content of PGE2 was also increased in 2nd control group versus 1st control one. The increasing PGI2 in 2nd control group versus 1st control was not significant. TBX2 and PGF2α contents in experimental and 2nd control groups were significantly lower compared 1st control. 8-iso-PGF2α (non-enzymatically derived prostanoid) level in experimental group rats was significantly higher compared both controls. 8-iso-PGF2α content in 2nd control group was significantly higher compared 1st one. The content of both COX isoforms in colon tissue in experimental group and 2nd control group rats was significantly lower compared to 1st control group.
Conclusions. Both isoforms of COX are expressed in control group colon indicating COX-2 involvement in supporting physiological functions of normal colon tissue. All studied indicators changes, except PGI2, are due to ethanol, not DNBS. Both 50% ethanol and DNBS in 50% ethanol stimulate lipid peroxidation, confirmed by significant increase in 8-iso-PGF2α content. PGE2 and PGF2α contents changes against the background of reduced levels of COX-1 and COX-2 in experimental ulcerative colitis are most likely an adaptive response aimed at maintaining colon homeostasis. PGI2 content changes are due to DNBS, and not to ethanol.Вступ. У статті досліджено зміни вмісту простагландинів та циклооксигеназ (ЦОГ) в тканині товстої кишки при виразковому коліті, індукованому 2,4-Dinitrobenzenesulfonic acid (DNBS) у 50% розчині етанолу. На підставі отриманих результатів автори роблять висновок, що зміни вмісту досліджених параметрів, за виключенням PGI2, обумовлені дією етанолу, а не DNBS. Обидві ізоферменті форми ЦОГ експресуються в тканині товстої кишки за нормальних умов та знижуються при виразковому коліті.
Мета. Визначити вміст простаноїдів (PGE2, PGI2, PGF2α, TBX2 та 8-ізо-PGF2α) та ЦОГ-1 та -2 у тканині товстої кишки при експериментальному виразковому коліті.
Матеріали та методи. На трьох групах статевозрілих лабораторних щурів обох статей популяції WAG (перша контрольна група – інтраректальне введення 0,9% фізіологічного розчину; друга контрольна група – введення 50% розчину етанолу; експериментальна група – введення DNBS у 50% розчині етанолу) проведено визначення вмісту простаноїдів та циклооксигеназ у тканині товстої кишки імуноферментним методом.
Результати. Вміст PGE2 та PGI2 у тканині товстої кишки щурів дослідної групи був статистично достовірно вищим порівняно з 1-ю та 2-ю контрольними групами. Вміст ПГЕ2 також був підвищений у 2-й контрольній порівняно з 1-ю контрольною групою. Збільшення PGI2 у 2-й контрольній групі порівняно з 1-ю контрольною групою не було значущим. Вміст TBX2 та PGF2α в дослідній та 2-й контрольній групах був достовірно нижчим порівняно з 1-м контролем. Рівень 8-ізо-PGF2α (простаноїду неферментативного походження) у щурів експериментальної групи був значно вищим порівняно з обома контрольними. Вміст 8-ізо-PGF2α у 2-й контрольній групі був значно вищим порівняно з 1-ю. Вміст обох ізоформ ЦОГ у тканині товстої кишки щурів дослідної та 2-ї контрольної груп був достовірно нижчим порівняно з 1-ю контрольною групою.
Висновки. Обидві ізоформи ЦОГ експресуються в товстій кишці контрольної групи, що вказує на участь ЦОГ-2 у підтримці фізіологічних функцій тканини товстої кишки за нормальних умов. Всі досліджувані зміни показників, крім PGI2, зумовлені етанолом, а не DNBS. І 50% етанол, і DNBS у 50% етанолі стимулюють перекисне окислення ліпідів, що підтверджено значним збільшенням вмісту 8-ізо-PGF2α. Зміни вмісту PGE2 та PGF2α на тлі зниження рівнів ЦОГ-1 та ЦОГ-2 при експериментальному виразковому коліті, швидше за все, є адаптивною реакцією, спрямованою на підтримку гомеостазу товстої кишки. Зміни вмісту PGI2 викликані DNBS, а не етанолом
ВПЛИВ СИНТЕТИЧНОГО АНАЛОГУ ТИРОНАМІНІВ НА ПРОЦЕСИ ПЕРЕКІСНОГО ОКИСЛЕННЯ ЛІПІДІВ В МОЗКУ ЩУРІВ
Get PDFIntroduction. Thyronamines belong to agonists of TAAR1 - trace amine receptors in the brain. The mechanism of activation of the processes of autophagy and neuroplasticity under the action of a synthetic analogue of thyronamines – 4-(4-(2-aminoethoxy)benzyl)aniline is described. Since cerebrovascular disorders remain the most common among neurological diseases, the development and implementation of drugs with neuroprotective properties is considered a promising strategy for the treatment and rehabilitation of patients with ischemic stroke.
The aim of the study was to elucidate the effect of 4-(4-(2-aminoethoxy)benzyl)aniline on the activity of GPO, SOD and the dynamics of changes in the level of TBARS in the brain of rats after modeling focal ischemia by transient occlusion of the left middle cerebral artery.
Materials and methods. The 4-(4-(2-aminoethoxy)benzyl)aniline was synthesized. Changes in the activity of antioxidant enzymes and the accumulation of secondary LPO products that react with thiobarbituric acid (TBARS) in rat brain homogenates were observed after injection of the studied compound in different dosages, as well as 24 hours after modeling focal ischemia. A neurological deficit in experimental rats was detected by the Garcia scale and the vibrissae-evoked forelimb placing test.
Results. Compilation of data made it possible to find a strong relationship between the amount of the injected analogue and the growth of GPO activity in the neurons of healthy animals. In 80% of rats, occlusion of the middle cerebral artery induced evident sensorimotor disorders. 24 hours after the administration of a synthetic analogue of thyronamine in the homogenates of the affected left hemisphere, the activity of glutathione peroxidase significantly increased, and the content of TBARS decreased, and a tendency to activation of SOD was also observed.
Conclusions. The obtained data indicate a positive effect of 4-(4-(2-aminoethoxy) benzyl) aniline on antioxidant enzymes in the intact rat brain and after modeling of focal ischemia, which is the basis to continue research for the purpose of finding long-term neuroprotective effects.Вступ. Тиронаміни належать до агоністів рецепторів слідових амінів в головному мозку TAAR1. Описано механізм активації процесів аутофагії і нейропластичності під дією синтетичного аналога тиронамінів – 4-(4-(2-аміноетокси)бензил)аніліну. Оскільки найбільш поширеними серед неврологічних захворювань залишаються цереброваскулярні порушення, то розробка і впровадження ліків з нейропротекторними властивостями вважається перспективною стратегією для лікування і реабілітації хворих з ішемічним інсультом.
Метою дослідження було виявити вплив 4-(4-(2-аміноетокси)бензил)аніліну на активність ГПО, СОД і динаміку змін рівня ТБК-АП в мозку щурів після моделювання фокальної ішемії шляхом транзиторної оклюзії лівої середньої мозкової артерії.
Матеріали та методи. Був виконаний синтез 4-(4-(2-аміноетокси)бензил)аніліну. Проводилось спостереження за змінами активності антиоксидантних ферментів і накопиченням вторинних продуктів ПОЛ, що реагують з тиобарбитуровою кислотою (ТБК-АП), в гомогенатах мозку щурів після ін’єкції досліджуваної сполуки в різному дозуванні, а також через 24 години після моделюванні фокальної ішемії. Наявність неврологічного дефіциту у піддослідних щурів підтверджувалась за шкалою Гарсіа і тестуванням на витягування передньої кінцівки.
Результати. Статистична розробка отриманих результатів дозволила знайти сильний зв'язок між кількістю введеного аналога і зростанням активності ГПО в нейронах здорових тварин, а також помірний зв'язок між тією ж кількістю і збільшенням рівня ТБК-АП. У 80% щурів оклюзія лівої середньої мозкової артерії призводила до виражених сенсомоторних порушень. Через 24 години після введення синтетичного аналогу тиронаміну в гомогенатах ураженої лівої півкулі достовірно підвищувалась активність глутатіонпероксидази, і знижувався вміст ТБК-АП, також спостерігалась тенденція до активації СОД.
Висновки. Отримані дані свідчать про позитивний вплив 4-(4-(2-аміноетокси)бензил)аніліну на ферменти АОЗ в головному мозку у інтактних щурів і після моделювання фокальної ішемії, що дає підстави продовжувати дослідження сполуки з метою виявлення віддалених нейропротекторних ефектів