Clinical and Preventive Medicine (E-Journal) / Клінічна та профілактична медицина
Not a member yet
613 research outputs found
Sort by
МОДЕЛІ ПРОГНОЗУВАННЯ РИЗИКУ НЕЗАДОВОЛЕНОСТІ ЛІКАРІВ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ-СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ РОБОТОЮ В ЦЕНТРАХ ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ
Get PDFThe aim of the study was to determine the model for predicting the risk of dissatisfaction of general practitioners (GPs) with their work in primary health care centers based on the results of a questionnaire.
Materials and methods. A survey of 89 GPs was conducted using a questionnaire to determine job satisfaction. Each question of the questionnaire was evaluated by the respondents on the Likert total ratings on a 5-point scale. Job satisfaction was assessed at 4 and 5 points, dissatisfaction at 1-3 points.
The logistic regression analysis was used to build a model for risk prediction of GPs’ job dissatisfaction. To assess the degree of each factor influence in the logistic regression model, the odds ratio (OR) and its 95 % CI (confidence interval) were calculated. Receiver Operating Characteristic analysis was used to assess the quality of the logistic regression model. The analysis of the research results was carried out using the license package the statistical analysis package MedCalc v.19.4.1 (MedCalc Software Inc, Broekstraat, Belgium, 1993-2020).
The results show that 76.06 % of GPs are satisfied with their work. The vast majority are satisfied with the attitude of the management staff, fellow GPs, patients, opportunities of professional development and advanced training, work schedule, working conditions, and team spirit. At the same time, more than half of GPs (54.92 %) are dissatisfied with the comfort of business relations with other subspecialists, 36.61 % of doctors are dissatisfied with the salary, 40.84 % believe that the salary does not correspond to the efforts made, and 45.07 % think that additional financial compensation does not affect the quality of medical care provided. The method of stepwise inclusion/exclusion of variables was used to select a set of features for the multivariate logistic regression model. As a result of this method, 2 factors were selected: a sense of pride in work and working conditions. We established that the more a GP is proud of his chosen specialty and the better working conditions he has, the less dissatisfied he feels with his work. We determined the sensitivity of the model as 76.5 % (95 % CI: 50.1 % – 93.2 %), the specificity as 85.2 % (95 % CI: 72.9 % – 93.4 %), and the diagnostic accuracy as 83.1 % (CI: 72.3 % – 91 %).
Conclusions. In the personnel management system of health care institutions, it is necessary to consider many different factors of GPs’ satisfaction with their work, including salaries, relationships with colleagues, patients, the opportunities of professional development, the attitude of management staff, a sense of respect, and working conditions. Forecasting the risk of GPs’ dissatisfaction with their work must be carried out taking into account the presence of doctors’ subjective sense of pride in their work and working conditions.Мета дослідження полягала у визначення моделі прогнозування ризику незадоволеності лікарів загальної практики-сімейних лікарів роботою в центрах первинної медико-санітарної допомоги за результатами анкетування.
Матеріали та методи. Було проведено опитування 89 лікарів за спеціальністю ЗПСЛ за анкетою визначення задоволеності роботою. Кожне питання анкети респонденти оцінювали за 5-бальною шкалою Лайкерта. Задоволеність роботою оцінювалася в 4 та 5 балів, незадоволеність – 1-3 бали.
Для побудови моделі прогнозування ризику незадоволеності лікарів роботою був застосований метод логістичного регресивного аналізу. Для оцінки ступеню впливу кожної факторної ознаки в логістичній моделі регресії був розрахований показник відношення шансів (ВШ) та його 95 % ДІ (довірчий інтервал). Для оцінки якості логістичної моделі регресії був використаний аналіз Receiver Operating Characteristic. Аналіз результатів дослідження проводився з використанням ліцензійного пакету the statistical analysis package MedCalc v.19.4.1 (MedCalc Software Inc, Broekstraat, Belgium, 1993-2020).
Результати свідчать, що 76,06 % лікарів ЗПСЛ були задоволені своєю роботою. В переважній більшості лікарі задоволені ставленням керівництва, колег (лікарів ЗПСЛ), пацієнтів, можливістю професійного розвитку та підвищення кваліфікації, графіком роботи, умовами праці, атмосферою в колективі. В той же час, 54,92 % лікарів незадоволені комфортністю ділових стосунків з лікарями-спеціалістами, 36,61 % – заробітною платою, 40,84 % лікарів вважає, що заробітна плата не відповідає прикладеним зусиллям, 45,07 % лікарів вважають, що додаткова грошова винагорода не впливає на якість надання медичної допомоги.
Для відбору сукупності ознак для багатофакторної моделі логістичної регресії був використаний метод покрокового включення/виключення змінних. По результату було відібрано 2 факторні ознаки: відчуття пишання роботою та умови праці. Встановлено, що чим більше лікар пишається своєю обраною спеціальністю та чим кращі умови праці на роботі, тим він менше незадоволений своєю роботою. Визначено, що чутливість моделі складає 76,5 % (95 % ДІ: 50,1 % – 93,2 %), специфічність 85,2 % (95 % ДІ: 72,9 % – 93,4 %), діагностична точність 83,1 % (ДІ: 72,3 % – 91 %).
Висновки. В системі управління персоналом закладів охорони здоров’я необхідно враховувати різні факторів задоволеності лікарів ЗПСЛ своєю роботою, серед яких рівень заробітної плати, стосунки з колегами, пацієнтами, можливість професійного розвитку, ставлення керівництва, відчуття поваги, умови праці. Прогнозування ризику незадоволеності лікарів ЗПСЛ своєю роботою необхідно здійснювати з урахуванням наявності у лікарів суб’єктивного відчуття пишання роботою та умов праці
ЕНДОСКОПІЧНА ДЕКОМПРЕСІЯ ПРИ ПОПЕРЕКОВОМУ СПІНАЛЬНОМУ СТЕНОЗІ: РАДІОЛОГІЧНІ ТА КЛІНІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ
No full textThe aіm of the study іs to evaluate the results of surgіcal treatment usіng the method of bіportal unіlateral іnterlamіnotomy wіth bіlateral decompressіon (ULBD) and to analyze complіcatіons іn patіents operated on for degeneratіve lumbar spіnal stenosіs.
Materіals and methods. A total of 51 patіents were analyzed wіth the average age of 58±16.4 years, who had lumbar spіnal stenosіs and underwent bіlateral decompressіon usіng unіlateral іnterlamіnotomy (ULBD) at the Spіne Surgery Clіnіc of the State Іnstіtutіon "ІTO NAMS of Ukraіne".
Results. Accordіng to the study results, іmmedіately after ULBD surgery, the level of paіn syndrome іn the back and lower lіmbs sіgnіfіcantly decreased. Іn the post-operatіve perіod, the paіn score іn the back by VAS decreased from 4.9 ± 2.3 cm to 3.2 ± 0.5 cm, and іn the lower lіmbs from 5.6 ± 2.1 cm to 1.2 ± 0.7 cm. However, the hіgh level of back paіn stіll remaіns due to the paіn іn the operated segment and the wound. After 3 months, the paіn score by VAS (back) was 1.1 ± 0.7 cm and 1.4 ± 0.4 cm іn the legs (p < 0.05). Posіtіve dynamіcs of VAS (back) contіnued after 6 months and 12 months wіth scores of 1.3 ± 0.5 cm and 0.9 ± 0.6 cm, respectіvely (p < 0.05). Paіn syndrome reductіon іn the lower lіmbs maіntaіned at the level of 0.9 ± 0.7 cm and 0.8 ± 0.6 cm after 6 months and 12 months, respectіvely (p < 0.05). The evaluatіon of results by MRІ іn the preoperatіve and post-operatіve perіod (the next day after the surgery) showed that the cross-sectіonal area іncreased from 1,01±0,05 cm2 to 2,01±0,02 cm2 on average. The average length of hospіtal stay for patіents was 2±1,2 days.
Conclusіons. The ULBD technіque іs an effectіve method for decompressіon of the spіnal canal іn patіents wіth lumbar spіnal stenosіs. Unіlateral lamіnotomy wіth bіlateral decompressіon technіque (ULBD) allows reducіng muscle dіssectіon and decreasіng the degree of damage to the posterіor structures of the spіne.Мета дослідження – оцінити результати хірургічного лікування методом біпортальної ендоскопії (ULBD) та проаналізувати ускладнення у хворих, оперованих з приводу дегенеративного стенозу поперекового відділу хребта.
Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 51 пацієнта, (середній вік 58±16,4 років) з діагнозом стеноз поперекового відділу хребта, які перенесли біпортальну ендоскопічну декомпресію (ULBD) в клініці хірургії хребта зі спінальним (нейрохірургічним) центром ДУ «ІТО НАМН України».
Результати. Згідно з результатами дослідження, одразу після операції ULBD достовірно знизився рівень больового синдрому в спині та нижніх кінцівках. У післяопераційному періоді показник болю в спині за VAS знизився з 4,9 ± 2,3 см до 3,2 ± 0,5 см, а в нижніх кінцівках з 5,6 ± 2,1 см до 1,2 ± 0,7 см. При цьому високий показник больових відчуттів у спині на ранньому післяопераційному періоді був обумовлений травматизацією тканин в зоні втручання. Через 3 місяці після операції оцінка болю за VAS (спина) становила 1,1 ± 0,7 см та 1,4 ± 0,4 см у ногах (p < 0,05). Позитивна динаміка VAS (спина) зберігалася через 6 місяців і 12 місяців 1,3 ± 0,5 см і 0,9 ± 0,6 см, відповідно (р < 0,05). Покращення стану в нижніх кінцівках зберігалось на рівні 0,9 ± 0,7 см і 0,8 ± 0,6 см через 6 місяців і 12 місяців, відповідно (р < 0,05). Порівняльна оцінка за МРТ у передопераційному та післяопераційному періоді (на наступну добу після операції) показала, що площа поперечного зрізу в середньому зросла з 1,01±0,05 см2 до 2,01±0,02 см2. Середня тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі становила 2±1,2 доби.
Висновки. ULBD є ефективним методом декомпресії спинномозкового каналу у пацієнтів зі стенозом поперекового відділу хребта. Біпортальна ендоскопічна декомпресія (ULBD) дозволяє зменшити розсічення м'язів і зменшити ступінь ураження задніх структур хребта
Порівняння ранніх ускладнень, що виникають при лікуванні недрібноклітинного раку iii a стадії (нмрл iii a стадії) у пацієнтів, які отримували нхлт, нхт та неоад'ювантну хіміотерапію та ад'ювантну променеву терапію (нхт + ад'ювантна пт)
No full textTreatment of STAGE III A NSCLC is an extremely difficult problem for modern oncology, since the one-year survival rate from the moment of diagnosis according to the National Cancer Registry is up to 58%. At the same time, there is a situation of uncertainty in the clinical approach to the treatment of this pathology – neither NCCN nor other world scientific literature sources contain information regarding a specific treatment method. The advantage of none of the possible methods of treatment of stage III NSCLC (HCT, NHLT, HCT + adjuvant PT) is not proven in relation to others. The conducted study is devoted to comparing these methods in relation to each other and overall and relapse-free survival. According to the results of previous studies, the highest results of both general and relapse-free survival were shown by patients from the NHLT group. But an important aspect of treatment is the ratio of benefit and risk, that is, the number and severity of complications. The study and analysis of complications of treatment with the methods of NXT, NHLT and NXT + adjuvant PT was the task of the work. Goal. To investigate and determine the number of complications in groups with NCRT, NCT and NCT + adjuvant LT. Materials and methods. The study included 3 groups of patients – patients who received NHLT, NHT and NHT + adjuvant PT, a total of 304 people. All patients had the same chemotherapy regimen- Cisplatin / Docetaxel or Carboplatin / Paclitaxel, patients receiving radiation therapy received it in a total dosage of 30 Gy in both neoadjuvant and adjuvant regimens. The irradiation was carried out on the chest and mediastinum area. Patients underwent radical surgery in the form of lobectomy, bilobectomy or pneumonectomy. In early works on this topic, an analysis of survival on the Kaplan and Mayer scale was carried out. The article describes the conduct and study of treatment complications that were recorded during the stay of patients in the hospital both during chemotherapy, radiation therapy and in the postoperative period.Вступ
Лікування НМРЛ III A стадії є надзвичайно складною проблемою для сучасної онкології, оскільки однорічна виживаність з моменту постановки діагнозу за даними Національного канцер-реєстру становить до 58%. У той же час з цим в клінічному підході до лікування даної патології існує ситуація невизначеності – ні NCCN, ні інші світові наукові літературні джерела не містять інформації щодо певного методу лікування. Перевага жодного з можливих методів лікування НМРЛ III a стадії (НХТ, нхлт, НХТ + ад`#39;ювантна ПТ) не є доведеною по відношенню до інших. Проведене дослідження, присвячене порівнянню цих методів відносно один одного і загальної і безрецидивної виживаності. За результатами попередніх досліджень найбільш високі результати як загальної, так і безрецидивної виживаності показали пацієнти з групи нхлт. Але важливим аспектом лікування є співвідношення користі та ризику, тобто кількості та тяжкості ускладнень. Вивчення і аналіз ускладнень лікування при методиках нхт, нхлт і нхт + ад`ювантна ПТ було завданням роботи.
Лікування НМРЛ III A стадії є надзвичайно складною проблемою для сучасної онкології, оскільки однорічна виживаність з моменту постановки діагнозу за даними Національного канцер-реєстру становить до 58%. У той же час з цим в клінічному підході до лікування даної патології існує ситуація невизначеності – ні NCCN, ні інші світові наукові літературні джерела не містять інформації щодо певного методу лікування. Перевага жодного з можливих методів лікування НМРЛ III a стадії (НХТ, нхлт, НХТ + ад`#39;ювантна ПТ) не є доведеною по відношенню до інших. Проведене дослідження, присвячене порівнянню цих методів відносно один одного і загальної і безрецидивної виживаності. За результатами попередніх досліджень найбільш високі результати як загальної, так і безрецидивної виживаності показали пацієнти з групи нхлт. Але важливим аспектом лікування є співвідношення користі та ризику, тобто кількості та тяжкості ускладнень. Вивчення і аналіз ускладнень лікування при методиках нхт, нхлт і нхт + ад`ювантна ПТ було завданням роботи.
Мета
Дослідити і визначити кількість ускладнень в групах з NCRT, NCT і NCT + aд`ювантної ЛТ.
Матеріали та методи
Дослідження включало 3 групи пацієнтів-пацієнтів, які отримували НХЛТ, НХТ та нхт + ад`ювантну ПТ, загалом 304 особи. Всі пацієнти мали однаковий режим хіміотерапії-Цисплатин / Доцетаксел або Карбоплатин / Паклітаксел, пацієнти, які отримували променеву терапію, отримали її в сумарному дозуванні 30 Гр як в неоад`ювантному, так і в ад`ювантному режимі. Опромінення проводилося на область грудної клітини і середостіння. Пацієнти були радикально прооперовані у вигляді лобектомії, білобектомії або пневмонектомії. У ранніх роботах по даній темі був проведений аналіз виживання за шкалою Каплана і Майєра. У статті описано проведення та вивчення ускладнень лікування, які зафіксовані під час перебування пацієнтів у стаціонарі як під час проведення хіміотерапії, променевої терапії так і в післяопераційному періоді
ЕФЕКТИВНІСТЬ РАННЬОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОГО ІШЕМІЧНОГО ІНСУЛЬТУ
Get PDFIntroduction: the relevance of determining the effectiveness of early rehabilitation of patients after an ischemic stroke is high, as it solves a number of important medical and social problems of society.
The aim: to determine the possibilities and effectiveness of early rehabilitation of patients after an ischemic stroke according to the data of literary sources.
Materials and methods: the research was conducted based on the results of the analysis of the world results of scientific research and the existing mechanisms and documents of international societies for determining the possibilities and effectiveness of early rehabilitation of patients after an ischemic stroke. The search for scientific information was performed using domestic and foreign Internet resources of Google Scholar, PubMed, Medscape, Scopus and Web of Science databases, etc.
The results of the study: It was determined that the primary and quite effective measure in the treatment of patients after an ischemic stroke is the early start of rehabilitation measures, which improves the survival of brain cells due to an increase in cerebral blood flow, which reduces ischemic necrosis of neurons and revitalizes part of neurons and significantly reduces the post-stroke level disability of patients. It was established that a significant yet undetermined issue in early rehabilitation is the effectiveness of early mobilization and its intensity, and the effectiveness of the rehabilitation strategy is entirely based on the correct combination of the time from the onset of the stroke and the intensity of mobilization
Conclusions: the study determined that early rehabilitation intervention in ischemic stroke is significantly effective and economically feasible, and the effectiveness and feasibility of early intensive mobilization is currently a rather controversial issue.Вступ: актуальність визначення ефективності ранньої реабілітації пацієнтів після перенесеного ішемічного інсульту є високою, оскільки вирішує ряд важливих медико-соціальних проблем суспільства.
Мета дослідження: за даними літературних джерел визначити можливості й ефективність проведення ранньої реабілітації хворих після перенесеного ішемічного інсульту.
Матеріали та методи: дослідження проведено за результатами аналізу світових результатів наукових досліджень і існуючих механізмів та документів міжнародних товариств із визначення можливостей і ефективності проведення ранньої реабілітації хворих після перенесеного ішемічного інсульту. Пошук наукової інформації виконувався з використанням вітчизняних та закордонних інтернет-ресурсів мережі Google Scholar, PubMed, Medscape, баз даних Scopus і Web of Science, тощо.
Результати дослідження: Було визначено, що першочерговим і досить ефективним заходом при проведенні лікування хворих після ішемічного інсульту є ранній початок проведення реабілітаційних заходів, що покращує виживання клітин мозку через збільшення церебрального кровотоку, який зменшує ішемічний некроз нейронів та ревіталізує частину нейронів й значно знижує постінсультний рівень інвалідності хворих. Констатовано, що значним до кінця не визначеним питанням при проведенні ранньої реабілітації є ефективність ранньої мобілізації та її інтенсивність, а ефективність реабілітаційної стратегії цілковито базується на правильному поєднанні часу від початку інсульту та інтенсивності мобілізації.
Висновки: дослідженням було визначено, що проведення раннього реабілітаційного втручання при ішемічному інсульті є значно ефективним і економічно доцільним, а ефективність та доцільність ранньої інтенсивної мобілізації на сьогодні є досить суперечливим питання
Відновлення репродуктивної функції ендометрія після гістероскопічної міомектомії
Get PDFThe aim. To reduce the frequency of reproductive function disorders and preserve fertility in women after conservative myomectomy by developing and implementing a complex of rehabilitation measures into clinical practice.
Materials and Methods. The study involved 301 women of reproductive age (221 with a diagnosis of submucosal uterine fibroid (UF)), who were divided into groups: 1 Group - 121 people who used the proposed postoperative rehabilitation therapy; Group 2 - 100 women operated on for submucous uterine fibroids, but without the use of restorative therapy, Group 3 C (control) - 80 somatically and gynecologically healthy women of reproductive age. Depending on the clinical assessment of the complexity of hysteroscopic resection of the node, hysteroscopy or laparoscopy was performed (according to FIGO recommendations). Clinical, instrumental, and laboratory research methods and methods of statistical analysis were used.
Results. The main risk factors for the development of submucosal UF are a combination of interdependent factors - genital endocrine-dependent pathological processes (64%) and chronic inflammation of the endometrium on the background of its traumatization - during abortions or directly by a submucosal node (36%). The obtained results made it possible to substantiate pathogenetically the need to improve the scheme of treatment and rehabilitation therapy for women with submucosal leiomyoma of the uterus in the postoperative period in order to preserve reproductive function, which included drugs with antiproliferative, anti-inflammatory, immunomodulating, NO-donor and angioprotective effects. The proposed scheme of treatment and rehabilitation measures is based on a pathogenetic orientation, which allows obtaining a long-term antiproliferative effect on the endometrium and makes it possible to normalize the hormonal relationships and receptor status of the endometrium without the appointment of long-term traditional progestogen-estrogen monotherapy, makes it possible to restore the processes of synchronization of proliferation /transformation of the endometrium to the follicular and luteal phases of the menstrual cycle with the formation of the window of implantation, which contributes to the onset of pregnancy. Thus, in the operated women of the 1 Group, pregnancy after hysteroscopic myomectomy occurred in 15% after 6 months, after a year - in 22%, after one and a half - in 45%, which ended in childbirth through the natural birth canal - in 48%, by cesarean section in 34.5% of people, and 18% had premature births, 10% had spontaneous termination of pregnancy. Accordingly, in the 2 Group (without the proposed therapy) the following data were observed: pregnancy after 6 months in 12%, after a year in 20%, after one and a half - in 40%, which ended in childbirth through natural birth canals - in 40%, by cesarean section in 30.5% of people, and in 17.5% there was a premature birth, in 12% - spontaneous termination of pregnancy occurred.
Conclusions. The clinical effectiveness of using the proposed, developed, and improved scheme of treatment and rehabilitation therapy within 6 months was 35.1% in the main group compared to 15.4% in women of the comparison group (without therapy).Мета дослідження. Зниження частоти порушень репродуктивної функції та збереження фертильності у жінок після консервативної міомектомії шляхом розробки і впровадження у клінічну практику комплексу реабілітаційних заходів.
Матеріали та методи. В науковому дослідженні прийняло участь – 301 жінка репродуктивного віку, (221 - зі встановленим діагнозом субмукозна міома матки (СММ)), яких було розподілено: група 1 – 121 особа з використанням курсу запропонованої післяопераційної реабілітаційної терапії; група 2 – 100 жінок, прооперованих з приводу субмукозної міоми матки, але без використання реабілітаційної терапії; група 3 К (контрольна) – 80 соматично і гінекологічно здорових жінок репродуктивного віку. Залежно від клінічної оцінки складності гістероскопічної резекції вузла проводили гістероскопічну або лапароскопічну міомектомію (згідно з рекомендаціями FIGO). Використовувались клінічні, інструментальні, лабораторні методи дослідження та методи статистичного аналізу.
Результати. Основними факторами ризику розвитку субмукозної міоми матки є поєднання взаємозалежних чинників - генітальні ендокринно-залежні патологічні процеси (64%) та хронічне запалення ендометрія на тлі його травматизації – під час абортів чи безпосередньо субмукозним вузлом (36%). Отримані результати дозволили патогенетично обґрунтувати необхідність удосконалення схеми лікувально–реабілітаційної терапії у жінок із субмукозною лейоміомою матки в післяопераційний період з метою збереження репродуктивної функції, яка включала препарати антипроліферативної, протизапальної, імуномоделюючої, NO - донаторної та ангіопротекторної дії. Запропонована схема лікувально-реабілітаційних заходів ґрунтується на патогенетичній спрямованості, що дозволяє отримати довготривалий антипроліферативний вплив на ендометрій та дає можливість нормалізувати гормональні взаємовідносини та рецепторний статус ендометрія, і перш за все, без призначення довготривалої традиційної гестаген-естрогенової монотерапії, дає можливість відновити процеси синхронізації проліферації/трансформації ендометрія до фолікулінової і лютеїнової фаз менструального циклу з формуванням вікна імплантації, що сприяє настанню вагітності. Таким чином через 6 місяців у оперованих жінок групи 1, вагітність після гістероскопічної міомектомії настала у 15%, через рік - у 22%, через півтора – у 45%, яка закінчилась пологами через природні пологові шляхи - у 48%, шляхом кесаревого розтину - у 34,5% осіб, в 18% були передчасні пологи, у 10% сталося самовільне переривання вагітності. Відповідно в групі 2 наукового дослідження, де не проводили в курс запропонованої відновлювальної терапії, спостерігались наступні дані: вагітність через 6 місяців - у 12%, через рік - у 20%, через півтора – у 40%, яка закінчилась пологами через природні пологові шляхи - у 40%, шляхом кесаревого розтину - у 30,5% осіб, в 17,5 % були передчасні пологи, у 12% сталося самовільне переривання вагітності.
Висновки. Клінічна ефективність застосування запропонованої розробленої та удосконаленої схеми лікувально–реабілітаційної терапії протягом 6 місяців становила в основній групі 35,1% порівняно з 15,4% у жінок групи порівняння (без відновлювальної терапії)
АКТУАЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ В УКРАЇНІ
Get PDFThe aim. To determine the relevance and analyze the problems of using assisted reproductive technologies against the background of assessing the state of reproductive health in modern conditions in Ukraine.
Materials and methods. The research materials were official statistical data from the reports of the Center for Medical Statistics of the Ministry of Health of Ukraine "Health of the Female Population in Ukraine", "Health of the Male Population of Ukraine", "Information and Statistical Guide on Assisted Reproductive Technologies in Ukraine", "Gender Peculiarities in the provision of medical care in health care institutions" for 2015-2020.
Results. The dynamics of the demographic situation in Ukraine in recent years, the state of reproductive health of the population, and the use of assisted reproductive technologies (ART) were analyzed. It has been established that the depopulation of the population is a negative manifestation of the modern demographic crisis. Reproduction of the population largely depends on its reproductive potential, in the preservation of which ART plays a certain role. The medical, legal, and economic aspects of the use of ART, which become relevant during hostilities, the serious consequences of which can harm the fertility of the population, are clarified.
Conclusions. Against the background of the demographic crisis in Ukraine, which is characterized by a decrease in the birth rate and population depopulation, it is important to improve the reproductive health of the population, treat infertility, and help solve the problem of postponing the birth of children in wartime conditions. Improving the quality and accessibility of ART should become one of the priorities of the state's demographic policy.Мета дослідження. Визначити актуальність та проаналізувати проблеми використання допоміжних репродуктивних технологій на фоні оцінки стану репродуктивного здоров’я в сучасних умовах в Україні.
Матеріал і методи. Матеріалами дослідження стали офіційні статистичні дані звітів Центру медичної статистики ЦГЗ МОЗ України «Стан здоров’я жіночого населення в Україні», «Стан здоров’я чоловічого населення України», «Інформаційно-статистичний довідник про допоміжні репродуктивні технології в Україні», «Гендерні особливості в наданні медичної допомоги у закладах охорони здоров’я» за 2015–2020 рр.
Результати. Проаналізовано динаміку демографічної ситуації в Україні протягом останніх років, динаміку стану репродуктивного здоров’я населення та використання допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Встановлено, що негативним проявом сучасної демографічної кризи стає депопуляція населення. Відтворення населення значною мірою залежить від його репродуктивного потенціалу, у збереженні якого певну роль відіграють ДРТ. З’ясовані медичні, юридичні та економічні аспекти використання ДРТ, що набувають актуальності під час воєнних дій, тяжкі наслідки яких можуть зашкодити фертильності населення.
Висновки. На фоні демографічної кризи в Україні, яка характеризується падінням народжуваності, депопуляцією населення, важливим є поліпшення стану репродуктивного здоров’я населення, лікування безпліддя, допомога у розв’язанні проблеми відтермінування народження дітей в умовах воєнного часу. Підвищення якості та доступності ДРТ має стати одним із пріоритетів демографічної політики держави
ОСОБЛИВОСТІ РАННЬОЇ ДІАГНОСТИКИ ПАЦІЄНТІВ З ДИСЦИРКУЛЯТОРНОЮ ЕНЦЕФАЛОПАТІЄЮ ТА СУПУТНІМ ГІПОТИРЕОЗОМ В УМОВАХ ПОЛІКЛІНІКИ
No full textEarly diagnosis, timely prevention and treatment of comorbid and polymorbid conditions are extremely relevant in the practice of doctors of outpatient polyclinic institutions. Dyscirculatory encephalopathy is one of the most pressing problems of modern neurology due to its high prevalence. Currently, along with the growth of cerebrovascular diseases, there is an increase in endocrine pathology, especially hypothyroidism.
The aim: Therefore, the goal of our study was to improve the diagnosis of patients with dyscirculatory encephalopathy and concomitant hypothyroidism in conditions of polyclinics.
Materials and methods. A clinical-neurological, neuropsychological, instrumental, and laboratory examination of 97 patients was conducted, including 60 patients with HDE and accompanying hypothyroidism and 37 with hypertensive dyscirculatory encephalopathy (HDE) without hypothyroidism.
Results. According to the results of the study, it was proven that cerebral disorders in patients with HDE have a more pronounced progression in the presence of concomitant hypothyroidism. Patients with concomitant hypothyroidism complained more and more often about tearfulness (p=0.03), vertigo (p=0.01), dizziness (p=0.04). In patients with HDE and accompanying hypothyroidism, the severity of neurological deficits, such as unsteadiness in Romberg's pose, ataxia when walking, missed finger-nose test, mixed type of dermographism, significantly (p<0.05) prevailed over the indicators of patients with HDE without accompanying pathologies of the thyroid gland.
Thus, patients with comorbid pathology (HDE and accompanying hypothyroidism) need more meticulous dispensary supervision, in outpatient settings and close interaction of a neurologist, endocrinologist, therapist and family doctor.
Conclusions. In patients with hypertensive dyscirculatory encephalopathy and concomitant hypothyroidism, there are cerebrasthenic, vestibulo-ataxic, and mnestic syndromes observed significantly more often (p<0.05),Вступ. Надзвичайно актуальними у практиці лікарів амбулаторно-поліклінічних закладів є рання діагностика, своєчасна профілактика та лікування коморбідних та поліморбідних станів. Дисциркуляторна енцефалопатія складає одну з найактуальніших проблем сучасної неврології через високу поширеність. В теперішній час, поряд зі зростанням цереброваскулятних захворювань відмічається збільшення ендокринної патології, особливо гіпотиреозу.
Тому метою нашого дослідження було удосконалити діагностику у пацієнтів з дисциркуляторною енцефалопатією та супутнім гіпотиреозом в умовах поліклініки.
Матеріали та методи. Було проведене клініко-неврологічне, нейропсихологічне, інструментальне, лабораторне обстеження 97 пацієнтів, з яких 60 осіб з ГДЕ та супутнім гіпотиреозом та 37 з ГДЕ без гіпотиреоза.
Результати. За результатами дослідження доведено, що церебральні розлади у хворих з гіпертонічною дисциркуляторною енцефалопатією мають більш виразне прогресування за наявності супутнього гіпотиреозу. Пацієнти, які мають супутній гіпотиреоз, більше та частіше скаржилися на плаксивість (р=0,03), запаморочення (р=0,01), головокружіння (р=0,04). У пацієнтів з ГДЕ та супутнім гіпотиреозом вираженість неврологічного дефіциту, а саме: хиткість в позі Ромберга, атаксія при ході, мимопопадання при пальце-носовій пробі, змішаний тип дермографізму, достовірно (р<0,05) переважав від показників хворих з ГДЕ без супутньої патології щитовидної залози. Таким чином, хворі з коморбідною патологією (ГДЕ та супутній гіпотиреоз) потребують більш прискіпливого диспансерного нагляду, в амбулаторно-поліклінічних умовах та щільної взаємодії невролога, ендокринолога, терапевта та сімейного лікаря.
Висновки. У пацієнтів з гіпертонічною дисциркуляторною енцефалопатією та супутнім гіпотиреозом достовірно частіше (p<0,05) спостерігається церебрастенічний, вестибуло-атактичний, мнестичний синдроми
Зв'язок хронічного болю з виконаними оперативними втручаннями та пораненими анатомічними ділянками тіла у пацієнтів з вогнепальними та мінно-вибуховими пораненнями на етапах лікування
Get PDFResume. Chronic pain in injured patients is a negative outcome of pain management in the stages of treatment. Chronic pain is diagnosed in 83.3% of patients with mine-explosive wounds, and in 70% of patients with gunshot wounds. The frequency of chronic pain also depends on the type of injury and the number of injured anatomical parts of the body. So, in patients with gunshot wounds in 1 or 2 anatomical parts of the body, chronic pain is diagnosed in 69.7% of cases, and in 3 or more cases - in 71.2% of cases. Also, in patients with mine-explosive wounds - 82.2% and 91.7% of cases, respectively. Patients in civilian life who have received serious injuries suffer from chronic pain in 11-40% of cases. Considering the high frequency of chronic pain in this category of patients, the study of the relationship between the operations performed and the injured anatomical parts of the body in patients with gunshot and mine-explosive wounds at the stages of treatment with chronic pain will play an important role, and will also contribute to the improvement of the treatment of this category of patients .
The goal of the work. To investigate the relationship of chronic pain with performed surgical interventions and injured anatomical parts of the body in patients with gunshot and mine-explosive wounds at the stages of treatment.
Materials and methods. Study of patients with gunshot and mine-explosive injuries. The tool for pain intensity research was a visual analog scale. The method of constructing univariate and multivariate logistic regression models was used to analyze the relationship between the risks of receiving a negative treatment result and factor characteristics. The quality of the models was evaluated by the area under the ROC curve. To quantify the degree of influence of the factor characteristic, the odds ratio indicator was calculated.
Results of the research. Studying the relationship of chronic pain with performed surgical interventions and injured anatomical parts of the body in patients with gunshot and mine-explosive wounds at the stages of treatment, it was found that there is a relationship (AUC=0.54 95% CI 0.51-0.57) of the risk of chronicity pain with the number of injured anatomical parts of the body - with the number of injured 3 or more, the risk of pain chronicity increases (p=0.010), OR=1.45 (95% CI 1.09-1.92) compared to patients who have injured 1 or 2 parts of the body. Also, two factors related to the risk of chronic pain were found - the number of injured anatomical parts of the body and the type of injury, AUC=0.56 (95% CI 0.53-0.59).
Conclusions. The tactics of pain treatment in patients with gunshot and mine-explosive wounds at the stages of treatment should take into account the type of injury and the number of injured anatomical parts of the body. This, potentially, can reduce cases of chronic pain, and will also contribute to the improvement of treatment results for this category of patients.Резюме. Хронічний біль у пацієнтів з пораненнями є негативним результатом лікування болю на етапах лікування. У пацієнтів з мінно-вибуховими пораненнями хронічний біль діагностується в 83,3%, а з вогнепальними – в 70% випадках. Частота хронізації болю, також залежить від типу поранення та кількості поранених анатомічних ділянок тіла. Так, у пацієнтів з вогнепальними пораненнями в 1 чи 2 анатомічні ділянки тіла хронічний біль діагностується в 69,7% випадках, а у 3 і більше – 71,2% випадках. Також, у пацієнтів з мінно-вибуховими пораненнями – 82,2% та 91,7% випадках, відповідно. Пацієнти в цивільному житті, які отримали серйозні травми, страждають від хронічного болю в 11-40% випадках. Зважаючи на високу частоту хронізації болю у даної категорії пацієнтів, дослідження зв'язку виконаних операцій та поранених анатомічних ділянок тіла у пацієнтів з вогнепальними та мінно-вибуховими пораненнями на етапах лікування із хронізацією болю буде відігравати важливу роль, а також сприятиме покращенню лікування даної категорії пацієнтів.
Мета роботи. Дослідити зв'язок хронічного болю з виконаними оперативними втручаннями та пораненими анатомічними ділянками тіла у пацієнтів з вогнепальними та мінно-вибуховими пораненнями на етапах лікування.
Матеріали і методи. Дослідження пацієнтів з вогнепальними та мінно-вибуховими пораненнями. Інструментом дослідження інтенсивності болю була візуальна аналогова шкала. Для аналізу зв’язку ризиків отримання негативного результату лікування з факторними ознаками було використано метод побудови однофакторних та багатофакторних моделей логістичної регресії. Якість моделей оцінювалася за площею під Area under the ROC curve. Для кількісної оцінки ступеню впливу факторної ознаки розраховувався показник відношення шансів.
Результати дослідження. Вивчаючи зв'язок хронічного болю з виконаними оперативними втручаннями та пораненими анатомічними ділянками тіла у пацієнтів з вогнепальними та мінно-вибуховими пораненнями на етапах лікування було з’ясовано, що є зв'язок (AUC=0.54 95% ВІ 0.51-0.57) ризику хронізації болю з кількістю поранених анатомічних ділянок тіла – при кількості поранених 3 та більше ризик хронізації болю зростає (p=0.010), ВШ=1.45 (95% ВІ 1.09-1.92) порівняно з пацієнтами, у яких поранені 1 чи 2 ділянки тіла. Також, виявлено дві факторні ознаки пов'язані із ризиком хронізації болю – це кількість поранених анатомічних ділянок тіла та тип поранення, AUC=0.56 (95% ВІ 0.53-0.59).
Висновки. Тактика лікування болю у пацієнтів з вогнепальними та мінно-вибуховими пораненнями на етапах лікування повинна враховувати тип поранення та кількість поранених анатомічних ділянок тіла. Це, потенційно, може знизити випадки хронізації болю, а також буде сприяти покращенню результатів лікування даної категорії пацієнтів
ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ ІЗ КОМОРБІДНИМ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ БЛОКАТОРАМИ РЕЦЕПТОРІВ АНГІОТЕНЗИНУ
No full textIntroduction: the relevance of determining peculiarities of treatment of coronary artery disease with concomitant type 2 diabetes mellitus is high, as it solves several important medical, social and economic problems of society.
The aim: of research was to evaluate state of heart function (development of heart failure) and changes in glucose metabolism in patients with CAD with concomitant type II DM depending on diabetes stage and treatments with telmisartan and valsartan.
Materials and methods: Study included 106 patients with coronary artery diseases and type II DM with mean age 68.8±8.9 years; mean age of males (46.2 %) was 65.2±9.0 years and females (53.8 %) — 71.6±7.8 years. All patients were treated in cardiology department of CME “City clinical hospital № 27” of Kharkiv city government, which is clinical base of Departments of internal medicine № 2, clinical immunology and allergology of L. T. Malaya of Kharkiv National Medical University. All patients were divided into 4 groups depending on stage of diabetes. First group included patients with CAD and with no concomitant DM (n=36; mean age = 66.4±10.1 years); second — CAD and mild course of DM (n=21; mean age = 71.9±9.4 years); third group included patients with CAD and moderate DM (n=28; mean age = 69.7±8.0 years); and fourth group — patients with CAD and severe DM (n=21; mean age = 67.9±6.5 years).
Results: After treatment with valsartan and telmisartan no difference was observed in SBP, DBP and HR in both valsartan and telmisartan patients. However, it is obvious that levels of described variables mostly normalized, which suggests on high effectiveness of performed treatment.
Comparison of initial and post-treatment data showed significant changes observed both in heart function and glucose metabolism. It was found that valsartan users showed significant decrease in SBP, DBP and HR in patients with CAD only and CAD with moderate T2DM.
In all patients suggest that valsartan users will show decrease of HbA1c independently on DM stage, while telmisartan provides normalization of HbA1c only in moderate to severe DM patients.
This suggests that telmisartan acts as protective and repairing medication in patients with concomitant CAD and T2DM, predominantly in moderate to severe stages of DM; valsartan increases cardiac function mostly in CAD only patients and in mild to severe DM, but influence on systolic and diastolic function was not found.
Conclusions: Our study demonstrates strong connection between glucose metabolism and heart function. It was shown that stage of T2DM significantly influence indices of morphological state of heart with effects on development of systolic and, predominantly, diastolic dysfunction, which further leads to development of heart failure. Moreover, it was shown, that treatments of patients with CAD with concomitant T2DM of different stages with ARBs (valsartan and telmisartan) provides protective effects on heart muscle and glucose metabolism. Study found significant correlations between levels of blood pressure, systolic and diastolic function and levels of glucose and HbA1c in patients with different stages of T2DM.Вступ: актуальність визначення особливостей лікування ІХС із супутнім цукровим діабетом 2 типу є високою, оскільки вирішує ряд важливих медико-соціальних та економічних проблем суспільства.
Мета дослідження: оцінити стан функції серця (розвиток серцевої недостатності) та зміни метаболізму глюкози у хворих на ІХС із супутнім ЦД ІІ типу залежно від стадії ЦД та лікування телмісартаном і валсартаном.
Матеріали і методи. Обстежено 106 хворих на ІХС та ЦД ІІ типу середній вік яких склав 68,8±8,9 років; середній вік чоловіків (46,2 %) становив 65,2±9,0 років, жінок (53,8 %) — 71,6±7,8 років. Усі пацієнти проходили лікування в кардіологічному відділенні КНП «Міська клінічна лікарня № 27» Харківської міської ради, яке є клінічною базою кафедр внутрішньої медицини № 2, клінічної імунології та алергології Л. Т. Малої ХНМУ. Усі пацієнти були розподілені на 4 групи залежно від стадії цукрового діабету. Першу групу склали пацієнти з ІХС без супутнього ЦД (n=36; середній вік = 66,4±10,1 років); другу — із ІХС та ЦД легкого ступеня тяжкості (n=21; середній вік = 71,9±9,4 років); третю — пацієнти з ІХС та ЦД середнього ступеня тяжкості (n=28; середній вік = 69,7±8,0 років); четверту — хворі на ІХС із тяжким ЦД (n=21; середній вік = 67,9±6,5 років).
Отримані результати: після лікування валсартаном і телмісартаном не спостерігалося різниці в САТ, ДАТ і ЧСС як у пацієнтів, які приймали валсартан, так і телмісартан. Проте очевидно, що їх рівні здебільшого нормалізувалися, що свідчить про високу ефективність проведеного лікування.
Порівняння початкових даних і даних після лікування показало значні зміни, що спостерігалися як у функції серця, так і в метаболізмі глюкози. Було виявлено, що ті, хто приймав валсартан визначили значне зниження САТ, ДАТ і ЧСС у пацієнтів лише з ІХС та ІХС із помірним ЦД 2 типу.
У всіх пацієнтів, що вживали валсартан, відбулося зниження HbA1c незалежно від стадії ЦД, тоді як телмісартан забезпечува нормалізацію HbA1c лише у пацієнтів із помірним та важким ЦД.
Отримані дані свідчать про те, що телмісартан діє як захисний та відновлюючий препарат у пацієнтів із супутньою ІХС та ЦД 2 типу, переважно при помірних та важких стадіях ЦД; валсартан же посилює серцеву функцію переважно у пацієнтів із ізольованою ІХС та при легкому та тяжкому ЦД, загалом не впливаючи на систолічну та діастолічну функції.
Висновки: наше дослідження демонструє тісний зв'язок між метаболізмом глюкози та функцією серця. Показано, що стадія ЦД 2 суттєво впливає на показники морфологічного стану серця, впливаючи на розвиток систолічної та, переважно, діастолічної дисфункції, що в подальшому призводить до розвитку серцевої недостатності. Крім того, показано, що лікування хворих на ІХС із супутнім ЦД 2 різних стадій БРА (валсартаном і телмісартаном) забезпечує протективну дію на серцевий м’яз і метаболізм глюкози. Дослідження виявило значні кореляції між рівнями артеріального тиску, систолічною та діастолічною функціями та рівнями глюкози та HbA1c у пацієнтів із різними стадіями ЦД 2 типу
СИНДРОМ ХРОНІЧНОЇ ЦЕРЕБРАЛЬНОЇ ВЕНОЗНОЇ ДИСФУНКЦІЇ ТА ДЕГЕНЕРАТИВНО-ДИСТРОФІЧНІ ЗМІНИ ШИЙНОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА: АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНЕ ПІДГРУНТЯ КОМОРБІДНОСТІ
Get PDFAim: to investigate the features of CS DDC in patients with CCVDS in comparison with patients without clinical signs of chronic venous cerebral dysgemia, to substantiate comorbidity.
Material and methods. In compliance with ethical norms, 2 groups of patients were examined: 125 patients have CCVDS and different levels of blood pressure (98 women, 27 men, average age 53.60±10.27ys), 28 similar patients, but without CCVDS (17 women and 11 men, 52.54±10.03 years old). General clinical and clinicalneurological examination, clinical assessment of the hypoglossal veins condition, MRI of the cervical spine, X-ray functional tests, MedStat programs.
Results. The main group patients had a mixed headache, stiffness, limitation of movements and pain in the CS, irradiation in the upper limb aggravated by movements and forced positions; paresthesias and arm pain, which were significantly different from the control group except for tension headache. A significant difference in cerebral complaints – dizziness, transient visual and hearing impairments (<0.001). Limitation of mobility in the CS up to 30-45 degrees, tension, compaction and tenderness of the paravertebral muscles during palpation, usually asymmetric, expansion and fullness of the sublingual veins of patients in the main group were significantly different from the indicators of the control group (<0.001). According to the MRI and X-ray spondylography, the patients of the main group had structural changes in the spinal cord significantly worse than the control group (<0.001).
Conclusions. Patients with CCVDS had significantly worse clinical, structural and dynamic changes in the cervical spine, which were significantly different from the indicators of patients without chronic brain venous dyshemia (<0.001). DDC of the cervical spine should be considered a significant comorbid factor of chronic cerebral venous blood flow disorders, which can be explained by anatomical and physiological dependences.Вступ. Потребує подальшого дослідження коморбідність хронічної церебральної венозної дисфункції та дегенеративно- дистрофічних змін хребта (ДДЗ) (остеохондрозу) щийного відділу (ШВХ).Мета: дослідити особливості ДДЗ ШВХ у хворих з СХЦВД у порівнянні з пацієнтами без клінічних ознак хронічної венозної церебральної дисгемії, обгрунтувати коморбідність.Матеріал і методи. З дотриманням етичних норм обстежено 2 групи пацієнтів: 125 осіб з синдромом хронічної церебральної венозної дисфункції та різним рівнем артеріального тиску (98 жінок, 27 чоловіків, середній вік 53,60±10,27 рр.), та 28 аналогічних хворих, але без ознак СХЦВД (17 жінок та 11 чоловіків, 52,54±10,03 рр). Загальноклінічний та клініко- неврологічний огляд, клінічна оцінка стану під’язичних вен, МРТ шийного відділу хребта, рентгенографія ШВХ з функціональними пробами, пакет прикладних програм MedStat.Результати. Пацієнти основної групи мали головний біль, переважно змішаного характеру, скутість, обмеження рухів та біль у ШВХ з іррадіацією у надпліччя та руку, який підсилюється при рухах та вимушених положеннях тіла; парестезії та болі в руках, які достовірно відрізнялись від контрольної групи окрім головного болю напруги. Достовірна різниця церебральних скарг – запаморочень, минущих порушень зору та слуху(<0,001). Обмеження рухомості в ШВХ до 30-45 градусів, напруження, ущільнення та болючість паравертебральних м’язів при пальпації, зазвичай, асиметрично, розширення та повнокров’я під’язикових вен хворих основної групи достовірно відрізнялось від показників контрольної групи (<0,001). За даними МРТ та рентгеноспондилографії у хворих основної групи були виявлені достовірно грубіші від контрольної групи структурні зміни в ШВХ (<0,001): екструзії та протрузії, вертеброгенний стеноз спинномозкового каналу з деформацією дурального мішка, нестабільність хребтових рухових сегментів.Висновки. Пацієнти з СХЦВД мали достовірно грубіші клінічні, структурні та динамічні зміни шийного відділу хребта, які достовірно відрізнялись від показників хворих без ознак хронічної венозної дисгемії головного мозку (<0,001). ДДЗ (остеохондроз) шийного відділу хребта слід розглядати вагомим коморбідним чинником хронічним порушенням церебрального венозного кровотоку, що можна пояснити анатомо- фізіологічними залежностями венозного відтоку з порожнини черепу та ШВХ