Clinical and Preventive Medicine (E-Journal) / Клінічна та профілактична медицина
Not a member yet
613 research outputs found
Sort by
РОЗВИТОК І ВДОСКОНАЛЕННЯ ХАРАКТЕРИСТИК ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
No full textThe aim: to investigate changes in the interpretation of the content of the characteristics of the quality of medical care and medical service; to propose practical approaches to the formation of modern quality criteria and indicators in health care institutions.
Materials and methods: sources of scientific literature from the databases PubMed, NICE, according to the selected research topic, were selected as research materials; methods: bibliosemantic; analysis and generalization of the obtained data.
Results. Classic characteristics of quality – safety, quality of resources, quality of the medical care process, treatment outcome, patient satisfaction, timeliness, fairness, efficiency – are reviewed over time and acquire additional or radically changed content. The selection of relevant quality characteristics is important for health care managers to define quality criteria and indicators according to the requirements of the local context. In addition to the traditional components of infectious safety and the safety of medical interventions, the safety criterion is today complemented by the components of radiation, environmental, epidemic, physical, informational, and terrorist safety. Safety also refers to the ability of professionals to avoid, prevent and reduce harmful interventions or risks to themselves and the environment. Patient-centeredness must include respect for the relationship not only between physician and patient, but also between the patient and all providers of health care for that patient. Effective, safe health care is reflected in a culture of excellence that includes collaboration, communication, compassion, competence, advocacy, respect, accountability and reliability. The most relevant criteria and indicators of the quality of medical care must be developed in accordance with the structure of innovative organizational models of academic health care centers, where scientific, clinical and educational activities are integrated. This requires the formation of end-to-end quality criteria and indicators that cover all activities of academic centers.
Conclusions: criteria and indicators of the quality of medical care and medical service are constantly supplemented with new components, in accordance with the achievements of medical science and practice. The transformation of the organizational structures of medical care into academic centers, where scientific and educational activities are added to traditional medical practice, requires the development and introduction of end-to-end criteria for the quality of medical care.Мета: дослідити зміни у трактуванні змісту характеристик якості медичної допомоги та медичного обслуговування; запропонувати практичні підходи до формування сучасних критеріїв та показників якості в закладах охорони здоров’я.
Матеріали та методи: використано джерела наукової літератури з баз даних PubMed, NICE, відповідно до обраної теми дослідження; методи: бібліосемантичний; аналіз та узагальнення отриманих даних.
Результати: Класичні характеристики якості – безпека, якість ресурсів, якість процесу надання медичної допомоги, результат лікування, задоволеність пацієнтів, своєчасність, справедливість, ефективність – з часом переглядаються та набувають додаткового або кардинально зміненого змісту. Вибір відповідних характеристик якості є важливим для керівників охорони здоров’я, щоб визначити критерії та показники якості відповідно до вимог місцевого контексту. Окрім традиційних компонентів інфекційної безпеки та безпеки медичних утручань, критерій безпеки сьогодні доповнюється компонентами радіаційної, екологічної, епідемічної, фізичної, інформаційної та терористичної безпеки. Безпека також стосується здатності професіоналів уникати, запобігати та зменшувати шкідливі втручання або ризики для них самих та для навколишнього середовища. Орієнтація на пацієнта повинна включати повагу до відносин не тільки між лікарем і пацієнтом, але також між пацієнтом і всіма постачальниками медичних послуг для цього пацієнта. Ефективне, безпечне медичне обслуговування відображається в культурі досконалості, яка включає співпрацю, спілкування, співчуття, компетентність, пропаганду, повагу, підзвітність і надійність. Найактуальніші критерії та показники якості медичної допомоги необхідно розробляти відповідно до структури інноваційних організаційних моделей академічних центрів охорони здоров’я, де інтегровано наукову, клінічну та освітню діяльність. Це потребує формування наскрізних критеріїв та показників якості, які охоплюють усі види діяльності академічних центрів.
Висновки: критерії та показники якості медичної допомоги та медичного обслуговування постійно доповнюються новими складовими, відповідно до досягнень медичної науки та практики. Трансформація організаційних структур надання медичної допомоги в академічні центри, де до традиційної медичної практики додається наукова та освітня діяльність, потребує розробки та запровадження наскрізних критеріїв якості медичної допомоги
ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ДИВЕРТИКУЛЯРНОЇ ХВОРОБИ ТОВСТОЇ КИШКИ
Get PDFThe purpose of the work: to analyse clinical cases and the results of treatment of patients with diverticulosis of the large intestine in order to prevent complications.
Materials and methods.
The results of diagnosis and treatment of 75 patients with diverticulosis of the large intestine for the years 2016-2022, who were in the Clinical highly specialised surgical center with minimally invasive technologies in the Vinnytsia Regional Clinical Hospital named after M. I. Pyrogov of the Vinnytsia Regional Council.
Research results and their discussion.
We analysed the results of diagnosis and treatment of 75 patients with diverticulosis of the large intestine for the years 2016-2022, who were in the Clinical highly specialised surgical center with minimally invasive technologies in the Vinnytsia Regional Clinical Hospital named after M. I. Pyrogov of the Vinnytsia Regional Council. Colon diverticular disease was clinically and instrumentally confirmed and the following forms of the disease were established: diverticular bleeding - in 46 (61.33%), intestinal perforation with the development of diffuse fecal peritonitis - in 2 (2.66%), diverticulitis - in 12 (16%), asymptomatic diverticulosis - in 2 patients (2.66%), and in 13 patients there was a combination: diverticulitis and paracolic abscess - in 8 (10.66%), diverticulitis and limited purulent peritonitis - in 2 (6.66 %), diverticulitis and intestinal obstruction - in 3 (4%). There were 36 (48%) male patients, 39 (52%) female patients. The age of the patients ranged from 40 to 90 years. The average age was 65±2 years.Мета роботи: проаналізувати клінічні випадки та результати лікування хворих на дивертикульоз товстої кишки з метою профілактики ускладнень.
Матеріали і методи.
Проаналізовано результати діагностики і лікування 75-х пацієнтів з дивертикульозом товстої кишки за 2016-2022 роки, які знаходились у Клінічному високоспеціалізованому хірургічному центрі з малоінвазивними технологіями в КНП «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М. І. Пирогова» Вінницької обласної ради.
Результати досліджень та їх обговорення.
Нами було проаналізовано результати діагностики і лікування 75 пацієнтів з дивертикульозом товстої кишки за 2016-2022 роки, які знаходились у Клінічному високоспеціалізованому хірургічному центрі з малоінвазивними технологіями в КНП «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М. І. Пирогова» Вінницької обласної ради. Дивертикулярна хвороба товстої кишки була клінічно та інструментально підтверджена і було встановлено такі форми захворювання: дивертикулярну кровотечу - у 46 (61,33%), перфорацію кишки з розвитком дифузного калового перитоніту - у 2 (2,66%), дивертикуліт - у 12 (16%), безсимптомний дивертикульоз - у 2 хворих (2,66%), а у 13 хворих було поєднання: дивертикуліт і параколярний абсцес - у 8 (10,66%), дивертикуліт і обмежений гнійний перитоніт - у 2 (6,66%), дивертикуліт і кишкова непрохідність - у 3 (4%). Серед пацієнтів чоловіків було 36 (48%), жінок - 39 (52%). Вік хворих коливався від 40 р. до 90 р. Середній вік становив 65±2 р
ПУНКЦІЙНІ МІНІІНВАЗИВНІ МЕТОДИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПЕРВИННОГО ВАРИКОЗУ ПОВЕРХНЕВИХ ВЕН НИЖНІХ КІНЦІВОК СТАДІЙ С2-С6s
Get PDFAbstract. Treatment results of primary varicose disorders has been shown in article. The experience of using of thermal (endovenous laser ablation, radiofrequency ablation) and non-thermal methods (endovenous mechanochemical ablation, echo-controlled introduction of bioglue) in treatment of stage C2-С6 chronic venous is shown. The purpose of this work is to evaluate the efficiency of endovenous ablation techniques. The treatment of 218 patients was analyzed. In the group of patients who underwent EVLA, reflux was detected in 2 cases at the follow-up after week. In our opinion, this is due to insufficient exposure of the laser irradiation using a single-ring type of light guide. To correct the detected reflux, a single injection of foam scleroterapy. Foam form (3%) was used. In the group of patients after RFA, inflow reflux was detected in 1 patient (5.2%), in other cases complete obliteration was observed (17 patients - 89.4%). In the group of patients with mechanochemical obliteration, recanalization was determined in 5 patients (19.2%) with control ultrasound after 1 month. It was corrected by carrying out the procedure of foam scleroobliteration. In the group of patients with the cyanoacrylate obliteration, inflow reflux was detected in 2 patients (14.2%) on examination after 1 month. The received results lead to conclusion, that endovenous laser coagulation of affected veins is a more reliable method of threatment and the gold standard. The advantage of non-thermal methods is the absence of thermal effects on the paravenous structures, respectively, patients have no pain during the procedure, increases comfort, and there is no risk of damage to the paravenous nerves. Another advantage of non-thermal techniques is no need to use of tumescent anesthesia, since only one puncture is required for the operation, which is comfortable for patients. The use of adhesive vein obliteration is justified in patients with signs of a short reflux duration and has an advantage for the patient due to the absence of the need for compression in the postoperative period. In our study, foam sclerotherapy was the method of choice for treatment correction, if necessary.Мета роботи – покращення результатів оперативного лікування пацієнтів із первинним варикозом поверхневих вен нижніх кінцівок стадій С2-С6s за СЕАР із використанням термічних та нетермічних методів лікування.
Матеріали та методи. На базі хірургічного відділення Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами проліковано 218 хворих із первинним варикозом поверхневих вен нижніх кінцівок стадій С2-С6s з використанням термічних методів – ендовенозної лазерної та радіочастотної абляцій, а також нетермічних методик - введення біоклею, механохімічної ендовенозної абляції вен та пінної склерооблітерації.
Результати. Причиною варикозної деформації в пацієнтів був патологічний рефлюкс в різних сегментах підшкірних вен, для закриття якого використовували методики термічної та нетермічної облітерації. Усім пацієнтам проводили оперативні втручання під контролем ультразвукового сканування та контроль УЗДС планово в кілька етапів. У групі пацієнтів після проведення ЕВЛА, тотальну облітерацію стовбура ВПВ або МПВ виявляли у 142 пацієнтів (97,9%) через 1 тиждень, та у 100% через рік. У 2 пацієнтів констатовано рефлюкс в ПДСВ (1 пацієнт) та у ЗДСВ (1 пацієнт) на контролі через 1 тижень. У групі пацієнтів після проведення РЧА виявлено рефлюкс притоку на гомілці у 1 пацієнта (5,2%), в інших випадках спостерігали повну облітерацію (17 пацієнтів - 89,4%). У групі пацієнтів після механохімічної облітерації відмічено реканалізацію у 5 пацієнтів (19,2%) при контрольному УЗДС через 1 місяць. У групі пацієнтів після проведення ціаноакрилатної облітерації, рефлюкс притоку на гомілці виявлено на огляді через 1 місяць у 2 пацієнтів (14,2%). У групі пацієнтів, яким проводили ехоконтрольовану пінну склерооблітерацію стовбура ВПВ, через 1 місяць на контрольному УЗДС у 5 пацієнтів (35,7%) було констатовано збереження патологічного рефлюксу. Всі корекції проводили за допомогою Foam form склеротерапії. Лікування трофічних виразок доповнювали проведенням процедури плазмотерапії ран.
Висновки. Ендовенозна лазерна абляція є найефективнішою методикою лікування первинного варикозу, так як дає найкращі віддалені результати в лікуванні варикозної деформації. Перевагою нетермічних методів є відсутність впливу на паравенозні структури, відсутність необхідності проведення тумісцентного знеболення, що має значення при обтяженому алергологічному анамнезі. Після застосування ціаноакрилату відсутня потреба в обов’язковій компресії в зоні втручання, що робить методику зручнішою для пацієнта в теплі пори року. Перевагою пінної склерооблітерації є її найменша вартість за процедуру серед усіх мініінвазивних методів, що є значущим фактором при виборі втручання у малозабезпечених верств населення. Пінна склеротерапія була методом вибору для корекції післяопераційного лікування
ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПАЦІЄНТ-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ (огляд літератури)
Get PDFThe aim of the research: to conduct an analysis and generalization of scientific publications on the issue of the patient-centered care implementation in clinical practice setting.
Results. The concept of a patient-centered care, proposed in the USA in the early 1990s, was subsequently used by the WHO in the development of the program for the development of the health care system in the 21st century. This approach shifts the focus from the traditional biomedical model, in which the doctor is given a priority role in decision-making to a model that establishes a partnership among practitioners, patients, and their families. Recent scientific publications identified eight principles of patient-centered care: respect for patient's values, preferences, and expressed needs, provision of information and education, emotional support to relieve fear and anxiety, involvement of family and friends, physical comfort and symptom`s relief, continuity and secure transition between healthcare settings, coordination of care, access to care. The implementation of a patient-centered care in clinical practice faces a number of difficulties, in particular, with regard to the influence of social, economic, financial factors, training of medical personnel and patient education. Another aspect is the heterogeneity of patients in terms of their ability to take a partnership approach and be involved in the decision-making process. Further clinical trials are needed to provide evidence for the practical use of the most effective approaches to patient-centered care implementation.
Conclusions: The patient-centered care has become a key element of the quality of medical care and assumes that the care provided should meet the individual patient preferences, needs and values, and ensuring that patient values guide all clinical decisions. The introduction of a patient-centered care requires appropriate medical education of doctors to improve communication skills and patient`s education for involve patients in the treatment process as partners.Мета: провести аналіз і узагальнення наукових публікацій з питання запровадження пацієнт-орієнтованого підходу в клінічну практику
Матеріали і методи. Проведено аналіз та узагальнення наукових досліджень і публікацій щодо розвитку пацієнт-орієнтованого підходу та його впровадження в клінічну практику. Використовувались методи: системний підхід, бібліосемантичний, аналітичний.
Результати та обговорення. Концепція пацієнт-орієнтованого підходу, запропонована у США на початку 1990-х років, в подальшому була використана ВООЗ при розробці програми розвитку системи охорони здоров’я в 21 столітті. Цей підхід зміщує фокус з традиційної біомедичної моделі, в якій лікарю надається пріоритетна роль у прийнятті рішень, на модель, яка встановлює партнерство між практикуючими лікарями, пацієнтами та їхніми родинами. В наукових публікаціях визначають вісім принципів пацієнт-орієнтованої медичної допомоги: повага до цінностей, уподобань та потреб пацієнта; надання необхідної інформації та навчання навичкам; емоційна підтримка для полегшення тривоги та страху; залучення близького оточення пацієнта до процесу лікування; фізичний комфорт, полегшення симптомів; наступність та взаємодія між закладами охорони здоров'я; координація медичної допомоги, доступність до медичної допомоги. Імплементація пацієнт-орієнтованого підходу у клінічну практику стикається з рядом труднощів, зокрема, щодо впливу соціальних, економічних, фінансових факторів, підготовки медичного персоналу та навчання пацієнтів. Ще один аспект – неоднорідність пацієнтів щодо спроможності прийняти партнерський підхід та залучитись до процесу прийняття рішення щодо медичних втручань. Необхідно подальше проведення клінічних досліджень, які зможуть надати доказову базу для практичного використання найбільш ефективних підходів організації пацієнт-орієнтованої медичної допомоги.
Висновки. Пацієнт-орієнтований підхід став ключовим елементом якості медичної допомоги і передбачає, що надана допомога повинна відповідати індивідуальним перевагам, потребам і цінностям пацієнтів і враховувати побажання пацієнта при прийнятті клінічних рішень. Запровадження пацієнт-орієнтованого підходу потребує відповідної підготовки лікарів щодо покращення комунікативних навичок та залучення пацієнтів до процесу лікування, як партнерів
СУЧАСНІ АСПЕКТИ ЗАЛУЧЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ДО СПІЛЬНОГО УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ ТА ПАРТНЕРСЬКОЇ УЧАСТІ В ПРОЦЕСІ ЛІКУВАННЯ (огляд літератури)
Get PDFThe aim of the research: to conduct an analysis and generalization of scientific publications on the engaging patients to shared decision-making and partner participation in the treatment process.
Materials and methods. The analysis and generalization of scientific publications on the implementation of shared decision-making strategy and the engaging of patients to self-management and participation in the treatment process were carried out. Methods were used: systematic approach, bibliosemantic, analytical.
Results. In modern conditions, partner participation of patients in the treatment process has become a mandatory component of the development of a patient- centered model of medical care and is recommended by the WHO. A necessary component of this process is the implementation of shared decision-making strategy by the doctor and the patient. Organizational approaches to the implementation of the shared decision-making strategy in clinical practice are being improved and generalized, in particular, in 2021 NICE (Great Britain) experts published guideline NG197 «Shared decision-making». One of the most important factors of the shared decision-making strategy implementation in clinical practice is the training of medical staff on improving communication skills and empathy, engaging the patient to independent control of the disease, etc. WHO pays considerable attention to the engaging of patients self-management of health status and treatment results, as a component of patient partnership in the organization of medical care. It has been proven that self-management programs reduce the number of unplanned hospitalizations of patients with chronic obstructive pulmonary disease and bronchial asthma, heart failure, etc. A wide range of approaches have been proposed to support patient engagement in self-management and partnership in treatment, including information leaflets, online peer support, individual counselling, group educational sessions, telephone coaching, symptom monitoring technologies and change interventions psychological behavior.
Conclusions: The implementation of a patient-centered model of medical care requires engaging patients in the treatment process as partners, which involves joint decision-making by the doctor and patient and self-management. It is essential to improve the communication skills of physicians and educate patients about participating in shared decision-making and self-management.Мета: провести аналіз і узагальнення наукових публікацій щодо залучення пацієнтів до спільного ухвалення рішень та партнерської участі в процесі лікування.
Матеріали і методи. Проведено аналіз та узагальнення наукових публікацій щодо запровадження стратегії спільного ухвалення рішень та залучення пацієнтів до самоконтролю стану здоров’я, перебігу захворювань та участі в процесі лікування. Використовувались методи: системний підхід, бібліосемантичний, аналітичний.
Результати. В сучасних умовах партнерська участь пацієнтів в процесі лікування стала обов’язковою ланкою розвитку пацієнт-орієнтованої моделі медичної допомоги і рекомендована ВООЗ. Необхідною складовою цього процесу є впровадження стратегії спільного ухвалення рішень лікарем і пацієнтом. Організаційні підходи щодо впровадження стратегії спільного ухвалення рішень в клінічну практику удосконалюються і узагальнюються, зокрема, в 2021 р. експертами NICE (Велика Британія) опубліковано настанову NG197 «Спільне ухвалення рішень». Одним із найважливіших факторів впровадження методу спільного ухвалення рішень у клінічну практику є навчання медичних працівників щодо удосконалення комунікаційних навичок та емпатії, залучення пацієнта до самостійного контролю захворювання, тощо. ВООЗ приділяє значну увагу залученню пацієнтів до самоконтролю стану здоров’я та результатів лікування, як складової партнерської участі пацієнтів в організації медичної допомоги. Доведено, що програми самоконтролю зменшують кількість незапланованих госпіталізацій хворих на хронічне обструктивне захворювання легень та бронхіальну астму, серцеву недостатність тощо. Запропоновано широкий спектр підходів щодо підтримки залучення пацієнтів до самоконтролю стану здоров’я та партнерської участі в процесі лікування, зокрема, інформаційні листівки, онлайн-підтримка рівних, індивідуальні консультації, групові навчальні заняття, коучинг по телефону, технології для моніторингу симптомів і втручання щодо зміни психологічної поведінки.
Висновки. Впровадження пацієнт-орієнтованої моделі медичної допомоги потребує залучення пацієнтів до процесу лікування, як партнерів, що передбачає участь у спільному ухваленні рішень лікарем і пацієнтом та самоконтроль стану здоров’я. Важливе значення має покращення комунікативних навичок лікарів та навчання пацієнтів щодо участі в спільному ухваленні рішень та самоконтролі
ПСИХОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ФАХІВЦІВ, ЯКІ ЗАЛУЧАЮТЬСЯ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ТА НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В УМОВАХ ВІЙНИ
No full textThe aim. To provide an analysis of the theoretical foundations and practical approaches to addressing the issue of psychological safety for specialists involved in the organization and provision of psychological assistance in war conditions.
Materials and methods. The research employed the bibliographic method, method of analysis, and synthesis of scientific materials from academic sources.
Results and discussion. A detailed analysis of several scientific studies revealed that among the main prerequisites for the emergence of emotional burnout in helping professionals, two directions are traditionally identified: the characteristics of professional activities and the psychological characteristics of the specialist.
In the context of the question about the psychological changes that can occur in professionals during their professional activities, we have examined the phenomenon of secondary trauma or secondary traumatic stress, which refers to the trauma experienced by a professional while providing psychological assistance. In the literature on crisis psychology, the phenomenon of burnout is often equated with the phenomenon of secondary trauma due to the following reasons: 1) both states tend to accumulate over time, and 2) they have similar consequences (insomnia, depressed mood, impaired communication with social environment and family).However, a detailed analysis of these phenomena indicates the presence of differences, primarily in the characteristics of their emergence.
Conclusion.
The main safety rules for assisting specialists, compliance with which is necessary to maintain their professional well-being, include: awareness of one's abilities and the limits of one's competence;having an understanding of one's vulnerabilities and assessing one's capabilities and risks when working with cases that involve heightened emotional sensitivity; tracking changes in one's emotional and physical state, as well as changes in behavior; seeking help from superiors when needed;when dealing with challenging crisis events and their aftermath, working better in pairs with colleagues. This is necessary for maintaining emotional balance for each specialist working in a pair and for the ability to rely on each other during consultations or group psychological work;participating periodically in supervision groups or receiving supervision.Following these rules is essential for preserving the emotional well-being of each specialist and enables them to rely on support systems such as working in pairs and seeking supervision or consultation when needed.Мета роботи - представити аналіз теоретичних основ та практичних підходів до вирішення питання психологічної безпеки фахівців, які залучаються до організації та налання психологічної допомоги в умовах війни.
Матеріали і методи - В дослідженні було застосовано бібліографічний метод, а також метод аналізу та синтезу наукових матеріалів із наукових джерел.
Результати дослідження та їх обговорення.Детальний аналіз ряду наукових досліджень засвідчив, що серед основних передумов виникнення емоційного вигорання у спеціалістів допомагаючих професій традиційно виділяють два напрямки: особливості професійної діяльності та психологічні особливості фахівця.
В контексті питання про психічні зміни, які можуть виникати у фахівців в процесі професійної діяльності, ми розглянули феномен вторинної травми або вторинного травматичного стресу, тобто травматизації, яку зазнає фахівець, здійснюючи психологічну допомогу. У літературі з кризової психології часто ототожнюють феномен вигорання та феномен вторинної травми через те, що обидва стани: 1) мають тенденцію до накопичення; 2) мають схожі наслідки (безсоння, пригнічений стан, порушення комунікаційних зв’язків із соціальним оточенням та сім’єю).
Проте детальний аналіз цих феноменів свідчить про наявність розбіжностей, які полягають, в першу чергу, в особливостях їх виникнення.
Висновок.
Основними правилами безпеки допомагаючого спеціаліста, дотримання яких є необхідним для збереження його професійної працездатності, є: усвідомлювати рівень своїх можливостей та межу своєї компетентності; мати усвідомлення своїх уразливих місць та оцінку своїх можливостей і ризиків у роботі з випадками, до яких є підвищена емоційна сенситивність; відслідковувати зміни свого емоційного та фізичного стану, а також зміни у поведінці; у разі потреби звертатися по допомогу до керівництва; у випадках роботи з важкими кризовими подіями та їх наслідками працювати краще в парі з колегою. Це є необхідним з точки зору можливості збереження емоційної рівноваги кожним зі спеціалістів, що працює в парі, та можливості спиратися один на одного під час консультації чи групової психологічної роботи; періодично брати участь в інтервізійних групах чи супервізія
ХРОНІЧНА ІШЕМІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ. СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ
Get PDFIntroduction. Chronic cerebral ischemia (CCI) is considered a syndrome that develops as a result of a slowly progressive reduction in cerebral blood flow. This reduction occurs due to the gradual accumulation of ischemic and secondary degenerative changes in the brain, which are caused by repeated ischemic episodes resulting from the development of atherosclerosis and arterial hypertension. These changes lead to impairment of brain functions, manifested by progressive neurological, neuropsychological, and mental disorders.
The aim. To analyze the problems of pathogenesis, diagnosis, and treatment of CCI from the sources of modern literature in order to optimize the treatment of this group of patients.
Materials and methods. Bibliosemantic, comparative and method of system analysis.
Results. The pathogenetic mechanisms underlying CCI remain controversial due to the heterogeneity of causes and the complexity of the neuropathology associated with the disease. However, one common reason that can be named is dysregulation of cerebral blood flow, that results in chronic cerebral hypoperfusion, which can lead to the development of vascular cognitive impairment and dementia. Detection of biological markers in the patients' blood in combination with neuropsychological testing, neurophysiological (CEP P300, EEG) and neuroimaging (CT, MRI, Doppler Ultrasound of the head and neck) methods, which confirms the morphological substrate of vascular disease (leukoareosis, focal changes, multi-infarct condition, cerebral atrophy) and provides the possibility of choosing an effective pathogenetically-justified treatment.
Conclusions. The rating of effectiveness of treatment in CCI is complicated considering difficulties in the selection of the efficiency criteria due to the significant differences in the methodology and research formats, as well as problem of a significant medication-related burden in the case of comorbidities. In this regard, the main direction in therapy is combined neuroprotection, which allows to optimize the possibilities of this strategy and to increase its clinical significance in angioneurology.Вступ. Хронічна ішемія головного мозку (ХІГМ) розглядається як синдром, що розвивається внаслідок повільно прогресуючого порушення мозкового кровообігу, що виникає внаслідок поступового накопичення ішемічних і вторинних дегенеративних змін у головному мозку, які обумовлені повторними ішемічними епізодами внаслідок розвитку атеросклеротичного процесу та артеріальної гіпертензії, із розвитком дефектів функцій головного мозку, які проявляються прогресуючими неврологічними, нейропсихологічними та психічними порушеннями.
Мета дослідження. Проаналізувати проблематику патогенезу, діагностики та лікування ХІГМ із джерел сучасної літератури для оптимізації проведення лікування у цієї групи пацієнтів.
Матеріали та методи. Бібліосемантичний, порівняльний та метод системного аналізу.
Результати. Патогенетичні механізми, що лежать в основі ХІГМ залишаються спірними через гетерогенність причин та складність невропатології захворювання. Проте, загальною рисою можна виділити дисрегуляцію мозкового кровотоку, наслідком якої є хронічна церебральна гіпоперфузія, яка призводить до розвитку судинних когнітивних порушень та деменції. Визначення біологічних маркерів у крові хворих в поєднанні з нейропсихологічним тестуванням, нейрофізіологічними (КВП Р300, ЕЕГ) та нейровізуалізаційними (КТ, МРТ, УЗДГ судин голови та шиї), методами обстеження головного мозку, дає змогу підтвердити морфологічний субстрат судинного захворювання (лейкоареоз, вогнищеві зміни, мультиінфарктний стан, церебральна атрофія) та забезпечує своєчасність вибору ефективного патогенетично обґрунтованого лікування.
Висновки. Оцінка ефективності лікування при ХІГМ ускладнена, у зв’язку зі складнощами при виборі критеріїв ефективності, через значні розходження в методології і форматах досліджень, в також через проблему значного медикаментозне навантаження при коморбідних станах. У зв’язку із чим, основним напрямком терапії є комбінована нейропротекція, яка дозволяє оптимізувати можливості даної стратегії і підвищити її клінічну значущість в ангіоневрології
ВИВЧЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ПАЦІЄНТІВ З ДІАБЕТИЧНОЮ РЕТИНОПАТІЄЮ
No full textThe aim of the research: To determine effective techniques for researching the quality of life of patients with diabetic retinopathy, conduct surveys, and analyze the obtained results.
Materials and Methods: Bibliosemantic and analytical methods, sociological and statistical methods were employed. A standardized quality of life questionnaire, SF-36, was used. The study population consisted of 30 outpatient patients (22 females and 8 males) who are affiliated with the State Institution of Science «Research and Practical Center of Preventive and Clinical Medicine» State Administrative Department, suffering from diabetes with diabetic retinopathy.
Results and Discussion: In medical practice, "health-related quality of life" (HRQL) refers to the comprehensive characterization of a patient's physical, psychological, social, and emotional well-being, as assessed based on their subjective perception.
Key requirements for modern questionnaires include universality, reliability, sensitivity to changes in the health status of each patient, reproducibility, and ease of use. Additionally, these questionnaires should be standardized, meaning they have a consistent set of standard questions and response options for all respondents, and they should allow for quantitative assessment of psychophysical well-being. In Europe, the most commonly used general-type questionnaire is the EuroQol (EQ-5D), while in the United States, the American questionnaire SF-36 and its variations (SF-22, SF-20, SF-12) are widely recognized.
During our research, the assessment of health-related quality of life (HRQL) was conducted using the SF-36 questionnaire, which patients filled out by hand. The study population consisted of 30 outpatient patients (22 females and 8 males) suffering from diabetes with diabetic retinopathy of the second and third degree of severity (preproliferative and proliferative).
Conclusions: The only element of self-perception of the disease that was found to be prognostically favorable for health-related quality of life (HRQL) is anosognostic attitudes oriented towards continuing an active way of life and a drive for self-realization. The pronounced maladaptive component of self-perception of the disease is associated with a decrease in HRQL both overall and in specific areas. It is not excluded that the tendency to attach excessive significance to the disease creates a favorable ground for the emergence of emotional problems and the development of intra- and interpersonal conflicts, both related and unrelated to the illness.Мета: визначення ефективних методик для дослідження якості життя пацієнтів з діабетичною ретинопатією, проведення опитування та аналізотриманих результатів.
Матеріали та методи: бібліосемантичний та аналітичний методи, соціологічний та статистичний метод. Застосовано стандартизований опитувальник якості життя SF-36. Досліджуваним контингентом стали 30 амбулаторних пацієнтів (22 жінки та 8 чоловіків) котрі прикріплені до обслуговування до Державної наукової установи «Науково-практичний центр клінічної та профілактичної медицини» державного управління справами, хворих діабетом з діабетичною ретинопатією Результати та обговорення.
Результати дослідження та обговорення. У медичній практиці під якістю життя («health related quality of life», HRQL; якість життя, пов'язане зі здоров'ям) розуміють сукупну характеристику фізичного, психологічного, соціального та емоційного стану пацієнта, що оцінюється виходячи з його суб'єктивного сприйняття. Основні вимоги до сучасних опитувальників: універсальність, надійність, чутливість до змін стану здоров'я кожного пацієнта, відтворюваність, простота використання. Крім того, опитувальники мають бути стандартизованими, що має на увазі єдиний варіант стандартних питань та відповідей для всіх респондентів та забезпечення можливістю кількісної оцінки показників психофізичного благополуччя. У Європі найпоширенішим опитувальником загального типу є EuroQol (EQ-5D), у США визнання отримав американський опитувальник SF-36 та його модифікації (SF-22, SF-20, SF-12). При проведенні нашого дослідження оцінка ЯЖ проводилась за допомогою опитувальника SF – 36, який пацієнти заповнювали власноруч. Досліджуваним контингентом стали 30 амбулаторних пацієнтів (22 жінки та 8 чоловіків) хворих діабетом з діабетичною ретинопатією другого і третього ступеня вираженості (препроліферативної та проліферативної).
Висновки. Єдиним елементом сприйняття власного захворювання, прогностично сприятливим щодо ЯЖ, виявилися анозогностичні установки з орієнтацією на продовження активного способу життя та прагненням до самореалізації, а виразність дезадаптивного компонента сприйняття власного захворювання пов'язана зі зниженням ЯЖ як загалом, так і в окремих сферах. Не виключено, що тенденція надавати хвороби надто велике значення створює сприятливий ґрунт для появи емоційних проблем, розвитку внутрішньо- та міжособистісних конфліктів, пов'язаних і не пов'язаних із захворюванням
АТОПІЧНИЙ ДЕРМАТИТ: СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ І СВІТІ
No full textIntroduction. Social and environmental disasters in recent years have induced an increase in morbidity, which poses a threat to the health and life of the population not only in Ukraine but also in the world. Among the most common skin diseases is atopic dermatitis (AD), a chronic recurrent disease characterized by skin inflammation, disruption of the epidermal barrier, and, as a result, a decrease in the skin's ability to retain moisture. Today general practitioners are usually the first to encounter this pathology, and they must assess self level of competence in a particular case and provide the necessary medical care or justify a referral to a dermatologist.
The aim. To carry out an analytical review of domestic and foreign literature on the problem of atopic dermatitis (AD), methods of diagnosis and personalized approach to the treatment of this disease and to substantiate further directions of necessary scientific research to improve appropriate medical care.
Materials and methods. A search, synthesis and analysis of world and national scientific publications on a personalized approach to the diagnosis and treatment of atopic dermatitis were conducted. A systematic approach, bibliosemantic method and method of structural and logical analysis were applied.
Results and discussion. AD occurs with a frequency of up to 20% among children and up to 10% among adults in European countries. In Ukraine, as of 2020, the prevalence of AD among the pediatric population ranges from 9.0 to 28.5%.
The study of the complex pathogenesis of the disease, where genetic factors, immune dysregulation and epidermal barrier disorders play a key role, has allowed scientists to identify endotypes and phenotypes of AD, which has become an important step in the development of personalized therapy for patients with AD. It was biological drugs (blockers of IL-4 and IL-13 and JK-inhibitors) that made a breakthrough in the treatment of severe AD. Another promising direction in the treatment of AD is the use of probiotics, as it is known that in patients with AD there is a decrease in the number of commensal bacterial skin flora and colonization of the skin with S. aureus.
Conclusions. Thus, the incidence of atopic dermatitis, which is characterized by a complex etiopathogenesis, is increasing every year in the population of Ukraine and the world. The medical and social significance of AD opens up new challenges for the search for new approaches to the management of patients with AD. In recent years, biologic therapies have been actively introduced into medical practice, opening up new opportunities for personalized management of patients with severe forms of AD. As for the treatment of mild and moderate forms of AD, the issue is still relevant, given the problem of corticophobia in society. That is why at this stage, attention to the treatment and prevention approach should be more focused, and treatment methods with high efficacy and low side effect profile should be a priority. The literature review revealed that the problem remains relevant, despite the large number of studies on the etiology, pathogenesis and treatment of AD, which substantiates promising areas for the development and application of methods of modern effective personalized treatment of AD.Вступ. Соціальні та екологічні катаклізми останніх років спричинили зростання захворюваності, що становить загрозу здоров'ю та життю населення не тільки в Україні, а й у світі. Серед найпоширеніших захворювань шкіри є атопічний дерматит (АД) – хронічне рецидивуюче захворювання, що характеризується запаленням шкіри, порушенням епідермального бар'єру і, як наслідок, зниженням здатності шкіри утримувати вологу. Сьогодні лікарі загальної практики зазвичай першими стикаються з цією патологією, і саме вони повинні оцінити власний рівень компетентності в конкретному випадку та надати необхідну медичну допомогу або обґрунтувати направлення до дерматолога.
Мета. Здійснити аналітичний огляд вітчизняної та іноземної літератури з питань проблеми атопічного дерматиту (АД), методів діагностики та персоналізованого підходу до лікування даного захворювання та обґрунтувати подальші напрямки необхідних наукових досліджень щодо покращення належної медичної допомоги.
Матеріали та методи. Аналітичне вивчення вітчизняної та іноземної літератури
Результати та обговорення. АД зустрічається з частотою до 20% серед дитячого населення та до 10% серед дорослого у європейських країнах. В Україні станом на 2020 рік розповсюдженість АД серед дитячого населення коливається від 9,0 до 28,5%.
Вивчення складного патогенезу захворювання, де ключову роль відіграють генетичні фактори, імунні дисрегуляції та порушення епідермального бар'єру дозволило вченим виділити ендотипи та фенотипи АД, що стало важливим етапом в розвитку персоналізованої терапії пацієнтів з АД. Саме біологічні препарати (блокатори ІЛ-4 та ІЛ-13 та інгібітори Янус-кіназ) зробили прорив у лікуванні важких форм АД. Іншим перспективним напрямком в лікуванні АД – є застосування пробіотиків, адже відомо, що у хворих на АД спостерігається зменшення кількості коменсальної бактерільної флори шкіри та колонізація шкірних покривів S. aureus.
Висновки. Таким чином, в популяції населення України та світу захворюваність на атопічний дерматит, який відзначається складним етіопатогенезом, зростає щороку. Медико-соціальна значущість АД відкриває нові виклики для пошуку новітніх підходів до ведення пацієнтів з АД. Протягом останніх років активно впроваджуються в лікарську практику препарати біологічної терапії, які відкривають нові можливості персоналізованого ведення пацієнтів з важкими формами АД. Щодо лікування легких та середніх форм АД питання є досі актуальним, зважаючи на проблему кортикофобії в суспільстві.Саме тому на цьому етапі увага до лікувально-профілактичного підходу має бути більш сфокусована, методи лікування з високою ефективністю і низьким профілем побічних дій мають бути пріоритетом. Огляд літератури дозволив виявити, що проблема лишається актуальною, незважаючи на велику кількість досліджень щодо етіології, патогенезу та лікування АД, що обгрунтовує перспективні напрямки розробки та застосування методів сучасного ефективного персоніфікованого лікування АД
РОЛЬ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДІАГНОСТИКИ В ОЦІНЦІ ТОВЩИНИ СТІНКИ ТОВСТОГО КИШЕЧНИКА У ПАЦІЄНТІВ З НЕСПЕЦИФІЧНИМ ВИРАЗКОВИМ КОЛІТОМ ТА СУПУТНЬОЮ АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ
No full textМета дослідження. За допомогою трансабдомінальної ультразвукової діагностики оцінити товщину стінки товстого кишечника у пацієнтів з неспецифічним виразковим колітом та супутньою артеріальною гіпертензією.
Матеріали та методи. Обстежено 96 пацієнтів. З них сформовано дві групи: основна (група І) – пацієнти з неспецифічним виразковим колітом із супутньою артеріальною гіпертензією (n=49; вік – 41,2±12,32 року, M±SD років) та контрольна (група ІІ) – пацієнти з неспецифічним виразковим колітом без супутньої артеріальної гіпертензії (n=47; вік – 40,2±10,85 років). Діагноз неспецифічного виразкового коліту був підтверджений за допомогою колоноскопії з біопсією та подальшим патогістологічним дослідженням. Ендоскопічна оцінка тяжкості неспецифічного виразкового коліту проводилася за Mayo ulcerative colitis system. В усіх пацієнтів був зібраний анамнез, проводився загальноклінічний огляд, амбулаторне вимірювання артеріального тиску, колоноскопія, трансабдомінальна ультразвукова діагностика товстого кишечника. Статистична обробка отриманих даних проводилась з використанням критеріїв оцінки вірогідності.
Результати. В ході дослідження встановлено, що в І групі відзначалося більш виражене потовщення залученої у запальний процес стінки товстої кишки ніж в ІІ групі (p<0,05), що обумовлено системним запальним процесом та наявністю супутньої АГ.
Висновки. Проведене дослідження доводить, що амбулаторне вимірювання артеріального тиску у пацієнтів із неспецифічним виразковим колітом є обов’язковою процедурою. Адже несвоєчасна діагностика супутньої артеріальної гіпертензії може впливати на перебіг та ранній рецидив неспецифічного виразкового коліту. Перевагами трансабдомінальної ультразвукової діагностики кишечника є доступність, порівняно невелика ціна, добра переносимість, відсутність радіаційного впливу та, головне, неінвазивність методу для оцінки активності захворювання.The aim. To evaluate the thickness of the large intestine wall in patients with ulcerative colitis and concomitant arterial hypertension using transabdominal ultrasound diagnostics.
Materials and methods. 96 patients were examined. Two groups were formed: the main group (group I) – patients with ulcerative colitis with concomitant arterial hypertension (n=49; age – 41.2±12.32 years, M±SD years) and control group (group II) – patients with ulcerative colitis without concomitant arterial hypertension (n=47; age – 40.2±10.85 years). The diagnosis of ulcerative colitis was confirmed by colonoscopy with biopsy and subsequent pathological examination. Endoscopic assessment of the severity of ulcerative colitis was performed according to the Mayo ulcerative colitis system. Anamnesis was taken in all patients, a general clinical examination, outpatient blood pressure measurement, colonoscopy, and transabdominal ultrasound diagnostics of the large intestine were performed.
Statistical processing of the data was performed using probability assessment criteria.
Results. The study found that in group I there was a more pronounced thickening of the colon wall involved in the inflammatory process than in group II (p<0.05), which was due to the systemic inflammatory process and the presence of concomitant hypertension.
Conclusions. The study proves that outpatient blood pressure measurement in patients with ulcerative colitis is a mandatory procedure. After all, untimely diagnosis of concomitant hypertension can affect the course and early relapse of ulcerative colitis. The advantages of transabdominal ultrasound diagnostics of the intestine are accessibility, relatively low price, good tolerability, lack of radiation exposure and, most importantly, non-invasiveness of the method for assessing disease activity