Clinical and Preventive Medicine (E-Journal) / Клінічна та профілактична медицина
Not a member yet
613 research outputs found
Sort by
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ПІСЛЯ ЕНДОВАСКУЛЯРНОГО ПРОТЕЗУВАННЯ АОРТИ ТА ОПТИМАЛЬНОЇ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ ТЕРАПІЇ У ПАЦІЄНТІВ З НЕУСКЛАДНЕНОЮ ДИСЕКЦІЄЮ НИЗХІДНОГО ВІДДІЛУ ГРУДНОЇ АОРТИ ТИПУ В
Get PDFIntroduction. Thoracic endovascular aortic repair (TEVAR) is considered a minimally invasive intervention, but the impact of this intervention on quality of life has not yet been fully evaluated.
Aim. To analyze patient quality of life and compare outcomes between patients treated with TEVAR in combination with optimal medical therapy versus optimal medical therapy alone.
Materials and methods. The retrospective study included adult patients (over 18 years old) who were hospitalized at the State Institution "Heart Institute of the Ministry of Health" between 2018 and 2024 due to dissection of the descending thoracic aorta. Depending on the method of treatment for uncomplicated type B aortic dissection. All patients were divided into two groups: group A – patients who were initially prescribed TEVAR with optimal medical therapy (OMT) and group B – patients who were initially prescribed OMT. Quality of life was assessed using the SF-36 questionnaire.
Results. The value of the mental component according to the SF-36 questionnaire at the 3rd year of observation was not significantly different between the study groups (47.0 (39.5; 55.5) points vs. 38 (30.0; 41.0), p=0.093). Patients of group A had significantly higher total values of the physical component of quality of life compared to group B (51.0 (41.5; 54.5) points versus 42.0 (38.0; 47.0) points, p=0.032 ), while patients of group A were characterized by significantly higher values of the parameter "Physical functioning" (59.5; 75.0) points versus 64 (51.0; 68.0) points, p=0.043 and "Pain" (89 ( 71.5;95) points against 77(61.0;91.0) points, p=0.038) in comparison with patients of group B. On the basis of multivariate regression, three independent factors influencing the physical component were established – the presence in the anamnesis of patients with arterial hypertension of the 3rd degree (p=0.021), chronic renal failure (p=0.039) and low adherence to medication (p=0.033) and two independent factors influencing the mental component of quality of life – the presence of arterial hypertension of the 3rd degree in the patient's anamnesis (p=0.011) and the need for intervention on the aorta during the observation period (p=0.021).
Conclusions. TEVAR is safe and effective in patients with type B aortic dissection with favorable clinical and quality-of-life outcomes.Вступ. Ендоваскулярне протезування грудної аорти (TEVAR) вважається мініінвазивним втручанням, однак вплив даного втручання на якість життя ще не повністю оцінено.
Мета. Проаналізувати якість життя пацієнтів та порівняти результати між пацієнтами, які отримували TEVAR разом з оптимальною медикаментозною терапією проти ізольованої оптимальної медикаментозної терапії.
Матеріали та методи. В дане ретроспективне дослідження включені дорослі пацієнти (від 18 років), які були госпіталізовані у Державну установу «Інститут серця Міністерства охорони здоров’я» в період з 2018 року по 2024 рік з приводу розшарування низхідного відділу грудної аорти. Залежно від методу лікування розшарування низхідного відділу грудної аорти усіх пацієнтів було розділено на дві групи: група А – пацієнти, яким початково призначили ендоваскулярне протезування аорти (TEVAR) з оптимальною медикаментозною терапією (ОМТ) та група Б – пацієнти, яким початково призначили ОМТ. Оцінка якості життя проводилась з використанням опитувальника SF-36.
Результати. Значення психічного компонента згідно опитувальника SF-36 на 3 році спостереження достовірно не відрізнялося між групами дослідження (47,0 (39,5;55,5) бали проти 38 (30,0;41,0), р=0,093). У пацієнтів групи А визначалися достовірно вищі сумарні значення фізичного компонента якості життя в порівнянні з групою Б (51,0 (41,5;54,5) бали проти 42,0 (38,0;47,0) бали, р=0,032), при цьому пацієнти групи А характеризувалися достовірно вищими значеннями параметра «Фізичне функціонування» (59,5;75,0) бали проти 64 (51,0;68,0) бали, р=0,043) та «Біль» (89 (71,5;95) бали проти 77(61,0;91,0) бали, р=0,038) в порівнянні з пацієнтами групи Б. На основі багатофакторної регресії встановлено три незалежні фактори, що впливали на фізичний компонент – наявність в анамнезі у пацієнтів артеріальної гіпертензії 3 ступеня (р=0,021), хронічної ниркової недостатності (р=0,039) та низька прихильність до фармакотерапії (р=0,033) і два незалежні фактори, що впливали на психічний компонент якості життя – наявність в анамнезі у пацієнтів артеріальної гіпертензії 3 ступеня (р=0,011) та потреба в втручанні на аорті під час періоду спостереження (р=0,021).
Висновки. TEVAR може бути безпечним і ефективним у пацієнтів з дисекцією низхідного відділу грудної аорти типу В із сприятливими клінічними показниками та показниками якості життя
ПСИХОЕМОЦІЙНІ РОЗЛАДИ У ПАЦІЄНТІВ З ДИСЦИРКУЛЯТОРНОЮ ЕНЦЕФАЛОПАТІЄЮ ТА ГІПОТИРЕОЗОМ ЗА ДАНИМИ ПРОСПЕКТИВНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
No full textIntroduction. The problem of comorbidity in cardioneurology is one of the urgent problems of the modern health care system. Comorbidity complicates the course of diseases, worsens the prognosis and increases the number of complications. In the case of comorbidity, the main cause of death in the vast majority (94.6%) of patients is cardiovascular and cerebrovascular pathology.
In the context of comorbidity, it should be noted that thyroid diseases in Ukraine and other countries have become one of the most common endocrine pathologies that cause a deterioration in the quality of life and work capacity. Hypothyroidism is associated with increased cardiovascular morbidity and mortality. The development of manifestations of dyscirculatory encephalopathy in patients with a neurological profile with signs of thyroid dysfunction is associated not only with a systemic change in blood pressure and peripheral vascular resistance, but also with dyshormonal intracerebral changes. Given the ongoing trend of population aging, the importance of addressing chronic cerebrovascular diseases is growing significantly.
Aim. Our study was to investigate psychological and emotional disorders in patients with dyscirculatory encephalopathy patients and hypothyroidism according to the data of a prospective study.
Materials and methods. A total of 60 patients with hypertensive dyscirculatory encephalopathy and accompanying hypothyroidism, who were monitored over a 10-year period, were examined.
Results. According to the data of a prospective study, in patients with HDE and accompanying hypothyroidism, according to the MMSE scale, deterioration of such indicators as "memory", "attention and calculation", "reproduction of words" is noted. The general indicator of cognitive productivity in the second group (examined patients with HDE and concomitant hypothyroidism at the present time) is statistically significantly worse (p<0.05) than in the first group. Dementia of a mild degree (p<0.05) was detected in patients of the Group II, which reflects the significant negative impact of hypothyroidism on human cognitive functions. According to Beck's depression scale, mild and moderate depression was found in patients of the Group II.
Conclusions. According to the results of a prospective study, it was established that concomitant hypothyroidism is a significant factor in the adverse course of hypertensive dyscirculatory encephalopathy in terms of cognitive changes and depressive disorders.Вступ. Проблема коморбідності в кардіоневрології є однією з актуальних проблем сучасної системи охорони здоров’я. Коморбідність ускладнює перебіг захворювань, погіршує прогноз і збільшує число ускладнень. При коморбідності головною причиною летальних випадків у переважної більшості (94,6 %) пацієнтів є кардіоваскулярна і цереброваскулярна патологія.
У контексті коморбідності слід відмітити, що захворювання щитоподібної залози в Україні та в інших країнах стали однією з найпоширеніших ендокринних патологій, що спричиняють погіршення якості життя та працездатності. Гіпотиреоз асоціюється з підвищенням серцево-судинної захворюваності та смертності. Розвиток проявів дисциркуляторної енцефалопатії у хворих неврологічного профілю з ознаками порушення функції ЩЗ пов’язаний не тільки з системною зміною артеріального тиску та периферійного судинного опору, а також із дисгормональними внутрішньомозковими змінами. У зв’язку зі стійкою тенденцією до старіння населення, значущість проблеми розвитку хронічних цереброваскулярних захворювань значно зростає.
Мета. Дослідити психоемоційні порушення у пацієнтів з дисциркуляторною енцефалопатією пацієнтів та гіпотиреозом за даними проспективного дослідження.
Матеріали та методи. Було проведене клініко-неврологічне, нейропсихологічне, інструментальне, лабораторне обстеження 60 пацієнтів з гіпертензивною дисциркуляторною енцефалопатією та супутнім гіпотиреозом, які перебували під наглядом впродовж 10 років.
Результати. За даними проспективного дослідження у пацієнтів з ГДЕ та супутнім гіпотиреозом, за шкалою MMSE, відмічається погіршання таких показників, як «пам’ять», «увага і розрахунок», «відтворення слів». Загальний показник когнітивної продуктивності у другій групі (обстежені хворих з ГДЕ та супутнім гіпотиреозом на теперішній час) статистично значуще гірший (p<0,05), ніж у першій групі. Виявлена деменція легкого ступеня (p<0,05) у пацієнтів ІІ групи, що відображає суттєвий негативний вплив гіпотиреозу на когнітивні функції людини. За шкалою депресії Бека у пацієнтів ІІ групи виявлена депресія легкого та помірного ступеня.
Висновки. За результатами проспективного дослідження встановлено, що супутній гіпотиреоз є значущим фактором несприятливого перебігу гіпертонічної дисциркуляторної енцефалопатії за когнітивними змінами та депресивними розладами
АНТИФУНГАЛЬНА ТЕРАПІЯ І ПЕСТИЦИДИ: ЧИ Є ЗВ’ЯЗОК?
No full textIntroduction. During the last decades, the resistance of fungi to antifungal drugs has remained one of the key problems of practical medicine and medical science and requires in-depth study. The work is devoted to the study of an important issue – the possibility of the formation of drug resistance to antifungal therapy under the influence of fungicidal drugs in fungi of the genus Candida. Fungicides, in particular triazole and imidazole derivatives, are widely used today in various areas of the national economy, both in our country and in the world as a whole.
Aim. To explore the potential development of antifungal drug resistance in Candida fungi due to pesticide exposure.
Materials and methods. Microorganism Cultures: Included reference strains (Candida albicans DSM 1386, Candida krusei RN 7106, Candida glabrata Y-199) and clinical strains (C. albicans, C. krusei, C. glabrata) from various collections. MIC and MFC Determination: MICs were identified via serial dilutions in AM3 medium with Candida suspensions. MFC was determined by seeding samples on Sabouraud medium, with results evaluated after incubation. Candida Sensitivity to Antifungal Drugs: Sensitivity of Candida strains to antifungal drugs (imidazoles, triazoles, polyenes) was assessed using the disk diffusion method. Candida Resistance Formation: Clinical strains were passaged in nutrient media with increasing fungicide concentrations to study resistance development.
Results. The article presents the results of determining the sensitivity of Candida fungi to fungicides from the triazole and imidazole groups, and it is shown that it varies and depends on the species and strain characteristics of the studied cultures. The impact of the adaptation process of fungal pathogens to azole (difenoconazole and propiconazole) and imidazole (imazalil and prochloraz) fungicides on their sensitivity to antifungal drugs is described, and experimental evidence demonstrates the potential for the development of cross-resistance among pathogens to chemically similar drugs. The influence of the Candida adaptation processes to azole fungicides (difenoconazole and propiconazole) and imidazoles (imazalil and prochloraz) on their sensitivity to medicinal antifungal drugs is described, and the possibility of the formation of cross-resistance to drugs with similar chemical structures in the causative agents of fungal infections has been experimentally proven. At the same time, it was established that, in some cases, the process of adaptation of this group of microorganisms to fungicides was accompanied by an increase in their sensitivity to antimycotics, which are used to treat fungal infections.
Conclusions. The results of laboratory studies presented in the article indicate a direct connection between the use of fungicides and the acquisition of resistance among the causative agents of fungal infections to medical antifungal drugs.Вступ. Протягом останніх десятиліть резистентність грибів до протигрибкових препаратів залишається однією із ключових проблем практичної медицини та медичної науки і потребує глибокого вивчення. Робота присвячена дослідженню важливого питання – можливості формування у грибів роду Candida лікарської стійкості до антимікотичної терапії під впливом фунгіцидних препаратів. Фунгіцидні засоби, зокрема похідні триазолу та імідазолу сьогодні широко використовуються у різних сферах народного господарства як в нашій країні, так і в цілому у світі.
Мета. Вивчити можливість розвитку стійкості до протигрибкових препаратів у грибів роду Candida під впливом пестицидів.
Матеріали та методи. Культури мікроорганізмів: Використовувалися референсні штами (Candida albicans DSM 1386, Candida krusei RN 7106, Candida glabrata Y-199) та клінічні штами (C. albicans, C. krusei, C. glabrata) з різних колекцій. Визначення МІК і МФК: МІК визначали методом серійних розведень у середовищі AM3 із суспензіями Candida. МФК визначали шляхом висіву зразків на середовище Сабуро з подальшою інкубацією. Чутливість Candida до протигрибкових препаратів: чутливість штамів Candida до протигрибкових препаратів (імідазоли, триазоли, полієни) оцінювали методом дискової дифузії. Формування стійкості Candida: Клінічні штами проходили серію пасажів у живильних середовищах з підвищеними концентраціями фунгіцидів для вивчення розвитку стійкості.
Результати. В статті представлені результати визначення чутливості грибів роду Candida до фунгіцидів групи триазолу і імідазолу та показано, що вона є різною і залежить від видових та штамових особливостей досліджуваних культур. Експериментально обґрунтовано здатність кандид набувати резистентність до фунгіцидів в умовах експерименту, а також показано, що цей процес залежить як від класу фунгіциду, так і від штамових та видових особливостей використаних у досліді культур грибів. Описано вплив процесу адаптації кандид до фунгіцидів групи азолів (дифеноконазолу і пропіконазолу) та імідазолів (імазалілу і прохлоразу) на їх чутливість до лікарських протигрибкових препаратів та експериментально доведено можливість формування у збудників грибкових інфекцій перехресної резистентності до близьких за хімічною формулою лікарських засобів. Водночас встановлено, що в окремих випадках процес адаптації даної групи мікроорганізмів до фунгіцидів супроводжувався підвищенням їх чутливості до антимікотиків, які використовуються для лікування грибкових інфекцій.
Висновки. Представлені в статті результати лабораторних досліджень вказують на прямий зв’язок між використанням фунгіцидів та набуттям резистентності серед збудників грибкових інфекцій до медичних протигрибкових препаратів
ДОСВІД РЕКОНСТРУКТИВНО-ВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ ПРИ МНОЖИННИХ ПЕРЕЛОМАХ РЕБЕР
Get PDFAim. To analyze the effectiveness of operative and conservative treatment of patients with multiple rib fractures.
Materials and methods. A retrospective study was conducted on 450 inpatients from 2020 to 2024, who were treated in the polytrauma department of the Communal Non-Commercial Enterprise “Kyiv City Clinical Hospital No. 17” (CNCE “KCCH No. 17”) with a diagnosis of multiple rib fractures.
The patients were divided into two study groups. The first group (main group, 46 patients), hospitalized with multiple rib fractures, underwent reconstructive and restorative surgery. The second group (control group, 51 patients), hospitalized with multiple rib fractures, received conservative treatment.
The methods used in the study included clinical (anamnesis, analysis of medical records, clinical examination) and instrumental (multislice spiral computed tomography). The study used statistical, analytical methods and the method of empirical research. To determine the difference in the indicators of the compared groups, the Chi-square test was used, to check the distribution for normality, the D’Agostino-Pearson test, the Wilcoxon W-test were used. The difference was considered statistically significant at a p-value < 0,05. The median (M) and standard deviation (SD) were also determined.
Results. Reconstructive and restorative surgeries were performed on 46 patients. The study showed that the main victims were patients aged 45 to 59 years in both groups – 43,48% and 31,37%, respectively. Among the reasons that led to the trauma of patients, catatrauma should be highlighted – 42,3% of all cases. It was reliably proven that the development of pneumonia is significantly lower in the main group – 8,7% than in the comparison group – 50,98% (p<0,001). In both groups, injuries to the upper bones were most common, occurring in 21 (45,6%) and 17 (33,3%) patients in the main group and the comparison group, respectively. According to calculations, patients in the control group had a significantly longer duration of treatment compared to the main group – 13,5±1,09 versus 18±2,82 days (p<0,001), a longer duration of stay in the ICU compared to the main group – 32±63,61 versus 184±52,27 hours (p<0,001), a longer duration of stay on mechanical ventilation compared to the main group – 26±49,6 versus 187±56,27 hours (p<0,001).
Conclusions. Reconstructive and restorative surgeries for chest wall skeleton disorders are extremely necessary, as they allow to improve the treatment outcomes of patients with this pathology.Мета. Провести аналіз ефективності оперативного та консервативного лікування пацієнтів з множинними переломами ребер.
Матеріали та методи. Було ретроспективно досліджено 450 стаціонарних хворих за період з 2020 по 2024 роки, які проходили лікування у відділенні політравми Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №17» (КНП «КМКЛ №17») з діагнозом множинні переломи ребер. Пацієнти були розподілені на дві групи дослідження. Перша група (основна, 46 пацієнтів) – госпіталізовані з діагнозом множинні переломи ребер, яким виконувались реконструктивно-відновлювальні операції. Друга група (контрольна група, 51 пацієнт) – госпіталізовані з діагнозом множинні переломи ребер, які лікувались консервативно. Методи, що використовувались в дослідженні – клінічні (анамнестичний, аналіз медичної документації, клінічне обстеження), інструментальні (мультиспіральна комп’ютерна томографія). В дослідженні були використані статистичні, аналітичні методи та метод емпіричного дослідження. Для визначення різниці показників порівнюваних груп хі-квадрат, для перевірки розподілу на нормальність використано критерій Д’Агостіно-Пірсона, W-критерій Вілкоксона. Достовірною прийнято різницю при значенні похибки р=<0,05. Також було визначено медіану (М) і стандартне відхилення (SD).
Результати. Реконструктивно-відновлювальні операції були проведені 46 пацієнтам. Доведено, що основними постраждалими були пацієнти від 45 до 59 років в обох групах – 43,48% та 31,37% відповідно. Серед причин, що призводили до травми пацієнтів слід виділити кататравму – 42,3% всіх випадків. Достовірно доведено, що розвиток пневмонії суттєво менший в основній групі – 8,7%, ніж в групі порівняння – 50,98% (р<0,001). В обох групах найчастіше зустрічались травми верхніх кісток – у 21 (45,6%) та у 17 (33,3%) пацієнтів у основній групі та групі порівняння відповідно. За результатами дослідження, у пацієнтів контрольної групи спостерігалась достовірно вища тривалість лікування у порівнянні з основною групою – 13,5±1,09 проти 18±2,82 дні (p<0,001), довша тривалість перебування у відділенні реанімації та інтенсивної терапії у порівнянні з основною групою – 32±63,61 проти 184±52,27 год. (p<0,001), довша тривалість перебування на апараті штучної вентиляції легень у порівнянні з основною групою – 26±49,6 проти 187±56,27 год. (p<0,001).
Висновки. Реконструктивно-відновлювальні операції при множинних переломах ребер є вкрай необхідними, бо дозволяють покращити результати лікування пацієнтів з даною патологією
ОСОБЛИВОСТІ ДЕТЕКЦІЇ СТОРОННІХ ТІЛ МЕТАЛЕВОГО ТА НЕМЕТАЛЕВОГО ПОХОДЖЕННЯ В БІОЛОГІЧНИХ ТКАНИНАХ, ОТРИМАНИХ ВНАСЛІДОК БОЙОВОЇ ТРАВМИ: ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
Get PDFIntroduction. The presence of foreign bodies in the human body is often the result of injuries with a violation of the integrity of the integumentary structures. In combat conditions, fragments of metal, glass or other materials can enter the body, which complicates diagnosis. Metal objects are well visualized on radiography and CT, but non-metallic materials, such as wood or plastic, require the use of other imaging methods, such as ultrasound or MRI. Increasing the sensitivity of detection methods is an important task of modern medicine. A separate important issue in the detection of foreign bodies (FB) is their intraoperative detection and navigation. Removal of a foreign body resulting from combat trauma is often a complex technical task that requires special skills of the surgeon and high-tech medical equipment that can be used during surgical intervention. Such equipment must meet medical safety standards, be mobile and convenient to use, and must be resistant to multiple sterilizations and exposure to aggressive chemicals and biological fluids.
Aim. Analysis of modern approaches and technologies for detecting foreign bodies of metallic and non-metallic origin in biological tissues resulting from combat trauma.
Results and discussion. Various imaging methods can be used to detect foreign objects, such as ultrasound, conventional radiography, computed tomography, or magnetic resonance imaging. The visibility of foreign bodies depends on the interaction of the physicochemical properties of the object and the physical phenomena underlying the corresponding imaging method. The currently accepted methods are the main tools for diagnosing FB, each of which has its own advantages and limitations. For accurate planning of surgical interventions, it is necessary to use radiography, ultrasound, CT, or MRI, depending on the situation. In the case of complex injuries, intraoperative navigation should be used to localize the FB and minimize the risk of complications.
Conclusions. Development of new imaging techniques: Development of non-radioactive fragments detection in gunshot wounds using noise emission technology, imaging and intraoperative navigation will increase the efficiency of detection and treatment of patients with FB.Вступ. Наявність сторонніх тіл в організмі людини часто є результатом травм з порушенням цілісності покривних структур. У бойових умовах фрагменти металу, скла чи інших матеріалів можуть потрапити в організм, що ускладнює діагностику. Металеві об'єкти добре візуалізуються на рентгенографії та КТ, проте неметалеві матеріали, як дерево чи пластик, потребують застосування інших методів візуалізації, таких як УЗД чи МРТ. Підвищення чутливості методів детекції є важливим завданням сучасної медицини. Окремим важливим питанням виявлення сторонніх тіл (СТ) є інтраопераційна їх детекція та навігація. Видалення стороннього тіла, отриманого внаслідок бойової травми, часто є складним технічним завданням, що потребує спеціальних навичок хірурга та високотехнологічного медичного устаткування, що може бути використане під час проведення хірургічного втручання. Таке обладнання має відповідати стандартам медичної безпеки, бути мобільним та зручним у використанні, має бути стійким до множинної стерилізації та впливу агресивних хімічних речовин та біологічних рідин.
Мета. Аналіз сучасних підходів та технологій детекції сторонніх тіл металевого та неметалевого походження в біологічних тканинах, отриманих внаслідок бойової травми.
Результати та обговорення. Для виявлення сторонніх предметів можна використовувати різні методи візуалізації, наприклад, ультразвукове дослідження, традиційну рентгенографію, комп’ютерну томографію або магнітно-резонансну томографію. Видимість сторонніх тіл залежить від взаємодії фізико-хімічних властивостей об’єкта та фізичних явищ, що лежать в основі відповідного способу візуалізації. Загальноприйняті на сьогодні методи є основними інструментами для діагностики СТ, кожен з яких має свої переваги та обмеження. Для точного планування хірургічних втручань необхідно використовувати рентгенографію, УЗД, КТ або МРТ, залежно від ситуації. У випадку складних пошкоджень необхідно використовувати інтраопераційну навігацію для локалізації СТ та мінімізації ризику ускладнень.
Висновки. Розвиток нових методів візуалізації: розвиток виявлення нерентгенконтрастних уламків у вогнепальній рані за допомогою технології шумової емісії, візуалізації і інтраопераційної навігації підвищить ефективність виявлення та лікування пацієнтів із СТ
ФУНКЦІОНАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ПАЦІЄНТІВ ПОХИЛОГО ВІКУ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОГО ІНСУЛЬТУ
Get PDFIntroduction. A history of severe neurological disease often has an impact on the patient's future life. This applies to all aspects of a person's life – functional, social, mental, and spiritual.
Aim. To perform functional assessment of elderly patients who have suffered a stroke to determine the impact of certain demographic factors and clinical manifestations on daily functioning.
Materials and methods. The study was conducted on the basis of the Department of Medical Rehabilitation at the Petrykivka Regional Geriatric Nursing Home a group of 86 post-stroke patients. Functional status was assessed using the Barthel Index (BI), depressive disorders were assessed using the Geriatric Depression Scale (GDS), and higher cognitive functions were assessed using the Mini-Mental State Examination (MMSE). Statistical processing of the results was carried out using Microsoft Excel and STATISTICA version 10.0.
Results. The analysis revealed no statistically significant differences in the functional activity of patients in the first and second assessments of Friedman's ANOVA (N=86, df 1)=0.31; p=0.581. If a similar result was obtained during repeated measurements, the patients were assigned to groups with the same level of functional activity. Age, gender and number of comorbidities statistically significantly (p<0.05) influenced the level of functional status of patients. In contrast, the functional status of the subjects was not affected by place of residence (p>0.05) and marital status (p>0.05). A significant correlation was found between depressive disorders (Spearman's rank 0.437; p<0.05), disorders of higher cognitive functions (Spearman's rank 0.546; p<0.05) and the level of functional activity.
Conclusions. Functional independence after stroke is gradually restored in most elderly patients, although the rate and extent of recovery can vary significantly depending on individual clinical characteristics. In general, men have slightly better functional outcomes than women, which may be related to both biological factors and socio-behavioral aspects. At the same time, the advancing age, the presence of multiple comorbidities, in particular cardiovascular and metabolic pathology, significantly complicate the rehabilitation process and negatively affect the rate of recovery of daily activities. Functional capacity after stroke is closely related to the psychoemotional state of patients: the presence of depressive manifestations, anxiety disorders, as well as cognitive disorders in the form of decreased attention, memory and executive functions, causes a lower level of adaptation and slows down recovery. The scientific literature emphasizes the multifactorial nature of such disorders, which should be taken into account when planning an individualized neurorehabilitation program.Вступ. Наявність тяжкого неврологічного захворювання в анамнезі часто має вплив на подальше життя пацієнта. Це стосується всіх аспектів життя людини – функціонального, соціального, психічного та духовного.
Мета. Функціональне оцінювання пацієнтів похилого віку, які перенесли інсульт для з’ясування впливу окремих демографічних чинників та клінічних проявів на повсякденну активність.
Матеріали та методи. Дослідження проводили на базі кафедри медичної реабілітації в КЗ ТОР «Петриківський обласний геріатричний пансіонат» на групі з 86 пацієнтів після перенесеного інсульту. Функціональний стан оцінювали за допомогою індексу Бартел – BI, депресивні розлади – за допомогою геріатричної шкали депресії – GDS, вищі когнітивні функції – за допомогою короткої шкали оцінки психічного статусу – MMSE. Статистична обробка результатів проводилася за допомогою програми Microsoft Excel та STATISTICA версії 10.0.
Результати. В результаті аналізу не виявлено статистично достовірних відмінностей у функціональній активності пацієнтів в першому та другому оцінюваннях ANOVA Фрідмана (N=86, df 1)=0,31; p=0,581. Пацієнти, для яких при повторних вимірах були отримані схожі результати, були віднесені до груп з однаковим рівнем функціональної активності. Вік, стать та кількість супутніх захворювань статистично достовірно (p<0,05) впливали на рівень функціонального стану пацієнтів. Натомість, на функціональний стан обстежуваних не впливали місце проживання (p>0,05) та сімейний стан (p>0,05). Достовірний кореляційний зв’язок виявлено між депресивними розладами (ранг Спірмена 0,437; p<0,05), розладами вищих когнітивних функцій (ранг Спірмена 0,546; p<0,05) та рівнем функціональної активності.
Висновки. Функціональна незалежність після перенесеного інсульту поступово відновлюється у більшості пацієнтів літнього віку, хоча темпи та обсяг відновлення можуть суттєво варіювати залежно від індивідуальних клінічних особливостей. Загалом, чоловіки мають дещо кращі функціональні результати у порівнянні з жінками, що може бути пов’язано як із біологічними факторами, так і з соціально-поведінковими аспектами. У той же час, прогресуючий вік, наявність множинних супутніх захворювань, зокрема серцево-судинної та метаболічної патології, значною мірою обтяжує процес реабілітації та негативно впливає на темпи відновлення повсякденної активності. Функціональна спроможність після інсульту є тісно пов’язаною із психоемоційним станом пацієнтів: наявність депресивних проявів, тривожних розладів, а також когнітивних порушень у вигляді зниження уваги, пам’яті та виконавчих функцій, обумовлює нижчий рівень адаптації та гальмує відновлення. У науковій літературі наголошується на багатофакторному характері таких порушень, які слід враховувати при плануванні індивідуалізованої програми нейрореабілітації
ХІРУРГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ТРОМБОЗУ ЗОНИ АРТЕРІАЛЬНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ ІЗ ЗАГРОЗЛИВОЮ ІШЕМІЄЮ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ
Get PDFIntroduction. Arterial disease of the lower extremities usually affects the femoral-popliteal segment and includes a number of clinical manifestations that are associated with a decrease in the patients' functional capacity and their quality of life.
Aim. To study the effectiveness and evaluate the results of repeated and thrombotic-preventive operations in diabetic patients with threatening lower limb ischemia and to develop a diagnostic algorithm by clearly structuring the indications for performing operations to prevent thrombosis in the arterial reconstruction zone.
Materials and methods. Results of surgical treatment of 110 patients with diabetes mellitus and threatening lower limb ischemia and stenotic-occlusive lesions of the popliteal-tibial segment, who underwent open, endovascular and hybrid reconstructive operations on the arteries of the lower limbs in order to improve blood supply and eliminate the phenomena of threatening lower limb ischemia.
Results. The results of operations that prevent thrombosis are significantly (p<0.05) better than the results of repeated operations. Preventive thrombosis operations are aimed not only at preventing thrombosis in the arterial reconstruction zone but also at significantly improving clinical outcomes (p<0.05). Given the significant percentage of amputations after repeated reconstructive operations (25 % after 1 year), we proposed a protocol for examining patients after the primary operation, taking into account the presence of risk factors for systemic obstructive arterial lesions and thrombosis of the arterial circulation and in the inflow and outflow tracts.
Conclusions. Thus, preventive surgery, to a much greater extent than repeated surgery, prolongs the time of limb preservation and improves the quality of life of operated patients. Taking into account the risk factors for thrombosis of the arterial reconstruction zone according to the developed algorithm allows for timely examination of patients from the high-risk group and timely raising the question of performing surgical intervention that prevents thrombosis of the arterial reconstruction zone. Based on the developed diagnostic algorithm, indications for performing thrombosis-preventive operations were formulated.Вступ. Захворювання артерій нижніх кінцівок зазвичай вражає стегново-підколінний сегмент і охоплює низку клінічних проявів, котрі пов’язані зі зниженням функціональної здатності пацієнтів та їх якості життя.
Мета. Дослідження ефективності та проведення оцінки результатів повторних та попереджуючих тромбоз операцій у пацієнтів з цукровим діабетом та загрозливою ішемією нижньої кінцівки і розробка діагностичного алгоритму шляхом чіткої структуризації показань до виконання операцій попереджуючих тромбоз зони артеріальної реконструкції.
Матеріали та методи. Результати хірургічного лікування 110 пацієнтів з цукровим діабетом і загрозливою ішемією нижньої кінцівки та стенотично-оклюзійним ураженням артерій підколінно-гомілкового сегмента, яким було проведено відкриті, ендоваскулярні або гібридні реконструктивні хірургічні втручання на артеріях нижніх кінцівок з метою відновлення кровопостачання та ліквідації явищ загрозливої ішемії нижньої кінцівки.
Результати. Результати операцій, які запобігають тромбозу достовірно (р<0,05) ефективніші аніж результати повторних оперативних втручань. Попереджуючі тромбоз операції направлені не лише на профілактику тромбозу зони артеріальної реконструкції, та достовірно (р<0,05) призводять до клінічного поліпшення. Зважаючи на значний відсоток ампутацій кінцівок після проведених повторних реконструктивних операцій (25% через 1 рік), нами обґрунтовано доцільність використання протоколу обстеження пацієнтів після проведеного первинного оперативного втручання з урахуванням наявності у таких пацієнтів факторів ризику розвитку стенотично-оклюзійних уражень і тромбозу зони артеріальної реконструкції в шляхах припливу і відтоку.
Висновки. Отже, попереджуюча операція в значно більшій мірі, ніж повторна, подовжує час збереження кінцівки і покращує якість життя оперованих хворих. Урахування факторів ризику тромбозу зони артеріальної реконструкції згідно розробленого алгоритму дозволяє своєчасно здійснювати відповідні обстеження у хворих з групи високого ризику та вчасно проводити оперативні втручання, котрі попереджують тромбоз зони артеріальної реконструкції. На підставі розробленого діагностичного алгоритму сформульовані показання до виконання попереджуючих тромбоз операцій
ВИБІР ТАКТИКИ ПАЛІАТИВНОГО ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА НЕРЕЗЕКТАБЕЛЬНИЙ РАК ГОЛОВКИ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ, УСКЛАДНЕНИЙ ОБСТРУКТИВНОЮ ЖОВТЯНИЦЕЮ, У ВИПАДКАХ ВИСОКОГО ХІРУРГІЧНОГО ТА АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНОГО РИЗИКІВ
No full textIntroduction. The disadvantages of open operations to eliminate biliary obstruction and duodenal obstruction in patients with unresectable pancreatic head cancer are a high incidence of postoperative complications (up to 40%) and mortality (up to 15‒20%). When installing self-expanding metal stents (SEMS), the incidence of complications and mortality varies within 1‒3%. However, during surgical bypass operations, effective drainage of the biliary system and stomach lasts for more than a year, and SEMS are subject to obstruction with the development of cholangitis 6 months after installation.
Aim. To improve the results of palliative surgical treatment of patients with unresectable pancreatic head cancer complicated by obstructive jaundice in cases of high surgical and anesthetic risk.
Materials and methods. The results of palliative surgical treatment of two groups of patients with unresectable pancreatic head cancer complicated by obstructive jaundice with a physical status of ASA-PS III were analyzed. The retrospective cohort (comparison group) included 18 patients who underwent biliary-digestive drainage by open surgical operations. The prospective cohort (main group) included 26 patients who underwent endoscopic stenting of the biliary system with SEMS.
Results. The treatment strategy for patients consists of gradually eliminating biliary and duodenal obstruction, and managing multiorgan failure by implementing an individualized treatment plan for patients developed by specialists from multidisciplinary medical groups. In cases of diagnosis of acute carcinomatous pancreatitis in patients with signs of hypertension of the main pancreatic duct, it is advisable to perform its transpapillary drainage with stenting of the common bile duct. In patients with physical status of ASA-PS III and Karnofsky index ≥70 (2 points on the ECOG scale), chemotherapy with gemcitabine tended to increase survival by 28.2% (p=0.16).
Conclusions. The use of the SEMS biliary system stenting procedure to restore the biliary-digestive bile passage, compared with the traditional surgical technology of biliary-digestive bypass, is accompanied by a reduction in the complication rate by 52.6% (p=0.0007) and mortality by 31.2% (p=0.01).Вступ. Недоліками відкритих операцій усунення біліарної обструкції та дуоденальної непрохідності у хворих на нерезектабельний рак головки підшлункової залози є висока частота післяопераційних ускладнень (до 40 %) та летальність (до 15‒20 %). При встановленні саморозширюваних металевих стентів (Self-Expanding Metal Stents – SEMS) частота ускладнень та летальності коливається в межах 1‒3 %. Однак при операціях хірургічного шунтування ефективне дренування біліарної системи і шлунку триває понад рік, а SEMS вже через 6 місяців після встановлення піддаються обструкції з розвитком холангіту.
Мета. Покращити результати паліативного хірургічного лікування хворих на нерезектабельний рак головки підшлункової залози, ускладнений обструктивною жовтяницею, у випадках високого хірургічного та анестезіологічного ризику.
Матеріали та методи. Проаналізовано результати паліативного хірургічного лікування двох груп хворих на нерезектабельний рак головки підшлункової залози, ускладнений обструктивною жовтяницею, із фізичним статусом градації ASA-PS III. До ретроспективної когорти (група порівняння), включено 18 хворих, яким біліодигестивне дренування виконано відкритими хірургічними операціями. До проспективної когорти (основна група) включено 26 пацієнтів, яким було виконано ендоскопічні операції стентування біліарної системи з використанням SEMS.
Результати. Тактика лікування хворих полягає у поетапному усуненні обструкції біліарної системи, поліорганної недостатності, дуоденальної непрохідності шляхом реалізації індивідуального плану лікування хворих, розробленого фахівцями мультидисциплінарних лікарських груп. У випадках діагностики у хворих гострого канцероматозного панкреатиту з ознаками гіпертензії головної панкреатичної протоки доцільно проводити її транспапілярне дренування із стентуванням загальної жовчної протоки. У пацієнтів із фізичним статусом градації ASA-PS III і індексом Karnofsky ≥70 (2 бали за шкалою ECOG) і проведенням хіміотерапії гемцитабіном відмічена тенденція до збільшенням виживаності на 28,2 % (p=0,16).
Висновки. Використання з метою відновлення біліодигестивного пасажу жовчі процедури стентування біліарної системи за допомогою SEMS у порівнянні із традиційною хірургічною технологією біліодигестивного шунтування супроводжується зменшенням питомої ваги ускладнень на 52,6 % (p=0,0007), а летальності на 31,2% (p=0,01)
ІНТЕГРАЦІЯ ШКАЛ ОЦІНКИ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ХРОНІЧНОЇ МІГРЕНІ ТА ГОЛОВНОГО БОЛЮ НАПРУГИ
Get PDFIntroduction. Chronic headache, including migraine and tension-type headache, affects a significant proportion of the population worldwide, posing a serious challenge to the healthcare system. Although diagnostic techniques are constantly improving, the definition of chronic primary headache remains a challenging task.
Aim. To evaluate the effectiveness of integrating specialized scales and questionnaires to improve the diagnosis and prognosis of chronic tension-type headache and chronic migraine.
Materials and methods. The study included 61 individuals diagnosed with “Chronic Tension Headache” (CTH) or “Chronic Migraine” (CM) (according to the International Classification of Headache-3), and 18 individuals control group without chronic headache. All patients underwent a clinical and neurological examination and assessment using scales and questionnaires that determined the qualitative and quantitative characteristics of pain, concomitant symptoms, and quality of life of patients. To determine the discriminatory ability of the questionnaires used in the study for differentiating between CTH and CM, a correlation analysis and ROC curve were conducted.
Results. The study revealed mainly strong direct correlations between the results of the McGill pain questionnaire (MPQ), the headache severity questionnaire НIT-6, the hospital anxiety and depression scale (HADS) and the visual analogue scale (VAS) in patients. A direct relationship was determined between the intensity of pain on the visual analogue scale and the HIT-6 score. The best operational characteristics (the highest sensitivity and specificity, AUC) were: the headache severity questionnaire HIT-6 (Se=96.67%; Sp=96.77%; AUC=0.990; p<0.01); MPQ: motivational-affective component (Se=100%; Sp=87.1%; AUC=0.990; p<0.01); visual analogue scale (Se=90%; Sp=96.77%; AUC=0.981; p<0.01); and the McGill pain questionnaire: sensory-discriminative component (Se=96.67%; Sp=100%; AUC=0.971; p<0.01).
Conclusions. The HIT-6, Visual Analogue Scale and McGill Pain Questionnaire (motivational-affective and sensory-discriminative components) can be used as an additional tool for differentiating chronic tension-type headache from chronic migraine in patients. The prediction of the course of chronic migraine and chronic headache using questionnaires and scales depends on the severity of anxiety and depression, quality of life indicators and pain characteristics. Questionnaires and scales are relevant additional diagnostic methods in establishing the diagnosis of primary headache.Вступ. Хронічний головний біль, включаючи мігрень та головний біль напруги, вражає значну частину населення по всьому світу, що створює серйозну проблему для системи охорони здоров’я. Хоча діагностичні методики постійно вдосконалюються, визначення хронічного первинного головного болю залишається складним завданням.
Мета. Оцінити ефективність інтеграції спеціалізованих шкал та опитувальників для вдосконалення діагностики та прогнозування перебігу хронічного головного болю напруги та хронічної мігрені.
Матеріали та методи. У дослідження було включено 61 пацієнта з встановленим діагнозом «Хронічний головний біль напруги» або «Хронічна мігрень» (згідно Міжнародної класифікації головного болю 3 перегляду, 2018 року), та 18 осіб контрольної групи без хронічного головного болю. Усім пацієнтам було проведено клініко-неврологічне обстеження та оцінка за шкалами і опитувальниками, які визначали якісні та кількісні характеристики болю, супутні симптоми та якість життя пацієнтів. Для визначення дискримінаційної здатності опитувальників, застосованих у дослідженні, щодо перебігу хронічної мігрені та хронічного головного болю напруги, проводився кореляційний аналіз та побудова ROC-кривої.
Результати. У роботі виявлено переважно сильні прямі кореляційні зв’язки між результатами опитувальника болю Мак-Гілла, опитувальника тяжкості впливу головного болю НІТ-6, госпітальної шкали тривоги та депресії та візуальної аналогової шкали. Визначено пряму залежність між інтенсивністю болю за візуальною аналоговою шкалою та балом за опитувальником тяжкості впливу головного болю НІТ-6. Найкращі операційні характеристики мали: візуальна аналогова шкала (Se=90%; Sp=96,77%; AUC=0,981; p<0,01); опитувальник тяжкості впливу головного болю HIT-6 (Se=96,67%; Sp=96,77%; AUC=0,990; p<0,01); опитувальник болю Мак-Гілла: мотиваційно-афективний компонент (Se=100%; Sp=87,1%; AUC=0,990; p<0,01) та опитувальник болю Мак-Гілла: сенсорно-дискримінативний компонент (Se=96,67%; Sp=100%; AUC=0,971; p<0,01).
Висновки. Опитувальник тяжкості впливу головного болю HIT-6, візуальна аналогова шкала та опитувальник болю Мак-Гілла (мотиваційно-афективний та сенсорно-дискримінативний компоненти) можуть бути використані як додатковий інструмент для диференціації хронічного головного болю напруги від хронічної мігрені у пацієнтів. Прогнозування перебігу хронічної мігрені та хронічного головного болю за допомогою опитувальників та шкал залежить від вираженості тривоги та депресії, показників якості життя та характеристик болю. Опитувальники та шкали є релевантним додатковим діагностичним методом при встановленні діагнозу первинного головного болю
СТІЙКІСТЬ ТА АДАПТАЦІЙНІСТЬ ВЧИТЕЛІВ ТА СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ
No full textIntroduction. The article presents the logic and results of the study on the resilience and adaptability of teachers and students in wartime conditions by determining the theoretical and methodological foundations of the study, developing a criterion apparatus and diagnostic tools, and conducting an experimental study within the framework of cooperation with the Luhansk Taras Shevchenko National University, Borys Grinchenko Kyiv Metropolitan University, and Bogomolets National Medical University.
Aim. To present the criteria and diagnostic tools for studying the adaptability and resilience of teachers and students and the results of their diagnostics. To substantiate and develop practices for activating and improving (strengthening) the resilience of participants of the educational process in a modern university.
Materials and methods. The study used: methods of system-structural, genetic, and definitional analysis; meta-analysis of empirical data from domestic and foreign sources on the outlined issues; diagnostic tools containing standardized methods (Connor–Davidson resilience scale-10), the Questionnaire «Diagnostics of Social and Psychological Adaptation» (SPA) by K. Rogers and R. Diamond; Methodology for assessing coping behavior WCQ (coping test) (R. Lazarus, S. Folkman); Stressful Life Events Scale (T. Holmes, R. Rahe).
Results. The results obtained indicate that the average level of resilience and adaptability prevails among teachers and students. Among teachers, 28.54% demonstrate a high level of resilience, while among students, this figure was 11.19%, and 48.98% of teachers and 43.28% of students have a high level of adaptability.
Conclusions. The idea of a correlation between adaptability and resilience was confirmed, which made it possible to develop and substantiate a set of practices aimed at activating and improving (strengthening) the resilience of partisipants of the educational process in a modern university.Вступ. У статті представлено логіку і результати дослідження резільєнтності та адаптованості викладачів і студентів в умовах війни шляхом визначення теоретико-методологічних засад дослідження, розробки критеріального апарату та діагностичного інструментарію та проведення експериментального дослідження на базі ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Київського столичного університету імені Бориса Грінченка та Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
Мета. Проаналізувати вітчизняні та світові дослідження щодо сутності феномену адаптивності людини до стресових ситуації загалом та резільєнтності як одного з її вимірів зокрема. Представити критеріальний апарат і діагностичний інструментарій дослідження адаптованості та резільєнтності викладачів і студентів, презентувати результати їх діагностики. Обґрунтувати і розробити практики активізації та удосконалення (посилення) резільєнтності суб’єктів освітнього процесу в сучасному університеті.
Mатеріали та методи. Дослідження проводилося на базі трьох ЗВО України: ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Київського столичного університету імені Бориса Грінченка та Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Учасники відбиралися серед викладачів та студентів на основі попередньо визначених критеріїв включення. В процесі дослідження використано: методи системно-структурного, генетичного та дефініційного аналізу; метааналіз емпіричних даних вітчизняних та зарубіжних джерел з окресленої проблематики; діагностичний інструментарій, що містить стандартизовані методики (Connor–Davidson resilience scale-10), Опитувальник «Діагностика соціально-психологічної адаптації» (СПА) К. Роджерса і Р. Даймонд (в адаптації А. К. Осницького); Методика оцінки копінг-поведінки WCQ (копінг-тест) (Р. Лазарус, С. Фолкмен); Шкала стресогенних життєвих подій (T. Holmes, R. Rahe). Для встановлення кореляційних зв’язків було застосовано аналіз коефіцієнту кореляції Пірсона.
Результати. Отримані результати свідчать, що серед викладачів та студентів переважає середній рівень стійкості та адаптованості. Високий рівень стійкості мають 28,54% викладачів і 11,19% студентів, а високий рівень адаптованості – 48,98% викладачів і 43,28% студентів.
Висновки. В ході дослідження встановлено, що серед виявлених у суб’єктів освітнього процесу домінуючих копінг-стратегій найбільша частка у припадає: у викладачів – на копінг-стратегію «самоконтроль», а у студентів – на «пошук соціальної підтримки». Було підтверджено думку про кореляцію між адаптованістю та резильєнтністю, що уможливило розроблення й обґрунтування сукупності практик, спрямованих на активізацію та удосконалення (посилення) резільєнтності суб’єктів освітнього процесу в сучасному університеті