Clinical and Preventive Medicine (E-Journal) / Клінічна та профілактична медицина
Not a member yet
613 research outputs found
Sort by
РІВЕНЬ АДРОПІНУ У ПАЦІЄНТІВ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ ТА ПАРОКСИЗМАЛЬНОЮ ФОРМОЮ ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ
No full textIntroduction. Arterial hypertension is the most prevalent cardiovascular disease that leads to target organ damage, including the myocardium. Myocardial remodeling and fibrosis cause electrical and structural changes. Prolonged arterial hypertension with structural changes can lead to rhythm disturbances, including atrial fibrillation.
Aim. To analyze the levels of adropin in the blood serum of patients with arterial hypertension and paroxysmal atrial fibrillation.
Materials and methods. A total of 68 patients with stage II-III, grades 1-3 of arterial hypertension were examined and divided into two groups: Group 1 consisted of 36 patients with arterial hypertension, aged 61,3 ± 11,5 years; Group 2 included 32 patients with arterial hypertension and paroxysmal atrial fibrillation, aged 64,1 ± 7,4 years. The control group was formed of 20 apparently healthy individuals, aged 35,1 ± 2,8 years. All patients underwent complete blood count and biochemical blood test with a lipid profile. The level of adropin in the blood serum was determined using an enzyme-linked immunosorbent assay (FineTest ELISA Kit). ECG and EchoCG were performed in all patients.
Results. The history of arterial hypertension in patients of Group 2 was significantly longer (p<0,05). The level of adropin was lower in patients with arterial hypertension and atrial fibrillation (p<0,05). Correlations between adropin levels and systolic blood pressure (r=-0,375; p<0,01), pulse pressure (r=-0,335; p<0,05) were identified in all patients, and with low density lipoprotein cholesterol (r=-0,385; p<0,05) in Group 1, as well as body mass index in women of Group 2 (r=-0,738; p<0,05). It was found that patients with arterial hypertension and atrial fibrillation had significantly larger right ventricular, and left atrial sizes (p<0,01). The ejection fraction of the left ventricle was lower in patients of Group 2, compared to Group 1 (p<0,01). Significant correlations were also found between left atrial size and body mass index (r=0,359; p<0,01), heart rate (r=0,348; p<0,01), right ventricular size (r=0,259; p<0,05), left ventricle size (r=0,488; p<0,01), interventricular septal thickness (r=0,314; p<0,05), left ve
Introduction. Arterial hypertension is the most prevalent cardiovascular disease that leads to target organ damage, including the myocardium. Myocardial remodeling and fibrosis cause electrical and structural changes. Prolonged arterial hypertension with structural changes can lead to rhythm disturbances, including atrial fibrillation.
Aim. To analyze the levels of adropin in the blood serum of patients with arterial hypertension and paroxysmal atrial fibrillation.
Materials and methods. A total of 68 patients with stage II-III, grades 1-3 of arterial hypertension were examined and divided into two groups: Group 1 consisted of 36 patients with arterial hypertension, aged 61,3 ± 11,5 years; Group 2 included 32 patients with arterial hypertension and paroxysmal atrial fibrillation, aged 64,1 ± 7,4 years. The control group was formed of 20 apparently healthy individuals, aged 35,1 ± 2,8 years. All patients underwent complete blood count and biochemical blood test with a lipid profile. The level of adropin in the blood serum was determined using an enzyme-linked immunosorbent assay (FineTest ELISA Kit). ECG and EchoCG were performed in all patients.
Results. The history of arterial hypertension in patients of Group 2 was significantly longer (p<0,05). The level of adropin was lower in patients with arterial hypertension and atrial fibrillation (p<0,05). Correlations between adropin levels and systolic blood pressure (r=-0,375; p<0,01), pulse pressure (r=-0,335; p<0,05) were identified in all patients, and with low density lipoprotein cholesterol (r=-0,385; p<0,05) in Group 1, as well as body mass index in women of Group 2 (r=-0,738; p<0,05). It was found that patients with arterial hypertension and atrial fibrillation had significantly larger right ventricular, and left atrial sizes (p<0,01). The ejection fraction of the left ventricle was lower in patients of Group 2, compared to Group 1 (p<0,01). Significant correlations were also found between left atrial size and body mass index (r=0,359; p<0,01), heart rate (r=0,348; p<0,01), right ventricular size (r=0,259; p<0,05), left ventricle size (r=0,488; p<0,01), interventricular septal thickness (r=0,314; p<0,05), left ventricular posterior wall thickness (r=0,410; p<0,01), left ventricular myocardial mass (r=0,489; p<0,01), the ejection fraction of the left ventricle (r=-0,399; p<0,05), and adropin (r=-0,285; p<0,05) in all patients.
Conclusions. The level of adropin is significantly lower in the group of patients with arterial hypertension and atrial fibrillation (p<0,05). The decrease in adropin level is associated with increased left atrial size, higher systolic and pulse blood pressure, and elevated low density lipoprotein cholesterol levels in patients from both examined groups.
ntricular posterior wall thickness (r=0,410; p<0,01), left ventricular myocardial mass (r=0,489; p<0,01), the ejection fraction of the left ventricle (r=-0,399; p<0,05), and adropin (r=-0,285; p<0,05) in all patients.
Conclusions. The level of adropin is significantly lower in the group of patients with arterial hypertension and atrial fibrillation (p<0,05). The decrease in adropin level is associated with increased left atrial size, higher systolic and pulse blood pressure, and elevated low density lipoprotein cholesterol levels in patients from both examined groups.Вступ. Артеріальна гіпертензія є найпоширенішим серцево-судинним захворюванням, яке призводить до ураження органів-мішеней, включно з міокардом. Ремоделювання міокарда та фіброз стають причиною електричних та структурних змін, які при тривалому перебігу артеріальної гіпертензії можуть призводити до виникнення порушень ритму, включно з фібриляцією передсердь.
Мета. Проаналізувати рівні адропіну у сироватці крові пацієнтів з артеріальною гіпертензією та пароксизмальною формою фібриляції передсердь.
Матеріали та методи. Обстежено 68 пацієнтів з артеріальною гіпертензією ІІ-ІІІ стадії, 1-3 ступеня та розділено на дві групи: 1 група – 36 осіб з артеріальною гіпертензією віком 61,3 ± 11,5 років; 2 група – 32 пацієнти з артеріальною гіпертензією та пароксизмальною формою фібриляції передсердь віком 64,1 ± 7,4 років. До складу контрольної групи ввійшло 20 практично здорових осіб віком 35,1 ± 2,8 років. Усім пацієнтам проводили загальний та біохімічний аналіз крові та ліпідограму. Шляхом імуноферментного аналізу визначали рівень адропіну (FineTest ELISA Kit) у сироватці крові. Проведена ЕКГ та ЕхоКГ з розрахунком індексу маси міокарда та визначенням типу геометрії лівого шлуночка.
Результати. Анамнез артеріальної гіпертензії у пацієнтів групи 2 був вірогідно довшим (p<,05). Рівень адропіну був достовірно найнижчим у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та фібриляцією передсердь (p<0,05), а також встановлено ряд кореляційних зв’язків між рівнем гормону та систолічним артеріальним тиском (r=-0,375; p<0,01), пульсовим тиском (r=-0,335; p<0,05) у всіх пацієнтів двох груп, а також з холестерином лпопротеїнів низької щільності (r=-0,385; p<0,05) в осіб 1 групи та індексом маси тіла в осіб жіночої статі 2 групи (r=-0,738; p<0,05). Встановлено, що у осіб з артеріальною гіпертензією та фібриляцією передсердь діагностовано достовірно більші розміри правого шлуночка та лівого передсердя (p<0,01), а також нижчу фракцію викиду лівого шлуночка (p<0,01). Встановлено достовірні кореляційні зв’язки між розміром лівого передсердя та індексом маси тіла (r=0,359; p<0,01), частотою серцевих скорочень (r=0,348; p<0,01), розміром правого шлуночка (r=0,259; p<0,05), лівого шлуночка (r=0,488; p<0,01), товщиною міжшлуночкової перегородки (r=0,314; p<0,05) та задньої стінки лівого шлуночка (r=0,410; p<0,01), маси міокарда лівого шлуночка (r=0,489; p<0,01), фракції викиду лівого шлуночка (r=-0,399; p<0,05), а також адропіном (r=-0,285; p<0,05) у пацієнтів двох обстежених груп.
Висновки. Рівень адропіну є достовірно нижчим у групі пацієнтів з артеріальною гіпертензією та фібриляцією передсердь (p<0,05), а також зниження рівня гормону асоційовано зі збільшенням розмірів лівого передсердя, зростанням показників систолічного та пульсового артеріального тиску, а також зі зростанням рівня холестерину-ліпопротеїнів низької щільності у пацієнтів двох обстежених груп
ПОВЕДІНКОВІ ЧИННИКИ РИЗИКУ, АСОЦІЙОВАНІ З СЕКСУАЛЬНИМИ ДИСФУНКЦІЯМИ У ЧОЛОВІКІВ
No full textIntroduction. Sexual health is a fundamental part of everyone's physical, mental and social well-being. Despite the considerable interest of scientists in studying the impact of behavioral risk factors on sexual dysfunctions, most of them are fragmented and address specific aspects of the problem. However, comprehensive research on this issue is still lacking.
Aim. To analyze the impact of behavioral factors on the sexual dysfunctions in men.
Materials and methods. An analytical retrospective epidemiological study of 402 men with sexual dysfunctions and 200 men in the control group was conducted at private health care facilities. The diagnosis of sexual dysfunctions was carried out using standardized questionnaires: International Index of Erectile Function and Premature Ejaculation Diagnostic Tool. Lifestyle factors were studied according to the original author's program. The main group consisted of 232 men (57.7%) with erectile dysfunction, 89 (22.1%) with premature ejaculation, 61 (15.2%) with hypoactive sexual desire disorder and 20 (5.0%) with orgasmic dysfunction. Among the men with erectile dysfunction, 65 (28.0%) had mild, 130 (55.9%) had moderate, and 37 (16.1%) had severe dysfunction.
Results. The sexual dysfunctions in men were associated with high-risk alcohol consumption in both frequency (2-4 times per month) and quantity (2-3 standard doses per episode): OR=25.50 (95%CI=13.75-47.27) and 3.34 (2.22-5.02), respectively. The odds of sexual dysfunction significantly increased with harmful alcohol use (2-3 times per week and 4-6 standard doses per episode) to OR=70.83 (95%CI=4.36-1151.73) and 26.45 (6.43-108.79). The sexual dysfunctions were also accompanied with high odds of drug use (52.30; 3.21-853.30), tobacco smoking (10.38; 6.75-15.98), in particular, for more than 5 years (11.73; 6.79-20.27) and more than 10 cigarettes per day (5.96; 2.69-13.19), as well as with physical inactivity (9.39; 6.34-13.91) and irregular eating (4.22; 2.13-8.36) against the background of insufficient (up to 1.5 liters per day) fluid intake (4.30; 3.00-6.16).
Conclusions. Preventive counseling and care aimed at correcting individual lifestyles should be a mandatory component of sexual dysfunction management.Вступ. Сексуальне здоров’я є запорукою фізичного, психічного стану та соціального благополуччя кожної людини. Попри значний інтерес з боку науковців до вивчення впливу поведінкових чинників ризику на виникнення сексуальних дисфункцій, більшість з них фрагментовані і стосуються окремих аспектів проблеми. Разом з тим, комплексних досліджень з цього питання все ще недостатньо.
Мета. Проаналізувати вплив поведінкових чинників на розвиток сексуальних дисфункцій у чоловіків.
Матеріали та методи. На базі закладів охорони здоров’я приватної форми власності провели аналітичне ретроспективне епідеміологічне дослідження 402 чоловіків із сексуальними дисфункціями та 200 чоловіків контрольної групи.
Діагностика сексуальних дисфункцій здійснювалась за допомогою уніфікованих опитувальників: Міжнародний індекс еректильної дисфункції та Інструмент для діагностики передчасної еякуляції. Чинники способу життя вивчали за оригінальною авторською програмою. Основну групу склали 232 чоловіка (57,7%) з еректильною дисфункцією, 89 (22,1%) – з передчасною еякуляцією, 61 (15,2%) – з гіпоактивним розладом статевого потягу і 20 (5,0%) з оргазмічною дисфункцією. Серед чоловіків з еректильною дисфункцією 65 (28,0%) мали легкий, 130 (55,9%) – середній і 37 (16,1%) – важкий її ступінь.
Результати. Наявність сексуальних дисфункцій у чоловіків асоціювалася із ризикованим вживанням ними алкоголю за частотою (2-4 рази на місяць) і кількістю (2-3 стандартні дози за прийом): OR=25,50 (95%CI=13,75-47,27) та 3,34 (2,22-5,02) відповідно. Шанси порушень сексуальної функції суттєво зростали при небезпечному вживанні алкоголю (2-3 рази в тиждень та 4-6 стандартних доз за один прийом) до OR=70,83 (95%CI=4,36-1151,73) і 26,45 (6,43-108,79). Наявність сексуальних дисфункцій була поєднана і з високими шансами вживання наркотичних речовин (52,30; 3,21-853,30), з курінням тютюну (10,38; 6,75-15,98), зокрема більше 5 років (11,73; 6,79-20,27) та понад 10 сигарет в день (5,96; 2.69-13,19), з гіподинамією (9,39; 6,34-13,91) і нерегулярним харчуванням (4,22; 2,13-8,36) на тлі недостатнього (до 1,5 л в день) вживання рідини (4,30; 3,00-6,16).
Висновки. В менеджменті сексуальних дисфункцій обов’язковою складовою повинні бути профілактичні консультації і допомога, спрямована на корекцію індивідуального способу життя
МЕДИЧНА ДІЛОВА КОМУНІКАЦІЯ: ЕКОЛІНГВІСТИЧНІ МАРКЕРИ
No full textIntroduction. The issue of systematizing and regulating already established modern terminological systems in the Ukrainian language remains relevant, as evidenced by numerous scientific studies in recent years. Linguistic analysis of the conformity of scientific terminology to current language norms is at the center of ecolinguistics, or linguoecology – a new interdisciplinary field of research aimed at examining violations of correctness, clarity, logic, and other communicative characteristics of speech in a pragmatic sense. The focus of researchers is on the communication system, including medical communication, where the level of term usage culture acts as a marker of normative language use.
Aim. To develop a typology of violations of language norms in the functioning of medical terms based on an analysis of a corpus of document texts, to provide and substantiate professional recommendations regarding the appropriateness and normativity of term usage, and to identify the most acceptable nominations for use in medical texts.
Materials and methods. The materials for the study of language normativity in written formal communication of medical professionals are a corpus of healthcare document texts approved by the Ministry of Health of Ukraine as normative and directive business papers, published on the official website https://mozdocs.kiev.ua. The methods applied include systemic and structural analysis of texts for violations of language norms, editing methods, and the method of generalizing the obtained data.
Results. An assessment of the level of normativity of modern medical written communication has been provided, a typology of errors found in medical texts has been developed, and recommendations regarding adherence to language norms in the use of specific problematic medical terms have been proposed.
Conclusions. The study of the unification of terminology in scientific and professional communication, considering conformity with current language norms, contributes to the development of a mechanism to ensure a high level of professional medical language, which serves medicine as one of the most advanced domestic scientific fields.Вступ. Проблема впорядкування й нормування вже сформованих сучасних терміносистем української мови не втрачає актуальності, на що вказують численні наукові дослідження останніх років. Лінгвістичний аналіз відповідності наукової термінології чинним мовним нормам перебуває у фокусі проблематики еколінгвістики, або лінгвоекології – нового міждисциплінарного напрямку досліджень, скерованих у прагматичному сенсі на з’ясування порушень правильності, ясності, логічності й інших комунікативних характеристик мовлення. В полі зору дослідників – система комунікації, зокрема, й медичної, де маркером нормативності виступає якраз рівень культури терміновживання.
Мета. Розробити типологію порушень мовних норм у процесі функціонування медичних термінів у результаті аналізу корпусу текстів документів, надати й обґрунтувати фахові рекомендації щодо доцільності та нормативності терміновживання, визначивши найбільш прийнятні для використання в медичному тексті номінації.
Матеріали та методи. Матеріалами дослідження мовної нормативності письмової формальної комунікації медичного працівника є корпус текстів документів у галузі охорони здоров’я, затверджених МОЗ України як нормативно-директивні ділові папери й оприлюднених на офіційному сайті https://mozdocs.kiev.ua. Застосовано методи системного та структурного аналізу текстів на порушення мовних норм, методи редагування, метод узагальнення отриманих даних.
Результати. Надано оцінку рівня нормативності сучасної медичної писемної комунікації, розроблено типологію помилок, наявних у медичних текстах, запропоновано рекомендації щодо дотримання мовних норм у використанні конкретних проблемних медичних термінів.
Висновки. Дослідження уніфікації термінології наукової та фахової комунікації з урахуванням відповідності чинним мовним нормам сприяє виробленню механізму забезпечення високого рівня фахової медичної підсистеми мови, що обслуговує медицину як одну з найрозвиненіших вітчизняних наукових галузей
ПРОГНОЗУВАННЯ ЗВИЧНОГО НЕВИНОШУВАННЯ ВАГІТНОСТІ
No full textAim. To develop a model for the prognosis of recurrent pregnancy loss (RPL) which is based on the determination of the polymorphism of genes 675 5G4/G plasminogen activator inhibitor – 1 (PAI-1) and fibrinogen β 455 G→A and to evaluate its effectiveness.
Materials and methods. A prospective case-control study included 109 women in the 1st trimester of pregnancy with RPL and 34 conditionally healthy pregnant women with an uncomplicated obstetric history and no risk factors for miscarriage. Genetic polymorphisms of coagulation and fibrinolysis factors 675 5G/4G PAI-1and fibrinogen β 455 G→A have been investigated using allele-specific polymerase chain reaction.
Results. Pathological polymorphisms genes of hemostasis system play an important role in the development of miscarriage, namely such pathological genotypes as 675 4G/4G PAI-1 – increases the risk by 7.5 times (95 % CI 1.7-33.79), -455AA fibrinogen β – by 10.87 times (95 % CI 1.42-83.27). The combination of allelic variants of the PAI-1 genes 5G/4G, 4G/4G and fibrinogen β -455 GA, -455 A in women with RPL (53.2%) were significantly more common than in the control group (20.5%), (p<0.05, OR = 4.17, 95% CI 1.71-10.14). Pathogenetically grounded methods for predicting RPL have been developed. It is based on the determination of gene polymorphisms PAI-1 (675 5G/4G), fibrinogen β (-455 G→A) which consider the cumulative contribution each of the markers, and make it possible to determine the probability of miscarriage. Prognostic model has a sensitivity 69.72% (95% CI 60.19-78.16%), specificity –76.47% (95% CI 58.83-89.25%).
Conclusions. The course of pregnancy against the background of pathological polymorphisms of genes of the hemostasis system significantly increases the risk of habitual miscarriage, which should be considered when planning pregnancy in such women.Мета. Розробити модель прогнозу звичного невиношування вагітності на підставі визначення поліморфізму генів 675 5G/4G інгібітора активатора плазміногенa – 1 (РАІ-1) та фібриногену β 455 G→A та оцінити її ефективність.
Матеріали та методи. Проспективне дослідження випадок-контроль включало 109 жінок в 1 триместрі вагітності зі звичним невиношуванням вагітності та 34 умовно здорових вагітних з неускладненим акушерським анамнезом та без факторів ризику невиношування вагітності. Генетичні поліморфізми факторів згортання та фібринолізу 675 5G/4G PAI-1, 455 G→A фібриногену β досліджували за допомогою алель-специфічної полімеразної ланцюгової реакції.
Результати. У розвитку невиношування вагітності вагому роль мають патологічні поліморфізми генів системи гемостазу, а саме такі патологічні генотипи, як 675 4G/4G PAI-1 підвищує ризик в 7,5 рази (1,7-33,79), -455АА фібриногену β – в 9,7 рази (1,3-74,16). Поєднання алельних варіантів генів PAI-1 5G/4G, 4G/4G та фібриногену β -455 GA, -455 A у жінок зі звичним невиношуванням вагітності (53,2%) зустрічались вірогідно частіше, ніж в контрольній групі (7 (20,5 %), р<0,05, ВШ= 4,17, 95% ДІ 1,71-10,14). Розроблені патогенетично обґрунтовані способи прогнозування невиношування вагітності, що засновані на визначенні генних поліморфізмів PAI-1 (675 5G/4G), фібриногену β (-455 G→А), які враховують сукупний внесок кожного з маркерів, дають змогу визначити ймовірність розвитку невиношування вагітності та мають чутливість – 69,72 (95 % ДІ 60,19-78,16 %), специфічність – 76,47 % (95 % ДІ 58,83-89,25 %).
Висновки. Перебіг вагітності на тлі патологічних поліморфізмів генів системи гемостазу значно збільшує ризик звичного невиношування вагітності, що має бути враховано при плануванні вагітності
ОСНОВНА КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 1 ТИПУ ТА ДІАБЕТИЧНУ НЕФРОПАТІЮ В ПЕРСПЕКТИВІ ОЦІНКИ ГРУП РИЗИКУ
No full textIntroduction. Diabetes mellitus is the most common metabolic disease in children, the prevalence of which has increased markedly worldwide in recent decades. Children and adolescents with type 1 diabetes are at increased risk of developing microvascular complications, including diabetic nephropathy. The critical impact of childhood diabetes on morbidity and mortality in the future requires us to rationally use all available tools and resources for the intensive development of new diagnostic mechanisms.
Aim. To study the basic anamnestic, clinical, laboratory, instrumental, and functional characteristics of pediatric patients with type 1 diabetes and diabetic nephropathy in order to identify potential risk factors for diabetic nephropathy for further studies, taking into account specific markers.
Materials and methods. A comprehensive examination was conducted, which is basic for all patients: 150 children with type 1 diabetes, diabetic nephropathy, and a control group aged from 3 to 18 years in the endocrinology department of Children’s Clinical Hospital №6. Statistical analysis and data processing were performed using GraphPad Prism 10.0 for Windows (USA, San Diego, California).
Results. Data on physical development, hematological, and biochemical parameters of patients with diabetes mellitus and diabetic nephropathy were analyzed. Renal dysfunction in the early stage of diabetic nephropathy shows a higher degree of microalbuminuria and an increased glomerular filtration rate compared with the group of patients with type 1 diabetes mellitus.
Conclusions. An analysis of basic clinical, laboratory, and anamnestic data in children with type 1 diabetes and diabetic nephropathy was conducted, which is the basis for further studies to identify potential risk factors for the formation of diabetic nephropathy through a comprehensive analysis of basic and specific molecular markers.Вступ. Цукровий діабет є найпоширенішим метаболічним захворюванням у дітей, превалентність якого помітно зросла у світі впродовж останніх десятиліть. Діти та підлітки з цукровим діабетом І типу мають підвищений ризик розвитку мікросудинних ускладнень, включаючи діабетичну нефропатію. Критичний вплив дитячого діабету на захворюваність та смертність у майбутньому вимагає від нас раціонально задіяти всі наявні інструменти та ресурси для інтенсивного розвитку нових діагностичних механізмів.
Мета. Вивчити базисні анамнестичні, клініко-лабораторні, інструментальні, функціональні характеристики педіатричних пацієнтів з цукровим діабетом І типу да діабетичною нефропатією з метою виявлення потенційних факторів ризику діабетичної нефропатії з метою подальших досліджень з урахуванням специфічних маркерів.
Матеріали та методи. Проведено комплексне обстеження, що є базовим для всіх пацієнтів, 150 дітей з ЦД I типу, діабетичною нефропатією та групою контролю від 3 до 18 років у ендокринологічному відділенні дитячої клінічної лікарні №6. Статистичний аналіз, обробка даних, за допомогою GraphPad Prism 10.0 для Windows (США, Сан-Дієго, Каліфорнія).
Результати. Проаналізовано дані фізичного розвитку, гематологічні, та біохімічні параметри пацієнтів з цукровим діабетом та діабетичною нефропатією. Порушення функції нирок на ранній стадії діабетичної нефропатії показує вищий ступінь мікроальбумінурії, підвищення швидкості клубочкової фільтрації, порівняно з групою хворих на цукровий діабет І типу.
Висновки. Проведений аналіз базисних клінічних, лабораторних та анамнестичних даних у дітей з ЦД І типу та ДН, що є підґрунтям для подальших досліджень з визначенням потенційних факторів ризику формування ДН шляхом комплектного аналізу базисних та специфічних молекулярних маркерів
ОЦІНКА ТОЧНОСТІ КОМП’ЮТЕРНОГО ВИМІРЮВАННЯ ФОТОГРАМЕТРИЧНОЇ МОДЕЛІ ЩЕЛЕПИ
No full textAim. The aim of the study was to determine the accuracy of linear measurements using a computer program on a photogrammetric 3D model of the jaw in comparison with instrumental measurement of a plaster model.
Materials and methods. The object of the study was a plaster model of the upper jaw with applied control points and its virtual three-dimensional copy obtained by photogrammetry. Fifty experts measured 7 arbitrary distances between the control points on the plaster model of the jaw using an electronic calliper and on the surface of the photogrammetric 3D model using the linear measurement tool of the Zephyr software. The obtained numerical data were analysed in the JASP statistical processing software.
Results. On average, the difference between the absolute numerical data obtained by the two methods was 0.22 mm. When comparing two independent samples by the Mann-Whitney U-test, a statistically significant difference was recorded in the cases of determining Distance 1 (W = 561; p = 2.045×10-6), Distance 2 (W = 897; p = 0.015) and Distance 4 (W = 777; p = 0.001), whereas the comparison of the measurements of Distance 3 (W = 1227; p = 0.88), Distance 5 (W = 1215.5; p = 0.81), Distance 6 (W = 1098.5; p = 0.30) and Distance 7 (W = 1147; p = 0.48) did not show a statistically significant difference.
Conclusions. The difference between the two measurement methods was comparable to the results of other researchers. The analysis of the results proved that computer measurement on a 3D model is 27% better by the standard deviation criterion, 28% better by the mean error criterion, and 26% better by the coefficient of variation. Thus, the analysis of the above statistical indicators confirms the high level of reproducibility and accuracy of computer measurement results compared to the instrumental performance.Мета. Метою дослідження було визначення точності лінійних вимірювань з використанням комп’ютерної програми на фотограмметричній 3D моделі щелепи у порівнянні з інструментальним вимірюванням гіпсової моделі.
Матеріали та методи. Об’єктом дослідження була гіпсова модель верхньої щелепи із нанесеними контрольними точками та її віртуальна тривимірна копія, що була отримана методом фотограмметрії. П’ятдесят експертів виміряли 7 довільних відстаней між контрольними точками на гіпсовій моделі щелепи за допомогою електронного штангенциркуля та на поверхні фотограмметричної 3D моделі з використанням інструменту лінійного вимірювання програми Zephyr. Одержані числові дані аналізувалися у програмі статистичної обробки JASP.
Результати. У середньому різниця між абсолютними числовими даними, отриманими двома способами, становила 0,22 мм. При порівнянні двох незалежних вибірок за Mann–Whitney U – test зафіксовано статистично достовірну різницю у випадках визначення Відстані 1 (W = 561; p = 2,045×10-6), Відстані 2 (W = 897; p = 0,015) та Відстані 4 (W = 777; p = 0,001), тоді як порівняння вимірювань Відстані 3 (W = 1227; p = 0,88), Відстані 5 (W = 1215,5; p = 0,81), Відстані 6 (W = 1098,5; p = 0,30) та Відстані 7 (W = 1147; p = 0,48) не продемонстрували статистично значимої різниці.
Висновки. Різниця між двома способами вимірювання виявилася співставною з результатами досліджень інших науковців. Аналіз результатів довів, що комп’ютерне вимірювання на 3D моделі є кращим за критерієм стандартного відхилення у середньому на 27%, за критерієм похибки середнього – на 28% та коефіцієнтом варіації – на 26%. Отже, аналіз вищевказаних статистичних показників підтверджує високий рівень відтворюваності та точності результатів комп’ютерного вимірювання у порівнянні з інструментальним виконанням
COVID-19: ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ЛІКУВАННЯ. ТРАНСФОРМАЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ІНТЕНСИВНУ ТЕРАПІЮ КОРОНАВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ
Get PDFIntroduction. Given the lack of effective specific antiviral therapy for COVID-19, the main focus is currently on symptomatic and respiratory support. Almost all hospitalized patients are recommended to undergo oxygen therapy, while the WHO recommended extracorporeal membrane oxygenation for patients with refractory hypoxemia.
Aim. To analyze the complex of intensive care in patients with COVID-19, to evaluate the results of respiratory support and treatment.
Materials and methods. In the SIS «CHIT» SAD for the period from 09/10/2020 to 05/10/2021, 332 patients were treated. There were 22 deaths among the patients. The mortality rate was 6.6%. A total of 327 patients were admitted to the infectious intensive care unit and were treated there. Of these, 277 patients were classified as having moderate disease, and 50 as severe disease. Despite the full range of treatment, including respiratory therapy, the condition of 58 patients with moderate severity and 42 patients classified as severe progressively deteriorated, requiring their transfer to the intensive care unit. Thus, a total of 100 patients were transferred from the infectious intensive care unit to the intensive care unit, of whom 17 (17%) died. In addition, 5 critically ill patients with multiple organ failure syndrome were admitted to the intensive care unit directly from the admission department, who subsequently died. Of the 277 patients with moderate severity and 100 patients classified as severe, 219 and 83 patients, respectively, were successfully treated and discharged home. In patients with COVID-19, SpO2, ECG, heart rate, respiratory rate, blood pressure and body temperature were monitored. Chest CT scan, humoral studies for the diagnosis of cytokine storm (CRP, IL-6, D-dimer) were performed. The experience of treating patients with COVID-19 was analyzed.
Results. The algorithm for providing care for ARF included a step-by-step approach in choosing respiratory therapy for COVID-19. The recommended criterion for the effectiveness of mechanical ventilation, drug therapy and process dynamics is the ratio of total dead space ventilation per minute to total lung ventilation per minute [VD (ml/min)/VE (ml/min)]. The average value of the VD/VE indicator is about 0.3. It has been proven that as the process progresses and the condition worsens, it increases, and as lung function is restored and ARDS is eliminated, it decreases.
Conclusions. Of the 332 patients with COVID-19 hospitalized and treated at the SIS «CIHT» SAD for the period from 01.02.2021 to 01.06.2021, 310 patients were discharged. The mortality rate was 6.6%.Вступ. Зважаючи на відсутність ефективної специфічної противірусної терапії COVID-19 на даний час основну увагу приділяють симптоматичній і респіраторній підтримці. Майже всім госпіталізованим пацієнтам рекомендовано проводити кисневу терапію, при цьому ВООЗ рекомендувала екстракорпоральну мембранну оксигенацію пацієнтам з рефрактерною гіпоксемією.
Мета. Провести аналіз комплексу інтенсивної терапії у хворих з COVID-19, оцінити результати респіраторної підтримки та лікування.
Матеріали та методи. У ДНУ «ЦІТОЗ» ДУС за період з 10.09.2020 р. по 10.05.2021 р. було проліковано 332 пацієнтів. Померло 22 пацієнти. Летальність склала 6,6%. Поступали в інфекційне відділення інтенсивної терапії і там лікувалися 327 пацієнтів. Із них, середньої тяжкості складали 277 хворих, тяжкі – 50. У 58 пацієнтів середньої тяжкості та 42 тяжких хворих, незважаючи на проведення всього комплексу лікування, включаючи і респіраторну терапію, стан прогресивно погіршувався, що потребувало їх переводу до блоку реанімації. Таким чином, з інфекційного відділення інтенсивної терапії до блоку реанімації було переведено всього 100 пацієнтів, з яких померло 17 (17%). Крім того, до блоку реанімації напряму з приймального відділення поступило 5 вкрай тяжких хворих з синдромом поліорганної недостатності, які надалі померли. З 277 пацієнтів середньої тяжкості, та з 100 тяжких хворих були успішно проліковані та виписані додому 219 і 83 пацієнтів відповідно. У пацієнтів з COVID-19 моніторували SpO2, ЕКГ, ЧСС, ЧД, КЛС, АТ і температуру тіла. Проводили КТ грудної клітини, гуморальні дослідження для діагностики цитокінового шторму (СРБ, ІЛ-6, D-димер).
Результати. Проаналізовано досвід лікування хворих на COVID-19. Алгоритм надання допомоги при ОДН включав покроковий підхід у виборі респіраторної терапії COVID-19. Рекомендований критерій ефективності проведеної ШВЛ, медикаментозної терапії та динаміки процесу – це відношення загальної вентиляції мертвого простору за хвилину до загальної вентиляції легень за хвилину [VD (мл/хв)/VE (мл/хв)]. Середнє значення показника VD/VE близько 0,3. Доведено, що у міру прогресування процесу і погіршення стану він зростає, а в міру відновлення функції легень, усунення ГРДС – зменшується.
Висновки. З 332 хворих на COVID-19, госпіталізованих та пролікованих у ДНУ «ЦІТОЗ» ДУС за період з 01.02.2021 р. по 01.06.2021 р., виписано 310 пацієнтів. Летальність склала 6,6%
АСОЦІАЦІЯ ГІПЕРТРОФІЇ АДЕНОЇДІВ З ХРОНІЧНИМ РИНОСИНУСИТОМ У ДІТЕЙ: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД
Get PDFIntroduction. Adenoid hypertrophy (AH) and chronic rhinosinusitis (CRS) are common pediatric conditions, with a prevalence of approximately 34% and 2–4%, respectively. The anatomical proximity of the pharyngeal tonsil to the nasal cavity and the similarity in clinical presentations raise questions regarding a potential association between these pathologies. Establishing correlations between adenoid hypertrophy and chronic rhinosinusitis may assist clinicians in early diagnosis and the implementation of individualized treatment approaches.
Aim. To conduct a comprehensive evaluation and critical systematic analysis of existing scientific literature to determine the association between adenoid hypertrophy and chronic rhinosinusitis in children.
Materials and methods. A systematic search was conducted in the PubMed/MEDLINE, Embase, Cochrane Library, Web of Science, Scopus, and Google Scholar databases covering the period from 1975 to December 2023. The search included the
Keywords:
“adenoid hypertrophy,” “adenoid vegetation,” “chronic rhinosinusitis,” “chronic sinusitis.” Study quality was assessed using the Newcastle-Ottawa Scale and the Cochrane Risk of Bias Tool. The review followed PRISMA guidelines.
Results. A total of 41 studies were analyzed, with sample sizes ranging from 16 to 12,965 children (mean age 3.3–12.62 years). Shared etiological pathogens were identified, including Staphylococcus aureus, Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae, and Moraxella catarrhalis. Biofilms were detected in 94.9% of CRS cases with AH compared to 1.9% in cases of obstructive sleep apnea syndrome (OSAS). Elevated levels of pro-inflammatory mediators (TGF-β1, sIL-2R, MMP-2, MMP-9, TIMP-1) and decreased levels of protective factors (IgA, BLIMP-1, SP-D) were reported. Impaired mucociliary clearance was demonstrated by reduced ciliary beat frequency (5.35 ± 1.06 Hz vs. 6.37 ± 0.71 Hz in controls). Adenoidectomy showed efficacy in 47–88.3% of cases in reducing CRS symptoms.
Conclusions. Most studies confirm a strong association between adenoid vegetations and chronic rhinosinusitis in children, driven by common etiopathogenetic mechanisms. Adenoidectomy may be considered a first-line treatment for uncomplicated pediatric CRS. It is proposed to classify adenoid vegetations as a distinct phenotypic subtype within pediatric CRS classification.Вступ. Гіпертрофія аденоїдів та хронічний риносинусит є поширеними захворюваннями дитячого віку з поширеністю 34% та 2-4% відповідно. Анатомічна близькість глоткового мигдалика до носової порожнини та схожість клінічних проявів викликають питання щодо взаємозв’язку між цими патологіями. Встановлення кореляційних звʼязків між гіпертрофією аденоїдів та хронічним риносинуситом може допомогти клініцистам у ранній діагностиці та в використанні індивідуалізованих підходів до лікування.
Мета. Провести комплексну оцінку та критичний систематичний аналіз існуючих наукових досліджень для визначення зв’язку між гіпертрофією аденоїдів і хронічним риносинуситом у дітей.
Матеріали та методи. Проведено систематичний пошук у базах даних PubMed/MEDLINE, Embase, Cochrane Library, Web of Science, Scopus та Google Scholar за період з 1975 по грудень 2023 року. Використовувалися
Ключові слова:
"adenoid hypertrophy", "adenoid vegetation", "chronic rhinosinusitis", "chronic sinusitis". Оцінка якості досліджень проводилась за Newcastle-Ottawa Scale та Cochrane Risk of Bias Tool. Дослідження виконано згідно з рекомендаціями PRISMA.
Результати. Проаналізовано 41 дослідження з загальною вибіркою від 16 до 12,965 дітей (середній вік 3,3 – 12,62 років). Встановлено спільні етіологічні фактори: Staphylococcus aureus, Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae, Moraxella catarrhalis. Біоплівки виявлялися у 94,9% випадків ХРС з ГА проти 1,9% при СОАС. Виявлено підвищення прозапальних медіаторів (TGF-β1, sIL-2R, MMP-2, MMP-9, TIMP-1) та зниження захисних факторів (IgA, BLIMP-1, SP-D). Порушення мукоциліарного кліренсу проявлялося зниженням частоти биття війчастого епітелію (5,35±1,06 Hz проти 6,37±0,71 Hz у контролі). Аденотомія показала ефективність у 47 – 88,3% випадків зниження симптомів ХРС.
Висновки. Більшість досліджень підтверджують взаємозв’язок аденоїдних вегетацій та хронічного риносинуситу у дітей через спільні етіопатогенетичні механізми. Аденотомія може розглядатися як терапія першої лінії неускладненого ХРС у дітей. Пропонується включити аденоїдні вегетації до класифікації ХРС у дітей як окремий фенотип захворювання
РОЛЬ БІОМАРКЕРІВ ЯК ІНСТРУМЕНТА СКРИНІНГУ ОСІБ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ ТА ЇЇ НАСЛІДКАМИ
Get PDFIntroduction. Arterial hypertension (AH) occupies one of the leading positions in the structure of cardiovascular mortality, tripling the risk of cardiovascular events. Therefore, simple and effective tools are necessary for mass screening diagnostics of hypertension-induced myocardial damage, its dysfunction, and heart failure (HF).
Aim. To analyze and summarize scientific data on the potential use of biomarkers in the screening of hypertension-induced myocardial damage and HF development against the background of AH.
Materials and methods. The information for this literature review was gathered from the PubMed database, Google Scholar, and electronic archives of national medical journals. Bibliosemantic and systematic analysis methods were employed. The search strategy was organized using keywords selected according to the PICOT framework. Priority was given to sources published within the last ten years.
Results. Research demonstrates that peptides such as brain natriuretic peptide (BNP), cardiotrophin-1 (CT-1), sST2, galectin-3 are involved in the pathogenesis of myocardial fibrosis and hypertrophy, which develops against the background of AH, eventually leading to dysfunction and HF. It was found that the levels of these substances significantly change in patients with AH, left ventricular hypertrophy (LVH), and HF, making them potential markers of these pathological conditions. The informativeness of BNP, galectin-3, and sST2 as markers for diagnosing and predicting HF development has been proven. These biomarkers have been included in international and national HF guidelines for these indications. Convincing evidence indicates that plasma levels of BNP, CT-1, sST2, galectin-3 can be used with sufficient accuracy in the examination of patients with hypertension for the purpose of early screening of hypertensive-induced myocardial damage and its dysfunction.
Conclusions. There are a number of promising biomarkers for assessing the condition of patients with AH and HF. Their use is pathogenetically justified and scientifically proven, and it can improve the screening of hypertensive remodeling and myocardial dysfunction, as well as the prognosis and management of these diseases. However, for the full integration of biomarkers into clinical practice, further studies are needed to clarify standard reference values and assess the influence of various factors on their plasma levels.Вступ. Артеріальна гіпертензія (АГ) займає одне з провідних місць у структурі кардіоваскулярної смертності, втричі збільшуючи ризик виникнення серцево-судинних подій. Саме тому необхідні прості та дієві інструменти для масової скринінгової діагностики гіпертензивно обумовленого пошкодження міокарда, його дисфункції та серцевої недостатності (СН).
Мета. Дослідити та узагальнити наукові дані щодо можливості застосування біомаркерів у скринінгу гіпертензивно обумовленого пошкодження міокарда та розвитку СН на тлі АГ.
Матеріали та методи. Пошук інформації для огляду літератури здійснено в базах даних PubMed, Google scholar, електронних архівах вітчизняних медичних видань. Використали бібліосемантичний та метод систематичного аналізу. Організували пошукову стратегію із застосуванням ключових слів, обраних відповідно до таблиці PICOT. Перевагу надавали джерелам, опублікованим за останні десять років.
Результати. Дослідження показують, що такі пептиди, як мозковий натрійуретичний пептид (BNP), кардіотрофін-1 (СТ-1), sST2, галектин-3, задіяні у патогенезі фіброзу та гіпертрофії міокарда, яка формується на тлі АГ, з подальшою його дисфункцією та формуванням СН. Визначено, що рівень вказаних речовин достовірно змінюється у пацієнтів з АГ, гіпертрофією лівого шлуночка та при СН, а отже, може маркувати ці патологічні стани. Доведена інформативність BNP, галектину-3 та sST2, як маркерів для діагностики та прогнозування розвитку СН, біомаркери включені за цим показанням у міжнародні та національні рекомендації щодо СН. Переконливо показано, що визначення плазмових рівнів BNP, СТ-1, sST2, галектин-3 з достатньою точністю може застосовуватися при обстеженні пацієнтів з АГ з метою раннього скринінгу гіпертензивно обумовленого пошкодження міокарда та його дисфункції.
Висновки. Існує низка перспективних біомаркерів для оцінки стану пацієнтів з АГ та СН. Їх використання є патогенетично обґрунтованим і науково доведеним, а також може покращити скринінг гіпертензивного ремоделювання та дисфункції міокарда, прогнозування та управління цими захворюваннями. Однак, для повної інтеграції біомаркерів у клінічну практику необхідні подальші дослідження для уточнення стандартних референтних значень та оцінки впливу різних факторів на їх плазмовий рівень
ОСОБЛИВОСТІ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ
No full textIntroduction. The war waged against Ukraine is challenging both the nation and the state. The hostilities have caused significant destruction and profound physical, psycho-emotional and social trauma among servicemen and women. The issue of comprehensive rehabilitation of veterans is particularly relevant, as the consequences of combat operations include the development of post-traumatic stress disorder (PTSD), complex PTSD (CTSD), depression, anxiety and somatic disorders.
Aim. To analyse the peculiarities of comprehensive rehabilitation of war veterans, to determine the effectiveness of integrated methods of psychological care.
Materials and methods. A set of psychodiagnostic methods was used to assess the condition of 60 war veterans: the International Traumatic Events Questionnaire (ITQ); Four-Dimensional Symptom Questionnaire (4DSQ); Visual Analogue Scale (VAS). The study was conducted in the format of a longitudinal (prospective) study with a formative experiment.
Results. Comprehensive rehabilitation of war veterans, based on an integrated approach, shows high efficiency in restoring psycho-emotional state, mental and physical health. The use of the ITQ, 4DSQ and VAS diagnostic tools resulted in a decrease in symptoms: PTSD – by 22.5%, depression – by 55.3%, anxiety – up to 35% and somatisation – up to 45% from baseline. The results confirm the research hypothesis that comprehensive psychological rehabilitation contributes to a significant improvement in both the psycho-emotional and physical condition of veterans, contributing to their successful social adaptation.
Conclusions. Comprehensive rehabilitation of war veterans based on an integrated approach is an effective means of restoring psycho-emotional and physical health. The use of the ITQ, 4DSQ, and VAS techniques allowed us to objectively assess the improvement of the psycho-emotional state of participants in rehabilitation activities, which confirms the significant impact of psychological rehabilitation on the general condition of war veterans.Вступ. Війна, розв’язана проти України, стала масштабним випробуванням для всієї нації та держави. Бойові дії спричинили значні руйнування, викликавши глибокі фізичні, психоемоційні та соціальні травми серед військовослужбовців. Особливо актуальною є проблема комплексної реабілітації ветеранів, оскільки наслідки бойових дій включають розвиток посттравматичного стресового розладу (ПТСР), комплексного ПТСР (КПТСР), депресивних, тривожних та соматичних розладів.
Мета. Аналіз особливостей комплексної реабілітації ветеранів війни, визначення ефективності застосування інтегрованих методів психологічної допомоги.
Матеріали та методи. Для оцінки стану 60 ветеранів війни було використано комплекс психодіагностичних методик: міжнародний опитувальник травматичних подій (ITQ); чотиривимірний опитувальник симптомів (4DSQ); візуально-аналогова шкала (VAS). Дослідження проводилося у форматі поздовжнього (проспективного) дослідження з проведенням формувального експерименту.
Результати. Комплексна реабілітація ветеранів війни, яка ґрунтується на інтегрованому підході, демонструє високу ефективність у відновленні психоемоційного та фізичного здоров’я. Застосування діагностичних методик ITQ, 4DSQ та VAS дозволило зафіксувати зниження симптоматики: ПТСР – на 22,5%, депресії – на 55,3%, тривожності – до 35% та соматизації – до 45% від вихідних показників. Отримані результати підтверджують гіпотезу дослідження, що комплексна психологічна реабілітація сприяє суттєвому покращенню як психоемоційного, так і фізичного стану ветеранів, сприяючи їхній успішній соціальній адаптації.
Висновки. Комплексна реабілітація ветеранів війни, заснована на інтегрованому підході, є ефективним засобом відновлення психоемоційного та фізичного здоров’я. Використання методик ITQ, 4DSQ та VAS дозволило об’єктивно оцінити покращення психоемоційного стану учасників реабілітаційних заходів, що підтверджує значний вплив психологічної реабілітації на загальний стан ветеранів війни