Clinical and Preventive Medicine (E-Journal) / Клінічна та профілактична медицина
Not a member yet
613 research outputs found
Sort by
ТРОМБОТИЧНІ УСКЛАДНЕННЯ ПІСЛЯ ПОРТО-АЗИГАЛЬНОГО РОЗ’ЄДНАННЯ У ПАЦІЄНТІВ З КРОВОТЕЧЕЮ ІЗ СТРАВОХІДНО-ШЛУНКОВИХ ФЛЕБЕКТАЗІЙ
Get PDFAim. To determine the impact of porto-azygos dissection procedures with splenic artery ligation/splenectomy in patients with bleeding from esophageal varices against the background of liver cirrhosis on the development of thrombotic complications with a view to preventing them.
Materials and methods. The results of treatment of 59 patients from 2012 to 2024 were retrospectively analyzed. A sample of patients who underwent surgical correction of bleeding from esophageal-gastric phlebectases was formed. Operative intervention involved portoazygous dissection, supplemented by splenic artery ligation to reduce splenic blood flow in n=17 (28.8%) or splenectomy in n=42 (71.7%) patients.
Results. In all 59 (100%) patients, splenomegaly (171±25 mm), with a determined spleen volume index (1604±821 mm3) and hypersplenism with a platelet count of 63±21×109/l, were detected, respectively.
In the first group, there was a slight increase in the number of PLT (158±6 × 109/l), a direct correlation of the average power (rP=0.39) with the indicator of the spleen volume index. In the second study group, a more than 10-fold increase in the PLT index (806.0±38 × 109/l) was noted, which showed a direct correlation of weak force (rP=0.28). The total frequency of thromboembolic complications in 59 operated patients was 5 (8.5%), namely, in the first experimental group – in 2 out of 17 (11.7%) patients, in the second experimental group – in 3 out of 42 (7.1%) of patients. Thrombotic complications occurred between the 6th and 11th day of the postoperative period. During anticoagulant therapy from 1.5 to 6 months (105 ±58,9 days) in the operated patients, no recurrence of upper gastroesophageal bleeding was observed.
Conclusions. Postsplenectomy thrombocytosis should be considered a predictor of thrombotic complications in patients with cirrhosis of the liver, varices bleeding, and severe hypersplenism. Splenomegaly in patients with cirrhosis of the liver, bleeding esophageal varices and moderate manifestations of hypersplenism justifies indications for additional reduction of splenic blood flow, at the same time, no data were obtained regarding the reduction of the risk of thrombotic complications in the veins of the portal and caval systems in the postoperative period with the described volume of surgical treatment. Anticoagulant therapy can help prevent thrombotic complications. Convincing data have been obtained regarding the effectiveness of prescribing long-term anticoagulant therapy for 3-6 months to prevent the development of portal/caval vein thrombosis.Мета. Визначити вплив операцій порто-азигального роз’єднання з перев’язкою селезінкової артерії/спленектомією у пацієнтів з кровотечею з варикозно розширених вен стравоходу на тлі цирозу печінки на розвиток тромботичних ускладнень з метою їх профілактики.
Матеріали та методи. Ретроспективно проаналізовано результати лікування 59 пацієнтів з 2012 по 2024 роки. Сформовано вибірку із пацієнтів, яким було застосовано хірургічну корекцію кровотечі зі стравохідно-шлункових флебектазій. Оперативне втручання передбачало порто-азигальне роз’єднання, що доповнювалось лігуванням селезінкової артерії з метою редукції селезінкового кровотоку у n=17(28,8%) або спленектомією у n=42(71,7%) пацієнтів.
Результати. У всіх 59 (100%) пацієнтів була виявлена спленомегалія (171±25 мм), із визначеним показником індексу об’єму селезінки (1604±821 мм3) та гіперспленізм з показником кількості тромбоцитів 63±21×109/л, відповідно. В перший гpупі спостерігалось незначне збільшення числа PLT (158±6 ×109/л), пряма коpеляційна залежність середньої сили (rP=0,39) від показника індексу об’єму селезінки. В другій групі дослідження відмічалось більш як 10-кратне збільшення показника PLT (806,0±38 ×109/л), що показало пряму коpеляційну залежність слабкої сили (rP=0,28). Загальна частота тромбоемболічних ускладнень у 59 прооперованих пацієнтів склала 5 (8,5%), а саме, в першій дослідній групі – у 2 з 17 (11,7%) хворих, в другій дослідній групі – у 3 з 42 (7,1%) хворих. Тромботичні ускладнення виникали в період між 6 та 11 добою післяопераційного періоду. Впродовж антикоагулянтної терапії від 1,5 до 6 місяців (105 ±58,9 днів) у прооперованих пацієнтів не спостерігали повторних кровотеч із стравохідних вариксів.
Висновки. Постспленектомічний тромбоцитоз треба вважати предиктором тромботичних ускладнень у пацієнтів з цирозом печінки, кровотечею з ВРВС та важким гіперспленізмом. Cпленомегалія у пацієнтів з цирозом печінки, кровотечею з ВРВС та помірними проявами гіперспленізму обґрунтовує покази до додаткової редукції селезінкового кровотоку, в той же час не отримано даних відносно зменшення ризику виникнення тромботичних ускладнень в венах портальної та кавальної систем в післяопераційному періоді при описаному обсязі оперативного лікування. Антикоагулянтна терапія може допомогти у профілактиці тромботичних ускладнень. Отримано переконливі дані щодо ефективності призначення довгострокової антикоагулянтної терапії впродовж 3-6 місяців, для попередження розвитку тромбозу ворітної/кавальної вен
ФАРМАКОЛОГІЧНІ ТРИГЕРИ ВТОРИННОГО ЕРИТРОЦИТОЗУ
Get PDFIntroduction. Medicinal products are increasingly considered through the lens of their side effects, particularly as a possible factor in the development of secondary erythrocytosis. Despite their undeniable benefits, the occurrence of this complication is associated with a certain risk of thrombotic events, which necessitates further research.
Aim. To analyse contemporary scientific publications regarding the causes of drug-induced secondary erythrocytosis, to identify its potential complications, and to supplement the established general classification of erythrocytosis types for its further application in clinical practice.
Materials and methods. The search and selection of scientific publications, reviews, and current clinical guidelines were carried out using the PubMed, Google Scholar, and Scopus databases.
Results. Drug-induced secondary erythrocytosis may occur during treatment with various groups of medications. The development of secondary erythrocytosis is well known in the context of therapy with exogenous erythropoietin and androgens, while prolyl hydroxylase inhibitors, sodium-glucose cotransporter 2 inhibitors, tyrosine kinase inhibitors, and other anti-angiogenic drugs have only relatively recently been associated with this complication. The mechanisms underlying erythrocytosis are diverse, including direct stimulation of erythropoietin production, increased sensitivity to it, improved iron metabolism, or activation of the hypoxia-inducible factor pathway. It has been noted that drug-induced erythrocytosis is associated with an increased risk of thrombotic events, particularly in patients with comorbid conditions such as oncological and cardiovascular diseases, as well as in cases of combination therapy. Based on the analysis conducted, the classification of secondary erythrocytosis types has been revised and supplemented for further application in clinical practice.
Conclusions. Secondary erythrocytosis may develop under the influence of medicinal agents such as exogenous erythropoietins, androgens, prolyl hydroxylase inhibitors, sodium-glucose cotransporter 2 inhibitors, tyrosine kinase inhibitors, and other anti-angiogenic drugs. The mechanisms of development depend on the pharmacokinetic characteristics of the drug. Drug-induced erythrocytosis is associated with an increased risk of thrombotic complications. Regular monitoring of haemoglobin, erythrocyte count, and haematocrit is essential, while further research will contribute to improving the prevention and therapeutic correction of this complication.Вступ. Лікарські препарати все частіше розглядаються крізь призму їхніх побічних ефектів, зокрема як можливий фактор розвитку вторинного еритроцитозу. Незважаючи на беззаперечну користь, поява цього ускладнення пов’язана з певним ризиком тромботичних подій, що зумовлює необхідність у подальших дослідженнях.
Мета. Провести аналіз сучасних наукових публікацій щодо причин медикаментозно-індукованого вторинного еритроцитозу, визначити його потенційні ускладнення та доповнити сформовану узагальнену класифікацію типів еритроцитозів для подальшого її використання у клінічній практиці.
Матеріали та методи. Пошук та підбір наукових публікацій, оглядів та діючих клінічних настанов проведено за допомогою використання баз даних PubMed, Google Scholar та Scopus.
Результати. Медикаментозно-індукований вторинний еритроцитоз може виникати при лікуванні різними групами препаратів. Добре відомою є поява вторинного еритроцитозу на фоні терапії екзогенним еритропоетином та андрогенами, водночас інгібітори пролілгідроксилази, інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу, інгібітори тирозинкінази та інші антиангіогенні препарати почали асоціюватися з цим ускладненням відносно нещодавно. Механізми розвитку еритроцитозу різноманітні – пряма стимуляція продукції еритропоетину, підвищення чутливості до нього, покращення метаболізму заліза або активація шляху гіпоксія-індукованого фактора. Відмічено, що фарм-індукований еритроцитоз асоціюється з підвищенням ризику тромботичних подій, особливо у пацієнтів із коморбідними станами, такими як онкологічні та серцево-судинні захворювання, а також у випадку комбінованої терапії. За результатами проведеного аналізу скореговано та доповнено класифікацію типів вторинних еритроцитозів для її подальшого використання в клінічній практиці.
Висновки. Вторинний еритроцитоз виникає під впливом лікарських засобів, таких як екзогенні еритропоетини, андрогени, інгібітори пролілгідроксилази, інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу, інгібітори тирозинкінази та інші антиангіогенні препарати. Механізми розвитку залежать від особливостей фармакокінетики препарату. Медикаментозно-індукований еритроцитоз асоціюється з підвищеним ризиком тромботичних ускладнень. Регулярний контроль гемоглобіну, еритроцитів і гематокриту є необхідним, а подальші дослідження допоможуть удосконалити профілактику та терапевтичну корекцію такого ускладнення
ОСОБЛИВОСТІ ЦЕРЕБРАЛЬНОЇ ГЕМОДИНАМІКИ У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ У ПОЄДНАННІ З ЕРИТРОЦИТОЗОМ
Get PDFIntroduction. Cerebrovascular diseases, which include acute forms (such as stroke and transient ischemic attack) and chronic forms (such as discirculatory encephalopathy), are among the most significant medical and social problems both in our country and worldwide due to their high prevalence and severe consequences. One of the causes of chronic brain ischemia can be the disturbance of blood rheological properties, specifically its thickening. Erythrocytosis is one such factor.
Aim. To determine the characteristics of the course of discirculatory encephalopathy (DE) in patients with erythrocytosis combined with hypertension.
Materials and methods. This study employed a clinical-neurological examination alongside neuropsychological, instrumental, laboratory, and statistical methods. The analysis included data from clinical studies of 90 patients divided into 3 groups. For statistical analysis comparing the three groups, analysis of variance (for normally distributed data) or the Kruskal-Wallis test (for non-normally distributed data) was used for quantitative variables. The chi-square test was used for qualitative variables. Post-hoc comparisons for quantitative variables were conducted using the Scheffé criterion or the Dunn criterion, as appropriate.
Conclusions. The course of discirculatory encephalopathy in the context of hypertension combined with erythrocytosis exhibits distinct characteristics. In the study of cerebral blood flow, a significant decrease in flow velocities was observed in the vertebrobasilar and carotid basins among patients who had experienced a stroke compared to those with erythrocytosis combined with hypertension. Conversely, cerebral blood flow velocities in the control group differed significantly from both patient groups and corresponded to normal values. Therefore, we assert that the combination of erythrocytosis and hypertension is a significant factor in chronic brain ischemia, leading to cognitive and psycho-emotional disorders.Вступ. Цереброваскулярні захворювання, серед яких розрізняють гострі (інсульт, транзиторна ішемічна атака) і хронічні (дисциркуляторна енцефалопатія) форми, є однією з найважливіших медичних і соціальних проблем як у нашій країні, так і в усьому світі з огляду на їх значну поширеність і тяжкі наслідки. Еритроцитоз може значно впливати на розвиток хронічної ішемії мозку через тромботичні ускладнення і гіповолемічний шок. Контроль рівня еритроцитів і в’язкості крові, а також своєчасна терапія, спрямована на поліпшення гемодинаміки, можуть бути критичними для запобігання цереброваскулярних ускладнень у пацієнтів з еритроцитозом.
Мета. Визначення особливостей церебральної гемодинаміки у хворих з еритроцитозом в поєднанні з гіпертонічною хворобою.
Матеріали та методи. Клініко-неврологічне дослідження, нейропсихологічні, інструментальні, лабораторні, статистичні. Матеріалом для аналізу слугували результати клінічних досліджень 90 хворих, які були розподілені на 3 групи. В статистичному аналізі досліджень для порівняння трьох груп у випадку кількісних ознак використано дисперсійний аналіз (нормальний закон розподілу) чи критерій Крускала-Уолліса (закон розподілу відмінний від нормального). У випадку якісних ознак використано критерій хі-квадрат. Для проведення постеріорних порівнянь у випадку кількісних ознак використано критерій Шеффе чи критерій Данна, відповідно.
Висновки. Перебіг дисциркуляторної енцефалопатії на фоні гіпертонічної хвороби в поєднанні з еритроцитозом має свої особливості. При дослідженні мозкового кровотоку було відмічено достовірне зниження швидкісних показників в вертебробазилярному та каротидному басейнах у групі хворих, що перенесли інсульт, в порівнянні з групою хворих на еритроцитоз в поєднанні з гіпертонічною хворобою. Натомість, швидкість мозкового кровообігу у хворих контрольної групи достовірно відрізнялась від перших двох груп і відповідала варіантам норми. Тобто, маємо нагоду стверджувати, що поєднання еритроцитозу та гіпертонічної хвороби є значущим чинником хронічної ішемії мозку і призводить до когнітивних та психоемоційних розладів
МІКРОСКОПІЧНИЙ ПОЛІАНГІЇТ СПРИЧИНЕНИЙ SARS-COV-2: КЛІНІЧНА ПРОБЛЕМА
No full textIntroduction. During the COVID-19 pandemic, the diagnosis and treatment of ANCA-associated vasculitis (AAV) have been discussed in different ways. At the same time, the authors of many foreign publications state that SARS-CoV-2 infection can be another viral trigger for the development of AAV in children and adults.
Aim. To evaluate the clinical and pathomorphological features and the prognosis of the first diagnosed MPA co-occurred with PRS in the patient with a severe course of COVID-19.
Materials and methods. An extensive literature review, retrospective analysis and discussion of the clinical case of the patient with SARS-CoV-2 infection who simultaneously developed myeloperoxidase-ANCA positive MPA with PRS and COVID-19 have been carried out. Methods: description, comparative analysis, systematization of clinical case data, abstracting.
Results. In this study, we report the case of the 46-year-old patient with SARS-CoV-2 infection who developed rapidly progressive glomerulonephritis complicated by the acute kidney injury and pulmonary capillaritis, and on the basis of the results of clinical, laboratory, radiological and serological tests and the exclusion of mimic diseases subsequently (after 5 months) myeloperoxidase-ANCA-positive MPA was diagnosed. To induce remission, the patient was started on pathogenetic initial immunosuppressive therapy. Unfortunately, the acute course of the disease and joining the intercurrent infection along with the late-started immunosuppressive therapy significantly worsened the course of the disease, which caused death from multiple organ failure due to septic shock.
The diagnosis of de novo ANCA-associated vasculitis can be difficult in the context of severe COVID-19 infection due to the common anatomic sites of infection and inflammation. In addition, some symptoms and clinical manifestations of both diseases are common. Consequently, the early diagnosis of MPA during the COVID-19 pandemic for the clinicians of various specialties remains as difficult as it was before it. Since MPA is a systemic vasculitis, multiple organ involvement can result in a wide range of signs and symptoms.
Conclusions. A quick diagnosis of MPA and early start of immunosuppressive therapy can save both the patient’s life and organs. In the current conditions of the global pandemic of COVID-19, MPA should be high on the differential diagnosis of patients who are currently infected or have been infected with SARS-CoV-2 and PRS.Вступ. Під час пандемії COVID-19 питання діагностики та лікування ANCA-асоційованого васкуліту (ААВ) обговорюються по-різному. Водночас автори багатьох зарубіжних публікацій стверджують, що інфекція SARS-CoV-2 може бути ще одним вірусним тригером розвитку ААВ у дітей та дорослих.
Метою даної роботи було оцінити клініко-патоморфологічні особливості та прогноз вперше діагностованого мікроскопічного поліангіїту (МПА), поєднаного з легенево-нирковим синдромом (ЛНС), у пацієнта з тяжким перебігом COVID-19.
Матеріали та методи. Проведено огляд літератури, ретроспективний аналіз та обговорення клінічного випадку пацієнта з інфекцією SARS-CoV-2, у якого одночасно розвинувся мієлопероксидаза-ANCA-позитивний МПА з ЛНС та COVID-19. Методи: опис, порівняльний аналіз, систематизація даних клінічного випадку, реферування.
Результати. У роботі представлено випадок 46-річного пацієнта з інфекцією SARS-CoV-2, у якого розвинувся швидкопрогресуючий гломерулонефрит, ускладнений гострим ураженням нирок і легеневим капіляритом, а на підставі результатів клініко-лабораторних, рентгенологічних і серологічних досліджень та виключення мімічних захворювань у подальшому (через 5 місяців) діагностовано мієлопероксидаза- ANCA-позитивний МПА. Для індукції ремісії пацієнту було розпочато патогенетичну початкову імуносупресивну терапію. На жаль, гострий перебіг захворювання та приєднання інтеркурентної інфекції разом із пізно розпочатою імуносупресивною терапією значно погіршили перебіг хвороби, що призвело до смерті від поліорганної недостатності внаслідок септичного шоку.
Діагностика de novo ANCA-асоційованого васкуліту може бути складною в умовах тяжкого перебігу COVID-19 через спільність анатомічних ділянок інфекції та запалення. Крім того, деякі симптоми та клінічні прояви обох захворювань є спільними. Отже, рання діагностика МПА під час пандемії COVID-19 для клініцистів різних спеціальностей залишається такою ж складною, як і до неї. Оскільки МПА є системним васкулітом, ураження багатьох органів може призводити до широкого спектру ознак і симптомів.
Висновки. Швидка діагностика МПА та ранній початок імуносупресивної терапії можуть врятувати як життя пацієнта, так і його органи. У нинішніх умовах глобальної пандемії COVID-19 МПА повинен займати провідне місце в диференційній діагностиці пацієнтів з ЛНС, які інфіковані або були інфіковані SARS-CoV-2
ГОСТРИЙ ПАНКРЕАТИТ ВАЖКОГО ПЕРЕБІГУ: ОЦІНКА КЛІНІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК, ДАНИХ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ, СУПУТНЬОЇ ПАТОЛОГІЇ, УСКЛАДНЕНЬ ТА НАСЛІДКІВ
No full textIntroduction. The issue of early stratification of patients with acute pancreatitis (AP) by severity is crucial in order to start infusion therapy in time and reduce the mortality rate.
Aim. The analysis of clinical characteristics, imaging data, concomitant pathology, complications and consequences of severe acute pancreatitis was carried out in this study.
Materials and methods. In this work, a detailed analysis of the clinical data of 131 patients with severe AP was carried out, including epidemiological, clinical data, as well as the development of local complications based on the results of imaging methods, such as computer tomography, ultrasound, and radiological methods. All patients with AP were divided into two groups: the deceased group, consisting of 59 patients, and the discharged group, consisting of 72.
Results. In-hospital mortality in patients with severe AP was 45,0%. The trend towards older age in the deceased group persists. The vast majority of deceased patients (59,4%) were admitted to a hospital within 24 hours of the onset of symptoms. Men predominated in the total sample: their ratio to women was 1,6 to 1,0, p=0,006. However, an increase in the proportion of women was noted in the group of the deceased (47,5% versus 31,9%, p=0,07 according to the χ2 test for independent groups). The aseptic necrotic form of AP was dominant both in the group of deceased and in the group of discharged patients – 38 (64,4%) versus 38 (52,8%), respectively (p=0,18). The alcoholic genesis of AP was significantly more frequent in the group of the deceased compared to the group of those discharged (35,6% vs. 11,1%, p=0,0008). In terms of the frequency of concomitant pathology, the groups of deceased and discharged patients did not differ (93,2% and 90,3%, respectively). Diabetes and obesity slightly prevailed in the group of the deceased. Complications were significantly more common in the deceased group than in the discharged group (100% compared to 81,9%, p=0,0006). Also, all three imaging methods (ultrasound, XR and CT) showed a different frequency of detection of fluid collections in patients with severe AP depending on the anatomical locations.
Conclusions. In patients with a severe course of AP, the risk factors for a fatal outcome can be the age of patients, female sex, delayed hospitalization from the moment of the first symptoms of the disease, necrotic form of the disease, alcoholic genesis of AP, the presence of concomitant pathology (obesity, diabetes) and the development of complications (pancreatogenic diabetes, peritonitis).Вступ. Питання ранньої стратифікації пацієнтів з ГП за важкістю є вирішальним з метою вчасного початку інфузійної терапії та зниження рівня смертності.
Мета. Аналіз клінічних характеристик, даних візуалізації, супутньої патології, ускладнень та наслідків гострого панкреатиту важкого перебігу був проведений в даному дослідженні.
Матеріали та методи. В даній роботі проведено детальний аналіз клінічних даних 131 пацієнта з ГП важкого перебігу, що включають у себе епідеміологічні показники, клінічні дані, а також розвиток локальних ускладнень за результатами методів візуалізації, таких як комп'ютерна томографія, ультразвукове дослідження та рентгенологічний метод. Всіх хворих з ГП розділили на дві групи: групу померлих склали 59 пацієнтів, групу виписаних – 72.
Результати. Летальність в стаціонарі у пацієнтів з важким ГП склала 45,0%. Збережена тенденція до старшого віку в групі померлих, на що варто звернути увагу. Переважна більшість померлих пацієнтів (59,4 %) були госпіталізовані в стаціонар в термін пізніше 24 годин з моменту виявлення симптомів захворювання. В загальній вибірці переважали чоловіки: співвідношення їх до жінок склало 1,6 до 1,0, p=0,006. Проте у групі померлих відмічалось збільшення частки жінок (47,5 % проти 31,9 %, р=0,07 за критерієм χ2 для незалежних груп). Асептична некротична форма ГП була домінуючою як в групі померлих, так і в групі виписаних пацієнтів – 38 (64,4 %) проти 38 (52,8 %) відповідно (p=0,18). Алкогольний генез ГП був значно частішим в групі померлих порівняно з групою виписаних (35,6% проти 11,1%, р=0,0008). За частотою супутньої патології групи померлих та виписаних не відрізнялись (93,2 % та 90,3 % відповідно). Цукровий діабет та ожиріння незначно переважали в групі померлих. Ускладнення достовірно частіше були виявлені в групі померлих, ніж в групі виписаних (100% порівняно з 81,9%, p=0,0006). Також всі три методи візуалізації (УЗД, РГ та КТ) показали різну частоту виявлення РС у хворих з важким ГП залежно від анатомічних локалізацій.
Висновки. У пацієнтів з важким перебігом ГП факторами ризику летального наслідку можуть бути вік пацієнтів, жіноча стать, відтермінована госпіталізація з моменту появи перших симптомів захворювання, некротична форма захворювання, алкогольний генез ГП, наявність супутньої патології (ожиріння, цукровий діабет) та розвиток ускладнень (панкреатогенний цукровий діабет, перитоніт)
МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ЯК МЕТОД ОЦІНКИ АКТИВАЦІЇ ОНКОГЕНЕЗУ У ХВОРИХ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ
No full textIntroduction. Numerous studies have proven the link between diabetes and cancer. Chronic metabolic disorders in type 2 diabetes (T2D) cause dysregulation of intracellular systems involved in the control of cell survival, apoptosis, and proliferation. The search for markers of activation of carcinogenesis continues.
Aim. To develop a method for assessing the activation of oncogenesis processes in patients with T2D by creating a mathematical model that takes into account the complex impact of metabolic disorders and the activity of components of insulin signaling PI3K/Akt/mTOR.
Materials and methods. The study involved 28 patients with T2D, and the control group consisted of 16 practically healthy individuals. The examination of patients included determining indicators that reflect carbohydrate metabolism compensation (glycemia, glycated hemoglobin (HbA1c)), levels of growth factors (insulin, IGF-1), and indicators of insulin signaling activity, such as phospho-PRAS40 and phospho-p70S6K. Statistical analysis of the results was performed using STATISTIKA-12 software (StatSoft Inc., USA) and the statistical functions package in Microsoft Excel. Using the obtained data, a mathematical model for assessing oncogenesis activation processes was developed using discriminant analysis.
Results. In patients with T2D, significantly elevated levels of fasting blood glucose, HbA1c, insulin, IGF-1, and HOMA-IR were observed. Significantly increased levels of phospho-PRAS40 and phospho-p70S6K were detected in peripheral blood mononuclear cells. A mathematical model has been created, which allows patients to be classified into two groups: Group 1 – with hyperactivation of insulin signaling, or Group 2 – without hyperactivation. The most significant indicators in the model are blood glucose, insulin levels, HOMA-IR index, HbA1c.
Conclusions. Discriminant analysis proves the importance of a comprehensive approach to the assessment of the activation of oncogenesis processes in patients with T2D, taking into account the markers of diabetes compensation, insulin sensitivity, and the activity of components of the insulin cascade. The mathematical model confirms the statistically significant influence of hyperglycemia, hyperinsulinemia, and insulin resistance as factors activating the insulin signaling pathway.Вступ. Численні дослідження довели взаємозв’язок цукрового діабету і раку. Хронічні метаболічні порушення за ЦД 2 типу спричиняють дисрегуляцію внутрішньоклітинних систем, залучених до контролю клітинної виживаності, апоптозу та проліферації. Пошук маркерів активації канцерогенезу продовжується.
Мета. Розробити спосіб оцінки активації процесів онкогенезу у хворих з цукровим діабетом 2 типу шляхом створення математичної моделі, яка враховує комплексний вплив метаболічних порушень та активність компонентів інсулінового сигналінгу PI3K/Akt/mTOR.
Матеріали та методи. До дослідження залучено 28 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, до групи контролю 16 практично здорових осіб. Обстеження пацієнтів включало визначення показників, які відображають компенсацію вуглеводного обміну (глікемія, глікований гемоглобін (HbA1c)), рівні факторів росту (інсулін, IGF-1) і показники активності інсулінового сигналінгу phospho-PRAS40 і phospho-p70S6K. Статистичну обробку результатів проведено в комп’ютерній програмі STATISTIKA-12 (StatSoft Inc., США) з використанням пакета статистичних функцій програми «Microsoft Excel». Використовуючи отримані дані, створено математичну модель оцінки активації процесів онкогенезу, використовуючи метод дискримінантного аналізу.
Результати. У хворих з ЦД 2 типу виявлено достовірно підвищені рівні глікемії натще, HbA1с, інсуліну, IGF-1 та показника НОМА-IR. В мононуклеарах периферичної крові виявлено достовірно підвищений вміст phospho-PRAS40 і phospho-p70S6K. Створено математичну модель, за використання якої, пацієнта можливо віднести до групи 1 – з гіперактивацією інсулінового сигналінгу чи до групи 2 – без гіперактивації. Найбільшу значущість у моделі мають показники глюкози, інсуліну в крові, індексу HOMA-IR і HbA1c.
Висновки. Дискримінантний аналіз доводить важливість комплексного підходу до оцінки активації процесів онкогенезу у хворих з цукровим діабетом 2 типу з врахуванням показників компенсації діабету, інсулінової чутливості та активності компонентів інсулінового каскаду. Математична модель підтверджує достовірний вплив гіперглікемії, гіперінсулінемії та інсулінорезистентності в якості чинників активації інсулінового сигналінгу PІ3k/Akt/mTOR
МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАЛОЗ ПІДСЛИЗОВОЇ ОСНОВИ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ЩУРІВ ЗА ВПЛИВУ КОМПЛЕКСУ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК
No full textAim. To establish the dynamics of changes in the morphometric parameters of the acini of the submucosal glands of the rat duodenum under normal conditions and under the complex effect of food additives.
Materials and methods. The study involved 84 sexually mature male rats, of which 14 animals made up the control group. They consumed drinking water and were orally administered physiological saline, while 70 rats in the experimental group were administered 0.6 mg/kg sodium nitrite, 20 mg/kg monosodium glutamate and 5 mg/kg Ponceau 4R in 0.5 ml of distilled water orally once a day. The animals were withdrawn from the experiment after 1, 4, 8, 12 and 16 weeks. After euthanizing the animals, pieces of the duodenal wall were fixed in formalin and embedded in paraffin. The sections, stained with hematoxylin and eosin, were examined using a digital microscope. Statistical processing of morphometric data was performed using Excel software.
Results. The consumption of the complex of food additives in the early stages of the experiment was manifested by a significant increase in the outer diameter of the ducts and the height of the epithelial cells by 33.33%, compared to the control group of animals (p<0.05). This was a sign of compensatory enhancement of the secretory activity of Brunner’s gland cells in response to the presence of metabolites in the lumen of the duodenum. Subsequently, restructuring of the secretory apparatus was established in favor of carbohydrate production. The increased secretory activity led to the depletion of the glandular secretory apparatus by the end of the experiment, with the height of the epithelial cells being by 3.83% significantly lower than in the control group of animals, along with the development of desquamation phenomena and leukocyte infiltration.
Conclusions. The consumption of monosodium glutamate, sodium nitrite and Ponceau 4R leads to changes in the morphometric parameters of the acini of the glands in response to the presence of metabolites in the lumen of the duodenum and a general reaction caused by the components of the complex. Due to the inability to recover through compensatory-repair mechanisms of the body, depletion of the glandular secretory apparatus, desquamation of the secretory epithelium, and leukocyte infiltration was established.Мета. Встановити динаміку змін морфометричних показників кінцевих відділів залоз підслизової основи дванадцятипалої кишки щурів в нормі та при комплексній дії харчових добавок.
Матеріали та методи. У роботі були використані 84 статевозрілі щури-самці, з яких 14 тварин складали контрольну групу, та вживали питну воду і отримували перорально фізіологічний розчин, а 70 шурам експериментальної групи вводили 0.6 мг/кг нітриту натрію, глутамат натрію в дозі 20 мг/кг, та в дозі 5 мг/кг Понсо 4R в 0.5 мл дистильованої води 1 раз на добу перорально. Тварин виводили з експерименту через 1, 4, 8, 12 та 16 тижнів. Після евтаназії тварин шматочки стінки 12-палої кишки, фіксовані у формаліні ущільнювали у парафін. Після забарвлення гематоксиліном та еозином зрізи вивчали за допомогою цифрового мікроскопу. Статистичну обробку морфометричних даних проводили з використанням програми Exсel.
Результати. Вживання комплексу харчових добавок на ранніх термінах експерименту проявлялось достовірним збільшенням зовнішнього діаметра проток і висоти епітеліоцитів на 33,33 %, порівняно з контрольною групою тварин (р<0,05), та було проявом компенсаторного збільшення секреторної активності клітин брунерових залоз у відповідь на появу метаболітів у просвіті 12-палої кишки. В подальшому відбувалась перебудова секреторного апарату на користь вуглеводів. Підвищення секреторної активності призвело до виснаження секреторного апарата залоз на кінець експерименту, висота епітеліоцитів була достовірно меншою за значення в контрольній групі тварин на 3,83 %, а також до розвитку десквамаційних явищ та лейкоцитарної інфільтрації.
Висновки. Вживання глутамату натрію, нітриту натрію та Понсо 4R призводить до зміни морфометричних показників кінцевих відділів залоз, у відповідь на появу метаболітів у просвіті 12-палої кишки, та загальною реакцією, викликаною дією складових комплексу, а внаслідок неспроможності до відновлення, за рахунок компенсаторно-відновлювальних реакцій організму, спостерігалось явище виснаження секреторного апарата залоз, десквамації секреторного епітелію на фоні лейкоцитарної інфільтрації
ФАКТОРИ РИЗИКУ НЕОБОРОТНОЇ ВТРАТИ ЗОРУ ПРИ НОВОУТВОРЕННЯХ ХІАЗМАЛЬНО-СЕЛЛЯРНОЇ ДІЛЯНКИ
Get PDFIntroduction. The compressive effect on the chiasm is characteristic of skull base tumors of the middle and anterior cranial fossae, among which pituitary adenoma, tuberculum sellae meningioma and supradiaphragmatic craniopharyngioma are most common. The goal of treatment of skull base tumors is to decompress the anterior visual pathway and to improve or restore visual function; however, in some patients, visual deficits persist despite successful surgical intervention. For the prevention of irreversible vision loss and blindness, early diagnosis of tumors and determination of risk factors for the development of irreversible vision loss in skull base tumors play an important role. Prediction of the ophthalmic outcome after removal of skull base tumors remains a difficult and important issue.
Aim. To analyze risk factors for the development of irreversible vision loss in tumors of the sellar region.
Materials and methods. The results of diagnosis and treatment of 300 patients (600 eyes) with skull base tumors, who were treated at the National Academy of Medical Sciences of Ukraine Romodanov Neurosurgery Institute from 2017 to 2023. Depending on the ophthalmological result after the removal of the skull base tumors and decompression of the chiasm, the patients were divided into 2 subgroups: I – recovery of visual functions (100 patients, 33.3%, 200 eyes), II – without recovery of visual functions (200 patients, 66.7 %, 400 eyes). Neurological, ophthalmological and neurovisualization was used for an observation.
Results. In our study, an analysis of risk factors for the development of irreversible vision loss in patients with skull base tumors was conducted. The analysis showed that the following factors: age, gender, histological type of tumor, the presence of strongly asymmetric chiasmal syndrome had no prognostic negative influence on the outcome of compressive optic neuropathy (p>0.05).
It was found that the duration of symptoms, the level of preoperative visual acuity and visual field, changes in the morphostructural parameters of the optic nerve and retina, and the size of the tumors have a significant negative prognostic value for the ophthalmological outcome (p<0.05).
Conclusions. The interaction of many factors, including the duration of symptoms, tumor volume, preoperative visual acuity level, visual field, morphostructural parameters of the optic nerve and retina, can have an effect on the functional visual outcome after the removal of the skull base tumors.Вступ. Компресійний вплив на хіазму характерний для базальних новоутворень середньої та передньої черепних ямок, серед яких найчастіше зустрічаються аденома гіпофіза, менінгіома пагорбка турецького сідла, та супрадіафрагмальна краніофарінгеома. Метою лікування новоутворень хіазмально-селлярної ділянки (ХСД) є декомпресія переднього зорового шляху та покращення або відновлення функції зору, однак у частини пацієнтів зберігається зоровий дефіцит, незважаючи на вдало виконане хірургічне втручання. Для профілактики необоротної втрати зору та сліпоти важливу роль відіграє рання діагностика новоутворень та визначення факторів ризику розвитку необоротної втрати зору при новоутвореннях ХСД. Прогнозування офтальмологічного результату після видалення новоутворень ХСД залишається складним та важливим питанням.
Мета. Проаналізувати фактори ризику розвитку необоротної втрати зору при новоутвореннях хіазмально-селлярної ділянки.
Матеріали та методи. Проаналізовано результати діагностики та лікування 300 хворих (600 очей) на новоутворення ХСД, які знаходились на лікуванні у відділенні ендоназальної нейрохірургії основи черепа Державної Установи «Інститут нейрохірургії імені акад. А.П. Ромоданова НАМН України» в період з 2017 по 2023 рр. В залежності від офтальмологічного результату після видалення новоутворення ХСД та декомпресії хіазми, хворі розділені на 2 підгрупи: І – відновлення зорових функцій (100 хворих, 33,3%, 200 очей); ІІ – без відновлення зорових функцій (200 хворих, 66,7%, 400 очей). Виконано клініко-неврологічні, офтальмологічні та нейровізуалізуючі методи обстеження.
Результати. У нашому дослідженні проведено аналіз факторів ризику розвитку необоротної втрати зору у пацієнтів з новоутвореннями ХСД. Проведений аналіз засвідчив, що такі передопераційні фактори: вік, стать, гістологічний тип пухлини, наявність різко асиметричного хіазмального синдрому не мали прогностичного негативного впливу на наслідки компресійної оптичної нейропатії (p>0,05). Виявлено, що тривалість симптомів, рівень передопераційної гостроти зору та поля зору, зміни морфоструктурних параметрів зорового нерва та сітківки, об'єм новоутворення мають суттєве негативне прогностичне значення на офтальмологічний результат (p<0,05).
Висновки. На функціональний зоровий результат після видалення новоутворення ХСД може впливати взаємодія багатьох факторів, включаючи тривалість симптомів, об’єм пухлини, передопераційні показники гостроти зору, поля зору, морфоструктурні параметри зорового нерва та сітківки
ВПЛИВ ТИПУ ВИХОВАННЯ НА ДОВГОЛІТТЯ В УКРАЇНІ
No full textIntroduction. Parents play an important role in raising children. They develop their language, thinking, form their interests, aspirations, recognize the ability to talent. A father serves as an example of courage for children and teaches them to care for and protect others. A mother, in turn, forms the emotional foundation of the family, supports her children’s dreams and aspirations, and creates a sense of comfort at home. The family is a source of material and moral support for children, a means of preserving and transmitting cultural values and traditions from generation to generation.
Aim. To study the role of parents/guardians for the long-lived in the Ivano-Frankivsk region (Ukraine).
Materials and methods. As a result of the conducted interview, the impact of upbringing on 517 people aged 90 and over who lived in the Ivano-Frankivsk region (Ukraine) during 2005-2018 was assessed.
Results. In our study we observed 372 women and 145 men (517 people in total) aged 90 to 102 years. The quantity ratio of women to men was 2.6:1. This gender feature correlates with the total number of long-lived persons in the population of Ukraine. Taking into consideration the fact that the childhood and youth of future long-lived individuals took place during World War I, 34 men (23.4%) and 69 women (18.5%) were brought up in a nuclear family and were 90+ years old at the time of their questioning (p>0.05). There was no significant difference (p>0.05) in the upbringing of single children under 18 only by a father – 2 sons (1.4%) and 5 daughters (1.3%), and only by a mother – 41 sons (28.3%) and 107 daughters (28.8%). For the group “men”: the factor of upbringing by the “relatives” was the most sufficient, which affected their longevity, as P = 0.223 and obtained its least amount; for the group “women”: such factor was the upbringing by “both parents”, as when eliminating it, the the Pearson's contingency coefficient significantly deteriorated and amounted to 0.253. There is a strong close relationship between the resulting feature of “age” of the long-lived and 5 factor features of the “upbringing to the age of 18” (“both parents”, “mother”, “father”, “relatives”, “in an orphanage”) for 2 groups of the respondents: “men”, “women”. Under the age of 18, future long-lived people in 405 cases (78.3%) were significantly more often (p<0.05) brought up in the circle of close relatives than in orphanages – 112 cases (21.7%).
Conclusions. Our study contributes to the growing body of evidence that upbringing within a family setting, particularly by one or both parents or relatives, is associated with better longevity outcomes than orphanage care. This highlights the potential health benefits of a country that supports family values while promoting a healthier aging population.Вступ. Батьки відіграють важливу роль у вихованні дітей. Під їхнім впливом у дітей розвиваються мова, мислення, формуються інтереси й прагнення, виявляються здібності та задатки. Батько є прикладом мужності для дітей і вчить їх піклуватися про інших і захищати їх. А мати формує емоційну основу в родині, підтримує мрії та прагнення дітей, створює сімейний затишок. Сім'я є джерелом матеріальної та моральної підтримки дітей, засобом збереження та передачі культурних цінностей і традицій від покоління до покоління.
Мета. Вивчити роль батьків/опікунів для довгожителів в Івано-Франківській області (Україна).
Матеріали та методи. У результаті проведеного інтерв’ю було оцінено вплив виховання на 517 осіб віком від 90 років, які проживали в Івано-Франківській області (Україна) протягом 2005-2018 років.
Результати. У нашому дослідженні ми спостерігали 372 жінки та 145 чоловіків (всього – 517 осіб) віком від 90 до 102 років. Кількісне співвідношення жінок і чоловіків становило 2,6:1. Ця гендерна ознака корелює із загальною кількістю довгожителів населення України. Враховуючи те, що дитинство та юність майбутніх довгожителів припали на Першу світову війну, 34 чоловіка (23,4 %) та 69 жінок (18,5 %) виховувалися в нуклеарній сім’ї та мали вік 90+ років на час їх опитування (p>0,05). Не виявлено достовірної різниці (p>0,05) у вихованні одиноких дітей до 18 років лише батьком – 2 сина (1,4%) і 5 дочок (1,3%), і лише матір’ю – 41 син (28,3%) та 107 дочок (28,8%). Для групи «чоловіки»: фактор виховання «родичами» був найбільш достатнім, що вплинуло на їх тривалість життя, оскільки P = 0,223 і отримав найменшу величину; для групи «жінки» таким фактором було виховання «обома батьками», при виключенні якого коефіцієнт контингентності Пірсона значно погіршився і склав 0,253. Між результуючою ознакою «вік» довгожителів і п’ятьма факторними ознаками, що характеризують виховання до 18 років («обоє батьків», «мати», «батько», «родичі», «дитячий будинок»), виявлено сильний тісний зв’язок для двох груп респондентів – чоловіків і жінок. Майбутні довгожителі у віці до 18 років у 405 випадках (78,3%) вірогідно частіше (p<0,05) виховувалися в колі найближчих родичів, ніж у дитячих будинках – 112 випадків (21,7%).
Висновки. Наше дослідження сприяє зростанню кількості доказів того, що виховання в сімейному оточенні, особливо одним або обома батьками чи родичами, пов’язане з кращими результатами довголіття, ніж виховання в дитячому будинку. Це підкреслює потенційні переваги для здоров’я мешканців країни, яка підтримує сімейні цінності, сприяючи більш здоровому старінню населення
МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНТРОХОАНАЛЬНИХ ПОЛІПІВ
No full textAim. To determine the morphological features of antrochoanal polyps.
Materials and methods. The study was conducted using surgical material – removed antrochoanal polyps from 18 patients, 3 of whom had giant polyps extending into the oropharynx. From the obtained material, we prepared specimens stained using histological, histochemical, and immunohistochemical methods.
Results. Our studies confirm that antrochoanal polyps originate from the mucous membrane of the posterior wall of the maxillary sinus. Their maxillary, nasal and nasopharyngeal parts are covered with pseudostratified ciliated epithelium, where basal cell hyperplasia, desquamation of ciliated cells, and goblet cell transformation are observed, leading to a disrupted mucociliary transport on the surface. As a result of indirect squamous metaplasia, a stratified squamous epithelium is formed in the oropharyngeal part. Dysregenerative processes occurring in their stroma also play an important role in the pathogenesis of antrochoanal polyps. Diffuse leukocyte-plasmacyte cellular infiltrates, including B cells, eosinophils, and mast cells, are present in the stroma. Due to the proliferation of elastic fibers and adhesion of collagen fibers, fibrotic-cirrhotic changes occur, compressing arterial and venous microvessels in perivascular areas. In response to reduced blood flow in some vessels, compensatory blood flow increases in others. In the stroma of giant antrochoanal polyps that grow into the oropharynx new blood vessels form. Their angiogenic potential is realized through the secretion of vascular endothelial growth factor, which stimulates vasculogenesis and neoangiogenesis.
Conclusions. Antrochoanal polyps are covered with ciliated epithelium with goblet cell changes, but in the oropharyngeal part it is covered with stratified squamous epithelium. Edema, lymphostasis, diffuse leukoplasmacytic infiltration and fibro-cirrhotic changes with circulatory disorders are observed in their stroma. During the development of polyps their angiogenic potential is gradually formed which realized through the secretion of VEGF and stimulates the processes of vasculogenesis and neoangiogenesis.Мета. Встановити морфологічні особливості антрохоанальних поліпів.
Матеріали та методи. Для дослідження використали операційний матеріал – видалені антрохоанальні поліпи у 18 пацієнтів, 3 з яких були гігантськими і проростали у ротоглотку. Із отриманого матеріалу виготовляли препарати, які фарбували гістологічними, гістохімічними та імуногістохімічними методами.
Результати. Наші дослідження підтверджують, що антрохоанальні поліпи походять із слизової оболонки задньої стінки вехньощелепного синуса. Їх максилярна, назальна і носоглоткова частини покриті багаторядним миготливим епітелієм, де спостерігається базальноклітинна гіперплазія, десквамація миготливих клітин та келихоподібна трансформація, в результаті чого на поверхні виникає порушення мукоциліарного транспорту. Внаслідок непрямої плоскоклітинної метаплазії в ротоглотковій частині формується багатошаровий плоский епітелій. Дисрегенераторні процеси, які відбуваються у їх стромі, також відіграють важливу роль у патогенезі антрохоанальних поліпів. У стромі формуються дифузні лейко-плазмоцитарні клітинні інфільтрати, до складу яких входять В-клітини, еозинофіли, а також лаброцити. Внаслідок розростання еластичних, а також склеювання колагенових волокон виникають фіброзно-циротичні зміни, які у периваскулярних ділянках здавлюють артеріальні і венозні мікросудини. У відповідь на редукцію кровотоку в одних судинах в інших виникає компенсаторне його підвищення. У стромі гігантських антрохоанальних поліпів, що проростають у ротоглотку, формуються нові кровоносні судини. Цей їх ангіогенний потенціал реалізується через секрецію VEGF, який стимулює процеси васкулогенезу і неоангіогенезу.
Висновки. Антрохоанальні поліпи вкриті келихоподібно зміненим миготливим епітелієм, а в ротоглотковій частині – багатошаровим плоским. У їх стромі спостерігається набряк, лімфостаз, дифузна лейкоплазмоцитарна інфільтрація та фіброзно-циротичні зміни з порушенням кровообігу. В ході розвитку поліпів поступово формується їх ангіогенний потенціал, який реалізується через секрецію VEGF, що стимулює процеси васкулогенезу та неоангіогенезу