Clinical and Preventive Medicine (E-Journal) / Клінічна та профілактична медицина
Not a member yet
613 research outputs found
Sort by
ОЦІНКА МЕДИЧНИХ ПОТРЕБ ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ХОЛЕЦИСТЕКТОМІЇ
Get PDFAim. To retrospectively study the dynamics of healthcare indicators for gallstone disease in Ukraine and to assess the needs for outpatient postoperative monitoring of patients after cholecystectomy.
Materials and methods. The study analyzed the number of adult patients hospitalized for gallstone disease, cholecystitis, and cholangitis (ICD-10 codes: K80, K81, K82.2, K83.0), the number of cholecystectomies for acute and chronic cholecystitis, as well as hospital and postoperative mortality rates from 2014 to 2023. Public data from the Ukrainian Ministry of Health's Center for Public Health and the State Statistics Service of Ukraine were used for statistical analysis. To assess the clinical condition of patients after cholecystectomy, a specialized questionnaire was developed, which included demographic data, medical and life history, pain, dyspeptic syndrome, and "red flag" symptoms.
Results. The number of operations for acute and chronic calculous cholecystitis in adults in Ukraine over the past decade ranged from 30.5 thousand to 58 thousand per year. Per 100,000 population, the number of cholecystectomies reached its historical maximum of 160.5 per 100,000 in 2023. A sharp decrease in hospitalization rates for gallstone disease, cholecystitis, and cholangitis, along with an increase in hospital mortality among the adult population, was observed during the COVID-19 pandemic and the early stages of full-scale military aggression (2020–2022).
Conclusions. The management of patients after cholecystectomy is a pressing issue for general practitioners, internists, and gastroenterologists, as approximately 25% of operated patients may require medical advice regarding various abdominal symptoms after a successful cholecystectomy.Мета. Ретроспективно вивчити динаміку показників медичної допомоги при жовчнокам’яній хворобі в Україні та оцінити потреби амбулаторного післяопераційного спостереження пацієнтів після холецистектомії.
Матеріали та методи. Проаналізовано кількість дорослих хворих, госпіталізованих з приводу жовчнокам’яної хвороби, холециститу, холангіту (K80, K81, К82.2, K83.0 за МКХ-10), кількість холецистектомій з приводу гострого та хронічного холециститів, рівні госпітальної та післяопераційної летальності в період 2014–2023 років. Для статистичного аналізу використані публічні дані Центру громадського здоров'я Міністерства охорони здоров’я України та Державної служби статистики України. Для оцінки клінічного стану пацієнтів після холецистектомії було розроблено спеціалізований опитувальник, що включав демографічні дані, особливості анамнезу хвороби та життя, больового, диспепсичного синдромів та симптоми «червоних прапорців».
Результати. Кількість операцій в Україні з приводу гострого та хронічного калькульозного холециститу в дорослих упродовж останнього десятиріччя варіювала від 30,5 тис. до 58 тис. на рік. У перерахунку на 100 тис. нас. за останні 10 років кількість холецистектомій досягла свого історичного максимуму – 160,5 на 100 тис. нас. у 2023 році. Спостерігалося різке зменшення рівня госпіталізації з приводу жовчнокам’яної хвороби, холециститу, холангіту та підвищення рівня госпітальної летальності серед дорослого населення в роки пандемії Covid-19 та на початку повномасштабної військової агресії (2020-2022 рр.).
Висновки. Менеджмент хворих після холецистектомії є актуальною проблемою для лікарів загальної практики, терапевтів, гастроентерологів, оскільки близько 25% прооперованих можуть потребувати порад лікаря з приводу різноманітних абдомінальних симптомів після успішної холецистектомії
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ РІЗНИХ МЕТОДІВ САНАЦІЇ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ ПЕРИТОНІТІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПРОБІОТИЧНИХ АНТИСЕПТИКІВ
Get PDFIntroduction. Bacteria evolve and become less sensitive to drugs designed to kill them, making it harder to treat infections. Many postoperative infections are caused by intestinal bacteria, and the gut barrier and local gut microbiota of the patient contribute to complications such as peritonitis.
Aim. To highlight the microbiological aspects of experimental peritonitis and to conduct a comparative characterization of various methods of abdominal cavity sanitation and to prove the effectiveness of probiotic antiseptics in the abdominal cavity sanitation of experimental peritonitis.
Materials and methods. The experimental study was performed on 45 white, sexually mature male Wistar rats aged 4-5 months, which were divided into 3 groups, 15 animals in each group and simulated peritonitis. The treatment of rats of Group I (main) consisted in cleaning the abdominal cavity with probiotic antiseptics, rats of Group II (comparison group) – with Enterosgel sorbent solution, rats of Group III (placebo-control) – with 0.9% NaCl solution. For the study, microbiological samples were collected intraoperatively during each surgical intervention – on the 1st, 3rd, 5th and 7th day of treatment. Identification of isolated microorganisms was carried out by generally accepted bacteriological methods. Animal survival rates were also evaluated.
Results. Based on the results of research, it has been proven that the strains of probiotic bacteria Bacillus subtilis and Bacillus megaterium, which are part of probiotic antiseptics, complement each other in terms of the spectrum and degree of antagonistic activity, have an antimicrobial effect, restore sensitivity to antibiotics in multiresistant Enterococcus faecalis and thereby increase therapeutic effectiveness with a significantly higher survival rate – 66.7%.
Conclusions. Probiotic antiseptics are effective for the sanitation of the abdominal cavity in case of peritonitis, which has been proven by experimental research and іntroduces novel strategies for combating surgical infections. When using probiotic antiseptics to clean the abdominal cavity of experimental peritonitis, positive results were obtained – the survival rate of experimental animals was 66.7%.Вступ. Бактерії еволюціонують і стають менш чутливими до препаратів, призначених для їх знищення, що ускладнює лікування інфекцій. Багато післяопераційних інфекцій спричинені кишковими бактеріями, а кишковий бар’єр і місцева кишкова мікробіота пацієнта сприяють розвитку таких ускладнень, як перитоніт.
Мета. Висвітлити мікробіологічні аспекти експериментального перитоніту і провести порівняльну характеристику різних методів санації черевної порожнини та вивчити ефективність пробіотичних антисептиків при санації черевної порожнини експериментального перитоніту.
Матеріали та методи. Експериментальне дослідження виконано на 45 білих статевозрілих щурах-самцях лінії Wistar віком 4-5 місяців, які були розподілені на 3 групи, по 15 тварин в кожній групі і яким моделювали перитоніт. Лікування щурів 1-ї групи (основна) полягало в санації черевної порожнини пробіотичними дезінфектантами, щурів 2-ї групи (група порівняння) – розчином сорбенту «Ентеросгель», щурів 3-ї групи (плацебо-контроль) – 0,9% р-м NaCl. Для дослідження виконували забір мікробіологічних зразків інтраопераційно при кожному хірургічному втручанні – на 1-шу, 3-тю, 5-ту та 7-му добу лікування. Ідентифікацію виділених мікроорганізмів проводили загальноприйнятими бактеріологічними методами. Також оцінювали показники виживаності тварин.
Результати. За результатами проведених досліджень доведено, що штами пробіотичних бактерій Bacillus subtilis i Bacillus megaterium, які входять до складу пробіотичних антисептиків доповнюють один одного за спектром і ступенем антагоністичної активності, мають протимікробну дію, відновлюють чутливість до антибіотиків у мультирезистентного Enterococcus faecalis і підвищують тим самим терапевтичну ефективність із значно вищим показником виживаності – 66,7 %.
Висновки. Для санації черевної порожнини при перитоніті ефективними є пробіотичні антисептики, що доведено експериментальним дослідженням та відкриває нові можливості в боротьбі з хірургічною інфекцією. При застосуванні пробіотичних антисептиків для санації черевної порожнини експериментального перитоніту отримані позитивні результати – показник виживаності експериментальних тварин склав 66,7%
КАДРОВІ РЕСУРСИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ У РОКИ ПАНДЕМІЇ COVID-19 ТА ВІЙНИ
Get PDFIntroduction. The shortage of human resources is now a global problem that has become particularly acute in all countries in the midst of the COVID-19 pandemic. This leads to a forced reduction in medical services and inadequate quality of care.
Aim. To analyze the human resources for health in Ukraine in the context of the ongoing war and pandemic, and to identify the regions of the country and specialties of physicians and residents most affected by the current challenges.
Materials and methods. Methods of systematic approach, statistical, epidemiological analysis, graphical representation for comparative data evaluation were used from the Public Health Centre of the Ministry of Health of Ukraine for 2020-2023.
Results. In the last years of pandemic and war, the total number of physicians in Ukraine (including specialists of private and departmental health care institutions) has decreased by 19.4 thousand people or 10.8% to 160.2 thousand, and the number of junior medical staff has decreased even more – by 51.2 thousand people or 16.6% and now amounts to 257.5 thousand. As of December 31, 2023, 133,237 doctors and 229,368 junior doctors with medical education were employed in the health care institutions of the Ministry of Health of Ukraine. Over the past four years, the number of general practitioners has fallen to 23.4 per 10,000 population (24.2 per 10,000 population in 2020) (p˃0.05) and the number of young specialists to 55.9 per 10,000 population (66.04 per 10,000 population in 2020) (p<0.01), which is significantly lower than the European average. Significant losses of health professionals are observed in the Kherson, Luhansk, Zaporizhzhya, Donetsk, Odesa and Kharkiv regions, which are the most affected by the war. The number of dentists, health organisers, general practitioners, pediatricians, family doctors, obstetricians and gynecologists, phthisiologists, physiotherapists, neurologists, and dermatovenerologists has decreased the most during the pandemic and war in Ukraine. The restoration of human resources through medical training is limited by a decrease in the number of interns by 2,475 over the past 4 years and a reduction in the number of state-funded admissions to higher medical education institutions to 3,000 per year.
Conclusions. The healthcare staffing situation in Ukraine is inadequate and on a steady downward trend in the context of war and pandemic due to a decrease in the supply of healthcare workers, including junior doctors with medical training, which limits the population's ability to receive quality and affordable healthcare, especially in the frontline and de-occupied areas.Вступ. Нестача кадрових ресурсів нині є всесвітньою проблемою, що стало особливо відчутно в усіх країнах на тлі пандемії COVID-19. Це зумовлює вимушене обмеження медичних послуг та недостатню якість медичної допомоги.
Мета. Проаналізувати кадрове забезпечення галузі охорони здоров’я України в умовах триваючої війни та пандемії, визначивши області країни та групи спеціальностей лікарів і молодших спеціалістів з медичною освітою, що зазнали найбільш негативного впливу через сучасні виклики.
Матеріали та методи. Використані методи системного підходу, статистичні, епідеміологічного аналізу, графічного зображення задля порівняльної оцінки даних ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України» за 2020-2023 роки.
Результати. За останні роки пандемії та війни загальна кількість лікарів в Україні (включно зі спеціалістами з приватних та відомчих закладів охорони здоров’я) зменшилась на 19,4 тис. осіб або на 10,8% і досягла 160,2 тис. осіб, а кількість молодшого медичного персоналу скоротилась ще більше – на 51,2 тис. осіб або на 16,6% та нині становить 257,5 тис. осіб. Станом на 31.12.2023 року у закладах охорони здоров’я системи МОЗ України працювало 133 237 лікарів та 229 368 молодших спеціалістів з медичною освітою. Забезпеченість практикуючими лікарями за останні чотири роки знизилась до 23,4 на 10 000 населення (у 2020 році – 24,2 на 10 000 населення) (p˃0,05), а молодшими спеціалістами – до 55,9 на 10 000 осіб (у 2020 році – 66,04 на 10 000 населення) (р<0,01), що значно нижче середньоєвропейського рівня. Значні кадрові втрати серед медичних працівників спостерігаються у Херсонській, Луганській, Запорізькій, Донецькій, Одеській та Харківській областях, що найбільше постраждали від війни. Найбільше за роки пандемії та війни зменшилось в Україні число лікарів-стоматологів, організаторів охорони здоров’я, терапевтів, педіатрів, лікарів загальної практики-сімейної медицини, акушерів-гінекологів, фтизіатрів, фізіотерапевтів, невропатологів, дерматовенерологів. Відновлення кадрових ресурсів за рахунок підготовки лікарів обмежене через зменшення за останні 4 роки кількості лікарів-інтернів на 2475 осіб та скорочення обсягів прийому за державним замовленням до закладів вищої медичної освіти до 3 тисяч осіб на рік.
Висновки. Кадрове забезпечення галузі охорони здоров’я України є недостатнім та має стійку тенденцію до погіршення в умовах війни та пандемії через зменшення забезпеченості медичними працівниками, зокрема молодшими спеціалістами з медичною освітою, що може обмежити можливості населення отримувати якісну та доступну медичну допомогу, особливо у прифронтових та деокупованих територіях
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ МУЛЬТИФОКАЛЬНОЇ ПУНКЦІЙНОЇ БІОПСІЇ В ДІАГНОСТИЦІ РАКУ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ
Get PDFIntroduction. The value of multifocal puncture biopsy of the prostate is undoubtedly extremely important today for the timely diagnosis of prostate cancer. Despite the fact that the main disadvantage of multifocal biopsy compared to modern methods of prostate biopsy under the control of multiparametric magnetic resonance imaging is the high frequency of false-negative results, these methods are not competitive, but to some extent, complement each other.
Aim. To improve the results of prostate cancer diagnostics by identifying prognostically significant criteria for evaluating the results of multifocal prostate biopsy.
Materials and methods. The study included 101 patients with indications for multifocal prostate biopsy. After examination, 78 (77.2%) patients were diagnosed with prostate cancer. Another 23 (22.8%) patients were diagnosed with benign prostatic hyperplasia. To assess the effectiveness of multifocal puncture biopsy, the following indicators were determined: blood test for total prostate-specific antigen (ng/ml); prostate volume according to magnetic resonance imaging (cm3); prostate-specific antigen density (ng/ml/cm3); localization of the lesion according to magnetic resonance imaging; size of the lesion; sensitivity and specificity of magnetic resonance imaging in the detection of prostate cancer. Quantitative indicators were processed statistically.
Results. The main factors that increase the detection of prostate cancer using multifocal biopsy are: total prostate-specific antigen level in the blood ≥12.79 ng/ml (p=0.044), prostate volume ≥42.91 cm3 (p=0.019), prostate-specific antigen density ≥0.33 ng/ml/cm3 (p=0.027), size of the pathological prostate lesion ≥10.74 mm (p=0.045) and location of the lesion in the peripheral area of the prostate (p=0.004).
Conclusions. To increase the effectiveness of multifocal puncture biopsy, the standard differential diagnosis program for prostate cancer should include a combined determination of total prostate-specific antigen levels in the blood, prostate volume, prostate-specific antigen density, and lesion size.Вступ. Значення мультифокальної пункційної біопсії передміхурової залози, без сумніву, є вкрай важливим на сьогодні для своєчасної діагностики раку простати. Незважаючи на те, що основним недоліком мультифокальної біопсії відносно сучасних методів біопсії простати під контролем мультипараметричної магнітно-резонансної томографії, є висока частота хибно-негативних результатів, дані методи не є конкурентними, а певною мірою доповнюють один одного.
Мета. Покращити результати діагностики раку передміхурової залози шляхом виділення прогностично значимих критеріїв для оцінки результатів мультифокальної пункційної біопсії простати.
Матеріали та методи. У дослідження було включено 101 пацієнта із показами до виконання мультифокальної біопсії передміхурової залози. Після обстеження у 78 (77,2 %) пацієнтів був діагностований рак передміхурової залози. Ще у 23 (22,8 %) хворих діагностували доброякісну гіперплазію передміхурової залози. Для оцінки ефективності мультифокальної пункційної біопсії визначали наступні показники: аналіз крові на загальний простат-специфічний антиген (нг/мл); об’єм передміхурової залози згідно з магнітно-резонансною томографією (см3); щільність простат-специфічного антигену (нг/мл/см3); локалізація вогнища ураження згідно з магнітно-резонансною томографією; розмір вогнища ураження; чутливість та специфічність магнітно-резонансної томографії у виявленні раку передміхурової залози. Кількісні показники обробляли статистично.
Результати. Основними факторами, що збільшують виявлення раку простати за допомогою мультифокальної біопсії є: загальний рівень простат-специфічного антигену в крові ≥12,79 нг/мл (p=0,044), об’єм передміхурової залози ≥42,91 см3 (p=0,019), щільність простат-специфічного антигену ≥0,33 нг/мл/см3 (p=0,027), розмір патологічного вогнища простати ≥10,74 мм (p=0,045) та розташування вогнища ураження в периферичній ділянці простати (p=0,004).
Висновки. Для підвищення ефективності мультифокальної пункційної біопсії в стандартну програму диференційної діагностики раку передміхурової залози потрібно враховувати поєднане визначення рівня загального простат-специфічного антигену сироватки крові, об’єму передміхурової залози, щільності простат-специфічного антигену та розміру вогнища ураження
СУЧАСНІ СИНТЕТИЧНІ ОПІОЇДИ ТА РАБДОМІОЛІЗ: КЛІНІЧНІ ТА СУДОВО-ЕКСПЕРТИЗНІ АСПЕКТИ
No full textIntroduction. Every year, the list of chemical substances, including drugs, that can potentially cause rhabdomyolysis grows worldwide.
Aim. Analysis of etiological factors that caused the development of rhabdomyolysis of non-traumatic genesis in adult patients with acute poisoning.
Materials and methods. A total of 243 cases of acute poisoning among the adult population of Kyiv, complicated by non-traumatic rhabdomyolysis, were studied for the period 1999-2020.
Results. According to the toxicological center and the bureau of forensic medical experts of Kyiv, the spectrum of toxic substances that cause the development of non-traumatic rhabdomyolysis is constantly changing. During the period 1999-2010, rhabdomyolysis was associated with poisonings with carbon monoxide, ethyl alcohol and its surrogates, barbiturates, clonidine, TCA, neuroleptics, and heroin. After 2010, cases of rhabdomyolysis associated with neuroleptics, street drugs: psychostimulants, heroin, methadone, in particular the combination of methadone with ethyl alcohol, or with benzodiazepines, neuroleptics, tricyclic antidepressants, have become more frequent. Cases of severe poisonings with unidentified substances were increasingly observed (12.75%). In-hospital mortality rates among patients with rhabdomyolysis remained high (from 10.0 to 25.8%) and depend on the patient's comorbidities, among which diseases of the digestive system (39.1%), the nervous system (27.9%), hematopoietic organs (20.5%) and kidneys (16.9%) predominate. The clinical picture of poisoning complicated by rhabdomyolysis is characterized not only by acute kidney injury, but also by the rapid development of multiple organ failure, which, despite the timely use of renal replacement therapy, leads to a fatal outcome.
Conclusions. In recent years, there has been a growing trend of drug poisoning involving synthetic opioids (heroin, methadone in combination with ethanol and other surfactants), complicated by non-traumatic rhabdomyolysis. Key factors in the development of multiple organ failure are the combined consumption of several psychotropic and narcotic substances with alcohol and comorbid pathology.Вступ. У світі щороку збільшується перелік хімічних речовин, в тому числі наркотиків, що потенційно можуть бути причиною рабдоміолізу.
Мета. Аналіз етіологічних чинників, що обумовили розвиток рабдоміолізу нетравматичного генезу у дорослих пацієнтів з гострими отруєннями.
Матеріали та методи. Досліджені 243 випадки гострих отруєнь серед дорослого населення м. Києва, ускладнених нетравматичним рабдоміолізом, за період 1999-2020 рр.
Результати. За даними токсикологічного центру і бюро судово-медичних експертиз м. Києва, спектр отруйних речовин, що обумовлює розвиток нетравматичного рабдоміолізу, постійно змінюється. У період 1999-2010 рр. рабдоміоліз був асоційований з отруєннями моноксидом вуглецю, етиловим алкоголем та його сурогатами, барбітуратами, клофеліном, ТЦА, нейролептиками, героїном. Після 2010 р. почастішали випадки рабдоміолізу, асоційованого з нейролептиками, вуличними наркотиками: психостимуляторами, героїном, метадоном, зокрема поєднанням метадону з етиловим алкоголем, або з бензодіазепінами, нейролептиками, трициклічними антидепресантами. Все частіше спостерігаються випадки тяжких отруєнь невстановленими речовинами (12,75 %). Показники госпітальної летальності серед пацієнтів з рабдоміолізом залишаються високими (від 10,0 до 25,8 %) і залежать від наявної у пацієнта супутньої патології, серед якої переважають хвороби органів травлення (39,1 %), нервової системи (27,9 %), кровотворних органів (20,5 %) та нирок (16,9 %). Клінічна картина отруєння, ускладненого рабдоміолізом, характеризується не лише гострим ураженням нирок, а й стрімким розвитком поліорганної недостатності, що, незважаючи на своєчасне застосування методів замісної ниркової терапії, призводить до летального результату.
Висновки. Тенденцією останніх років є збільшення випадків наркотичних отруєнь за участі синтетичних опіоїдів (героїну, метадону у поєднанні з етанолом та іншими ПАР), що ускладняються нетравматичним рабдоміолізом. Ключовими чинниками розвитку поліорганної недостатності є комбіноване споживанні декількох психотропних і наркотичних речовин з алкоголем та коморбідна патологія
РЕФЛЕКСИВНИЙ КОМПОНЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ТРАВМА-ІНФОРМОВАНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ ПРОФІЛАКТИКИ РОЗВИТКУ ВТОМИ У СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ
No full textIntroduction. The article examines the practical aspect of implementing trauma-informed learning with an emphasis on reflection as a preventive tool. Experimentally cases of the emergence of prerequisites for the premature appearance of fatigue in students during industrial practice are identified and ways to prevent this process are specified.
Aim. To summarize data on the state of use of reflection during students’ education, in particular during their field practicum; to investigate reflection as a preventive tool for the development of fatigue; to identify cases of premature appearance of fatigue in students during field practicum using reflection.
Materials and methods. The methods of theoretical analysis of scientific sources and the method of generalization of empirical data were used. Students studying at a higher education institution under martial law were involved in the pedagogical experiment. The total number of students is 1800 people.
Results. It has been established that reflection is an indispensable attribute of the learning process. Reflecting at different stages of learning, students acquire knowledge, skills, expand experience, learn to solve professional problems, evaluate results, plan further directions of educational activity, etc. The reflection process varies in the number of participants (individual, group), time of implementation (reflection during action, reflection deferred in time), purpose (reflection of the action being performed; reflection of the action to be performed; reflection to determine behavior, tactics, strategy). It has been established that reflection is not used as a preventive tool.
Conclusions. The effectiveness of using reflection during student training as a preventive measure for the development of fatigue has been experimentally proven. It has been established that the emergence of prerequisites for the premature appearance of a feeling of fatigue is stopped if, during training, students are given the opportunity to choose and implement the following types of communication with the lecturer: 1) communication for phased control of intermediate results of task performance; 2) communication to determine the sequence of actions to overcome intellectual difficulties that the student cannot overcome by making multiple attempts; 3) ongoing communication, during which the lecturer directs the student’s actions.Вступ. У статті розглядається практичний аспект реалізації травма-інформованого навчання з акцентом на рефлексії як на профілактичному заході. Експериментально виявлено випадки зародження передумов для передчасної появи у студентів відчуття втоми під час проходження виробничої практики та конкретизовано способи запобігання цьому процесу.
Мета. Узагальнити дані про стан використання рефлексії під час навчання студентів, зокрема під час виробничої практики; дослідити рефлексію як профілактичний засіб розвитку втоми; з використанням рефлексії виявити випадки передчасної появи у студентів відчуття втоми під час проходження виробничої практики.
Матеріали та методи. Використано методи теоретичного аналізу наукових джерел та метод узагальнення емпіричних даних. До педагогічного експерименту були залучені студенти, які навчаються у вищому навчальному закладі в умовах воєнного стану. Загальна кількість студентів – 1800 осіб.
Результати. Встановлено, що рефлексія – неодмінний атрибут процесу навчання. Рефлексуючи на різних етапах навчання, студенти набувають знань, умінь, розширюють досвід, навчаються вирішувати професійні проблеми, оцінюють результати, планують подальші напрями навчальної діяльності тощо. Процес рефлексії різнитися кількістю учасників (індивідуальна, групова), часом здійснення (рефлексія під час дії, рефлексія відтермінована в часі), метою (рефлексія дії, яка виконується; рефлексія дії, яка буде виконуватися; рефлексія для визначення поведінки, тактики, стратегії). Встановлено, що рефлексія не використовується як профілактичний засіб.
Висновки. Експериментально доведено ефективність використання рефлексії під час навчання студентів як профілактичного засобу розвитку втоми. Встановлено, що зародження передумов для передчасної появи відчуття втоми зупиняється, якщо під час навчання студентам надається можливість обирати та реалізувати такі види спілкування з викладачем: 1) спілкування для поетапного контролю проміжних результатів виконання завдання; 2) спілкування для визначення послідовності дій з подолання інтелектуального утруднення, яке студент не може подолати, здійснюючи багаторазові спроби; 3) поточне спілкування, під час якого викладач спрямовує дії студента
СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ АНЕСТЕЗІЇ ЧЕРЕЗШКІРНОЇ ТРАНСЛЮМІНАРНОЇ АНГІОПЛАСТИКИ У ПАЦІЄНТІВ ПРИ ХРОНІЧНІЙ ІШЕМІЇ НИЖНІХ КІНЦІВОК
Get PDFIntroduction. Chronic lower limb ischemia represents a severe manifestation of peripheral arterial disease, associated with elevated risks of complications, disability, and mortality. Percutaneous transluminal angioplasty is a modern treatment option for such patients; however, the choice of optimal anesthesia remains a matter of ongoing clinical debate.
Aim. To evaluate the effectiveness of local infiltration anesthesia combined with analgesic sedation compared to ultrasound-guided nerve block of the femoral nerve (nervus femoralis) and the sciatic nerve in the popliteal fossa (nervus ischiadicus fossa poplitea) in patients with chronic lower limb ischemia undergoing percutaneous transluminal angioplasty of the lower limb arteries.
Materials and methods. This prospective randomized study included 50 patients with chronic lower limb ischemia (Rutherford stages 3–6) scheduled for percutaneous transluminal angioplasty. Participants were randomly assigned to two equal groups (n = 25) based on the chosen anesthesia technique. Group I received local infiltration anesthesia with analgesic sedation, while Group II underwent ultrasound-guided conduction anesthesia (blockade of the nervus femoralis and nervus ischiadicus in the popliteal fossa). Pain intensity was assessed using the visual analogue scale, and additional parameters included the need for opioid analgesics, intraoperative hemodynamic stability, procedure duration, the need for surgical strategy modification or conversion to general anesthesia, and the incidence of complications.
Results. Patients in the conduction anesthesia group reported significantly lower pain levels at all observation stages (p < 0.01), a reduced need for intraoperative fentanyl (28% vs. 72%, p < 0.01) and postoperative morphine (32% vs. 84%, p < 0.001), as well as more stable hemodynamic parameters during the procedure (p < 0.05). The mean procedure duration was 8 minutes shorter, and the conversion rate to general anesthesia was also lower (4% vs. 8%). No adverse events or complications were observed in either group.
Conclusions. Ultrasound-guided conduction anesthesia is an effective and safe method of analgesia during percutaneous transluminal angioplasty in patients with chronic lower limb ischemia. Compared to local anesthesia with analgesic sedation, it provides superior analgesic efficacy, greater hemodynamic stability, reduces the need for opioid analgesics, shortens procedure time, and lowers the likelihood of conversion to general anesthesia. This approach appears to be particularly appropriate for patients at high anesthetic risk undergoing endovascular interventions.Вступ. Хронічна ішемія нижніх кінцівок є тяжким проявом периферичної артеріальної патології, що супроводжується високими ризиками ускладнень, інвалідизації та летальності. Черезшкірна транслюмінарна ангіопластика є сучасним методом лікування ХІНК, проте вибір оптимальної анестезії досі залишається предметом клінічних дискусій.
Мета. Оцінити ефективність місцевої інфільтраційної анестезії з аналгоседацією порівняно з ультразвуково-навігованою блокадою стегнового нерва (nervus femoralis) та сідничного нерва в підколінній ямці (nervus ischiadicus fossa poplitea) у пацієнтів із хронічною ішемією нижніх кінцівок під час виконання черезшкірної транслюмінарної ангіопластики судин нижніх кінцівок.
Матеріали та методи. До проспективного рандомізованого дослідження включено 50 пацієнтів із хронічною ішемією нижньої кінцівки (стадії за Rutherford 3–6), які підлягали черезшкірній транслюмінарній ангіопластиці. Хворих було розподілено на дві рівні групи (по 25 осіб) залежно від обраного методу знеболення шляхом випадкової вибірки: у групі І застосовували місцеву інфільтраційну анестезію з аналгоседацією, у групі ІІ – провідникову анестезію під ультразвуковим контролем (блокади n. femoralis та n. ischiadicus у підколінній ямці). Оцінювали інтенсивність болю за візуальною аналоговою шкалою болю, потребу в опіоїдах, гемодинамічні показники, тривалість хірургічного втручання, потребу у зміні хірургічної тактики та переходу до конверсії та наявність ускладнень.
Результати. У групі ПА зареєстровано достовірно нижчий рівень болю на всіх етапах спостереження (p<0,01), меншу потребу у фентанілі під час операції (28% проти 72%, p<0,01) та морфіні після неї (32% проти 84%, p<0,001), стабільнішу гемодинаміку протягом процедури (p<0,05). Середня тривалість втручання була коротшою на 8 хв, частота конверсії до загальної анестезії – нижчою (4% проти 8%). Жодних побічних ефектів або ускладнень у жодній групі не зафіксовано.
Висновки. Провідникова анестезія під контролем ультразвуку є ефективним і безпечним методом знеболення при черезшкірній транслюмінарній ангіопластиці у пацієнтів з хронічною ішемією нижньої кінцівки. Порівняно з місцевою анестезією з аналгоседацією, вона забезпечує кращу анальгезію, стабільніші гемодинамічні показники, знижує потребу в наркотичних анальгетиках, скорочує тривалість втручання та зменшує ймовірність переходу до загальної анестезії. Такий підхід є доцільним для використання у пацієнтів із високим анестезіологічним ризиком під час ендоваскулярних втручан
АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ПОКАЗНИКІВ ФОЛАТНОГО ОБМІНУ, СТАТУСУ ВІТАМІНУ D, ВАРІАНТІВ ГЕНА MTHFR З КЛІНІЧНИМИ ОСОБЛИВОСТЯМИ ПЕРЕБІГУ РОЗСІЯНОГО СКЛЕРОЗУ
No full textIntroduction. Multiple sclerosis (MS) is a chronic autoimmune disease of the central nervous system characterized by demyelination and neurodegeneration. Emerging evidence suggests a potential role of folate metabolism, vitamin D status, and MTHFR gene polymorphisms in MS pathogenesis and progression. In populations without food fortification, such as Ukraine, these factors may be particularly relevant, highlighting the need to study their interrelationships with clinical disease features.
Aim. To investigate the relationship between folate metabolism markers (homocysteine, folic acid, and vitamin B12), vitamin D levels, MTHFR gene variants, and the clinical characteristics of disease progression in patients with MS.
Materials and methods. This study assessed biochemical markers of folate metabolism (homocysteine, folic acid, vitamin B₁₂), vitamin D levels, and the MTHFR rs1801133 genotype in 113 MS patients, with in-depth biochemical analysis conducted in a randomly selected subgroup of 36 patients. Clinical and demographic data were collected, and statistical analyses were performed to evaluate correlations between biochemical, genetic, and clinical parameters.
Results. Patients demonstrated elevated median homocysteine levels and suboptimal concentrations of folic acid, vitamin B₁₂, and vitamin D. Significant inverse correlations were observed between homocysteine and folic acid levels, as well as between vitamin D levels and EDSS scores. Smokers had significantly lower vitamin B₁₂ levels. Although the difference was not statistically significant, patients with the TT genotype of MTHFR rs1801133 showed a trend toward lower folic acid levels. Homocysteine levels were highest in patients with secondary progressive MS, indicating a possible link to disease progression.
Conclusions. Findings highlight the potential contribution of disrupted folate metabolism and vitamin D deficiency to MS pathogenesis, particularly in populations lacking food fortification. These results underscore the need for further research into vitamin-based interventions as possible strategies for modifying disease course.Вступ. Розсіяний склероз (РС) – це хронічне аутоімунне захворювання центральної нервової системи, що характеризується демієлінізацією та нейродегенерацією. Нові дані свідчать про потенційну роль порушень фолатного обміну, статусу вітаміну D та варіантів гена MTHFR у патогенезі та прогресуванні РС. У популяціях без фортифікації продуктів харчування, таких як Україна, ці фактори можуть бути особливо актуальними, що підкреслює необхідність вивчення їх взаємозв’язку з клінічними проявами захворювання.
Мета. Дослідити зв’язок між маркерами фолатного циклу (гомоцистеїн, фолієва кислота та вітамін B12), рівнями вітаміну D, варіантами гена MTHFR та клінічними характеристиками прогресування захворювання у пацієнтів з РС.
Матеріали та методи. У цьому дослідженні оцінювалися біохімічні маркери метаболізму фолієвої кислоти (гомоцистеїн, фолієва кислота, вітамін B12), рівні вітаміну D та генотипи за варіантом rs1801133 гена MTHFR у 113 пацієнтів з РС, з подальшим поглибленим біохімічним аналізом, проведеним у випадково вибраній підгрупі з 36 пацієнтів. Було зібрано клінічні та демографічні дані, проведено статистичний аналіз для оцінки кореляцій між біохімічними, генетичними та клінічними параметрами.
Результати. У пацієнтів спостерігався підвищений середній рівень гомоцистеїну та субоптимальні концентрації фолієвої кислоти, вітаміну B12 та вітаміну D. Виявлено значущі негативні кореляції між рівнями гомоцистеїну та фолієвої кислоти, а також між рівнем вітаміну D та балами за шкалою EDSS. У пацієнтів, що палять, відмічено нижчі рівні вітаміну B12. Пацієнти з генотипом TT за варіантом rs1801133 гена MTHFR демонстрували тенденцію до нижчого рівня фолієвої кислоти. Найвищий рівень гомоцистеїну відмічено у пацієнтів з вторинно-прогресуючим РС, що вказує на його можливий зв’язок з прогресуванням захворювання.
Висновки. Результати дослідження підкреслюють потенційну роль порушень фолатного циклу та дефіциту вітаміну D у патогенезі РС, особливо в популяціях без фортифікації продуктів харчування. Отримані дані підкреслюють необхідність подальших досліджень щодо можливості застосування вітамінних втручань як можливих стратегій модифікації перебігу хвороби
ТЕЛЕМЕДИЦИНА В ОФТАЛЬМОЛОГІЇ: ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ
Get PDFIntroduction. In the context of global digital transformation, the integration of digital health tools into ophthalmic care has become a key strategic vector for health systems. Particular attention is given to the application of telemedicine, AI-assisted diagnostics, and mobile platforms in addressing disparities in access to eye care, especially among socially vulnerable populations. While high-income countries demonstrate systematic models of teleophthalmology and remote diagnostics, low- and middle-income countries often face significant infrastructural, socioeconomic, and organizational barriers.
Aim. To analyze and compare international approaches to the integration of digital technologies in ophthalmology with an emphasis on social determinants of health, telemedicine, and medico-social monitoring systems in 20 countries.
Materials and methods. This review is based on a scoping analysis of 78 sources, including scientific articles, health policy reports, and WHO guidelines published from 2018 to 2025. Countries were selected to represent diverse geographic, economic, and healthcare system profiles. Comparative and narrative synthesis was applied to highlight common strategies, innovations, and contextual limitations.
Results. The study revealed that countries such as Singapore, the USA, and the UK are leaders in teleophthalmology and AI integration. Mobile eye screening platforms have proven effective in India, Brazil, and South Africa. However, digital inequality remains a critical issue, especially in rural and underserved regions. The most successful models combine technology with patient education, infrastructural support, and integration into primary care.
Conclusions. Digital ophthalmology holds significant potential for reducing health disparities if guided by principles of equity and inclusiveness. Future implementations should focus not only on technological innovation but also on sustainable integration into public health systems, especially for socioeconomically disadvantaged groups.Вступ. У контексті глобальної цифрової трансформації інтеграція цифрових технологій в офтальмологічну допомогу стала ключовим стратегічним напрямом розвитку систем охорони здоров’я. Особлива увага приділяється застосуванню телемедицини, діагностики з підтримкою ШІ та мобільних платформ для подолання нерівності в доступі до офтальмологічних послуг, особливо серед соціально вразливих груп. У той час як високорозвинені країни демонструють системні моделі телемедицини та дистанційної діагностики, країни з низьким і середнім рівнем доходу стикаються з численними інфраструктурними, соціально-економічними та організаційними бар’єрами.
Мета. Проаналізувати та порівняти міжнародні підходи до інтеграції цифрових технологій в офтальмологію з акцентом на соціальні детермінанти здоров’я, телемедицину та системи медико-соціального моніторингу в 20 країнах.
Матеріали та методи. Огляд базується на аналізі джерел, включаючи наукові статті, звіти з політики охорони здоров’я та настанови ВООЗ, опубліковані у 2018–2025 роках. Країни були відібрані для представлення різних географічних, економічних і організаційних моделей. Застосовано компаративний і наративний синтез для висвітлення спільних стратегій, інновацій та контекстних обмежень.
Результати. Установлено, що Сінгапур, США та Велика Британія є лідерами в галузі телемедицини та інтеграції ШІ в офтальмологію. Мобільні платформи для скринінгу зору ефективно застосовуються в Індії, Бразилії та ПАР. Водночас цифрова нерівність залишається критичною проблемою, особливо в сільських та недостатньо забезпечених регіонах. Найефективніші моделі поєднують технології з просвітницькою роботою серед пацієнтів, інфраструктурною підтримкою та інтеграцією в первинну медичну допомогу.
Висновки. Цифрова офтальмологія має значний потенціал у зменшенні нерівності у сфері охорони здоров’я за умови дотримання принципів справедливості та інклюзивності. Подальші впровадження мають зосереджуватись не лише на технологічних інноваціях, а й на сталому включенні таких рішень у системи громадського здоров’я, особливо для соціально незахищених груп
СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ВТОРИННИЙ ЕРИТРОЦИТОЗ: Ч. І. ПРИЧИНИ ПОЯВИ
Get PDFIntroduction. The development of secondary erythrocytosis is associated with a wide range of both hereditary and acquired pathological conditions. Modern advances in medicine have deepened the understanding of the etiology and pathogenesis of secondary erythrocytosis, which in turn opens up opportunities for more effective diagnosis and management of this condition.
Aim. To analyze current scientific publications regarding the causes of various types of erythrocytosis, with a particular focus on secondary erythrocytosis, and to develop a generalized structured classification of erythrocytosis types for further use in clinical practice.
Materials and methods. A search and selection of scientific publications, reviews, and current clinical guidelines were conducted using the PubMed, Google Scholar, and Scopus databases.
Results. The analysis identified the main types of erythrocytosis: absolute (with an increased mass of circulating erythrocytes), relative (with a reduced plasma volume while maintaining the circulating erythrocyte mass), and idiopathic (with no clearly established cause). Absolute erythrocytosis is classified into primary and secondary forms, depending on the level at which the disturbance of hematopoiesis regulation occurs. Both primary and secondary types are further divided into congenital and acquired forms. Congenital secondary erythrocytosis is caused by mutations in specific genes. Acquired secondary erythrocytosis is associated with the effect of erythropoietin and its overproduction, which in some cases is due to activation of the hypoxia-inducible factor pathway, and in others to ectopic production by neoplasms or drug-induced effects. Based on the analysis of current scientific data, a generalized classification of erythrocytosis has been developed to facilitate subsequent diagnosis and selection of the optimal patient-oriented management strategy.
Conclusions. Erythrocytosis is a heterogeneous pathological condition that may result from numerous primary, secondary, or relative factors, or, in rare cases, from an idiopathic mechanism. Hypoxic conditions are the leading cause of acquired secondary erythrocytosis. Clear identification of the type and origin of the pathological condition in each patient is the basis for selecting the optimal therapeutic correction strategy for any erythrocytosis. Cases of “non-classical” acquired secondary erythrocytosis with reduced erythropoietin levels are also recorded, indicating additional pathways of its development.Вступ. Виникнення вторинного еритроцитозу обумовлює широкий спектр як спадкових, так і набутих патологічних станів. Сучасний розвиток медицини сприяє поглибленню розуміння етіології та патогенезу вторинного еритроцитозу, що, у свою чергу, відкриває можливості для більш ефективної діагностики та корекції цього стану.
Мета. Провести аналіз сучасних наукових публікацій стосовно причин розвитку різних типів еритроцитозу, з особливим акцентом на вторинний еритроцитоз. Сформувати узагальнену структуровану класифікацію типів еритроцитозів для подальшого її використання у клінічній практиці.
Матеріали та методи. Пошук та підбір наукових публікацій, оглядів та діючих клінічних настанов проведено за допомогою використання баз даних PubMed, Google Scholar та Scopus.
Результати. Проведений аналіз дозволив визначити основні типи еритроцитозів: абсолютні (зі збільшенням маси циркулюючих еритроцитів), відносні (зі зменшенням об’єму плазми за збереженої маси циркулюючих еритроцитів) та ідіопатичні (за відсутності чітко встановленої причини). Абсолютні еритроцитози поділяють на первинні та вторинні залежно від рівня, на якому виникло порушення регуляції гемопоезу. Як первинні, так і вторинні форми диференціюють на вроджені та набуті. В основі вроджених вторинних еритроцитозів лежать мутації певних генів. Набуті вторинні еритроцитози асоційовані з впливом еритропоетину та його гіперпродукцією, яка в одних випадках зумовлена активацією шляху фактора індукованого гіпоксією, в інших – ектопічною продукцією з новоутворень або медикаментозним впливом. Як результат аналізу сучасних наукових даних, сформовано узагальнену класифікацію еритроцитозів для полегшення подальшої діагностики та вибору оптимальної пацієнт-орієнтованої тактики корекції.
Висновки. Еритроцитоз – це гетерогенний патологічний стан, на появу якого можуть впливати численні первинні, вторинні чи відносні фактори, або, як виключення, ідіопатичний механізм. Провідне місце серед причин вторинних набутих еритроцитозів займають гіпоксичні стани. Основою для подальшого вибору оптимальної тактики терапевтичної корекції будь-якого еритроцитозу є чітке встановлення типу та генезу патологічного стану у кожного пацієнта. Фіксуються також випадки «некласичних» набутих вторинних еритроцитозів зі зниженим рівнем еритропоетину, що вказує на додаткові шляхи його розвитку