Scientific publications of the Nizhyn Gogol State University / Наукові видання Ніжинського державного університету імені Миколи гоголя
Not a member yet
1336 research outputs found
Sort by
Формування готовності майбутнього вчителя до забезпечення соціальної безпеки
Full text linkThe problem of developing the readiness of future teachers to ensure social security is an urgent challenge for modern Ukrainian society. In the context of socio-economic and military upheavals, the ability of teachers not only to impart knowledge but also to form a culture of safety in students, awareness of their own responsibility for health and life, is of particular importance. The article analyzes the concept of «teacher’s readiness for professional activity» in the context of pedagogical science, considers modern approaches to its formation in the process of training a future teacher in pedagogical institutions of higher education.The criteria for the formation of future teachers’ readiness for further pedagogical activity include: responsibility, orientation, skills, system of value relations, and creative potential.In view of the above, by the readiness of a future teacher to ensure social security we mean a set of personal and professional qualities that are formed in the process of purposeful training and allow for the future professional activity to ensure the social security of an educational institution and determine a safe and health-preserving style of life.The formation of future teachers’ readiness to ensure social security is carried out in the following areas: preparation for ensuring security in the social environment; preparation for ensuring personal security in a dangerous, extreme social situation; preparation for ensuring information and psychological security; preparation for ensuring social and criminal security; formation of a safe and healthy lifestyle; ensuring social security of the educational institution.The main components of a teacher’s readiness to ensure social security include valuemotivational, cognitive, practical, reflective and creative components, and the level of development is determined by three indicators: high, medium and low.The role of higher education institutions in creating a safe educational environment and developing the professional competence of future teachers in the field of social security is outlined.Актуальним викликом для сучасного українського суспільства є питання формування готовності майбутніх учителів до забезпечення соціальної безпеки. В умовах соціально-економічних і військових потрясінь вчитель повинен не лише давати знання, а й виховувати в учнів культуру безпеки, усвідомлення особистої відповідальності за здоров’я та життя. Аналіз поняття «формування готовності майбутнього вчителя до забезпечення соціальної безпеки» в контексті педагогічної науки розглядає сучасні підходи до її формування в процесі підготовки майбутніх учителів у вищих педагогічних закладах освіти.Критеріями сформованості готовності майбутніх учителів до подальшої педагогічної діяльності визначено: відповідальність, спрямованість, уміння, система ціннісних відносин, творчий потенціал.Готовність майбутнього вчителя до соціальної безпеки розглядається автором як сукупність особистісно-професійних якостей, які формуються в процесі цілеспрямованої підготовки та дозволяють у майбутній професійній діяльності забезпечувати соціальну безпеку навчального закладу та визначати безпечний і здоров’язберігаючий спосіб життя.Формування готовності майбутніх учителів до забезпечення соціальної безпеки здійснюється за такими напрямами: підготовка до забезпечення безпеки в соціальному середовищі; підготовка до забезпечення особистісної безпеки в небезпечній, екстремальній соціальній ситуації; підготовка до забезпечення інформаційно-психологічної безпеки; підготовка до забезпечення соціальної та кримінально-правової безпеки; формування безпечного та здорового способу життя; забезпечення соціальної безпеки навчального закладу.До основних компонентів готовності педагога до забезпечення соціальної безпеки належать ціннісно-мотиваційний, когнітивний, практичний, рефлексивний і творчий компоненти, а рівень розвитку визначається трьома показниками: високим, середнім і низьким.Окреслено роль вищих навчальних закладів у створенні безпечного освітнього середовища та розвитку професійної компетентності майбутніх учителів у сфері соціального забезпечення
Професор Євгенія Коваленко як фундатор українсько-польських наукових зв’язків у Ніжинській вищій школі
Full text linkThe article analyzes the nature and specificity of Ukrainian-Polish scientific relations at the beginning of the 21st century at the Nizhyn State University named after Mykola Gogol. The place and role in their formation of the personality of the Department of Pedagogy professor of the University Evgenia Ivanovna Kovalenko and the influence of the scientific projects and events developed by her on their further strengthening have been clarified. The history of their formation and development in the second half of the 20th - early 21stcenturies is traced. The contribution of Polish and Ukrainian scientists and public organizations and associations in the formation of an independent Ukrainian humanitarian and pedagogical science as part of a common European space is emphasized. A number of scientific articles covering the further prospect of their development are analyzed. The Ukrainian-Polish scientific dialogue between the two European peoples did not stop even in the most difficult times of political confrontation. A certain quintessence of the analysis of the Ukrainian-Polish scientific pedagogical cooperation can be considered an international scientific and practical conference "Education and upbringing in Poland and Ukraine (XIX-XX centuries)," which was held in the walls of the Nizhyn M.Gogol State Pedagogical University in October 1998. Professor Evgenia Kovalenko was the initiator of 4 international conferences, in addition to the one above, which was held together with the University of Lublin named after M. Skladowska-Curie, she took an active part in the preparation and conduct of the Second International Conference "Innovations in Higher Education" in collaboration with the University of Iowa (USA), which was attended by more than 100 educators from many countries.The conversation about the tradition of Ukrainian-Polish scientific cooperation should begin with the challenges of our time. The prospect of Ukraine’s membership in the European Union involves the synchronization of scientific projects and legislation on academic education and standards. It is Polish experience and assistance that is perhaps the greatest in this area of work. The path that Poland and Ukraine have passed over the past half century in restoring their full-fledged national statehood was shown by the events of the modern Russian-Ukrainian war. It was Poland that made the greatest contribution to helping Ukrainian scientists - from the provision of departments for teaching, сlassrooms and laboratories for scientific work, numerous grants to ensure comfortable living conditions for Ukrainian refugee scientists. Various scientific and educational institutions have introduced a number of initiatives to support Ukrainian information resistance in the world.The article reveals the prospects for further development of Ukrainian-Polish scientific relations and rapprochement of educational and cultural traditions.У статті проаналізовано характер і специфіку українсько-польських наукових зв’язків на початку ХХІ століття у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя. З’ясовано місце та роль у їх становленні особистості професорки кафедри педагогіки університету Євгенії Іванівни Коваленко та вплив розроблених нею наукових проектів та заходів на подальше їх зміцнення. Прослідковано історію їх становлення та розвитку у другій половині ХХ – початку ХХІ століття. Наголошено на внескові польських та українських вчених та громадських організацій і об’єднань у формуванні незалежної української гуманітарної та педагогічної науки як частини спільного європейського простору.Проаналізовано низку наукових статей, які висвітлюють подальшу перспективу їх розвитку.Українсько-польський науковий діалог двох європейських народів не припинявся навіть у найважчі часи політичних протистоянь. Певною квінтесенцією аналізу українсько-польської наукової педагогічної співпраці можна вважати міжнародну науково-практичну конференцію « Освіта і виховання в Польщі та Україні (ХІХ – ХХ ст.)», що пройшла в стінах Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя у травні 1998 року. Професор Євгенія Коваленко була ініціатором проведення 4 міжнародних конференцій, окрім вище згаданої, яка проводилася спільно з Люблінським університетом імені М. Складовської-Кюрі, вона брала активну участь у підготовці та проведенні Другої міжнародної конференції «Інновації у вищій школі» у співдружності з університетом штату Айова (США), у якій брали участь більше 100 освітян з багатьох країн світу.Розмову ж про традицію українсько-польської наукової співпраці варто розпочати із викликів сучасності. Перспектива членства України в Європейському Союзі передбачає синхронізацію наукових проектів та законодавства щодо академічної освіти й стандартів. Саме польський досвід і допомога є чи не найбільшим на цій ділянці роботи. Шлях, який пройшла Польща та Україна за останні півстоліття у відновленні повноцінної власної національної державності, показали події сучасної російсько-української війни. Саме Польща зробила найбільший внесок у справі допомоги українським науковцям – від надання кафедр для викладання, кабінетів та лабораторій для наукової роботи, до численних грантів для забезпечення комфортних умов життя українським науковцям-біжинцям. Різними науково-освітніми інстанціями була запроваджена низка ініціатив для підтримки українського інформаційного супротиву у світі.У статті розкриті перспективи подальшого розвитку українсько-польських наукових зв’язків та зближення освітньо-культурницьких традицій
Національна політика та практика забезпечення підручниками загальної середньої освіти (порівняльний аналіз)
Full text linkSolving the problems of managing the system of provision of textbooks for school education is one of the main tasks in the processes of reforming general secondary education in Ukraine. The system of provision of textbooks (hereinafter referred to as the SSP) is defined by us as a system of preparation in accordance with state standards, publication, distribution and delivery of textbooks and other educational materials to the direct consumer of educational services.The Law of Ukraine "On Education" has determined the priorities of the country’s educational policy. One of the main tasks is the integration of the Ukrainian education system into European and world educational systems, the development of international cooperation between educational institutions and education management bodies. In this context, the study of foreign experience in the field of management of the SSP for school education is of interest to domestic educators.In this context, the author set the goal of conducting a comparative analysis of the management of general secondary education and its system of providing textbooks in the USA, Germany and France to take into account the experience of educators of these countries in Ukraine.During the study, scientific sources were analyzed, it was found that the management of the system of providing textbooks is a multifaceted research problem, since there are various practices that differ depending on the country. Differences can exist even between countries with a similar standard of living. The features of national educational policy under decentralized management (USA, Germany) and under centralized management (France) are characterized. The mechanisms of state management of the system of providing textbooks at different levels are traced, the system of interaction between federal, regional and local government bodies in the studied countries are clarified.Differences between countries in attracting funding sources, applying provision mechanisms, defining the role of the state, local authorities, educational institutions, the public and parents of students in these processes are shown.Розв’язання проблем управління системою забезпечення підручниками шкільної освіти є одним з головних завдань у процесах реформування загальної середньої освіти в Україні. Система забезпечення підручниками (надалі СЗП) визначається нами як система підготовки відповідно до державних стандартів, видання, розподілу і доставки підручників та інших навчальних матеріалів до безпосереднього споживача освітніх послуг.Закон України «Про освіту» визначив пріоритети освітньої політики країни. Однією з головних задач є інтеграція української системи освіти в європейську і світову освітні системи, розвиток міжнародного співробітництва закладів освіти й органів управління освітою. В цьому контексті вивчення зарубіжногодосвіду у сфері управління СЗП шкільної освіти представляє інтерес для вітчизняних освітян.Управління СЗП є багатоаспектною проблемою дослідження, оскільки існують різноманітні практики, що відрізняються залежно від країни. Відмінності можуть існувати навіть між країнами із схожим рівнем життя. У статті висвітлено деякі аспекти управління СЗП закладів середньої загальної освіти розвинених зарубіжних країн. Аналізуючи підходи до управління освітою та її СЗП у США, Німеччині та Франції, ми намагаємося показати, як таке управління діє по-різному в централізованій і децентралізованій освітній системі. Проаналізовано особливості освітньої політики зазначених країн щодо забезпечення закладів середньої освіти підручниками на національному, регіональному та місцевому рівнях.Зокрема показано відмінності між країнами у залученні джерел фінансування, застосуванні механізмів забезпечення, визначенні ролі держави, місцевих органів влади, закладів освіти, громадськості та батьків учнів в цих процесах
Формування музичного та емоційного інтелекту здобувачів освіти у процесі інструментально-виконавської підготовки
Full text linkThe article reveals the theoretical foundations of the formation of musical and emotional intelligence of higher education seekers in the process of instrumental and performing training. It highlights the essence of such scientific definitions as ‘intelligence’, ‘musical intelligence’ and ‘emotional intelligence’. An analysis of recent publications on this issue has been carried out, revealing the insufficient justification of the theoretical foundations for the formation of this phenomenon and the advisability of highlighting them. By studying the specifics of professional training of future musicians, the author specifies the essence and content of such scientific definitions as ‘profession’ and ‘occupation.’ In the article, the author highlights the structure of musical intelligence. The researcher believes that musical intelligence manifests itself in a musician through the ability to imagine musical associations while performing a musical work. He reveals a number of issues related to the emergence and gradual formation of musical intelligence in students of art specialities in higher education institutions. The author highlights the idea that the best way to develop musical intelligence in students is through a close interconnection between the study of the main professional subject with other humanities and creative-performing disciplines and the development of artistic culture as a whole. It is emphasised that emotional intelligence is an important component of musical intelligence in musicians. The article notes that emotional intelligence manifests itself in musicians through understanding emotions in music, expressing emotions in instrumental playing, managing emotions during performances, communicating with the audience, and collaborating with other musicians. At the end of the article, the author concludes that musical and emotional intelligence are components of performance skills in students in the process of playing an instrument, which is demonstrated through musical activity, performance interpretation of works, and performances in front of an audience. The author sees prospects for further research in this area in the development of methods for forming the musical and emotional intelligence of higher education students in the process of instrumental performance training.У статті розкрито теоретичні засади формування музичного та емоційного інтелекту здобувачів вищої освіти у процесі інструментально-виконавської підготовки. Висвітлено сутність таких наукових дефініцій як «інтелект», «музичний інтелект», «емоційний інтелект». Зроблено аналіз останніх публікацій з даної проблематики, з’ясовано недостатню обгрунтованість теоретичних засад формування означеного феномену та доцільність їх висвітлення. Досліджуючи специфіку фахової підготовки майбутніх артистів-музикантів автор конкретизує сутність та змістове наповнення таких наукових дефініцій як «фах» та «професія». У статті автор висвітлює структуру музичного інтелекту. Дослідник вважає, що муузичний інтелект проявляється у музиканта через здатність уявляти музичні асоціації під час виконання музичного твору. Він розкриває ряд питань, які стосуються виникнення та поетапного формування музичного інтелекту у студентів мистецьких спеціальностей у закладах вищої освіти. Автор висвітлює у матеріалах думку, що найкращим шляхом формування музичного інтелекту у здобувача є тісний взаємозв’язок між вивченням основного фахового предмету з іншими гуманітарними та творчо-виконавськими дисциплінами і розвитком мистецької культури вцілому. Підкреслено, що емоційний інтелект є важливою складовою музичного інтелекту у музикантів. У матеріалах статті зазначається, що емоційний інтелект проявляється у музикантів через розуміння емоцій в музиці, через вираження емоцій в інструментальній грі, через управління емоціями під час виступу, через спілкування з аудиторією та через співпрацю з іншими музикантами. Наприкінці статті автор дійшов думки, що музичний та емоційний інтелект є складником виконавської майстерності у здобувачів у процесі гри на інструменті, яка демонструється через музичну діяльність, виконавську інтерпретацію творів, виступи перед публікою. Перспектики подальших розвідок у цьому напрямі автор вбачає у розробці методики формування музичного та емоційного інтелекту студентів вищої освіти у процесі інструментально-виконавської підготовки
Формування життєстійкості особистості в умовах воєнних викликів сучасності
Full text linkPurpose. The article analyzes the phenomenon of hardiness as a complex multidimensional construct that ensures an individual’s ability to function effectively under stress, crises, and social challenges. The aim is to conduct a theoretical and methodological analysis of this phenomenon and to define the pedagogical and social conditions for its development in the contemporary context. Methodology. The study is based on theoretical and methodological analysis of hardiness, identification of its components and main formation factors. Special attention is paid to pedagogical support, which fosters self-regulation, critical thinking, social activity, and constructive coping strategies. The research also generalizes practical experience of implementing the experimental project on the introduction of a comprehensive social service for hardiness formation in Ukraine since 2023, as well as the development of resilience centers in local communities. Results. It has been determined that the key factors of hardiness include biological, psychological, and social dimensions, while its basic components are purposefulness, control, challenge acceptance, responsibility, cognitive flexibility, and reflection. It is shown that the development of hardiness requires pedagogical support oriented toward the formation of adaptive skills and stress management. The article highlights that resilience centers have become an essential factor in the transformation of social services in Ukraine, providing a new format of population support, fostering a culture of hardiness, strengthening social cohesion, and supporting veterans. Scientific novelty. The research interprets hardiness not only as a psychological construct but also as a pedagogically manageable process that integrates psychological assistance, educational interventions, and social support. Practical significance. The findings emphasize that the development of hardiness is a strategically important direction of state social and educational policy aimed at strengthening adaptive potential, developing social cohesion, and preserving mental health in the conditions of modern war challenges.У статті проаналізовано феномен життєстійкості особистості як складного багатовимірного утворення, що забезпечує здатність людини ефективно функціонувати в умовах стресу, кризових ситуацій та соціальних викликів. Здійснено теоретико-методологічний аналіз цього феномену та визначено педагогічні і соціальні умови її формування в сучасних реаліях. Розкрито теоретико-методологічні підходи до вивчення життєстійкості, визначено її компоненти та основні фактори формування. Зокрема, окреслено ключові фактори формування життєстійкості (біологічні, психологічні, соціальні) та базові компоненти (цілеспрямованість, контроль, прийняття виклику, відповідальність, гнучкість мислення та здатність до рефлексії). Показано, що формування життєстійкості потребує педагогічної підтримки, спрямованої на формування навичок саморегуляції, критичного мислення, соціальної активності й конструктивних стратегій подолання стресу. Окрему увагу приділено сучасним практикам формування життєстійкості в Україні, зокрема запровадженню з 2023 року експериментального проєкту комплексної соціальної послуги з формування життєстійкості та розбудові мережі центрів життєстійкості у територіальних громадах. Визначено центри життєстійкості стали важливий чинник трансформації соціальних послуг в Україні, який забезпечує новий формат підтримки населення, формуючи культуру життєстійкості, зміцнюючи соціальну згуртованість, підтримуючи ветеранів. Зроблено висновок, що формування життєстійкості є стратегічно важливим напрямом соціальної та освітньої політики держави, спрямованим на підвищення адаптивного потенціалу населення, розвиток соціальної згуртованості й збереження психічного здоров’я в умовах сучасних воєнних викликів
«Із когорти славних вихованців Інституту князя Безбородька…» (про видатного педагога, етнографа та письменника Сергія Миколайовича Браіловського)
No full textThe author studies life and work of Serhii Mykolaiovych Brailovskyi (1861-1919), a graduate of Prince Bezborodko historical and philological institute in Nizhyn. A man of difficult fate, a talented teacher, ethnographer, literary historian, writer. Being the son of a poor village priest, he, thanks to his natural abilities, perseverance and talent, managed to get a higher education and start working as an educator himself. His scientific research in various fields very quickly began to bring significant results. Though, due to his life circumstances, he was forced to change his place of work several times, he did not abandon his scientific pursuits. On the basis of archival documents, the author studies in detail the «Nizhyn period» of scientist’s life. The found memoir materials complete the picture of the researcher’s life after he left Nizhyn. The author managed to find out the details of the last years of scientist’s life and the date of his death. The documents preserved in local archival institutions provide an opportunity to take a different look at the character of this outstanding personality, to find out which aspects of his private life are still unknown.Стаття присвячена дослідженню життя та творчості випускника історико-філологічного інституту князя Безбородька в м. Ніжині Сергія Миколайовича Браіловського (1861–1919 рр.). У науковій розвідці він показаний як людина складної долі, талановитий педагог, етнограф, історик літератури, письменник. С. М. Браіловський був сином бідного сільського священника, але завдяки своїм природним здібностям, наполегливості й таланту здобув вищу освіту та розпочав службу на освітянській ниві.
У статті розкриті наукові пошуки С. М. Браіловського в різних галузях, які дуже швидко почали приносити вагомі результати. Незважаючи на життєві обставини, які змусили його декілька разів змінювати місце роботи, він не полишав наукових пошуків. На основі архівних документів автор докладно аналізує «ніжинський період» життя вченого. Віднайдені мемуарні матеріали доповнюють біографію педагога після того, як він залишив м. Ніжин.
Автор статті з’ясовує подробиці останніх років життя С. М. Браіловського, повідомляючи також досі невідому дату його смерті. Збережені в місцевих архівних установах документи дають можливість по-іншому розкрити характер цієї видатної особистості, з’ясувати окремі, досі не відомі деталі його приватного життя
Спадщина архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського Лазаря Барановича (1615–1693): проблеми виявлення та перспективи дослідження
No full textThe paper deals with the legacy of the prominent representative of the Ukrainian clergy of the second half of the 17th century, Archbishop of Chernihiv Lazar Baranovych. The paper emphasizes the multifaceted nature of this heritage and its connection to our present. The author of the paper presented ambiguous assessments of the archbishop in historiography, which indicate a rather superficial understanding by historians of this key figure of the Cossack Hetmanate. Only collecting all possible source material made an objective assessment of the archbishop’s personality and his socio-political views possible. However, researchers face a serious problem of collecting the heritage of the bishop, which is scattered among various scientific institutions not only in Ukraine but also in neighboring countries. The article highlights the problems associated with identifying the legacy of L. Baranovych and proposes steps necessary to overcome these problems. A project dedicated to the return of the lost heritage of the prominent Ukrainian is presented and the preliminary results of its implementation are highlighted. The author identified the main centres of preservation of the archbishop’s heritage in Ukraine and presented the materials discovered in them regarding the life and activities of the Chernihiv bishop. Further necessary steps for the identification, research, and publication of archival and material materials of Lazar Baranovych are outlined.Стаття присвячена спадщині видатного представника українського духовенства другої половини XVII ст., чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. У статті підкреслюється багатоаспектність цієї спадщини, її зв’язок з нашим сьогоденням. Автором статті було представлені неоднозначні оцінки архієпископа в історіографії, які засвідчують досить поверхове розуміння істориками цієї ключової постаті часів Гетьманщини. Тільки зібравши всю можливу джерельну базу, можна зробити об’єктивну оцінку особи архієпископа, його суспільно-політичних поглядів. Однак перед дослідниками постає серйозна проблема зібрати розпорошену між різними науковими закладами та установами не тільки України, а й сусідніх держав спадщину архієрея. У статті висвітлюються проблеми, пов’язані з виявленням спадщини Л. Барановича, та запропоновано кроки, необхідні для подолання цих проблем. Представлено проєкт присвячений поверненню втраченої спадщини видатного українця та висвітлено попередні результати його реалізації. Автором визначено основні осередки збереження спадщини архієпископа в Україні, представлено виявлені в них матеріали щодо життя і діяльності чернігівського архієрея. Окреслено подальші необхідні кроки з виявлення, дослідження й оприлюднення архівних, речових матеріалів Лазаря Барановича
Управління змінами в закладі загальної середньої освіти: роль педагогічного супроводу та менторингу як інноваційних інструментів
Full text linkThe article examines the problem of change management in a general secondary education institution through the prism of using pedagogical support and mentoring as innovative tools. The relevance of the study is associated with the modern conditions of educational reform, in particular the implementation of the concept of the New Ukrainian School, within which the ability of general secondary education institutions to effectively respond to the challenges of change becomes of particular importance. Managing such transformations requires not only administrative efforts, but also the creation of a favorable educational environment with the availability of conditions for adaptation, development and cooperation of pedagogical workers. The purpose of the study was to theoretically substantiate pedagogical support and mentoring as innovative tools for managing changes in a general secondary education institution, to determine their role in increasing the professional competence of teaching staff and shaping a culture of change. The study analyzed scientific approaches to defining key concepts, characterized the potential of pedagogical support and mentoring in forming a culture of change and professional adaptation of pedagogical workers. Based on the conducted research, the essence of pedagogical support and mentoring (mentoring, tutoring) as strategically important tools for managing changes in a general secondary education institution has been revealed. It has been found that pedagogical support and mentoring are one of the key tools for managing changes in a general secondary education institution. Their effective implementation contributes to the adaptation of teaching staff, the development of professional competencies, and the formation of a culture of change. In this context, pedagogical support is considered as a system of supporting teachers in the process of professional development and the implementation of innovations. Mentoring, in turn, plays the role of a mechanism for transferring experience, professional dialogue, and the development of pedagogical reflection. A successful combination of pedagogical support and mentoring contributes to the formation of pedagogical communities, increasing teacher motivation, and ensuring continuity in the development of professional competencies. The study also focuses on the need to integrate support and mentoring strategies into the management of the educational process. An analytical review of foreign and domestic research on the problem of change management, the role of support and mentoring programs in the educational sphere is presented, in particular, their role in improving the quality of education, adapting young specialists to changes is revealed. It is proved that mentoring and pedagogical support should become an integral part of the innovative culture of the educational environment. In the future, research should be aimed at developing effective models and programs of mentoring, methodological support for pedagogical support of teachers and mechanisms for assessing their effectiveness. У статті досліджено проблему управління змінами в закладі загальної середньої освіти крізь призму використання педагогічного супроводу та менторингу як інноваційних інструментів. Актуальність дослідження пов’язана зі сучасними умовами реформування освіти, зокрема реалізації концепції Нової української школи, у межах яких, особливого значення набуває здатність закладів загальної середньої освіти ефективно реагувати на виклики змін. Управління такими трансформаціями потребує не лише адміністративних зусиль, але й створення сприятливого освітнього середовища з наявністю умов для адаптації, розвитку і співпраці педагогічних працівників. Мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні педагогічного супроводу та менторингу як інноваційних інструментів управління змінами в закладі загальної середньої освіти, визначенні їх ролі в підвищенні професійної компетентності педагогічних працівників та формуванні культури змін. У ході дослідження проаналізовано наукові підходи до визначення ключових понять, охарактеризовано потенціал педагогічного супроводу та менторингу у формуванні культури змін та професійної адаптації педагогічних працівників. На основі проведеного дослідження розкрито сутність педагогічного супроводу та менторингу (менторства, наставництва), як стратегічно важливих інструментів управління змінами в закладі загальної середньої освіти. З’ясовано, що педагогічний супровід і менторинг – є одними із ключових інструментів управління змінами в закладі загальної середньої освіти. Їх ефективна реалізація сприяє адаптації педагогічних працівників, розвитку професійних компетентностей, формуванню культури змін. У цьому контексті педагогічний супровід розглядається як система підтримки вчителів у процесі професійного становлення та впровадження нововведень. Менторинг, у свою чергу, виконує роль механізму передачі досвіду, професійного діалогу та розвитку педагогічної рефлексії. Вдале поєднання педагогічного супроводу та менторингу сприяє формуванню педагогічних спільнот, підвищенню мотивації вчителів, забезпеченню наступності в розвитку професійних компетентностей. Також у дослідженні акцентовано увагу на необхідності інтеграції супровіднонаставницьких стратегій в управління освітнім процесом. Представлено аналітичний огляд зарубіжних та вітчизняних досліджень з проблеми управління змінами, ролі супровідних та менторських програм у освітній сфері, зокрема розкрито їхню роль у підвищенні якості освіти, адаптації молодих фахівців до змін. Доведено, що менторинг і педагогічний супровід мають стати невід’ємною частиною інноваційної культури освітнього середовища. У перспективі дослідження мають бути спрямовані на розробку ефективних моделей і програм менторингу, методичного забезпечення педагогічного супроводу вчителів і механізмів оцінювання їх результативності
Критерії та рівні педагогічної занедбаності учнів початкових класів: результати первинної емпіричної оцінки
Full text linkThe article defines the criteria and levels of pedagogical neglect of primary school students and presents the results of their comprehensive empirical study. The essential characteristics of the phenomenon of pedagogical neglect as a moral-worldview, behavioral and educational-cognitive deviation that arises as a result of the combined action of adverse educational influences of the family and school environment are analyzed. The position on the understanding of upbringing as a system-forming criterion that is the opposite of the phenomenon of pedagogical neglect and covers cognitive, emotional-value, and activity-regulatory components is substantiated. This allowed developing a set of criteria for identifying pedagogical neglect. The feasibility of using three diagnostic criteria is proven: moral consciousness, culture of behavior and educational cognitive activity, each of which is specified through the corresponding indicators and assessment procedures. A system of diagnostic methods was developed and organized, including questionnaires, expert assessments, observations, analysis of school documentation, sociometry and psychodiagnostic methods, which ensured the multidimensionality and objectivity of the data obtained. During the study, the uneven formation of structural components of the upbringing of younger schoolchildren was empirically established; the presence of persistent value deformations, insufficient communicative culture, decreased educational motivation and instability of positive interests was proven. The results obtained made it possible to determine the real level of spread of pedagogical neglect among primary school students and organize them according to the corresponding levels: negative-stable, negative-unstable, state of pedagogical disorientation and absence of neglect. The conclusion was made about the relevance of early detection of signs of pedagogical neglect, the need for systematic cooperation between the school and the family and the development of comprehensive preventive and corrective programs aimed at harmonizing the moral, behavioral and educational-cognitive development of younger schoolchildren.У статті визначено критерії та рівні педагогічної занедбаності учнів початкових класів та представлено результати їх комплексного емпіричного дослідження. Проаналізовано сутнісні характеристики феномена педагогічної занедбаності як морально-світоглядного, поведінкового та навчально-пізнавального відхилення, що виникає унаслідок сукупної дії несприятливих виховних впливів сімейного й шкільного середовища. Обґрунтовано положення щодо розуміння вихованості як системотвірного критерію, що виступає протилежністю явища педагогічної занедбаності, та охоплює пізнавальний, емоційно-ціннісний, а також діяльнісно регулятивний компоненти. Це дозволило розробити комплекс критеріїв для виявлення педагогічної занедбаності. Доведено доцільність використання трьох критеріїв діагностики: моральної свідомості, культури поведінки та навчально пізнавальної активності, кожен із яких конкретизовано через відповідні показники та процедури оцінювання. Розроблено й впорядковано систему діагностичних методик, що включає анкетування, експертні оцінки, спостереження, аналіз шкільної документації, соціометрію та психодіагностичні методи, що забезпе чило багатовимірність та об’єктивність отриманих даних. У ході дослідження емпірично встановлено нерівномірність сформованості структурних компонен тів вихованості молодших школярів; доведено наявність стійких ціннісних деформацій, недостатньої комунікативної культури, зниження навчальної моти вації та нестабільності позитивних інтересів. Отримані результати дали змогу визначити реальний рівень поширення педагогічної занедбаності серед учнів початкових класів і впорядкувати їх за відповідними рівнями: негативно-стійким, негативно-нестійким, станом педагогічної дезорієнтації та відсутністю занедба ності. Зроблено висновок про актуальність раннього виявлення ознак педагогічної занедбаності, необхідність системної співпраці школи й сім’ї та розроблення комплексних профілактично-корекційних програм, спрямованих на гармонізацію морального, поведінкового та навчально-пізнавального розвитку молодших школярів
Формування комунікативних умінь у дітей із порушенням мовлення на уроках української мови в 5–6-х класах
No full textThe article reveals modern approaches to the development of communication skills in 5th–6th grade students with speech disorders during Ukrainian language lessons, with a particular focus on the main technologies that promote the development of their cognitive activity. The scientific work characterizes the concept of ‘communicative competence’ in the works of linguodidacts, presenting its various definitions and uncovering its components, including the cognitive (cognitive), value-semantic, personal, and behavioral components. The definition of ‘communicative skills’ is presented separately, along with their classification in the research of methodologists. The authors analyze traditions and innovations in the development of communication skills in children with speech disorders and conclude that the most effective among them are innovative-logopedic technologies, which serve as a modern approach to organizing the educational process. The article also provides a classification of logopedic technologies (including differentiating information and communication technologies, distance learning, innovative psycho corrective, health-preserving, and pedagogical technologies using non-traditional methods, etc.), and outlines the problems of their application in corrective work. The scientific study describes the model of developing communication skills in 5th–6th grade students with speech disorders, revealing its components, including the content and procedural components, within which the corrective and methodological components are highlighted. Among the innovative methods aimed at developing and correcting communication skills are the dialogization method, project-based, situational, etc. Methodological recommendations for organizing corrective work on the development of communication skills in children with speech disorders are provided. It should focus on helping students develop the ability to use various speech styles, types, and genres in communicative activities, constructing coherent statements, as well as creating a situation of success for children with speech disorders.У статті розкрито сучасні підходи до формування комунікативних умінь в учнів 5–6-х класів із порушенням мовлення на уроках української мови, зокрема акценто вано на основних технологіях, що сприяють розвитку їхньої пізнавальної активності. У науковій розвідці схарактеризовано поняття «комунікативна компетент ність» у працях лінгводидактів, подано його різні дефініції, розкрито складові, зокрема виділено когнітивний (пізнавальний), ціннісно-смисловий, особистісний та поведінковий компоненти. Окремо подано визначення «комунікативні вміння» та розкрито їх класифікацію в дослідженнях методистів. Автори проаналізували традиції та новації у виробленні комунікативних умінь у дітей із порушенням мовлення й визначили найбільш ефективні з них, зокрема інноваційно-логопедичні технології, які слугують новітнім підходом до організації освітнього процесу. У статті також подано класифікацію логопедичних технологій (зокрема дифе ренційовано на інформаційно-комунікаційні, дистанційні, інноваційні психокорек ційні, здоров’язбережувальні, педагогічні технології з використанням нетради ційних прийомів тощо), розкрито проблеми їх застосування в корекційній роботі. У науковому дослідженні схарактеризовано модель формування комунікативних умінь в учнів 5–6-х класів із порушенням мовлення, розкрито її компоненти, зокрема змістовий та процесуальний, у межах якого виділено корекційний та методичний. Серед інноваційних методів, які спрямовують на формування та корекцію комунікативних умінь, – метод діалогізації, проєктний, ситуативний тощо. Розроблено методичні рекомендації щодо організації корекційної роботи над виробленням комунікативних умінь у дітей із порушенням мовлення. Вона має бути спрямована на розвиток у школярів умінь користуватися різними стилями, типами й жанрами мовлення в комунікативній діяльності, побудову зв’язних висловлень, а також на створення ситуації успіху для дитини з порушенням мовлення