Scientific publications of the Nizhyn Gogol State University / Наукові видання Ніжинського державного університету імені Миколи гоголя
Not a member yet
1336 research outputs found
Sort by
ІДЕЇ УКРАЇНСЬКИХ ПЕДАГОГІВ ІІ ПОЛ. ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ. У КОНТЕКСТІ ГУМАНІСТИЧНИХ ОРІЄНТИРІВ МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ
No full textThe article is devoted to covering some ways of art education and education of humanistic guiding lines of students of general secondary education institutions. The ideas of well-known Ukrainian teachers, scholars in the field of art education are offered. The views, thoughts, beliefs of I.Bech, I.Ziazun, O.Lobova, G.Poberezhnaya, O.Rudnitskaya, O.Rostovsky, G.Filippchuk are characterized, which are related to the purpose and tasks of the holistic process of personality development, constructing specific pedagogical situations, feelings, ideas, intelligence, activation of students’ artistic and creative activity, education of a number of national and cultural values. Particularly, the views of Academician I. Bech are centered around the idea that the humanistically directed development of an individual is not predetermined by nature, but occurs as a mastery of human culture as well as the aesthetic experience. The artistic image of the work of art must be imbued with the aesthetic experience of the student, aimed at his moral self-awareness. Academician I. Ziazun assures that the humanization of the educational process requires the earliest possible involvement of the child in artistic activities. A person who has not completed an art school that embodies emotional states will never be human in understanding his or her humanity. The focus is on O. Rudnitskaya’s ideas concerning the teacher’s readiness for the realization of humanistically oriented teaching, mastering a complex of skills: personal vision of a work of art; realization of dialog communication; activation of experiencing processes; constructing specific pedagogical situations that actualize the need for self-expression. The main content of O. Rostovsky’s pedagogical ideas is reduced to the necessity of interaction of feelings, ideas, intelligence, memory, intuition in artistic experience; exclude any teacher-made recipes and schemes for perceiving a piece of music. The ideas of O. Lobova are offered, who is convinced of the necessity of introducing a systematic approach to the formation of students’ musical culture based on the personal orientation of their development, which makes it possible to present to the child the high ideals of Goodness, Justice, Nobility. The humanistic direction of G. Poberezhnaya’s views concerning the use of different forms and methods of music therapy, through which the teacher can adjust the psycho-emotional state, intellectual and cultural potential of students, is highlighted. Some profoundly humanistic ideas of Academician G.Filipchuk concerning the ethnocultural component of contemporary art education are proposed.Стаття присвячена висвітленню деяких шляхів музичного навчання і виховання гуманістичного спрямування учнів закладів загальної середньої освіти. Пропонуються ідеї відомих українських педагогів, учених у галузі мистецької освіти. Характеризуються погляди, думки, переконання І. Беха, І. Зязюна, О. Лобової, Г. Побережної, О. Рудницької, О. Ростовського, Г. Філіпчука, які стосуються мети і завдань цілісного процесу розвитку особистості, конструювання специфічних педагогічних ситуацій, формування почуттів, уявлень, інтелекту, активізації мистецько-творчої діяльності учнів, виховання низки національно-культурних цінностей
ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
No full textThe article reveals the features of professional training future specialists in preschool education in university education. Different approaches to professional training of future teachers of preschool education, aspects of their development of professional and personal qualities are highlighted. The analysis of state documents is carried out, the purpose, tasks and the maintenance of professional training are defined, the list of competences of the graduate of higher educational institution is given. The purpose of professional training is defined as the acquisition of systematized knowledge, skills, abilities, personal professional qualities necessary for future professional activity. The key concepts of "professional training", "professional competence" are described, the components of professional training are highlighted. Vocational training is a system of organizational and pedagogical measures that ensure the formation of a person’s professional orientation, system of knowledge, skills, abilities and professional readiness. Professional competence is the teacher’s ability to solveprofessional problems on the basis of professional knowledge and skills that integrate with the development of personal professionally significant qualities.The basic principles of organization of the process of professional preparation of future specialists of preschool education are theoretically substantiated. The principle of integrativeness, which provides quality teacher preparation and is the basis for improving the content of education, is revealed in detail. The stages of professional pre parathion future specialists are singled out: formation of basic general competencies; professionally specialized competencies; specializedprofessional and pedagogical competencies; practice-oriented and research competencies. The essence of the competency approach is revealed, which guarantees a high level of preparation of a competitive specialist. Educational technologies in training of the future specialist in preschool education are allocated.У статті розкрито особливості професійної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти в умовах університетської освіти. Виділено різні підходи до фахової підготовки майбутніх педагогів закладу дошкільної освіти, аспекти їх розвитку професійно-особистісних якостей. Здійснено аналіз державних документів, визначено мету, завдання та зміст професійної підготовки, подано перелік компетентностей випускника вищого навчального закладу. Охарактеризовано ключові поняття "професійна підготовка", "професійна компетентність", виділено компоненти професійної підготовки.Теоретично обґрунтовано основні принципи організації процесу професійної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти. Детально розкрито принцип інтегративності, який забезпечує якісну підготовку педагога і покладений в основу вдосконалення змісту освіти. Виділено етапи професійної підготовки фахівців дошкільної галузі, освітні технології, розкрито суть компетентнісного підходу, який гарантує високий рівень підготовки конкурентоспроможного фахівця
До проблеми взаємовідносин земської ліберальної фронди та консервативного нобілітету північної України (60–80-ті рр. ХІХ ст.)
No full textThe publication deals with the problems of the relationship between the zemstvo liberal fronts and the conservative citizenship of northern Ukraine(60–80 th ХІХ с.). The essence of the political conflict is shown and the main plots of this confrontation between the two groups of the aristocratic corporation of the region are illustrated. The author concludes the political antagonism between reactionary and conservative and liberal-democratic nobility in the north of the Left Bank of Ukraine was inevitable and a natural eccentricity of the social life of the region, which fundamentally changed after the fateful transformations of the era of the Great Reforms(1856–1874) in the Russian Empire. The modern day in the history of the country finally separated the two currents of the aristocratic corporation of the state, which formed a stable ground for the emergence of systemic conflicts and confrontation. In the conditions of the provincial realities of northern Ukraine, concrete manifestations of these metamorphoses took place around competence, responsibility, accountability, and interests of social groups; complex of legal and organizational issues of functioning of the institutions of corporate self-government of the nobility of the region; numerous problems of corruption in the area of delimitation of the land fund of the Northern Left Bank; politically motivated and prejudiced acts of supreme authority regarding the non-recognition of the electoral rights of liberal peasants, their deliberate discredit; neglect of the nobility’s interest in the Ukrainian Polissya. On the whole, it must be admitted that the systematic, principled opposition between the two parts of the nobility of Sivershchyna quickly crystallized the formation and creation of the respective parties in the political landscape – a governmental, conservative, fully defending the course of Russian autocracy, and a liberal, representing the philosophy of the democratic circles of the community in the region.У публікації розглянуті проблеми взаємовідносин між земською ліберальною фрондою та консервативним нобілітетом північної України (60–80-ті рр. ХІХ ст.). Показана сутність політичного конфлікту та проілюстровані основні сюжети вказаного протистояння між двома угрупуваннями аристократичної корпорації регіону. Автор приходить до висновку, що політичний антагонізм між реакційно-консервативним та ліберально-демократичним нобілітетом на півночі Лівобережної України був неминучим та природнім ексцесом суспільного життя регіону, яке принциповим чином змінилося після проведення доленосних трансформацій епохи Великих реформ (1856–1874) у Російській імперії. Принципове опонування між двома частинами нобілітету Північного Лівобережжя швидко кристалізувало формування та створення відповідних партій у політичному ландшафті – консервативної, яка всебічно захищала курс російського самодержавства та ліберальної, яка репрезентувала філософію демократичних кіл громадськості регіону
Православні храми Пирятинської протопопії другої половини XVIII століття
No full textThe article investigates the Orthodox churches that operated on the territory of the Pyriatyn district in the second half of the XVIII century. On the basis of information on the number of churches and clerics and confessional registers, the number of temples in the district is set. It has been found that their number has changed. So in 1758 there were 43, in 1770 there were 65 churches in the territory of the district, in 1785–66, and in 1795–62. Such fluctuations are explained by the transfer of parishes from one district to another. In total, the district in the study period included 87 churches. It was found that 60 % of the temples needed repairs or alterations. The main problems were: leakage of the roof, destruction of the foundation and fire. It was found out that in case ofimpossibility of repair the new temple was erected. In 70%, it was erected in a new place. This is due to the fact that near the old church, as a rule, there were burial grounds that made construction impossible. On the basis of materials on the repair and construction of churches, it was established that the election of a new place took place with the consent of all parishioners, taking into account the legal issue of ownership of the soils and the degree of remoteness from residential and commercial buildings. It was investigated that the main building material used to build churches was a tree. Mostly it was oak and pine. It was established that on average the construction of a new church in the district lasted for two years.У статті досліджені православні церкви, що діяли на території Пирятинської протопопії у другій половині XVIII століття. На основі матеріалів відомостей про кількість церков та церковнослужителів і сповідних розписів встановлена кількість храмів у протопопії. З’ясовано, що їхня кількістьзмінювалася. Так, у 1758 році їх було 43, у 1770 році – 65, у 1785 році – 66, а у 1795 році – 62. Такі коливання пояснюємо передачею парафій від однієїпротопопії до іншої. В цілому до складу протопопії в досліджуваний період входило 87 церков. Установлено, що 60 % храмів потребувало ремонту чи перебудови. Головними проблемами були: протікання даху, руйнування фундаменту та пожежі. З’ясовано, що у разі неможливості ремонту споруджували новий храм. У 70 % він зводився на новому місці. Це пояснюється тим фактом, що поблизу старої церкви, як правило, знаходилися поховання, котрі унеможливлювали будівництво. На основі матеріалів справ про ремонт і будівництво церков установлено, що обрання нового місця відбувалося за згоди усіх парафіян, враховувалося юридичне питання власності на землі та ступінь віддаленості від житлових і господарських будівель. Досліджено, що головним будівельним матеріалом, який використовувався для будівництва церков було дерево. Переважно – це дуб і сосна. Встановлено, що в середньому будівництво нової церкви у протопопії тривало два роки
Скрипкова культура Прикарпаття на сторінках Івано-Франківської газети "Галичина"
No full textAccording to the Ivano-Frankivsk journal “Galychyna” considering cultural and art life of town event and area information has been arranger in this paper first time. The articles of the journal founded in 1991 contain information about violin’s musical tradition of the past and present. It popularizes activities of musician concerning they art in Prykartapattya, experiences and learning of each one in violin performance. Attention have been paid to personalities performers of different ages, for example, Bohdan Ivasyk, winner of many art competitions and Roman Kumlyk a one man band, and Mykhailo Tymofiiv, Roman Shmygelskyi and Fedir Kravchuk who performed in Argentine and Spain. Analyze have been given to the content of the articles, that could help to hear song of violin as perfect musical instrument. The Ira Melnyk’s performance was mentioned with orchestra “Harmonia Noble” with its tour to 32 states in the world in Western Europe, Asia, Africa. The journal “Galychyna” contains information about Sergii Cherniak’s orchestra, ensemble "Quattro corde" with its conductor Alzhela Prychodko. Explored a lot of festival as “Junior virtuoso”, “Carpathian area”, and festival dedicate Kwitka Tsisyk, who likes violin as head of musical instruments, ethno festival “Kosmach – the room of the sun”. Lina Kostenko and IvanMalkovich also mentioned in this journal.У статті вперше систематизовано відомості з газети "Галичина" Івано-Франківська щодо розвитку культурно-мистецьких подій міста, краю. Матеріали видання, заснованого 1991 року, містять інформацію про музичні традиції скрипалів минулого, сьогодення, що сприяє популяризації їх творчості, виготовлення, форм побутування скрипки на Прикарпатті, діяльності знаних майстрів цієї справи, досвіду кожного в опануванні гри на даному інструменті. Акцентовано увагу на персоналіях виконавців-скрипалів різних вікових груп, юних, дорослих обдарувань, як-от: лауреата міжнародних, всеукраїнських конкурсів Богдана Івасика з Івано-Франківська й людини-оркестра Романа Кумлика з селища Верхній Ясен, що умів грати на 35 музичних інструментах, людини-оркестра з Косівщини Михайла Тимофіїва та майстрів Романа Шмигельського з селища Ясеня, скрипки й альти якого звучать в Аргентині, Іспанії та його вчителя Федора Кравчука з Космача з Косівщині. Охарактеризовано зміст статей, деталізація фактів в яких сприяє розумінню причин звуку скрипки як співучого й неперевершеного. Виокремлено значення Івано-Франківської філармонії імені Іри Маланюк, на сцені якої дають концерти скрипалі-солісти, камерні оркестри, як-от: філармонійний камерний оркестр "Harmonia Nobile", що впродовж 32 років на чолі з Наталією Мандрикою гастролює в країнах Західної Європи, Азії, Африки. "Галичина" містить матеріали про академічний симфонічний оркестр філармонії (диригент Сергій Черняк), струнний ансамбль "Quattro corde" з незмінним, упродовж 18 літ, керівником Анжелою Приходько. Розкрито важливість проведення 18 літ поспіль проекту "Юний віртуоз". На сторінках "Галичини" проаналізовано фестивалі краю, як-от: "Карпатський простір" за участю українських, зарубіжних виконавців, фестиваль імені Квітки Цісик, що з дитинства любила скрипку як "царицю інструментів", етнофестиваль "Космач – келія сонці". В ряду авторів статей "Галичини" наведені Ліна Костенко, Іван Малкович
Антропологія Іоана Максимовича та Георгія Кониського у контексті святоотцівського погляду на життя
No full textAnalyze has been given to evolution of Ukrainian Orthodox Anthropology as original for theology development. The terms “heart” or “philosophy of heart” wasconsidered in the context of anthropology as a base Orthodox Anthropology in Ukrainian tradition. The reasons differences between Ukrainian Orthodox and Global Orthodox were mentioned, because integration Ukrainian area to the state. Also it was mentioned the contribution of Ukrainian priest to the world heritage. Particularly, attentions has been given to Ioann Tobolskyi, who was born in Nizhyn, and George Konyskyi, prominent person in religious and cultural life in Ukraine and Belarus in XVIII centuries. Their works became the source for study Ukrainian theology nowadays.Охарактеризовано еволюцію української православної антропології як особливого етапу богословського розвитку. В контексті антропологічної проблематики актуалізовано поняття "серця" або "філософія серця" як основи православної антропології в тогочасній українській богословській традиції. Вказано на причини відставання української богословської думки в світовому православ’ї внаслідок насильного приєднання до церкви іншої держави, що унеможливлювало самостійницький розвиток Української православної церкви. Наголошено на значущості безсмертного вкладу українських архієреїв, які хоч і упокоїлись на чужині, але залишилися тими світильниками, що освітлюють шлях до Істини. Виокремлено осібно, служіння Українській помісній православній церкві святителів Іоанна Максимовича, уродженця Ніжина, митрополита Тобольський і всього Сибіру (1651–1715 рр.) та уродженця Ніжина Георгія Кониського, одного з найвизначніших діячів українського, а потім і білоруського культурно-просвітницького руху XVIII століття. Наведено видані в Чернігові праці Іоанна Максимовича, збереженню яких сприяв І. А. Максимович – почесний професор Ніжинського юридичного ліцею і нащадок самого святителя Іоанна. Проаналізовано значення богословської діяльності Г. Кониського як автора специфічного філософського курсу, що символізував певний етап у розвитку вітчизняної філософії, яка склалася на базі Києво-Могилянської академії у XVII – початку XVIII століть. Стверджено Святоотцівську богословську спадщину святителів Іоанна Максимовича та Георгія Кониського як невичерпне джерело Премудрості і знань з різних галузей богослов’я, складову якого становить й антропологія
Грошова реформа Сергія Юлійовича Вітте та її значення
No full textThe current problem remains the study of the development of the tax system and the functioning of mechanisms. Budgetary relations require state regulation, which is achieved through a clear regulation of budgetary activity through the implementation of sound tax policy. It is the tax system that must successfully address the fiscal and distribution functions. By optimizing the distribution of income, which ensures the revenue side of the budget. The taxation system must be designed in such a way as to facilitate the development of productive activities. The article covers the professional activity of S. Yu. Vitte is a prominent financier, politician and diplomat. Difficulties associated with monetary reform and its importance are rising.Стаття присвячена вивченню й дослідженню розвитку податкової системи та дії її механізмів. Бюджетні відносини потребують державного регулювання, яке досягається шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності через впровадження виваженої податкової політики. Саме податкова система повинна успішно вирішувати фіскально-розподільчі функції. Шляхом оптимального розподілу доходів якої забезпечується дохідна частина бюджету. Система оподаткування має бути побудована таким чином, щоб сприяти розвитку виробничої діяльності. У статті висвітлюється професійна діяльність С. Ю. Вітте – видатного фінансиста, політика та дипломата. Піднімаються труднощі, пов’язані з проведенням грошової реформи та її значення
Подарунки як важлива складова дипломатичного протоколу (СРСР 20-ті – 80-ті роки XX століття)
No full textВ статье анализируется роль дипломатических даров в системе международных отношений. Нормы дипломатического протокола, связанные с обменом дарами, были заложены еще в Древнем мире, а развиты в Средние века. Такие предметы, как оружие, меха, ювелирные украшения, будут актуальны в качестве дипломатических подарков вплоть до последней четверти XX века. Советские правители заявляли о горячем желании отречься от наследия прошлого, но в реальности они "увязли", что касается дипломатических даров, даже не в имперском прошлом, а во временах Московского царства, одаривая в первые послевоенные годы иностранных гостей соболиными шубами, пелеринами из чернобурых лисиц и бриллиантовыми перстнями. При этом сами в первые годы после окончания страшной войны не запрещали своим ближайшим родственникам принимать платиновые и золотые часы с бриллиантами, золотые часы и браслеты (речь идет о подарках маршала И. Б. Тито в 1946 году). В конце 40-х – начале 50-х годов начнется новый период в истории российской протокольной практики, связанный с дипломатическими дарами. Своим потенциальным и возможным союзникам СССР с помощью в том числе подарков демонстрировал успехи в области промышленности, экономики, культуры, достигнутые в послевоенный период. При этом идеологические друзья не стремились поражать своих партнеров подобными достижениями. Так, Мао Цзэдун в ответ на подаренный ЗИС- 110 преподнес Сталину (помимо других изделий китайского прикладного искусства) свое стихотворение, напечатанное на рисовом зерне. 1956 год – пик имперской щедрости Советского Союза. Если в 1945 году маршал Тито получил в подарок автомат, в 1946 году – скульптурную группу, то в 1956 президент Тито был одарен самолетом Ил-14. В этот же период нарастают темпы борьбы за друзей между членами НАТО и Варшавским договором. Мы были заинтересованы в усилении наших позиций не только в Европе, но и, в частности, в странах Юго-Восточной Азии, поэтому вслед за президентом Тито Ил-14 получает президент Индонезии Сукарно. Президент ОАР Насер будет одарен не только самолетом, но и орденом Героя Советского Союза. Подобные дипломатические дары – это пренебрежение Советским Союзом существующими нормами дипломатического протокола. Средства передвижения, ювелирные украшения, меховые изделия уже не использовались в Европе на официальном уровне в качестве дипломатических подарков. В то же время в СССР не существовало законодательных актов, ограничивающих принятие подарков официальными лицами. От короля Афганистана К. Е. Ворошилов получает мраморные столы, от премьер-министра Великобритании Н. С. Хрущев принимает уникальный шкаф-бюро в стиле Георга I и комплект квартирной обстановки от немецких товарищей. Известна коллекция дорогих автомобилей Брежнева – "мерседес" из Германии, "ситроен" из Франции, "роллс-ройс" из Англии, "кадиллак" и "линкольн" из США и т. д. Что касается подарочного фонда МИД, то он с начала 60-х годов обеспечивал дарами прежде всего сотрудников дипломатических миссий, отъезжающих навсегда из СССР. От имени Громыко и его супруги им передавались шкатулки, часы, парфюмерные наборы, пластинки с русской музыкой, украшения из янтаря, электрические самовары и т. д. (в каждом случае два-три предмета).Стоимостные ограничения на подарки, получаемые официальными лицами, появились в протокольной практике во второй половине 80-х годов при М. С. Горбачеве. В 2012 году в Брюсселе был принят документ "Коммуникации с еврокомиссией", в одной из глав которого, "Рекомендации по подаркам и гостеприимству", странам Евросоюза не рекомендуется при дипломатическом общении обмениваться подарками. Подарок – непременный атрибут международной вежливости. Выбор подарка и его характер – важный элемент протокольной работы. Демократизация протокольных норм в вопросе обмена официальными подарками в ходе межгосударственного общения проявилась в последние десятилетия XX века и окончательно утвердилась в начале XXI века. Подарок – дань уважения отъезжающему послу за его вклад в развитие международных отношений или одна из форм проявления внимания дипломата к своим коллегам. Пренебрежение нормами протокола может нанести удар по имиджу государства, его авторитету на мировой арене. Протокол – это инструмент, с помощью которого мы выстраиваем дипломатические отношения.У статті аналізується роль дипломатичних дарів у системі міжнародних відносин. Норми дипломатичного протоколу, які пов’язані з обміном дарами, були закладені ще в Стародавньому світі, а розвинені в Середні віки. Такі предмети, як зброя, хутра, ювелірні прикраси, будуть актуальні в якості дипломатичних подарунків аж до останньої чверті XX століття. Радянські правителі заявляли про гаряче бажання відректися від спадщини минулого,але в реальності вони "загрузли", що стосується дипломатичних дарів, навіть не в імперському Минулому, а в часах Московського царства, обдаровуючи в перші повоєнні роки закордонних гостей соболиними шубами, пелеринами з чорнобурих лисиць і діамантовими перснями. При цьому самі в перші роки по закінченні страшної війни не забороняли своїм найближчим родичам приймати платинові і золоті годинники здіамантами, золотий годинник і браслети (мова йде про подарунки маршала І. Б. Тітов 1946 році). В кінці 40-х – початку 50-х років почнеться новий період в історії російської протокольної практики, пов’язаний з дипломатичними дарами. Своїм потенційним і можливим союзникам, СРСР, за допомогою, в тому числі, подарунків демонстрував успіхи в області промисловості, економіки, культури, досягнуті в післявоєнний період. При цьому ідеологічні друзі не прагнули вражати своїх партнерів подібними досягненнями. Так, Мао Цзедун у відповідь на подарований ЗІС-110 підніс Сталіну (крім інших виробів китайського прикладного мистецтва) свій вірш, надрукований на рисовому зерні. 1956 рік – пік імперської щедрості Радянського Союзу. Якщо в 1945 році маршал Тіто отримав в подарунок автомат, а в 1946 році – скульптурну групу, то в 1956 – президенту Тіто подарували літак Іл-14. У цей же період наростають темпи боротьби Варшавським договором. Ми були зацікавлені в посиленні наших позицій не тільки в Європі, але і, зокрема, в країнах Південно-Східної Азії, тому слідом за президентом Тіто, Іл-14 отримує президент Індонезії Сукарно. Президенту ОАР Насеру було подаровано не тільки літак, а й орден Героя Радянського Союзу. Подібні дипломатичні дари – це зневага Радянським Союзом існуючих нормам дипломатичного протоколу. Засоби пересування, ювелірні прикраси, хутряні вироби вже не використовувалися в Європі на офіційному рівні в якості дипломатичних подарунків. У той же час у СРСР не існувало законодавчих актів, що обмежують прийняття подарунків офіційними особами. Від короля Афганістану К. Є. Ворошилов отримує мармурові столи, від прем’єр- міністра Великобританії Н. С. Хрущов приймає унікальний шафа-бюро в стилі Георга I і комплект квартирної обстановки від німецьких товаришів. Відома колекція дорогих автомобілів Брежнєва – "мерседес" з Німеччини, "Сітроен" з Франції, "роллс-ройс" з Англії, "кадилак" і "Лінкольн" з США і т. д. Що стосується подарункового фонду МЗС, то він з початку 60-х років забезпечував дарами насамперед співробітників дипломатичних місій, від’їжджаючих назавжди з СРСР. Від імені Громико і його дружини їм передавалися шкатулки, годинник, парфумерні набори, пластинки з російською музикою, прикраси з бурштину, електричні самовари і т. д. (В кожному випадку два-три предмети). Вартісні обмеження на подарунки, одержувані офіційними особами, з’явилися в протокольній практиці в другій половині 80-х років при М. С. Горбачову. У 2012 році в Брюсселі було прийнято документ "Комунікації з Єврокомісією", в одній із глав якого, "Рекомендації по подарункам і гостинності", країнам Євросоюзу не рекомендується при дипломатичному спілкуванні обмінюватися подарунками.Подарунок – неодмінний атрибут міжнародної ввічливості. Вибір подарунку і його характер – важливий елемент протокольної роботи. Демократизація протокольних норм у питанні обміну офіційними подарунками в ході міждержавного спілкування проявилася в останні десятиліття XX століття і остаточно утвердилася на початку XXI століття. Подарунок – данина поваги від’їжджаючого послу за його внесок у розвиток міжнарод-них відносин або одна з форм прояву уваги дипломата до своїх колег. Нехтування нормами протоколу може нанести удар по іміджу держави, його авторитету на світовій арені. Протокол – це інструмент, за допомогою якого ми вибудовуємо дипломатичні відносини
Сторінки історії бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя: роки великого перелому (1920–1930-ті рр.)
No full textA difficult and controversial period in the development of the library at the Nizhyn School of Higher Learning in the soviet socio-political realities in the 20–30–ies of the XX century is analyzed. Crucial and dynamic changes in the organizational system, methodological assumptions and approaches in defining priorities in the development of the higher educational establishment took place at that time. The activities of the library and its place in the history of the Nizhyn School of Higher Learning and Library Science in Ukraine which can be characterized as centralization are described. The experience of the library in forming the depository and its use in the educational process, some peculiarities in the functioning of the depository and providing service to customers are disclosed. The contribution into the development of the depository made by M. N. Berezhkov, L. S. Kulzhynska, V. K. Pukhtynskyi is studied.У статті розглядається складний, суперечливий період розвитку бібліотеки Ніжинської вищої школи в суспільно-політичних реаліях радянської дійсності 20–30-х рр. ХХ ст., коли відбулися кардинальні динамічні зміни в системі організації, методологічних засадах та підходах до визначення пріоритетних напрямків розвитку вищого навчального закладу. Розкривається діяльність бібліотеки та її місце у контексті історії Ніжинської вищої школи та бібліотечної справи в Україні
Г. В. Самойленко й Ніжинська вища школа: 50 років відданого служіння науці
No full textThe article reviews the diverse activities of a well-known literary critic, cultural historian, local historian, bibliographer, doctor of philology, professor, Honored Worker of Science and Technology of Ukraine, a prominent representative of the Nizhyn Higher School Hryhoriy Samoilenko, head of the Department of Slavic Philology, Comparative Studies and Translation of Mykola Gogol State University. The main attention is paid to those aspects of the scientist’s activity, which develop the traditions of the Nizhyn Higher School and increase its achievements. The contribution of the scholar as a researcher of the history of Russian literature and Ukrainian culture of the 19th-20th centuries is revealed. This was reflected in his candidate and doctoral dissertations, numerous articles and monographs. The main directions and results of H. V. Samoilenko’s scientific interests are analyzed, in particular his fruitful achievements in the methods of teaching literature and literary studies. Special attention is paid to H. V. Samoilenko’s study of Gogol University in its historical dimension, the comprehension of its cultural and scientific achievements and the substantiation of the existence of the scientific philological school. The progress of the scholar in the development of Ukrainian Gogol studies is revealed, in particular in its biographical direction – the study of Gogol’s biography in the context of Nizhyn cultural environment; textual – an analysis of the copies of the second volume of "Dead Souls"; comparative – a study of the theme "Gogol and Ukraine", emphasized by the cultural and artistic discourse of the writer’s legacy. Also the scholar put into the academic circulation the newfound "Nizhyn copy". The article also marked one more direction of H. V. Samoilenko’s activity – as a researcher of the history of culture of Ukraine and its regional study.Among numerous works written by the scholar over the decades, there is a monograph that undoubtedly enriched national science – "Development of Artistic Culture in Chernihiv region in the 19th – early in the 20th century". It is the first attempt at a thorough study of the artistic and cultural life of Chernihiv region. Important aspects of the regional culture development are traced. Against the extensive documented background, H. V. Samoilenko considers such phenomena as building and architecture, cultural nests, painting, literary life, periodicals,theater and musical art, which made it possible to come to original conclusions about the high level of development of regional art culture.У статті здійснюється огляд різнобічної діяльності відомого літературознавця, історика культури, краєзнавця, бібліографа, доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки й техніки України, яскравого представника Ніжинської вищої школи Григорія Васильовича Самойленка, який очолює кафедру слов’янської філології, компаративістики та перекладу Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Основна увага приділена тим аспектам діяльності вченого, які розвивають традиції Ніжинської вищої школи та примножують її здобутки. Розкривається внесок ученого як дослідника історії російської літератури й української культури ХІХ–ХХ століть, що відобразилося в його кандидатській та докторській дисертаціях, численних статтях і монографіях. Розглядаються основні напрями й результати наукових зацікавлень Г. В. Самойленка, зокрема плідні здобутки з методики викладання літератури, літературо-знавчого джерелознавства. Окрема увага приділена вивченню Г. В. Самойленком Гоголівського вишу в історичному вимірі, осмисленню його культурних та наукових надбань і обґрунтуванню факту існування наукової філологічної школи. Простежено науковий поступ ученого в розвитку українського гоголезнавства, зокрема біографічного напряму – дослідження біографії Гоголя в контексті ніжинського культурного середовища; текстологічного – аналіз списків другого тому "Мертвих душ" і уведення до наукового обігу новознайденого "ніжинського списку"; компаративного – дослідження теми "Гоголь і Україна", увиразненої культурно-мистецьким дискурсом спадщини письменника. У розвідці відзначено ще одне спрямування діяльності Г. В. Самойленка як дослідника історії культури України та їїрегіонального вивчення. З-поміж численних праць, написаних ученим упродовж десятиліть, привертає увагу монографія, яка, безперечно, збагатила вітчизняну науку, – "Розвиток художньої культури на Чернігівщині в ХІХ – поч. ХХ ст.". Вона є першою спробою ґрунтовного дослідження мистецько-культурного життя Чернігівщини. Простежені важливі аспекти розвитку регіональної культури. На розлогому документованому тлі Г. В. Самойленко розглядає такі явища, як-от: будівництво та архітектура, гнізда культури, малярство, літературне життя, періодика, театральне і музичне мистецтво, що дало можливість зробити оригінальні висновки про високий рівень розвитку художньої культури