History of science and technology (Collection of scientific papers of the State University of Infrastructure and Technologies) / Історія науки і техніки (Збірник наукових праць Державного університету інфраструктури та технологій)
Not a member yet
447 research outputs found
Sort by
Розвиток французької синології (13‒21 століття): історичний аспект
Get PDFFrench sinology takes a special place in the history of the sinological studies development. It was France that became the first country where the transformation of missionary sinology, which was common among a limited circle of researchers (mainly in a religious sphere), into the academic scientific discipline, which had already been taught and studied at a professional level in academic institutions, occurred. The Parisian type of sinology used to dominate the entire world for a long time, including such powerful centers of Chinese studies as Germany, Great Britain, the USA, and China itself. The conducted historiographical analysis of the topic allows pointing out the insufficient coverage by the local researchers of the evolution of French sinology historical development as a whole process that had lasted for almost 800 years. This fact prompted the authors to reveal the mentioned topic. The purpose of the article is to investigate the historical development of French sinology during the 13th–21st centuries. In the course of the work, both general scientific methods and special ones were used, among which the priority was given to historical, chronological and problem-thematic methods. The analytical method and methods of grouping and typology were also applied, that made it possible to present the material in a logically complete manner. In order to form a complete picture of sinology development in France, the authors singled out and analyzed three historical periods covering the entire history of Chinese studies development, starting from its birth and flourishment to the process of stagnation. Thus, within the time limits of the first period, the process a peculiar scientific base of knowledge about China accumulating, as well as the development of missionary sinology, was investigated, and it was proved that it became a kind of bridge between the protosinological stage and academic sinology, which secularized the achievements of its predecessors in the 19th century and turned into a scientific academic discipline. Within the time limits of the second period, the scientific achievements of a whole galaxy of French scholars were analyzed, namely, Edouard Chavannes, Marcel Granet, Henri Paul Gaston Maspero, and others, and it was concluded that the Sinological school in France was at the peak of its development, and the views of its representatives gained priority among sinologists all over the world. Regarding the third period, the authors express the opinion that modern French sinology has lost its leading position in the scientific world, and the search for the latest methodological approaches and methods (primarily multidisciplinary with the use of digital technologies) is primarily an attempt to achieve parity with the leading centers of Chinese studies. Factual research material can be used for further study of the history of sinology development, as well as for writing generalising papers on Chinese studies, reading lecture courses, special courses and special seminars.В історії розвитку синологічних вчень окреме місце займає французька синологія. Саме Франція стала найпершою країною, в якій відбулася трансформація місіонерської синології, що була поширена серед обмеженого кола дослідників (в основному у релігійному середовищі) в академічну наукову дисципліну, яку вже на професійному рівні викладали та вивчали у вищих закладах освіти. Саме паризький тип синології тривалий час домінував у всьому світі, включаючи такі потужні центри китаєзнавства як Німеччина, Великобританія, США, й власне сам Китай. Проведений історіографічний аналіз теми дозволяє говорити про недостатнє висвітлення вітчизняними дослідниками еволюції історичного розвитку французької синології як цілісного процесу, котрий тривав майже 800 років. Даний факт спонукав авторів до розкриття зазначеної теми. Мета статті – дослідити історичний розвиток французької синології протягом 13–21 століть. У ході роботи було використано як загальнонаукові методи, так і спеціальні, серед яких пріоритетне місце зайняли історичний, хронологічний та проблемно-тематичний. Також було застосовано аналітичний метод та методи групування і типологізації, що дозволило подати матеріал логічно завершеним. Для формування цілісної картини розвитку синології у Франції авторами було виокремлено та проаналізовано три історичні періоди, що охопили всю історію розвитку китаєзнавства, починаючи від зародження та розквіту до процесу стагнації. Так, у часових межах першого періоду досліджено процес накопичення своєрідної наукової бази знань про Китай, а також розвиток місіонерської синології та доведено, що саме вона стала своєрідним містком між протосинологічним етапом та академічною синологією, яка секуляризувавши здобутки попередників у 19 ст. перетворилася на наукову університетську дисципліну. У часових межах другого періоду проаналізовано наукові здобутки цілої плеяди французьких науковців а саме, Едуарда Шаванна, Марселя Гране, Анрі Поля Гастона Масперо тощо та зроблено висновок, що тогочасна синологічна школа у Франції перебувала та піку свого розвитку, а погляди її представників стали пріоритетними серед синологів світу. Щодо третього періоду, авторами висловлено думку про те, що сучасна французька китаїстика втратила лідируючі позиції в науковому світі, а пошуки новітніх методологічних підходів та методів (насамперед мультидисциплінарних з використанням цифрових технологій) є передусім спробою досягти паритетного становища із провідними центрами синології. Фактологічний матеріал дослідження може бути залучений для подальшого вивчення історії розвитку синології, а також для написання узагальнюючих праць із китаєзнавства, до читання лекційних курсів, спецкурсів та спецсемінарів
Практика запозичень зарубіжних конструкторсько-технологічних рішень при проектуванні електричних машин в Українській РСР у другій половині 1930-х років
No full textThis article, based on the problem-chronological, comparative-historical, historiographical, and source-research methods, as well as the method of actualization, identifies the extent of borrowing foreign design and technological solutions in the Ukrainian Soviet Socialist Republic for projecting electrical machines in the second half of the 1930s, as well as the reasons for the absence of unambiguous information in historiography regarding the existence of this phenomenon in the republic at this chronological stage. The publication provides a general assessment of the quality of scientific support for the processes of creating electrical machines, establishes the ways of fulfilling the scientific-technical borrowings that were studied and the dynamics of their development, analyzes their role in the growth of the technical level of products of the Ukrainian electrical machine-building branch. It was found that the level of a scientific escort for electrical machine-building production in Ukraine during the considered period was insufficient for arranging a completely independent design of the entire range of sectoral industrial products, therefore, scientific and technical borrowings remained the only way to maintain the necessary rates of development in the design and production of new types of electrical machines across the entire latitude spectrum of their application. According to the archival documents, it was found that because of the rapid growth of the Soviet Union’s needs at the turn of the 1930s–1940s for electric power equipment, on the one hand, and the improvement of the possibility of organizing its mass production in Ukraine, on the other, the scale of such borrowings grew like an avalanche. At the same time, because of the growth of the scientific-technical potential of the republican electrical machine-building, the nature of the procedure for their fulfillment at the end of the 1930s changed and allowed their mimicry as the exclusively independent achievements of domestic designers. This is how the achievements of Ukrainian electric machine builders were presented to the entire Soviet society during the considered period, which subsequently allowed them to gain a foothold in the relevant historiography, however, the facts and arguments in this publication completely refute this established opinion.У статті, на ґрунті проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, історіографічних та джерелознавчих дослідницьких методів, а також методу актуалізації, визначені масштаби проваджених в Українській Радянській Соціалістичній республіці запозичень зарубіжних конструкторсько-технологічних рішень при проектуванні електричних машин у другій половині 1930-х років, а також причини відсутності в історіографії однозначної інформації стосовно існування даного явища в республіці на цьому хронологічному відтинку. В публікації надана загальна оцінка якості наукового забезпечення процесів створення електричних машин, встановлені шляхи здійснення досліджуваних науково-технічних запозичень і динаміка їхнього розвитку, проаналізована роль цих транзакцій у зростанні технічного рівня продукції українського електромашинобудування. Встановлено, що рівень наукового супроводу електромашинобудівного виробництва в Україні впродовж розглянутого періоду був недостатнім для організації повністю самостійного проектування всієї номенклатури галузевої продукції, тому науково-технічні запозичення залишалися єдиним шляхом, що дозволяв підтримувати необхідні темпи освоєння в проектуванні та виробництві нових типів електромашин по всій широті спектру їх застосування. На базі архівних документів з’ясовано, що у зв’язку зі стрімким зростанням потреб Радянського Союзу на рубежі 1920-х – 1930-х років в електросиловому устаткуванні з однієї сторони і покращенням спроможності організації його масового випуску в Україні – з іншої, масштаби таких запозичень збільшувалися лавиноподібно. Разом з тим, завдяки зміцненню науково-технічного потенціалу республіканського електромашинобудування, характер процедури їх здійснення наприкінці 1930-х років змінився і дозволив їх мімікрію під виключно незалежні розробки вітчизняних проектувальників. У такому вигляді протягом досліджуваного періоду досягнення українських електромашинобудівників представлялися всьому радянському суспільству, що дозволило цьому наративу закріпитися у відповідній історіографії, утім розміщені в даній публікації факти та аргументи повністю спростовують цю усталену думку
Концепція ноосфери Вернадського та її відображення в етичних і моральних цінностях суспільства
No full textThe paper assesses the topicality of Vernadsky's concept of the noosphere, coined over almost twenty years starting in the early 20th century. Emphasizing the uniqueness of Vernadsky's concept of the noosphere as the transformation of the biosphere by a man using reason, we concentrate on the assessment of the utopian or realistic nature of his vision of the future of humanity. Based on the philosophical case-studies analysis, it identifies the ideological roots of the noosphere concept, the development of views on the concept in time, the role of reason and scientific thinking, the opinions of its supporters and critics, and Moiseev's related concept of co-evolution. We point out the correlation between Vernadsky's concept of the noosphere and Moiseev's bifurcation and his two imperatives as necessary conditions for the co-evolution of nature and man. We document that Vernadský did not only think about the positive role of reason in the creation and development of the noosphere, but he was also aware of the possibility of its misuse. We compare Vernadsky's idea of the collective reason creation with Kurzweil's concept of technological singularity, Crutzen's concept of the Anthropocene, Haff's concept of the technosphere and Cer's scenario of the possible future development towards the creation of tech subjects and the replacement of the biosphere with the technosphere. We also assess the possibility of approximating essential concept-forming elements, i.e. philosophical categories, collective reason, the collective intelligence of humanity, and scientific knowledge facilitated by information and communication technology. Ultimately, conclusions concerning the topicality of Vernadsky's concept of noosphere are formulated. We argue that Vernadský's concept of the noosphere is timeless and should be taken not as a utopia but, on the contrary, as a scenario of possible development along the line of geosphere – biosphere – noosphere, prospectively with its transfer to the cosmic dimension.У статті оцінюється актуальність концепції ноосфери Вернадського, яка формувалася протягом майже двадцяти років, починаючи з початку ХХ століття. Наголошуючи на унікальності концепції Вернадського про ноосферу, як перетворення біосфери людиною за допомогою розуму, ми зосереджуємося на оцінці утопічного чи реалістичного характеру його бачення майбутнього людства. На основі аналізу філософських кейс-стаді визначено ідеологічні корені концепції ноосфери, розвиток поглядів на цю концепцію в часі, роль розуму та наукового мислення, думки її прихильників і критиків, а також пов’язану з нею концепцію Моісеєва. Вказуємо на співвідношення концепції ноосфери Вернадського з роздвоєнням Моісеєва і двома його імперативами як необхідними умовами еволюції природи і людини. Ми підтверджуємо, що Вернадський не лише думав про позитивну роль розуму у створенні та розвитку ноосфери, але й усвідомлював можливість його зловживання. Ми порівнюємо ідею створення колективного розуму Вернадського з концепцією технологічної сингулярності Курцвейла, концепцією антропоцену Крутцена, концепцією техносфери Хаффа та сценарієм Сера про можливий майбутній розвиток у напрямку створення технічних суб’єктів і заміни біосфери техносферою. Ми також оцінюємо можливість наближення основних концептуальних елементів, тобто філософських категорій, колективного розуму, колективного інтелекту людства та наукового знання, сприянню інформаційно-комунікаційним технологіям. Зрештою, сформульовано висновки щодо актуальності концепції ноосфери Вернадського. Ми стверджуємо, що концепція ноосфери Вернадського є позачасовою і її слід сприймати не як утопію, а, навпаки, як сценарій можливого розвитку по лінії геосфера – біосфера – ноосфера, перспективно з перенесенням її в космічний вимір
Наука і комікси: від популяризації до дисципліни Comics Studies
No full textModern scientific communication traditionally uses visual narratives, such as comics, for education, presentation of scientific achievements to a mass audience, and as an object of research. The article offers a three-level characterization of the interaction of comic culture and science in a diachronic aspect. Attention is focused not only on the chronological stages of these intersections, the expression of the specifics of the interaction is offered against the background of scientific and public discussions that accompany the comics–science dialogue to this day. Within the framework of the first stage (the appearance and distribution of popular science and educational comics), the characteristics of comics content necessary for the different genesis are highlighted: documentary storytelling, educational practices of learning through drawing, active cooperation with well-known companies and institutions, informativeness and empathic involvement of the young reader in a heroico-romantic narrative of scientific discoveries and mastering nature. With the intensification of interdisciplinary approaches (the second stage), comics are increasingly involved in presenting scientific results within the most diverse fields. Comics-based research is becoming an interdisciplinary method and a widespread practical area with the corresponding formation of scientific tools (applied comics, data comics), forms of interdisciplinary interaction (graphic medicine, ethnography, narrative geography, urban comics, comics journalism, etc.), and scientific publications (“The Comics Grid: Journal of Comics Scholarship”, “Sequentials”). The national format of comics-based research is presented on the example of Ukrainian comics projects (historical, feminist comics). In the genesis of development, Comics Studies have gone from a field of research to disciplinary definitions. In the creation of the metadiscourse of the scientific direction (the third stage), the authors focused on scientific discussions, the formation of academic directions and approaches, and markers of disciplinary self-identification. Emphasis is placed on the unique phenomenon of the simultaneous concordance of various stages of the dialogue between comics and science, on the prolonged replication of successful inventions into modern experience, and the active testing of known narratives at new levels of a scientific presentation.Сучасна наукова комунікація традиційно використовує візуальні наративи, такі як комікс, задля освіти, презентації наукових здобутків масовій аудиторії і як об’єкт дослідження. В статті пропонується трирівнева характеристика взаємодії коміксової культури та науки в діахронічному аспекті. Акцентується увага не тільки на хронологічних етапах цих перетинів, увиразнення специфіки взаємодії пропонується на тлі наукових і громадських дискусій, що супроводжують діалог комікс–наука і до сьогодні. В межах першого етапу (поява і поширення науково-популярних та освітянських коміксів) виокремлені важливі для подальшої генези характеристики комікс-контенту: документальний сторітелінг, освітянські практики навчання через малюнок, активна співпраця з відомими компаніями та закладами, інформативність та емпатична залученість молодого читача до героїко-романтичного наративу наукових відкриттів та освоєння природи. З активізацією міждисциплінарних підходів (другий етап) комікс все частіше залучається до презентації наукових результатів в межах найрізноманітніших галузей. Comics-based research становиться міждисциплінарною методикою та поширеною практичною сферою з відповідним формуванням наукового інструментарію (прикладний комікс, дата комікс), формами міждисциплінарної взаємодії (графічна медицина, етнографіка, наративна географія, урбаністичний комікс, коміксова журналістика тощо) і науковими виданнями (“The Comics Grid: Journal of Comics Scholarship”, “Sequentials”). На прикладі українських коміксових проєктів (історичний, феміністичний комікс) представлено національний формат comics-based research. У генезі розвитку comic studies пройшли шлях від поля досліджень до дисциплінарних дефініцій. У створенні метадискурсу наукового напряму (третій етап) авторами зосереджено увагу на наукових дискусіях, формуванні академічних напрямів і підходів та на маркерах дисциплінарної самоідентифікації. Закцентовано на унікальному феномені одночасної суголосності різних етапів діалогу коміксу та науки, на подовженій реплікації вдалих винаходів у сучасний досвід, активна апробація знаних наративів на нових рівнях наукової презентації
Передумови створення, подальшого розвитку та становлення Харківського паровозобудівного заводу
No full textThe late XIX century was marked by the rise of industry in the Russian Empire. This period was characterized by shifting the core of industrial development from the Ural region to the south of the country, associated with the development of abundant coal deposits in Ukraine, and accompanied by extensive railroad construction in the central and southern parts of the Russian Empire. This aspect spurred the expansion of machine-building industries under the protectionist economic policy of the Russian Empire's government toward Russian enterprises. It was aimed at shielding them from the influence of foreign competitors. In the early 1870s, Kharkiv started growing rapidly as a major industrial hub in the south of the Russian Empire. The railroad offered an opportunity for the delivery of the most advanced equipment and technology, something that foreign companies never failed to take advantage of. In the 1890s, transport machinery gained significant development. Since 1891, the monopoly on steam locomotive construction in the Russian Empire, which had been concentrated in the 1880s at the Kolomna Locomotive Plant alone, was disrupted. In the mid-1890s, steam locomotive construction was deployed at eight major machine-building enterprises of the Russian Empire. This article is intended to provide a thorough analysis of the background of the creation, further development, and establishment of the Kharkiv Locomotive Plant. It offers an overview of different stages throughout the history of the Kharkiv Locomotive Plant. This article discusses the conditions and prerequisites for choosing the location of the plant; considers the stage of the establishment (foundation) of the plant; examines the stage of plant construction and equipping it with technological facilities in detail; analyzes the development and establishment of the plant between 1897 and 1914. A brief analysis of locomotive designs produced by the Kharkiv Locomotive Plant from 1897 to 1914 has been made. The article shows the significance of Consultative Congresses of Traction Engineers for the development of railway machinery both at Kharkiv Locomotive Plant and for the entire railway industry.Кінець 19 століття ‒ період підйому промисловості в Російській імперії, що характеризується переміщенням центру промислового розвитку з Уралу на південь країни, у зв'язку з початком розробки багатих вугільно-рудних родовищ на території України, що супроводжується інтенсивним будівництвом залізниць у центральній та південній частині Російської імперії. Це стимулювало розвиток машинобудівних галузей, в умовах протекціоністської економічної політики уряду Російської імперії по відношенню до російських підприємств, з метою убезпечення їх від впливу зарубіжних конкурентів. На початку 1870-х Харків починає швидко розвиватись як великий промисловий центр півдня Російської імперії. Залізниця створила умови для доставки найпередовішого обладнання та технологій, чим не преминули скористатися представники іноземних компаній. У 1890-ті роки значний розвиток набуло транспортного машинобудування. Починаючи з 1891 року було порушено монополію на паровозобудування у Російській імперії, яке було зосереджено у 1880-х роках одному лише Коломенському заводі. У 1890-х роках паровозобудування розгортається на восьми найбільших машинобудівних підприємствах Російської імперії. Метою статті є ґрунтовний аналіз передумов створення, подальшого розвитку та становлення Харківського паровозобудівного заводу. Запропоновано періодизацію різних етапів історії Харківського паровозобудівного заводу. У статті проаналізовано умови та передумови вибору місця будівництва заводу; розглянуто етап заснування (підстави) заводу; детально розглянуто етап будівництва заводу та оснащення його технологічним обладнанням; проаналізовано етап розвитку та становлення заводу в період 1897‒1914 років. Виконано короткий аналіз конструкцій локомотивів, які виготовляв Харківський паровозобудівний завод з 1897 по 1914 роки. У статті показано наскільки важливе значення для розвитку залізничного машинобудування, як на Харківському паровозобудівному заводі, так і для всієї залізничної галузі загалом, мали дорадчі з'їзди інженерів служби тяги
Техника, как социально-историческое явление
No full textThe article reveals the authors' vision of the essence of the technology as a sociohistorical phenomenon. It is based on the idea that technology is not only a set of technical devices but a segment of the general system – a society – located between a social medium and its natural surroundings in the form of a peculiar social technosphere, which simultaneously separates and connects them. The main objective purpose of the technosphere is to promote the effective rendering of society-generated entropy outwards; it defines the features of the technosphere as a sociohistorical phenomenon. The analogues of such material formations take place also in wildlife (from the spider-web to the beaver dam) but are very few and arise from the implementation of instinctive programs of the species. In a person's consciousness, such programmes are not given by “nature”, they are formed on the basis of “desobjectivation” of technical objects available in society. In the process of “desobjectivation” the essence, the “logic of the subject” becomes the achievement of a person and due to his abilities is filled with new meaning. As a result, the technology is a materially ideal phenomenon: on the one hand, it is a set of technical objects and on the other hand – technical thinking of a person, the highest manifestation of which is technical sciences nowadays. Properly technical objects are created by society to meet the individual and social needs of a person. These are primarily consumption items; due to their manmade nature, the question of production means development arises, which over time becomes increasingly important, especially by virtue of their significant impact on social relations (which in time also require certain technical devices for their implementation). The complex of these devices forms the techno sphere of society as a compound integrity. Not only groups of different in application technical objects become the constituent parts of the technosphere, but also their conglomerates designed to perform certain functions, which, similar to the biological branch, were called techno enosis; in the latter at the account of a peculiar “competition”, the development of these components in particular and the technosphere integrally takes place. However, despite consistency, the technosphere is a subsystem of a society, therefore, there is no perspective of creating certain laws of its development and an appropriate coherent periodization. For this reason, the scientific periodization of the development of technology as such is connected with the purpose of the given research and is defined by it.У статті презентовані уявлення авторів про сутність техніки, як соціально-історичного явища. В його основі лежить погляд на техніку не просто як на сукупність технічних пристроїв, але як на підсистему загальної системи – суспільства, що розташована між соціумом і його природним оточенням у вигляді своєрідної суспільної техносфери, що їх одночасно розмежовує й об’єднує. Основне об’єктивне призначення техносфери – сприяти ефективному винесенню генерованої суспільством ентропії назовні; воно визначає характеристики техносфери як соціально-історичного явища. Аналоги такого роду матеріальних утворень мають місце й у тваринному світі (від павутиння до бобрової греблі), однак є поодинокими й виникають унаслідок реалізації інстинктивних програм особин. У свідомості людини такі програми не закладаються “природою”, вони формуються на основі “розпредмечення” наявних у суспільстві технічних об’єктів. У процесі “розпредмечення” сутність, “логіка предмета” стають досягненням людини і завдяки її здібностям наповнюються новим змістом. У такий спосіб, техніка становить явище матеріально-ідеальне: з одного боку це сукупність технічних об’єктів, а з іншого – технічне мислення людини, вищим проявом якого сьогодні є технічні науки. Власне, технічні об’єкти створюються суспільством для задоволення індивідуальних і суспільних потреб людини. Це, перш за все, предмети споживання; у зв’язку з їх рукотворністю постає питання розвитку засобів виробництва, що з часом набуває все більшого значення, особливо завдяки їхньому істотному впливу на всі суспільні структури (які згодом для реалізації конкретних завдань також вимагають певних технічних пристроїв). Комплекс цих пристроїв формує техносферу суспільства як складну цілісність. Складниками техносфери стають не лише групи різних за призначенням технічних об’єктів, але й їхні конгломерати, призначені для виконання певних функцій, які, аналогічно до біологічної галузі, отримали назву техноценозів; в останніх за рахунок своєрідної “конкуренції” відбувається розвиток указаних складників зокрема і техносфери в цілому. Однак, попри системність, техносфера є підсистемою суспільства, отже, годі сподіватись на віднайдення окремих законів її розвитку і створення відповідної цілісної періодизації. Тому наукова періодизація розвитку власне техніки пов’язана з метою конкретного дослідження і визначена нею.В статье изложены представления авторов о сущности техники, как социально-исторического явления. В его основе лежит взгляд на технику не как на совокупность технических устройств, а как на подсистему общей системы – общества. Расположенная в виде своеобразной общественной техносферы, между социумом и его природным окружением, она одновременно разграничивает и объединяет их. Основное объективное назначение техносферы – способствовать эффективному вынесению генерируемой обществом энтропии наружу; оно определяет характеристики техносферы как социально-исторического явления. Аналоги такого рода материальных образований имеют место и в животном мире (от паутины до бобровой плотины), однако они единичные и возникают вследствие реализации инстинктивных программ особей. В сознании человека такие программы не закладываются “природой”, они формируются на основе “распредмечивания” имеющихся в обществе технических объектов. В процессе “распредмечивания” сущность, “логика предмета” становятся достижением человека и, благодаря его способностям, наполняются новым содержанием. Таким образом, техника представляет явление материально-идеальное: с одной стороны, это совокупность технических объектов, а с другой – техническое мышление человека, высшим проявлением которого сегодня являются технические науки. Собственно, технические объекты создаются обществом для удовлетворения индивидуальных и общественных потребностей человека. Это, прежде всего, предметы потребления; в связи с их рукотворностью возникает вопрос совершенствования орудий производства, что со временем приобретает все большее значение, особенно благодаря их существенному воздействию на все структуры общества (которые для реализации конкретных задач также требуют определённых технических устройств). Комплекс этих устройств формирует техносферу общества как сложную целостность. Составляющими техносферы становятся не только группы различных по назначению технических объектов, но и их конгломераты, предназначенные для выполнения определенных функций. По аналогии с биологической отраслью они получили название техноценозов, в последних за счет своеобразной “конкуренции” происходит развитие указанных составляющих в частности и техносферы в целом. Однако, несмотря на системность, техносфера является подсистемой общества, следовательно, не стоит надеяться на обнаружение отдельных законов ее развития и создание соответствующей целостной периодизации. Поэтому научная периодизация развития собственно техники связана с целью конкретного исследования и определена ею
Управленческо-коммуникационные идеи конца XVII – начала XIX веков
No full textThe article examines the period from the end of the 17th century to the beginning of the 19th century, when on the basis of deep philosophical concepts, a new vision of the development of statehood and human values raised. At this time, a certain re-thinking of the management and communication ideas of Antiquity and the Renaissance took place, which outlined the main promising trends in the statehood evolution, which to one degree or another were embodied in practice in the 19th and 20th centuries. A systematic approach and a comparative analysis of the causes and consequences of those years achievements for the present and the immediate future of the 21st century served as the methodological basis for a comprehensive review of the studies of that period. The scientific novelty of this study is the demonstration of the theoretical heritage complexity of the Enlightenment for the general history of management and communication ideas. The article presents an analysis of the views and concepts of the late 17th – early 18th century thinkers Thomas Hobbes and John Locke, who defend the right to freedom of communication and liberalization of relationships in the system: “person – society – state”, associated with their own understanding of the government role. French enlighteners François Voltaire, Denis Diderot, Jean d'Alembert, Etienne Condillac were much smaller theorists in management and communication issues, but their successful epistolary and encyclopedic communication practice, starting from the third decade of the XVIII century significantly increased the self-awareness of the masses. The influence of their ideas on the possibility of progressive development of social relations, on improving the national states manageability and on how of a new type scientists were able not only to popularize knowledge, but also to practically make it an object of public communication is shown. In this context, the author considers the importance of political and legal communication problems in the vision of Charles Louis Montesquieu and analyzes the republican governance ideas by Jean-Jacques Rousseau as an outstanding figure of the Enlightenment, who attached great importance to the forms and methods of forming of the state governance structures. At the end of the historical period under consideration, a comparative historical analysis of the most significant statements of such thinkers as Immanuel Kant and Georg Wilhelm Friedrich Hegel is presented. These founders of the scientific discourse around the problems of power and state, war and peace, the effectiveness of government and communication in relations with the people laid the enduring foundations of the theoretical argumentation of two opposing views on the cardinal problem of our time – the possibility or impossibility of achieving mutually acceptable foundations of a new world order peacefully, excluding all types of hybrid wars. The general picture of the scientific and technological achievements of this period, influencing the level of understanding of the management and communication functions of the state of that time, is given in comparison with the present.У статті розглядається період від кінця XVII сторіччя до початку XIX сторіччя, коли на основі глибоких філософських концепцій виникло нове бачення процесів розвитку державності та людських цінностей, а також склалося відповідне переосмислення управлінських і комунікаційних ідей мислителів Античності й Відродження, що визначили основні перспективні тенденції в еволюції державності, які в тій чи іншій мірі позначились у практиці XIX–XX століть. Методологічною основою з комплексного розгляду дослідження того часу став системний підхід і порівняльний аналіз причин і наслідків досягнень того часу на сучасність і на найближче майбутнє ХХI сторіччя. Науковою новизною даного дослідження є показ комплексності наукового доробку періоду Просвітництва для загальній історії управлінсько-комунікаційних ідей. Представлено аналіз поглядів Томаса Гоббса та Джона Локка, які відстоювали право на свободу комунікації та лібералізацію взаємовідносин у системі “людина – суспільство – держава”, що було пов’язано з їх особливим розумінням проблем державного управління. Французькі просвітителі Франсуа Вольтер, Дені Дідро, Жан Д’Aламбер, Етьєн Кондільяк були менш значними теоретиками в управлінсько-комунікаційних питаннях, але їх успішна епістолярна й енциклопедична комунікаційна практика значно підвищила самосвідомість мас. Показано вплив їхніх ідей на можливість прогресивного розвитку соціальних взаємовідносин та на розвиток національних держав. З’ясовано як вчені нового типу спромоглися не тільки поширювати та популяризувати знання, але й практично зробити його предметом суспільної комунікації. У цьому контексті розглянуто значення політико-правових проблем комунікації в баченні Шарля Луї Монтеск’є та проаналізовано ідеї щодо прогресивного розвитку соціальної взаємодії на основі республіканського типу управління, які були висунуті Жан-Жаком Руссо – видатним діячем Просвітництва, що приділяв значну увагу формам і методам розбудови управлінських структур держави. На завершення періоду, що розглядається, представлено порівняльний аналіз найбільш значущих поглядів таких мислителів, як Іммануїл Кант і Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Ці фундатори сучасного наукового дискурсу навколо проблем держави й влади, війни та миру, ефективності державного управління та комунікації у взаємовідносинах з народом заклали основи теоретичної аргументації двох протилежних точок зору на кардинальну проблему сучасності – можливість чи неможливість досягнення взаємної згоди щодо встановлення нового світового порядку мирним шляхом, що виключає всі види воєн. Дана загальна картина науково-технічних досягнень цього періоду, які впливають на рівень розуміння управлінсько-комунікаційних функцій тогочасної держави у порівнянні з сучасністю.В статье рассматривается период от конца ХVII века до начала XIX века, когда на основе глубоких философских концепций возникло новое видение процессов развития государственности и человеческих ценностей. В это время произошло определенное переосмысление управленческих и коммуникационных идей Античности и Возрождения, наметившее основные перспективные тенденции в эволюции государственности, которые в той или иной мере воплощались на практике в Х1Х–ХХ веках. Методологической основой для комплексного рассмотрения исследований того периода послужил системный подход и сравнительный анализ причин и последствий достижений тех лет для современности и ближайшего будущего ХXI века. Научной новизной данного исследования является показ комплексности теоретического наследия эпохи Просвещения для общей истории управленческо-коммуникационных идей. Представлен анализ взглядов и воззрений мыслителей конца XVII – начала ХVIII веков Томаса Гоббса и Джона Локка, отстаивающих право на свободу коммуникации и либерализацию взаимоотношений в системе: “человек – общество – государство”, связанных с их своеобразным пониманием роли государственного управления. Французские просветители Франсуа Вольтер, Дени Дидро, Жан Д’Aламбер, Этьенн Кондильяк были гораздо меньшими теоретиками в управленческо-коммуникационных вопросах, но их успешная эпистолярная и энциклопедическая коммуникационная практика, начиная с третьего десятилетия XVIII века, значительно повысила самосознание масс. Показано влияние их идей на возможность прогрессивного развития социальных взаимоотношений, на улучшение управляемости национальных государств и на то, как ученые нового типа смогли не только популяризировать знание, но и практически сделать его предметом общественной коммуникации. В этом контексте рассмотрено значение политико-правовых проблем коммуникации в видении Шарля Луи Монтескье и проанализированы идеи республиканского управления Жан-Жака Руссо как выдающегося деятеля Просвещения, придававшего большое значение формам и методам формирования структур управления государством. В завершение рассматриваемого исторического периода представлен сравнительный исторический анализ наиболее значимых высказываний таких мыслителей, как Иммануил Кант и Георг Вильгельм Фридрих Гегель. Эти основоположники научного дискурса вокруг проблем власти и государства, войны и мира, эффективности государственного управления и коммуникации во взаимоотношениях с народом заложили непреходящие основы теоретической аргументации двух противоположных воззрений на кардинальную проблему современности – возможность или невозможность достижения взаимоприемлемых основ нового мирового порядка мирным путём, исключающим все виды гибридных войн. Дана общая картина научно-технических достижений данного периода, влияющих на уровень понимания управленческо-коммуникационных функций государства того времени в сопоставлении с современностью
Наследие Святого Луки (Валентина Феликсовича Войно-Ясенецкого) в медицинской науке
No full textSaint Luke, Archbishop of Simferopol and Crimea (1877‒1961), was born Valentin Felixovich Voyno-Yasenetsky in Kerch, Crimea. He served as an outstanding physician and Academic Professor of Topographic Anatomy and Operative Surgery at Medical School of Tashkent University. He worked extensively on the fields of surgery, regional anesthesia, pyogenic infections, ophthalmology, neurosurgery, oncology, orthopedics, otorhinolaryngology, gynecology, urology, and dentistry, often under difficult circumstances. He performed a wide variety of operations, from minor outpatient procedures to extremely complicated ones, followed by extensive inpatient management and treatment of ailing individuals. He published numerous research articles and books. His most acclaimed monograph entitled “Essays on the surgery of pyogenic infections” (“Sketches of purulent surgery”), focused on the broad field of surgery with special reference to the pyogenic infections and served as a reference tool and guide book for the next generations of physicians. The Stalin Prize was the highest professional honor awarded to Valentin Felixovich Voyno-Yasenetsky by the Soviet state in recognition of his contribution to science. Voyno-Yasenetsky was a blessed physician who had a major influence on both patients and colleagues, due to his fundamental ethical principles and values based on Christian beliefs. His life and scientific work have been an example of the practical unity of scientific truth and religious faith. He was ordained to the diaconate and priesthood, until he elevated to the ranks of Bishop and Archbishop. He was arrested and subsequently exiled for his religious beliefs and his glorification by the Orthodox Church as Saint Luke was held in Russia in 2000, as a recognition of God’s holiness manifesting in his life. Saint Luke received an honorable place in the history of Medicine and the Eastern Orthodox Church. The present study aims to highlight key elements of his life and his scientific contributions.Святий Лука, архієпископ Сімферопольський і Кримський (1877‒1961), Валентин Феліксович Войно-Ясенецький, народився у Керчі у Криму. Він був видатним лікарем, і працював академічним професором топографічної анатомії та оперативної хірургії в медичній школі Ташкентського університету. Він багато працював у галузі хірургії, регіонарної анестезії, гнійних інфекцій, офтальмології, нейрохірургії, онкології, ортопедії, оториноларингології, гінекології, урології та стоматології, часто за складних обставин. Він робив найрізноманітніші операції, від незначних амбулаторних процедур до надзвичайно складних, з подальшим довготривалим стаціонарним лікуванням. Він опублікував численні наукові статті та книги. Його найвідоміша монографія під назвою “Нариси хірургії гнійних інфекцій” (“Нариси гнійної хірургії”) зосереджена на широкому полі хірургії з особливостями хірургії гнійних інфекцій та послужила довідковим інструментом та путівником для наступних поколінь лікарів. Сталінська премія була найвищою професійною відзнакою, яку Валентин Феліксович Войно-Ясенецький отримав від радянської держави як визнання його внеску в науку. Войно-Ясенецький був талановитим лікарем, який мав великий вплив як на пацієнтів, так і на колег, завдяки своїм фундаментальним етичним принципам та цінностям, заснованим на християнських віруваннях. Його життя та наукова діяльність були прикладом практичної єдності наукової істини та релігійної віри. Він був призначений дяком і священником, а пізніше висвячений до чинів єпископа та архієпископа. Він був заарештований і згодом засланий за свої релігійні вірування та прославлення православної церкви. В Росії в 2000 році відбулося загальноцерковне прославляння святого Луки, як визнання святості Бога, що виявилося в його житті. Святий Лука отримав почесне місце в історії медицини та Східної Православної Церкви. Це дослідження має на меті висвітлити ключові елементи його життя та його науковий внесок.Святой Лука, архиепископ Симферопольский и Крымский (1877-1961), родился Валентин Феликсович Войно-Ясенецкий в Керчи, Крым. Он был выдающимся врачом и работал академическим профессором топографической анатомии и оперативной хирургии в медицинской школе Ташкентского университета. Он много работал в области хирургии, регионарной анестезии, гнойных инфекций, офтальмологии, нейрохирургии, онкологии, ортопедии, оториноларингологии, гинекологии, урологии и стоматологии, часто в сложных обстоятельствах. Он делал самые разные операции, от незначительных амбулаторных процедур до чрезвычайно сложных, с последующим длительным стационарным лечением. Он опубликовал многочисленные научные статьи и книги. Его самая известная монография под названием “Очерки хирургии гнойных инфекций” (“Очерки гнойной хирургии”) сосредоточена на широком поле хирургии с особенностями хирургии гнойных инфекций и послужила справочным инструментом и путеводителем для последующих поколений врачей. Сталинская премия была самой высокой профессиональной наградой, которую Валентин Феликсович Войно-Ясенецкий получил от советского государства как признание его вклада в науку. Войно-Ясенецкий был талантливым врачом, который имел большое влияние как на пациентов, так и на коллег, благодаря своим фундаментальным этическим принципам и ценностям, основанным на христианских верованиях. Его жизнь и научная деятельность были примером практического единства научной истины и религиозной веры. Он был назначен дьяком и священником, а позже рукоположен к чинам епископа и архиепископа. Он был арестован и впоследствии сослан за свои религиозные верования и прославления православной церкви. В России в 2000 году произошло общецерковное прославление святого Луки, как признание святости Бога, что оказалась в его жизни. Святой Лука получил почетное место в истории медицины и Восточной Православной Церкви. Это исследование имеет целью осветить ключевые элементы его жизни и его научный вклад
У истоков Советской теоретической археологии: теоретические исследования в ИА АН УССР в 1960-е годы
No full textThe article is dedicated to an exploration of archaeological theory issues at the Institute of archaeology AS UkrSSR in the 1960s. This period is one of the worst studied in the history of Soviet archaeology. But it was the time when in the USSR archaeological researches reached the summit, quantitative methods and methods of natural sciences were applied and interest in theoretical issues had grown in archaeology. Now there are a lot of publications dedicated to theoretical discussions between archaeologists from Leningrad but the same researches about Kyiv scholars are still unknown. The archaeological theory includes both generalizations made on the basis of archaeological sources and archaeological methodology. The article emphasizes the history of methodology studies at the IA AS UkrSSR during the mentioned period. The research is based on evidence from the annual reports on a work of the Institute from the Scientific archive of the Institute of Archaeology NASU. According to the documents the theory was mentioned in the early 1950s because of publication of new J. V. Stalin’s works. However, that time as well as at the beginning of the next decade, when works started under three volumes of “The Archaeology of the UkrSSR”, it was written that attention to theoretical issues was focused at the Institute, not enough. At the IA AS UkrSSR discussions on archaeological methodology started in the 1960s when papers on theoretical issues, applying cybernetic, methods of natural sciences and statistical methods into archaeology were regularly presented at sessions of the Academic council. Yu. N. Zakharuk was the most active employee of the Institute who worked in this field. In addition to presentation of papers at conferences, and sessions of the Academic council and publications, he was an executor of the scheduled work ‘Methodological and methodic issues of archaeological science’ in 1968–1970. Also it was planed to publish a book on theoretical issues. In other words, the IA AS UkrSSR was the first archaeological establishment in the USSR where the work on archaeological methodology was scheduled. According to circumstances this work had not been completely finished but the Ukrainian scholar was invited to hold the position of deputy director at the Institute of Archaeology AS USSR in Moscow. Despite a skeptical attitude to the theory among most Soviet archaeologists Yu. N. Zakharuk was able to intensify the work on theoretical issues in Soviet archaeology. A separate theoretical session, which was organized by him at the Plenum of the IA AS USSR in Moscow in 1972, might be considered as an initialization of theoretical archaeology as a new sub-discipline in the USSR.Стаття присвячена вивченню питань археологічної теорії в Інституті археології АН УРСР в 1960-і роки. Даний період є одним з найменш вивчених у історії радянської археології. Однак саме тоді археологічні дослідження у СРСР досягли значних масштабів, почалося широке впровадження методів природничих і математичних наук, виник інтерес до теоретичних проблем. І якщо про теоретичні дискусії серед археологів Ленінграда в цей період уже написано багато, то про розробку подібних питань у Києві нічого не відомо. Під археологічної теорією зазвичай розуміють як узагальнення на основі археологічних матеріалів, так і археологічну методологію. У даній статті головний акцент зроблено саме на історії дослідження методологічних проблем в ІА АН УРСР у зазначений період, що вивчається на основі відомостей з щорічних звітів про роботу Інституту з Наукового архіву ІА НАН України. Документи свідчать, що про теорію в Києві заговорили ще на початку 1950-х рр., у зв'язку з виходом нових праць Й. В. Сталіна. Правда, тоді, як і потім на початку наступного десятиліття, але вже у зв'язку з початком роботи над тритомною “Археологією УРСР”, вказувалося, що теоретичним питанням в Інституті приділяється мало уваги. Обговорення ж проблем археологічної методології в ІА АН УРСР почалося вже в 1960-і роки, зокрема, на засіданнях Вченої ради регулярно заслуховувалися доповіді з питань археологічної теорії, впровадження в археологію методів природничих наук, застосування кібернетики та методів математичної статистики. Найбільш активно в даній області працював співробітник ІА АН УРСР – Ю. М. Захарук, який крім доповідей на Вченій раді та конференціях, публікації статей у 1968 – 1970 рр. також був виконавцем планової теми “Методологічні та методичні проблеми археологічної науки”, у рамках якої планувалося написання монографії з проблем теорії. Тобто ІА АН УРСР був першою археологічною науковою установою у СРСР, де в той період робота над методологічними проблемами була включена до плану. І хоч ця тема в силу певних обставин повністю завершена не була, але український учений був запрошений на роботу до Москви в ІА АН СРСР. І, не дивлячись на скептичне ставлення до теорії серед більшості радянських археологів, Ю. М. Захаруку вдалося активізувати роботу над питаннями археологічної методології в СРСР, а організовану їм окрему теоретичну секцію на московському Пленумі ІА АН СРСР у 1972 році можна вважати інституціолізацією в Радянському Союзі теоретичної археології в якості нової субдисципліни.Статья посвящена изучению вопросов археологической теории в Институте археологии АН УССР в 1960-е годы. Данный период является одним из наименее изученных в истории советской археологии. Однако именно тогда археологические исследования в СССР достигли значительных масштабов, началось повсеместное внедрение методов естественных и математических наук, возник интерес к теоретическим проблемам. И если о теоретических дискуссиях среди археологов Ленинграда в этот период уже написано много, то о разработке подобных вопросов в Киеве не известно ничего. Под археологической теорией обычно понимают как обобщения на основе археологических материалов, так и археологическую методологию. В данной статье главный акцент сделан именно на истории исследования методологических проблем в ИА АН УССР в указанный период, которая изучается на основе сведений из ежегодных отчётов о работе Института из Научного архива ИА НАН Украины. Документы свидетельствуют, что о теории в Киеве заговорили ещё в начале 1950-х, в связи с выходом новых трудов И. В. Сталина. Правда, тогда, как и потом в начале следующего десятилетия, но уже в связи с началом работ над трёхтомной “Археологией УССР”, указывалось, что теоретическим вопросам в Институте уделяется мало внимания. Обсуждение же проблем археологической методологии в ИА АН УССР началось уже в 1960-е годы, в частности, на заседаниях Ученого совета регулярно заслушивались доклады по вопросам археологической теории, внедрения в археологию методов естественных наук, применения кибернетики и методов математической статистики. Наиболее активно в данной области работал сотрудник ИА АН УССР – Ю. Н. Захарук, который помимо докладов на Ученом совете и конференциях, публикации статей в 1968 – 1970 гг. также являлся исполнителем плановой темы “Методологические и методические проблемы археологической науки”, в рамках которой планировалось написание монографии по проблемам теории. То есть ИА АН УССР был первым археологическим научным учреждением в СССР, в котором в тот период работа над методологическими проблемами была включена в план. И хоть данная тема в силу определённых обстоятельств полностью завершена не была, но украинский учёный был приглашен на работу в Москву в ИА АН СССР. И, не смотря на скептическое отношение к теории среди большинства советских археологов, Ю. Н. Захаруку удалось активизировать работу над вопросами археологической методологии в СССР, а организованную им отдельную теоретическую секцию на московском Пленуме ИА АН СССР в 1972 году можно считать институционализацией в СССР теоретической археологии в качестве новой субдисциплины
Научно-исследовательская работа запорожских авиадвигателестроителей в 1970-х годах
No full textOn the basis of a wide base of sources, the article highlights and analyzes the development of research work of aircraft engine companies in Zaporizhzhia during the 1970s. The existence of a single system of functioning of the Zaporizhzhia production association “Motorobudivnyk” (now the Public Joint Stock Company “Motor Sich”) and the Zaporizhzhia Machine-Building Design Bureau “Progress” (now the State Enterprise “Ivchenko – Progress”) is taken into account. The directions of research work that were peculiar to the specified period are established. These were inventive activities, development of technological processes, increasing the reliability and durability of gas turbine engines, automation and mechanization of production, cooperation with industry firms in other countries, and cooperation with research institutions. The development of a scientific-theoretical and technical basis for the production of aircraft engines is comprehensively assessed. Its dependence on structural subdivisions, which at the aircraft engine enterprises were the department of scientific and technical information, the Information and Computing Center, the department of patenting, innovation and invention of the plant, was determined. They were engaged in the accumulation, generalization and dissemination among specialists of their own and borrowed experience of both past and present. The activity of the scientific and technical council, which included leading specialists of Zaporizhia aircraft engine companies, was monitored. Factors that contributed to the revival of research in the second half of the 1970’s were identified. Among them, the leading place belongs to the creation and production of D-36 and D-18T aircraft engines. The design advantages of these engines are described. Some shortcomings and miscalculations made during their design are taken into account. Methods and measures aimed at overcoming the difficulties associated with the design, manufacture, operation and repair of aircraft engines are summarized. The research is based on the following methods: actualization, comparative-historical, problem-chronological, multifactor analysis, principles of historicism and objectivity.У статті на основі широкої бази джерел висвітлено та проаналізовано розвиток науково-дослідної робота авіадвигунобудівних підприємств м. Запоріжжя протягом 1970-х рр. Враховано існування єдиної системи функціювання Запорізького виробничого об’єднання “Моторобудівник” (нині Публічне акціонерне товариство “Мотор Січ”) та Запорізького машинобудівного конструкторського бюро “Прогрес” (на сьогодні Державне підприємство “Івченко-Прогрес”). Встановлені напрями науково-дослідної роботи, які були властиві зазначеному періоду. Такими виявилися винахідницька діяльність, розроблення технологічних процесів, підвищення надійності та міцності газотурбінних двигунів, автоматизація та механізація виробництва, співпраця з галузевими фірмами інших країн та взаємодія з науково-дослідними установами. Комплексно оцінено розвиток науково-теоретичного та технічного підґрунтя виробництва авіаційних двигунів. Визначено його залежність від структурних підрозділів, якими на авіадвигунобудівних підприємствах були відділ науково-технічної інформації, Інформаційно-обчислювальний центр, відділ патентування, раціоналізаторства та винахідництва заводу. Вони займалися накопиченням, узагальненням та розповсюдженням серед спеціалістів власного та запозиченого досвіду як минулих років, так і сучасності. Відстежено діяльність науково-технічної ради, до складу якої входили провідні спеціалісти запорізьких авіадвигунобудівних підприємств. Виявлено фактори, які сприяли пожвавленню науково-дослідної діяльності в другій половині 1970-х рр. Серед них провідне місце належить створенню та виробництву авіаційних двигунів Д-36 та Д-18Т. Охарактеризовано конструкторські переваги зазначених двигунів. Враховано окремі недоліки та прорахунки, допущені під час їх проєктування. Узагальнено методи та заходи, спрямовані на подолання труднощів, пов’язаних із конструюванням, виробництвом, експлуатацією та ремонтуванням авіаційних двигунів. Дослідження базується на таких методах: актуалізації, порівняльно-історичному, проблемно-хронологічному, багатофакторного аналізу, принципів історизму та об’єктивності.В статье на основе широкой базы источников раскрыты и проанализированы развитие научно-исследовательской работы авиадвигателестроительных предприятий г. Запорожья в период 1970-х гг. Учтено существование единой системы функционирования Запорожского производственного объединения “Моторостроитель” (ныне Публичное акционерное общество “Мотор Сич”) и Запорожского машиностроительного конструкторского бюро «Прогресс» (в настоящее время Государственное предприятие “Ивченко-Прогресс”). Установлены направления научно-исследовательской работы, присущей в указанный период. Такими являются изобретательская деятельность, разработка технологических процессов, повышение надежности и прочности газотурбинных двигателей, автоматизация и механизация производства, сотрудничество с отраслевыми фирмами других стран и взаимодействие с научно-исследовательскими учреждениями. Комплексно оценено развитие научно-теоретической и технической базы производства авиационных двигателей. Определена его зависимость от структурных подразделений, которыми на авиадвигателестроительных предприятиях были отдел научно-технической информации, Информационно-вычислительный центр, отдел патентования, рационализаторства и изобретательства завода. Они занимались накоплением, обобщением и распространением среди специалистов собственного и заимствованного опыта как прошлых лет, так и современности. Отслежена деятельность научно-технического совета, в состав которого входили ведущие специалисты запорожских авиадвигателестроительных предприятий. Выявлены факторы, которые способствовали оживлению научно-исследовательской деятельности во второй половине 1970-х гг. Среди них ведущее место принадлежит созданию и производству авиационных двигателей Д-36 и Д-18Т. Охарактеризованы конструкторские преимущества указанных двигателей. Учтены отдельные недостатки и просчеты, допущенные при их проектировании. Обобщены методы и меры, направленные на преодоление трудностей, связанных с конструированием, производством, эксплуатацией и ремонтом авиационных двигателей. Исследование базируется на таких методах: актуализации, сравнительно-историческому, проблемно-хронологическом, многофакторного анализа, принципов историзма и объективности