History of science and technology (Collection of scientific papers of the State University of Infrastructure and Technologies) / Історія науки і техніки (Збірник наукових праць Державного університету інфраструктури та технологій)
Not a member yet
447 research outputs found
Sort by
Формирование коммуникативистики, информатики и кибернетики в 1940-1950 годы
No full textThis publication presents the emergence of the new sciences that are most important for today’s world: communication science, cybernetics, the theory of information, and the theory of the noosphere in the 1940s – 1950s. The purpose of this article is to analyze the total scientific achievements in Eurasia at the time of the Second World War. This was a bright phenomenon in the formation of new revolutionary theories. Works of Chicago-based and Frankfurt-based schools of thought, the theoretical concepts of T. Adorno, M. Horkheimer, H. Lasswell, P. Lazarsfeld, аnd other researchers laid the foundations of the communication science and contributed to the breakthrough in a number of the key subject areas. A system approach to and a comparative analysis of the causes and subsequent consequences of the achievements at that time for today’s world served as a methodological basis for a comprehensive consideration of large-scale studies of the past. The scientific novelty of this historic study consists in the interdependence and complementarity of the theoretical and practical achievements in the 1940s and rethinking of their importance in the structure of concepts in the 20th century. Industrial and military goals associated with the automatic management and communication processes required fundamentally new approaches and achievements. When World War II broke out, N. Wiener worked on these problems aiming at creating a computer, which pushed him to the idea that the principles of managing biotic and abiotic systems are the same and to the cybernetic concept development. In the mid-1940s, J. von Neumann built the first digital computer. In 1945-1947, A. Turing worked, as an inventor of “a universal machine”, on the “electronic brain” project and was the first to develop a number of programs for it. In 1942, C. Shannon published his work dedicated to the theory of information permitting a constellation of researchers to lay the foundations of the theory of communication. V. Vernadsky’s noosphere concept proposed in 1944 was particularly important. At present, the ideas of that period are gaining new importance as a basis for the single planetary management system.У статті розглядається процес становлення комунікативістики, теорії інформації, кібернетики та теорії ноосфери як комплексу нових наук в 1940-1950 роки. Метою статті є аналіз подій, коли в умовах Другої світовій війни особливо виразним періодом для формування нових революційних наукових теорій стали США. На основі наробок вчених Чиказької та Франкфуртської шкіл, теоретичних праць Т. Адорно, П. Лазарсфельда, Г. Лассуелла й багатьох інших вчених до 40-их років було закладено ґрунтовну базу для швидкого й широкомасштабного прориву в багатьох галузях знань і, насамперед, у тих, що були пов’язані з проблемами управління у машинних і людино-машинних середовищах, а також у технологіях комунікації на основі радіо та перших телепередач. Методологічною основою для комплексного розгляду широкомасштабних досліджень того часу став системний підхід і порівняльний аналіз причин та майбутніх наслідків від досягнень тих років для сучасності й подальшого розвитку ХХI сторіччя. Наукова новизна цього історичного дослідження полягає у комплексному показі взаємообумовленості та взаємодоповнюваності теоретичних і практичних розробок 40-х років для новітнього переосмислення їх значення в структурі концепції глобального управління, до створення якого підійшло людство перед початком 20-х років ХХI сторіччя. З початком Другої світової війни Н. Вінер під керівництвом В. Буша бере участь у розробках електронної обчислювальної машини для балістичних розрахунків та управління артилерійським вогнем і це змушує його приступити до досліджень загальних основ автоматичного управління та принципів від’ємних зворотних зв’язків у системах автоматичного регулювання. Ця робота призвела Н. Вінера до ідеї про єдність принципів управління в живих і неживих системах, що у свою чергу дало поштовх до формування кібернетичної концепції. На цьому підґрунті теоретичні піонерські розробки А. Тюрінга про принципи побудови “універсальної машини”, описаної ним ще у 1937 р., були як ніколи доречні. В середині 40-х років Дж. фон Нейман побудував першу цифрову електронну обчислювану машину, а А. Тюрінг з 1945 по 1947 роки на чолі групи співробітників розробив проект “електронного мозку” та першим підготував ряд програм і розпочав роботи з навчання електронних машин. К. Шенноном було закладено наукові засади подальшого розвитку теорії інформації й теорії комунікації, що дало потужний поштовх науковим дослідженням на багато десятиліть потому. Особливе значення має виникнення основ теорії ноосфери В. Вернадського, яка тільки в ХХI сторіччі набуває розуміння у поєднанні з комунікативістикою та загальною теорією управління. Цей комплекс основ нового наукового світобачення був вирішальним у процесі розвитку інформаційно-технологічної революції та становленні інформаційного суспільства у другій половині ХХ сторіччя. У наш час наукові ідеї того періоду стають теоретичною основою єдиної загальнопланетарної системи управління.В данной публикации представлено становление наиболее актуальных для современности новых наук: коммуникативистики, кибернетики, теории информации и теории ноосферы в 1940-1950 годы. Целью статьи является анализ событий, когда в условиях развернувшейся на просторах Евразии Второй мировой войны особенно ярким периодом для формирования новых революционных научных теорий стали США. Работы Чикагской и Франкфуртской научных школ, теоретических концепций Т. Адорно, П. Лазарсфельда, Г. Лассуэлла и других ученых заложили к этому времени хорошую основу для мощного прорыва в ряде ключевых отраслей знаний и в общем цивилизационном мировоззрении. Методологической основой для комплексного рассмотрения широкомасштабных исследований того времени послужил системный подход и сравнительный анализ причин и грядущих последствий достижений тех лет для современности и ближайшего будущего ХXI века. Научной новизной данного исторического исследования является показ взаимообусловленности и взаимодополняемости теоретических и практических разработок 40-х годов для нового осмысления их значимости в структуре концепции общепланетарного (ноосферного) управления, к разработке которого подошло человечество к началу 20-х годов ХХI века. Производственные и военные задачи, связанные с автоматическим управлением в машинных и человеко-машинных средах, с коммуникационными процессами, использующими радио и первые телепередачи, требовали принципиально новых подходов и разработок. С началом Второй мировой войны Н. Винер под руководством В. Буша принимает участие в работе над созданием электронной вычислительной машины для баллистических расчётов и управления артиллерийским огнём и это вынуждает его заняться общими вопросами автоматического управления и принципами функционирования отрицательных обратных связей в системах автоматического регулирования. Работа над этими проблемами приводит Н. Винера к идее о единстве принципов управления в живых и неживых системах, к разработке начал кибернетической концепции. В русле этого направления была также теоретическая работа А. Тьюринга по “универсальной машине”, опубликованная в 1937 г. В середине 40-х годов Дж. фон Нейман строит первую цифровую электронную вычислительную машину, а в 1945-1947 годах А. Тьюринг с соратниками работает над проектом создания “электронного мозга” и первым готовит ряд программ, приступив к “обучению” электронных машин. В 1942 г. К. Шеннон публикует работу по теории информации, в дальнейшем целой плеядой исследователей разрабатываются основы теории коммуникации. Особое значение имеет выдвижение в 1944 г. концепции ноосферы В. Вернадского. В настоящее время комплекс научных идей, выдвинутых в 40-е годы, обретает новое значение для формирования основ единой общепланетарной системы управления
Права несовершеннолетних в гражданском процессе (вторая половина XIX века)
No full textThe article highlights the contribution of scientists of the Kyiv Law Society to solving the problems of juveniles, their legal personality, as well as the ability to act as an orator or respondent in the civil process. In the essay we made an attempt to determine The legal significance of the concept of legal personality, which consists of such components as: legal capacity, legal competence and delictual capacity under the current Ukrainian legislation. The analysis on legal sources operating on Ukrainian territories in the second half of the nineteenth century was carried out. It showed that all people aged from 14 to 21 were considered to be juveniles, and in turn were divided into two categories by age. In addition, it has been shown that the rights of representatives of different social classes were different, and various additional rules on custody and guardianship which enriched one and limited the rights of others. were constantly issued. This led to the fact that in the early '70s of the XIX century there were about fifteen types of guardianships. It has been noted that the given situation has led to the corresponding difficulties in the regulation of legal relationships, in particular, due to the lack of systematic rules on custodianship and guardianship. It has been shown how the members of the Kyiv Law society raised this issue and tried to initiate its solution at the legislative level. In particular, it has been shown that there wasn’t a general opinion on the matter in the second half of the XIX century. First of all, due to the inconsistency of legal norms in various legal acts. The speeches of the Society members, in which they told about the peculiarities of the current practice on the given issue at that time have been highlighted. From these it has been concluded that the most common was the thought that gave a juvenile a certain independence in the right to sue and answer in court with the permission of the trustee. It has been noted how the inflexibility of the social and legal system hampered the development of civil law, primarily because of the conservative views of the aristocracy regarding the granting of rights and freedoms to other classes of citizens in the country. It has been traced how the development of certain issues of civil law in the activities of Ukrainian scientists led to an increase in the limits of the juvenile legal personality and the current full civil capacity of juveniles in the civil process.У статті висвітлено внесок вчених Київського юридичного товариства у вирішення проблем неповнолітніх, їх правосуб’єктності, а також можливості виступати у якості позивача чи відповідача у цивільному процесі. Визначено юридичне значення поняття правосуб’єктність, яке складається з таких складових, як: правоздатність, дієздатність і деліктоздатність за чинним українським законодавством. Проведено аналіз діючих у другій половині ХІХ ст. на українських землях джерел права, який показав, що усі особи віком від 14 до 21 року вважались неповнолітніми, і в свою чергу поділялись на дві категорії за віком. Крім того, показано, що права представників різних суспільних станів були різними, постійно видавались різні додаткові правила про опіку і піклування, що збагачувало одних і обмежувало в правах інших. Це призвело до того, що на початку 70-х рр. ХІХ ст. нараховувалось близько п’ятнадцять видів опік. Зазначено, що вказана ситуація призвела до відповідних складнощів у врегулюванні даних правовідносин, зокрема, через відсутність систематизованих правил про опіку і піклування. Відображено, як члени Київського юридичного товариства підняли це питання і намагались ініціювати його вирішення на законодавчому рівні. Зокрема, показано, що однієї загальної думки з даного питання в другій половині ХІХ ст. не існувало. В першу чергу через неузгодженість правових норм в різних нормативно-правових актах. Висвітлено виступи членів Товариства, у яких вони розказали про особливості діючої практики з даного питання на той час. Саме з них було зроблено висновок, що найпоширенішою була думка, яка давала неповнолітній особі певну самостійність в праві позиватись і відповідати у суді із дозволу піклувальника. Зазначено, як негнучкість соціально-правової системи гальмувала розвиток цивільного законодавства, в першу чергу, через консервативність поглядів аристократії стосовно надання прав і свобод іншим станам громадян в країні. Простежено, як розвиток певних питань цивільного права в діяльності українських вчених призвів до збільшення меж правосуб’єктності неповнолітніх у цивільному процесі і існуючої на сьогоднішній день повної цивільної дієздатності неповнолітніх громадян у цивільному процесі.В статье освещен вклад ученых Киевского юридического общества в решение проблем несовершеннолетних, их правосубъектность, а также возможность выступать в качестве истца или ответчика в гражданском процессе. Определено юридическое значение понятия правосубъектность, состоящее из таких составляющих, как: правоспособность, дееспособность и деликтоспособность по действующему украинскому законодательству. Проведен анализ действующих во второй половине ХІХ в. на украинских землях источников права, который показал, что все лица в возрасте от 14 до 21 лет считались несовершеннолетними, и в свою очередь делились на две категории по возрасту. Кроме того, показано, что права представителей различных сословий были различными, постоянно издавались различные дополнительные правила об опеке и попечительстве, что обогащало одних и ограничивало в правах других. Это привело к тому, что в начале 70-х гг. XIX в. насчитывалось около пятнадцати видов опек. Отмечено, что указанная ситуация привела к соответствующим сложностям в урегулировании данных правоотношений, в частности, из-за отсутствия систематизированных правил об опеке и попечительстве. Отображено, как члены Киевского юридического общества подняли этот вопрос и пытались инициировать его решения на законодательном уровне. В частности, показано, что одной общей мысли по данному вопросу во второй половине XIX в. не существовало. В первую очередь из-за несогласованности правовых норм в различных нормативно-правовых актах. Освещены выступления членов Общества, в которых они рассказали об особенностях действующей практики по данному вопросу того времени. Именно из них был сделан вывод, что самой распространенной была мысль, которая давала несовершеннолетнему лицу определенную самостоятельность в праве судиться и отвечать в суде с разрешения попечителя. Указано, как негибкость социально-правовой системы тормозила развитие гражданского законодательства, в первую очередь, из-за консервативности взглядов аристократии по предоставлению прав и свобод другим сословиям граждан в стране. Прослежено, как развитие определенных вопросов гражданского права в деятельности украинских ученых привело к увеличению границ правосубъектности несовершеннолетних в гражданском процессе и существующей на сегодняшний день полной гражданской дееспособности несовершеннолетних граждан в гражданском процессе
Еволюція світового та вітчизняного виробництва двигунів внутрішнього згорання
No full textAn in-depth and comprehensive study of internal combustion engines creation, the prominent figures’ contribution to the formation and development of domestic and world science, remains a crucial task of historical studies at their present stage. The steam engine did not completely solve the energy problem, the humanity was facing. Small workshops and enterprises in the 19th century, which made up a significant part of the industrial sector, were not always able to use it. The small steam engine had a low efficiency. Besides, using such an engine meant high costs and troubles. Small industry required an engine that would take up minimum space and could be turned on and off at any time without much preparation. The article is devoted to highlighting and dividing the development of gas, kerosene, gasoline and diesel engines into stages. The idea of such an engine was first proposed in the early 19th century. The prerequisites for the emergence of each engine type have been considered. The important role of Philippe Lebon as the founder of gas engine design has been shown. Several inventors from different countries worked on the idea of creating engines using various types of fuel. Among them is the Belgian engineer Jean Étienne Lenoir, who suggested starting the engine with an electric spark. The engineer Augustus Otto’s role in the development and construction of the first gas engine, which was more economical than a steam engine, has been shown. Thus, all the theoretical and constructive background for inventing a new type of internal combustion engine was there, the designer of which was Rudolf Diesel. He created and patented an internal combustion engine – “diesel”, which today remains one of the most economical heat engines.Розгорнуте та всебічне дослідження створення двигунів внутрішнього згорання, внеску видатних діячів у становлення та розвиток вітчизняної та світової науки, залишається актуальним завданням історичної науки на сучасному етапі її розвитку. Паровий двигун не до кінця вирішував енергетичну проблему, що стояла перед людством. Невеликі майстерні і підприємства в XIX столітті, які складали значну частину промислового сектора, не завжди могли ним скористатися. Маленький паровий двигун мав невисокий коефіцієнт корисної дії. Крім того, використання такого двигуна було пов'язано з великими витратами і клопотами. Для дрібної промисловості був потрібний двигун, який був би не громіздкий, який можна було б включати і зупиняти в будь-який час без довгої підготовки. Стаття присвячена висвітленню та періодизації етапів розвитку газових, керосинових, бензинових та дизельних двигунів. Вперше ідея такого двигуна була запропонована на самому початку XIX століття. Розглянуто передумови виникнення кожного типу двигунів. Показано важливу роль Філіпа Лебона, як фундатора ідеї конструкції газового двигуна. Декілька винахідників з різних країн працювали над ідеєю створення двигунів на різних видах палива. Серед них і бельгійський інженер Жан Етьєн Ленуар, який запропонував запускати двигун за допомогою електричної іскри. Висвітлена роль інженера Августа Отто в розробці і побудові першого газового двигуна, який був більш економічний ніж паровий. Таким чином виникли всі теоретичні та конструктивні передумови для нового типу двигуна внутрішнього згоряння, конструктором якого став Рудольф Дизель. Він створив і запатентував двигун внутрішнього згорання – «дизель», який і сьогодні залишається одним з найбільш економічних теплових двигунів.Развернутое и всестороннее исследование создания двигателей внутреннего сгорания, вклада выдающихся деятелей в становление и развитие отечественной и мировой науки, остается актуальной задачей исторической науки на современном этапе ее развития. Паровой двигатель не до конца решал энергетическую проблему, стоявшую перед человечеством. Небольшие мастерские и предприятия в XIX веке, которые составляли значительную часть промышленного сектора, не всегда могли им воспользоваться. Маленький паровой двигатель имел невысокий коэффициент полезного действия. Кроме того, использование такого двигателя было связано с большими затратами и хлопотами. Для мелкой промышленности требовался двигатель, который был бы не громоздкий, который можно было бы включать и останавливать в любое время без долгой подготовки. Статья посвящена освещению и периодизации этапов развития газовых, керосиновых, бензиновых и дизельных двигателей. Впервые идея такого двигателя была предложена в самом начале XIX века. Рассмотрены предпосылки возникновения каждого типа двигателей. Показана важная роль Филиппа Лебон, как основателя идеи конструкции газового двигателя. Несколько изобретателей из разных стран работали над идеей создания двигателей на различных видах топлива. Среди них и бельгийский инженер Жан Ленуар, который предложил запускать двигатель с помощью электрической искры. Освещена роль инженера Августа Отто в разработке и построении первого газового двигателя, который был более экономичный, чем паровой. Таким образом, возникли все теоретические и конструктивные предпосылки для нового типа двигателя внутреннего сгорания, конструктором которого стал Рудольф Дизель. Он создал и запатентовал двигатель внутреннего сгорания - «дизель», который и сегодня остается одним из наиболее экономичных тепловых двигателей
Внесок академіка І. Г. Александрова у будівництво залізниць та мостів
No full textOne of the most important tasks of the modern history of science and technologies is the study of the activities of leading scientists and practitioners of the past, the influence of their ideas on the development of world science and the process of training specialists in the relevant sectors of the national economy. In the opinion of the authors of the article, one of such figures of the early twentieth century is Academician I. H. Aleksandrov. Historical and scientific analysis of life and activity of I. H. Aleksandrov as a scientist, engineer, organizer of science is of high topicality due to the scale and versatility of his scientific contribution. In the context of the development of hydro-engineering and hydropower, the development of transport communications, I. H. Aleksandrov had world-class achievements that glorified national science. Scientific creative work of I. H. Aleksandrov can be divided into five main directions of development of science and technologies: hydro-engineering, hydropower, geographic zoning, railway transport and irrigation. The construction of the Dnipro hydroelectric power station near Zaporizhzhia (1927-1932) (he prepared a project and directed the construction of the largest hydroelectric power station in Europe at that time), the development of the general plan for the electrification of the USSR (compiled projects of electrification of Central Asia and Eastern Siberia), participation in the construction plan Baikal-Amur railway line, development of the methodology of economic zoning of the Soviet Union and the theory of railway “super-mainlines” can be ascribed to the academician. The article concludes that the highly qualified teaching staff of the Moscow Higher Technical School and the Moscow Engineering School of the Office of the Ways of Communications contributed to the thorough theoretical training of a young engineer I. H. Aleksandrov. On the basis of a significant number of sources it was found that occupying different positions, I. H. Aleksandrov participated in solving complex technical issues of contemporary epoch, and scientific research was carried out by I. H. Aleksandrov in the context of the tasks of the engineering science of his time. I. H. Aleksandrov initiated scientific discussions on the construction of ports and canals, in his work he contributed in every way to the development of home industry and the introduction of progressive forms of transport, in particular railway. The authors assert that the modern view on the scientific heritage of I. H. Aleksandrov in the context of the development of hydro-engineering, hydropower and rail transport unambiguously acknowledges that in a concentrated-generalized form ideas, theories and concepts, put forward and scientifically grounded by academician I. H. Aleksandrov, today contribute to the development of scientific and technological process.Одной из актуальных задач современной истории науки и техники является изучение деятельности ведущих ученых и инженеров-практиков прошлого, влияния их идей на развитие мировой науки и на процесс подготовки специалистов соответствующих отраслей народного хозяйства. На взгляд авторов статьи, одной из таких фигур начала XX века является академик И. Г. Александров. Историко-научный анализ жизни и деятельности И. Г. Александрова как ученого, инженера, организатора науки является актуальным, учитывая масштабность и разноплановость его научного вклада. В контексте развития гидротехники и гидроэнергетики, развития транспортных коммуникаций И. Г. Александров имел достижения мирового уровня, которые прославили отечественную науку. Научно-творческое наследие И. Г. Александрова можно условно разделить на пять основных направлений развития науки и техники: гидротехника, гидроэнергетика, географическое районирование, железнодорожный транспорт и ирригация. В активе академика – строительство Днепровской ГЭС возле Запорожья (1927-1932) (подготовил проект и руководил строительством крупнейшей в то время ГЭС в Европе), разработка генерального плана электрификации СССР (составил проекты электрификации Средней Азии и Восточной Сибири), участие в создании плана строительства Байкало-Амурской железнодорожной магистрали, разработка методологии экономического районирования Советского Союза и теории железнодорожных «сверх-магистралей». В статье сделан вывод о том, что высококвалифицированный профессорско-преподавательский состав Московского высшего технического училища и Московского инженерного училища Ведомства путей сообщения способствовал основательной теоретической подготовке молодого инженера И. Г. Александрова. На основании значительного количества источников установлено, что занимая различные должности, И. Г. Александров участвовал в решении сложных технических вопросов современной ему эпохи, а научные исследования И. Г. Александрова осуществлялись в контексте задач инженерной науки его времени. И. Г. Александров вел научные дискуссии по вопросам строительства портов и каналов, в своей деятельности всячески способствовал развитию отечественной промышленности и внедрению прогрессивных форм транспорта, в частности железнодорожного. С уверенностью можно утверждать, что современное видение научного наследия И. Г. Александрова в контексте развития гидротехники, гидроэнергетики и железнодорожного транспорта беспрекословно признает, что в концентрированно-обобщенной форме идеи, теории и концепции, выдвинутые и научно обоснованные академиком И. Г. Александровым, сегодня способствуют развитию научно-технического процесса.Одним із актуальних завдань сучасної історії науки і техніки є вивчення діяльності провідних науковців та інженерів-практиків минулого, впливу їхніх ідей на розвиток світової науки та на процес підготовки спеціалістів відповідних галузей народного господарства. На погляд авторів статті, однією із таких постатей початку ХХ століття є академік І. Г. Александров. Історично-науковий аналіз життя та діяльності І. Г. Александрова як вченого, інженера, організатора науки є актуальним з огляду на масштабність та різноплановість його наукового внеску. У контексті розвитку гідротехніки і гідроенергетики, розвитку транспортних комунікацій, І. Г. Александров мав досягнення світового рівня, які прославили вітчизняну науку. Науково-творчий доробок І. Г. Александрова можна умовно розділити на п’ять основних напрямів розвитку науки і техніки: гідротехніка, гідроенергетика, географічне районування, залізничний транспорт та іригація. У доробку академіка – будівництво Дніпровської ГЕС біля Запоріжжя (1927–1932) (підготував проект і керував будівництвом найбільшої на той час ГЕС у Європі), розробка генерального плану електрифікації СРСР (склав проекти електрифікації Середньої Азії та Східного Сибіру), участь у створенні плану будівництва Байкало-Амурської залізничної магістралі, розробка методології економічного районування Радянського Союзу та теорії залізничних «надмагістралей». У статті зроблено висновок, що висококваліфікований професорсько-викладацький склад Московського вищого технічного училища та Московського інженерного училища Відомства шляхів сполучення сприяв ґрунтовній теоретичній підготовці молодого інженера І. Г. Александрова. На підставі значної кількості джерел встановлено, що обіймаючи різні посади, І. Г. Александров брав участь у вирішенні складних технічних питань сучасної йому епохи, а наукові дослідження І. Г. Александрова здійснювалися у контексті завдань інженерної науки його часу. І. Г. Александров вів наукові дискусії з питань будівництва портів і каналів, у своїй діяльності всіляко сприяв розвитку вітчизняної промисловості і впровадженню прогресивних форм транспорту, зокрема залізничного. З впевненістю можна стверджувати, що сучасне бачення наукової спадщини І. Г. Александрова в контексті розвитку гідротехніки, гідроенергетики та залізничного транспорту беззаперечно визнає, що в концентровано-узагальненій формі ідеї, теорії та концепції, висунуті та науково обґрунтовані академіком І. Г. Александровим, сьогодні сприяють розвитку науково-технічного процесу
Учебник «Детали машин» В. А. Добровольского и его значение для развития высшего технического образования в Украине
No full textThe article describes the activities of the famous Ukrainian researcher, Doctor of Technical Sciences, Professor of the Odessa Polytechnic Institute Victor Opanasovich Dobrovolsky on the preparation of seven editions of the textbook «Parts of Machines». At the present stage of development of the history of science and technology, a comprehensive analysis of the scientific activities of V. O. Dobrovolsky, in the field of general engineering is extremely limited, and coverage of its role in the organization and development of higher technical education in Ukraine is practically absent. The scientist was one of the first who responded to the lack of a full-fledged manual on the discipline «Parts of Machines» for higher education and devoted most of his work at the Odessa Polytechnic Institute to solving this issue. The evolution of the textbook, from the publication of scientists in 1926 the first edition «Lecture notes» to the last, the seventh, personal edition of the «Parts of Machines» 1954 has been analyzed. The main directions and priorities that were identifying by the researcher in each of the publications for the preparation of students and technician have been defined. The place of personal scientific achievements, developments, inventions of V. O. Dobrovolsky and his colleagues and students in the preparation of materials of the textbook, conformity of the given information to the courses' programs and all sorts of recommendations from the Ministry of Education and a wide stake of scientists with whom Viktor Opanasovich collaborated have been considered. The correspondence of textbooks to modern achievements of science and technology and the scientist's constant attention to new home and foreign developments and inventions have been described. The common features and differences in the structure of textbook, causes of reductions, additions, and the emergence of new sections, in accordance with the tasks, which were faced V. O. Dobrovolsky in different periods of its activities have been established. The great popularity and widespread use of the textbook by the majority of higher technical institutions throughout the USSR which was a consequence of the general availability and in-depth processing of the stated theoretical and practical material, its relevance and compliance with the challenges of time have been notedВ статті розглянуто діяльність видатного українського науковця, доктора технічних наук, професора Одеського політехнічного інституту Віктора Опанасовича Добровольського з підготовки семи редакцій підручника «Деталі машин». На сучасному етапі розвитку історії науки і техніки, комплексний аналіз наукової діяльності В. О. Добровольського, в галузі загального машинобудування, в цілому представлений вкрай обмежено, а висвітлення його ролі в організації та розвитку вищої технічної освіти в Україні, майже відсутнє. Вчений, одним із перших розпочав роботу над проблемою відсутності повноцінного посібника з дисципліни «Деталі машин» для вищої школи, розробкою і удосконаленням якого, він продовжував займатися на протязі усієї власної діяльності в Одеському політехнічному інституті. Проаналізовано еволюцію підручника, починаючи з публікації В. О. Добровольським у 1926 р. першого видання «Конспекту до курсу «Деталі машин»» до останнього, сьомого, особистого видання «Деталі машин» 1954 р. Встановлено основні напрямки та пріоритети, що виділялись вченим, у кожному із семи видань для підготовки студентів і конструкторів та розглянуто доцільність їх визначення в контексті розвитку машинобудування з точки зору історичної ретроспективи. Коротко охарактеризовано роль особистих досліджень, винаходів, розробок науковця та його колег і учнів, в підготовці матеріалів підручника, відповідність наведеної інформації програмам курсів, та змінам, що вносились вченим до видань різних років, задля відповідності завданням програм та різного роду рекомендаціям, що надходили від Міністерства освіти та великого кола науковців, з якими співпрацював Віктор Опанасович. Особливу увагу приділено відповідності підручників сучасним для них досягненням науки і техніки, та постійну увагу вченого до нових вітчизняних та зарубіжних розробок та винаходів. Порівняно структуру посібників та встановлено причини скорочень, доповнень і появи нових розділів, у відповідності до завдань, що стояли перед В. О. Добровольським у різні періоди його діяльності. Наголошено на великій популярності та широкому використанні підручника більшістю вищих технічних закладів на просторах усього СРСР, що було наслідком загальної доступності та глибокого опрацювання викладеного теоретичного і практичного матеріалу, його актуальності і відповідності викликам часу.В статье рассмотрена деятельность известного украинского исследователя, доктора технических наук, профессора Одесского политехнического института Виктора Афанасьевича Добровольского по подготовке семи редакций учебника «Детали машин». На современном этапе развития истории науки и техники, комплексный анализ научной деятельности В. А. Добровольского, в сфере общего машиностроения, представлен крайне ограничено, а освещение его роли в организации и развитии высшего технического образования в Украине, практически отсутствует. Ученый, одним из первых отреагировал на отсутствие полноценного пособия по дисциплине «Детали машин» для высшей школы и посвятил решению данного вопроса большую часть своей работы в Одесском политехническом институте. Проанализирована эволюция учебника, начиная с публикации ученым в 1926 г. первого издания «Конспекта к курсу «Детали машин»» до последнего, седьмого, личного издания «Деталей машин» 1954 г. Установлены основные направления и приоритеты, которые выделялись исследователем в каждом из изданий для подготовки студентов и конструкторов и рассмотрено целесообразность их определения с точки зрения исторической ретроспективы. Кратко характеризировано место личных научных достижений, наработок, изобретений В. А. Добровольского и его коллег и учеников, в подготовке материалов учебника, соответствие приведенной информации программам курсов и изменениям, вносимым ученым в издания различных годов, для соответствия задачам программ и разного рода рекомендациям, поступавших от Министерства образования и широкого кола ученых, с которыми сотрудничал Виктор Афанасьевич. Особое внимание уделено соответствию учебников современным для них достижениям науки и техники, и постоянное внимание ученого к новым отечественным и зарубежным разработкам и изобретениям. Установлены общие черты и различия в структуре пособий, причины сокращений, дополнений и появления новых разделов, в соответствии с задачами, которые стояли перед В. А. Добровольским в разные периоды его деятельности. Отмечена большая популярность и широкое использование учебника большинством высших технических заведений на территории всего СССР, что являлось следствием общей доступности и глубокой проработки изложенного теоретического и практического материала, его актуальность и соответствии вызовам времени
Жизнь и научная деятельность украинского астронома В. М. Григоревского (1930-1981)
No full textIn 2020, the scientific community will celebrate the 90th birthday of Vitaly Grigorevsky – the Ukrainian astronomer, a specialist in satellite astronomy, a representative of a scientific school of an outstanding Ukrainian scientist, corresponding member of the Ukrainian Academy of Sciences, a director of the Odessa Astronomical Observatory – a professor Vladimir Platonovich Tsesevich. In the article on the basis of complex use of biographical method and methods of bibliographic and source analysis the basic milestones of life and scientific activity of Vitaly Grigorevsky are investigated. The Kherson, Odessa before-Chisinau, Chisinau and Odessa after-Chisinau periods of the scientist's life and work at the Odessa and Chisinau State University, Odessa Technological Institute named after M. V. Lomonosov. The basic directions of scientific researches of the scientist are defined: physical processes in semi-regular variable stars, photometric researches of artificial satellites of the Earth, research of geometry and motion of artificial satellites of the Earth and small planets, optimization of technological processes by mathematical methods with use of electronic computing methods. The contribution of Vitaly Grigorevsky to the formation and development of a new direction of scientific research in the 1960s - photometric observations of artificial satellites of the Earth is shown. The international aspect of Vitaly Grigorevsky's scientific and organizational activity and his work in the Commission on Multilateral Scientific Cooperation between the Academies of Sciences of Socialist Countries are covered. The activity of Vitaliy Grigorevsky as the initiator and coordinator of cooperative research in the field of photometric observations of artificial satellites of the Earth under the SPIN program was noted. The SPIN program included the stations of the People's Republic of Bulgaria, the Czechoslovak Socialist Republic, the Hungarian People's Republic, the German Democratic Republic, the Polish People's Republic, the Soviet Union and the United Arab Republic (Egypt). The little-known facts about the scientist's biography are covered.У 2020 році наукова громадськість буде відзначати 90-річчя з дня народження Віталія Григоревського – українського астронома, фахівця в галузі супутникової астрономії, представника наукової школи видатного українського вченого, члена-кореспондента Академії Наук УРСР, директора Одеської астрономічної обсерваторії, професора Володимира Платоновича Цесевича. У статті на підставі комплексного використання біографічного методу та методів бібліографічного й джерелознавчого аналізу досліджено основні віхи життя та наукової діяльності Віталія Григоревського. Розглянуто херсонський, одеський докишинівський, кишинівський і одеський післякишинівський періоди життя науковця та його трудову діяльність в Одеському та Кишинівському державному університетах, Одеському технологічному інституті ім. М. В. Ломоносова. Визначено основні напрями наукових пошуків вченого: фізичні процеси у напівправильних змінних зірках, фотометричні дослідження штучних супутників Землі, дослідження геометрії і руху штучних супутників Землі і малих планет, оптимізація технологічних процесів математичними методами з застосуванням електронно-обчислювальних методів. Показано внесок Віталія Григоревського у становлення та розвиток нового для 60-х років минулого століття напряму наукових досліджень – фотометричних спостережень штучних супутників Землі. Висвітлено міжнародний аспект науково-організаційної діяльності Віталія Григоревського, його роботу в Комісії з багатостороннього наукового співробітництва між Академіями Наук соціалістичних країн. Відзначено діяльність Віталія Григоревського, як ініціатора та координатора кооперативних досліджень у галузі фотометричних спостережень штучних супутників Землі за програмою SPIN, учасниками якої були станції Народної Республіки Болгарії, Чехословацької Соціалістичної республіка, Угорської Народної Республіки, Німецької Демократичної Республіки, Польської Народної Республіки, Радянського Союзу і Об’єднаної Арабської Республіки (Єгипет). Висвітлено маловідомі факти з біографії вченого.В 2020 году научная общественность будет отмечать 90-летие со дня рождения Виталия Григоревского – украинского астронома, специалиста в области спутниковой астрономии, представителя научной школы выдающегося украинского ученого, члена-корреспондента Академии наук УССР, директора Одесской астрономической обсерватории, профессора Владимира Платоновича Цесевича. В статье на основании комплексного использования биографического метода и методов библиографического и источниковедческого анализа исследованы основные вехи жизни и научной деятельности Виталия Григоревского. Рассмотрены херсонский, одесский докишиневский, кишиневский и одесский послекишиневский периоды жизни ученого и его трудовая деятельность в Одесском и Кишиневском государственных университетах, Одесском технологическом институте им. М. В. Ломоносова. Определены основные направления научных изысканий ученого: физические процессы в полуправильных переменных звездах, фотометрические исследования искусственных спутников Земли, исследования геометрии и движения искусственных спутников Земли и малых планет, оптимизация технологических процессов математическими методами с применением электронно-вычислительных методов. Показан вклад Виталия Григоревского в становление и развитие нового для 60-х годов прошлого века направления научных исследований – фотометрических наблюдений искусственных спутников Земли. Освещен международный аспект научно-организационной деятельности Виталия Григоревского, его работа в Комиссии по многостороннему научному сотрудничеству между Академиями наук социалистических стран. Отмечена деятельность Виталия Григоревского, как инициатора и координатора кооперативных исследований в области фотометрических наблюдений искусственных спутников Земли по программе SPIN, участниками которой были станции Народной Республики Болгарии, Чехословацкой Социалистической республики, Венгерской Народной Республики, Германской Демократической Республики, Польской Народной Республики, Советского Союза и Объединенной Арабской Республики (Египет). Освещены малоизвестные факты из биографии ученого
Професор М. В. Винокуров: етапи створення вантажних вагонів (1930-1950)
No full textThe urgent task of modern historical science is the comprehensive study of the personalities of prominent scientists and engineers who made a significant contribution to the formation of science and technology. The article is devoted to the analysis of the activity of professor M. V. Vynokurov in the field of the creation of freight wagons. In the history of science and technology. M. V. Vynokurov pointed out that it had been decided to produce new wagons using light-alloy steel, which greatly reduced the weight of the dead load. Such a solution was based on the technical experience of the US wagon industry. Particular attention was paid to the unification of the parts and assemblies subjected to the process of wear and damage to the most, were replaced with the current and periodic repairs of the wagon. This important measure has significantly reduced the cost of manufacturing and was important for the organization of repair because it simplified the ability to replace worn parts with spare ones. M. V. Vynokurov is known as a prominent specialist in the field of rolling stock, he devoted his life to the development of carriages and rolling stock. In preparing this article, chronological, typological, comparative methods of historical knowledge, classification and systematization of historical sources and bibliographic material were used that allowed to systematize and critically evaluate the sources used in relation to the question of the stages of the creation of freight wagons. The role of professor M. V. Vynokurov in this process is shown, covering the 1930-1950 years, the most productive years of a scientist and engineer. It was established that due to the personal contribution of M. V. Vynokurov in the unification of parts for different types of freight wagons, there was a reduction in operating costs of railways. This was achieved due to the massive production of various types of freight wagons. Study of the development of freight wagons through the biography of the scientist-engineer M. V. Vynokurov, which is an integral part of the complex of knowledge, implies the application of a systematic approach as a methodological means of scientific knowledge.Актуальной задачей современной исторической науки является всестороннее изучение персоналий выдающихся ученых и инженеров, которые сделали весомый вклад в становление науки и техники. Статья посвящена анализу деятельности профессора М. В. Винокурова в сфере создания грузовых вагонов. В истории науки и техники М. В. Винокуров известен как выдающийся специалист в области подвижного состава, он посвятил свою жизнь разработке вагонов и вагонного хозяйства. М. В. Винокуров отметил, что было принято выпускать новые вагоны с использованием низколегированной стали, что значительно облегчало вес тары. Такое решение базировалось на учете технического опыта вагоностроительной промышленности США. Особое внимание уделялось унификации деталей и комплектующих узлов, которые подвергались в процессе эксплуатации износу и частым повреждениям, в следствии чего они заменялись при текущем и периодических ремонтах вагона. Это важное мероприятие давало значительное снижение себестоимости изготовления и имело большое значение для организации ремонта, так как упрощало возможность замены изношенных деталей запасными. При подготовке данной статьи были использованы хронологический, типологический, сравнительный методы исторического познания, классификации и систематизации исторических источников и библиографического материала, которые позволили систематизировать и критически оценить использованные источники по вопросу этапов создания грузовых вагонов. Показана роль профессора М. В. Винокурова в этом процессе, включая 1930-1950 гг., наиболее продуктивные годы ученого и инженера. Установлено, что благодаря личному вкладу М. В. Винокурова в унификацию деталей для различных типов грузовых вагонов, произошло удешевление эксплуатационных расходов железных дорог. Это достигалось благодаря массовому изготовлению различных типов грузовых вагонов. Изучение развития грузовых вагонов через биографию ученого-инженера М. В. Винокурова, что является составной частью комплекса знаний, предполагает применение системного подхода как методологического средства научного познания.Актуальним завданням сучасної історичної науки є всебічне вивчення персоналій видатних вчених та інженерів, які зробили вагомий внесок в становлення науки і техніки. Стаття присвячена аналізу діяльності професора М. В. Винокурова у сфері створення вантажних вагонів. В історії науки і техніки М. В. Винокуров відомий як визначний спеціаліст в галузі рухомого складу, він присвятив своє життя розробці вагонів і вагонного господарства. М. В. Винокуров зауважив, що було прийнято випускати нові вагони з використанням низьколегованої сталі, що значно полегшувало вагу тари. Таке рішення базувалося на врахуванні технічного досвіду вагонобудівної промисловості США. Особлива увага приділялася уніфікації деталей і комплектуючих вузлів, які піддавалися в процесі експлуатації зносу і найчастішим пошкодженням, в наслідок чого вони замінювалися при поточному та періодичних ремонтах вагона. Цей важливій захід давав значне зниження собівартості виготовлення і мав велике значення для організації ремонту, тому що спрощував можливість заміни зношених деталей запасними. При підготовці даної статті було застосовано хронологічний, типологічний, порівняльний методи історичного пізнання, класифікації та систематизації історичних джерел і бібліографічного матеріалу, які дозволили систематизувати та критично оцінити використані джерела стосовно питання етапів створення вантажних вагонів. Показана роль професора М. В. Винокурова в цьому процесі, охоплюючи 1930–1950 рр., найбільш продуктивні роки вченого та інженера. Встановлено, що завдяки особистому внеску М. В. Винокурова в уніфікацію деталей для різних типів вантажних вагонів, відбулося здешевлення експлуатаційних витрат залізниць. Це досягалося завдяки масовому виготовленню різних типів вантажних вагонів. Вивчення розвитку вантажних вагонів через біографію вченого-інженера М. В. Винокурова, що є складовою частиною комплексу знань, передбачає застосування системного підходу як методологічного засобу наукового пізнання
Вагомий внесок професора В.Є. Тімонова у будівництво морських портів
No full textAnalysis of the creative heritage of Vsevolod Yevhenovych Timonov (1862-1936) - a prominent communications engineer, professor of the Institute of Engineers of Railway Transport of Emperor Olexandr I, a hydrotechnical expert, a specialist in the field of water transport, a port administrator, head of the Petersburg divission of railway transport (1899-1907), the founder and Director of the First Hydrotechnical Laboratory in the Russian Empire (1907-1920) and the Hydrotechnical Research Institute at the Leningrad Institute of Railway Engineers, a member of the Engineering Council of the Ministry of Railway Transport, Head of Statistics and Cartography of Ministry of Railway Transport (since 1907), head of the International section of the High Technology Council of the People's Commissariat of Railway Transport (since 1918), is especially important to understand the processes of development of homeland hydrotechnical science and water transport. His scientific works are devoted to the construction of ports, bridges, and lighthouses, to improvement of the conditions of navigation on the large rivers of the country, to regulation of their beds with rapids. He was the first who pointed to the advantage of mechanical excavation in improving navigable conditions on large rivers. Since 1886, V .Ye. Timonov worked at the Office of Railway Transport, while at the same time taking up construction and administrative and teaching positions. V .Ye. Timonov carried out the first works on the laying of quay-piers from rock body in the Baltic Sea (1887), organized and conducted the first dredging work (1887), explored the mouths of the Dnipro, Don and Volga rivers (1890) and defined the branches of each river for the improvement of navigation, made a draft of the rapids’ parts of the Dnipro and conducted research works on one of the thresholds (1894), researched the coasts of the Pacific ocean to select the location of the Pacific port of Siberian Railway and chose a place for this port (Vladyvostok), investigated the rivers of the Amur region and proposed measures to improve them (1895), etc. V .Ye. Timonov is the founder of the original direction in the construction industry, one of the founders of the doctrine of ports, the founder of the theory of the framework of hydraulic structures, the developer of the theory of port infrastructure, the historian of science and technology. Vsevolod Yevhenovych occupies one of the honorary places in the world of hydraulic engineering, water, and partly rail transport. Common factors in problems, defined by him on the basis of his numerous and original works, as well as works of his students, made a significant contribution to the further development of hydraulic engineering not only in our country but also in the world. Scientific ideas of V .Ye. Timonov significantly expanded and deepened our understanding of the regularities of development of hydraulic engineering science. In the context of his original beliefs, he analyzed the previously accumulated scientific material and showed it in a new and correct interpretation. His works, his ideas, theories and views revealed unprecedented opportunities for hydraulic engineers.Анализ творческого наследия Всеволода Евгеньевича Тимонова (1862-1936) - выдающегося инженера путей сообщения, профессора Института инженеров путей сообщения императора Александра I, гидротехника, специалиста в области водного транспорта, портового администратора, руководителя Петербургского округа путей сообщения (1899-1907), основателя и директора первой в Российской империи гидротехнической лаборатории (1907-1920) и Гидротехнического научно-исследовательского института при Ленинградском институте инженеров путей сообщения, члена Инженерного совета Министерства путей сообщений, руководителя отдела статистики и картографии Министерства путей сообщения (с 1907 г.), председателя Международной секции Высшего технического Совета Народного Комиссариата путей сообщений (с 1918 г.) имеет особое значение для понимания процессов развития отечественной гидротехнической науки и водного транспорта. Его научные работы посвящены строительству портов, мостов и маяков, улучшению условий судоходства на больших реках страны, регулированию рек в их порожистой части. В. Е. Тимонов первым указал на преимущество механического землечерпания для улучшения судоходных условий на больших реках. С 1886 г. В. Е. Тимонов был на службе в Ведомстве путей сообщения, занимая одновременно строительно-административные и педагогические должности. В. Е. Тимонов совершил первые в Балтийском море работы по обустройству молов из каменных массивов (1887), организовал и провел первые землесосные работы (1887), исследовал устья Днепра, Дона и Волги (1890) и определял рукава каждой реки для улучшения судоходства, составил проект порожистой части Днепра и провел исследовательские работы на одном из порогов (1894), исследовал берега Тихого океана для выбора места конечного тихоокеанского порта Сибирской железной дороги и выбрал место для этого порта (Владивосток), исследовал реки Приамурского края и предложил меры для их улучшения (1895) и т.д. В. Е. Тимонов - основатель оригинального направления в портостроительсте, один из основоположников учения о портах, основатель учения о строении гидросооружений, разработчик учения о портовой инфраструктуре, историк науки и техники. Всеволод Евгеньевич занимает одно из почетных мест в мировой гидротехнической науке, водном и частично железнодорожном транспорте. Установленные им, на основании своих многочисленных и оригинальных работ, а также работ его учеников закономерности в проблемах, разрабатываемых им, сделали весомый вклад в дальнейшее развитие гидротехнического дела не только в нашей стране, но и в мире. Научные идеи В. Е. Тимонова значительно расширили и углубили наши представления о закономерностях развития гидротехнической науки. В свете своих оригинальных убеждений он подверг анализу, накопленный ранее научный материал и показал его в новом и правильном свете. Его труды, его идеи, теории и взгляды раскрыли перед гидротехникой невиданные ранее широкие возможности.Аналіз творчої спадщини Всеволода Євгеновича Тімонова (1862-1936) – визначного інженера шляхів сполучення, професора Інституту інженерів шляхів сполучення імператора Олександра І, гідротехніка, фахівця в галузі водного транспорту, портового адміністратора, керівника Петербурзького округу шляхів сполучення (1899-1907), засновника і директора першої в Російській імперії Гідротехнічної лабораторії (1907-1920) і Гідротехнічного науково-дослідного інституту при Ленінградському інституті інженерів шляхів сполучення, члена Інженерної ради Міністерства шляхів сполучення, керівника відділу статистики і картографії Міністерства шляхів сполучення (з 1907 р.), голови Міжнародної секції Вищої технічної Ради Народного Комісаріату шляхів сполучення (з 1918 р.), має особливу вагу для розуміння процесів розвитку вітчизняної гідротехнічної науки та водного транспорту. Його наукові праці присвячені будівництву портів, мостів і маяків, покращенню умов судноплавства на великих ріках країни, регулюванню рік у їхній порожистій частині. Першим вказав на перевагу механічного землечерпання для покращення судноплавних умов на великих ріках. З 1886 p. В. Є. Тімонов був на службі у Відомстві шляхів сполучення, займаючи одночасно будівельно-адміністративні та педагогічні посади. В. Є. Тімонов здійснив перші на Балтійському морі роботи з облаштування молів з кам’яних масивів (1887), організував і провів перші землесосні роботи (1887), досліджував гирла річок Дніпра, Дону і Волги (1890) і визначав рукави кожної ріки для покращення судноплавства, склав проект порожистої частини Дніпра і провів дослідні роботи на одному з порогів (1894), досліджував береги Тихого океану для обрання місця кінцевого тихоокеанського порту Сибірської залізниці та вибрав місце для цього порту (Владивосток), досліджував ріки Приамурського краю і запропонував заходи для їх покращення (1895) і т.д. В. Є. Тімонов - засновник оригінального напрямку в портобудівництві, один із основоположників вчення про порти, фундатор вчення про будову гідроспоруд, розробник вчення про портову інфраструктуру, історик науки і техніки. Всеволод Євгенович займає одне з почесних місць у світовій гідротехнічній науці, водному та частково залізничному транспорті. Встановлені ним, на підставі своїх численних і оригінальних праць, а також праць його учнів закономірності в проблемах, розроблюваних ним, зробили вагомий внесок в подальший розвиток гідротехнічної справи не тільки у нашій країні, але й у світі. Наукові ідеї В. Є. Тімонова значно розширили і поглибили наші уявлення про закономірності розвитку гідротехнічної науки. У світлі своїх оригінальних переконань він піддав аналізові накопичений раніше науковий матеріал і показав його в новому і правильному висвітленні. Його праці, його ідеї, теорії і погляди розкрили перед гідротехніками небачені раніше широкі можливості
Становление научных исследований в контексте коммуникологии 1920-1930 гг.
No full textThe article discusses and analyzes the role assessment and communication significance in state control systems in works and prominent representatives’ statements of political thought from antiquity to the beginning of the twentieth century in accordance with the understanding of this phenomenon essence in the considered historical epochs. It is shown that from the history of political thought, although some well-founded concepts of the relationship between the authorities and the population of the thinkers of ancient China, India, and antiquity are known, they require more detailed and systematic understanding. The influence of the managerial and communicative ideas of Confucius, Plato and Aristotle on the subsequent works of Caesar, Cicero, the thinkers of the Middle Ages, the Renaissance and the Enlightenment are consistently discussed. A comparative analysis of individual views on the relationship between the state of public administration and communication of theologians and scientists of the XIII-XVIII centuries was conducted: F. Aquinas, F. Petrarch, L. Bruni, N. Machiavelli, M. Luther, T. More, T. Campanella, J. Boden, G. Grotius, J. Locke, T. Hobbes. Particular attention is paid to the ideas of S. Montesquieu, I. Kant, and G.-V.-F. Hegel as the founders of the scientific discourse around the problems of war and peace, the effectiveness of government and relations with the subjects of this management, with the people. In particular, the developments of the Chicago school in the United States and the Institute for Social Research in Germany, which laid the theoretical foundation for the beginning of the formation of information and communication theories that created the basis of the modern stage of communication development in the late twentieth century - early twenty-first century. Research and analysis in the work of the first historical ideas and theoretical concepts of the role, communication place and importance in public administration systems, advanced for 2500 years by a galaxy of eminent thinkers of the past, allows to rethink the sources of conceptual ideas of communicology put forward in the 20th century and approach the objective assessment of the perspective the role of the communication component of the humanity civilizational development in the twenty-first century.У статті розглядається і аналізується оцінка ролі і значення комунікації в державних системах управління в працях і висловлюваннях видатних представників політичної думки від античності до початку ХХ століття, відповідно до розуміння суті даного явища в розглянуті історичні епохи. Показано, що з історії політичної думки хоч і відомі деякі досить обґрунтовані концепції взаємин влади і населення мислителів стародавнього Китаю, Індії і античності, але вони вимагають більш детального та систематизованого осмислення. Послідовно розглянуто вплив управлінсько-комунікативних ідей Конфуція, Платона і Аристотеля на наступні праці Цезаря, Цицерона, мислителів Середніх віків, епох Відродження і Просвітництва. Проведено порівняльний аналіз окремих поглядів на взаємозв'язок стану державного управління і комунікації теологів і вчених XIII-XVIII століть: Ф. Аквінського, Ф. Петрарки, Л. Бруні, Н. Макіавеллі, М. Лютера, Т. Мора, Т. Кампанелли, Ж. Бодена, Г. Гроція, Дж. Локка, Т. Гоббса. Особливу увагу приділено ідеям Ш. Монтеск'є, І. Канта і Г.-В.-Ф. Гегеля як основоположників наукового дискурсу навколо проблем війни і миру, ефективності державного управління та взаємовідносин з суб'єктами цього управління, з народом. Зокрема, розглянуто і напрацювання Чиказької школи в США та Інституту соціальних досліджень у Німеччині якими було закладено теоретичний фундамент в початок формування теорій інформації та комунікації, які створили основу сучасного етапу розвитку комунікативістики в кінці ХХ століття - на початку ХХІ століття. Дослідження і аналіз в роботі перших історичних ідей і теоретичних концепцій ролі, місця та значення комунікації в системах державного управління, висунутих протягом 2500 років плеядою видатних мислителів минулого дозволяє переосмислити джерела концептуальних положень комунікативістики, висунуті в ХХ столітті, і підійти до об'єктивної оцінки перспективної ролі комунікаційної складової цивілізаційного розвитку людства в ХХI столітті.В статье рассматривается и анализируется оценка роли и значения коммуникации в государственных системах управления в трудах и высказываниях выдающихся представителей политической мысли от античности до начала ХХ века в соответствии с пониманием сути данного явления в рассматриваемые исторические эпохи. Показано, что из истории политической мысли хоть и известны некоторые достаточно обоснованные концепции взаимоотношений власти и населения мыслителей древнего Китая, Индии и античности, но они требуют более детального и систематизированного осмысления. Последовательно рассмотрено влияние управленческо-коммуникативных идей Конфуция, Платона и Аристотеля на последующие труды Цезаря, Цицерона, мыслителей Средних веков, эпох Возрождения и Просвещения. Проведен сравнительный анализ отдельных взглядов на взаимосвязь состояния государственного управления и коммуникации теологов и ученых XIII–XVIII веков: Ф. Аквинского, Ф. Петрарки, Л. Бруни, Н. Макиавелли, М. Лютера, Т. Мора, Т. Кампанеллы, Ж. Бодена, Г. Гроция, Дж. Локка, Т. Гоббса. Особое внимание уделено идеям Ш. Монтескье, И. Канта и Г.-В.-Ф. Гегеля как основоположников научного дискурса вокруг проблем войны и мира, эффективности государственного управления и взаимоотношений с субъектами этого управления, с народом. В частности, рассмотрено и наработки Чикагской школы в США и Института социальных исследований в Германии которыми было заложено теоретический фундамент в начало формирования теорий информации и коммуникации, создавших основу современного этапа развития коммуникативистики в конце ХХ века – начале ХХI века. Исследование и анализ в работе первых исторических идей и теоретических концепций роли, места и значения коммуникации в системах государственного управления, выдвинутых на протяжении 2500 лет плеядой выдающихся мыслителей прошлого позволяет переосмыслить источники концептуальных положений коммуникативистики, выдвинутые в ХХ веке, и подойти к объективной оценке перспективной роли коммуникационной составляющей цивилизационного развития человечества в ХХI веке
Праця в інтересах залізничного транспорту: другий міністр шляхів сполучення Російської імперії – Бобринський Володимир Олексійович (1869-1871)
No full textThe expanded and comprehensive study of the way of life of the personalities of prominent figures who have made a significant contribution to the formation and development of homeland and world science remains a topical task of historical science at the present stage of its development. The article is devoted to the coverage and periodization of stages of life and activities in the field of railroad construction of the Russian Empire, of its second Minister of Railway Transport Volodymyr O. Bobrynskyi. The preconditions of V. O. Bobrynskyi’s career growth have been considered. The article shows how the study at St. Petersburg University influenced the formation of V. O. Bobrynskyi’s personality. The stages of the military career of V. O. Bobrynskyi during the Crimean War of 1854-1856 have been investigated. Analysis of V. O. Bobrynskyi’s activity in different public positions until he was appointed as the Minister of Railway Transport, allowed to assess his contribution to state building and the development of the Russian Empire in various fields. It has been established that Volodymyr Bobrynskyi, acting as the Minister of Railway Transport of the Russian Empire, became the initiator of the construction of 27 railway lines, and as the creator of the network of railways, including the Ukrainian segment. His activities during the administration of the ministry were aimed at strategic directions for the development of railways, in particular: to establish links between the railways that were still divided; to ensure continuation of lines that were not adjacent to the general railway network; to connect internal provinces with seaports (with Mykolaiv and Mariupol); to develop the railways in the interests of the coal and mining industry, as well as the Vologda and Vyatka-Dvina lines. In addition, on the initiative of the Minister, it was envisaged to include two strategic railway lines - from Prague to Warsaw and from Lukov to Ivanogorod. Analysis of reforms of V. O. Bobrynskyi in the management of the railways showed that he successfully pursued a policy of removing from the state administration all the lines already built, and those that were still being built on the expense of the public purse. At the end of the ministerial activity of V. O. Bobrynskyi in September 1871, the length of the railways in the Russian Empire grew almost twice and exceeded 13 thousand miles and almost all of them belonged to private railway companies. The article shows the role of V. O. Bobrynskyi in solving the problem of constru-ction of narrow-gauge railways. And although his occupying the post of Minister of Railway Transport was short-lived, some two years, V. O. Bobrynskyi should be referred to the constellation of those ministers who successfully built railway transport and its facilities.Развернутое и всестороннее исследование жизненного пути персоналий выдающихся деятелей, внесших весомый вклад в становление и развитие отечественной и мировой науки, остается актуальной задачей исторической науки на современном этапе ее развития. Статья посвящена освещению и периодизации этапов жизни и деятельности на ниве развития железнодорожного транспорта Российской империи, ее второго министра путей сообщения Владимира Алексеевича Бобринского. Рассмотрены предпосылки карьерного роста В. А. Бобринского. Показано важную роль в формировании В. А. Бобринского как личности, такого этапа жизни, как обучение в Петербургском университете. Исследованы этапы военной карьеры В. А. Бобринского во время Крымской войны 1854-1856 гг. Анализ деятельности В. А. Бобринского на различных государственных должностях до назначения министром путей сообщения, позволил оценить его вклад в строительство государства и развитие Российской империи в различных областях. Установлено, что в качестве министра путей сообщения Российской империи Владимир Алексеевич Бобринский выступал как инициатор строительства 27 железнодорожных линий, и как автор сети железных дорог, в частности украинского сегмента. Его деятельность во время управления министерством, была направлена на стратегические направления развития железных дорог, в частности: установить связь между железными дорогами, которые были еще разделены между собой; обеспечить продолжение линий, которые не примыкали к общей сети железных дорог; соединить внутренние губернии с морскими портами (с Николаевом и Мариуполем) осуществить развитие железных дорог в интересах каменноугольной и горнозаводской промышленности, а также Вологодской и Вятской-Двинской линий. Кроме того, по инициативе министра предполагалось включить в план две стратегические железнодорожные линии - от Праги до Варшавы и от Лукова к Ивангорода. Анализ реформ В. А. Бобринского в управлении железнодорожным хозяйством показал, что он успешно проводил политику изъятия из казенного управления всех железнодорожных линий, которые уже были построены, так и тех, что еще строились за счет казны. В конце министерской деятельности В. А. Бобринского в сентябре 1871 протяженность железных дорог в Российской империи выросла почти вдвое и превысила 13 000 верст и почти все они принадлежали частным железнодорожным обществам. В статье показана роль В. А. Бобринского в решении проблемы строительства узкоколейных железных дорог. И хотя его пребывание в должности министра путей сообщения было непродолжительным, каких-то два года, В. А. Бобринского следует относить к плеяде тех министров, которые успешно строили железнодорожный транспорт и его хозяйство.Розгорнуте та всебічне дослідження життєвого шляху персоналій видатних діячів, що зробили вагомий внесок у становлення та розвиток вітчизняної та світової науки, залишається актуальним завданням історичної науки на сучасному етапі її розвитку. Стаття присвячена висвітленню й періодизації етапів життя та діяльності на ниві розбудови залізничного транспорту Російської імперії, її другого міністра шляхів сполучення Володимира Олексійовича Бобринського. Розглянуто передумови кар’єрного зростання В. О. Бобринського. Показано важливу роль у формуванні В. О. Бобринського як особистості, такого етапу життя, як навчання у Петербурзькому університеті. Досліджено етапи військової кар’єри В. О. Бобринського під час Кримської війни 1854-1856 рр. Аналіз діяльності В. О. Бобринського на різних державних посадах до призначення міністром шляхів сполучення, дозволив оцінити його внесок у державотворення та розбудову Російської імперії у різних галузях. Встановлено, що на посаді міністра шляхів сполучення Російської імперії Володимир Олексійович Бобринський виступав як ініціатор будівництва 27 залізничних ліній, та як автор мережі залізниць, зокрема українського сегменту. Його діяльність під час керування міністерством, була спрямована на стратегічні напрямки розвитку залізниць, зокрема: встановити зв’язок між залізницями, які були ще розділені між собою; забезпечити продовження ліній, які не примикали до загальної мережі залізниць; з’єднати внутрішні губернії з морськими портами (з Миколаєвим та Маріуполем); здійснити розвиток залізниць в інтересах кам’яновугільної та гірничозаводської промисловості, а також Вологодської і В’ятсько-Двінської ліній. Крім того, за ініціативою міністра передбачалося включити до плану дві стратегічні залізничні лінії – від Праги до Варшави та від Лукова до Івангорода. Аналіз реформ В. О. Бобринського в управлінні залізничним господарством показав, що він успішно проводив політику вилучення з казенного управління усіх залізничних ліній як вже були побудовані, так і тих, що ще будувалися за рахунок казни. Наприкінці міністерської діяльності В. О. Бобринського у вересні 1871 р. протяжність залізниць в Російській імперії зросла у майже вдвічі та перевищила 13 тисяч верст і майже усі вони належали приватним залізничним товариствам. У статті показана роль В. О. Бобринського у вирішенні проблеми будівництва вузькоколійних залізниць. І хоча його перебування на посаді міністра шляхів сполучення було нетривалим, якихось два роки, В. О. Бобринського слід відносити до плеяди тих міністрів, які вдало розбудовували залізничний транспорт та його господарство