History of science and technology (Collection of scientific papers of the State University of Infrastructure and Technologies) / Історія науки і техніки (Збірник наукових праць Державного університету інфраструктури та технологій)
Not a member yet
447 research outputs found
Sort by
Роль научных публикаций В. Лигина в международных журналах
No full textIn the 21st century, we live in the stage of human history when any information is as accessible as possible. The modern scientific world is based on an extensive network of journals. Thanks to them, we have the opportunity to get acquainted with the latest research results. In the 21st century, every reputable journal also has an online version, which makes the dissemination of scientific information almost instantaneous. We are so accustomed to the conveniences of the information age that it is difficult for us to imagine the difficulties that scientists faced a little over 150 years ago. In the second half of the nineteenth century, almost most of the sciences known to mankind were formed. The genesis of science launched the process of forming branch scientific communities and demanded stable ways of communication for productive and effective development of the branch. Scientific journals have become an ideal means of disseminating information, and a scientific article has been transformed from an ordinary letter into a modern form and has taken on an ideal form. Given all the above, it is important to consider the experience of V. Lihin in publishing articles in scientific journals abroad. Valerian Mykolaiovych was the first scientist from Odessa to join a new type of scientific communication. He became the first Russian-speaking member of one of the oldest Mathematical Societies in Europe - the French. The young mathematician conquered with his erudition, attention to detail, thorough approach and comprehensive analysis of research issues. During his life, V. Lihin wrote more than 30 scientific papers, a third of which were presented in scientific journals abroad. These were complete author's translations or articles based on part of the study. Not infrequently, on the pages of magazines, you could see scientific discussions, in which our compatriot also took an active part. In Odessa, the fate of Valerian Mykolaiovych changed quite radically several times: he was a professor and dean of the Faculty of Physics and Mathematics of Novorossiysk University; an adviser of the mayor, and later the mayor; became a trustee of the Warsaw Educational District. And in Europe, his authority as a scientist was highly valued. He showed that science has no state borders, that it can develop harmoniously - imitating the results of research from all over the world. V. Lihin broke the tradition of "isolated" science when discoveries in the Russian Empire (and later in the USSR) were made separately from the rest of the world. Scientists, who speak the language of science - speak the language of peace and development. And so, in 2020, the language of medical science has united the world despite its borders, nations and religions.В ХХІ столітті ми проживаємо той етап людської історії, коли будь яка інформація є максимально доступною. Сучасний науковий світ базується на розгалуженій мережі журналів. Завдяки їм ми маємо можливість знайомитись з останніми результатами досліджень. В ХХІ столітті кожен поважний журнал має ще й он-лайн версію, що робить розповсюдження наукової інформації майже миттєвим. Ми настільки звикли до зручностей, що дає інформаційна епоха, що нам важко уявити труднощі, з якими стикались вчені трохи більше 150 років тому. В другій половині ХІХ століття сформувалась майже більшість відомих людству наук. Ґенеза наук запустила процес формування галузевих наукових спільнот і вимагала сталих шляхів комунікації для продуктивного та ефективного розвитку галузі. Наукові журнали стали ідеальним засобом для розповсюдження інформації, а наукова стаття пройшла трансформацію від звичайного листа до сучасного виду і набула ідеальної форми. Зважаючи на все вище вказане, важливо розглянути досвід В. Лігіна в публікації статей в наукових журналах за кордоном. Валеріан Миколайович був першим вченим з Одеси, що долучився до нового виду наукового спілкування. Він став першим російськомовним членом одного з найстаріших Математичних товариств Європи – Французького. Юний математик підкорив своєю ерудованістю, увагою до деталей, ґрунтовним підходом та всебічним аналізом проблематики дослідження. За своє життя В. Лігін написав більше 30 наукових робіт, третину з них було представлено в наукових журналах за кордоном. Це були і повні авторські переклади, і статті на основі частини дослідження. Не рідко, на сторінках журналів можна було спостерігати і наукові дискусії, в яких брав активну участь і наш співвітчизник. В Одесі доля Валеріана Миколайовича кілька разів досить кардинально змінювалась: він був викладачем та деканом фізико-математичного факультету Новоросійського університету; товаришем голови, а згодом і головою міста; став попечителем Варшавського навчального округу. А в Європі високо цінили його авторитет, як ученого. Він показав, що наука не має державних кордонів, що вона може розвиватись гармонійно – наслідуючи результати досліджень з усіх куточків світу. В. Лігін розірвав традицію «ізольованої» науки, коли відкриття в Російській імперії ( а згодом і в СРСР) робились окремо від усього світу. Вчені, що говорять мовою науки – говорять мовою миру та розвитку. Так, у 2020 році мова медичної науки об’єднала світ не дивлячись на кордони, нації та віросповідання.В XXI веке мы проживаем тот этап человеческой истории, когда любая информация является максимально доступной. Современный научный мир базируется на разветвленной сети журналов. Благодаря им мы имеем возможность знакомиться с последними результатами исследований. В XXI веке каждый уважаемый журнал имеет еще и онлайн версию, что делает распространение научной информации почти мгновенной. Мы настолько привыкли к удобствам, которые дает информационная эпоха, что нам сложно представить трудности, с которыми сталкивались ученые чуть более 150 лет назад. Во второй половине XIX века сформировалось почти большинство известных человечеству наук. Генезис наук запустил процесс формирования отраслевых научных сообществ и требовал постоянных путей коммуникации для продуктивного и эффективного развития отрасли. Научные журналы стали идеальным средством для распространения информации, а научная статья прошла трансформацию от обычного письма до современного вида и приобрела идеальную форму. Учитывая все выше указанное, важно рассмотреть опыт В. Лигина в публикации статей в научных журналах за рубежом. Валериан Николаевич был первым ученым из Одессы, кто присоединился к новому виду научного общения. Он стал первым русскоязычным членом одного из старейших математических обществ Европы – Французского. Юный математик покорил своей эрудицией, вниманием к деталям, основательным подходом и всесторонним анализом проблематики исследования. За свою жизнь В. Лигин написал более 30 научных работ, треть из них была представлена в научных журналах за рубежом. Это были и полные авторские переводы, и статьи на основе части исследования. Нередко, на страницах журналов можно было наблюдать и научные дискуссии, в которых принимал активное участие и наш соотечественник. В Одессе судьба Валериана Николаевича несколько раз довольно кардинально менялась: он был преподавателем и деканом физико-математического факультета Новороссийского университета; товарищем головы, а затем и главой города; стал попечителем Варшавского учебного округа. А в Европе высоко ценили его авторитет, как ученого. Он показал, что наука не имеет государственных границ, она может развиваться гармонично – используя результаты исследований со всего мира. В. Лигин разорвал традицию «изолированной» науки, когда открытия в Российской империи (а впоследствии, и в СССР) делались отдельно от всего мира. Ученые, говорящие на языке науки – говорят на языке мира и развития. Так, в 2020 году язык медицинской науки объединил мир, не смотря на границы, нации и вероисповедания
PREFACE
Get PDFThe year 2020, verging to a close, is one of the most difficult and hardest years in the life of mankind over the last century. Unfortunately, it is in the 20th year of each century for the last several hundred years that human civilization has been suffering from another global pandemic (to say nothing of local and regional pandemics)… Several pandemics of plague killed at least 300 million people, and the highest incidence in Europe occurred in 1720‒1722. In 1817‒1824, the First Cholera Pandemic spread across the world. One hundred years later, in 1918‒1920, fifty million lives worldwide were claimed by the Spanish flu (H1N1). For a year now, starting in December 2019 and throughout 2020, the entire world is fighting the 21st century pandemic – the global COVID-19 outbreak caused by the SARS-CoV-2 coronavirus. Despite all the difficulties that humanity faces today, life goes on, and the world scientific community is persistently looking for ways to get out of the latest pandemic trap. The world has learned the lessons of pandemics and learned to use the acquired knowledge and scientific legacy of past generations. This led to a quick response to the challenges that life presents us. In December 2020, at this writing, several pharmaceutical companies have already announced the invention of vaccines and the final stages of their trials. We hope that our esteemed authors and readership will witness yet another victory of science over the world's evil.
10 years ago to the day, creation of the History of Science and Technology journal began. Therefore, we would like to summarize some of the work undertaken over the years.
The first issue of History of Science and Technology was published in 2011. The founder of the journal was the State Economy and Technology University of Transport. State Economy and Technology University of Transport was one of the three universities in Ukraine that mainly trained specialists for the railway industry. It is the teachers, students and staff of the State Economy and Technology University of Transport who became the primary authors of the first journal issues. Therefore, in the first years after the journal was created, its focus on the study of the history of the development of railway transport and related areas was apparent. Back then the journal was titled History of Science and Technology: Collection of scientific papers of the State Economic and Technological University of Transport.
Printed versions of the journal were regularly distributed in libraries of higher educational institutions and research institutions of Ukraine. The electronic version of the full-text issue of the journal (without division into separate articles) was posted on the University library website.
Gradually, the journal began to gain popularity, and as far back as in 2013‒2015 it received a large audience of readers and authors across regions and organizations from all over Ukraine. Accordingly, the themes of the articles changed, being no longer limited to rail transport, but extended to the study of the history of all branches of science and various technologies instead.
In 2016, the journal History of Science and Technology replaced its founder. It was the State University of Infrastructure and Technologies which was established through the decree of Ukrainian government dated February 29, 2016 by way of merger of two metropolitan higher educational institutions – Kyiv State Maritime Academy named after hetman Petro Konashevych-Sahaidachnyi and State Economy and Technology University of Transport. Accordingly, the name of the journal has changed into History of Science and Technology: Collection of scientific papers of State University of Infrastructure and Technologies.
The next stage in the life of the journal was the creation of its separate website in March 2018. Since then, work has begun on a deeper reform of the journal, which continues to this day. History of Science and Technology journal is constantly changing. Thus, steps have been taken to improve the design of the journal and bring it into line with internationally recognized standards. The composition of the journal's editorial board has undergone significant personnel changes. In April 2019, it underwent state re-registration of the print media and acquired its current name – History of Science and Technology journal.
However, fundamental steps have been taken towards filling the journal with original and high-qualty scientific content that would be of interest not only to the Ukrainian reader but also to foreign reader. Strict analysis in the selection of articles, strict plagiarism policy, independent double-blind peer review, as well as numerous other steps and innovations, have affected the number of published articles. If in 2019 approximately 25% of submitted articles were rejected, in 2020 this figure reaches almost 60%.
Although hopefully, a change in quality of articles for the better followed the change in their number. They have really become interesting to the international world community, as evidenced by statistics on daily visits to the journal's website by representatives from around the world. The journal generated interest among authors from different countries and continents. In the first issue of History of Science and Technology for the year 2020, articles by authors representing universities and research organizations from Ghana, Canada, USA, Spain, Russia and Ukraine were published.
Thus, in the second issue of 2020, History of Science and Technology journal introduces its readers to articles by authors from around the world, namely Azerbaijan, India, Indonesia, Italy, Spain and Ukraine.
While summing up our 10 years’ work, we would like not to be limited to bare figures. Thus, History of Science and Technology has published 10 volumes and 17 issues over the years, which include more than 400 articles by various authors. And of course, each of these published articles has undergone a great deal of work by authors, editors, reviewers, proof-readers, print workers, etc. All these people primarily have always been trying to make History of Science and Technology journal interesting for you, our Readers!
Our team will keep working enthusiastically and persistently on it!The year 2020, verging to a close, is one of the most difficult and hardest years in the life of mankind over the last century. Unfortunately, it is in the 20th year of each century for the last several hundred years that human civilization has been suffering from another global pandemic (to say nothing of local and regional pandemics)… Several pandemics of plague killed at least 300 million people, and the highest incidence in Europe occurred in 1720‒1722. In 1817‒1824, the First Cholera Pandemic spread across the world. One hundred years later, in 1918‒1920, fifty million lives worldwide were claimed by the Spanish flu (H1N1). For a year now, starting in December 2019 and throughout 2020, the entire world is fighting the 21st century pandemic – the global COVID-19 outbreak caused by the SARS-CoV-2 coronavirus. Despite all the difficulties that humanity faces today, life goes on, and the world scientific community is persistently looking for ways to get out of the latest pandemic trap. The world has learned the lessons of pandemics and learned to use the acquired knowledge and scientific legacy of past generations. This led to a quick response to the challenges that life presents us. In December 2020, at this writing, several pharmaceutical companies have already announced the invention of vaccines and the final stages of their trials. We hope that our esteemed authors and readership will witness yet another victory of science over the world's evil.
10 years ago to the day, creation of the History of Science and Technology journal began. Therefore, we would like to summarize some of the work undertaken over the years.
The first issue of History of Science and Technology was published in 2011. The founder of the journal was the State Economy and Technology University of Transport. State Economy and Technology University of Transport was one of the three universities in Ukraine that mainly trained specialists for the railway industry. It is the teachers, students and staff of the State Economy and Technology University of Transport who became the primary authors of the first journal issues. Therefore, in the first years after the journal was created, its focus on the study of the history of the development of railway transport and related areas was apparent. Back then the journal was titled History of Science and Technology: Collection of scientific papers of the State Economic and Technological University of Transport.
Printed versions of the journal were regularly distributed in libraries of higher educational institutions and research institutions of Ukraine. The electronic version of the full-text issue of the journal (without division into separate articles) was posted on the University library website.
Gradually, the journal began to gain popularity, and as far back as in 2013‒2015 it received a large audience of readers and authors across regions and organizations from all over Ukraine. Accordingly, the themes of the articles changed, being no longer limited to rail transport, but extended to the study of the history of all branches of science and various technologies instead.
In 2016, the journal History of Science and Technology replaced its founder. It was the State University of Infrastructure and Technologies which was established through the decree of Ukrainian government dated February 29, 2016 by way of merger of two metropolitan higher educational institutions – Kyiv State Maritime Academy named after hetman Petro Konashevych-Sahaidachnyi and State Economy and Technology University of Transport. Accordingly, the name of the journal has changed into History of Science and Technology: Collection of scientific papers of State University of Infrastructure and Technologies.
The next stage in the life of the journal was the creation of its separate website in March 2018. Since then, work has begun on a deeper reform of the journal, which continues to this day. History of Science and Technology journal is constantly changing. Thus, steps have been taken to improve the design of the journal and bring it into line with internationally recognized standards. The composition of the journal's editorial board has undergone significant personnel changes. In April 2019, it underwent state re-registration of the print media and acquired its current name – History of Science and Technology journal.
However, fundamental steps have been taken towards filling the journal with original and high-qualty scientific content that would be of interest not only to the Ukrainian reader but also to foreign reader. Strict analysis in the selection of articles, strict plagiarism policy, independent double-blind peer review, as well as numerous other steps and innovations, have affected the number of published articles. If in 2019 approximately 25% of submitted articles were rejected, in 2020 this figure reaches almost 60%.
Although hopefully, a change in quality of articles for the better followed the change in their number. They have really become interesting to the international world community, as evidenced by statistics on daily visits to the journal's website by representatives from around the world. The journal generated interest among authors from different countries and continents. In the first issue of History of Science and Technology for the year 2020, articles by authors representing universities and research organizations from Ghana, Canada, USA, Spain, Russia and Ukraine were published.
Thus, in the second issue of 2020, History of Science and Technology journal introduces its readers to articles by authors from around the world, namely Azerbaijan, India, Indonesia, Italy, Spain and Ukraine.
While summing up our 10 years’ work, we would like not to be limited to bare figures. Thus, History of Science and Technology has published 10 volumes and 17 issues over the years, which include more than 400 articles by various authors. And of course, each of these published articles has undergone a great deal of work by authors, editors, reviewers, proof-readers, print workers, etc. All these people primarily have always been trying to make History of Science and Technology journal interesting for you, our Readers!
Our team will keep working enthusiastically and persistently on it!The year 2020, verging to a close, is one of the most difficult and hardest years in the life of mankind over the last century. Unfortunately, it is in the 20th year of each century for the last several hundred years that human civilization has been suffering from another global pandemic (to say nothing of local and regional pandemics)… Several pandemics of plague killed at least 300 million people, and the highest incidence in Europe occurred in 1720‒1722. In 1817‒1824, the First Cholera Pandemic spread across the world. One hundred years later, in 1918‒1920, fifty million lives worldwide were claimed by the Spanish flu (H1N1). For a year now, starting in December 2019 and throughout 2020, the entire world is fighting the 21st century pandemic – the global COVID-19 outbreak caused by the SARS-CoV-2 coronavirus. Despite all the difficulties that humanity faces today, life goes on, and the world scientific community is persistently looking for ways to get out of the latest pandemic trap. The world has learned the lessons of pandemics and learned to use the acquired knowledge and scientific legacy of past generations. This led to a quick response to the challenges that life presents us. In December 2020, at this writing, several pharmaceutical companies have already announced the invention of vaccines and the final stages of their trials. We hope that our esteemed authors and readership will witness yet another victory of science over the world's evil.
10 years ago to the day, creation of the History of Science and Technology journal began. Therefore, we would like to summarize some of the work undertaken over the years.
The first issue of History of Science and Technology was published in 2011. The founder of the journal was the State Economy and Technology University of Transport. State Economy and Technology University of Transport was one of the three universities in Ukraine that mainly trained specialists for the railway industry. It is the teachers, students and staff of the State Economy and Technology University of Transport who became the primary authors of the first journal issues. Therefore, in the first years after the journal was created, its focus on the study of the history of the development of railway transport and related areas was apparent. Back then the journal was titled History of Science and Technology: Collection of scientific papers of the State Economic and Technological University of Transport.
Printed versions of the journal were regularly distributed in libraries of higher educational institutions and research institutions of Ukraine. The electronic version of the full-text issue of the journal (without division into separate articles) was posted on the University library website.
Gradually, the journal began to gain popularity, and as far back as in 2013‒2015 it received a large audience of readers and authors across regions and organizations from all over Ukraine. Accordingly, the themes of the articles changed, being no longer limited to rail transport, but extended to the study of the history of all branches of science and various technologies instead.
In 2016, the journal History of Science and Technology replaced its founder. It was the State University of Infrastructure and Technologies which was established through the decree of Ukrainian government dated February 29, 2016 by way of merger of two metropolitan higher educational institutions – Kyiv State Maritime Academy named after hetman Petro Konashevych-Sahaidachnyi and State Economy and Technology University of Transport. Accordingly, the name of the journal has changed into History of Science and Technology: Collection of scientific papers of State University of Infrastructure and Technologies.
The next stage in the life of the journal was the creation of its separate website in March 2018. Since then, work has begun on a deeper reform of the journal, which continues to this day. History of Science and Technology journal is constantly changing. Thus, steps have been taken to improve the design of the journal and bring it into line with internationally recognized standards. The composition of the journal's editorial board has undergone significant personnel changes. In April 2019, it underwent state re-registration of the print media and acquired its current name – History of Science and Technology journal.
However, fundamental steps have been taken towards filling the journal with original and high-qualty scientific content that would be of interest not only to the Ukrainian reader but also to foreign reader. Strict analysis in the selection of articles, strict plagiarism policy, independent double-blind peer review, as well as numerous other steps and innovations, have affected the number of published articles. If in 2019 approximately 25% of submitted articles were rejected, in 2020 this figure reaches almost 60%.
Although hopefully, a change in quality of articles for the better followed the change in their number. They have really become interesting to the international world community, as evidenced by statistics on daily visits to the journal's website by representatives from around the world. The journal generated interest among authors from different countries and continents. In the first issue of History of Science and Technology for the year 2020, articles by authors representing universities and research organizations from Ghana, Canada, USA, Spain, Russia and Ukraine were published.
Thus, in the second issue of 2020, History of Science and Technology journal introduces its readers to articles by authors from around the world, namely Azerbaijan, India, Indonesia, Italy, Spain and Ukraine.
While summing up our 10 years’ work, we would like not to be limited to bare figures. Thus, History of Science and Technology has published 10 volumes and 17 issues over the years, which include more than 400 articles by various authors. And of course, each of these published articles has undergone a great deal of work by authors, editors, reviewers, proof-readers, print workers, etc. All these people primarily have always been trying to make History of Science and Technology journal interesting for you, our Readers!
Our team will keep working enthusiastically and persistently on it
Професори Харківського технологічного інституту: невідомі сторінки біографії
No full textThe purpose of the study is to conduct a comprehensive historical and scientific analysis of the life and scientific and organizational activities of professors of the Kharkiv Technological Institute Oleksii Khinkulov and Pavlo Dedusenko, using the study of scientific literature and involved archival materials. On the basis of the involvement of unknown and little-known archival documents, a historical reconstruction of the creative activity of scientists was conducted; in particular, the little-known period of their life in 1940–1946 was studied in detail. A comprehensive analysis of the scientific activities of Oleksii Khinkulov was carried out, his contribution to the formation of the electrical industry was determined. His role in the development of scientific research in the field of radio engineering in Ukraine was emphasized. He headed one of the largest radio engineering club in Ukraine. The social activities of Oleksii Khinkulov were investigated, it was found that for a long time he worked as deputy chairman, and then as chairman of the All-Ukrainian Association of Engineers, which united the teams of research departments of technical institutions of Ukraine. The scientific and organizational activities of Professor Oleksii Khinkulov certainly contributed to the development of electrical engineering science and education both in Kharkov and in Ukraine. He was one of the organizers and promoters of the radio engineering direction in Ukraine, participated in the work of public organizations and electrical congresses. His colleague at KhTI, Professor of chemistry Pavlo Dedusenko, is undoubtedly an outstanding person. As an active member of various charities, he worked hard for the public. These are both scientific societies and various social projects. A supporter of Ukrainian nationalism, he strove for the Independence of Ukraine, the development of Ukrainian culture. Repressed in 1945, the scientist died in the concentration camp in 1946. In 1991, due to the lack of evidence confirming the guilt of Pavlo Dedusenko, the professor was rehabilitated.Цель исследования – на основе обработки научной литературы и архивных материалов провести комплексный историко-научный анализ жизненного пути и научно-организационной деятельности профессоров Харьковского технологического института Алексея Хинкулова и Павла Дедусенка. На основе привлечения неизвестных и малоизвестных архивных документов осуществлено историческую реконструкцию творческой деятельности ученых, в частности детально исследован малоизвестный период их жизни в 1940–1946 гг. Проведен комплексный анализ научной деятельности Алексея Хинкулова, определен его вклад в становление электротехнической отрасли. Подчеркнуто его роль в развертывании в Украине научных исследований в области радиотехники. Он возглавлял один из крупнейших радиотехнических кружков Украины. Исследовано общественную деятельность Алексея Хинкулова, установлено, что длительное время он работал заместителем председателя, а дальше председателем Всеукраинской ассоциации инженеров, которая объединила коллективы научно-исследовательских кафедр технических заведений Украины. Научная и организационная деятельность профессора Алексея Хинкулова безусловно способствовала развитию электротехнической науки и образования как в Харькове так и в Украине. Он был одним из организаторов и популяризаторов радиотехнического направления в Украине, участвовал в работе общественных организаций и электротехнических съездов. Его коллега по ХТИ профессор химии Павел Дедусенко бесспорно незаурядная личность. Активный участник различных благотворительных обществ, он много работал для общественности. Это как научные общества так и различные проекты социальной направленности. Сторонник украинского национализма он стремился к независимости Украины, развитию украинской культуры. Репрессирован повторно в 1945 г., умер ученый в лагере 1946 г. Ввиду отсутствия доказательств, подтверждающих вину Павла Дедусенка в 1991 г. профессор был реабилитирован.Мета дослідження – на основі опрацювання наукової літератури та архівних матеріалів провести комплексний історико-науковий аналіз життєвого шляху та науково-організаційної діяльності професорів Харківського технологічного інституту Олексія Хінкулова та Павла Дедусенка. На основі залучення невідомих та маловідомих архівних документів здійснено історичну реконструкцію творчої діяльності вчених, зокрема ретельно досліджено маловідомий період їхнього життя впродовж 1940–1946 рр. Проведено комплексний аналіз наукової діяльності Олексія Хінкулова, окреслено його внесок у становлення електротехнічної галузі. Підкреслено його роль у розгортанні в Україні наукових досліджень в галузі радіотехніки. Вчений очолював один з найбільших радіотехнічних гуртків України. Досліджено громадську діяльність Олексія Хінкулова, встановлено, що тривалий час він працював заступником голови, а далі головою Всеукраїнської асоціації інженерів, яка об’єднувала колективи науково-дослідних кафедр технічних закладів України. Наукова та організаційна діяльність професора Олексія Хінкулова безумовно сприяла розвитку електротехнічної науки й освіти як в Харкові так і в Україні. Він був одним з організаторів та популяризаторів радіотехнічного напряму в Україні, брав участь у роботі громадських організацій та електротехнічних з’їздів. Його колега по ХТІ професор хімії Павло Дедусенко безумовно непересічна особистість. Активний учасник різних благодійних товариств, він багато працював для громадськості. Це як наукові товариства так і різні проекти соціального спрямування. Прихильник українського націоналізму він прагнув незалежності України, розвитку української культури. Репресований повторно 1945 р. вчений помер у таборі у 1946 р. У 1991 р. з огляду на відсутність доказів, що підтверджували провину Павла Дедусенка, науковця було реабілітовано
Вклад Ю. А. Кулаковского в развитие античной археологии в Историческом обществе Нестора Летописца
No full textIn the history of Ukrainian archeology there are many names of outstanding researchers who have devoted their lives to the study of our antiquity. Among them – Yulian Kulakovskyi, a well-known domestic historian and archeologist. For many years of his life he devoted to the scientific and pedagogical activity at the Kyiv University of St. Vladimir, where he had worked at the Faculty of History and Philology. After moving to Kyiv, Yu. A. Kulakovskyi began interesting in the late Ancient Christian archeology of the Crimea. In 1883 Yu. A. Kulakovskyi had joined the Nestor Chronicler Historical Society. Since that time, his life and career have been closely linked to this scientific union. For many years he represented the Nestor Chronicler Society at the All-Russian Archaeological Congresses. In 1905, for his extraordinary merits, Yu. A. Kulakovskyi was admitted to the Honorary Members of the Society, and from 1907 to 1911 performed the duties of its President. Kulakovskyi's presidency was one of the most productive periods of the Society's activity, meetings and public lectures were held during which scientific reports were read. The fascination of Yu. A. Kulakovskyi with archeology began after his move to Kyiv. For many years he was an active participant in archaeological research in the outskirts of Kerch, near Mithridat mountain. The results of these studies have been dedicated to a series of reports published on the pages of “Readings in the Nestor Chronicler Historical Society”. It is possible to consider that he initiated the direction of research in the field of Late Antique archeology of the Crimea in the Society. For the first time in the history of Bosporan archeology, the researcher not only conducted excavations of the most valuable early Christian funeral sites, but he also explored much of the necropolis, discovered unique burial sites, some of them are known for their wall paintings. Thanks to the efforts of the scientist it was possible to solve important questions of the borders of the ancient necropolis, chronology and cultural identity of the ancient population of Crimea. The researches of Yu. A. Kulakovskyi made it possible to begin systematic excavations of the ancient Panticapeus, which allowed to preserve the unique archaeological materials, which later became the subject of careful study of modern scientists.В історії української археології є чимало імен видатних дослідників, які присвятили своє життя вивченню нашої давнини. Серед них – Юліан Андрійович Кулаковський, відомий вітчизняний історик та археолог. Багато років свого життя він присвятив науковій та педагогічній діяльності в Київському університеті св. Володимира, де працював на історико-філологічному факультеті. Після переїзду до Києва Ю. А. Кулаковський починає цікавитись піздньоантичною ранньохристиянською археологією Криму. У 1883 році Ю. А. Кулаковський приєднується до Історичного товариства Нестора-літописця. З цього часу його життя та кар'єра були тісно пов'язані з цим науковим об'єднанням. Багато років він представляв Товариство Нестора-Літописця на Всеросійських археологічних з’їздах. У 1905 році за надзвичайні заслуги Ю. А. Кулаковський був прийнятий до Почесних членів Товариства, а з 1907 по 1911 роки виконував обов’язки його Голови. Головування Кулаковського було одним із найпродуктивніших періодів діяльності Товариства, проводилися зустрічі та публічні лекції, під час яких читались наукові доповіді. Захоплення Ю. А. Кулаковського археологією почалося після переїзду до Києва, історик почав цікавитись слабо вивченими аспектами археології та епіграфіки Північного Причорномор'я та історією Боспорського царства. Протягом багатьох років він був активним учасником археологічних досліджень на околицях м. Керч, біля гори Митридат. Результатам цих досліджень присвячений цикл доповідей, опублікованих на сторінках «Читань Історичного товариства Нестора-літописця». Можна вважати, що саме він започаткував напрямок досліджень в галузі піздньоантичної археології Криму у Товаристві. Вперше в історії боспорської археології дослідник не тільки провів розкопки найцінніших ранньохристиянських похоронних пам'ятників, але й ним була досліджена значна частина некрополя, відкриті унікальні похоронні пам'ятники, частина яких відома своїми настінними зображеннями, Завдяки зусиллям вченого вдалося вирішити важливі питання кордонів давнього некрополю, хронології та культурною приналежності давнього населення Криму. Дослідження Ю. А. Кулаковського дозволили почати систематичні розкопки стародавнього Пантікапея, що дозволили зберегти унікальні археологічні матеріали, які стали згодом предметом пильного вивчення сучасних вчених.В истории украинской археологии есть немало имен выдающихся исследователей, которые посвятили свою жизнь изучению нашей старины. Среди них – Юлиан Андреевич Кулаковский, известный отечественный историк и археолог. Много лет своей жизни он посвятил научной и педагогической деятельности в Киевском университете св. Владимира, где работал на историко-филологическом факультете. После переезда в Киев Ю. А. Кулаковский начинает интересоваться позднеантичной и раннехристианской археологией Крыма. В 1883 году Ю. А. Кулаковский присоединяется к Историческому обществу Нестора-летописца. С этого времени его жизнь и карьера были тесно связаны с этим научным объединением. Много лет он представлял Общество Нестора-Летописца на Всероссийских археологических съездах. В1905 году за чрезвычайные заслуги Ю. А. Кулаковский был принят в Почетные члены Общества, а с 1907 по 1911 годы исполнял обязанности его Председателя. Председательство Кулаковського было одним из самых продуктивных периодов деятельности Общества, проводились встречи и публичные лекции, во время которых читались научные доклады. Увлечение Ю. А. Кулаковского археологией началось после переезда в Киев, историк начал интересоваться слабо изученными аспектами археологии и эпиграфики Северного Причерноморья и историей Боспорского царства. В течение многих лет он был активным участником археологических исследований в окрестностях г. Керчь, возле горы Митридат. Результатам этих исследований посвящен цикл докладов, опубликованных на страницах «Чтений Исторического общества Нестора-летописца». Можно считать, что именно он основал направление исследований в области позднеантичной археологии Крыма в Обществе. Впервые в истории боспорской археологии исследователь не только провел раскопки ценнейших раннехристианских погребальных памятников ним, также, была исследована значительная часть некрополя, открыты уникальные погребальные памятники, часть которых известна своими настенными изображениями. Благодаря усилиям ученого удалось решить важные вопросы границ древнего некрополя, хронологии и культурной принадлежности древнего населения Крыма. Исследования Ю. А. Кулаковского позволили начать систематические раскопки древнего Пантикапея, и позволили сохранить уникальные археологические материалы, которые стали впоследствии предметом пристального изучения современных ученых
Основание Харьковского практического технологического института в контексте модернизации
No full textThe article examines the history of establishment of the Kharkiv Practical Technological Institute in the broad context of modernization processes. The history of the Practical Technological Institute in Kharkiv is considered in the context of socio-economic changes in the South of the Russian Empire, primarily in the "Ukrainian provinces", in the last third of XIX – early XX centuries. The methodological basis of the article is the modernization approach. Changes that took place in the Russian Empire in the last third of the XIX – early XX century are considered as a modernization movement. Modernization is understood as a complex number of transformations that society is undergoing on the path of development from traditional agricultural to urban and industrial. We proceed from the fact that modern society of that time was aware of the speed of industrial production, the need for qualified engineering personnel. The training of such personnel required the opening of local higher education institutions. The processes of industrialization, migration and urbanization, due to the modernization theory, were the main components of social development in the XIX century. The approach chosen by the authors allowed to analyze the formation of higher technical institutions in the Russian Empire, on the example of the Kharkiv Practical Institute of Technology, within these changes. The approach within the new imperial history enabled us to take into account the socio-political subtext of the situation and the decisions that contributed to the establishment of technical universities in the south of the empire. An important aspect of our article is the European context. We investigated the general tendencies of opening similar to Kharkiv educational institutions. We can see certain commonalities, which allows us to explore the problem more deeply. We came to the conclusion that, the emergence of a higher technical educational institution ‒ Kharkiv Practical Technological Institute, in Kharkiv was due to the demand of local elites, which was met by the highest bureaucracy of St. Petersburg, as well as the situation in the city itself. This compromise did not cancel the rivalry, both at the highest bureaucratic level – the Ministry of Finance and the Ministry of National Education, and at the regional level, in particular Kharkiv university elite and the inspirers of the idea of a separate technical institution.У статті розглядається історія створення Харківського практичного технологічного інституту в широкому контексті процесів модернізації. Історія відкриття технологічного інституту у Харкові розглядається в контексті соціально-економічних змін на Півдні Російської імперії, насамперед в «українських губерніях», в останній третині XIX ‒ на початку XX століть. Методологічною основою статті є модернізаційний підхід. Зміни, що відбулися в Російській імперії в останній третині XIX ‒ на початку XX століття, розглядаються як модернізаційний рух. Під модернізацією ми розуміємо перетворення, що суспільство переживає на шляху розвитку від традиційного сільського господарства до урбанізованого та індустріального. Ми виходимо з того, що модерне суспільство того часу усвідомлювало швидкість промислового виробництва, потребу в кваліфікованих інженерних кадрах. Навчання таких кадрів вимагало відкриття вищих навчальних закладів на місцях. Процеси індустріалізації, міграції та урбанізації, відповідно до теорії модернізації, були головними складовими соціального розвитку в XIX столітті. Обраний авторами підхід дозволив проаналізувати формування вищих технічних закладів Російської імперії на прикладі Харківського практичного технологічного інституту в рамках модернізаційних змін. Підхід в рамках нової імперської історії дозволив врахувати соціально-політичний підтекст ситуації та рішення, які сприяли створенню технічних університетів на півдні імперії. Ми дійшли висновку, що поява у Харкові вищого технічного навчального закладу ‒ Харківського практичного технологічного інституту, була обумовлена попитом місцевих еліт, якому відповідала найвища бюрократія Санкт-Петербурга, а також ситуацією в самому місті. Цей компроміс не відміняв певного суперництва як на найвищому бюрократичному рівні ‒ Міністерства фінансів та Міністерства народної освіти, так і на регіональному рівні, зокрема між харківською університетською елітою та натхненниками ідеї окремого технічного закладу .В статье рассматривается история создания Харьковского практического технологического института в широком контексте процессов модернизации. История открытия технологического института в Харькове рассматривается в контексте социально-экономических изменений на Юге Российской империи, прежде всего в «украинской губерниях», в последней трети XIX ‒ начале XX веков. Методологической основой статьи является модернизационный подход. Изменения, произошедшие в Российской империи в последней трети XIX ‒ начале XX века, рассматриваются как модернизационный движение. Под модернизацией мы понимаем преобразования, которые общество переживает на пути развития от традиционного аграрного к урбанизированному и индустриальному. Мы исходим из того, что модерное общество того времени осознавало скорость промышленного производства, потребность в квалифицированных инженерных кадрах. Обучение таких кадров требовало открытия высших учебных заведений на местах. Процессы индустриализации, миграции и урбанизации, согласно теории модернизации, были главными составляющими социального развития в XIX веке. Выбранный авторами подход позволил проанализировать создание высших технических учебных заведений Российской империи на примере Харьковского практического технологического института в рамках модернизационных изменений. Подход в рамках новой имперской истории позволил учесть социально-политический подтекст ситуации и решения, которые способствовали созданию технических университетов на юге империи. Мы пришли к выводу, что появление в Харькове высшего технического учебного заведения ‒ Харьковского практического технологического института, была обусловлена спросом местных элит, которому способствовала высшая бюрократия Санкт-Петербурга, а также ситуация в самом городе. Этот компромисс не отменял определенного соперничества как на высшем бюрократическом уровне ‒ Министерства финансов и Министерства народного просвещения, так и на региональном уровне, в частности между харьковской университетской элитой и вдохновителями идеи отдельного технического заведения
Исследование эволюции производства электроэнергии в Гане (1900–1960 года)
No full textThe literature on the history of electricity production have studied the evolution of electricity in both developed and developing countries and its impact on their economies. Some have laid foundations upon which other works are carried out. A close examination of historiography and multidisciplinary research on electricity production in Ghana shows that more efforts are required to improve the electric power landscape in Ghana. From the colonial era, the increasing demand for electricity has been the biggest challenge plaguing the energy sector. Respective governments have made significant strides in ensuring reliable and universal access to electricity throughout Ghana, yet such efforts have been accompanied by different levels of challenges. The study uses a qualitative and exploratory research approach to trace the activities that helped, in many other ways to the creation of a sustainable electric power provision to household and industry in Ghana, particularly in two of Ghana’s cities; Accra and Kumasi, within the period 1900 to the1960s. The work focused mainly on archival sources in its quest to arrive at how indigenous Ghanaians provided power for industrial activities and for household purposes. Results from the study show that local and cottage industries relied predominantly on wood, fuel, and biomass for their operations even before the introduction of the more sophisticated means of power generation. Also, the study revealed that in finding solutions to the challenges of electricity production, policymakers have focused more on current issues with little or no effort to trace the historical foundation of electricity production. This notwithstanding, the little efforts that have been made examined the history of energy production, with a limited focus on the immediate post-independence eraУ літературі з історії виробництва електроенергії вивчалася її еволюція як в розвинених, так і в країнах, що розвиваються і її вплив на економіку. Деякі автори заклали основи, на яких основивются інші роботи. Уважне вивчення історіографії виробництва електроенергії в Гані показує, що для поліпшення ситуації з електроенергією в Гані потрібні додаткові зусилля. Зростаючий попит на електроенергію став найбільшою проблемою стоїть перед енергетичним сектором, з часів колоніальної епохи. Відповідні уряду домоглися значних успіхів в забезпеченні надійного і універсального доступу до електрики на всій території Гани, однак такі зусилля супроводжувалися різними рівнями проблем. У дослідженні використовується якісний дослідницький підхід, що дозволяє простежити діяльність, яка у багатьох відношеннях допомогла створити стійке забезпечення електроенергією для домашніх господарств і промисловості в Гані, особливо в містах Аккра і Кумасі, в період з 1900 по 1960 роки. Дослідження було зосереджено, головним чином, на архівних джерелах, з метою з'ясувати яким чином корінні жителі Гани яка забезпечує електроенергією свою промислову діяльність і побутові цілі. Результати цього дослідження показують, що в своїй діяльності місцеві та кустарні підприємства в основному покладалися на деревину, паливо і біомасу ще до введення більш досконалих засобів виробництва електроенергії. Крім того, дослідження показало, що при знаходити власні шляхи розв'язання проблем виробництва електроенергії, розробники більше уваги приділяють поточних питань, практично не докладаючи зусиль для відстеження історичної основи виробництва електроенергії. Незважаючи на це, важливими є невеликі зусилля, які були зроблені для вивчення історії виробництва енергії, з обмеженим акцентом на епоху, що настала відразу після здобуття незалежності.В литературе по истории производства электроэнергии изучалась ее эволюция как в развитых, так и в развивающихся странах и ее влияние на экономику. Некоторые авторы заложили основы, на которых основывются другие работы. Внимательное изучение историографии производства электроэнергии в Гане показывает, что для улучшения ситуации с электроэнергией в Гане требуются дополнительные усилия. Растущий спрос на электроэнергию стал самой большой проблемой стоящей перед энергетическим сектором, со времен колониальной эпохи. Соответствующие правительства добились значительных успехов в обеспечении надежного и универсального доступа к электричеству на всей территории Ганы, однако такие усилия сопровождались различными уровнями проблем. В исследовании используется качественный исследовательский подход, позволяющий проследить деятельность, которая во многих отношениях помогла создать устойчивое обеспечение электроэнергией для домашних хозяйств и промышленности в Гане, особенно в городах Аккра и Кумаси, в период с 1900 по 1960 года. Исследование было сосредоточено, главным образом, на архивных источниках, с целью выяснить каким образом коренные жители Ганы обеспечивали электроэнергей свою промышленную деятельность и бытовые цели. Результаты этого исследования показывают, что в своей деятельности местные и кустарные предприятия в основном полагались на древесину, топливо и биомассу еще до введения более совершенных средств производства электроэнергии. Кроме того, исследование показало, что при поиске решений проблем производства электроэнергии, разработчики больше внимания уделяют текущим вопросам, практически не прилагая усилий для отслеживания исторической основы производства электроэнергии. Несмотря на это, важными являются небольшие усилия, которые были предприняты для изучения истории производства энергии, с ограниченным акцентом на эпоху, наступившую сразу после обретения независимости
Предпосылки становления и развитие магистрального электровозостроения на Луганском тепловозостроительном заводе (1957–2014)
No full textIn the article an attempt to investigate in a chronological order the historical circumstances of the formation and development of the mainline electric locomotives engineering at the Luhansk diesel locomotives engeneering plant (1957–2014) has been made. The circumstances of the activity of the electric locomotives workshop of the Luhansk plant (1957–1967), within which the production of crew parts and units of the legendary locomotives VL8 and VL10 for Novocherkask and Tbilisi factories have been analyzed. In the late 1980s, due to the absence of a solid convertible currency for the import of traction rolling stock from Czechoslovakia in the wake of the economic crisis of the USSR, the Luhansk plant received orders for the development and production of self-propelled electric locomotives. However, with the proclamation of the Independence of Ukraine, due to the lobbying of the new government, promising projects of Luhansk electric locomotives were rejected, and the Dnipro electric locomotives engineering plant was defined the basic enterprise for the creation of mainline electric locomotives for the Ukrainian railways. Due to the unstable economic situation in the country and the lack of targeted financing, the Dnipro plant was unable to start mass production of a number of types of locomotives, HC «Luhanskteplovoz» together with the Novocherkask plant began production of freight electric locomotives on the technological basis of Russian locomotives. Further development and prospects of serial electric locomotives engineering at the Luhansk plant were interrupted by the aggravation of the military-political situation in the region. However, it is clear that the historical experience of becoming a domestic scientific-production base of the mainline electrical production needs its proper understanding in the context of current tendencies of import of traction rolling stock with an attempt to localize its production in Ukraine.У статті здійснено спробу дослідити в хронологічному порядку історичні обставини становлення та розвитку магістрального електровозобудування на Луганському тепловозобудівному заводі (1957–2014 рр.). Проаналізовано обставини діяльності електровозного цеху Луганського заводу (1957–1967 рр.), у рамках якої протягом 10 років здійснювалось виробництво екіпажних частин та вузлів легендарних електровозів ВЛ8 і ВЛ10 для Новочеркаського та Тбіліського заводів. Наприкінці 1980-х рр. у зв’язку з відсутністю твердої конвертованої валюти для імпорту тягового рухомого складу з Чехословаччини на хвилі економічної кризи СРСР, Луганський завод отримав замовлення на розробку та виробництво вантажопасажирських електровозів власної конструкції. Однак, з проголошенням Незалежності України, через лобізм нового керівництва уряду, перспективні проекти луганських електровозів були відхилені, а базовим підприємством зі створення магістральних електровозів для українських залізниць був визначений Дніпровський електровозобудівний завод. Оскільки внаслідок нестабільної економічної ситуації в країні та відсутності цільового фінансування Дніпровський завод не спромігся налагодити серійне виробництво низки типів електровозів, ХК «Луганськтепловоз» спільно з Новочеркаським заводом розпочали виготовлення вантажних електровозів на технологічній основі російських локомотивів. Подальший розвиток та перспективи серійного електровозобудування на Луганському заводі був перерваний із загостренням військово-політичної ситуації в регіоні. Однак, безумовно, що історичний досвід становлення вітчизняної науково-виробничої бази магістрального електровозобудування потребує свого належного осмислення в контексті сучасних тенденцій імпорту тягового рухомого складу зі спробою подальшої локалізації його виробництва в Україні.В статье предпринята попытка исследовать в хронологическом порядке исторические обстоятельства становления и развития магистрального электровозостроения на Луганском тепловозостроительном заводе (1957–2014 гг.). Проанализированы обстоятельства деятельности электровозного цеха Луганского завода (1957 –1967 гг.) в рамках которой в течение 10 лет осуществлялось производство экипажных частей и узлов легендарных электровозов ВЛ8 и ВЛ10 для Новочеркасского и Тбилисского заводов. В конце 1980-х гг. в связи с отсутствием твердой конвертируемой валюты для импорта тягового подвижного состава из Чехословакии на волне экономического кризиса СССР, Луганский завод получил заказ на разработку и производство грузопассажирских электровозов собственной конструкции. Однако, с провозглашением независимости Украины, через лоббизм нового руководства правительства, перспективные проекты луганских электровозов были отклонены, а базовым предприятием по созданию магистральных электровозов для украинских железных дорог был определен Днепровский электровозостроительный завод. Поскольку в результате нестабильной экономической ситуации в стране и отсутствия целевого финансирования Днепровский завод не смог наладить серийное производство ряда типов электровозов, ХК «Лугансктепловоз» совместно с Новочеркасским заводом начали изготовление грузовых электровозов на технологической основе российских локомотивов. Дальнейшее развитие и перспективы серийного электровозостроения на Луганском заводе были прерваны с обострением военно-политической ситуации в регионе. Однако, безусловно, что исторический опыт становления отечественной научно-производственной базы магистрального электровозостроения требует своего должного осмысления в контексте современных тенденций импорта тягового подвижного состава с попыткой дальнейшей локализации его производства в Украине
Российские женщины у истоков генетики человека
No full textThis paper reviews the studies on human genetics, carried out by Russian women in the 1920s and 1930s. Its main objective is to determine the contribution of women scientists to the development of different fields of human genetics. Particular attention is given to reconstructing women geneticists’ research work, reviewing the content of their publications, and analysing the theoretical and methodological approaches they employed to tackle different scientific problems. The biographies of the pioneers in Russian “anthropogenetics” (knowledge of human heredity), R. I. Serebrovskaya, G. V. Soboleva, and N. N. Malkova, were restored on the basis of archival sources. The first women geneticists received their higher education at the Higher Women’s Courses, as, in the Russian Empire, it was prohibited for women to study at the universities. These women came into genetics from traditional biological sciences or medicine at the time when human genetics as a discipline began to emerge in Russia in the 1920s. The first works in the field of anthropogenetics, conducted by these women on their own, began to appear in 1923. By the mid ‒ 1920s, women geneticists began to use genealogical and twin methods for studying human heredity extensively. The number of women’s publications peaked in the late 1920s. Studies in the field of population genetics and medical genetics gained popularity and new biochemical and cytological methods of analysis were added to the repertoire of analytical techniques. In the 1930s, with the beginning of attacks on eugenics, studies in human genetics were rapidly wound down to be completely arrested by the 1940s. The results of the studies carried out by the Russian women anthropogeneticists in the 1920s ‒ 1930s included demonstrating hereditary nature of premature graying (R. I. Serebrovskaya), hemorrhagic diathesis and inguinal hernia (N. N. Malkova), deaf-mutism and stutter (G. V. Soboleva); determining the incidence of different genes in the populations; organizing large-scale twin studies to elucidate the role of heredity and environment in the manifestation of psychological traits; and introducing new methods for hereditary disease diagnostics and the effective practices for teaching preschool and school age children.У статті розглянуті дослідження російських жінок в області генетики людини в 1920-1930 рр. Основним завданням статті стало визначення внеску жінок-вчених у розвиток різних напрямків генетики людини. Велику увагу в роботі приділено реконструкції науково-дослідної діяльності жінок-генетиків, змісту їх публікацій, аналізу запропонованих ними теоретичних і методологічних підходів при вирішенні різних наукових проблем. На основі архівних джерел відновлені біографії піонерів російської антропогенетики: Р. І. Серебровської, Г. B. Соболєвої, Н. M. Малкової. Перші жінки-генетики отримали вищу освіту на Вищих жіночих курсах, так як в Російській Iмперії існувала заборона на навчання жінок в університетах, в область генетики вони прийшли з традиційних біологічних наук або медицини. Цей прихід збігся з початком формування генетики людини в Росії в 1920-і рр. Перші самостійні роботи жінок з антропогенетики стали з'являтися вже в 1923 р. до середини 1920-х рр. жінки-генетики стали активно використовувати в своїй роботі близнюковий і генеалогічний методи аналізу спадковості людини. Наприкінці 1920-х рр. спостерігався пік публікацій жінок в області генетики людини, популярними стали популяційно-генетичні та медико-генетичні дослідження, в арсенал були включені нові біохімічні та цитологічні методи аналізу. У 1930-і рр.у зв'язку з початком гонінь на євгеніку дослідження з генетики людини були різко згорнуті, а до кінця 1940-х рр. повністю припинені. Результатами досліджень російських жінок-антропогенетиків 1920–1930-х рр. став доказ успадкування раннього посивіння (Р. І. Серебровська), геморагічного діатезу і пахової грижі (Н. М. Малкова), глухонімоти, заїкання (Г. В. Соболєва), виявлення частоти зустрічальності різних генів в популяціях, організація масштабних близнюкових досліджень для з'ясування ролі спадковості і середовища в прояві психічних ознак, впровадження нових методів діагностики спадкових захворювань і ефективних прийомів навчання дітей дошкільного та шкільного віку.В статье рассмотрены исследования российских женщин в области генетики человека в 1920‒1930 гг. Основной задачей статьи стало определение вклада женщин-ученых в развитие различных направлений генетики человека. Большое внимание в работе уделено реконструкции научно-исследовательской деятельности женщин-генетиков, содержанию их публикаций, анализу предложенных ими теоретических и методологических подходов при решении различных научных проблем. На основе архивных источников восстановлены биографии пионеров российской антропогенетики: Р. И. Серебровской, Г. В. Соболевой, Н. Н. Малковой. Первые женщины-генетики получили высшее образование на Высших женских курсах, так как в Российской Империи существовал запрет на обучение женщин в университетах, в область генетики они пришли из традиционных биологических наук или медицины. Этот приход совпал с началом формирования генетики человека в России в 1920-е гг. Первые самостоятельные работы женщин по антропогенетики стали появляться уже в 1923 г. К середине 1920-х гг. женщины-генетики стали активно использовать в своей работе близнецовый и генеалогический методы анализа наследственности человека. В конце 1920-х гг. наблюдался пик публикаций женщин в области генетики человека, популярными стали популяционно-генетические и медико-генетические исследования, в арсенал были включены новые биохимические и цитологические методы анализа. В 1930-е гг. в связи с началом гонений на евгенику исследования по генетике человека были резко свернуты, а к концу 1940-х гг. полностью прекращены. Результатами исследований российских женщин-антропогенетиков 1920‑1930‑х гг. стало доказательство наследования раннего поседения (Р. И. Серебровская), геморрагического диатеза и паховой грыжи (Н Н. Малкова), глухонемоты, заикания (Г. В. Соболева), выявление частоты встречаемости различных генов в популяциях, организация масштабных близнецовых исследований для выяснения роли наследственности и среды в проявлении психических признаков, внедрение новых методов диагностики наследственных заболеваний и эффективных приемов обучения детей дошкольного и школьного возраста
Нафтохімічне дослідження Могольських штукатурок Кіла-Е-Арк, Аурангабад, з точки зору технології та ремонту
No full textThis paper reports the mineralogical composition of western India's 16-17th century Mughal plasters of Quila-I-Ark, Aurangabad to prepare compatible repair mortar and document ancient Indian lime technology. Analytical studies were undertaken for aggregate grain size distribution, thin section analysis, Fourier Transform Infrared Spectrometer (FTIR), X-ray diffraction (XRD), and chemical composition of the plasters by x-ray fluorescence (XRF analysis). The analysis revealed the inclusion of large size basaltic aggregate grains mostly sourced from the water channel of nearby Harsullake. Some of the plaster works show prominent inclusion of small size grains pointing different periods of construction. Creamy white zeolites were found specifically added in the mortar mix to maintain a certain level of humidity during the dry season. The zeolite is highly porous and breaks easily both in dry and wet conditions. The calcite rich limestone with traces of magnesium was sourced as raw material for the plasters. Based on mineralogical composition and binder/aggregate ratio, three phases of historical constructions were documented. FTIR and thin section analysis showed the mixing of some proteinaceous adhesive juice in the lime for improvement in rheological and waterproof properties. The high quantity of large size aggregate grains ensured better carbonation of lime and the source of aggregates remained the same for all phases of historical constructions. The cementation index (C.I.) and hydraulicity index (H.I.) vary between 0.10 to 0.96 and 0.20 to 3.43, respectively showing the plaster is aerial lime with traces of magnesium. The plaster is feebly hydraulic as the hydraulic component calculated varies between 0.88 to 6.10 percent in different samples. A moderate strength plaster with a lime/silica ratio close to 0.33 was prepared for most phases of construction except a few isolated locations. The analytical data will now help to prepare compatible mortar with identical additives for a major repair.В этой статье сообщается о минералогическом составе штукатурок Великих Моголов в Западной Индии 16‒17 веков из Кила-Э-Арк, Аурангабад для приготовления совместимого ремонтного раствора и документирования древнеиндийской технологии производства извести. Были выполнены аналитические исследования для изучения распределения зерен по размерам, анализа тонкого сечения, инфракрасной спектрометрии с преобразованием Фурье (ИКСПФ), дифракции рентгеновских лучей и химического состава пластов с помощью рентгеновской флуоресценции. Анализ выявил включение крупногабаритных зерен базальтовых частиц, поступающих в основном из водного канала близлежащего озера Харсул. На некоторых штукатурках видны включения мелких зерен, указывающих на разные периоды строительства. Кремово-белые цеолиты были специально добавлены в строительную смесь для поддержания определенного уровня влажности в течение сухого сезона. Цеолит очень пористый и легко ломается как в сухих, так и во влажных условиях. Известняк с высоким содержанием кальцита со следами магния использовался в качестве сырья для штукатурки. Основываясь на минералогическом составе и соотношении связующее/заполнитель, были задокументированы три фазы исторических построек. ИКСПФ и анализ тонких срезов показали смешивание некоторого количества белкового клеящего раствора с известью для улучшения реологических и водонепроницаемых свойств. Большое количество крупных зерен заполнителя обеспечивало лучшую карбонизацию извести, и источник заполнителей оставался неизменным на всех этапах исторических построек. Индекс цементации и индекс гидротрансформации варьируются от 0,10 до 0,96 и от 0,20 до 3,43, соответственно, показывая, что штукатурка представляет собой воздушную известь со следами магния. Штукатурка слабо гидравлическая, так как расчетный гидравлический компонент колеблется от 0,88 до 6,10 процента в разных образцах. Штукатурка средней прочности с соотношением извести/кремнезема, близким к 0,33, была подготовлена для большинства этапов строительства, за исключением нескольких изолированных мест. Аналитические данные теперь помогут приготовить совместимый раствор с идентичными добавками для капитального ремонта.У цій статті повідомляється про мінералогічний склад штукатурок Великих Моголів в Західній Індії 16‒17 століть з Кіла-Е-Арк, Аурангабад для приготування сумісного ремонтного розчину і документування давньоіндійської технології виробництва вапна. Були виконані аналітичні дослідження для вивчення розподілу зерен за розмірами, аналізу тонкого перетину, інфрачервоної спектрометрії з перетворенням Фур'є (ІЧСПФ), дифракції рентгенівських променів і хімічного складу пластів за допомогою рентгенівської флуоресценції. Аналіз виявив включення великогабаритних зерен базальтових частинок, що надходять в основному з водного каналу озера Харсул, який знаходиться поблизу. На деяких штукатурках видно включення дрібних зерен, що вказують на різні періоди будівництва. Кремово-білі цеоліти були спеціально додані в будівельну суміш для підтримки певного рівня вологості протягом сухого сезону. Цеоліт дуже пористий і легко ламається як в сухих, так і у вологих умовах. Вапняк з високим вмістом кальциту зі слідами магнію використовувався в якості сировини для штукатурки. Ґрунтуючись на мінералогічному складі і співвідношенні поєднувач/заповнювач, були задокументовані три фази історичних будівель. ІЧСПФ і аналіз тонких зрізів показали змішування певної кількості білкового розчину, що клеїть, з вапном для поліпшення реологічних і водонепроникних властивостей. Велика кількість великих зерен заповнювача забезпечувала кращу карбонізацію вапна, і джерело наповнювачів залишалось незмінним на всіх етапах історичних будівель. Індекс цементації і індекс гідротрансформаціі варіюються від 0,10 до 0,96 і від 0,20 до 3,43, відповідно, показуючи, що штукатурка являє собою повітряне вапно зі слідами магнію. Штукатурка слабо гідравлічна, так як розрахунковий гідравлічний компонент коливається від 0,88 до 6,10 відсотка в різних зразках. Для більшості етапів будівництва, за винятком декількох ізольованих місць, була підготовлена штукатурка середньої міцності з співвідношенням вапна/кремнезему, близьким до 0,33. Аналітичні дані тепер допоможуть приготувати сумісний розчин з ідентичними добавками для капітального ремонту
Составляющие формирования технической науки в Украине в 60‒70 годы ХІХ века
No full textThe article is devoted to the study of the formation of technical science in Ukraine in the second half of the XIXth century. The source of data for the research was found in the articles of the "Journal of the Ministry of Public Education" that was published in the 60‒70s of the XIXth century. This historical source explains the chronological boundaries of the research mentioned. The authors draw attention to the formation of technical science as to a complex process that developed from the historical and cultural transformations in the field of scientific research of Ukrainian society back in the days. Paradigmatic shifts in Western European science that penetrated the scientific circles of the Ukrainian social environment contributed to the intensification of scientific and technological progress. It is noted that the latter had a great influence on education which, as shown in the article, became one of the components in the forming process in the field of science and technology.In particular, we are talking about the active work of scientific and technical intelligentsia, which became the driving force in this process, which was expressed in the creation of a theoretical and methodological basis for scientific activities. Based on a wide range of methods derived from the historical research, the progress factors in this scientific field as well as the growth of scientific schools of leading mathematicians, physicists, and other representatives of technical science were discovered. On the basis of the biographical method of analysis the creative way of heads of known scientific schools (V. Ya. Buniakovskyi, I. O. Vyshnehradskyi, M. V. Ostrohradskyi, F. N. Shvedov and others) in line with the trends of the then Ukrainian scientific and technical industry.The research points out the importance and invaluable contribution made by scientists for further motivation and actualization of the research in subsequent years. It is emphasized that the emergence of scientific schools and modernization of the technical education system have become the main components in the formation of the scientific and technical elite. It was made through an active scientific activity that contributed to the formation of technical science at the theoretical and methodological levels.Стаття присвячена дослідженню питання формування технічної науки в Україні у другій половині ХІХ століття. Джерельною базою роботи стали статі «Журналу міністерства народного просвітництва» 60‒70 років ХІХ століття, що і пояснює зазначені в темі хронологічні межі. Автори звертають увагу на формування технічної науки як складного процесу, що став результатом історико-культурних трансформацій в сфері наукових досліджень тодішнього українського суспільства. Парадигмальні зрушення в західноєвропейській науці, проникаючи у наукові кола українського суспільного середовища, сприяли активізації науково-технічного прогресу. Зазначається, що останній мав великий вплив на сферу освіти яка, як показано в статті, стала однією з складових у процесі формування технічної наукової галузі. Зокрема мова йде про активну діяльність науково-технічної інтелігенції, яка стала рушійною силою в даному процесі, що виразилося у створенні теоретико-методологічної основи напрямів наукової діяльності. На основі широкого комплексу методів історичного дослідження, було розкрито фактори прогресу в даній науковій сфері, зростання наукових шкіл провідних математиків, фізиків та інших представників технічної науки. На основі біографічного методу аналізу було розглянуто творчий шлях очільників відомих наукових шкіл (В. Я. Буняковський, І. О. Вишнеградський, М. В. Остроградський, Ф. Н. Шведов та інші) в руслі тенденцій тодішньої української науково-технічної галузі. Вказується на значимість та неоцінений вклад науковців для подальшої мотивації, і разом з цим актуалізації їх досліджень у подальші роки. Наголошується, що виникнення наукових шкіл та модернізація системи технічної освіти стали основними складовими у формуванні науково-технічної еліти, яка своєю активною науковою діяльність сприяла формуванню технічної науки на теоретико-методологічному рівні.Статья посвящена исследованию вопроса формирования технической науки в Украине во второй половине XIX века. Источниковой базой работы стали статьи «Журнала министерства народного просвещения» 60‒70 годов XIX века, что и объясняет указанные в теме хронологические рамки. Авторы обращают внимание на формирование технической науки как сложного процесса, который стал результатом историко-культурных трансформаций в сфере научных исследований тогдашнего украинского общества. Парадигмальные сдвиги в западноевропейской науке, проникая в научные круги украинской общественной среды, способствовали активизации научно-технического прогресса. Отмечается, что последний имел большое влияние на сферу образования которая, как показано в статье, стала одной из составляющих в процессе формирования технической научной отрасли. В частности речь идет про активную деятельность научно-технической интеллигенции, которая стала движущей силой в данном процессе, выразившаяся в создании теоретико-методологической основы направлений научной деятельности. На основе широкого комплекса методов исторического исследования, были раскрыты факторы прогресса в данной научной сфере, рост научных школ ведущих математиков, физиков и других представителей технической науки. На основе биографического метода анализа были рассмотрены творческий путь руководителей известных научных школ (В. Я. Буняковский, И. А. Вышнеградский, М.В. Остроградский, Ф. Н. Шведов и другие) в русле тенденций тогдашней украинской научно-технической области. Указывается значимость и неоценимый вклад ученых для дальнейшей мотивации, и вместе с этим актуализации их исследований в последующие годы. Отмечается, что возникновение научных школ и модернизация системы технического образования стали основными составляющими в формировании научно-технической элиты, которая своей активной научной деятельностью способствовала формированию технической науки на теоретико-методологическом уровне