Kyivan Academy (E-Journal) / Київська Академія
Not a member yet
101 research outputs found
Sort by
Промова Йоасафа Кроковського на смерть Інокентія Ґізеля (1683)
Full text linkThe publication features a funeral oration composed in 1683 by Joasaf Krokovskyi, then a professor of rhetoric, in honor of Inokentii Gizel, the deceased archimandrite of the Kyiv Cave Monastery. The work is included in the rhetoric course «Penarium Tullianae eloquentiae...», which was delivered at the Kyiv-Mohyla College during the 1683/1684 academic year. The introductory article is followed by the original text in Polish and its Ukrainian translation, accompanied by necessary comments.In the rhetoric course, Krokovskyi’s oration is used as an illustrative sample in the theoretical unit on rhetorical figures. In line with the traditions of Baroque literature, the author selects a recurring image that determines the sequence of the presentation: here, this role is played by the clock face as an allegory of human life. Another point shaping the work’s figurative system and serving as a source of rhetorical argumentation is the emblem depicting a crayfish dragging the world on its back. Most likely, it was borrowed from Joachim Camerarius’ emblematic collection «Symbolum et emblematum centuriae quatuor». It is noteworthy that Krokovskyi’s Polish text is not overloaded with Latin inclusions, which reflects his linguistic and stylistic preferences related to the use of Polish.Since the biography of the archimandrite of the Kyiv Cave Monastery and a prominent figure in the Mohylean circle, Inokentii Gizel, remains incomplete and includes hypothetical information, this oratorical piece is also important as a historical source. In particular, it is the first known text to name some of Gizel’s places of study. The work also indirectly confirms the fact of Vilnius origin of the future archimandrite and contains an indication of his two terms as a philosophy lecturer at the Kyiv-Mohyla College.
Публікація містить надгробну промову, яку склав у 1683 р. Йоасаф Кроковський, у той час викладач риторики, на пошанування померлого архимандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Ґізеля. Твір включений до курсу риторики «Penarium Tullianae eloquentiae...», який був прочитаний у Києво-Могилянському колегіумі 1683/1684 н. р. Після вступної статті подано оригінальний текст польською мовою та український переклад із необхідними коментарями.
У курсі риторики орація Кроковського використана як ілюстративна в теоретичному підрозділі про риторичні фігури. У руслі традицій барокової художности, автор обирає наскрізний образ, який визначає послідовність викладу: тут цю роль виконує циферблат годинника як алегорія людського життя. Іншим орієнтиром образної системи твору й джерелом риторичної аргументації є емблема з зображенням рака, що тягне на собі світ, позичена, найімовірніше, з емблематичного збірника Йоахима Камерарія «Symbolum et emblematum centuriae quatuor». Привертає увагу неперенасиченість польського тексту Кроковського латинськими вкрапленнями, що відображає його мовностилістичні вподобання, пов’язані з використанням польської мови.
Оскільки в життєписі архимандрита Києво-Печерської лаври й знаного діяча могилянського кола Інокентія Ґізеля досі лишається чимало білих плям і гіпотетичної інформації, цей художній твір має значення також як джерело біографічних даних. Зокрема, це перший відомий текст, де названо частину місць навчання Ґізеля. Твір також непрямо підтверджує факт віленського походження майбутнього архимандрита і містить вказівку на його дворазове викладання курсу філософії в Києво-Могилянському колегіумі
Діарій єпископа Максиміліяна Рилла
Full text linkThe proposed article publishes a small fragment from the six-volume Diarium of the Uniate hierarch Maximilian Ryllo (c. 1715–1793). The text was transcribed from a preserved Latin manuscript and translated into Ukrainian. In the introductory note to the publication of the document, brief information is provided about the life and activities of the author, who was initially a Basilian monk and later became the Bishop of Chełm and Przemyśl, within the socio-religious context of the second half of the 18th century.Thanks to the preserved Diarium, we learn many interesting factual details that the author carefully collected, recorded, and supplemented with his own commentary. He also documented copies of various letters from his extensive epistolary legacy. For the first time, we can trace in considerable detail the process of formation of a young Uniate priest, beginning immediately after his return from studies in Rome and his gradual ascent along the winding steps of his ecclesiastical career, which he had to navigate while performing extraordinary tasks.From Ryllo’s Diarium, we discover numerous previously unknown aspects of the activities of the Basilian Order as a whole, as well as personal characteristics of many monks residing in the monasteries of the vast Kyiv Uniate Metropolitanate. Particularly valuable are the details concerning Uniate bishops and metropolitans, with most of whom Ryllo closely collaborated or corresponded on important matters. The document occasionally mentions contacts between Uniate clergy and Roman Catholic bishops or monastic orders. Interestingly, these references usually do not concern any polemics, misunderstandings, or conflicts, as might be expected. On the contrary, some of them attest to examples of cooperation and even friendly relations.By introducing the texts of Maximilian Ryllo’s Diarium into more active academic circulation, the authors of the publication aim to encourage scholars to study the activities of this bishop, as well as to more actively turn to personal diaries of clergy as extraordinarily rich sources for the history of the Church.
Пропонується публікація невеликого фрагмента з шеститомного Діарія унійного єрарха Максиміліяна Рилла (1715–1793). Текст відчитано зі збереженого латинськомовного рукопису і перекладено українською мовою. У вступному слові подано коротку інформацію про життя й діяльність автора, спочатку монаха-василіянина, згодом єпископа холмського і перемишльського, на тлі суспільно-церковного контексту другої половини XVIII століття. Завдяки збереженому Діарію довідуємося про багато фактографічних даних, які автор збирав, фіксував та доповнював власними коментарями, а також документував копіями різноманітних листів зі своєї епістолярної спадщини. Чи не вперше можемо доволі детально прослідкувати процес становлення молодого унійного священика відразу після навчання у Римі та поступове сходження по звивистих сходинах церковної карʼєри, які йому довелося долати, виконуючи непрості доручення. У Діарії також заторкнуто чимало невідомих досі аспектів діяльності Чину василіян і подано особистісні характеристики багатьох ченців у монастирях Київської унійної митрополії. Особливо цінними є інформації, що стосуються унійних єпископів та митрополитів, із більшістю яких Рилло тісно співпрацював чи провадив ділове листування. Подеколи нарапляємо в тексті на згадки про контакти унійного духовенства з римо-католицькими єпископами чи монашими орденами, причому вони зазвичай не стосуються полеміки, непорозумінь чи конфліктів, як можна було б очікувати, а навпаки, декотрі з них засвідчують співпрацю й навіть дружні стосунки. Запроваджуючи в науковий обіг Діарій Максиміліяна Рилла, автори публікації мають на меті заохотити дослідників не лише до вивчення діяльності цього єпископа, а й до активнішого звертання до персональних щоденників духовенства – надзвичайно багатого джерела з історії Церкви
Богородичні міракули у «Казанях приданых до книги Ключ разумѣнія» та «Небѣ новому» Йоаникія Ґалятовського: діахронічний аспект
Full text linkThis paper traces the publication history of The Miracles of the Mother of God, compiled by Yoanykiy Galyatovskyi (1688) and printed in the editions of Kazania prydanyie do knyhy Kliuch razuminiia (Kyiv, 1660) and Nebo novoie (first published in Lviv, 1665), focusing on diachronic aspects such as editing, authorial changes, and publisher’s amendments.Nebo novoie, a collection of Marian miracle tales, belongs to the Miracula genre, which gained popularity in early modern Ukraine. This edition is based on the miracles Galyatovskyi included at the end of Kazania prydanyie under the title «Some Wonders of the Blessed Virgin Mary», which originally numbered 95 miracles, with 8 omitted from the later collection.The volume of Nebo novoie significantly surpasses that of previously published texts; among the 457 miracles in its second edition, over 80 percent are new narrative units. Thus, Nebo novoie stands as an original publication in which Galyatovskyi incorporates elements of his earlier work. This self-repetition is characteristic of Galyatovskyi՚s style but can also be observed in the works of his contemporaries who attended Kyiv-Mohyla College.Textual analysis shows that the miracles from Kazania prydani, reprinted in Nebo novoie, underwent minor edits that did not affect their overall scope or content. These changes could have been made either by the author himself or by the typographers during the book’s preparation for publication. The printers’ revisions likely included orthographic adjustments and minor stylistic edits, resulting in slight textual shortening or, conversely, small additions to the narratives.It is assumed that certain insertions or updates, such as references to sources, were made by the author himself. Moreover, Galyatovskyi is thought to have made more substantial modifications, specifically in the systematic organization of the miracles, grouping them into chapters according to established criteria. This structural development was likely intended to enhance readers’ navigation within the book, aided using graphic elements such as headings, capital letters, and decorative inlays.Thus, the research highlights the evolution of the author’s work over time. In Nebo novoie, Galyatovskyi revisits and refines previously published narrative units (miracles), with particular attention to their organization and presentation.Мета статті – прослідкувати історію видання богородичних чуд (міракул), укладених та опублікованих Йоаникієм Ґалятовським (†1688) у збірках «Казаня приданыи до книги Ключ разумѣнія названои» (Київ, 1660) та «Небо новоє» (перше видання – Львів, 1665) у діахронічному аспекті (редагування, авторські зміни чи видавничі корективи). Збірка богородичних чуд «Небо новоє» належить до т.зв. міракульної літератури, що набула поширення на українських теренах ранньомодерної доби. В основу цього видання лягли міракули, подані Ґалятовським наприкінці його праці «Казаня приданыи» під заголовком «Чуда Пресвятой Богородици нѣкоторыи» (усього 95 оповідань, 8 з них не увійшло до складу нової збірки). Обсяг «Неба» значно перевищує попередньо опубліковані міракули (серед 457 оповідань з другого видання «Неба» понад 80% складають нові тексти), отже, варто говорити про цю книжку як про окреме видання, в якому автор почасти використав свій давніший твір. Такі самоповтори характерні не лише для письменницької манери Йоаникія Ґалятовського, а й для творчості інших вихованців Києво-Могилянської колегії – його сучасників.Текстологічний аналіз показує, що міракули з «Казань приданых», повторно опубліковані в «Небѣ новому», зазнавали незначних коректив, які не впливали на їхній зміст та обсяг. До таких редагувань могли докластися як друкарі, так і сам автор. До видавничих коректив, очевидно, належать орфографічні виправлення та, можливо, деякі стилістичні правки, зокрема, незначні скорочення чи, навпаки, лаконічні доповнення, що уточнювали або роз’яснювали оповідь. Деякі вставки чи зміни, як припускаємо, міг внести сам автор, наприклад, виправляючи посилання на використані джерела. Крім того, авторські зміни стосувалися систематизації чуд, тобто поділу міракул на окремі групи. Розбудова внутрішньої структури книги мала на меті, серед іншого, полегшити орієнтування читачеві, чому сприяло й використання графічних засобів увиразнення – заголовків, великих літер, виливних прикрас тощо
«Nic się nie dzieje bez wiedzy i zgody Delegata». Чиновник Міністерства релігійних визнань і народної освіти Зиґмунт Заґуровський та Студіум православного богослов’я Варшавського університету у 1929–1939 роках
Full text linkThe Studium of Orthodox Theology at the University of Warsaw (1925–1939), where graduates of the Kyiv Theological Academy also taught, was one of the unique cultural and educational phenomena of interwar Poland. Its history has already been the subject of a number of special studies by Polish, Ukrainian, and Belarusian authors. Most of them, directly or indirectly, emphasize the complexity and intricacy of church-state relations in the II Rzecz Pospolita. There was an obvious desire on the part of the government to control all forms of the Orthodox Church's «life» as much as possible. The functioning of an Orthodox theological faculty in the capital's university is one illustrative example of the implementation of this policy. The Ministry of Confessions and Public Education comprehensively supervised the process of training Orthodox theologians. Its main goal was not concealed - to guarantee the formation of specialists from among the representatives of national minorities who were undoubtedly loyal to the Polish state. And ideally, their complete «polonization».The article provides an overview of the activities of Zygmunt Zagórowski, an official of the ministry, a delegate of the minister of confessions recognition to the affairs of the Studium boarding school for students. During 1929–1939, he was the main «state controller» of the Orthodox faculty and tried to implement a number of «educational» measures. confidently «competing» for influence over the educational institution with its head, the Warsaw Metropolitan Dionizy (Valedynsky). The delegate's work reports and correspondence with the ministry contain a huge amount of information about the daily life of students and lecturers at the Studium, the existence of contradictions between them on national grounds, and their reaction to «civilizing» efforts and measures for «patriotic» education. It can be stated that, despite the official's intentions, rather modest results have been achieved in these areas (given the scale of the efforts made).Студіум православного богослов’я Варшавського університету (1925–1939), де викладали також випускники Київської духовної академії, – один з унікальних «культурно-освітніх» феноменів міжвоєнної Польщі. Його історія вже була предметом низки спеціальних досліджень польських, українських та білоруських авторів. У більшості з них, прямо чи опосередковано, зроблено акцент на складності та заплутаності державно-церковних взаємин у Другій Речі Посполитій, а також на очевидному бажанні уряду максимально контролювати всі вияви «життєдіяльності» Православної Церкви. Функціонування у столичному університеті православного богословського факультету є одним із красномовних прикладів реалізації такої політики. Міністерство релігійних визнань та народної освіти здійснювало всебічний нагляд за навчанням та вихованням представників національних меншин, майбутніх православних богословів, не приховуючи своєї головної мети – підготовки кадрів, безсумнівно лояльних до польської держави, а в ідеалі – їх повної полонізації. У статті зроблено огляд діяльності Зиґмунта Заґуровського, чиновника міністерства, делегата міністра релігійних визнань до справ Інтернату для студентів Студіум. Протягом 1929–1939 рр. саме він був головним «державним контролером» православного факультету та намагався втілити в життя низку заходів «виховного» характеру, впевнено конкуруючи за вплив на навчальний заклад з його керівником – митрополитом Варшавським Діонісієм (Валединським). Звіти про роботу та листування делегата з міністерством містять величезну кількість інформації про повсякденне життя студентів та викладачів Студіум, про суперечності між ними на національному ґрунті та реакцію на «цивілізаторські» зусилля чиновника й реалізовувані ним заходи з «патріотичного» виховання. Утім, масштаб докладених Заґуровським зусиль, спрямованих на виховання цієї групи студентів «у дусі польського патріотизму», слабко корелювався з підсумковими результатами
Подвійне затемнення, празник Благовіщення та сестриниця Мазепи «Марціанна»
Full text linkThe purpose of this publication is to introduce unknown information from the sermon of 1699 of the Kyiv pricher Stefan Yavorskyi, which concerns Ivan Mazepa’s niece Marianna Vitoslavska. Thanks to Yavorskyi’s mentions, we can establish the date and circumstances of Marianna’s taking the veil, and therefore revise the assumptions about the fate of Vitoslavska that proposed in historiography. The publication of the fragment of the sermon is preceded by a short introduction, designed to explain the context of the mention of Vitoslavska, as well as to recall the researchers’ assumptions regarding her biography.Мета цієї публікації – ввести до наукового обігу невідому досі інформацію із проповіді 1699 р. київського казнодії Стефана Яворського, яка стосується племінниці Івана Мазепи Маріанни Вітославської. Завдяки згадкам Яворського можемо встановити дату та обставини постригу Маріанни у черниці, а відтак переглянути існуючі в історіографії припущення про долю Вітославської. Публікації фрагменту проповіді передує невеликий вступ із поясненням контексту згадок про Вітославську, а також нагадуванням припущень дослідників стосовно її біографії
Про риторику «Hortulus Tullianus»
Full text linkMany philological courses from 17th and 18th-century Ukrainian colleges remain unattributed or insufficiently explored. Sometimes, the content and material features of manuscripts provide data for their attribution. The analysis of the rhetorical manual Hortulus Tullianus, which was considered a 17th-century Kyiv-Mohyla rhetoric course, also gave grounds to attribute the record differently. The choice of topics, characters, and objects for the rhetorical examples indicates that the lectures were indeed written and used in the Ukrainian cultural space. This is evidenced by the detailed consideration of the Immaculate Conception of the Virgin Mary, the mention of the Dnipro River, attention to the life of St. Mykola Sviatosha, and the presence of images of St. Andrew the Apostle and St. Prince Volodymyr. However, some examples in the text describe the late phase of the Northern War. Combined with the absence of Hetman Ivan Mazepa’s name, this fact suggests that the text was created between 1709 and 1721. The length of the text, the indicated period of the lectures’ beginning (spring), watermarks, and some other data suggest that Hortulus Tullianus is a rhetorical supplement to the poetics course, most likely dating from the mid-1710s and belonging to the heritage of Chernihiv College.The later use of these lectures at the College of Pereiaslav is a separate story. Mykhailo Isaievych’s rhetoric course of the 1740/1741 academic year almost completely reproduced the materials of Hortulus Tullianus. However, in Pereiaslav, these short rhetorical instructions served as a yearlong course. It is possible that the Pereiaslav lecturer supplemented the main presentation with examples of speeches and appendices that were not included in the body of the course and were offered for recording separately. The paper concludes with a detailed table of contents of Hortulus Tullianus.
Багато філологічних курсів українських колегіумів XVII–XVIII ст. залишаються неатрибутованими або ж описаними недостатньо точно. Дані для їх атрибуції варто шукати і в тексті, і в матеріальних ознаках рукописів. Аналіз риторичних настанов «Hortulus Tullianus», які вважали києво-могилянським курсом риторики XVII ст., дав підстави атрибутувати пам’ятку інакше. Вибір тем, персонажів і реалій для риторичних прикладів переконують, що лекції справді написані й використані в українському культурному просторі. Про це свідчить розгляд теми Непорочного Зачаття Діви Марії, згадки про Дніпро, увага до житія св. Миколи Святоші, образів св. ап. Андрія та св. кн. Володимира. Однак деякі приклади в тексті описують пізню фазу Північної війни. Вкупі з відсутністю згадки про гетьмана Івана Мазепу цей факт свідчить, що текст створено між 1709 і 1721 рр. Обсяг тексту, дата початку лекцій (весна), водяні знаки манускрипту та деякі інші дані переконують у тому, що «Hortulus Tullianus» – риторичний додаток до курсу поетики, який, найімовірніше, походить із середини 1710-х рр. і належить до спадщини Чернігівського колегіуму.
Окремим сюжетом є пізніше використання цих лекцій у Переяславському колегіумі. Курс риторики Михайла Ісаєвича 1740/1741 н. р. майже повністю відтворює матеріали «Hortulus Tullianus». Утім, у Переяславі ці невеликі за обсягом риторичні настанови таки стали річним курсом. Можливо, переяславський викладач доповнював основний виклад прикладами промов і додатками, що не ввійшли до рукопису і були запропоновані для запису окремо. Наприкінці статті подано детальний зміст пам’ятки «Hortulus Tullianus»
«Fruit of Hope»: Recruitment of Kyiv Academy Students to the Hospital Schools in the Mid-Eighteenth-Century Russian Empire
Full text linkThe article examines the choice of medical career as a way of social mobility by students of the Kyiv Academy, focusing on the first recruitment campaigns to hospital schools in Saint Petersburg and Moscow in the mid-eighteenth century. Researchers have long noted that students from the Hetmanate and Sloboda Ukraine were a valuable source for imperial domestic physicians. Lesser is known about possible motivations of the volunteers to study medicine in view of their social background. The article argues that a medical career was an active choice for social advancement made not only by clergy students, but Cossacks and commoners as well. Among those who wished to pursue a medical career were also towners. It was rarely attractive to representatives of the Cossack elite at the time under consideration. The article illustrates the process of educational integration of many students from the lower social ranks on their way to becoming participants in imperial project. First, the article examines how this trajectory of social advancement was shaped by the recruitment policy of the imperial medical administration, both declared and implemented. Then, it discusses the students’ travels to the capitals in light of the challenges they faced and the decisions they made on their way to join the medical ranks. The final part examines the social background of the students and their academic performance to understand what the choice of medical profession meant for different social groups and how inclusive this path of social mobility was.У статті на основі аналізу перших кампаній з набору вихованців Київської академії до госпітальних шкіл у Санкт-Петербурзі та Москві в середині XVIII ст. розглядається вибір студентами медичної кар’єри як способу соціальної мобільності. Дослідники давно відзначають, що студенти з Гетьманщини та Слобідської України були цінним внутрішньоімперським джерелом майбутніх медичних чиновників. Менше відомо про можливі мотивації охочих вивчати медицину з огляду на їхнє соціальне походження. У статті стверджується, що медична кар’єра була активним вибором для соціального просування, який робили не лише діти духівництва, а й козаки та посполиті. Серед охочих розпочати медичну кар’єру були і міщани. Для представників козацької еліти в досліджуваний період медична служба залишалася малопривабливою. У статті проілюстровано процес освітньої інтеграції багатьох студентів з нижчих соціальних станів на шляху до участі в імперському проєкті як медичних чиновників. Спочатку розглянуто формування траєкторії соціального просування під впливом політики імперської медичної адміністрації, як задекларованої, так і реалізованої. Далі йдеться про подорожі студентів до столиць у світлі викликів, з якими вони стикалися, і рішень, які вони приймали на шляху до лікарської професії. Наприкінці проаналізовано соціальне походження студентів та їхню академічну успішність, аби зрозуміти, що означав вибір медичної професії для різних соціальних груп та наскільки цей шлях соціальної мобільності був інклюзивним
Богородичний культ і служба Покрову
Full text linkThe article examines the development of the Virgin cults in Byzantium, which included the veneration of icons, relics, and dedicated feasts. These cults were also expressed in the texts of special services found in Menaions. Among the key elements in the establishment of feasts dedicated to the Virgin Mary was her garment, represented in icons of the Pokrov (Intercession) with a protective function. Narratives and tales about the Nativity of the Virgin, her Life, and Assumption continued to evolve over the centuries, with various versions emerging across the Eastern Christian tradition. Some of these texts appear in the manuscripts of the Kyivan Metropolitanate.The formation of iconographic depictions of the Theotokos in Byzantium and their representation in the Kyivan Metropolitanate is also briefly discussed. Two centers of Marian cults in Constantinople – Blachernai and Chalkopratea – housed important relics associated with the Theotokos: her garment and belt. These relics were said to have originated in the Holy Land and were transferred to Constantinople, though different versions of this transfer exist. A story from 860 recounts how Constantinople was saved from a Rus’ invasion through the protection of the Mother of God’s garment, which was kept at the Blachernai shrine. This narrative appears not only in Byzantine sources but also passed into Ruthenian historical accounts, recurring from the Middle Ages into the early modern period.The narrative surrounding the Dormition and Assumption of the Virgin, as reflected in Menaions and iconography of the Kyiv Metropolitanate, highlights the interaction between texts and images dedicated to Marian cults, which is central to this study. The formation of the Intercession cult and its associated iconography was significant in the Kyivan Metropolitanate’s religious culture. In the absence of Byzantine models that would standardize this iconography, the image of the Intercession evolved flexibly. Initially, the Intercession icon depicted the vision of Andrew the Fool, to whom the Mother of God appeared in a dream with her maphorion, symbolizing protection. This vision was commemorated with a feast on October 1 in the Menaions.The study examines the texts of services dedicated to the Intercession from the 14th to the early 17th century, up to the publication of the Anthologion (1619) at the Kyiv-Cave Monastery. These Menaion texts not only depict the image of the Intercession but also emphasize the Virgin’s protective role for a prince and his army. From the 15th century, a new visionary figure – Roman the Melodist – appears in Intercession icons, holding a scroll and standing at a pulpit, symbolizing his vision of the Virgin, who gave him a kontakion in a dream. Thus, two visionary themes were integrated into a single iconography that circulated in the Kyivan Metropolitanate. A new version of the Intercession iconography emerged in the 17th century, influenced by the Western depiction of Mater Misericordiae. In this version, local political leaders are shown under the Virgin’s maphorion or cloak, emphasizing her protective role.У статті розглядається формування Богородичного культу через вшанування ікон, реліквій і спеціальних празників, а також за посередництва текстів особливих служб, що їх уміщували в мінеях. Становлення уявлень про Різдво, життя й Успіння Богородиці тривало впродовж століть, відображаючись у різних версіях оповідей, які побутували у Візантії і східнохристиянській традиції загалом та в Київської митрополії зокрема. Простежено формування відповідних іконографічних сюжетів у Візантії та їх репліки у Київській митрополії. Два центри Богородичного культу Константинополя, у Влахернах і Халкопратії, містили реліквії, ризи та пояс Матері Божої. Побутували різні версії оповіді про їх походження та перенесення в Константинополь зі Святої землі. Серед іншого, у 860 р. постала оповідь про порятунок Константинополя від навали русів завдяки ризам Богородиці, які зберігалися у храмі Влахерн. Ця оповідь фіксується не лише у візантійських джерелах, а й у київських історичних наративах. Ще одну оповідь – про Успіння Богородиці – відображено в мінеях Київської митрополії та в іконографії. Аналізуватиметься перегук між текстами й образами, які в Київській митрополії присвячувалися Богородичному культові, зокрема іконі Покрову. За відсутності візантійського першовзірця, який встановлював би стандарт такої іконографії, образ Покрову був доволі плинним. Спершу він спирався на видіння Андрія Юродивого, якому вві сні явилася Богородиця з мафорієм як символом протекції. Ця візія відобразилася у мінейних службах XIV ст., закріпившись у формі празника 1 жовтня, а також у виданому 1619 р. друкарнею Києво-Печерського монастиря «Анфологіоні», де образ Покрову не лише пояснено, а й наголошено на протекції Матері Божої князю та його війську. Від XV ст. розповсюдився новий образ на іконах Покрову – із зображенням Романа Солодкоспівця на амвоні з сувоєм у руках, що відтворювало явлення йому уві сні Богородиці, яка дала святому кондак, а він, прокинувшись, почав співати. Від XVII ст., під впливом західної іконографії, в обіг увійшла ще одна версія образу Покрову – Mater Misericordiae, де під захистом убрання Богородиці зображали місцевих людей
Проповідь Варлаама Ясинського «На воскресіння Христове та Благовіщення Діви Матері»
No full textThe sermons of Barlaam Yasynskyi, the Metropolitan of Kyiv, Galicia, and All Rus, a talented orator and thinker of the 17th century, are still unknown to a wide audience, as they exist in a single manuscript version. In this article, we propose to familiarize ourselves with the first metagraphed and described text of the sermon «On the Resurrection of Christ and the Annunciation of the Virgin Mary», which is interesting in terms of content, presentation, oratory skills, and philosophical views of the author. The sermon contains information that allows us to date the compilation of the collection, since until now the chronology has been determined only approximately. In the article accompanying the publication of the source, the authors suggest that the sermon itself should be dated March 25, 1695. The accompanying article also analyzes the linguistic features of the sermon, in particular, the tendency to record Ukrainian linguistic features in writing, despite the dominant Church Slavonic book tradition, which is clearly expressed in the sermon published here. The authors describe the peculiarities of the transmission of the sounds of live speech, certain grammatical phenomena, and stylistic devices.
Проповіді митрополита Київського, Галицького і всієї Руси, талановитого оратора й мислителя XVII ст. Варлаама Ясинського досі не знайомі широкій аудиторії, оскільки вони збереглися в єдиному рукописному примірнику. У цій статті пропонується для ознайомлення уперше метаграфований1 та описаний текст казання «На Воскресіння Христове та Благовіщення Діви Матері», цікавий як за змістом, так і з погляду ораторської майстерности та філософських поглядів автора. У проповіді міститься інформація, яка дозволяє датувати укладання збірки, адже досі її хронологію визначали лише приблизно. Окреслено мовні особливості проповіді, зокрема вказано на тенденції до фіксації на письмі українських мовних рис – попри панівну церковнослов’янську книжну традицію, яскраво оприявнену в публікованому казанні. Описано особливості передачі звуків живого мовлення, окремі граматичні явища, стилістичні засоби
Katalog druków cyrylickich XV–XVIII wieku w zbiorach Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, opracowała Olga Tkachuk; przy współpracy Doroty Sidorowicz-Mulak (Wrocław: Wydawnictwo Ossolineum, 2022), 247 s.: il.
Full text linkKatalog druków cyrylickich XV–XVII wieku w zbiorach Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, opracowała Olga Tkachuk; przy współpracy Doroty Sidorowicz-Mulak (Wrocław: Wydawnictwo Ossolineum, 2022), 247 s.: il.Katalog druków cyrylickich XV–XVII wieku w zbiorach Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, opracowała Olga Tkachuk; przy współpracy Doroty Sidorowicz-Mulak (Wrocław: Wydawnictwo Ossolineum, 2022), 247 s.: il