Kyivan Academy (E-Journal) / Київська Академія
Not a member yet
101 research outputs found
Sort by
Про час і місце створення українського рукописного перекладу Хроніки Алессандро Ґваньїні
Full text linkThe article is dedicated to the only known Ukrainian handwritten translation to date of Kronika Sarmacyey Europskiey (The Chronicle of European Sarmatia) by Alessandro Guagnini, made from the Polish-language Krakow edition of 1611. The historiography of the manuscript’s study is analyzed, its full title is provided, its structure is examined, and the watermarks of the paper used in it are described. Based on the study of the signatures of the individuals who worked on the translation, it has been established that it was created in the 1730s to early 1740s by students of the Kyiv-Mohyla Academy as an assignment in the course of learning the Polish language. Among them were, in particular, the future rector of the Academy and eventually bishop Hryhorii (Heorhii) Konyskyi, as well as Professor Ivan Yaroshevskyi. The appendix provides a complete list of translators along with the fragments translated by each of them. Both the main text and the appendix also contain information — based mainly on published sources and scholarly literature — about the education of most of these individuals at the Kyiv-Mohyla Academy. It was discovered that at the specified time there were four students of this institution, who are not mentioned in the scholarly literature.Стаття присвячена єдиному відомому на сьогодні українському рукописному перекладові «Хроніки Європейської Сарматії» Алессандро Ґваньїні з польськомовного краківського видання 1611 р. Проаналізовано історіографію дослідження рукопису, розглянуто його структуру, описано філіграні використаного паперу. На підставі вивчення підписів осіб, котрі працювали над перекладом, встановлено, що він був створений у 30-х — на початку 40-х років XVIII ст. студентами Києво-Могилянської академії як завдання при вивченні польської мови. Серед них, зокрема, були майбутній ректор Академії, згодом єпископ Григорій (Георгій) Кониський і професор Іван Ярошевський. Наведено повний список перекладачів із зазначенням фрагментів, виконаних кожним з них, а також інформацію про навчання більшості в Академії, встановлену переважно за опублікованими джерелами та науковими публікаціями. Виявлено, що серед перекладачів було четверо вихованців Академії, не згадуваних ні в джерелах, ні в науковій літературі
Wykształcenie przedstawicieli moderatorium studiów generalnych w klasztorach dominikańskich we Lwowie i Podkamieniu w latach 1746–1783
Full text linkThe subject of this article is the education of the members of the moderatorium of two general studies that operated in the Ruthenian Province of the Dominican Order in the second half of the 18th century. In the structure of the general study moderatorium, the lowest office was that of Master of Studentate, who was required to hold the degree of Lector of Theology. To obtain this degree, candidates were required to complete specific coursework and pass the necessary examinations. The situation was similar for the bachelor of studies, who was next in the structure of this moderatorium. Candidates for this office had to hold a bachelor’s degree, which was the next academic degree in the hierarchy of educational titles that could be obtained in the Dominican Order. This required specific teaching experience and passing the relevant examinations. The highest office in the moderatorium of the general study was the regency, which could be applied for by a friar holding a master’s degree in theology — the highest academic title in the order. As it turns out, this requirement was not met in the Ruthenian Province during the period under study. The dispensation from this requirement, granted in the 17th century by the master of the order, did not encourage them to comply, but instead encouraged them to disregard it. The article, to some extent, serves as a discussion of the appendix added to it, which lists all the members of the moderatorium of two general studies: Lviv and Pidkamin.У статті досліджено освіту членів модераторію двох генеральних студій, які діяли в Руської провінції Домініканського ордену в другій половині XVIII ст. У структурі модераторію генеральної студії найнижчою була посада магістра студентату, від якого вимагався ступінь лектора святого богослов’я. Щоб його отримати, кандидат мав закінчити певні школи та скласти необхідні іспити. Аналогічна ситуація спостерігалася з бакалавром студії, який ішов далі у структурі модераторію. Кандидат на цю посаду мав посідати наступний науковий ступінь в ієрархії наукових звань, які можна було отримати в Домініканському ордені, — бакалаврат. Його здобуття передбачало конкретні педагогічні досягнення і складання відповідних іспитів. Найвищою посадою в модераторіумі генерального студіуму була регентура, на яку претендували ченці зі ступенем магістра святої теології — найвищим науковим титулом в ордені. Як виявляється, в Руської провінції в досліджуваний період ця вимога не виконувалася. А надана ще в XVII ст. майстром ордену диспенса від згаданого припису не лише не заохочувала монахів до дотримання вимог, а радше спонукала до їх ігнорування. У статті проаналізовано викладені у додатку дані про всіх членів модераторію двох загальних студій — львівської та підкаменської
Атрибуція й експертиза книжкових пам’яток. З досвіду Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, відп. ред. Г. І. Ковальчук (Київ: Академперіодика, 2023), 400 с.: іл.
Full text linkAtrybutsiia y ekspertyza knyzhkovykh pamiatok. Z dosvidu Instytutu knyhoznavstva Natsionalnoi biblioteky Ukrainy imeni V. I. Vernadskoho, vidp. red. H. I. Kovalchuk (Kyiv: Akademperiodyka, 2023), 400 s.: il.Атрибуція й експертиза книжкових пам’яток. З досвіду Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, відп. ред. Г. І. Ковальчук (Київ: Академперіодика, 2023), 400 с.: іл
Від єзуїтів до Києво-Могилянської академії: освіта, викладання і джерела вченості Стефана Яворського
Full text linkThe article reconstructs the early stage of Stefan Yavorskyi’s biography, showing how the education he received at the Jesuit colleges of the Polish- Lithuanian Commonwealth shaped him as an intellectual and as a professor of the Kyiv-Mohyla Academy. Drawing on a wide range of manuscript and printed sources, the study clarifies his origins, the period of his studies in Lviv, Lublin, Vilnius, and Poznań, and the confessional barriers faced by an Orthodox student in Catholic institutions. It examines his courses in rhetoric, philosophy, and theology, outlines the sources on which he relied, and analyzes his methods of working with them. Yavorskyi’s courses, theological treatises, and sermons reveal the formative influence of Catholic learning: he drew extensively — often implicitly — on Jesuit authors. By adapting Catholic intellectual heritage to the needs of the Orthodox Church, Yavorskyi continued the tradition of Kyiv’s theologians of the 17th and first half of the 18th centuries, becoming one of its most creative representatives. The article demonstrates that, despite Kyiv’s growing political and ecclesiastical integration into the Muscovite state, the city remained part of a broader European intellectual space, maintaining its cultural plurality.У статті реконструйовано ранній етап біографії Стефана Яворського крізь призму освіти, здобутої в єзуїтських колегіумах Речі Посполитої, та її впливу на нього як інтелектуала й викладача Києво-Могилянської академії. На основі широкого кола рукописних та друкованих джерел уточнено його походження, період освітніх мандрів у Львові, Любліні, Вільнюсі й Познані, а також міжконфесійні бар’єри, з якими стикався православний студент. Проаналізовано його курси риторики, філософії та теології, окреслено джерела, якими він послуговувався, і спосіб його роботи з ними. Навчальні курси, богословські трактати й проповіді Яворського свідчать, що він сформувався під впливом католицької вченості, цитуючи й запозичуючи тексти представників Товариства Ісуса, хоча й не афішуючи цього. Пристосовуючи католицьку інтелектуальну спадщину для потреб Православної Церкви, Яворський продовжував традицію київських богословів XVII — першої половини XVIII ст., ставши одним із найбільш творчих її представників. Стаття демонструє, що попри дедалі глибшу інтеграцію Києва до Московського царства на політичному й церковному рівні, місто залишалося частиною ширшого європейського інтелектуального простору, поєднуючи у собі багатоманіття культур
Культ Теребовлянської ікони Богородиці у Львові (1673–1770-ті рр.): механізми сакралізації та незавершена інституціоналізація
Full text linkThe article examines the incomplete institutionalization of the cult of the Terebovlia Icon of the Virgin Mary within the St George’s cathedral in Lviv between 1673 and the 1770s. Methodologically, the study draws on the history of piety, concepts of sacred representation, and image mobility, distinguishing strategies of institutionalization (spatial anchoring, liturgical regularity, visual standardization) and material markers of devotion, above all the system of gifts/votives. The source base includes the inventories of 1719 and the 1730s, the 1717 confraternity statute, and court records from the 1760s–1770s.The article shows that Bishop Yosyf Shumlianskyi’s initiatives triggered sacralization (chapel/altar, confraternity, liturgy, visual marking) and generated a votive economy around the icon: lamps, vestments, silver adornments, precious textiles. Analysis of the composition and value of donations reveals the scale and social profile of the community gathering before the image, as well as the temporal dynamics of its support. Yet the project remained personalized and dependent on the bishop’s initiative; after his death, sustained institutional continuity did not emerge, and donations ceased to build the «critical mass» of public presence. The lawsuits of the later eighteenth century were the final stage of this trajectory, shifting the contest into the legal arena and underscoring limited institutional capacity. In this context, the visual narrative played a compensatory role in sustaining memory and visibility, without substituting for a broader cult infrastructure.У статті проаналізовано незавершену інституціоналізацію культу Теребовлянської ікони Богородиці у Львівському Святоюрському соборі між 1673 р. та 1770-ми роками. Методологічно робота спирається на історію побожності та концепції сакральної репрезентації і мобільності образів — із розрізненням стратегій інституціоналізації (просторового закріплення, літургійної регулярності, візуальної стандартизації) і матеріальних маркерів культу, передусім системи дарів/вотів. Джерельну базу становлять інвентарі 1719-го і 1730-х рр., а також судові матеріали 1760-х —1770-х рр. Показано, що процес сакралізації (каплиця/вівтар, братство, літургія, візуальне маркування) розпочався з ініціатив єпископа Йосифа Шумлянського, які сформували навколо ікони економіку дарів: світильники, ризи, срібне начиння, коштовні тканини. Аналіз складу й вартості пожертв увиразнює масштаб і соціальну конфігурацію спільноти, що гуртувалася перед образом, а також динаміку її підтримки в часі. Водночас проєкт залишився персоналізованим і залежним від ініціативи Шумлянського; після його смерті не виникло стійкої інституційної тяглості, а дари перестали нарощувати «критичну масу» публічної присутності. Судові процеси другої половини XVIII ст. стали радше фінальною стадією цієї траєкторії, перевівши суперечку в площину права й засвідчивши обмежений інституційний ресурс. У цих умовах візуальний наратив виконував компенсаторну функцію підтримки пам’яті, не замінюючи ширшої інфраструктури культу
Систематика українського та російського народів німецьким науковцем Йоганом Ґотлібом Ґеорґі у зведеному етнографічному описі Російської імперії XVIII ст.
Full text linkThe article is devoted to highlighting the peculiarities of the ethnographic systematics of the Ukrainian and Russian peoples in the comprehensive work of the German ethnographer, naturalist, traveller, professor of mineralogy, and member of several European academies of sciences, Johann Gottlieb Georgi, dedicated to the description of the peoples of the Russian Empire in the 18th century. A list of editions containing Georgi’s most significant ethnographic work, Description of All Peoples Living in the Russian State, Their Life Customs, Traditions, Clothing, Dwellings, Religions, and Other Memorable Features, has been compiled.The study was conducted based on multi-volume editions printed in German and Russian, which contain information about Ukraine and the lives of Ukrainians who were part of the Russian Empire. The structure and content of both editions were analysed to understand the systematics and scope of descriptions of the Ukrainian and Russian peoples. The chapters of the publications describing the ethnographic characteristics of Ukrainians and Russians were identified. Differences in scope and textual content were found between the original German-language and translated Russian-language editions in terms of the systematics and ethnographic description of Ukrainians and Russians. The main criteria for the systematics of information about the two opposing peoples in both publications were outlined, and conclusions were drawn about the completeness and peculiarities of the ethnographic description.У статті висвітлено особливості етнографічної систематики українського та російського народів у зведеній праці німецького етнографа, природознавця, мандрівника, професора мінералогії та члена кількох європейських академій наук Йогана Ґотліба Ґеорґі, присвяченій описові народів Російської імперії XVIII ст. Встановлено надруковані німецькою та російською мовами видання, в яких опубліковано найбільшу етнографічну працю Ґеорґі «Опис усіх народів, що мешкають у Російській державі, та їхніх життєвих обрядів, звичаїв, одягу, жител, віросповідань та інших пам’яток», інформацією про Україну та побут українців у складі Російської імперії. Проаналізовано структуру та наповнення обох видань з перспективи систематики й обсягу описів українського та російського народів. Визначено розділи видань, де наведено етнографічні характеристики українців та росіян. Виявлено відмінності в об’ємі і текстовому наповненні німецького оригіналу та перекладного російськомовного видання при описі українців і росіян; окреслено основні критерії систематики інформацій про обидва народи в одному й другому виданні та проаналізовано повноту й особливості етнографічного опису
Приватний лист Інокентія Ґізеля 1681 року
Full text linkThis publication examines a recently discovered private letter by one of the most prominent Ukrainian intellectuals of the seventeenth century — Inokentii Gizel (1610–1683), Archimandrite of the Kyiv-Pechersk Monastery. The document, written on 15 (25) June 1681, was addressed to Samiylo Zherebylo, who acted as an intermediary in the archimandrite’s contacts with the Volhynian nobleman Dmytro Zhabokrytsky, later the Orthodox Bishop of Lutsk and Ostroh, Dionysius. The source contains a request to deliver important papers to Zhabokrytsky urgently and under conditions of strict secrecy, since his honour and well-being depended on it. On 25 October 1684 the text of the letter was entered into the record books of the Lutsk Castle Court. Its disclosure was evidently connected with a crisis in Zhabokrytsky’s marital relations — a conflict that resulted in divorce and prolonged property disputes between the former spouses. In this context, Gizel’s message turned into a potential piece of compromising evidence, capable of influencing the outcome of the conflict. At the same time, the document reveals a wider perspective: it confirms the close ties maintained by Orthodox circles of the Kyiv Metropolis on both sides of the border between Muscovy and the Polish–Lithuanian Commonwealth. Thus, the discovery allows us to expand our understanding of Gizel’s communication network and of the nature of Orthodox connections in Eastern Europe in the second half of the 17th century. The text of the letter is provided in the appendix to the publication.У розвідці аналізується нещодавно виявлений приватний лист одного з найвідоміших українських інтелектуалів XVII ст. — архимандрита Києво-Печерського монастиря Інокентія Ґізеля (1610–1683). Лист було написано 15 (25) червня 1681 р. й адресовано Самійлові Жеребилові, посереднику в контактах настоятеля з волинським шляхтичем Дмитром Жабокрицьким, майбутнім луцьким і острозьким православним єпископом Дионісієм. У ньому міститься прохання терміново та в умовах максимальної секретності передати важливі папери Жабокрицькому, адже від цього залежали його честь і добробут. 25 жовтня 1684 р. текст листа внесено до актових книг Луцького ґродського суду. Його оприлюднення було, очевидно, пов’язане з кризою у відносинах Жабокрицького та його дружини — конфліктом, який призвів до розлучення і тривалих майнових суперечок між колишніми шлюбними партнерами. Відтак, послання Ґізеля перетворювалося на потенційний компромат, здатний вплинути на підсумок протистояння. Водночас документ відкриває ширший контекст: він підтверджує тісні контакти православних середовищ Київської митрополії по обидва боки кордону між Московією та Річчю Посполитою. Таким чином, знахідка дозволяє розширити уявлення про коло комунікацій Інокентія Ґізеля та про характер православних мереж у Східній Європі другої половини XVII ст. Текст листа опубліковано у додатку
Текстуальні запозичення між могилянськими та єзуїтськими філософськими курсами XVII–XVIII ст.: нові приклади
Full text linkThis article brings to light several instances of verbatim textual dependence between the philosophical courses taught at the Kyiv-Mohyla Academy (KMA) in the 17th and 18th centuries, and those taught at Jesuit educational institutions of the Polish-Lithuanian Commonwealth. The first case involves the textual dependence between Ilarion Yaroshevytskyi’s course (1702/1703 academic year) and two courses preserved in manuscripts in the Institute of Manuscripts of the Vernadsky National Library of Ukraine (IM VNLU), Funds 305, no 150 and Funds 305, no 151. The article attributes the manuscripts as follows: the first is a course taught by Paweł Zawilski at the Przemyśl Jesuit College during the 1688/1689–1689/1690 academic years, and the second was taught by Jerzy Gengell at the Jarosław Jesuit College during the 1690/1691–1691/1692 and 1692/1693 academic years. Yaroshevytskyi primarily uses Zawilski’s course but also incorporates passages from Gengell’s course, making few changes to either text. The article presumes that Yaroshevytskyi used the courses of Zawilski and Gengell because he had studied with the Jesuits and attended those courses himself. The second case involves the use of the text of the manuscript IM VNLU, Fond 306, no 90 by Mohylian Platon Malynovskyi during the 1721/1722–1722/1723 academic year. Through secondary attributes, it was established that this is the philosophical course taught by Franciszek Poniński in Poznań in the 1687/1688–1688/1689 academic years. The Mohylian professor uses this manuscript partially, often restructing it with his own corrections. Moreover, in some cases, it is evident that he employed additional sources. One of these sources was identified as the philosophical course taught by Stefan Yavorskyi at the Kyiv-Mohyla Academy in the 1692/1693–1693/1694 academic years. The third case involves the almost complete textual similarity between the philosophical course taught by Yosyf Volchanskyi at KMA during the 1717/1718–1718/1719 academic years (preserved in manuscripts IM VNLU, Fonds 306, no 108 and Fonds 301п, no 44), and the manuscript IM VNLU, Fonds 306, no 109. The title pages of the latter states that it was taught at the Lutsk Jesuit College during the 1717/1718–1718/1719 academic years. Following a detailed examination, it emerged that the manuscript was, in fact, a forgery of Volchanskyi’s philosophical course, made to appear as if it were from the Lutsk Jesuit College. The manuscript was altered by the same hand that wrote the main text. It is thought that the Mohylian student who studied philosophy with Volchanskyi decided to forge his manuscript in order to continue his studies with the Jesuits. Additionally, the article discusses the phenomenon of textual borrowing by Mohylian philosophy teachers and suggests methodological approaches to interpreting and evaluating this practice.Стаття вводить у науковий обіг кілька прикладів дослівної текстуальної залежності між філософськими курсами Києво-Могилянської академії XVII–XVIII ст. і курсами, що викладались у єзуїтських колеґіумах Речі Посполитої. Перший випадок — це текстуальна залежність між курсом Іларіона Ярошевицького (1702/03 навч. р.) і двома рукописними курсами, збереженими в ІР НБУВ. Завдяки проведеній атрибуції цих рукописів з’ясовано, що перший з них — це курс Павела Завільського, викладений у Перемишльському єзуїтському колегіумі у 1688/89–1689/90 навч. рр., а другий — це курс Єжи Ґенґеля, прочитаний у Ярославському єзуїтському колегіумі у 1690/91–1691/92–1692/93 навч. рр. Ярошевицький здебільшого використовує курс Завільського, але вводить туди фрагменти курсу Ґенґеля, не вносячи багато змін до обох текстів. За припущенням автора статті, Ярошевицький використовує курси Завільського і Ґенґеля, оскільки слухав їх сам, коли студіював у єзуїтів. Другий випадок — це використання Платоном Малиновським (1721/22–1722/23 навч. рр.) тексту рукописного курсу, збереженого в ІР НБУВ. На підставі додаткових ознак вдалося встановити, що це філософський курс Францишека Понінського, викладений у Познані у 1687/88–1688/89 навч. рр. Могилянський професор використовує цей рукопис частково, переструктуровуючи його з власними корективами, а водночас використовуючи інші джерела, серед іншого курс Стефана Яворського, викладений у Київській академії у 1692/93–1693/94 навч. рр. Третій обговорений випадок — майже повний текстуальний збіг між могилянським курсом Йосифа Волчанського 1717/18–1718/1719 навч. рр., збереженим в ІР НБУВ, та ще одним рукописом ІР НБУВ, на титульній сторінці якого вказано, що цей курс було прочитано в Луцькому колеґіумі у 1717/18–1718/1719 навч. рр. Утім, аналіз показав, що насправді ця вказівка не відповідала дійсності: вона належала записувачу курсу Волчанського, гадано могилянському студентові, який слухав його в Києві, але умисне атрибутував єзуїтському колеґіумові, щоб продовжити тут навчання. Крім того, в статті обговорено сам феномен дослівного переписування текстів інших осіб у могилянських філософських курсах і запропоновано деякі методологічні вирішення інтерпретації та оцінки такої практики
Анальфабети у Підкамінському домініканському конвенті наприкінці ХVІІ — у ХVІІІ ст.
Full text linkThe article examines the educational competencies of the monks of the Pidkamin Dominican Convent based on the recorded forms of personal attestation of entries in the Book of Professions. The analysis shows, that 20% of the Dominicans in this convent did not use Latin but used Polish. Another 4,5% were analphabets, as evidenced by their inability to sign and atest the record with an equal-armed cross. This is also indicated by the accompanying notes about the inability to write for certain individuals. The study focuses on the Book of Professions itself, tracing the chronology and mechanisms of its compilation, the features of the record forms, and its potential as a historical source.It was established that all analphabets persons without exception were conversi, and the formation of this category of Dominicans in the community was traced. Special attention was given to the issues of affiliation of illiterate candidates: their geographical, and partly social origin; features of the probationary period or novitiate (cases of completing a three-year novitiate were identified, which we consider to be a general disregard for the norms established by general chapters regarding the maximum period of two years). Special attention was paid to the age characteristics of analphabets: age of entry into the community, length of service as: time of service, lifespan. It was found that conversi were not very mobile, often did not change their place of service at all.The article further analyzes the features of the spiritual and educational formations of analphabets in the Pidkamin Convent. It is found that conversi typically acquired their education prior to taking religious vows; afterward, they engaged primarily in manual labor within the monastery. Thus, the entry of an analphabets in the Book of Professions is rather a statement of fact. The Dominican educational model was separately traced, which made it possible to assert that the educational studies conducted in the Pidkamin Convent were aimed at other categories of Dominicans, and, therefore, it was stated that the Order, although limiting the number of illiterate conversi, still tolerated this category of Dominicans. Thus, analphabets constituted a small but integral part of the Dominican community in the Pidkamin convent during the 17th–18th centuries.У статті розглянуто освітні компетенції ченців Підкамінського домініканського конвенту на основі зафіксованих форм особистого завірення записів у Книзі професій. Виявлено, що 20% домініканців у цьому конвенті не володіли латиною, а послуговувалися польською. 4,5% були анальфабетами, про що свідчить їх невміння підписатися та завірення запису рівнораменним хрестом. Про це ж, для окремих осіб, говорять супровідні записи такого самого змісту. Особливої уваги у досліджені приділено самій Книзі професій, простежено час та механізми формування документа, особливості формулярів записів та джерельний потенціал. Констатовано, що всі анальфабети були конверсами, проаналізовано формування цієї категорії домініканців у спільноті. Окрему увагу зосереджено на афіліації неписьменних кандидатів: їхньому географічному та, почасти, соціальному походженню; особливостям випробувального терміну чи новіціяту (встановлено випадки трирічного новіціяту, що вказує на ігнорування норм постанов генеральних капітул про максимальний дворічний термін). Простежено вікові характеристики анальфабетів: вік вступу до спільноти, стаж конверсів, час служіння, тривалість життя. З’ясовано, що конверси були маломобільними, а часто взагалі не міняли місця свого служіння. Розглянуто особливості духовної та освітньої формацій анальфабетів, зокрема те, що конверси зазвичай здобували освіту перед складанням професій, натомість пізніше виконували фізичну працю в монастирі. Проаналізовано домініканську освітню модель, що дало підставу розцінити освітні студії у Підкамінському конвенті як спрямовані на інші категорії домініканців, а відтак, констатовано, що орден, хоч і обмежував кількість конверсів-анальфабетів, проте все ж сприймав їх за невід’ємну частину тогочасної спільноти Підкамінського конвенту
До історії першого народного училища у Києві
Full text linkThe article analyzes the factors of the foundation of the Kyiv Main Public School in 1789 and clarifies the circumstances of its closure in 1809. It traces the attitude of the state administration, local authorities and Kyiv residents to this school, established the numerical and social composition of teachers and students as well. It is noted that it provided primary and secondary education free of charge. It is stated that the Kyiv Main Public School became one of the opportunities for the imperial center to ensure the loyalty of subjects through russified education. The Russian state took into account the great historical significance of Kyiv for the imperial assertion in the region, but disregarded the ethnic origin of the local population — Ukrainians and Poles — introducing a Russian school, despite the fact that it used funds from the Polish Commission of National Education and the Kyiv city budget to maintain the school. Its establishment was supported by the Kyivans, which demonstrated their aspiration for education, their understanding of its social significance. In the best traditions of Magdeburg Law, the townspeople showed initiative and purchased premises for the school with their own funds, so that their children could receive the necessary education. The Kyiv Academy played a decisive role in providing the school with professional teachers and organizing its education, and its graduates associated their teaching and scientific activities with it. Over the twenty years of its existence, about 2000 children received education there. The overwhelming majority of pupils were limited to the basic level of education, which was provided in the primary classes. The Kyiv Main Public School did not stand the test of time and ceased to exist during the educational reforms of Alexander I, however, it served as a basis for opening other separate educational institutions in Kyiv — a gymnasium, district and parish schools — with clearly defined estate-based levels of education.Проаналізовано чинники заснування у 1789 р. Київського головного народного училища та з’ясовано обставини його закриття у 1809 р. Простежено ставлення державної адміністрації, місцевих органів влади та киян до цієї школи, встановлено чисельний і соціальний склад учителів та учнів. Зауважено, що у ньому безкоштовно надавалась початкова і середня освіта. Київське головне народне училище постало як один із засобів імперського центру забезпечити лояльність підданих через русифіковану освіту. Російська держава зважала на історичне значення Києва для імперського утвердження у краї, а тому запроваджувала російську школу. Етнічне походження місцевої людності — українців і поляків — до уваги не бралося попри те, що училище утримувалося на кошти річпосполитської Едукаційної комісії (Komisja Edukacji Narodowej) та міського бюджету Києва. Заснування училища було підтримане киянами, що свідчило про прагнення загалу до освіти й розуміння її соціальної значимості. У традиціях маґдебурзького права городяни виявили активність і придбали на кошти міста приміщення для училища. Вирішальну роль при забезпеченні школи професійними педагогами та налагодженні навчання зіграла Києво-Могилянська академія, вихованці якої почали тут викладати. За двадцять років існування школи в ній отримало знання близько 2 тисяч дітей, здебільшого на початковому рівні нижчих класів. Київське головне народне училище не витримало перевірки часом, припинивши своє існування в часи освітніх реформ Александра І, проте послужило солідною базою для відкриття у Києві нових навчальних закладів — гімназії вищих наук та повітових і парафіяльних шкіл з уточненими становими рівнями освіти