Perioperaciina Medicina (E-Journal)
Not a member yet
96 research outputs found
Sort by
Безпечна седація під час кесаревого розтину
Get PDFWith increasing maternal age caesarean section rates increase every year. Neuraxial anaesthesia is a method of choice for caesarean section; wide implementation of it has resulted in the reduction of maternal mortality from anaesthesia complications. Neuraxial anaesthesia also lets the patient remain conscious during birth as well as actively participate in the delivery. On the other hand, levels of stress and anxiety are higher compared to vaginal birth, consequently, in a few cases, sedation is needed. There is described a lot of sedation methods including using nitrous oxide, propofol, benzodiazepines, opioids, and dexmedetomidine. Considering the results of studies published in contemporary literature, safe sedation can be provided, even prior to the beginning of cesarean section and anaesthesia.Вследствие повышения среднего возраста рожениц частота кесарева сечения увеличивается ежегодно. Нейроаксиальная анестезия является методикой выбора для операции кесарева сечения, и именно ее широкое внедрение позволило снизить материнскую смертность, связанную с осложнениями анестезии. Она также позволяет пациентке оставаться в сознании во время рождения ребенка, принимать активное участие в процессе. В то же время, уровень тревоги и стресса во время кесарева сечения выше, нежели во время вагинальных родов, поэтому во многих случаях возникает необходимость в седации. Предложено множество методов седации, включая закись азота, пропофол, бензодиазепины, опиоиды и дексмедетомидин. Согласно результатам работ, представленных в современной литературе, безопасная седация может быть проведена даже перед началом операции и анестезии.Внаслідок підвищення середнього віку породіль частота кесаревого розтину зростає з року в рік. Нейроаксіальна анестезія є методикою вибору для операції кесаревого розтину, і саме її впровадження дозволило знизити материнську смертність, пов’язану з ускладненнями анестезії. Вона також дозволяє пацієнтці бути у свідомості під час народження дитини, брати активну участь у процесі. Втім, рівень тривоги і стресу під час кесаревого розтину вищий, ніж під час вагінальних пологів, тому в багатьох випадках виникає потреба в седації. Запропоновано багато методів седації, які включають закис азоту, пропофол, бензодіазепіни, опіоїди та дексмедетомідин. За результатами робіт, представлених в сучасній літературі, безпечна седація може бути проведена навіть до початку кесаревого розтину та анестезії
Оцінка ефективності схеми фармакотерапії “ТРІО” у пацієнтів із хронічною артеріальною недостатністю ІІb–ІІІ
Get PDFBackground. Despite constant progress in the study of the etiopathogenetic aspects of the disease, the development and implementation of new methods of treatment, the search for optimal pharmacotherapy regimens, the problem of occlusion disease of the peripheral arteries of the lower extremities continues to be extremely relevant.
The aim of the study was to evaluate the effectiveness of the “TRIO” pharmacotherapy regimen in patients with chronic arterial insufficiency IIb-III.
Materials and methods. According to the aims and objectives, 45 patients with a confirmed diagnosis of peripheral arterial occlusive disease of the lower extremities and chronic arterial insufficiency IIb-III were included in the study. All patients from the study population were randomly divided into two groups. Patients from experimental group received “TRIO” pharmacotherapy (Latren, Rheosorbilact, Tivortin). Patients from comparison group received medical therapy with Rheosorbilact and Tivortin.
Results. The duration of hospital stay was significantly shorter (p < 0.01) in the experimental group (7.9 ± 0.97 days) than in the comparison group (9.8 ± 1.63 days). After treatment painless walking distance and peripheral oxygen saturation were significantly greater (p < 0.01) in the experimental group (126.25 ± 72.16 m and 90.65 ± 5.07 %, respectively) than in the comparison group (54.20 ± 33.59 m and 79.48 ± 6.91 %, respectively). At the same time, the intensity of pain was significantly lower (p < 0.01) in the experimental group (3.25 ± 1.68 points) than in the comparison group (4.80 ± 1.53 points). The values of the ankle-brachial pressure index were not differing (p < 0.05) in both groups (0.49 ± 0.16 and 0.51 ± 0.17 for the experimental group and comparison group, respectively).
Conclusions. “TRIO” pharmacotherapy regimen in patients with chronic arterial insufficiency IIb–III allows to improve the basic indicators of the functional state of the microvasculature of the lower extremities.Актуальность. Несмотря на постоянный прогресс в изучении этиопатогенетических аспектов заболевания и разработку и внедрение новых методов лечения, поиск оптимальных схем фармакотерапии, проблематика окклюзионной болезни периферических артерий нижних конечностей продолжает оставаться чрезвычайно актуальной.
Цель исследования – оценить эффективность схемы фармакотерапии “ТРИО” у пациентов с хронической артериальной недостаточностью IIb–III.
Материалы и методы. Согласно целям и задачам, в исследование были включены 45 пациентов с подтвержденным диагнозом окклюзионной болезни периферических артерий нижних конечностей и хронической артериальной недостаточностью IIb–III. Все пациенты из исследуемого контингента случайным образом были разделены на две группы. Пациентам исследуемой группы назначали консервативную терапию по схеме “ТРИО” (Латрен, Реосорбилакт, Тивортин), группы сравнения – Реосорбилакт и Тивортин.
Результаты. Продолжительность пребывания в стационаре была достоверно меньше (p < 0,01) в исследуемой группе (7,9 ± 0,97 дней), чем в группе сравнения (9,8 ± 1,63 дней). После проведенного лечения дистанция безболевой ходьбы и периферическая кислородная сатурация были достоверно больше (p < 0,01) в исследуемой группе (126,25 ± 72,1 м и 90,65 ± 5,07 %, соответственно), чем в группе сравнения (54,20 ± 33,59ми 79,48 ± 6,91%, соответственно). В то же время, интенсивность болевого синдрома была достоверно меньше (p < 0,01) в исследуемой группе (3,25 ± 1,68 баллов), чем в группе сравнения (4,80 ± 1,53 баллов). Значения лодыжечно-плечевого индекса достоверно не отличались (p > 0,05) в обеих группах (0,49 ± 0,16 и 0,51 ± 0,17 для исследуемой группы и группы сравнения, соответственно).
Выводы. Назначение фармакологических препаратов по схеме “ТРИО” пациентам с хронической артериальной недостаточностью IIb–III позволяет улучшить основные показатели функционального состояния микроциркуляторного русла нижних конечностей.Актуальність. Незважаючи на постійний прогрес у вивченні етіопатогенетичних аспектів захворювання та розробку і впровадження нових методів лікування, пошук оптимальних схем фармакотерапії, проблематика оклюзійної хвороби периферичних артерій нижніх кінцівок продовжує залишатися надзвичайно актуальною.
Мета дослідження – оцінити ефективність схеми фармакотерапії “ТРІО” у пацієнтів із хронічною артеріальною недостатністю ІІb–ІІІ.
Матеріали і методи. Відповідно до мети і завдань, у дослідження було включено 45 пацієнтів із підтвердженим діагнозом оклюзійної хвороби периферичних артерій нижніх кінцівок та хронічною артеріальною недостатністю ІІb–ІІІ. Всі пацієнти з досліджуваного контингенту випадковим чином були розподілені на дві групи. Пацієнтам дослідної групи призначали консервативну терапію за схемою “ТРІО” (Латрен, Реосорбілакт, Тівортін), групи порівняння – Реосорбілакт та Тівортін.
Результати. Тривалість перебування у стаціонарі була достовірно меншою (p < 0,01) у дослідній групі (7,9 ± 0,97 днів), ніж у групі порівняння (9,8 ± 1,63 днів). Після проведеного лікування дистанція безбольової ходьби та периферична киснева сатурація були достовірно більшими (p < 0,01) у дослідній групі (126,25 ± 72,16 м та 90,65 ± 5,07 %, відповідно), ніж у групі порівняння (54,20 ± 33,59 м та 79,48 ± 6,91 %, відповідно). Натомість, інтенсивність больового синдрому була достовірно меншою (p < 0,01) у дослідній групі (3,25 ± 1,68 балів), ніж у групі порівняння (4,80 ± 1,53 балів). Значення кісточково-плечового індексу достовірно не відрізнялися (p > 0,05) в обох групах (0,49 ± 0,16 та 0,51 ± 0,17 для дослідної групи та групи порівняння, відповідно).
Висновки. Призначення фармакологічних препаратів по схемі “ТРІО” пацієнтам із хронічною артеріальною недостатністю ІІb–ІІІ дозволяє покращити основні показники функціонального стану мікроциркуляторного русла нижніх кінцівок
Місце сучасних α-2-агоністів в інтраопераційній седації пацієнтів травматологічного / ортопедичного профілю
No full textModern traumatological operations have a number of features: duration, a large pool of age-related patients with low functional reserves, forced position of the body, operations are often under regional anesthesia with a conserved consciousness, which requires special attention from the anesthesiologist. Intraoperative sedation by intravenous agents is used to prevent stress reactions associated with the effect of the patient’s presence on the operation. One of the classes is α-2 adrenergic agonists, drugs with antinociceptive, anxiolytic, sympatholytic activity, and at the same time, they have a number of side effects in the form of hypo/ hypertension, vasospasm, bradycardia. In this article the place of the modern α-2 agonist dexmedetomedine in the schemes of perioperative management of patients with skeletal injury was considered.Современные травматологические операции имеют ряд особенностей. Это: длительность, большой пул возрастных пациентов с низкими функциональными резервами, вынужденное положение тела, часто операции в условиях регионарной анестезии с сохраненным сознанием, что требует особого внимания со стороны анестезиолога. Для профилактики стрессовых реакций, связанных с эффектом присутствия пациента на операции, используется интраоперационная седация внутривенными агентами. Одним из классов являются α-2-адреномиметики, препараты, обладающие антиноцицептивной, анксиолитической, симпатолитической активностью, и вместе с этим имеющие ряд побочных эффектов в виде гипо-/ гипертензии, вазоспазма, брадикардии. Рассмотрено место современного α-2-агониста дексмедетомидина в схемах периоперационного менеджмента пациентов со скелетной травмой.Сучасні травматологічні операції мають ряд особливостей. Це: тривалість, великий пул вікових пацієнтів з низькими функціональними резервами, вимушене положення тіла, часто операції в умовах регіонарної анестезії зі збереженою свідомістю, що вимагає особливої уваги з боку анестезіолога. Для профілактики стресових реакцій, пов’язаних з ефектом присутності пацієнта на операції, використовується інтраопераційна седація внутрішньовенними агентами. Одним із класів є α-2-адреноміметики, препарати, що володіють антиноцицептивною, анксіолітичною, симпатолітичною активністю, і поряд з цим мають ряд побічних ефектів у вигляді гіпо-/ гіпертензії, вазоспазму, брадикардії. Розглянуто місце сучасного α-2-агоніста дексмедетомідину в схемах періопераційного менеджменту пацієнтів зі скелетною травмою
Сучасні підходи до корекції гемодинамічних порушень у хворих на тяжку поєднану травму
Get PDFBackground. The choice of a rational program of infusion therapy for severe trauma remains an urgent problem. Crystalloid solutions are used as the main infusion media, but data on the effect of balanced multicomponent solutions on the hemodynamic profile in patients with severe trauma in the literature are almost absent.
The aim: to investigate the possibility of correction of hemodynamic disorders in patients with severe combined trauma with the use of a modern multicomponent drug based on a 6% solution of sorbitol (reosorbilact).
Material and methods: a total of 60 patients with severe combined trauma and the clinic of degree I–II traumatic shock aged 18 to 46 years were examined. Patients were divided into two groups: 1st group (n = 30) – patients who included in the standard complex of intensive care (IС) reosorbilact at a dose of 8–10 ml/kg body weight; 2nd group (n = 30) – patients who underwent a standard IС complex.
Results: administration of reosorbilact resulted in a decrease in extracellular fluid volume, an increase in BCC and a transition from hypokinetic to eukinetic circulation within 3 hours of infusion and persisted for up to 6 hours after infusion (p < 0.01). The introduction of adrenomimetics were required: before the study in groups 1 and 2 – 7 (23.3 %) and 6 (20.0 %) patients, after 6 hours – respectively 1 (3.3 %) and 4 (13.3 %), and one day after the introduction of reosorbilact no patient required the introduction of adrenomimetics, whereas in group 2 such patients were 3 (10.0 %, p < 0.05).
Conclusions. The use of balanced multicomponent solutions based on sorbitol is accompanied by a change in the hypokinetic type of blood circulation to eukinetic, lack of interhydration hyperhydration, rapid stabilization of hemodynamic parameters and reduced need for adrenomimetic support. Conflict of interest: absentОбоснование. Выбор рациональной программы инфузионной терапии при тяжелой травме остается актуальной проблемой. В качестве основных инфузионных сред используются кристаллоидные растворы, однако данные о влиянии сбалансированных многокомпонентных растворов на гемодинамический профиль у больных с тяжелой травмой в литературе практически отсутствуют.
Цель: исследовать возможности коррекции гемодинамических нарушений у больных с тяжелой сочетанной травмой с помощью применения современного многокомпонентного препарата на основе 6 % раствора сорбитола (реосорбилакта).
Материал и методы исследования: всего было обследовано 60 больных с тяжелой сочетанной травмой и клиникой травматического шока I–II степени в возрасте от 18 до 46 лет. Больные были разделены на две группы: первая группа (n = 30) – больные, которым в стандартный комплекс интенсивной терапии (ИТ) был включен реосорбилакт в дозе 8–10 мл/кг массы тела. Вторая группа (n = 30) – больные, которым проводился стандартный комплекс ИТ.
Результаты: введение реосорбилакта приводило к снижению объема внеклеточной жидкости, увеличению ОЦК и переходу гипокинетического режима кровообращения в эукинетический уже в первые часы после начала инфузии, который сохранялся до 6 часов после окончания инфузии (p < 0,01). Введения адреномиметиков в 1 и 2 группах требовали: перед началом исследования – 7 (23,3 %) и 6 (20,0 %) больных, через 6 часов – 1 (3,3 %) и 4 (13,3 %) соответственно, а через сутки после введения реосорбилакта ни один больной не нуждался во введении адреномиметиков, тогда как в группе 2 таких больных было 3 (10,0 %, p< 0,05).
Выводы: Применение сбалансированных многокомпонентных растворов на основе сорбитола сопровождается изменением гипокинетического типа кровообращения на эукинетический, отсутствием гипергидратации интерстиция, быстрой стабилизацией показателей гемодинамики и уменьшением потребности в адреномиметической поддержке. Конфликт интересов: отсутствует.Обґрунтування. Вибір раціональної програми інфузійної терапії при тяжкій травмі залишається актуальною проблемою. В якості основних інфузійних середовищ використовують кристалоїдні розчини, проте дані про вплив збалансованих багатокомпонентних розчинів на гемодинамічний профіль у хворих із тяжкою травмою у літературі практично відсутні.
Мета: дослідити можливості корекції гемодинамічних порушень у хворих на тяжку поєднану травму із застосуванням сучасного багатокомпонентного препарату на основі 6 % розчину сорбітолу (реосорбілакту).
Матеріал і методи дослідження: загалом було обстежено 60 хворих з тяжкою поєднаною травмою і клінікою травматичного шоку I–II ступеня у віці від 18 до 46 років. Хворих було поділено на дві групи: 1-ша група (n = 30) – хворі, яким у стандартний комплекс інтенсивної терапії (ІТ) було включено реосорбілакт у дозі 8–10 мл/кг маси тіла; 2-га група (n = 30) хворих, яким проводився стандартний комплекс ІТ.
Результати: введення реосорбілакту призводило до зниження об’єму позаклітинної рідини, збільшення ОЦК і переходу гіпокінетичного режиму кровообігу в еукінетичний вже протягом перших годин від початку інфузії, який зберігався до 6 годин після закінчення інфузії (p < 0,01). Введення адреноміметиків потребували: перед початком дослідження в 1 та 2 групах 7 (23,3 %) і 6 (20,0 %) хворих, через 6 годин – відповідно 1 (3,3 %) та 4 (13,3 %), а через добу після введення реосорбілакту жоден хворий не потребував уведення адреноміметиків, тоді як в групі 2 таких хворих було 3 (10,0 %, p < 0,05).
Висновки: Застосування збалансованих багатокомпонентних розчинів на основі сорбітолу супроводжується зміною гіпокінетичного типу кровообігу на еукінетичний, відсутністю гіпергідратації інтерстицію, швидкою стабілізацією показників гемодинаміки та зменшенням потреби в адреноміметичній підтримці. Конфлікт інтересів: відсутній
Особливості лікування сепсису у хворих з опіковою хворобою
Get PDFBackground. There are several differences between sepsis surgical patients and burn sepsis. The effects of mediators and pathogens lasts for months if burn injury is greater than 30 % TBSA. The purpose is to improve the fluid therapy regimens for burn septicotoxemia and burn sepsis.
Materials and methods. The study is based on the observation of 52 patients with burn sepsis treated at the Kyiv City Clinical Hospital No. 2 during 2017–2019. The patients were divided into three groups: first group received Ringer lactate, sodium chloride and other iso-osmolar solutions, second group – Ringer lactate + Reosorbylact at a dose of 10 ml/kg per day, third group – Ringer lactate + Reosorbylact at a dose of 15 ml/kg per day.
Result. Patients received plasma to correct the wrapping system, 20 % albumin was administered when total protein level was below 50g/l. Daily use of Reosorbylact at a dose of 10–15 ml/mg helped to reduce the number of leukocytes, leukocyte intoxication index, low molecular weight metabolites (urea and creatinine), as well as the content of MSM in plasma (1.6 times), and reduce the activity of AST and ALT, lowering the level of CRР. During the observation in patients of groups 2 and 3 there was a significantly lower heart rate than in the group of crystalloids (P = 0.002), as well as higher mean blood pressure (P = 0.03), an increase in diuresis. The 24-hour fluid balance in the patients of the study groups was respectively: 64 ml/kg; 60 ml/kg and 52 ml/kg. Septic shock developed in 15.7 %, 11.8 % and 12.5 % patients of the study groups. Patients had a shorter duration of treatment with vasopressors (2.8 ± 1.5 days vs. 4.7 ± 1.4 days).
Conclusions:
The use of reosorbylact for patients with burn sepsis has led to a decrease in the overall fluid balance during the day.
The incidence of septic shock decreased by 3.9 % and 3.2 % in the groups where Reosorbylact was used, the duration of vasopressor treatment decreased by 0.4 and 1.9 days.
The detoxication and hemodynamic effect of Reosorbylact has been proved.
A dose-dependent effect of Reosorbylact was observed.
The study had some limitations. Thus, the conclusion of the study needs further study with more samplingВведение. Существует несколько различий между сепсисом у хирургических пациентов и ожоговым сепсисом. А при площади ожогового поражения более 40–50% поверхности тела влияние медиаторов и возбудителей болезней длится месяцами.
Цель. Улучшить результаты лечения сепсиса у больных с тяжелой термической травмой путем усовершенствования схем инфузионной терапии.
Материалы и методы. Исследование основывается на наблюдении за 52 пациентами с ожоговым сепсисом, проходившими лечение в Киевской городской клинической больницы № 2 в течение 2017–2019 гг. Пациентов разделили на три группы: пациенты первой группы получали лактат Рингера, хлорид натрия и другие изоосмолярные растворы, второй группы – лактат Рингера + Реосорбилакт в дозе 10 мл/кг в сутки, пациенты третьей группы – лактат Рингера + Реосорбилакт в дозе 15 мл/кг в сутки. Пациенты получали плазму для коррекции свертывающей системы, раствор 20% альбумина – при общем уровне белка ниже 50 г/л.
Результаты. Ежедневное использование Реосорбилакта в дозе 10–15 мл/мг способствовало снижению количества лейкоцитов, индекса интоксикации лейкоцитов, низкомолекулярных метаболитов (мочевины и креатинина), а также содержания МСМ в плазме крови (в 1,6 раза), снижению активности AсАT и AлАT, уровня C-РБ. Во время наблюдения у пациентов 2 и 3 групп наблюдалась значительно более низкая частота сердечных сокращений, чем в группе изоосмолярных кристаллоидов (P = 0,002), а также повышение среднего артериального давления (P = 0,03) и увеличение диуреза. Суточный водный баланс у пациентов исследуемых групп составил соответственно 64 мл/кг, 60 мл/кг и 52 мл/кг. Пациенты в группах Рео 10 мл/кг и Рео 15 мл/кг имели более низкую частоту развития септического шока (11,8% и 12,5% против 15,7% в группе изоосмолярных кристаллоидов), а также более короткую продолжительность лечения вазопрессорами (2, 8 ± 1,5 суток против 4,7 ± 1,4 суток (р < 0,001).
Выводы:
Применение Реосорбилакта у пациентов с ожоговым сепсисом привело к снижению общего баланса жидкости в течение суток, увеличению САД и диуреза.
Частота септического шока уменьшилась на 3,9% и 3,2% в группах, где применялся Реосорбилакт; продолжительность лечения вазопрессорами сократилась на 0,4 суток и 1,9 суток во второй и третьей группах соответственно.
Доказан детоксикационный и гемодинамический эффект использования Реосорбилакта.
Наблюдался дозозависимый эффект Реосорбилакта.
Примечание. Исследование имело некоторые ограничения. Таким образом, вывод исследования требует дальнейшего изучения с большим объемом выборки.Вступ. Існує декілька відмінностей між сепсисом у хірургічних пацієнтів та опіковим сепсисом. А при площі опікового ураження понад 40–50 % поверхні тіла вплив медіаторів та збудників хвороб триває місяцями.
Мета. Покращити результати лікування сепсису у хворих з тяжкою термічною травмою шляхом удосконалення схем інфузійної терапії.
Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на спостереженні за 52 пацієнтами з опіковим сепсисом, які проходили лікування у Київській міській клінічній лікарні № 2 протягом 2017–2019 рр. Пацієнтів розділили на три групи: пацієнти першої групи отримували лактат Рінгера, хлорид натрію та інші ізоосмолярні розчини, другої групи – лактат Рінгера + Реосорбілакт у дозі 10 мл/кг на добу, пацієнти третьої групи – лактат Рінгера + Реосорбілакт у дозі 15 мл/кг на добу. Пацієнти отримували плазму для корекції системи згортання, розчин 20 % альбуміну – при загальному рівні білка нижче 50 г/л.
Результати. Щоденне використання Реосорбілакту в дозі 10–15 мл/мг сприяло зниженню кількості лейкоцитів, індексу інтоксикації лейкоцитів, низькомолекулярних метаболітів (сечовини та креатиніну), а також вмісту МСМ у плазмі крові (в 1,6 раза), зниженню активності AсАT і AлАT, рівня C-РБ. Під час спостереження у пацієнтів 2 та 3 груп спостерігалась значно нижча частота серцевих скорочень, ніж у групі ізоосмолярних кристалоїдів (P = 0,002), а також підвищення середнього артеріального тиску (P = 0,03) та збільшення діурезу. Добовий водний баланс у пацієнтів досліджуваних груп становив відповідно: 64 мл/кг, 60 мл/кг і 52 мл/кг. Пацієнти в групах Рео 10 мл/кг і Рео 15 мл/кг мали нижчу частоту розвитку септичного шоку (11,8 % і 12,5 % проти 15,7 % у групі ізоосмолярних кристалоїдів), а також коротшу тривалість лікування вазопресорами (2,8 ± 1,5 доби проти 4,7 ± 1,4 доби (р < 0,001).
Висновки:
Застосування Реосорбілакту у пацієнтів з опіковим сепсисом призвело до зниження загального балансу рідини протягом доби, збільшення САТ та діурезу.
Частота септичного шоку зменшилась на 3,9 % та 3,2 % у групах, де застосовувався Реосорбілакт; тривалість лікування вазопресорами скоротилась на 0,4 доби та 1,9 доби у другій і третій групах відповідно.
Доведено детоксикаційний та гемодинамічний ефект використання Реосорбілакту.
Спостерігався дозозалежний ефект Реосорбілакту.
Примітка. Дослідження мало деякі обмеження. Таким чином, висновок дослідження потребує подальшого вивчення з більшим обсягом вибірки
Досвід використання дексмедетомідину для седації в умовах відділення реанімації у пацієнтів з пневмоніями
Get PDFThe experience of using dexmedetomedine for sedation with respiratory disorders of varying severity has been known for a long time. This article examined two clinical cases in which dexmedetomedine was used for connection and adaptation of patients to mechanical ventilation of lungs. The purpose of the work is evaluation of the effectiveness and depth of sedation with varying degrees of respiratory failure, as well as the effect of dexmedetomedine on respiration.Довольно давно известен опыт использования дексмедетомидина с целью седации при нарушениях дыхания различной степени тяжести. В этой статье будет рассмотрено два клинических случая, в которых использовался дексмедетомидин для перевода и с последующей адаптацией пациентов к ИВЛ. Целью работы является оценка эффективности и глубины седации при различной степени нарушения дыхания, а также влияние дексмедетомидина на дыханиеДоволі давно відомий досвід використання дексмедетомідину з метою седації при порушеннях дихання різного ступеня важкості. У цій статті буде розглянуто два клінічних випадки, в яких використовувався дексмедетомідин для переведення та з наступною адаптацією пацієнтів до штучної вентиляції легень. Метою роботи є оцінка ефективності та глибини седації при різних ступенях порушення дихання, а також вплив дексмедетомідину на дихання
Дексмедетомідин для седації в інтенсивній терапії. Огляд літератури та клінічний досвід
Get PDFDexmedetomidine is a fairly new and promising drug for use in intensive care and surgery. Due to the fact that it is an agonist of alpha-2-adrenoceptors, dexmedetomidine has an analgesic, sedative effect and affects hemodynamic parameters. Due to the fact that dexmedetomedin does not have the ability to suppress respiration, it is used in patients with respiratory disorders. Dexmedetomidine has minimal side effects and a wide range of uses.Дексмедетомидин — довольно новый и перспективный препарат для использования в интенсивной терапии и при оперативных вмешательствах. Учитывая то, что он является агонистом альфа-2-адренорецепторов, дексмедетомидин имеет анальгетический, седативный эффект и влияет на показатели гемодинамики. Благодаря тому, что дексмедетомидин не обладает способностью подавлять дыхание, он может использоваться у пациентов с нарушением дыхания. Дексмедетомидин имеет минимальное количество побочных эффектов и широкий спектр использования.Дексмедетомідин є доволі новим і перспективним препаратом у використанні в інтенсивній терапії та при оперативних втручаннях. Враховуючи те, що він є агоністом альфа-2-адренорецепторів, дексмедетомідин має аналгетичний, седативний ефект і впливає на показники гемодинаміки. Завдяки тому, що дексмедетомідин не має здатності пригнічувати дихання, він може використовуватись у пацієнтів з порушенням дихання. Дексмедетомідин має мінімальну кількість побічних ефектів та широкий спектр використання
Клінічний випадок налагодження венозного доступу у дитини з ВВР ССС – пентадою Кантрелл
Get PDFIn the presented article, there is a clinical case of difficulties in the production of a venous catheter in a child with congenital malformation of the cardiovascular system (with an abnormal arrangement of blood vessels) There was described the catheterization of the right femoral vein with ultrasound navigation. Possible alternative ways of solving this problem were considered.В представленной статье описывается клинический случай трудностей постановки венозного катетера у ребенка с врожденным пороком развития сердечно-сосудистой системы (с аномальным расположением сосудов) и описана катетеризация правой бедренной вены с помощью ультразвуковой визуализации. Рассмотрены возможные альтернативные пути решения данной проблемы.У представленій статті описується клінічний випадок труднощів постановки венозного катетера у дитини з вродженою вадою розвитку серцево-судинної системи (з аномальним розташуванням судин) та описано катетеризацію правої стегнової вени за допомогою ультразвукової візуалізації. Розглянуті можливі альтернативні шляхи вирішення даної проблеми
Вибір внутрішньосудинного катетера: сучасний погляд і власний досві
Get PDFThe choice of an intravascular cannula (catheter) is a rather difficult and important issue in modern medicine, especially in the anesthesiology and intensive care unit. In today’s market there are many variants of cannulas, which differ in size and material. As for the size of the cannula, the issue is resolved. The American Medical Device Manufacturers Association proposed measuring the outer diameter of cannulas in “gauge” G. The European Standard ISO 10555.5 regulates the outer diameter of cannulas in millimeters and states that each catheter should have a color marker indicating the nominal outer tube. Color marking helps to find quickly the right size of cannula in extreme situations. The marking of cannulas in “gauge” G and mm is made on the packaging of the product. As to the choice of material, the question remains open. Therefore, in this article, we decided to cover the issue of choice of intravascular cannulas on the material. We have also developed some practical guidelines that facilitate catheterization of peripheral veins and allow cannula to stay longer in the vein. This article will be interesting for doctors and nursing staff.Выбор внутрисосудистой канюли (катетера) – это достаточно тяжелый и важный вопрос в современной медицине, особенно в отделении анестезиологии и интенсивной терапии. На современном рынке существует множество вариантов канюль, которые отличаются по размерам и по материалам. Относительно размера канюль вопрос решен. Американская ассоциация производителей медицинских изделий предложила измерять внешний диаметр канюль в “гейчах” (G). Европейский стандарт ИСО 10555.5 регламентирует обозначать внешний диаметр канюль в миллиметрах и говорит о том, что каждый катетер должен иметь цветную маркировку, указывающую на номинальный внешний диаметр трубки катетера. Цветная маркировка помогает быстро подобрать нужный размер канюли в экстремальных ситуациях. Маркировка канюль в “гейчах” (G) и мм выносится на упаковку изделия. По выбору материала вопрос остается открытым. Поэтому в данной статье мы решили осветить вопрос выбора внутрисосудистых канюль именно по материалу. Также мы разработали некоторые практические рекомендации, которые облегчают катетеризацию периферических вен и обеспечивают долгий срок пребывания канюли в вене. Данная статья будет интересна для врачей и среднего медицинского персонала.Вибір внутрішньосудинної канюлі (катетера) – це досить важке і важливе питання у сучасній медицині, особливо у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. На сучасному ринку існує безліч варіантів канюль, які відрізняються за розмірами і за матеріалами. Стосовно розміру канюль питання вирішене. Американська асоціація виробників медичних виробів запропонувала вимірювати зовнішній діаметр канюль у “гейчах” (G). Європейський стандарт ІSО 10555.5 регламентує позначати зовнішній діаметр канюль у міліметрах і говорить про те, що кожен катетер повинен мати кольорове маркування, яке вказує на номінальний зовнішній діаметр трубки катетера. Кольорове маркування допомагає швидко підібрати потрібний розмір канюлі в екстремальних ситуаціях. Маркування канюль у “гейчах” (G) і мм виноситься на упаковку виробу. Щодо вибору матеріалу питання залишається відкритим. Тому в даній статті ми вирішили висвітлити питання вибору внутрішньосудинних канюль саме за матеріалом. Також ми розробили деякі практичні рекомендації, які полегшують катетеризацію периферичних вен та забезпечують довший термін перебування канюлі у вені. Дана стаття буде цікава для лікарів та середнього медичного персоналу
Особливості перебігу ранового процесу в гострому періоді опікової хвороби залежно від використаного антисептика
Get PDFBackground. Burn injury, as one of the most common types of trauma, requires a comprehensive approach to treatment, including surgical and conservative treatment with effective post-burn wound protection. One of the main obstacles to wound healing is purulent-infectious complications, for prevention of which antiseptics are widely used.
The aim is to study the microbiological, histological features of the wound healing course in the acute period of burn disease with the use of various antiseptics.
Materials and methods. In the research there were involved 44 patients with burns (burn area 10–20 % of the body surface), treated in the Clinical Center for Thermal Injury and Plastic Surgery of Communal Non-Commercial Enterprise “Vinnytsia Regional Clinical Hospital named after M. I. Pirogov” (2018–2019). Depending on the antiseptic therapy, these patients were divided into three observation groups. Patients in the 1st study group (n = 15; mean age 48.07 ± 12.05 years) were treated with 2.0 % povidone-iodine during dressing. In the 2nd group (n = 15; mean age – 48.53 ± 14.76 years) antiseptic based on 0.02 % decamethoxin was used. In patients of the comparison group (n = 14; mean age – 47.71 ± 12.39 years) a solution of 10.0 % NaCl was administrated for topical wound management. Microbiological assessment of the condition of the wound surface (on 3, 7, 14, 21 days) and histological examination of tissue samples from the bottom of the wound (on 3, 7, 14 days) were carried out by means of standard methods.
Results. Under the use of antiseptic agents based on 2.0 % povidone-iodine and 0.02 % decamethoxin during the treatment period in patients with burns up to 14 days, an effective reduction in the number of conditionally pathogenic microorganisms on the wound surface to lg (4.8 ± 0.4) and lg (3.06 ± 0.5) CFU/ml, respectively, was registered and it was significantly 1.5 times lower than that based on 10 % sodium chloride solution (p < 0.05). When applying decamethoxin for 14 days at the same time as the eradication of conditionally pathogenic microorganisms, moderate colonization of wounds was registered by representatives of normal skin microbiota (Corynebacterium spp., S. epidermidis). Histologically, there was found that with the use of 2.0 % povidone-iodine, the wound healing course was accompanied by a marked decrease in inflammation signs, as well as a pronounced inhibition of the formation of granulation tissue (10–14 days). The use of 0.02 % decamethoxin was accompanied by the formation of granulation tissue of sufficient maturity for atodermoplasty, in the presence of signs of inflammatory cellular reaction with the presence in the superficial parts of the bottom of the post-burn wounds of the fibrinoid layer, with signs of permanent formation of new hemocapillaries in it, surrounded by a thin argyrophilic mesh. When using a hypertonic sodium chloride solution before autodermoplasty, the granulation tissue had signs of uneven inflammatory cell infiltration. Signs of leukocyte-necrotic tissue changes, fibrinoid-leukocyte layers with fragments of tissue detritus, signs of resuscularization of granulation tissue were recorded.
Conclusion. Microbiological data strongly suggest the efficacy of 0.02 % decamethoxin and 2.0 % povidone-iodine in reducing microbial wound colonization infection compared to 10.0 % NaCl. The use of antiseptics and hypertonic sodium chloride solution in the acute period of burn disease provides a marked reduction in histological signs of inflammation in the wound with a noticeable positive effect of decamethoxin and 10.0 % NaCl on the formation of granulations and their revascularization compared with povidone-iodine (p < 0.001).Актуальность. Ожоговая травма как один из самых распространенных видов травматизма требует комплексного подхода к лечению, включая хирургическое и консервативное лечение с применением эффективных средств защиты послеожоговых ран. Одним из основных препятствий ранозаживлению являются гнойно-инфекционные осложнения, для профилактики которых широко применяют антисептики.
Цель – изучить микробиологические, гистологические особенности течения раневого процесса в остром периоде ожоговой болезни в условиях применения различных антисептиков.
Материалы и методы. В исследовании приняли участие 44 пациентов с ожогами площадью поражения 10–20 % поверхности тела, которых лечили в условиях Клинического центра термической травмы и пластической хирургии НКП “Винницкой областной клинической больницы им. Н. И. Пирогова” (2018–2019 гг.). В зависимости от антисептикотерапии больные были разделены на три группы наблюдения. Пациентам первой исследуемой группы (n = 15, средний возраст – 48,07 ± 12,05 лет) во время перевязок обработку раневой поверхности проводили 2,0 % повидон-йодом. Во второй группе (n = 15, средний возраст – 48,53 ± 14,76 лет) использовали антисептическое средство на основе 0,02 % декаметоксина. У пациентов группы сравнения (n = 14, средний возраст – 47,71 ± 12,39 лет) для обработки поверхности ран применяли раствор 10,0 % NaCl. Проводили микробиологическую оценку состояния раневой поверхности (3, 7, 14, 21 сутки) и гистологическое исследование полученных путем инцизионной биопсии образцов тканей со дна раны (3, 7, 14 суток) общеизвестными стандартными методами.
Результаты. При применении антисептических средств на основе 2,0 % повидон-йода и 0,02 % декаметоксина в течение периода лечения пациентов с ожогами до 14 суток установлено эффективное уменьшение количества условно-патогенных микроорганизмов на поверхности ран в соответствии с lg (4,8 ± 0,4) и lg (3,06 ± 0,5) КОЕ/мл, что достоверно было в 1,5 раза меньше, чем при применении 10 % раствора хлорида натрия (p < 0,05). При применении декаметоксина на 14 сутки, одновременно с эрадикацией условно-патогенных микроорганизмов, регистрировали умеренную колонизацию ран представителями нормальной микробиоты кожи (Corynebacterium spp., S. epidermidis). Гистологически было установлено, что при применении 2,0 % повидон-йода течение раневого процесса сопровождалось заметным уменьшением признаков воспаления, а также выраженным угнетением формирования грануляционной ткани (10–14 сутки). Использование 0,02 % декаметоксина сопровождалось формированием грануляционной ткани достаточной зрелости для проведения аутодермопластики, при наличии признаков воспалительной клеточной реакции с наличием в поверхностных отделах дна послеожоговых ран фибриноидного слоя, с признаками перманентного образования в нем новых гемокапилляров, окруженных тонкой аргирофильной сеткой. При использовании гипертонического раствора натрия хлорида перед аутодермопластикой грануляционная ткань имела признаки неравномерной воспалительной клеточной инфильтрации. Регистрировали признаки лейкоцитарно-некротических изменений тканей, фибриноидно-лейкоцитарные наслоения с фрагментами тканевого детрита, признаки реваскуляризации грануляционной ткани.
Выводы. Данные микробиологического исследования убедительно свидетельствуют об эффективности применения 0,02 % декаметоксина и 2,0 % повидон-йода в уменьшении микробной инфекции колонизации ран по сравнению с 10,0 % NaCl. Применение антисептиков и гипертонического раствора натрия хлорида в остром периоде ожоговой болезни обеспечивает выраженное уменьшение гистологических признаков воспаления в ране с заметным положительным влиянием декаметоксина и 10,0 % NaCl на формирование грануляций и их реваскуляризации по сравнению с повидон-йодом (p < 0,001).Актуальність. Опікова травма як один з найпоширеніших видів травматизму потребує комплексного підходу до лікування, включаючи хірургічне та консервативне лікування із застосуванням ефективних засобів захисту післяопікових ран. Однією з основних перешкод ранозагоєння є гнійно-інфекційні ускладнення, для профілактики яких широко застосовують антисептики.
Мета: вивчити мікробіологічні, гістологічні особливості перебігу ранового процесу в гострому періоді опікової хвороби за умов застосування різних антисептиків.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 44 пацієнти з опіками площею ураження 10–20 % поверхні тіла, яких лікували в умовах Клінічного Центру термічної травми та пластичної хірургії НКП “Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М. І. Пирогова” (2018–2019 рр.). Залежно від антисептикотерапії хворих було розподілено на три групи спостереження. Пацієнтам першої досліджуваної групи (n = 15; середній вік – 48,07 ± 12,05 років) під час перев’язок обробку ранової поверхні проводили 2,0 % повідон-йодом. У другій групі (n = 15; середній вік – 48,53 ± 14,76 років) використовували антисептичний засіб на основі 0,02 % декаметоксину. У пацієнтів групи порівняння (n = 14; середній вік – 47,71 ± 12,39 років) для обробки поверхні ран застосовували розчин 10,0 % NaCl. Проводили мікробіологічну оцінку стану ранової поверхні (3, 7, 14, 21 доба) та гістологічне дослідження одержаних шляхом інцизійної біопсії зразків тканин із дна рани (3, 7, 14 доба) загальновідомими стандартними методами.
Результати. При застосуванні антисептичних засобів на основі 2,0 % повідон-йоду та 0,02 % декаметоксину впродовж періоду лікування пацієнтів з опіками до 14 доби встановлено ефективне зменшення кількості умовнопатогенних мікроорганізмів на поверхні ран відповідно до lg (4,8 ± 0,4) та lg (3,06 ± 0,5) КУО/мл, що достовірно було в 1,5 раза менше, ніж при застосуванні 10 % розчину хлориду натрію (p < 0,05). При застосуванні декаметоксину на 14 добу, одночасно з ерадикацією умовно-патогенних мікроорганізмів, реєстрували помірну колонізацію ран представниками нормальної мікробіоти шкіри (Corynebacterium spp., S. epidermidis). Гістологічно було встановлено, що при застосуванні 2,0 % повідон-йоду перебіг ранового процесу супроводжувався помітним зменшенням ознак запалення, а також вираженим пригніченням формування грануляційної тканини (10–14 доба). Використання 0,02 % декаметоксину супроводжувалось формуванням грануляційної тканини достатньої зрілості для проведення аутодермопластики, при наявності ознак запальної клітинної реакції з наявністю в поверхневих відділах дна післяопікових ран фібриноїдного шару, з ознаками перманентного утворення у ньому нових гемокапілярів, оточених тонкою аргірофільною сіткою. При використанні гіпертонічного розчину натрію хлориду перед аутодермопластикою грануляційна тканина мала ознаки нерівномірної запальної клітинної інфільтрації. Реєстрували ознаки лейкоцитарно-некротичних змін тканин, фібриноїдно-лейкоцитарні нашарування з фрагментами тканинного детриту, ознаки реваскуляризації грануляційної тканини.
Висновок. Дані мікробіологічного дослідження переконливо свідчать про ефективність застосування 0,02 % декаметоксину та 2,0 % повідон-йоду в зменшенні мікробної інфекції колонізації ран порівняно з 10,0 % NaCl. Застосування антисептиків та гіпертонічного розчину натрію хлориду в гострому періоді опікової хвороби забезпечує виражене зменшення гістологічних ознак запалення в рані з помітним позитивним впливом декаметоксину і 10,0 % NaCl на формування грануляцій та їх реваскуляризацію порівняно з повідон-йодом (p < 0,001)