Perioperaciina Medicina (E-Journal)
Not a member yet
96 research outputs found
Sort by
Огляд респіраторної терапії у пацієнтів зі спінальною м’язовою атрофією
No full textThe purpose of this article was to systematize available literary data and to provide general recommendations for respiratory therapy in patients with spinal muscular atrophy. Spinal muscular atrophy (SMA) is a severe neuromuscular disease with autosomal recessive inheritance with degeneration of alpha motor neurons in the anterior horns of the spinal cord, leading to progressive proximal muscle weakness and paralysis. SMN 1–2 genes potentially encode identical proteins, although most of the transcripts of the SMN1 genes are halfsized, whereas most transcripts of the SMN2 genes do not contain the seventh exon. Therefore, the SMN2 gene is only partially functional, and a low-level SMN protein is produced in SMA patients. Moreover, the number of copies of the SMN2 can not be considered an exact predictive factor for any particular patient. The main causes of mortality and deterioration in the quality of life are the development of secondary respiratory failure.
Type 1 (a, b, c) is the heaviest: early onset and lack of motor abilities, usually patients with a disease of this type survive no more than 2 years.
Type 2 – an intermediate type characterized by a later onset, the patient may take a sedentary position, survival may reach the adult height.
Type 3 is the softest form that manifests itself at the age of 1 year, the patient can walk and stand. The forecast is more favorable.
Type 4 “adult form” manifests itself at the age from 10 to 20 or from 20 to 30 years and has a favorable outlook.
The main causes of respiratory failure in patients with neuromuscular diseases are weakness of the respiratory muscles, unproductive cough and sleep disturbances. The weakness of the respiratory muscles, defined as the inability of resting respiratory muscles in the state of rest to create a normal level of pressure and air flow velocity when entering and exhaling, is common. Patients with neuromuscular diseases are susceptible to sleep disruption, especially in the REM sleep phase, with the most frequent form of this disorder being hypoventilation. Over time, hypoventilation in a dream can become more prolonged, resulting in the development of a severe form of hypoxia, an increase in the level of carbon dioxide in the blood and the suppression of the activity of the respiratory center. Thus, as a result of the review of literary data, a strategy of respiratory support in patients with CMA was proposed.Целью данной статьи было – систематизировать имеющиеся литературные данные и представить общие рекомендации к респираторной терапии у пациентов со спинально-мышечной атрофией. Спинальная мышечная атрофия (СМА) – это тяжелое нейромышечное заболевание с аутосомно-рецессивным наследованием с дегенерацией альфа-моторных нейронов в передних рогах спинного мозга, приводящее к прогрессирующей проксимальной мышечной слабости и параличу. Гены SMN 1–2 потенциально кодируют идентичные белки, хотя большинство транскриптов гена SMN1 являются полноразмерными, тогда как большинство транскриптов гена SMN2 не содержат 7-й экзон. Поэтому ген SMN2 только частично функционален, и у пациентов со СМА (СМА-пациенты) вырабатывается мало полноценного белка SMN. При этом число копий SMN2 нельзя считать точным прогностическим фактором ни для какого определенного пациента. Основными причинами летальности и ухудшения качества жизни является развитие вторичной дыхательной недостаточности.
Тип 1 (a, b, с) – самый тяжелый: раннее начало и отсутствие двигательных способностей, обычно пациенты с заболеванием данного типа доживают не более чем до 2-х лет.
Тип 2 – промежуточный тип, характеризуемый более поздним началом, пациент может принимать сидячее положение, выживаемость может достигать взрослого возраста.
Тип 3 – самая мягкая форма, проявляющаяся в возрасте от 1 года, пациент может ходить и стоять. Прогноз более благоприятен.
Тип 4 – “взрослая форма”, проявляется в возрасте от 10 до 20 или от 20 до 30 лет и имеет благоприятный прогноз.
Основными причинами дыхательной недостаточности у пациентов с нейромышечными заболеваниями являются слабость дыхательных мышц, непродуктивный кашель и нарушение дыхания во сне. Слабость дыхательных мышц, определяемая как неспособность находящихся в состоянии покоя дыхательных мышц создавать нормальный уровень давления и скорости потока воздуха при входе и выдохе, встречается часто. Пациенты с нейромышечными заболеваниями подвержены нарушению дыхания во сне, особенно в RЕМ-фазе сна, при этом наиболее частой формой такого нарушения является гиповентиляция. Со временем гиповентиляция во сне может приобрести более длительный характер, приводя к развитию тяжелой формы гипоксии, повышению уровня углекислого газа в крови и подавлению активности дыхательного центра. Таким образом, в результате проведенного обзора литературных данных предложена стратегия респираторной поддержки у СМА-пациентов.Метою цієї статті було систематизувати наявні літературні дані та представити загальні рекомендації щодо респіраторної терапії у пацієнтів зі спінально-м\u27язовою атрофією. Спінальна м’язова атрофія (СМА) - це важке нейром’язове захворювання з аутосомно-рецессивним успадкуванням з дегенерацією альфа-моторних нейронів у передніх рогах спинного мозку, що призводить до прогресуючої проксимальної м\u27язової слабкості та паралічу. Гени SMN 1–2 потенційно кодують ідентичні білки, хоча більшість транскриптів генів SMN1 є повнорозмірними, тоді як більшість транскриптів генів SMN2 не містять 7-й екзон. Тому ген SMN2 лише частково функціональний, і у пацієнтів зі СМА (СМА-пацієнти) виробляється мало повноцінного білка СМН. При цьому число копій SMN2 не може вважатися точним прогнозним фактором для будь-якого певного пацієнта. Основними причинами летальності та погіршенням якості життя є розвиток вторинної дихальної недостатності.
Тип 1 (а, b, с) – найтяжчий: ранній початок і відсутність рухових здібностей, зазвичай пацієнти з захворюванням даного типу доживають не більше ніж до 2-х років.
Тип 2 – проміжний тип, характеризується пізнішим початком, пацієнт може приймати сидяче положення; пацієнт може досягти дорослого віку.
Тип 3 – найм’якша форма, проявляється у віці від 1 року, пацієнт може ходити і стояти. Прогноз сприятливіший.
Тип 4 – “доросла форма”, проявляється у віці від 10 до 20 років або від 20 до 30 років і має сприятливий прогноз.
Основними причинами дихальної недостатності у пацієнтів з нейром’язовими захворюваннями є слабкість дихальних м\u27язів, непродуктивний кашель та порушення дихання у сні. Слабкість дихальних м\u27язів визначається як неспроможність дихальних м’язів, що знаходяться в стані спокою, створити нормальний рівень тиску і швидкості потоку повітря при вході і виході. Слабкість зустрічається часто. Пацієнти з нейром’язовими захворюваннями мають апное уві сні, особливо в РЕМ-фазі сну, при цьому найчастішою формою такого порушення є гіповентиляція. З часом гіповентиляція у ві сні може набувати більш тривалого характеру, що призводить до розвитку важкої форми гіпоксії, підвищення рівня вуглекислого газу в крові та пригнічення активності дихального центру. В результаті проведеного огляду літературних даних запропонована стратегія респіраторної підтримки у СМА-пацієнтів
Вплив L-aргініну на швидкість розрішення післяопераційного парезу кишечника у хворих з ургентною абдомінальною патологією
Get PDFBackground. Postoperative ileus is widespread in the postoperative period and occurs not only after extended operations on the abdominal cavity, retroperitoneal cavity, but also after minor surgical interventions, including laparoscopic operations [1, 2]. The aim of this study is to increase the effectiveness of intensive care after urgent abdominal surgeries by developing a drug correction for bowel motility disorders based on studying of the motor and evacuator function of the gastrointestinal tract, inflammatory markers, hemodynamic parameters and electrolyte blood composition.
Materials and methods. 51 patients were examined, who underwent urgent surgical interventions with laparotomy access for infringed hernias, acute intestinal obstruction, perforation of duodenal ulcers. Depending on the variant of drug correction of postoperative intestinal motility disorder, patients were divided into 2 groups. The first (control) group (n = 27). In the postoperative period, the pharmacological correction of the motor-evacuator function of the gastrointestinal tract was performed by combining a solution of 0,5% metoclopramide and neostigmine bromide. The second (main) group (n = 24). In the postoperative period, the pharmacological correction of the motor-evacuator function of the gastrointestinal tract was performed by combining 0.5% metoclopramide solution and L-arginine (Tivortin, Yuriya-Farm, Ukraine). Motorevacuation disorders of the gastrointestinal tract (the frequency of development of bloating, nausea, vomiting, delay in the escape of gases, an independent moving of gases, measurement of intra-abdominal pressure), parameters of hemodynamics, the level of systolic, diastolic, mean arterial pressure, cardiac index, stroke volume, total peripheral vascular resistance, heart rate, minute volume of blood circulation and left ventricular power, markers of inflammation (leukocyte count, fibrinogen, IL-lα, TNFα, IL-10, calculation of leukocyte intoxication index, the study of electrolytes of blood serum (Na+, K+, Ca2+, Cl- ) were studied before and after 1st, 3rd and 7th days after the operation.
Results. The use of L-arginine leads to a decrease in the phenomena of peripheral vasospasm, which, improving the microcirculation of the intestinal wall leads to a faster recovery of the motor-evacuation function of the gastrointestinal tract. With standard prokinetic therapy (combination of metoclopramide with neostigmine bromide), the number of patients with elevated intra-abdominal pressure increases in 92,1%, оn the second day after surgery, the number of patients with elevated intra-abdominal pressure exceeds the norm in 100%. The resumption of intestinal motility 3 days after the operation is accompanied by the normalization of intra-abdominal pressure in 55% of patients. Against the backdrop of the use of L-arginine with metoclopramide on day 1 after the operation, the number of patients with an increase in intra-abdominal pressure does not exceed 50%. 37,5% of them have elevated intra-abdominal pressure, 8,3% have abdominal hypertension of the 1st degree. On the second day of the observation, intraabdominal pressure in 41,7% patients normalized, abdominal hypertension of 1 degree was noted in 16,7%. of them. On the 3rd day after surgery, intra-abdominal pressure corresponded to the norm in 79,2% of patients, abdominal hypertension of 1st degree was registered in 8,3% of patients.
Сonclusions. The use of a combination of metoclopramide with L-arginine reduces the stress on the myocardium, activates - anti-inflammatory link of the cytokine system, accelerates the normalization of intra-abdominal pressure, increases the rate of self-evacuation, independent defecation, and reduces the patients’ stay in the intensive care, which makes it possible to recommend it as the most optimal remedy for resuming motor activity intestines after urgent operations in abdominal surgery.Актуальность. Моторно-эвакуаторная дисфункция желудочно-кишечного тракта широко распространена в послеоперационном периоде и возникает не только после больших операций на брюшной полости, забрюшинном пространстве, но и после небольших по объему оперативных вмешательств, в том числе выполненных лапароскопически [1, 2]. Целью данного исследования является повышение эффективности интенсивной терапии после неотложных абдоминальных операций путем разработки медикаментозной коррекции нарушений моторики кишечника на основании изучения моторно-эвакуаторной функции желудочно-кишечного тракта, маркеров воспаления, показателей гемодинамики и электролитного состава крови.
Материалы и методы. Обследовано 51 больных, которым проводились ургентные оперативные вмешательства лапаротомным доступом по поводу ущемленнных грыж, острой кишечной непроходимости, перфорации язв двенадцатиперстной кишки. В зависимости от варианта медикаментозной коррекции послеоперационного нарушения моторики кишечника пациенты были разделены на 2 группы. У больных первой (контрольной) группы (n=27) в послеоперационном периоде медикаментозная коррекция моторно-эвакуаторной функции желудочно-кишечного тракта проводилась комбинацией раствора метоклопрамида и неостигмина бромида. Больным второй (основной) группы (n = 24) в послеоперационном периоде медикаментозная коррекция моторно-эвакуаторной функции желудочно-кишечного тракта проводилась комбинацией раствора метоклопрамида и L-аргинина (Тивортин, “Юрия-Фарм”, Украина). Моторно-эвакуаторные нарушения желудочно-кишечного тракта (частоту развития вздутия живота, тошноту, рвоту, задержку отхождения газов, начало самостоятельного отхождения газов, измерение внутрибрюшного давления), параметры гемодинамики, уровень систолического, диастолического, среднего артериального давления, сердечный индекс, ударный объем, общее периферическое сосудистое сопротивление, частоту сердечных сокращений, минутный объем кровообращения, работу имощность левого желудочка, маркеры воспаления (уровень лейкоцитов, фибриногена, IL-lα, TNFα, IL-10, лейкоцитарный индекс интоксикации, уровень электролитов сыворотки крови (Na+ , K+ , Ca2+, Cl- ) изучали до и на 1, 3, 5 и 7 сутки после операции.
Результаты. Применение L-аргинина уменьшало явления периферического вазоспазма, что за счёт улучшения микроциркуляции стенки кишки способствовало ускоренному восстановлению моторно-эвакуаторной функции желудочно-кишечного тракта. При стандартной прокинетической терапии (комбинация метоклопрамида с неостигмина бромидом) через 1 сутки после операции до 92,1% увеличивается количество больных с повышенным внутрибрюшным давлением, на 2 сутки после операции количество больных с повышенным внутрибрюшным давлением увеличивается до 100%. Возобновление моторики кишечника через 3 суток после операции сопровождается нормализацией внутрибрюшного давления у 55% больных. На фоне применения L-аргинина с метоклопрамидом в 1 сутки после операции количество больных с повышенным внутрибрюшым давлением не превышает 50%, из них 37,5% имеют повышенное внутрибрюшное давление, 8,3% – внутрибрюшную гипертензию 1 степени. На вторые сутки наблюдения у 41,7% больных внутрибрюшное давление нормализуется, внутрибрюшная гипертензия 1 степени отмечается у 16,7%. На 3 сутки после операции внутрибрюшное давление соответствует норме у 79,2% больных, внутрибрюшная гипертензия 1 степени регистрируется у 8,3% больных.
Выводы. Использование комбинации метоклопрамида с L-аргинином уменьшает нагрузку на миокард, активизирует противовоспалительное звено цитокиновой системы, ускоряет нормализацию внутрибрюшного давления, увеличивает скорость самостоятельного отхождения газов и дефекации, сокращает пребывание пациентов в ОАИТ, что позволяет рекомендовать его в качестве наиболее оптимального варианта возобновления моторики кишечника после неотложных операций в абдоминальной хирургии.Актуальність. Моторно-евакуаторна дисфункція шлунково-кишкового тракту широко розповсюджена в післяопераційному періоді і виникає не тільки після великих операцій на черевній порожнині, заочеревиннному просторі, а й після невеликих за обсягом оперативних втручань, у тому числі виконаних лапароскопічно. Порушення моторики шлунка та кишечника зазвичай триває перші 3–5 діб після операції, що підвищує тривалість перебування в стаціонарі, летальність та вартість лікування [1, 2].
Мета дослідження. Підвищення ефективності інтенсивної терапії після невідкладних абдомінальних операцій шляхом розробки та обґрунтування медикаментозної корекції порушень моторики кишок на підставі вивчення моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту, маркерів запалення, показників гемодинаміки та електролітного складу крові.
Матеріали та методи. Обстежено 51 хворих, яким у КЗ “Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня” ДОР проводилися оперативні втручання лапаротомним доступом з приводу защемлених кил, гострої кишкової непрохідності, перфорації виразок 12-палої кишки з розлитим перитонітом. Залежно від варіанта медикаментозної корекції післяопераційного порушення моторики кишок хворих було поділено на дві групи. До 1 (контрольної) групи увійшло 27 пацієнтів. Тривалість оперативного втручання у хворих цієї групи становила 81,5 ± 29,0 хвилин. Медикаментозна корекція порушень моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту у них проводилася комбінацією метоклопраміду та неостигміну броміду. До 2 (основної) групи увійшло 24 хворих, серед яких було 9 чоловіків і 15 жінок. Тривалість оперативного втручання складала 104,6 ± 48,3 хвилини. Хворим цієї групи медикаментозна корекція моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту проводилася комбінацією розчину 0,5 % метоклопраміду та L-аргініну (Тівортін, “Юрія-Фарм”, Україна). Моторно-евакуаторні порушення шлунково-кишкового тракту, вимірювання внутрішньочеревного тиску, параметрів гемодинаміки, маркерів запалення здійстнювали до операції, через 1, 3 і 7 діб після неї. Прикінцевими результатами лікування були: тривалість перебування у BAIT та у стаціонарі, летальність у BAIT та у стаціонарі, строки відновлення самостійного відходження газів та відновлення самостійної дефекації. Кінцевою точкою дослідження була 28 доба після оперативного втручання, коли оцінювали якість життя за шкалою Rancho Los Amigos Scale (RLAS).
Результати. До операції гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини супроводжуються моторно-евакуаторними розладами шлунково-кишкового тракту, помірною внутрішньочеревною гіпертензією, гемодинамічними змінами у вигляді підвищення роботи лівого шлуночка при зменшенні його потужності, збільшенням периферичного судинного опору на тлі зменшення ударного об’єму. В післяопераційному періоді стандартної стимуляції шлунково-кишкового тракту у більшості хворих порушення моторики шлунково-кишкового тракту досягають свого максимуму на 2–3 добу та супроводжуються підвищенням внутрішньочеревного тиску, наростаючим збільшенням судинного опору, підвищеною роботою лівого шлуночка при зменшеній його потужності та запальною відповіддю організму, яка зберігається понад 7 діб після операції. Прискорення відновлення перистальтики настає при включенні до терапії L-аргініну і супроводжується зменшенням постнавантаження, сталою роботою лівого шлуночка при збільшенні його потужності та прискореним розрішенням запальної відповіді організму
Випадок множинних спонтанних розривів печінки та огляд літератури
Get PDFLiver rupture most commonly occurs because of a blunt abdominal trauma. We present a case of peliosis hepatis in a postpartum patient who developed hemoperitoneum due to spontaneous hepatic rupture from this rare liver condition. Physicians should be aware of this rare condition in patients with non-traumatic liver rupture and with hemoperitoneum. Peliosis hepatis is most often asymptomatic and incidentally found during autopsy. It comes to the surgeon’s attention just after the spontaneous rupture of the lesion, resulting in a massive hemoperitoneum. Peliosis hepatis should always be considered in the differential diagnosis of sudden intraperitoneal hemorrhage, especially when the cause of hepatic rupture is unknown.Разрыв печени чаще всего является следствием тупой травмы живота. Нами описан случай пелиоза печени у пациентки, у которой в послеродовом периоде развился гемоперитонеум вследствие множественных спонтанных разрывов печени на фоне этого редкого заболевания. Доктора должны быть осведомлены об этом редком заболевании у пациентов, поступающих с разрывами печени нетравматического генеза и с гемоперитонеумом. Пелиоз печени, как правило, бессимптомен и является случайной находкой при аутопсии. Эта патология попадает в фокус внимания хирурга в случае спонтанного разрыва очага поражения, результатом которого является развитие массивного гемоперитонеума. Поэтому в дифференциально-диагностическом ряду внезапного внутрибрюшного кровотечения необходимо рассматривать пелиоз печени, особенно тогда, когда причина разрыва органа непонятна.Розрив печінки найчастіше є наслідком тупої травми живота. Нами описано випадок пеліозу печінки у пацієнтки, у якої в післяпологовому періоді розвинувся гемоперитонеум внаслідок множинних спонтанних розривів печінки на тлі цього рідкісного захворювання. Лікарі повинні бути в курсі щодо цього рідкісного захворювання у пацієнтів, які звертаються з розривами печінки нетравматичного ґенезу та з гемоперитонеумом. Пеліоз печінки, як правило, має безсимптомний перебіг і є випадковою знахідкою при аутопсії. Ця патологія потрапляє у фокус уваги хірурга у випадку спонтанного розриву вогнища ураження, результатом якого є розвиток масивного гемоперитонеуму. Тому в диференційно-діагностичному ряду раптової внутрішньочеревної кровотечі необхідно розглядати пеліоз печінки, особливо тоді, коли причина розриву органа незрозуміла
Пропофол в сучасній полікомпонентній загальній анестезії
No full textThis article examines the use of propofrol in the perioperative period. It is known that one of the main principles of modern anesthesiology is to ensure maximum safety of the patient during and after anesthesia. As the knowledge about the mechanisms of pain and anesthesia increases, the development and improvement of methods of general anesthesia continues. General anesthesia should provide rapid and pleasant induction, predictable loss of consciousness, stability of vital functions, minimal side effects, rapid and smooth recovery of protective reflexes and psychomotor functions. In connection with the introduction of new anesthetics with improved properties, a discussion continues in the publications about the choosing of the hypnotic component of general anesthesia.
Thus, the article stipulates that the use of propofol in daily practice of an anesthesiologist improves the quality of anesthetic care in general and increases the safety of patients.
When propofol is used, where medium fatty chain triglycerides (MST) and long chain triglycerides (LST) are used as the fat emulsion solvent, pain manifestations upon administration of the drug are reduced, that is valuable for comfortable anesthesia. Propofol LCT/MST has a lesser effect on blood lipid levels in liver transplantation, it helps to reduce the incidence of thrombophlebitis after administration and to reduce the negative effect on lipid metabolism in patients with a severe initial disturbance (despite the relatively small amounts of fat emulsion administered during anesthesia). The significance of this factor increases with the duration of anesthesia.В данной статье расмотрены вопросы использования пропофола в периоперационный период. Известно, что один из главных принципов современной анестезиологии – это обеспечение максимальной безопасности пациента во время и после наркоза. По мере расширения знаний о механизмах боли и обезболивания продолжается развитие и совершенствование методов общей анестезии. Общая анестезия должна обеспечивать быструю и приятную индукцию, предсказуемую потерю сознания, стабильность витальных функций, минимальное количество побочных эффектов, быстрое и плавное восстановление защитных рефлексов и психомоторных функций. В связи с внедрением в практику новых анестетиков с улучшенными свойствами, в литературе продолжается дискуссия о выборе гипнотического компонента общей анестезии.
Таким образом, в статье обговорено, что использование пропофола в повседневной практике анестезиолога улучшает качество анестезиологического обеспечения в целом и повышает безопасность пациентов.
При использовании пропофола, где в качестве растворителя жировой эмульсии содержатся триглицериды со средней длиной цепи (МСТ) и триглицериды с длинной цепью (ЛСТ), снижаются болевые проявления при введении препарата, что ценно для проведения комфортной анестезии. Пропофол LCT/MCT оказывает меньшее влияние на уровень липидов крови при трансплантации печени, способствует уменьшению частоты возникновения тромбофлебитов после введения и снижению негативного влияния на липидный обмен у больных с его выраженным исходным нарушением (несмотря на относительно небольшие количества жировой эмульсии, вводимые в процессе анестезии). Значение этого фактора увеличивается с возрастанием длительности анестезии.У даній статті розглянуто питання використання пропофолу в періопераційний період. Відомо, що один з головних принципів сучасної анестезіології – це забезпечення максимальної безпеки пацієнта під час і після наркозу. У міру розширення знань про механізми болю і знеболення триває розвиток і вдосконалення методів загальної анестезії. Загальна анестезія повинна забезпечувати швидку і приємну індукцію, передбачувану втрату свідомості, стабільність вітальних функцій, мінімальну кількість побічних ефектів, швидке і плавне відновлення захисних рефлексів і психомоторних функцій. У зв’язку з впровадженням у практику нових анестетиків з покращеними властивостями, в літературі триває дискусія про вибір гіпнотичного компонента загальної анестезії.
Таким чином, у статті обговорено, що використання пропофолу в повсякденній практиці анестезіолога покращує якість анестезіологічного забезпечення в цілому і підвищує безпеку пацієнтів.
При використанні пропофолу, де в якості розчинника жирової емульсії містяться тригліцериди із середньою довжиною ланцюга (МСТ) та тригліцериди з довгим ланцюгом (ЛСТ), знижуються больові прояви при введенні препарату, що є цінним для проведення комфортної анестезії. Пропофол ЛСТ/MCT чинить менший вплив на рівень ліпідів крові при трансплантації печінки, сприяє зменшенню частоти виникнення тромбофлебіту після введення і зниження негативного впливу на ліпідний обмін у хворих з його вираженим вихідним порушенням (незважаючи на відносно невеликі кількості жирової емульсії, що вводяться в процесі анестезії). Значення цього фактора збільшується зі зростанням тривалості анестезії
Практичні аспекти використання ургентного сонографічного дослідження в диференційній діагностиці критичних респіраторних інцидентів (BLUE-protocol “Bedside Lung Ultrasound in Emergency”)
Get PDFThis article contains rather motivating than teaching information. It is a synthesis of analysis of authoritative global scientific publications and personal experience. The modern approaches to diagnosis of critical respiratory incidents using ultrasound, superficial theoretical review of the core of the method and our own experiences regarding effective protocol of sonographic lung assessment are presented here. Several interesting clinical cases emphasize the advantages of routine use of diagnostic ultrasound in patients with critical uncompensated respiratory disaster as well as in sub-compensated and compensated patients.
The main principles of bedside lung ultrasound in emergency that should encourage wider implementation and use of this method by doctors of different specialties are: “Lung ultrasound is very easy to perform using simple equipment”, and “BLUE-protocol is a simple protocol that allows quick (< 3 min) diagnosis of the cause of respiratory failure”.
Lung sonographic assessment allows not only to determine quickly the cause of critical respiratory failure and counteract it starting the etiotropic treatment as soon as possible, but also visualize the dynamics of pathological changes in response to therapy, thus allowing us to evaluate its effectiveness properly.
The use of ultrasound in diagnosing enables more adequate decision making regarding the need of interventional therapy. It also leads to setting the right diagnosis faster, improving the quality of medical care, shortening the length of stay of patients in ICU, decreasing the total cost of the treatment.
Identification and analysis of the amount of sonographic signs “B-lines – lung rockets” provides an opportunity to measure the volume/amount of interstitial lung fluid properly and track this marker/indicator in dynamics in response to the treatment.
The unified method of protocolized assessment should be used within one medical facility in order to boost effectiveness and make evaluation and dynamic evaluation of pathological changes more objective by the same one or different medical specialists.
Diagnostic ultrasound has a very low cost and there is no radiation exposure to patients which allows performing as many examinations as needed, without limitations.Данная статья несёт в себе информацию больше мотивирующего, чем обучающего характера. Она является синтезом анализа авторитетных мировых научных публикаций и собственного опыта. В ней представлены современные подходы к диагностике критических респираторных инцидентов с помощью ультразвука, поверхностный теоретический осмотр сути метода и собственные наработки относительно эффективного протоколирования сонологического исследования лёгких. Рассмотрено несколько ярких клинических случаев, подчёркивающих целесообразность рутинного использования диагностического ультразвука, как у больных с критической некомпенсированной респираторной катастрофой, так и у субкомпенсированых больных.
Основные принципы ургентной прикроватной сонографии лёгких, которые должны побуждать к более широкому внедрению и использованию метода врачами разных специальностей: “Ультразвук лёгких очень хорошо выполняется с помощью простого оборудования” и “BLUE-protocol является простым протоколом, который позволяет быстро (< 3мин) диагностировать причину дыхательной недостаточности”.
Сонографическое исследование лёгких позволяет не только быстро установить причину критической респираторной недостаточности и противодействовать именно ей, начиная как можно раньше этиотропное лечение, но и визуально отслеживать динамику патоморфологических изменений в ответ на терапевтические действия, что позволяет адекватно оценить их эффективность.
Использование диагностического ультразвука даёт возможность более адекватного принятия решений относительно необходимости интервенционной терапии, приводит к быстрой постановке точных диагнозов, улучшению оказания медицинской помощи, уменьшению сроков пребывания пациентов в ОИТ, уменьшению суммарных затрат на лечение.
Распознавание и анализ количества сонографических признаков “В-линии – легочные ракеты” даёт возможность адекватно оценить количество интерстициальной жидкости в лёгких и отслеживать этот показатель в динамике в ответ на терапевтические действия.
Для повышения эффективности, а также объективизации оценки и динамической переоценки патоморфологических изменений одним итем же либо разными врачами, стоит использовать единый метод протоколирования исследования в пределах медицинского учреждения.
Диагностический ультразвук имеет очень низкую себестоимость и отсутствие радиологической нагрузки, что позволяет использовать необходимое количество исследований без ограничений.Дана стаття несе в собі інформацію більш мотивуючого, аніж навчального характеру. Вона є синтезом аналізу авторитетних світових наукових публікацій та власного досвіду. В ній представлено сучасні підходи до діагностики критичних респіраторних інцидентів за допомогою ультразвуку, поверхневий теоретичний огляд суті методу та власні напрацювання щодо ефективного протоколювання сонологічного дослідження легень. Розглянуто декілька яскравих клінічних випадків, які підкреслюють доцільність рутинного застосування діагностичного ультразвуку, як у хворих з критичною некомпенсованою респіраторною катастрофою, так і у суб- та компенсованих хворих.
Основними принципами ургентної приліжкової сонографії легень, які повинні спонукати на ширше запровадження та використання методу лікарями різних спеціальностей, є: “Ультразвук легень дуже добре виконується за допомогою простого обладнання”, та “BLUE-protoсol – є простим протоколом, який дозволяє швидко (близько 3 хв) діагностувати причину дихальної недостатності”.
Сонографічне дослідження легень дозволяє не тільки швидко виявити причину критичної респіраторної недостатності та протидіяти саме їй, розпочинаючи якомога раніше етіотропне лікування, а й візуально відслідковувати динаміку патоморфологічних змін у відповідь на терапевтичні дії, що дозволяє адекватно оцінити їх ефективність.
Використання діагностичного ультразвуку дає можливість більш адекватного прийняття рішень щодо необхідності інтервенційної терапії, приводить до швидшої постановки влучних діагнозів, покращення надання медичної допомоги, зменшення строків перебування пацієнтів у ВІТ, зменшення сумарних затрат на лікування.
Розпізнавання та аналіз кількості сонографічних ознак “В-лінії – легеневі ракети” дає змогу адекватно оцінювати кількість інтерстиційної рідини легень та відслідковувати цей показник в динаміці у відповідь на терапевтичні дії.
Задля підвищення ефективності, а також об’єктивізації оцінки та динамічної переоцінки патоморфологічних змін одним і тим же або різними лікарями, варто використовувати єдиний метод протоколювання дослідження в межах медичного закладу.
Діагностичний ультразвук має дуже низьку собівартість та відсутність радіологічного навантаження, що дозволяє виконувати необхідну кількість досліджень, без обмежень
Погляд анестезіолога на періопераційні особливості ВІЛ-інфікованих пацієнтів
Get PDFCurrently, HIV infection is becoming epidemic. More than 42% of HIV-infected people in the world are women of childbearing age. With the onset of antiretroviral therapy, chemoprophylaxis during pregnancy, and planned cesarean section, the risk of perinatal HIV transmission decreases to 1–2%. However, various side effects such as anemia, neutropenia, thrombocytopenia, fatty liver dystrophy, toxic hepatitis, acute pancreatitis, increased serum transaminases, changes in biochemical parameters of liver function, impaired glucose tolerance, and hypocoagulation may occur in the context of antiretroviral therapy. This poses to the anesthesiologist a number of new tasks to ensure patient safety during the perioperative period.В настоящее время ВИЧ-инфекция приобретает характер эпидемии. Более 42% ВИЧ-инфицированных в мире – это женщины фертильного возраста. С началом применения антиретровирусной терапии, химиопрофилактики во время беременности, а также планового кесарева сечения – риск перинатальной передачи ВИЧ снизился до 1–2%. Однако на фоне проведения антиретровирусной терапии могут возникать различные побочные эффекты, такие как анемия, нейтропения, тромбоцитопения, жировая дистрофия печени, токсический гепатит, острый панкреатит, повышение уровня сывороточных трансаминаз, изменение биохимических показателей функции печени, нарушение толерантности к глюкозе, гипокоагуляции. Это ставит перед анестезиологом целый ряд новых задач по обеспечению безопасности пациентки в периоперационном периоде.У даний час ВІЛ-інфекція набуває характеру епідемії. Понад 42 % ВІЛ-інфікованих у світі – це жінки фертильного віку. З початком застосування антиретровірусної терапії (АРВТ), хіміопрофілактики під час вагітності, а також планового кесаревого розтину – ризик перинатальної передачі ВІЛ знизився до 1–2 %. Однак на тлі проведення АРВТ можуть виникати різноманітні побічні ефекти, такі як анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія, жирова дистрофія печінки, токсичний гепатит, гострий панкреатит, підвищення рівня сироваткових трансаміназ, зміна біохімічних показників функції печінки, порушення толерантності до глюкози, гіпокоагуляція. Це ставить перед анестезіологом цілий ряд нових завдань щодо забезпечення безпеки пацієнтки в періопераційному періоді