Psychosomatic Medicine and General Practice (E-Journal)
Not a member yet
519 research outputs found
Sort by
Фізична активність як чинник формування резилієнтності студентської молоді
Get PDFВ умовах повномасштабної війни населення України стикається із проблемами, що виникають під час переживання довготривалого стресу. Довготривалий стрес та часте вмикання фізіологічно прийнятих реакцій “бий-біжи-замри” несуть за собою цілу низку різних порушень, серед яких розлади харчової поведінки, інсомнія, підвищення артеріального тиску та багато іншого
Психометричні характеристики Шкали дієвості копінгу Шалєва плюс (SCES+), оцінені на вибірці українців, які переживають горе в контексті триваючої війни
No full textIn conditions of ongoing war, the population faces cumulative stress: losses, forced changes in life circumstances, uncertainty, disruption of familiar social roles, etc. In this context, there is a growing need not only to assess the level of psychological distress, but also to focus on resources that support adaptation, functioning, and psychological resilience (Shalev, 2022).“Coping efficacy” is a subjective belief in one’s own ability to successfully cope with emotional and situational challenges; the term has its roots in the general theory of self-efficacy (Bandura, 1977; Bandura, 1997) and is integrated into theoretical models of stress coping (Lazarus, Folkman, 1984).Shalev’s Coping Efficacy Scale Plus (SCES+) (Shalev, 2026, in prep.) is a 6-item self-report instrument used to assess coping efficacy. The construct of coping efficacy is viewed as multidimensional and encompasses functional performance of everyday tasks, emotional regulation, interpersonal interaction, positive self-perception, the ability to focus attention on positive experiences, and adaptive decision-making in the face of change. Theoretically, the scale is consistent with models of coping self-efficacy that emphasize regulatory and functional resources rather than distress symptoms.Key words: War, grief, prolonged grief disorder, coping effectiveness, PTSD, SCES+, depression, stress, traumaВ умовах триваючої війни населення стикається з кумулятивним стресом: втратами, вимушеними змінами життєвих обставин, невизначеністю, порушенням звичних соціальних ролей тощо. У цьому контексті зростає потреба не лише в оцінці рівня психологічного дистресу, а й у фокусі на ресурсах, що підтримують адаптацію, функціонування та психологічну стійкість (Shalev, 2022).
«Копінг-ефективність» - суб’єктивна віра у власні можливості успішно впоратися з емоційними та ситуаційними викликами; термін сягає корінням загальної теорії самоефективності (Bandura, 1977; Bandura, 1997) і інтегрується в теоретичні моделі стресового копінгу (Lazarus, Folkman, 1984).
Шкала дієвості копінгу Шалєва Плюс (Shalev’s Coping Efficacy Scale Plus, SCES+) (Shalev, 2026, in prep.) є інструментом самооцінки, з 6 пунктів, що використовується для оцінки копінг-ефективності. Конструкт копінг-ефективності розглядається як багатовимірний і охоплює функціональне виконання повсякденних завдань, емоційну регуляцію, міжособистісну взаємодію, позитивне самосприйняття, здатність фокусувати увагу на позитивному досвіді та адаптивне прийняття рішень в умовах змін. Теоретично шкала узгоджується з моделями копінг-самоефективності, у яких наголос робиться на регуляторних і функціональних ресурсах, а не на симптоматиці дистресу.Ключові слова: Війна, горе, розлад тривалого горя, дієвість копінгу, ПТСР, SCES+, депресія, стрес, травм
Діагностично-лікувальний континуум розладу тривалого горя: сучасні погляди на клінічні критерії та принципи втручання
Get PDFObjective
War brings with it a lot of grief and bereavement, which is unpredictable neither in scope nor in time. Among them, the most difficult is the death of a loved one. With the beginning of the war, the problem of bereavement and grieving as a reaction to bereavement becomes actual. If the individual does not cope with the bereavement, the grieving process is prolonged and transforms into prolonged grief disorder (PGD). The significant spread of PGD requires a study of this new nosology and the development of effective prevention and coping strategies.
Purpose
The purpose of the article is to conduct an analysis of the concept of "prolonged grief disorder" at the current stage, a critical review of modern research on this problem.
Methods
In order to achieve the goal, a thorough qualitative and quantitative content analysis of the scientific literature devoted to the grieving process and PGD was conducted. The articles search was carried out using international databases such as PubMed, Google Scholar, Web of Science and CrossRef for the period 1997-2024.
Conclusions
Today there are differences in the definition of PGD. The new clear and unified diagnostic criteria should not only formally lead to understanding of the disorder’s prevalence but also help in the development of diagnostic scales. The accumulation of knowledge in the field of effective treatment of PGD is also ongoing with the aim of further creating unified treatment protocols.
Актуальність
Війна несе з собою багато горя та втрат, які є непередбачуваними ні за обсягом, ні за часом. Серед них найважчою є гибель близької людини. Саме тому з початком війні гостро стає проблема втрати та горювання, як реакції на втрату. В разі, коли особистість не справляється з втратою, горювання затягується та трансформується в розлад тривалого горя (РТГ). Значне поширення РТГ потребує глибокого вивчення цієї нової нозології та розробки ефективних стратегій профілактики й подолання.
Мета
Метою статті є проведення на сучасному етапі аналізу поняття «розлад тривалого горювання», критичний огляд сучасних досліджень даної проблеми.
Матеріали та методи
Задля досягнення мети було проведено ретельний якісний та кількісний контент-аналіз наукової літератури, присвяченої процесу горювання та РТГ. Пошук літератури здійснювався з використанням міжнародних баз даних, таких як PubMed, Google Scholar, Web of Science та CrossRef, за період 1997 – 2024 роки.
Висновки
Насьогодні існують розходження у визначенні РТГ. Створення чітких та уніфікованих діагностичних критеріїв повинно не тільки формально привести до більш чіткого розуміння поширеності розладу, а й допомогти в розробці діагностичних шкал. Також триває накопичення знань в області ефективного лікування РТГ з метою подальшого створення уніфікованих протоколів лікування
Коморбідність депресивних розладів підліткового і молодого віку з саморуйнівною поведінкою та розладами харчової поведінки
No full textBackground: Depressive Disorders (DD) are often complicated by comorbid behavioral disturbances, especially in adolescence and young adulthood. Complex cases of DD comorbid with Self-Destructive Behavior (SDB), including Eating Disorders (ED) as a severe equivalent form, represent a pressing issue in modern psychiatry.
Objective: To study the clinical features of DD in adolescence and youth and their comorbidity with ED and SDB according to gender.
Materials and Methods: The study examined 130 outpatients (94 females, 36 males) aged 14–19 years with DD (F92, F32-34) combined with ED (F50). Methods included a semi-structured clinical interview, the Beck Depression Inventory (BDI ≥ 14 points), and the Purpose-in-Life Test (SJO).
Results: 100% of the examined patients exhibited some manifestation of SDB. Adjustment Depressive Disorder (F43.2) significantly prevailed in young males (44.44%, p<0.05), indicating vulnerability to chronic stress. Non-suicidal self-cuts and excoriations significantly predominated in females (74.5%, p=0.000), primarily aiming to reduce anxiety and internal tension. Suicidal fantasies significantly predominated in young males (22.2%, p=0.029). The complex comorbidity of DD with SDB and ED significantly worsens the patients’ condition and exacerbates suicidal urges.
Conclusion: The presence of SDB is a near-obligatory feature in youth suffering from DD. Significant gender differences exist in the manifestation of this comorbidity, necessitating a comprehensive and differentiated approach to diagnosis and treatment.
Keywords: diagnostics of mental disorders, depressions, depression conduct disorder, eating disorders, binge-eating disorder, self-destructive behavior, comorbidity of mental disturbances, mental disorders in adolescence and young adult age, psychodiagnostic studyАктуальність: Депресивні розлади (ДР) часто ускладнюються коморбідними поведінковими розладами, особливо у підлітковому та молодому віці. Складні випадки ДР, коморбідні з саморуйнівною поведінкою (СрПв), включаючи розлади харчової поведінки (РХП) як її важку еквівалентну форму, становлять актуальну проблему сучасної психіатрії. Мета: Вивчити клінічні особливості ДР у підлітковому та молодому віці та їх коморбідність з РХП та СрПв у відповідності до статі.
Матеріали та методи: Проведено дослідження 130 амбулаторних пацієнтів (94 дівчини, 36 юнаків) віком 14–19 років з ДР (F92, F32-34) у поєднанні з РХП (F50). Використовувалися напівструктуроване клінічне інтерв’ю, шкала депресії А. Бека (BDI ≥ 14 балів) та тест «Смисложиттєві орієнтації» (СЖО).
Результати: У 100% обстежених пацієнтів були виявлені ті чи інші прояви СрПв. Встановлено, що ДРА (F43.2) достовірно переважав у юнаків (44,44%, p<0,05). Несуїцидальні самопорізи та екскоріації значно частіше фіксувалися у дівчат (74,5%, p=0,000), при цьому найчастішою метою цих дій було зниження тривоги. Суїцидальні фантазії достовірно переважали у юнаків (22,2%, p=0,029). Коморбідне поєднання ДР з СрПв та РХП суттєво погіршує стан пацієнтів та посилює суїцидальні спонукання.
Висновок: Для підлітків та молоді з ДР характерна майже обов’язкова наявність СрПв. Існують суттєві статеві відмінності у проявах коморбідності, що потребує комплексного, диференційованого підходу до діагностики та лікування.
Ключові слова: діагностика психічних розладів, депресивні розлади, депресивний розлад поведінки, розлади харчової поведінки, саморуйнівна поведінка, коморбідність психічних розладів, психічні розлади в підлітковому та юнацькому віці, психодіагностичне дослідженн
Впровадження mhGAP у навчання студентів-медиків: огляд можливостей та викликів
Get PDFIntroduction. Mental health is a crucial component of overall well-being, enabling individuals to cope with life’s challenges, realize their potential, study, work, and contribute to the development of society. It is an integral part of physical health that determines a person's ability to make decisions, build interpersonal relationships, and influence the social environment. Mental health is also recognized as a fundamental human right and a key factor in personal, social, and economic development.According to the World Health Organization (WHO), approximately 20% of the global population experiences mental health problems during their lifetime, significantly affecting their quality of life and level of productivity, thereby playing a vital role in ensuring effective, multidisciplinary medical care. [1]
The Mental Health Gap Action Programme (mhGAP) is a flagship WHO initiative aimed at addressing the global shortage of mental health professionals, especially in low- and middle-income countries. It is designed to scale up services for the treatment of mental, neurological, and substance use (MNS) disorders. [2]
Introducing mhGAP into the education of medical students in Ukraine is a promising step toward improving training quality and ensuring broader access to mental health care for the population.
During their studies, medical students are constantly exposed to psychological and emotional stress, which has significantly increased under the conditions of full-scale war. This has led to a rise in emotional exhaustion, prolonged stress, and other signs of mental health deterioration, such as sleep disturbances, anxiety, loss of appetite, chronic tension, low mood, and depressive symptoms. In the absence of timely support, such states may develop into mental disorders or lead to professional burnout. Integrating mhGAP into the academic curriculum can enhance the quality of medical education and prepare future professionals to work with mental health, while also equipping them with self-help skills based on mhGAP case guidance.
Objective. This article aims to analyze the opportunities and challenges of integrating mhGAP into the educational programs of Ukrainian medical universities and provide practical recommendations for effective implementation.
Methods. The article is based on a review of literature related to the WHO Mental Health Action Programme and its implementation in the field of mental health, with a focus on international experiences and prospects for adapting the program to Ukrainian medical universities. Sources included WHO publications, peer-reviewed articles, official reports, and documents detailing mhGAP integration into medical education.
In the course of analyzing evidence on the effectiveness of the mhGAP programme implementation, 2,621 scientific sources were reviewed. Of these, 162 publications reported confirmed positive outcomes. The main areas of implementation included training courses (59 publications), clinical application (49), scientific research (27), adaptation of the programme to local contexts (13), economic evaluations (7), and educational programmes (7).
The majority of the reported results originated from African countries (40% of the studies) and the South-East Asia region. The data clearly demonstrate improvements in the level of knowledge, clinical skills, and competencies among participants of mhGAP programmes, as well as positive dynamics in the psychosocial well-being of patients who received care based on mhGAP approaches.
Results. The literature review demonstrates that integrating mhGAP into educational programs positively impacts the preparation of future physicians. Numerous studies show that the use of interactive learning methods, simulation-based training, and modern technologies fosters deeper understanding of theoretical content and the development of practical skills in mental health. This improves the early identification and management of patients with mental disorders, which is essential for reducing the treatment gap and increasing the effectiveness of primary health care.The analysis also highlights that mhGAP-based modules help reduce stigma associated with mental disorders by increasing awareness and promoting more empathetic attitudes among future healthcare providers.
However, the review identified several challenges in implementing the program, including limited financial resources, insufficient training of teaching staff, and the need to adapt academic curricula to the national healthcare system. Despite these barriers, studies from countries such as Pakistan, Tunisia, and Nigeria reveal the high potential of mhGAP to modernize medical education and enhance the quality of care. These successful cases show that such programs not only improve clinical competencies but also support the development of interdisciplinary collaboration in health systems.
Conclusions. Integrating mhGAP into the curricula of Ukrainian medical universities offers promising opportunities for enhancing the training of future doctors. By incorporating modern approaches to teaching mental health, students not only acquire theoretical knowledge but also develop practical skills for early detection, diagnosis, and primary management of mental disorders. This fosters the formation of highly qualified specialists capable of effectively responding to the challenges of contemporary medicine.
A major advantage is the potential to deliver timely care by embedding psychiatric competencies into primary healthcare. Equipping doctors with relevant knowledge and practical tools enables prompt response to mental health issues, which is especially important under resource constraints and increased pressure on specialized services. This can contribute not only to lowering the prevalence of mental disorders but also to improving patients’ quality of life.
Future research should focus on long-term evaluations of mhGAP implementation, including assessments of changes in healthcare quality and the program's impact on intersectoral cooperation within the health system. Recommendations for university administrators and governmental institutions could serve as a vital foundation for ensuring sustainable reforms and the ongoing advancement of medical education in Ukraine.Вступ. Психічне здоров’я є важливим компонентом загального благополуччя людини, що дозволяє ефективно долати життєві виклики, реалізовувати свій потенціал, навчатися, працювати та робити внесок у розвиток суспільства. Це невід’ємна складова фізичного здоров’я, яка визначає здатність людини ухвалювати рішення, будувати міжособистісні зв’язки та впливати на соціальне середовище. Крім того, психічне здоров’я визнається одним із базових прав людини і є ключовим чинником для забезпечення особистісного, суспільного та економічного розвитку. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), близько 20% населення світу протягом життя стикається з проблемами психічного здоров'я, що впливає на якість їхнього життя та рівень працездатність, а отже і відіграє ключову роль у забезпеченні ефективної, мультидисциплінарної медичної допомоги населенню. [1]
Програма mhGAP (Mental Health Gap Action Programme) – це флагманська програма ВООЗ, має на меті вирішення проблеми недостатньої кількості спеціалістів у сфері психічного здоров'я, особливо в країнах із низьким та середнім рівнем доходу. Програма дій ВООЗ у сфері психічного здоров’я (mhGAP) спрямована на розширення послуг для лікування психічних, неврологічних розладів і розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин. [2]
Впровадження цієї програми у навчання студентів-медиків в Україні є перспективним кроком для підвищення рівня підготовки та забезпечення доступності якісної допомоги в сфері психічного здоров’я для населення України.
У процесі навчання студенти систематично зазнають психоемоційного навантаження, яке в умовах повномасштабного вторгнення посилюється ще більше. Це супроводжується збільшенням кількості випадків емоційного виснаження, тривалого стресу та інших ознак порушень психічного здоров’я, зокрема порушення сну, тривожності, тривалої втрати апетиту, хронічного напруження, пригніченості та зниженого настрою. У разі відсутності своєчасної підтримки такі стани можуть трансформуватися в психічні розлади або спричинити розвиток професійного вигорання. Інтеграція програми mhGAP в сферу навчання в цілому може суттєво підвищити рівень якості освіти в університетах та підготувати майбутніх фахівців до роботи з психічним здоров’ям, а також допомогти собі застосовуючи кейси керівництва mhGAP
Мета. Метою цієї статті є аналіз можливостей та викликів впровадження mhGAP у навчальні програми українських медичних університетів, а також надання практичних рекомендацій для ефективної інтеграції.
Методи. Ця стаття базується на аналізі літературних джерел, присвячених програмі ВООЗ та імплементації mhGAP в сферу психічного здоров’я, з акцентом на досвід різних країн і перспективи адаптації програми для українських медичних університетів. Використовувалися публікації Всесвітньої організації охорони здоров’я, наукові статті, звіти та офіційні документи, що описують результати впровадження програми mhGAP у навчання медичного персоналу.
У процесі аналізу доказів ефективності впровадження програми mhGAP було проаналізовано 2621 наукове джерело. Із них 162 публікації містили підтверджені позитивні результати. Основними напрямками впровадження були навчальні курси (59 публікацій), клінічне застосування (49), наукові дослідження (27), адаптація програми до локального контексту (13), економічні оцінки (7) та освітні програми (7).Найбільша кількість результатів отримана в країнах Африки (40% досліджень) та Південно-Східної Азії. Отримані дані переконливо демонструють покращення рівня знань, клінічних навичок і вмінь серед учасників програм mhGAP, а також позитивну динаміку у психоемоційному стані пацієнтів, які отримували допомогу відповідно до mhGAP-підходів.
Результати. Проведений літературний аналіз показує, що інтеграція програми mhGAP у навчальні програми може мати позитивний вплив на підготовку майбутніх лікарів. Зокрема, численні дослідження свідчать про те, що використання інтерактивних методів навчання, симуляційних тренінгів та сучасних технологій сприяє глибшому засвоєнню теоретичних знань і розвитку практичних навичок у сфері психічного здоров’я. Це, у свою чергу, сприяє більш оперативному виявленню та веденню пацієнтів з психічними розладами, що є критично важливим для зменшення терапевтичного розриву та підвищення ефективності первинної медико-санітарної допомоги. Також аналіз літератури підкреслює, що інтеграція навчальних модулів, заснованих на mhGAP, буде сприяти зниженню стигматизації психічних розладів через підвищення обізнаності та формування більш емпатичного ставлення серед майбутніх медиків.
Крім того, літературний аналіз виявив ряд викликів, пов’язаних із впровадженням програми, що включають обмеженість фінансових ресурсів, недостатню підготовку педагогічних кадрів та потребу адаптації навчальних планів до специфіки національної системи охорони здоров’я. Однак попри ці труднощі, результати досліджень, проведених у різних країнах, свідчать про високий потенціал mhGAP для модернізації медичної освіти та поліпшення якості надання послуг. Успішні приклади з країн, таких як Пакистан, Туніс і Нігерія, демонструють, що впровадження подібних програм може не лише покращити професійні компетенції лікарів, але й сприяти розвитку міждисциплінарних підходів у системі охорони здоров’я.
Висновки. Імплементація програми mhGAP у навчальні програми українських медичних університетів відкриває нові перспективи для підвищення якості підготовки майбутніх лікарів. Завдяки інтеграції сучасних підходів до викладання питань психічного здоров’я, студенти отримують можливість не лише засвоїти теоретичні знання, але й набути практичних навичок для раннього виявлення, діагностики та первинного ведення пацієнтів з психічними розладами. Такий підхід сприяє формуванню висококваліфікованих фахівців, здатних ефективно реагувати на виклики сучасної медицини.
Значним перевагами є також можливість забезпечення своєчасної допомоги пацієнтам за рахунок інтеграції психіатричних компетенцій у систему первинної медико-санітарної допомоги. Оснащення лікарів знаннями та практичними вміннями дозволяє швидко реагувати на прояви психічних розладів, що особливо важливо в умовах обмежених ресурсів та високої навантаженості спеціалізованих медичних установ. Це може сприяти не лише зниженню рівня захворюваності, але й поліпшенню якості життя пацієнтів.
Перспективи подальших досліджень включають оцінку ефективності впровадження програми у довгостроковій перспективі, аналіз змін у якості надання медичної допомоги, а також дослідження впливу інтеграції mhGAP на міжсекторальну взаємодію в системі охорони здоров’я. Рекомендації для керівництва університетів та державних установ можуть стати важливим кроком для забезпечення сталості змін та подальшого розвитку медичної освіти в Україні
Трансгенераційна травма: Діагностика феноменів сімейних сценаріїв за методом reavisia у структурі психологічної та психосоматичної патології
Get PDFThe work shows the investigative role of the inheritance and mechanisms of family scenarios in the development of psychological problems (A. Schutzenberger, 1998, C. Steiner, 2007), psychiatric illness and psychosomatic pathology for additional help from the ceranovan trance camps “in reality” to the reavisia method (Katostrovskii, 2023). Due to the current development of psychotherapy, the method shows the possibility of objectively explaining the mechanisms of transgenerational (“through generations”) transmission of traumatic experiences and the formation of family scenarios in the structure various psychological problems and psychosomatic pathologies. The method can eliminate the widespread use in psychotherapeutic interventions of psychosomatic medicine.В роботі показані дослідження ролі наслідування та механізмів впливу сімейних сценаріїв у розвитку психологічної проблематики (A. Schutzenberger, 1998, C. Steiner, 2007), психіатричних захворювань та психосоматичної патології за допомогою керованих трансових станів «наяву» методу reavisia (Катостровский, 2023). Завдяки методу на сучасному рівні розвитку психотерапії показані можливості об’єктивного з’ясування механізмів трансгенераційної («через покоління») передачі травматичного досвіду та формування сімейних сценаріїв у структурі різноманітної психологічної проблематики та психосоматичної патології. Метод має змогу отримати широке застосування у діагностичних та психотерапевтичних інтервенціях психосоматичної медицини.  
Психологiчнi розлади у дiтей i пiдлiткiв пiд час війни: роль першої психологiчної допомоги та рекомендацiї МОЗ України
Get PDFThis article examines current challenges to the mental health of children and adolescents in the context of the war in Ukraine. Particular attention is given to the provision of psychological first aid based on the “5R” algorithm developed by the Ministry of Health of Ukraine. The paper outlines trauma-related factors, clinical manifestations (PTSD, anxiety, depression), and specific approaches to addressing panic states and suicidal ideation among adolescents. It also highlights effective self-regulation techniques and exercises. Practical recommendations are offered for assisting children in combat conditions.У статтi проаналiзовано сучаснi виклики щодо психiчного здоров'я дiтей i пiдлiткiв у контекстi вiйни в Українi. Особлива увага придiляється наданню першої психологiчної допомоги за алгоритмом "5В", розробленим МОЗ України. Окреслено психотравмуючi фактори, клiнiчнi прояви (ПТСР, тривожнiсть, депресiя), особливостi роботи з панiчними станами та суїцидальними думками у пiдлiткiв. Розкрито ефективнi вправи та методики саморегуляцiї. Представлено рекомендацiї щодо допомоги дiтям в умовах бойових дiй
Оцінка розвитку суїцидального ризику у внутрішньопереміщених жінок зі стрес-асоційованими розладами
No full text Найпотужнішим психосоціальним стресом, що впливає на всі верстви сучасного суспільства є війна. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 16,2% населення світу розвивається через наслідки війни, а 12,5% має поранених військовим родичів. Вимушене переселення закладів викликає глибоку психосоціальну кризу, що робить беззахисною особистість при зіткненнях зі змінами соціально-економічного характеру, руйнує гармонію між мікро-, макро- та мегасередовищами, негативно впливає на індивідуальний процес адаптації людини. Доведено, що внутрішнє переміщення при збройних конфліктах призводить до незворотних психосоціальних наслідків у житті людини, призводить до формування стрес-асоційованих психічних розладів. Соціально-психологічна ситуація, що склалася в Україні в умовах війни, спричинила психоемоційне перенапруження, дезадаптацію, хронічний соціальний та особистісний дистрес. Стрес-асоційовані розлади спричиняють труднощі соціальної адаптації та інтеграції, позначаються на працездатності людини, а такі особи доволі часто вчиняють суїцид.
У дослідженні взяли участь 178 жінок зі стрес-асоційованими розладами: розлади адаптації (РА) (F43) – 76 осіб, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) (F43.1) – 49 осіб, тривожно-депресивний розлад (F41.2) – 53 жінок.
Для досягнення мети і завдань даного дослідження були використані наступні методи: клініко-анамнестичні, клініко-психопатологічні, психодіагностичні, психометричні та статистичні методи математичної обробки результатів. Шкала адаптації/дезадаптації, або опитувальник вираженості психопатологічної симптоматики (Simptom Check List-90-Revised-SCL-90-R) застосовувався для оцінки психопатологічного статусу жінок. Дана методика дозволяє оцінити наявність і вираженість у пацієнта спектру психопатологічних проявів і окремих симптомів. З метою оцінки суїцидального ризику застосовували Колумбійську шкалу тяжкості суїцидальних намірів (C-SSRS). Критерії включення до дослідження: один із встановлених діагнозів за МКХ-10 (F43.2), (F41.2), (F43.1), дієздатні жінки, вік (від 18 до 60 років), підписана поінформована згода. Критерії виключення: зловживання наркотичними речовинами чи алкоголем; недієздатні; чоловіки та неповнолітні особи; наявність тяжкої супутньої соматичної патології; небажання надати поінформовану згоду на участь у дослідженні.
За результатами нашого опитування були виявлені як загальні риси особистості, так і стереотипні механізми реагування, а також певні відмінності між обстеженими жінками. Психометричне дослідження з використанням опитувальника SCL-90-R у жінок із розладами адаптації виявило високі показники за шкалами депресії (2,8±0,4 бали), міжособистісної сенситивності (2,6±0,3 балів), тривожності (2,0±1,1 балів) та соматизації (1,9±0,6 балів), а менші – за шкалами, ворожості (0,8±0,2 балів), обсесивно-компульсивного розладу (1,0±0,2 балів). Дослідження суїцидальної поведінки у внутрішньо переміщених жінок із розладами адаптації доводять, що їм притаманна висока суїцидальна активність, зокрема, суїцидальні спроби протягом останнього року виявлені у 12,4 %, понад рік тому – у 11,6 %, повторні спроби виявлено у 4,0 %.
Психометричне дослідження з використанням опитувальника SCL-90-R у внутрішньо переміщених жінок з ПТСР виявило рівень психічного стресу та надало можливість з’ясувати чи проявляють жінки тенденцію до перебільшення чи применшення своїх симптомів. За результатами SCL-90-R встановлено високі показники за шкалами ворожості (2,7±0,9 балів), депресії (2,2±0,6 балів), обсесивно-компульсивного розладу (1,8±0,2 балів), соматизації (1,2±0,5 балів), а менші – за шкалами тривожності (0,9±1,1балів), міжособистісної сенситивності (0,8±0,3 балів). За результатами Колумбійської шкали тяжкості суїцидальних намірів (C-SSRS) суїцидальні наміри виявлено у 8,2 % жінок з ПТСР, при цьому суїцидальні дії виявлялися лише у 3,8 %, а повторних суїцидальних спроб не було.
Психометричне дослідження з використанням опитувальника SCL-90-R у жінок із тривожно-депресивнім розладом встановило високі показники за шкалами тривожності (2,7±1,1 балів), депресії (2,6±0,6 балів), обсесивно-компульсивного розладу (2,2±0,2 балів) та соматизації (1,7±0,5 балів), менші - діагностовано за шкалами та міжособистісної сенситивності (1,4±0,5 балів) та ворожості (0,8±0,7 балів).Внутрішньо переміщені жінки з встановленим діагнозом тривожно-депресивний розлад відзначали періодичну актуалізацію суїцидальних думок. За результатами Колумбійської шкали тяжкості суїцидальних намірів (C-SSRS) суїцидальні наміри виявлено у 9,4 % жінок з тривожно-депресивним розладом, при цьому суїцидальні дії виявлялися у 4,6 %, повторних суїцидальних спроб не було.
Встановлено, що тяжкість суїцидальних намірів є найбільш виразним серед жінок із розладами адаптації у порівнянні з тривожно-депресивним розладом та посттравматичним стресовим розладом, зокрема, серед жінок із розладами адаптації 12,4 %, серед жінок з тривожно-депресивними розладами у 9,4 % та у жінок із ПТСР 8,2 %. Отримані дані свідчать про необхідність побудови відповідної системи надання допомоги у сфері психічного здоров’я
Liaison Psychiatry in a Tertiary Care Hospital: Experience of the “20 de Noviembre” National Medical Center
Get PDFIntroduction. Liaison Psychiatry is a key subspecialty in the comprehensive management of hospitalized patients in general hospitals. Its implementation at the Centro Médico Nacional 20 de Noviembre has enabled the approach to medical-psychiatric comorbidity within a biopsychosocial framework.
Objective. To describe the development, current structure, and outcomes of the Liaison Psychiatry Service at the CMN 20 de Noviembre.
Methods. Descriptive retrospective study based on institutional documentation and service statistics from recent years.
Results. The article presents the historical background of the service, the current care model, and the most frequent diagnoses handled through consultations. The clinical, academic, and organizational benefits of integrating mental health in a tertiary care hospital are highlighted.
Conclusions. The experience of CMN 20 de Noviembre confirms the importance of Liaison Psychiatry in providing comprehensive patient care, strengthening the doctor-patient relationship, and optimizing hospital resources.
Key words: Tertiary Care Hospital, Liaison Psychiatry, Mental Health Integratio
Психосоматичні механізми формування емоційної дезадаптації у дітей з онкогематологічними захворюваннями
Get PDFOncohematological diseases in children represent not only a medical but also a profound psychosocial problem. Prolonged treatment, hospitalization, side effects of chemotherapy, and uncertainty of prognosis create a high level of chronic stress. This stress, in combination with biological and family-psychological factors, leads to the development of emotional maladaptation, manifested by anxiety, depressive symptoms, somatization, and behavioral disorders. Understanding the psychosomatic mechanisms of these processes is essential for the development of comprehensive psychocorrective care.Онкогематологічні захворювання у дітей є не лише медичною, а й глибоко психосоціальною проблемою. Тривале лікування, госпіталізація, побічні ефекти хіміотерапії та невизначеність прогнозу створюють високий рівень хронічного стресу. Цей стрес у поєднанні з біологічними та сімейно-психологічними факторами призводить до формування емоційної дезадаптації, яка проявляється тривожністю, депресивними симптомами, соматизацією та поведінковими розладами. Розуміння психосоматичних механізмів цих процесів є необхідним для розробки комплексної психокорекційної допомоги