Psychosomatic Medicine and General Practice (E-Journal)
Not a member yet
519 research outputs found
Sort by
Когнітивні порушення у пацієнтів з хронічними неінфекційними захворюваннями: огляд
No full textThe aim. This review aimed to summarize the information about the specific weight and the clinical significance of cognitive impairment in the course and prognosis of major chronic noncommunicable diseases.
Materials and methods. Scientific literature from 2013 to 2018 on the cognitive impairment in patients with noncommunicable diseases was analyzed. Publications from previous years were taken into account in the absence of new research in this area or if conclusions have not lost relevance. Under the cognitive impairment dementia or mild cognitive impairment were understood.
Results. Cognitive impairment is common for chronic cardiovascular diseases, both central nervous system and non-central nervous system cancer, chronic lung diseases, diabetes, and presented mostly from mild to moderate form. It can be caused by pathophysiological changes related to the underlying disease (in all diseases reviewed) or its treatment (in the case of cancer and diabetes), such as hypoxia, cerebral hypoperfusion, inflammation, acidosis, etc. Cognitive impairment can reduce adherence to medication, self-management, recovery from disability; impact different social and daylife activities, such as academic performance, employing, driving, reading and other life aspects. For central nervous system cancer, the cognitive decline also serves as an indicator of the tumor possible localization, a prognostic factor of survival and an indicator of the cancer recurrence.
Conclusions. Cognitive impairment is highly prevalent in patients with all major types of chronic noncommunicable diseases, with the executive function, memory, and attention impaired most often. It reflects the severity of the underlying disease and its effect on the brain. Cognitive impairment can negatively affect the course, prognosis and treatment of major chronic noncommunicable diseases by reducing the management and self-management of therapy, adherence to therapy, quality of life, functional and social outcome and patient`s autonomy. Identification of cognitive impairment, development of the ways to treat or compensate it, minimization of the poor cognitive function negative impact on course and prognosis is important for successful chronic noncommunicable disease management.Метa. Метою даного огляду було узагальнення інформації про питому вагу та клінічну значущість когнітивних порушень в перебігу та прогнозі основних хронічних неінфекційних захворювань.
Матеріали та методи. Була проаналізована наукова література c 2013 по 2018 роки, що стосується когнітивних порушень у пацієнтів з неінфекційними захворюваннями. Публікації попередніх років були прийняті до уваги при відсутності нових досліджень в цій області або якщо висновки не втратили актуальності. Під когнітивними порушеннями розуміли деменцію або легке когнітивне порушення.
Результати. Когнітивні порушення часто зустрічаються у пацієнтів з хронічними серцево-судинними захворюваннями, раком центральної нервової системи та поза нею, хронічними захворюваннями легень і діабетом, проявляючись в основному в легкій або помірній формі. Вони можуть бути викликані патофізіологічними змінами, пов'язаними з основним захворюванням (при всіх розглянутих захворюваннях) або його лікуванням (у разі раку і діабету), такими як гіпоксія, гіпоперфузія головного мозку, запалення, ацидоз і т.д. Когнітивні порушення можуть погіршити прихильність до лікування, самоконтроль, відновлення після непрацездатності; можуть впливати на різні соціальні та щоденні види діяльності, такі як академічна успішність, працевлаштування, водіння, читання й інші життєві аспекти. Для раку центральної нервової системи когнітивні порушення також служать показником можливої локалізації пухлини, прогностичним фактором виживання та показником рецидиву раку.
Висновки. Когнітивні порушення вельми поширені при всіх основних типах хронічних неінфекційних захворювань, при цьому найчастіше порушуються виконавча функція, пам'ять і увага. Вони відображають тяжкість основного захворювання і його вплив на центральну нервову систему. Когнітивні порушення можуть негативно вплинути на перебіг, прогноз і лікування основних хронічних неінфекційних захворювань, оскільки можуть знизити контроль і самоконтроль лікування, прихильність до терапії, якість життя, функціональні і соціальні результати та автономність пацієнта. Виявлення когнітивних порушень, розробка способів їх лікування або компенсації, мінімізація негативного впливу когнітивних порушень на перебіг і прогноз є важливими для успішного ведення хронічних неінфекційних захворювань
До питання діагностики та лікування прозопалгій
No full textThis is a conference abstract from the ІІ Scientific-practical conference "Psychosomatic medicine: science and practice". It is dedicated to the issue of diagnosis and treatment of prosopalgia. 56 patients were consulted who consulted a neurologist with complaints of facial pain. In 26 of them, the pain was trigeminal, in 12 was due to arthrosis and arthritis of the temporomandibular joints (TMJ), chronic spasm of chewing muscles, and 18 patients showed signs of overloading of the TMJ and spastic response of chewing muscles to loading. All patients had anxiety-depressive disorders of varying degrees. Treatment of patients with dysfunction of the TMJ and masticatory muscles included the appointment of pregabalin, gabapentin or antidepressants, treatment with an orthodontist, performing exercises of articulatory gymnastics. The work performed showed the high diagnostic value of ultrasound of the TMJ and elastography of the chewing muscles in the initial diagnosis of prosopalgia.Даний текст є тезами ІІ Науково-практичної конференції «Психосоматична медицина: наука і практика». Описане нижче присвячено питанню діагностики та лікування прозопалгій. Було обстежено 56 пацієнтів, що звернулися за консультацією невролога зі скаргами на болі у обличчі. У 26 з них біль був тригемінальним, у 12 був обумовлен артрозом та артритом скронево-нижньощелепних суглобів (СНЩС), хронічним спазмом жувальних м'язів, у 18 пацієнтів були виявлені ознаки перенавантаження СНЩС та спастичної реакції жувальних м'язів на навантаження. Всі пацієнти мали тривожно-депресивні порушення різного ступеню. Лікування пацієнтів з порушенням функції СНЩС та жувальних м'язів включало призначення прегабаліну, габапентіну або антидепресантів, лікування у ортодонта, виконання вправ артикуляційної гімнастики. Проведена робота показала високу діагностичну цінність ультразвукової діагностики СНЩС та еластографії жувальних м’язів у первинній діагностиці прозопалгій
Динаміка інтенсивності афективно-ворожого реагування в структурі порушень психічного здоров`я у моряків далекого плавання залежно від випробовуваного ними рівню психосоціального стресу
No full textThe aim. The research aims to analyze the dynamics of the intensity of an affective-hostile response in the structure of mental health disorders in blue-water sailors, as a destructive response of the personality to overtime occupational stress factors, depending on the level of psychosocial stress (PS) they have experienced.The hypothesis. The hypothesis of the study was the statement about the connection between the level of PS and the severity of manifestations of aggression and hostility in this contingent.Contingent and research methods. In 2016-19 during the inter-cruise period, 300 blue-water sailors were surveyed, among whom were 200 representatives of the merchant marine fleet (110 members of the command and 90 sailors) and 100 employees of the Ukrainian sea passenger fleet (70 command and 30 privates). All examined were men, citizens of Ukraine. The study included the use of clinical-psychopathological and psychodiagnostic methods.Research results. It has been established that there is a close linear connection between the intensity of the aggressiveness phenomenon and the level of stress response inherent in the examined: an increase in the pathological stress load increases the severity of the manifestations of an aggressive response. The severity of the hostile response did not show any association with the level of PS experienced by the respondents.Besides, an incongruence was revealed between the average intensity indicators of aggressive and hostile tendencies for long-distance sailors: increased hostility against the background of a less pronounced general aggressiveness was characteristic of people with low and moderate levels of PS, created conditions that provoked an inability to constructively respond to existing destructive aggressive impulses (verbal and indirect aggression, resentment and suspicion), which contributed to its further pathological transformation with growing irritation and worsening of stress load and pathological response to it, and made it impossible to reverse the development of affective and behavioural manifestations of mental maladjustment, identified in most patients.Conclusion. The data obtained should be taken into account when developing specific measures of psychotherapy and psychoprophylaxis for this contingent, which is the prospect of this study.Мета роботи. Мета роботи – здійснити аналіз динаміки інтенсивності афективно-ворожого реагування в структурі порушень психічного здоров`я у моряків далекого плавання, як деструктивної відповіді особистості на наднормові професійні стрес-фактори, залежно від випробовуваного ними рівню психосоціального стресу (ПС).
Гіпотеза. Гіпотезою роботи стало твердження про асоційованість між рівнем ПС та вираженістю проявів агресії й ворожості у даного контингенту.
Контингент і методи дослідження. Протягом 2016 – 2019 рр. у міжрейсовий період обстежено 300 моряків далекого плавання, серед яких було 200 представників морського торговельного флоту (110 членів командного складу та 90 матросів) та 100 працівників морського пасажирського флоту України (70 осіб командного складу та 30 – рядового). Усі обстежені були чоловіками, громадянами України. Дослідження включало використання клініко-психопатологічного і психодіагностичного методів.
Результати дослідження. Встановлено, що між інтенсивністю феномену агресивності, та рівнем стресового реагування, притаманним обстеженим, має місце тісний лінійний зв’язок: зі збільшенням патологічного стресового навантаження зростає вираженість проявів агресивного реагування. Вираженість ворожого реагування не продемонструвала асоційованості з рівнем ПС, випробуваного респондентами.
Крім того, виявлено дисконгруентність між середніми показниками інтенсивності агресивних і ворожих тенденцій у моряків далекого плавання: підвищена ворожість на тлі меншій виразності загальної агресивності, характерні для осіб з низьким і помірним рівнями ПС, створювала умови, які провокували нездатність до конструктивного відреагування наявних деструктивних агресивних імпульсів (вербальної й непрямої агресії, образи і підозрілості), що сприяло їх подальшій патологічній трансформації зі зростанням роздратування й потяжченням стресового навантаження й патологічного реагування на нього, та унеможливлювало зворотній розвиток афективно-поведінкових проявів психічної дезадаптації, виявлених у більшості обстежених.
Висновок. Отримані дані повинні враховуватись при розробці специфічних заходів психотерапії і психопрофілактики для даного контингенту, що становить перспективу даного дослідження
Порушення емоційної регуляції у пацієнтів з нервовою анорексією
No full textIntoduction. Eating disorders, including anorexia nervosa, are common, severe, and often chronic mental disorders. The debate over the pathogenesis and supporting factors of anorexia nervosa continue because therapeutic interventions do not lead to satisfactory and long-lasting remission rates and persistent (resistant) forms of the disease are increasingly common. Several of English-language studies with a fundamental analysis that indicates a direct influence of psychoemotional state and/or existing psychopathological manifestations in parents on the development of eating disorders, including anorexia nervosa. Historically negative family dynamics are indicated as a key element in the development of anorexia nervosa, along with personality vulnerabilities. Emotional dysfunction within the family and interaction with individual personality traits contribute to the development and maintenance of anorexia nervosa. Concerning individual personality traits, studies have shown that anorexia nervosa in female adolescents is associated with difficulties in emotional regulation, which are associated with obsessive-compulsive / perfectionist and impulsive personality traits. However, the analysis of the array of Ukrainian-language scientific literature accumulated in recent years on this issue has not yet been made. Understanding the cause and effect of anorexia nervosa and treatment-resistant forms of the disease is a necessary prerequisite for further research and development of new effective approaches to therapy.Goal. Determining the current state of analysis of the problem of emotional regulation in patients with anorexia nervosa in Ukraine in comparison with world scientific developments. Describe a clinical case showing a violation of emotional regulation in a patient with anorexia nervosa.Materials. Qualitative and quantitative content analysis and concept analysis were conducted using meta-analyses and systematic reviews of scientific Ukrainian-language and English-language literature published for the period from January 2015 to December 2019.Results. Dysfunctional emotional processing and regulation play an important role in the development and maintenance of anorexia nervosa. Systematic reviews indicate that people with anorexia nervosa have difficulty with emotional awareness (including alexithymia and poor emotional clarity), along with high levels of disgust and shame. The limitations of modern theories of anorexia nervosa and the context of the phenomenological and interpersonal nature of the disorder led to the emergence of the theory of the organizing function of the mind "I" in anorexia nervosa. According to this theory, anorexia nervosa occurs against the background of vague emotional experience as a means of regulating emotions and restoring the sense of bodily "I", which is determined by the judgments and appearance of others. Studies also show that patients with anorexia nervosa have particularly low rates of reflex function. Low reflexive functioning together with low consistency of opinion is a consequence of uncertainty in attachment and is manifested by increased anxiety of attachment or avoidance of attachment. The clinical significance of attachment dynamics for patients with anorexia nervosa is underscored by the association between greater attachment anxiety and the avoidance and symptoms of eating disorders.The above clinical case demonstrates a violation of emotional regulation in a patient with anorexia nervosa. The combination of psychotherapeutic methods (individual and family psychotherapy), which were aimed at correcting the "I" and adaptive changes in reflexive functioning, together with medical intervention, allowed to obtain positive results of treatment, as evidenced by the annual follow-up.Conclusions. At the heart of anorexia nervosa is marked dysfunctional emotional processing and regulation. Patients with anorexia nervosa have low rates of reflex function. The practical significance of the model of anorexia nervosa as a disorder, which is supported by difficulties with emotional experience, is proved by the application of their provisions in the psychotherapeutic process in real clinical practice. Developing interventions to improve emotional regulation skills in the treatment of patients with anorexia nervosa, in combination with family psychotherapy, can be an important component in improving treatment outcomes, reducing relapses, and developing resistant forms of the disease.Актуальність. Розлади харчової поведінки, до яких належить нервова анорексія, є поширеними, важкими та часто хронічними психічними розладами. Дебати з приводу патогенезу та підтримуючих факторів нервової анорексії, тривають, оскільки терапевтичні втручання не призводять до задовільних та тривалих показників ремісії та все частіше зустрічаються стійкі (резистентні) форми хвороби. Існує низка англомовних досліджень із фундаментальним аналізом, які вказують на прямий вплив психоемоційного стану та/або наявних психопатологічних проявів у батьків на розвиток розладів харчової поведінки, зокрема нервової анорексії. Історично негативна сімейна динаміка вказується як ключовий елемент розвитку нервова анорексії, разом із вразливістю особистості. Емоційне дисфункціонування всередині сім'ї та взаємодія з індивідуальними особливостями особистості, сприяють розвитку та підтримці нервової анорексії. Що стосується індивідуальних особливостей особистості, дослідження показали, що нервова анорексія у підлітків жіночої статі пов'язана з труднощами емоційної регуляції, які співвідносяться з нав'язливо-компульсивними / перфекціоніськими та імпульсивними рисами особистості. Проте аналізу накопиченого за останні роки масиву україномовної наукової літератури щодо цієї проблематики ще не було зроблено. Розуміння причинно-наслідкових зв'язків виникнення нервової анорексії та стійких до терапії форм хвороби постає необхідною передумовою подальших досліджень й розробки нових ефективних підходів до терапії.
Мета. Визначення сучасного стану аналізу проблеми порушення емоційної регуляції у пацієнтів з нервовою анорексією в Україні у порівнянні зі світовими науковими напрацюваннями. Описати клінічний випадок, що демонструє порушення емоційної регуляції у хворої на нервову анорексію.
Матеріали. Було проведено якісний та кількісний контент-аналіз та концепт-аналіз з використанням мета-аналізів та систематичних оглядів наукової україномовної та англомовної літератури, опублікованої за період з з січня 2015 року по грудень 2019 року.
Результати. Дисфункціональна емоційна обробка та регуляція відіграють важливу роль у розвитку та підтримці нервової анорексії. Систематичні огляди вказують, що люди з нервовою анорексією відчувають труднощі в емоційній обізнаності (включаючи алекситимію та слабку емоційну ясність), поряд із високим рівнем огиди та сорому. Обмеження сучасних теорій нервової анорексії та контекст феноменологічної та міжособистісної природи розладу обумовив появу теорії організуючої функції розуму «Я» в нервовій анорексії. За цією теорією нервова анорексія виникає на тлі розпливчастого емоційного досвіду як засіб регуляції емоцій та відновлення почуття тілесного «Я», який визначається судженнями та зовнішнім виглядом інших осіб. Також дослідження свідчать, що пацієнти з нервовою анорексією, мають особливо низькі показники рефлексивного функціонування. Низьке рефлексивне функціонування разом з низькою узгодженістю думок є наслідком непевності у прихильності та проявляється підвищеною тривожністю прихильності або уникненням прихильності. Клінічна значимість динаміки прихильності для хворих нервовою анорексією підкреслюється асоціацією між більшою тривожністю прихильності і уникненням та симптомами розладу харчування.
Наведений клінічний випадок демонструє порушення емоційної регуляції у хворої на нервову анорексію. Поєднання психотерапевтичних методів (індивідуальної та сімейної психотерапії), які були спрямовані на корекцію «Я» та адаптивні зміни рефлексивного функціонування, разом з медикаментозним втручанням, дозволили отримати позитивні результати лікування, про що свідчить річний катамнез.
Висновки. В основі нервової анорексії відзначається дисфункціональна емоційна обробка та регуляція. Пацієнти з нервовою анорексією мають низькі показники рефлексивного функціонування. Практичну значущість моделі нервової анорексії як розладу, який підкріплений труднощами з емоційним досвідом, доводить застосування їх положень у психотерапевтичному процесі в реальній клінічній практиці. Розробка втручань для вдосконалення навичок регулювання емоцій під час лікування пацієнтів з нервовою анорексією у поєднанні з сімейною психотерапією, може бути важливою складовою для поліпшення результатів лікування, зменшення рецидивів та появи резистентних форм хвороби.
Модель спільного прийняття рішення в медичній практиці
No full textToday, the issue of patient-oriented delivery of medical services is particularly acute. This is not just about the good manners of doctors: polite smile, greetings, address to the patient with respect, as well as medical results due to the expressed professional competencies.
The quality of communication in the medical sector plays a huge role in the provision of qualified medical care, due to the fact that it promotes: more effective interviewing or collecting information (accuracy, productivity, support for the patient); increasing the satisfaction of both the patient and the specialist; improvement of the patient's health, adherence to the prescribed therapy (compliance).
Thus, in order for biomedical technologies to be safe and effective, they should be used on the basis of effective communication and attitudes. One of the effective methods of a patients-physician interaction is the method of shared decision-making (SDM).
This is a process in which patients are encouraged to participate in choosing appropriate treatment or self-management options. The model has three stages: implementation of the choice; description of options; assist patients in learning benefits and decision making.
SDM is appropriate when there is more than one reasonable course of action, and no option is evidently not the best for all. In these cases, it has been proved that the formation of a patient's attitude to possible benefits and risks of the treatment of the disease should be a key factor in decision-making.
When there is a common view, doctors can better use motivational approaches to promote behavioral change, overcome clinical inertia, and promote self-regulation and community management by patients throughout the treatment and rehabilitation process.На сьогоднішній день питання пацієнторієнтованного надання медичних послуг стоїть особливо гостро. Та мова йде не просто про хороші манери лікарів: ввічлива посмішка, привітання, звертання до пацієнта з повагою, скільки про медичні результати завдяки вираженим професійним компетенціям.
Якість комунікації в медичній сфері відіграє величезну роль в наданні кваліфікованної медичної допомоги, за рахунок того, що сприяє: більш ефективному інтерв'ю або збору інформації (точність, продуктивність, підтримка для пацієнта); підвищенню задоволеності і пацієнта, і фахівця; поліпшенню стану здоров'я пацієнта, прихильності до призначеної терапії (комплаєнс).
Таким чином, для того щоб біомедичні технології були безпечними та результативними, їх варто застосовувати на базі ефективної комунікації та відношення. Одним із ефективних методів взаємодії лікар-пацієнт є метод спільного прийняття рішення (СПР). Це процес, в якому пацієнти заохочуються брати участь у виборі відповідних методів лікування або варіантів самоуправління своїм станом. Модель має три етапи: впровадження вибору; опису варіантів; надання допомоги пацієнтам у вивченні переваг та прийнятті рішень.
Спільне прийняття рішень є доцільним, коли існує більше одного можливого курсу дій, і жоден варіант очевидно не найкращий для всіх. У цих випадках доведено, що формування відношення пацієнта до можливих переваг та ризиків лікування хвороби має бути ключовим фактором у прийнятті рішення.
Коли існує спільна думка, лікарі можуть краще використовувати мотиваційні підходи для сприяння зміни поведінки, подолання клінічної інерції та сприяння саморегуляції та селф-менеджменту (самоуправління) пацієнтами всього процесу лікування та реабілітації
Загальні правила комунікації студента з пацієнтом
Get PDFThe role of the doctor in any society carries a powerful social burden, so it is clear that for the vast majority of medical students, the initial steps in learning to communicate with patients in this new role for them are quite alarming. That is why in the beginning there are many questions about the features of professional medical communication, students ask themselves and their teachers when they begin training in the communicative skills of a doctor.
For most students, the initial steps of learning how to communicate with a patient are very disturbing and uncomfortable. It is usually difficult for students to understand why a patient has to agree to communicate with them or what is “worse”, has to agree to a student's examination. Some students feel uncomfortable because they think that patients will feel humiliated if they have to interview with a student. Some may find communication with sad patients so uncomfortable that it is further a matter for patients to express their concerns. This is primarily due to the strong physician`s social role in the society to which junior medical students are not ready both in terms of professional competence and personal psychological maturity. That is why so many questions arise at the beginning about the peculiarities of professional medical communication that students ask themselves and their teachers when they begin learning physician communication skills.
Students should begin to learn how to respond and communicate in such a way that it is useful and supportive for patients, to master strategies for handling complicated communication situations.
The article provides answers to the most common questions of concern to students about communicating with patients, illustrated with examples of different communication situations. Features of communication with the patient in different situations are described: at the acquaintance, at the beginning of the examination, in cases when the patient asks questions about diagnosis, course of disease and treatment, when during communication he suffers from pain or emotional stress, starts crying or showing dissatisfaction, refuses to submit clinical interview, reports on medical information, thoughts, experiences, and complaints not shared with physicians.Роль лікаря, у будь-якому суспільстві несе потужне соціальне навантаження, тому зрозуміло, що для переважної більшості студентів-медиків початкові кроки навчання спілкуватися з пацієнтами в цій новій для них ролі є досить тривожними. Саме тому на початках виникає безліч запитань щодо особливостей професійної медичної комунікації, які студенти задають собі і своїм викладачам, коли вони починають навчання комунікативним навичкам лікаря.
Для більшості студентів початкові кроки навчання спілкування з пацієнтом є дуже тривожними та складними. Студентам, як правило, важко зрозуміти, чому пацієнт має погодитись поспілкуватися з ними або, що ще є «гіршим» за обстеження студентом. Деякі студенти відчувають себе незручно, бо вважають, що пацієнти будуть почувати себе приниженими, якщо їм доведеться вдаватися до співбесіди зі студентом. Дехто може настільки незручно почуватися в комунікації з сумними пацієнтами, що додатково передавати пацієнтам власне занепокоєння . Це насамперед обумовлено потужною соціальною роллю лікаря в суспільстві, до якої студенти-медики молодших курсів не готові як з точки зору професійної компетентності, так і особистічної психологічної зрілості. Саме тому на початках виникає безліч запитань щодо особливостей професійної медичної комунікації, які студенти задають собі і своїм викладачам, коли вони починають навчання комунікативним навичкам лікаря.
Студенти повинні починати вчитися, як реагувати та спілкуватися таким чином, щоб це було корисним і сприятливим для пацієнтів, опановувати стратегії опрацювання складних комунікативних ситуацій.
У статті представлені відповіді на найбільш поширені запитання, що викликають занепокоєння у студентів з приводу спілкування з пацієнтами, проілюстровані прикладами різних ситуацій спілкування. Описано особливості комунікації з пацієнтом в різних ситуаціях: при знайомстві, на початку обстеження, у випадках, якщо пацієнт задає запитання щодо діагнозу, перебігу хвороби та лікування, під час спілкування страждає від болю або емоційного стресу, починає плакати або проявляти незадоволення, відмовляється від подальшого клінічного інтерв’ю, повідомляє про медичну інформацію, думки, переживання та скарги, якими не ділився з лікарями
Поширеність розладів спектру аутизму у дорослих психіатричних пацієнтів: систематичний огляд
No full textTaking into account the prevalence of autism spectrum disorders (ASD) among adults, there is not enough data on the prevalence of ASD among persons undergoing in-patient psychiatric treatment.
The purpose of this review is to conduct a systematic review of the literature on the prevalence of autistic spectrum disorders among adult psychiatric inpatients.
The criteria for incorporating the articles included: a) the study of the prevalence of autism spectrum disorders; b) research in the population of adult psychiatric inpatient institutions. The review of the articles was carried out in the following electronic databases: PubMed, Medline, CINAHL, PsycINFO and EMBASE. Also, to expand the volume of data, the consultations of specialists in this field were used.
As a result of the search, four studies were identified that met the criteria for inclusion in different psychiatric inpatient settings, including private and public. There were significant differences in methodological approaches, including screening tests, diagnostic tools, used diagnostic criteria. Estimates of the prevalence of ASD among the adult population in the psychiatric hospital ranged from 1.7 to 9.6%.
From currently available data from a number of studies, it has been found that the prevalence of ASD increases in inpatient psychiatric conditions relative to the general population. There is a need for further research among this group of patients to expand the evidence base, as well as to develop effective strategies for identifying patients with a high probability of ASD in psychiatric inpatient settings among the adult population. Adult patients who are in psychiatric hospitals can indeed become a target for identifying those who have ASD, although it must first be determined that ASD is indeed a significantly more common disorder among people in this group relative to the community.Враховуючи досліджену поширеність розладів аутистичного спектру (РАС) серед дорослих немає достатніх даних про поширеність РАС серед осіб, що перебувають на стаціонарному психіатричному лікуванні.
Метою даного огляду є проведення систематичного огляду літератури щодо поширеності розладів аутистичного спектру серед дорослих пацієнтів психіатричних стаціонарів.
Критерії включення статей включали: а) дослідження поширеності розладів спектра аутизму; б) дослідження в популяції дорослих психіатричних стаціонарів. Були використані дані, що стосуються року та місця проведення дослідження, а також кількості осіб. Огляд статей проводився в наступних електронних базах даних: PubMed, Medline, CINAHL, PsycINFO і EMBASE. Крім того для розширення обсягу даних використовувалися консультації фахівців в цій галузі.
В результаті пошуку було визначено 4 дослідження, які задовольняли критеріям включення, проведені у різних психіатричних стаціонарних установах, включаючи приватні та державні. Існували значні відмінності в методологічних підходах, включаючи скринінгові тести, діагностичні інструментарії, використані діагностичні критерії. Оцінки поширеності РАС серед популяції дорослих осіб в психіатричному стаціонарі варіювалися від 2,4 до 9,9 %.
З доступних на даний час даних низки досліджень, встановлено, що поширеність РАС збільшується у стаціонарних психіатричних умовах щодо загальної популяції. Проте, ці дані можуть бути обумовлені іншими факторами. Разом з тим, діагностичні критерії також можуть мати глибокий вплив на отриману оцінку поширеності. Існує потреба в подальших дослідженнях серед цієї групи пацієнтів для розширення доказової бази, а також для розробки ефективних стратегій для виявлення пацієнтів з високою ймовірністю РАС в психіатричних стаціонарах серед дорослого населення. Дорослі пацієнти, що знаходяться в психіатричних стаціонарах дійсно потенційно можуть стати мішенню для ідентифікації тих, хто має РАС, хоча в першу чергу необхідно визначити, чи є РАС дійсно значно більш поширеним розладом серед людей у цій групі відносно спільноти
Стан когнітивних функцій в перший тиждень після операції з використанням загальної анастезії
No full textTo achieve this goal, we conducted a study of the cognitive sphere in patients of different age groups: young age, middle age, elderly people with acute surgical pathology before surgery and on the 1st and 7th days after surgery in comparison with preoperative data.
According to the results of the MMSE test, in the middle-aged patients the dynamics of the deterioration of the cognitive function were observed to a lesser degree than in the young patients, which is probably related to the age-related features of the plasticity of the cognitive function. In patients of middle age, according to the results of the FAB scale, at this period of the study was at the same level as those in young patients, which may be related to the age-related features of the plasticity of the cognitive function. According to the test drawing hours, there was no significant difference in the speed of recovery, it was gradual, but no complete restoration was observed. According to the memory test of 10 words and the Schulte test parameters, the recovery was gradual, with a complete restoration of the indicator to the level before the operation.Актуальність. Поняття «післяопераційна когнітивна дисфункція» - це когнітивний розлад, який розвивається в ранньому і зберігається в пізньому післяопераційному періоді. Клінічно даний стан проявляється у вигляді порушень пам'яті, порушення концентрації уваги і порушення інших вищих функцій кори головного мозку.
При клінічних дослідженнях встановлено, що при використанні загальної анестезії, спостерігаються зміни перфузії головного мозку, внутрішньочерепної гіпертензії, інші порушення з боку головного мозку, як наслідок використання препаратів для анестезії. Такі дії можуть обумовлювати в подальшому виникнення різних і різного ступеня порушень вищої мозкової функції. Так, в ранньому післяопераційному періоді когнітивна дисфункція визначається приблизно в 30% хірургічних втручань, виконаних за допомогою загальної анестезії, і продовжує спостерігатися протягом трьох місяців у 10% пацієнтів.
Мета. Метою даного дослідження є вивчення динаміки змін когнітивної функції протягом першого тижня у пацієнтів після операції з використанням загальної анестезії.
Методи дослідження. Стандартні клінічні і лабораторні. Дослідження когнітивної сфери: шкала ММSE, тест малювання годин, тест «10 слів», батарея тестів на лобову дисфункцію, метод Шульте.
Висновки. За результатами динаміки зміни тесту за шкалою MMSE, у пацієнтів середнього віку спостерігалася динаміка погіршення стану когнітивної функції в меншій мірі, ніж у пацієнтів молодого віку, що, можливо пов'язано з віковими особливостями пластичності когнітивної функції. У пацієнтів середнього віку, за результатами шкали FAB, в даний період дослідження було на одному рівні з показниками у пацієнтів молодого віку, що, можливо пов'язано з віковими особливостями пластичності когнітивної функції. За тестом малювання годин, суттєвої різниці швидкості відновлення не було, воно було поступовим, але повного відновлення не спостерігалося. За тестом запам'ятовування 10 слів і показниками проби Шульте відновлення було поступовим, з повним відновленням показника на рівень до операції.
 
Психологічне підгрунтя внутрішньої картини хвороби у хворих на розсіяний склероз
No full textThis is a conference abstract from the Scientific and practical conference with international participation"Psychosomatic medicine: science and practice". It is dedicated to the psychological background of the internal picture of the disease in patients with multiple sclerosis.Даний текст є тезами Науково-практичної конференції з міжнародною участю "Психосоматична медицина: наука і практика". Описане нижче присвячено психологічному підгрунтю внутрішньої картини хвороби у хворих на розсіяний склероз
Розлад соціальної тривоги: актуальність та перспективи
No full textBackground. Epidemiological studies indicate that social anxiety disorder as one of the most common mental health disorders. However, many patients do not seek or receive help, despite the prevalence of social anxiety disorder, the large amount of information, the possibilities of psychotherapy and medical treatment.
Aim. Generalization of actual knowledge and research on the aetiology and pathogenetic mechanisms of social phobias and coverage of the actual issues of low referral of people suffering from social phobia.
Methods. For review, the following databases, such as ScienceDirect, ResearchGate, PubMed and Google Scholar, were used. The search was performed using the keywords: social anxiety disorder, sociophobia, social anxiety, cognitive-behavioral model, neurobiology, mental health.
Results. The general information about social anxiety disorder, its prevalence and its consequences were covered. The main etiological mechanisms, modern views on the neurobiological and psychological basis of the disorder are considered. In addition, the peculiarities of the clinical picture and its influence on the social functioning of the individual, including the referral of help, were analyzed. The aspects that are useful to consider during the development of recommendations for specialists in general medical practice and centers of public mental health were suggested.
Conclusions. A social anxiety disorder should be considered as a complex mental health disorder. Recognition of signs of social anxiety disorder in their component often leads to a false interpretation of clinical signs as manifestations of depression or other neurotic disorders among primary care professionals. Informing general practitioners and specialists of public mental health centers about the traits of the clinical picture and the social functioning of patients with this disorder can help to overcome the stigma and improve the referral of qualified assistance.Актуальність. Дана публікація направлена на узагальнення актуальних знань та досліджень щодо поширення, етіології та патогенетичних механізмів розладу соціальної тривоги. Водночас її мета полягає в висвітленні актуальної проблеми низького звернення людей, які страждають на соціофобію, за допомогою до фахівців, пов’язаної як з особливостями клінічної картини, обумовленої нейробіологічними й психосоціальними факторами, так й важливими проблемами організації надання послуг у сфері психічного здоров’я. Епідеміологічні дослідження свідчать, що соціальний тривожний розлад, один із найпоширеніших розладів психічного здоров’я. Проте незважаючи на поширеність розладу соціальної тривоги, велику кількість інформації, можливостей психотерапії та медикаментозного лікування, багато пацієнтів з різних причин не отримують допомоги або не звертаються за нею.
Мета. Узагальнення актуальних знань та досліджень щодо етіології та патогенетичних механізмів соціальних фобій й висвітлення актуальної проблеми низького звернення людей, які страждають на соціофобію, за допомогою до фахівців.
Матеріали та методи. Для огляду було використано наступні бази даних, як ScienceDirect, ResearchGate, PubMed та Google Scholar. Пошук здійснювався за ключовими словами: social anxiety disorder, sociophobia, social anxiety, cognitive-behavioral model, neurobiology, mental health.
Результати. У статті висвітлені загальні відомості про соціальний тривожний розлад, його поширеність та наслідки. Розглянуто основні етіологічні механізми, сучасні погляди на нейробіологічні та психологічні основи розладу. Додатково було проаналізовано особливості клінічної картини та її вплив на соціальне функціонування особистості, в тому числі й звернення за допомогою. Запропоновано аспекти, які корисно врахувати при розробці рекомендацій для фахівців загальномедичної практики та центрів громадського психічного здоров’я.
Висновки. Соціальний тривожний розлад слід розглядати як комплексний розлад психічного здоров’я. Розпізнання ознак розладу соціальної тривоги у їх сукупності часто призводить до помилкового трактування клінічних ознак як проявів депресії чи інших невротичних порушень серед фахівців первинної ланки. Інформування фахівців загальномедичної практики та центрів громадського психічного здоров’я про особливості клінічної картини та соціального функціонування пацієнтів з даним розладом може допомогти подолати бар’єри стигматизації та покращити звернення за кваліфікованою допомогою