Psychosomatic Medicine and General Practice (E-Journal)
Not a member yet
519 research outputs found
Sort by
IV Міжнародна конференція "Ментальне здоров’я: глобальні виклики XXI століття"
No full textIV International Conference on mental health care
“Mental Health: Global challenges of XXI century”
12-14th November 2020IV Міжнародна Kонференція
“Ментальне здоров’я: глобальні виклики XXI століття”
12-14 листопада 202
Застосування психоедукації базованої на протоколі КПТ з використанням односесійної віртуальної експозиції в межах психологічної підтримки студентів зі страхом публічних виступів: результати пілотного дослідження
No full textIntroduction. Anxiety and fear of public speaking are some of the common complaints of students during their studies. The prevalence and consequences for psychological well-being make it possible to discuss the fear of public speaking in the context of pathopsychological changes that contribute to or are a variant of a social anxiety disorder. At the same time, constant anxiety and emotional distress can contribute to the development of other comorbid pathologies such as depressive disorder, other anxiety disorders, or substance abuse as a way of coping anxiety. The development and implementation of effective psychological/psychotherapeutic interventions for self-help and psychological support with using a virtual environment has already proven itself in dealing with specific phobias and other anxiety states and can be applied in preventative measures for social anxiety disorder among students.
Aim. Investigate the impact of psychoeducation based on CBT protocol with a one-session virtual exposure on the level of students' social anxiety before public speaking and the features of social interaction during education.
Methods. Social anxiety assessment using the Social Phobia Inventory (SPIN), and Social Phobia Rating Scale (SPRS), clinical semi-structured interview, observation, and assessment of changes in virtual exposure.
Results. Compared with the control group, there was a statistically significant decrease in all indicators on the SPIN (p <0.001) and SPRS (p <0.001) scales in the experimental group 1 month after virtual exposure. Decreases in social anxiety on the SPIN scale before the intervention and one month after were statistically different depending on belonging to the experimental group (F = 5.06, p = 0.035) and time (F = 5.46, p = 0.029), and significantly from a baseline level of social anxiety (F = 124.8, p = 0.000). The significance of changes in the experimental group as a whole on the SPIN scale is achieved by reducing the indicator in the subgroup with a high level of social anxiety, where statistical significance is significant p <0.001. Differences in changes in the level of social anxiety on the SPRS scale before the intervention and one month after, depending on belonging to the experimental group (F = 9.39, p = 0.006), time (F = 12.33, p = 0.002) and baseline level of social anxiety (F = 12.06, p = 0.000) are also significant. According to the SPRS method, a statistically significant decrease in the rate of exhaustion and overall restriction imposing social anxiety (p <0.001) was found in the experimental group and a statistically significant decrease in the using of part of strategies avoidance behaviors and the influence of typical unproductive beliefs (p <0.05, in accordance).
Conclusion. Using psychoeducation based on CBT protocol with a one-session virtual exposure has proven to be an effective way of reducing the fear of public speaking. After 1 month undergoing a psychoeducational session using virtual exposure, a significant decrease in the intensity of anxious feelings, the impact of unproductive beliefs, and changes in behavior that underpinned them were revealed. It was noted that the most significant effect was achieved in the subgroup of participants with high input levels of social anxiety and manifest traits corresponding to the criteria of social anxiety disorder. Such changes may be explained by the need and timeliness of providing psychological support to this category of participants. Given that our findings are incomplete, they require further research and expansion of the experimental base.Актуальність. Тривога й страх перед публічними виступами є однією з поширених скарг студентів впродовж навчання. Поширеність та наслідки для психологічного благополуччя дають можливість обговорювати страх перед публічними виступами у контексті патопсихологічних змін, які сприяють розвитку соціального тривожного розладу чи є варіантом його перебігу. Водночас постійна напруга та емоційний дистрес під впливом тривожних переконань можуть сприяти розвитку інших коморбідних патологій, таких як депресивний розлад, інші тривожні розлади чи зловживання психоактивними речовинами як спосіб опанування тривоги. Розробка та імплементація ефективних психологічних/психотерапевтичних інтервенцій самодопомоги та психологічної підтримки з використанням віртуального середовища вже зарекомендувала себе при роботі з специфічними фобіями та іншими тривожними станами, і може бути застосована у превентивних заходах щодо соціального тривожного розладу серед студентів.
Мета. Дослідити вплив психоедукації базованої на протоколі КПТ з використанням односесійної віртуальної експозиції на рівень соціальної тривоги студентів перед публічним виступом та характер соціальної взаємодії під час навчання.
Методи. Оцінювання рівня соціальної тривоги за допомогою шкал SPIN (SocialPhobiaInventory) та SPRS (SocialPhobia Rating Scale), клінічне напівструктуроване інтерв’ю, спостереження та оцінка змін при застосування експозиції у віртуальному середовищі.
Результати. У порівнянні з контрольною групою відмічено статистично значиме зниження усіх показників за шкалами SPIN (р<0,001) та SPRS (р<0,001) в експериментальній групі через 1 місяць після застосування віртуальної експозиції. Зниження рівня соціальної тривоги за шкалою SPIN до застосування інтервенцій та через 1 місяць після, статистично відрізняються в залежності від приналежності до експериментальної групи (F = 5.06, p = 0.035) та часу (F = 5.46, p = 0.029), й суттєво від вихідного рівня соціальної тривоги (F = 124.8, p = 0.000). Значимість змін у експериментальній групі у цілому по шкалі SPIN досягається за рахунок зниження показника у підгрупі з високим рівнем соціальної тривоги, де статистична значимість суттєва р<0,001. Відмінності змін рівня соціальної тривоги за шкалою SPRS до застосування інтервенцій та через 1 місяць після в залежності від приналежності до експериментальної групи (F = 9.39, p = 0.006), часу (F = 12.33, p = 0.002) та вихідного рівня соціальної тривоги (F = 12.06, p = 0.000), також суттєві. За методикою SPRS у експериментальній групі виявлено статистично значиме зниження за показником виснаженості й загального обмеження, що накладає соціальна тривога (p<0,001), та статистично значиме зниження у застосуванні окремих типових стратегій уникаючої поведінки та впливу типових непродуктивних переконань (p<0,05, відповідно).
Висновок. Застосування психоедукації базованої на протоколі КПТ з використанням односесійної віртуальної експозиції показало себе ефективним засобом для зниження страху перед публічним виступами. Через 1 місяць після проходження запропонованих інтервенцій у експериментальній групі виявлено значне зниження інтенсивності тривожних відчуттів, впливу непродуктивних переконань та зміни поведінки, які підкріплювали їх. Відмічено, що найбільш суттєвого ефекту було досягнуто у підгрупі учасників з високим вхідним рівнем соціальної тривоги та маніфестними ознаками відповідними критеріям соціального тривожного розладу. Такі зміни обумовлені необхідністю й своєчасністю надання психологічної підтримки цій категорії учасників. Враховуючи, що отримані нами результати не є повними, вони потребують подальших досліджень та розширення експериментальної бази
Особливості комунікації у медичному середовищі (методичні рекомендації)
No full textThe quality of care depends not only on medical skills but also on the communicative competencies of healthcare professionals. The article deals with the main psychological aspects of the professional activity of doctors in the medical team, namely, the role of the team, leadership, psychological profile, corporate culture, typical situations of interaction (counseling of patients of another specialist, clinical bypass), professional deformation, factors of formation and manifestations burnout, its prevention. Medico-psychological interventions aimed at enhancing the psychological competencies of health care professionals will improve the quality of care for patients and the psychological health of professionals.Якість медичної допомоги залежить не лише від медичних навиків, але і комунікативних компетентностей медичних працівників. У публікації розглянуті основні психологічні аспекти професійної діяльності лікарів у медичному середовищі, а саме, роль колективу, лідерства, психологічного профілю, корпоративної культури, типових ситуацій взаємодії (консультування пацієнтів іншого фахівця, клінічний обхід, клінічний розбір), професійної деформації, чинників формування та проявів синдрому емоційного вигорання, заходів його профілактики. Медико-психологічні заходи спрямовані на посилення психологічних компетенцій медичних працівників дозволить покращити якість медичної допомоги пацієнтам та психологічне здоров’я фахівцям
Психосоматичний підхід до діагностики та терапії тривоги у пацієнтів з хронічними неінфекційними захворюваннями
No full textBackground. Anxiety is a normal protective mechanism that a person acquired during evolution and is the very first mental reaction that occurs in response to a disease or precedes it. When anxiety becomes long-term and pronounced, it is anxiety as a disorder that negatively affects a person’s quality of life, disrupting his physical, mental and social functioning.
The early diagnosis and treatment of anxiety in patients with chronic noncommunicable diseases (NCD) is important for preventing chronic and somatization of mental disorders, reducing and preventing complications of NCD.
At the primary care level, naturopathic drugs occupy an important place in the treatment of subclinical anxiety disorders or somatized anxiety disorders. A number of clinical studies prove the anxiolytic and anti-stress effect of ashwagandha extract L-thianine and passiflora extract (Passiflora incarnata), which were combined in the phytotherapy complex Anxiomedin®.
Methods and materials. An 4-week study tested the efficacy and safety of Anxiomedin in the treatment of psychosomatic manifestations of anxiety in 75 adult ambulatory patients with NCD. Patients were examined according to the HADS Hospital Anxiety and Depression Scale, a four-dimensional questionnaire for assessing distress, depression, anxiety and somatization 4DSQ, the Sax-Sydney SSCT method of incomplete sentences; blood pressure (BP) and pulse were also monitored.
Results. At 4 weeks of therapy, patients with NCD and subclinical anxiety had a reduction: somatization on the 4DSQ scale (-57.7%), anxiety on the HADS scale (-58.6%), conflict index according to the SSCT method (-42.3%) , sympathicotonia (decrease in heart rate by 24.4%). Also according to the SSCT method, significant conflict zones that have undergone a significant reduction in the course of therapy were: attitude to the future (p <0.01); fears and anxieties (p <0.01); attitude to the disease (p <0,01); attitude to himself (p <0,05). No significant side effects were detected during the study.
Conclusion. There is a two-way link between anxiety and NCD regarding the onset and development of mental and physical disorders. In the treatment of subclinical and somatized anxiety, especially in primary care, naturopathic drugs, such as Anxiomedin, have proven to be effective and safe.Актуальність. Тривога є нормальним захисним механізмом, який людина отримала в процесі еволюції і є найпершою психічною реакцією, яка виникає у відповідь на розвиток хвороби або передує їй. Коли тривога стає довготривалою та вираженою, мова йде про тривогу як про розлад, який негативно впливає на якість життя людини порушуючи її фізичне, психічне та соціальне функціонування. У світі тривожні розлади зумовлюють значне збільшення витрат на охорону здоров'я насамперед на індивідуальному рівні. Рання діагностика та лікування тривоги у пацієнтів з хронічними неінфекційними захворюваннями (ХНІЗ) є важливою для попередження хронізації та соматизації психічних розладів, редукції та запобіганню ускладнень власне ХНІЗ.
На рівні первинної ланки медичної допомоги натуропатичні засоби займають чільне місце в терапії тривожних розладів субклінічного рівня або соматизованих тривожних розладів. Низка клінічних досліджень доводить анксіолітичну та протистресорну дію екстракту ашвагандхи (Withania somnifera), L-тіаніну (L-theanine) та екстракту пасіфлори (Passiflora incarnatа), які були поєднані у фітотерапевтичному комплексі Анксіомедін®
Методи та матеріали. У ході 4-тижневого дослідження перевірялась ефективність та безпека Анксіомедіну в лікуванні психосоматичних проявів тривоги у 75 дорослих амбулаторних пацієнтів з ХНІЗ. Пацієнти обстежувалися за госпітальною шкалою тривоги і депресії HADS, чотиривимірним опитувальником для оцінки дистресу, депресії, тривоги та соматизації 4DSQ, методикою незакінчених речень Сакса-Сіднея SSCT; також відстежувались артеріальний тиск (АТ) та пульс.
Результати. За 4 тижні терапії у пацієнтів з ХНІЗ та субклінічною тривогою були редукція: соматизації за шкалою 4DSQ (-57,7 %), тривоги за шкалою HADS (-58,6 %), індексу конфліктогенності за методикою SSCT (-42,3 %), симпатикотонії (зменшення ЧСС на 24,4 %). Також за методикою SSCT значущими конфліктними зонами, що зазнали достовірної редукції в процесі терапії були: відношення до майбутнього (р<0,01); страхи та побоювання (р<0,01); відношення до хвороби (р<0,01); відношення до себе (р<0,05). Значущі побічні ефекти за час проведення досліждення не виявлялися.
Заключення. Між тривогою та ХНІЗ існує двобічний зв’язок щодо виникнення та розвитку психічних та соматичних розладів. В терапії субклінічної та соматизованої тривоги, особливо в первинній медичній допомозі, чільне місце займають натуропатичні засоби, як Анксіомедін, які довели свою ефективність та безпеку
ПТСР пов’язаний зі структурними порушеннями нейронних зв’язків між правим та лівим гіпокампом
No full textA multi-cohort analysis of the diffusion magnetic resonance imaging (dMRT) results of 3047 people from 28 cohorts, conducted by a large group of researchers from 92 scientific institutions found that PTSD is associated with structural changes in the tapetum, connecting the right and left hippocampus. These changes may explain the hippocampal dysfunction associated with behavioral and cognitive symptoms of PTSD.Мульти-когортний аналіз результатів дифузійного магнітно-резонансної томографії (дМРТ) 3047 осіб з 28 когорт, проведений великою групою дослідників з 92 наукових інституцій, виявив, що ПТСР асоційований зі структурними змінами в покриві (tapetum), що з’єднує правий та лівий гіпокамп. Ці зміни можуть бути поясненням порушень у функціонуванні гіпокампа, які пов’язані з поведінковими та когнітивними симптомами ПТСР
Персоналізований підхід в терапії психічних розладів: Довгострокові перспективи використання низьких доз психотропних препаратів.
No full textImportance. Despite the fact that in recent decades a large number of new psychotropic medication have been developed and investigated, psychotherapy and other treatments for mental disorders, it became apparent that many patients are resistant to treatment or response only after repeated changes in therapy or its combinations. Having a diagnosis of mental disorder itself was not sufficient to choose the best treatment. In the medical field, there is a new approach to the treatment of mental disorders - "personalized approach", which will treat not "diagnosis" but "patient".
Materials and methods. In order to observe the prospects of using low doses of psychotropic drugs (and their combinations) to achieve more effective treatment results, a content analysis was conducted using Ukrainian and English publications for the last 15 years. The search was performed on the databases Pubmed, CrossRef.
Results. The most effective drug is selected by the doctor based on the clinical condition and symptoms of the patient, but the most important factor in achieving successful results is the individually selected effective dose. Timely dose adjustment to achieve the desired clinical response, combined with the prevention of adverse reactions, is an important factor in maintaining patient's adherence to treatment.
Reducing the dose of psychotropic drugs to levels below those recommended in the instructions for use can lead to significant positive results due to: improved health care in general with more effective therapeutic results, reduced side effects and reduced patient`s costs.
Personalized approach and judicious use of psychotropic drugs for other purposes is considered an integral part of the continuous development of science, taking into account the clinical experience of the use of drugs.
Conclusions. There is a need to adjust the dosage of psychotropic drugs to the minimum effective dose that will meet the individual needs of the individual patient, and will help to find a balance between efficacy and risk of side effects and will be a necessary basis for developing an effective personalized approach in psychiatric practice.
Optimizing the dosage of a psychotropic drug is an important factor in improving the efficiency of the health care system as a whole.Актуальність. Незважаючи на те, що протягом останніх десятиліть було розроблено і досліджено велику кількість нових психотропних препаратів, психотерапевтичних та інших методів лікування психічних розладів, стало очевидним, що у багатьох пацієнтів є резистентність до лікування або реакція тільки після неодноразової зміни терапії або її комбінації. Наявність діагнозу психічного розладу як такого стало недостатнім для вибору оптимального методу лікування. В медичній галузі існує новий підхід до лікування психічних розладів - «персоналізований підхід», що дозволить лікувати не «діагноз», а «пацієнта».
Матеріали і методи. З метою вивчення перспектив використання низьких доз психотропних препаратів (та їх комбінацій) для досягнення більш ефективних результатів лікування, було проведено контент-аналіз з використанням україномовних та англомовних публікацій за останні 15 років. Пошук проводився за базами даних Pubmed, CrossRef.
Результати. Найбільш ефективний препарат підбирається лікарем, виходячи з клінічного стану і симптомів пацієнта, однак найважливішим фактором у досягненні успішних результатів є індивідуально підібрана ефективна доза. Своєчасна зміна дози задля досягнення бажаної клінічної відповіді, в поєднанні із запобіганням побічних реакцій, є важливим фактором, що підтримує прихильність пацієнта до лікування.
Зниження дози психотропних препаратів до рівнів, нижче рекомендованих в інструкції по застосуванню, може призвести до значних позитивних результатів за рахунок: поліпшення медичного обслуговування в цілому з більш ефективним досягненням терапевтичних результатів, зменшення кількості побічних ефектів і зниження витрат пацієнта.
Персоналізований підхід і розумне використання психотропних препаратів не за призначенням вважається невід'ємною частиною безперервного розвитку науки, що враховує клінічний досвід застосування препаратів.
Висновки. Існує необхідність корекції дозування психотропних препаратів до мінімально ефективної дози, яка буде відповідати індивідуальним потребам окремого пацієнта, і сприятиме знаходженню балансу між ефективністю і ризиками розвитку побічних явищ і буде обов'язковою підставою для розвитку ефективного персоналізованого підходу в психіатричній практиці.
Оптимізація дозування психотропного препарату є важливим фактором підвищення ефективності системи охорони здоров'я в цілому
Мотивація саморуйнівної поведінки у пацієнтів з психотичними розладами шизофренічного спектру
No full textThe present study assesses the difference in motivation of SDB and SI was found in different groups. In Gr1 PermSDB the main motivation was psychological problems associated with mental illness, social and interpersonal problems, while in Gr2 ImpSI the exclusive reason of SI was «command» to do it under influence of imperative pseudo-hallucinations. They were 95 patients with schizophrenia, schizoaffective disorder and acute polymorphic psychotic disorder examined in this issue and divided into 2 groups according to the pathways types of SDB: the first group – patients with permanent features of SDB as comorbid disturbance (Gr1 PermSDB), the second group – patients with impulsive SDB manifestations as secondary behavior disturbance on background acute psychotic episode with imperative pseudo-hallucinations (Gr2 ImpSI).
There was a weighty predominance of patients with schizophrenia and hallucinatory-paranoid syndrome in both groups. Patients with schizophrenia more frequently realized impulsive SI exactly with imperative pseudo-hallucinations as the cause of them.
Results confirmed that fundamentally diverse pathways for SDB manifestation and dynamic of it, also SI motivation exist in patients with SSPsD. It should be taken in the treatment tactic and rehabilitation course for such different patients.В даному дослідженні було вивчено відмінності в мотиваційних установках серед обстежених пацієнтів. В Гр1 ПостСрПв основними мотиваційними установками були психологічні проблеми, пов’язані з наявністю хвороби, соціальними негараздами та міжособистісними проблемами, в той час як в Гр2 ІмпСуД основною причиною реалізації СуД був вплив імперативних псевдогалюцинацій з «наказом» на здійснення такого аутодеструктивного вчинку. Було обстежено 95 пацієнтів з діагнозами шизофренія, шизоафективний розлад та гострий поліморфний психотичний розлад.
За диференційними ознаками патогенезу СрПв пацієнти були розділені на 2 групи: перша група – хворі з ПсР ШфС, у яких прояви СрПв мали місце протягом всього процесу захворювання та розвивалися як коморбідний психопатологічно-поведінковий розлад (Гр1 ПостСрПв), друга група – хворі, в яких прояви СрПв формувался за механізмом вторинного поведінкового розладу та з’являлися лише на висоті загострення психопатологічної симптоматики з наявністю імперативних псевдогалюцинацій (Гр2 ІмпСуД). За результатами дослідження було виявлено значне переважання пацієнтів з шизофренією та з галюцинаторно-параноїдним синдромом в обох групах досліджених. Достовірно частіше хворі на шизофренію здійснювали імпульсивні СуД під впливом імперативних псевдогалюцинацій. Було виявлено достовірні.
Проведене дослідження підтвердило наявність принципово різних шляхів формування і динаміки СрПв і скоєння СуД пацієнтами з ПсР ШфС, що потрібно враховувати в їх лікуванні та реабілітації
Клінічні та УЗДГ кореляції у хворих на ішемічний інсульт iз маніфестацією вірусної інфекції в анамнезі
No full textThe goal. The goal of the work was to study the structure of viral and non-viral infections in patients with ischemic stroke, as well as the relationship between neurological recovery and severity of cerebral atherosclerosis, depending on the type of infectious agent.Materials and methods. A total of 89 patients with ischemic acute cerebral circulation disorder and a history of clinical manifestations of a viral infection in the 3 months prior to the cerebrovascular accident were included in the study. Among the patients 44 (44.9%) were men and 54 (55.1%) were women with an average age of 62.08 ± 1.29 years (from 36 years to 92 years). 61 (81.9%) patients were diagnosed with ischemic stroke, and 28 (18.1%) patients were diagnosed with TIA.The diagnosis was confirmed by magnetic resonance imaging (MRI), and the severity of neurological status was assessed using the National Institute of Health Stroke Scale (NIHSS) on the first, 7th and 21st day. Patients' blood serum was examined for the presence of herpes viruses DNA, the RNA of influenza viruses, enteroviruses, the viruses of an acute respiratory infection (adenoviruses), as well as for the common non-viral infections: mycoplasma, ureoplasma, toxoplasma, and chlamydia. The method of polycytomerase chain reaction (PCR) for DNA and RNA viruses extraction from blood serum (6; 8) and the method of enterovirus antigens detection in a cell culture by enzyme-linked immunosorbent assay (ELISA) (21; 24; 40) were used.The degree of cerebral atherosclerosis was determined by ultrasound duplex scanning (UDS) of brachiocephalic arteries.Methods of descriptive statistics were used.Research results. The average period from the clinical manifestation of the infection to the development of stroke in patients with viral persistence was 11.8 ± 2.5 days (from 1 day to 90 days). Up to 7 days — 32 (36.0%) patients, from 7 days to 14 days inclusive — 44 (49.4%), more than 14 days — 13 (14.6%).There was a weak but definite inverse correlation between the term of the viral manifestation and the severity of the acute cerebrovascular accident (r = 0.237, p = 0.025).HSV1 (51) was detected most often in the acute period of stroke in 57% of patients, (p <0.05). The persistence of HSV2 and HHV6 was 38.2% and 32.6% respectively. A combination of two different HSV2 and HHV6 viruses was observed in 84 (89.9%) patients.The combination of HSV1 / HSV2 is most commonly observed (in 29 (32.6%) patients p <0.05). Coefficients of correlation between the presence of certain types of viruses, the number of stenoses, and the number of hemodynamically significant stenoses ranged from 0.19 with ARI to 0.33 in the case of a combination with HHV6.There was no detectable relationship between the severity of neurological deficiency on the first day after the stroke and the type of viral infection or a combination thereof, except for adV (r = 0.27, p = 0.01).The reduction in the NIHSS score on the 7th and the 21st day negatively correlated with the presence of certain viruses and their combinations, in particular herpesviruses or their associations HSV1, HSV1,2; HSV1,2-HHV6.Conclusion. The DNA of HSV1, HSV2, HHV6, HHV4, HHV5 viruses was most often found in patients with ischemic stroke and a clinical manifestation of a persistent viral infection in history (within 1-90 days before the development of symptoms),The presence of major vessels stenosis in the extracranial unit, the number of stenoses, and the presence of hemodynamically significant stenoses correlated with the presence of viral persistence of HHV6 and / or the association of HHV6 and influenza.The presence of HSV1, HSV2, HHV6 viruses and / or their associations worsens the restoration of neurological functions in the acute post-ischemic period setting.Мета. Метою роботи було вивчення структури вірусної і не вірусної інфекції у хворих на ішемічний інсульт, а також зв’язку між неврологічним відновленням і вираженістю церебрального атеросклерозу залежно від виду інфекційного агента
Матеріали та методи. В дослідження увійшло 89 хворих із ГПМК за типом ішемії з анамнестичними клінічними проявами вірусної інфекції протягом 3 місяців до судинної катастрофи. Серед хворих 44 (44,9 %) чоловіки і 54 (55,1 %) жінки в середньому віці 62,08±1,29 років (від 36 років до 92 років).В 61 (81,9 %) хворого визначено ішемічний інсульт, у 28 (18,1 %) діагностовано TIA.
Діагноз веріфікувався за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ), тяжкість неврологічного статусу оцінювалась за шкалою Національного інституту здоров’я NIHSS (National Institute of Health Stroke Scale) в першу, 7-му та на 21-у добу Сироватка крові хворих досліджувалась на наявність ДНК вірусів герпесу, РНК вірусів грипу, аденовірусів, ентеровірусів, вірусів гострої респіраторної інфекції - аденовірусів, а також поширених невірусних інфекцій: мікоплазми, уроплазми, токсоплазми, хламідій. Застосовувались метод поліцитомеразної ланцюгової реакції (ПЛР) для екстракції ДНК та РНК вірусів із сироватки крові ( 6;8) та метод визначення ентеровірусних АГ в культурі клітин за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА)( 21;24;40).
Ступінь церебрального атеросклерозу визначалась за даними дуплексного сканування (УЗДС) брахіоцефальних артерій
Застосовувались методи дискриптивної статистики
Результати дослідження. Середній термін від клінічної маніфестації інфекції до розвитку інсульту в хворих із вірусною персистенцією складав 11,8±2,5 доби (від 1 доби до 90 діб).
До 7 діб 32 (36,0 %) хворих, від 7 діб до 14 діб включно – 44 (49,4 %), понад 14 діб – 13 (14,6 %)
Між терміном вірусної маніфестації і тяжкістю ГПМК існував слабкий проте достовірний зворотній зв’язок (r = - 0,237, р=0,025)
Найчастіше в гострому періоді інсульту виявлявся HSV1 (51) 57% хворих, (р<0,05); персистенція HSV2 та HHV6 - в 38,2% та 32,6% хворих відповідно.У 84 (89,9 %) хворих спостерігалася комбінація двох різних вірусів HSV2 та HHV6. Найчастіше спостерігалася комбінація HSV1+ HSV2 29 (32,6 %) хворих р<0,05
Коефіцієнти кореляції між наявністю певних типов вірусів, кількістю стенозів та кількістю гемодинамічно позначених стенозів коливались від 0,19 при ГРВІ до 0,33 у разі поєднання HHV6-грип.
Не виявлено достовірного зв’язку між тяжкістю неврологічного дефіциту на першу добу після інсульту та типом вірусної інфекції або її комбінації за виключенням aденовірусів (r =0,27, р= 0,01).
Відсоток зниження балу NIHSS на 7-му та 21 добу від’ємно корелював з наявністю деяких вірусів та їх поєднань, зокрема герпесвірусів або їх асоціацій HSV1, HSV1+2; HSV1+2+HHV6.
Висновки. Найчастіше в хворих на ішемічний інсульт із клінічною маніфестацією гострої вірусної інфекції в анамнезі (протягом 1-90 діб до розвитку симптомів ) виявлялись ДНК вірусів HSV1, HSV2, HHV6, ЕВV, СМV.
Наявність стенозу магістральних судин в екстракраніальному відділі, кількість стенозів та наявність гемодинамічно значимих стенозів корелювали з наявністю вірусної персистенції HHV6 та/або асоціації HHV6 та грипу.
Наявність HSV1, HSV2, HHV6 вірусів та/або їх асоціацій погіршує відновлення неврологічних функцій в динаміці гострого післяінсультного періоду
Особливості клініко-лабораторних та інструментальних маркерів коморбідної патології органів травної системи у ВІЛ-інфікованих пацієнтів в контексті практики сімейної медицини
No full textIntroduction. Ukraine remains in second place among the largest countries with HIV - epidemic in Eastern Europe and Central Asia, with one of the highest infection rates among European region’s countries. The issues of comorbidity of various pathologies, including HIV - infection with digestive system diseases, and the increasing role of family medicine in the detection and treatment of many chronic gastroenterological diseases in HIV-infected patients become actual in Ukraine.
Purpose of the study. To study the characteristics of clinical, laboratory and instrumental markers of the digestive system comorbid pathology in HIV-infected patients in the context of clinical diagnostic value for the family medicine practice.
Material and methods. The 96 patients with HIV infection, who were monitored in HIV / AIDS centers in different regions of Ukraine during 2017-2019 years were examined: the main group (MG) of the study was 54 (56.2%) HIV-infected patients with digestive system pathology and the control group (CG) - 42 (43.8%) HIV-infected patients, who did not have a comorbid pathology of the digestive system. The examination included general clinical, biochemical, serological, molecular genetic studies, ultrasound of the abdominal organs in 2D scanning mode in two projections.
Results and its discussion. In both groups, astheno-vegetative and dyspeptic syndromes were observed, but their manifestations in the MG appeared significantly more often (p <0.05), than in the CG and were more expressed. Among laboratory parameters in patients with comorbid pathology, anemia and thrombocytopenia were more often found, and the incidence of leukopenia increased with increasing immunodeficiency and had an inverse correlation with the number of CD4+ T cells. Among MG patients in comparison with CG the frequency of increased transaminase activity was higher, which may be due to the high frequency of liver damage in this group of patients. The highest activity of liver enzymes was determined in patients with comorbid pathology and severe immunodeficiency. According to the ultrasound results in MG patients the hepato- and splenomegaly, signs of portal hypertension, changes in the pancreas were more often detected and more significant.
Conclusion. In HIV-infected patients with pathology of the digestive system, manifestations of astheno-vegetative and dyspeptic syndromes, changes in general clinical, biochemical and ultrasound markers were significantly more often observed and more expressed. These markers of comorbid pathology of the digestive system in HIV-infected patients are available for monitoring and control in current practice of primary care clinics for timely diagnosis and effective treatment of digestive system pathology in HIV-infected patients by family physicians.Актуальність. Україна залишається на другому місці серед найбільших за величиною ВІЛ-епідемії країн Східної Європи та Центральної Азії, маючи один із найвищих показників інфікування населення серед країн європейського регіону. В даний час набувають актуальності питання коморбідності різних патологій, в тому числі ВІЛ-інфекції з захворюваннями травної системи, та підвищення ролі сімейної медицини у виявленні та лікуванні багатьох із хронічних гастроентерологічних захворювань у ВІЛ-інфікованих пацієнтів в Україні.
Мета дослідження: Вивчити особливості клініко-лабораторних та інструментальних маркерів поєднаної патології органів травної системи у ВІЛ-інфікованих пацієнтів в контексті клініко-діагностичного значення для практики сімейної медицини.
Матеріал та методи. Обстежено 96 пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, що перебували під наглядом у центрах ВІЛ/СНІД різних регіонів України впродовж 2017-2019 років: основну групу (ОС) дослідження склали 54 (56,2%) особи з патологією органів ТС та контрольну групу (КГ) – 42 (43,8%) особи, що не мали супутньої патології органів ТС. Обстеження включали загальноклінічні, біохімічні, серологічні, молекулярно-генетичні дослідження, УЗД органів черевної порожнини в 2Д-режимі сканування у двох проекціях.
Результати та їх обговорення. В обох групах спостерігались астеновегетативний та диспепсичний синдроми, але в ОГ їх прояви виявлялися достовірно частіше (р<0,05), ніж в КГ і були більш вираженими. Серед лабораторних показників у хворих із поєднаною патологією частіше виявлялась анемія та тромбоцитопенія, а частота виявлення лейкопенії зростала із поглибленням імунодефіциту і мала зворотній кореляційний зв'язок із кількістю Т-клітин CD4+. Серед пацієнтів ОГ у порівнянні із хворими КГ частота підвищення активності трансаміназ була вищою, що може бути обумовлене вищою частотою ураження печінки в даній групі хворих. Найвища активність печінкових ферментів визначалась у хворих із поєднаною патологією та вираженим імунодефіцитом. По результатам УЗД у хворих ОГ частіше виявлялись та були більш вираженими гепато- та спленомегалія, ознаки портальної гіпертензії, зміни з боку підшлункової залози.
Висновок. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з патологією травної системи достовірно частіше спостерігались та були більш вираженими прояви астено-вегетативного і диспепсичного синдромів, зміни загальноклінічних, біохімічних та УЗД-показників. Ці маркери коморбідної патології органів травної системи у ВІЛ-інфікованих пацієнтів доступні для моніторингу та контролю в сучасній практиці закладів первинної медичної допомоги для вчасного виявлення та ефективного лікування патології травної системи у ВІЛ-інфікованих пацієнтів сімейними лікарями
Патогенетично асоційовані із системним червоним вовчаком ураження органів системи травлення: характеристика та особливості поширення
No full textIntroduction. The prevalence rate of the digestive system lesions in patients with systemic lupus erythematosus (SLE) ranges from 8.0 to 50.0%. The symptoms caused by systemic lupus erythematosus (immunocomplex inflammation, vasculitis, etc.) have not been clearly distinguished yet from those that are associated with co-occurring diseases or adverse effects of medications used to treat patients with SLE.
Objective. To characterize and clarify the prevalence of the digestive system lesions that are pathogenetically associated with systemic lupus erythematosus.
Materials and methods. 370 patients (331 women and 39 men), stratified by age, duration, and activity of SLE, were included in the study and subjected to comprehensive examinations. The results were processed in Microsoft Excel using descriptive statistics, χ2 test, z-test for comparisons between two proportions; the relationship was considered to be statistically significant when p < 0.05.
Results. The digestive system lesions were detected in 225 (60.81%) patients with systemic lupus erythematosus. The prevalence of steatohepatitis, autoimmune hepatitis, and chronic pancreatitis rose with the progression of the underlying disease, so we concluded that they may be considered to be pathogenetically associated with systemic lupus erythematosus as syntropic comorbid lesions. Other digestive system lesions – chronic pharyngitis, cardiochalasia, gastroesophageal reflux disease, esophagitis, chronic gastritis, peptic ulcer, chronic duodenitis, duodenogastric reflux, duodenal ulcer, chronic viral hepatitis B, chronic viral hepatitis C, toxic hepatitis, liver cirrhosis, acalculous cholecystitis, chronic cholecystitis (asymptomatic gallstones, chronic calculous cholecystitis, gallbladder polyps), irritable bowel syndrome, chronic colitis, hemorrhoids, dolichosigma, peritoneal adhesions – are only comorbidities, ie. co-occurring digestive system lesions, since there was no relationship between their prevalence and the progression of the underlying disease. The mesenchymal inflammatory syndrome was detected in most patients with systemic lupus erythematosus and pathogenetically associated syntropic comorbid steatohepatitis. Hepatocellular dysfunction syndrome was detected in the three-fourths of patients with SLE and steatohepatitis. The mesenchymal inflammatory syndrome was also detected in all patients with SLE and pathogenetically associated syntropic comorbid autoimmune hepatitis. More than half of the patients with SLE and autoimmune hepatitis were also diagnosed with hepatocellular dysfunction and hepatic cytolysis syndromes. The asthenic-neurotic clinical syndrome occurred in the three-fourths of patients with SLE and pathogenetically associated syntropic comorbid chronic pancreatitis. Almost every second patient with SLE and chronic pancreatitis had a dyspeptic syndrome. Steatohepatitis was detected predominantly in patients aged 25 to 59 (young age subgroup II and middle age group). It was not detected in patients with the SLE duration of less than one year. Autoimmune hepatitis was detected predominantly in elderly patients and patients with the SLE duration of more than ten years. Chronic pancreatitis was significantly less prevalent in women and more prevalent in elderly patients – it occurred in almost half of them. It was absent in patients with the SLE duration of less than one year. Patients with the SLE duration of 6-10 years had the highest prevalence of chronic pancreatitis.
Вступ. Частота уражень органів травлення у хворих на системний червоний вовчак коливається у межах 8,0-50,0 %. Досі чітко не відокремлено симптоми, що зумовлені безпосередньо системним червоним вовчаком (імунокомплексне запалення, васкуліт тощо) від тих, що є ознаками супутніх недуг, чи побічної дії лікарських засобів, які отримують хворі.
Мета. Охарактеризувати та з՚ясувати особливості поширення патогенетично асоційованих із системним червоним вовчаком уражень органів системи травлення.
Матеріали і методи. Залучено 370 хворих (331 жінок і 39 чоловіків), яких стратифіковано за віком, за тривалістю та активністю СЧВ, яких комплексно обстежено. Результати опрацьовано у програмі «Exсel» за допомогою описової статистики, χ2-критерію, z-критерію для порівняння двох часток; статистично достовірним вважали зв’язок, коли р < 0,05.
Результати дослідження. Ураження органів системи травлення зустрічаються у 225 (60,81 %) хворих на системний червоний вовчак, у яких частота стеатогепатиту, автоімунного гепатиту та хронічного панкреатиту збільшується з підвищенням активності основної хвороби, а тому, ми вважаємо, вони можуть трактуватися як патогенетично асоційовані з системним червоним вовчаком, тобто синтропічними коморбідними ураженнями. А інші (хронічний фарингіт, недостатість кардії, гастроезофагальна рефлюксна хвороба, езофагіт, хронічний гастрит, виразкова хвороба шлунка, хронічний дуоденіт, дуоденогастральний рефлюкс, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, хронічний вірусний гепатит В, хронічний вірусний гепатит С, токсичний гепатит, цироз печінки, некалькульозний холецистит, хронічний холецистит: латентне камененосійство, хронічний калькульозний холецистит, поліп жовчного міхура, синдром подразненої кишки, хронічний коліт, геморой, доліхосигма, злукова хвороба) належать до коморбідних супутніх стосовно органів системи травлення, оскільки їх зв’язку з наростанням активності основної хвороби нами не зафіксовано. У абсолютної більшості хворих на системний червоний вовчак та патогенетично асоційований синтропічний коморбідний стеатогепатит зустрічаються мезенхімально-запальний синдром та майже у трьох четвертих - синдром печінково-клітинної недостатності; у всіх хворих з патогенетично асоційованим синтропічним коморбідним автоімунним гепатитом зустрічаються мезенхімально-запальний синдром, а більше, ніж у половини хворих - синдроми печінково-клітинної недостатності та цитолізу; у трьох четвертих хворих з патогенетично асоційованим синтропічним коморбідним хронічним панкреатитом зустрічаються астено-неврозний клінічний синдром та майже у кожного другого – диспепсійний. Стеатогепатит переважно є у хворих віком від 25 до 59 років (молодого ІІ та середнього віку) і його не діагностовано у хворих з тривалістю системного червоного вовчаку до одного року, автоімунний гепатит – переважно у хворих похилого віку та у тих хворих, системний червоний вовчак яких триває понад десять років, а хронічний панкреатит – достовірно рідше у жінок, найчастіше і майже у половини хворих похилого віку, відсутній у хворих, системний червоний вовчак яких триває до року, а найчастіше діагностується у хворих з тривалістю недуги 6-10 років