Psychosomatic Medicine and General Practice (E-Journal)
Not a member yet
519 research outputs found
Sort by
Вплив хронічного стресу на когнітивні функції та електрофізіологічну активність мозку у цивільних осіб в умовах воєнного стану
No full textХронічний стрес, викликаний тривалими військовими конфліктами, є потужним чинником порушень нейрофізіологічних механізмів, що безпосередньо впливає на психічне здоров’я, емоційну регуляцію та когнітивний контроль. Перебування в районах, що постраждали від бойових дій, значно впливає на когнітивні функції, психічне здоров’я та загальний добробут дітей, підлітків і дорослих. Дані електроенцефалографії (ЕЕГ) відображають нейродинаміку, пов’язану з управлінням когнітивним навантаженням і стресом, підкреслюючии дію хронічного стресу на когнітивні показники. Дане дослідження мало на меті порівняти когерентність у основних когнітивних ЕЕГ-діапазонах електричної активності цивільних, здорових, дорослих обстежуваних (θ і β) під час математичних розрахунків подумки за нормальних умов і під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, з урахуванням статевих відмінностей. Важливість цієї роботи полягає у визначенні змін у нейродинаміці мозку, що можуть бути пов’язані з довготривалими наслідками стресу, такими як порушення уваги, зниження когнітивних ресурсів та підвищена емоційна реактивність.
У дослідженні на волонтерських засадах взяли участь студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка, ntot=57, віком від 18 до 24 років. Методом реєстрації нейрофізіологічних змін було обрано електроенцефалографію (ЕЕГ), що дозволяє оцінювати електричну активність мозку під час виконання когнітивних завдань, а також аналізувати функціональну взаємодію між різними зонами мозку. Електроенцефалографічні дані двадцяти восьми учасників були зареєстровані у 2010-2012 роках (nfem=15, nm=13, контрольна група), а двадцять дев’ять обстежуваних були залучені під час повномасштабного вторгнення (nfem=18, nm=11, експериментальна група). Суб'єктам було дано вказівку виконати послідовне віднімання (4-значне (зменшуване) і 2-значне (від'ємник) числа) із закритими очима під час запису ЕЕГ. Отримані дані були розділені на піддіапазони (θ1 [4,1, 5,8] Гц, θ2 [5,9, 7,4] Гц, β1 [13, 19,9] Гц, β2 [20, 25] Гц) і далі оброблені із використанням інструментарію EEGLAB на базі середовища Matlab.
Було виявлено, що в межах β1-піддіапазону представники обох статей в групі «війна» продемонстрували значне зниження кількості сильних когерентних зв’язків у потиличній і латеральній тім’яній областях кори, а основний хаб зв’язків розташовувався в прицентральних ділянках кори великих півкуль білатерально. У β2-піддіапазоні активності розподіл зв’язків у контрольній та експериментальній групах для обстежуваних жіночої статі був ідентичним. Водночас у чоловічій експериментальній групі відмічалося зміщення мережі зв’язків до задньолобової та скроневої ділянок кори лівої півкулі. Динаміка β-діапазону ЕЕГ загалом відображала тонічні зміни кіркового збудження, які корелюють із сприйняттям та усвідомленням розумового зусилля. Можна припустити, що подібний топографічний розподіл когерентних зв’язків загалом свідчить про порушення когнітивного контролю та емоційної регуляції як у жіночій, так і в чоловічій групах під час війни.
У піддіапазоні θ1 спостерігалося значне розширення мережі зв’язків у групі жіночій експериментальній групі із переважним залученням тім’яно-скроневих ділянок правої півкулі. Чоловіча експериментальна група продемонструвала те саме явище, але з переважно лівосторонньою латералізацією мережі зв’язків. У піддіапазоні θ2 жіноча група продемонструвала збільшення кількості зв’язків під час війни, із охопленням обох великих півкуль та посиленням зв’язків між центральною та потиличною областями неокортексу. У чоловічій групі також спостерігалося наростання кількості зв’язків, але більшість з них мала лівосторонню латералізацію. Таким чином, можна припустити, що умови хронічного впливу стресогенних чинників посилили реакцію, викликану обчисленнями, що виражається у посиленні когерентних зв’язків у межах тета-діапазону в обох експериментальних групах. Однак чоловіча група продемонструвала перевантаження оперативної пам’яті та посилення аналітичних процесів. У той же час, в жіночій групі спостерігалась посилена активація механізмів вербальної пам’яті та процесів низхідного виконавчого контролю.
Отримані результати підкреслюють, що тривала дія стресогенних чинників спричиняє значні порушення в нейродинамічних механізмах, відповідальних за когнітивний контроль, емоційну регуляцію та адаптацію до стресових умов. Обидві експериментальні групи продемонстрували порушення когнітивного контролю та емоційної регуляції під час виконання розрахунків подумки, що відображає згубний вплив тривалого стресу на когнітивні здібності цивільного населення України. Втрата гармонійної взаємодії між різними зонами мозку може бути предиктором розвитку психічних та когнітивних розладів. Висновки дослідження можуть слугувати основою для розробки ефективних методів профілактики та реабілітації жінок, які зазнали впливу хронічного стресу, зокрема у зонах військових конфліктів
Комплексний підхід до діагностики, лікування та реабілітації пацієнтів із посттравматичним стресовим розладом, депресією та коморбідною артеріальною гіпертензією
Get PDFThe article is devoted to the analysis of current directions of diagnostics, therapeutic intervention and rehabilitation approaches in the management of patients with (PTSD), depression and concomitant arterial hypertension (AH). The relevance of the problem in the conditions of Ukraine is highlighted, clinical features, psychometric diagnostic methods, drug and psychotherapeutic approaches are characterized. Special attention is paid to the importance of a multidisciplinary and integrative approach. A review of current literature and own considerations regarding the prospects for improving the mental health care system in Ukraine are presented.
Objective. To assess the clinical and psychodiagnostic features of men with PTSD, non-cyclical depression, and hypertension, as well as the effectiveness of a comprehensive diagnostic and treatment program. To summarize current data on a comprehensive approach to the diagnosis, therapy, and rehabilitation of patients with PTSD, depression, and hypertension.Стаття присвячена аналізу актуальних напрямів діагностики, терапевтичного втручання та реабілітаційних підходів у веденні пацієнтів із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), депресією та супутньою артеріальною гіпертензією (АГ). Висвітлено актуальність проблеми в умовах України, охарактеризовано клінічні особливості, психометричні методи діагностики, медикаментозні та психотерапевтичні підходи. Особливу увагу приділено значенню мультидисциплінарного та інтегративного підходу. Представлено огляд актуальної літератури та власні міркування щодо перспектив удосконалення системи охорони психічного здоров’я в Україні.
Мета. Оцінити клінічні та психодіагностичні особливості чоловіків із ПТСР, нециркулярною депресією та АГ, а також ефективність комплексної діагностично‑лікувальної програми. Узагальнити сучасні дані щодо комплексного підходу до діагностики, терапії й реабілітації пацієнтів із ПТСР, депресією та АГ
Психосоматичні наслідки насильства в умовах війни: аналіз зв’язку з типом травматизації та рівнем стресу
Get PDFIntroduction. The ongoing war and socio-economic instability in Ukraine have led to an increase in the incidence and severity of violence, accompanied by chronic stress. Survivors of violence often develop psychological disorders (depression, anxiety, post-traumatic stress) and various psychosomatic symptoms, yet there is a lack of interdisciplinary research on this issue in the Ukrainian context.
Aim. To examine the psychosomatic manifestations in adults who have experienced violence during wartime and analyze their relationship with the types of violence, level of life stress, and gender factors.
Materials and Methods. A cross-sectional survey of 200 respondents was conducted via an anonymous online questionnaire. An author-designed checklist identified exposure to five types of violence (physical, sexual, psychological, economic, and violence by caregivers/educators). Psychological and somatic symptoms were assessed with the SCL-90-R questionnaire, and the level of life stress was measured using the Holmes-Rahe Social Readjustment Rating Scale. Participants were divided into an experimental group (n=178, with ≥2 signs of violence) and a control group (n=22, ≤1 sign). Nonparametric group comparisons (Mann-Whitney U test) and Spearman’s correlation analysis were performed with a significance level of p<0.05.
Results. Psychological (emotional) violence was the most prevalent (88,5%). The average cumulative life stress score was 197 points, indicating a moderate stress level. The most frequent stressful events included changes in financial status, residence, and living conditions (each reported by 41.7%). According to the SCL-90-R, victims of violence showed a high level of psychological distress and psychosomatic complaints: their mean scores on primary symptom dimensions were substantially above normative values. The most common symptoms were headaches (66.7%), chronic fatigue and impaired concentration (62.5%), as well as muscle tension and chest pain. The violence-exposed group differed significantly from controls: for example, the average Holmes-Rahe stress score in victims was almost three times higher (212 vs 78; p<0.05), and their scores on 8 of 9 SCL-90-R scales were significantly elevated compared to individuals without traumatic experience (p<0.05). Correlation analysis confirmed that different types of violence have specific impacts on psychological symptoms. Notably, economic violence had the strongest association with somatization (ρ=0.37; p<0.05). Sexual violence correlated with a broad range of psychopathological symptoms (significant links with 10 of 12 SCL-90-R indices, especially hostility and anxiety (ρ≈0.26-0.32; p<0.05)). Physical violence also correlated with a broad range of psychopathological symptoms (significant links with 8 of 12 SCL-90-R indices, especially paranoid ideation, anxiety, and the total number of symptoms (ρ≈0.25-0.32; p<0.01). Psychological violence showed a positive correlation with hostility (ρ=0.31) and a weak inverse correlation with phobic anxiety (ρ=-0.15). Violence in the upbringing/education context had only weak associations, mainly with somatization and depression. Women in our sample were considerably more likely than men to have experienced sexual (25% vs 9%) and economic violence (50% vs 32%), whereas men more often reported physical (29% vs 16%) and caregiver-related violence (68% vs 53%). Although women generally constituted a larger proportion of victims, male victims exhibited more pronounced obsessive-compulsive (p=0.026), paranoid (p=0.014), and psychotic symptoms (p=0.028), as well as higher overall distress (GSI; p=0.046) than female victims.
Conclusions. This study demonstrates a systemic relationship between the experience of violence and individuals’ psychosomatic health. In the context of war, exposure to violence coupled with chronic environmental stress greatly increases the risk of psychological and somatic exhaustion in survivors. The most pronounced mental health consequences are observed in cases of sexual, physical, and psychological violence. Female and male victims exhibit different response profiles, which necessitates a gender-sensitive approach in psychological care. These findings can be applied to improve violence screening in clinical settings and to develop targeted rehabilitation strategies for affected individuals.Актуальність. На тлі війни та соціально-економічної нестабільності в Україні спостерігається зростання кількості випадків насильства і пов’язаного з ним хронічного стресу. Відомо, що пережите насильство призводить до психологічних розладів (депресії, тривожності, посттравматичного стресу) та численних психосоматичних симптомів, однак в українській науці бракує міждисциплінарних досліджень цієї проблеми.
Мета. Визначити особливості психосоматичних проявів у дорослих, які пережили насильство в умовах воєнного часу, та проаналізувати їхній зв’язок із видами насильства, рівнем життєвого стресу й гендерними факторами.
Матеріали і методи. Обстежено 200 респондентів методами онлайн-анкетування. Для виявлення досвіду насильства використовувалася анкета, що охоплює 5 типів насильницьких дій (фізичне, сексуальне, психологічне, економічне та пов’язане з вихованням). Психологічні та психосоматичні симптоми оцінені за допомогою опитувальника SCL-90-R, рівень життєвих стресових подій – за шкалою Холмса-Раге. Респонденти розподілені на експериментальну групу (n=178, мали ≥2 ознаки насильства) та контрольну групу (n=22, ≤1 ознаки). Проведено непараметричний порівняльний аналіз груп (критерій Манна-Уїтні) та кореляційний аналіз (ρ Спірмена) при рівні значущості p<0,05.
Результати. Серед опитаних найпоширенішим було психологічне насилля (88,5%). Середній сумарний показник життєвого стресу склав 197 балів, що відповідає помірному рівню. Найбільш стресогенними подіями були зміна фінансового стану, місця проживання та умов життя (кожна – у 41,7% респондентів). За даними SCL-90-R, постраждалі від насильства продемонстрували високий рівень психічного дистресу та психосоматичних скарг: їхні середні показники за основними шкалами суттєво перевищували нормативні значення. Найпоширеніші симптоми включали головний біль (66,7%), хронічну втому, порушення концентрації (62,5%), м’язове напруження та біль у грудях. Експериментальна група достовірно відрізнялася від контрольної: зокрема, середній рівень стресу за Холмсом-Раге у жертв насильства майже втричі вищий (212 проти 78 балів; p<0,05), а показники за 8 із 9 шкал SCL-90-R значно перевищували такі у осіб без травматичного досвіду (p<0,05). Кореляційний аналіз підтвердив специфічний вплив різних видів насильства на психічні симптоми: економічне насильство найбільш тісно пов’язане із соматизацією (ρ=0,37; p<0,05), сексуальне насильство корелює з широким спектром розладів (значущі зв’язки з 10 із 12 показників SCL-90-R, особливо з ворожістю та тривожністю (ρ≈0,26-0,32; p<0,05)), фізичне – також корелює з широким спектром розладів (значущі зв’язки з 8 із 12 показників SCL-90-R, особливо із параноїдальними ідеями, тривожністю та загальною кількістю симптомів (ρ≈0,25-0,32; p<0,05)). Психологічне насильство асоціюється з підвищеною ворожістю (ρ=0,31) та незначним зниженням фобічної тривожності (ρ=-0,15), а насильство у процесі виховання – лише зі слабко вираженими соматичними та депресивними проявами. Жінки значно частіше зазнавали сексуального (25% vs 9%) і економічного насильства (50% vs 32%) порівняно з чоловіками, тоді як чоловіки частіше повідомляли про фізичне (29% vs 16%) та виховне насильство (68% vs 53%). Попри те, що жінки загалом частіше були жертвами, чоловіки, які пережили насильство, демонстрували вищий рівень обсесивно-компульсивних (p=0,026), параноїдних (p=0,014) і психотичних симптомів (p=0,028), а також більш тяжкий загальний дистрес (GSI; p=0,046), ніж постраждалі жінки.
Висновки. Результати дослідження свідчать про наявність системного зв’язку між пережитим насильством та психосоматичним здоров’ям. В умовах війни досвід насильства поєднується з хронічним стресом, що суттєво підвищує ризик психічного та соматичного виснаження жертв. Найбільш виражені наслідки для психіки спостерігаються при сексуальному, фізичному та психологічному насильстві. Жінки і чоловіки демонструють різні профілі реагування на травму, що потребує гендерно чутливого підходу в допомозі. Отримані дані можуть бути використані для вдосконалення скринінгу насильства у медичній практиці та розробки реабілітаційних заходів для постраждалих
Аналіз стану соціально-психологічної адаптації, поведінкового репертуару і соціальної підтримки як базових параметрів психосоціального функціонування хворих з бойовою черепно-мозковою травмою в анамнезі залежно від її тяжкості та тривалості
Get PDFУДК 616.89-07:616-036.82
Relevance. The conditions of martial law in the territory of Ukraine and its consequences affect the mental state of military personnel and the civilian population of the country, cause the emergence of a constant stressful state, the psychological consequences of which are very dangerous, lead to the deterioration of socio-psychological adaptation, mental health disorders: changes in the mental state due to constant anxiety, "expectation of the bad", suffering, acute reactions to stress, exacerbation of mental illnesses, alcohol and drug abuse, the development of depression and anxiety states.
Aims. To analyze the state of socio-psychological adaptation, behavioral repertoire and social support as the main parameters of psychosocial functioning of patients with a history of combat traumatic brain injury depending on its severity and duration, to determine the directions of differentiation of therapeutic and rehabilitation approaches to this category of patients.
Materials and methods. The features of the severity of psychopathological symptoms, including depressive, anxiety and post-traumatic, were studied in 350 patients with TBI of varying severity due to the action of a blast wave, taking into account the time elapsed since the injury. For this purpose, in each group according to the severity of TBI (mild (145 patients), moderate (125 people), severe (80 patients)), we identified three subgroups. Thus, the following groups of subjects were formed in the study: patients with mild TBI and the duration from the moment of injury to our examination from 6 to 12 months, numbering 35 patients; patients with mild TBI and the duration from the moment of injury from 1 to 3 years, numbering 60 patients; patients with mild TBI and the duration from the moment of injury from 4 to 7 years, numbering 50 patients; patients with moderate TBI and duration from the moment of injury from 6 to 12 months, in the number of 30 patients; patients with moderate TBI and duration from the moment of injury from 1 to 3 years, in the number of 45 patients; patients with moderate TBI and duration from the moment of injury from 4 to 7 years; patients with severe TBI and duration from the moment of injury from 6 to 12 months, in the number of 20 patients; patients with severe TBI and duration from the moment of injury from 1 to 3 years, in the number of 30 patients; patients with severe TBI and duration from the moment of injury from 4 to 7 years. The study of the features of psychosocial functioning was carried out using the methodology of the study of socio-psychological adaptation of K. Rogers - R. Diamond, the method of "Coping-test" by R. Lazarus and the Multidimensional Scale of Social Support.
Results and discussion. The study of the features of the state of socio-psychological adaptation, taking into account the time since the TBI, allowed us to establish that the state of socio-psychological adaptation was characterized by a decrease in indicators characterizing adaptation and an increase in indicators characterizing maladaptive tendencies, with an increase in the duration of the disease. The study of the features of the coping repertoire in patients with different severity and the same duration of the disease revealed significant differences in the severity of different coping strategies in different groups. Analysis of the features of social support of patients with TBI of different severity, taking into account the duration of the disease, revealed a general tendency to reduce the level of social support with an increase in the duration of the disease.
Conclusions. A clear trend towards worsening socio-psychological adaptation as the duration of the disease increases, regardless of the severity of TBI. In the coping repertoire of patients with TBI due to the action of the blast wave, a general pattern of increasing the expressiveness of non-constructive strategies and decreasing the expressiveness of constructive ones as the duration of the disease increases was revealed.УДК 616.89-07:616-036.82
Актуальність. Актуальною проблемою сьогодення є наслідки бойових травм та поранень, зокрема бойової черепно-мозкової травми (бЧМТ), які призводять до тривалої втрати працездатності та інвалідизації осіб молодого працездатного віку. Наслідки бойових уражень дуже небезпечні, впливають на психічний стан військовослужбовців та мирного населення країни, спричиняють виникнення постійного перебування в стані стресу, призводять до погіршення соціально-психологічної адаптації, проблем з ментальним здоров’ям.
Мета. Здійснення аналізу стану соціально-психологічної адаптації, поведінкового репертуару і соціальної підтримки як базових параметрів психосоціального функціонування хворих з бойовою черепно-мозковою травмою в анамнезі залежно від її тяжкості та тривалості, для визначення напрямів диференціації терапевтично-реабілітаційних підходів до цієї категорії пацієнтів.
Матеріали та методи. Було вивчено особливості виразності психопатологічної симптоматики, включаючи депресивну, тривожну та посттравматичну, у 350 хворих з різною тяжкістю ЧМТ внаслідок дії вибухової хвилі, з урахуванням часу, який пройшов з моменту травми. Для цього у кожній групі важкості ЧМТ (легка (145 хворих), середньої тяжкості (125 осіб), тяжка (80 пацієнтів)), нами було виділено по три підгрупи. Таким чином, в дослідженні були сформовані наступні групи обстежених: хворі з легкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми до нашого обстеження від 6 до 12 місяців, чисельністю 35 пацієнтів; хворі з легкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 1 до 3 років, чисельністю 60 пацієнтів; хворі з легкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 4 до 7 років, чисельністю 50 пацієнтів; хворі з ЧМТ середньої тяжкості і тривалістю з моменту травми від 6 до 12 місяців, чисельністю 30 пацієнтів; хворі з ЧМТ середньої тяжкості і тривалістю з моменту травми від 1 до 3 років, чисельністю 45 пацієнтів; хворі з ЧМТ середньої тяжкості і тривалістю з моменту травми від 4 до 7 років; хворі з тяжкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 6 до 12 місяців, чисельністю 20 пацієнтів; хворі з тяжкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 1 до 3 років, чисельністю 30 пацієнтів; хворі з тяжкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 4 до 7 років. Дослідження особливостей психосоціального функціонування здійснювали за допомогою методики дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса – Р. Даймонд, методики «Копінг-тест» Р. Лазаруса та Багатомірної шкали соціальної підтримки.
Результати та обговорення. Вивчення особливостей стану соціально-психологічної адаптації з урахуванням часу від моменту отримання бЧМТ дозволило встановити, що для стану соціально-психологічної адаптації було характерно зменшення показників, що характеризують адаптацію, і збільшення показників, що характеризують дезадаптивні тенденції, зі збільшенням тривалості захворювання. Дослідження особливостей копінг-репертуару у хворих з різною тяжкістю і однаковою тривалістю захворювання виявило значущі відмінності у виразності різних копінг-стратегій у різних групах. Аналіз особливостей соціальної підтримки хворих з ЧМТ різної тяжкості з урахуванням тривалості захворювання виявив загальну тенденцію до зниження рівня соціальної підтримки зі збільшенням тривалості захворювання.
Висновки. Виявлено чітку тенденцію до погіршення соціально-психологічної адаптації по мірі збільшення тривалості захворювання незалежно від тяжкості ЧМТ. У копінг-репертуарі хворих з ЧМТ внаслідок дії вибухової хвилі виявлено загальну закономірність до збільшення виразності неконструктивних стратегій і зменшення виразності конструктивних по мірі збільшення тривалості захворювання
Порушення уваги у хворих на депресію під час війни
No full textIntroduction. The significant increase in the prevalence of depression worldwide, particularly in Ukraine among victims of Russian aggression, as well as the importance but insufficient development of psychological and psychiatric care for patients with psychogenic depression with attention disorders in wartime conditions determine the relevance of this study. These disorders significantly impair patients' quality of life, complicate daily functioning, professional activity, and the ability to cope with the stresses of war, and also create a risk of suicidal behavior. Despite the current level of achievement in psychiatry and psychology, there is an urgent need to improve methods of early diagnosis and develop targeted treatment and rehabilitation programs aimed at overcoming these disorders.
Objective. To identify ways to improve psychological and psychiatric care for patients with depression and attention disorders in wartime conditions by conducting an analytical study of national and foreign literature on these issues.
Materials and methods. A review of the literature on depression with attention disorders, mainly from the last 5 years, was conducted in the international databases PubMed, Google Scholar, Web of Science, and Scopus using methods of systematization, analysis, and generalization by keywords.
Conclusions. The study confirms the significant prevalence of depression with attention disorders among victims of the war in Ukraine, the insufficient development of clinical and psychological aspects, and the need for further study of this problem, as well as the creation of state measures for psychological and psychiatric assistance for these patients.
Keywords: depression, attention disorder, wartime conditions, diagnostics, treatmentpsychological and psychiatric careАктуальність. Значне зростання в усьому світі поширеності депресії, зокрема в Україні у постраждалих в результаті російської агресії та важливість, але недостатня розробленість психолого-психіатричної допомоги хворим на психогенну депресію з порушеннями уваги в умовах війни, визначає актуальність проведеного дослідження. Зазначені розлади суттєво погіршують якість життя пацієнтів, ускладнюють повсякденне функціонування, професійну діяльність, здатність долати стреси війни, створюють небезпеку суїцидальної поведінки. Не зважаючи на сучасний рівень досягнень психіатрії та психології, виникла гостра потреба вдосконалення методів ранньої діагностики, розробки цільових програм лікування та реабілітації, спрямованих на подолання вказаних розладів.
Мета. Визначення шляхів удосконалення психолого-психіатричної допомоги хворим на депресію з порушеннями уваги в умовах війни за допомогою проведення аналітичного дослідження вітчизняної та зарубіжної літератури з зазначених проблем.
Матеріали та методи. Проведено дослідження літератури з проблем депресії з порушеннями уваги, переважно за останні 5 років, у міжнародних наукових базах даних PubMed, Google Scholar, Web of Science, Scopus з використанням методів систематизації, аналізу та узагальнення за ключовими словами.
Висновки. Проведене дослідження підтверджує значну поширеність депресії з розладами уваги у постраждалих в умовах війни в Україні, недостатню розробленість клініко-психологічних аспектів та необхідність подальшого вивчення зазначеної проблеми, а також створення державних заходів психолого-психіатричної допомоги для вказаних хворих.Ключові слова: депресія, розлади уваги, умови війни, діагностика, лікування, психолого-психіатрична допомог
Прихована психофармакологія: як непсихотропні препарати модулюють емоції та що це означає для клінічної практики
No full textThis article provides a comprehensive analysis of the impact of drugs traditionally classified as "non-psychotropic" on emotional state, mood, and cognitive-affective regulation. It reviews the neurobiological mechanisms by which somatic medications modulate mental functions, including their influence on neurotransmitter systems (GABA, glutamate, serotonin, dopamine), the hypothalamic-pituitary-adrenal (HPA) axis, neuroinflammation, cytokine pathways, and the microbiome. The clinical profiles of key pharmacological groups are analyzed in detail: corticosteroids (induction of mania and depression), isotretinoin (effects on neurogenesis and mood), beta-blockers (modulation of the peripheral component of fear and memory reconsolidation), fluoroquinolones (anxiety and dissociation via GABA blockade), hormonal contraceptives (hormonal vulnerability), NSAIDs and acetaminophen (emotional blunting and anti-inflammatory antidepressant effects), antihistamines, and immunomodulators. Special attention is given to the concept of "emotional pharmacology," which views these effects not merely as adverse reactions but as potential therapeutic targets (e.g., using anti-inflammatory agents for treatment-resistant depression or beta-blockers for PTSD). The article concludes that an interdisciplinary approach is essential for monitoring the mental health of somatic patients and for personalizing therapy based on genetic and immune risk factors.
Keywords: non-psychotropic drugs, drug-induced mood disorders, neuroinflammation, psychopharmacology, emotional regulation, adverse psychiatric effects.У статті проведено комплексний аналіз впливу лікарських засобів, що традиційно не належать до класу психотропних, на емоційний стан, настрій та когнітивно-афективну регуляцію. Розглянуто нейробіологічні механізми, через які соматичні препарати модулюють психічні функції, включаючи вплив на нейротрансмітерні системи (ГАМК, глутамат, серотонін, дофамін), вісь «гіпоталамус–гіпофіз–наднирники», нейрозапалення, цитокінові шляхи та мікробіом. Детально проаналізовано клінічні профілі ключових фармакологічних груп: кортикостероїдів (індукція манії та депресії), ізотретиноїну (вплив на нейрогенез та настрій), бета-блокаторів (модуляція периферичного компонента страху та реконсолідації пам’яті), фторхінолонів (тривога та дисоціація через ГАМК-блокаду), гормональних контрацептивів (гормональна вразливість), НПЗП та парацетамолу (емоційне притуплення та протизапальний антидепресивний ефект), антигістамінних засобів та імуномодуляторів. Окрему увагу приділено концепції «емоційної фармакології», яка розглядає ці ефекти не лише як побічні реакції, але і як потенційні терапевтичні мішені (наприклад, використання протизапальних засобів при резистентній депресії або бета-блокаторів при ПТСР). Зроблено висновок про необхідність міждисциплінарного підходу до моніторингу психічного стану пацієнтів соматичного профілю та персоналізації терапії з урахуванням генетичних та імунних факторів ризику.
Ключові слова: непсихотропні препарати, медикаментозно-індуковані розлади настрою, нейрозапалення, психофармакологія, емоційна регуляція, побічні психіатричні ефекти
Соціально-демографічні та клінічні маркери ризику оперантної поведінки в пацієнтів з різними типами хронічного болю
No full textBackground. Chronic pain is a complex medical and social problem that significantly reduces patients’ quality of life, work capacity, and level of social integration. It develops not only through biological mechanisms but also under the influence of psychosocial factors, including behavioral and socio-demographic determinants. Evidence shows that persistent pain syndromes are strongly associated with an increased risk of affective disorders, operant (pain-related) behavior, and opioid analgesic dependence. A proactive psychological and psychiatric approach to identifying high-risk groups is critical for developing personalized therapeutic strategies.
Objective. To determine the role of socio-demographic factors (age, sex, education, marital and financial status, place of residence) and clinical markers (type, intensity, duration of pain, psycho-emotional state) in the development of operant behavior in patients with chronic pain syndromes and disorders, and to assess the predictive value of the DIRE scale for early risk stratification.
Methods. The study included 302 patients aged 18–70 years with various forms of chronic pain (primary, secondary and mixed) lasting more than three months. Patients were stratified into five groups according to ICD-11 and clinical-psychopathological criteria: primary-psychogenic pain, psychophysiological pain, mixed primary-psychogenic and psychophysiological pain, secondary organic pain, and secondary mixed pain. Socio-demographic characteristics and clinical parameters were analyzed in relation to the DIRE scale scores.
Results. The highest risk of operant behavior was observed in the PPP3 group (mixed primary-psychogenic and psychophysiological pain), where 84–90% of patients had a total DIRE score <14, indicating high behavioral vulnerability. In the SOP group (secondary organic pain), a negative correlation between pain intensity and risk was found (Rho = –0.42; p < 0.01), indicating a stable pain perception profile and low likelihood of operant behavior and opioid dependence. Socio-demographic factors (marital status, education, financial situation, place of residence) did not show an independent statistically significant effect on risk. However, younger age was identified as a key predictor of increased vulnerability in the PPP1 (primary-psychogenic), PPP2 (psychophysiological), PPP3 (primary mixed), and SMP (secondary mixed) groups. Pain intensity was behaviorally relevant only in psychogenic and mixed pain syndromes.
Conclusions. Socio-demographic characteristics alone do not determine the risk of operant behavior but modulate it in interaction with clinical and psycho-emotional factors. Younger age and psychogenic pain are the most significant predictors of high risk. The DIRE scale is an effective tool for risk stratification and supporting personalized clinical decision-making: opioid therapy may be more appropriate for low-risk groups (SOP), whereas multimodal psychotherapeutic and behavioral interventions should be prioritized for high-risk groups (PPP3).
Keywords: chronic pain; operant behavior; pain behavior; socio-demographic factors; clinical predictors; DIRE; opioid therapy.Актуальність. Хронічний біль є комплексною медико-соціальною проблемою, що істотно знижує якість життя, працездатність і рівень соціальної інтеграції пацієнтів. Він формується не лише через біологічні механізми, а й через психосоціальні чинники, включаючи поведінкові та соціально-демографічні аспекти. Доведено, що тривалий больовий синдром тісно пов’язаний із підвищеним ризиком розвитку афективних розладів, оперантної (хворобливої) поведінки та залежності від опіоїдних анальгетиків. Проактивний психолого-психіатричний підхід до виявлення груп підвищеного ризику має ключове значення для розробки персоналізованих терапевтичних тактик.
Мета. Метою дослідження є визначення ролі соціально-демографічних (вік, стать, освіта, сімейний та фінансовий статус, місце проживання) та клінічних факторів (тип болю, інтенсивність, тривалість, психоемоційні характеристики) у формуванні ризику оперантної поведінки у пацієнтів з хронічним болем, а також оцінка прогностичної цінності шкали DIRE як інструменту раннього виявлення ймовірних ризиків і підтримки персоналізованого вибору терапевтичних стратегій.
Матеріали та методи. У дослідження було включено 302 пацієнти віком 18–70 років з різними формами хронічного болю (первинні, вторинні, змішані), тривалістю понад три місяці. Пацієнтів стратифіковано на п’ять груп (за клініко-психопатологічними критеріями МКХ-11): первинно-психічний біль, психофізіологічний біль, змішаний первинно-психічний та психофізіологічний біль, вторинно-психічний біль, вторинний змішаний біль. Соціально-демографічні характеристики та клінічні параметри аналізували у зв’язку з показниками шкали DIRE.
Результати. Найвищий ризик формування оперантної поведінки виявлено у пацієнтів групи ППБ3 (змішаний первинно-психічний та психофізіологічний біль), де 84–90 % пацієнтів мали загальний бал DIRE <14), що вказує на високу поведінкову вразливість. В групі ВОБ (вторинний органічний біль) встановлено негативний зв’язок між інтенсивністю болю та ризиком (Rho = –0,42; p < 0,01), що свідчить про стабільний профіль больового сприйняття та низьку ймовірність формування оперантної поведінки та залежності від опіоїдної анальгезії. Соціально-демографічні фактори (сімейний статус, освіта, фінансовий стан, місце проживання) не продемонстрували незалежного статистично значущого впливу на ризик, тоді як молодший вік виявився ключовим предиктором підвищеної вразливості у групах ППБ1 (первинно-психічний біль), ППБ2 (психофізіологічний біль), ППБ3 та ВЗБ (вторинний змішаний біль). Інтенсивність болю була поведінково релевантною лише в групах психогенних та змішаних больових синдромів.
Висновки. Соціально-демографічні характеристики самі по собі не визначають ризик оперантної поведінки, але модулюють його у взаємодії з клінічними та психоемоційними чинниками. Молодший вік та психогенна природа болю є найбільш значущими предикторами високого ризику. Шкала DIRE є ефективним інструментом для стратифікації ризику і підтримки персоналізованих рішень: опіоїдна терапія може бути більш доцільною для низькоризикових груп (ВОБ), тоді як для високоризикових груп (ППБ3) слід пріоритезувати мультимодальні психотерапевтичні та поведінкові втручання.
Ключові слова: хронічний біль; оперантна поведінка; хвороблива поведінка; соціально-демографічні фактори; клінічні предиктори; DIRE; опіоїдна терапія
Сучасні виклики в системі охорони психічного здоров’я та роль психоедукації у їх подоланні
No full textThe article examines the key problems of the modern mental health care system, caused by social transformations, the military context, global crises, and the changing paradigm of psychiatric care. Special attention is paid to psychoeducation as a tool for increasing the stress resistance of the population, reducing the stigmatization of mental disorders, supporting effective rehabilitation and preventing repeated mental episodes. Promising directions for the development of psychoeducational programs in the medical, social and educational spheres are outlined.
The purpose of the study is to provide a theoretical, analytical and evidence-based justification of the importance of psychoeducation in the structure of modern care systems, as well as to determine its potential in reducing emotional and social stress, improving adherence to treatment, and preventing relapse of mental disorders. The paper presents a review of international studies confirming the effectiveness of psychoeducational programs for psychotic, bipolar, anxiety, and depressive disorders, and also shows the benefits of family-centered and digital intervention formats.
The scientific novelty lies in the actualization of the issue of scaling up psychoeducation in Ukraine, taking into account the socio-psychological consequences of a full-scale war, internal migration, and the shortage of specialized specialists. The practical significance of the results obtained lies in the possibility of using psychoeducational technologies as a component of systemic support for the population, a tool for early intervention and building resilience, as well as in the potential for implementing these programs in medical, educational, and public institutions at the state level.
Keywords: psychoeducation, healthcare system, war, stigmatization, depression, anxiety, PTSDУ статті розглядаються ключові проблеми сучасної системи охорони психічного здоров’я, зумовлені соціальними трансформаціями, воєнним контекстом, глобальними кризами та зміною парадигми психіатричної допомоги. Особливу увагу приділено психоедукації як інструменту підвищення стресостійкості населення, зменшення стигматизації психічних розладів, підтримки ефективної реабілітації та профілактики повторних психічних епізодів. Окреслено перспективні напрями розвитку психоедукаційних програм у медичній, соціальній та освітній сферах.
Метою дослідження є теоретико-аналітичне й доказове обґрунтування значення психоедукації в структурі сучасних систем допомоги, а також визначення її потенціалу у зниженні емоційної та соціальної напруги, покращенні прихильності до лікування та попередженні рецидивів психічних порушень. У роботі представлено огляд міжнародних досліджень, що підтверджують ефективність психоедукаційних програм при психотичних, біполярних, тривожних і депресивних розладах, а також показано користь сімейно орієнтованих і цифрових форматів втручання.
Наукова новизна полягає в актуалізації питання масштабування психоедукації в Україні з урахуванням соціально-психологічних наслідків повномасштабної війни, внутрішньої міграції та дефіциту спеціалізованих фахівців. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання психоедукаційних технологій як компонента системної підтримки населення, інструмента раннього втручання та формування стійкості, а також у потенціалі впровадження цих програм у медичні, освітні та громадські інституції на державному рівні.
Ключові слова: психоедукація, система охорони здоров'я, війна, стигматизація, депресія, тривога, ПТС
Біопсихосоціальний підхід до аналізу самоушкоджуючої поведінки у осіб молодого віку
Get PDFIntroduction. Nonsuicidal self-injury (NSSI) is a complex phenomenon predominantly observed in young individuals and is associated with an increased risk of affective and anxiety disorders, impulsivity, and suicidal behavior. The biopsychosocial nature of this behavior necessitates a comprehensive investigation of the biological, psychological, and social determinants contributing to its onset and progression.
Objective. To identify the key biological, psychological, and social factors associated with the development of NSSI in young individuals through a comprehensive analysis of mental state, coping strategies, perceived social support, self-compassion, and affective symptoms.
Materials and Methods. The empirical study was conducted in 2024–2025 at the Municipal Psychiatric Dispensary and the Odesa Regional Mental Health Center in Odesa, Ukraine. The sample included 34 individuals aged 16–30 years with documented signs of self-injurious behavior. Standardized psychodiagnostic tools were employed (HADS, CD-RISC-10, SCS-SF, MSPSS, Eysenck's method), along with a custom questionnaire. Statistical analysis was performed using descriptive, correlational, and regression methods in SPSS 27.
Results. Key determinants of self-injurious behavior were identified as high levels of trauma exposure, emotional dysregulation, low self-compassion, and insufficient social support. The sample was characterized by moderate-to-low resilience, elevated anxiety and aggression, and the predominance of maladaptive coping strategies, particularly avoidance and self-control.
Conclusions. Findings indicate that NSSI in young individuals has a multifactorial nature, resulting from the interaction of affective disorders, emotional dysregulation, social determinants, and biological vulnerabilities. Regression analysis confirmed the predictive value of trauma exposure, psychological factors, and emotion regulation in explaining NSSI risk, while high self-compassion was identified as a protective factor. Correlational analysis revealed strong associations between the frequency of NSSI episodes and psychological and social determinants. Psychosocial profiling highlighted the prevalence of anxiety, aggression, maladaptive coping, and low social support, indicating the ineffectiveness of psychological self-regulation mechanisms.Вступ. Самоушкоджувальна поведінка (NSSI) є складним феноменом, характерним для осіб молодого віку, та супроводжується підвищеним ризиком розвитку афективних і тривожних розладів, імпульсивності та суїцидальної поведінки. Комплексна біопсихосоціальна природа даного явища обумовлює необхідність системного дослідження чинників, що детермінують його виникнення та перебіг.
Мета. Визначити провідні біологічні, психологічні та соціальні чинники, що асоційовані з формуванням самоушкоджувальної поведінки у осіб молодого віку, шляхом комплексного аналізу психічного стану, особливостей копінг-стратегій, рівня соціальної підтримки, самоспівчуття та афективної симптоматики.
Матеріали і методи. Емпіричне дослідження проведено у 2024–2025 роках на базі КНП «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради та Одеського обласного медичного центру психічного здоров’я. Обстежено 34 респонденти віком 16–30 років із наявністю проявів самоушкоджувальної поведінки. Використано стандартизовані психодіагностичні методики (HADS, CD-RISC-10, SCS-SF, MSPSS, методика Айзенка) та авторський опитувальник. Статистичну обробку даних здійснено із застосуванням описових методів, кореляційного і регресійного методів аналізу за допомогою SPSS 27.
Результати. Встановлено, що основними детермінантами самоушкоджувальної поведінки є високий рівень травматизації, порушення емоційної регуляції, низький рівень самоспівчуття та недостатня соціальна підтримка. У вибірці переважали середні та низькі рівні резильєнтності, високі рівні тривожності та агресивності, а також домінування дезадаптивних копінг-стратегій, зокрема уникнення і самоконтролю.
Висновки. Результати дослідження свідчать, що самоушкоджувальна поведінка у осіб молодого віку має мультифакторну природу, обумовлену взаємодією афективних розладів, порушень емоційної регуляції, соціальних детермінант та біологічних чинників. Регресійний аналіз продемонстрував провідну роль рівня травматизації, психологічних чинників та емоційної регуляції у формуванні ризику самоушкодження, тоді як вищий рівень самоспівчуття виступає захисним фактором. Кореляційний аналіз підтвердив наявність сильних асоціацій між частотою самоушкоджень та психологічними і соціальними детермінантами. Аналіз психосоціальних показників виявив високу поширеність тривожності, агресивності, дезадаптивних копінг-стратегій та низький рівень соціальної підтримки серед респондентів, що свідчить про недостатню ефективність механізмів психологічної саморегуляції
Вплив на психічне здоров'я підлітків
No full textАктуальність. Війна в Україні створює унікальну ситуацію, коли підлітки зазнають впливу численних стресових факторів, таких як обстріли, втрата близьких, переміщення, руйнування звичного способу життя. Ці фактори можуть мати кумулятивний ефект на психічне здоров'я підлітків та підвищувати ризик суїцидальної поведінки. Дослідження особливостей впливу війни на рівень суїцидів серед підлітків в Україні є важливим для розуміння масштабів проблеми та розробки індивідуальних підходів до допомоги.
Мета. Визначити фактори, що впливають на психічне здоров’я підлітків та причини суїцидів серед підлітків в Україні в умовах воєнного стану, використовуючи дані за 2023 та 2024 роки щодо випадків потрапляння дітей у відділення інтенсивної та еферентної терапії, гострих інтоксикацій з передозуванням препаратів, що були вчинені з метою самогубства. Це дослідження має на меті виявити основні тенденції, фактори ризику та можливі причини таких випадків, а також оцінити ефективність існуючих заходів профілактики та підтримки для підлітків, які перебувають у кризовій ситуації.
Результати. Війна створює додатковий психологічний тиск на підлітків, який може проявлятися у різних формах, таких як страх, невизначеність, втрата близьких, зміна звичного способу життя, вимушене переселення тощо. Ці фактори можуть сприяти виникненню та поглибленню депресивних станів, що, в свою чергу, підвищує ризик суїцидальної поведінки.
У 2023 та 2024 роках спостерігалося зростання кількості дітей із суїцидальними спробами та поведінкою.
Основними причинами суїцидальних спроб були:
Депресивний стан 81,8% випадків.
Порушення дитячо-батьківських відносин 40,9%.
Булінг у 18,1%.
Більшість дітей, які зверталися за допомогою, отруїлися медикаментами. 40% підлітків у 2023 році та 35% у 2024 році перебували під наглядом психіатра та психолога та отримували медикаментозну терапію. Проте, у багатьох випадках батьки не контролювали прийом ліків дітьми, що знижувало ефективність лікування.
Також, більшість підлітків мали супутні стани, такі як: самоушкоджуюча поведінка, порушення харчової поведінки, порушення сну та апетиту, астенічні стани. У 2024 році також спостерігалося збільшення кількості повторних консультацій дітей та їх батьків, що свідчить про поглиблення психоемоційних проблем у дітей внаслідок бойових дій.
Висновок. Результати дослідження свідчать про зростання кількості суїцидальних спроб серед підлітків в Україні, особливо на фоні депресивних станів та булінгу.
Зокрема, у 2024 році більшість випадків суїцидальних спроб були пов'язані з депресією, що свідчить про серйозні психо-емоційні проблеми серед підлітків, посилені бойовими діями в Україні.
Застосування когнітивно-біхевіоральної терапії як основи для аналізу психічного стану підлітків дозволяє глибше зрозуміти механізми формування суїцидальної поведінки. Дані медичних записів свідчать, що КБТ сприяє зниженню рівня депресивних симптомів у 73% підлітків та рівня тривожності у 68% учасників дослідження. Також 59% підлітків, які пройшли курс КБТ, демонстрували покращення у регулюванні емоцій та зниження рівня імпульсивної поведінки.
Отримані дані підкреслюють важливість розвитку комплексних програм психологічної допомоги, що включають когнітивно-біхевіоральні методи для корекції деструктивних переконань та поведінкових стратегій у підлітків, які перебувають у кризовій ситуації