Psychosomatic Medicine and General Practice (E-Journal)
Not a member yet
519 research outputs found
Sort by
Психічні порушення у госпітальних пацієнтів в гострій фазі COVID-19
No full textBackground. The peculiarity of the COVID-19 pandemic is not only that it causes severe somatic disorders, the main of which is acute viral pneumonia, but also psychological stress and symptoms of mental disorders such as depression, anxiety and sleep disorders. As well as other infectious diseases, COVID-19 also causes panic in society and psychological distress.
Objective. To evaluate mental disorders in hospital patients in the acute phase of COVID-19.
Materials and methods. The study group included 90 patients with moderate to severe viral pneumonia COVID-19. The average age of the subjects was 58.64 ± 11.39 years. 32% of respondents (29 people) had secondary education, 61% of respondents (61 people) had higher education. 51% of the subjects were male (46 people), 49% - female (44 people). As part of psychiatric screening, PHQ-9 depression and GAD-7 anxiety questionnaires were used to study psychopathological symptoms on admission to the hospital.Results. The study found that symptoms of anxiety and depression were common in inpatients with COVID-19. 56% of patients hospitalized with COVID-19 pneumonia had depressive symptoms of varying severity (from mild to extremely severe) and 64% had anxiety symptoms (from mild to severe). Depression was more common than anxiety in patients after COVID-19. In addition, there was a clear trend toward a much more severe course of depressive and, to a lesser extent, anxiety in patients over 65 years of age, making elderly patients at risk for severe emotional states after COVID-19. Therefore, this group needs increased attention from medical staff during the diagnosis and treatment of mental disorders.Актуальність. Особливістю пандемії СOVID-19 є не тільки те, що вона викликає важкі соматичні порушення, головною з яких є гостра вірусна пневмонія, але і психологічний стрес та симптоми психічних порушень, такі як депресія, тривога та порушення сну. Як і у випадку з іншими інфекційними захворюваннями COVID-19 також спричиняє паніку в суспільстві та психологічний дистрес.
Мета. Дослідити психічні порушення в госпітальних пацієнтів в гострій фазі COVID-19.
Матеріали та методи. Досліджувана група включала 90 пацієнтів хворих на вірусну пневмонію COVID-19 середнього і важкого ступеня. Середній вік досліджуваних склав 58.64 ± 11.39 років. Середню освіту мали 32% досліджуваних (29 осіб), вищу – 61 % досліджуваних (61 особа). 51% досліджуваних мали чоловічу стать (46 осіб), 49% – жіночу стать (44 особи). В межах психіатричного скринінгу для вивчення психопатологічних симптомів при поступленні в стаціонар використовувались самоопитувальники депресії PHQ-9 та тривоги GAD-7.
Результати. За результатами дослідження встановлено, що симптоми тривоги та депресії часто зустрічались серед стаціонарних пацієнтів із COVID-19. 56% пацієнтів госпіталізованих з пневмонією COVID-19 мали депресивні симптоми різного ступеня важкості (від легкого до вкрай тяжкого) і 64% мали тривожні симптоми (від легких до тяжких). Для пацієнтів після перенесеного COVID-19 більш характерним був депресивний, ніж тривожний стан. Окрім того, спостерігалась чітка тенденція до значно тяжчого перебігу депресивних та, меншою мірою, тривожних станів у пацієнтів віком старше 65 років що робить літніх пацієнтів групою ризику щодо виникнення тяжких емоційних станів після перенесеного COVID-19. Відтак, цій групі необхідна посилена увага з боку медичного персоналу на предмет діагностики та терапії психічних порушень
Застосування анксиолітиків та β1-адреноблокаторів в поєднанні з когнітивно-поведінковою терапією для зменшення тривожних розладів при вегето-судинній дистонії в осіб молодого віку
No full textThe article is devoted to the problem of the influence of autonomic dysfunction and anxiety disorders on the quality of life and performance of young people. The relevance of the study is beyond doubt, because vegetative-vascular dystonia is the most common pathology among adolescents and young adults. The author of the article emphasizes that functional autonomic (vegetative) disorders without appropriate correction eventually transform into organic nosological diseases, such as coronary heart disease and hypertension. Anxiety disorders and panic attacks often accompany vegetative disorders, especially in young people, and are actually obligate in the development of vegetative crises of the cerebral or cardiac type, which as a result leads to temporary disability and reduced quality of life. In the complex treatment of vegetative-vascular dystonia in young people with anxiety disorders, the use of cognitive-behavioral therapy in combination with pharmacotherapy – anxiolytic (buspirone) and a selective β1-adrenergic blocker (bisoprolol) was proposed. The dynamics of the general condition, clinical and physiological indicators and the level of anxiety in persons with cardiac, cephalic and arrhythmic syndromes are determined. As a result of the treatment of young people with vegetative-vascular dystonia, a positive effect of selective β1-adrenergic blockers on the general condition, clinical and cardiodynamic parameters was revealed in the form of disappearance or significant reduction of pain and heart rhythm disorders, normalization of blood pressure, regression of neurotic, especially anxiety disorders with simultaneous cognitive behavioral and anxiolytic therapy with buspirone, which can be recommended for use in young people, as well as young men and adolescents, in the process of training and acquiring professional skills, to improve the quality of life and prevent the development of behavioral disorders and organic complications in the future.Стаття присвячена проблемі впливу вегетативної дисфункції та тривожних розладів на якість життя та працездатність осіб молодого віку. Актуальність дослідження не викликає сумніву, адже вегето-судинна дистонія є найпоширенішою патологією серед юнаків, підлітків та осіб молодого віку. Автором статті підкреслюється, що функціональні вегетативні розлади без відповідної корекції з часом трансформуються в органічні нозологічні захворювання, такі як ішемічна хвороби серця та гіпертонічна хвороба. Тривожні розлади та панічні атаки нерідко супроводжують вегетативні порушення, особливо в осіб молодого віку, і є фактично облігатними при розвитку вегетативних кризів по церебральному чи кардіальному типу, що в результаті приводить до тимчасової непрацездатності та зниження якості життя. В комплексному лікуванні вегето-судинної дистонії в осіб молодого віку з тривожними розладами було запропоновано використання когнітивно-поведінкової терапії в поєднанні з фармакотерапією – анксіолітиком (буспіроном) та селективним блокатором β 1 -адренорецепторів (бісопрололом). Визначена динаміка загального стану, клініко-фізіологічних показників та рівня тривожності в осіб з кардіалгічним, цефалгічним та аритмічним синдромами. В результаті проведеного лікування осіб молодого віку з вегето- судинною дистонією було виявлено позитивний вплив селективних блокаторів β 1 - адренорецепторів на загальний стан, клінічні та кардіодинамічні показники у вигляді зникнення або значного зменшення больового синдрому та порушень серцевого ритму, нормалізації показників артеріального тиску, регресу невротичних, особливо тривожних розладів при одночасному проведенні когнітивно-поведінкової та анксіолітичної терапії буспіроном, що може бути рекомендоване для застосування в осіб молодого віку, а також юнаків і підлітків, в процесі навчання та здобуття професійних навичок, для підвищення якості життя та попередження розвитку поведінкових порушень та органічних ускладнень в майбутньому
Програма психотерапевтичної реабілітації внутрішньо переміщених осіб з психосоціальною дезадаптацією та невротичними розладами
Get PDFThis is a conference abstract from the ІV Scientific and Practical Conference "Psychosomatic medicine: science and practice". It is dedicated to the program of psychotherapeutic rehabilitation of internally displaced persons with psychosocial maladjustment and neurotic disorders.Даний текст є тезами ІV науково-практичної конференції з міжнародною участю «Психосоматична медицина: наука та практика». Описане нижче присвячено програмі психотерапевтичної реабілітації внутрішньо переміщених осіб з психосоціальною дезадаптацією та невротичними розладами
Особливості психотерапії в комплексному лікуванні депресивних розладів у хворих з пухлинами головного мозку
Get PDFBackground. Depression is one of the most common mental illnesses in patients with brain tumors. The use of modern pharmacotherapy, providing appropriate psychotherapeutic care to cancer patients can prevent the development of psychopathological disorders, especially depressive states (due to the risk of suicidal behavior), and help shape behavioral strategies that will optimize the treatment and rehabilitation of patients.Aim of the research. To investigate the effectiveness of psychotherapeutic correction of depressive disorders in patients with brain tumors.Materials and methods. 250 patients with primary brain tumors were examined. A comprehensive clinical and psychodiagnostic examination of patients was conducted, which included objective data from available medical records and voluntary consent of patients. The following psychodiagnostic techniques were used as assessment tools: the psychopathological symptom severity questionnaire (SCL-90-R) and the Bekhter Institute personal questionnaire.Results and discussion. The revealed symptom complexes of psychopathological and pathopsychological characteristics of the patients' condition became the clinical substantiation of the choice of methods of psychotherapeutic correction. Adjuvant psychological therapy, individual, rational and family psychotherapy were used as the basic method of psychotherapeutic influence. Positive dynamics of changes in the structure of psychopathological symptoms was found in 130 patients (97.0%) as a result of psychotherapeutic effects. It was found that in most patients there was a decrease in melancholic-depressive and anxiety-depressive states, in 48 cases it was possible to achieve regression of phobic, hypochondriac, senestopathic and hypochondriac components; 29 patients showed positive dynamics of reduction of depressive disorders, which were combined with somatoform symptom complexes.Conclusion. The principles of organization of psychotherapeutic care for neurooncological patients should include not only an individual-personal approach, but also a family one. Adjuvant psychological therapy and other psychotherapeutic interventions in combination with psychopharmacotherapy can reduce the development of depressive disorders by 25-30%.Актуальність. Депресія є одним з найпоширеніших психічних захворювань у пацієнтів з пухлинами головного мозку. Використанням сучасних засобів фармакотерапії, надання відповідної психотерапевтичної допомоги онкологічним пацієнтам може призвести до запобігання розвитку психопатологічних розладів, а особливо депресивних станів (через ризик суїцидальної поведінки), а також допоможуть сформувати поведінковв стратегії, що сприятимуть оптимізації процесу лікування та реабілітації даної когорти пацієнтів.
Мата дослідження. Дослідити ефективність психотерапевтичної корекції депресивних розладів у пацієнтів з пухлинами головного мозку.
Матеріали та методи. Обстежено 250 пацієнтів з первинними пухлинами головного мозку. Було проведено комплексне клінічне та психодіагностичне обстеження пацієнтів, яке включало об'єктивні дані з доступних медичних карт та добровільну згоду пацієнтів. В якості інструментів оцінки були використані наступні психодіагностичні методики: опитувальник тяжкості психопатологічної симптоматики (SCL-90-R) та особистісний опитувальник Бехтерівського інституту.
Результати та обговорення. Виявлені симптомокомплекси психопатологічних і патопсихологічних характеристик стану хворих стали клінічним обґрунтуванням вибору методів психотерапевтичної корекції. В якості базисного методу психотерапевтичного впливу застосовувалася ад'ювантна психологічна терапія, індивідуальна, раціональна і сімейна психотерапії. Позитивна динаміка змін у структурі психопатологічних симптомів виявлена у 130 хворих (97,0%) в результаті психотерапевтичного впливу. Було виявлено, що у більшості пацієнтів спостерігалося зменшення меланхолічно-депресивного та тривожно-депресивного станів, у 48 випадках вдалося досягти регресії фобічного, іпохондричного, сенестопатичного та іпохондричного компонентів; 29 пацієнтів продемонстрували позитивну динаміку зменшення депресивних розладів, які поєднувались із соматоформними симптомокомплексами.
Висновок. Принципи організації психотерапевтичної допомоги нейроонкологічним пацієнтам повинні передбачати не лише індивідуально-особистісний підхід, а й сімейний. Проведення ад’ювантної психологічної терапії та інших психотерапевтичних втручання у комбінації з психофармакотерапією дозволяють зменшити розвиток депресивних розладів на 25-30%
Роль впливу соціального уникнення та дистанціювання на схильність до тривожних розладів у період пандемії covid-19
No full textBackground. Quarantine restrictions during the COVID-19 pandemic have become an important trigger for psycho-emotional distress and the manifestation of vulnerability to mental health problems. Physical ("social") distancing, aimed at preventing the spread of COVID-19, has allowed people with a history of common mental health problems (such as depression, generalized anxiety disorder, or social phobia) to receive some short-term relief by giving rational justification for the maladaptive strategies of behavioral or cognitive avoidance of trigger situations or life circumstances. However, it is assumed that the avoidance of social interaction or situations may contribute to the masking of persistent functional disorders associated with the level of social anxiety in particular. At the same time, the denial of one's own needs and the uncertainty of the future in the context of pandemics and quarantine restrictions will affect vulnerability to anxiety disorders, which may increase after quarantine restrictions and the need to return to everyday life. Analysis of the role of social avoidance and distancing during the pandemic will expand the understanding of the mechanisms of vulnerability to psychosocial dysfunction for anxiety disorders. The results can help develop recommendations for self-help and psycho-correctional programs aimed at psychoeducation and prevention of common mental health problems.
Objective. Investigate the features of psycho-emotional discomfort associated with avoiding experience as a factor in vulnerability to anxiety disorders in a pandemic setting.
Materials and methods. The study group included 242 individuals who complained of significant psycho-emotional distress related to social restrictions due to quarantine conditions and/or avoidance of social contacts due to anxiety (including anxiety before negative evaluation and condemnation, health concerns, uncertainty, etc.). Age distribution from 18 to 35 years (M = 24.3; SD = 4.93), mostly female - 66.94% (n = 162). The main sample was 126 subjects, and 116 people formed a control. Diagnostic interviews with The MINI: International Neuropsychiatric Interview, self-questionnaires, and scales from complex IAPT and SCL-90-R were used to study the pathopsychological symptoms, were conducted as part of the screening of the mental state. AAQ-II self-questionnaire was assessed for experiential avoidance.
Results. We studied the relationship between strategies for coping with distress by experiential avoiding under quarantine restrictions and psycho-emotional discomfort in current life situations and vulnerability to anxiety disorders during interviews. The study found that quarantine restrictions can be seen as a factor in general vulnerability to the anxiety response. At the same time, avoidance of the corrective experience under quarantine restrictions increases the manifestation or risk of recurrence of more specific anxiety disorders. Considering experiential avoidance (as inflexible use of maladaptive strategies to regulate emotions and somatic sensations) associated with uncertainty and the duration of social restrictions significantly contributes to pathogenetic cycles of anxiety disorders. Additional vulnerabilities in the combined regression model were male gender, age-range 24-35 years, and the presence of one or more common mental disorders in anamnesis. The results are consistent with the indirect relationship between experiential avoidance, symptomatic distress, and daily and work activities. The obtained results have the prospect of further developments, particularly in developing recommendations for psychosocial support and prevention of common anxiety disorders in the context of global change.Актуальність. Карантинні обмеження у часі пандемії COVID-19 стали актуальним тригером для психоемоційного дистресу та маніфестації вразливості до проблем з психічним здоров’ям. Фізичне («соціальне») дистанціювання, яке мало на меті запобігти поширеності захворювання на COVID-19, дозволило особам, які мали в анамнезі поширені проблеми з психічним здоров’ям (як депресія, генералізований тривожний розлад чи соціальна фобія) отримати певне короткочасне полегшення, надавши використовуваним неефективним стратегіям поведінкового чи когнітивного уникнення тригерних ситуацій чи життєвих обставин раціонального виправдання. Разом з тим передбачається, що уникнення коригуючого досвіду соціальної взаємодії чи ситуацій, може сприяти маскуванню стійких функціональних порушень, пов'язані з рівнем соціальної тривоги зокрема. Водночас заперечення власних потреб та невизначеність подальшої перспективи у контексті пандемії та карантинних обмежень впливатиме на вразливість до тривожних розладів, маніфестація яких може зрости по завершенню карантинних обмежень та необхідності повертатися до звичного життя. Аналіз ролі соціального уникнення та дистанціювання на схильність до тривожних розладів у період пандемії дозволити розширити розуміння механізмів вразливості до порушень психосоціального функціонування. Отриманні результати можуть бути корисними під час розробки рекомендацій для самодопомоги та психокорекційних програм спрямованих на психоедукацію та превенцію поширених проблем з психічним здоров’ям.
Мета статті. Дослідити особливості психоемоційного дискомфорту пов’язаного з уникненням досвіду у період пандемії як чинника вразливості до тривожних розладів.
Матеріали та методи. Досліджувана група включала 242 особи, які висловлювали скарги на суттєвий психоемоційний дистрес пов'язаний з соціальним обмеженням через карантинні умови та/чи уникненням соціальних контактів через тривогу (включаючи тривогу перед негативною оцінкою й засудженням, тривогою за здоров’я, невизначеність й інше). Розподіл віку від 18 до 35 років (M=24,3; SD=4,93), переважно жіночої статі – 66,94% (n=162). Основна вибірка становила 126 досліджуваних, та 116 осіб сформували контрольну. У межах скринінгу психічного стану при зверненні проводилося діагностичне інтерв’ювання The MINI: International Neuropsychiatric Interview, для дослідження патопсихологічної симптоматики використовувались самоопитувальники та шкали комплексу IAPT, симптоматичний опитувальник SCL-90-R у адаптації С. Дембицкого та Ю. Середи та опитувальник AAQ-II у перекладі й адаптації А.Широкої та М.Миколайчук.
Результати. Стратегії опанування дистресу через уникнення коригуючого досвіду за умов карантинних обмежень досліджували особливості зв’язку між демонстрованими під час інтерв’ювання психоемоційним дискомфортом, життєвою ситуацією та вразливістю до тривожних розладів. За результатами дослідження встановлено, що карантинні обмеження можна розглядати як фактор вразливості до тривожного реагування в цілому, у той час, як уникнення коригуючого досвіду за його умов, підсилює маніфест чи ризик рецидиву більш специфічних тривожних розладів. Розглядаючи, схильність до уникнення коригуючого досвіду як негнучке використання неуспішних стратегій регуляції емоцій і тілесних відчуттів у асоціації з ситуацією невизначеності та тривалістю соціальних обмежень, можна стверджувати її значний внесок у патогенетичні цикли підтримання тривожних розладів. Додатковими факторами вразливості у комбінованій регресійній моделі виявились чоловіча стать, вік у межах 24-35 років та наявність одного або кількох поширених психічних розладів у анамнезі. Отримані результати також узгоджуються з опосередкованим зв’язком між уникненням коригуючого досвіду, симптомологічним дистресом та дистресом у повсякденній та робочій діяльності виявленим у нашому дослідженні. Отримані результати мають пeрcпeктиву подальших напрацювань, зокрема у розробці рекомендацій з надання психосоціальної допомоги та превенції поширених тривожних розладів в умовах глобальних змін
Повторювана та стереотипна поведінка при розладах аутистичного спектра та лобних епілепсіях: обговорення клінічного випадку.
Get PDFRepetitive and stereotyped behaviors in autism spectrum disorders and frontal epilepsy: clinical case discussion.
Tetiana Skrypnyk
SI «Institute of Psychiatry, Forensic Psychiatric Examination and Monitoring of Drugs of the Ministry of Health of Ukraine», Kyiv, Ukraine
Background: Autism spectrum disorders (ASD) have a prevalence of 1-2% among the world's child population and belong to the spectrum of neurodevelopmental disorders. ASD are characterized by significant genetic and clinical polymorphism, in particular comorbidity with neurological and mental disorders. In 15 - 30% of children with ASD, epilepsy is diagnosed throughout life. Repeated movements and vocalizations in ASD are often similar and require differential diagnosis with motor and vocal phenomena in the structure of epileptic seizures, with motor and vocal tics, in particular with Tourette's disorder, obsessions and compulsions in obsessive-compulsive disorder. The polymorbidity of ASD complicates the typology of recurring motor and vocal phenomena. Polymorphism of repetitive movements and vocalizations is also inherent in developmental encephalopathy.
Objective : to investigate clinical polymorphism, variants of motor phenomena during 6 years of life in a child with dual diagnosis of ASD and frontal epilepsy.
Materials and methods: A child with ASD and frontal focal epilepsy was observed for 6 years on the basis of the Department of Mental Disorders of Children and Adolescents of the Scientific Research Institute of Psychiatry of the Ministry of Health of Ukraine. The child underwent a comprehensive psychiatric and neurological examination every three months. For the diagnosis and assessment of the course of mental disorders, DAWBA and K-SADS-PL were used. To assess autistic symptoms, ADOS and ADI-R were used, and tics symptoms were YGTSS, and obsessive-compulsive disorders in children with ASD were CYBOCS ASD. The cognitive functioning of the child was assessed using PEP-R and the test WISC, the socially adaptive behavior of Vineland and SRS. Every six months and during unscheduled visits, an EEG study was conducted with a mathematical analysis of the results.
Results: Child autism in a child was diagnosed in accordance with the ICD-10 diagnostic criteria, according to the results of a semi-structured interview with parents - ADI-R and assessment of current behavior by ADOS. During the period of controlled observation, epileptic paroxysms were characterized by the absence of complete loss of consciousness, polymorphism of seizures with numerous motor and vocal phenomena, which differentiated with symptoms of ASD, tics, obsessive-compulsive disorders. Stereotypic movements in the form of automatically repeated actions were observed in the proximal extremities, looked like a continuation and repetition of previous performed and daily performed automatic actions. The episodes of involuntary grimaces with distorted facial muscles during the first two years of observation looked like a violent act of activity, and not like epileptic paroxysms. EEG results also did not confirm the diagnosis of epilepsy.
Dynamic, longitudinal monitoring of the clinical pathomorphism of repeated motor and vocal phenomena, analysis of therapeutic responses to treatment at different time periods: aripiprazole, guanfacin, sertraline, lamotrigine, analysis of symptoms that are qualified as comorbid, a gradual increase in focal epileptiform changes in the EEG allowed to diagnose frontal epilepsy with autism spectrum disorder.
Conclusions: Most children with ASD have vocal and motor phenomena that may resemble symptoms of comorbid mental disorders. Repeated movements and vocalizations in ASD, as manifestations of tics, obsessive-compulsive disorders, are difficult to differentiate; they can be superimposed in the case of comorbidity disorders. With the appearance of specific epileptic activity and epileptic seizures in such patients, it is necessary to conduct differential diagnosis with developmental encephalopathy. The frontal form of epilepsy can be accompanied by seizures without complete loss of consciousness with characteristic automatic repeated stereotypic movements that have significant variability throughout life. The given clinical case supports the point of view that ASD and epilepsy are manifestations of a single pathological process - impaired neurodevelopment.
Keywords: autism spectrum disorders, frontal epilepsy, repetitive and stereotyped movements, epileptic seizures.УДК 616.89+616.853-053.2
Повторювана та стереотипна поведінка при розладах аутистичного спектра та лобних епілепсіях: обговорення клінічного випадку.
Скрипник Тетяна Олексіївна
ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров’я України», Київ, Україна
Актуальність: Розлади аутистичного спектра (РАС) мають поширеність 1-2% серед дитячої популяції у світі та відносяться до спектру порушень нейророзвитку. РАС характеризуються значним генетичним та клінічним поліморфизмом, зокрема коморбідністю з неврологічними та психічними розладами. У 15 - 30 % дітей з РАС протягом життя діагностується епілепсія. Повторювані рухи та вокалізації при РАС часто схожі і потребують диференційної діагностики з моторними та вокальними феноменами у структурі епілептичних припадків, з моторними та вокальними тиками, зокрема при розладі Турета, обсесіями та компульсіями при обсесивно-компульсивному розладі. Поліморбідність РАС ускладнює типологізацію повторюваних рухових та вокальних феноменів. Поліморфізм повторюваних рухів та вокалізацій також притаманний енцефалопатіям розвитку.
Мета – дослідити клінічний поліморфізм, варіанти моторних феноменів протягом 6 років життя у дитини з подвійною діагностикою РАС та лобної епілепсії.
Матеріали та методи дослідження. На базі відділу психічних розладів дітей та підлітків ДУ «Науково-дослідний Інститут психіатрії МОЗ України» протягом 6 років спостерігалася дитина з РАС і лобною фокальною епілепсією. Дитина проходила комплексне психіатричне та неврологічне обстеження кожні три місяці. Для діагностики та оцінки перебігу психічних розладів використовували DAWBA та K-SADS-PL. Для оцінки аутистичної симптоматики використовували ADOS та ADI-R, тикозної симптоматики – YGTSS, обсесивно-компульсивних розладів у дітей з РАС – CYBOCS ASD. Когнітивне функціонування дитини оцінювали з використанням PEP-R і тест Векслера, соціально-адаптивну поведінку Vineland і SRS. Кожні шість місяців та при позачергових візитах проводилося ЕЕГ дослідження з математичним аналізом отриманих результатів.
Результати: Дитячий аутизм у дитини було діагностовано відповідно до діагностичних критеріїв МКХ 10, результатів напівструктурованого інтерв'ю з батьками - ADI-R та оцінювання актуальної поведінки за ADOS. Протягом періоду контрольованого спостереження епілептичні пароксизми характеризувалися відсутністю повної втрати свідомості, поліморфністю нападів з численними руховими та вокальними феноменами, які диференціювали з симптомами РАС, тикозного, обсесивно-компульсивного розладів. Стереотипні рухи у вигляді автоматичних повторювальних дій спостерігалися в проксимальних відділах кінцівок, виглядали, як продовження і повторення попередньо виконуваних і повсякденно виконуваних автоматичних дій. Епізоди мимовільних гримас з перекосом м’язів обличчя протягом перших двох років спостереження виглядали як зумисний акт діяльності, а не як епілептичні пароксизми. Результати ЕЕГ також не підтверджували діагноз епілепсії.
Динамічне лонгітудинальне спостереження клінічного патоморфозу повторюваних рухових та вокальних феноменів, аналіз терапевтичних відповідей на лікування у різні періоди часу арипіпразолом, гуанфацином, сертраліном, ламотригіном, аналіз симптомів, кваліфікованих у якості коморбідних, поступове наростання фокальних епілептиформних змін на ЕЕГ дозволило діагностувати у дитини лобну епілепсію у дитині з розладом аутистичного спектра.
Висновки: Більшість дітей з РАС мають вокальні та моторні феномени, які можуть нагадувати симптоми коморбідних психічних розладів. Повторювані рухи та вокалізації при РАС, як прояви тикозного, обсесивно-компульсивного розладів, складно диференціювати, вони можуть накладатися у випадку коморбідності розладів. При появі у таких пацієнтів специфічної епілептичної активності та епілептичних припадків має проводиться диференційна діагностика з енцефалопатією розвитку. Лобна форма епілепсії може супроводжуватися нападами без повної втрати свідомості з характерними автоматичними повторювальними стереотипними рухами, які мають значну варіативність протягом життя. Наведений клінічний випадок підтримує точку зору, що РАС та епілепсії є проявами єдиного патологічного процесу - порушення нейророзвитку.
Ключові слова: розлади аутистичного спектра, лобна епілепсія, повторювані та стереотипні рухи, епілептичні напади.
 
Менструальні розлади в аспекті стрес-асоційованих порушень репродуктивного здоров’я жінок-військовослужбовців у зоні АТО/ООС
Get PDFThis text is the thesis of the III scientific-practical conference with international participation"Psychosomatic medicine: science and practice". The following is an analysis of the relationship between the manifestations of menstrual dysfunction and the indicators of the hormonal reproductive profile of servicewomen exposed to stressors of the war zone.Даний текст є тезами IIІ науково-практичної конференції з міжнародною участю «Психосоматична медицина: наука та практика». Описане нижче присвячено аналізу взаємозв’язків між проявами менструальної дисфункції і показниками гормонального репродуктивного профілю жінок-військовослужбовців, що зазнали впливу стрес-факторів зони війни
Міліотерапія як метод покращення якості життя літніх людей
Get PDFRelevance. Nowadays, both in developing countries and in industrialized countries, there is a process of increasing life expectancy, which together with the problem of low birth rates leads to the phenomenon of “aging population”. Providing care to the elderly is not only a purely medical problem, but the social aspect is equally important. An important component of the lifestyle of an elderly person is recreation - the processes of restoring vitality, relieving mental stress and recovery, carried out in various forms of recreation, nutrition, active or passive leisure. Modern society and the health care system face three most important tasks: continuing an active life with minimal losses from the disorders inherent in old age, combating high morbidity in old age and ensuring a dignified end to the lives of aging people.
Although the provision of medical and social assistance to the elderly is organized and provided as needed, ensuring the accessibility and sufficient presence in their lives of the social aspect and its communicative component is not supported in our country at the state level and is not regulated by law.
Purpose. The purpose of the work is to improve the quality of life of the elderly through the organization of the social component of life by arranging their leisure.
Results. To achieve this goal, it was proposed to use the principles and methods of milieu therapy, which means “treatment by the environment”.
Most often, milieu therapy refers to a form of psychotherapy that involves the use of therapeutic communities. Considering the goal, milieu herapy fully covers and meets the goals of rehabilitation of the elderly, and as a social technology allows to create an active living environment that encourages older people to “independent actions”, self-sufficiency, withdrawal from dependent moods and hyperprotection.
Milieu therapy allows to activate the living environment of such people in accordance with their needs, interests, psychophysical condition, rehabilitation potential; and to optimize the work of staff in the direction of improving the efficiency of activities that will have a direct impact on quality of life.
On the example of other countries, examples of the use of the principles of milieu therapy in the organization of daytime activities in the elderly are provided.
Conclusions. Providing leisure for the elderly will be able to improve their quality of life, reduce the prevalence of somatic diseases and the risk of developing psychosomatic conditions in them, and thus reduce the burden on health care facilities. And the use of the principles of milieu therapy to solve problems will allow to organize it as effectively as possible.Актуальність. В наш час, як в країнах, що розвиваються, так і в індустріально розвинених країнах спостерігається процес збільшення середньої тривалості життя, який разом з проблемою невеликої народжуваності призводить до феномену «старіння населення». Надання допомоги хворим похилого віку не є тільки суто медичною проблемою, а соціальний аспект при цьому грає не меншу роль. Важливою складовою способу життя літньої людини є рекреація - процеси відновлення життєвих сил, зняття психічного напруження та оздоровлення, що здійснюються в різних формах відпочинку, харчування, активного або пасивного дозвілля. Перед сучасним суспільством та системою охорони здоров`я стоять три найважливіші завдання: продовження активного життя з мінімальними втратами від розладів, властивих літньому віку, боротьба з високою захворюваністю в похилому віці та забезпечення гідного завершення життя старіючих людей.
Хоча і надання медико-соціальної допомоги особам похилого віку є організованим і надається за необхідності, то забезбечення доступності та достатньої присутності в їх житті соціального аспекту та його комунікативної складової не підтримується в нашій країні на державному рівні та не є врегульованим на законодавчому рівні.
Мета. Мета роботи – покращення якості життя літніх людей через організацію соціальної складової життя шляхом влаштування їх дозвілля.
Результати. Для досягнення поставленої мети було запропоновано використання принципів та методів міліотерапії, що означає «лікування оточенням» або «лікування середовищем».
Найчастіше під міліотерапіей мають на увазі форму психотерапії, яка передбачає використання терапевтичних спільнот. Зважаючі на мету міліотерапія максимально повно охоплює і відповідає цілям реабілітації людей похилого віку, та як соціальна технологія, дозволяє створити активне середовище життєдіяльності, яка спонукає літніх людей до «самодіяльності», самозабезпечення, відходу від утриманських настроїв і гіперопіки.
Міліотерапія дозволяє активізувати середу життєдіяльності таких людей відповідно до їх потреб, інтересів, психофізичниого стану, реабілітаційного потенціалу; а також оптимізувати роботу персоналу в напрямку підвищення ефективності діяльності, що матиме безпосередній вплив на якість життя.
На прикладі інших країн наведені приклади використання принципів міліотерапії у влаштуванні денної активності у літніх людей.
Висновки. Забезпечення дозвілля літніх людей зможе поліпшити їх якість життя, знизити представленість соматичних захворювань і ризик розвитку у них психосоматичних станів і таким чином знизити навантаження на заклади охорони здоров'я. А використання принципів міліотерапіі для вирішення поставлених завдань дозволить максимально ефективно це організувати
Особливості психічного здоров’я студентів-медиків під час пандемії COVID-19
Get PDFThis is a conference abstract from the ІV Scientific and Practical Conference "Psychosomatic medicine: science and practice". It is dedicated to the specific aspects of medical students’ mental health during the COVID-19 pandemic.Даний текст є тезами ІV науково-практичної конференції з міжнародною участю «Психосоматична медицина: наука та практика». Описане нижче присвячено опису особливостей психічного здоровʼя студентів медиків під час пандемії COVID-19
Відновлення функціонування ветеранів з ПТСР та легкою черепно-мозковою травмою після 8-тижневого комплексного втручання Смашна О.Є.
No full textBackground. Significant numbers of veterans with mild traumatic brain injury (TBI) and/or post-traumatic stress disorder (PTSD), usually co-morbid, have functional impairments in various areas of life, which significantly complicate the process of their readaptation and resocialization. They experience significant persistent limitations in daily life, including problems with occupational, family, social activities, and self-care due to a combination of emotional, cognitive, and behavioral impairments that should be targets of intervention, including transcranial stimulation and psychotherapy.
Aims. To investigate the effectiveness of a complex intervention, namely the combination of a psychotherapy program with transcranial direct current electrical stimulation (tDCS) in the treatment of patients with PTSD and mTBI by assessing their level of functioning.
Methods. Examination data of 329 veterans from three clinical groups were analyzed: individuals with PTSD (n=109), mild TBI (n = 112), and with comorbid PTSD+TBI (n=108). All patients received standard therapy as well as psychotherapeutic intervention (a combination of psychoeducation with elements of motivational interviewing and acceptance and commitment therapy for PTSD (ACT) and transcranial direct current electrical stimulation (tDCS). According to the WHODAS 2.0 scale, the level of functioning was determined in six domains: cognition (CW); mobility (MW); self-care ( SW); relationships (RW); daytime activity (LW); social activity (PW); general level of functioning (WHO). A rank correlation was also determined between individual criteria of the CAPS-5 scale and domains of the WHODAS 2.0 test.
Results. In patients of all clinical groups, the most pronounced disorders were in the cognitive sphere (CW), the sphere of relationships (RW), social (PW), and daytime activity (LW). The combination of PTSD and TBI was associated with more significant and persistent cognitive impairment, as well as reduced daytime activity. In the majority of respondents, the indicators of all scales of the WHODAS 2.0 methodology at the second examination were significantly lower than at first, which indicated the effectiveness of the therapy. The state of the cognitive sphere turned out to be essential for the effective psychotherapeutic effect on patients both within the PTSD group and with CCM. The connection of separate domains of WHODAS 2.0 with pathological symptoms of PTSD determines the recommendations to increase the duration of the therapeutic program specifically for the group of PTSD.
Conclusions. Impairment of functioning in persons with PTSD, TBI, and the combination of these painful conditions is closely related to the presence and expressiveness of PTSD symptoms, which provides the possibility of differentiated targeted therapy for certain clinical groups of patients.Актуальність. Значна кількість військовослужбовців з легкими черепно-мозковими травмами (лЧМТ) та/або посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), які зазвичай виникають одночасно, має порушення функціонування в різних сферах життя, що значно утруднюють процес їх реадаптації та ресоціалізації. Вони відчувають значні постійні обмеження у повсякденному житті, включаючи проблеми з професійною, сімейною, соціальною діяльністю та самообслуговуванням за рахунок сполучення емоційних, когнітивних та поведінкових порушень, які мають бути мішенями втручання, в тому числі транскраніальної стимуляції та психотерапії.
Мета. Дослідити ефективність комплексного втручання, а саме поєднання психотерапевтичної програми з транскраніальною електричною стимуляцією постійним струмом (tDCS) у лікуванні пацієнтів з ПТСР та лЧМТ шляхом оцінки рівня їх функціонування.
Методи. Було проаналізовано дані обстеження 329 ветеранів з трьох клінічних груп: особи з ПТСР (n=109), з легкою ЧМТ (n =112) та з коморбідним станом ПТСР+ЧМТ (n=108). Всі пацієнти отримували стандартну терапію а також психотерапевтивне втручання (поєднання психоосвіти з елементами мотиваційного інтерв’ю і терапії прийняття та зобов’язання для ПТСР (Acceptance and Commitment Therapy, ACT)) та транскраніальну електричну стимуляцію постійним струмом (tDCS). За шкалою WHODAS 2.0 було визначено рівень функціонування за шістьма доменами: когніції (CW); мобільність (MW); догляд за собою ( SW); взаємини (RW); денна активність (LW); соціальна активність (PW); загальний рівень функціонування (WHO). Також була визначена рангова кореляція між окремими критеріями шкали CAPS-5 та доменами тесту WHODAS 2.0.
Результати. У пацієнтів усіх клінічних груп найбільш вираженими були порушення когнітивної сфери (CW), сфери взаємин (RW), соціальної (PW) та денної активності (LW). Поєднання ПТСР та ЧМТ було асоційовано з більш значущим та стійким порушенням когнітивної сфери, а також зниженням денної активності. У більшості респондентів показники усіх шкал методики WHODAS 2.0 при повторному обстеженні були значущо меншими, ніж при першому, що вказувало на ефективність проведеної терапії. Стан когнітивної сфери виявився важливим для ефективного психотерапевтичного впливу на хворих як в межах групи ПТСР, так і з КЧМТ. Зв’язок окремих доменів WHODAS 2.0 з патологічними симптомами ПТСР обумовлює рекомендації збільшення тривалості терапевтичної програми саме для групи КЧМТ.
Висновки. Порушення функціонування у осіб з ПТСР, ЧМТ та сполученням цих хворобливих станів тісно пов’язано з наявністю та виразністю симптомів ПТСР, що надає можливість диференційованої таргетної терапії окремих клінічних груп пацієнтів