Psychosomatic Medicine and General Practice (E-Journal)
Not a member yet
519 research outputs found
Sort by
Особливості нейрокогнітивних, вегетативних розладів та болю у пацієнтів в гострій фазі COVID-19
No full textIntroduction. The COVID-19 pandemic has a negative impact on mental health, about 20% of patients who have suffered from COVID-19 have mental disorders. The most common manifestations are autonomic dysfunction, pain of various localization and intensity, and cognitive decline.
The aim of the study was to identify the gender and age characteristics of the examined psychopathological features of pain, cognitive status, and autonomic dysfunction.
Materials and methods. 66 patients during inpatient treatment in the acute phase of COVID-19 with radiologically confirmed lung damage were examined. Clinical, clinical-psychopathological, psychometric methods, and methods of mathematical statistics were used.
The results. The presence of autonomic dysfunction syndrome is correlated with female gender (p≤0.001), age (p≤0.01), presence of depression (p≤0.001), anxiety (p≤0.001), presence of concomitant diseases (p≤0.001). The obtained data indicate greater vegetative reactivity in women, especially in the younger age group. In patients who were in the acute phase of COVID-19, cognitive impairment was detected according to MMSE results. In terms of gender, time orientation disorders were significantly more pronounced among female patients (p≤0.01); writing and reading (p≤0.1). The presence and deepening of cognitive function disorders in patients with covid 19 correlates with age (r=0.671), the presence of concomitant diseases (p≤0.001), and the presence of depression.
Analysis of pain sensations using the Paindetect questionnaire confirmed the presence of neuropathic pain in 25.8% of respondents: 87.5% of women and 58.3% of men.Neuropathic pain in patients with Covid-19 is correlated with female gender, age over 50 years (p≤0.05), absence of a partner (p≤0.001), presence of depression (p≤0.01), anxiety (p≤0.001) and autonomic dysfunction syndrome (p≤0.001). At the same time, women mostly complained of headache, pain in the hands, pain in the neck and back; men were more concerned about pain in the legs, lower back and joints. At the same time, widespread localization of pain was more typical for men. The highest intensity of neuropathic pain was found in the age group of 46–60 years.
Conclusions. COVID-19 negatively affects the autonomic nervous system, neurocognitive processes, and pain sensitivity. The frequency and intensity of these violations have gender and age characteristics. Vegetative dysfunction, pain in the acute phase of Covid-19 is comorbid with anxiety and depression.
Keywords: COVID-19, pain, cognitive impairmant, autonomic dysfunctionВступ. Пандемія COVID-19 негативно впливає на психічне здоров’я, близько 20% хворих, що перенесли СOVID-19, мають психічні розлади. Найпоширенішими проявами є вегетативна дисфункція, біль різної локалізації та інтенсивності та когнітивне зниження.
Метою дослідження було виявлення гендерних та вікових особливостей досліджуваних психопатологічних особливостей болю, когнітивного статусу та вегетативної дисфункції.
Матеріали та методи. Обстежено 66 пацієнтів під час стаціонарного лікування в гострій фазі COVID-19 з рентгенологічно підтвердженим ураженням легень. Використані клінічний, клініко-психопатологічний, психометричний метод та методи математичної статистики.
Результати. Наявність синдрому вегетативної дисфункції корелює з жіночою статтю (p≤0,001), віком (p≤0,01), наявністю депресії (p≤0,001), тривоги (p≤0,001), наявністю супутніх захворювань (p≤0,001). Отримані дані свідчать про більшу вегетативну реактивність у жінок, особливо в молодшій віковій групі. У пацієнтів, які перебували в гострій фазі COVID-19, виявлено когнітивні порушення згідно з результатами MMSE. В гендерному аспекті серед пацієнток жіночої статі достовірно більш вираженими були порушення орієнтування в часі, (p≤0,01); письма та читання (p≤0,1). Наявність і поглиблення порушень когнітивних функцій у пацієнтів, хворих на ковід 19 корелює з віком (r=0,671), наявністю супутніх захворювань (p≤0,001), наявністю депресії.
Аналіз больових відчуттів за допомогою опитувальника Paindetect засвідчив наявність нейропатичного болю у 25,8% респондентів: у 87,5 % жінок та 58,3 % чоловіків. Невропатичний біль у хворих на Covid-19 корелює з жіночою статтю, віком за 50 років (p≤0,05), відсутністю партнера (p≤0,001), наявністю депресії (p≤0,01), тривоги (p≤0,001) та синдрому вегетативної дисфункції (p≤0,001). При чому жінки скаржились здебільшого на головний біль, біль в руках, біль у шиї та у спині; чоловіків турбував більшою мірою біль в ногах, поперековій зоні та суглобах. При цьому поширена локалізація болю була більш характерна для чоловіків. Найбільша інтенсивність нейропатичного болю виявлена у віковій групі 46–60 років.
Висновки. СОVID-19 негативно впливає на вегетативну нервову систему, нейрокогнітивні процеси та больову чутливість. Частота та інтенсивність зазначених порушень має гендерні та вікові особливості. Вегетативна дисфункція, больові відчуття в гострій фазі Covid-19 коморбідні з тривогою та депресією.
Ключові слова: COVID-19, біль, когнітивні порушення, вегетативна дисфункці
Чинники, асоційовані з тривалим горюванням, ПТСР та тривожно-депресивним дистресом серед осіб, які втратили близьких під час війни в Україні
No full textBackground. Wartime conditions are associated with heightened psychological burden, multiple losses, and disruption of social ties – all of which may contribute to the development of prolonged grief disorder (PGD), post-traumatic stress disorder (PTSD), and anxiety and depressive disorders.
Aim. This study sought to identify factors associated with the severity of PGD, PTSD, anxiety, and depression symptoms in adults experiencing bereavement during the ongoing war in Ukraine.
Methods. A cross-sectional online study was conducted with 194 adult participants, who completed a battery of validated questionnaires assessing grief symptoms (TGI-SR-ICD-11), PTSD (PCL-5), anxiety and depression (PHQ-4), anxious and depressive avoidance (DAAPGQ-5), maladaptive grief-related cognitions (GCQ-12), experience of loss unreality (EUS), somatic symptom severity (SSS-8), coping efficacy (SCES+), and war-related stress (WRSS). Multiple linear regression with assumption testing was used as the primary statistical method.
Results and Discussion. The model accounted for 73.5% of the variance in PGD symptom severity (R² = 0.735). The strongest contributing factors were maladaptive grief-related cognitions, anxious and depressive avoidance, and lower coping efficacy. Certain aspects of loss unreality experience and subjective exhaustion also made independent contributions. Marital status was statistically significant, whereas education did not show a consistent association after controlling for other variables. The regression model for anxiety and depression symptoms was statistically significant and explained a moderate share of PHQ-4 score variance (R² = 0.328; adjusted R² = 0.242). Type III omnibus tests identified significant contributions from gender, state and social support, education level, and closeness of relationship with the deceased; cause of loss showed a borderline result. Time since loss did not reach statistical significance after adjustment. For PTSD symptom severity, the model was statistically significant and explained a moderate portion of PCL-5 variance (R² = 0.264; adjusted R² = 0.167), with closeness of relationship as the only significant predictor. Education, forced displacement, cause of loss, social support, and gender showed borderline results that did not reach statistical significance.
Conclusions. This study contributes to the understanding of relationships between mental health outcomes – PGD, PTSD, anxiety, and depression – and sociodemographic, cognitive-behavioral, and war-related factors in bereaved individuals. The findings highlight the importance of targeted psychosocial interventions focusing on cognitive-behavioral factors (reducing anxious and depressive avoidance and maladaptive grief cognitions, and strengthening coping mechanisms) as well as enhancing social support.
Keywords: prolonged grief disorder; complicated grief; post-traumatic stress disorder; depression; anxiety; comorbidity; risk factors; maladaptive cognitions; anxious and depressive avoidance; coping.Вступ. Обставини війни супроводжуються умовами, що можуть бути причинами підвищеного психологічного навантаження, множинних втрат, порушення соціальних зв’язків. Це може сприяти формуванню симптомів розладу тривалого горя (РТГ), посттравматичного стресового розладу (ПТСР), тривожних і депресивних розладів. Метою дослідження було визначити чинники, асоційовані з вираженістю симптомів РТГ, ПТСР, тривоги та депресії у дорослих, які переживають втрату близької людини в умовах триваючої війни в Україні.
Методи. У крос-секційному онлайн-дослідженні взяли участь 194 повнолітніх респондентів. Вони заповнили валідизовані опитувальники: для оцінки симптомів горювання (TGI-SR-ICD-11), ПТСР (PCL-5), тривоги та депресії (PHQ-4), тривожного та депресивного уникнення (DAAPG-5), дезадаптивних когніцій, пов’язаних з горем (GCQ-12), досвіду переживаної нереальності втрати (EUS), вираженості соматичних симптомів (SSS-8), дієвості копінгу (SCES+) та воєнного стресу (WRSS). У статистичному аналізі використовували зокрема метод множинної лінійної регресії з перевіркою статистичних припущень.
Результати та обговорення. Модель пояснювала 73,5% варіації симптомів РТГ (R² = 0,735). Найбільш вагомими чинниками були дезадаптивні когніції, пов’язані з горем, тривожне та депресивне уникнення, нижча дієвість копінгу. Окремі аспекти досвіду переживання нереальності втрати та суб’єктивного виснаження також робили незалежний внесок. Сімейний статус був статистично значущим, тоді як освіта, після урахування інших змінних, не демонструвала стабільного зв’язку. Отримана багатофакторна регресійна модель щодо симптомів тривоги та депресії була статистично значущою та пояснювала помірну частку варіативності сумарного балу PHQ-4 (R² = 0,328; скоригований R² = 0,242). За результатами Type III (omnibus) тестів у моделі статистично значущий внесок мали стать, державна та соціальна підтримка, рівень освіти та ступінь стосунків з померлим. Для причини втрати спостерігався межовий результат. Кількість днів від останньої втрати не демонструвала статистично значущого внеску після корекції на інші змінні. Щодо чинників, асоційованих із вищим рівнем симптомів ПТСР, отримана багатофакторна регресійна модель була статистично значущою та пояснювала помірну частку варіативності сумарного балу PCL-5 (R² = 0,264; скоригований R² = 0,167). За результатами Type III (omnibus) тестів у моделі статистично значущий внесок мав ступінь стосунків з померлим. Для рівня освіти, вимушеного переміщення, причини втрати, соціальної підтримки та статі спостерігалися межові результати, які не досягали рівня статистичної значущості.
Висновки. Дане дослідження робить внесок в розуміння взаємозв’язків між показниками психічного здоров’я (симптоми РТГ, ПТСР, тривоги та депресії) та соціо-демографічними, когнітивно-поведінковими факторами, та факторами, асоційованими з триваючою війною. Отримані результати підкреслюють важливість цільових психосоціальних втручань для осіб, які переживають втрату в контексті триваючої війни. Такі інтервенції будуть спрямовані на роботу з когнітивно-поведінковими факторами (зниження вираженості тривожного та депресивного уникнення, дезадаптивних когніцій, пов’язаних з горем, а також на зміцнення копінгових механізмів) та посилення соціальної підтримки.
Ключові слова: розлад тривалого горя; патологічне горювання; посттравматичний стресовий розлад; депресія; тривога; коморбідність; чинники ризику; дезадаптивні когніції; тривожне та депресивне уникнення; копінг
Комунікативна адаптація як чинник соціальної реабілітації осіб з порушенням зору
No full textAccording to unofficial data as of 2020, there were 144 thousand citizens with visual impairments in Ukraine, among whom approximately 40 thousand people had significant visual impairment, which led to profound disability of these people. The number of visually impaired people is about 1 thousand people per million population. Of this number, more than 10 thousand children have the status of disabled people due to diseases of the organ of vision. Every year, about 12 thousand people are recognized as disabled in Ukraine due to visual impairments. At the same time, modern society is increasingly oriented towards the principles of inclusion and equal opportunities, which necessitates a rethinking of approaches to the social rehabilitation of persons with disabilities, in particular people with visual impairments. Effective communication is one of the key factors in the successful integration of such persons into the social environment, since it is through communication that a sense of belonging, self-esteem, and social competence is formed. Communicative adaptation helps blind people overcome barriers to perception, develop interaction and self-expression skills, which contributes to their self-realization and active participation in community life. Interpersonal communication remains an important component in the adaptation of people with visual impairments. For people with visual impairments, the communication process has specific features due to sensory limitations, psychological barriers and social conditions. Loss or significant reduction in visual perception changes the structure of communicative interaction, since a significant part of non-verbal information becomes inaccessible. This creates additional difficulties in establishing contacts, understanding the emotional state of the interlocutor and maintaining social ties. In this context, public associations play an important role, among which the Ukrainian Society of the Blind (UTOS) remains one of the key centers of assistance and support for the blind.За неофіційними даними станом на 2020 рік, в Україні налічувалося 144 тисяч громадян із порушенням зору, серед яких приблизно 40 тисяч осіб мали значне порушення зорової функції, що призвело до глибокої інвалідизації цих людей. Кількість інвалідів по зору становить близько 1 тисячі осіб на кожен мільйон населення. З цієї кількості понад 10 тисяч дітей мають статус інвалідів через захворювання органу зору. Щорічно внаслідок порушень зорових функцій в Україні визнають інвалідами близько 12 тисяч осіб. При цьому сучасне суспільство дедалі більше орієнтується на принципи інклюзії та рівних можливостей, що зумовлює необхідність переосмислення підходів до соціальної реабілітації осіб з інвалідністю, зокрема людей з порушенням зору. Ефективна комунікація є одним із ключових чинників успішної інтеграції таких осіб у соціальне середовище, оскільки саме через спілкування формується почуття приналежності, самоповаги та соціальної компетентності. Комунікативна адаптація допомагає незрячим людям долати бар’єри сприйняття, розвивати навички взаємодії та самовираження, що сприяє їхній самореалізації та активній участі в житті громади. Важливою компонентою в адаптації осіб з порушеннями зору залишається міжособистісна комунікація. Для осіб із порушенням зору процес спілкування має специфічні особливості, зумовлені сенсорними обмеженнями, психологічними бар’єрами та соціальними умовами. Втрата або суттєве зниження зорового сприйняття змінює структуру комунікативної взаємодії, оскільки значна частина невербальної інформації стає недоступною. Це створює додаткові труднощі у встановленні контактів, розумінні емоційного стану співрозмовника та підтриманні соціальних зв’язків. У цьому контексті важливу роль відіграють громадські об'єднання, серед яких Українське товариство сліпих (УТОС) залишається одним із ключових осередків допомоги та підтримки незрячих
Резилієнс молоді та сучасні нейротехнології: нові горизонти психологічної підтримки
No full textThe full-scale war in Ukraine has had profound socio-psychological consequences for a generation of young Ukrainians. Loss of security, experience of losses, constant feeling of threat and uncertainty form a high level of stress and emotional exhaustion among young people [1].In these conditions, the concept of resilience – the ability of a person to adapt to difficult circumstances while maintaining psychological functioning and development potential – is gaining special attention [2].Research shows that resilience is not an innate trait, but is formed due to a combination of cognitive, emotional and social factors [3]. Young people who have self-regulation skills, maintain social connections and have a conscious life goal demonstrate higher resistance to stress [4].At the same time, modern science offers new technological tools for developing resilience – in particular, VR therapy, bio- and neurofeedback. These methods activate physiological mechanisms of self-regulation, reduce hyperactivation of the sympathetic nervous system and improve emotional stability [5, 6].In working with young people, such technologies have proven effective in reducing anxiety levels, improving sleep quality, and concentration [7, 8].Thus, the combination of psychological and neurophysiological approaches creates new horizons in the field of psychological support for young people. Developing resilience through neurotechnology can become not only a tool for preventing mental disorders, but also an important factor in the restoration of society after war.
Keywords: resilience; youth; mental health; war; neurotechnology; VR therapy; biofeedback; neurofeedback; heart rate variability (HRV); self-regulation; psychological support; emotional stability; rehabilitation; psychophysiological adaptation.Повномасштабна війна в Україні спричинила глибокі соціально-психологічні наслідки для покоління молодих українців. Втрата безпеки, досвід втрат, постійне відчуття загрози й невизначеності формують високий рівень стресу та емоційного виснаження серед молоді [1].
У цих умовах особливої уваги набуває поняття резилієнсу – здатності людини адаптуватися до складних обставин, зберігаючи психологічне функціонування та потенціал розвитку [2].
Дослідження показують, що резилієнс не є вродженою рисою, а формується завдяки комбінації когнітивних, емоційних та соціальних факторів [3]. Молодь, яка володіє навичками саморегуляції, підтримує соціальні зв’язки та має усвідомлену життєву мету, демонструє вищу стійкість до стресу [4].
Водночас, сучасна наука пропонує нові технологічні інструменти розвитку стійкості – зокрема, VR-терапію, біо- та нейрофідбек. Ці методи активують фізіологічні механізми саморегуляції, знижують гіперактивацію симпатичної нервової системи та покращують емоційну стабіль [5, 6].
У роботі з молоддю такі технології довели ефективність у зниженні рівня тривоги, покращенні якості сну та концентрації уваги [7, 8].
Отже, поєднання психологічних і нейрофізіологічних підходів створює нові горизонти у сфері психологічної підтримки молоді. Розвиток резилієнсу за допомогою нейротехнологій може стати не лише інструментом профілактики психічних розладів, а й важливим чинником відновлення суспільства після війни.
Ключові слова: резилієнс; молодь; психічне здоров’я; війна; нейротехнології; VR-терапія; біофідбек; нейрофідбек; варіабельність серцевого ритму (HRV); саморегуляція; психологічна підтримка; емоційна стійкість; реабілітація; психофізіологічна адаптація
Медико-психологічний супровід військових з хронічним болем в умовах реабілітаційних центрів
No full textMilitary operations in Ukraine are causing an unprecedented increase in the number of gunshot wounds, which account for 47% of all traumatic injuries. Multilevel damage to anatomical structures in high-energy trauma in 68.5% of cases leads to the formation of chronic pain syndrome with concomitant psycho-emotional and cognitive disorders, creating a pathological circle of mutual reinforcement of manifestations. This problem is gaining not only medical, but also socio-economic importance for the development of the country.Воєнні дії в Україні зумовлюють безпрецедентне зростання кількості вогнепальних поранень, що становлять 47% від усіх травматичних ушкоджень. Багаторівневе ураження анатомічних структур при високоенергетичній травмі у 68,5% випадків призводить до формування хронічного больового синдрому з супутніми психоемоційними та когнітивними розладами, створюючи патологічне коло взаємопосилення проявів. Ця проблема набуває не лише медичного, а й соціально-економічного значення для розвитку країни
Особливості клінічного супроводу депресивних розладів в умовах хронічного стресу війни на прикладі клінічного кейсу
No full textRelevance. The impact of war-related stress in Ukraine, now approaching the period of four years, is a significant factor influencing mental health in general and the development of depressive disorders in particular. Studying the clinical and psychopathological features of depression under conditions of chronic war-related stress is essential for developing more effective treatment and rehabilitation strategies.
Objective. To examine the clinical and psychopathological features of depressive disorders under prolonged exposure to war-related stress using a specific clinical case, and to determine the peculiarities of clinical support.
Methods and materials. Study and analysis of a clinical case involving a female patient with anxiety-depressive symptoms under chronic war-related stress, with attention to the clinical and psychopathological characteristics of the symptoms, their course and dynamics, as well as the effectiveness of therapeutic approaches.
Results. Chronic war-related stress in Ukraine constitutes a major psychotraumatic factor, characterized by fear for one’s own life and the lives of close ones. This represents a high-intensity stressor which, given that the war has entered its fourth year, has become chronic in nature. This requires more in-depth research into the clinical and psychopathological features of disorders developing under these conditions, including adjustment disorders, anxiety disorders, and depressive disorders. Both direct manifestations of chronic war-related stress (fear for one’s own life and the lives of close ones) and indirect ones (significant lifestyle changes such as forced separation from partners, financial instability, and uncertainty about the future) act as aggravating factor for the psyche that shortens remission duration and contributes to recurrence of depressive symptoms. The complex clinical pathomorphosis of depressive symptoms under the influence of psychogenic factors associated with chronic war-related stress requires a review of treatment approaches, particularly regarding the duration of medical therapy and the timing and clinical criteria for its withdrawal.
Conclusions. Under conditions of chronic war-related stress, certain specific features are observed in the clinical presentation of depressive syndromes within affective disorders, and these require further investigation. Accounting for the clinical pathomorphosis of depressive disorders under the influence of a major stressogenic factor — the war in Ukraine, now ongoing for a fourth consecutive year — will facilitate the improvement of existing approaches to treatment, rehabilitation, and prevention of affective disorders.
Keywords: depressive disorders; adjustment disorders; chronic war-related stress; diagnosis and treatment of mental disordersАктуальність. Вплив стресу війни в Україні, тривалість якої наближається до чотирьох років, є вагомим чинником впливу на психічне здоров’я в цілому та розвиток депресивних розладів зокрема. Вивчення клініко-психопатологічних особливостей депресій в умовах хронічного стресу війни є важливою темою задля розробки більш ефективних лікувально-реабілітаційних заходів.
Мета. Вивчити клініко-психопатологічні особливості депресивних розладів в умовах тривалого впливу стресу війни на прикладі конкретного клінічного кейсу та особливості клінічного супроводу.
Методи та матеріали. Вивчення клінічного кейсу пацієнтки з тривожно-депресивною симптоматикою в умовах хронічного стресу війни з аналізом клініко-психопатологічних особливостей симптоматики та динаміки перебігу, а також ефективності лікувальних підходів.
Результати. Хронічний стрес війни в Україні є вагомим психотравмуючим чинником, що супроводжується страхом за власне життя та життя свої близьких, що є стресором високої інтенсивності, і водночас враховуючи, що війна триває четвертий рік, набуває хронічного характеру. Це потребує більш грунтовних досліджень клініко-психопатологічних особливостей розладів, що розвиваються під його впливом: розладів адаптації, тривожних та депресивних розладів. Вплив хронічного стресу війни у різних його проявах, як прямих (страх за власне життя та життя своїх близьких), так і опосередкованих (значущі зміни образу життя – вимушена розлука з партнерами, матеріальна нестабільність, невизначеність майбутнього) є обтяжуючим для психіки фактором та сприяє скороченню тривалості ремісії та сприяє рецидивуванню депресивної симптоматики. Складний клінічний патоморфоз депресивної симптоматики під впливом психогенних чинників, пов’язаних з хронічним стресом війни, потребує перегляду лікувальних підходів, особливо у питанні тривалості медикаментозної терапії та термінів і клінічних критеріїв її відміни.
Висновки. В умовах хронічного стресу війни в клінічній симптоматиці депресивного синдрому в рамках афективних розладів спостерігаються певні особливості, що потребують подальшого дослідження. Врахування клінічного патоморфозу депресивних розладів під впливом значного стресогенного чинника, яким є війна в Україні, що триває четвертий рік поспіль, дозволить вдосконалити існуючі підходи до лікуванню, реабілітації та профілактики афективних порушень.
Ключові слова: депресивні розлади, розлади адаптації, хронічний стрес війни, діагностика та лікування психічних розладі
Assessment of Obstructive Sleep Apnea severity: Comparison of the Charlson Comorbidity Index and the Functional Comorbidity Index
Get PDFBackground: Obstructive sleep apnea (OSA) is linked with several comorbidities. Various tools, including the Charlson Comorbidity Index (CCI) and the Functional Comorbidity Index (FCI), are used to assess the influence of comorbidities on the outcomes of chronic diseases. We aimed to compare the predictive ability of the CCI and FCI in assessing how common comorbidities impact the severity of OSA.
Methods: A retrospective study was conducted in a Pneumology Department. Data were collected from medical records of patients diagnosed with OSA. OSA severity was defined by an apnea hypopnea index (AHI) >= 30/h and/or a severe excessive daytime sleepiness. The CCI and the FCI were calculated, correlated to OSA severity predictors and compared.
Results: Severe OSA was noted in 50.6% of patients and severe excessive daytime sleepiness in 17% of patients. The mean CCI was 0.7 ± 0.9, and the mean FCI was 1.6 ± 0.9. The CCI was statistically and weakly correlated to the AHI (r=0.135; p<0.001) and the Epworth sleepiness scale (r=0.071; p=0.039). The FCI was statistically and weakly correlated to the AHI (r=0.131; p<0.001) and strongly correlated to the Epworth sleepiness scale (r=0.84; p=0.014). For both CCI and FCI, the AUC suggested a model with poor discriminatory ability, not very useful for making predictions of severe OSA, without a statistically significant difference between the two models.
Conclusion: The CCI and FCI were statistically and overall, weakly correlated to OSA severity predictors, without a superiority of one index to another in predicting severe OSA or excessive daytime sleepiness
Дослідження резилієнтності та професійної життєстійкості слухачів циклів спеціалізації у сфері охорони психічного здоров’я під час війни
Get PDFIntroduction. In times of war, doctors and professionals with higher non-medical education in psychological assistance in healthcare face unprecedented challenges that affect their professional activities, psycho-emotional state, and resilience. Resilience and professional endurance determine the ability to adapt, maintain performance, and prevent burnout, and studying them is crucial for supporting specialists and strengthening the medical community. Constant stress, high responsibility, and moral-ethical dilemmas create a significant burden, especially for those undergoing training in specialization cycles, particularly during martial law. The aim of this study is to investigate the level of resilience and professional endurance of participants in specialization cycles in mental health care during the war, as well as to assess their personal anxiety to prevent professional burnout.
The purpose of this study is to investigate the level of resilience and professional endurance of participants in specialization cycles in mental health care during the war, as well as to assess their personal anxiety in order to prevent professional burnout.
Methods. A psychodiagnostic study of resilience and professional endurance was conducted on 30 participants of specialization cycles in mental health care during the war using psychometric scales (Connor-Davidson Resilience Scale-10 (CD-RISC-10); State-Trait Anxiety Inventory (STAI); Professional Endurance Questionnaire (Kokun O.M., 2021).
Results. According to the CD-RISC-10 scale, the stress resilience level in the sample was moderate, with men showing a low level and women a moderate level. The level of personal anxiety in the sample overall and by gender was moderate. The level of professional endurance was higher than average overall, higher among women, and high among men. No statistically significant difference was found between the scores on all scales for men and women.
More than half of the participants (57%) demonstrated a moderate level of personal anxiety. The most common levels of stress resilience among the study participants were average and above average. Half of the participants showed a high level of professional endurance, but nearly one in four had a low or below-average level of professional endurance.
Among the components of professional endurance, the professional control component was predominant in the general sample and among both genders. In the overall sample and among women, the motivational component of professional endurance prevailed, while among men, the social component was more prominent.
Discussion. The participants in our study demonstrated a higher-than-average level of stress resilience, which can be attributed to the impact of prolonged war events in Ukraine, combined with the previous crisis experience caused by the pandemic. Our findings regarding moderate levels of anxiety align with both Ukrainian and international research. Furthermore, a comparison of professional endurance between our study and the All-Ukrainian survey (2022) showed that our participants had an above-average level. The absence of a correlation with years of experience suggests effective adaptation and the development of professional confidence, which reduces the risk of burnout, although individual cases of increased vulnerability to stress, particularly during the war, are still possible.
Conclusion. Overall, the level of stress resilience among participants in specialization cycles in mental health care during the war was moderate, with men showing a low level and women a moderate level. Personal anxiety in the studied sample was predominantly at a moderate level, including by gender. The overall level of professional endurance was higher than average. Among the components of professional endurance, the motivational component prevailed in the general sample and among women, while the social component was more dominant among men. The highest level among the components was professional control. The obtained results can be used to develop support programs for healthcare workers and mental health professionals aimed at enhancing resilience and preventing professional burnout during martial law and post-war recovery.Актуальність. В умовах війни лікарі та професіонали з вищою немедичною освітою з психологічної допомоги у сфері охорони здоров’я стикаються з безпрецедентними викликами, що впливають на їхню професійну діяльність, психоемоційний стан і життєстійкість. Резилієнтність і професійна життєстійкість визначають здатність до адаптації, збереження працездатності та запобігання вигоранню, а їхнє вивчення є ключовим для підтримки фахівців і зміцнення медичної спільноти. Постійний стрес, висока відповідальність і морально-етичні дилеми створюють значне навантаження, особливо для тих, хто проходить навчання на циклах спеціалізації, зокрема під час воєнного стану.
Метою роботи є дослідження рівня резилієнтності та професійної життєстійкості слухачів циклів спеціалізації у сфері охорони психічного здоров’я під час війни, а також визначення їх особистісної тривожності задля превенції професійного вигорання.
Методи. Проведено психодіагностичне дослідження резилієнтності та професійної життєстійкості 30 слухачів циклів спеціалізації у сфері охорони психічного здоров’я під час війни за допомогою психометричних шкал (Шкала стресостійкості Коннора – Девідсона-10 (CD‑RISC-10); Тест «Дослідження тривожності» (опитувальник Спілбергера-Ханіна); Опитувальник професійної життєстійкості (Кокун О.М., 2021).
Результати. За шкалою CD‑RISC-10 показник стресостійкості в вибірці дорівнював помірному, серед чоловіків - низькому, а серед жінок - помірному. Показник особистісної тривожності в вибірці загалом та статтю відповідав помірному рівню. Рівень професійної життєстійкості був вищим за середній загалом та серед осіб жіночої статі та високим серед чоловіків. Статистично значущої відмінності між показниками за всіма шкалами у чоловіків та жінок виявлено не було.
Більше половини обстежених (57%) продемонстрували помірний рівень особистісної тривожності. За поширеністю показника рівня стресостійкості серед учасників дослідження переважав середній та вищий за середній рівні. Половина обстежених виявила високий рівень професійної життєстійкості, але майже кожний четвертий слухач мав низький або нижчий за середній рівні професійної життєстійкості.
Серед складових професійної життєстійкості у загальній вибірці та осіб обох статей переважала за рівнем складова професійного контролю. В загальній виборці та у осіб жіночої статі за рівнем переважав мотиваційний компонент професійної життєстійкості, водночас у чоловіків – соціальний компонент.
Обговорення. Учасники нашого дослідження продемонстрували рівень стресостійкості вище середнього, що можна пояснити впливом тривалих воєнних подій в Україні, які наклалися на попередній досвід кризи, спричиненої пандемією. Наші результати щодо помірного рівня тривожності співпадають з українськими та міжнародними дослідженнями. Крім того, порівняння професійної життєстійкості в нашому дослідженні та Всеукраїнському опитуванні (2022 р.) показало, що наші учасники мають рівень вище середнього. Відсутність залежності від стажу роботи свідчить про ефективну адаптацію та розвиток професійної впевненості, що знижує ризик вигорання, хоча можливі індивідуальні випадки підвищеної вразливості до стресу, особливо під час війни.
Висновок. Загалом рівень стресостійкості слухачів циклів спеціалізації у сфері охорони психічного здоров’я під час війни був помірним, серед чоловіків – низьким, у жінок – помірним. Особистісна тривожність у досліджуваній вибірці переважно відповідала помірному рівню, зокрема за статтю. Загальний рівень професійної життєстійкості слухачів виявився вищим за середній. Серед компонентів професійної життєстійкості у загальній вибірці та серед жінок домінував мотиваційний компонент, у чоловіків – соціальний. Найвищим за рівнем серед складових був професійний контроль. Отримані результати можуть бути використані для розробки програм підтримки медичних працівників та фахівців у сфері охорони психічного здоров’я, спрямованих на підвищення резилієнтності та запобігання професійному вигоранню в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення
Вплив булінгу на психічне здоров'я дітей та підлітків: механізми виникнення та наслідки
No full textАктуальність. На сьогодні стан психічного і фізичного здоров’я дітей і підлітків в Україні та його погіршення безпосередньо пов’язані з повномасштабним військовим вторгненням сусідньої держави-агресора. В таких умовах війни не залишається без уваги таке соціальне явище, як булінг (від англ. To bull – переслідувати) і пов’язані з ним наслідки на підконтрольній Україні території.
Проблема жорстокої та насильницької поведінки дітей та підлітків привертає увагу нинішнього суспільства і знаходить своє відображення в зарубіжних та вітчизняних дослідженнях. Реальністю стало пропагування культу сили та жорстокості в ЗМІ, зниження виховного потенціалу сім’ї, порушення взаємодії між школою та сім’єю, поширення зразків асоціальної поведінки. Значного поширення набуло явище булінгу у загальноосвітніх навчальних закладах.
Результати. Булінг не просто викликає короткочасний стрес, а має глибокий вплив на психічне здоров'я підлітків. Доведено, що жертви булінгу частіше починають на тривожні розлади, депресію та мають підвищений ризик суїцидної поведінки.
Наслідки можуть зберігатися в дорослому віці, впливаючи на соціальні навички, емоційну стійкість та успішність. Дослідження показують, що у підлітках, які зазнали булінгу, відбуваються зміни в головному мозку, що негативно впливають на нервову регуляцію (лімбічна система, гіпокамп).
Війна створює додаткові фактори: втрата домівки, втрата близьких, постійне відчуття небезпеки. Діти, які і так переживають стрес через війну, можуть бути більш вразливими до агресії одноліток.
Висновки. Базуючись на проведеному аналізі літератури було встановлено, що булінг є серйозною загрозою для психічного здоров’я підлітків, а в умовах війни його наслідки стають ще більш руйнівними. Постійний стрес, нестабільність, втрата почуття безпеки та пережитий травматичний досвід підсилюють негативний вплив на лікування, що може призвести до підвищеного рівня тривожності, депресії, соціальної ізоляції та навіть посттравматичних стресових розладів (ПТСР).
Важливо розглядати проблему булінгу комплексно, поєднуючи профілактичні заходи з активною психологічною підтримкою підлітків. Школи, родини та суспільство загалом мають комерційну ключову роль у створенні безпечного середовища, де підлітки можуть отримати необхідну допомогу та підтримку.
Отже, подолання булінгу в умовах війни потребує посилення уваги, включення ефективних механізмів запобігання цькуванню та розвитку програм психосоціальної підтримки, що сприятиме збереженню психічного здоров’я молоді
Психометричні характеристики україномовних версій шкал нереальності втрати, дезадаптивних когніцій та тривожно-депресивного уникнення у вибірці осіб, які пережили втрату близької людини в умовах війни
No full textBackground. The full-scale war in Ukraine has caused mass casualties and widespread psychological trauma, placing many individuals at heightened risk of complicated grief and, in clinical terms, prolonged grief disorder (PGD). The cognitive-behavioral model of complicated grief emphasizes the role of the experience of unreality of loss, maladaptive cognitions, and avoidance in maintaining grief symptoms. Despite this, no validated Ukrainian-language tools exist to measure these processes.
Aim. The aim of the study is to evaluate the psychometric properties of the Ukrainian-language versions of the Experience of Unreality Scale (EUS), the Grief Cognitions Questionnaire – 12-item short version (GCQ-12), and the Depressive and Anxious Avoidance in Prolonged Grief Questionnaire – 5-item short version (DAAPGQ-5) in a sample of individuals experiencing bereavement in the context of an ongoing war.
Methods. A cross-sectional online study was conducted with 194 adult Ukrainian-speaking participants. All instruments were translated using a forward-backward procedure. Analyses included internal consistency (Cronbach's α, McDonald's ω), confirmatory factor analysis (CFA), convergent validity (Spearman correlations with TGI-SR-ICD-11, PCL-5, PHQ-4, WRSS, and SCES+), and known-groups validity.
Results. All three instruments demonstrated acceptable or high internal consistency (EUS: α = 0.941; GCQ-12: α = 0.916; DAAPGQ-5: α = 0.829 for depressive and 0.698 for anxious avoidance). CFA confirmed a one-factor model for the EUS (after allowing residual covariance) and a two-factor structure for the DAAPGQ-5; for the GCQ-12, the one-factor model showed inadequate fit without accounting for correlated residuals between conceptually similar items. The GCQ-12 and DAAPGQ-5 demonstrated expected associations in convergent validity testing, whereas the EUS did not.
Discussion. Overall, the results support the use of the Ukrainian-language GCQ-12 and DAAPGQ-5 for studying grief mechanisms in wartime. The EUS demonstrated strong internal consistency and confirmed unidimensionality; its lack of expected correlations with other measures may reflect the relative autonomy of loss unreality as a phenomenon under conditions of mass wartime trauma. The GCQ-12 showed some heterogeneity in its internal structure, suggesting that interpretation should go beyond a single total score. The findings are consistent with the cognitive-behavioral model of complicated grief, while also highlighting the influence of the wartime context on the specific features of loss experience.
Conclusions. The Ukrainian-language versions of the EUS, GCQ-12, and DAAPGQ-5 showed adequate psychometric properties and can be recommended for use in both clinical practice and research to assess grief mechanisms in wartime populations.
Key words: prolonged grief disorder; complicated grief; psychometric validation; unreality of loss; maladaptive cognitions; anxious and depressive avoidance; cognitive-behavioral model of grief.Актуальність. Повномасштабна війна в Україні супроводжується масовими втратами та високим рівнем травматизації населення, що підвищує ризик патологічного горювання (якщо говорити мовою процесів), тобто ризик розвитку розладу тривалого горя (РТГ) (якщо говорити мовою сучасних нозологічних одиниць). Когнітивно-поведінкова модель патологічного горювання підкреслює роль досвіду нереальності втрати, дезадаптивних когніцій та уникнення у підтримці симптомів горя. Водночас валідизовані україномовні інструменти для оцінки цих процесів відсутні.
Мета. Оцінка психометричних характеристик україномовних версій Шкали досвіду нереальності втрати (EUS), Шкали когніцій, пов'язаних з горем, скорочена версія з 12 пунктів (GCQ-12), Шкали тривожного та депресивного уникнення, скорочена версія з 5 пунктів (DAAPGQ-5) у вибірці осіб, які переживають втрату в умовах триваючої війни.
Методи. Проведено крос-секційне онлайн-дослідження з залученням 194 повнолітніх україномовних респондентів. Переклад інструментів здійснювався за процедурою прямого та зворотного перекладу. Оцінювали внутрішню узгодженість (α Кронбаха, ω Макдональда), факторну структуру (CFA), конвергентну валідність (кореляції Спірмена з TGI-SR-ICD-11, PCL-5, PHQ-4, WRSS, SCES+), а також валідність відомих груп.
Результати. Усі три інструменти продемонстрували прийнятну або високу внутрішню узгодженість (EUS: α = 0,941; GCQ-12: α = 0,916; DAAPGQ-5: α = 0,829 для депресивного та 0,698 для тривожного уникнення). CFA підтвердив однофакторну модель EUS (після дозволу коваріації залишків) та двофакторну структуру DAAPGQ-5; для GCQ-12 однофакторна модель показала недостатню відповідність без урахування корельованих залишків між змістово близькими пунктами. GCQ-12 та DAAPGQ-5 продемонстрували очікувані зв’язки в межах перевірки конвергентної валідності, а EUS – ні.
Обговорення. Отримані результати загалом підтверджують придатність україномовних версій GCQ-12 та DAAPGQ-5 для дослідження механізмів горювання в умовах війни. EUS показала високу внутрішню узгодженість, була підтверджена її одновимірність, відсутність очікуваних зв’язків з показниками інших шкал може свідчити про відносну автономність феномену нереальності втрати в умовах масової військової травматизації. GCQ-12 продемонструвала гетерогенність внутрішньої структури, що потребує додаткової уваги при інтерпретації результатів – не обмежуючись загальним індексом. Результати узгоджуються з когнітивно-поведінковою моделлю патологічного горювання, водночас підкреслюючи вплив воєнного контексту на специфіку переживання втрати.
Висновки. Україномовні версії EUS, GCQ-12 та DAAPGQ-5 продемонстрували достатні психометричні характеристики для використання в клінічній та науковвій галузях для оцінки механізмів патологічного горювання в умовах війни.
Ключові слова: розлад тривалого горя; патологічне горювання; психометрична валідизація; нереальність втрати; дезадаптивні когніції; тривожне та депресивне уникнення; когнітивно-поведінкова модель горювання