Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Кримінальні процесуальні наслідки повернення судом обвинувального акта прокурору
Get PDFThe article analyses the criminal procedural consequences which will occur under the current Criminal Procedure Code of Ukraine if the court returns an indictment to the prosecutor. Based on a comparison of the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine of 1960 and the current Criminal Procedure Code of Ukraine, it has been established that the current consequences of returning an indictment by a court are different from those which existed when a case was returned for additional investigation under Article 246 of the Criminal Procedure Code of Ukraine of 1960 by a judge\u27s decision. It has been argued that no practical attempts should be made, contrary to the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, to impose on the existing (albeit not perfect) procedural procedure for the prosecutor to eliminate the deficiencies of the indictment, the features of additional investigation which are not inherent to it.
It has been determined that the return to the prosecutor of an indictment or a petition for the application of compulsory medical or educational measures due to the fact that they do not meet the requirements of paragraph 3 of Part 3 of Article 314 of the Criminal Procedure Code of Ukraine does not resume the pre-trial investigation, nor does it restore the course of its term. It has been proved that after returning the said procedural documents to the prosecutor, the prosecution should act without unreasonable delays and should not conduct new investigative (search) actions or other actions related to the collection of evidence. Such a return does not exclude the possibility of the prosecutor performing certain procedural actions which are of an organisational nature or are necessary to ensure the execution of a court order and to correct the deficiencies of an indictment, or a request for the application of compulsory medical or educational measures. It has been argued that a prosecutor may not, by abusing his/her rights (powers), i.e. contrary to the scope and procedure for exercising his/her discretionary powers, use the return of the above documents to actually continue the pre-trial investigation and eliminate its shortcomings. It has been concluded that in case of the opposite development of events, due to the commission of a criminal procedural offence by the prosecutor, there will be grounds for criminal procedural consequences, for example, the court\u27s declaring the evidence inadmissible or those provided for in paragraph 10 of Part 1 of Article 284 of the Criminal Procedure Code of Ukraine.The article analyses the criminal procedural consequences which will occur under the current Criminal Procedure Code of Ukraine if the court returns an indictment to the prosecutor. Based on a comparison of the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine of 1960 and the current Criminal Procedure Code of Ukraine, it has been established that the current consequences of returning an indictment by a court are different from those which existed when a case was returned for additional investigation under Article 246 of the Criminal Procedure Code of Ukraine of 1960 by a judge\u27s decision. It has been argued that no practical attempts should be made, contrary to the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine, to impose on the existing (albeit not perfect) procedural procedure for the prosecutor to eliminate the deficiencies of the indictment, the features of additional investigation which are not inherent to it.
It has been determined that the return to the prosecutor of an indictment or a petition for the application of compulsory medical or educational measures due to the fact that they do not meet the requirements of paragraph 3 of Part 3 of Article 314 of the Criminal Procedure Code of Ukraine does not resume the pre-trial investigation, nor does it restore the course of its term. It has been proved that after returning the said procedural documents to the prosecutor, the prosecution should act without unreasonable delays and should not conduct new investigative (search) actions or other actions related to the collection of evidence. Such a return does not exclude the possibility of the prosecutor performing certain procedural actions which are of an organisational nature or are necessary to ensure the execution of a court order and to correct the deficiencies of an indictment, or a request for the application of compulsory medical or educational measures. It has been argued that a prosecutor may not, by abusing his/her rights (powers), i.e. contrary to the scope and procedure for exercising his/her discretionary powers, use the return of the above documents to actually continue the pre-trial investigation and eliminate its shortcomings. It has been concluded that in case of the opposite development of events, due to the commission of a criminal procedural offence by the prosecutor, there will be grounds for criminal procedural consequences, for example, the court\u27s declaring the evidence inadmissible or those provided for in paragraph 10 of Part 1 of Article 284 of the Criminal Procedure Code of Ukraine.У статті проаналізовано ті кримінальні процесуальні наслідки, які відповідно до чинного Кримінального процесуального кодексу України матимуть місце в разі повернення судом прокурору обвинувального акта. На підставі порівняння положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та чинного Кримінального процесуального кодексу України виявлено, що сучасні наслідки повернення обвинувального акта судом є відмінними від тих, які існували при поверненні за постановою судді справи на додаткове розслідування в порядку ст. 246 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року. Аргументовано, що не варто робити практичних спроб, всупереч положенням чинного Кримінального процесуального кодексу України, нав’язати наявній (хоча і не досконалій) процесуальній процедурі з усунення прокурором недоліків обвинувального акта не притаманних їй рис додаткового розслідування.
Встановлено, що повернення прокурору обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру у зв’язку з тим, що вони не відповідають вимогам п. 3 ч. 3 ст. 314 Кримінального процесуального кодексу України, не відновлюють досудове розслідування, як і не відновлюють перебіг його строку. Доведено, що після повернення прокурору вказаних процесуальних документів сторона обвинувачення має діяти без невиправданих затримок і не повинна проводити нові слідчі (розшукові) дії або інші дії, пов’язані зі збиранням доказів. Таке повернення не виключає можливості вчинення прокурором окремих процесуальних дій, які мають організаційний характер або є необхідними для забезпечення виконання ухвали суду та виправлення недоліків обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Аргументовано, що прокурор не може, зловживаючи правами (повноваженнями), тобто всупереч обсягу та порядку реалізації ним дискреційних повноважень, використовувати повернення названих документів для фактичного продовження досудового розслідування та усунення його недоліків. Резюмовано, що за протилежного розвитку подій, через учинення прокурором кримінального процесуального правопорушення, виникнуть підстави для настання кримінальних процесуальних наслідків, наприклад визнання судом доказів недопустимими, або тих, що передбачені п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України
Стан наукового дослідження діяльності міліції в Україні в період часткової лібералізації політичного режиму в СРСР (1953–1962 рр.)
Get PDFThe historiography of militia activity during the years of partial de-Stalinisation is divided into two stages: the Soviet period and the period of Ukraine’s independence. The 1960s-1980s were marked by a significant increase in researchers\u27 interest in studying the general issues of the history and legal foundations of internal affairs. At that time, monographic studies and dissertations appeared, which dealt with various issues of theory and practice of organisation and functioning of militia bodies, including development and improvement of the structure, functions and legal basis of their activities, restructuring of the work of internal affairs bodies in accordance with the conditions of the “thaw”, organisation of combating crime, protection of public order, performance of managerial and economic tasks, and resolution of special issues. A significant part of the works covers the issues of party leadership of internal affairs bodies, they are presented exclusively within the framework of the traditional assessment of the activities of these institutions, i.e. their “praise and glorification”.
The second period in militia history research is characterised by a theoretical rethinking of previous established historical ideas, a radical revision of the concepts that previously dominated historical and legal science. For the first time, specialists in the history of law enforcement agencies were able to conduct historical research free from ideological attitudes. Over the past decades, a number of works by foreign scholars have been published that examine some aspects of the role of law enforcement agencies during the period of Stalin\u27s totalitarian regime. They analyse some of the causes of crime and its evolution in the USSR at that time, and examine the social and cultural impact of the Thaw on relations, decision-making and policy-making in the Soviet Union during the period when N. S. Khrushchev was its leader. Foreign scholars emphasise that many of the reform initiatives commonly associated with Khrushchev personally and with the period of his rule in general often have their roots in the Stalinist period, both in their content and in the way they were implemented.
It has been stated that the activities of the militia in Ukraine in the 1950s and 1960s are insufficiently studied.The historiography of militia activity during the years of partial de-Stalinisation is divided into two stages: the Soviet period and the period of Ukraine’s independence. The 1960s-1980s were marked by a significant increase in researchers\u27 interest in studying the general issues of the history and legal foundations of internal affairs. At that time, monographic studies and dissertations appeared, which dealt with various issues of theory and practice of organisation and functioning of militia bodies, including development and improvement of the structure, functions and legal basis of their activities, restructuring of the work of internal affairs bodies in accordance with the conditions of the “thaw”, organisation of combating crime, protection of public order, performance of managerial and economic tasks, and resolution of special issues. A significant part of the works covers the issues of party leadership of internal affairs bodies, they are presented exclusively within the framework of the traditional assessment of the activities of these institutions, i.e. their “praise and glorification”.
The second period in militia history research is characterised by a theoretical rethinking of previous established historical ideas, a radical revision of the concepts that previously dominated historical and legal science. For the first time, specialists in the history of law enforcement agencies were able to conduct historical research free from ideological attitudes. Over the past decades, a number of works by foreign scholars have been published that examine some aspects of the role of law enforcement agencies during the period of Stalin\u27s totalitarian regime. They analyse some of the causes of crime and its evolution in the USSR at that time, and examine the social and cultural impact of the Thaw on relations, decision-making and policy-making in the Soviet Union during the period when N. S. Khrushchev was its leader. Foreign scholars emphasise that many of the reform initiatives commonly associated with Khrushchev personally and with the period of his rule in general often have their roots in the Stalinist period, both in their content and in the way they were implemented.
It has been stated that the activities of the militia in Ukraine in the 1950s and 1960s are insufficiently studied.Історіографію діяльності міліції в роки часткової десталінізації поділено на два етапи: радянський і добу незалежності України. 1960–1980-ті рр. вирізняються помітним збільшенням інтересу дослідників до вивчення загальної проблематики історії та правових засад органів внутрішніх справ. У цей час з’являються монографічні дослідження та дисертаційні роботи, в яких розглядаються різноманітні питання теорії та практики організації і функціонування органів міліції, зокрема розвитку та вдосконалення структури, функцій і правових основ їхньої діяльності, перебудови роботи органів внутрішніх справ відповідно до умов «відлиги», організації протидії злочинності, охорони громадського порядку, виконання управлінських та господарських завдань, вирішення проблем спеціального характеру. Значна частина робіт висвітлює питання партійного керівництва органами внутрішніх справ, вони представлені виключно в межах традиційної оцінки діяльності цих установ, тобто їхнього вихваляння та звеличування.
Другий період у дослідженнях з історії міліції характеризується теоретичним переосмисленням попередніх усталених історичних уявлень, радикальним переглядом концепцій, що раніше домінували в історико-правовій науці. Фахівці з історії органів правопорядку уперше отримали можливість проведення історичних досліджень, вільних від ідеологічних установок. За останні десятиліття опублікована ціла низка робіт зарубіжних учених, де розглядаються деякі аспекти ролі силових структур у період панування сталінського тоталітарного режиму. У них аналізуються причини злочинності та її еволюція в СРСР того часу, розглядається соціальний і культурний вплив «відлиги» на відносини, прийняття рішень і формування політики в Радянському Союзі в період, коли його керівником був М. С. Хрущов. Зарубіжні науковці наголошують, що багато реформаторських ініціатив, які зазвичай асоціюються з М. С. Хрущовим особисто та з періодом його правління загалом, часто сягають корінням у сталінський період як за своїм змістом, так і за способами реалізації.
Констатовано, що діяльність міліції в Україні в 1950–1960-ті рр. є недостатньо дослідженою
Визнання критерію «членство» єдиним для кваліфікації корпоративних відносин: проблемні аспекти
Get PDFThe current law enforcement practice shows that a single criterion (“membership in a legal entity”) is not sufficient to qualify the existence of corporate relations in a legal entity. The reason for this is that the fact of membership does not always give rise to legal, but mainly civil law consequences that directly arise from the membership relationship to involve a person in it. Therefore, the concept of membership does not have the necessary civil law content, is not the only feature of a corporation (in the sense of a company) in civil law, and cannot be considered the only qualifying feature of corporate relations.
It has been proved that the categories of “participation”, “membership” and “cooperation” are not synonymous with basic civil law concepts which indicate an independent feature of a separate group of relations specifically and independently regulated by civil law. These categories should be considered a characteristic of an entity\u27s belonging to a certain community, which does not mean that it has all the features of a corporation as a legal entity.
The article argues that the characteristic features which establish the specifics of a corporate organisation within the structure of a legal entity are: 1) division of the authorised capital into shares (stocks), which are recognised as a form of fixation of corporate rights and obligations; 2) existence of relations of participation in the management of such an organisation. The essence of participation in the management of a corporation and membership in it is actually the same thing. The main criterion for a corporation is whether there is participation (membership), and, as a result, whether those who created it (participants, shareholders, members) participate in the management of the legal entity. The authorised capital is important only as an indicator for determining the management procedure i.e. how many votes a participant (shareholder, member) has.The current law enforcement practice shows that a single criterion (“membership in a legal entity”) is not sufficient to qualify the existence of corporate relations in a legal entity. The reason for this is that the fact of membership does not always give rise to legal, but mainly civil law consequences that directly arise from the membership relationship to involve a person in it. Therefore, the concept of membership does not have the necessary civil law content, is not the only feature of a corporation (in the sense of a company) in civil law, and cannot be considered the only qualifying feature of corporate relations.
It has been proved that the categories of “participation”, “membership” and “cooperation” are not synonymous with basic civil law concepts which indicate an independent feature of a separate group of relations specifically and independently regulated by civil law. These categories should be considered a characteristic of an entity\u27s belonging to a certain community, which does not mean that it has all the features of a corporation as a legal entity.
The article argues that the characteristic features which establish the specifics of a corporate organisation within the structure of a legal entity are: 1) division of the authorised capital into shares (stocks), which are recognised as a form of fixation of corporate rights and obligations; 2) existence of relations of participation in the management of such an organisation. The essence of participation in the management of a corporation and membership in it is actually the same thing. The main criterion for a corporation is whether there is participation (membership), and, as a result, whether those who created it (participants, shareholders, members) participate in the management of the legal entity. The authorised capital is important only as an indicator for determining the management procedure i.e. how many votes a participant (shareholder, member) has.Правозастосовна практика сьогодні свідчить, що єдиного критерію («членство в юридичній особі») недостатньо для кваліфікації існування корпоративних відносин в юридичній особі. Підставою для цього є те, що факт членства не завжди породжує юридичні, а переважно цивільно-правові наслідки, які прямо виникають із відносин членства для залучення до них особи. Отже, поняття «членство» не має необхідного цивільно-правового змісту, не є єдиною ознакою корпорації (в розумінні товариства) у цивільному праві, не може вважатися єдиною кваліфікуючою ознакою існування корпоративних відносин.
Доведено, що категорії «участь», «членство», «співробітництво» не є синонімами та базовими цивільно-правовими поняттями, що вказують на самостійну ознаку відокремленої групи відносин, спеціально і самостійно врегульованої цивільним правом. Вказані категорії варто вважати характеристикою належності суб’єкта до певної спільноти, що абсолютно не свідчить про наявність у ній всіх ознак корпорації як суб’єкта права.
Аргументовано підхід, за яким характерними ознаками, які встановлюють специфіку корпоративної організації в межах конструкції юридичної особи, є: 1) поділ статутного капіталу на частки (акції), що визнаються формою фіксації корпоративних прав і обов’язків; 2) існування відносин участі в управлінні такою організацією. Сутність участі в управлінні корпорацією і членство в ній фактично є одним і тим самим явищем. Основним критерієм для корпорації є те, чи має місце участь (членство), і як наслідок, чи беруть участь в управлінні юридичною особою ті, хто її створив (учасники, акціонери, члени). Статутний же капітал є важливим лише як показник для визначення порядку управління – скільки голосів має учасник (акціонер, член)
Критичний аналіз невиконання норм міжнародного права під час російського вторгнення в Україну: наслідки для глобальної безпеки
No full textThis paper offers a critical analysis of the structural deficiencies in international law that Russia’s full-scale invasion of Ukraine revealed in 2022. The study reveals a significant failure of international legal mechanisms, in particular the United Nations, to effectively deter Russian aggression and prevent the escalation of violence. Despite numerous legal actions and international responses – including resolutions by the United Nations General Assembly, proceedings at the International Court of Justice and investigations by the International Criminal Court – these measures have failed to alter Russia’s conduct or prevent further deterioration of the situation in Ukraine.
The study employs a normative juridical approach, analyzing the legality of Russia’s actions considering established international norms and principles. Through this methodology, the research uncovers how Russia’s justifications for its military intervention – based on self-defense, collective self-defense, and allegations of genocide – are legally flawed and inconsistent with international law. Moreover, the research reveals the broader implications of these violations, including the potential erosion of global legal norms and the setting of dangerous precedents that could undermine international peace and security.
The findings of this research highlight the urgent need for reform within the international legal framework to address these deficiencies. The paper concludes by proposing specific reforms, such as expanding the abstention obligation in the United Nations Security Council and clarifying the legal basis for humanitarian intervention, to strengthen the enforcement of international law and better protect state sovereignty. These insights contribute to the ongoing discourse on the role of international law in conflict resolution and the maintenance of global security.Проведено критичний аналіз структурних прогалин у міжнародному праві, які виявило повномасштабне вторгнення росії в Україну у 2022 році. Виявлено неспроможність міжнародних правових механізмів, зокрема Організації Об’єднаних Націй, ефективно стримати російську агресію та запобігти ескалації насильства. Незважаючи на численні правові дії та міжнародну реакцію, враховуючи резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, розгляд в Міжнародному Суді ООН та розслідування Міжнародного кримінального суду, ці заходи не змогли вплинути на поведінку росії або запобігти подальшому погіршенню ситуації в Україні.
Використано нормативно-правовий підхід, який аналізує законність дій росії з огляду на встановлені міжнародні норми та принципи. Завдяки цьому розкрито, як виправдання військового втручання росії – на основі самооборони, колективної самооборони та звинувачень у геноциді – є юридично недосконалими та несумісними з міжнародним правом. Крім того, розкрито більш масштабні наслідки цих помилок, враховуючи потенційну ерозію глобальних правових норм і створення небезпечних прецедентів, які можуть підірвати міжнародний мир і безпеку.
У підсумку наголошено на нагальній потребі реформування міжнародно-правової бази для усунення описаних недоліків. Запропоновано конкретні реформи, такі як розширення зобов’язання утримуватися від голосування в Раді Безпеки ООН і уточнення правових підстав для гуманітарної інтервенції, з метою посилення дотримання міжнародного права і кращого захисту державного суверенітету. Ці висновки сприяють продовженню дискусії про роль міжнародного права у врегулюванні конфліктів і підтримці глобальної безпеки
Переоцінка поглядів на державне управління у сфері фізичної культури і спорту в Україні в умовах воєнного стану
No full textThe scientific research is aimed at determining the forms of public administration in the field of physical culture and sports, in particular, at clarifying the peculiarities of this field in the conditions of martial law. In order to fulfill the tasks of the research, the author analyzed the forms and means of public administration in the field of physical culture and sports, determined the state of their legal regulation, taking into account the substantiated provisions regarding the need to increase the efficiency of the use of some of them in wartime conditions.
According to the results of the conducted research, it has been established that public administration in the field of physical culture and sports is the activity of public administration subjects regulated by laws and other normative legal acts, aimed at the implementation of laws and other normative legal acts, including making administrative decisions, provision of administrative services established by legislation regarding the development of physical culture and sports.
Forms of public administration in the field of physical culture and sports are systematized, in particular: issuance of normative acts of public administration in the field of physical culture and sports, their application and implementation of material and technical measures; provision of administrative services by carrying out registration, permit (licensing) and approval procedures in the field of physical culture and sports; conclusion of administrative contracts in the field of physical culture and sports regarding the delegation of management powers to local sports federations with the minimization of centralized management; implementation of public control over compliance with legislation in this area, detection, recording of violations and application of measures of legal responsibility.
It has been established that in the conditions of martial law and post-war period, there will be following most effective forms of public administration in the field of physical culture and sports: attraction of investments in the reconstruction of destroyed or damaged infrastructure; further development and investment of veteran sports and sports aimed at restoring the physical and psychological shape of military personnel, involving the military in the sports movement and reviving the country on the international arena, as well as simplifying the system of providing administrative services in the specified areas.Метою наукового дослідження є визначення форм публічного адміністрування у сфері фізичної культури і спорту, зокрема зєясування особливостей функціонування цієї сфери в умовах воєнного стану. Для реалізації завдань дослідження проаналізовано форми та засоби публічного адміністрування у сфері фізичної культури і спорту, визначено стан їх правового регулювання з урахуванням обґрунтованих положень щодо необхідності підвищення ефективності використання деяких із них в умовах воєнного часу.
За результатами проведеного дослідження встановлено, що публічне адміністрування у сфері фізичної культури і спорту – це врегульована законами та іншими нормативно-правовими актами діяльність суб’єктів публічної адміністрації, спрямована на виконання законів та інших нормативно-правових актів, що включає прийняття адміністративних рішень, надання адміністративних послуг, встановлених законодавством щодо розвитку фізичної культури і спорту.
Систематизовано форми публічного адміністрування у сфері фізичної культури і спорту, серед яких виокремлено: прийняття нормативних актів публічної адміністрації у сфері фізичної культури і спорту, їх застосування та здійснення матеріально-технічних заходів; надання адміністративних послуг шляхом здійснення реєстраційних, дозвільних (ліцензійних) та погоджувальних процедур у сфері фізичної культури і спорту; укладення адміністративних договорів у сфері фізичної культури і спорту щодо делегування управлінських повноважень місцевим спортивним федераціям із мінімізацією централізованого управління; здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства у зазначеній сфері, виявлення, фіксування порушень та застосування заходів юридичної відповідальності.
За результатами дослідження встановлено, що в умовах воєнного стану та післявоєнного періоду найбільш ефективними формами державного управління у сфері фізичної культури і спорту будуть: залучення інвестицій у відновлення зруйнованої або пошкодженої інфраструктури; інвестування та подальший розвиток ветеранського спорту і спорту, спрямованого на відновлення фізичної та психологічної форми військовослужбовців, залучення військовослужбовців до спортивного руху та відродження країни на міжнародній арені, а також спрощення системи надання адміністративних послуг у зазначених сферах
Підстави та умови застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень
No full textThe article is devoted to clarifying the content of the grounds and conditions for the application of preventive measures during the pre-trial investigation of corruption criminal offenses. The specified scientific search was carried out taking into account the specifics of the mechanism of commission and, accordingly, investigation of the selected category of criminal offenses. The main purpose of the study is to identify and characterize the grounds and conditions for applying preventive measures during the pre-trial investigation of corruption criminal offenses. It is proved that during the pre-trial investigation of corruption criminal offenses, preventive measures are applied only if there are legal and procedural grounds. The legal basis is the existence of a reasonable suspicion that a person has committed a corruption criminal offense and risks that give the investigating judge sufficient grounds to believe that the suspect may not fulfill the procedural duties assigned to him and try to hide from the pre-trial investigation bodies, commit actions to destroy or damage evidentiary information, illegally influence other participants in the criminal proceedings, or otherwise obstruct criminal proceedings, or continue criminal illegal activities. It is emphasized that when deciding on the application of preventive measures in the category of criminal proceedings under study, it is necessary to clarify the presence of risks stipulated in Part 2 of Article 177 of the Criminal Procedure Code of Ukraine and justify their sufficiency in relation to the elements of the mechanism of committing a specific corruption criminal offense. The procedural basis is the ruling of the investigating judge at the request of the investigator, agreed with the prosecutor, or the prosecutor. If the corruption criminal offense is attributed to the jurisdiction of the High Anti-Corruption Court, then the procedural basis for applying preventive measures during the pre-trial investigation of such offenses is the ruling of the investigating judge of the High Anti-Corruption Court. Such a ruling is made at the request of the investigator, agreed with the prosecutor of the Specialized Anti-Corruption Prosecutor’s Office, or at the request of the prosecutor of the Specialized Anti-Corruption Prosecutor’s Office. When making a procedural decision, the investigating judge is obliged to take into account the conditions for applying preventive measures in criminal proceedings: the presence of evidence of circumstances indicating the presence of both components of the legal basis for applying preventive measures and the insufficiency of applying milder preventive measures to prevent the risk or risks specified in the request; ensuring the legality of restrictions on the suspect’s rights during criminal proceedings.Статтю присвячено уточненню змісту підстав і умов застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень. Означений науковий пошук здійснено з урахуванням специфіки механізму вчинення та відповідно розслідування виокремленої категорії кримінальних правопорушень. Основною метою дослідження є виокремлення та надання характеристики підставам та умовам застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень. Доведено, що під час досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень запобіжні заходи застосовуються тільки за наявності правової та процесуальної підстав. Правовою підставою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою корупційного кримінального правопорушення та ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може не виконувати покладені на нього процесуальні обов’язки та спробувати переховуватися від органів досудового розслідування, вчинити дії зі знищення, псування доказової інформації, незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження чи в інший спосіб перешкоджати кримінальному провадженню, продовжити кримінальну протиправну діяльність. Акцентовано, що під час вирішення питання про застосування запобіжних заходів у досліджуваній категорії кримінальних проваджень потрібно з’ясовувати наявність ризиків, передбачених ч. 2 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, та обґрунтовувати їх достатність релевантно до елементів механізму вчинення конкретного корупційного кримінального правопорушення. Процесуальною підставою є ухвала слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, чи прокурора. Якщо корупційне кримінальне правопорушення віднесено до підсудності Вищого антикорупційного суду, то процесуальною підставою застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування таких правопорушень є ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду. Така ухвала постановляється за клопотанням слідчого, погодженим із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, чи за клопотанням прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Слідчий суддя під час прийняття процесуального рішення зобов’язаний урахувати умови застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні: наявність доказів про обставини, які свідчать про наявність обидвох компонентів правової підстави застосування запобіжних заходів і недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; забезпечення законності обмежень прав підозрюваного під час здійснення кримінального провадження
Реформи трансфертного ціноутворення в контексті BEPS: проблеми залишаються
Get PDFThe presence of affiliated entities in different countries and the independence of tax systems make it easy to shift profits from jurisdictions with high corporate tax rates to jurisdictions with low rates. Transfer prices and the arm\u27s length principle are used to prevent profit shifting. The article identifies the peculiarities of transfer pricing reform in the context of the BEPS plan, analyses changes to Ukrainian legislation and opportunities for its improvement.
The article analyses the amendments to the Tax Code of Ukraine aimed at ensuring the implementation of the BEPS plan. The shortcomings of these amendments are outlined and amendments are proposed to improve the legislation. The author also examines the compliance with the BEPS guiding principle, which provides for the taxation of profits where profit-generating economic activities are carried out and where value is created. It is established that the amendments to the Tax Code of Ukraine do not ensure the implementation of this principle.
In addition to the problems of practical implementation of the provisions of legislation, the article identifies conceptual shortcomings of the proposed improvements to the transfer pricing methods, which practically do not ensure the achievement of the set goals. An alternative method of pricing based on the market assessment of value added, which is determined by the sum of the firm’s factor income, wages and profits, is substantiated. Instead of the concept of “transfer price”, the concept of “fair market price” is introduced, which is determined by the sum of value added, depreciation and expenses, representing the added value of all previous stages of the production and/or distribution cycles. The proposed approach excludes the concepts of “affiliated entities”, “transfer prices” and “arm’s length principle”. The existence of a unified system of value added tax in the European Union allows for the unification of the tax system in terms of direct and indirect taxes as a result of the introduction of fair market prices.
Amendments to the legislation have been proposed to allow for automatic solution of the following tasks.The presence of affiliated entities in different countries and the independence of tax systems make it easy to shift profits from jurisdictions with high corporate tax rates to jurisdictions with low rates. Transfer prices and the arm\u27s length principle are used to prevent profit shifting. The article identifies the peculiarities of transfer pricing reform in the context of the BEPS plan, analyses changes to Ukrainian legislation and opportunities for its improvement.
The article analyses the amendments to the Tax Code of Ukraine aimed at ensuring the implementation of the BEPS plan. The shortcomings of these amendments are outlined and amendments are proposed to improve the legislation. The author also examines the compliance with the BEPS guiding principle, which provides for the taxation of profits where profit-generating economic activities are carried out and where value is created. It is established that the amendments to the Tax Code of Ukraine do not ensure the implementation of this principle.
In addition to the problems of practical implementation of the provisions of legislation, the article identifies conceptual shortcomings of the proposed improvements to the transfer pricing methods, which practically do not ensure the achievement of the set goals. An alternative method of pricing based on the market assessment of value added, which is determined by the sum of the firm’s factor income, wages and profits, is substantiated. Instead of the concept of “transfer price”, the concept of “fair market price” is introduced, which is determined by the sum of value added, depreciation and expenses, representing the added value of all previous stages of the production and/or distribution cycles. The proposed approach excludes the concepts of “affiliated entities”, “transfer prices” and “arm’s length principle”. The existence of a unified system of value added tax in the European Union allows for the unification of the tax system in terms of direct and indirect taxes as a result of the introduction of fair market prices.
Amendments to the legislation have been proposed to allow for automatic solution of the following tasks.Присутність пов’язаних осіб у різних країнах і незалежність податкових систем дозволяють легко переміщувати прибутки з юрисдикцій з високими ставками корпоративного податку до юрисдикцій з низькими ставками. Для запобігання переміщенню прибутків використовують трансфертні ціни і принцип «витягнутої руки». У статті визначено особливості реформи трансфертного ціноутворення в контексті реалізації плану BEPS, проаналізовано зміни до законодавства України та можливості його вдосконалення.
Проаналізовано зміни до Податкового кодексу України, спрямовані на забезпечення виконання плану BEPS. Наведено недоліки цих змін і запропоновано доповнення, які дозволяють удосконалити законодавство. Досліджено також відповідність забезпечення виконання керівного принципу проєкту BEPS, який передбачає оподаткування прибутку там, де здійснюється економічна діяльність, яка генерує прибуток, і де створюється вартість. Встановлено, що внесені до Податкового кодексу України зміни не забезпечують реалізацію цього принципу.
Окрім проблем практичної реалізації положень законодавства, виявлено концептуальні недоліки запропонованих удосконалень методів трансфертного ціноутворення, які практично не забезпечують досягнення поставлених цілей. Обґрунтовано альтернативний метод ціноутворення, що ґрунтується на ринковій оцінці доданої вартості, яка визначається сумою факторних доходів фірми фонду оплати праці і прибутку. Замість поняття «трансфертна ціна» введено поняття «справедлива ринкова ціна», яка визначається сумою доданої вартості, амортизації і витрат, що являють собою додану вартість усіх попередніх стадій виробничого і/або розподільчого циклів. Запропонований підхід виключає поняття «пов’язані особи», «трансфертні ціни» та «принцип “витягнутої руки”». Наявність уніфікованої системи податку на додану вартість у Європейському Союзі дозволяє уніфікувати податкову систему щодо прямих і непрямих податків як наслідок запровадження справедливих ринкових цін.
Запропоновано зміни до законодавства, які дозволяють в автоматичному режимі вирішити поставлені завдання
Механізм соціальної держави та місце в ньому системи пенсійного забезпечення: теоретико-правові аспекти
No full textThe article is devoted to the theoretical and legal study of the role and place of the pension system in the mechanism of the social state on the example of the modern Ukrainian legal experience. Based on the analysis of legislation, doctrinal positions and practice of the Constitutional Court of Ukraine, the author has formulated the own vision of the substantive and ontological core of pension provision. It is demonstrated that pension provision as a set of legal relations and a real legal phenomenon in the substantive and ontological dimension cannot be identified either with the process of providing an individual with a set of certain social and material services (procedural approach), or with a set of measures taken by the State to meet the needs of an individual for adequate material security upon reaching retirement age or due to adverse social circumstances which exclude their opportunities for active participation in economic and social life. According to the human-centred paradigm, the substantive and ontological essence of pension provision is not only the right (legal possibility) to demand from the state a certain level of pension payments in accordance with certain objective criteria, but also the real possibility to receive such payments in the amount that allows a person to maintain a decent existence, to ensure their key needs in life and social environment, avoiding poverty and social isolation.
The importance of the State’s guarantee of the right to pension as a component of the constitutional right to social protection is substantiated. It has been revealed that the social state implements such a social policy which guarantees not only pension payments, but also their amount, frequency of receipt and indexation in accordance with the established procedure, which ensure that every person entitled to a pension has an adequate standard of living, the stability of the established standards of pension provision, the guarantee of this provision, the predictability of the legislative policy of pension provision (in accordance with the concept of legitimate expectations), and the appropriate law enforcement policy of pension provision. It has been proved that in the context of the social state concept, the problem of legislative fixation of the optimal model of pension provision (which would take into account the issues of determining the amount of pension provision, their ranking in various, including special, laws, methods and pace of pension indexation, etc.), taking into account the economic situation of the State and the compliance of such provision with the task of realisation of basic human needs for decent living conditions, requires careful consideration (in accordance with the concept of “space for consideration”). The article emphasises that compliance with the constitutional principles of the social state requires legislative regulation of pension provision on the basis of equity and proportionality, taking into account the State’s obligation to ensure decent living conditions for every citizen of Ukraine.The article is devoted to the theoretical and legal study of the role and place of the pension system in the mechanism of the social state on the example of the modern Ukrainian legal experience. Based on the analysis of legislation, doctrinal positions and practice of the Constitutional Court of Ukraine, the author has formulated the own vision of the substantive and ontological core of pension provision. It is demonstrated that pension provision as a set of legal relations and a real legal phenomenon in the substantive and ontological dimension cannot be identified either with the process of providing an individual with a set of certain social and material services (procedural approach), or with a set of measures taken by the State to meet the needs of an individual for adequate material security upon reaching retirement age or due to adverse social circumstances which exclude their opportunities for active participation in economic and social life. According to the human-centred paradigm, the substantive and ontological essence of pension provision is not only the right (legal possibility) to demand from the state a certain level of pension payments in accordance with certain objective criteria, but also the real possibility to receive such payments in the amount that allows a person to maintain a decent existence, to ensure their key needs in life and social environment, avoiding poverty and social isolation.
The importance of the State’s guarantee of the right to pension as a component of the constitutional right to social protection is substantiated. It has been revealed that the social state implements such a social policy which guarantees not only pension payments, but also their amount, frequency of receipt and indexation in accordance with the established procedure, which ensure that every person entitled to a pension has an adequate standard of living, the stability of the established standards of pension provision, the guarantee of this provision, the predictability of the legislative policy of pension provision (in accordance with the concept of legitimate expectations), and the appropriate law enforcement policy of pension provision. It has been proved that in the context of the social state concept, the problem of legislative fixation of the optimal model of pension provision (which would take into account the issues of determining the amount of pension provision, their ranking in various, including special, laws, methods and pace of pension indexation, etc.), taking into account the economic situation of the State and the compliance of such provision with the task of realisation of basic human needs for decent living conditions, requires careful consideration (in accordance with the concept of “space for consideration”). The article emphasises that compliance with the constitutional principles of the social state requires legislative regulation of pension provision on the basis of equity and proportionality, taking into account the State’s obligation to ensure decent living conditions for every citizen of Ukraine.Статтю присвячено теоретико-правовому дослідженню ролі та місця системи пенсійного забезпечення в механізмі соціальної держави на прикладі правового досвіду сучасної України. На основі аналізу законодавства, доктринальних позицій і практики Конституційного Суду України сформульовано авторське бачення субстантивно-онтологічного осердя пенсійного забезпечення. Показано, що пенсійне забезпечення як комплекс правовідносин і реальний правовий феномен у субстантивно-онтологічному вимірі не може бути ототожнене ані з процесом надання індивідові комплексу певних соціальних і матеріальних послуг (процесуальний підхід), ані з сукупністю заходів, що їх здійснює держава для задоволення потреб індивіда в належному матеріальному забезпеченні по досягненні ним пенсійного віку чи у зв’язку з несприятливими соціальними обставинами, що виключають його можливості для активної участі в економічному та соціальному житті (діяльнісний підхід). Відповідно до парадигми людиноцентризму субстантивно-онтологічна сутність пенсійного забезпечення виявляється не лише правом (юридичною можливістю) вимагати від держави певного рівня пенсійних виплат відповідно до певних об’єктивних критеріїв, але і реальною змогою такі виплати отримувати в розмірі, який дозволяє людині підтримувати гідне існування, забезпечувати свої ключові потреби в житті та соціальному середовищі, уникаючи бідності і соціальної ізоляції.
Обґрунтовано важливість гарантування державою права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист. Виявлено, що соціальна держава здійснює таку соціальну політику, яка гарантує не просто пенсійні виплати, а такий їх розмір, періодичність отримання та індексацію в установленому порядку, що забезпечують кожній людині, яка має право на пенсію, достатній життєвий рівень, сталіть установлених стандартів пенсійного забезпечення, гарантованість цього забезпечення, передбачуваність законодавчої політики пенсійного забезпечення (відповідно до концепції правомірних очікувань), відповідну правозастосовну політику пенсійного забезпечення. Доведено, що в контексті концепції соціальної держави потребує зваженого обмірковування (відповідно до концепту «простору обдумування») проблема законодавчої фіксації оптимальної моделі пенсійного забезпечення (що враховувала б вирішення питань визначення розмірів пенсійного забезпечення, їх ранжування в різних, зокрема спеціальних, законах, способів і темпів проведення індексації розмірів пенсій тощо) з урахуванням економічного стану держави та відповідності такого забезпечення завданню реалізації базових потреб людини щодо гідних умов існування. Наголошено, що додержання конституційних принципів соціальної держави обумовлює здійснення законодавчого регулювання пенсійного забезпечення на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов’язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України
Еволюція поглядів на судову політику в контексті судового права
Get PDFThe article examines various aspects of understanding judicial policy, which is an important component of the judicial law doctrine, including analysis of court procedures, formation of the judiciary, strategic planning of court actions, setting priorities in law enforcement practice, and ensuring accessibility and efficiency of justice. It also analyses the genesis of scientific approaches to understanding judicial policy within the doctrine of judicial law through the historical stages of legal science development. It covers the period from classical legal theories to modern trends in the transformation of the judicial system, providing a unique overview of the evolution of this key concept in legal science. The evolutionary path of understanding judicial policy is explored through the analysis of concepts, theories and methodologies that trace the changing role of the judiciary in society and the formation of strategies for managing the judicial system. The classical school of law, which emphasised the principles of justice and legality, further development of theories of judicial activism and legal realism, as well as modern concepts which take into account the issues of efficiency, transparency and publicity of judicial activity in a legal democracy are considered. The historical documents and scientific works of different periods and civilisations are analysed to study the emergence, formation and development of judicial policy in the context of a single comprehensive doctrine of the judiciary. The research identifies the key aspects and paradigms which had a decisive impact on the formation of the modern understanding of judicial policy. The author substantiates the importance of studying this topic for the development of legal science and practice, especially in the context of ensuring justice and protection of human rights. The prospects for further development of judicial policy are outlined, taking into account the current challenges and needs of society for effective justice. The importance of researching this topic for the development of legal science and practice, especially in the context of ensuring justice and protection of human rights, is argued.The article examines various aspects of understanding judicial policy, which is an important component of the judicial law doctrine, including analysis of court procedures, formation of the judiciary, strategic planning of court actions, setting priorities in law enforcement practice, and ensuring accessibility and efficiency of justice. It also analyses the genesis of scientific approaches to understanding judicial policy within the doctrine of judicial law through the historical stages of legal science development. It covers the period from classical legal theories to modern trends in the transformation of the judicial system, providing a unique overview of the evolution of this key concept in legal science. The evolutionary path of understanding judicial policy is explored through the analysis of concepts, theories and methodologies that trace the changing role of the judiciary in society and the formation of strategies for managing the judicial system. The classical school of law, which emphasised the principles of justice and legality, further development of theories of judicial activism and legal realism, as well as modern concepts which take into account the issues of efficiency, transparency and publicity of judicial activity in a legal democracy are considered. The historical documents and scientific works of different periods and civilisations are analysed to study the emergence, formation and development of judicial policy in the context of a single comprehensive doctrine of the judiciary. The research identifies the key aspects and paradigms which had a decisive impact on the formation of the modern understanding of judicial policy. The author substantiates the importance of studying this topic for the development of legal science and practice, especially in the context of ensuring justice and protection of human rights. The prospects for further development of judicial policy are outlined, taking into account the current challenges and needs of society for effective justice. The importance of researching this topic for the development of legal science and practice, especially in the context of ensuring justice and protection of human rights, is argued.У статті розглянуто різноманітні аспекти розуміння судової політики, що є важливою складовою доктрини судового права, враховуючи аналіз судових процедур, формування суддівського корпусу, стратегічне планування судових дій, встановлення пріоритетів у правозастосовній практиці та забезпечення доступності й ефективності правосуддя. Проаналізовано генезу наукових підходів до розуміння судової політики в межах доктрини судового права через історичні етапи розвитку юридичної науки. Вона охоплює період від класичних теорій права до сучасних тенденцій трансформації судової системи, надаючи унікальний огляд еволюції цього ключового поняття у правовій науці. Досліджено еволюційний шлях розуміння судової політики через аналіз концепцій, теорій та методологій, що прослідковують зміну ролі судової влади в суспільстві та формування стратегій управління судовою системою. Розглянуто класичну правову школу, яка увиразнювала принципи справедливості та законності, подальший розвиток теорій судового активізму та юридичного реалізму, а також сучасні концепції, які враховують питання ефективності, прозорості та публічності судової діяльності в умовах правової демократії. Проаналізовано історичні документи та наукові праці різних періодів і цивілізацій для вивчення виникнення, становлення й розвитку судової політики в контексті єдиної комплексної доктрини судової влади. Визначено ключові аспекти та парадигми, які мали вирішальний вплив на формування сучасного розуміння судової політики. Обґрунтовано значення дослідження цієї тематики для розвитку правової науки та практики, особливо в контексті забезпечення справедливості та захисту прав людини. Окреслено перспективи подальшого розвитку судової політики з урахуванням сучасних викликів та потреб суспільства в ефективному правосудді. Аргументовано значення дослідження цієї тематики для розвитку правової науки та практики, насамперед у контексті забезпечення справедливості та захисту прав людини
Олександр Довженко крізь призму його справи-формуляра НКВС–МВС–МДБ
Get PDFВ одному з навчальних посібників для абітурієнтів, які мають здавати іспит з історії України, прочитав таке запитання для закріплення знань: «Що Довженко зробив для України?» І відповідь: «Він зробив величезний внесок в українське відродження 20-х років. Своїми фільмами “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля”, створив не тільки українське кіномистецтво, а й мистецтво кіно Радянського Союзу, вплинув на розвиток світового кіно». Але ж це лише видима сторона життя й діяльності Олександра Довженка, до того ж однобічна. І виходить, як у відомому фільмі про життя школи, коли учень відповідає вчителю історії: «Що тут розповідати, про нього ж лише кілька рядків у підручнику!