Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Суворе дотримання права на здоров’я як основного права: забезпечення загального доступу та справедливості в Індії
No full textThis article explores the significance of recognizing the right to health as a fundamental right in India. It delves into the importance of ensuring universal access to healthcare services and promoting equity in health outcomes. By examining the current healthcare landscape in India, including existing challenges and disparities, this article argues for the urgent need to assert the right to health as a fundamental pillar of the country’s legal framework. It discusses the potential benefits of such recognition, including improved healthcare delivery, enhanced public health outcomes, and the fulfilment of basic human rights. Additionally, the article addresses potential policy implications and recommendations for policymakers to prioritize health equity and accessibility for all citizens. This article examines the constitutional underpinnings of the right to health in India, emphasizing its status as a fundamental right enshrined within Article 21 of the Indian Constitution and its reinforcement through Directive Principles of State Policy (DPSP). By delving into the legal framework, the article highlights the imperative of ensuring universal access and equity in healthcare delivery systems. It argues that recognizing health as a fundamental right not only aligns with constitutional principles but also serves as a moral imperative for the state to uphold the dignity and well-being of its citizens. Exploring the imperative of recognizing the right to health as a fundamental right in India. This abstract highlights the pressing need for universal access to healthcare services and equitable health outcomes. It underscores the potential benefits of such recognition, including enhanced healthcare delivery and the fulfilment of basic human rights, while also addressing policy implications for promoting health equity nationwide. The right to health was affirmed as a fundamental human right declared by the UN General Assembly in the 1948 UDHR (Article 25), emphasizing access to an adequate standard of living, including medical care.This article explores the significance of recognizing the right to health as a fundamental right in India. It delves into the importance of ensuring universal access to healthcare services and promoting equity in health outcomes. By examining the current healthcare landscape in India, including existing challenges and disparities, this article argues for the urgent need to assert the right to health as a fundamental pillar of the country’s legal framework. It discusses the potential benefits of such recognition, including improved healthcare delivery, enhanced public health outcomes, and the fulfilment of basic human rights. Additionally, the article addresses potential policy implications and recommendations for policymakers to prioritize health equity and accessibility for all citizens. This article examines the constitutional underpinnings of the right to health in India, emphasizing its status as a fundamental right enshrined within Article 21 of the Indian Constitution and its reinforcement through Directive Principles of State Policy (DPSP). By delving into the legal framework, the article highlights the imperative of ensuring universal access and equity in healthcare delivery systems. It argues that recognizing health as a fundamental right not only aligns with constitutional principles but also serves as a moral imperative for the state to uphold the dignity and well-being of its citizens. Exploring the imperative of recognizing the right to health as a fundamental right in India. This abstract highlights the pressing need for universal access to healthcare services and equitable health outcomes. It underscores the potential benefits of such recognition, including enhanced healthcare delivery and the fulfilment of basic human rights, while also addressing policy implications for promoting health equity nationwide. The right to health was affirmed as a fundamental human right declared by the UN General Assembly in the 1948 UDHR (Article 25), emphasizing access to an adequate standard of living, including medical care.У статті досліджено важливість визнання права на здоров’я як основного права в Індії. Наголошено на важливості забезпечення загального доступу до послуг охорони здоров’я та сприяння рівності в послугах щодо охорони здоров’я. Досліджуючи поточну ситуацію в галузі охорони здоров’я в Індії, враховуючи існуючі проблеми та відмінності, обґрунтовано нагальну потребу відстоювати право на здоров’я як фундаментальну основу правової бази країни. Визначено потенційні переваги такого відстоювання, зокрема підвищення рівня надання медичної допомоги, покращення результатів у сфері охорони здоров’я та дотримання основних прав людини. Крім того, у статті розглянуто потенційні наслідки для політики та рекомендації для політиків щодо пріоритетності неупередженості та доступності охорони здоров’я для всіх громадян. Розглянуто конституційні основи права на здоров’я в Індії, наголошено на його статусі як фундаментального права, закріпленого у ст. 21 Конституції Індії, і підкріпленні Директивними принципами державної політики. На основі аналізу законодавчої бази наголошено на необхідності забезпечення загального доступу та справедливості в системі надання медичної допомоги. Стверджено, що визнання здоров’я як основного права не тільки узгоджується з конституційними принципами, але й служить моральним імперативом для держави щодо підтримки гідності та добробуту своїх громадян. Зазначено про необхідність визнання права на здоров’я як основного права в Індії. Наголошено на нагальній потребі в універсальному доступі до послуг охорони здоров’я та справедливих висновках щодо здоров’я. Вказано потенційні переваги такого визнання, враховуючи покращене надання медичної допомоги та дотримання основних прав людини, а також розглянуто політичні наслідки сприяння рівності в охороні здоров’я по всій країні. Право на здоров’я було визначено як фундаментальне право людини, проголошене Генеральною Асамблеєю ООН у ЗДПЛ 1948 року (ст. 25), наголошуючи на доступі до належного рівня життя, враховуючи медичне обслуговування
Становлення та розвиток aсquis communautaire у Франції, Німеччині та Швейцарії: порівняльно-правовий аналіз
Get PDFThe article is devoted to the comparative legal analysis of the formation and development of the acquis communautaire in France, Germany and Switzerland with a view to identifying similarities and differences in the formation and development of the acquis communautaire in countries with different legal status in the European Union. The analysis was carried out using comparative legal, formal legal, dialectical, historical and legal, hermeneutical and other methods, as well as the principles of determinism, pluralism of opinions and complexity of knowledge. On the basis of and through the disclosure of the concept of “acquis communautaire”, the diversity of its understanding within different approaches and the nature of this phenomenon, as well as the study of the formation of the acquis communautaire specifics, it is established that this process took place in the course of formation of the European Communities in the 1950s with the participation of France and Germany on the basis of a combination of liberal market and general social values, and its development took place during the elaboration of the foundations of the mechanism for adoption of a common European policy.
It is found that the patterns of formation and development of the acquis communautaire in France, Germany and Switzerland are overcoming contradictions and searching for compromises between France and Germany in all areas of common European policy and the need to coordinate their position with other members of the European Union.
Furthermore, the similarity of these processes in France and Germany is rooted in their participation in the creation and development of the European Communities, in the formation of the acquis and its identical legal sources, and the difference lies in the motives and objectives of these States, their positions in certain areas of common European policy and procedural activities related to the implementation of the acquis into national legislation.
At the same time, the article reveals that the specifics of formation and development of the European Union acquis in Switzerland are determined by its status as an associated country in the Union, which provides for the possibility of implementing the relevant acquis with certain exceptions on the basis of sectoral agreements between it and the European Union. The difference in the formation and development of the acquis between France and Germany, as well as Switzerland, is manifested in the mechanism and consequences of the implementation of the new acquis: Switzerland participates in the development process, but not in decision-making.
Finally, it is noted that the common feature of the development of the EU acquis for all these countries is a combination of market-liberal and general social values and the introduction of a socially oriented market economy model.Статтю присвячено порівняльно-правовому аналізу становлення та розвитку аcquis сommunautaire у Франції, Німеччині та Швейцарії з метою виявлення подібного і відмінного у становленні й розвитку acquis communautaire у країнах із різним правовим статусом в Європейському Союзі. Аналіз здійснено з використанням порівняльно-правового, формально-юридичного, діалектичного, історико-правового, герменевтичного та інших методів, принципів детермінізму, плюралізму думок і комплексності знань. На основі та через розкриття змісту поняття «аcquis сommunautaire», різноманітності його розуміння в межах різних підходів та природи цього явища, а також дослідження специфіки становлення acquis communautaire з’ясовано, що цей процес відбувався під час утворення, за участю Франції та Німеччини, Європейських спільнот в 1950-х рр. на основі поєднання ліберально-ринкових та загальносоціальних цінностей, а його розвиток – під час напрацювання засад механізму ухвалення спільної європейської політики.
Виявлено, що закономірностями становлення та розвитку acquis communautaire у Франції, Німеччині та Швейцарії є подолання протиріч і пошук компромісів між Францією та Німеччиною в усіх сферах спільної європейської політики та необхідність узгодження їхньої позиції з іншими членами Європейського Союзу.
Встановлено, що подібність цих процесів у Франції та Німеччині корениться в їхній участі у створенні та розвитку Європейських Співтовариств, у формуванні основ acquis та його ідентичних правових джерел, а відмінність –у мотивах і цілях цих держав, їхніх позиціях у певних сферах спільної європейської політики та процесуальній діяльності щодо імплементації acquis у національне законодавство.Виявлено, що специфіка формування та розвитку acquis Європейського Союзу у Швейцарії зумовлена її статусом асоційованої країни в Союзі, що передбачає можливість імплементації нею відповідного acquis за певними винятками на основі галузевих угод між нею та Європейським Союзом. Відмінність у формуванні та розвитку acquis між Францією та Німеччиною, а також Швейцарією проявляється через механізм та наслідки імплементації нового acquis: Швейцарія бере участь у процесі розробки, але не в ухваленні рішень.
Зазначено, що спільним для всіх цих країн розвитком acquis Європейського Союзу є поєднання ринково-ліберальних і загальносоціальних цінностей та впровадження моделі соціально-орієнтованої ринкової економіки
Правове регулювання фраудаторного правочину в Україні
No full textThe relevance of the issue under study in this article is due to the rapid development of social relations, which leads to the constant emergence of new types of transactions, their formalization and regulation. A transaction is a basic category for the regulation of civil legal relations, including such a type of transaction such as a fraudulent transaction. A comprehensive study of the institute of fraudulent transactions in Ukraine will be a significant basis for further improvement of the current not only civil legislation, but also administrative legislation, and will unify the judicial practice of applying legislation on fraudulent transactions. The following methods were used in the study of scientific cognition, such as: systemic and structural; comparative; and the method of analysis. Based on the analysis of the current legislation of Ukraine in the field of application of fraudulent transactions the author emphasizes that there is no clear definition of a fraudulent transaction, its features, and the consequences of its conclusion. However, the absence of a regulatory definition of a fraudulent transaction in the current legislation of Ukraine causes conflicts in court decisions, as evidenced by the analysis of court practice, including that of the Supreme Court of Ukraine analysis of court practice, including that of the Supreme Court. This legislative gap should be regulated, since the legal regulation of fraudulent transactions in Ukraine plays an important role in the administration of justice and protection of participants whose interests are violated by such transactions. The author reviews of the key categories of this scientific article, including “legal regulation” “fraudulence”, ‘fraudulent transaction’. The author proposes to define a fraudulent transaction as to understand the action of a debtor or a party to a legal relationship which exists at the time of or has a high probability of becoming a party to a legal relationship, which can be expressed by both active and passive legal behavior aimed at avoidance of undesirable consequences for the debtor or a person (probable party to the legal relationship) Consequences aimed at avoiding civil liability, non-occurrence of undesirable civil status, or obtaining a benefit in an unfair manner. The author concludes that it is necessary to improve the legal regulation of a fraudulent transaction in Ukraine in the context of defining its essence, features essential terms of the contract, and legal consequences of its application.Актуальність питання, що досліджується у статті, зумовлена стрімким розвитком суспільних відносин, що призводить до появи нових видів правочинів, їх формалізації та регламентації. Правочин є базовою категорією для регулювання цивільних правовідносин, у тому числі такого виду правочину, як фраудиторний правочин. Комплексне дослідження інституту фраудиторного правочину в Україні стане вагомим підґрунтям для подальшого вдосконалення чинного не лише цивільного, а й адміністративного законодавства, а також дозволить уніфікувати судову практику застосування законодавства про фраудиторні правочини. У процесі дослідження використано такі методи наукового пізнання, як системно-структурний, порівняльний і метод аналізу. На основі аналізу чинного законодавства України у сфері застосування фраудиторних правочинів наголошено на відсутності чіткого визначення фраудиторного правочину, його ознак і наслідків укладення. Разом із тим відсутність нормативного визначення фраудиторного правочину в чинному законодавстві України спричиняє колізії в судових рішеннях, про що свідчить аналіз судової практики, зокрема Верховного Суду України. Ця законодавча прогалина має бути врегульована, оскільки правове регулювання фраудиторних правочинів в Україні відіграє важливу роль у здійсненні правосуддя та захисті інтересів учасників таких правочинів. Здійснено огляд ключових категорій цієї наукової статті, зокрема «правове регулювання», «фраудиторність», «фраудиторний правочин». Запропоновано під фраудиторним правочином розуміти дію боржника або учасника правовідносин, який існує на момент виникнення або має високу ймовірність стати учасником правовідносин, що може бути виражена як активною, так і пасивною правомірною поведінкою, спрямованою на уникнення небажаних для боржника або особи (ймовірного учасника правовідносин) наслідків, спрямованих на уникнення цивільно-правової відповідальності, ненастання небажаного цивільно-правового статусу або отримання вигоди в недобросовісний спосіб. Зроблено висновок про необхідність удосконалення правового регулювання фраудиторного правочину в Україні в контексті визначення його сутності, особливостей істотних умов договору та правових наслідків його застосування
Урядові постанови та їх вплив на розподіл земель і компенсацію
No full textLand tenure inequality in Indonesia remains a fundamental challenge to achieving social justice, as mandated by the 1945 Constitution. Government Regulation No. 224/1961 on the Implementation of Land Division and Compensation serves as a critical legal framework to advance agrarian reform through land redistribution to underprivileged communities. This study evaluates the effectiveness of this regulation by examining its implementation in Srimulyo Village, Dampit District, Malang Regency, using a socio-legal approach. The analysis integrates normative and empirical perspectives to explore policy performance. The implementation of land redistribution faces significant challenges, including discrepancies in inventory data, weak inter-agency coordination, and low community participation. Ownership conflicts due to inaccurate data and weak documentation systems also exacerbate the situation on the ground. The study has found that land redistribution does not often reach the target groups most in need, and the lack of adequate monitoring mechanisms has led to suboptimal implementation of the program. The findings show that despite the progress made in legalising land rights, there are still significant challenges. These include discrepancies in land inventory data, inadequate coordination among implementing agencies, and limited community engagement. The study concludes that strengthening inter-agency coordination, digitizing land information systems, and enhancing accessibility through capital, training, and infrastructure support are essential to improving policy outcomes. Strategic recommendations are provided to ensure the sustainability of agrarian reform and enhance the welfare of beneficiary communities. With an integrated approach that focuses on community empowerment, land redistribution can be an effective instrument in reducing land tenure inequality and supporting the achievement of social justice sustainably. This research contributes to identifying actionable solutions for addressing the persistent issues in land redistribution efforts in Indonesia.Нерівність у землеволодінні в Індонезії залишається фундаментальною проблемою на шляху до досягнення соціальної справедливості, що передбачено Конституцією 1945 року. Урядова постанова № 224/1961 про здійснення земельного поділу та компенсації є важливою правовою основою для просування аграрної реформи шляхом перерозподілу землі на користь малозабезпечених верств населення. У дослідженні оцінено ефективність цієї постанови на прикладі її реалізації в селі Срімуліо, район Дампіт, регентство Маланг, використовуючи соціально-правовий підхід. Аналіз поєднує нормативну та емпіричну перспективи для вивчення ефективності політики. Здійснення перерозподілу земель стикається зі значними проблемами, включаючи розбіжності в даних інвентаризації, слабку міжвідомчу координацію та низьку участь громадськості. Конфлікти власності через неточні дані та слабкі системи документації також загострюють ситуацію на місцях. Перерозподіл земель часто не досягає цільових груп, які найбільше цього потребують, а відсутність належних механізмів моніторингу призводить до неоптимальної реалізації програми. Результати дослідження показують, що, незважаючи на прогрес, досягнутий у легалізації прав на землю, залишаються значні проблеми. До них належать розбіжності в даних інвентаризації земель, недостатня координація між виконавчими органами та обмежене залучення громадськості. Зроблено висновок, що посилення міжвідомчої координації, оцифрування земельних інформаційних систем та покращення доступу до них за допомогою капіталу, навчання та інфраструктурної підтримки є важливими для покращення результатів політики. Надано стратегічні рекомендації для забезпечення сталості аграрної реформи та підвищення добробуту громад-бенефіціарів. За умови комплексного підходу, спрямованого на розширення прав і можливостей громад, перерозподіл земель може стати ефективним інструментом зменшення нерівності у землеволодінні та сприяти досягненню соціальної справедливості на сталому рівні. Це дослідження сприяє визначенню дієвих рішень для вирішення постійних проблем, пов’язаних із перерозподілом земель в Індонезії
Дефініція цінності держави в ракурсі функціональної квінтесенції
Get PDFThe article examines the issue of the quintessence of the State\u27s axiology in terms of functional definition. For the purpose of the study, the scientific issue is divided into components which are the substantive elements of the scientific problem. First of all, the issue of the essence of the State as a legal phenomenon is revealed, which is the main basis for the emergence of the scientific problem. The relevant views of scholars on the definition of the State are also considered. It has been concluded that the State is a sovereign, political and territorial organisation of society, on the territory of which there are authorities, legal system and taxation system, as well as other additional elements. The author further provides the features inherent in the State which constitute its ontology.
Based on a comprehensive analysis of the essence of the concept of “state”, the article presents some theories of the origin of the state which reflect the purpose of its emergence and existence. The most common theories of the origin of the State include: patriarchal, contractual, violence, organic, and psychological. After analysing some of the theories, the author concludes that the purpose of the State’s emergence and existence is to unite society, resolve disputes and develop it.
The quintessence and diversity of the functions of the State are analysed. As a result, it has been concluded that the functions of the State are a set of activities and processes whose impact is directed at society. Differentiation of functions also has different manifestations. Some scholars distinguish between basic and additional functions, some – internal and external. Internal functions include, for example, regulatory, defence, etc., while external functions include diplomatic and economic (in the context of foreign activities). Based on the analysis of the functions of the State which reflect the directions of its influence on society and which are regulatory in nature (and the very essence of the State is organisational in nature), the article concludes that the axiology of the State in terms of the functional definition is to organise society with the help of its inherent properties and to regulate social relations on the basis of its existing functions with a view to social development.The article examines the issue of the quintessence of the State\u27s axiology in terms of functional definition. For the purpose of the study, the scientific issue is divided into components which are the substantive elements of the scientific problem. First of all, the issue of the essence of the State as a legal phenomenon is revealed, which is the main basis for the emergence of the scientific problem. The relevant views of scholars on the definition of the State are also considered. It has been concluded that the State is a sovereign, political and territorial organisation of society, on the territory of which there are authorities, legal system and taxation system, as well as other additional elements. The author further provides the features inherent in the State which constitute its ontology.
Based on a comprehensive analysis of the essence of the concept of “state”, the article presents some theories of the origin of the state which reflect the purpose of its emergence and existence. The most common theories of the origin of the State include: patriarchal, contractual, violence, organic, and psychological. After analysing some of the theories, the author concludes that the purpose of the State’s emergence and existence is to unite society, resolve disputes and develop it.
The quintessence and diversity of the functions of the State are analysed. As a result, it has been concluded that the functions of the State are a set of activities and processes whose impact is directed at society. Differentiation of functions also has different manifestations. Some scholars distinguish between basic and additional functions, some – internal and external. Internal functions include, for example, regulatory, defence, etc., while external functions include diplomatic and economic (in the context of foreign activities). Based on the analysis of the functions of the State which reflect the directions of its influence on society and which are regulatory in nature (and the very essence of the State is organisational in nature), the article concludes that the axiology of the State in terms of the functional definition is to organise society with the help of its inherent properties and to regulate social relations on the basis of its existing functions with a view to social development.У статті досліджено питання квінтесенції аксіології держави в ракурсі функціональної дефініції. Для проведення дослідження окреслено складові, які є змістовними елементами наукової проблематики. Передусім розкрито питання сутності держави як юридичного явища, яке є основним підґрунтям виникнення наукової проблеми. Розглянуто відповідні погляди вчених щодо дефініції держави. Зроблено висновок, що держава – це суверенна, політико-територіальна організація суспільства, на території якої існують органи влади, правова система та система оподаткування, а також інші елементи. Також наведено ознаки, які притаманні державі і становлять її онтологію.
На основі комплексного аналізу сутності поняття «держава» наведено деякі теорії походження держави, що відображають мету її виникнення та існування. До найбільш поширених з них можна віднести: патріархальну, договірну, теорію насильства, органічну, психологічну. На основі аналізу деяких з теорій зроблено висновок, що метою, яка зумовлює виникнення та існування держави, є об’єднання суспільства, його розвиток та вирішення спірних питань.
Проаналізовано квінтесенцію та різноманітність видів функцій держави. Зроблено висновок, що функції держави – це сукупність напрямів діяльності, процесів, які впливають на суспільство. Диференціація функцій також має різний прояв. Одні вчені виокремлюють основні та додаткові, інші – внутрішні та зовнішні. До внутрішніх належать, наприклад, регулятивна, оборонна тощо, до зовнішніх – дипломатична, економічна (у контексті зовнішньої діяльності). На основі аналізу функцій держави, які відображають напрями її впливу на суспільство, що мають регулятивний характер (а сама сутність держави має організаційний характер), зроблено висновок, що аксіологія держави в ракурсі функціональної дефініції полягає в організації суспільства за допомогою притаманних їй властивостей та регулюванні суспільних відносин на підставі наявних функцій з метою суспільного розвитку
Деякі аспекти зловживання правом у цивільному та господарському судочинстві
Get PDFThe article is devoted to the analysis of abuse of procedural rights in civil and economic proceedings. The views and approaches to the problem of abuse of rights available in the legal literature are considered.
Based on the review of scientific literature, the conclusion has been made that there are two general theoretical constructs for understanding the concept of “abuse of procedural rights” within the framework of two approaches. The first approach involves the definition of abuse of procedural rights as misuse of procedural rights, and the second approach – as a type of procedural offence. The article analyses the national legislation on the subject matter of the study.
It is argued that the abuse of procedural rights is a certain situation which participants to court proceedings find themselves in, whose rights are violated and are directly related to the rights of the person who abuses them. The exercise of procedural rights is carried out by one party to the dispute within certain limits, as long as it does not contradict the interests of the other party. Violation of these limits leads to the emergence and existence of such a legal phenomenon as abuse of rights.
It is established that abuse of procedural rights means that one of the parties to a dispute, which formally has certain rights, unlawfully exercises them, violating the extent and type of behaviour defined by the procedural law, while taking advantage of the fact that these rights cannot be objectively clearly defined by means of direct prohibitions. In other words, when exercising their rights, the parties to the dispute do not take into account all the actual circumstances and do not take into account the possible harm to each other’s interests.
Attention is drawn to the fact that the diversity of procedural rights in civil and commercial proceedings gives rise to a corresponding number of types of their abuse by the parties to a case. Due to the absence of a clear list in current legislation of the types of abuse of procedural rights and the existence of certain judicial practice in resolving this category of cases, it should be noted that there are various classifications by scholars.The article is devoted to the analysis of abuse of procedural rights in civil and economic proceedings. The views and approaches to the problem of abuse of rights available in the legal literature are considered.
Based on the review of scientific literature, the conclusion has been made that there are two general theoretical constructs for understanding the concept of “abuse of procedural rights” within the framework of two approaches. The first approach involves the definition of abuse of procedural rights as misuse of procedural rights, and the second approach – as a type of procedural offence. The article analyses the national legislation on the subject matter of the study.
It is argued that the abuse of procedural rights is a certain situation which participants to court proceedings find themselves in, whose rights are violated and are directly related to the rights of the person who abuses them. The exercise of procedural rights is carried out by one party to the dispute within certain limits, as long as it does not contradict the interests of the other party. Violation of these limits leads to the emergence and existence of such a legal phenomenon as abuse of rights.
It is established that abuse of procedural rights means that one of the parties to a dispute, which formally has certain rights, unlawfully exercises them, violating the extent and type of behaviour defined by the procedural law, while taking advantage of the fact that these rights cannot be objectively clearly defined by means of direct prohibitions. In other words, when exercising their rights, the parties to the dispute do not take into account all the actual circumstances and do not take into account the possible harm to each other’s interests.
Attention is drawn to the fact that the diversity of procedural rights in civil and commercial proceedings gives rise to a corresponding number of types of their abuse by the parties to a case. Due to the absence of a clear list in current legislation of the types of abuse of procedural rights and the existence of certain judicial practice in resolving this category of cases, it should be noted that there are various classifications by scholars.Статтю присвячено аналізу зловживань процесуальними правами в цивільному та господарському судочинстві. Розглянуто наявні в юридичній літературі погляди та підходи щодо проблематики зловживання правами.
На підставі огляду наукової літератури зроблено висновок про існування загальнотеоретичних конструкцій щодо розуміння поняття «зловживання процесуальними правами» в межах двох підходів. Перший підхід стосується визначення зловживання процесуальними правами як використання процесуальних прав не за призначенням, другий – як різновид процесуального правопорушення. Проаналізовано вітчизняне законодавство із проблематики дослідження.
Аргументовано, що зловживання процесуальними правами є певним становищем, до якого потрапляють учасники судового розгляду, права яких порушуються та безпосередньо пов’язані з правам особи, яка ними зловживає. Реалізація процесуальних прав здійснюються однією стороною спору до визначених меж, доки це не суперечить інтересам іншої сторони. Порушення цих меж веде до виникнення та існування такого правового явища, як зловживання правом.
Встановлено, що зловживання процесуальними правами полягає в тому, що одна зі сторін спору, якій формально належать певні права, неправомірно їх реалізує, порушуючи міру і вид поведінки, визначені процесуальним законом, користуючись при цьому тим, що зазначені права об’єктивно не можуть бути чітко окреслені за допомогою прямих заборон. Інакше кажучи, сторони спору при реалізації своїх прав не враховують усі фактичні обставини та не зважають на можливу шкоду для інтересів одна одної.
Звернено увагу на те, що різноманітність процесуальних прав у цивільному та господарському судочинстві породжує відповідну кількість видів зловживань ними з боку учасників справи. Внаслідок відсутності чіткого переліку в чинному законодавстві видів зловживань процесуальними правами, існування певної судової практики вирішення цієї категорії справ слід констатувати існування різних класифікації з боку науковців
Здійснення стабілізаційних заходів органами Національної поліції в контексті формування безпекового середовища на деокупованих та прифронтових територіях
No full textA comprehensive analysis of the bodies and units of the National Police of Ukraine activities in the de-occupied territories and in the territories close to the combat zone is carried out. It is emphasised that the exercise of police powers in such territories is characterised by very rapid dynamics due to the constant change of the operational situation, increased physical and psychological stress.
It is stressed that the concept of forming and further ensuring the stability and sustainability of the country’s unified security environment is fully implemented by the police not only in the areas where no hostilities are taking place, but also primarily where the state of ensuring the rights and freedoms of citizens requires special attention, i.e. in the de-occupied territories or in settlements close to the combat zone.
The author analyses the content and procedure for the implementation of the main stabilisation measures: provision of humanitarian services to the population (evacuation, delivery of humanitarian goods, escort of civilian transport, opening and maintenance of the points of invincibility, psychological support); identification of social and security problems in the de-occupied territories, as well as persons in need of assistance; humanitarian demining; exposure of collaborators and accomplices of the occupation regime; investigation of war crimes; searching for persons who went missing as a result of hostilities; identifying places of mass graves and illegal detention of citizens; ensuring the implementation of martial law measures; creating emergency response systems for emergencies and offences; ensuring public order and security, preventive activities, combating crimes and other offences.
The number of conceptual provisions on improving the regulatory and methodological support for the application of stabilisation measures by police personnel in the de-occupied territories of Ukraine has been formulated.A comprehensive analysis of the bodies and units of the National Police of Ukraine activities in the de-occupied territories and in the territories close to the combat zone is carried out. It is emphasised that the exercise of police powers in such territories is characterised by very rapid dynamics due to the constant change of the operational situation, increased physical and psychological stress.
It is stressed that the concept of forming and further ensuring the stability and sustainability of the country’s unified security environment is fully implemented by the police not only in the areas where no hostilities are taking place, but also primarily where the state of ensuring the rights and freedoms of citizens requires special attention, i.e. in the de-occupied territories or in settlements close to the combat zone.
The author analyses the content and procedure for the implementation of the main stabilisation measures: provision of humanitarian services to the population (evacuation, delivery of humanitarian goods, escort of civilian transport, opening and maintenance of the points of invincibility, psychological support); identification of social and security problems in the de-occupied territories, as well as persons in need of assistance; humanitarian demining; exposure of collaborators and accomplices of the occupation regime; investigation of war crimes; searching for persons who went missing as a result of hostilities; identifying places of mass graves and illegal detention of citizens; ensuring the implementation of martial law measures; creating emergency response systems for emergencies and offences; ensuring public order and security, preventive activities, combating crimes and other offences.
The number of conceptual provisions on improving the regulatory and methodological support for the application of stabilisation measures by police personnel in the de-occupied territories of Ukraine has been formulated.Проведено комплексний аналіз діяльності органів і підрозділів Національної поліції України на деокупованих територіях та на територіях, наближених до зони бойових дій. Наголошено, що виконання поліцейських повноважень на таких територіях характеризується дуже швидкою динамікою внаслідок постійної зміни оперативної обстановки, підвищеним фізичним і психологічним навантаженням.
Зазначено, що концепція формування та подальшого забезпечення стійкості і стабільності єдиного безпекового середовища країни повноцінно реалізується органами поліції не лише на територіях, де не ведуться бойові дії, а й насамперед там, де стан забезпечення прав і свобод громадян потребує особливої уваги, тобто на деокупованих територіях або в населених пунктах, наближених до зони бойових дій.
Проаналізовано зміст і порядок здійснення основних стабілізаційних заходів: надання гуманітарних послуг населенню (евакуація, доставка гуманітарних вантажів, супровід цивільного транспорту, відкриття та забезпечення роботи пунктів незламності, психологічна підтримка); виявлення соціальних і безпекових проблем на деокупованих територіях, а також осіб, що потребують допомоги; проведення гуманітарного розмінування; викриття колаборантів, посібників окупаційного режиму; розслідування воєнних злочинів; розшук осіб, що зникли безвісті внаслідок бойових дій; виявлення місць масових поховань та незаконного утримання громадян; забезпечення виконання заходів правового режиму воєнного стану; створення систем екстреного реагування на надзвичайні події та вчинені правопорушення; забезпечення публічного порядку та безпеки, превентивна діяльність, протидія злочинам та іншим правопорушенням.
Сформульовано низку концептуальних положень щодо вдосконалення нормативно-правового та методичного забезпечення застосування особовим складом поліції стабілізаційних заходів на деокупованих територіях України
Забезпечення організаційно-правових умов фінансування соціальної сфери України
Get PDFThe legal aspects of regulation of budgetary financing of social services have been analysed, and the main directions of improving the efficiency of the system of budgetary financing of social protection and social security of the population of Ukraine in modern conditions have been identified. Based on the analysis of scientific views, theoretical approaches to building a budget system in the context of social protection have been considered. The shortcomings of legal regulation of mechanisms for financing the provision of social protection services have been identified, and the main factors for improving the efficiency of budget financing and the inclusiveness of social protection have been described.
The main task of the State in the context of social protection of the population is to fully and timely fill the relevant budgets and to finance social protection measures within the limits established by the budget. It has been noted that today the State system of budgetary funds management for financing social benefits remains one of the main components of the general and comprehensive social protection system of Ukraine. However, the practice of organising the budget process in Ukraine in the current socio-political conditions is characterised by an imbalance in the state and regional programmes of economic and social development. The main factors of disruptions in the functioning of the system of financing the social protection sector in Ukraine have been considered. There is a gradual reduction in the share of expenditures on social protection and social security from 30 % to 15 % of the consolidated budget in 2016–2022, while social spending is actually growing in monetary terms. It has been determined that although the Budget Code of Ukraine regulates the financial independence of local budgets by assigning to them the relevant sources of budget revenues, the actual level of revenue formation does not allow them to properly fulfil their own powers in the field of social protection of the population.
It has been noted that in the context of decentralisation, amendments to the budget legislation should take into account the provision of real rights to pursue an independent socio-economic policy at the local level and at the same time ensure the effective exercise of their own and delegated powers. Provision of local and regional authorities with revenues sufficient to finance their powers should be done through decentralisation of budgetary funds, which will help to achieve a balance of regional and local budgets.The legal aspects of regulation of budgetary financing of social services have been analysed, and the main directions of improving the efficiency of the system of budgetary financing of social protection and social security of the population of Ukraine in modern conditions have been identified. Based on the analysis of scientific views, theoretical approaches to building a budget system in the context of social protection have been considered. The shortcomings of legal regulation of mechanisms for financing the provision of social protection services have been identified, and the main factors for improving the efficiency of budget financing and the inclusiveness of social protection have been described.
The main task of the State in the context of social protection of the population is to fully and timely fill the relevant budgets and to finance social protection measures within the limits established by the budget. It has been noted that today the State system of budgetary funds management for financing social benefits remains one of the main components of the general and comprehensive social protection system of Ukraine. However, the practice of organising the budget process in Ukraine in the current socio-political conditions is characterised by an imbalance in the state and regional programmes of economic and social development. The main factors of disruptions in the functioning of the system of financing the social protection sector in Ukraine have been considered. There is a gradual reduction in the share of expenditures on social protection and social security from 30 % to 15 % of the consolidated budget in 2016–2022, while social spending is actually growing in monetary terms. It has been determined that although the Budget Code of Ukraine regulates the financial independence of local budgets by assigning to them the relevant sources of budget revenues, the actual level of revenue formation does not allow them to properly fulfil their own powers in the field of social protection of the population.
It has been noted that in the context of decentralisation, amendments to the budget legislation should take into account the provision of real rights to pursue an independent socio-economic policy at the local level and at the same time ensure the effective exercise of their own and delegated powers. Provision of local and regional authorities with revenues sufficient to finance their powers should be done through decentralisation of budgetary funds, which will help to achieve a balance of regional and local budgets.Проведено аналіз правових аспектів регулювання бюджетного фінансування надання соціальних послуг і визначено основні напрями підвищення ефективності функціонування системи бюджетного фінансування соціального захисту та соціального забезпечення населення України в сучасних умовах. На основі аналізу наукових поглядів розглянуто теоретичні підходи до побудови бюджетної системи в контексті соціального захисту. Визначено недоліки правового регулювання механізмів фінансування надання послуг соціального захисту і надано характеристику основних факторів підвищення ефективності бюджетного фінансування та інклюзивності соціального захисту.
Основним завданням держави в контексті соціального захисту населення є повне та своєчасне наповнення відповідних бюджетів і фінансування у межах, встановлених бюджетом, заходів соціального захисту населення. Наголошено, що сьогодні державна система управління бюджетними коштами на фінансування соціальних виплат залишається однією з основних складових загальної та комплексної системи соціального захисту України. Проте практика організації бюджетного процесу в Україні в сучасних соціально-політичних умовах характеризується розбалансованістю державних і регіональних програм економічного та соціального розвитку. Розглянуто основні чинники порушень у функціонуванні системи фінансування сфери соціального захисту в Україні. Відмічено поступове скорочення частки витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення протягом 2016–2022 років з 30 до 15 % у зведеному бюджеті при фактичному зростанні витрат на соціальну сферу у грошовому виразі. Визначено, що хоча Бюджетним кодексом України регламентовано фінансову самостійність місцевих бюджетів, закріплення за ними відповідних джерел доходів бюджету, фактичний рівень формування дохідної частини не дозволяє виконувати належним чином власні повноваження у сфері соціального захисту населення.
Наголошено, що в контексті децентралізації зміни до бюджетного законодавства повинні враховувати забезпечення реальних прав проводити самостійну соціально-економічну політику на місцевому рівні та водночас забезпечувати ефективне виконання власних і делегованих повноважень. Наділення місцевих і регіональних органів влади доходами, достатніми для фінансування покладених повноважень, має відбуватися за рахунок децентралізації бюджетних коштів, що сприятиме досягненню збалансованості регіональних і місцевих бюджетів
Механізми та процеси перехідного правосуддя: міжнародний досвід для відновлення суверенітету і національної безпеки України
Get PDFThe mechanisms and processes used in post-conflict countries that contributed to the restoration and ensuring of sustainable peace after the end of armed conflict or active hostilities are analysed. Among the elements of transitional justice, the author identifies those whose implementation is appropriate and possible before the end of the active phase of the conflict in Ukraine: bringing to individual responsibility, recording, documenting and collecting evidence of crimes allegedly committed on the territory of Ukraine (including war crimes, crimes against humanity, genocide and the crime of aggression), cooperation with the International Criminal Court on international crimes, determining the procedure for bringing the top military and political leadership of the russian federation to justice (tribunal); establishing the circumstances of the conflict and recording them, which is especially important in the context of information and psychological operations and other methods of hybrid warfare used by the Russian Federation. With regard to reparations and guarantees of non-recurrence of the conflict, it is already advisable to discuss both issues, develop strategies for compensating Ukraine for losses and act during and after the de-occupation of the territories.
It has been also noted that the issue of exemption from liability and punishment may be raised during negotiations on the terms of ending the conflict, as well as the issue of mitigation of punishment in case of guilt and cooperation in establishing the truth. In this aspect, the experience of Colombia has been analysed with a reservation regarding the individualisation of the concept of transitional justice, taking into account specific circumstances. In particular, it has been determined that for Ukraine, the experience of transitional justice in Colombia can be taken into account when addressing a number of issues of amnesty, organisation of work of truth commissions and others, with an understanding of the different nature of the conflict in Colombia, which is purely internal (non-international armed conflict).The mechanisms and processes used in post-conflict countries that contributed to the restoration and ensuring of sustainable peace after the end of armed conflict or active hostilities are analysed. Among the elements of transitional justice, the author identifies those whose implementation is appropriate and possible before the end of the active phase of the conflict in Ukraine: bringing to individual responsibility, recording, documenting and collecting evidence of crimes allegedly committed on the territory of Ukraine (including war crimes, crimes against humanity, genocide and the crime of aggression), cooperation with the International Criminal Court on international crimes, determining the procedure for bringing the top military and political leadership of the russian federation to justice (tribunal); establishing the circumstances of the conflict and recording them, which is especially important in the context of information and psychological operations and other methods of hybrid warfare used by the Russian Federation. With regard to reparations and guarantees of non-recurrence of the conflict, it is already advisable to discuss both issues, develop strategies for compensating Ukraine for losses and act during and after the de-occupation of the territories.
It has been also noted that the issue of exemption from liability and punishment may be raised during negotiations on the terms of ending the conflict, as well as the issue of mitigation of punishment in case of guilt and cooperation in establishing the truth. In this aspect, the experience of Colombia has been analysed with a reservation regarding the individualisation of the concept of transitional justice, taking into account specific circumstances. In particular, it has been determined that for Ukraine, the experience of transitional justice in Colombia can be taken into account when addressing a number of issues of amnesty, organisation of work of truth commissions and others, with an understanding of the different nature of the conflict in Colombia, which is purely internal (non-international armed conflict).Проаналізовано застосовані у країнах постконфліктного періоду механізми та процеси, які сприяли відновленню і забезпеченню в них сталого миру після завершення збройного конфлікту або активних бойових дій. Серед елементів перехідного правосуддя виокремлено ті, реалізація яких доцільна і можлива до завершення активної фази конфлікту в Україні: притягнення до індивідуальної відповідальності, фіксація, документування та збір доказів щодо ймовірно вчинених на території України злочинів (враховуючи воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид і злочин агресії), взаємодія з Міжнародним кримінальних судом щодо міжнародних злочинів, визначення порядку притягнення вищого військово-політичного керівництва російської федерації до відповідальності (трибунал); встановлення обставин конфлікту та їх фіксація, що особливо актуально в умовах інформаційно-психологічних операцій та інших методів гібридної війни, що застосовує російська федерація. Щодо репарацій і гарантій неповторення конфлікту, то вже зараз обидва питання доцільно обговорювати, напрацьовувати стратегії відшкодування збитків Україні та діяти під час і після деокупації територій.
При цьому окремо зауважено, що питання звільнення від відповідальності та покарання можуть бути порушені вже під час переговорів щодо умов завершення конфлікту, як і питання пом’якшення покарання в разі усвідомлення злочинцями своєї вини та співпраці в питаннях встановлення істини. У цьому аспекті проаналізовано досвід Колумбії із застереженням щодо індивідуалізації концепції перехідного правосуддя з урахуванням конкретних обставин. Зокрема, визначено, що для України досвід перехідного правосуддя в Колумбії може бути врахований при вирішенні низки питань амністії, організації роботи комісій зі встановлення істини та інших, з розумінням іншого характеру конфлікту в Колумбії, що має суто внутрішній характер (неміжнародний збройних конфлікт)
Проблеми формування та реалізації методики розслідування вбивств, пов’язаних із домашнім насильством
Get PDFThe theoretical foundations for building a separate forensic methodology for investigating homicides committed in connection with domestic violence have been developed. A scientific justification for the differentiation of the relevant type of homicide in the system of forensic classification of criminal offences related to domestic violence has been proposed. Certain elements of the methodology for investigating this type of homicide and their specificity in the context of developing forensic recommendations have been identified. Characteristics of the practical implementation of the methodology for investigating homicides committed in connection with domestic violence have been provided. A systematic analysis of the elements of the mechanism of domestic homicide and domestic violence, the activities of law enforcement agencies to prevent, detect and investigate this type of homicide, as well as scientific recommendations concerning the methodological and forensic support of pre-trial investigation in criminal proceedings on homicide has been carried out. Legislation regulating social relations in the field of domestic violence prevention, as well as judicial and investigative practice in criminal proceedings on homicide related to domestic violence have been studied. On this basis, it has been determined that homicide committed in connection with domestic violence is a type of domestic (household) homicide, the investigation process of which is characterised by specific features which necessitate the formation of a corresponding separate subspecies forensic methodology. The main distinguishing feature of this homicide group is predicate domestic violence, i.e. violence that systematically occurs in the family before the actual event of the homicide. An important reason for differentiating the methodology of investigating such homicides is the forensic classification of domestic violence as a separate phenomenon and criminal offences related to it. These classifications also make it possible to detail individual elements of the methodology for investigating the category of homicide under study, including typical investigative situations, versions, tactical tasks of the investigation, algorithms of investigator\u27s actions and tactical operations. A specific aspect of the formation and practical implementation of the methodology for investigating homicides committed in connection with domestic violence is to take into account the peculiarities of the behaviour and psychology of the offender, the victim and, in some cases, witnesses of domestic violence when choosing means of evidence (investigative actions) and tactics for their conduct. This significantly affects the specification of typical investigative situations of the initial and subsequent stages of the investigation, as well as determines the specific tactics of certain procedural actions, including inspection of the scene, interrogation, involvement of experts, etc.Разработаны теоретические основы построения отдельной криминалистической методики расследования убийств, совершенных в связи с домашним насилием. Предложено научное обоснование дифференциации соответствующей разновидности убийств в системе криминалистической классификации уголовных правонарушений, связанных с домашним насилием. Определены отдельные элементы методики расследования этого вида убийств и их специфика в контексте разработки криминалистических рекомендаций. Дана характеристика особенностей практической реализации методики расследования убийств, связанных с домашним насилием. Определено, что убийство, совершенное в связи с домашним насилием, является разновидностью домашнего (бытового) убийства, процесс расследования которого характеризуется специфическими чертами, обусловливающими необходимость формирования отдельной подвидовой криминалистической методики.Розроблено теоретичні засади побудови окремої криміналістичної методики розслідування вбивств, учинених у зв’язку з домашнім насильством. Запропоновано наукове обґрунтування диференціації відповідного різновиду вбивств у системі криміналістичної класифікації кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством. Визначено окремі елементи методики розслідування цього виду вбивств та їх специфіку в контексті розроблення криміналістичних рекомендацій. Надано характеристику особливостей практичної реалізації методики розслідування вбивств, пов’язаних із домашнім насильством. Визначено, що вбивство, вчинене у зв’язку з домашнім насильством, є різновидом домашнього (побутового) вбивства, процес розслідування якого характеризується специфічними рисами, що зумовлюють потребу формування відповідної окремої підвидової криміналістичної методики