Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Збройна агресія російської федерації проти України як загроза системі колективної безпеки
Get PDFThe Russian Federation’s unprovoked and unjustified war against Ukraine has changed the entire security environment, which will have long-term threatening consequences for the entire collective security system. The issue of forming an effective system of collective security is relevant not only for the international community, which is explained by its absolute importance in maintaining international law and order, but also for Ukraine in order to restore its state sovereignty and territorial integrity in countering Russian armed aggression. The purpose of the article is to clarify the essence of the collective security system, to analyze the activities of the most influential international security organizations (UN, NATO and OSCE) since the outbreak of the Russian-Ukrainian war and to assess their ability to end this war, to formulate problematic issues regarding the functioning of the existing collective security system, and to argue for the need to build a new collective security system with a definition of Ukraine\u27s role and place in it.
The conclusion of the study is that the modern system of collective security should be understood as a state of international relations that excludes violation of the general peace, threats to the security of states and peoples, and counteraction to acts of aggression, implemented by joint efforts of participating states at the global or regional levels.
The collective security system is usually implemented through the activities of the UN, NATO and the OSCE in maintaining international law and order. However, in the context of numerous conflicts, including the Russian-Ukrainian war, there are more and more complaints about the activities of the UN, in particular the UN Security Council as the main body responsible for maintaining international peace and security. At the same time, the role of the UN should not be minimized, as the documents adopted by it are important for improving the collective security system and the international mechanism for bringing the aggressor state to justice. Despite the significant resistance of the Russian Federation, the UN, NATO and the OSCE strongly condemn Russia’s aggressive war against Ukraine and continue to provide our country with comprehensive support.Раскрыты главные институциональные проблемы системы коллективной безопасности в условиях вооруженной агрессии российской федерации против Украины. Определено приоритетное значение вопроса обеспечения коллективной безопасности ввиду агрессивной внешней политики россии. Система коллективной безопасности рассматривается как главный критерий существования и развития дружеских отношений между государствами и поддержания международного правопорядка. В связи с выработкой новейших подходов и направлений развития стратегий международных организаций, составляющих систему коллективной безопасности, дается анализ деятельности Организации Объединенных Наций, Организации Североатлантического договора и Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе как реакции международного сообщества на вооруженное вторжение российской федерации в Украину. Аргументировано предлагается переосмыслить парадигму обеспечения коллективной безопасности. Обозначена роль Украины в построении новой системы коллективной безопасности.Розкрито основні інституціональні проблеми системи колективної безпеки в умовах збройної агресії російської федерації проти України. Визначено пріоритетне значення питання забезпечення колективної безпеки, зважаючи на агресивну зовнішню політику росії. Система колективної безпеки обґрунтовано розглядається як головний критерій існування та розвитку дружніх відносин між державами та підтримання міжнародного правопорядку. У зв’язку з виробленням нових підходів і напрямів розвитку стратегій міжнародних організацій, які складають систему колективної безпеки, надано аналіз діяльності Організації Об’єднаних Націй, Організації Північноатлантичного договору і Організації з безпеки і співробітництва в Європі як реакції міжнародної спільноти на збройне вторгнення російської федерації в Україну. Аргументовано запропоновано переосмислити парадигму забезпечення колективної безпеки. Окреслено роль України у побудові нової системи колективної безпеки
Злочини проти людяності в контексті збройного конфлікту в Україні: визначення, проблеми розмежування із суміжними складами злочинів
No full textThe article is devoted to the characteristics of crimes against humanity as a category of international criminal law and in the context of the armed conflict in Ukraine. It has been stated that corpus delicti of crimes against humanity reveal many features which have a common meaning with the features of war crimes, and this creates difficulties in legal application. A table of the norms relevance and their drafts on crimes against humanity and war crimes under the Rome Statute of the ICC and the draft UN Convention on the Prevention and Punishment of Crimes against Humanity has been compiled. The criteria for distinction between these corpus delicti has been proposed. It has been established that the Criminal Code of Ukraine does not contain special corpus delicti of crimes against humanity. The conceptual direction of national criminal legislation improvement has been determined.Статья посвящена характеристике преступлений против человечности как категории международного уголовного права и в контексте вооруженного конфликта в Украине. Констатировано, что составы преступлений против человечности выявляют немало признаков, имеющих общее содержание с признаками составов военных преступлений, что создает трудности в правоприменении. Сформирована таблица релевантности норм и их проектов о преступлениях против человечности и военных преступлениях по Римскому уставу МУС и проекту Конвенции ООН о предотвращении преступлений против человечности и наказании за их совершение. Предложены критерии для разграничения указанных составов преступлений. Установлено, что УК Украины не содержит специальных составов преступлений против человечности. Определено концептуальное направление усовершенствования отечественного уголовного законодательства.Статтю присвячено характеристиці злочинів проти людяності як категорії міжнародного кримінального права та в контексті збройного конфлікту в Україні. Метою статті є формулювання пропозицій щодо критеріїв розмежування злочинів проти людяності та воєнних злочинів у міжнародно-правовому форматі та здійснення теоретико-модельної проєкції на правову систему України в контексті збройного конфлікту.
Здійснено аналіз положень статутів Нюрнберзького військового трибуналу для суду та покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі, Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу, Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії, Міжнародного кримінального трибуналі по Руанді, Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, Європейської конвенції про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів, а також Римського статуту Міжнародного кримінального суду, проєкту Конвенції ООН про запобігання та покарання злочинів проти людяності, якими визначаються ознаки та перелік злочинів проти людяності.
Сформовано інтегративне бачення їх змісту та ключових ознак. Доведено, що міжнародні кримінально-правові норми «злочини проти людяності» та «геноцид» конкурують як загальні та спеціальні
Констатовано, що склади злочинів проти людяності виявляють чимало ознак, які мають спільний зміст з ознаками складів воєнних злочинів, що створює труднощі у правозастосуванні. Розроблено таблицю релевантності норм і їх проєктів про злочини проти людяності та воєнні злочини за Римським статутом МКС та проєктом Конвенції ООН про запобігання злочинам проти людяності та покарання за їх вчинення. Запропоновано критерії для розмежування вказаних складів злочинів на основі відмінностей у їх суб’єктному складі та контекстуальних елементах. Встановлено, що КК України не містить спеціальних складів злочинів проти людяності, чим виявляє абсолютну дезадаптивність щодо запитів синхронізації національної та міжнародної кримінальної юстиції у справі протидії злочинам, пов’язаним з агресією рф проти України. Визначено концептуальний напрям удосконалення вітчизняного кримінального законодавства
Сутність обов’язку спадкоємців відшкодувати витрати на поховання спадкодавця та особливості його виконання
Get PDFThe article is aimed at clarifying the essence of the heirs\u27 obligation to reimburse the funeral expenses of the testator and the specifics of its fulfilment. It has been noted that the specified obligation is not an element of the inheritance, and therefore the provisions of Articles 1281 and 1282 of the Civil Code of Ukraine, that define the claims of the testator\u27s creditor against the heirs and the obligation of the heirs to satisfy the creditor\u27s claims, are not applied in its fulfilment. It has been concluded that payment for the funeral of the testator gives rise to a non-contractual binding legal relationship in which the creditor is the person who incurred the relevant expenses, and the debtor is the heir, provided that he or she accepts the inheritance. Such an obligation arises only if the creditor has paid his or her own funds for the funeral of the deceased and if these costs are reasonable. Payment of funeral expenses by one of the heirs is not a ground for increasing the size of the inheritance share of that heir. They can only raise the issue of partial reimbursement of the expenses.
It has been noted that the amount of reimbursement to cover the funeral expenses of the testator depends on the legal status of the creditor. If the costs were incurred by a person who is not one of the heirs, including the executor of the will, the funds paid are reimbursed to him or her in full. Heirs, on the other hand, bear these costs in the amount equal to their share in the inheritance. In addition, the heirs must reimburse the funeral expenses of the testator, regardless of the share value of the inherited property. The legislation contains an evaluative category of “reasonable expenses”, which is determined by two criteria: the amount and the necessity of the expenses. The costs for a funeral reception held after the burial should be attributed to the burial costs, the obligation to reimburse which is imposed on the heirs under Article 1232 of the Civil Code of Ukraine.
An obligation relationship arises only if the creditor has paid his or her own funds for the funeral of the person who died. In this regard, a person is not entitled to reimbursement for the state financial assistance received for the funeral, as well as for the funds spent on the funeral, which are due to the testator.
It has been emphasised that there is a need to improve the procedure for issuing a notary\u27s permission to receive a part of the testator\u27s deposit in a bank (financial institution), primarily for reimbursement of the expenses incurred by a person for the testator\u27s burial.Статья посвящена выяснению сущности обязанности наследников возместить расходы по захоронению наследодателя и особенностям ее выполнения. Отмечено, что указанная обязанность не является элементом состава наследства. Обоснован вывод, что осуществление оплаты на погребение наследодателя порождает недоговорное обязательственное правоотношение, в котором кредитором выступает лицо, понесшее соответствующие расходы, а должником – наследник при условии принятия им наследства. Такое обязательство возникает только при условии, если кредитор уплатил собственные средства на погребение умершего и эти расходы были разумными. Отмечено, что размер возмещения расходов по захоронению наследодателя зависит от правового статуса кредитора. Если расходы понесло лицо, не являющееся наследником, уплаченные средства возмещаются ему в полном объеме. Наследники же несут эти расходы в размере, пропорциональном их доле по наследству. Кроме того, наследники должны возместить расходы по захоронению наследодателя независимо от стоимости унаследованной ими доли.Статтю присвячено з’ясуванню сутності обов’язку спадкоємців відшкодувати витрати на поховання спадкодавця та особливостям його виконання. Наголошено, що зазначений обов’язок не є елементом складу спадщини. Обґрунтовано висновок, що здійснення оплати на поховання спадкодавця породжує недоговірне зобов’язальне правовідношення, в якому кредитором виступає особа, котра понесла відповідні витрати, а боржником – спадкоємець за умови прийняття ним спадщини. Таке зобов’язання виникає лише за умови, якщо кредитор сплатив власні кошти на поховання померлого та ці витрати були розумними. Зазначено, що розмір відшкодування витрат на поховання спадкодавця залежить від правового статусу кредитора. Якщо витрати понесла особа, яка не є спадкоємцем, сплачені кошти відшкодовуються їй у повному обсязі. Спадкоємці ж несуть ці витрати в розмірі, пропорційному їхній частці у спадщині. Крім того, спадкоємці мають відшкодувати витрати на поховання спадкодавця незалежно від вартості успадкованої ними частки
Захист персональних даних працівника
Get PDFThe article draws attention to the fact that today, in the conditions of a developed information environment, the wide spread and use of various information technologies and systems, the maintenance of automated databases, on the one hand, significantly simplifies the provision and use of information, on the other hand, the risk of illegal interference in personal data increases and family life of a person and misuse of his personal data.
The entry into employment is preceded by the work of the employer’s personnel service on personnel selection, within which personal information is received from job applicants. The personnel service is also responsible for the collection, processing, storage and use of data about employees. Today, the use of various telecommunication systems and automated databases in this process increases the risks of disclosure of the employee’s personal information, which may cause him material or moral harm. So, modernity presents authorized state bodies and employers with the task of ensuring reliable protection of personal data of employees.
The article examines the views of scientists regarding the categories “human rights protection” and “employee personal data”. Problematic aspects of the Code of Labor Laws of Ukraine, the Law of Ukraine “On Protection of Personal Data” and the draft Law of Ukraine “On Labor” regarding the completeness of legal regulations on the protection of personal data of employees are outlined.
An author\u27s definition of the terms “employee personal data” and “employee personal data protection” is proposed. Personal data of an employee is any information related to a specific natural person working on the basis of an employment contract, provided to the employer or collected by him in accordance with the law. The protection of personal data of an employee is the use of opportunities (tools) provided by law for the prevention of offenses in the field of collection, storage, use, destruction, dissemination of information related to a specific natural person working on the basis of an employment contract, termination of the specified offenses and renewal of violated rights in this area.
Proposals for improving national legislation in the field of protection of personal data of employees are provided. In particular, it is proposed to supplement the Code of Labor Laws of Ukraine and the draft Law of Ukraine “On Labor” with a separate article “Protection of employee’s personal data”, which provides for the definition of the terms “employee’s personal data” and “employee’s personal data protection”; establish a list of information that is the employee’s personal data; establish the employer\u27s obligation to protect the employee\u27s personal data; establish disciplinary and material liability for employees performing work related to personal data processing for violation of personal data protection legislation, as well as material liability for employers for violation of personal data protection legislation.The article draws attention to the fact that today, in the conditions of a developed information environment, the wide spread and use of various information technologies and systems, the maintenance of automated databases, on the one hand, significantly simplifies the provision and use of information, on the other hand, the risk of illegal interference in personal data increases and family life of a person and misuse of his personal data.
The entry into employment is preceded by the work of the employer’s personnel service on personnel selection, within which personal information is received from job applicants. The personnel service is also responsible for the collection, processing, storage and use of data about employees. Today, the use of various telecommunication systems and automated databases in this process increases the risks of disclosure of the employee’s personal information, which may cause him material or moral harm. So, modernity presents authorized state bodies and employers with the task of ensuring reliable protection of personal data of employees.
The article examines the views of scientists regarding the categories “human rights protection” and “employee personal data”. Problematic aspects of the Code of Labor Laws of Ukraine, the Law of Ukraine “On Protection of Personal Data” and the draft Law of Ukraine “On Labor” regarding the completeness of legal regulations on the protection of personal data of employees are outlined.
An author\u27s definition of the terms “employee personal data” and “employee personal data protection” is proposed. Personal data of an employee is any information related to a specific natural person working on the basis of an employment contract, provided to the employer or collected by him in accordance with the law. The protection of personal data of an employee is the use of opportunities (tools) provided by law for the prevention of offenses in the field of collection, storage, use, destruction, dissemination of information related to a specific natural person working on the basis of an employment contract, termination of the specified offenses and renewal of violated rights in this area.
Proposals for improving national legislation in the field of protection of personal data of employees are provided. In particular, it is proposed to supplement the Code of Labor Laws of Ukraine and the draft Law of Ukraine “On Labor” with a separate article “Protection of employee’s personal data”, which provides for the definition of the terms “employee’s personal data” and “employee’s personal data protection”; establish a list of information that is the employee’s personal data; establish the employer\u27s obligation to protect the employee\u27s personal data; establish disciplinary and material liability for employees performing work related to personal data processing for violation of personal data protection legislation, as well as material liability for employers for violation of personal data protection legislation.Звернено увагу на те, що сьогодні в умовах розвиненого інформаційного середовища, широкого поширення та використання різноманітних інформаційних технологій і систем, ведення автоматизованих баз даних, з одного боку, значно спрощується надання та використання інформації, а з іншого – зростає ризик незаконного втручання в особисте та сімейне життя людини та неправомірного використання її персональних даних.
Робота кадрової служби роботодавця з відбору персоналу передбачає отримання персональної інформації від претендентів на посаду. Кадрова служба також відповідає за збір, обробку, зберігання та використання даних про працівників. Сьогодні застосування в цьому процесі різноманітних телекомунікаційних систем та автоматизованих баз даних підвищує ризики розголошення персональної інформації працівника, що може завдати йому матеріальної чи моральної шкоди. Отже, сучасність ставить перед уповноваженими державними органами та роботодавцями завдання забезпечення надійного захисту персональних даних працівників.
Розглянуто погляди науковців щодо категорій «захист прав людини» та «персональні дані працівника». Окреслено проблемні аспекти Кодексу законів про працю України, Закону України «Про захист персональних даних» та проєкту Закону України «Про працю» щодо повноти правового регулювання захисту персональних даних працівників.
Запропоновано авторське визначення термінів «персональні дані працівника» та «захист персональних даних працівника». Персональні дані працівника – це будь-яка інформація про конкретну фізичну особу, яка працює на підставі трудового договору, надана роботодавцю або зібрана ним відповідно до закону. Захист персональних даних працівника – це використання передбачених законом можливостей (інструментів) для запобігання правопорушенням у сфері збирання, зберігання, використання, знищення, поширення інформації, яка стосується конкретної фізичної особи, що працює на підставі трудового договору, припинення зазначених правопорушень та поновлення порушених прав у цій сфері.
Надано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у сфері захисту персональних даних працівників. Зокрема, запропоновано доповнити Кодекс законів про працю України та проєкт Закону України «Про працю» окремою статтею «Захист персональних даних працівника», яка передбачає визначення термінів «персональні дані працівника» та «захист персональних даних працівника»; встановити перелік інформації, яка є персональними даними працівника; запровадити обов’язок роботодавця щодо захисту персональних даних працівника; встановити дисциплінарну та матеріальну відповідальність працівників, які виконують роботи, пов’язані з обробкою персональних даних, за порушення законодавства про захист персональних даних, а також матеріальну відповідальність роботодавців за порушення законодавства про захист персональних даних
Закони про кібербезпеку та безпеку електронної комерції в Індії
No full textIn today’s information technology age, the issue of cyber Security is a complicated and fascinating area of law. The phenomenal growth and development of e-commerce in India is astounding. However, with the rising dependence on internet commerce, the dangers of fraud and security and trust problems have become severe impediments. Creating robust legal and regulatory frameworks that meet the growing concerns about online fraud, data security, and intellectual property protection in both local and international business contexts is critical. The e-commerce sector, like any expanding business, confronts various obstacles, primarily due to an inadequate and inefficient legal and regulatory framework that fails to guarantee the rights and duties of all players engaged sufficiently. To protect user data, tackle cyber threats, and maintain customer trust, e-commerce enterprises must comply with legal regulations. In India, cybersecurity governance falls under the Information Technology Act of 2000, regulating e-commerce, electronic contracts, data protection, and cybercrimes. The imminent passage of the Personal Data Protection Bill, 2019, is expected after ongoing review. The Indian Penal Code addresses unauthorized access, hacking, identity theft, phishing, and computer virus dissemination. The Reserve Bank of India oversees online payment and financial security, mandating two-factor authentication, encryption, and secure payment channels. CERT-In coordinates national cybersecurity incidents, while electronic signatures and digital certificates hold legal recognition. Intellectual Property Laws regulate online violations of patents, copyrights, and trademarks. The Indian government also enforces cybersecurity standards for enterprises and organizations, covering IT infrastructure and incident response. Nonetheless, further steps must be taken to improve the efficiency of India’s cyber security regulations. This research study uses a doctrinal and analytical approach to examine India’s present Cyber Security Laws and Guidelines. It assesses their effectiveness in addressing legal concerns with Security, privacy, and data protection inside the country. It also evaluates the legal structure that governs the link between e-commerce and Cyber Laws in India. This research will provide a thorough overview of the present condition of cyber security regulations in India, setting the way for prospective reforms and progress in this critical area.In today’s information technology age, the issue of cyber Security is a complicated and fascinating area of law. The phenomenal growth and development of e-commerce in India is astounding. However, with the rising dependence on internet commerce, the dangers of fraud and security and trust problems have become severe impediments. Creating robust legal and regulatory frameworks that meet the growing concerns about online fraud, data security, and intellectual property protection in both local and international business contexts is critical. The e-commerce sector, like any expanding business, confronts various obstacles, primarily due to an inadequate and inefficient legal and regulatory framework that fails to guarantee the rights and duties of all players engaged sufficiently. To protect user data, tackle cyber threats, and maintain customer trust, e-commerce enterprises must comply with legal regulations. In India, cybersecurity governance falls under the Information Technology Act of 2000, regulating e-commerce, electronic contracts, data protection, and cybercrimes. The imminent passage of the Personal Data Protection Bill, 2019, is expected after ongoing review. The Indian Penal Code addresses unauthorized access, hacking, identity theft, phishing, and computer virus dissemination. The Reserve Bank of India oversees online payment and financial security, mandating two-factor authentication, encryption, and secure payment channels. CERT-In coordinates national cybersecurity incidents, while electronic signatures and digital certificates hold legal recognition. Intellectual Property Laws regulate online violations of patents, copyrights, and trademarks. The Indian government also enforces cybersecurity standards for enterprises and organizations, covering IT infrastructure and incident response. Nonetheless, further steps must be taken to improve the efficiency of India’s cyber security regulations. This research study uses a doctrinal and analytical approach to examine India’s present Cyber Security Laws and Guidelines. It assesses their effectiveness in addressing legal concerns with Security, privacy, and data protection inside the country. It also evaluates the legal structure that governs the link between e-commerce and Cyber Laws in India. This research will provide a thorough overview of the present condition of cyber security regulations in India, setting the way for prospective reforms and progress in this critical area.Сьогодні, в епоху інформаційних технологій, питання кібербезпеки є складною та цікавою галуззю права. Феноменальне зростання та розвиток електронної комерції в Індії вражає. Однак зі зростанням залежності від інтернет-торгівлі небезпека шахрайства та проблеми безпеки і довіри стали серйозними перешкодами. Створення надійної нормативно-правової бази, яка б відповідала зростанню занепокоєння щодо шахрайства в інтернеті, забезпечення безпеки даних і захисту інтелектуальної власності як у місцевому, так і в міжнародному бізнес-контексті мають вирішальне значення. Сектор електронної комерції, як і будь-який бізнес, що розвивається, стикається з різними перешкодами, насамперед через неадекватну та неефективну нормативно-правову базу, яка не гарантує достатнього рівня захисту прав та обов’язків усіх учасників ринку. Щоб захистити дані користувачів, протистояти кіберзагрозам і зберегти довіру клієнтів, підприємства електронної комерції повинні дотримуватися правових норм. В Індії управління кібербезпекою підпадає під дію Закону про інформаційні технології від 2000 року, який регулює електронну комерцію, електронні контракти, захист даних і кіберзлочини. Очікується, що найближчим часом, після доопрацювання, буде ухвалено законопроєкт про захист персональних даних 2019 року. Кримінальний кодекс Індії передбачає відповідальність за несанкціонований доступ, хакерство, крадіжку персональних даних, фішинг і розповсюдження комп’ютерних вірусів. Резервний банк Індії здійснює контроль за онлайн-платежами та фінансовою безпекою, вимагаючи двофакторної автентифікації, шифрування та захищених платіжних каналів. CERT-In координує інциденти кібербезпеки на національному рівні, а електронні підписи та цифрові сертифікати мають юридичне визнання. Закони про інтелектуальну власність регулюють порушення патентів, авторських прав і торгових марок в інтернеті. Уряд Індії також забезпечує дотримання стандартів кібербезпеки для підприємств та організацій, що охоплюють ІТ-інфраструктуру та реагування на інциденти. Тим не менш, необхідно вжити подальших заходів для підвищення ефективності індійського законодавства у сфері кібербезпеки. У цьому дослідженні використано доктринальний та аналітичний підходи для вивчення чинних законів і керівних принципів Індії у сфері кібербезпеки. Оцінено їх ефективність у вирішенні правових проблем, пов’язаних із безпекою, конфіденційністю і захистом даних всередині країни, а також правову структуру, яка регулює зв’язок між електронною комерцією та кіберзаконодавством в Індії. Дослідження надало ґрунтовний огляд поточного стану нормативно-правового регулювання кібербезпеки в Індії, прокладаючи шлях для майбутніх реформ і прогресу в цій критично важливій сфері
Правовий режим майна господарських товариств (з урахуванням міжнародного досвіду)
Get PDFThe article concludes that property as a special object is a separate thing, a set of things, as well as property rights and obligations. This understanding, despite the existence of certain terminological differences, coincides with its general understanding in the system of legal knowledge of certain countries of the Romano-Germanic legal family, in particular, countries with a pact system of law, and corresponds to the content of Article 1 of Protocol 1 to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. In the legal literature, it includes any economic benefits, objects of both the material and intangible world, which are in the state of appropriation of a person. At the same time, the word “property”, as used in Article 1 of Protocol 1 to the Convention, refers to an object of economic value. In this sense, property is an economic category and synonymous with the economic concept of “ownership”. This is also indicated by the use of such concepts as “assets”, “funds”, “profit”, “goodwill”, “accumulated intangible assets of the enterprise”, “property of economic value” in the ECHR judgments to describe the category of property.
From the legal point of view, it is justified that only things, collections of things, and animals are considered by the legislation and doctrine of the countries of the continental legal system as objects of property rights or other property rights. They are the only ones empowered with a legal regime of things. Such types of benefits as property rights (legal claims) and obligations cannot be owned by a person on the basis of property rights. They may have the legal regime of objects of intellectual property relations, obligations, corporate relations, but not ownership or other property rights.
It has been established that property rights are not the only means of securing the assets of business entities. They may also be owned by the latter on the basis of other rights (e.g., obligatory rights). It has been proved that in this case, a business company is not an owner, but, for example, a lessee (tenant), a user under a loan agreement, a mortgage agreement as a mortgagor, etc.The article concludes that property as a special object is a separate thing, a set of things, as well as property rights and obligations. This understanding, despite the existence of certain terminological differences, coincides with its general understanding in the system of legal knowledge of certain countries of the Romano-Germanic legal family, in particular, countries with a pact system of law, and corresponds to the content of Article 1 of Protocol 1 to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. In the legal literature, it includes any economic benefits, objects of both the material and intangible world, which are in the state of appropriation of a person. At the same time, the word “property”, as used in Article 1 of Protocol 1 to the Convention, refers to an object of economic value. In this sense, property is an economic category and synonymous with the economic concept of “ownership”. This is also indicated by the use of such concepts as “assets”, “funds”, “profit”, “goodwill”, “accumulated intangible assets of the enterprise”, “property of economic value” in the ECHR judgments to describe the category of property.
From the legal point of view, it is justified that only things, collections of things, and animals are considered by the legislation and doctrine of the countries of the continental legal system as objects of property rights or other property rights. They are the only ones empowered with a legal regime of things. Such types of benefits as property rights (legal claims) and obligations cannot be owned by a person on the basis of property rights. They may have the legal regime of objects of intellectual property relations, obligations, corporate relations, but not ownership or other property rights.
It has been established that property rights are not the only means of securing the assets of business entities. They may also be owned by the latter on the basis of other rights (e.g., obligatory rights). It has been proved that in this case, a business company is not an owner, but, for example, a lessee (tenant), a user under a loan agreement, a mortgage agreement as a mortgagor, etc.У науковій статті зроблено висновок, що майном як особливим об’єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Таке його розуміння, незважаючи на наявність певних термінологічних розбіжностей, збігається з його загальним змістом у системі правових знань окремих країн романо-германської правової сім’ї, зокрема країн із пандектною системою права, та відповідає змісту ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До нього, як зауважується в юридичній літературі, належать будь-які економічні блага, об’єкти як матеріального, так і нематеріального світу, що перебувають у стані привласненості особи. Водночас слово «майно», вжите у ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позначає об’єкт, що має економічну цінність. У цьому розумінні майно є економічною категорією та синонімом економічного поняття «власність». На це також вказує використання в рішеннях Європейського суду з прав людини для розкриття категорії майна таких понять, як «активи», «кошти», «прибуток», «гудвіл», «накопичені нематеріальні активи підприємства», «майно економічної цінності».
Із правової точки зору виправдано, що лише речі, сукупності речей, тварини розглядаються законодавством і доктриною країн континентальної системи права об’єктами права власності чи інших речових прав. Тільки вони наділені правовим режимом речей. Такі види благ, як майнові права (правові вимоги) та обов’язки, не можуть належати особі на праві власності. Вони можуть мати правовий режим об’єктів правовідносин інтелектуальної власності, зобов’язань, корпоративних правовідносин, але не права власності чи інших майнових прав.
Встановлено, що право власності не є єдиним засобом забезпечення речей господарських товариств. Вони можуть належати останнім і на підставі інших прав (наприклад, зобов’язальних). Доведено, що в цьому разі господарське товариство є не власником, а є, наприклад, наймачем (орендарем), користувачем за кредитним договором, за іпотечним договором (іпотекодавцем) тощо
Юридичний супровід інформаційної безпеки юридичних осіб відповідно до законодавства Литви та України
No full textIn the rapidly evolving digital landscape, the safeguarding of information security for legal entities has emerged as a critical concern. This article investigates and compares the legal frameworks governing information security for legal entities in Lithuania and Ukraine, addressing the pressing need to understand and enhance legal support in this field. The relevance of this research stems from the escalating challenges posed by cyber threats, necessitating a robust legal infrastructure to fortify information security. The study delves into the fundamental elements of information security as mandated by Lithuanian and Ukrainian laws. It analyses the legislative provisions, compliance requirements, and institutional mechanisms established in both jurisdictions to protect sensitive data and mitigate cyber risks faced by legal entities. A comparative analysis is conducted to elucidate the similarities, disparities, and effectiveness of the respective legal frameworks.
This research employs a multifaceted methodology and scientific methods to achieve comprehensive insights. It involves an extensive review of existing legal texts and regulations pertinent to information security in Lithuania and Ukraine. Additionally, case studies and practical examples are utilized to contextualize the application and enforcement of these legal provisions. The results of this study highlight the strengths and shortcomings within the legal frameworks of both countries concerning information security for legal entities. By examining the practical implications and challenges faced by businesses in adhering to these laws, this research aims to provide valuable insights for Ukrainian and Lithuanian companies concerned with maintaining a high level of their information security.
In conclusion, this article underscores the critical importance of a robust legal framework in protecting the information security of legal entities. It offers a comparative analysis of Lithuanian and Ukrainian legislation, presenting valuable findings and recommendations to fortify and harmonize legal support for information security in both jurisdictions.In the rapidly evolving digital landscape, the safeguarding of information security for legal entities has emerged as a critical concern. This article investigates and compares the legal frameworks governing information security for legal entities in Lithuania and Ukraine, addressing the pressing need to understand and enhance legal support in this field. The relevance of this research stems from the escalating challenges posed by cyber threats, necessitating a robust legal infrastructure to fortify information security. The study delves into the fundamental elements of information security as mandated by Lithuanian and Ukrainian laws. It analyses the legislative provisions, compliance requirements, and institutional mechanisms established in both jurisdictions to protect sensitive data and mitigate cyber risks faced by legal entities. A comparative analysis is conducted to elucidate the similarities, disparities, and effectiveness of the respective legal frameworks.
This research employs a multifaceted methodology and scientific methods to achieve comprehensive insights. It involves an extensive review of existing legal texts and regulations pertinent to information security in Lithuania and Ukraine. Additionally, case studies and practical examples are utilized to contextualize the application and enforcement of these legal provisions. The results of this study highlight the strengths and shortcomings within the legal frameworks of both countries concerning information security for legal entities. By examining the practical implications and challenges faced by businesses in adhering to these laws, this research aims to provide valuable insights for Ukrainian and Lithuanian companies concerned with maintaining a high level of their information security.
In conclusion, this article underscores the critical importance of a robust legal framework in protecting the information security of legal entities. It offers a comparative analysis of Lithuanian and Ukrainian legislation, presenting valuable findings and recommendations to fortify and harmonize legal support for information security in both jurisdictions.У цифровому середовищі, що швидко розвивається, забезпечення інформаційної безпеки юридичних осіб стало критично важливим питанням. У статті досліджено та порівняно правові межі, що регулюють інформаційну безпеку юридичних осіб у Литві та Україні, звернено увагу на нагальну потребу в розумінні та вдосконаленні правової підтримки у цій сфері. Актуальність дослідження зумовлена викликами, пов’язаними з кіберзагрозами, які вимагають надійної правової інфраструктури для зміцнення інформаційної безпеки. Охарактеризовано фундаментальні елементи інформаційної безпеки, передбачені литовським та українським законодавством. Проаналізовано законодавчі положення, відповідність вимогам та інституційні механізми, створені в обох юрисдикціях для захисту конфіденційних даних і зниження кіберризиків, з якими стикаються юридичні особи. З метою з’ясування подібностей, відмінностей та ефективності відповідних правових меж проведено порівняльний аналіз.
У дослідженні використано комплексну методологію та наукові методи для досягнення всебічного розуміння. Це детальний огляд існуючих правових текстів і нормативно-правових актів, що стосуються інформаційної безпеки в Литві та Україні. Крім того, тематичні дослідження та практичні приклади використано для контекстуалізації застосування і забезпечення дотримання цих правових норм. У результаті дослідження висвітлено сильні та слабкі сторони законодавчої бази обох країн щодо інформаційної безпеки юридичних осіб. На основі вивчення практичних наслідків і викликів, з якими стикається бізнес при дотриманні законів, надано цінну інформацію для українських та литовських компаній, зацікавлених у підтримці високого рівня своєї інформаційної безпеки.
Наголошено на критичній важливості надійної правової бази для захисту інформаційної безпеки юридичних осіб. Запропоновано порівняльний аналіз литовського та українського законодавства, цінні висновки та рекомендації щодо зміцнення та гармонізації правової підтримки інформаційної безпеки в обох законодавчих системах
Безпекове середовище держави в контексті діяльності Міністерства внутрішніх справ України
Get PDFThe article investigates the essence of the “security environment” concept, which has recently been used to define the goals and areas of the security and defence sector of Ukraine, and also identifies its structural elements. The term “security environment” is a combination of two concepts – “security” and “environment”. “Security” means the state of protection of vital interests of an individual, society and the state from external and internal threats, and “environment” means a set of certain conditions in which an individual, society or state exists. The concept of “security environment” in Ukrainian legislation and in the national scientific literature is mainly used in the field of military security and defence review. The concept of “security environment” (in the context of the existence of a state or a set of states) should be applied when referring to the set of conditions and factors of its existence that provide such a state with protection from internal and external threats. Based on the analysis of the Ukrainian researchers’ publications, as well as the works of foreign scholars, the author identifies the main types of security environments depending on the characteristics of threats to such environments: external and internal. The external security environment is associated with the elimination of external threats and mostly concerns the military and foreign policy spheres. The internal security environment is formed by minimising internal threats, some of which fall within the direct responsibility of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine.
The correlation of the term “security environment” with related categories, in particular, “national security”, “state security”, “internal security” has been determined. The concept of “national security” actually describes the desired overall state of the security environment of a particular country, which affects the regional or global security environment. The state of national security is actually a characteristic of the overall security environment of the state.
It has been proved that the MIA of Ukraine is a subject of formation and development of the internal security environment of Ukraine. The security environment in the context of the MIA of Ukraine is a set of internal spheres of the country’s socio-political life in which the Ministry of Internal Affairs forms the State policy and exercises its powers as a security and defence sector entity with the aim of ensuring sustainable development of the State and protecting vital interests of a person and society.The article investigates the essence of the “security environment” concept, which has recently been used to define the goals and areas of the security and defence sector of Ukraine, and also identifies its structural elements. The term “security environment” is a combination of two concepts – “security” and “environment”. “Security” means the state of protection of vital interests of an individual, society and the state from external and internal threats, and “environment” means a set of certain conditions in which an individual, society or state exists. The concept of “security environment” in Ukrainian legislation and in the national scientific literature is mainly used in the field of military security and defence review. The concept of “security environment” (in the context of the existence of a state or a set of states) should be applied when referring to the set of conditions and factors of its existence that provide such a state with protection from internal and external threats. Based on the analysis of the Ukrainian researchers’ publications, as well as the works of foreign scholars, the author identifies the main types of security environments depending on the characteristics of threats to such environments: external and internal. The external security environment is associated with the elimination of external threats and mostly concerns the military and foreign policy spheres. The internal security environment is formed by minimising internal threats, some of which fall within the direct responsibility of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine.
The correlation of the term “security environment” with related categories, in particular, “national security”, “state security”, “internal security” has been determined. The concept of “national security” actually describes the desired overall state of the security environment of a particular country, which affects the regional or global security environment. The state of national security is actually a characteristic of the overall security environment of the state.
It has been proved that the MIA of Ukraine is a subject of formation and development of the internal security environment of Ukraine. The security environment in the context of the MIA of Ukraine is a set of internal spheres of the country’s socio-political life in which the Ministry of Internal Affairs forms the State policy and exercises its powers as a security and defence sector entity with the aim of ensuring sustainable development of the State and protecting vital interests of a person and society.Досліджено сутність поняття «безпекове середовище», яке останнім часом застосовується при визначенні цілей і сфер діяльності суб’єктів сектору безпеки та оборони України, а також визначено його структурні елементи. Термін «безпекове середовище» є поєднанням двох понять – «безпека» та «середовище». Під безпекою розуміють стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз, під середовищем – сукупність певних умов, у яких існує особа, суспільство або держава. Поняття «безпекове середовище» в нормативних актах України та у вітчизняній науковій літературі здебільшого використовують у сфері воєнної безпеки та проведення оборонного огляду. Поняття «безпекове середовище» (у контексті існування держави або їх сукупності) слід застосовувати, коли йдеться про комплекс умов та факторів її існування, які забезпечують захист держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. На підставі аналізу публікацій українських дослідників, а також робіт зарубіжних науковців виокремлено основні види безпекових середовищ залежно від характеристик загроз: зовнішнє та внутрішнє. Зовнішнє безпекове середовище пов’язано з усуненням загроз зовнішнього характеру та стосується здебільшого сфер воєнної та зовнішньополітичної діяльності. Внутрішнє безпекове середовище формується внаслідок мінімізації загроз внутрішнього характеру, частина з яких належить до безпосередньої сфери відповідальності МВС України.
Визначено співвідношення терміна «безпекове середовище» зі спорідненими категоріями, зокрема «національна безпека», «державна безпека», «внутрішня безпека». Поняття «національна безпека» фактично характеризує бажаний сукупний стан безпекового середовища окремої країни, який впливає на регіональне чи світове безпекове середовище. Стан національної безпеки фактично є характеристикою загального безпекового середовища держави.
Доведено, що МВС України є суб’єктом формування та розвитку внутрішнього безпекового середовища України. Безпекове середовище в контексті діяльності МВС України – це сукупність внутрішніх сфер суспільно-політичного життя країни, в яких міністерство формує державну політику та реалізує свої повноваження як суб’єкт сектору безпеки та оборони з метою забезпечення сталого розвитку держави, а також захисту життєво важливих інтересів людини та суспільства
Кримінологічний аналіз стану та особливостей детермінації незаконного заволодіння транспортними засобами в Україні в умовах збройної агресії
Get PDFThe article deals with the criminological analysis of the state and peculiarities of determination of the illegal possession of vehicles in conditions of armed aggression. It has been established that the dynamics of illegal vehicle possession in the context of armed conflict are unfavourable. There has been a significant increase in the number of criminal offences committed under article 289 of the Criminal Code of Ukraine. It has been established that the deterioration of criminogenic situation according to the criterion under study was due to the intensification of a number of factors, the leading place among which is occupied by situational factors. Four groups have been defined and described, which are identified with the components of criminogenic situations.
Supervisory and deficit factors are a group of determinants of illegal vehicle possession that represent complex criminogenic situations, the characteristics of which are inadequate control, supervision of vehicles in a static location. In situations of armed conflict, these determinants are shaped by the urgency of leaving vehicles unattended, prioritising saving lives and health, personal freedom when there is a risk of combat exposure, and the occupation of territory.
Criminal and combat factors of illegal possession of vehicles are formed as an element of the combat situation; possession of vehicles by civilians occurs either on the battlefield or in connection with the performance by representatives of the aggressor country (combatants and other participants in the armed conflict) of tasks harmful to the interests of Ukraine: illegal possession of vehicles by members of diversionary-intelligence groups or hostile (Russian) combatants during combat operations.
Occupation factors are most intensively reproduced in the conditions of full-scale armed aggression of the Russian Federation against Ukraine and are associated with the same large-scale and complex victimisation of the population who find themselves in the temporarily occupied territories. This category of citizens is completely deprived of legal guarantees of their rights and freedoms.
Victim-urban factors are represented by a conglomeration of circumstances of criminogenic significance that form a situation of relaxed control over vehicles in places where they are forced to concentrate, for relatively long periods of time. These situations primarily involve the illegal possession of vehicles by internally displaced persons. The mass displacement of citizens from the northern, eastern and southern regions of Ukraine to the western region has created a shortage of secure, properly equipped parking spaces, making it easier for criminals to gain access to vehicles.
The article deals with the criminological analysis of the state and peculiarities of determination of the illegal possession of vehicles in conditions of armed aggression. It has been established that the dynamics of illegal vehicle possession in the context of armed conflict are unfavourable. There has been a significant increase in the number of criminal offences committed under article 289 of the Criminal Code of Ukraine. It has been established that the deterioration of criminogenic situation according to the criterion under study was due to the intensification of a number of factors, the leading place among which is occupied by situational factors. Four groups have been defined and described, which are identified with the components of criminogenic situations.
Supervisory and deficit factors are a group of determinants of illegal vehicle possession that represent complex criminogenic situations, the characteristics of which are inadequate control, supervision of vehicles in a static location. In situations of armed conflict, these determinants are shaped by the urgency of leaving vehicles unattended, prioritising saving lives and health, personal freedom when there is a risk of combat exposure, and the occupation of territory.
Criminal and combat factors of illegal possession of vehicles are formed as an element of the combat situation; possession of vehicles by civilians occurs either on the battlefield or in connection with the performance by representatives of the aggressor country (combatants and other participants in the armed conflict) of tasks harmful to the interests of Ukraine: illegal possession of vehicles by members of diversionary-intelligence groups or hostile (Russian) combatants during combat operations.
Occupation factors are most intensively reproduced in the conditions of full-scale armed aggression of the Russian Federation against Ukraine and are associated with the same large-scale and complex victimisation of the population who find themselves in the temporarily occupied territories. This category of citizens is completely deprived of legal guarantees of their rights and freedoms.
Victim-urban factors are represented by a conglomeration of circumstances of criminogenic significance that form a situation of relaxed control over vehicles in places where they are forced to concentrate, for relatively long periods of time. These situations primarily involve the illegal possession of vehicles by internally displaced persons. The mass displacement of citizens from the northern, eastern and southern regions of Ukraine to the western region has created a shortage of secure, properly equipped parking spaces, making it easier for criminals to gain access to vehicles.Статтю присвячено кримінологічному аналізу стану та особливостей детермінації незаконного заволодіння транспортними засобами в умовах збройної агресії. Встановлено, що динаміка незаконного заволодіння транспортними засобами в умовах збройного конфлікту є несприятливою. Констатовано значне зростання кількості вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ст. 289 Кримінального кодексу України. З’ясовано, що погіршення криміногенної обстановки за критерієм, який досліджується, сталося за рахунок активізації дії низки факторів, чільне місце серед яких належить ситуативним. Виявлено й описано чотири їх групи, які ідентифікуються за складовими криміногенних ситуацій.
Наглядово-дефіцитні фактори – група детермінант незаконного заволодіння транспортними засобами, що становлять комплекси криміногенних ситуацій, особливостями яких є недостатній контроль та нагляд за транспортними засобами на місцях їхнього статичного перебування. В умовах збройного конфлікту зазначені детермінанти формуються у зв’язку з терміновим залишенням транспортних засобів без нагляду, коли пріоритет надається порятунку життя та здоров’я, особистій свободі за наявності ризику бойового впливу, окупації території.
Кримінально-бойові чинники незаконного заволодіння транспортними засобами формуються як елементи бойової обстановки; заволодіння транспортними засобами цивільних осіб відбувається або на полі бою, або у зв’язку з виконанням представниками країни-агресора (комбатантами та іншими учасниками збройного конфлікту, що воюють) завдань на шкоду інтересам України: незаконне заволодіння транспортними засобами членами диверсійно-розвідувальних груп або ворожими (російськими) комбатантами під час ведення бойових дій.
Окупаційні фактори найбільш інтенсивно відтворюються в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та пов’язані з такою самою масштабною та комплексною віктимізацією населення, яка виявляється на тимчасово окупованих територіях. Ця категорія громадян повністю позбавлена юридичних гарантій дотримання їхніх прав і свобод.
Віктимно-урбаністичні фактори представлені конгломерацією обставин криміногенного значення, що формують ситуацію ослабленого контролю за транспортними засобами у місцях їх вимушеної концентрації через тривале зберігання. У таких ситуаціях йдеться насамперед про незаконне заволодіння транспортними засобами внутрішньо переміщених осіб. Через масове переміщення громадян із північних, східних, південних областей України в західний регіон країни утворився дефіцит охоронюваних, належним чином облаштованих місць для паркування, спростився доступ злочинців до транспортних засобів
Цифрова річ як «новий» об’єкт «нових» цивільних правовідносин
Get PDFThe article is devoted to theoretical comprehension and establishment of the concept of digital things as “new” objects of “new” civil legal relations which is proposed to be introduced into the civil legislation of Ukraine. It is obvious that in case of emergence of any new objects of civil rights which have become a prerequisite for the emergence of previously unknown relations, there is a need to establish an appropriate legal regime for such goods. Otherwise, the whole type of civil relations will remain unregulated, and this will have a negative impact not only on civil turnover, but will also create conditions for an increase in the number of violations of subjective rights. Therefore, the author analyses the legal relations which arise in the “digital environment” and which are proposed to be considered as new ones in the legal literature, and examines the objects of civil rights in such legal relations. The study concludes that the legal relations arising in the “digital environment” are fully covered by the already known types of civil legal relations and are not new in comparison with the existing ones, and a digital thing is not a new object of civil rights. It is just a new and additional name for long-known and even traditional objects of civil rights, including services, property rights, information, results of intellectual and creative activity, tradable objects of personal non-property legal relations, etc. The only peculiarity of virtual objects is that they are created and provided with the help of digital technologies, an Internet resource. It has been established that an online account is not an object of civil rights at all. It is only the result of recording data in the form of a digital code that allows computer equipment to identify, recognise a particular user and the limits of his/her access to certain Internet resources. A persistent computer (digital, electronic, software) code that is recorded in a database and located (stored) on a server is not an independent object of civil rights, but is only a record.The article is devoted to theoretical comprehension and establishment of the concept of digital things as “new” objects of “new” civil legal relations which is proposed to be introduced into the civil legislation of Ukraine. It is obvious that in case of emergence of any new objects of civil rights which have become a prerequisite for the emergence of previously unknown relations, there is a need to establish an appropriate legal regime for such goods. Otherwise, the whole type of civil relations will remain unregulated, and this will have a negative impact not only on civil turnover, but will also create conditions for an increase in the number of violations of subjective rights. Therefore, the author analyses the legal relations which arise in the “digital environment” and which are proposed to be considered as new ones in the legal literature, and examines the objects of civil rights in such legal relations. The study concludes that the legal relations arising in the “digital environment” are fully covered by the already known types of civil legal relations and are not new in comparison with the existing ones, and a digital thing is not a new object of civil rights. It is just a new and additional name for long-known and even traditional objects of civil rights, including services, property rights, information, results of intellectual and creative activity, tradable objects of personal non-property legal relations, etc. The only peculiarity of virtual objects is that they are created and provided with the help of digital technologies, an Internet resource. It has been established that an online account is not an object of civil rights at all. It is only the result of recording data in the form of a digital code that allows computer equipment to identify, recognise a particular user and the limits of his/her access to certain Internet resources. A persistent computer (digital, electronic, software) code that is recorded in a database and located (stored) on a server is not an independent object of civil rights, but is only a record.Статтю присвячено теоретичному осмисленню та встановленню поняття цифрових речей як «нових» об’єктів «нових» цивільних правовідносин, яке пропонують увести до цивільного законодавства України. Очевидно, що в разі появи будь-яких нових об’єктів цивільних прав, які стали передумовою виникнення раніше невідомих відносин, існує потреба встановлення для таких благ відповідного правового режиму. В іншому разі цілий вид цивільних відносин залишиться не врегульованим, що негативно не лише позначиться на цивільному обороті, а й створить умови зростання кількості порушень суб’єктивних прав. Тому проаналізовано ті правовідносини, які виникають у «цифровому середовищі», а в юридичній літературі пропонують розглядати як нові, та досліджено об’єкти цивільних прав у таких правовідносинах. У результаті дослідження було зроблено висновок, що ті правовідносини, які виникають «у цифровому середовищі», повністю охоплюються вже відомими видами цивільних правовідносин та не є новими, якщо порівняти з тими, що вже існують, а цифрова річ не є новим об’єктом цивільних прав. Вона є лише новою та додатковою назвою вже давно відомих та навіть традиційних об’єктів цивільних прав, зокрема послуг, майнових прав, інформації, результатів інтелектуальної, творчої діяльності, оборотоздатних об’єктів особистих немайнових правовідносин тощо. Єдина особливість віртуальних об’єктів полягає в тому, що вони створюються та надаються за допомогою цифрових технологій, інтернет-ресурсу. Встановлено, що онлайновий обліковий запис взагалі не є об’єктом цивільних прав. Це лише результат фіксування даних у вигляді цифрового коду, які дозволяють комп’ютерному обладнанню ідентифікувати, розпізнавати певного користувача та межі його доступу до тих чи інших інтернет-ресурсів. Не є самостійним об’єктом цивільних прав і стійкий комп’ютерний (цифровий, електронний, програмний) код, який записаний у базі даних та розташований (зберігається) на сервері, – це лише запис