Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Бразильська демократія під ударом: популістські ультраправі, економічна криза та протести 2013 року в Бразилії
No full textThe present study aims to understand the role of the economic crises of capitalism, hate speech and populism in the rise of the extreme right in Brazil especially in the 2018 presidential election. For that, a theoretical-descriptive analysis of the causes of these factors was made according to the thesis of historical institutionalism, making use of the hypothetical-deductive method to better understand the crisis of democracy in Brazil and in the world. Finally, an understanding of these peculiar situations is proposed as a pathway to dissolve these tensions so that the population can free itself from these anti-democratic ties and seek the reconstruction of a more participatory, ethical and more democratic Brazil.Целью этого исследования является понимание роли экономического кризиса капитализма, языка вражды и популизма в росте ультраправых в Бразилии, особенно во время президентских выборов 2018 года. Для этого был проведен теоретико-описательный анализ причин этих факторов в соответствии с тезисом исторического институционализма с использованием гипотетико-дедуктивного метода для лучшего понимания кризиса демократии в Бразилии и мире. В итоге понимание этих особых ситуаций предложено как путь к решению напряженности, чтобы население могло освободиться от этих антидемократических связей и стремиться к восстановлению более активной, нравственной и более демократической Бразилии.Метою дослідження є зрозуміти зростання ультраправих у Бразилії впродовж останніх чотирьох років, зокрема під час президентських виборів 2018 року. Було використано теорію історичного інституціоналізму, описану Сандерсом, щоб зрозуміти, що це не раптова зміна у бразильській політиці, а наслідок дій у минулому (залежність від шляху), пов’язаних із кризами капіталізму, кризою субстандартного іпотечного кредитування 2008 року, напруженістю у відносинах між судовою, законодавчою та виконавчою гілками влади, кризою демократії та ультраправим популізмом, координованим мовою ненависті в соціальних мережах. Це актуально, оскільки цей авторитарний поворот у Бразилії був абсолютно безпрецедентним, оскільки відбувся не за допомогою сили чи танків на вулицях, а за допомогою демократичних інструментів, демонструючи, що крайні антидемократичні праві використовують інші інструменти для здобуття політичної влади, вводячи в оману, переконуючи, поляризуючи та усуваючи будь-яку можливість щирих і раціональних дебатів. Таким чином, у статті продемонстровано, що сценарій кризи капіталу і невиконання демократичних обіцянок Федеральної конституції 1988 року послабили бразильські демократичні інститути до такої міри, що створили покоління людей, незадоволених самою демократією і схильних до прийняття політичних стандартів, пов’язаних із крайніми правими і авторитаризмом, а також те, що бразильський народ спокушений мовою ворожнечі, яка є головним інструментом знищення демократичних дебатів у країні. Як засіб припинення цієї битви наративів у статті запропоновано зміцнення демократичних інститутів, регулювання соціальних мереж із необхідністю стримування мови ворожнечі, роз’яснення населенню через освіту і побудову демократичних та етичних шляхів, які можуть привести до прямої участі народу в політиці
Стан кадрового забезпечення міліції УРСР у середині 1950-х років
Get PDFA topical and insufficiently studied issue in historical and legal science is the question of structural changes in the Ministry of Internal Affairs and their impact on the state of staffing of the police operating in the Ukrainian SSR in the first period after the change of power in the USSR, in the context of partial liberalization of the Soviet totalitarian regime (1954–1955). An analysis of police activity during this period shows that the level of crime prevention was correlated with the level of qualification of police officers. There were significant shortcomings in the work of regional and city police departments in the selection, placement and promotion of police management personnel as this issue was not sufficiently controlled by the republic’s Ministry of Internal Affairs. It has been emphasized that in the mid-1950s, the staffing of the police of the Ukrainian SSR was at a low level. There was a significant turnover of personnel. This was due to mistakes in the selection of personnel to the ranks of this law enforcement body, insufficient verification of their business and moral qualities, and insufficient attractiveness of police service due to low material support and poor living conditions. Professional training for the police was clearly insufficient, and in 1953 a number of regional police schools were closed. The general educational level of police officers was also low, a significant number of them did not even have an incomplete secondary education. At the beginning of 1955, more than 16 % of the police officers of the Ministry of Internal Affairs of the Ukrainian SSR, 7.5 % of the employees of the Department for Combating the Theft of Socialist Property had a secondary education and more than 60 % had incomplete secondary education, and 50 % of the heads of city police stations did not even have a secondary education. In 1955, the state of staffing became the subject of a special discussion at the Board of the Ministry of Internal Affairs of the Ukrainian SSR. Specific shortcomings were identified in the work of personnel departments both in the republican MIA and in the regional departments of the republic. Many of them did not have an effective personnel reserve, which led to significant delays in staffing certain management positions. The resolution identified measures to improve the personnel situation, but they cannot be called sufficiently well-thought-out, however, this resolution of the board played a certain positive role in improving the level of work with personnel in the police of the republic.Рассмотрен актуальный и недостаточно исследованный в историко-правовой науке вопрос о структурных изменениях в МВД и их влиянии на состояние кадрового обеспечения милиции, действовавшей на территории РСФСР в первый период после смены власти в СССР, в условиях частичной либерализации советского тоталитарного режима (1954–1955 гг.). Анализ деятельности милиции в этот период показывает, что степень противодействия преступности напрямую была связана с уровнем квалификации работников милиции. Их недостаточный уровень образования и стаж работы уменьшали эффективность такого противодействия. В работе областных и городских управлений милиции имели место существенные недостатки по подбору, расстановке и выдвижению руководящих кадров милиции – этот вопрос недостаточно контролировался со стороны МВД республики.Розглянуто актуальне та недостатньо досліджене в історико-правовій науці питання про структурні зміни в МВС та їхній вплив на стан кадрового забезпечення міліції, що діяла на території Української РСР у перший період після зміни влади в СРСР, в умовах часткової лібералізації радянського тоталітарного режиму (1954–1955 рр.). Аналіз діяльності міліції в цей період свідчить, що ступінь протидії злочинності був пов’язаний із рівнем кваліфікації працівників міліції. Їхній недостатній освітній рівень і стаж роботи зменшували ефективність такої протидії. У роботі обласних та міських управлінь міліції мали місце суттєві недоліки з підбору, розстановки та висунення керівних кадрів міліції, – це питання недостатньо контролювалося з боку МВС республіки
Аксіологія права у громадянському суспільстві
Get PDFThe issue of the existence of law in society is considered through the definition of its value. The components that reveal the main issue of the research topic have been studied in detail. The study of each component of the problem under investigation determines the prerequisites for the existence and effectiveness of the impact of legal norms on society, which reflects the main purpose of law and its axiology in civil society. These components are the building blocks that make it possible to comprehensively explore the issues of the article.
The article considers the main elements of the axiology of law in civil society, defines the essence of law through the analysis of approaches to law understanding, which made it possible to establish the ontology of this concept. It is concluded that law is a means of regulating social relations and resolving contradictions between members of society. The author analyses such interrelated concepts as “society” and “social relations”. Society is defined as a set of individuals living in a certain territory with the aim of satisfying common interests, and social relations are defined as a form of interaction between members of society. Due to the diversity of interests of society members, contradictions arise in the course of their interaction, which are resolved through legal norms that establish generally binding, formally expressed rules of conduct. In other words, society becomes civil through the existence of a mechanism of legal regulation of the behaviour of its members, establishment of legal statuses of persons, which is expressed in the existence of rights and obligations, as well as the exercise of public administration, defence of their rights and legitimate interests, through the creation of appropriate types of public institutions.
It has been concluded that law is the main means of regulating society, which exists to resolve contradictions and regulate social relations by establishing generally binding, formally expressed, template rules of conduct which enable members of society to coexist and develop. Also, by establishing the legal statuses of individuals, members of society are given the opportunity to unite in public organisations, whose members can protect their rights and legitimate interests, influence the authorities, and protect themselves from arbitrariness on the part of the state.The issue of the existence of law in society is considered through the definition of its value. The components that reveal the main issue of the research topic have been studied in detail. The study of each component of the problem under investigation determines the prerequisites for the existence and effectiveness of the impact of legal norms on society, which reflects the main purpose of law and its axiology in civil society. These components are the building blocks that make it possible to comprehensively explore the issues of the article.
The article considers the main elements of the axiology of law in civil society, defines the essence of law through the analysis of approaches to law understanding, which made it possible to establish the ontology of this concept. It is concluded that law is a means of regulating social relations and resolving contradictions between members of society. The author analyses such interrelated concepts as “society” and “social relations”. Society is defined as a set of individuals living in a certain territory with the aim of satisfying common interests, and social relations are defined as a form of interaction between members of society. Due to the diversity of interests of society members, contradictions arise in the course of their interaction, which are resolved through legal norms that establish generally binding, formally expressed rules of conduct. In other words, society becomes civil through the existence of a mechanism of legal regulation of the behaviour of its members, establishment of legal statuses of persons, which is expressed in the existence of rights and obligations, as well as the exercise of public administration, defence of their rights and legitimate interests, through the creation of appropriate types of public institutions.
It has been concluded that law is the main means of regulating society, which exists to resolve contradictions and regulate social relations by establishing generally binding, formally expressed, template rules of conduct which enable members of society to coexist and develop. Also, by establishing the legal statuses of individuals, members of society are given the opportunity to unite in public organisations, whose members can protect their rights and legitimate interests, influence the authorities, and protect themselves from arbitrariness on the part of the state.Розглянуто питання актуальності існування права в суспільстві через визначення його цінності. Детально вивчено складові, що розкривають основне питання теми дослідження. Вивчення кожної складової досліджуваної проблеми визначає передумови існування та дієвість впливу правових норм на суспільство, через що відображається основне призначення права та його аксіологія у громадянському суспільстві. Ці компоненти є складовими частинами, що дають можливість комплексно дослідити питання статті.
Розглянуто основні елементи аксіології права у громадянському суспільстві, визначено сутність права через аналіз підходів до праворозуміння, що надало змогу встановити онтологію цього поняття. Зроблено висновок, що право є засобом регулювання суспільних відносин та вирішення протиріч між членами соціуму. Проаналізовано такі взаємопов’язані поняття, як «суспільство» та «суспільні відносини». Суспільство визначено, як сукупність осіб, які проживають на певній території з метою задоволення спільних інтересів, а суспільні відносини – як форму взаємодії членів суспільства. У зв’язку з різноманітністю інтересів у членів суспільства в ході їх взаємодії виникають протиріччя, вирішення яких здійснюється завдяки правовим нормам, що встановлюють загальнообов’язкові, формально виражені правила поведінки. Тобто суспільство стає громадянським через наявність механізму правового регулювання поведінки його членів, встановлення правових статусів осіб, що виражається в існуванні прав та обов’язків, а також здійсненні державного управління, відстоюванні своїх прав та законних інтересів шляхом створення відповідних видів суспільних інституцій.
Зроблено висновок, що право є основним засобом регулювання суспільства, яке існує задля вирішення протиріч та впорядкування суспільних відносин шляхом встановлення загальнообов’язкових, формально виражених, шаблонних правил поведінки, які дають можливість співіснувати та розвиватися членам суспільства. Також шляхом встановлення правових статусів осіб членам суспільства надається можливість об’єднуватися у громадські організації, учасники яких можуть захищати свої права і законні інтереси, впливати на владу, а також убезпечувати себе від свавілля з боку держави
Тлумачення та застосування статті 404 Кримінального процесуального кодексу України щодо ініціативності суду: судова практика Касаційного кримінального суду
Get PDFThe issue of interpretation of Part 3 of Art. 404 of the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding the initiative of the court of appeal in the examination of evidence has been investigated: at the request of the parties to the court proceedings, the court of appeal is obliged to re-examine the circumstances established during criminal proceedings, provided that they were not fully or with violations investigated by the court of first instance, and may examine evidence which was not investigated by the court of first instance, only if the parties to the court proceedings request such examination. This is due to the opposite interpretation of this provision by the courts, including the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court. The accuracy of the literal interpretation of this provision has been argued.
Taking into account the peculiarities of proof at the stage of appellate proceedings, in particular, the controlling nature and dependence on the positions of the parties to criminal proceedings, part 3 of Article 404 of the Criminal Procedure Code of Ukraine should be interpreted as follows: when the court of appeal examines circumstances or evidence without a request of a party to criminal proceedings, it thereby goes beyond the scope of the complaint; if the court of appeal goes beyond the scope of the complaint, it is obliged to comply with the restrictions provided for in part 2 of Article 404 of the Criminal Procedure Code of Ukraine.
The conclusion has been made that examination of evidence by the court of appeal on its own initiative, without a relevant request from a party to the proceedings, to establish certain circumstances to be proved or to provide a different assessment of certain evidence which was assessed by the local court, when considering an appeal filed to worsen the position of the accused, is a violation of the principle of competition between the parties and freedom to present their evidence and prove their conviction before the court, as set out in Art. 22 of the Criminal Procedure Code of Ukraine of the principle of adversarial nature of the parties and their freedom to present their evidence and prove their conviction before the court, and may indicate a lack of impartiality and accusatory bias of the court in a particular criminal proceeding.The issue of interpretation of Part 3 of Art. 404 of the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding the initiative of the court of appeal in the examination of evidence has been investigated: at the request of the parties to the court proceedings, the court of appeal is obliged to re-examine the circumstances established during criminal proceedings, provided that they were not fully or with violations investigated by the court of first instance, and may examine evidence which was not investigated by the court of first instance, only if the parties to the court proceedings request such examination. This is due to the opposite interpretation of this provision by the courts, including the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court. The accuracy of the literal interpretation of this provision has been argued.
Taking into account the peculiarities of proof at the stage of appellate proceedings, in particular, the controlling nature and dependence on the positions of the parties to criminal proceedings, part 3 of Article 404 of the Criminal Procedure Code of Ukraine should be interpreted as follows: when the court of appeal examines circumstances or evidence without a request of a party to criminal proceedings, it thereby goes beyond the scope of the complaint; if the court of appeal goes beyond the scope of the complaint, it is obliged to comply with the restrictions provided for in part 2 of Article 404 of the Criminal Procedure Code of Ukraine.
The conclusion has been made that examination of evidence by the court of appeal on its own initiative, without a relevant request from a party to the proceedings, to establish certain circumstances to be proved or to provide a different assessment of certain evidence which was assessed by the local court, when considering an appeal filed to worsen the position of the accused, is a violation of the principle of competition between the parties and freedom to present their evidence and prove their conviction before the court, as set out in Art. 22 of the Criminal Procedure Code of Ukraine of the principle of adversarial nature of the parties and their freedom to present their evidence and prove their conviction before the court, and may indicate a lack of impartiality and accusatory bias of the court in a particular criminal proceeding.Досліджено питання тлумачення ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України в частині ініціативності діяльності суду апеляційної інстанції щодо дослідження доказів: за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Це зумовлено протилежним тлумачення цієї норми судами, зокрема й Касаційним кримінальним судом Верховного Суду. Аргументовано правильність буквального тлумачення цієї норми.
З урахуванням виокремлених особливостей доказування на стадії апеляційного провадження, зокрема контрольного характеру та залежності від позицій учасників кримінального провадження, ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України має бути витлумачена таким чином: коли без клопотання учасника кримінального провадження суд апеляційної інстанції досліджує обставини або докази, він тим самим виходить за межі скарги; якщо суд апеляційної інстанції виходить за межі скарги, він зобов’язаний дотримуватися обмежень, передбачених ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України.
Зроблено висновок, що дослідження судом апеляційної інстанції доказів за власною ініціативою, без відповідного клопотання сторони провадження, для встановлення окремих обставин, що підлягають доказуванню, або надання іншої оцінки окремим доказам, які були оцінені місцевим судом, під час розгляду апеляційної скарги, поданої на погіршення становища обвинуваченого, є порушенням закріпленого у ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та може свідчити про відсутність неупередженості та обвинувальний ухил суду в конкретному кримінальному провадженні
Генезис обмежень і спеціальних вимог, які встановлюються під час проходження публічної служби
Get PDFThe article proposes to single out the four periods of development of the administrative and legal foundations of the public service and special requirements for the activities of public servants.
The legal support of public service during the entry of Ukrainian lands into the Lithuanian-Polish state was associated with the emergence and approval of two main restrictions applied to public servants, which consisted in property and educational qualifications.
The legal provision of public service during the Cossack era is characterized by the formation of public service as a separate independent institution, especially since 1918, when a number of requirements and restrictions were formulated for public servants, namely: age, residence, citizenship, competence, qualifications.
The legal support of the public service of the Soviet model provided for the application of template requirements for public servants (age, higher education in the specialty, work experience, business and moral qualities), as well as restrictions on part-time jobs that were applied to individual public servants (for example, prosecutors and judges).
The legal support of the public service of independent Ukraine is divided into the following stages:
1) 1991–1992 – a transitional stage to the adoption of the Law of Ukraine “On Public Service”, during which Soviet legal acts continued to operate and, in parallel, laws of Ukraine were adopted that regulated the activities of certain categories of public servants;
2) 1993–1995 – the stage of formation of the institution of public service of the Ukrainian state and the registration of certain general anti-corruption restrictions on public servants without their clear systematization;
3) 1995–2011 – the stage of stagnation, which begins with episodic expansion and specification of restrictions during public service, as a result of the adoption of the Law of Ukraine “On Combating Corruption”;
4) 2011–2014 – the stage of development is determined by the course of European integration and the public\u27s request for the fight against corruption as the main determinant of the destruction of the institution of public service;
5) 2015 to the present is the latest stage, which began with the transformation of state and public institutions, as well as the adoption of a number of European integration legal acts.The article proposes to single out the four periods of development of the administrative and legal foundations of the public service and special requirements for the activities of public servants.
The legal support of public service during the entry of Ukrainian lands into the Lithuanian-Polish state was associated with the emergence and approval of two main restrictions applied to public servants, which consisted in property and educational qualifications.
The legal provision of public service during the Cossack era is characterized by the formation of public service as a separate independent institution, especially since 1918, when a number of requirements and restrictions were formulated for public servants, namely: age, residence, citizenship, competence, qualifications.
The legal support of the public service of the Soviet model provided for the application of template requirements for public servants (age, higher education in the specialty, work experience, business and moral qualities), as well as restrictions on part-time jobs that were applied to individual public servants (for example, prosecutors and judges).
The legal support of the public service of independent Ukraine is divided into the following stages:
1) 1991–1992 – a transitional stage to the adoption of the Law of Ukraine “On Public Service”, during which Soviet legal acts continued to operate and, in parallel, laws of Ukraine were adopted that regulated the activities of certain categories of public servants;
2) 1993–1995 – the stage of formation of the institution of public service of the Ukrainian state and the registration of certain general anti-corruption restrictions on public servants without their clear systematization;
3) 1995–2011 – the stage of stagnation, which begins with episodic expansion and specification of restrictions during public service, as a result of the adoption of the Law of Ukraine “On Combating Corruption”;
4) 2011–2014 – the stage of development is determined by the course of European integration and the public\u27s request for the fight against corruption as the main determinant of the destruction of the institution of public service;
5) 2015 to the present is the latest stage, which began with the transformation of state and public institutions, as well as the adoption of a number of European integration legal acts.Запропоновано виокремлювати чотири періоди розвитку адміністративно-правових засад публічної служби та спеціальних вимог до діяльності публічних службовців.
Правове забезпечення публічної служби, коли українські землі входили до складу Литовсько-Польської держави – пов’язаний із виникненням і утвердженням двох основних обмежень, що застосовувалися до публічних службовців, які полягали в майновому та освітньому цензі.
Правове забезпечення публічної служби за часів Козаччини – характеризується становленням публічної служби як окремого самостійного інституту, особливо з 1918 р., коли було сформульовано низку вимог і обмежень щодо публічних службовців, а саме: вікові, осілості, громадянства, компетентності, кваліфікації.
Правове забезпечення публічної служби радянської моделі – передбачало застосування шаблонних вимог до публічних службовців (вік, вища освіта за фахом, досвід роботи, ділові та моральні якості), а також обмежень щодо сумісництва, які застосовувалися до окремих публічних службовців (наприклад прокурорів і суддів).
Правове забезпечення публічної служби незалежної України:
1) 1991–1992 рр. – перехідний етап до ухвалення Закону України «Про державну службу», під час якого продовжували діяти радянські правові акти та паралельно ухвалювалися закони України, які регламентували діяльність окремих категорій публічних службовців;
2) 1993–1995 рр. – етап становлення інституту публічної служби Української держави та оформлення окремих загальних антикорупційних обмежень щодо публічних службовців без їх чіткої систематизації;
3) 1995–2011 рр. – етап стагнації, який розпочинається епізодичним розширення та конкретизацією обмежень під час проходження публічної служби внаслідок ухвалення Закону України «Про боротьбу з корупцією»;
4) 2011–2014 рр. – етап розвитку, зумовлений курсом на євроінтеграцію та запитом громадськості на боротьбу з корупцією як основним детермінантом руйнування інституту публічної служби;
5) 2015 р. і дотепер – новітній етап, який розпочався з трансформації державних і громадських інституцій, а також ухвалення низки євроінтеграційних нормативно-правових актів
Воєнні злочини і духовність: судити чи пробачити і примиритися
No full textConducting investigations on war crimes has a clear goal of establishing facts on crimes, perpetrators, and victims. On the other hand, the question of forgiveness and reconciliation, as essential conditions for re-establishing the coexistence of former parties at war which continue to live together, in the same community, country, and society (or next to each other), is something completely different. Investigating crimes, establishing facts, and finding and prosecuting individuals for committing those crimes, is an exact, measurable category. Forgiveness and reconciliation are not. By questioning the real effects of war crimes trials in post-conflict societies, this article argues that, for a peaceful and lasting foundation for the future life in post-conflict societies, a legal approach to the atrocities committed is not sufficient. In addition, there is a need to find a way to forgiveness and reconciliation, without which societies can always return to the “dark past”. The New Testament says that only the truth will set us free, but is that immanent to the human being? Can a human being truly forgive, or is mercy only reserved for divine beings? Can and should the victims forgive their torturers, the ones who burned down their homes, killed their beloved ones, destroyed their lives and burdened them with memories that do not fade away? In countries where past conflict resulted in mass atrocities and where, following some peace agreement, the former parties at war did not go separate ways but continued to live in the same country, this inevitable reality is a burden, if not even a risk to the existence and rebuilding of the post-conflict society. To a great extent, the situation is the same for neighboring societies (countries). But no matter what, the question is whether war crimes trials and punishments for war criminals will eliminate the consequences of those crimes, allow the victims to free themselves from that victimhood, and societies at war to find peace and rebuild.Conducting investigations on war crimes has a clear goal of establishing facts on crimes, perpetrators, and victims. On the other hand, the question of forgiveness and reconciliation, as essential conditions for re-establishing the coexistence of former parties at war which continue to live together, in the same community, country, and society (or next to each other), is something completely different. Investigating crimes, establishing facts, and finding and prosecuting individuals for committing those crimes, is an exact, measurable category. Forgiveness and reconciliation are not. By questioning the real effects of war crimes trials in post-conflict societies, this article argues that, for a peaceful and lasting foundation for the future life in post-conflict societies, a legal approach to the atrocities committed is not sufficient. In addition, there is a need to find a way to forgiveness and reconciliation, without which societies can always return to the “dark past”. The New Testament says that only the truth will set us free, but is that immanent to the human being? Can a human being truly forgive, or is mercy only reserved for divine beings? Can and should the victims forgive their torturers, the ones who burned down their homes, killed their beloved ones, destroyed their lives and burdened them with memories that do not fade away? In countries where past conflict resulted in mass atrocities and where, following some peace agreement, the former parties at war did not go separate ways but continued to live in the same country, this inevitable reality is a burden, if not even a risk to the existence and rebuilding of the post-conflict society. To a great extent, the situation is the same for neighboring societies (countries). But no matter what, the question is whether war crimes trials and punishments for war criminals will eliminate the consequences of those crimes, allow the victims to free themselves from that victimhood, and societies at war to find peace and rebuild.Проведення розслідувань воєнних злочинів має чітку мету встановлення фактів про злочини, злочинців і жертв. З іншого боку, питання прощення і примирення як необхідних умов відновлення співіснування колишніх воюючих сторін, які продовжують жити разом в одній громаді, країні, суспільстві (або поруч одна з одною), є абсолютно іншою справою. Розслідування злочинів, встановлення фактів, пошук і притягнення до відповідальності осіб за скоєння цих злочинів – це точна, вимірювана категорія. Прощення та примирення – ні. Ставлячи під сумнів реальні наслідки судових процесів над воєнними злочинами у постконфліктних суспільствах, доведено, що для створення мирного і міцного фундаменту для майбутнього життя недостатньо лише правового підходу до скоєних звірств. Крім того, необхідно знайти шлях до прощення і примирення, без яких суспільства завжди можуть повернутися до «темного минулого». У Новому Заповіті сказано, що тільки правда звільнить нас, але чи притаманна вона людині? Чи може людина по-справжньому прощати, чи милосердя притаманне лише божественним істотам? Чи можуть і чи повинні жертви прощати своїх мучителів, тих, хто спалив їхні домівки, вбив їхніх близьких, зруйнував їхні життя і обтяжив їх спогадами, які не зникають? У країнах, де минулий конфлікт призвів до масових звірств і де після укладення мирної угоди колишні воюючі сторони не пішли різними шляхами, а продовжили жити в одній країні, ця неминуча реальність є тягарем, якщо не ризиком для існування і відновлення постконфліктного суспільства. Значною мірою ситуація є аналогічною і для сусідніх суспільств (країн). Однак питання полягає в тому, чи зможуть судові процеси над воєнними злочинами і покарання воєнних злочинців усунути наслідки цих злочинів, дозволити жертвам звільнитися від цієї віктимності, а суспільствам, що перебувають у стані війни, знайти мир і відновитися
Боргова безпека України в умовах воєнного конфлікту
Get PDFIn the context of military conflict, security issues come to the fore in all spheres of state life. As the combat capability of the army largely depends on the financing of its needs, the problem of finding additional financial resources is becoming more acute. However, the economy is currently unable to cope with this task due to the destruction of the material and technical base and logistics routes, military mobilisation of some employees, the outflow of labour resources abroad and other factors resulting from the armed aggression. Therefore, the search for ways to improve debt security in the context of a military conflict is of utmost importance.
The purpose of the article is to identify the ways to increase the level of debt security of Ukraine\u27s economy. To achieve this goal, the state, dynamics and structure of public and publicly guaranteed debt for 2013–2022 have been analysed. It has been established that over the past ten years, the volume of total public debt has been steadily increasing. This was mainly due to an increase in such components as direct public and external debt. The fastest growth in total public and publicly guaranteed debt was in the years of military operations.
The analysis of the state debt security indicators has shown a deterioration in the state of debt security and the approach of a debt crisis. Due to the significant complication of the conditions in which Ukraine\u27s economy has been operating over the past year, it is proposed to revise the Medium-Term Public Debt Management Strategy for 2021–2024 to define new targets and approaches in this area. Currently, the Ministry of Finance\u27s main task is to restructure domestic and external debt.
In order to increase the level of debt security of Ukraine, it has been proposed to initiate the development of an international protocol for debt cancellation for countries affected by armed aggression. In the course of domestic debt restructuring, it has been suggested that the yield on domestic government bonds should be reduced, but this can only be done if monetary policy is changed.In the context of military conflict, security issues come to the fore in all spheres of state life. As the combat capability of the army largely depends on the financing of its needs, the problem of finding additional financial resources is becoming more acute. However, the economy is currently unable to cope with this task due to the destruction of the material and technical base and logistics routes, military mobilisation of some employees, the outflow of labour resources abroad and other factors resulting from the armed aggression. Therefore, the search for ways to improve debt security in the context of a military conflict is of utmost importance.
The purpose of the article is to identify the ways to increase the level of debt security of Ukraine\u27s economy. To achieve this goal, the state, dynamics and structure of public and publicly guaranteed debt for 2013–2022 have been analysed. It has been established that over the past ten years, the volume of total public debt has been steadily increasing. This was mainly due to an increase in such components as direct public and external debt. The fastest growth in total public and publicly guaranteed debt was in the years of military operations.
The analysis of the state debt security indicators has shown a deterioration in the state of debt security and the approach of a debt crisis. Due to the significant complication of the conditions in which Ukraine\u27s economy has been operating over the past year, it is proposed to revise the Medium-Term Public Debt Management Strategy for 2021–2024 to define new targets and approaches in this area. Currently, the Ministry of Finance\u27s main task is to restructure domestic and external debt.
In order to increase the level of debt security of Ukraine, it has been proposed to initiate the development of an international protocol for debt cancellation for countries affected by armed aggression. In the course of domestic debt restructuring, it has been suggested that the yield on domestic government bonds should be reduced, but this can only be done if monetary policy is changed.В умовах воєнного конфлікту проблеми безпеки виходять на перший план в усіх сферах життєдіяльності держави. Оскільки боєздатність армії значною мірою залежить від фінансування її потреб, загострюється проблема пошуку додаткових фінансових ресурсів. Проте економіка наразі неспроможна впоратися із цим завданням через руйнацію матеріально-технічної бази та логістичних шляхів, військову мобілізацію частини працівників, відплив трудових ресурсів за кордон та інші фактори, що стали наслідком збройної агресії. Тому пошук шляхів підвищення рівня боргової безпеки в умовах воєнного конфлікту набуває надзвичайної актуальності.
Метою статті є визначення шляхів підвищення рівня боргової безпеки економіки України. Для досягнення поставленої мети проаналізовано стан, динаміку і структуру державного та гарантованого державою боргу за 2013–2022 рр. Встановлено, що протягом останніх десяти років обсяг сукупного державного боргу неухильно зростав. Це відбулося в основному за рахунок збільшення таких його складових, як прямий державний і зовнішній борг. Найбільшими темпами сукупний державний та гарантований державою борг збільшувався саме в ті роки, коли відбувалися воєнні дії.
Аналіз динаміки індикаторів боргової безпеки держави засвідчив погіршення її стану та наближення боргової кризи. У зв’язку із суттєвим ускладненням умов, у яких економіка України функціонує протягом останнього року, запропоновано переглянути Середньострокову стратегію управління державним боргом на 2021–2024 роки з метою визначення нових цільових завдань і підходів у цій сфері. Наразі основним завданням Міністерства фінансів визначено реструктуризацію внутрішнього та зовнішнього боргу.
З метою підвищення рівня боргової безпеки України запропоновано ініціювати розробку міжнародного протоколу списання заборгованості країн, що постраждали від збройної агресії. Під час реструктуризації внутрішнього боргу запропоновано знизити рівень доходності за облігаціями внутрішніх державних позик, проте здійснити її можна лише за умови зміни монетарної політики
Загальні засади застосування примусових заходів медичного характеру: поняття й основні критерії
No full textThe article is devoted to the study of the general principles of coercive medical measure application and formulation of the author\u27s own generalized conclusions on this basis, aimed at further development of the scientific idea of such coercive measures of criminal law impact personalization and improvement of their practice implementation through compliance of law enforcement entities with certain rules or criteria. It has been noted that one of the shortcomings of the general principles regulatory certainty of coercive medical measures application is that the current criminal legislation of Ukraine does not have an article that would separately enshrine such general principles or rules. In this regard, the author has proposed own definition of general principles of coercive medical measures application concept and a variant of its regulatory definition in a separate article of the current criminal legislation of Ukraine.Статья посвящена исследованию общих начал применения принудительных мер медицинского характера и формулировке на этом основании собственных обобщающих выводов, направленных на дальнейшее развитие научного представления об индивидуализации таких принудительных мер уголовно-правового воздействия и усовершенствования практики их правоприменения вследствие соблюдения судами отдельных правил или критериев. Отмечено, что одним из недостатков нормативной определенности общих начал применения принудительных мер медицинского характера является то, что в действующем уголовном законодательстве Украины отсутствует статья, которая отдельно закрепляла бы такие общие критерии или правила. Предложено авторское определение понятия общих начал применения принудительных мер медицинского характера, а также их нормативное определение в отдельной статье действующего уголовного законодательства Украины.Статтю присвячено дослідженню загальних засад застосування примусових заходів медичного характеру та формулюванню на цій основі власних узагальнених висновків, спрямованих на подальший розвиток наукового розуміння персоналізації таких примусових засобів кримінально-правового впливу та вдосконалення практики їх застосування через дотримання судами певних правил чи критеріїв. Зазначено, що застосування примусових заходів медичного характеру передбачає діяльність суду, яка полягає в ухваленні рішення в передбаченій законом формі про приначення одного з примусових заходів медичного характеру, передбачених Кримінальним кодексом України, його продовження або заміну одного на інший на підставі встановлених та обґрунтованих обставин кримінального провадження та права судової дискреції. Встановлено, що одним із недоліків нормативної визначеності загальних засад застосування примусових заходів медичного характеру є відсутність у чинному кримінальному законодавстві України статті, яка б окремо закріплювала такі загальні засади чи правила. У зв’язку з цим висунуто наукову гіпотезу про те, що загальні засади застосування примусових заходів медичного характеру в чинному кримінальному законодавстві України можуть бути представлені такими можливими положеннями. Так, «суд застосовує безстроково один із примусових заходів медичного характеру, передбачених цим Кодексом, з урахуванням характеру і тяжкості вчиненого діяння, стану неосудності або обмеженої осудності особи, характеру і тяжкості захворювання, ступеня небезпечності психічнохворого для себе чи інших осіб, а також інших даних про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення або суспільно небезпечне діяння, та положень цього Кодексу». Наголошено, що вони певною мірою лише доповнюють і водночас в окремих аспектах деталізують ключові критерії загальних правил застосування таких примусових засобів кримінально-правового впливу, які визначені у відповідних статтях проєкту нового Кримінального кодексу
Правове регулювання української мови як державної в українській освітній сфері
Get PDFThe constitutional status of the Ukrainian state language as a consolidating component of Ukrainian society from 1991 to the present day has been analyzed in the article. The significance of the search for spiritual associations uniting the modern community is represented. The law cannot be separated from explorations of spiritual kinship and from the rise of a certain ideology that ensures the development of the nation state. It has been noted that the leading place in the system of connecting links belongs to the Ukrainian language. A distinction between “state language” and “official language” has been made. The issue of legal regulation of the use of the state language of Ukraine in the educational sphere from the moment Ukraine was declared an independent democratic state to the present day has been studied. The language status of education at the appropriate level based on the Law of Ukraine “On Education”, State Standards of all levels of education, the Law of Ukraine “On Ensuring the Functioning of the Ukrainian Language as a State Language” has been analyzed. It has been emphasized that in accordance with the above-mentioned laws and regulatory documents, all levels of education indicated in the standards approved after the entry into force of the Law of Ukraine “On Education” can be obtained exclusively in the state language of Ukraine. It has been noted that among the key competences of preschool education and primary education, the ability to communicate in foreign languages and the native language, if the latter differs from the state, is singled out. It has been stressed that it is mandatory to study the state language of Ukraine in educational institutions of all levels.Проанализирован конституционный статус украинского государственного языка как консолидирующий компонент украинского общества с 1991 года и по сей день. Представлено значение поиска духовных ассоциаций, которые объединяют современное сообщество. Право не может отделяться от разведок духовного родства и от повышения определенной идеологии, которая защищает развитие национального государства. Отмечено, что ведущее место в системе связей принадлежит украинскому языку. Осуществлено разграничение понятий «государственный язык» и «официальный язык». Исследованы вопросы правового регулирования использования украинского государственного языка в образовательной сфере с момента провозглашения Украины независимым демократическим государством и до сих пор. Проанализировано языковое состояние получения образования соответствующего уровня, опираясь на Закон Украины «Об образовании», государственные стандарты всех уровней образования, Закон Украины «Об обеспечении функционирования украинского языка как государственного». Отмечено, что в соответствии с вышеуказанными законами и нормативными документами только на государственном языке Украины можно получить все уровни образования, указанные в стандартах, утвержденных после вступления в силу Закона Украины «Об образовании». Замечено, что среди ключевых компетентностей дошкольного и начального образования выделена способность общаться на родном, если он отличается от государственного, и иностранных языках. Отмечена обязательность изучения государственного языка Украины в образовательных учреждениях всех уровней.Проаналізовано конституційний статус української державної мови як консолідуючої складової українського суспільства з 1991 року і донині. Репрезентовано значення пошуку духовних об’єднань, що згуртовують сучасну спільноту. Право не може розмежовуватися з розвідинами духовної спорідненості та від піднесення певної ідеології, що убезпечує розвиток національної держави. Зазначено, що провідне місце в системі сполучуваних зв’язків належить українській мові. Здійснено розмежування понять «державна мова» та «офіційна мова». Досліджено питання правового регулювання використання української державної мови в освітній сфері з моменту проголошення України незалежною демократичною державою і дотепер. Проаналізовано мовний стан здобуття освіти відповідного рівня, спираючись на Закон України «Про освіту», державні стандарти всіх рівнів освіти, Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Наголошено, що відповідно до згаданих вище законів і нормативних документів тільки державною мовою України можна здобути всі рівні освіти, зазначені у стандартах, затверджених після набуття чинності Законом України «Про освіту». Зауважено, що серед ключових компетентностей дошкільної та початкової освіти виокремлено здатність спілкуватися рідною, якщо вона відрізняється від державної, та іноземними мовами. Наголошено на обов’язковості вивчення державної мови України в освітніх установах усіх рівнів
Технічні засоби як джерела доказів у справах про адміністративні правопорушення: крізь призму дотримання прав і свобод людини
Get PDFThe article is devoted to the study of the legal regulation of the use of technical means related to the implementation of video recording, photography and filming by subjects of public administration, in particular, those authorized to draw up protocols on administrative offenses by officials. The research is carried out on the basis of strict observance of human rights and freedoms, as fundamental principles of civil society and a democratic state, which should determine the powers, their use, and therefore the behavior of subjects of public administration during the use of technical means of videography, photography and filmmaking. It is argued that no socially significant goal may be the basis for limiting or depriving a person of his or her rights and freedoms, including the right to privacy, in any form. It is reasoned that the use of relevant technical means in administrative delict proceedings has a number of features and a number of imperatives, the violation of which leads to the inadmissibility of relevant evidence. In particular, it is emphasized that the installation of video surveillance systems in public (public) places must necessarily be accompanied by the installation of appropriate posters, informational signs indicating the implementation of video surveillance and the implementation of video recording, photography and filming, and therefore the preservation and accumulation of such information about person and the possibility of using it for the appropriate purposes and with the appropriate purpose.
It is obvious that any fixation of a person (static – for photography, dynamic – for video and film shooting, with or without sound recording) is a direct interference in a person’s private life. As a result, the use of appropriate means is possible only on the grounds provided for in the law. The key condition for photo and video recording of a person is to warn the person about the filming, which in turn involves giving the latter’s consent to such filming. The technical means used for such filming are of great importance, in particular, that the latter are certified, calibrated and have received appropriate permits, including sanitary and hygienic, for their use in Ukraine by subjects of public administration, or have been transferred for use to specific officials, as well as the right (they have undergone appropriate training) of the specified officials regarding behavior with such technical means, including the legal grounds for their use.The article is devoted to the study of the legal regulation of the use of technical means related to the implementation of video recording, photography and filming by subjects of public administration, in particular, those authorized to draw up protocols on administrative offenses by officials. The research is carried out on the basis of strict observance of human rights and freedoms, as fundamental principles of civil society and a democratic state, which should determine the powers, their use, and therefore the behavior of subjects of public administration during the use of technical means of videography, photography and filmmaking. It is argued that no socially significant goal may be the basis for limiting or depriving a person of his or her rights and freedoms, including the right to privacy, in any form. It is reasoned that the use of relevant technical means in administrative delict proceedings has a number of features and a number of imperatives, the violation of which leads to the inadmissibility of relevant evidence. In particular, it is emphasized that the installation of video surveillance systems in public (public) places must necessarily be accompanied by the installation of appropriate posters, informational signs indicating the implementation of video surveillance and the implementation of video recording, photography and filming, and therefore the preservation and accumulation of such information about person and the possibility of using it for the appropriate purposes and with the appropriate purpose.
It is obvious that any fixation of a person (static – for photography, dynamic – for video and film shooting, with or without sound recording) is a direct interference in a person’s private life. As a result, the use of appropriate means is possible only on the grounds provided for in the law. The key condition for photo and video recording of a person is to warn the person about the filming, which in turn involves giving the latter’s consent to such filming. The technical means used for such filming are of great importance, in particular, that the latter are certified, calibrated and have received appropriate permits, including sanitary and hygienic, for their use in Ukraine by subjects of public administration, or have been transferred for use to specific officials, as well as the right (they have undergone appropriate training) of the specified officials regarding behavior with such technical means, including the legal grounds for their use.Статтю присвячено дослідженню правового регулювання використання технічних засобів, пов’язаних із здійсненням відеозапису, фото- і кінозйомки суб’єктами державного управління, зокрема уповноваженими складати протоколи про адміністративні правопорушення посадовими особами. Дослідження здійснено на засадах неухильного дотримання прав і свобод людини як основоположних принципах громадянського суспільства та демократичної держави, які мають визначати повноваження, їх використання, а відтак і поведінку суб’єктів публічної адміністрації під час застосування технічних засобів відеозапису, фото- і кінозйомки, відео- і звукозапису. Підтримано думку, що жодна суспільно значуща мета не може бути підставою для обмеження чи позбавлення особи її прав і свобод, зокрема права на приватність, у будь-якій формі. Аргументовано, що використання відповідних технічних засобів в адміністративно-деліктному процесі має низку особливостей та імперативів, порушення яких призводить до недопустимості відповідних доказів. Зокрема наголошено, що встановлення систем відеоспостереження у громадських (публічних) місцях має обов’язково супроводжуватися встановленням відповідних плакатів, інформаційних табличок, які вказують на здійснення відеоспостереження та здійснення відеозапису, фото- і кінозйомки, а отже, збереження і накопичення такої інформації про особу та можливість її використання у відповідних цілях і з відповідною метою.
Очевидно, що будь-яка фіксація особи (статична – для фотозйомки, динамічна – для відео- та кінозйомки зі звукозаписом або без нього) є прямим втручанням в особисте життя людини. Як наслідок, застосування відповідних засобів можливе лише на підставах, передбачених законом. Ключовою умовою проведення фото- і відеозйомки особи є попередження її про зйомку, що, у свою чергу, передбачає надання останньою згоди на таку зйомку. Важливе значення мають технічні засоби, за допомогою яких здійснюється така зйомка, зокрема потрібно, щоб останні були сертифіковані, відкалібровані й отримали відповідні дозволи, в тому числі санітарно-гігієнічні, на їх використання в Україні суб’єктами державного управління або були передані в користування конкретним посадовим особам, а також право (проходження відповідного навчання) зазначених посадових осіб на поводження з такими технічними засобами, в тому числі правові підстави для їх використання