Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Особливості протидії корупції в закладах вищої освіти в умовах політики доброчесності
Get PDFThe article is devoted to the criminological characteristics of the specifics of combating corruption at higher education institutions in the context of the integrity policy. At the same time, the right to education is a fundamental right, therefore the State is not obliged to ensure the right to higher education for all citizens. Despite this, the majority of Ukrainian citizens have one or even several higher education degrees. Given the popularity of educational services, they are inevitably associated with various corruption risks: from the process of enrolment to a higher education institution and ending with obtaining an educational degree at all levels.
Positions of domestic and foreign scholars on the essence and importance of academic integrity, the definition of “academic integrity” enshrined in legislation have been analysed, and the legally enshrined forms of academic integrity have been characterised, namely: academic plagiarism, self-plagiarism, fabrication, falsification, cheating, deception, bribery, biased assessment, providing assistance to students during the assessment of their learning outcomes or creating obstacles not provided for by the terms and/or procedures for such assessment, as well as impact in any form. It has been proved that they need to be adjusted and clarified, which should be done in a separate specialised law.
The main potential corruption risks in higher education have been identified. It has been noted that corruption at higher education institutions is characterised by high latency due to its benefits for both parties. It has been noted that it is incorrect to impose responsibility for corruption exclusively on employees of educational institutions. Low motivation of students leads to the search for “alternative ways” to get a positive grade. Corruption in education does not always have a monetary form, but more often takes the form of benefits, privileges and non-monetary services.
Based on the analysis of the current legislation and the main corruption risks in the field of higher education institutions, the author’s own measures to prevent corruption have been proposed.The article is devoted to the criminological characteristics of the specifics of combating corruption at higher education institutions in the context of the integrity policy. At the same time, the right to education is a fundamental right, therefore the State is not obliged to ensure the right to higher education for all citizens. Despite this, the majority of Ukrainian citizens have one or even several higher education degrees. Given the popularity of educational services, they are inevitably associated with various corruption risks: from the process of enrolment to a higher education institution and ending with obtaining an educational degree at all levels.
Positions of domestic and foreign scholars on the essence and importance of academic integrity, the definition of “academic integrity” enshrined in legislation have been analysed, and the legally enshrined forms of academic integrity have been characterised, namely: academic plagiarism, self-plagiarism, fabrication, falsification, cheating, deception, bribery, biased assessment, providing assistance to students during the assessment of their learning outcomes or creating obstacles not provided for by the terms and/or procedures for such assessment, as well as impact in any form. It has been proved that they need to be adjusted and clarified, which should be done in a separate specialised law.
The main potential corruption risks in higher education have been identified. It has been noted that corruption at higher education institutions is characterised by high latency due to its benefits for both parties. It has been noted that it is incorrect to impose responsibility for corruption exclusively on employees of educational institutions. Low motivation of students leads to the search for “alternative ways” to get a positive grade. Corruption in education does not always have a monetary form, but more often takes the form of benefits, privileges and non-monetary services.
Based on the analysis of the current legislation and the main corruption risks in the field of higher education institutions, the author’s own measures to prevent corruption have been proposed.Статтю присвячено кримінологічній характеристиці особливостей протидії корупції в закладах вищої освіти в умовах політики доброчесності. Одночасно з тим, що право на освіту належить до фундаментальних, держава не зобов’язана забезпечувати всім громадянам право на вищу освіту. Незважаючи на це, більшість громадян України мають одну чи навіть кілька вищих освіт. Враховуючи популярність освітніх послуг, вони неминуче пов’язанні з різними корупційними ризиками: починаючи з процесу зарахування до закладу вищої освіти і закінчуючи одержанням освітнього ступеня на всіх рівнях.
Проаналізовано позиції вітчизняних і зарубіжних учених щодо сутності і значення академічної доброчесності, закріпленого в законодавстві визначення поняття «академічна доброчесність», охарактеризовано законодавчо зафіксовані форми академічної доброчесності, а саме: академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація, списування, обман, хабарництво, необ’єктивне оцінювання, надання здобувачам освіти під час проходження ними оцінювання результатів навчання допомоги чи створення перешкод, не передбачених умовами та/або процедурами проходження такого оцінювання, вплив у будь-якій формі. Доведено, що вони потребують корегування та уточнення, які варто зробити в окремому профільному законі.
З’ясовано основні потенційні корупційні ризики у сфері вищої освіти. Зауважено, що корупція в закладах вищої освіти характеризується високою латентністю через її вигідність обом сторонам. Вказано, що покладати відповідальність за корупційні дії виключно на працівників закладів освіти некоректно. Низька вмотивованість здобувачів освіти зумовлює пошук «альтернативних шляхів» для того, щоб одержати позитивну оцінку. Корупція у освіті не завжди має грошову форму, частіше має характер переваг, пільг та послуг негрошового характеру.
На основі аналізу чинного законодавства та основних корупційних ризиків у сфері діяльності закладів вищої освіти запропоновано авторські заходи із запобігання корупції
Проблеми відповідальності за екологічну шкоду, заподіяну країною-терористом військовою агресією
Get PDFThe article focuses on the issues of liability for environmental damage caused by the military aggression of a terrorist country. The subject matter of the study is the impact of the consequences of military aggression against Ukraine on the state of its natural resources, the legal characterisation of these consequences in terms of liability and issues related to compensation for the damage caused. The purpose of the study is to outline the problems arising in the course of legal determination of the possibility of bringing a terrorist country which deliberately destroys natural resources to legal liability, and the difficulties arising in determining the extent of environmental damage caused. The research methods used, in particular, logical-semantic and dialectical, made it possible to consider the main features of the concept of “ecocide” as a crime against humanity and its direct connection with the genocide of the Ukrainian people.
The relevance of the topic is due to the fact that the negative environmental consequences of hostilities violate the norms of both Ukrainian and international law and have all the signs of ecocide, which is currently considered a crime exclusively at the level of national legislation. It has been concluded that it is possible to ensure the responsibility of the aggressor State for environmental damage through the establishment of a special international tribunal. The factors that make it difficult to determine the amount of environmental damage caused in order to ensure its further compensation have also been identified. These factors include: a significant area of damage; species diversity of natural resources that were damaged (soils, subsoil, water bodies, atmospheric air, flora and fauna, territories and objects of the nature reserve fund); the connection of natural resources, which contributes to the spread of negative effects on the environment; the international nature of environmental damage; the long-term consequences of environmental damage; the fact that it is impossible for state authorities and civil society activists to record the full extent of the negative environmental impact of hostilities due to the existing danger.
A conclusion has been made that it is necessary to take these factors into account when developing terminology for environmental damage caused by military actions. It has also been proposed to take a number of practical measures aimed at ensuring compensation for environmental damage, in particular: to recognise the fact of environmental terrorism as part of ecocide, which is combined with genocide of the Ukrainian people, at the national and international levels; to introduce a system of continuous monitoring and recording of the damage identified; to develop methods for assessing the impact of terrorist actions on the state of each individual natural resource, taking into account the possibility, necessary means and expected timeframe for restoration to a state suitable for their intended use; to apply political and economic levers based on international law to ensure compensation for environmental damage caused by a terrorist country.The article focuses on the issues of liability for environmental damage caused by the military aggression of a terrorist country. The subject matter of the study is the impact of the consequences of military aggression against Ukraine on the state of its natural resources, the legal characterisation of these consequences in terms of liability and issues related to compensation for the damage caused. The purpose of the study is to outline the problems arising in the course of legal determination of the possibility of bringing a terrorist country which deliberately destroys natural resources to legal liability, and the difficulties arising in determining the extent of environmental damage caused. The research methods used, in particular, logical-semantic and dialectical, made it possible to consider the main features of the concept of “ecocide” as a crime against humanity and its direct connection with the genocide of the Ukrainian people.
The relevance of the topic is due to the fact that the negative environmental consequences of hostilities violate the norms of both Ukrainian and international law and have all the signs of ecocide, which is currently considered a crime exclusively at the level of national legislation. It has been concluded that it is possible to ensure the responsibility of the aggressor State for environmental damage through the establishment of a special international tribunal. The factors that make it difficult to determine the amount of environmental damage caused in order to ensure its further compensation have also been identified. These factors include: a significant area of damage; species diversity of natural resources that were damaged (soils, subsoil, water bodies, atmospheric air, flora and fauna, territories and objects of the nature reserve fund); the connection of natural resources, which contributes to the spread of negative effects on the environment; the international nature of environmental damage; the long-term consequences of environmental damage; the fact that it is impossible for state authorities and civil society activists to record the full extent of the negative environmental impact of hostilities due to the existing danger.
A conclusion has been made that it is necessary to take these factors into account when developing terminology for environmental damage caused by military actions. It has also been proposed to take a number of practical measures aimed at ensuring compensation for environmental damage, in particular: to recognise the fact of environmental terrorism as part of ecocide, which is combined with genocide of the Ukrainian people, at the national and international levels; to introduce a system of continuous monitoring and recording of the damage identified; to develop methods for assessing the impact of terrorist actions on the state of each individual natural resource, taking into account the possibility, necessary means and expected timeframe for restoration to a state suitable for their intended use; to apply political and economic levers based on international law to ensure compensation for environmental damage caused by a terrorist country.Статтю присвячено проблемам відповідальності за екологічну шкоду, заподіяну країною-терористом військовою агресією. Предметом дослідження є вплив наслідків військової агресії проти України на стан її природних ресурсів, правова характеристика цих наслідків з точки зору притягнення до відповідальності та питання, пов’язані з відшкодуванням заподіяної шкоди. Метою роботи є окреслення проблем, які виникають при юридичному визначенні можливості притягнення країни-терориста, що цілеспрямовано знищує природні ресурси, до юридичної відповідальності, та складнощів, які виникають при визначенні обсягу заподіяної екологічної шкоди. Методи дослідження, зокрема логікосемантичний та діалектичний, дали можливість розглянути основні ознаки поняття «екоцид» як злочину проти людства та його безпосередній зв’язок із геноцидом українського народу.
Актуальність теми зумовлена тим, що негативні наслідки для довкілля від бойових дій порушують норми як українського, так і міжнародного законодавства і мають всі ознаки екоциду, який сьогодні розглядається як злочин виключно на рівні національного законодавства. Зроблено висновок про можливість забезпечення відповідальності держави-агресора за екологічну шкоду через створення спеціального міжнародного трибуналу. Також встановлено наявність факторів, які зумовлюють складність визначення обсягу заподіяної екологічної шкоди для забезпечення її подальшого відшкодування. До таких факторів віднесено: значну площу ураження; видове різноманіття природних ресурсів, яким було завдано шкоду (ґрунти, надра, водні об’єкти, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ, території та об’єкти природно-заповідного фонду); зв’язок природних ресурсів, що сприяє поширенню негативних наслідків на довкілля; міжнародний характер екологічної шкоди; довготривалі наслідки заподіяної екологічної шкоди; те, що фіксація повного обсягу негативних наслідків бойових дій для довкілля органами державної влади та громадськими активістами є неможливою через наявну небезпеку.
Зроблено висновок про необхідність врахування названих факторів при розробці термінології для окреслення екологічної шкоди, завданої воєнними діями. Також запропоновано вжити низку практичних заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування екологічної шкоди, зокрема: визнати факт екологічного тероризму як частини екоциду, що поєднаний із геноцидом українського народу, на національному та міжнародному рівнях; упровадити систему постійного моніторингу та фіксації виявленої шкоди, розробити методики оцінки впливу терористичних дій на стан кожного окремого природного ресурсу з урахуванням можливості, необхідних засобів та очікуваних термінів відновлення до стану, придатного для їх цільового використання; застосувати засновані на нормах міжнародного права політико-економічні важелі забезпечення відшкодування екологічної шкоди, заподіяної країною-терористом
Правові аспекти стандартизації функціональної безпеки Інтернету речей
Get PDFIoT technologies provide smart things with the ability to make decisions in the management of physical objects using intelligence and consensus. To support the Internet of Things, technologies such as built-in devices, cloud and fog computing, big data processing, machine learning, and artificial intelligence are used to produce intelligent physical objects. A review of existing security infrastructures for IoT-based intelligent environments shows that every connected device can be a potential entry point for an attack.
An overview of the key aspects of security standards for smart environments based on the Internet of Things has been provided in the following areas: potential solutions, intelligent environments, limits of security assessment, open issues and challenges. Additional research on the development of methodological and technological standardisation measures in the field of interoperability of heterogeneous IoT devices is an urgent task in order to start further discussions on the development of new security standards and certification infrastructure for smart environments based on the IoT.
Based on the analysis of the existing problems of implementing the Internet of Things, the methodological and technological features of legal regulation of intellectual environments have been studied. The structures of standardisation of networks and services of the IoT environments at the regional, European and global international levels have been considered.
The architecture of the Internet of Things environments has been defined as a multi-level, heterogeneous system with a complex topology and the use of innovative technologies. The single phenomenon of IoT security has been identified as a complex concept that includes functional security and information security with their interconnection, contradictions, challenges and risks.
The functional security of the Internet of Things has been studied in terms of the security function, security completeness and resilience, which are subject to regulation in the technical requirements for the product being designed. An aspect model of IoT interoperability has been presented and examples of its application in terms of interrelated components (transport, syntactic, semantic, behavioural, and policy aspects) have been given.
An assessment of generally accepted practices and risks of creating regulatory documents (standards, instructions, methodological materials) in the field of functional security of the Internet of Things has been carried out. Recommendations for the introduction of a scientifically based approach to national standardisation of IoT security and measures to address the problem of interoperability of heterogeneous IoT devices have been provided.IoT technologies provide smart things with the ability to make decisions in the management of physical objects using intelligence and consensus. To support the Internet of Things, technologies such as built-in devices, cloud and fog computing, big data processing, machine learning, and artificial intelligence are used to produce intelligent physical objects. A review of existing security infrastructures for IoT-based intelligent environments shows that every connected device can be a potential entry point for an attack.
An overview of the key aspects of security standards for smart environments based on the Internet of Things has been provided in the following areas: potential solutions, intelligent environments, limits of security assessment, open issues and challenges. Additional research on the development of methodological and technological standardisation measures in the field of interoperability of heterogeneous IoT devices is an urgent task in order to start further discussions on the development of new security standards and certification infrastructure for smart environments based on the IoT.
Based on the analysis of the existing problems of implementing the Internet of Things, the methodological and technological features of legal regulation of intellectual environments have been studied. The structures of standardisation of networks and services of the IoT environments at the regional, European and global international levels have been considered.
The architecture of the Internet of Things environments has been defined as a multi-level, heterogeneous system with a complex topology and the use of innovative technologies. The single phenomenon of IoT security has been identified as a complex concept that includes functional security and information security with their interconnection, contradictions, challenges and risks.
The functional security of the Internet of Things has been studied in terms of the security function, security completeness and resilience, which are subject to regulation in the technical requirements for the product being designed. An aspect model of IoT interoperability has been presented and examples of its application in terms of interrelated components (transport, syntactic, semantic, behavioural, and policy aspects) have been given.
An assessment of generally accepted practices and risks of creating regulatory documents (standards, instructions, methodological materials) in the field of functional security of the Internet of Things has been carried out. Recommendations for the introduction of a scientifically based approach to national standardisation of IoT security and measures to address the problem of interoperability of heterogeneous IoT devices have been provided.Технології Інтернету речей надають розумним речам можливість прийняття рішень у системі управління фізичними об’єктами, використовуючи інтелект і консенсус. Для підтримки Інтернету речей задіяні такі технології, як вбудовані пристрої, хмарні і туманні обчислення, обробка великих даних, машинне навчання, штучний інтелект, що забезпечує виробництво інтелектуальних фізичних об’єктів. Огляд існуючих інфраструктур безпеки для інтелектуальних середовищ на основі Інтернету речей свідчить, що кожний підключений пристрій може стати потенційною точкою входу для атаки зловмисників.
Надано огляд ключових аспектів щодо стандартів безпеки розумних середовищ на основі Інтернету речей за напрямами: потенційних рішень, інтелектуальних середовищ, меж оцінки безпеки, відкритих проблем і викликів. Актуальним завданням є додаткові дослідження щодо розвитку методологічних і технологічних заходів стандартизації у сфері функціональної сумісності різнорідних пристроїв Інтернету речей із тим, щоб розпочати подальші дискусії щодо розробки нових стандартів безпеки та інфраструктури сертифікації розумних середовищ на основі Інтернету речей.
На основі аналізу існуючих проблем запровадження Інтернету речей досліджено методологічні і технологічні особливості правового регулювання інтелектуальних середовищ. Розглянуто структури стандартизації мереж і послуг середовищ Інтернету речей на регіональному, європейському та глобальному міжнародному рівнях.
Визначено архітектуру середовищ Інтернету речей – це багаторівнева, гетерогенна система зі складною топологією та використанням інноваційних технології. Визначено явище безпеки Інтернету речей як комплексне поняття, що включає в себе функціональну безпеку (safety) та інформаційну безпеку (security) з їх взаємозв’язком, протиріччями, викликами та ризиками.
Досліджено функціональна безпеку Інтернету речей у термінах функції безпеки, повноти безпеки та стійкості, які підлягають регламентації в технічних вимогах на виріб, що проєктується. Надано аспектну модель функціональної сумісності Інтернету речей і наведено приклади її застосування за взаємопов’язаними складовими (транспортна, синтаксична, семантична, поведінкова й аспект політики).
Проведено оцінку загальноприйнятих практик та ризиків створення регламентуючих документів (стандартів, інструкцій, методичних матеріалів) у сфері функціональної безпеки Інтернету речей. Надано рекомендації щодо запровадження науково обґрунтованого підходу до національної стандартизації безпеки Інтернету речей та заходів вирішення проблеми функціональної сумісності різнорідних пристроїв Інтернету речей
Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину та можливості його оскарження у кримінальному провадженні
Get PDFThe article analyzes the provisions of the current criminal procedural legislation of Ukraine and separate scientific works in the field of criminal procedure regarding the detention of a person under suspicion of committing a criminal offense without a decision of the investigating judge or a court, especially when the detention of a person under suspicion is carried out by an authorized official at the scene of the crime or immediately after its commission. It is emphasized that in addition to the inquirer, investigator, prosecutor, bodies authorized to carry out a pre-trial investigation, subjects who also have the right to detain a person under suspicion of having committed a criminal offense include all policemen, all military personnel serving in the National Guard of Ukraine, all employees of the special law enforcement military formation of the law enforcement service, employees of the State Security Department, military personnel performing duties for the protection of the state border, employees of the special law enforcement body of the Security Service of Ukraine, employees of the state law enforcement agency (NABU), employees of the customs service, officials involved in the anti-terrorist operation, officials and officials of enforcement agencies prisons and detention centers, captains of sea or river vessels of Ukraine located outside its borders, employees of the Department of Economic Security. The question of the presence of legal aspects of the justification of detention, especially when such detention is carried out by an authorized official, is considered. It is proposed to provide in Art. 3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, a provision that would explain the requirements regarding the validity of decisions, and especially when a person is detained, which is carried out within the framework of the provisions of Art. 208 of the CPC of Ukraine. The provisions of the criminal procedural legislation regarding the possibility of a person detained on suspicion, who already has the procedural status of a suspect, to appeal, in accordance with Clause 6, Part 1, Art. 42 of the Criminal Procedure Code of Ukraine the validity of his/her detention. Attention is also paid to the problematic legal aspects that do not allow a person detained (without a ruling of an investigating judge) on suspicion of committing a criminal offence during a pre-trial investigation, when such detention was carried out at the scene of the crime or immediately after its commission, to exercise his or her right to challenge the validity of the detention and file a relevant complaint with the prosecutor or investigating judge. For this purpose, it is proposed to provide for a provision in the Criminal Procedure Code of Ukraine, according to which, when detaining a person within the framework of Articles 207, 208 of the CPC of Ukraine and drawing up a detention report, the authorised official who drew up the said report is obliged to draw up a resolution on the justification of detention and hand over copies to the detainee immediately upon placing the detainee in a temporary detention facility. In order to ensure the exercise of the right of a suspect (detainee) to demand verification of the validity of detention, a possible procedure for appealing to the prosecutor, investigating judge against such detention during the pre-trial investigation is proposed.The article analyzes the provisions of the current criminal procedural legislation of Ukraine and separate scientific works in the field of criminal procedure regarding the detention of a person under suspicion of committing a criminal offense without a decision of the investigating judge or a court, especially when the detention of a person under suspicion is carried out by an authorized official at the scene of the crime or immediately after its commission. It is emphasized that in addition to the inquirer, investigator, prosecutor, bodies authorized to carry out a pre-trial investigation, subjects who also have the right to detain a person under suspicion of having committed a criminal offense include all policemen, all military personnel serving in the National Guard of Ukraine, all employees of the special law enforcement military formation of the law enforcement service, employees of the State Security Department, military personnel performing duties for the protection of the state border, employees of the special law enforcement body of the Security Service of Ukraine, employees of the state law enforcement agency (NABU), employees of the customs service, officials involved in the anti-terrorist operation, officials and officials of enforcement agencies prisons and detention centers, captains of sea or river vessels of Ukraine located outside its borders, employees of the Department of Economic Security. The question of the presence of legal aspects of the justification of detention, especially when such detention is carried out by an authorized official, is considered. It is proposed to provide in Art. 3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, a provision that would explain the requirements regarding the validity of decisions, and especially when a person is detained, which is carried out within the framework of the provisions of Art. 208 of the CPC of Ukraine. The provisions of the criminal procedural legislation regarding the possibility of a person detained on suspicion, who already has the procedural status of a suspect, to appeal, in accordance with Clause 6, Part 1, Art. 42 of the Criminal Procedure Code of Ukraine the validity of his/her detention. Attention is also paid to the problematic legal aspects that do not allow a person detained (without a ruling of an investigating judge) on suspicion of committing a criminal offence during a pre-trial investigation, when such detention was carried out at the scene of the crime or immediately after its commission, to exercise his or her right to challenge the validity of the detention and file a relevant complaint with the prosecutor or investigating judge. For this purpose, it is proposed to provide for a provision in the Criminal Procedure Code of Ukraine, according to which, when detaining a person within the framework of Articles 207, 208 of the CPC of Ukraine and drawing up a detention report, the authorised official who drew up the said report is obliged to draw up a resolution on the justification of detention and hand over copies to the detainee immediately upon placing the detainee in a temporary detention facility. In order to ensure the exercise of the right of a suspect (detainee) to demand verification of the validity of detention, a possible procedure for appealing to the prosecutor, investigating judge against such detention during the pre-trial investigation is proposed.Проаналізовано положення чинного кримінального процесуального законодавства України та окремі наукові праці в галузі кримінального процесу щодо здійснення затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення без ухвали слідчого судді, суду, особливо, коли затримання особи за підозрою проводиться уповноваженою службовою особою на місці вчинення злочину або одразу після його вчинення. Наголошено, що крім дізнавача, слідчого, прокурора, органів, які уповноваженні на здійснення досудового розслідування, до суб’єктів, які також мають право затримати особу за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, належать поліцейські, військові, що перебувають на службі в Національній гвардії України, службовці спеціального правоохоронного військового формування служби правопорядку, працівники служби Управління державної охорони, військовослужбовці, які виконують обов’язки з охорони державного кордону, співробітники правоохоронного органу спеціального призначення Служби безпеки України, співробітники державного правоохоронного органу (Національного антикорупційного бюро України), співробітники митної служби, посадові особи, задіяні у проведенні антитерористичної операції, посадові й службові особи установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, капітани морських чи річкових суден України, що перебувають за її межами, працівники департаменту економічної безпеки. Розглянуто питання щодо наявності правових аспектів обґрунтованості здійснення затримання, особливо, коли таке затримання проводиться уповноваженою службовою особою. Запропоновано передбачити у ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України положення, яке розтлумачувало б вимоги щодо обґрунтованості рішень, особливо при затриманні особи, що відбувається на підставі положень, передбачених ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України. Проаналізовано положення кримінального процесуального законодавства щодо можливості затриманої за підозрою особи, яка вже має процесуальний статус підозрюваного, оскаржити відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 42 Кримінального процесуального кодексу України обґрунтованість свого затримання. Звернено увагу на проблемні правові аспекти, які не дозволяють під час досудового розслідування затриманій (без ухвали слідчого судді) за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження обґрунтованості затримання та звернутися з відповідною скаргою до прокурора, слідчого судді, коли таке затримання проводилося на місці вчинення злочину чи одразу після його вчинення. Із цією метою запропоновано передбачити у Кримінальному процесуальному кодексі України положення, відповідно до якого при затриманні особи відповідно до статей 207, 208 Кримінального процесуального кодексу України та складання протоколу про затримання уповноважена службова особа, яка склала вказаний протокол, зобов’язана негайно з моменту поміщення затриманого до ізолятора тимчасового тримання скласти постанову про обґрунтованість затримання та вручити її копію затриманому. Для забезпечення реалізації права підозрюваної (затриманої) особи вимагати перевірки обґрунтованості затримання запропоновано можливий порядок звернення до прокурора, слідчого судді щодо оскарження такого затримання під час досудового розслідування
Антиномії англо-американської та вітчизняної юриспруденції в осмисленні проблематики прав дитини
Get PDFThe article analyses the views of Anglo-American jurisprudence on the issues of children\u27s rights in the context of similar national scientific works.
Within the Ukrainian legal thought, the issue of childhood legal mediation and understanding of the child\u27s status is traditionally addressed on the basis of theoretical (primarily positivist) ideas about the subjects of legal relations, the theory of the legal status of a person, and ways of protecting rights developed by fundamental legal science, civil and family law.
The formation and development of the best interests of the child theory in Anglo-American legal science is essentially an alternative scientific approach to solving the problem of the volitional factor as a prerequisite for the acquisition and exercise of rights by a child. According to some scholars, this allows avoiding conceptual contradictions when addressing the issue of including children among persons who have subjective rights and bear legal responsibilities.
At the conceptual and legal level, the best interests of the child in Anglo-American jurisprudence are considered to be an important legal category that requires consideration on the highest level of the child\u27s needs and ensuring his or her well-being, safety and harmonious development in society. This category requires constant consideration of the interests of the child in various life situations and conditions of a competitive society.
With the concept of “ensuring the best interests of the child” formalised in Ukrainian positive law in 2016, the interest of the national scientific community in creative understanding of the current views of representatives of Anglo-American jurisprudence on the issue of children’s rights will continue to grow, since the interests of children, despite scientific disputes and other circumstances, always require legal protection and legal support.The article analyses the views of Anglo-American jurisprudence on the issues of children\u27s rights in the context of similar national scientific works.
Within the Ukrainian legal thought, the issue of childhood legal mediation and understanding of the child\u27s status is traditionally addressed on the basis of theoretical (primarily positivist) ideas about the subjects of legal relations, the theory of the legal status of a person, and ways of protecting rights developed by fundamental legal science, civil and family law.
The formation and development of the best interests of the child theory in Anglo-American legal science is essentially an alternative scientific approach to solving the problem of the volitional factor as a prerequisite for the acquisition and exercise of rights by a child. According to some scholars, this allows avoiding conceptual contradictions when addressing the issue of including children among persons who have subjective rights and bear legal responsibilities.
At the conceptual and legal level, the best interests of the child in Anglo-American jurisprudence are considered to be an important legal category that requires consideration on the highest level of the child\u27s needs and ensuring his or her well-being, safety and harmonious development in society. This category requires constant consideration of the interests of the child in various life situations and conditions of a competitive society.
With the concept of “ensuring the best interests of the child” formalised in Ukrainian positive law in 2016, the interest of the national scientific community in creative understanding of the current views of representatives of Anglo-American jurisprudence on the issue of children’s rights will continue to grow, since the interests of children, despite scientific disputes and other circumstances, always require legal protection and legal support.У статті проаналізовано погляди представників англо-американської юриспруденції на проблематику прав дитини в контексті аналогічних вітчизняних наукових доробок.
У межах української юридичної думки питання щодо правового опосередкування дитинства та осмислення статусу дитини традиційно відбувається на підставі теоретичних (насамперед позитивістських) уявлень щодо суб’єктів правовідносин, теорії правового статусу людини, способів захисту прав, що напрацьовані фундаментальною юридичною наукою, наукою цивільного та сімейного права.
Формування та розвиток теорії найкращих інтересів дитини в англо-американській юридичній науці по суті є альтернативним науковим підходом задля вирішення проблеми вольового чинника як передумови для набуття та реалізації прав дитиною. На думку деяких учених, це дозволяє уникнути концептуальних протиріч під час вирішення питання щодо включення дітей до числа осіб, які мають суб’єктивні права та несуть юридичні обов’язки.
На концептуально-правовому рівні найкращі інтереси дитини в межах англо-американської юриспруденції вважають важливою правовою категорією, яка вимагає врахування найвищого рівня потреб дитини та забезпечення її добробуту, безпеки й гармонійного розвитку в суспільстві. Ця категорія зумовлює постійне врахування інтересів дитини в межах різноманітних життєвих ситуацій та умов конкурентного суспільства.
Із формалізацією у 2016 р. в українському позитивному праві поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини» зацікавленість вітчизняної наукової спільноти до творчого осмислення сучасних поглядів представників англо-американської юриспруденції на проблематику прав дитини буде невпинно зростати, адже інтереси дітей, попри наукові суперечки та інші обставини, завжди потребують юридичного захисту і правового забезпечення
Державна політика у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні крізь призму нормотворчих ініціатив: аналіз і перспективи впровадження
Get PDFA comparative legal analysis of draft legal acts aimed at improving road safety (draft laws No. 8369 of 19.01.2023, No. 8353 of 12.01.2023, No. 8356 of 12.01.2023) has been carried out. It has been noted that today the legislator has carried out meaningful work aimed at improving the current legislation in terms of road safety.
It has been proved that the adoption of a certain act should not have adverse consequences in the lawmaking process and create a situation where there is competition of legal norms, as well as contradictions between other legal acts in force in the area under study. In addition, it has been stated that the draft laws under consideration are to some extent controversial and debatable, they contain terminological uncertainty, and may cause the unplanned (additional) burden on the budget of Ukraine and local budgets. It has been offered proposals and comments on how to solve these problems and improve the law-making process.
It has been emphasised that there is a need to implement the strategic directions of the State to ensure the education of conscious road users, strengthening road safety, infrastructure, constructive vehicle safety, as well as planning of public authorities to ensure road safety at various levels of government, which in turn should contribute to the implementation of the national policy in the field under study. The position that road users, including children, should be trained in three stages has been supported: 1) elementary level is for preschool children; 2) safety basics is for primary school (teaching safe driving for themselves and others on electric scooters, monowheels, segways and similar vehicles); 3) full-fledged study, in particular, according to the programme for training drivers of scooters, motorcycles and cars, with mandatory testing of knowledge by means of an exam, is for secondary school.A comparative legal analysis of draft legal acts aimed at improving road safety (draft laws No. 8369 of 19.01.2023, No. 8353 of 12.01.2023, No. 8356 of 12.01.2023) has been carried out. It has been noted that today the legislator has carried out meaningful work aimed at improving the current legislation in terms of road safety.
It has been proved that the adoption of a certain act should not have adverse consequences in the lawmaking process and create a situation where there is competition of legal norms, as well as contradictions between other legal acts in force in the area under study. In addition, it has been stated that the draft laws under consideration are to some extent controversial and debatable, they contain terminological uncertainty, and may cause the unplanned (additional) burden on the budget of Ukraine and local budgets. It has been offered proposals and comments on how to solve these problems and improve the law-making process.
It has been emphasised that there is a need to implement the strategic directions of the State to ensure the education of conscious road users, strengthening road safety, infrastructure, constructive vehicle safety, as well as planning of public authorities to ensure road safety at various levels of government, which in turn should contribute to the implementation of the national policy in the field under study. The position that road users, including children, should be trained in three stages has been supported: 1) elementary level is for preschool children; 2) safety basics is for primary school (teaching safe driving for themselves and others on electric scooters, monowheels, segways and similar vehicles); 3) full-fledged study, in particular, according to the programme for training drivers of scooters, motorcycles and cars, with mandatory testing of knowledge by means of an exam, is for secondary school.Здійснено порівняльно-правовий аналіз проєктів нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення безпеки дорожнього руху (проєкти законів № 8369 від 19 січня 2023 року, № 8353 від 12 січня 2023 року, № 8356 від 12 січня 2023 року). Наголошено, що на сьогодні законодавцем проведена змістовна робота, спрямована на вдосконалення чинного законодавства в частині забезпечення безпеки дорожнього руху.
Доведено, що ухвалення певного акта не повинно нести несприятливих наслідків у законотворчому процесі та створювати ситуацію, коли відбувається конкуренція правових норм, а також протиріччя між іншими правовими актами, які діють у досліджуваній сфері. Крім того, констатовано, що розглянуті проєкти законів певною мірою є спірними та дискусійними, допускають термінологічну невизначеність, можуть спричинити незаплановане (додаткове) навантаження на бюджет України та місцеві бюджети. Запропоновано пропозиції та зауваження щодо вирішення згаданих проблем та покращення правотворчого процесу.
Наголошено на необхідності реалізації стратегічних напрямів держави щодо забезпечення виховання свідомих учасників дорожнього руху, посилення безпеки доріг, інфраструктури, конструктивності безпечності транспортних засобів, а також планування органів публічної влади щодо забезпечення безпеки дорожнього руху на різних рівнях управління, що, у свою чергу, повинно сприяти реалізації загальнонаціональної політики у досліджуваній сфері. Підтримано позицію, що підготовка учасників дорожнього руху, зокрема дітей, повинна відбуватися у три етапи: 1) початковий рівень – для дітей дошкільного віку; 2) основи безпеки – для початкової школи (навчання безпечної їзди для себе та оточуючих на електросамокатах, моноколесах, сігвеях і подібних транспортних засобах); 3) повноцінне вивчення, зокрема за програмою підготовки водіїв скутерів, мотоциклів і легкових автомобілів, з обов’язковою перевіркою знань за допомогою іспиту – для загальноосвітньої школи
Погляди Ніколло Макіавеллі на публічну безпеку
Get PDFThe article investigates and reveals the comprehension of how the concepts of the public security phenomenon are constructed in the philosophical and legal views of Niccolo Machiavelli.
In Europe at that time, ensuring public security was an extremely urgent task for almost every state, which involved concern for the individual human salvation, i.e. the search for confidence in faith, at the individual level, and at the collective level – concern for the protection of subjects from violence, war, injustice, hunger, rising prices, poverty, and concern for public welfare in the broadest sense. It is emphasised that one of the most popular and detailed concepts of public security at that time was proposed by the prominent Italian philosopher, diplomat and politician Niccolo Machiavelli (1469–1527). There have been and still are heated academic discussions around its content, meaning and focus, which touch upon some controversial aspects of the security concept and help to clarify important nuances of Machiavellian vision of public security and key instruments for its guarantee better.
According to the results of the study, it has been concluded that Machiavelli\u27s security concept is characterised by rationalism, secularism, pragmatism, nationalism, an emphasis on a combination of power and legal elements with the predominance of the former, institutional and personal factors of public security with the priority of the former, instruments of psychological pressure (intimidation to keep the people in line), military force and diplomacy (to prevent external threats), separation of ethics and politics in the field of public security, a balanced attitude to the need to maintain internal and external security, and a high appreciation of the historical experience of ensuring security in antiquity and in modern centralised and absolutist states at an early stage.The article investigates and reveals the comprehension of how the concepts of the public security phenomenon are constructed in the philosophical and legal views of Niccolo Machiavelli.
In Europe at that time, ensuring public security was an extremely urgent task for almost every state, which involved concern for the individual human salvation, i.e. the search for confidence in faith, at the individual level, and at the collective level – concern for the protection of subjects from violence, war, injustice, hunger, rising prices, poverty, and concern for public welfare in the broadest sense. It is emphasised that one of the most popular and detailed concepts of public security at that time was proposed by the prominent Italian philosopher, diplomat and politician Niccolo Machiavelli (1469–1527). There have been and still are heated academic discussions around its content, meaning and focus, which touch upon some controversial aspects of the security concept and help to clarify important nuances of Machiavellian vision of public security and key instruments for its guarantee better.
According to the results of the study, it has been concluded that Machiavelli\u27s security concept is characterised by rationalism, secularism, pragmatism, nationalism, an emphasis on a combination of power and legal elements with the predominance of the former, institutional and personal factors of public security with the priority of the former, instruments of psychological pressure (intimidation to keep the people in line), military force and diplomacy (to prevent external threats), separation of ethics and politics in the field of public security, a balanced attitude to the need to maintain internal and external security, and a high appreciation of the historical experience of ensuring security in antiquity and in modern centralised and absolutist states at an early stage.У статті досліджено та розкрито розуміння побудови концепцій феномена публічної безпеки у філософсько-правових поглядах Нікколо Макіавеллі.
У тогочасній Європі гарантування публічної безпеки було надзвичайно актуальним завданням практично для кожної держави, що передбачало турботу про індивідуальне спасіння людини, тобто пошук упевненості у вірі, на індивідуальному рівні, а на колективному рівні – піклування про захист підданих від насильства, війни, несправедливості, голоду, зростання цін, злиднів, турбота про суспільний добробут у найширшому розумінні. Акцентовано, що одна з найбільш популярних та докладно опрацьованих концепцій публічної безпеки того часу була запропонована видатним італійським мислителем, дипломатом і політичним діячем Нікколо Макіавеллі (1469–1527). Довкола її змісту, сенсу та спрямованості точилися і досі точаться гострі наукові дискусії, які торкаються окремих спірних моментів безпекової концепції та допомагають краще з’ясувати важливі нюанси макіавеллівського бачення публічної безпеки і ключових інструментів її гарантування.
За результатами дослідження зроблено висновок, що безпековій концепції Макіавеллі властиві раціоналізм, секуляризм, прагматизм, націоналізм, акцент на поєднанні силових та правових елементів із переважанням перших, інституційних та особистісних чинників публічної безпеки з пріоритетом перших, інструментів психологічного тиску (залякування, щоб тримати в покорі народ), військової сили і дипломатії (щоб запобігати зовнішнім загрозам), розмежуванні етики та політики у сфері публічної безпеки, збалансованому ставленні до необхідності підтримання внутрішньої і зовнішньої безпеки, високій оцінці історичного досвіду гарантування безпеки в античності та в сучасних йому централізованих і абсолютистських державах на ранньому етапі
Протидія економічній злочинності в Україні в 1946–1949 рр.
Get PDFThe author examines the topical and insufficiently researched in historical and legal science issue of the causes and manifestations of economic crime in Ukraine in the first post-war years (1946–1949) and the main aspects of police activity in combating these types of crimes. The departments for combating theft of socialist property and speculation were responsible for combating economic crime. In 1947, the Department for combating the theft of socialist property of the Main Police Department was reorganised into the Administration. Taking advantage of the consumer goods shortage, which reached its peak in the first post-war years (1946–1949), and the circumstances created by the famine of 1946–1947, criminals stole grain, robbed food and industrial warehouses, and resold goods at inflated prices (speculation). The situation with economic crime was particularly difficult in early 1947, when the sowing campaign was underway. The most common crimes were the following: 1) maliciously delaying the repair of agricultural machinery, allegedly due to the lack of spare parts and specialists; 2) theft of grain during its transportation and sowing by persons responsible for this (weighers, field crew leaders, guards); 3) theft of seeds and fuel by security guards; 4) theft and embezzlement of seeds by officials of collective and state farms and subsidiary farms; 5) theft of seed by reducing the seeding rate and theft of fuel due to lack of control over its consumption; 6) theft of seeds by employees of storage facilities with their subsequent resale at markets at speculative prices; 7) creation of surplus seeds by weighing, moistening, writing off for drying, and increasing waste during sorting. The monetary reform in December 1947 and the abolition of the ration card system reduced the overall number of crimes related to the theft of socialist property to a certain extent, as these measures eliminated such crimes as speculation in food and commodity cards and the production of counterfeit cards and food coupons. In order to improve the situation, the Ministry of Internal Affairs demanded that work on the theft of socialist property be intensified on the ground, and that more active agent work be carried out in this area.The author examines the topical and insufficiently researched in historical and legal science issue of the causes and manifestations of economic crime in Ukraine in the first post-war years (1946–1949) and the main aspects of police activity in combating these types of crimes. The departments for combating theft of socialist property and speculation were responsible for combating economic crime. In 1947, the Department for combating the theft of socialist property of the Main Police Department was reorganised into the Administration. Taking advantage of the consumer goods shortage, which reached its peak in the first post-war years (1946–1949), and the circumstances created by the famine of 1946–1947, criminals stole grain, robbed food and industrial warehouses, and resold goods at inflated prices (speculation). The situation with economic crime was particularly difficult in early 1947, when the sowing campaign was underway. The most common crimes were the following: 1) maliciously delaying the repair of agricultural machinery, allegedly due to the lack of spare parts and specialists; 2) theft of grain during its transportation and sowing by persons responsible for this (weighers, field crew leaders, guards); 3) theft of seeds and fuel by security guards; 4) theft and embezzlement of seeds by officials of collective and state farms and subsidiary farms; 5) theft of seed by reducing the seeding rate and theft of fuel due to lack of control over its consumption; 6) theft of seeds by employees of storage facilities with their subsequent resale at markets at speculative prices; 7) creation of surplus seeds by weighing, moistening, writing off for drying, and increasing waste during sorting. The monetary reform in December 1947 and the abolition of the ration card system reduced the overall number of crimes related to the theft of socialist property to a certain extent, as these measures eliminated such crimes as speculation in food and commodity cards and the production of counterfeit cards and food coupons. In order to improve the situation, the Ministry of Internal Affairs demanded that work on the theft of socialist property be intensified on the ground, and that more active agent work be carried out in this area.Розглянуто актуальне та недостатньо досліджене в історико-правовій науці питання про причини та прояви економічної злочинності в Україні в перші повоєнні роки (1946–1949) та основні аспекти діяльності міліції щодо боротьби із цими видами злочинів. Протидією економічній злочинності займалися відділи боротьби з розкраданнями соціалістичної власності та спекуляцією. У 1947 р. відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності Головного управління міліції був реорганізований в управління. Користуючись дефіцитом товарів широкого вжитку, який досяг свого піку саме в перші повоєнні роки (1946–1949), обставинами, що склалися через голод 1946–1947 рр., злочинці займалася крадіжками зерна, грабували склади продовольчих та промислових товарів, перепродавали товари за завищеними цінами (спекуляція). Особливо складний стан з економічною злочинністю був на початку 1947 р., коли проводилася посівна кампанія. Найпоширенішими були такі злочини: 1) зловмисне затягування ремонту сільськогосподарських машин нібито через відсутність запасних частин до них та фахівців; 2) крадіжки зерна під час його транспортування й сівби відповідальними за це особами (вагарями, бригадирами польових бригад, охороною); 3) крадіжки охороною насіння та пального; 4) крадіжки й розбазарювання насіння посадовими особами колгоспів, радгоспів, підсобних господарств; 5) крадіжки посівного матеріалу шляхом зменшення норми висіву та крадіжки пального за рахунок безконтрольності за його витратами; 6) крадіжки насіння працівниками баз із подальшим його перепродажем на базарах за спекулятивними цінами; 7) створення надлишків насіння шляхом обважування, зволоження, списування на сушку, збільшення відходів під час сортування. Проведення грошової реформи у грудні 1947 р. та скасування карткової системи забезпечення населення певною мірою зменшили загальну кількість злочинів, пов’язаних із розкраданням соціалістичної власності, бо завдяки цим заходам зникли такі види злочинів, як спекуляція продовольчими та промтоварними картками, виготовлення фальшивих карток і талонів. Для покращення ситуації Міністерство внутрішніх справ вимагало посилити роботу з розкраданням соціалістичної власності на місцях, активніше розгорнути оперативно-агентурну роботу в цьому напрямі
Кібербезпека міської інфраструктури
Get PDFA modern city is a complex system that requires a unified systematic approach to ensuring public safety, law and order and environmental safety in the face of high levels of both man-made and natural risks. Due to the growing role of information technology in the functioning of a modern city, the threat of cyberattacks on critical municipal infrastructure has increased. The cost of such cyber-attacks can be very high, both for individual victims and for society as a whole. Cyberattacks can lead to the theft of sensitive information, data destruction or the disclosure of personal data. In addition, such attacks can lead to loss of working time and suspension of systems, which can have serious consequences for the city’s viability.
The experience of other countries in protecting critical municipal infrastructure from cyber threats has been studied, analysed and summarised. The impact of the latest information technologies (such as the Internet of Things, artificial intelligence, blockchain) on the development of municipal infrastructure, the use of these technologies to protect critical infrastructure from cyberattacks, their advantages and disadvantages compared to classical security technologies have been considered. Particular attention has been paid to the problems of safe automation of modern city management processes such as automation of traffic control systems, environmental monitoring systems, financial systems, power grids, water and gas supply systems, communication systems, and control systems for wastewater treatment plants. The features of cyber attacks and the use of methods for protecting critical infrastructure in the context of hybrid warfare have been examined. Recommendations for a comprehensive increase in the level of protection of municipal critical infrastructure from cyber threats have been provided, taking into account the latest global trends in cybersecurity.Статья посвящена проблематике защиты городской критической инфраструктуры от киберугроз в современных непростых условиях. Исследован опыт других стран в сфере защиты критических объектов инфраструктуры. Рассмотрены особенности использования методик защиты инфраструктуры в условиях ведения гибридной войны. Даны рекомендации по повышению уровня защиты городской инфраструктуры от киберугроз.Статтю присвячено проблематиці захисту міської критичної інфраструктури від кіберзагроз у сучасних непростих умовах. Досліджено досвід інших країн у сфері захисту критичних об’єктів інфраструктури. Розглянуто особливості використання методик захисту інфраструктури в умовах ведення гібридної війни. Надано рекомендації щодо підвищення рівня захисту міської інфраструктури від кіберзагроз
Правове забезпечення корпоративних правовідносин: пріоритет за імперативністю чи диспозитивністю
Get PDFCurrent state of legal support for corporate relations and doctrinal approaches to determining the priority of their mandatory or dispositive regulation have been analyzed. Attention has been drawn to the fact that in order to ensure unimpeded exercise of subjective corporate rights by each participant of a corporate organisation, a balance of regulatory regulation and self-regulation should be developed, which should be built from mandatory requirements to discretionary principles.
At the current stage of the corporate legislation development, there is a combination of dispositive and mandatory mechanisms of regulatory support of corporate legal relations. The regulatory framework for the establishment, operation and termination of corporations, as well as the exercise and protection of the rights of their participants (shareholders), does not allow a clear answer to the question of the priority of applying the dispositive or mandatory method to these relations. Despite the fact that corporate relations being civil are subject to the general principles of civil law, the need to ensure the stability of civil turnover and protect the rights of their participants necessitates the urgent regulation of certain aspects of corporate movement.
It has been identified a tendency to expand the scope of dispositive principles in the mechanism of legal regulation of corporate relations. It is clearly crystallised in relation to certain organisational and legal forms of corporate entities. For objective reasons, it is less evident in relation to a public joint-stock company. The development of self-regulatory elements in relation to a limited liability company could be welcomed, given its intermediate position between the classic business entity such as a joint-stock company and a general or limited partnership. However, with regard to a private joint-stock company, the possibility of strengthening the dispositive principles should be taken with caution. Despite its non-public nature, such a company remains, first and foremost, a capital association and should not be transformed into a limited liability company, and its shares should not be recognised as a surrogate for securities.
Although the corporate agreement contains provisions on the exercise (refusal to exercise) of corporate rights by participants (shareholders), they are not local, but are individual regulators that do not apply to the scope of the company\u27s functioning and activities, which does not indicate the normative nature of such a contractual structure.Проанализировано современное состояние правового обеспечения корпоративных отношений и доктринальных подходов в отношении определения приоритетности за их императивным или диспозитивным регулированием. На современном этапе развития корпоративного законодательства имеем объединение диспозитивных и императивных механизмов нормативного обеспечения корпоративных отношений. Исследуемая система нормативных актов не дает возможности однозначно ответить на вопрос о приоритетности применения к этим отношениям диспозитивного или императивного метода. Невзирая на то, что корпоративные отношения как гражданские подчинены общим основам гражданского законодательства, необходимость обеспечения стабильности гражданского оборота и защиты прав их участников обуславливает императивное урегулирование отдельных аспектов корпоративного движения. Очерчивается тенденция расширения сферы диспозитивных начал в механизме правового регулирования корпоративных отношений за счет конструкции корпоративного договора.Проаналізовано сучасний стан правового забезпечення корпоративних відносин і доктринальних підходів щодо визначення пріоритетності за їх імперативним чи диспозитивним регулюванням. На сучасному етапі розвитку корпоративного законодавства маємо поєднання диспозитивних та імперативних механізмів нормативного забезпечення корпоративних відносин. Досліджувана система нормативних актів не дозволяє однозначно відповісти на питання про пріоритетність застосування щодо цих відносин диспозитивного чи імперативного методу. Незважаючи на те, що корпоративні відносини як цивільні підпорядковані загальним засадам цивільного законодавства, необхідність забезпечення стабільності цивільного обороту та захисту прав їх учасників зумовлює потребу в імперативному врегулюванні окремих аспектів корпоративного руху. Окреслено тенденцію розширення сфери диспозитивних засад у механізмі правового регулювання корпоративних відносин за рахунок конструкції корпоративного договору