Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Адміністративно-правове регулювання видачі ліцензій для медичної практики
Get PDFThe article is devoted to the peculiarities of legal regulation of licensing for medical practice. The provisions of laws and regulations governing the procedure for obtaining a licence to practice medicine are studied. The scientific works of scholars in the fields of law, medicine, and public administration who have studied legal relations in the field of healthcare and licensing are studied. Recommendations for amending the legislation are formulated.
The author proposes a definition of licensing for medical practice as a means of state regulation of medical care and medical assistance compliance with the established licensing conditions with a view to protecting the life and health of patients and ensuring the provision of quality medical services.
The article establishes that there are certain peculiarities of licensing for medical practice in comparison with other types of economic activity. A specially created licensing commission of the Ministry of Health of Ukraine reviews documents for obtaining a licence. The licensing regulations set out specific personnel, technological and organisational requirements that the founders of healthcare facilities must meet before submitting documents for a licence. A special package of documents is prepared to be attached to the licence application and provides for the description of the material and technical base and personnel of the healthcare facility. The activities of the entire healthcare facility, rather than individual healthcare professionals, are subject to licensing.
A number of proposals for amendments to the legislation are proposed, namely: 1) to consolidate the concept of medical service as a separate, specific type of medical procedure, diagnosis of a particular disease, rehabilitation, cosmetic care, health massage, paid examination; 2) to define in the licensing conditions more detailed technological requirements for the area of certain premises of a healthcare facility and medical equipment necessary for the treatment of certain diseases; 3) the author supports the position that it is expedient to develop and adopt the Medical Code of Ukraine as a comprehensive legislative act which would regulate legal relations in the field of healthcare.The article is devoted to the peculiarities of legal regulation of licensing for medical practice. The provisions of laws and regulations governing the procedure for obtaining a licence to practice medicine are studied. The scientific works of scholars in the fields of law, medicine, and public administration who have studied legal relations in the field of healthcare and licensing are studied. Recommendations for amending the legislation are formulated.
The author proposes a definition of licensing for medical practice as a means of state regulation of medical care and medical assistance compliance with the established licensing conditions with a view to protecting the life and health of patients and ensuring the provision of quality medical services.
The article establishes that there are certain peculiarities of licensing for medical practice in comparison with other types of economic activity. A specially created licensing commission of the Ministry of Health of Ukraine reviews documents for obtaining a licence. The licensing regulations set out specific personnel, technological and organisational requirements that the founders of healthcare facilities must meet before submitting documents for a licence. A special package of documents is prepared to be attached to the licence application and provides for the description of the material and technical base and personnel of the healthcare facility. The activities of the entire healthcare facility, rather than individual healthcare professionals, are subject to licensing.
A number of proposals for amendments to the legislation are proposed, namely: 1) to consolidate the concept of medical service as a separate, specific type of medical procedure, diagnosis of a particular disease, rehabilitation, cosmetic care, health massage, paid examination; 2) to define in the licensing conditions more detailed technological requirements for the area of certain premises of a healthcare facility and medical equipment necessary for the treatment of certain diseases; 3) the author supports the position that it is expedient to develop and adopt the Medical Code of Ukraine as a comprehensive legislative act which would regulate legal relations in the field of healthcare.Статтю присвячено особливостям правового регулювання ліцензування медичної практики. Досліджено норми законодавчих і підзаконних актів, які регулюють порядок отримання ліцензії для провадження медичної практики. Вивчено праці науковців у галузях права, медицини, державного управління, які досліджували правовідносини у галузі охорони здоров’я й ліцензування. Сформульовано рекомендації щодо внесення змін до законодавства.
Запропоновано визначення ліцензування медичної практики як засобу державного регулювання відповідності медичного обслуговування та медичної допомоги встановленим ліцензійним умовам з метою захисту життя й здоров’я пацієнтів, забезпечення надання якісних медичних послуг.
Встановлено, що існують певні особливості ліцензування саме медичної практики, якщо порівняти з іншими видами господарської діяльності. Розгляд документів для одержання ліцензії здійснює спеціально створена ліцензійна комісія Міністерства охорони здоров’я України. Ліцензійні умови встановлюють особливі кадрові, технологічні, організаційні вимоги, які засновники закладів охорони здоров’я повинні виконати ще до подачі документів для отримання ліцензії. Оформляється особливий пакет документів, який додається до заяви про отримання ліцензії та передбачає характеристику матеріально-технічної бази й кадрового персоналу закладу охорони здоров’я. Ліцензуванню підлягає діяльність всього медичного закладу, а не окремих медичних працівників.
Запропоновано низку пропозицій щодо внесення змін до законодавства, а саме: 1) закріпити поняття медичної послуги як окремого, конкретного виду лікувальної процедури, діагностики певної хвороби, оздоровлення, косметичної допомоги, оздоровчого масажу, платного огляду; 2) визначити в Ліцензійних умовах більш детальні технологічні вимоги до площі окремих приміщень закладу охорони здоров’я та медичного обладнання, необхідного для лікування певних захворювань; 3) підтримано позицію про доцільність розробки та прийняття Медичного кодексу України як комплексного законодавчого акта, який би врегулював правовідносини у галузі охорони здоров’я; 4) нормативно закріпити обов’язковість проходження медичними працівниками тренінгів та/або онлайн-курсів під егідою Міністерства охорони здоров’я України з метою опанування необхідними знаннями з процедур ліцензування
Деякі дискусійні питання щодо систематизації підзаконних нормативно-правових актів
Get PDFThe article deals with the issue of systematisation of by-laws and regulations resulting from the adoption of the Law of Ukraine “On Lawmaking”.
It is noted that the adoption of the Law of Ukraine “On Lawmaking” has not fundamentally solved the problem of streamlining of regulatory legal acts. The unresolved nature of a wide range of issues related to the systematisation of legislation gives rise, in particular, to many debatable issues, such as: clarifying the admissibility and expediency of codification of bylaws and regulations; determining and regulating the most optimal forms of systematisation of bylaws and regulations, and the role and possibilities of consolidation as a form of systematisation of bylaws and regulations.
Based on the analysis of the Law of Ukraine “On Lawmaking”, the article determines that the legislator, firstly, has not proposed a definition of codification as a form of lawmaking, and secondly, has not classified the types of codification by their legal force. Thus, the question of the potential existence of codification bylaws in the context of the Law of Ukraine “On Lawmaking” is left unsolved. Instead, the practice of subordinate legislation confirms the regularity of the existence of codification subordinate acts in the structure of the legislative system. The authors point out that the main form of subordinate legislation is resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine.
It is noted that the existing theoretical developments and foreign experience of regulating both formal and informal incorporation indicate that it is inexpedient to introduce it in Ukraine through amendments to the Law of Ukraine “On Lawmaking”, since incorporation does not have the features of lawmaking at all, and therefore it cannot be the subject of legal regulation by the Law on Laws.
It is emphasised that, given the current doctrinal understanding of the peculiarities of alternative codifications of by-laws and regulations in Ukraine, it would be advisable to adopt a separate legal act (at the level of a resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine) which would regulate the rules for systematisation of by-laws and regulations in the system of executive authorities, based on the Law of Ukraine “On Lawmaking”.
It is concluded that the issue of the subjective composition of public authorities with regard to the specific forms of systematisation of by-laws and regulations requires normative and doctrinal certainty, given the consolidation of legislation.У статті розглянуто питання щодо систематизації підзаконних нормативно-правових актів, що зумовлено ухваленням Закону України «Про правотворчу діяльність».
Зазначено, що ухвалення Закону України «Про правотворчу діяльність» докорінно не вирішило проблему впорядкування нормативно-правових актів. Неврегульованість широкого кола питань систематизації законодавства породжує, зокрема, багато таких дискусійних питань, як-от: з’ясування допустимості та доцільності кодифікації підзаконних нормативно-правових актів; визначення і нормативне закріплення найбільш оптимальних форм систематизації підзаконних нормативно-правових актів, ролі та можливостей консолідації як форми систематизації підзаконних нормативно-правових актів.
На основі аналізу Закону України «Про правотворчу діяльність» визначено, що законодавцем, по-перше, не запропоновано визначення кодифікації як форми правотворчої діяльності, по-друге, не класифіковано різновиди кодифікації за їхньою юридичною силою. Таким чином, питання щодо можливості існування кодифікаційних підзаконних актів у розрізі Закону України «Про правотворчу діяльність» є відкритим. Натомість практика підзаконної правотворчості підтверджує закономірність існування підзаконних кодифікаційних актів у структурі системи законодавства. Вказано, що основною формою існування підзаконних кодифікаційних актів є постанови Кабінету Міністрів України.
Зазначено, що наявні теоретичні напрацювання та зарубіжній досвід унормування як офіційної, так і неофіційної інкорпорації вказують на недоцільність її запровадження в Україні через доповнення Закону України «Про правотворчу діяльність», адже інкорпорація взагалі не має рис правотворчості, тому вона не може бути предметом правового регулювання закону про закони.
Наголошено, що з урахуванням сучасних доктринальних уявлень щодо особливостей альтернативних кодифікацій підзаконних нормативно-правових актів в Україні за зразком Закону України «Про правотворчу діяльність» доцільно було б ухвалити окремий нормативно-правовий акт (на рівні постанови Кабінету Міністрів України), який би регламентував правила систематизації підзаконних нормативно-правових актів у системі органів виконавчої влади.
Підсумовано, що потребує нормативної та доктринальної визначеності питання суб’єктного складу органів державної влади щодо окреслення конкретних форм систематизації підзаконних нормативно-правових актів, враховуючи консолідацію законодавства
Інтеграційні напрями розвитку сучасної юридичної освіти як параметра дотримання прав людини
Get PDFThe article is devoted to identifying the key European integration directions of reforming modern national legal education. The issue of improving the quality of legal education has remained relevant for more than a decade for all countries regardless of the level of economic and social development. In a narrow sense, the relevant issues are closely related to the integration of legal education, and in a broader sense – to globalisation, because, on the one hand, legal education must comply with international standards and best educational practices, and on the other hand, the global problem of nostrification needs to be addressed. A wide range of both domestic and foreign scientific research is devoted to the reform of legal education, but there is a pattern of gradual reduction of such developments and redistribution of attention of the scientific community to certain ‘moments’ of legal didactics and parameters of legal education.
The article is original and combines the analysis of scientific results of national and foreign scholars with the formulation of new or improved proposals for European integration reform of national legal education. The main areas of research by national scholars on the integration of legal education and the main shortcomings in the training of national lawyers are identified. Particular attention is paid to the identification of “gaps” in the study of possible vectors of further European integration evolution of Ukrainian legal education. The author considers such key areas of European integration of legal education as improving the quality of education, combining the implementation of international norms and standards with the development and implementation of innovations, international cooperation, development of practical skills and knowledge (at least basic) of legal norms of other countries. The study proposes a number of key areas of reform activity in relation to the European integration of national legal education, in particular in the context of practice-oriented training, reduction of the content of educational programmes in combination with their integration into the European legal area and improvement of the education quality, improvement of analytical and logical skills of lawyers, and also the impact on the achievement of the UN Sustainable Development Goals.Статтю присвячено визначенню ключових євроінтеграційних напрямів реформування сучасної вітчизняної юридичної освіти. Питання покращення якості юридичної освіти залишається актуальним протягом багатьох років у всіх країнах незалежно від рівня економічного та соціального розвитку. У вузькому розумінні відповідна проблематика тісно пов’язана з питанням інтеграції юридичної освіти, а в широкому – глобалізації, адже, з одного боку, юридична освіта має відповідати міжнародним стандартам і кращим освітнім практикам, а з другого – потребує вирішення глобальна проблема нострифікації. Реформуванню юридичної освіти присвячено численні як вітчизняні, так і зарубіжні наукові дослідження, але спостерігається закономірність щодо поступового зменшення таких розробок і перерозподілу уваги наукової спільноти на окремі аспекти дидактики права та параметри освіти правників.
Стаття є оригінальною, поєднує аналіз наукових результатів вітчизняних та іноземних учених із формулюванням нових або вдосконалених пропозицій щодо євроінтеграційного реформування вітчизняної юридичної освіти. Визначено основні напрями досліджень вітчизняних учених щодо інтеграції юридичної освіти та основні недоліки в підготовці правників. Приділено увагу виокремленню прогалин у дослідженні можливих шляхів подальшої євроінтеграційної еволюції української юридичної освіти. Розглянуто такі ключові напрями євроінтеграції юридичної освіти, як покращення якості освіти, поєднання впровадження міжнародних норм та стандартів із розробленням та впровадженням інновацій, міжнародна співпраця, розвиток практичних навичок та знань (принаймні базових) правових норм інших країн. Запропоновано низку основних напрямів реформаторської діяльності щодо європейської інтеграції вітчизняної юридичної освіти, зокрема в контексті практико-орієнтованого навчання, зменшення обсягів змісту освітніх програм у поєднанні з їх інтеграцією в європейський юридичний простір та підвищенням якості освіти, покращення аналітичних та логічних навичок правників, а також впливу на досягнення Цілей сталого розвитку ООН
Контроль над обігом вогнепальної зброї як елемент кримінологічної безпеки в концепції перехідного правосуддя для України
No full textThe article is devoted to the development of a criminological model of firearms trafficking control in the context of transitional justice for Ukraine.
It is established that illicit firearms trafficking lays down long-term trends of deterioration of the criminogenic situation, including in the post-war period, and in the future threatens to strengthen the functionality of organised criminal groups and a surge in violent criminal activity. The article proposes a criminological model for establishing control over firearms circulation which provides for: 1) preservation of the existing legal regime of firearms circulation for civilians until the end of the armed conflict and the legal regime of martial law; after the lifting of martial law, a balanced legalisation of civilian (short-barreled) weapons with strict control, verification and constant monitoring is required; 2) for military personnel (including those discharged from service): a) a special type of exemption from criminal liability under Articles 263 and 410 (regarding misappropriation of firearms, ammunition, explosives or other munitions) of the Criminal Code of Ukraine, subject to presentation for inspection, registration and issuance of a permit (de lege ferenda); b) obtaining a permit (de lege ferenda) for storage of firearms (in the amount of no more than one unit per person) and ammunition (in the amount of no more than 60 pieces); 3) criminal liability for violation of the conditions of the permit to keep and carry firearms.
It is concluded that the enhancement of criminal liability for the illegal acquisition, transfer or sale of firearms, ammunition, explosives or explosive devices under martial law or a state of emergency is an example of excessive criminalisation of socially dangerous acts. Law enforcement agencies, by complying with the requirements on the general principles of sentencing (Article 65, paragraph 11, part 1, Article 67 of the Criminal Code of Ukraine), have sufficiently effective tools to assess and take into account the degree of social danger of various manifestations of illegal handling of weapons.
The proposal is to supplement the disposition of Part 1 of Art. 263 of the Criminal Code of Ukraine with an indication of such an object of a criminal offence as a constructive part of a firearm, setting it out in the following wording: “Carrying, storing, purchasing, transferring or selling firearms or their constructive parts (except for smooth-bore hunting rifles and their constructive parts), ammunition, explosives or explosive devices without a permit provided for by law – …”.The article is devoted to the development of a criminological model of firearms trafficking control in the context of transitional justice for Ukraine.
It is established that illicit firearms trafficking lays down long-term trends of deterioration of the criminogenic situation, including in the post-war period, and in the future threatens to strengthen the functionality of organised criminal groups and a surge in violent criminal activity. The article proposes a criminological model for establishing control over firearms circulation which provides for: 1) preservation of the existing legal regime of firearms circulation for civilians until the end of the armed conflict and the legal regime of martial law; after the lifting of martial law, a balanced legalisation of civilian (short-barreled) weapons with strict control, verification and constant monitoring is required; 2) for military personnel (including those discharged from service): a) a special type of exemption from criminal liability under Articles 263 and 410 (regarding misappropriation of firearms, ammunition, explosives or other munitions) of the Criminal Code of Ukraine, subject to presentation for inspection, registration and issuance of a permit (de lege ferenda); b) obtaining a permit (de lege ferenda) for storage of firearms (in the amount of no more than one unit per person) and ammunition (in the amount of no more than 60 pieces); 3) criminal liability for violation of the conditions of the permit to keep and carry firearms.
It is concluded that the enhancement of criminal liability for the illegal acquisition, transfer or sale of firearms, ammunition, explosives or explosive devices under martial law or a state of emergency is an example of excessive criminalisation of socially dangerous acts. Law enforcement agencies, by complying with the requirements on the general principles of sentencing (Article 65, paragraph 11, part 1, Article 67 of the Criminal Code of Ukraine), have sufficiently effective tools to assess and take into account the degree of social danger of various manifestations of illegal handling of weapons.
The proposal is to supplement the disposition of Part 1 of Art. 263 of the Criminal Code of Ukraine with an indication of such an object of a criminal offence as a constructive part of a firearm, setting it out in the following wording: “Carrying, storing, purchasing, transferring or selling firearms or their constructive parts (except for smooth-bore hunting rifles and their constructive parts), ammunition, explosives or explosive devices without a permit provided for by law – …”.Статтю присвячено розробці кримінологічної моделі контролю над обігом вогнепальної зброї в контексті перехідного правосуддя для України.
Встановлено, що незаконний обіг вогнепальної зброї закладає довготривалі тенденції погіршення криміногенної обстановки, зокрема в повоєнний період, у перспективі загрожує зміцненням функціоналу організованих злочинних угрупувань, сплеском насильницької кримінальної активності. Запропоновано кримінологічну модель встановлення контролю за обігом вогнепальної зброї, яка передбачає: 1) збереження для цивільних осіб до завершення збройного конфлікту і правового режиму воєнного стану наявного правового режиму обігу вогнепальної зброї; після скасування воєнного стану потрібна виважена легалізація цивільної (короткоствольної) зброї із жорстким контролем, верифікацією та постійним моніторингом; 2) для військовослужбовців (зокрема, звільнених зі служби): а) спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності за статтями 263 та 410 (в частині привласнення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин) Кримінального кодексу України за умови пред’явлення для перевірки, реєстрації та видачі дозволу (de lege ferenda); б) отримання дозволу (de lege ferenda) на зберігання вогнепальної зброї (у кількості не більше однієї одиниці на особу) та боєприпасів (у кількості не більше 60 шт.); 3) за порушення умов дозволу зберігання й носіння вогнепальної зброї – кримінальна відповідальність.
Зроблено висновок, що посилення кримінальної відповідальності щодо незаконного придбання, передачі чи збуту вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв в умовах воєнного або надзвичайного стану є прикладом надмірної криміналізації суспільно небезпечних діянь. У суб’єктів правозастосування через дотримання вимог щодо загальних засад призначення покарання (ст. 65, п. 11 ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України) є належні ефективні інструменти для оцінки й урахування ступеня суспільної небезпечності різних проявів незаконного поводження зі зброєю.
Запропоновано диспозицію ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України доповнити вказівкою на такий предмет кримінального правопорушення, як конструктивна частина вогнепальної зброї, виклавши її в такій редакції: «1. Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї або її конструктивних частин (крім гладкоствольної мисливської та конструктивних частин до неї), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу – …»
Протидія корупції в умовах воєнного стану: аналіз проблем та можливостей
Get PDFThe article is devoted to the analysis of problems and possibilities of counteracting corruption in the conditions of martial law. The beginning of the full-scale invasion of russia led not only to significant financial problems in Ukraine, but also to an increase in the level of corruption, which led to active actions by the state to counteract it. State bodies that regulate corruption manifestations are considered, as well as the normative and legal framework for combating corruption in the conditions of martial law in Ukraine is analyzed, with the determination of opportunities in this area.
It was noted that the most striking manifestations of corruption are the transfer of funds (undeclared) to other accounts (money laundering through virtual accounts), embezzlement of humanitarian aid, enrichment with financial funds received in the form of aid during the conflict, non-payment of taxes due to martial law, etc. It has been determined that the tax burden, regulatory pressure, monopolization, an imperfect judicial system, and directly corruption are the causes of the shadow economy.
The steps taken by state bodies and the programs introduced by them to reduce the level of corruption are analyzed. The latest indicators of the level of corruption in Ukraine were considered, it was noted that the indicators of the level of combating corruption in the conditions of martial law increased significantly (compared to last year), which became possible thanks to the effective activity of the bodies created to fight corruption and other state institutions.
Quantitative indicators of high-profile suspicions and convictions for 2023 were considered, while taking into account the confiscation of russian property, which was transferred to a special fund of the budget of Ukraine. It was determined that aspects of public procurement and access to open data about officials, enterprises, etc. remain problematic.
Recommendations aimed at combating corruption in the country have been proposed, among which the key ones are: 1) institutional recommendations providing for the introduction of reform of the Accounting Chamber and the State Audit Service of Ukraine; 2) legal recommendations that provide for the development of effective control mechanisms by public organizations, effective use of assets of corrupt officials and their accomplices for the needs of the state; 3) structural recommendations providing for the formation of specialized departments (and the appointment of responsible persons) with the aim of preventing and detecting corruption and other similar situations.The article is devoted to the analysis of problems and possibilities of counteracting corruption in the conditions of martial law. The beginning of the full-scale invasion of russia led not only to significant financial problems in Ukraine, but also to an increase in the level of corruption, which led to active actions by the state to counteract it. State bodies that regulate corruption manifestations are considered, as well as the normative and legal framework for combating corruption in the conditions of martial law in Ukraine is analyzed, with the determination of opportunities in this area.
It was noted that the most striking manifestations of corruption are the transfer of funds (undeclared) to other accounts (money laundering through virtual accounts), embezzlement of humanitarian aid, enrichment with financial funds received in the form of aid during the conflict, non-payment of taxes due to martial law, etc. It has been determined that the tax burden, regulatory pressure, monopolization, an imperfect judicial system, and directly corruption are the causes of the shadow economy.
The steps taken by state bodies and the programs introduced by them to reduce the level of corruption are analyzed. The latest indicators of the level of corruption in Ukraine were considered, it was noted that the indicators of the level of combating corruption in the conditions of martial law increased significantly (compared to last year), which became possible thanks to the effective activity of the bodies created to fight corruption and other state institutions.
Quantitative indicators of high-profile suspicions and convictions for 2023 were considered, while taking into account the confiscation of russian property, which was transferred to a special fund of the budget of Ukraine. It was determined that aspects of public procurement and access to open data about officials, enterprises, etc. remain problematic.
Recommendations aimed at combating corruption in the country have been proposed, among which the key ones are: 1) institutional recommendations providing for the introduction of reform of the Accounting Chamber and the State Audit Service of Ukraine; 2) legal recommendations that provide for the development of effective control mechanisms by public organizations, effective use of assets of corrupt officials and their accomplices for the needs of the state; 3) structural recommendations providing for the formation of specialized departments (and the appointment of responsible persons) with the aim of preventing and detecting corruption and other similar situations.Статтю присвячено аналізу проблем і можливостей протидії корупції в умовах воєнного стану. Початок повномасштабного вторгнення росії призвів не лише до суттєвих фінансових проблем в Україні, а й до зростання рівня корупції, що зумовило активні дії з боку держави щодо протидії їй. Розглянуто державні органи, що здійснюють регулювання корупційних проявів, а також проаналізовано нормативно-правову базу щодо протидії корупції в умовах воєнного стану в Україні з визначенням можливостей у цій сфері.
Відмічено, що найяскравішими проявами корупції є переказ коштів (незадекларованих) на інші рахунки (відмивання коштів через віртуальні рахунки), розкрадання гуманітарної допомоги, привласнення фінансових коштів, отриманих у вигляді допомоги під час конфлікту, несплата податків у зв’язку з воєнним станом тощо. Визначено, що причиною тіньової економіки варто вважати податкове навантаження, регуляторний тиск, монополізацію, недосконалу судову систему та безпосередньо корупцію.
Проаналізовано кроки державних органів та уведені ними програми щодо зниження рівня корупції. Розглянуто останні показники рівня корупції в Україні, зауважено, що показники рівня боротьби з корупцією в умовах воєнного стану значно зросли (проти минулого року), що стало можливим завдяки ефективній діяльності органів, створених для боротьби з корупцією, та інших державних установ.
Розглянуто кількісні показники гучних підозр та вироків за 2023 рік, при цьому враховано стягнення російського майна, яке було перераховано до спеціального фонду Державного бюджету України. Визначено, що проблемними залишаються аспекти публічних закупівель та доступу до відкритих даних про посадових осіб, підприємства тощо.
Запропоновано рекомендації, що мають на меті протидіяти корупції в країні, серед яких ключовими є: 1) інституційні рекомендації, що передбачають запровадження реформи Рахункової палати та Державної аудиторської служби України; 2) правові рекомендації, які окреслюють розроблення дієвих механізмів контролю з боку громадських організацій, ефективного використання активів корупціонерів та їхніх спільників на потреби держави; 3) структурні рекомендації, котрі передбачають утворення спеціалізованих відділів (та призначення відповідальних осіб) із метою запобігання корупційним проявам й іншим аналогічним ситуаціям та їх виявлення
Злочинність і народжуваність в Україні: моделювання та статистичний аналіз
Get PDFThe article is devoted to empirical testing of the hypothesis that there is a correlation between the birth rate and the overall level of crime in Ukraine. A detailed analysis of the relevant correlation field confirms the hypothesis, but such a relationship, as shown by the calculation of determination coefficients, depends on the level of lag between the indicators and reaches its maximum value at a time lag of two years between them. The study has also identified an atypical area of direct linear relationship between birth rate and crime (2018–2021), which does not correspond to the general reverse trend.
The combined two-period birth rate model built as a result of the correlation and regression analysis proved to be adequate, with a fairly high interpolation accuracy (R = 0.865; MAPE = 5.38 %). In addition, for the first period (1992–2018), an overall decrease in the crime rate by 1 % was accompanied by an increase in the birth rate by 0.71 % with a time shift of two years. In the second period (2018–2021), on the contrary, there was a simultaneous decrease in both indicators. Such atypical behaviour (compared to the previously identified general pattern) is explained by the systemic influence of a number of factors, among which the key ones are the hybrid military actions of the Russian Federation on the territory of Ukraine and the corresponding significant increase in migration processes due to the introduction of a visa-free regime with the EU countries.
An attempt has been made to combine separate time periods with one regression equation by introducing additional indicator variables. The generalised model of the change in the birth rate depending on the level of criminality of a country obtained as a result of the proposed approach proved to be adequate, and all its parameters were statistically significant. In particular, according to the estimates made on the basis of the model, it was found that with an overall reduction in the level of criminality of the country by 10 thousand crimes in two years, the birth rate is expected to increase by 12.73 persons per 100 thousand population, provided that other indicators of the model remain unchanged. The confidence interval of this value is (9.61; 15.84) for a five per cent level of significance. The proposed approach made it possible to conduct an approximate assessment of the effect of the increase in the birth rate in 2012–2013 due to the increase in financial payments at childbirth.The article is devoted to empirical testing of the hypothesis that there is a correlation between the birth rate and the overall level of crime in Ukraine. A detailed analysis of the relevant correlation field confirms the hypothesis, but such a relationship, as shown by the calculation of determination coefficients, depends on the level of lag between the indicators and reaches its maximum value at a time lag of two years between them. The study has also identified an atypical area of direct linear relationship between birth rate and crime (2018–2021), which does not correspond to the general reverse trend.
The combined two-period birth rate model built as a result of the correlation and regression analysis proved to be adequate, with a fairly high interpolation accuracy (R = 0.865; MAPE = 5.38 %). In addition, for the first period (1992–2018), an overall decrease in the crime rate by 1 % was accompanied by an increase in the birth rate by 0.71 % with a time shift of two years. In the second period (2018–2021), on the contrary, there was a simultaneous decrease in both indicators. Such atypical behaviour (compared to the previously identified general pattern) is explained by the systemic influence of a number of factors, among which the key ones are the hybrid military actions of the Russian Federation on the territory of Ukraine and the corresponding significant increase in migration processes due to the introduction of a visa-free regime with the EU countries.
An attempt has been made to combine separate time periods with one regression equation by introducing additional indicator variables. The generalised model of the change in the birth rate depending on the level of criminality of a country obtained as a result of the proposed approach proved to be adequate, and all its parameters were statistically significant. In particular, according to the estimates made on the basis of the model, it was found that with an overall reduction in the level of criminality of the country by 10 thousand crimes in two years, the birth rate is expected to increase by 12.73 persons per 100 thousand population, provided that other indicators of the model remain unchanged. The confidence interval of this value is (9.61; 15.84) for a five per cent level of significance. The proposed approach made it possible to conduct an approximate assessment of the effect of the increase in the birth rate in 2012–2013 due to the increase in financial payments at childbirth.Статтю присвячено емпіричній перевірці гіпотези щодо наявності кореляційного зв’язку між коефіцієнтом народжуваності та загальним рівнем криміногенності в Україні. Проведений детальний аналіз відповідного кореляційного поля підтверджує висунуту гіпотезу, проте такий зв’язок, як показали розрахунки коефіцієнтів детермінації, залежить від рівня лагової затримки між показниками й досягає свого максимального значення при часовому зміщенні між ними у два роки. Виявлено атипову ділянку прямого лінійного зв’язку між народжуваністю й злочинністю (2018–2021), що не відповідає загальній зворотній тенденції.
Побудована в результаті кореляційно-регресійного аналізу комбінована двоперіодна модель народжуваності виявилась адекватною, з доволі високою точністю інтерполяції (R = 0,865; MAPE = 5,38 %). До того ж для першого періоду (1992–2018) загальне зменшення рівня злочинності на 1 % супроводжувалося збільшенням коефіцієнта народжуваності на 0,71 % із часовим зсувом у два роки. Для другого періоду (2018–2021), навпаки, спостерігалося одночасне зменшення обох досліджуваних показників. Така атипова поведінка (проти попередньо виявленої загальної закономірності) пояснюється системним впливом низки факторів, серед яких ключовими є гібридні воєнні дії рф на території України та відповідне суттєве зростання міграційних процесів унаслідок запровадження безвізового режиму з країнами ЄС.
Здійснено спробу поєднання окремих часових періодів одним регресійним рівнянням через уведення додаткових індикаторних змінних. Отримана в результаті запропонованого підходу узагальнена модель зміни показника народжуваності від рівня криміногенності в країні виявилася адекватною, а всі її параметри – статистично значущими. Зокрема, за проведеними на основі побудованої моделі оцінками встановлено, що при загальному зниженні рівня криміногенності в країні на 10 тис. злочинів через два роки очікується збільшення коефіцієнта народжуваності на 12,73 осіб з розрахунку на 100 тис. населення за умови незмінності інших індикаторів моделі. При цьому довірчий інтервал цього значення становить (9,61; 15,84) для п’ятивідсоткового рівня значущості. Запропонований підхід дав можливість провести наближену оцінку ефекту збільшення коефіцієнту народжуваності у 2012–2013 рр., зумовленого підвищенням фінансових виплат при народженні дитини
Підвищення боєздатності малих тактичних груп поліції
Get PDFThe article analyses the methods of enhancing the combat capability of small police tactical groups, in particular, with regard to their participation in hostilities during martial law in Ukraine. The main attention is paid to the importance of the optimal location of the commander in a small tactical group, which ensures the efficiency of performance of service and combat tasks, prompt decision-making, mobility and security of the group.
The paper uses a scientific approach to improving the combat capability and tactics of small tactical groups. The following methods are used in the article: analysis, analysis of primary sources, comparative analysis, statistical and mathematical analysis, survey, expert survey, optimisation and approximation, graphical method of formations and method of optimisation of the commander’s location in a small tactical group, and method of experimental research.
Different types of combat formations are studied, in particular, such as line, column, wedge, rhombus, star, snake and others, which are basic tactical elements. For each type of formation, experiments were conducted to determine the optimal location of the commander. In particular, the speed of command transmission and the risks of information loss depending on the commander’s position and the distance between the soldiers were analysed. It is established that the most optimal location of the commander is in the centre of the formation, as this ensures fast communication and minimises the risk of losses during an attack.
The criterion-based approach is proposed, which includes quantitative, spatial and tactical criteria for choosing the commander’s location. The main criteria include the commander’s personal safety, efficiency of command transfer, reduction of command transformations, and minimisation of movements during re-arrangements. The empirical results confirm the importance of a comprehensive consideration of these factors to increase the combat capability of a small tactical group.
The practical significance of the study lies in its possible use in the training system of the National Police of Ukraine, which will help to ensure the smooth performance of service and combat tasks and reduce personnel losses. Based on the results obtained, recommendations aimed at optimising the location of the commander in different types of combat formations have been developed.У статті проаналізовано методи підвищення боєздатності малих тактичних груп поліції, зокрема з огляду на їхню участь у бойових діях під час воєнного стану в Україні. Основну увагу приділено важливості оптимального розташування командира у складі малої тактичної групи, що забезпечує ефективність виконання службово-бойових завдань, оперативність ухвалення рішень, мобільність і безпеку підрозділу.
У дослідженні застосовано науковий підхід до підвищення боєздатності та вдосконалення тактики дій малих тактичних груп. Для цього використано такі методи: аналізу, зокрема першоджерел; порівняльного аналізу; статистичного та математичного аналізу; опитування й експертного опитування; оптимізації та апроксимації; графічного методу шикувань та оптимізації розташування командира у складі малої тактичної групи; експериментальних досліджень.
Досліджено різні типи бойових шикувань, зокрема лінія, колона, клин, ромб, зірка, змійка та інші, які є базовими тактичними елементами. Для кожного виду шикування проведено експерименти з визначення оптимального розташування командира. Зокрема, проаналізовано швидкість передачі команд та ризики втрати інформації залежно від позиції командира і відстані між бійцями. Встановлено, що найбільш оптимальним є розташування командира в центрі шикування, оскільки це забезпечує швидкий зв’язок і мінімізує ризик втрат під час атаки.
Запропоновано критеріальний підхід, який включає кількісні, просторові й тактичні критерії для вибору місця розташування командира. Серед основних критеріїв виокремлено особисту безпеку командира, оперативність передачі команд, зменшення трансформацій команд та мінімізацію рухів під час перешикувань. Емпіричними результатами підтверджено важливість комплексного врахування цих факторів для підвищення боєздатності малої тактичної групи.
Практична значущість дослідження полягає в його можливому використанні в системі підготовки Національної поліції. Це сприятиме забезпеченню безперебійного виконання службово-бойових завдань та мінімізації втрат особового складу. На основі отриманих результатів розроблено рекомендації щодо оптимізації розташування командира в різних типах бойових шикувань
Обов’язок належної ретельності у статті 16 Закону про посаду нотаріуса: перспектива принципу ретельності у здійсненні нотаріальних дій
No full textThis study analyzes the implementation of the principle of “due care” as stipulated in Article 16 of Law No. 2 of 2014 concerning the Position of Notary. This principle requires notaries to act with high levels of diligence, honesty, and integrity in carrying out their duties. The objective of this research is to explore the normative, substantive, and practical meanings of the principle of “due care” and to identify challenges in its implementation. Employing normative legal research methods, this study integrates a statutory approach to understand the normative framework of the regulation and a hermeneutic approach to interpret the social context and legislative intent. The analysis technique used is content analysis of legal documents, academic literature, and relevant court decisions.The findings reveal that the implementation of the principle of “due care” faces challenges such as the lack of operational definition, limited technical competence of notaries, and weaknesses in supervisory mechanisms. These issues can lead to varying interpretations and risks of violations by notaries. This study recommends regulatory reforms to clarify the legal boundaries of the “due care” principle, the development of continuous training to enhance notary competence, and the strengthening of technology-based supervision and periodic audits.In conclusion, reforms in regulation, education, and supervision are necessary to ensure the consistent application of the principle of “due care”. This research provides practical and theoretical contributions by offering strategic steps to strengthen the integrity of the notary profession and increase public trust in Indonesia’s legal system.У цьому дослідженні проаналізовано реалізацію принципу належної ретельності, передбаченого ст. 16 Закону про посаду нотаріуса від 2014 року № 2. Цей принцип вимагає від нотаріусів діяти з високим рівнем старанності, чесності та доброчесності при виконанні своїх обов’язків. Метою цього дослідження є вивчення нормативного, змістовного та практичного значення принципу належної ретельності та виявлення проблем у його реалізації. За допомогою нормативно-правових методів дослідження інтегровано статутний підхід для розуміння нормативної бази регулювання та герменевтичний підхід для інтерпретації соціального контексту та законодавчого наміру. У роботі використано метод контент-аналізу нормативно-правових документів, наукової літератури та відповідних судових рішень. Результати показують, що реалізація принципу належної ретельності стикається з такими проблемами, як відсутність операційного визначення, обмежена технічна компетентність нотаріусів і слабкість наглядових механізмів. Ці проблеми можуть призвести до різного тлумачення та ризиків порушень з боку нотаріусів. Рекомендовано провести нормативні реформи для уточнення правових меж принципу належної ретельності, розвивати безперервне навчання для підвищення компетентності нотаріусів, а також посилити технологічний нагляд і періодичний аудит. Таким чином, для забезпечення послідовного застосування принципу належної ретельності необхідні реформи у сфері регулювання, освіти та нагляду. Це дослідження робить практичний і теоретичний внесок, пропонуючи стратегічні кроки для зміцнення доброчесності нотаріальної професії та підвищення довіри громадськості до правової системи Індонезії
Проблематика зловживання правом при зверненні до Європейського суду з прав людини
Get PDFThe article focuses on the fact that abuse of law is not only an urgent problem of modern legal science, but also one of the most complex and important issues to be addressed. This phenomenon is becoming aggressive and global, negatively affecting the processes of democratisation and consolidation of statehood. The prevalence of cases of abuse of law can slow down the development of society, violating the acquired norms and values. It is important to understand that achieving stability in social relations and their further development is impossible without taking into account the specifics of this legal phenomenon. Abuse of law not only violates the basic principles of law, but also poses a significant threat to the development of the rule of law and the determination of its future course.
The particularities of the use of the term “abuse” in international law are determined. It is noted that the European Court of Human Rights considers that this concept should be understood in its ordinary meaning, namely, as the fact of exercise of a right by a subject of law outside its intended purpose in a manner which causes prejudicial damage. The author identifies the approaches to understanding the abuse of law which are used by the European Court of Human Rights in its work.
It is noted that in addition to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the provisions defining the basis for preventing abuse of law at the international (supranational) level are also contained in the International Covenant on Civil and Political Rights, the American Convention on Human Rights and the Charter of Fundamental Rights of the European Union.
The author examines a number of judgments of the European Court of Human Rights in which cases of abuse of law occurred. The author defines the role of the state in cases of abuse of law. The main features inherent in the abuse of law are outlined. Attention is paid to the fact that in addition to the positive components of preventing abuse of law, this activity also has negative consequences.
The importance of preventing abuse of law is emphasised, subject to the obligatory observance of the principles of fairness, transparency and consideration of individual rights and freedoms of subjects. Ensuring a balance between the protection of rights and prevention of their abuse is an important task for the effective work of the European Court of Human Rights.The article focuses on the fact that abuse of law is not only an urgent problem of modern legal science, but also one of the most complex and important issues to be addressed. This phenomenon is becoming aggressive and global, negatively affecting the processes of democratisation and consolidation of statehood. The prevalence of cases of abuse of law can slow down the development of society, violating the acquired norms and values. It is important to understand that achieving stability in social relations and their further development is impossible without taking into account the specifics of this legal phenomenon. Abuse of law not only violates the basic principles of law, but also poses a significant threat to the development of the rule of law and the determination of its future course.
The particularities of the use of the term “abuse” in international law are determined. It is noted that the European Court of Human Rights considers that this concept should be understood in its ordinary meaning, namely, as the fact of exercise of a right by a subject of law outside its intended purpose in a manner which causes prejudicial damage. The author identifies the approaches to understanding the abuse of law which are used by the European Court of Human Rights in its work.
It is noted that in addition to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the provisions defining the basis for preventing abuse of law at the international (supranational) level are also contained in the International Covenant on Civil and Political Rights, the American Convention on Human Rights and the Charter of Fundamental Rights of the European Union.
The author examines a number of judgments of the European Court of Human Rights in which cases of abuse of law occurred. The author defines the role of the state in cases of abuse of law. The main features inherent in the abuse of law are outlined. Attention is paid to the fact that in addition to the positive components of preventing abuse of law, this activity also has negative consequences.
The importance of preventing abuse of law is emphasised, subject to the obligatory observance of the principles of fairness, transparency and consideration of individual rights and freedoms of subjects. Ensuring a balance between the protection of rights and prevention of their abuse is an important task for the effective work of the European Court of Human Rights.У статті акцентовано увагу на тій обставині, що зловживання правом виступає не лише нагальною проблемою сучасної юридичної науки, а і є однією з найбільш складних та важливих для вирішення. Це явище набуває агресивного та глобального характеру, негативно впливаючи на процеси демократизації і консолідації державності. Поширеність випадків зловживання правом може гальмувати розвиток суспільства, порушуючи здобуті норми й цінності. Важливо розуміти, що досягнення стабільності в суспільних відносинах та їх подальший розвиток неможливі без урахування специфіки цього правового феномена. Зловживання правом не лише порушує основні принципи права, а й створює суттєву загрозу для розвитку правової держави та визначення її майбутнього курсу.
Встановлено особливості використання терміна «зловживання» в міжнародному праві. Зауважено, що Європейський суд з прав людини зважає на те, що це поняття слід розуміти в його звичайному значенні, а саме як факт реалізації права суб’єктом права поза його призначенням у спосіб, що завдає шкоди в преюдиціальний спосіб. Визначено підходи до розуміння зловживання правом, які застосовує Європейський суд з прав людини у своїй роботі.
Зазначено, що положення, які визначають основи запобігання зловживання правом на міжнародному (наддержавному) рівні, крім Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також містяться в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Американській конвенції про права людини та Хартії основних прав Європейського Союзу.
Розглянуто низку рішень Європейського суду з прав людини, в яких траплялися випадки зловживання правом. Визначено роль держави у справах, де зустрічається зловживання правом. Наведено основні ознаки, притаманні зловживанню правом. Приділено увагу тому, що крім позитивних складових запобіганню зловживання правом, ця діяльність має ще й негативні наслідки.
Наголошено на важливості запобігання зловживанню правом за умови обов’язкового дотриманням принципів справедливості, прозорості та врахування індивідуальних прав і свобод суб’єктів. Забезпечення балансу між захистом прав і запобіганням їхньому зловживанню є важливим завданням для ефективної роботи Європейського суду з прав людини
Стабілізаційні заходи на деокупованих територіях: концептуальне розуміння, класифікація, особливості застосування
Get PDFThe publication provides a scientific analysis of the “stabilisation measures” concept which has recently been used to determine the specifics of public authorities and law enforcement agencies\u27 activities on the de-occupied territories of our country. It has been proved that the concept of “stabilisation measures” arose in the course of NATO peacekeeping operations in the Balkans and is primarily associated with law enforcement activities of specially authorised military units capable of performing police functions. According to NATO’s Joint Doctrine (AJP-3.22), stabilisation measures are defined as special activities aimed at strengthening or providing temporary replacement for local police forces to help restore and/or maintain public order and security, the rule of law and the protection of human rights.
It is emphasised that the understanding of the content of stabilisation measures in national and foreign practice is different. Foreign researchers mainly associate stabilisation measures with law enforcement actions: ensuring public order and security, combating crime, protecting civilians, etc. In our country, a broader interpretation of the term has been formed, which, in addition to purely police measures, includes social, humanitarian, informational, and economic measures that cover the comprehensive restoration and development of the de-occupied territories.
It is proposed to divide stabilisation measures into general and special ones. The first type is related to the restoration of state power on the de-occupied territory, as well as to ensuring the vital activity of its civilian population. Special stabilisation measures are carried out to prevent sabotage and reconnaissance groups and illegal armed groups from entering the de-occupied territory and committing terrorist acts on infrastructure and communications facilities, ensuring public safety and order, preventing and suppressing crimes and other offences, eliminating the consequences of emergencies, and searching for persons who have committed crimes against the foundations of national security, war crimes and other offences during the occupation of the territory.
The number of conceptual provisions on the interpretation of the definition, purpose, principles, types and peculiarities of application of stabilisation measures in Ukraine have been formulated.The publication provides a scientific analysis of the “stabilisation measures” concept which has recently been used to determine the specifics of public authorities and law enforcement agencies\u27 activities on the de-occupied territories of our country. It has been proved that the concept of “stabilisation measures” arose in the course of NATO peacekeeping operations in the Balkans and is primarily associated with law enforcement activities of specially authorised military units capable of performing police functions. According to NATO’s Joint Doctrine (AJP-3.22), stabilisation measures are defined as special activities aimed at strengthening or providing temporary replacement for local police forces to help restore and/or maintain public order and security, the rule of law and the protection of human rights.
It is emphasised that the understanding of the content of stabilisation measures in national and foreign practice is different. Foreign researchers mainly associate stabilisation measures with law enforcement actions: ensuring public order and security, combating crime, protecting civilians, etc. In our country, a broader interpretation of the term has been formed, which, in addition to purely police measures, includes social, humanitarian, informational, and economic measures that cover the comprehensive restoration and development of the de-occupied territories.
It is proposed to divide stabilisation measures into general and special ones. The first type is related to the restoration of state power on the de-occupied territory, as well as to ensuring the vital activity of its civilian population. Special stabilisation measures are carried out to prevent sabotage and reconnaissance groups and illegal armed groups from entering the de-occupied territory and committing terrorist acts on infrastructure and communications facilities, ensuring public safety and order, preventing and suppressing crimes and other offences, eliminating the consequences of emergencies, and searching for persons who have committed crimes against the foundations of national security, war crimes and other offences during the occupation of the territory.
The number of conceptual provisions on the interpretation of the definition, purpose, principles, types and peculiarities of application of stabilisation measures in Ukraine have been formulated.У публікації проведено науковий аналіз змісту поняття «стабілізаційні заходи», яке останнім часом застосовується при визначенні особливостей діяльності органів державної влади та правоохоронних органів на деокупованих територіях нашої країни. Доведено, що концепція «стабілізаційних заходів» виникла в процесі проведення силами НАТО миротворчих операцій на Балканах і пов’язується насамперед із проведенням правоохоронної діяльності спеціально уповноваженими військовими підрозділами, які здатні виконувати поліцейські функції. Відповідно до спільної доктрини НАТО (AJP-3.22) стабілізаційні заходи визначаються як спеціальна діяльність, спрямована на посилення або тимчасову заміну підрозділів місцевої поліції з метою сприяння відновленню та/або підтримці громадського порядку та безпеки, забезпечення верховенства права і захисту прав людини.
Наголошено, що розуміння змісту стабілізаційних заходів у вітчизняній та зарубіжній практиці є різним. Зарубіжні дослідники переважно пов’язують стабілізаційні заходи з діями правоохоронного характеру: забезпечення публічного порядку та безпеки, протидія злочинам, захист цивільного населення тощо. У нашій державі сформувалася позиція щодо більш широкого трактування відповідного терміна, який, крім суто поліцейських заходів, включає в себе соціальні, гуманітарні, інформаційні, економічні, що охоплюють комплексне відновлення та розбудову деокупованих територій.
Запропоновано поділяти стабілізаційні заходи на загальні та спеціальні. Перший вид пов’язаний із відновленням державної влади на деокупованій території, а також із забезпеченням життєдіяльності її цивільного населення. Спеціальні стабілізаційні заходи здійснюються з метою недопущення проникнення на деокуповану територію диверсійно-розвідувальних груп і незаконних збройних формувань, учинення ними терористичних актів на об’єктах інфраструктури та комунікацій, забезпечення публічної безпеки і порядку, попередження, припинення злочинів та інших правопорушень, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, розшуку осіб, що вчинили злочини проти основ національної безпеки, воєнні злочини й інші правопорушення під час окупації території.
Сформульовано низку концептуальних положень щодо розуміння визначення, мети, принципів, видів та особливостей застосування стабілізаційних заходів на території України