Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Діяльність міліції УРСР щодо протидії злочинності на початку 1960-х рр.
Get PDFThe article examines the state of crime in the Ukrainian SSR in 1962–1964 and the range of measures taken by the leadership of the Ministry of Public Order and its subdivisions in regions, cities and districts to counteract it. The analysis of statistical data shows that the rate of premeditated murders, dominated by domestic and hooliganism, remained high. Striking were the figures showing a large number of premeditated murders of newborn children, which indicated the low moral level of some Soviet people and their social disadvantage. As in previous years, the militia used mainly operational measures to combat crime, and also carried out some preventive work among the population to identify and verify signals of death threats, as well as criminal intentions and intentions of individual citizens. Given the growth of economic crime, considerable attention was paid to strengthening the agent apparatus, in particular at facilities where large amounts of material assets were concentrated and could be stolen. At the same time, certain mistakes were made and some shortcomings occurred in the course of these activities. In a number of work plans of investigative departments and offices in many regions, many measures were of a general, non-specific nature. One of the significant shortcomings was the planning of activities that were not within the competence of the investigative apparatus of the Ministry of Public Order. Documents from the Investigative Department of the Ministry of Public Order contain many materials about the shortcomings and insufficient competence of investigators in preparing materials sent for forensic biological examination. Among the new manifestations of crime in the analysed years was the phenomenon of theft of narcotic substances from pharmacies and medical institutions, which expanded the range of militia activities. It is noted that in 1962–1964 the militia carried out significant work to combat crime, although it was not always successful.Досліджено стан злочинності в УРСР у 1962–1964 рр. та комплекс заходів, ужитих керівництвом Міністерства охорони громадського порядку УРСР та його підрозділами в областях, містах і районах щодо протидії їй. Аналіз статистичного матеріалу свідчить, що показники умисних убивств, де переважали убивства з побутових причин та хуліганських спонукань, залишалися високими. Вражаючими були цифри, де вказувалася велика кількість умисних убивств новонароджених дітей, що свідчило про низький моральний рівень частини радянських людей, а також про їхнє соціальне неблагополуччя. Для протидії злочинності органи міліції застосовували, як і в попередні роки, здебільшого оперативні заходи, а також проводили певну профілактичну роботу серед населення із виявлення та перевірки сигналів про погрози убивствами, а також про злочинні наміри та умисли окремих громадян. Враховуючи зростання економічної злочинності, значна увага приділялася посиленню агентурного апарату, зокрема на об’єктах, де зосереджувалися матеріальні цінності у великих розмірах та було можливим їх розкрадання. Водночас при проведенні вказаних заходів органи міліції припускалися певних помилок, мали місце деякі недоліки. У низці планів роботи слідчих відділів та відділень багатьох областей чимало заходів мали загальний, неконкретний характер. Одним із суттєвих недоліків було планування таких заходів, які не входили до компетенції слідчих апаратів Міністерства охорони громадського порядку УРСР. У документах слідчого управління Міністерства охорони громадського порядку УРСР міститься чимало матеріалів про недоліки та недостатню компетентність слідчих при підготовці матеріалів, які спрямовувалися для проведення судово-біологічної експертизи. Серед нових проявів злочинності в аналізовані роки було таке явище, як крадіжка з аптек та медичних установ наркотичних речовин, що розширяло діяльність міліції. Відмічено, що в 1962–1964 рр. міліцією проводилася значна робота щодо протидії злочинності, хоча не у всьому вона була успішною
Безпека Нігерії: стратегії боротьби з повстанцями та тероризмом
No full textThe paper appraises the strategic responses by Nigeria’s government to the intractable difficulties posed by insurgency, banditry, and terrorism experienced largely in its northern parts, identifying key initiatives such as the establishment of the 7th Division of the Nigerian Army, among other international and local collaborations and initiatives like the Civilian Joint Task Force. Another contentious issue is the vote of support by the National Assembly for a proposal to engage mercenaries in defence, reflecting the ongoing debate over security measures. The methodological approach of the paper is qualitative, with thematic analysis of data from secondary sources such as newspapers, books, and academic journals. The findings indicate that Nigeria’s security strategy is largely reactive, failing to address the fundamental root causes of violence, which are socio-economic disparities, political marginalisation, and historical grievances. The limitations of ad hoc security policies are evident; they tend to favour short-term solutions over long-term stability. Notably, it is such options for employing mercenaries that have been strongly challenged, especially regarding the implications of the alternatives on national sovereignty and in adequately addressing the root causes of such a challenge. In the absence of such a policy intervening into the root causes, which this study strongly calls for, inclusive national dialogue among and between the diverse ethnic groupings should be pursued. This could resolve not only the ethno-religious tensions that breed but also the systemic marginalisation of Nigeria’s diverse ethnic groups. The paper concludes by emphasising that what is needed is a coherent strategy beyond immediate security responses, which would integrate socio-economic development with good governance. It warns that unless these foundational issues are resolved, even if terrorism is resolved, the cycle of violence and the threat of separatist agitations will probably continue. A holistic approach toward national security is imperative for long-term peace and stability in Nigeria.У статті оцінено стратегічні відповіді уряду Нігерії на нерозв’язні проблеми, пов’язані з повстанцями, бандитизмом і тероризмом, з якими стикаються переважно північні райони країни, а також визначено ключові ініціативи, такі як створення 7-ї дивізії нігерійської армії, серед інших міжнародних і місцевих ініціатив, таких як Об’єднана цивільно-військова оперативна група. Іншим спірним питанням є голосування на підтримку Національною асамблеєю пропозиції про залучення найманців до оборони, що відображає дебати, які тривають, щодо заходів безпеки. Методологічний підхід роботи – якісний, з тематичним аналізом даних із вторинних джерел, таких як газети, книги і наукові журнали. Отримані дані свідчать про те, що стратегія безпеки Нігерії є здебільшого реактивною і не спрямована на усунення фундаментальних першопричин насильства, якими є соціально-економічна нерівність, політична маргіналізація та історичні образи. Обмеження спеціальних політичних заходів у сфері безпеки очевидні: вони, як правило, надають перевагу короткостроковим рішенням, а не довгостроковій стабільності. Зокрема, саме такі варіанти використання найманців піддаються серйозній критиці, особливо з точки зору наслідків альтернатив для національного суверенітету й адекватного реагування на першопричини такого виклику. За відсутності політики, спрямованої на усунення першопричин, до чого наполегливо закликає це дослідження, слід продовжувати інклюзивний національний діалог між різними етнічними групами та всередині них. Це могло б вирішити не лише етнорелігійну напруженість, але й системну маргіналізацію різноманітних етнічних груп Нігерії. У висновку наголошено, що необхідна послідовна стратегія, яка б виходила за межі негайного реагування на проблеми безпеки і поєднувала соціально-економічний розвиток із належним урядуванням. Застережено, що якщо ці фундаментальні питання не будуть вирішені, навіть якщо буде подолано тероризм, цикл насильства і загроза сепаратистських виступів, ймовірно, продовжуватиметься. Цілісний підхід до національної безпеки є обов’язковим для забезпечення довгострокового миру і стабільності в Нігерії
Особливості участі у бойових діях особового складу Національної поліції
Get PDFThe full-scale war in Ukraine has been going on for three years now, and the Russian army is facing steady resistance from the Ukrainian Armed Forces. The law enforcement forces cannot help but take part in hostilities in the course of their direct duties. Law enforcement officers are disciplined, trained, have certain knowledge of combat tactics, and are armed, so they can help effectively in confronting the enemy.
The article analyses the combat capability and readiness of police officers to fight a general military battle. It has been noted that the most problematic issues are fire contact with enemy forces and tactics in the areas of service. Based on the analysis of literature and modern military operations, the directions for improving the effectiveness of actions of the National Police personnel in case of their participation in a general military battle have been identified. On the basis of a poll of various units of the National Police, the patterns are identified and the qualitative indicators of their readiness for combat operations have been assessed.
The main situations and peculiarities of combat operations by law enforcement officers, as well as components of their readiness for these operations are analysed. The general military combat by police officers in small tactical groups is considered and its features are analysed. To confirm the theoretical provisions, the following experiments have been conducted with the use of firearms and in the context of modelling extreme situations during combat.
Based on the analysis of information and the results of the experiments, a number of problematic issues related to the participation of police officers in hostilities have been revealed. The main problem is the lack of training of law enforcement officers for combat operations. There are also relevant issues of tactics and use of weapons by police officers during hostilities. Recommendations for improving the system of professional and in-service training of police officers are provided.The full-scale war in Ukraine has been going on for three years now, and the Russian army is facing steady resistance from the Ukrainian Armed Forces. The law enforcement forces cannot help but take part in hostilities in the course of their direct duties. Law enforcement officers are disciplined, trained, have certain knowledge of combat tactics, and are armed, so they can help effectively in confronting the enemy.
The article analyses the combat capability and readiness of police officers to fight a general military battle. It has been noted that the most problematic issues are fire contact with enemy forces and tactics in the areas of service. Based on the analysis of literature and modern military operations, the directions for improving the effectiveness of actions of the National Police personnel in case of their participation in a general military battle have been identified. On the basis of a poll of various units of the National Police, the patterns are identified and the qualitative indicators of their readiness for combat operations have been assessed.
The main situations and peculiarities of combat operations by law enforcement officers, as well as components of their readiness for these operations are analysed. The general military combat by police officers in small tactical groups is considered and its features are analysed. To confirm the theoretical provisions, the following experiments have been conducted with the use of firearms and in the context of modelling extreme situations during combat.
Based on the analysis of information and the results of the experiments, a number of problematic issues related to the participation of police officers in hostilities have been revealed. The main problem is the lack of training of law enforcement officers for combat operations. There are also relevant issues of tactics and use of weapons by police officers during hostilities. Recommendations for improving the system of professional and in-service training of police officers are provided.Повномасштабна війна в Україні триває вже третій рік, російська армія стикається зі стійким спротивом Збройних Сил України. Сили правопорядку під час виконання свої безпосередніх обов’язків не можуть не брати участі в бойових діях. Правоохоронці дисципліновані, мають вишкіл, певні знання з тактики ведення бою, озброєні, тому можуть ефективно допомагати у протистоянні ворогу.
Проведено аналіз боєздатності та боєготовності поліцейських до ведення загальновійськового бою. Зауважено, що найбільш проблемними питаннями є вогневий контакт із силами ворога і тактика дій у районах несення служби. На основі аналізу літератури та сучасних бойових дій визначено напрями покращення ефективності дій особового складу Національної поліції в разі їх участі в загальновійськовому бою. На основі опитування працівників різних підрозділів Національної поліції виявлено закономірності та оцінено якісні показники їхньої готовності до ведення бойових дій.
Проаналізовано основні ситуації й особливості ведення бойових дій правоохоронцями, а також складові їхньої готовності до таких дій. Розглянуто ведення загальновійськового бою поліцейськими у складі малих тактичних груп, проаналізовано його особливості. Для підтвердження теоретичних положень проведено експерименти з використанням вогнепальної зброї та в умовах моделювання екстремальних ситуацій під час ведення бою.
На основі аналізу інформації та результатів експериментів виявлено низку проблемних питань, які стосуються участі поліцейських у бойових діях. Основна проблема полягає у відсутності підготовки правоохоронців до бойових дій. Також актуальними є питання тактики й використання зброї поліцейськими під час ведення бойових дій. Надано рекомендації щодо вдосконалення системи професійної та службової підготовки поліцейських
Діяльність міністра внутрішніх справ Української РСР Павла Яковича Мешика (1953)
Get PDFThe article examines the insufficiently studied in historical and legal science issue of the activities of such a controversial political figure of the first post-Stalin months of 1953 as Pavlo Yakovlevych Meshyk. It is emphasised that he, having a university degree (which was rare for NKVD personnel in those years) and significant organisational skills, made a successful career in the central apparatus of the People’s Commissariat in the late 1930s. This was also due to the patronage of P. Meshyk by L. Beria. P. Meshyk was directly involved in Stalin’s repressions. In 1941, at the age of 30, he first became People’s Commissar for State Security of the Ukrainian SSR. In 1943, he was promoted to the rank of Lieutenant General. From 1945 until March 1953, he worked on the implementation of the Soviet nuclear project. He was awarded the Order of Lenin (1949) for his active participation in the implementation of the nuclear programme, and later even received the Stalin Prize in Science and Technology (1951). In March 1953, he was appointed Minister of Internal Affairs of the Republic, where he pursued a policy of strengthening the rule of law in the activities of the state security agencies and purging them of the most odious and incompetent employees. At the same time, a policy was implemented to rid the state security agencies of their dependence on the influence of the Communist Party. At the same time, P. Meshyk came into conflict with some party officials, including the then leader of the republic, the first secretary of the Central Committee of the CP(B)U, L. Melnikov. As a result, L. Melnikov was dismissed. P. Meshyk also took some measures to “root” the leadership of the Ministry of Internal Affairs, translated the ministry’s office work into Ukrainian, eased some of the Soviet government’s repressive policies towards the Ukrainian national liberation movement, actually restored the normal operation of Lviv State University, and improved contacts with Western Ukrainian intellectuals. These were positive aspects of the minister’s activities that can be assessed as attempts at reform. However, P. Meshyk stayed in the post of Minister of the Interior for only three months. In June 1953, he was arrested and later convicted on charges of treason and conspiracy to seize power, and in December of the same year, Meshyk was shot dead. He was partially rehabilitated in 2000.The article examines the insufficiently studied in historical and legal science issue of the activities of such a controversial political figure of the first post-Stalin months of 1953 as Pavlo Yakovlevych Meshyk. It is emphasised that he, having a university degree (which was rare for NKVD personnel in those years) and significant organisational skills, made a successful career in the central apparatus of the People’s Commissariat in the late 1930s. This was also due to the patronage of P. Meshyk by L. Beria. P. Meshyk was directly involved in Stalin’s repressions. In 1941, at the age of 30, he first became People’s Commissar for State Security of the Ukrainian SSR. In 1943, he was promoted to the rank of Lieutenant General. From 1945 until March 1953, he worked on the implementation of the Soviet nuclear project. He was awarded the Order of Lenin (1949) for his active participation in the implementation of the nuclear programme, and later even received the Stalin Prize in Science and Technology (1951). In March 1953, he was appointed Minister of Internal Affairs of the Republic, where he pursued a policy of strengthening the rule of law in the activities of the state security agencies and purging them of the most odious and incompetent employees. At the same time, a policy was implemented to rid the state security agencies of their dependence on the influence of the Communist Party. At the same time, P. Meshyk came into conflict with some party officials, including the then leader of the republic, the first secretary of the Central Committee of the CP(B)U, L. Melnikov. As a result, L. Melnikov was dismissed. P. Meshyk also took some measures to “root” the leadership of the Ministry of Internal Affairs, translated the ministry’s office work into Ukrainian, eased some of the Soviet government’s repressive policies towards the Ukrainian national liberation movement, actually restored the normal operation of Lviv State University, and improved contacts with Western Ukrainian intellectuals. These were positive aspects of the minister’s activities that can be assessed as attempts at reform. However, P. Meshyk stayed in the post of Minister of the Interior for only three months. In June 1953, he was arrested and later convicted on charges of treason and conspiracy to seize power, and in December of the same year, Meshyk was shot dead. He was partially rehabilitated in 2000.Вивчено недостатньо досліджене в історико-правовій науці питання про діяльність такої суперечливої політичної фігури перших постсталінських місяців 1953 р., як Павло Якович Мешик. Наголошено, що він, маючи вищу освіту (що в ті роки для кадрів НКВС було рідкістю) та значні організаційні здібності, зробив наприкінці 1930-х рр. успішну кар’єру в центральному апараті цього наркомату. Цьому сприяла також протекція П. Мешику з боку Л. Берії. П. Мешик брав безпосередню участь у сталінських репресіях. Уже у 1941 р., у віці 30 років, він вперше стає наркомом державної безпеки УРСР. У 1943 р. йому було присвоєно звання генерал-лейтенанта. З 1945 р. і до березня 1953 р. працював над здійсненням радянського атомного проєкту. За активну участь у реалізації атомної програми був нагороджений орденом Леніна (1949), а згодом навіть отримав Сталінську премію в галузі науки і техніки (1951). У березні 1953 р. його було призначено на посаду міністра внутрішніх справ республіки, на якій він провадить курс на певне зміцнення законності в діяльності органів держбезпеки, очищення їх від найбільш одіозних та некомпетентних співробітників. Одночасно з цим втілювалася політика позбавлення залежності органів держбезпеки від впливу компартійних органів. При цьому П. Мешик вступив у конфлікт з деякими партноменклатурними працівниками, враховуючи тодішнього керівника республіки, першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова. У результаті Л. Мельников був відправлений у відставку. П. Мешик також ужив деяких заходів щодо «коренізації» керівних кадрів Міністерства внутрішніх справ, переведення діловодства в міністерстві на українську мову, при ньому відбулося деяке пом’якшення репресивної політики радянської влади щодо українського національно-визвольного руху, фактично була відновлена нормальна діяльність Львівського державного університету, покращено контакти із західноукраїнською інтелігенцією. Це були позитивні аспекти діяльності міністра, які можна оцінити як спроби реформаторства. Але на посаді міністра внутрішніх справ П. Мешик пробув лише три місяці. У червні 1953 р. він був заарештований, згодом засуджений за обвинуваченнями в державній зраді, змові з метою захоплення влади і в грудні того ж року П. Мешик був розстріляний. Його частково було реабілітовано у 2000 р
Правове регулювання впровадження освіти в Кутаї-Картанегарі на основі освітньої політики
No full textThis study examines the legal and regulatory framework that governs the implementation of education in Kutai Kartanegara through education policy. The regency of Kutai Kartanegara, in this case the Regional Government, has implemented various policies in the field of education in Kutai Kartanegara. The research method used in this study is an empirical juridical legal methodology, namely a research method that uses legislative provisions related to research and field research on education implementation policy in Kutai Kartanegara Regency. The results of the study show that the implementation of education policy in the Kutai Kartanegara Regency is carried out in accordance with the powers granted by Law No. 23 of 2014 on Regional Governance. The provision of education is carried out as a mandatory concurrent matter and basic service. This is based on Article 12 paragraph (1) letter a, Law Number 23 of 2014 concerning Regional Government. The implementation of education requires a budget that is used for activities in the context of increasing Human Resources, in line with the mandate set out in Article 31, paragraph (4) of the 1945 Constitution, which states that the State shall give priority to the education budget of not less than twenty per cent of the State revenue and expenditure budget, as well as regional revenue and expenditure budgets, to meet the needs of national education. The Education Policy in Kutai Kartanegara, in this case, is based on the Kutai Kartanegara Regency Government’s commitment to increasing human resources through education, especially formal education, which seeks to determine the education budget allocation of 20 % of the Regional Revenue and Expenditure Budget (APBD).This study examines the legal and regulatory framework that governs the implementation of education in Kutai Kartanegara through education policy. The regency of Kutai Kartanegara, in this case the Regional Government, has implemented various policies in the field of education in Kutai Kartanegara. The research method used in this study is an empirical juridical legal methodology, namely a research method that uses legislative provisions related to research and field research on education implementation policy in Kutai Kartanegara Regency. The results of the study show that the implementation of education policy in the Kutai Kartanegara Regency is carried out in accordance with the powers granted by Law No. 23 of 2014 on Regional Governance. The provision of education is carried out as a mandatory concurrent matter and basic service. This is based on Article 12 paragraph (1) letter a, Law Number 23 of 2014 concerning Regional Government. The implementation of education requires a budget that is used for activities in the context of increasing Human Resources, in line with the mandate set out in Article 31, paragraph (4) of the 1945 Constitution, which states that the State shall give priority to the education budget of not less than twenty per cent of the State revenue and expenditure budget, as well as regional revenue and expenditure budgets, to meet the needs of national education. The Education Policy in Kutai Kartanegara, in this case, is based on the Kutai Kartanegara Regency Government’s commitment to increasing human resources through education, especially formal education, which seeks to determine the education budget allocation of 20 % of the Regional Revenue and Expenditure Budget (APBD).У дослідженні розглянуто нормативно-правову базу, яка регулює реалізацію освітньої політики в Кутаї-Картанегарі. Регентство Кутаї-Картанегарі, в нашому випадку Регіональний уряд, упроваджувало різну політику в галузі освіти в Кутаї-Картанегарі. У статті використано емпіричну юридично-правову методологію, зокрема метод дослідження, який використовує законодавчі положення, пов’язані з науковими дослідженнями та польовими дослідженнями щодо реалізації політики в галузі освіти в регентстві Кутаї-Картанегара. Результати дослідження свідчать, що реалізація освітньої політики в регентстві Кутаї-Картанегара здійснюється відповідно до повноважень, наданих Законом «Про регіональне управління» від 2014 р. № 23. Надання освіти здійснюється як обов’язкова супутня та базова послуга. Це ґрунтується на підп. «а» п. 1 ст. 12 Закону «Про регіональне самоврядування». Реалізація освіти вимагає бюджету, який використовується для діяльності в контексті збільшення людських ресурсів відповідно до мандату, викладеного у п. 4 ст. 31 Конституції 1945 р., в якому йдеться про те, що держава надає пріоритет бюджету на освіту в розмірі не менше двадцяти відсотків державного бюджету доходів і витрат, а також регіональних бюджетів доходів і витрат для задоволення потреб національної освіти. Освітня політика в Кутаї-Картанегарі ґрунтується на зобовєязанні уряду регентства Кутаї-Картанегара збільшити людські ресурси через освіту, особливо формальну, що має на меті визначити бюджетні асигнування на освіту в розмірі 20 % від Регіонального бюджету доходів і видатків (РБДВ)
Визнання міжнародного кримінального правосуддя в Боснії і Герцеговині
No full textWhen the XIV Winter Olympic Games took place in Sarajevo in 1984, nobody expected that war would begin only seven years later and kill hundreds of thousands of people living in the former Yugoslavia. That millions of them would be ethnically cleansed and displaced, most of them for good. That hundreds of mass graves would be scattered around, and that war crimes unseen in Europe since the Second World War would be repeated. That severe crimes like systematic rape, torture, and massive destruction of cultural heritage and property would finally culminate with genocide. Consequently, Bosnia and Herzegovina (and the countries of the former Yugoslavia) triggered an immense boost in international criminal law and international criminal justice. That experience, during and after the war that took place from 1992 to 1995, can offer lots of valuable input. Not everything that had been done was good or perfect, but it was of great importance for the further development of international criminal law and international criminal justice in a world that is still searching for appropriate responses to the grave war crimes that occur every day, and for the development of mechanisms and practices that will ensure justice for victims and society and be perceived as such. The atrocities of the Bosnian War served as a wake-up call for the international community, highlighting the urgent need for mechanisms to hold perpetrators of such heinous crimes accountable. The establishment of the International Criminal Tribunal for the former Yugoslavia marked a significant milestone in this regard, pioneering the prosecution of individuals responsible for genocide, war crimes, and crimes against humanity committed during the conflict. However, challenges persist in ensuring access to justice for all victims and addressing the root causes of conflict to prevent future atrocities. The lessons learned in Bosnia and Herzegovina remain crucial in shaping efforts to achieve lasting peace and accountability worldwide.When the XIV Winter Olympic Games took place in Sarajevo in 1984, nobody expected that war would begin only seven years later and kill hundreds of thousands of people living in the former Yugoslavia. That millions of them would be ethnically cleansed and displaced, most of them for good. That hundreds of mass graves would be scattered around, and that war crimes unseen in Europe since the Second World War would be repeated. That severe crimes like systematic rape, torture, and massive destruction of cultural heritage and property would finally culminate with genocide. Consequently, Bosnia and Herzegovina (and the countries of the former Yugoslavia) triggered an immense boost in international criminal law and international criminal justice. That experience, during and after the war that took place from 1992 to 1995, can offer lots of valuable input. Not everything that had been done was good or perfect, but it was of great importance for the further development of international criminal law and international criminal justice in a world that is still searching for appropriate responses to the grave war crimes that occur every day, and for the development of mechanisms and practices that will ensure justice for victims and society and be perceived as such. The atrocities of the Bosnian War served as a wake-up call for the international community, highlighting the urgent need for mechanisms to hold perpetrators of such heinous crimes accountable. The establishment of the International Criminal Tribunal for the former Yugoslavia marked a significant milestone in this regard, pioneering the prosecution of individuals responsible for genocide, war crimes, and crimes against humanity committed during the conflict. However, challenges persist in ensuring access to justice for all victims and addressing the root causes of conflict to prevent future atrocities. The lessons learned in Bosnia and Herzegovina remain crucial in shaping efforts to achieve lasting peace and accountability worldwide.Коли в 1984 році в Сараєво проходили XIV зимові Олімпійські ігри, ніхто не очікував, що лише через сім років почнеться війна, яка забере життя сотень тисяч людей, що живуть у колишній Югославії, що мільйони з них зазнають етнічних чисток і будуть змушені покинути свої домівки, більшість – назавжди. Сотні масових поховань будуть розкидані довкола, а воєнні злочини, небачені в Європі з часів Другої світової війни, будуть повторені. Тяжкі злочини, такі як систематичні зґвалтування, тортури, масове знищення культурної спадщини та майна, врешті-решт завершаться геноцидом. Як наслідок, Боснія і Герцеговина (і країни колишньої Югославії) спричинили величезний поштовх у міжнародному кримінальному праві та міжнародному кримінальному правосудді. Цей досвід, набутий під час і після війни 1992–1995 років, може бути дуже цінним. Не все, що було зроблено, було добрим чи досконалим, але це мало велике значення для подальшого розвитку міжнародного кримінального права та міжнародного кримінального правосуддя у світі, який все ще шукає адекватних відповідей на тяжкі воєнні злочини, які відбуваються щодня, а також для розробки механізмів і практик, які забезпечать справедливість для жертв і суспільства та сприйматимуться як такі. Звірства боснійської війни стали тривожним дзвіночком для міжнародної спільноти, підкресливши нагальну потребу у винайденні механізмів притягнення до відповідальності винних у таких жахливих злочинах. Створення Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії стало важливою віхою в цьому аспекті, започаткувавши переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні під час конфлікту. Однак залишаються проблеми із забезпеченням доступу до правосуддя для всіх жертв та усуненням першопричин конфлікту, щоб запобігти майбутнім звірствам. Уроки, отримані в Боснії і Герцеговині, залишаються вирішальними у формуванні зусиль, спрямованих на досягнення тривалого миру і притягнення винних до відповідальності в усьому світі
Дискусійні аспекти сучасної вітчизняної доктрини речового права
Get PDFThe article examines the basic controversial aspects of modern property law in the context of an overview of the Ukrainian legislation and highlights the main ideas of national civil law scholars on certain controversial issues. They consist in identifying the debatable components in the spectrum of research in the field of national property law, assessing further effective areas of scientific research and reviewing the main provisions of civil law on property rights. The author presents the main scientific views and contradictions, as well as the legislator’s views on the concept and features of real rights; reviews the points of view of understanding the grounds for the emergence of real rights and their generalisation and systematisation in the context of current legislation; demonstrates the problems of classification of objects of real rights; considers the problem of classification of real rights; reviews the content of basic legal categories related to the term “protection of real rights” and briefly highlights the approaches to classification of methods and forms of protection of real rights.
It is noted that in general, the issues of property law of Ukraine are well studied, and only some issues need to be investigated in the context of detailing already known studies or solving specific practical legal problems, in particular, legal conflicts and selection of effective methods and forms of property rights protection in a particular case under a particular set of factors or parameters. The main core of the discussions on property law is whether the notion of “thing” belongs to a particular concept and whether a wide range of property relations exists in modern social, economic and legal relations. Therefore, first of all, there are discussions about the need to enshrine in the legislation a clear definition of the content of the category “real right”, to create a detailed classification of both real rights and their objects, as well as to select an effective remedy for violated rights in accordance with the existing parameters (components) of the legal situation, etc.The article examines the basic controversial aspects of modern property law in the context of an overview of the Ukrainian legislation and highlights the main ideas of national civil law scholars on certain controversial issues. They consist in identifying the debatable components in the spectrum of research in the field of national property law, assessing further effective areas of scientific research and reviewing the main provisions of civil law on property rights. The author presents the main scientific views and contradictions, as well as the legislator’s views on the concept and features of real rights; reviews the points of view of understanding the grounds for the emergence of real rights and their generalisation and systematisation in the context of current legislation; demonstrates the problems of classification of objects of real rights; considers the problem of classification of real rights; reviews the content of basic legal categories related to the term “protection of real rights” and briefly highlights the approaches to classification of methods and forms of protection of real rights.
It is noted that in general, the issues of property law of Ukraine are well studied, and only some issues need to be investigated in the context of detailing already known studies or solving specific practical legal problems, in particular, legal conflicts and selection of effective methods and forms of property rights protection in a particular case under a particular set of factors or parameters. The main core of the discussions on property law is whether the notion of “thing” belongs to a particular concept and whether a wide range of property relations exists in modern social, economic and legal relations. Therefore, first of all, there are discussions about the need to enshrine in the legislation a clear definition of the content of the category “real right”, to create a detailed classification of both real rights and their objects, as well as to select an effective remedy for violated rights in accordance with the existing parameters (components) of the legal situation, etc.У статті розглянуто базисні дискусійні аспекти сучасного речового права в поєднанні з оглядом змісту українського законодавства та виокремлено основні ідеї вітчизняних учених-цивілістів щодо окремих дискусійних питань. Вони полягають у виокремленні дискусійних складових у спектрі досліджень у галузі вітчизняного речового права, оцінці подальших ефективних напрямів наукових пошуків та огляді основних положень цивільного законодавства щодо речових прав. Висвітлено основні наукові погляди і суперечності, а також точки зору законодавця щодо поняття й ознак речового права; здійснено огляд точок зору розуміння підстав виникнення речових прав та їх узагальнення і систематизацію в контексті чинного законодавства; продемонстровано проблематику класифікації об’єктів речових прав; розглянуто проблему класифікації речових прав; здійснено огляд змісту базових юридичних категорій, пов’язаних із терміном «захист речових прав», і стисло висвітлено підходи щодо класифікації способів та форм захисту речових прав.
Зауважено, що загалом проблематика речового права України є добре вивченою, потребують дослідження лише деякі питання в контексті деталізації вже відомих досліджень чи вирішення конкретних практичних юридичних проблем, зокрема юридичних колізій, та підбору ефективних способів і форм захисту речових прав у тому чи іншому випадку за того чи іншого набору факторів чи параметрів. Стрижнем дискусій речового права є належність до тієї чи іншої концепції розуміння поняття «річ» і наявність у сучасних соціально- та економіко-правових відносинах широкого спектра речових правовідносин. Таким чином, у першу чергу виникають дискусії щодо необхідності закріплення в законодавстві чіткого формулювання змісту категорії «речове право», створення деталізованої класифікації як речових прав, так і їх об’єктів, а також підбору ефективного захисту порушених прав відповідно до наявних параметрів (складових) правової ситуації
Міжнародно-правові засади регулювання суддівського індемнітету
Get PDFThe article analyses the phenomenon of judicial indemnity through the prism of international legal regulation developed in Western Europe in recent decades. Based on the analysis of Ukrainian and European law, it has been concluded that the doctrine of limited judicial indemnity is currently dominant, which balances public interests and serves the freedom of expression and strengthening of the principles of independence in the structure of the legal status of a judge. It is demonstrated that the international legal regulation of judicial indemnity contributes to the institutional strengthening of the judiciary, enhancement of its authority in society, and awareness of the high mission of judges in establishing the rule of law, preventing and counteracting any manifestations of aggression against the judiciary which not only threaten its independence but also often deprive judges of the opportunity to legally express their opinions in public. Judicial indemnity is considered in the context of the concept of subjective human rights as a derivative of the fundamental right to freedom of expression. This indemnity belongs to professional judges in accordance with the concept of good faith. It is established that a judge\u27s freedom of expression is possible both in his/her judicial and extrajudicial activities, which should be clearly reflected in the amendments to the Law of Ukraine “On the Judiciary and the Status of Judges”. The state guarantees judges protection from prosecution for their statements both in and out of court. In the Ukrainian context, the content and system of such guarantees require both regulatory and institutional strengthening. The scope of judicial indemnity protection varies depending on the legislation, rules of judicial ethics, specifics of the judicial system, authority of the judiciary, case law and legal traditions. Moreover, there are some peculiarities of the ‘cooling effect’ concept in the field of judicial indemnity. Finally, the author concludes that the key elements of the European Court of Human Rights case law relating to the essence of judicial indemnity and its limits should be adapted and integrated into the Ukrainian judicial system, given their importance for the development of the relevant doctrine.Статтю присвячено аналізу феномена суддівського індемнітету крізь призму міжнародно-правового регулювання, сформованого в Західній Європі протягом останніх десятиліть. На основі аналізу українського та європейського права зроблено висновок, що панівною нині є доктрина обмеженого суддівського індемнітету, яка збалансовує публічні інтереси та слугує свободі висловлення й зміцненню засад незалежності у структурі юридичного статусу судді. Показано, що міжнародно-правове регулювання суддівського індемнітету сприяє інституційному зміцненню судової влади, піднесенню її авторитету в суспільстві, усвідомленню високої місії суддів в утвердженні засад верховенства права, запобіганню та протидії будь-яким проявам агресії проти судової влади, що становлять не лише загрозу її незалежності, а й також часто позбавляють суддів можливостей законного публічного висловлення своєї думки. Суддівський індемнітет розглядається в контексті концепції суб’єктивних прав людини як похідне від фундаментального права на свободу вираження поглядів. Цей індемнітет належить професійним суддям відповідно до концепції добросовісності. З’ясовано, що свобода висловлення думки судді можлива у його як судовій, так і позасудовій діяльності, що слід чітко відобразити у змінах до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Держава гарантує суддям захист від переслідувань за висловлювання як у суді, так і поза ним. В українських умовах зміст і система таких гарантій потребують як нормативного, так і інституційного зміцнення. Обсяг захисту індемнітету судді варіюється залежно від законодавства, правил суддівської етики, специфіки судоустрою, авторитету судової влади, судової практики та правових традицій. Висвітлено особливості прояву концепції «охолоджувального ефекту» у сфері суддівського індемнітету. Зроблено висновок, що ключові елементи практики Європейського суду з прав людини, які стосуються сутності суддівського індемнітету та його меж, необхідно адаптувати й інтегрувати в судову систему України, враховуючи їх значення для розвитку відповідної доктрини
Участь представника неповнолітнього потерпілого в кримінальному провадженні: процесуальні та криміналістичні аспекти
Get PDFThe article identifies the procedural and forensic aspects of participation of an attorney-at-law engaged to represent the interests of a juvenile victim in criminal proceedings. Based on the generalization of theoretical developments of Ukrainian scholars, it is found that they prefer to study the problem of protection of rights and legitimate interests of a minor suspect or accused. At the same time, given the current trends in crime, it should be noted that it has a devastating impact on the psyche of children. Moreover, they are increasingly becoming victims of criminal offences, especially those involving violence. This has raised the challenge of ensuring proper protection and the best interests of the minor victim.
Based on the results of the scientific research, it has been determined that one of the guarantees of ensuring the procedural interest of a juvenile victim is the principle of competent legal representation. The algorithm for engaging a lawyer from a free legal aid centre to provide legal services to a victim is proposed. The importance of its implementation is emphasised for two reasons: 1) on the grounds that the interests of the child may prevail over the interests of the parents or other legal representative; 2) representatives of the prosecution and the court are obliged to act in accordance with the law, and not to take measures to implement the procedural interest of the minor victim. It is determined that an attorney-at-law, as a professional lawyer, is able to explain the rights of the victim in a language accessible to a minor, to make sure that the legal representative acts in his or her interests, to draw up a civil claim, and to draft a reconciliation agreement. Tactical recommendations for conducting investigative (‘search’) actions and the principles to be followed to ensure that the proceedings are conducted in accordance with international standards are formulated.
The significance of the victim’s representative’s participation in investigative (search) actions, as well as at the stages of concluding a plea agreement and familiarisation with the criminal proceedings is pointed out. The article substantiates the expediency of applying the standard of “reliable information and obvious grounds” when deciding on the appointment of a comprehensive psychological and psychiatric examination of a juvenile victim.У статті визначено процесуальні та криміналістичні аспекти участі адвоката, залученого для представництва інтересів неповнолітнього потерпілого у кримінальному провадженні. На підставі узагальнення теоретичних напрацювань українських учених з’ясовано, що вони віддають перевагу дослідженню проблеми захисту прав і законних інтересів неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого. Водночас, з огляду на сучасні тенденції злочинності, слід зазначити її нищівний вплив на психіку дітей. Тим більше, що вони все частіше стають жертвами кримінальних правопорушень, особливо пов’язаних з насильством. Це актуалізувало завдання щодо забезпечення належного захисту та найкращих інтересів неповнолітнього потерпілого.
За результатами проведених наукових пошуків визначено, що однією з гарантій забезпечення реалізації процесуального інтересу неповнолітнього потерпілого є засада компетентного юридичного представництва. Запропоновано алгоритм залучення адвоката із центру надання безоплатної правничої допомоги для надання правничих послуг потерпілому. Наголошено на важливості його реалізації з двох причин: 1) на підставі того, що інтереси дитини можуть переважати над інтересами батьків або іншого законного представника; 2) представники сторони обвинувачення та суд зобов’язані діяти відповідно до закону, а не вживати заходів щодо реалізації процесуального інтересу неповнолітнього потерпілого. Визначено, що адвокат як професійний правник здатен роз’яснити права потерпілого доступною для неповнолітнього мовою, пересвідчитися в тому, що законний представник діє в його інтересах, скласти цивільний позов, текст угоди про примирення. Сформульовано тактичні рекомендації проведення слідчих (розшукових) дій і засад, яких слід дотримуватися задля забезпечення здійснення провадження відповідно до міжнародних стандартів.
Вказано про важливість участі представника потерпілого у слідчих (розшукових) діях, а також на етапах укладення угоди та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Обґрунтовано доцільність застосування стандарту «достовірних відомостей і очевидних підстав» при вирішенні питання про призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи щодо неповнолітнього потерпілого
Координація суб’єктів боротьби з тероризмом, діяльність яких спрямовується Міністерством внутрішніх справ України в межах повноважень
Get PDFCurrently, Ukraine has been constantly struggling with hybrid threats, especially terrorism, which arose as a result of the Russian Federation’s aggression. The problematic issue of organising and counteracting such a phenomenon as a terrorist act requires special attention, as the inability of key public authorities responsible for detecting and suppressing these criminal acts to apply organisational and managerial decisions correctly does not allow minimising them. Therefore, there is no doubt that the effectiveness of countering such threats depends on the activities of the Interagency Coordination Commission of the Anti-Terrorist Centre of the Security Service of Ukraine, which, for its part, regulates the conduct of measures to identify and eliminate the causes and conditions of terrorist acts and other crimes committed for terrorist purposes, since the tactics of combating this crime are formed, in particular, by conducting certain activities by officers of the National Police of Ukraine, the National Guard of Ukraine, the State Border Guard Service of Ukraine, and the State Border Guard Service of Ukraine. These bodies are interdependent in fulfilling their tasks in the fight against terrorism, which has recently been spreading across the entire territory of our country and leaving traces in the form of destroyed infrastructure and civilian deaths. The latest ideas on the development of organisational and managerial measures, including special operations or measures aimed at the rapid termination of terrorist acts, play a priority role. The article examines the gaps in the legislation and proposes to consider amending it. Such amendments will help to increase the level of coordination of counter-terrorism actors, which are part of the Interagency Coordination Commission of the Anti-Terrorist Centre under the Security Service of Ukraine and whose activities are directed by the Minister of Internal Affairs of Ukraine, in order to improve the prevention of terrorist activities, their detection, suppression and minimisation of their consequences. A properly constructed model can be used in the future and demonstrate a high and positive result in countering terrorism in Ukraine.Сьогодні Україна перебуває в постійному стані боротьби із загрозами гібридного характеру, особливо тероризму, які виникли внаслідок агресії російської федерації. Особливої уваги вимагає проблемне питання організації та протидії такому явищу, як терористичний акт, адже нездатність правильно застосувати організаційно-управлінські рішення ключовими органами державної влади, до компетенції яких належить виявлення та припинення цих злочинних актів, не дозволяє мінімізувати їх. Тому однозначно не виникає сумнівів, що ефективність протидії таким загрозам залежить від діяльності Міжвідомчої координаційної комісії Антитерористичного центру при Службі безпеки України, яка зі свого боку регулює проведення заходів щодо виявлення й усунення причин та умов учинення терористичних актів, інших злочинів, здійснюваних із терористичною метою, оскільки тактика боротьби із цим злочином формується, зокрема, з проведення певних заходів співробітниками Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій за вказівкою Міністра внутрішніх справ України. Кожен із цих органів є взаємозалежним у сфері виконання завдань у боротьбі з тероризмом, який останнім часом поширюється всією територією нашої держави та залишає сліди у вигляді зруйнованої інфраструктури й загибелі цивільного населення. Пріоритетну роль відіграють новітні ідеї з розроблення організаційно-управлінських заходів, зокрема спеціальних операцій чи заходів, спрямованих на швидке припинення терористичних актів. У статті досліджено прогалини в законодавстві та запропоновано розглянути можливість унесення змін до нього. Такі змін сприятимуть підвищенню рівня координації суб’єктів боротьби із тероризмом, які входять до складу Міжвідомчої координаційної комісії Антитерористичного центру при Службі безпеки України та діяльність яких спрямовується Міністром внутрішніх справ України, для покращення запобігання терористичній діяльності, її виявлення, припинення та мінімізації її наслідків. Правильно побудована модель може використовуватися в подальшому та продемонструвати високий і позитивний результат у протидії тероризму на території України