Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Види санкцій за кримінальні правопорушення, вчинені неповнолітніми
No full textChildren are the future of society, and therefore, protecting them and ensuring their continued existence as individuals beneficial to society is another responsibility of the law. Applying the same level of penalties as adults to juveniles who are drawn to crime, who are not raised in safe environments, and who, due to their age, are not subject to legal proceedings, would be unjust, both sociologically and legally. In this regard, many forms of juvenile criminal sanctions used across various legal systems. Aiming to reintegrate young people into society and accepting their developmental differences from adults, juvenile justice systems usually stress rehabilitation over punishment. Distinguishes between non-custodial and custodial punishments including warnings, probation, community service, diversion programs, and imprisonment. It also looks at elements affecting the decision of penalties, like the degree of the violation, offender age, and past criminal record. This comparative study shows how many countries strike a balance between responsibility and safeguarding of children’s rights. This paper provides an in-depth examination of specific the examples drawn from several countries, namely Bosnia and Herzegovina, Turkey, and Italy. Through this exploration, the study brings to light both the shared principles and the distinct methodologies that are employed in these nations to address youth-related legal issues. Ultimately, this comprehensive analysis argues that several key factors are of paramount importance for the successful reduction of recidivism and the effective social reintegration of young people. The study emphasizes the critical need for a focus on meaningful and effective rehabilitation strategies and the necessity of providing robust and consistent funding to child welfare systems.Діти є майбутнім суспільства, тому захист і забезпечення їх подальшого існування як корисних для суспільства осіб є ще одним обов’язком законодавства. Застосувавати покарання такого ж рівня, як і до дорослих, щодо неповнолітніх, які схильні до злочинності, не зростають у безпечному середовищі та через свій вік не підлягають судовому переслідуванню, було б несправедливим як із соціологічної, так і з юридичної точок зору. У цьому аспекті в різних правових системах застосовуються багато форм кримінальних санкцій щодо неповнолітніх. З метою реінтеграції молоді в суспільство та визнання відмінностей у їхньому розвитку порівняно з дорослими системи ювенальної юстиції зазвичай наголошують на реабілітації, а не на покаранні. Розрізняють покарання, що не пов’язані з позбавленням волі, та покарання, пов’язані з позбавленням волі, включаючи попередження, пробацію, громадські роботи, програми альтернативного покарання і тюремне ув’язнення. Також розглянуто елементи, що впливають на рішення про покарання, такі як ступінь порушення, вік правопорушника та наявність судимостей у минулому. Прказано, як багато країн знаходять баланс між відповідальністю та захистом прав дітей. Проведено глибокий аналіз конкретних прикладів із кількох країн, а саме Боснії і Герцеговини, Туреччини та Італії. Висвітлено як спільні принципи, так і різні методи, що застосовуються в цих країнах для вирішення правових питань, пов’язаних з молоддю. Зрештою, доведено, що для успішного зниження рецидивізму й ефективної соціальної реінтеграції молоді надзвичайно важливими є кілька ключових факторів. Наголошено на нагальній необхідності зосередитися на значущих та ефективних стратегіях реабілітації, а також забезпечити надійне та стабільне фінансування систем соціального захисту дітей
Вплив релігії на соціальний статус жінки в Індії: історико-правовий екскурс
Get PDFThe article is devoted to a retrospective study of the impact of religion on the social status of women in India. In particular, it is shown that throughout the long history of Indian civilisation, religion has shaped and changed the idea of women, their place and role in society. In the myths and legends of the prehistoric period, a woman is a divine creation given to a man for a life together. With the penetration of the Aryans deep into Hindustan and the development of Brahmanism, the attitude towards women changed, and their dependence on men increased. The article analyses the main postulates of the Brahminical doctrine, which defined the main purpose of a woman – to give birth. In this sense, the wife was seen as a “field” whose “owner” is the husband. It is shown that the canons of Brahmanism required women to be devoted to their husbands even after his death. This was reflected in the shameful, humiliating attitude towards widows and the tradition of self-immolation of widows, which testified to the wife’s complete dependence on her husband, even after his death. The article examines the religious and philosophical teachings of Jainism and Buddhism, which became a real challenge to Brahmanism, as they broke the established views on the meaning of life, as well as on the place and role of women in the family and society. The original sources are studied, on the basis of which it is concluded that the founders of the new religious and philosophical teachings of that time – Mahavira and Buddha – were not social reformers, since they did not oppose the varna-caste system of society, did not defend the equality of rights of men and women in the modern sense. Nevertheless, they made a significant contribution to solving the gender problems of the society of that time, as Jainism and Buddhism became religions that disregarded the ethnicity and caste of their adherents. The new religions opened up access to spiritual self-realisation and education for women, which was undoubtedly revolutionary. The religious and philosophical teachings of Jainism and Buddhism provoked a negative reaction from Brahmanism. It manifested itself in an even stricter canonical consolidation of the hierarchy of varna, ranking of marriage forms and rules of behaviour in the family. Subsequently, Hinduism, which became the dominant religion in India, effectively deprived women of their rights and established the complete supremacy of male power in society and in the family.Статтю присвячено ретроспективному дослідженню впливу релігії на соціальний статус жінки в Індії. Зокрема, показано, що протягом тривалої історії індійської цивілізації релігія формувала і змінювала уявлення про жінку, її місце та роль у соціумі. У міфах і легендах доведичного періоду жінка постає як божественне творіння, надане чоловікові для спільного життя. Із проникненням аріїв углиб Індостану та розвитком брахманізму ставлення до жінки змінюється, її залежність від чоловіка зростає. Проаналізовано основні постулати вчень брахманізму, якими визначалося головне призначення жінки – народжувати. У цьому сенсі дружина розглядалася як «поле», «власником» якого є чоловік. Показано, що канони брахманізму вимагали від жінок відданості чоловікові навіть після його смерті. Це відображалося в ганебному, принизливому ставленні до вдови і традиції самоспалення вдів, що свідчило про повну залежність дружини від чоловіка навіть після його смерті. Розглянуто релігійно-філософські вчення джайнізму та буддизму, які стали справжнім викликом брахманізму, оскільки ламали усталені погляди на сенс життя, а також на місце і роль жінки в сім’ї та суспільстві. Вивчено першоджерела, на підставі яких зроблено висновок, що засновники нових на той час релігійно-філософських учень – Магавіра і Будда – не були соціальними реформаторами, адже не виступали проти варно-кастової системи суспільства й не відстоювали в сучасному розумінні рівність прав чоловіків і жінок. Проте вони зробили вагомий внесок у вирішення гендерних проблем тогочасного суспільства, адже джайнізм і буддизм стали релігіями, що нехтували етнічною та варно-кастовою належністю своїх прихильників. Нові релігії відкрили жінці доступ до духовної самореалізації та освіти, що, безсумнівно, мало революційне значення. Релігійно-філософські вчення джайнізму та буддизму викликали негативну реакцію брахманізму. Вона проявилася в ще жорсткішому канонічному закріпленні ієрархії варн, ранжуванні форм укладання шлюбу та правил поведінки в сім’ї. Згодом індуїзм, що став домінуючою релігією Індії, фактично позбавив жінку прав і закріпив повне верховенство чоловічої влади як у суспільстві, так і в родині
Договірне врегулювання шлюбних відносин в Україні
Get PDFThe contractual regulation of marital relations as a modern legal and social instrument for regulating the interaction of spouses in Ukraine is analysed. Attention is paid to clarifying the concept, legal nature, and characteristics of the parties to a marriage contract, as well as comparing the legal regulation of the institution of marriage contracts in Ukraine and foreign countries from the perspective of the possibility of integrating positive foreign experience. The legislation of various countries is analysed, with particular attention paid to the experience of the France and Germany, and the social prerequisites and consequences of the spread of the practice of contractual regulation of marital relations are revealed.
The position that a marriage contract is not only a legal form of regulating the rights and obligations of spouses, but also a social mechanism that reflects the transformation of the institution of the family in the context of a changed value system, increased individualisation and the growing importance of personal autonomy is supported. Empirical data is presented showing that, despite the legal possibility, marriage contracts remain uncommon due to the dominance of traditional ideas about marriage, distrust of legal mechanisms, and low legal awareness. It has been proven that a marriage contract is a contract for joint activity, concluded to change the legal regime of jointly acquired property of spouses, and does not contain obligations of the parties to combine their contributions and act jointly.
The contractual regulation of marital relations in Ukraine was studied through the prism of modern legal approaches, the theoretical foundations, regulatory framework and practice of its application were analysed, the content of the marriage contract, its limits were revealed. Conclusions have been drawn about the introduction of certain provisions regarding marriage contracts that are not characteristic of Ukrainian legislation: firstly, the prohibition on making changes to a marriage contract is considered a radical and unjustified condition; secondly, the registration of marriage contracts through the courts is considered burdensome for both the parties and the judicial system.
In conclusion, the need for a broader legal awareness approach, adaptation of national legislation to modern social realities, and support for the institution of marriage contracts as an element of responsible partnership and social stability is noted.Проаналізовано договірне врегулювання шлюбних відносин як сучасний правовий і соціальний інструмент регламентації взаємодії подружжя в Україні. Приділено увагу з’ясуванню поняття, правової природи, особливостей суб’єктного складу шлюбного договору, а також порівнянню правового регулювання цього інституту в Україні та іноземних державах з огляду на можливість інтеграції позитивного зарубіжного досвіду. Проаналізовано законодавство різних країн, зокрема Франції та Німеччини, а також розкрито соціальні передумови та наслідки поширення практики договірного врегулювання шлюбних відносин.
Підтримано позицію, згідно з якою шлюбний договір є не лише юридичною формою регламентації прав і обов’язків подружжя, а й соціальним механізмом, що відображає трансформацію інституту сім’ї в умовах зміненої системи цінностей, посилення індивідуалізації та зростання значення приватної автономії особистості. Наведено емпіричні дані, які свідчать про те, що шлюбні договори, попри наявність правових механізмів, залишаються малопоширеними через домінування традиційних уявлень про шлюб, недовіру до юридичних інструментів і низький рівень правової обізнаності населення. Доведено, що шлюбний договір є договором про спільну діяльність, його укладають для зміни законного режиму спільно набутого майна подружжя. Водночас він не містить зобов’язань сторін щодо об’єднання вкладів або спільної діяльності.
Досліджено договірне врегулювання шлюбних відносин в Україні крізь призму сучасних правових підходів. Проаналізовано теоретичні засади, нормативно-правову базу та практику її застосування, розкрито зміст шлюбного договору, визначено його межі. Зроблено висновки щодо доцільності впровадження окремих положень, не властивих українському законодавству щодо шлюбних договорів. По-перше, заборону внесення змін до шлюбного договору визначено радикальною та необґрунтованою умовою; по-друге, вимогу реєстрації шлюбних договорів через суд визнано обтяжливою як для сторін, так і для судової системи.
У підсумку наголошено на необхідності ширшого правопросвітницького підходу, адаптації національного законодавства до сучасних соціальних реалій і підтримки інституту шлюбного договору як елемента відповідального партнерства та соціальної стабільності
Compensation for Damage as a Form of International Legal Responsibility of the russian federation for Armed Aggression against Ukraine
No full textУ статті здійснено комплексний аналіз проблематики відшкодування шкоди як ключової форми міжнародно-правової відповідальності російської федерації за збройну агресію проти України. Актуальність теми зумовлена безпрецедентними масштабами завданих збитків і необхідністю формування ефективних механізмів їх компенсації в умовах сучасних міжнародно-правових викликів, трансформацій та зростання ролі міжнародних організацій. Метою дослідження є з’ясування міжнародно-правової природи відшкодування шкоди як обов’язкового наслідку грубого порушення норми jus cogens – заборони агресії, а також визначення ролі міжнародних, регіональних та національних інституцій у забезпеченні реалізації цього права України та його практичної імплементації.
У роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціально-правових методів, що дало змогу системно проаналізувати положення міжнародно-правових актів, судову практику та доктринальні підходи до визначення обсягу, характеру й форм компенсації. Особливу увагу приділено практиці Міжнародного суду ООН, Європейського суду з прав людини та Міжнародного кримінального суду, які відіграють ключову роль у формуванні стандартів відшкодування шкоди і створенні узгодженої міжнародної практики. Розглянуто питання матеріальних, моральних, екологічних та культурних збитків, що підлягають відшкодуванню, а також проблеми застосування принципу restitutio in integrum у сучасних умовах гібридних воєн і нестабільності міжнародної безпеки.
Результати дослідження свідчать, що відшкодування шкоди у випадку російської агресії проти України має універсальний і всеохоплюючий характер та включає як прямі матеріальні збитки, так і довгострокові негативні наслідки для суспільства, економіки та довкілля. Водночас встановлено значні правові перепони на шляху реалізації цього права, пов’язані з імунітетом державної власності, відсутністю універсального механізму примусового виконання рішень і обмеженою юрисдикцією міжнародних судових органів. Проаналізовано перспективи створення спеціального міжнародного компенсаційного механізму, зокрема Міжнародного реєстру збитків, а також можливість використання заморожених російських активів на користь відновлення та сталого розвитку України.
Зроблено висновок, що формування ефективної системи відшкодування шкоди є невід’ємною умовою відновлення міжнародного правопорядку, зміцнення довіри до міжнародного права та утвердження справедливості, а також важливим чинником забезпечення сталого миру, примирення і майбутнього розвитку України.The article provides a comprehensive analysis of the compensation for damages as a key form of international legal responsibility of the russian federation for armed aggression against Ukraine. The relevance of the topic is due to the unprecedented scale of the damage caused and the need to develop effective mechanisms for compensation in the context of contemporary international legal challenges, transformations and the growing role of international organisations. The aim of the study is to clarify the international legal nature of compensation for damage as a mandatory consequence of a gross violation of the jus cogens norm – the prohibition of aggression – and to determine the role of international, regional and national institutions in ensuring the realisation of this right of Ukraine and its practical implementation.
The work uses a set of general scientific and special legal methods, which made it possible to systematically analyse the provisions of international legal acts, judicial practice and doctrinal approaches to determining the scope, nature and forms of compensation. Particular attention is paid to the practice of the UN International Court of Justice, the European Court of Human Rights and the International Criminal Court, which play a key role in shaping standards of compensation for damage and creating a harmonised international practice. The article examines the issues of material, moral, environmental and cultural damages subject to compensation, as well as the problems of applying the principle of restitutio in integrum in the current conditions of hybrid wars and international security instability.
The results of the study show that compensation for damage in the case of Russian aggression against Ukraine is universal and comprehensive in nature and includes both direct material damage and long-term negative consequences for society, the economy and the environment. At the same time, significant legal barriers to the implementation of this right have been identified, related to the immunity of state property, the lack of a universal mechanism for the enforcement of decisions, and the limited jurisdiction of international judicial bodies. The prospects for the creation of a special international compensation mechanism, in particular an International Register of Damages, as well as the possibility of using frozen Russian assets for the benefit of Ukraine’s recovery and sustainable development, have been analysed.
It is concluded that the formation of an effective system of compensation for damage is an indispensable condition for the restoration of international law and order, the strengthening of trust in international law and the establishment of justice, as well as an important factor in ensuring sustainable peace, reconciliation and the future development of Ukraine
Civil Law Mechanisms for Regulating Information Security and Risk Management in Ukraine within the Context of European Integration
No full textThis article examines civil law mechanisms for regulating information security and risk management in Ukraine within the context of European integration. The information society and the mechanism of interaction between its components are identified and characterised. It is noted that the information society is the result of profound transformations in the fields of technology, economics and law, which are radically changing the nature of social and legal relations. The features of legal regulation of personal protection and risk management in the digital space in the context of European integration are analysed. The relevance and problems of modern mechanisms for ensuring information security, in particular in Ukraine, are examined, and the need to harmonise legislation with international standards, such as European Union directives and Council of Europe conventions, is emphasised. Information security is interpreted as a system of legal and technical measures to protect the rights and interests of subjects in digital relations, with a particular emphasis on liability, compensation for damage and preventive measures. The role of civil law instruments in forming an effective protection system in the context of modern cyber threats and globalisation, which contributes to the improvement of the legal culture and legal stability of the Ukrainian information space, is examined.
It is noted that the modern understanding of information security in the context of civil law is formed at the intersection of national legislation, international standards and doctrinal approaches. Information security is considered not only as a sphere of public administration, but also as an important element of civil law relations that directly affects the rights of individuals and legal entities. Arguments are presented regarding the need to improve legal mechanisms, taking into account international standards and EU practice, particularly in the areas of risk management, contractual and insurance activities, which will contribute to increasing Ukraine\u27s legal stability. It has been established that information security is becoming an important subject of civil law, and its protection requires the integration of technical, managerial and legal instruments.
It is proposed to supplement civil legislation and other regulatory acts regarding the civil law mechanism for regulating information security and risk management in Ukraine.Статтю присвячено розгляду цивільно-правового механізму регулювання інформаційної безпеки та управління ризиками в Україні в контексті європейської інтеграції. Встановлено й охарактеризовано інформаційне суспільство та механізм взаємодії його складових. Зазначено, що інформаційне суспільство є результатом глибинних трансформацій у сферах технологій, економіки та права, які докорінно змінюють характер соціальних і правових відносин. Проаналізовано особливості правового регулювання захисту особи й управління ризиками в цифровому просторі в контексті європейської інтеграції. Досліджено актуальність і проблеми сучасних механізмів забезпечення інформаційної безпеки, зокрема в Україні, наголошено на необхідності гармонізації законодавства з міжнародними стандартами, такими як директиви Європейського Союзу та конвенції Ради Європи. Інформаційну безпеку трактовано як систему правових і технічних заходів для захисту прав та інтересів суб’єктів у цифрових відносинах, з особливим акцентом на відповідальність, відшкодування шкоди та превентивні заходи. Досліджено роль цивільно-правових інструментів у формуванні ефективної системи захисту в умовах сучасних кіберзагроз і глобалізації, що сприяє підвищенню правової культури та правової стійкості українського інформаційного простору.
Зазначено, що сучасне розуміння інформаційної безпеки в контексті цивільного права формується на стику національного законодавства, міжнародних стандартів та доктринальних підходів. Інформаційну безпеку розглянуто не лише як сферу публічного управління, а і як важливий елемент цивільно-правових відносин, що безпосередньо стосується прав фізичних і юридичних осіб. Наведено аргументи щодо необхідності вдосконалення правових механізмів з урахуванням міжнародних стандартів і практики ЄС, зокрема в галузі управління ризиками, договірної та страхової діяльності, що сприятиме підвищенню правової стійкості України. Встановлено, що інформаційна безпека стає важливим об’єктом цивільного права, а її гарантування потребує інтеграції технічних, управлінських і правових інструментів.
Запропоновано доповнити цивільне законодавство та інші нормативно-правові акти щодо цивільно-правового механізму регулювання інформаційної безпеки й управління ризиками в Україні
Роль міліції УРСР у протидії злочинності в кінці 1960-х рр.
No full textIn 1967–1968, the level of crime in the republic continued to be quite high, but the militia’s response to it was strengthened and improved. The fight against hooliganism remained a topical issue. At this time, there were cases of brazen attacks by criminals on militia patrols. The Ministry of Public Order Protection of the Ukrainian SSR systematised data on these cases, which revealed that in a number of places, there was no reliable security for the premises where militia bodies and units were located. In the 1960s, economic crime in the republic became widespread. It was associated with the theft of state and cooperative property, speculation, bribery, and illegal currency transactions. The danger of crimes committed in the sphere of economic activity was that they were usually associated with the creation of criminal groups, sometimes large and extensive. This method of committing embezzlement and bribery provided a good disguise for the crimes. At the same time, many of the perpetrators of crimes in this area were identified and brought to justice through the activities of the militia. However, the use of intelligence, operational records, forensic capabilities, and the activities of district commissioners, other militia services and the public were not yet sufficiently effective. In these years, a common shortcoming in militia activities was the lack of official warning of offenders. The transition of the working population in cities to two-day work made militia work somewhat more difficult and increased its volume, but not all militia bodies were able to quickly adapt to fighting crime in these conditions. Some heads of public order departments neglected the work of the criminal investigation department, failed to respond to shortcomings in a timely and sharp manner, and superficially managed the work of police agencies in combating criminal activity.Упродовж 1967–1968 рр. злочинність у республіці залишалася на доволі високому рівні, але й протидія їй з боку органів міліції посилювалася та вдосконалювалася. Актуальною проблемою була боротьба з хуліганством. У цей період фіксувалися випадки зухвалих нападів злочинців на чергові наряди міліції. У Міністерстві охорони громадського порядку УРСР були систематизовані дані щодо цих випадків, за допомогою чого було виявлено, що в низці випадків не була забезпечена надійна охорона приміщень органів та підрозділів міліції. Економічна злочинність у 1960-х рр. у республіці набула значних масштабів, що було зумовлено розкраданням державної та кооперативної власності, спекуляцією, хабарництвом, незаконними валютними операціями. Небезпека злочинів у сфері господарської діяльності полягала в тому, що вони зазвичай були пов’язані зі створенням злочинних груп, інколи великих і розгалужених. Такий спосіб учинення розкрадань і хабарництва сприяв ретельному маскуванню злочинів. Водночас багатьох осіб, які вчинили злочини у цій сфері, було викрито та притягнуто до кримінальної відповідальності завдяки діяльності органів міліції. Проте ще недостатньо ефективно для цього використовувалася агентура, оперативні обліки, можливості криміналістики, діяльність дільничних уповноважених, інших служб міліції та громадськості. У цей період поширеним недоліком у діяльності міліції була недостатня робота з офіційного попередження правопорушників. Перехід трудового населення в містах на роботу з двома вихідними днями дещо ускладнив роботу міліції, збільшив її обсяг, але не всі органи міліції змогли швидко пристосуватися до боротьби зі злочинністю в цих умовах. Деякі начальники управлінь охорони громадського порядку послабили увагу до роботи карного розшуку, на недоліки своєчасно та гостро не реагували, поверхово керували роботою органів міліції щодо боротьби з кримінальною злочинністю
Кримінальне провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого (in absentia): трансформації законодавства та сучасне унормування
Get PDFThe article examines the transformation and current standardisation of criminal proceedings in the absence of a suspect or defendant (in absentia) in the context of the development of Ukrainian criminal procedural law. It is emphasised that the introduction of special pre-trial investigations and special court proceedings in 2014 was the legislator\u27s response to public and security demands to ensure the inevitability of criminal liability in cases where a person evades justice or is outside the jurisdiction of Ukraine. It has been established that further changes during 2014–2025 were fragmentary in nature and only partially eliminated the existing gaps. Along with the study of national legislation, the restrictions on the absence of the accused during court proceedings in the practice of the International Criminal Court and the possibility of conducting certain procedural actions without his participation were analysed separately.
It has been found that since 2022, there has been an expansion in the scope of application of in absentia proceedings, as the mass nature of war crimes and collaborationism has created a practical need for the widespread use of the mechanisms under study. Criminal proceedings in the absence of a suspect or defendant have become not only an instrument of legal response, but also a political message about the inevitability of responsibility.
The article highlights the conceptual inconsistency and structural imbalance of legal regulation: individual elements of proceedings in absentia are contained in different chapters of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which complicates its holistic perception as a single procedural institution. A proposal is made to provide for the procedure for criminal proceedings in the absence of the suspect or accused (in absentia) in Section VI of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which is devoted to the regulation of special procedures for criminal proceedings, combining in it the peculiarities of both special pre-trial investigation and special court proceedings.
Problems with the implementation of such proceedings at the present stage have been identified, in particular: the formality of the participation of the defence counsel, the lack of a clear procedure for reviewing a judgment rendered in absentia, formalism in confirming the fact of a person’s evasion, as well as the imperfection of the mechanisms for informing them. Specific ways to improve the legislation have been proposed. It has been established that, despite the existing shortcomings, the institution of in absentia is a necessary tool capable of ensuring effective justice in exceptional circumstances.У статті досліджено трансформацію та сучасне унормування кримінального провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого (in absentia) в контексті розвитку українського кримінального процесуального законодавства. Наголошено, що запровадження спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження у 2014 році стало реакцією законодавця на суспільний і безпековий запит щодо забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності у випадках, коли особа ухиляється від правосуддя або перебуває поза межами юрисдикції України. Встановлено, що подальші зміни протягом 2014–2025 років мали фрагментарний характер і лише частково усували наявні прогалини. Поряд із дослідженням національного законодавства окремо проаналізовано обмеження щодо відсутності обвинуваченого під час судового розгляду в практиці Міжнародного кримінального суду та можливості проведення окремих процесуальних дій без його участі.
З’ясовано, що з 2022 року спостерігається розширення сфери застосування провадження in absentia, оскільки масовий характер воєнних злочинів і колабораціонізму зумовив практичну необхідність у широкому використанні досліджуваних механізмів. Кримінальне провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого стало не лише інструментом юридичного реагування, а й політичним меседжем про невідворотність відповідальності.
У статті наголошено на концептуальній неузгодженості та структурній розбалансованості правового регулювання: окремі елементи провадження in absentia містяться в різних главах Кримінального процесуального кодексу України, що ускладнює його цілісне сприйняття як єдиного процесуального інституту. Висловлено пропозицію передбачити порядок кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) в розділі VІ Кримінального процесуального кодексу України, присвяченому регламентації особливих порядків кримінального провадження, об’єднавши в ньому особливості здійснення як спеціального досудового розслідування, так і спеціального судового провадження.
Виявлено проблеми реалізації такого провадження на сучасному етапі, зокрема: формальність участі захисника, відсутність чіткого порядку перегляду вироку, ухваленого in absentia, формалізм у підтвердженні факту ухилення особи, а також недосконалість механізмів її інформування. Запропоновано конкретні шляхи вдосконалення законодавства. Констатовано, що, незважаючи на наявні недоліки, інститут in absentia є необхідним інструментом, здатним забезпечити ефективне правосуддя в умовах виняткових обставин
Правовий аналіз законодавчого обґрунтування (ratio legis) ризик-орієнтованої реформи ліцензування бізнесу в Індонезії: дослідження Постанови № 24/2018 та Постанови № 5/2021
No full textThe transition from Government Regulation No. 24 of 2018 to Government Regulation No. 5 of 2021 in Indonesia marks a strategic regulatory reform, shifting towards a risk-based business licensing system through the Online Single Submission platform. This transformation reflects Indonesia’s efforts to streamline its regulatory environment, improve Ease of Doing Business rankings, mitigate regulatory overlaps, and align with international best practices. Given the critical role of an efficient business licensing system in fostering economic growth and attracting foreign investment, understanding the legislative rationale (ratio legis) behind this transition is essential. This study employs a normative juridical approach, incorporating statutory and conceptual analysis, along with content analysis of relevant legal materials to systematically assess the impact of these regulatory changes. The research focuses on the efficiency of the reformed licensing process, its role in corruption reduction, and its influence on Indonesia’s Ease of Doing Business performance. Findings indicate that Government Regulation No. 5 of 2021 addresses previous inefficiencies and inconsistencies by introducing a more integrated, standardized, and transparent licensing framework. The implementation of a risk-based model streamlines business licensing procedures, ensures greater legal certainty, and reduces excessive bureaucratic intervention, thereby creating a more business-friendly and investment-attractive environment. The study highlights how Online Single Submission facilitates a more accessible, structured, and digitized licensing system, allowing both domestic and foreign investors to operate within a regulatory framework that ensures transparency, accountability, and predictability. By effectively implementing these reforms, Indonesia enhances its legal certainty and economic competitiveness, thereby positioning itself as a stronger player in the global investment landscape. These regulatory improvements are expected to contribute to a more equitable and prosperous business ecosystem, ultimately supporting sustainable economic growth and enhanced investor confidence.Перехід від урядової постанови № 24 від 2018 року до урядової постанови № 5 від 2021 року в Індонезії знаменує собою стратегічну регуляторну реформу, що передбачає перехід до системи ліцензування бізнесу на основі оцінки ризиків через платформу єдиної онлайн-подачі заявок. Ця трансформація відображає зусилля Індонезії, спрямовані на впорядкування регуляторного середовища, підвищення рейтингу легкості ведення бізнесу, зменшення регуляторних дублювань та узгодження з найкращими міжнародними практиками. З огляду на вирішальну роль ефективної системи ліцензування бізнесу у стимулюванні економічного зростання та залученні іноземних інвестицій розуміння законодавчого обґрунтування (ratio legis) цього переходу є вкрай важливим. У дослідженні застосовано нормативно-правовий підхід, що включає нормативний і концептуальний аналіз, а також контент-аналіз відповідних правових матеріалів для систематичної оцінки впливу цих регуляторних змін. Акцентовано увагу на ефективності реформування процесу ліцензування, його ролі у зниженні рівня корупції та впливі на показники Індонезії в Індексі легкості ведення бізнесу (Ease of Doing Business). Результати показують, що урядова постанова № 5 від 2021 року усуває попередні недоліки та неузгодженості, запроваджуючи більш інтегровану, стандартизовану та прозору систему ліцензування. Упровадження ризик-орієнтованої моделі впорядковує процедури ліцензування бізнесу, забезпечує більшу правову визначеність і зменшує надмірне бюрократичне втручання, тим самим створюючи більш сприятливе для бізнесу та інвестиційно привабливе середовище. Наголошено, що Єдина система онлайн-подання документів сприяє створенню більш доступної, структурованої та оцифрованої системи ліцензування, що дозволяє як вітчизняним, так і іноземним інвесторам працювати в межах нормативно-правової бази, яка забезпечує прозорість, підзвітність і передбачуваність. Ефективно впроваджуючи ці реформи, Індонезія підвищує свою правову визначеність й економічну конкурентоспроможність, тим самим позиціонуючи себе як сильнішого гравця у світовому інвестиційному просторі. Очікується, що ці регуляторні вдосконалення сприятимуть створенню більш справедливої та процвітаючої бізнес-екосистеми, що сприятиме сталому економічному зростанню та підвищенню довіри інвесторів
Компенсація моральної шкоди, завданої закладам вищої освіти внаслідок війни
Get PDFThe article is devoted to the study of the possibilities for higher education institutions to apply for compensation for moral damage caused by war. The legal framework of higher education institutions is analysed. In particular, it is noted that their main objectives are to ensure that persons obtaining higher education receive the appropriate degree in their chosen specialties through high-level educational activities. It is concluded that due to the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine, it is impossible to fulfil this task in full. At the same time, it is noted that military actions violate the personal non-property rights of a legal entity such as a higher education institution. It is determined that the violation of the right to inviolability of business reputation is the basis for compensation for non-pecuniary damage to legal entities. The concept of business reputation is analysed in Ukrainian legislation and legal doctrine. The author\u27s definition of the business reputation of a higher education institution is formulated as an assessment of the quality of scientific, scientific and technical, innovative and/or methodological activities of pedagogical, scientific and pedagogical and scientific employees of an institution licensed to conduct educational activities at the relevant levels of higher education. The article considers the problems faced by higher education institutions due to the war and which lead to a deterioration in their business reputation,
It is proved that the internal climate in an organisation is essential for the formation of a positive business reputation of a higher education institution. This is due to the existing relationship between the ability of academic staff to carry out educational activities and their sense of security, motivation and favourable working conditions. An important factor is also the ability of students to receive quality educational services and demonstrate high learning outcomes.
The attention is drawn to the fact that at present, Ukrainian legislation does not provide for a special mechanism of compensation for moral damage caused by the war for legal entities. The only generally accepted method of protection is to file a lawsuit in court. At the same time, the recognition of the very fact that higher education institutions can compensate for moral damage caused by the war is an important step towards overcoming the existing problems.
In conclusion, it is noted that there is no universal model for determining the amount of non-pecuniary damage for violations. There is no single formula for calculation, and even indicative criteria are established based on the experience and practice of courts in considering cases in similar legal relations.Статтю присвячено дослідженню можливостей звернення закладів вищої освіти щодо компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок війни. Проаналізовано правові засади діяльності закладів вищої освіти. Зокрема, зазначено, що до їхніх основних завдань належить забезпечення здобуття особами вищої освіти відповідного ступеня за обраними спеціальностями шляхом провадження освітньої діяльності на високому рівні. Зроблено висновок, що через збройну агресію рф проти України повноцінне виконання цього завдання є неможливим. Водночас вказано, що воєнні дії порушують особисті немайнові права юридичної особи – закладу вищої освіти. Визначено, що порушення права на недоторканність ділової репутації є підставою для компенсації моральної шкоди юридичним особам. Проаналізовано, як поняття ділової репутації тлумачиться в законодавстві України та правовій доктрині. Сформульовано авторське визначення ділової репутації закладу вищої освіти як оцінки якості провадження наукової, науково-технічної, інноваційної та/або методичної діяльності педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників установи, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності на відповідних рівнях вищої освіти. Розглянуто проблеми, з якими стикаються заклади вищої освіти через війну і які призводять до погіршення їхньої ділової репутації.
Доведено, що внутрішній клімат в організації має істотне значення для формування позитивної ділової репутації закладу вищої освіти. Це зумовлено наявним взаємозв’язком між можливістю здійснення освітньої діяльності науково-педагогічними працівниками та їхнім відчуттям безпеки, мотивації та сприятливими умовами праці. Важливим чинником є також здатність здобувачів освіти отримувати якісні освітні послуги й демонструвати високі результати навчання.
Звернено увагу, що нині в українському законодавстві відсутній спеціальний механізм компенсації моральної шкоди, спричиненої війною, для юридичних осіб. Єдиним загальноприйнятим способом захисту є звернення з позовом до суду. Водночас визнання самого факту можливості компенсації моральної шкоди закладами вищої освіти у зв’язку з війною є важливим кроком до подолання наявних проблем.
У підсумку зазначено, що універсальної моделі визначення розміру моральної шкоди за завдані порушення не існує. Єдина формула розрахунку відсутня, а навіть орієнтовні критерії встановлюються на підставі досвіду та практики розгляду судами справ у подібних правовідносинах
Забезпечення захисту інформаторів: правові засади для розуміння
No full textHardly any negative social phenomenon is as specific as corruption, which creates an intriguing paradox in law. In particular, there is no phenomenon that is mentioned more often on a daily basis, even in colloquial speech, than corruption; there is no group of criminal offences (corruption) that the whole society knows more about; there is no legal topic on which legal scholars and practitioners are more in agreement on the criminal law consequences that corruption creates and are not willing to prevent it by creating various models of its prevention; and, again, many countries are constantly failing in the fight against it. Many people improve their perception of corruption only as the situation worsens. This paradox gives rise to a vision of corruption as an intractable, powerful giant, present since ancient times, with obvious obstacles that cannot be removed even in the most developed countries. Against this backdrop, it is important to ask, and this article attempts to answer, what role whistleblowers can play in the fight against corruption and whether their more effective protection can play an important role in protecting society from corruption. This study explores the recognition of whistleblowers\u27 importance in these efforts, including the basis and nature of their legislative protection, through a legal analysis of selected regional and international legal sources that directly or indirectly refer to whistleblowers and their protection. The analysis shows that most of these sources indicate the importance of achieving the three whistleblower protection mechanisms. To achieve the above goals, regulatory and descriptive legal methods will be used.Жодне негативне соціальне явище не є настільки специфічним, як корупція, що створює інтригуючий парадокс у праві. Зокрема, немає такого явища, про яке б частіше згадували щодня, навіть у розмовній мові, ніж про корупцію; немає такої групи кримінальних правопорушень (корупційних), про яку більше знало б усе суспільство; немає такої правової теми, щодо якої вчені-юристи та практики були б більш одностайними стосовно кримінально-правових наслідків, які створює корупція, і не бажали б запобігати їй, створюючи різноманітні моделі для цього; і, знову ж таки, багато країн постійно зазнають невдач у боротьбі з корупцією. Багато людей поліпшують своє сприйняття корупції лише через погіршення ситуації. Цей парадокс породжує бачення корупції як нездоланного, потужного гіганта, присутнього з давніх часів, з очевидними перешкодами, які не можуть бути усунені навіть у найрозвиненіших країнах. На цьому тлі важливо запитати, і ця стаття намагається дати відповідь на це питання, яку роль можуть відігравати інформатори у боротьбі з корупцією і чи може їх більш ефективний захист відіграти важливу роль у захисті суспільства від корупції. У дослідженні розглянуто визнання важливості ролі інформаторів у цих зусиллях, включаючи основи та характер їх законодавчого захисту, шляхом правового аналізу окремих регіональних та міжнародних правових джерел, які прямо чи опосередковано стосуються інформаторів та їхнього захисту. Аналіз показує, що більшість із цих джерел вказують на важливість досягнення трьох механізмів захисту прав викривачів. Для досягнення вищезазначених цілей будуть використані нормативно-правові та дескриптивні методи