Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Implementation of the Regulations of the Verkhovna Rada of Ukraine under Martial Law: the Main Features
No full textThe concept and essence of the implementation of the Regulations of the Verkhovna Rada of Ukraine under martial law are revealed. It is determined that its implementation is impossible without the functioning of parliament under martial law. It is highlighted that the key transformation of the implementation of the Regulations compared to peacetime is related to the extreme regime of performing parliamentary functions, which must be combined with expanded powers to protect the country, granted by the military leadership, as well as with certain temporary restrictions on constitutional rights and freedoms, which must be controlled by parliament.
It is found that the implementation of the Regulations under martial law has the following features: the absence of separate procedures focused on the conditions of martial law; it has not yet been brought into line with the Constitution of Ukraine, contrary to the requirements of the Constitution and the positions of the Constitutional Court of Ukraine; it is being implemented in the context of incomplete parliamentary reform; the dynamics of its implementation are marked by its selective application, which began with the adoption by the Verkhovna Rada of Ukraine of resolutions that partially replace the Rules of Procedure themselves in regulating parliamentary procedures; such implementation contributes to maintaining the governability and ensuring the continuity of the parliament\u27s work; balancing the values of security and efficiency in parliamentary procedures has led to a temporary departure from the principle of parliamentary openness declared by the Rules of Procedure; The Rules of Procedure, while defining the important role of the Verkhovna Rada of Ukraine in the introduction of the legal regime of martial law, do not provide for effective means of parliamentary control over its implementation by the executive branch.
It is proved that the effectiveness of the implementation of the Regulations directly depends on the level of consistency of parliamentary procedures with the norms of the Constitution of Ukraine and adaptation to the extreme conditions of wartime. The importance of the principle of normative continuity and the need to improve parliamentary control procedures to ensure a balance between democratic legitimacy and security requirements are emphasised.
It is concluded that further modernisation of the Regulations should provide for the development of universal mechanisms for its implementation in special legal regimes aimed at preserving the stability of the legislative branch, increasing its institutional resilience and the transparency of parliamentary activities in conditions of prolonged armed aggression.Розкрито поняття і сутність реалізації Регламенту Верховної Ради України в умовах воєнного стану. Визначено, що його реалізація неможлива без функціонування парламенту в умовах воєнного стану. Висвітлено, що ключова трансформація реалізації Регламенту порівняно з мирним часом пов’язана з екстремальним режимом виконання парламентських функцій, що повинні поєднуватися з розширеними повноваженнями для захисту країни, наданими військовим керівництвом, а також із певними тимчасовими обмеженнями конституційних прав і свобод людини, які мають контролюватися парламентом.
Виявлено, що реалізація Регламенту в умовах воєнного стану має такі особливості: відсутність окремих процедур, орієнтованих на умови воєнного стану; він досі не приведений у відповідність до Конституції України, всупереч вимогам Конституції та позиціям Конституційного Суду України; реалізується в умовах незавершеної парламентської реформи; динаміку його реалізації відзначає його вибіркове застосування, початок якому поклало ухвалення Верховною Радою України постанов, які частково підміняють сам Регламент у регулюванні парламентських процедур; така реалізація сприяє підтриманню керованості і забезпеченню безперервності роботи парламенту; балансування між цінностями безпеки й ефективності в парламентських процедурах призвело до тимчасового відходу від задекларованого Регламентом принципу відкритості парламенту; Регламент, визначаючи вагому роль Верховної Ради України в запровадженні правового режиму воєнного стану, не передбачає ефективних засобів парламентського контролю над його реалізацією виконавчою владою.
Доведено, що ефективність реалізації Регламенту безпосередньо залежить від рівня узгодженості парламентських процедур із нормами Конституції України й адаптації до екстремальних умов воєнного часу. Наголошено на значенні принципу нормативного континуїтету і необхідності вдосконалення процедур парламентського контролю для забезпечення балансу між демократичною легітимністю та вимогами безпеки.
Зроблено висновок, що подальша модернізація Регламенту повинна передбачати розроблення універсальних механізмів його реалізації у спеціальних правових режимах, які спрямовані на збереження стабільності законодавчої влади, підвищення її інституційної стійкості та прозорості діяльності парламенту в умовах тривалої збройної агресії
Проблеми сучасного корпоративного законодавства та перспективи його розвитку
Get PDFWith a view to eliminating the gaps and contradictions in current civil legislation and law enforcement practice regarding the determination of the legal forms of legal entities within which corporate relations take place, the article proposes to enshrine the provision according to which the relevant legal relations exist exclusively within a joint-stock company, a limited liability company and an additional liability company.
It is proved that one of the directions of development of corporate legislation is to outline the range of fundamental rights and obligations of participants to corporate relations and enshrine them in the Civil Code of Ukraine. Such rights and obligations are understood to be those which are common to all participants (shareholders) of business entities with a corporate structure. At the same time, the Civil Code should contain an indication that certain (specific) rights and obligations of the above persons may be provided for by special legislation, and the mechanism for their exercise may also be provided for by a corporate agreement, if concluded.
It is substantiated that the priorities should include consolidation at the level of the Civil Code of Ukraine of the provisions on: a) corporate governance, with details of the provisions on bodies of business entities and their officials who form and express the will of such entities in civil relations; b) corporate control, with regulation of the issues of dependence of one (several) business entity on another (other) entity and the legal consequences of such dependence, including compensation for damage caused to the dependent entity and its participants.
The author notes that the tendencies of uniform application of corporate liability rules should be unified by consistent codification of the provisions on liability in relations related to the management of business entities in the Civil Code of Ukraine. Taking into account the practical expansion of the range of persons who may bear corporate liability and the grounds for bringing them to liability, the rules on such liability for all types of business companies should be transferred from special laws and systematised by the provisions of the Civil Code of Ukraine.У поданій до обговорення статті з метою усунення прогалин та суперечностей чинного цивільного законодавства та правозастосовної практики щодо визначення організаційно-правових форм юридичних осіб, у межах яких мають місце корпоративні відносини, запропоновано закріпити положення, за яким відповідні правові зв’язки існують виключно в межах акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю.
Доведено, що одним із напрямів розвитку корпоративного законодавства є окреслення кола основних прав та обов’язків учасників корпоративних відносин та закріплення їх у Цивільному кодексі України. Під такими правами та обов’язками маються на увазі ті, які є характерними для всіх учасників (акціонерів) підприємницьких товариств з корпоративною будовою. При цьому Цивільний кодекс України має містити вказівку, що окремі (специфічні) права та обов’язки вказаних осіб можуть передбачатися нормами спеціального законодавства, а механізм їх здійснення також і корпоративним договором у разі його укладення.
Обґрунтовано, що до пріоритетів варто віднести закріплення на рівні Цивільного кодексу України положень щодо: а) корпоративного управління, з деталізацією положень про органи підприємницьких товариств та їхніх посадових осіб, які формують та виявляють у цивільних відносинах волю таких організацій; б) корпоративного контролю, із врегулюванням питань залежності одного (кількох) підприємницького товариства від іншого (інших) товариства та правових наслідків такої залежності, зокрема відшкодування шкоди, завданої залежному товариству, його учасникам та кредиторам через вплив контролюючого товариства на ухвалення рішень залежним товариством.
Звернено увагу, що тенденції одноманітного застосування норм про корпоративну відповідальність мають бути уніфіковані шляхом послідової кодифікації положень про відповідальність у відносинах, пов’язаних з управлінням підприємницькими товариствами, саме в Цивільному кодексі України. З урахуванням практичного розширення кола осіб, які можуть нести корпоративну відповідальність, та підстав притягнення до неї норми про таку відповідальність для всіх видів підприємницьких товариств мають бути перенесені зі спеціальних законів і систематизовані положеннями Цивільного кодексу України
Проблемні аспекти стандартизації кібербезпеки Інтернету речей
Get PDFThe popularity of IoT devices is gaining interest among consumers. The growing number of consumers benefiting from IoT devices and the use of IoT technologies has increased the risk of cyberattacks. The Internet of Things is an important “crossroads” for several technologies. As a result, it is possible to connect smart physical goods and enable smart decision-making in a wide range of applications. Different devices, including computers, actuators and sensors, can connect to each other and exchange data in a networked environment. The supply of smart objects on the market is growing, so ensuring their security is becoming increasingly important.
The main problem with IoT devices is related to privacy and security. The administration of large amounts of data for reliable and secure processing is a real challenge. There are also issues of user protection, security and privacy. The cybersecurity and privacy of IoT consumers can be negatively affected by the development of these technologies if vulnerable devices and their environments are used. Therefore, there is a problem of information protection of IoT devices. To address this problem, a large number of technologies and standards have been created to ensure cybersecurity of the Internet of Things. In addition, there are a large number of necessary and important requirements to ensure protection against cyber attacks on IoT devices. All of this necessitates an analysis of the effectiveness of all these programmes and their scope for ensuring the cybersecurity of IoT environments.
To be successful, these programmes need to define the characteristics of IoT environments. The security standards, advanced technologies for solving security problems, and applications for analysing the current security structure make up the research taxonomy of the Internet of Things.
The article is a more comprehensive study than many previous ones on the topic of cybersecurity of the Internet of Things. It analyses the problematic aspects of standardisation related to the cybersecurity of the Internet of Things and examines the activities of international organisations for the standardisation of the Internet of Things.Популярність пристроїв Інтернету речей набуває інтересу серед споживачів. Зростання кількості користувачів, які отримують користь від пристроїв, а також активне використання технологій середовищ Інтернету речей підвищують ризик кібератак. Інтернет речей є важливим перехрестям для різних технологій. Це дозволяє підключати розумні фізичні пристрої та забезпечити розумне ухвалення рішень у широкому діапазоні програм. Різні пристрої – від комп’ютерів до виконавчих механізмів і датчиків – можуть з’єднуватися між собою та обмінюватися даними в мережевому середовищі. Оскільки пропозиція розумних об’єктів на ринку зростає, питання їхньої безпеки набуває дедалі більшого значення.
Основна проблема пристроїв Інтернету речей пов’язана з конфіденційністю та безпекою. Адміністрування великої кількості даних для надійної та безпечної обробки є справжнім викликом. Крім того, постають питання захисту, безпеки та конфіденційності користувачів.
Кібербезпека та конфіденційність користувачів Інтернету речей можуть негативно вплинути на розвиток цих технологій у разі використання вразливих пристроїв та їхніх середовищ. Отже, постає проблема інформаційного захисту пристроїв Інтернету речей. Для її вирішення розроблено велику кількість технологій та стандартів кібербезпеки. Крім того, існує значний перелік важливих вимог для захисту пристроїв Інтернету речей від кібератак. Усе це зумовлює потребу в аналізі ефективності цих програм і сфер їхнього застосування для забезпечення кібербезпеки середовищ Інтернету речей.
Для успішної роботи таких програм необхідно визначити характеристики середовищ Інтернету речей. Стандарти безпеки, передові технології вирішення проблем безпеки, застосунки з аналізу поточної структури безпеки формують дослідницьку таксономію Інтернету речей.
Стаття є більш комплексним дослідженням порівняно з багатьма попередніми роботами, присвяченими кібербезпеці Інтернету речей. У ній проаналізовано проблемні аспекти стандартизації, пов’язані з кібербезпекою Інтернету речей, а також досліджено діяльність міжнародних організацій у цій сфері
Особистісні трансформації в процесі професійної самореалізації
No full textExisting scientific approaches to the issue of personal change are interdisciplinary in their nature. The problem of studying personal changes as a result of the transformation of personality traits under the influence of various objective and subjective challenges has both theoretical and practical aspects. The article summarizes the current views of scholars on the features of personal changes in the process of professional self-realization. The purpose of the study is to determine the types of personal transformations of a law enforcement officer in the process of professional self-realization. The author considers the content of the components that are transformed in the process of professional self-realization of law enforcement officers, namely: personal, activity and social. The study reveals the possibility of the existence of three types of law enforcement officers with different strategies of personal transformation. The author provides a substantive characterization of the personality types of law enforcement officers with positive, stable and negative strategies of personal transformation. Within each of these types, variants are possible depending on the indicators of the components that are transformed in the process of professional career development. It is concluded that for each of the types of personality of law enforcement officers it is necessary to develop areas of psychological support. It is proposed to use the possibilities of innovative teaching technologies, in particular trainings and quests. These technologies contribute to the formation the professional competence of police officers, to activate the motivational focus on positive personal changes, for the purposeful development of professional and personal qualities and the desire for continuous professional self-development and improvement.Існуючі наукові підходи щодо проблеми особистісних змін мають міждисциплінарний характер. Проблема вивчення особистісних змін у результаті трансформації властивостей особистості під впливом різноманітних об’єктивних і суб’єктивних викликів включає як теоретичний, так і практичний аспекти. У статті узагальнено сучасні погляди науковців щодо особливостей особистісних змін у процесі професійної самореалізації.
Мета дослідження полягала у визначенні типів особистісних трансформацій працівника правоохоронних органів у процесі професійного зростання. В основу дослідження покладено особистісно-соціально-діяльнісний компетентнісний підхід, відповідно до якого особистість змінюється у процесі діяльності під впливом професії і сама впливає на характер цієї діяльності. Розглянуто зміст компонентів, які трансформуються в процесі професійної самореалізації працівників правоохоронних органів, а саме особистісного, діяльнісного та соціального. Розкрито можливість існування трьох типів правоохоронців із різними стратегіями особистісної трансформації. Надано змістовну характеристику типів особистості з позитивною, стійкою та негативною стратегіями особистісної трансформації. У межах кожного із цих типів можливі варіанти залежно від показників компонентів, що трансформуються в процесі становлення кар’єри. Зроблено висновок, що для кожного з типів особистості необхідно розробити напрями психологічного забезпечення задля цілеспрямованого розвитку професійно-особистісних якостей та прагнення до постійного професійного саморозвитку і вдосконалення. Запропоновано використовувати можливості інноваційних технологій навчання, зокрема тренінгів та квестів, які сприятимуть формуванню професійної компетентності особистості, активізації мотиваційної спрямованості на позитивні особистісні зміни.
У дослідженні використано методи вивчення загальних характеристик особи, цінностей, життєвих установок, мотивів – для визначення типу особистості правоохоронців; логіко-аналітичні методи – для порівняння, узагальнення та систематизації інформації, отриманої під час дослідження
Представництво та перевищення повноважень органів підприємницького товариства: питання теорії та правозастосування
Get PDFThe article supports the view that acquisition of civil rights and obligations by a legal entity is conditioned, in particular, by its own bodies of will expression, and the ability to be independently liable with all its property is conditioned by the actual availability of such property which could be recovered if necessary.
The author argues that corporate disputes regarding invalidation of transactions made by officials of business entities in excess of their authority constitute one of the most common categories within corporate relations. The essence and specificity of such disputes is that, in cases stipulated by regulations, officials alienate company property in favour of third parties on terms unfavourable to the company without obtaining the consent of the general meeting or supervisory board (if established) of such a legal entity.
The author proves that in order to invalidate a transaction concluded by an official of a business entity in excess of his/her authority, this legal entity, in addition to the arguments for such “excess”, must prove bad faith on the part of the counterparties and their awareness of the excess of authority by the company’s representative, as well as the existence of grounds to conclude that the participation of a third party in the transaction was formal and aimed at unlawful deprivation of property of such a company (in other circumstances, the company risks having its claim dismissed or a favourable decision cancelled at the stage of appeal).
This circumstance is the basis for invalidation of this transaction only at the company\u27s claim or a claim filed to secure its interests. The above calls for expanded use of the shareholder\u27s right to file a derivative claim in the interests of the company to invalidate a transaction made by an official of a company’s body in excess of the powers granted to him/her within the framework of law enforcement.У поданій до обговорення науковій статті підтримано думку, що набуття юридичною особою цивільних прав та обов’язків зумовлюється, зокрема, наявністю в неї власних органів волевиявлення, а можливість самостійно відповідати всім своїм майном – фактичною наявністю такого майна, на яке за потреби можна було б звернути стягнення.
Аргументовано, що корпоративні спори щодо визнання недійсними правочинів, учинених посадовими особами органів підприємницьких товариств із перевищенням їхніх повноважень, становлять одну з найпоширеніших категорій у межах корпоративних відносин. Сутність і специфіка таких спорів полягає в тому, що посадові особи у випадках, передбачених нормативними актами, відчужують майно товариства на користь третіх осіб на умовах, невигідних для товариства, при цьому не отримавши згоду загальних зборів або наглядової ради (у разі її створення) такої юридичної особи.
Доведено, що з метою визнання недійсним правочину, укладеного посадовою особою органу підприємницького товариства з перевищенням нею повноважень, ця юридична особа, окрім аргументації такого перевищення, має довести недобросовісність поведінки з боку контрагентів та їхню обізнаність про перевищення повноважень представником товариства, а також наявність підстав для висновку, що участь третьої особи в укладенні правочину мала формальний характер та спрямовувалася на протиправне позбавлення такого товариства майна (за інших обставин товариство ризикує отримати відмову у задоволенні позову або скасування позитивного для нього рішення на стадії його оскарження).
Зазначено, що вчинення правочину від імені підприємницького товариства з перевищенням наданих його посадовій особі повноважень свідчить про порушення інтересів самої юридичної особи, а не її учасників. Така обставина є підставою для визнання цього правочину недійсним лише за позовом товариства чи позовом, поданим у забезпечення його інтересів. Наведене викликає потребу в розширеному використанні в межах правозастосування закріпленого законодавством України права учасника на подання похідного позову в інтересах товариства про визнання недійсним правочину, вчиненого посадовою особою органу підприємницького товариства з перевищенням наданих їй повноважень
Monitoring of Labour Rights Compliance under Martial Law by the Ukrainian Ombudsman
No full textThere has been a global increase in labour rights violations. The main reasons for this include low wages, the replacement of employment contracts with subcontracts, the spread of informal employment, and the establishment of a minimum subsistence level that does not provide a decent standard of living for workers and their families.
Europe has also seen the worst labour rights compliance records in the last decade. In Europe, the last decade has also seen the worst indicators of compliance with workers’ rights.
It is emphasised that Ukraine’s integration into the European legal space requires respect for human and civil rights, in particular the right to work. It is stressed that most labour rights violations remain traditional, as the state has long paid insufficient attention to them. Such violations include wage arrears, informal employment, etc. It is also noted that the minimum subsistence level does not meet the standards for ensuring the normal functioning of the body and maintaining human health. It is pointed out that the minimum wage does not cover the basic needs of workers and contradicts the requirements of International Labour Organisation Convention No. 131 and EU Directive 2022/2041.
The report outlines the specific features of violations of the right to work caused by the full-scale invasion. It analyses the differences in migration processes before and after the start of the war and identifies the threats to Ukraine’s economy associated with migration. Changes in the qualitative composition of the unemployed have been identified. Particular attention is paid to workers for whom additional social guarantees have been introduced in recent years (in particular, workers at critical infrastructure facilities and persons deprived of their personal freedom as a result of armed aggression against Ukraine).
The role of the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights in monitoring compliance with the right to work is revealed. It is emphasised that the results of such monitoring are regularly reflected in annual reports on the state of observance and protection of human and civil rights and freedoms in Ukraine. The focus is on priorities for the economy in observing the labour rights of workers.У світі спостерігається зростання кількості порушень трудових прав. Серед основних причин такого стану – низька заробітна плата, заміна трудових договорів договорами підряду, поширення неформальної зайнятості та встановлення прожиткового мінімуму, який не забезпечує гідного рівня життя працівників та їхніх сімей. У Європі останнє десятиліття також відзначається найгіршими показниками дотримання прав працівників.
Наголошено, що інтеграція України до європейського правового простору вимагає дотримання прав людини і громадянина, зокрема права на працю. Акцентовано на тому, що більшість порушень трудових прав залишаються традиційними, оскільки держава тривалий час приділяла їм недостатньо уваги. До таких порушень належать заборгованість із заробітної плати, неформальна зайнятість тощо. Наголошено, що розмір прожиткового мінімуму не відповідає нормам для забезпечення нормального функціонування організму та збереження здоров’я людини. Зауважено, що мінімальна заробітна плата не покриває базових потреб працівника і суперечить вимогам Конвенції Міжнародної організації праці № 131 та Директиви ЄС 2022/2041.
Окреслено особливості порушення права на працю, спричинені повномасштабним вторгненням. Проаналізовано відмінності міграційних процесів до та після початку війни, а також визначено загрози для економіки України, пов’язані з міграцією. Виявлено зміни в якісному складі безробітних. Окрему увагу приділено працівникам, для яких упродовж останніх років запроваджено додаткові соціальні гарантії (зокрема працівникам об’єктів критичної інфраструктури та особам, позбавленим особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України).
Розкрито роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в моніторингу дотримання права на працю. Наголошено, що результати таких моніторингів регулярно відображаються в щорічних доповідях про стан дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Акцентовано на пріоритетах для економіки в дотриманні трудових прав працівників
The Impact of Artificial Intelligence Diffusion on the Realisation of the Right to an Adequate Standard of Living
No full textThis article is devoted to a comprehensive understanding of the impact of artificial intelligence technology diffusion on the transmission channels of productivity into household income and, as a result, the possibility of realising the human right to an adequate standard of living. The aim of the study is to examine the issues involved in developing an analytical framework that integrates the definitional and legal foundations for regulating artificial intelligence, specific empirical indicators of labour market tension, and political and economic pathways for the socially just conversion of technological dividends into improved working conditions and wages. The methodology combines a doctrinal analysis of legal definitions, a professionally specific approach, as well as a taxonomy of sectoral AI intensity (Organisation for Economic Co-operation and Development) and triangulation of official statistical data from several technologically developed regions (US Bureau of Labour Statistics, Eurostat, Statistics Canada) with industry reviews (Organisation for Economic Co-operation and Development, McKinsey).
The study concluded that the post-pandemic “cooling” of job vacancies in the US, EU and Canada is largely cyclical.
At the same time, a specific signal of artificial intelligence is manifested in the internal recomposition of demand – routine tasks are being replaced by positions with high human-machine complementarity. At the same time, a specific signal from artificial intelligence is manifested in the internal recomposition of demand – routine tasks are being replaced by positions with high human-machine complementarity; absolute automation puts pressure on the labour share, but regenerative applications of artificial intelligence have the potential to generate a double social dividend with complementary investments in training and staff skills; The legitimacy of using artificial intelligence in high-risk and high-responsibility areas (medicine, justice, defence) directly depends on the explainability of artificial intelligence, reliable accountability, and the implementation of ‘human in the loop’ standards.
The scientific novelty lies in identifying the advantages of a risk-based regulatory model (a permissive corridor with operational criteria for identifying risks and threats) and in combining human rights protection with market indicators: job exposure, Beveridge curve dynamics, and the share of AI-adjacent roles. The practical significance lies in a calibrated social mix: the application of a universal basic income as a basic security mechanism, targeted employment subsidies, and, in the event of the widespread use of artificial intelligence to critical levels, the introduction of guaranteed employment programmes.Статтю присвячено комплексному осмисленню впливу дифузії технологій штучного інтелекту на канали трансмісії продуктивності в доходи домогосподарств і, як наслідок, можливість реалізації права людини на гідний рівень життя. Метою дослідження є вивчення проблематики розроблення аналітичної рамки, що інтегрує дефініційно-правові засади регулювання штучного інтелекту, конкретні емпіричні індикатори рівня напруженості ринку праці та політико-економічні шляхи соціально-справедливої конверсії технологічних дивідендів у покращення умов і оплати праці. У методологічному вимірі використано поєднання доктринального аналізу правничих дефініцій, професійно специфічного підходу, а також таксономії секторної ШІ-інтенсивності (Організація економічного співробітництва та розвитку) та триангуляції офіційних статистичних даних із кількох технологічно розвинених регіонів (Бюро статистики праці США, Євростат, Статистична служба Канади) з галузевими оглядами (Організація економічного співробітництва та розвитку, McKinsey).
За результатами дослідження було зроблено низку висновків: постпандемічне «охолодження» кількості вакансій у США, ЄС і Канаді здебільшого має циклічний характер. Водночас специфічний сигнал штучного інтелекту проявляється у внутрішній рекомпозиції попиту – рутинні завдання витісняються позиціями з високою людино-машинною комплементарністю; абсолютна автоматизація чинить тиск на трудову частку, однак відновлювальні застосування штучного інтелекту мають потенціал до генерації подвійного соціального дивіденду за умов комплементарних інвестицій у навчання та навички персоналу; легітимність застосування штучного інтелекту у сферах діяльності з високим рівнем ризику та відповідальності (медицина, правосуддя, оборона) прямо залежить від пояснюваності штучного інтелекту, надійної підзвітності та імплементації стандартів «людина в контурі».
Наукова новизна полягає у визначенні переваг ризик-орієнтованої моделі регулювання (дозвільний коридор з операційними критеріями визначення ризиків і загроз) та в поєднанні захисту прав людини з ринковими індикаторами: експозицією завдань вакансій, динамікою кривої Беверіджа, а також часткою ШІ-ад’єнтних ролей. Практичне значення полягає в каліброваному соціальному міксі: застосуванні універсального базового доходу як базового механізму безпеки, таргетованих субсидій на зайнятість, а в разі масового поширення штучного інтелекту до критичних меж – у запровадженні програм гарантованого працевлаштування
International Models of Legal Regulation for Combating Cybercrime: Recommendations for Ukraine
No full textУ статті здійснено всебічний аналіз міжнародних моделей правового регулювання протидії кіберзлочинності, визначено їхні ключові елементи, тенденції розвитку та можливості впровадження в українське законодавство. Розкрито універсальні підходи, розроблені в межах Ради Європи й ООН, а також регіональні моделі Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, країн Азії та НАТО. Особливу увагу приділено Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність 2001 року, її додатковим протоколам і сучасним механізмам міжнародного співробітництва. Продемонстровано, що Конвенція стала основоположним документом у сфері уніфікації правових підходів до криміналізації діянь, пов’язаних із використанням інформаційних технологій, і створила основу для транскордонного обміну електронними доказами.
Метою дослідження є узагальнення міжнародного досвіду протидії кіберзлочинності та розроблення рекомендацій щодо його адаптації в Україні. Методологічною основою стали системний, порівняльно-правовий, історико-правовий і аналітичний методи, які дали змогу виявити закономірності формування сучасних моделей кібербезпеки. Проаналізовано нормативно-правові акти, міжнародні договори, наукові праці та практичні ініціативи держав у сфері кіберзахисту.
Висвітлено участь України в міжнародних програмах і проєктах, спрямованих на розвиток кіберстійкості, зокрема в межах співпраці з Європейським Союзом, НАТО й ООН. Обґрунтовано необхідність гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами, вдосконалення процедур збору та використання електронних доказів, а також посилення інституційної спроможності правоохоронних органів. Наголошено, що після початку повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року кіберзлочинність стала одним із ключових інструментів гібридної війни проти України.
Наукова новизна полягає у визначенні перспектив розвитку національної системи протидії кіберзлочинності на основі міжнародних практик. Отримані результати мають практичне значення для вдосконалення правового регулювання, посилення міжнародного співробітництва та забезпечення кіберстійкості держави в умовах сучасних загроз. Запропоновані висновки можуть бути використані для розроблення національної стратегії кібербезпеки та підвищення ефективності міжвідомчої взаємодії у сфері протидії кіберзлочинності.This article provides a comprehensive analysis of international models of legal regulation for combating cybercrime, identifying their key elements, development trends, and possibilities for implementation in Ukrainian legislation. It reveals universal approaches developed within the Council of Europe and the UN, as well as regional models of the European Union, the United States of America, Asian countries and NATO. Particular attention is paid to the 2001 Council of Europe Convention on Cybercrime, its additional protocols and modern mechanisms of international cooperation. It is demonstrated that the Convention has become a fundamental document in the field of unifying legal approaches to the criminalisation of acts related to the use of information technologies and has created a basis for the cross-border exchange of electronic evidence.
The aim of the study is to summarise international experience in combating cybercrime and to develop recommendations for its adaptation in Ukraine. The methodological basis is based on systematic, comparative legal, historical legal and analytical methods, which made it possible to identify patterns in the formation of modern cybersecurity models. Regulatory and legal acts, international treaties, scientific works and practical initiatives of states in the field of cyber defence are analysed.
Ukraine’s participation in international programmes and projects aimed at developing cyber resilience, in particular within the framework of cooperation with the European Union, NATO and the UN, is highlighted. The need to harmonise Ukrainian legislation with international standards, improve procedures for the collection and use of electronic evidence, and strengthen the institutional capacity of law enforcement agencies is substantiated. It is emphasised that after the start of the full-scale invasion by the Russian Federation on 24 February 2022, cybercrime has become one of the key instruments of hybrid warfare against Ukraine.
The scientific novelty lies in identifying the prospects for the development of a national system to combat cybercrime based on international practices. The results obtained are of practical importance for improving legal regulation, strengthening international cooperation, and ensuring the cyber resilience of the state in the face of modern threats. The proposed conclusions can be used to develop a national cybersecurity strategy and improve the effectiveness of interagency cooperation in the field of combating cybercrime
Система принципів проходження служби у Державному бюро розслідувань
Get PDFThe system of principles governing service in the State Bureau of Investigations is examined. It is noted that service in the State Bureau of Investigations, like any other law enforcement agency, is based on a system of principles. The principles are the basic provisions underlying service and concentratedly reflect the patterns of relevant social relations, permeating the entire mechanism of legal regulation and determining the organisational structure of social relations in the State Bureau of Investigations.
The views of scholars on the list of principles of civil service and service in law enforcement agencies have been studied. National legislation that enshrines the principles of civil service and the foundations of the organisation and activities of the State Bureau of Investigations has been researched. Attention is drawn to the lack of unanimity in the approaches of scholars to defining the range of principles of civil service and service in law enforcement agencies, as well as to the differences in the lists of relevant principles in the Ukrainian laws “On Civil Service” and “On the State Bureau of Investigations”.
It has been established that the principles of service in the State Bureau of Investigations can be divided into general and special principles. General principles include: the principle of the rule of law; the principle of legality; the principle of justice; the principle of equality; the principle of transparency. Special principles include: the principle of voluntary recruitment; the principle of prohibition of coercion to perform duties not provided for in the contract and job description; the principle of non-partisanship; the principle of patriotism; the principle of impartiality; the principle of ensuring fair, safe and healthy conditions of service; the principle of independence; the principle of professionalism and efficiency; the principle of integrity; the principle of personal safety and social protection; the principle of personal responsibility and inevitability of punishment; the principle of unity of command. The above principles are considered and recommendations for improving the relevant national legislation are proposed.Розглянуто систему принципів проходження служби в Державному бюро розслідувань. Відзначено, що проходження служби в цьому відомстві, як і в інших правоохоронних органах, ґрунтується на системі принципів. Принципи є вихідними положеннями, що лежать в основі проходження служби, концентровано відображають закономірності відповідних суспільних відносин і пронизують увесь механізм правового регулювання, визначаючи організаційну структуру соціальних зв’язків у Державному бюро розслідувань.
Вивчено наукові погляди щодо переліку принципів проходження державної служби та служби у правоохоронних органах. Проаналізовано національне законодавство, яке закріплює принципи державної служби, а також засади організації та діяльності Державного бюро розслідувань. Звернено увагу на відсутність єдності в підходах учених до визначення кола принципів проходження державної служби та служби у правоохоронних органах, а також на розбіжності між законами України «Про державну службу» та «Про Державне бюро розслідувань» у переліках відповідних принципів.
Обґрунтовано, що принципи проходження служби в Державному бюро розслідувань можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних принципів належать: принцип верховенства права; принцип законності; принцип справедливості; принцип рівності; принцип гласності. Спеціальні принципи включають: принцип добровільного залучення до служби; принцип заборони примушення до виконання обов’язків, не передбачених контрактом і посадовою інструкцією; принцип позапартійності; принцип патріотизму; принцип неупередженості; принцип забезпечення справедливих, безпечних і здорових умов несення служби; принцип незалежності; принцип професійності й ефективності; принцип доброчесності; принцип особистої безпеки та соціального захисту; принцип персональної відповідальності та невідворотності покарання; принцип єдиноначальності. Розглянуто зміст кожного з наведених принципів і надано рекомендації щодо вдосконалення відповідного національного законодавства
Обмеження обов’язків нотаріуса щодо контролю за справедливістю угод користувачів послуг товариства з обмеженою відповідальністю
No full textA notary plays a critical role in the Indonesian legal system by ensuring the validity of transactions, especially those involving limited liability companies. As a public official, a notary is entrusted with the responsibility of applying the Principle of Recognizing the Service User, which includes the identification, verification, and monitoring of transactions to prevent illegal activities, such as money laundering. However, regulations like the Minister of Law and Human Rights Regulation No. 9 of 2017 remain vague and do not provide clear guidelines regarding the “fairness of transactions”, resulting in legal uncertainty for notaries. This lack of clear parameters places notaries in a challenging position as they must balance their legal duties, especially when determining what constitutes a suspicious or unfair transaction. This study aims to analyze the limitations of notaries’ obligations in monitoring the fairness of transactions involving PT service users. By using a normative legal research methodology, this research evaluates the legislative and conceptual approaches to building a comprehensive legal framework for notarial duties. The findings highlight that the absence of explicit guidelines causes inconsistent interpretations among notaries, leading to potential conflicts between their obligation to maintain client confidentiality under the Notary Act and their responsibility to report suspicious transactions to the Financial Transaction Reporting and Analysis Center as mandated by the Anti-Money Laundering Law. This study concludes that there is a critical need for clearer regulations and technical guidelines that balance these two competing obligations, thereby enhancing legal certainty and improving the effectiveness of notaries in preventing financial crimes. Strengthening cooperation between notaries and supervisory authorities, as well as providing legal protection for notaries who comply with their reporting obligations, is essential for improving transparency and accountability in the legal profession.Нотаріус відіграє ключову роль в індонезійській правовій системі, забезпечуючи дійсність угод, особливо тих, що стосуються товариств з обмеженою відповідальністю. Як державний службовець нотаріус несе відповідальність за застосування принципу визнання користувача послуг, що включає ідентифікацію, перевірку та моніторинг угод із метою запобігання незаконній діяльності, такій як відмивання грошей. Однак такі нормативні акти, як Постанова Міністра юстиції та прав людини № 9 від 2017 року, залишаються нечіткими і не містять вказівок щодо «справедливості угод», що призводить до правової невизначеності для нотаріусів. Відсутність чітких параметрів ставить нотаріусів у складне становище, оскільки вони повинні балансувати своїми юридичними обов’язками, особливо при визначенні того, що є підозрілою або несправедливою угодою. Проаналізовано обмеження обов’язків нотаріусів щодо моніторингу справедливості угод, в яких беруть участь користувачі послуг PT. За допомогою нормативної методології правового дослідження оцінено законодавчі та концептуальні підходи до створення всеосяжної правової бази для обов’язків нотаріусів. Наголошено, що відсутність чітких вказівок призводить до неоднозначного тлумачення нотаріусами, що може спричинити конфлікт між їхнім обов’язком зберігати конфіденційність клієнтів відповідно до Закону про нотаріат і відповідальністю за повідомлення про підозрілі операції до Центру аналізу та звітності про фінансові операції, як того вимагає Закон про протидію відмиванню грошей. Зроблено висновок, що існує потреба у більш чітких нормативних актах і технічних вказівках, які би збалансували ці два суперечливі обов’язки, тим самим підвищивши правову визначеність та ефективність нотаріусів у запобіганні фінансовим злочинам. Посилення співпраці між нотаріусами та наглядовими органами, а також забезпечення правового захисту нотаріусів, які виконують свої обов’язки щодо повідомлення, є надзвичайно важливим для підвищення прозорості та підзвітності в юридичній професії