29 research outputs found
Galyna Dranenko, Le mythe comme forme du sens et sens de la forme. Une lecture mythocritique des œuvres de Bernard-Marie Koltès (en ukrainien)
No full textDans son ouvrage, Galyna Dranenko s’interroge sur les formes que peut prendre un mythe dans une œuvre littéraire et sur les capacités de celui-ci à porter, transporter, créer et recréer la production du sens. En effet, le recours au mythe est considéré comme un moyen d’étudier et d’interpréter un texte littéraire. Cette étude se place explicitement, tant dans ses réquisits que dans ses méthodes, dans la lignée des travaux théoriques élaborés en France qui, sur la base d’une hypothèse anthropo..
Galyna Dranenko, Le mythe comme forme du sens et sens de la forme. Une lecture mythocritique des œuvres de Bernard-Marie Koltès (en ukrainien)
No full textDans son ouvrage, Galyna Dranenko s’interroge sur les formes que peut prendre un mythe dans une œuvre littéraire et sur les capacités de celui-ci à porter, transporter, créer et recréer la production du sens. En effet, le recours au mythe est considéré comme un moyen d’étudier et d’interpréter un texte littéraire. Cette étude se place explicitement, tant dans ses réquisits que dans ses méthodes, dans la lignée des travaux théoriques élaborés en France qui, sur la base d’une hypothèse anthropo..
Author, Narrator and a Protagonist as the Agents and Subjects of the Intersection and Inversion of Identities in a Modern Biographic Discourse
No full textThe article has been dedicated to investigating the processes and mechanisms of multiplication of person identities and personalities of an author, a narrator and a literary character on the basis of the work of a modern French writer Emmanuel Carrère “Limonov”. The article investigates the problem of dialectical transformations which the author of fiction uses through the creation of a literary character on the basis of a famous personality; and the issue of demythologization of a character created by the media and the character itself. The attention is paid to the intersection and inversion of identities of an author, a narrator and a protagonist resulting in the creation of new identities. The issue of how these newly created identities reflect certain social and cultural phenomena has been clarified
Байки Байяра: художня теорія літератури чи/та/є літературознавчий роман
No full textThe author wonders about the changes of scientific paradigms which have been adopted in France, by some critics, who deliberately infringe the limits laid down between literary work and review, fiction and theory, and the place usually felt as unique, of the author and the reader. In particular, Pierre Bayard’s works will be examined in detail, since he deliberately challenges, mixes and creates confusion around the characteristic touch linked to critical works and works of self-fiction. His writings will be closely examined, for they could be qualified as “trick novels”, insofar as they are places of diversion, blinding, secrecy, dupery, treachery, faux-semblant, and creating fables. The author will try to unfold and explain the nature and the processes at work within the categories and the literary and theoretical concepts used by P. Bayard. Only under that condition one will be able to appreciate the originality of the infringements of that author who, just like his reader is taken by his shrewd capacity to tell his stories, and is seduced by his style, enjoys maliciously to read, breaking the rules of an ordinary reading of the classic works of literature, which sometimes is a scandal in the eye of the mainstream critic. Such a hermeneutic way leaves the reader a large share of the pleasure of reading, since he or she is fussy and reacts to the smallest detail suggested in the text, and cannot be fooled either by the author or by the interpretative consensus. The sideways move made by Bayard is based upon on concepts he borrows from various fields of knowledge (poetry, psychoanalysis, narratology, history of literature, stylistics, etc.) which at the same time shed light on the studied text and are explained by it, since a critical posture is claimed here in an immanent way, far from any mechanical use of an extrinsic “concept toolbox”. One can quote as examples of notions the following: the fictional narrator-critic, the literality and self-fiction within the critical text, the metacritical fiction, the metafictional discourse, the multiple welcomes of the critical text, etc. Bayard’s œuvre is no hapax, no critical, isolated, brilliant hapax – close to a hoax, as far as the more sceptical are concerned, one must say, and regret – but is part of a stream of practice of writing which (both from the critic’s and the author’s point of view) is very promising in the perspective of getting literary theories out of their academic humdrum; it is that new use of literature sometimes coined as the poetry of possible texts which has some kind of relationship with Julien Gracq’s watchword “En lisant en écrivant”.L’article s’interroge sur les changements de paradigmes scientifiques qu’a pris aujourd’hui, en France, une partie de la critique littéraire qui délibérément transgresse les frontières ordinairement établies entre l’œuvre littéraire et la critique, la fiction et la théorie, les positions, senties habituellement comme exclusives, d’auteur et de lecteur. On examinera plus précisément les œuvres de Pierre Bayard qui délibérément conteste, mêle et trouble les traits génériques attachés aux ouvrages critiques et aux récits (auto)fictionnels. Il s’agira ici de regarder de près ses textes qu’on pourrait qualifier de « romans-ruses », tant ils sont les lieux de processus de détournement, d’aveuglement, d’occultation, de duperie, de feintise, de faux-semblant et de générateurs de fables. L’auteure de l’article s’emploiera à déplier et à expliquer la nature et les modes de fonctionnement des catégories et des concepts théoriques et littéraires que convoque P. Bayard. Car c’est à cette condition qu’on sera à même d’apprécier l’originalité transgressive des textes de cet auteur qui, tout comme son lecteur emporté par son habileté argumentative et la séduction de son style, prend un malin plaisir à lire, à traverser hors des clous les œuvres du patrimoine littéraire, au grand dam parfois de la doxa critique dominante. Cette démarche herméneutique fait la part belle à un lecteur sourcilleux, sensible aux moindres suggestions du texte, et qui ne s’en laisse pas compter ni par l’auteur, ni par le narrateur, ni par le consensus interprétatif. Ce pas de côté qu’effectue P. Bayard se fonde sur des concepts empruntés à différents champs de savoir (poétique, psychanalyse, narratologie, histoire littéraire, stylistique, etc.), qui, à la fois, éclairent le texte étudié et sont explicités par celui-ci, étant donné qu’est revendiqué ici un geste critique immanent, loin de toute application mécanique d’un « outillage » conceptuel extrinsèque. On peut citer par souci d’exemplification des notions comme celles-ci : le critique-narrateur fictif, la littéralité et l’autofiction dans le texte critique, la fiction métacritique, le discours métafictionnel, la multiplicité des réceptions du texte critique, etc. L’œuvre de P. Bayard n’est pas un hapax critique isolé, brillant – proche du canular pour les plus sceptiques, il faut le signaler, en le regrettant –, mais s’inscrit bien dans un courant de pratiques des textes (en réception et en production) qui est très prometteur pour sortir la théorie littéraire de son ronron académique ; c’est ce nouvel usage de la littérature qu’on qualifie parfois de poétique des textes possibles, qui n’est pas sans rappeler le mot d’ordre de Julien Gracq : En lisant en écrivant.Освещена проблема смены научных парадигм в науке о литературе, фактором которой является аномальное. Исследование проведено на материале литературоведческо-(авто)фикциональных произведений Пьера Байяра, охарактеризованных как романы-обманы. Рассмотрены их категориальный аппарат, иллюстративный корпус и поэтологические особенности. Выяснены принципы байяровской приватной герменевтики и теоретико-методологические основы предложенных им художественных направлений литературной критики, на примере его произведений выделены черты поэтики возможных текстов. Разъяснено функционирование основных литературоведческих категорий творческой проблематики современного французского автора, среди которых: фикциональный нарратор-литературовед, литературность и автофикциональность критического текста, метакритическая художественность, метафикциональный дискурс, рецептивная множественность критического текста и др.Висвітлено проблему зміни дослідницьких парадигм у науці про літературу, чинником якої виступає аномальне. Дослідження здійснене на матеріалі літературознавчо- (авто)фікціональних творів П’єра Байяра, які схарактеризовано як романи-омани. Розглянуто їх категоріальний апарат, ілюстративний корпус і поетологічні особливості. Розкрито принципи байярівської приватної герменевтики та теоретико-методологічні засади запропонованих ним художніх напрямів літературної критики. Витлумачено функціонування основних літературознавчих категорій творчої проблематики письменника, серед яких: фікційний наратор-літературознавець, літературність і автофікціональність критичного тексту, метакритична художність, метафікціональний дискурс, рецептивна множинність критичного тексту тощо. На прикладі творів сучасного французького автора окреслено риси поетики можливих текстів
Sense(s) and Reading in Pascal Quignard’s Works: from Le Lecteur to L’homme aux trois lettre
No full textThis study will attempt to underline the various forms and functions Pascal Quignard assigns to reading in his different texts. To begin with, we will consider the subtle distinctions and links he creates between silence reading, loneliness reading and wandering reading. In this respect, particular attention will be paid to the relationships which are woven between reading and loneliness in texts by this solitary and unusual author. In the second part the focus will be on the evolution of the concept of reading for the author of L’Homme aux trois lettres (2020), who is anxious to develop an “oceanic” work. Indeed literature as “an elusive prey”, according to the author, is not about sense, but about the senses. Finally we shall conclude that in Pascal Quignard’s works, which defy any oversimplifie characterization or classification as far as genres are concerned, reading appears above all as a sensual experiment which leads the reader to some sort of condition close to disappearing and annihilation, in the symbolic or even the mystic sense one can give these terms
Тканина життєтвору Ролана Барта в інтелектуальній біографії письменника Тіфен Самойо
No full textНа матеріалі біографічної прози Т. Самойо, присвяченої постаті Ролана Барта, висвітлено намір інтелектуально-біографічного проекту та поетологічні засоби його реалізації. Виокремлено змістові домінанти („біографеми”) інтелектуального життєпису та способи його конструювання. Окреслено наратологічні прийоми (де)міфологізації об’єкта біографічного тексту, виділено типи застосованих для цього дискурсів. Увагу приділено паратекстуальним компонентам аналізованого біографічного твору з метою визначення горизонту очікування його сприймача. Обґрунтовано окремішність функціонування твору Т. Самойо в жанровій парадигмі бартівських життєписів
Автор, наратор і протагоніст як агенти й суб’єкти перетину та перестанови (само)ідентичностей у сучасному біографічному дискурсі
No full textThe article has been dedicated to investigating the processes and mechanisms of multiplication of person identities and personalities of an author, a narrator and a literary character on the basis of the work of a modern French writer Emmanuel Carrère “Limonov”. The article investigates the problem of dialectical transformations which the author of fiction uses through the creation of a literary character on the basis of a famous personality; and the issue of demythologization of a character created by the media and the character itself. The attention is paid to the intersection and inversion of identities of an author, a narrator and a protagonist resulting in the creation of new identities. The issue of how these newly created identities reflect certain social and cultural phenomena has been clarified.Изучаются процессы и механизмы „размножения” идентичностей лиц и личностей автора, нарратора и персонажа на материале произведения современного французского писателя Емманюэля Каррэра „Лимонов”. Исследуется проблема диалектических трансформаций, используемых автором художественного произведения в процессе создания литературного персонажа на основе известной личности, и вопросы демифологизации персонажа, создаваемого медиа и часто самим персонажем. Рассматриваются явления пересечения и перемены местами идентичностей автора, нарратора и протагониста, в результате чего появляются новые идентичности. Выясняется, как эти новые идентичности отражают социально-культурные феномены, определяющие и влияющие на самоидентичность человека в современном обществе.Вивчаються процеси і механізми множення ідентичностей осіб та особистостей автора, оповідача й персонажа на матеріалі твору сучасного французького письменника Еманюеля Карера „Лімонов”. Досліджується проблема діалектичних трансформацій, які застосовує автор художнього твору у процесі креації літературного персонажа на основі відомої особистості, та питання деміфологізації персонажа, котрий творять медіа та почасти сам персонаж. Увагу сконцентровано на перетині й перестановці ідентичностей автора, наратора та протагоніста, в результаті чого витворюються нові ідентичності. З’ясовується питання, в який спосіб ці новостворені ідентичності віддзеркалюють певні суспільно-культурні явища, які позначають і визначають самоособовість людини в сучасному суспільстві
Життєпис як матриця авторського письма: міфо(біо)графічне та міфо(біо)логічне у творах П’єра Мішона
No full textВивчаються стильові прийоми авторського біографічного письма П. Мішона. Висвітлено показники стилістичного й поетологічного опрацювання письменником біографічного матеріалу, визначено принципи відбору біографем, а також їх ієрархічного впорядкування (від домінантних до периферійних). Проаналізовано наративну структуру біографічного тексту, досліджено текстову реалізацію у творах відношень фактуальне / фікціональне, фіктивне / фікціональне. Для цього виокремлено маркери фікціональності, тобто тематичні (по відношенню до художнього твору), наратологічні (по відношенню до оповіді) та енонсиативні (по відношенню до дискурсу) критерії, паратекстуальні й метатекстуальні текстові індикатори. Окрім того, дослідження модуляцій функцій агентів біографічного тексту (об’єкт, суб’єкт та реципієнт) ілюструє художнє втілення трансформації біографії в міфографію, засвідчує процес транспозиції логіки біографії в логіку міфу
La traduction : accueil ou écueil de l’Autre ?
No full textL’article est consacré aux dimensions éthique et politique de la pensée du traduire, la traduction étant ici considérée comme un lieu problématique où se trouve posé le rapport à l’autre. D’abord, l’étude expose les principes des théories traductologiques centrées sur l’accueil de l’autre et analyse les rapports qu’entretiennent les notions du « propre » et de l’« étranger ». Ensuite, sont examinées les dérives que peuvent engendrer des postures traductives « non-éthiques » qui minorent et/ou ignorent les liens asymétriques entre des langues dominantes et des langues dominées. Enfin, l’article met en perspective ces problématiques autour de l’accueil de l’autre dans la traduction en les confrontant aux thèses qu’avance Tiphaine Samoyault dans son ouvrage, Traduction et violence (2020). Il ne s’agit pas de condamner la traduction sous prétexte qu’elle ne serait que violence, mais de prendre en considération qu’elle est un lieu de tensions qu’il faut apprendre à gérer avec diplomatie. Aussi, en remplacement de la notion de « traduction fidèle », Samoyault propose-t-elle le concept de « traduction juste » qui permet de réunir dans la même expression les notions de « justesse » (trouver le mot juste) et de « justice » (ajuster la traduction, se régler sur les inégalités). En conclusion, l’article entreprend d’examiner le problème de l’autre dans la traduction en se référant à l’idée ricœurienne que l’étranger n’est ni le même (identique à nous), ni l’autre (différent de nous), mais l’analogue, c’est-à-dire la conjonction de l’identique et du différent
„Aixo era y no era”: онтологічний парадокс метафоричної референції
No full textA quick look on the history of criticism and literary theory of the current period shows curious reversals and strange returns. Indeed one can see the slow and unrelenting disappearance of rhetoric, justly qualified as restricted, since it has been all too often limited to identifying and classifying of the various figures. It has been replaced by a new criticism, a fundamentally formalist one, the assumptions of which are akin to those of the “text sciences”; if the structure, the “poetical function” of the texts were underlined, it was to the detriment of their functional reference and their meaning to put it simply. There is no doubt that today this approach is running out of steam and is meeting some decline. For that reason, the history of literature is coming back in force and finds a new youth with the developments of the theories of perception. But there reappears also a new interest in a semantic approach of the texts, which is concerned with their references. This approach, which comes from logistics (G. Frege), undoubtedly opens a philosophical horizon, particularly on some kind of ontology. Thus it is not surprising to find that a great many studies question the metaphorical process again from that perspective given the paradoxical nature of its reference and thus of its ontology which could be summed up through the usual exordium of the Majorcan storytellers: “Aixo era y no era” (it was and was not). Paul Ricœur insists on the paradoxical nature of the metaphorical reference since “the metaphor is a way of working on the language which consists in giving the logical subjects predicates that are incompatible with the first ones” (From Text to Action).In his book The Living Metaphor, the French philosopher analyses the concept of the “ontological metaphor” from the idea of the “divided reference”. Ricœur moves away from a purely stylistic or linguistic approach, centred on the word (a deviant denomination) to describe the metaphorical process on the level of the phrase and of the discourse (a non-pertinent predication): “Then there is a metaphor, since we can discern <…> the resistance of words <…> their incompatibility on the level of a literal interpretation of a sentence” (From Text to Action). But that non-pertinence and the abolition of the reference in the everyday reality are not a purely gratuitous verbal game, for they liberate “another kind of reference to other dimensions of reality” (The Living Metaphor). It is that way of tension of the metaphor which we intend to present in our study for it expresses some kind of „ontological vehemence” as Ricœur puts it so well? Let us add that the metaphor seen as a new description of reality, can be conceived, so to speak, as a “model”, in the sense of a prototype which accounts of the way a literary text functions when it is a “opening on the world”, when it places itself “in the service of things that want to be expressed” and when it responds “to the need of a discourse that comes from all forms of experience” (Mimesis, Reference and new figuration in “Time and Narrative”).Исследование посвящено осмыслению метафорических процессов обозначения реальности во внеязыковом, то есть онтологическом, измерении. Определены особенности функционирования понятий „метафора” и „онтология” в современном научном дискурсе. Проанализированы тезисы, обоснованные П. Рикером в его монографии „Живая метафора”, открывающие интересные перспективы в работе над этой проблематикой. Описан теоретический горизонт, на котором разворачивается толкования метафоры французским философом. Рассмотрены содержание и функционирование основополагающих понятий рикеровской теоретической системы, дающие возможность постигнуть парадоксы и апории синтагм „метафорическая референция” и „онтологическая метафора” („неуместная предикация”, „раздвоенная референция”, „метафорическое напряжение”, „онтологический порыв” и т. п.). Подчëркнуто то, что метафора выступает в качестве идеальной исследовательской категории, поскольку позволяет продемонстрировать, соотношение таких многомерных понятий, как язык и реальность, литература и познание.Дослідження присвячене осмисленню метафоричних процесів позначення в позамовному, тобто онтологічному, вимірі. Окреслено особливості функціонування понять „метафора” й „онтологія” в сучасному науковому дискурсі. Проаналізовано тези, обґрунтовані П. Рікером у праці „Жива метафора”, які відкривають цікаві перспективи в опрацюванні цієї проблематики. Висвітлено теоретичний обрій появи тлумачення метафори французьким філософом. Розглянуто зміст і функціонування засадничих понять рікерівської теоретичної системи, що дають змогу осягнути парадокси й апорії синтагм „метафорична референція” та „онтологічна метафора” („недоречна предикація”, „роздвоєна референція”, „метафоричне напруження”, „онтологічний порив” тощо). У висновках наголошено на тому, що метафора виступає ідеальною дослідницькою категорією, оскільки дозволяє продемонструвати поєднання таких багатовимірних понять, як мовлення й реальність, література й пізнання
