19735 research outputs found
Sort by
Modern Information Systems as Technologies for Optimizing the Investigation of Iatrogenic Crimes
Full text linkThe relevance of this article lies in examining the prospects for implementing and utilizing an information system for recording and analyzing cases of improper medical care, with the aim of optimizing the investigation of iatrogenic crimes. The objective of this research is to demonstrate the necessity of developing and implementing such systems and to determine the practical possibilities of using information technologies to enhance the efficiency of investigating iatrogenic crimes. To achieve this goal, the study analyzed 20 judgments of the European Court of Human Rights concerning adverse outcomes in the provision of medical care; the World Health Organization’s report on patient safety incident reporting systems; and the national Concept for the Development of a Strategy to Prevent Defects in the Provision of Medical Care. The research methodology includes the dialectical method, comparative legal method, structural-functional method, as well as sociological, analytical, statistical, and other methods. During the study, the key factors prompting the urgent need for effective mechanisms and innovative technological solutions to improve the investigation of iatrogenic crimes were identified and examined. An analysis of the World Health Organization’s report on incident reporting systems related to patient safety has been carried out, the results of which indicate the existence of certain organizational problems in the implementation and use of such systems and proposed ways to address them. The results of this article include: proving the necessity of creating and implementing an information system for recording and analyzing cases of improper medical care; substantiating the position that the development and implementation of such a system in Ukraine will contribute to optimizing the investigation of iatrogenic crimes; arguing that the use of an information system for recording and analyzing cases of improper medical care will assist pre-trial investigation bodies in establishing the mechanism of iatrogenic crimes and its constituent elements; establishing a causal relationship between the actions (or inaction) of the person providing medical care and the adverse consequences in the form of harm to the patient’s health or their death; ensuring the prompt notification of law enforcement agencies about the occurrence of a case of improper medical care; simplifying the procedure for initiating criminal proceedings based on the facts of iatrogenic crimes; preventing obstruction in identifying cases of improper medical care by interested parties; and developing preventive recommendations for avoiding iatrogenic crimes. The issues discussed and conclusions drawn will also be useful for researchers, practicing lawyers, criminalistics experts, attorneys, and judges
Formation of Military Criminalistics: Genesis, Task and Role in the Conditions of Global Threats
Full text linkLegal regulation of cooperation between the European Union Member States in the field of ensuring the rights of persons with disabilities
No full textДисертаційна робота є першим у вітчизняній науці міжнародного права дослідженням, яке присвячене комплексному розкриттю особливостей правової регламентації співробітництва держав-членів Європейського Союзу в сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю, а також правовим аспектам політики ЄС у цій сфері.
У роботі обґрунтовано, що співробітництво держав у сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю активізується із формуванням такої галузі міжнародного права як міжнародне право прав людини у другі половині ХХст. При цьому зазначається, що перші міжнародні договори, що стосувалися захисту окремих прав цієї уразливої групи, почали прийматися у рамка Міжнародної організації праці, яка доклала чимало зусиль для розвитку цього напрямку правової регламентації. У цей період заходи у сфері захисту прав осіб з інвалідністю були сфокусовані переважно на наданні соціальної допомоги працівникам з інвалідністю, вирішенні питань професійної підготовки та встановленні гарантій компенсації при нещасних випадках на виробництві. До осіб з інвалідністю в цей період застосовувався благодійний підхід, внаслідок чого вони розглядалися не як суб’єкти, а як об'єкти соціального захисту. Доведено, що розвиток захисту прав осіб з інвалідністю, як на універсальному, так і регіональному рівнях, еволюціонував зі зміною підходів до розуміння інвалідності (від медичної моделі до соціального підходу, який підкреслює важливість усунення бар’єрів у суспільстві). Цей розвиток був досить стрімким, оскільки в той час як Декларація про права інвалідів 1975 р. ще відображала медичний підхід до розуміння інвалідності, Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів 1993 р. ознаменували повний перехід до соціальної моделі розуміння інвалідності. Розвиток міжнародної концепції інвалідності та стандартів захисту прав осіб з інвалідністю протягом XX століття відбувався, головним чином, в рекомендаційних актах. Прийняття у 2006 р. Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю (КПОІ) стало новим етапом у розвитку міжнародного права прав людини і, зокрема, у сфері захисту прав осіб з інвалідністю на універсальному рівні.
Обгрунтовано, що важливою особливістю КПОІ, яка вирізняє її поміж інших міжнародних договорів з прав людини, є закріплені у Конвенції повноваження її контрольного механізму (Комітету ООН з прав осіб з інвалідністю), які можна розглядати як важливу гарантію захисту прав осіб з інвалідністю. Йдеться про право Комітету ООН з прав осіб з інвалідністю розглядати питання про виконання Конвенції державою-учасницею на підставі достовірної інформації, яку Комітет має у своєму розпорядженні, у випадку, коли держава-учасниця не подала періодичну доповідь. Такі повноваження спрямовані на вирішення однієї з проблем функціонування договірних органів з захисту прав людини – недисциплінованості держав-учасниць щодо звітування. Доведено, що формування міжнародних стандартів у сфері захисту прав осіб з інвалідністю ґрунтується на ширшому понятті міжнародних стандартів прав людини, які визначають не лише перелік загальновизнаних прав, а й мінімальні умови та механізми їх реалізації. Такі стандарти мають бути юридично обов’язковими, узгодженими з міжнародними нормами, чітко сформульованими та забезпеченими механізмами і гарантіями їхнього впровадження. З огляду на це, морально-політичні документи (як, наприклад, декларації) або акти, що регулюють окремі сфери, не можуть вважатися повноцінними міжнародними стандартами. Натомість, ключовим документом, який закріплює міжнародні стандарти у сфері прав осіб з інвалідністю, є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яка охоплює весь спектр прав і свобод, містить зобов’язання держав та встановлює основу для контролю за їх виконанням. При цьому, Конвенція має рамковий характер, залишаючи державам свободу у виборі засобів для реалізації її положень на національному рівні.
Водночас, важливою формою впливу на формування стандартів у сфері захисту прав осіб з інвалідністю на універсальному рівні є оприлюднення Комітетом з прав інвалідів авторитетних заяв, відомих як зауваження загального порядку. Вони пояснюють положення Конвенції, сприяють її єдиному тлумаченню та гармонізації законодавства держав-учасниць. Хоча зауваження не мають обов’язкової сили, їх роль у формуванніі встановлені міжнародних стандартів є вкрай значущою.
Важлива роль у розуміння змісту стандартів у сфері захисту прав людини також належить регіональним організаціям та органам. Зокрема Раді Європи та Європейському Суду з прав людини.
Доведено, що права осіб з інвалідністю тривалий час не були серед пріоритетів європейської інтеграції у рамках Європейських співтовариств, яка зосереджувалась переважно на економічних питаннях. Лише з 1990-х років під впливом суспільного тиску, міжнародних зобов’язань та переосмислення соціальних цінностей тема інвалідності почала привертати більш пильну увагу таотримувати нормативну регламентацію на рівні ЄС. Починаючи з прийняття Амстердамського договору (1997), а згодом Хартії основновоположних прав (2000), Рамкової директиви 2000/78/ЄС і до ратифікації Союзом Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю (2010), ЄС поступово формував правову базу, що гарантує недискримінацію, доступність, працевлаштування, освіту, інклюзію та гідне життя для осіб з інвалідністю. Лісабонський договір закріпив ці права як частину первинного права ЄС.
Встановлено, що за останні 20 років ставлення Європейського Союзу до забезпечення прав осіб з інвалідністю перетворилося з раніше ігнорованої сфери традиційної соціальної політики на досить потужний напрямок, який охоплює не лише соціальний захист та інтеграцію на ринку праці, але й забезпечення рівних прав та недискримінацію. Розширення змісту цієї політики відбувається у зв’язку з необхідністю виконання Європейським Союзом своїх зобов’язань за Конвенцією ООН про захист прав осіб з інвалідністю 2006 р., стороною якої одночасно виступають і держави-члени і Європейський Союз як суб’єкт міжнародного права.
Доведено, що особливістю правового регулювання захисту прав осіб з інвалідністю у ЄС є своєрідна полірівнева система закріплення гарантій для таких осіб, яка кореспондує системі зобов’язань держав-членів, які вони взяли на себе за КПОІ та на основі законодавчих актів Союзу, який також виступає стороною цієї Конвенції. У свою чергу ЄС поступово розширює свою політику в сфері інвалідності. Союз дедалі активніше використовує для регулювання правового статусу осіб з інвалідністю не лише нормативні інструменти (директиви), а й документи «м’якого права» (наприклад, Європейський стовп соціальних прав), що створює основу для формування єдиної ціннісної парадигми в підході до інвалідності та сприяє міждержавному визнанню статусу осіб з інвалідністю.
Аргументовано, що Європейський Союз, який у сфері соціального захисту переважно наділений додатковою, координуючою компетенцією, у окремих сферах, які пов’язані із захистом прав осіб з інвалідністю, забезпечує гармонізацію національного законодавства держав-членів, ухвалюючи законодавчі акти (директиви), які є обов’язковими для транспозиції у національні системи законодавства держав-членів. Обов’язковість досягнення результату, цілей таких директив засобами національного законодавства зумовлена тим, що норми, закріплені у них, спрямовані на регулювання нормального функціонування внутрішнього ринку ЄС, де компетенція Союзу і держав-членів є спільною.
Доведено, що у сфері захисту прав осіб з інвалідністю у ЄС найбільш складним завданням виступає не закріплення прав таких осіб, а їх фактична реалізація, зокрема забезпечення реального доступу до гарантованих прав (наприклад, фізична і цифрова недоступність, сегрегація в освіті, обмежений доступ до працевлаштування, повторна необхідність встановлення статусу інвалідності при переміщенні в межах ЄС). Особливо гострою є проблема експортованості соціальних виплат. Вона обмежує мобільність осіб з інвалідністю та їхню рівну участь у внутрішньому ринку ЄС.
Аргументовано, що у розвитку понять «інвалідність» та «особа з інвалідністю» у ЄС важлива роль належить Суду Справедливості, який під час розгляду конткретних справ (переважно у рамках преюдиціальної процедури), які стосуються застосування законодавства ЄС, не лише вдається до інтерпретації цих категорій, але і надає роз’яснення щодо обсягу тих чи інших права, що належать особам з інвалідністю на основі як універсальних міжнародних договорів (зокрема КПОІ), так і законодавства ЄС. Під час розгляду справ Суд сприяє розумінню і тлумаченню норм ЄС у світлі міжнародних універсальних стандартів у сфері захисту прав осіб інвалідністю. Так, визначальними можна вважати рішення у справах HK Danmark та Coleman, які розширюють підхід до поняття розумного пристосування та заборони дискримінації за асоціацією.
Встановлено, що попри активні зусилля ЄС у сфері гармонізації стандартів Союзу та універсальних стандартів у сфері захисту осіб з інвалідністю, між положеннями КПОІ та правом ЄС залишаються концептуальні розбіжності, зокрема у тлумаченні обґрунтованості розумного пристосування. У практиці ЄС, зокрема Суду Справедливості, ця категорія пов’язується із критерієм «непропорційного тягаря» для роботодавця (справа HK Danmark), тоді як Комітет ООН визначає її як захід, що є відповідним, доцільним і ефективним для конкретної особи. Це свідчить про відмінність у підходах — індивідуалізований, орієнтований на особу в КПОІ, та фінансово- організаційний у праві ЄС.
Аргументовано, що незважаючи на достатньо розвинуту правову базу та інституційні механізми захисту прав осіб з інвалідністю на рівні ЄС, питання взаємного визнання їхнього статусу між державами-членами залишається нерозв’язаним. Основною причиною варіативності підходів держав-членів є асиметричність економічного розвитку, різниця в обсягах соціального захисту, обрана модель інвалідності (медична, соціальна, правозахисна), а також розподіл компетенцій між ЄС і державами-членами. Нерівномірність імплементації стандартів КПОІ у держав-членах зумовлює існування різного рівня гарантій у них для осіб з інвалідністю. Водночас ЄС активно сприяє уніфікації та гармонізації цих стандартів, що поступово створює умови для розширення та вирівнювання прав осіб з інвалідністю у ЄС через впровадження таких інструментів як Європейська картка інвалідності та Європейська паркувальна картка для осіб з інвалідністю.
Встановлено, що правове регулювання захисту прав осіб з інвалідністю в ЄС ґрунтується на системі принципів, що формують концептуальний фундамент політики ЄС у цій сфері. Вони поєднують загальні стандарти прав людини з урахуванням специфічних потреб осіб з інвалідністю, забезпечуючи збалансований підхід до індивідуальних, групових і суспільних інтересів. Частина з них має універсальний характер, інші — спрямовані на подолання дискримінації та покладення позитивних зобов’язань на держави-члени та інституції ЄС. Ці принципи беруть свій початок у міжнародному праві (зокрема, в Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю), ціннісній базі ЄС, правових традиціях держав-членів, актах вторинного права та стратегічних документах. Розширення компетенцій ЄС і поглиблення міждержавної співпраці сприяють розвитку цих принципів і зміцненню гарантій прав осіб з інвалідністю.
З’ясовано, що основу політики ЄС у таких таких сферах як право осіб з інвалідністю на соціальний захист, освіту, охорону здоров’я та працю у Європейському Союзі формують КПОІ, Хартія основоположних прав ЄС, акти первинного й вторинного права ЄС, а також інструменти «м’якого права», які задають спільний вектор розвитку інклюзивних систем соціального захисту. У державах-членах функціонують механізми пенсійного забезпечення, медичного страхування, соціальних послуг і програм протидії бідності, що прямо чи опосередковано охоплюють потреби осіб з інвалідністю. Ці інструменти мають практичну ефективність — вони забезпечують доступ до базових послуг, медичної допомоги та сприяють участі в суспільному житті. Соціальні трансферти суттєво знижують ризик бідності серед осіб з інвалідністю, підтверджуючи ключову роль соціальної політики ЄС.
Доведено, що «м’яке право» стало не лише підґрунтям, а й рушієм еволюції правової політики ЄС у сфері інвалідності. Саме юридично необов’язкові акти відігравали ключову роль у формуванні політики ЄС у сфері інвалідності, виконували ціннісно-орієнтуючу функцію, формуючи спільні підходи, політичні орієнтири та нормотворчий контекст. На сучасному етапі такі інструменти «м’якого права», як Європейський стовп соціальних прав, Стратегії ЄС щодо інвалідності, залишаються важливими каталізаторами розвитку політик, що орієнтовані на права людини. Вони сприяють узгодженості дій держав-членів у сферах доступності, недискримінації, деінституціоналізації, а також сприяють розподілу фінансування (наприклад, через ЄСФ+), імплементації міжнародних зобов’язань, зокрема положень КПОІ
Legal framework for regulating digital content and digital services in the context of the development of the information society
Full text linkУ статті розглянуто основні аспекти правового, технологічного, економічного та соціального регулювання цифрового контенту і зазначено, що саме юридична площина є критично важливою для забезпечення справедливості та захисту прав усіх учасників ринку цифрового контенту. Особливу увагу було приділено аналізу європейського регулювання цифрового контенту, яке створює спільні стандарти для країн ЄС, забезпечуючи уніфікацію правил надання цифрових послуг і захисту прав споживачів, важливих для транскордонної торгівлі. Визначено, що у зв’язку з активним розвитком цифрової економіки, українське законодавство зазнало суттєвих змін, спрямованих на гармонізацію національних правових норм із міжнародними стандартами в сфері цифрового контенту. Проаналізовано особливості Закону України «Про цифровий контент та цифрові послуги», який став важливим кроком для усунення правових прогалин у цій сфері. Розглянуто зміст категорії «цифровий контент», підкреслено, що чітке його визначення дозволяє точно ідентифікувати, які саме матеріали підпадають під цю категорію, що в свою чергу полегшує процес укладання договорів і визначення прав і обов’язків сторін. Зазначено відмінності «цифрового контенту» від «цифрових послуг». Підкреслено, що саме чітке розмежування цих понять є важливим для розвитку правового регулювання у сфері цифрових технологій
Violation of water protection rules: criminal-legal and criminological characteristics
No full textУ дисертації наведено результати комплексного дослідження кримінального правопорушення, передбаченого ст. 242 КК України (порушення правил охорони вод), надано його кримінально-правову і кримінологічну характеристики. Здійснено аналіз складу кримінально караного порушення правил охорони вод, доведено необхідність збереження кримінальної відповідальності за цей склад злочину; вивчено кримінологічну характеристику, що дозволило надати наукові рекомендації з вдосконалення існуючих і розроблення нових заходів запобігання кримінально караному порушенню правил охорони вод.
У першому розділі дисертації визначено теоретико-методологічні основи кримінально-правової характеристики передбаченого ст. 242 КК України кримінального правопорушення. Досліджено й класифіковано фактори соціальної обумовленості кримінально караного порушення правил охорони вод, доведено необхідність збереження кримінальної відповідальності за цей злочин. Дисертанткою проведено кримінально-правовий аналіз складу досліджуваного правопорушення. Розглянуто особливості застосування інших кримінально-правових засобів порушення правил охорони вод, внесено пропозиції з удосконалення кримінально-правової норми щодо встановлення відповідальності юридичних осіб за вчинення дослідженого кримінального правопорушення, також вивчено питання кваліфікуючих ознак при вчиненні передбаченого статтею 242 КК України злочину й особливості звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.
2 Другий розділ присвячено дослідженню порушення правил охорони вод як об’єкта кримінологічного аналізу, вивченню показників його вимірювання й латентності. Спираючись на статистичні дані Офісу Генерального прокурора України за 2019-2023 роки, проаналізовано кількісні, а також якісні показники даного правопорушення, визначено рівень, структуру, динаміку, географію його вчинення.
У результаті емпіричного дослідження виявлено фактори, що впливають на рівень латентності досліджуваного кримінального правопорушення.
Виокремлено детермінаційний комплекс кримінально караного порушення правил охорони вод, класифіковано поширені в організаційно- управлінській, соціально-економічній, нормативно-правовій, політичній, соціально-психологічній сферах його детермінанти, а також детермінанти корупціогенного характеру. Особливу увагу приділено негативному впливу війни на вчинення такого роду кримінальних правопорушень.
Надано кримінологічну характеристику особи при вчиненні кримінально караного порушення правил охорони вод через призму таких елементів, як: соціально-демографічні ознаки, морально-психологічні й кримінально-правові властивості особи. Презентовано узагальнений «кримінологічний портрет» особи, яка вчиняє передбачене ст. 242 КК України кримінальне правопорушення.
У третьому розділі вивчено й узагальнено міжнародний та зарубіжний досвід протидії й запобігання кримінально караному порушенню правил охорони вод. Завдяки компаративістському методу дослідження порівняно приписи ст. 242 КК України із положеннями кримінального законодавства деяких зарубіжних країн, а саме Німеччини, Польщі, Грузії та Казахстану.
Досліджено один із напрямків кримінально-правової політики - кримінологічну політику у сфері охорони довкілля. Наголошено, що запобігання кримінально караному порушенню правил охорони вод здійснюється на різних рівнях запобіжної діяльності, а саме: загальносоціальному й спеціально-кримінологічному. Встановлено, що на 3 загальносоціальному рівні передбачається вжиття соціально-економічних і культурно-виховних заходів, тоді як спеціально-кримінологічне запобігання здійснюється за такими напрямами, як: кримінологічна профілактика, відвернення злочинів, припинення злочинів. Наведено власне бачення втілення вказаних заходів на практиці, а також їх приклади.
Таким чином, у ході дослідження вирішено наступні наукові завдання: всебічно розкрито сутність кримінально-правового аналізу складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 242 КК України; вдосконалено існуючі й розроблено нові перспективні заходи запобігання кримінально караному порушенню правил охорони вод як на загальносоціальному, так і на спеціально-кримінологічному рівнях.
Отримані й обґрунтовані результати дослідження, висновки та пропозиції не лише мають теоретичне значення, а й сприятимуть удосконаленню запобігання порушенню правил охорони вод. Крім того, їх можна використати у: 1) освітній діяльності - при розробці науково-методичних і лекційних матеріалів, впровадженні навчальних дисциплін, проведенні практичних занять та науково-дослідній діяльності студентів; 2) нормотворчій діяльності - під час удосконалення чинного законодавства, зокрема, внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України; 3) правозастосовній діяльності - для підвищення ефективності системи протидії кримінально караним порушенням правил охорони вод й запобіжної діяльності у цій сфері
Злочини проти людяності та геноцид: практичний погляд на окремі аспекти російської агресії в контексті ратифікації Римського Статуту
Full text linkУ збірнику представлено матеріали панельної дискусії в рамках ІХ Міжнародного юридичного форуму, присвяченої обговоренню та вирішенню низки проблемних питань, пов’язаних із розслідуванням злочинів проти людяності та геноциду в Україні в контексті ратифікації Римського Статуту. Зокрема доповіді, виступи та їх тези стосуються кримінально-правової оцінки діянь з ознаками злочинів проти людяності та геноциду в Україні; питанням документування та досудового розслідування злочинів проти людяності та геноциду в Україні; взаємодії з міжнародними судовими інституціями в питаннях притягнення до відповідальності осіб, що вчинили злочини проти людяності і геноциду, а також забезпечення відшкодування завданої шкоди та взаємодії сил сектору безпеки і оборони України в процесі протидії вчиненню злочинів проти людяності та геноциду в умовах повномасштабної збройної агресії.
Видання адресоване здобувачам вищої освіти, співробітникам підрозділів сил безпеки сектору безпеки і оборони України, працівникам прокуратури, суду, науковим працівникам, аспірантам, викладачам закладів вищої юридичної освіти (факультетів ЗВО), а також іншим особам, до предмету зацікавленості
яких відносяться порушені питання
Правові аспекти управління повсякденною діяльністю підрозділів: особливості діяльності щодо перевірки озброєння та військової техніки під час бойових дії
Full text linkСтаття присвячена висвітленню однієї з актуальних проблем правових аспектів управляння повсякденною діяльності підрозділів щодо перевірки озброєння та військової техніки включає, які включають в себе систематичну інспекцію та технічний огляд озброєння, а також ведення документації про стан і готовність техніки. Розглядаються питання правових аспектів з метою планового обслуговування та ремонту техніки, забезпечення її безперебійної роботи під час виконання бойових завдань, а також правові питання щодо ведення обліку і контролю за запасами боєприпасів і ресурсами, необхідними для ефективного функціонування військового підрозділу
Інноваційні криміналістичні технології, засоби і методи протидії корупції в сучасних умовах війни
Full text linkАктуальні напрями підвищення спроможностей сил сектору безпеки і оборони України: правові та організаційні аспекти
Full text linkУ збірнику представлено матеріали міжнародної науково-практичної конференції 27–28 березня 2025 року, присвяченої обговоренню та вирішенню низки проблемних питань, пов’язаних із сучасними напрями підвищення спроможностей сил сектору безпеки і оборони України. Зокрема доповіді, виступи та їх тези стосуються пошуку нових можливостей та залучення ефективного досвіду країн ЄС щодо розслідування особливо небезпечних злочинів; посилення взаємодії органів сектору безпеки і оборони щодо протидії розповсюдженню і застосування зброї масового ураження в сучасних умовах; застосування новітніх підходів до реформування сил безпеки сектору безпеки і оборони України у практичні діяльністі, а також в освіті та науці; практичної реалізації принципу гендерної рівності у секторі безпеки і оборони України; пошуку шляхів вирішення проблемних аспектів застосування норм гуманітарного права при розслідуванні особливо небезпечних злочинів.
Видання адресоване співробітникам підрозділів сил безпеки сектору безпеки і оборони України, працівникам прокуратури, суду, науковим працівникам, аспірантам, викладачам закладів вищої юридичної освіти (факультетів ЗВО), а також іншим особам, до предмету зацікавленості яких відносяться порушені питання
Використання інструментів та методов OSINT для отримання пошукової інформації
Full text linkУ практичному пораднику комплексно розглянуто теоретичні й прикладні аспекти використання інструментів та методів OSINT (розвідки з відкритих джерел) для пошуку в мережі «Інтернет» відомостей про осіб,
факти чи події з метою задоволення потреб службової діяльності органів і підрозділів СБУ, а також формування відповідних цифрових компетентностей співробітників Служби.
Викладений матеріал розрахований на базові знання й навички користувача та не містить опису шляхів несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.
При розгляді інструментів пошуку акцент зроблено на загальнодоступні та безоплатні рішення, а їх наведений перелік не носить вичерпний характер. З часом обсяг функціональності зазначених у пораднику вебресурсів чи програм може змінюватися.
Автори не несуть відповідальності за шкоду або збитки, яких може зазнати користувач (треті особи) в результаті помилкового розуміння та/ або застосування наведеної у виданні інформації. Вебдослідник повинен самостійно забезпечувати захист власних персональних даних та іншої конфіденційної інфомації під час пошукової діяльності в мережі «Інтернет».
Будь-які відомості, отримані користувачем із застосуванням викладеного матеріалу, використовуються ним на свій ризик. В оформленні навчального видання використано зображення, взяті з відкритих джерел.
Порадник адресований співробітникам оперативних і слідчих підрозділів СБУ, здобувачам вищої освіти, викладачам й науковцям відомчих навчальних закладів, а також усім, хто цікавиться актуальними питаннями пошуку інформації у відкритих джерелах