19735 research outputs found
Sort by
Дослідження соціальних комунікацій: евристичний потенціал моделей Н. Лумана та К. Шеннона
Full text linkПоказано, що теорія інформації та кібернетика справили значний вплив на дослідження інформаційних процесів та комунікаційної взаємодії у сфері суспільних відносин. Показано зв՚язок цих взаємодій зі зміною уявлень про інформацію, з уточненням її базових атрибутів, з розробленням апарату для дослідження процесів технічної комунікації, зокрема й у масштабі соціуму. Обґрунтовано, що об՚єднання ключових властивостей моделей Нікласа Лумана та Клода Шеннона дає змогу створити базу для побудови аналітичної моделі, яка може розглядатися як альтернатива універсальній моделі технічної комунікації
Правове регулювання діяльності гауптвахт в Україні
Full text linkУ статті здійснено комплексний науково-правовий аналіз еволюції інституту гауптвахти в Україні як складової системи військової юстиції та механізму забезпечення військової дисципліни. Розкрито історичні етапи становлення гауптвахти – від радянської моделі дисциплінарного арешту до сучасного правового інституту, функціонування якого ґрунтується на принципах верховенства права та судового контролю за обмеженням свободи військовослужбовців. Особливу увагу приділено трансформації нормативно-правового регулювання діяльності гауптвахт після рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, яким визнано неконституційними положення щодо накладення дисциплінарного арешту без судового рішення. Визначено, що перехід до судової моделі арешту військовослужбовців став ключовим етапом у гуманізації військової юстиції. Проаналізовано сучасний стан правового регулювання діяльності гауптвахт, зокрема положення Кримінального та Кримінальновиконавчого кодексів України, Статуту гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України, а також наказу Міністерства оборони України № 394 від 03.11.2020. Визначено специфіку тримання різних категорій військовослужбовців – засуджених, заарештованих, затриманих та узятих під варту – із забезпеченням балансу між необхідністю дотримання військової дисципліни та гарантіями прав людини. У статті наголошено на проблемах, пов’язаних із матеріально-технічним забезпеченням гауптвахт, недостатністю кваліфікованого персоналу, неузгодженістю нормативно-правових актів та недосконалістю механізмів захисту прав військовослужбовців, які утримуються під вартою. Зроблено висновок, що сучасний інститут гауптвахти в Україні потребує подальшого вдосконалення відповідно до європейських та натівських стандартів поводження з особами, позбавленими волі. Обґрунтовано необхідність гармонізації національного законодавства з міжнародними нормами, розширення мережі гауптвахт, модернізації їх інфраструктури та запровадження ефективного незалежного контролю за дотриманням прав утримуваних військовослужбовців. Підкреслено, що реформування інституту гауптвахти має відбуватися у контексті загальної модернізації військової юстиції України та євроінтеграційного курсу держави
Criminal liability for violation of the statutory rules of relations between military personnel in the absence of subordinate relations
No full textУ дисертаційній роботі розглянуто підходи до вирішення актуального для юридичної науки науково-прикладного завдання, яке полягає в обґрунтуванні теоретичних засад і розробці комплексної науково-правової характеристики кримінальної відповідальності за порушення статутних правил взаємовідносини між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, кваліфікації та покарання за вчинення цього суспільно небезпечного діяння, а також підготовці пропозицій de lega ferenda з удосконалення чинного кримінального законодавства України та практики його застосування.
У першому розділі роботи, з використанням історико-правових засад становлення та розвитку відповідальності за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, а також порівняльно-правового методу аналізу кримінального законодавства України та окремих зарубіжних країн доведено, що досліджувана проблема має тривалу історію розвитку, яка сягає корінням у часи Київської Русі. У подальшій трансформації військово- кримінального законодавства України під впливом різних правових систем відбувалася поступова кристалізація норм, спрямованих на врегулювання відносин між військовослужбовцями та встановлення кримінальної відповідальності за їх порушення. У часи Української Народної Республіки та Української Держави військове законодавство активно розвивалося, з’явилися норми про відповідальність за військові злочини. У радянський період було систематизовано та конкретизовано норми, що регулюють відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості. Порівняльно- правовий аналіз законодавства України та зарубіжних країн демонструє різні підходи до криміналізації порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями. Але, попри певні відмінності, простежується загальна тенденція до посилення кримінально-правової охорони військової дисципліни й порядку у війську.
Другий розділ дисертаційної роботи присвячено характеристиці об’єктивних ознак (об’єкта та об’єктивної сторони) складу ст. 406 Кримінального кодексу України.
Сформульовано визначення родового та видового об’єктів вказаного складу військового кримінального правопорушення. Доведено, що використання таких категорій, як «цінність», «благо» та «інтерес» для характеристики об’єкта кримінального правопорушення має обмежений (звужений) характер і не може повною мірою охарактеризувати такий досить складний елемент, як об’єкт.
Обґрунтовано, що кваліфікація за ст. 406 КК України можлива за наявністю таких трьох умов об’єктивно-суб’єктивного характеру: якщо фізичне чи психічне насильство над потерпілим вчинено у зв’язку з виконанням ним обов’язків військової служби; якщо кримінальне правопорушення не пов’язане з виконанням потерпілим обов’язків військової служби, але в момент його вчинення або він, або винний перебували при виконанні цих обов’язків; якщо кримінальне правопорушення вчинено не у зв’язку і не при виконанні обов’язків військової служби, але було пов’язане з проявом явної неповаги до військового колективу.
Доведено, що під зброєю слід розуміти виключно вогнепальну стрілецьку та холодну зброю, яка є штатною для відповідного військового підрозділу. Удосконалено поняття використання зброї як спосіб вчинення вказаного кримінального правопорушення, під яким слід розуміти наступні випадки: використання зброї за цільовим призначенням (постріл з автомата, удар ножем); використання зброї в іншій спосіб (удар прикладом автомата); загроза негайного використання зброї за цільовим призначенням. Проаналізовано та зроблено висновок, що слід розуміти під тяжкими наслідками цього кримінального правопорушення За результатами проведеного аналізу законодавцю запропоновано в якості de lege ferenda внесення змін до ч. 1 ст. 406 чинного КК України.
У третьому розділі встановлено ознаки суб’єкта та суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 406 КК України.
Проаналізовано систему ознак особи та доведено, що суб’єктом військового кримінального правопорушення, передбаченого ст. КК України, є військовослужбовець, який поряд із загальними та спеціальними ознаками суб’єкта є рівним за військовим званням і займаною посадою з потерпілим та не має право віддавати накази потерпілому й вимагати їх виконання.
Наголошено, що суб’єктивна сторона ч. 1 ст. 406 КК України характеризується умисною формою вини й лише у виді прямого умислу. При цьому винний усвідомлює, що він порушує чинне законодавство України, яке регулює суспільні відносини у сфері несення військової служби, завдаючи побої чи вчиняючи інше насильство, а також порушує права людини на честь, гідність, тілесну недоторканність, і тим самим усвідомлює, що його дії є суспільно-небезпечними та протиправними. Застосування зброї може мати різноманітний характер як в якості психологічно тиску на потерпілого, так і за її призначенням. У першому випадку передбачення відсутнє. У другому випадку передбачення залежить від виду зброї, характеру та спрямованості її застосування.
Наведено передбачення настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, чи тяжких наслідків, що охоплюють тяжкі тілесні ушкодження; доведення до самогубства може мати різноманітний характер – неминучість, реальна можливість, абстрактна можливість. При передбачення наслідків у вигляді смерті потерпілого як результату насильства винний або передбачав абстрактну можливість настання таких суспільно-небезпечних наслідків, або взагалі не передбачав можливості їх настання.
Аргументовано, що мотивом суб’єкта є бажання показати перевагу над іншим військовослужбовцем.
Доведено, що кінцевою метою суб’єкта, який використовує насильство при взаємовідносинах з іншим військовослужбовцем, є підпорядкування останнього своїй волі, бажання показати велич свого особистого статусу в неформальній ієрархії військового колективу, закріпити свою перевагу над потерпілим як у фізичному, так і в психологічному аспектах, змусити беззаперечно виконувати його вказівки, в тому числі й незаконні. Як спосіб досягнення кінцевої мети виступає досягнення проміжної мети – завдання шкоду здоров’ю, тілесній недоторканності, честі та гідності військовослужбовця.
У четвертому розділі зосереджено увагу на проблемних питаннях кваліфікації та призначення покарання за ст. 406 КК України. Наголошено, що під час несення (проходження) військової служби військовослужбовці не є носіями (учасниками) лише військово-службових відносин, які врегульовані нормами військового законодавства. Будь-який військовослужбовець – насамперед людина, а вже потім військовослужбовець. У процесі взаємовідносин з приводу реалізації майнових і немайнових прав або особистих свобод між військовослужбовцями можуть виникати особисті взаємовідносини. У деяких випадках вони можуть супроводжуватися суспільно-небезпечним порушенням цих прав і свобод військовослужбовців, у тому числі із застосуванням насильства. Такі дії слід кваліфікувати як загальнокримінальні правопорушення.
Аргументовано, що відсутність обов’язку знаходитись на законних підставах у структурі воєнної організації України означає, що особа не може бути визнана суб’єктом військового кримінального правопорушення. Доведено, що коли цивільна особа поряд з військовослужбовцем виконує об’єктивну сторону ст. 406 КК України, співучасть відсутня й відповідно військовослужбовець (спеціальний суб’єкт) буде нести відповідальність за ст. 406 КК України, а цивільна особа (загальний суб’єкт) – за статтею, передбаченою Розділом ІІ Особливої частини КК України. Дії цивільної особи, яка внаслідок підбурювання з боку військовослужбовця вчинила насильство щодо іншого військовослужбовця, також слід кваліфікувати як дії виконавця відповідної статті Розділу ІІ Особливої частини КК України. Коли до дій виконавця кримінального правопорушення, передбаченого ст. 406 КК України, приєднуєтеся начальник (командир) й виконує разом зі своїм підлеглим тотожні дії, такі дії військовослужбовця потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 406 КК України залежно від наслідків. При цьому, не застосовуючи кваліфікуючу обставину «вчинення групою осіб», дії начальника потребують кваліфікації за відповідною частиною ст. 426-1 КК України. За результатами дослідження, а також проблемних питань кваліфікації та покарання сформульовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального законодавства України. Запропоновано в якості de lega ferenda доповнити ст. 69 КК України частиною 3 в такій редакції: «у випадку неможливості застосування спеціального виду основного покарання, встановленого в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, суд може перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення». А також наступну назву ст. 406 КК України: «Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями (військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів) за відсутності відносин підлеглості» з відповідними змінами в диспозиції статті
Сучасний досвід використання поліграфа у сфері національної безпеки і оборони України в умовах воєнних загроз
Full text linkДля працівників органів правопорядку, науковців, викладачів, аспірантів та студентів юридичних закладів освіти й широкого кола осіб, яких цікавлять проблеми сучасного досвіду використання поліграфа у сфері національної безпеки і оборони України
Правова робота правоохоронних органів: запобігання адміністративним правопорушенням, пов’язаним із корупцією, в умовах воєнного стану
Full text linkУ статті досліджено правову роботу правоохоронних органів у сфері запобігання адміністративним правопорушенням, пов’язаним із корупцією, в умовах воєнного стану. Актуальність теми зумовлена посиленням корупційних ризиків у зв’язку з розширенням повноважень органів публічної влади, надзвичайними умовами діяльності державних інституцій та зниженням рівня суспільного контролю. Проаналізовано специфіку реалізації адміністративно-правових заходів запобігання корупції в умовах правового режиму воєнного стану, визначеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану». Важливою є систематизація адміністративно-правових інструментів протидії адміністративним правопорушенням, пов’язаним із корупцією, та оцінка ефективності реалізації цих інструментів правоохоронними органами у надзвичайних умовах. У роботі розкрито повноваження Національної поліції, Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Державного бюро розслідувань у сфері запобігання корупції, зокрема в аспектах виявлення, попередження, фіксації правопорушень та притягнення винних осіб до відповідальності. З початком повномасштабної агресії рф щодо України зросло навантаження на правоохоронні органи, що потребувало оперативного перегляду пріоритетів у сфері запобігання адміністративній корупції. Зокрема, актуальним стало виявлення порушень у сфері використання гуманітарної допомоги, держзакупівель у військовій сфері та забезпеченні військовослужбовців. В таких ситуаціях правова реакція має бути не лише швидкою, а й максимально ефективною з точки зору дотримання правових стандартів. У статті також звертається увага на практичні труднощі, з якими стикаються працівники правоохоронних органів під час фіксації адміністративних правопорушень, пов’язаних із корупцією. Особлива увага приділяється процедурі адміністративного провадження за корупційними правопорушеннями: від етапу виявлення порушення, складання протоколу, направлення матеріалів до суду – до винесення відповідного рішення. Висвітлено проблемні аспекти реалізації таких процедур, зокрема у зв’язку з обмеженим доступом до інформації, ускладненою логістикою та ризиками для працівників правоохоронних органів. Варто підкреслити необхідність удосконалення нормативно-правової бази, підвищення координації між органами та впровадження сучасних електронних інструментів моніторингу. Зроблено висновок, що ефективна адміністративно-правова діяльність у цій сфері є запорукою публічної доброчесності та правової стабільності під час війни
Compensation for moral damage caused by discrimination in the field of labor
No full textУ дисертації моральна шкода в трудо-правовій сфері визначається як завдання́ працівнику неправомірними діями (бездіяльністю) роботодавця негативного впливу, що порушує (або посягає на) його трудові права, передбачені законодавством, а її відшкодування не залежить від задоволення чи відмови в задоволенні інших позовних вимог працівника.
Автор убачає, що рекомендованими діями для зменшення ризику позову про відшкодування моральної шкоди за дискримінацію у трудових відносинах є такі: упровадження політики недискримінації в компанії; збереження та аналіз усіх даних про дії, вжиті для застосування таких політик; уникнення звільнення працівників, які належать до вразливих груп, із причин, пов’язаних із їхньою приналежністю до таких груп; наявність достатніх доказів для звільнення, щоб підтвердити виправдане та недискримінаційне звільнення.
У дисертації висвітлено авторську систему принципів відшкодування моральної шкоди у випадках дискримінації у сфері праці. Перша група – це загально-правові принципи, зокрема справедливість, добросовісність та розумність, які є фундаментальними та конвенційними під час установлення моральної шкоди та її відшкодування. Друга група – спеціальні принципи, які стосуються саме відшкодування моральної шкоди, а саме: принцип «презумпції моральної шкоди», який означає, що будь-яка особа, щодо якої вчинено неправомірне діяння (дія чи бездіяльність) вважається потерпілим, якщо особа, яка вчинила діяння, не доведе зворотне; принцип договірного характеру відшкодування шкоди особою, яка завдала моральної шкоди, шляхом попереднього укладення договору з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; принцип судового визначення способу та розміру компенсації моральної шкоди. Та третя група – специфічні принципи, які стосуються саме трудо-правових випадків, зокрема випадків дискримінації у сфері праці, це такі принципи: принцип «модифікуючих факторів» передбачає врахування обставин, які мають значення для точної оцінки розміру присуджуваної компенсації, і належать до сфери критеріїв, що впливають на визначення належної суми відшкодування; принцип співмірності полягає у тому, що обсяг відшкодування моральної шкоди повинен бути таким, щоб забезпечити розумне задоволення нематеріальних потреб потерпілого (працівника), при цьому не перевищуючи необхідний мінімальний рівень для досягнення справедливого балансу та не сприяючи необґрунтованому збагаченню особи; принцип безумовного стягнення моральної шкоди означає, що у разі винесення судовими рішеннями, які набрали законної сили, висновку про вчинення роботодавцем конкретних протиправних дій, відповідність таким рішенням обов’язково передбачає здійснення безумовного відшкодування моральних збитків, що випливає зі змісту цієї справи.
Автор наголошує, що «відшкодування» моральної шкоди є процедурно-процесуальною стороною здійснення сатисфакції моральної шкоди, тоді як «компенсація» – це вже конкретне вираження такого відшкодування в грошовій чи іншій формі.
При цьому в дисертації акцентується увага, що ЄСПЛ використовує обидва терміни – «компенсація» та «відшкодування» як два окремих понять, що викликає певні сумніви щодо їх значення, оскільки в повсякденній мові вони часто використовуються як синоніми. Проте суто юридичне значення категорії «компенсація» стосується фінансової винагороди, тоді як «відшкодування» має у ширшому значенні – усунення протиправності та відновлення попереднього стану. Відтак поняття «відшкодування» включає не лише фінансову компенсацію, а й реституцію або відновлення прав «жертви» дискримінації шляхом покладання конкретного обов'язку на правопорушника (наприклад, зобов'язання припинити поведінку, поновлення на роботі тощо).
Автор установив, що доведення чи не доведення факту того, що особа була звільнена незаконно й поновлення на роботі чи відмова від цього, не впливає на встановлення фактів дискримінації та можливості відшкодування моральної шкоди в разі доведення таких фактів. Це не взаємозалежні та не взаємовиключні факти, а інакше означало б, що якщо в іншому провадженні рішенням суду було встановлено, що особу звільнено законно, то це автоматично виключало б можливість звернення такої особи щодо фактів дискримінації в цих же трудових відносинах. А це не так, бо факти дискримінації можуть бути пов’язані з багатьма іншими аспектами, та й навіть якщо особа пов’язувала дискримінацію із незаконним звільненням (на її думку), то сам факт відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі, не означає, що особа не зазнала моральної шкоди.
У дисертації висловлюється позиція, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями, не зводиться до факту поновлення працівника на попередній посаді або відновлення його стану до порушення правовідносин, а виступає як самостійний і незалежний юридичний інститут, наділений своєю правовою цінністю і функцією.
Автор стверджує, що реальна, ефективна, переконлива та пропорційна – це чотири прикметники, які повинні застосовуватися до компенсації та/або відшкодування моральної шкоди, щоб вважати її адекватною, завданим стражданням. У контексті цього, слід зробити наступні уточнення: (1) обсяг того, що слід розуміти «адекватним» слід розглядати як компенсацію/відшкодування шляхом застосування цих чотирьох прикметників відповідно до доктрини Суду ЄС; (2) загальна відповідність компенсації/відшкодування має забезпечуватися з урахуванням усіх застосовних заходів національного законодавства. Це повинно забезпечуватися національними судами; (3) переконливий характер відшкодування або компенсації моральної шкоди не означає, що штрафні збитки повинні бути присуджені як частина такої компенсації, враховуючи стримуючий ефект заходів; (4) припис про те, що відшкодування або компенсація моральної шкоди має бути реальною, ефективною та пропорційною, означає щонайменше слугувати меті повного усунення заподіяної шкоди.
У дисертації розкрито практику ЄСПЛ та багатьох інших світових та зарубіжних інституцій щодо відшкодування моральної шкоди у випадках дискримінації у сфері праці. Установлено, що ЄСПЛ визначає єдиний виняток із «заборони» фіксованої компенсації моральної шкоди за дискримінаційну поведінку роботодавця є компенсація за доступ до роботи, де кандидат на посаду і так не був би призначений у силу його ділових якостей. Фіксована компенсація моральної шкоди дійсна лише в конкретному випадку, коли завдано «єдиної» шкоди кандидату, позаяк було відмовлено в розгляді його/її заяви про прийняття на роботу, де тягар доведення лягає на роботодавця, щоб довести, що це справді була «єдина» шкода особі. Фактично це означає, що припускається, що були завдані подальші збитки, а роботодавцю слід довести протилежне.
У практиці ЄСПЛ утвердилося зобов’язання національних суддів застосовувати принцип примату антидискримінаційного законодавства ЄС, але навіть це дає можливість державам бути абсолютно вільними в установленні інструментів, що гарантують суб'єктивні права на ефективність принципу недискримінації працівників. Існує велика кількість можливих інструментів, але їх можна по суті згрупувати у дві основні групи, коли йдеться про надання відшкодування моральної шкоди: по-перше, відновлення або реституція права (наприклад, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, якщо це була дискримінаційна поведінка роботодавця), по-друге, фінансове відшкодування заподіяної моральної шкоди. Одним із аспектів, який є особливо важливим, є те, що це не є обов’язковим для національних правових систем, щоб гарантувати перш за все відновлення та повернення попереднього права, що скоріше забезпечується принципом істотної ефективності просто якщо встановлено компенсацію за завдану моральну шкоду.
Практичне значення одержаних результатів знаходить свій прояв у тому, що авторські позиції, викладені в дисертації, можуть бути використані:
- у науково-дослідницькій діяльності - для подальшого аналізу та розвитку проблематики відшкодування моральної шкоди у випадках дискримінаційних проявів у сфері праці. Дисертація відкриває перспективи для проведення нових міждисциплінарних досліджень, сприяє розробці сучасних наукових концепцій і моделей оцінки, а також формулюванню рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання у цій актуальній проблематиці;
- у навчальному процесі – при підготовці та читанні лекцій, проведенні семінарських і практичних занять з таких дисциплін як «Трудове право», «Трудові спори», «HR менеджмент», а також при створенні навчальних підручників, посібників, методичних рекомендацій, у процесі підготовки студентських наукових робіт і досліджень;
- у правотворчій діяльності – для процесу оновлення чинного законодавства у сфері праці, з урахуванням європейських стандартів та міжнародних правових практик. Вони можуть бути враховані під час проєктування і вдосконалення нормативно-правових актів, що регулюють питання компенсації моральної шкоди у випадках дискримінаційних порушень, у сфері праці а також у процесі гармонізації національного законодавства із європейськими та міжнародними правовими актами;
- у правозастосовчій практиці – при застосуванні механізмів відшкодування моральної шкоди, що допоможе підвищити ефективність реалізації правових засад щодо захисту нематеріальних інтересів працівників, правильного і справедливого визначення розмірів відшкодування моральної
шкоди, а також сприятиме формуванню сучасної, гуманістичної та відповідальної правової культури у сфері трудових відносин
Protection of trade secrets in labor relations
No full textДисертаційну роботу присвячено комплексному дослідженню питання захисту комерційної таємниці в трудових відносинах, з урахуванням вітчизняної практики та зарубіжного досвіду.
У дисертації збереження комерційної таємниці як умови трудового договору визначено як окремий вид інформації з обмеженим доступом, яка має визначену її володільцем цінність, окремий режим доступу, піддалася заходам збереження її секретності з боку особи, яка нею володіє, та неправомірне використання якої може спричинити негативні наслідки господарській та економічній діяльності підприємства. Формується уявлення про поняття інформації з обмеженим доступом та визначається місце комерційної таємниці як окремого виду таємної інформації. Досліджується, що історико-правовий генезис визначення комерційної таємниці як умови трудового договору в історичному аспекті пройшов такі етапи: 1) виникнення інституту комерційної таємниці; 2) становлення інституту комерційної таємниці, який характеризується закріпленням визначення комерційної таємниці національному законодавстві; 3) занепад інституту комерційної таємниці, оскільки остання вважалася несумісною з ідеологічним баченням держави, підприємницька діяльність була заборонена законодавством; 4) відродження інституту комерційної таємниці та його нормативне-правове закріплення; 5) сучасний етап розвитку інституту комерційної таємниці.
Визначається поняття збереження комерційної таємниці як умови трудового договору, формуються його ознаки. З’ясовується, що нормативно-правове забезпеченням комерційної таємниці в Україні – це сукупність юридичних інструментів, визначених на законодавчому рівні, які визначають організаційні, економічні і правові форми та регулюють порядок використання комерційної таємниці, встановлюють систему відносин між суб’єктами права на комерційну таємницю, за допомогою яких суб’єкти визначені на законодавчому рівні, здійснюють вплив на суспільні відносини у сфері правового регулювання комерційної таємниці, а також забезпечують правові гарантії та закріплюють положення щодо відповідальності у разі порушення зобов’язань кожної із сторін використання комерційної таємниці.
Формується уявлення про систему збереження комерційної таємниці та досліджуються її ознаки, а саме: 1) суб’єктами такої діяльності є уповноважені особи, тобто законні володільці комерційної таємниці; 2) це діяльність уповноважених суб’єктів, яка проявляється у формі вчинення активних дій, які направлені в першу чергу на захист комерційної таємниці та оперативний вплив на правопорушника; 3) вказана діяльність має плановий (прогнозований) характер, тобто вчинення будь-яких дій щодо збереження комерційної таємниці з боку законного володільця, повинно бути чітко зумовлене існуванням певного плану дій; 4) вказана діяльність має мету – відновлення порушеного права та запобігання правопорушенням у майбутньому.
Визначається, що форма збереження комерційної таємниці – це передбачений законом або договором порядок юридичної діяльності щодо захисту комерційної таємниці, за допомогою якого забезпечується запобігання правопорушенням, здійснюється вплив на правопорушника та поновлюються порушені права. Проводиться класифікація та досліджуються форми збереження комерційної таємниці.
З’ясовується, що правові гарантії захисту та охорони комерційної таємниці при укладенні трудового договору – це сукупність умов, способів та засобів, передбачених нормативно-правовими актами, які регулюють трудові відносини, що виникають у сфері комерційної таємниці, та за допомогою яких забезпечуються, дотримуються та реалізуються на практиці права і обов’язки працівника та роботодавця щодо захисту та охорони комерційної таємниці, а також здійснюється їх охорона, захист та відновлення у разі порушення. Визначаються ознаки та види правових гарантій захисту та охорони комерційної таємниці при укладенні трудового договору.
Формується уявлення про поняття та процедуру укладення угоди про додержання комерційної таємниці у трудових відносинах як юридичної процедури, яка являє сукупність передбачених законом заходів, способів, дій та заборон, щодо досягнення згоди між роботодавцем та особою в ролі працівника, наслідком чого є надання дозволу останньому на ознайомлення та провадження діяльності, пов’язаної з комерційною таємницею, відповідно до службових повноважень. Встановлюються види порушень прав на комерційну таємницю та наводяться види відповідальності за її розголошення.
Обґрунтовується значення використання в Україні зарубіжного досвіду та, на прикладі позитивного досвіду США, Великобританії, Киргизької Республіки та країн Європейського Союзу виділяються основні можливості використання в Україні зарубіжного досвіду збереження комерційної таємниці як умови трудового договору.
Аналізуються недоліки правого регулювання збереження комерційної таємниці як умови трудового договору в Україні та виділяються напрямами удосконалення законодавства України у сфері збереження комерційної таємниці як умови трудового договору, якими є: 1) врахування та передбачення у Кодексі законів про працю України норм щодо: обов’язку особи без відповідного дозволу не розголошувати комерційну таємницю; визначення орієнтовного строку та переліку умов, протягом якого особі, яка мала доступ до комерційної таємниці заборонено працювати в інших організаціях, які є конкурентами роботодавця; визначення чіткого порядку укладання угоди про конфіденційність і нерозголошення комерційної таємниці; визначення порядку зберігання комерційної таємниці у договірних відносинах; 2) розроблення нормативно-правового акту з питань організації роботи з комерційною таємницею, надання відповідного грифу та віднесення конкретного об’єкту до комерційної інформації, а також його зняття, визначення прав та обов’язків осіб, які працюють з комерційною таємницею, встановлення відповідальності за незаконні дії з нею; 3) надання можливості керівникові (роботодавцю) визначати перелік об’єктів, які підлягають захисту як комерційна таємниця, а також визначати порядок, режим та способи роботи з останніми; 4) закріпити обов’язок роботодавця врахування в трудовому договорі умов щодо збереження та нерозголошення комерційної таємниці працівником.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення й висновки дисертації можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій діяльності – з метою подальшого вивчення й розкриття порушеної проблематики, вдосконалення правового регулювання збереження комерційної таємниці як умови трудового договору;
– у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни «Трудове право», при написанні відповідних розділів підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, а також при підготовці студентами наукових робіт;
– у правотворчості – у процесі реформування й удосконалення чинного трудового законодавства щодо збереження комерційної таємниці як умови трудового договору;
– у правозастосуванні – при оперуванні наведеними висновками, рекомендаціями і пропозиціями в діяльності органів державної влади України, місцевого самоврядування, професійних спілок, громадських організацій
Дискурс агресивності й насильства в історико-філософській традиції Нового часу
Full text linkУ статті проаналізовані погляди на насильство як соціальний феномен представників Нового часу та німецької класичної філософії (Джона Локка, Іммануїла Канта, Георга Гегеля). Показано, що ці погляди здебільшого сходяться на тому, що насильство вкорінене в агресивності як властивості живої матерії і онтологічне підґрунтя агресивності зумовлене прагненням будь-якої системи до експансії. Разом з тим, дискурс насильства в історико-філософській традиції Нового часу майже завжди обмежувався розглядом його етичних аспектів. Обґрунтовується, що погляди на насильство у Новий час були спрямовані на те, щоб створити принципово нову картину соціального розвитку людини, дати філософське обґрунтування її автономного соціального статусу, розробити морально-правові теорії та моделі суспільно-політичного устрою
Збереження історико-правової спадщини в умовах воєнного стану (досвід Наукової бібліотеки Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого)
Full text linkПредставлено досвід Наукової бібліотеки Національного юридичного
університету ім. Ярослава Мудрого зі збереження історико-правової спадщини в
умовах воєнного стану. Пріоритетними напрямами діяльності НБ визначено
оцифрування рідкісних та цінних документів та забезпечення доступу до їхніх
цифрових копій
Legal Methodology for Selecting Legitimate Targets during Armed Conflict
Full text linkВибір законних цілей під час збройного конфлікту є невідʼємною частиною міжнародного гуманітарного права, яке має на меті обмежити шкоду цивільному населенню та захистити цивільні обʼєкти від випадкових або невиправданих нападів. Дослідження має на меті проаналізувати методи вибору законних цілей у збройному конфлікті в рамках міжнародного гуманітарного права та визначити недоліки в існуючому правовому регулюванні цього процесу. Для досягнення цієї мети в дослідженні використовувалася комбінація декількох методів, зокрема, правовий аналіз існуючих міжнародних норм і принципів МГП, порівняльний аналіз застосування цих принципів у різних збройних конфліктах, а також критичний підхід до існуючих прогалин у правовому регулюванні. Використання таких методів дозволяє провести поглиблене дослідження питань та виявити слабкі сторони правових механізмів, що регулюють вибір законних цілей у збройних конфліктах. Дослідження показало, що принцип відмінності, який вимагає чіткого відокремлення військових цілей від цивільних обʼєктів, стає важким для застосування через інтеграцію нових технологій, здатних одночасно вражати різні цілі без повного людського контролю. Крім того, була виявлена значна правова невизначеність щодо застосування принципу пропорційності у разі використання таких систем, що посилюється відсутністю чіткої правової основи для їх застосування. Дослідження вказує на те, що вибір законних цілей у збройному конфлікті повинен більше регулюватися за допомогою автономних систем зброї та інших нових технологій для забезпечення відповідності відмінності, пропорційності та військової необхідності. Оскільки існуючі правові норми часто не враховують специфіку таких технологій, необхідно створювати міжнародні угоди, які регулюють використання автономних систем озброєння в умовах війни, забезпечуючи відповідальність за незаконні удари та прийняття рішень без належного контролю