19735 research outputs found
Sort by
Державний контроль місцевого самоврядування в Україні: проблеми правового регулювання та правозастовування
Full text linkЗ урахуванням європейського вибору та сучасного етапу вітчизняної реформи територіальної організації влади одним із першочергових завдань стає модернізація правової моделі державного контролю та нагляду в системі місцевого самоврядування. Воно набуває особливої актуальності в умовах воєнного стану, виникнення реальних загроз для упорядкованості публічного управління, національної безпеки та територіальної цілісності держави. В монографії розкриваються концептуальні засади та європейські стандарти державного контролю та нагляду місцевого самоврядування, характеризуються основні вектори та механізми національної правової політики у цій сфері, розкриваються проблеми правового забезпечення державного контролю та нагляду місцевого самоврядування та пропонуються шляхи їх розв’язання.
Для науковців, викладачів, аспірантів, студентів, працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування
Electronic payment methods in e-commerce: transformation and legal regulation in the digital age
No full textУ статті досліджено місце електронної комерції у сучасному цифровому середовищі та роль платіжних інструментів як ключового елементу завершення транзакцій за платіжними операціями. Показано, що еволюція платіжних інструментів зумовила зміни у платіжних операціях, які набули комплексного характеру, поєднавши фінансову, технічну, інформаційну, організаційну та правову складові. Визначено правову базу функціонування платіжного ринку, що передбачає використання різних платіжних інструментів, проте найбільш ефективними для електронної комерції залишаються електронні платіжні засоби. Проаналізовано сучасні їх види – платіжні картки, електронні й мобільні гаманці, інтернет-банкінг, QR-коди та фінтех-рішення. Визначено тенденції й виклики їх розвитку, підкреслено їхню роль у зростанні електронної комерції та формуванні цифрового середовища
Legal basis oflogistical, financial and other types of support for the service and combat activities of the security and defence forces
Full text linkСтаття присвячена ґрунтовному дослідженню правових засад логістичного, грошового забезпечення сил безпеки і оборони (Зброй- них Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань) в контексті обліку, зберігання та поповнення запасів військового майна. У статті послідовно та детально висвітлені правила та процедури обліку військового майна, забезпечення належних умов його зберігання, порядок поповнення запасів та списання. Розкриваються особливості обліку різних видів військового майна, зокрема, озброєння, боєприпасів, пально-мастильних матеріалів тощо. Значна увага приділяється питанням інвентаризації та контролю за станом і наявністю військового майна. Окремий розділ статті присвячений специфіці управління військовим майном в умовах дії правового режиму воєнного стану
Ownership of land plots of non-agricultural legal entities
No full textДисертаційна робота є першою в Україні науковою працею, у якій здійснено комплексне дослідження правового регулювання права приватної власності несільськогосподарських юридичних осіб на земельні ділянки, а також сформульовано нові для земельного права України наукові висновки і практичні рекомендації з удосконалення законодавства в сфері набуття, реалізації, захисту та припинення права приватної власності на земельні ділянки.
У дисертації встановлено основні періоди запровадження та розвитку права приватної власності юридичних осіб на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, зумовленого переходом до ринкових відносин. Висвітлено процес поступового вдосконалення нормативно-правової бази, що включав усунення виявлених недоліків та врегулювання відносин приватизації земель під об'єктами нерухомості. Висвітлено трансформацію державної політики щодо впровадження ринку земель несільськогосподарського призначення, яка на початкових етапах характеризувалася невиваженістю, неузгодженістю нормативно-правових приписів та непослідовністю їх реалізації. З’ясовано, що з часом ця політика була скоригована, результатом чого стало, серед іншого, запровадження публічних реєстрів (Державного реєстру прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та інших), створення умов для залучення інвестицій у земельні ресурси, впровадження сучасних цифрових технологій, розвиток несільськогосподарського ринку земель, учасниками якого виступають приватні несільськогосподарські юридичні особи тощо. Подальшого осмислення зазнали висновки, висловлені в літературі, щодо фундаментальної і визначальної ваги гносеологічного підходу до формування новітньої правової доктрини у сфері земельного права з акцентом на її спроможність відповідати актуальним викликам сучасності, включаючи загрози військового характеру.
У дослідженні на основі системного аналізу норм земельного, цивільного та інших галузей законодавства з’ясовано правову природу та запропоновано визначення несільськогосподарських юридичних осіб як суб’єктів права приватної власності на земельні ділянки, якими слід вважати комерційних та некомерційних суб’єктів господарювання, основна діяльність яких не пов’язана із сільським господарством, а спрямована на досягнення економічних, соціальних результатів, отримання прибутку шляхом використання земельних ділянок несільськогосподарського призначення (зокрема, житлової та громадської забудови, промисловості, транспорту тощо).
Встановлено, що практично всі категорії земель несільськогосподарського призначення можуть перебувати у приватній власності юридичних осіб, крім випадків, передбачених законом. Такі випадки, зокрема, стосуються забезпечення пріоритету публічного інтересу щодо певних земельних ділянок, використання яких спрямоване на задоволення переважно загальнодержавних та суспільних, а не приватних потреб.
В роботі розкрито специфіку правосуб’єктності несільськогосподарських юридичних осіб як учасників земельних відносин в процесі набуття, реалізації, припинення та захисту права приватної власності на земельні ділянки. Виокремлено певну групу суб’єктів права власності на земельні ділянки, до яких відносяться несільськогосподарські юридичні особи, що фактично виступають суб’єктами, в тому числі, права на безоплатну приватизацію земель державної чи комунальної власності та характеризуються такими рисами: регламентація діяльності здійснюється не тільки законом, а й статутами цих юридичних осіб; в основному — це житлово-будівельні (житлові), гаражно-будівельні та дачні кооперативи, а також об’єднання співвласників багатоквартирних будинків; виступають неприбутковими утвореннями, яким закон дозволяє здійснювати підприємницьку діяльність в установленому порядку; основна частина цих суб’єктів функціонує і здійснює свою діяльність на кооперативних засадах; набуття цими юридичними особами права власності на земельні ділянки здійснюється здебільшого на безоплатних засадах.
У дисертації встановлено наступні риси правосуб’єктності іноземних юридичних осіб як приватних власників земельних ділянок несільськогосподарського призначення: а) обмежені підстави набуття у приватну власність земельних ділянок ( відповідно до частини 2 статті 82 Земельного кодексу України — у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності); б) специфічний порядок набуття у приватну власність земель державної або комунальної власності; в) можливість набути право власності на земельну ділянку виключно з метою здійснення інвестиційної діяльності та інші.
Автором встановлено, що процедура набуття у приватну власність земельних ділянок несільськогосподарськими суб’єктами господарювання залежить від наступних чинників: особливостей юридичної особі (іноземної чи вітчизняної); підстав набуття земельної ділянки у власність; форми власності на земельну ділянку, що набувається (державної, комунальної чи приватної); способу набуття (платного чи безоплатного) тощо. Доведено, що набуття у власність земельних ділянок несільськогосподарського призначення державної або комунальної форми власності для здійснення господарської діяльності приватних підприємств створило умови для розвитку ринку земель несільськогосподарського призначення, який виступає невід'ємною частиною вітчизняної економіки.
Наведено додаткові аргументи на користь того, що продаж земельних ділянок без проведення земельних торгів створює умови для виникнення корупційних ризиків. У зв'язку з цим у роботі обґрунтовано необхідність запровадження заходів обмеження максимальної площі земельних ділянок, які можуть набуватися у власність юридичними особами без проведення земельних торгів (зокрема, це стосується ч. 2 ст. 134 ЗК України, яка дозволяє продаж земельних ділянок без проведення земельних торгів у разі, якщо на цих ділянках розташований об’єкт нерухомості, який належить фізичній або юридичній особі).
В роботі запропоновано внести зміни до Земельного кодексу України – або шляхом виключення абзацу 2 ч. 6 ст. 128 Земельного кодексу України та абзацу 2 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, або шляхом закріплення в частині 1 статті 128 Земельного кодексу України порядку набуття у власність земельної ділянки, на якій розташовані об’єкти, що підлягають приватизації
Organizational and legal framework and tactics of service and combat activities of the National guard of Ukraine and the State border guard service
Full text linkУ статті розкриваються ключові аспекти організаційно-правових засад і тактичних особливостей інформаційної безпеки, службовобойової діяльності Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України. Визначено, що Національна гвардія України виступає єдиним військовим формуванням із правоохоронними функціями, поєднуючи елементи військової та правоохоронної діяльності для забезпечення громадського порядку, безпеки та обороноздатності держави. Крім того, розглядається актуальність створення ефективного нормативно-правового механізму для регулювання службово-бойових завдань, а також аналізуються недоліки та правові колізії чинного законодавства. Приділено відповідну увага необхідності вдосконалення системи управління, інтеграції сучасних інформаційних технологій та налагодження взаємодії між відомствами. Також підкреслюється важливість адаптації діяльності Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України до сучасних викликів шляхом впровадження новітніх тактичних підходів. Професійна підготовка особового складу, формування патріотизму та розвиток морально-бойових якостей визнаються життєво важливими для досягнення високого рівня готовності. Роль Державної прикордонної служби України визначається в контексті охорони державного кордону та співпраці з іншими силовими структурами для забезпечення комплексної безпеки. Окрім того, у дослідженні визначено проблеми реалізації організаційно-правових засад, такі як: питання неузгодженості певних законодавчих актів, що стосуються функціонування вказаних структур; недостатньо чітке визначення меж їх повноважень; проблеми, що виникають під час виконання спільних завдань та операцій; необхідність модернізації організаційних структур вказаних органів у відповідь на новітні виклики безпеки, які стоять перед Україною. Перспективи подальших досліджень спрямовані на оптимізацію питань інформаційної безпеки, організаційно-правових засад і тактики службово-бойової діяльності, що сприятиме зміцненню обороноздатності та стабільності в державі
Material types of security for the performance of obligations
No full textДисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних і практичних проблем сутності та змісту речових пойменованих і непойменованих способів забезпечення виконання зобов’язань. У дисертаційній роботі обґрунтовано підхід до розуміння речових способів забезпечення виконання зобов’язання як способів захисту, які застосовуються кредитором у разі порушення зобов’язання. На підставі цього зроблено висновок, що основними функціями способів забезпечення виконання зобов’язання виступають стимулююча та захисна, з яких захисна є основною функцією.
На підставі аналізу доктринальних джерел визначено, що головною ознакою способів забезпечення виконання зобов’язань, яка відрізняє їх від інших способів захисту прав кредитора, є наявність забезпечувального джерела – певного майна чи обов’язку третьої особи перед кредитором. На основі складу забезпечувального джерела запропоновано поділ способів забезпечення виконання зобов’язання на речові та особисті вважати визначальним.
У роботі доведено, що речові способи забезпечення є більш надійними, ніж особисті, оскільки задоволення вимог кредитора відбувається за рахунок певного майна й не залежить від платоспроможності боржника. Сформульовано визначення речових способів забезпечення виконання зобов’язання як визначених договором, законом або рішенням суду способів захисту цивільних прав учасників договірних відносин, що встановлюються 3
на випадок можливого порушення боржником основного зобов’язання та надають кредитору право в такому випадку отримати задоволення своїх вимог за рахунок певного майна (спеціально призначеного для цього майнового забезпечувального джерела).
Обґрунтовано, що реалізація речового способу забезпечення здійснюється кредитором як у формі самозахисту, так і в юрисдикційній формі захисту прав. Право на реалізацію речового виду забезпечення виконання зобов’язання завжди належить кредитору за забезпеченим зобов’язанням і не може бути відступлене без передання прав вимоги за ним. На основі існуючих в науковій літературі класифікацій способів забезпечення виконання зобов’язань класифіковано речові способи забезпечення за різними критеріями, зокрема: – за підставою встановлення: законні, договірні, на підставі рішення суду; – за видом майна, що створює забезпечувальне джерело: рухоме майно (застава рухомого майна, притримання, довірча власність), нерухоме майно (застава нерухомого майна (іпотека), довірча власність), грошові кошти (гарантійний платіж) майнові права (застава майнових прав); – за дією забезпечення: безпосередньої дії (довірча власність, застава), опосередкованої дії (притримання, реалізація невитребуваного майна); – залежно від способу задоволення вимоги кредитора: шляхом переходу до кредитора права власності на забезпечувальне майно (застава, довірча власність, забезпечувальна купівля-продаж під умовою, договір репо), отримання грошової суми від реалізованого об’єкта забезпечення (застава, притримання, довірча власність, реалізація невитребуваного майна), безпосереднє зарахування кредитором грошових коштів (гарантійний платіж); – за нормативною визначеністю: пойменовані – закріплені в законі в якості способів забезпечення (застава, притримання, довірча власність), непойменовані – не закріплені законодавчо в якості способів забезпечення (гарантійний платіж, забезпечувальна купівля-продаж під умовою, забезпечувальне зберігання речей, реалізація невитребуваного майна, договори репо).
Встановлено, що накладення судом за заявою кредитодавця арешту на майно, яке було предметом застави (у разі визнання недійсним кредитного договору чи договору застави), є прикладом застави на підставі рішення суду. В такий спосіб суд зберігає забезпечувальне джерело (раніше заставлене майно) в інтересах кредитора на випадок можливого порушення боржником-позичальником встановленого судом обов’язку щодо повернення ним позичених у кредитодавця коштів.
Доведено, що положення про право застави необхідно розмістити у ЦК України серед інших речових прав на майно (Книга третя ЦК України «Право власності та інші речові права»). Заставу ж, як речовий спосіб забезпечення виконання зобов’язання, необхідно залишити серед інших способів забезпечення (ст. 546 ЦК України), що відображатиме її призначення як майнового забезпечувального джерела, встановленого для захисту прав кредитора на випадок можливого порушення зобов’язання боржником. Досліджено особливості притримання як речового способу забезпечення виконання зобов’язання, який може застосовуватися кредитором без попередньої домовленості про це з боржником, внаслідок факту порушення останнім зобов’язання. Доведено, що його використання кредитором як способу забезпечення виконання зобов’язання потребуєповідомлення боржника про його застосування.
З метою правової визначеності запропоновано підтримати пропозиції науковців щодо обмеження права кредитора притримувати річ боржника строком позовної давності за основним зобов’язанням. Розкрито значення права довірчої власності як речового способу забезпечення виконання зобов’язання. Встановлено, що майно, передане кредитору-довірчому власнику є забезпечувальним джерелом цього речового способу забезпечення виконання зобов’язання і надійно захищає майнові інтереси кредитора, якщо боржник порушує свій обов’язок за договором позики чи кредитним договором.
Запропоновано залишити право власності за довірчим засновником протягом існування режиму довірчої власності, виключивши з чинного законодавства положення ч. 3 ст. 597-1 ЦК України про припинення права власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність. Такий підхід відповідатиме законодавчим положенням про режим довірчої власності, який встановлений для договорів управління майном (гл. 70 ЦК України). При цьому, хоча довірчий засновник зберігатиме статус власника, на період існування режиму довірчої власності можливість здійснення ним своїх правомочностей власника виключається.
На основі аналізу наукової літератури та судової практики встановлено, що найбільш розповсюдженими на практиці непойменованими речовими способами забезпечення виконання зобов’язань є гарантійний платіж, забезпечувальна купівля-продаж під умовою, реалізація невитребуваного майна, забезпечувальне зберігання речей, договори репо. Такі способи забезпечення виконання зобов’язань, подібно до пойменованих, передбачають встановлення в інтересах кредитора забезпечувального джерела у вигляді певного майна, за допомогою якого кредитор стимулює боржника до належного виконання зобов’язання та захищає свої інтереси у разі його порушення, задовольняючи за його рахунок вимоги до боржника. Непойменовані способи забезпечення виконання зобов’язань можуть встановлюватися як законом, так і договором і визначені законодавцем як «інші» забезпечення в ч.2 ст. 546 ЦК України
Актуальні питання доказування по злочинам проти основ національної безпеки
Full text linkЗбірник містить тези доповідей і виступів науковців, практичних працівників та курсантів, присвячених: проблемам збору та фіксації доказів органами Служби безпеки України проти основ національної безпеки, зокрема в цифровому середовищі; питанням трансформації злочинності, пов’язаної з її інтеграцією в кібервсесвіт як і з позиції вчинення кримінальних правопорушень, так і приховування слідів злочинів; а також основам власної кібербезпеки органів державної влади, установ, організацій та громадян.
Для співробітників органів сектору безпеки, науковців, викладачів, курсантів й студентів вищих юридичних навчальних закладів
