19735 research outputs found
Sort by
Духовна культура України перед викликами часу
Full text linkУ збірнику висвітлено актуальні проблеми духовного буття України, національної ідентифікації та збереження культурної пам’яті
Від продовольчої безпеки до сталого розвитку агросфери: нариси з аграрного права
Full text linkДо збірника увійшли наукові роботи, опубліковані протягом останніх років у провідних виданнях України, колективних монографіях, збірках матеріалів наукових конференцій. Тематика робіт охоплює широкий спектр сучасної аграрно-правової проблематики – від правових проблем забезпечення продовольчої безпеки до основних засад сталого розвитку агросфери.
Видання розраховане на вчених-правників, викладачів, аспірантів і студентів юридичних та сільськогосподарських навчальних закладів, політиків, а також усіх тих, хто цікавиться проблемами аграрного права
Digitalization and technologization of criminalistics and forensic examination: modern problems and prospects
Full text linkModern problems of digitalization and technologization in the context of tendencies of criminalistics and forensic examination in modern conditions are considered. It is proved that the prospects for the formation of criminalistic and specialized knowledge are closely related to the processes of digitalization and technologization and should take into account the trends of development of modern science. Today, the task of adapting modern criminalistic knowledge to the conditions of war, processes of digitalization and technology, given the need to bring them to international standards and reform of domestic legislation, is important.
Prospective areas of research in the context of digitalization and technologization of criminalistics and forensic examination are distinguished
Наслідки Закону України «Про лобізм» та його узгодження із Законом України «Про запобігання корупції»
Full text linkУ статті досліджуються наслідки запровадження Закону України «Про лобіювання» та проблеми його узгодження із Законом України «Про запобігання корупції». В умовах трансформації політичної системи та активної демократизації державного управління в Україні лобістську діяльність необхідно розглядати як легітимний інструмент впливу приватних осіб, організацій та груп інтересів на процес ухвалення державних рішень. Водночас правове регулювання лобізму потребує чіткого визначення статусу лобістів, предмету лобіювання, правил взаємодії з органами влади та механізмів контролю, що дозволяє запобігти можливим корупційним проявам. У статті аналізуються колізії між законодавчими нормами, які виникають у процесі одночасного застосування Законів «Про лобіювання» і «Про запобігання корупції». Привертає увагу невизначеність ключових термінів, дублювання процедур звітування, обмеження повноважень контролюючих органів, а також потенційна легалізація тіньових механізмів впливу. Особлива увага приділяється ризикам посилення переваг великого бізнесу у формуванні державної політики, можливим маніпуляціям із джерелами фінансування та недостатньому контролю за достовірністю поданої інформації. Окремо розглядається міжнародний досвід регулювання лобізму, зокрема практика США, Канади та країн ЄС, де ефективне регулювання забезпечується через публічні реєстри лобістів, відкриту звітність та суворі етичні стандарти. Поєднання правових та етичних норм дозволяє знизити корупційні ризики та забезпечити рівний доступ різних груп інтересів до процесу ухвалення рішень. Висвітлюються шляхи удосконалення українського законодавства: гармонізація термінології, інтеграція реєстрів і звітності, запровадження обмежень на практику «обертових дверей», встановлення етичних стандартів і прозорих вимог щодо фінансування, а також поетапне впровадження закону з тестуванням нових механізмів. Успішне застосування закону можливе лише за умови чіткого узгодження з антикорупційним законодавством та належного інституційного забезпечення, що забезпечить прозорість, підзвітність та баланс інтересів держави, бізнесу та громадянського суспільства
Exemption of military personnel from criminal liability for war crimes in view of amendments to the Criminal Code of Ukraine and ratification of the Roman statute
Full text linkУ контексті російської агресії проти України та ратифікації Римського статуту особливої актуальності набуває питання кримінальної відповідальності військовослужбовців за воєнні злочини. Зміни до Кримінального кодексу України та імплементація міжнародних норм створюють нову правову реальність, яка потребує ґрунтовного аналізу та осмислення механізмів звільнення від кримінальної відповідальності за воєнні злочини. Мета. Дослідження спрямоване на комплексний аналіз правових підстав та механізмів звільнення від кримінальної відповідальності за воєнні злочини, в контексті оновленого законодавства України та міжнародних зобов’язань держави, а також розробку практичних рекомендацій щодо застосування відповідних норм права. Матеріали і методи. У дослідженні використано системний аналіз змін до Кримінального кодексу України, положень Римського статуту. Застосовано порівняльно-правовий, формально-юридичний та системно-структурний методи дослідження, а також методи теоретичного узагальнення й прогнозування. Результати. У статті проаналізовано нові підстави та умови звільнення військовослужбовців від кримінальної відповідальності за воєнні злочини, визначено особливості застосування норм міжнародного гуманітарного права в національному законодавстві. Досліджено співвідношення національних механізмів звільнення від відповідальності з вимогами Римського статуту. Розроблено алгоритм правової оцінки дій військовослужбовців при вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності. Перспективи. Подальші дослідження доцільно зосередити на розробці методичних рекомендацій для правозастосування з кваліфікації воєнних злочинів та застосування норм під час звільнення від кримінальної відповідальності, вдосконаленні механізмів взаємодії національної системи правосуддя з Міжнародним кримінальним судом, а також на розробці превентивних заходів щодо запобігання воєнним злочинам
Сучасні тенденції розвитку фізичного виховання у закладах вищої освіти України в умовах воєнного стану
Full text linkУ збірнику представлено матеріали й тези доповідей, які присвячені проблемним питанням організації навчального процесу з дисципліни «Фізичне виховання» в закладах вищої освіти України в умовах воєнного стану, формуванню фізкультурно-оздоровчих компетентностей студентської молоді та підвищенню ефективності навчального процесу в умовах воєнного стану, впровадженню в навчальний процес із фізичного виховання та позанавчальну роботу сучасних оздоровчих, комунікаційних, інформаційних технологій для зміцнення соматичного і ментального здоров’я студентів, особливостям організації дистанційного навчання з фізичного виховання у ЗВО України, питанням військово-патріотичного виховання студентської молоді засобами фізичного виховання.
Збірник розрахований на науковців, викладачів, практичних працівників, членів спортивних федерацій, фахівців у галузі фізичної культури та спорту, здобувачів освіти, а також широке коло читачів, які цікавляться цією проблематикою
Сonnivance of a criminal offense in the criminal law of Ukraine
No full textДисертація є науковою працею, у якій вперше з моменту прийняття Кримінального кодексу України 2001 р., досліджуються питання потурання кримінальному правопорушенню, розглядаються його об’єктивні та суб’єктивні ознаки, проводиться його відмежування від інших суміжних діянь, аналізуються питання кримінальної відповідальності за вчинення потурання. Авторкою роботи надані пропозиції та рекомендації з удосконалення чинного кримінального законодавства України та проєкту нового КК України з урахуванням іноземного та міжнародного досвіду.
Перший розділ дисертації присвячено встановленню співвідношення таких понять як потурання кримінальному правопорушенню та сприяння його вчиненню, а також причетність до нього. Встановлено, що потурання є різновидом більш широкого поняття – сприяння кримінальному правопорушенню. Сформульовано поняття сприяння кримінальному правопорушенню, як умисна або необережна поведінка особи у формі дії або бездіяльності, яка об’єктивно створює потенційну або реальну можливість для готування/вчинення кримінального правопорушення іншою особою або забезпечує сприятливі умови для існування (функціонування) вже створених злочинних угрупувань. Виділено такі форми сприяння кримінальному правопорушенню, як: 1) пособництво кримінальному правопорушенню; 2) створення умов або надання іншої допомоги для його вчинення за відсутності ознак пособництва, яке здійснюється шляхом: а) умисного створення умов для вчинення кримінального правопорушення за відсутності двостороннього суб’єктивного зв’язку (взаємної поінформованості) між особами, яка вчиняє таке правопорушення і яка сприяє цьому; б) надання предметів (речовин), які використовуються іншою особою як знаряддя або засоби вчинення кримінального правопорушення, за відсутності спільного умислу на його вчинення; в) надання допомоги в існуванні, функціонуванні і розвитку організованої групи або злочинної організації; г) незапобігання кримінальному правопорушенню; 3) неперешкоджання вчиненню кримінального правопорушення за відсутності спеціального обов’язку перешкодити його вчиненню; 4) неперешкоджання вчиненню кримінального правопорушення за наявності обов’язку, але відсутності реальної можливості перешкодити його вчиненню; 5) потурання кримінальному правопорушенню.
Надано характеристику ознак сприяння кримінальному правопорушенню. Сприяння кримінальному правопорушенню має місце за наявності двох різних осіб, які вчиняють самостійні діяння: а) одна вчиняє попереднє або супутнє діяння, яке виступає умовою для вчинення наступного кримінального правопорушення, а б) інша ‒ вчиняє похідне кримінальне правопорушення. При сприянні кримінальному правопорушенню поведінка однієї особи: а) об'єктивно передує та створює сприятливі умови для подальшого вчинення кримінального правопорушення іншою особою (попереднє діяння) або б) супроводжує, тобто виступає як супутнє діяння, що створює сприятливі умови для продовження вчинення кримінального правопорушення, яке вже було розпочате іншою особою (супутнє діяння). Залежно від наявності спільної домовленості між особами, одна з яких сприяє вчиненню, а інша вчиняє кримінальне правопорушення, таке створення умов може бути: а) заздалегідь обіцяним або б) заздалегідь не обіцяним. Суб’єктивне ставлення особи до сприяння кримінальному правопорушенню може бути як: а) умисним, так й б) необережним. У разі сприяння у формі умисного створення умов для вчинення іншою особою кримінального правопорушення, за наявності спільної домовленості між цими особами, відповідальність настає за правилами інституту співучасті. За відсутності такої домовленості між зазначеними особами, та з них, яка сприяє вчиненню кримінального правопорушення іншою особою, підлягає кримінальній відповідальності лише у разі, якщо за таке сприяння передбачена кримінальна відповідальність у відповідних статтях Особливої частини КК. Встановлено, що кримінальна відповідальність за сприяння може бути як пов’язана із вчиненням кримінального правопорушення іншою особою, так і не залежати від його вчинення. При цьому, окремі форми сприяння кримінальному правопорушенню, що вчиняються іншою особою, не є кримінально-караними.
Доведено, що потурання є одним із видів причетності до кримінального правопорушення, під якою пропонується розуміти умисне суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке хоча і сприяє вчиненню іншою особою кримінального правопорушення або його приховуванню, але не становить співучасті у ньому. Ознаками причетності визнаються: 1) вчинення двох кримінальних правопорушень різними суб’єктами; 2) причетне діяння завжди пов’язано із вчиненням кримінального правопорушення іншою особою; 3) причетне діяння (дія або бездіяльність) завжди пов’язано із конкретним кримінальним правопорушенням, яке вчиняється (здійснюється) або вчинено іншою особою; 4) між причетним кримінальним правопорушенням та тим, що вчинене або вчинене іншою особо, існує нерозривний зв’язок; 5) такий зв’язок носить зумовлюючий характер та характеризується темпоральною ознакою, зміст якої полягає в існуванні різної хронологічної послідовності вчинення цих діянь; 6) між поведінкою причетної особи та діянням особи, яка вчиняє кримінальне правопорушення, завжди відсутній спільний умисел на вчинення пов’язаного кримінального правопорушення ‒ суб’єктивна спільність, тобто двосторонній суб’єктивний зв’язок; 7) причетність – це завжди умисна кримінально-протиправна діяльність; 8) об’єкти кримінально-правової охорони, на які посягає причетне діяння та кримінальне правопорушення, що вчиняється іншою особою, не завжди співпадають і можуть бути різними; 9) відповідальність особи, яка вчинила причетне діяння, та особи, що вчинила інше кримінальне правопорушення, завжди має самостійний характер.
У другому розділі формулюється визначення потурання та надається характеристика його об’єктивних та суб’єктивних ознак. Під потуранням пропонується розуміти умисне заздалегідь не обіцяне неперешкоджання вчиненню кримінального правопорушення особою, яка повинна була і могла перешкодити його вчиненню. Обґрунтовується, що потурання є ≪поліоб’єктним≫ суспільно небезпечним діянням, основним безпосереднім об’єктом якого є відносини у сфері забезпечення здійснення правосуддя, а обов’язковим додатковим об’єктом − суспільні відносини, яким заподіюється істотна шкода внаслідок вчинення іншого кримінального правопорушення, якому потурає особа, а також суспільні відносини, які виникають у сфері суспільно корисної діяльності, в якій було зайнято особу, що вчинила потурання.
Встановлено, що з об’єктивної сторони потурання: а) виявляється у бездіяльності особи; б) полягає у невиконанні встановленого нормативно- правовими актами або договором обов'язку у конкретній ситуації діяти певним чином та наявності реальної можливості здійснити відповідну поведінки; в) зміст такого обов’язку становить вимога припинити вчинення кримінального правопорушення за допомогою всіх наявних у розпорядженні особи засобів та можливостей; г) невиконання особою такого обов'язку протидіяти кримінальному правопорушенню, що готується або вчиняється іншою особою, сприяє безперешкодному продовженню його вчинення. Для визнання наявності об’єктивної сторони потурання у поведінці особи, необхідно встановити такі обставини, як: 1) існування умисного кримінального правопорушення, що вчиняється іншою особою і містить ознаки готування або замаху; 2) нормативний акт або заснований на ньому договір, яким визначається компетенція відповідної особи; 3) коло повноважень ‒ сукупність прав та обов’язків, якими наділяється особа відповідно до цього акту (договору); 4) конкретний вид обов’язку, який така особа не виконала, хоча повинна була його виконати у певному обсязі та в певний спосіб у конкретній ситуації; 5) наявність реальної можливості належним чином виконати цей обов’язок у цих конкретних умовах; 6) причини невиконання такого обов’язку та відсутність обставин, які б перешкоджали його виконанню.
Аргументовано, що суб’єктом потурання є особи, на яких на підставі закону, інших нормативно-правових актів або договору, покладений спеціальний обов’язок вживати заходи щодо протиді . кримінальним правопорушенням, які вчиняються іншими особами.
Доведено, що з суб’єктивної сторони потурання вчиняється з прямим умислом. Зміст умислу при потуранні полягає у тому, що особа: 1) усвідомлює фактичні об’єктивно-суб’єктивні ознаки кримінального правопорушення, вчиненню якому вона повинна та може протидіяти; 2) усвідомлює суспільну небезпечність кримінального правопорушення, вчиненню якого вона не протидіє; 3) усвідомлює вид, зміст та спосіб вчинення тих дій, які вона зобов’язана та може вчинити у конкретній ситуації, для перешкоджання (протидії) вчиненню цього кримінального правопорушення; 4) усвідомлює, що її бездіяльність створює сприятливі умови для безперешкодного продовження вчинення іншою особою кримінального правопорушення; 5) передбачає, що внаслідок її невтручання особа продовжить вчиняти це кримінальне правопорушення; 6) бажає утриматися від виконання покладеного на неї обов’язку протидіяти вчиненню кримінального правопорушення іншою особою. При цьому психічне ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків від кримінального правопорушення, якому потурає особа, може містити ознаки як прямого так і непрямого умислу, а також необережності. Проте, визначальним у суб’єктивній характеристиці потурання є психічне ставлення особи до власного діяння та кримінального правопорушення, що вчиняється іншою особою, а не до можливих наслідків останнього.
У третьому розділі проаналізовано міжнародне та зарубіжне кримінальне законодавство. Встановлено, що у зарубіжному кримінальному праві відсутні єдині стандарти встановлення кримінальної відповідальності за потурання. Зокрема: а) окрема (загальна) норма про потурання міститься лише у КК деяких європейських країн, б) існують різні підходи до визначення кола кримінальних правопорушень, потурання яким є кримінально-караним діянням; в) наявні техніко-юридичні, а іноді й сутнісні особливості (розбіжності) у формулюванні (регламентації) об’єктивних та суб’єктивних ознак потурання; г) по-різному визначаються межі караності потурання. Здійснено аналіз зарубіжного досвіду правової регламентації відповідальності військових командирів за воєнні злочини, вчиненні їх підлеглими. Встановлено, що імплементація Римського статуту МКС у практиці країн ЄС здійснювалась в різний спосіб: а) шляхом прийняття спеціального законодавчого акту, у якому відтворюються положення Римського статуту або б) шляхом внесення відповідних змін і доповнень до національного кримінального законодавства. У зарубіжному праві по-різному визначаються і суб’єктивні ознаки бездіяльності військового командування. У більшості країн ЄС відповідальність цих суб’єктів може наставати за наявності умисного або необережного ставлення до вчинення їх підлеглими воєнних злочинів. Але є країни, які відповідальність військового командування пов’язують лише із умислом щодо воєнних злочинів, які вчиняють їхні підлеглі. У кримінальному законодавстві деяких країн ЄС відповідальність військового командира не диференціюється залежно від його психічного (умисного або необережного) ставлення до вчинення підлеглими воєнних злочинів. Водночас, у цих КК містяться положення, згідно з якими суд зобов’язаний під час індивідуалізації покарання враховувати при оцінці тяжкості злочину, вчиненого командиром, тяжкість та масштабність злочинів, які здійснили підлеглі, та ступень вини начальника. У ряді європейських КК у статтях, які передбачають відповідальність військового командування, не закріплено самостійної санкції. У відповідній статті лише наводяться ознаки протиправної поведінки, тоді як закон для визначення покарання відсилає до статті, у якій передбачена відповідальність виконавця або співучасника воєнного злочину. Водночас, у більшості зарубіжних КК за порушення військовим командуванням обов’язку по контролю за підлеглими передбачено у санкції відповідної статті самостійне покарання.
На підставі проведеного дослідження авторкою пропонується доповнити КК статтею 271 ≪Причетність до кримінального правопорушення≫, 3961 ≪Потурання злочину≫, а також висловлено аргументи щодо доцільності виключення статті 311 із Загальної частини КК і доповнення Розділу XX Особливої частини КК спеціальною нормою про відповідальність військових командирів за воєнні злочини, вчинені підлеглими їм особами. У дисертації використано теоретичну, нормативну та емпіричну базу. Нормативно-правову базу дисертації склали Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, Кримінальний кодекс України, кримінальні кодекси країн Європейського Союзу та країн-кандидатів до ЄС, кримінальне законодавство, яке діяло на території України до набуття нею незалежності. Теоретичною основою роботи виступили наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з кримінального права та процесу, кримінології, теорії права, філософії та дослідженнях з інших галузей юридичної науки. Емпіричну частину дисертації ґрунтується на 500 судових рішення (вироків та ухвал), постановлених судами України та внесеними до Єдиного державного реєстру судових рішень, постанови Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду з проблем тлумачення ознак потурання кримінальному правопорушенню.
На основі проведеного дослідження у науковій роботі сформульовано пропозиції та обґрунтовані висновки, які мають теоретичне та практичне значення. Отримані результати дослідження можуть бути використані: а) у законотворчій діяльності при розробці проєктів змін та доповнень до чинного кримінального законодавства України стосовно правового регулювання відповідальності за потурання кримінальному правопорушенню; б) правозастосовній діяльності під час кримінально-правової кваліфікації потурання кримінальному правопорушенню та призначення покарання за його вчинення; в) науково-дослідній діяльності під час подальшого теоретичного дослідження проблем причетності до кримінального правопорушення та її видів; г) навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін ≪Кримінальне право (Загальна частина)≫, ≪Кримінальне право (Особлива частина)≫ у вищих навчальних закладах, підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій
Актуальні аспекти правового регулювання планування використання земель
No full textВ умовах сьогодення функція управління у сфері земельних відносин перебуває на шляху оновлення. Останнім часом у зв’язку з прийняттям Закону України від 17.06.2020 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» важливість відповідної управлінської функції у сфері земельних відносин суттєво актуалізується. Названий закон є першим в історії вітчизняного земельного законодавства, який унормував суспільні відносини щодо планування використання земель. Важливим результатом подальших законодавчих змін стало запровадження комплексного плану просторового розвитку територій територіальної громади. Цей план на цифровій картографічній основі визначає головні принципи і напрями територіальної організації, розміщення об’єктів громадської та житлової забудови, функціональне зонування, природоохоронні та пам’яткоохоронні заходи.
Просторове планування на місцевому рівні сьогодні, як ніколи актуальне для об’єднаних територіальних громад. Воно являє собою потужний інструмент для відновлення та економічного розвитку у післявоєнний час. За його допомогою можна створити цілісну картину відбудови територіальних громад, приймаючи за основу комплексні міжгалузеві планувальні рішення, які включатимуть як оцінку заподіяних агресією збитків, так і вартість відбудови території.
Однак в Україні, на жаль, досі не розроблено і не затверджено жодної загальнодержавної програми використання, охорони й відновлення земель, яка б визначала склад і обсяги першочергових і перспективних заходів з використання й охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення їх реалізації. Така ситуація зводить нанівець вимоги, наприклад, ст. 205 ЗК України щодо окремих заходів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Акцентовано увагу, що в земельній сфері слід передусім врегулювати питання, яке стосується картографічної основи для створення комплексних планів та забезпечити внесення даних з комплексного плану до земельного та містобудівного кадастрів. Потребують врегулювання на законодавчому рівні нові обмеження, які виникають на постраждалих від окупації територіях. Насамкінець важливим видається створити таку основу, яка дозволить після завершення війни не допустити «ручного» та непублічного управління землями з корупційними ризиками.
Первинна землевпорядна документація, згідно з якою формувалася кожна земельна ділянка, ще тривалий час відіграватиме визначальну роль при врегулюванні земельних відносин, наприклад, при визнанні чи запереченні прав особи на земельну ділянку. Це пов’язано з тим, що електронний земельний кадастр фактично ведеться в Україні із 2004 року, проте не всі ділянки туди були внесені. Завдяки Центру Державного земельного кадастру, який забезпечує геопросторову прив’язку кадастрових зображень, створюються умови для прийняття органами місцевого самоврядування певних управлінських рішень. Отже, цілком очевидною видається необхідність оцифрування архівів землевпорядної документації. Оцифрованою документацією можуть скористатися не тільки містобудівники і землевпорядники, а і аграрії та органи місцевого самоврядування
The system of legislative regulation of relations regarding the payment of taxes and fees
No full textУ роботі здійснено системний аналіз пов’язаності й обумовленості складових системи податкового права та системи податкового законодавства. При з’ясуванні характеристики і природи цих явищ виходили з того, що структурування системної правової конструкції передбачає додержання декількох умов: а) визначення базового елементу - правової норми: б) з’ясування підстав диференціації елементів (предмет та метод правового регулювання); в) умови, на яких однорідні правові норми об’єднуються у відносно сталі узагальнюючі конструкції; г) підстави, якими обумовлюються межі інституту, підгалузі, галузі. Єдність методів публічно-правового регулювання гарантує єдині вихідні засади упорядкування відносин імперативними засобами. Саме це лежить в основі упорядкування відносин між податковим правом та іншими публічно-правовими галузями (адміністративне право, кримінальне право тощо).
Акцентовано на аналізі міжгалузевої комплексності при регулюванні відносин оподаткування. У цьому контексті треба мати на увазі, що вона може існувати виключно на базі однотипного,
імперативного методу регулювання. Так, щодо комплексних конструкцій стосовно податкових відносин можна говорити при поєднанні податкових та адміністративних правових норм. Принципи податково- конституційного регулювання є основними правилами, які формують основу для побудови податкової системи держави. Вони визначають правовий підхід до встановлення, справляння та контролю за податками.
Процес узгодження податкового та міжнародного законодавства передбачає декілька аспектів: а) досягнення балансу податкових інструментів, які існують як складові податкової системи та складові податкових систем держав Євросоюзу; б) усунення розбіжностей у виконанні податкового обов’язку громадян України та іноземців за межами власних справ; в) узгодження національних актів податкового законодавства та міжнародних договорів; г) з’ясування підстав доцільності чи недоцільності існування міжнародного податкового права як окремої сукупності інструментів впливу на поведінку учасників відносин.
В основі ефективного впливу на окремий різновид специфічних суспільних відносин є поєднання галузевих засобів упорядкування поведінки суб’єктів правовідносин. Відповідні галузеві інструменти та особливості надають цьому специфічних акцентів, які впливають на режим реалізації галузевих приписів. Саме тому є підстави узагальненого, спільного погляду на близькість, але не поєднання цивільно-правового та податково-правового регулювання. Завдяки такому підходу можна досягти найбільш точного й адекватного віднайдення правових форм організації складних засобів регулювання на межі публічного та приватного права.
Податкове право існує не відокремлено, а в системі права загалом. Про це свідчить і цілісна система міжгалузевих зв’язків. У цьому сенсі характер цих зв’язків дозволяє виокремити декілька складових: а) зв’язки між податковим правом та іншим інститутом і підгалузями фінансового права; б) зв’язки між податковим правом та іншими публічно-правовими галузями (конституційним, кримінальним, адміністративним правом тощо), зв’язки між податковим правом та приватноправовими галузями (цивільним правом і т. д.)
The system of legislative regulation of relations regarding the payment of taxes and fees
No full textУ роботі здійснений системний аналіз пов’язаності й обумовленості складових системи податкового права та системи податкового законодавства. При з’ясуванні характеристики та природи цих явищ виходили з того, що структурування системної правової конструкції передбачає додержання декількох умов: а) визначення базового елементу – правової норми; б) з’ясування підстав диференціації елементів (предмет та метод правового регулювання); в) умови, на яких однорідні правові норми об’єднуються у відносно сталі узагальнюючі конструкції; г) підстави, якими обумовлюються межі інституту, підгалузі, галузі. При цьому важливо зважати на певну ієрархію рівнів структурування такої системи. Якщо за основу взяти побудову системи права як узгодженої конструкції кількох рівнів, то послідовним є виділення такої конструкції: система права – публічне та приватне право – окремі публічно- правові та приватноправові галузі – підгалузі окремих правових галузей – інститути окремих галузей – правова норма. Дисертація є першою комплексною теоретико-правовою роботою в українській фінансово-правовій науці, яка на основі глибокого аналізу наукових досліджень, вивчення природи та змісту українського законодавства, його практичного застосування, міжнародних нормативно-правових актів та практики Верховного Суду характеризує системність податкового законодавства. У роботі детально розглянутий процес формування, структурування та деталізації системності податково-правових норм, а також їх взаємозв'язок із іншими законодавчими актами. У дослідженні охарактеризована підгалузева природа системи податкових відносин, яка забезпечує їх чітке та логічне місце в системі фінансових відносин, а також сприяє внутрішньому структуруванню податково-правових норм. Це структурування здійснюється через диференціацію податкових відносин на загальні, що формують принципові основи податкової системи та визначають базові принципи регулювання податкових відносин; особливі, які деталізують специфіку та порядок справляння окремих податків і зборів, що складають податкову систему; та спеціальні – деліктні, спрямовані на регулювання несприятливих наслідків для осіб, які порушують вимоги податкового законодавства, через деталізацію характеру та обсягу відповідальності за такі порушення. Автором сформовано критерій системності в сукупності платежів, які віднесені до податків і зборів, враховуючи низку принципових моментів. Зокрема, розмежовано платежі у податковій системі на податки – збори – ренти і т.д. Системність також характеризує конструкцію податку як обов’язкового набору елементів (платник, об’єкт, база, ставка тощо), де вичерпний перелік таких елементів є необхідною умовою для завершеності системної конструкції податку або збору. Відсутність хоча б одного з цих елементів порушує цілісність конструкції, що унеможливлює виконання податкового обов’язку та застосування штрафних санкцій до платника податків. Окрім цього, системністю характеризується й особливість формування конструкції податкового обов’язку, яка включає обов’язок платника обчислити, задекларувати та/або сплатити відповідну суму податку чи збору.
Феномен податкової системи як сукупності платежів визначено з урахуванням декількох специфічних моментів реалізації системності. По-перше, платежі податкової системи розмежовуються на податки – збори – ренти тощо. По-друге, системність властива конструкції податку, яка визначається як сукупність обов’язкових елементів. Ці елементи формують цілісність податкового механізму, а їх відсутність робить виконання податкового обов’язку неможливим, так само як і застосування санкцій до платника у разі невиконання зобов’язання. По-третє, системність проявляється у формуванні конструкції податкового обов’язку, що включає обов’язок платника обчислити, задекларувати та/або сплатити належну суму податку чи збору у порядку та строки, визначені Податковим кодексом України. Запропоновані умови для побудови ефективної та узгодженої системи законодавства. По-перше, забезпечення чіткості нормотворчих процедур, у результаті яких створюються відповідні законодавчі акти. По-друге, дотримання виваженої ієрархії в системі законодавства, яка відповідає юридичній силі актів, що формують цю систему. По-третє, забезпечення узгодженості предметного регулювання та методів, які застосовуються при регулюванні актами нижчого рівня ієрархії можливе лише за умови делегування відповідних повноважень актами вищого рівня. По-четверте, організації системного узгодження актів з метою уникнення колізій як між актами різних рівнів, так і між однорівневими актами. Визначено, що процес узгодження податкового та міжнародного законодавства включає низку ключових аспектів. Передусім, це досягнення балансу між податковими інструментами, які є складовими податкової системи України, та тими, що використовуються в податкових системах держав Євросоюзу. Крім того, передбачене усунення розбіжностей у виконанні податкових обов’язків громадянами України та іноземцями за межами власних країн. Важливим елементом є узгодження національних актів податкового законодавства з міжнародними договорами. Нарешті, процес включає з’ясування підстав доцільності або недоцільності існування міжнародного податкового права як окремої системи інструментів, спрямованих на регулювання поведінки учасників податкових відносин. Автором сформульовано позицію, згідно з якою Податковий кодекс України визначає податковий обов’язок через динамічний характер податкової діяльності як зобов’язання платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору у встановлені законодавством строки та у визначеному порядку. Податковий обов’язок включає чітку послідовність дій, що передбачають визначення грошового еквівалента податкового зобов’язання, перерахування відповідних сум до доходної частини бюджету для погашення обов’язку, а також складання і подання податкової звітності. У цьому контексті матеріальне значення податкового обов’язку розкривається та забезпечується за допомогою чітко визначених процедур. Удосконалена характеристика підгалузі податкового права як сукупності складних інститутів, яка включає: а) інститут податку; б) інститут податкового обов’язку; в) інститут податкового контролю; г) інститут податкової відповідальності; д) інститут податкових процедур; Уточнені підстави для узгодження підгалузевих та інституційних фінансово- правових відносин у контексті системного регулювання податкових відносин через співставлення меж їхнього регулювання з інститутом грошового обігу та підгалуззю бюджетного права. Класична конструкція податку передбачає його обов’язкову сплату у грошовій формі. Межа між податковими та бюджетними відносинами відображає певну послідовність стадій руху публічних коштів, де сплата податку виконує ключову роль у формуванні доходних джерел бюджету. Чітке розмежування між податковими та бюджетними відносинами є надзвичайно важливим для забезпечення ефективності фінансово-правового 6 регулювання. Воно включає визначення моменту завершення податкових відносин і моменту початку бюджетних відносин, які охоплюють подальший розподіл та використання коштів у межах бюджетної системи