19735 research outputs found
Sort by
Оцінка рівня суспільної зацікавленості темами оборони і прав людини під час воєнного стану
No full textРозглянуто застосовування сучасного пошукового інструментарію Google для оцінки рівня зацікавленості або популярності певної теми всіма пошукувачами, а також окремими групами в часі та регіональному вимірі, що може мати важливе значення для розробки різних програм, зокрема, у правоохоронній діяльності для вивчення суспільної думки. Порівняльний аналіз пошукових суспільних запитів термінів у Google Trends показав майже повний збіг трендів і середнього рівня зацікавленості за 100-бальною шкалою: воєнний стан (44), права людини (41), оборона (44)
Новації правового режиму земель лісогосподарського призначення
No full textСтаття присвячена дослідженню новел законодавства, які останнім часом знайшли своє закріплення на законодавчому рівні і стосуються правового режиму земель лісогосподарського призначення як об’єкта охорони і використання для ведення лісового господарства. Акцентується увага на тому, що землі лісогосподарського призначення, які використовуються в якості засобу виробництва в лісовому господарстві, одночасно виконують роль операційно-територіального базису, в межах якого ростуть ліси. При цьому наголошується, що правовий режим охорони земель лісогосподарського призначення має бути підпорядкованим охороні лісів, розташованих на цих землях. Такий висновок зумовлений органічним нерозривним зв’язком двох відносно самостійних природних ресурсів (земель і лісів), один із яких є відновлювальним.
Аналізується нововведення щодо розширення можливості перебування земель лісогосподарського призначення у приватній власності громадян та юридичних осіб. Розглядаються способи набуття таких земель у приватну власність. Встановлюються особливості правового режиму самозалісених земельних ділянок на основі легального визначення їх ст. 571 Земельного кодексу України.
Окремо розглядаються нововведення, які стосуються зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення. Йдеться, зокрема, про спрощений порядок зміни цільового призначення земельних ділянок у разі віднесення земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та лісорозведення на деградованих та малопродуктивних землях всіх форм власності з обов’язковим врахуванням природних умов місцевості і відмовою від залісення унікальних степових ділянок. Підкреслюється, що такі законодавчі нововведення узгоджуються із Новою лісовою стратегією ЄС до 2030 року та Стратегією ЄС щодо біорізноманіття до 2030 року.
В цілому зміст новел в повній мірі відповідає вимогам сьогодення, оскільки правовий режим земель лісогосподарського призначення забезпечує збереження та збільшення площі лісів, ідентифікації та збереження самосійних лісів на землях, категорії яких відмінні від земель лісогосподарського призначення
Виклики штучного інтелекту академічній доброчесності
Full text linkРозглянуто виклики, переваги і недоліки штучного інтелекту для взаємозв’язку з академічною доброчесністю в освітній та науковій діяльності в новітніх інформаційних умовах. Академічна доброчесність є прямим обов’язком здобувачів вищої освіти і науково-педагогічного персоналу до якісного забезпечення освітнього та наукового процесу й отримання належного визнання своїх творчих і унікальних здобутків. Штучний інтелект є додатковим інструментом адміністративного, допоміжного можливого забезпечення освітніх механізмів через використання можливостей інтелектуальних інформаційних систем для супровідних та допоміжних послуг без підміни авторства і одержання наукової новизни
Удосконалення мовленнєвої компетентності здобувачів вищої освіти на практичних заняттях
Full text linkУ роботі визначено, що невід’ємним складником освітнього процесу є практичні заняття, на яких здобувачі вищої освіти мають набувати навичок із застосовування теоретичних знань з мови на практиці, вдосконалювати важливі, потрібні фахові звички для подальшого використання у професійній діяльності. Практичні заняття спрямовані на вдосконалення мовленнєвої компетентності здобувачів вищої освіти. Для цього застосовуються різні форми організації освітнього процесу, сучасні ІТ-технологі
Правові основи діяльності Національної гвардії України
Full text linkМетою статті є визначення правових основ діяльності Національної гвардії України у контексті її ролі у системі національної безпеки та оборони, а також дослідження сучасних нормативно-правових засад її функціонування. Методи. У статті використано сучасні наукові методи дослідження, зокрема аналітичний, історико-правовий, порівняльний та правового аналізу нормативно-правових актів. Результати. Проаналізовано складну та багаторівневу систему правового регулювання діяльності Національної гвардії України (далі – НГУ), яка включає нормативно-правові акти різної юридичної сили. Основоположним документом, що визначає правові засади діяльності НГУ, є Конституція України, яка закріплює основні принципи забезпечення національної безпеки, захисту суверенітету, територіальної цілісності та дотримання прав людини. Особливе значення мають положення статей 3 та 17 Конституції, які встановлюють пріоритетність захисту прав і свобод людини, а також визначають завдання у сфері державної безпеки. Ключовим законом, що регламентує діяльність НГУ, є Закон України «Про Національну гвардію України», який визначає її завдання, функції, структуру та повноваження. Відповідно до вказаного закону, НГУ виконує широкий спектр завдань, включаючи забезпечення громадської безпеки, охорону громадського порядку, боротьбу з терористичними загрозами та забезпечення державної безпеки. Окрім того, НГУ бере участь у забезпеченні територіальної оборони та взаємодіє зі Збройними силами України у разі військової агресії. Правове регулювання діяльності НГУ доповнюється указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ та іншими підзаконними актами. Важливу роль відіграють і міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Ці документи забезпечують гармонізацію національного законодавства з міжнародними стандартами у сфері прав людини та безпеки. Загалом правова основа діяльності НГУ спрямована на забезпечення ефективного виконання її функцій у різних сферах, включаючи правоохоронну діяльність, охорону державного кордону, участь у територіальній обороні та забезпечення громадського порядку в умовах надзвичайних ситуацій
Ecological State: Theoretical and Legal Analysis
No full textДисертація присвячена комплексному аналізу еволюції концепції екологічної держави в сучасних умовах глобалізації, технологічних трансформацій та зростаючих екологічних викликів. У контексті стрімкого розвитку ринкових механізмів, інноваційних технологій та зміни світових пріоритетів в управлінні суспільством, традиційні моделі соціальної держави набувають нових вимірів. Авторка роботи підходить до дослідження проблеми крізь інтеграцію соціальних та правових аспектів, обґрунтовуючи необхідність формування теорії екологічної держави, де державне управління стає інструментом забезпечення не лише соціальної справедливості, але й екологічної безпеки та сталого розвитку. Такий підхід є актуальним з огляду на зростання глобальних екологічних криз, необхідності перерозподілу фінансових ресурсів та інтеграції новітніх технологій у систему державного управління.
У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, який поєднує теоретико-методологічні засади правознавства, соціології та політичних наук. Проведено систематизований аналіз наукової літератури та нормативно-правових актів, що дозволило виділити основні напрямки розвитку концепції екологічної держави та розробити нову класифікацію її моделей на базі інтеграції ринкових механізмів, інноваційного стимулювання та адаптивного управління. Особлива увага приділена порівняльному аналізу стратегій екологічної модернізації держави, розглянуто досвід європейських держав у впровадженні децентралізованого регулювання, біорегіоналізму та посилення регуляторних функцій держави.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження: у процесі дослідження сформовано багатовимірну модель аналізу феномену екологічної держави, яка включає такі взаємопов’язані компоненти:
- Правове регулювання екологічних відносин — це система юридичних механізмів та інструментів, через які здійснюється регулювання відносин у сфері взаємодії з довкіллям. Це включає національне законодавство, міжнародні угоди, регуляторні акти та механізми контролю за їх дотриманням.
- Вдосконалення структури публічного адміністрування — передбачає створення спеціалізованих державних органів з чітким розподілом повноважень, які здатні ефективно координувати взаємодію між різними секторами (промисловість, сільське господарство, енергетика, транспорт тощо) для забезпечення екологічної безпеки.
- Ідеологічний супровід та експертний вимір — формування інформаційно-комунікаційної платформи, що забезпечує: інтеграцію громадських ініціатив у процес прийняття рішень, залучення експертних груп до аналізу екологічних ризиків, врахування пропозицій правозахисних організацій, демократизацію процесу формування екологічної політики
Обґрунтовано необхідність переходу від традиційної моделі соціальної держави до концепції, де екологічна безпека стає стратегічним пріоритетом поряд із соціальними гарантіями громадян. Сформульовано основні ознаки моделі екологічної держави, серед яких пріоритетність екологічних цінностей, розвинена система екологічного законодавства, активні правові механізми захисту екологічних прав громадян, а також баланс між економічним розвитком та охороною довкілля.
У дослідженні проведено детальний аналіз трансформаційного характеру екологічної демократії як концепції, що інтегрує екологічну раціональність у процес прийняття державних рішень. Визначено ключові виклики, серед яких питання участі громадян і популізм, роль експертів і технократії. Розроблено концептуальну модель демократизації екологічної експертизи, що включає створення дорадчих форумів та інституційних механізмів, спрямованих на забезпечення прозорості прийняття екологічних рішень уповноваженими державними органами.
Одним із важливих аспектів дисертаційного дослідження є розгляд екологічних прав як невід’ємної складової системи прав людини. Дослідження узагальнює досвід Європейського Союзу у формуванні спільних екологічних стандартів, що забезпечують реалізацію як матеріальних, так і процесуальних екологічних прав. Запропоновано нові підходи до імплементації принципу «забруднювач платить» та принципу «обережності», що сприяють розвитку ефективних механізмів компенсації завданої шкоди та створенню спеціалізованих судових інстанцій.
Запропоновано комплексну модель екологічної держави, яка розкриває взаємозв’язок між системами перерозподілу організаційних ресурсів та механізмами фінансування екологічних заходів. Аналіз показав, що ефективне впровадження інноваційних методів управління дозволяє посилити регуляторну функцію держави, сприяючи більш справедливому розподілу доходів та забезпеченню високих екологічних стандартів.
У дослідженні підкреслюється ключова роль участі громадськості у забезпеченні прозорості прийняття рішень та доступності правосуддя як основних складових демократичного врядування у сфері довкілля. Досліджено інституційні, процедурні та нормативні аспекти екологічної політики Європейського Союзу, практику ЄСПЛ та роль Орхуської конвенції у формуванні міжнародних стандартів в сфері екологічної безпеки. Особливу увагу приділено українському контексту та європейському досвіду як орієнтирам для формування ефективної еко-соціальної політики, здатної забезпечити сталий розвиток, правову захищеність громадян і демократичну легітимність екологічної політики.
Отримані результати дисертаційного дослідження свідчать про необхідність радикальних змін у підходах до державного управління, що повинні базуватися на інтеграції соціальних і екологічних цінностей. Розроблена концепція екологічної держави створює передумови для побудови екологічно орієнтованої системи правового регулювання, яка здатна одночасно вирішувати питання соціальної справедливості та забезпечувати високий рівень екологічної безпеки.
Практичне значення дисертаційного дослідження можна підсумувати наступним чином:
1. Формування єдиної системи публічного урядування, що об’єднує елементи соціальної політики, екологічного законодавства та інноваційного стимулювання, сприяє підвищенню ефективності державного управління.
2. Розроблені моделі залучення громадськості і експертів дозволяють створити відкритий механізм прийняття рішень уповноваженими державними органами, що базується на прозорості, плюралізмі та виборчій підзвітності.
3. Узагальнення міжнародного досвіду, зокрема, законодавства ЄС, сприяє створенню сучасного правового інструментарію, який забезпечує баланс між економічними інтересами та охороною довкілля.
4. Формування концепції замкнутого циклу використання ресурсів стає фундаментом для трансформації економічної моделі, що дозволяє адаптувати державу до нових глобальних викликів.
Запропонована концепція інтегрованої еко-соціальної держави відкриває нові горизонти для наукових досліджень та практичних рішень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку суспільства в умовах глобальних трансформацій. Вона дозволяє переосмислити традиційні підходи до реалізації функцій демократичної держави, враховуючи сучасні виклики та можливості, що виникають у зв’язку з активною інтеграцією інноваційних технологій, змін у соціально-економічній структурі та зростаючою потребою у захисті довкілля.
Дисертаційне дослідження не лише розширює теоретичні засади розуміння концепції соціальної та екологічної держави, але й формує практичну основу для впровадження інноваційних правових механізмів публічного адміністрування, які можуть стати ключовими факторами стабільного розвитку суспільства та збереження екологічного балансу в умовах сучасних глобальних викликів
The legal aspects of private military companies
Full text linkСтаття присвячена дослідженню правового статусу приватних військових компаній (далі – ПВК) та особливостям їхнього функціонування в умовах сучасного міжнародного та національного правового регулювання. В наведеній роботі здійснено комплексний аналіз теоретико-правових аспектів діяльності ПВК, їхніх відмінностей від найманців та традиційних військових структур. Особливу увагу приділено питанням визначення та класифікації ПВК, а також розглянуто їхню роль у сучасних військових конфліктах. Досліджено міжнародні нормативно-правові акти, що регулюють діяльність ПВК, зокрема Документ Монтре, який визначає основні зобов’язання держав щодо функціонування приватних військових та охоронних компаній у період збройного конфлікту. Проаналізовано норми міжнародного гуманітарного права, які можуть застосовуватися до діяльності ПВК, а також окреслено міжнародні ініціативи щодо правового врегулювання цього питання. Окремо розглянуто законодавчі підходи до регулювання ПВК у різних країнах, таких як США, Велика Британія, Південно-Африканська Республіка та Франція. Визначено основні моделі правового регулювання: від жорсткого державного контролю та ліцензування діяльності до часткової легалізації та саморегуляції галузі. Підкреслено, що у світовій практиці існують суттєві відмінності в підходах до регулювання ПВК, що зумовлюється особливостями національних правових систем та безпекових потреб. Окремий розділ статті присвячено аналізу правового статусу ПВК в Україні. Визначено основні проблеми, пов’язані з відсутністю спеціального законодавства, невизначеністю правового статусу співробітників ПВК, а також відсутністю ефективних механізмів державного контролю за їхньою діяльністю. Акцентовано увагу на необхідності розробки відповідного нормативно-правового акту, який би чітко визначав правовий статус, функції та відповідальність приватних військових компаній в Україні. З огляду на сучасні безпекові виклики, спричинені російсько-українською війною, проаналізовано можливість легалізації ПВК як одного з інструментів зміцнення обороноздатності держави. Визначено ключові напрямки вдосконалення правового регулювання, зокрема розробку правових норм щодо ліцензування та контролю за діяльністю ПВК, створення механізму відповідальності за порушення міжнародного гуманітарного права, а також інтеграцію України до міжнародних ініціатив у цій сфері. Визначено необхідність впровадження системи державного нагляду та механізму відповідальності для ПВК, що дозволить запобігти зловживанням та забезпечити дотримання стандартів міжнародного права
Правові перспективи врахування кліматичних змін при просторовому плануванні
No full textДосліджуються правові перспективи інтеграції кліматичних змін у систему просторового планування в Україні. Обґрунтовується актуальність урахування кліматичних ризиків у зв’язку зі зростанням інтенсивності природних небезпек, деградацією екосистем та підвищенням вразливості територіальних громад. Проаналізовано міжнародні зобов’язання України у сфері кліматичної політики та зменшення ризиків стихійних лих, а також національне законодавство у сфері містобудування, стратегічної екологічної оцінки та державної кліматичної політики. Визначено, що чинна нормативно-правова база формально створює умови для інтеграції кліматичних вимог у просторове планування, однак характеризується фрагментарністю та браком деталізованих процедур оцінки кліматичної вразливості й ризиків. Окрему увагу приділено потенціалу стратегічної екологічної оцінки та природоорієнтованих рішень (NbS) як інструментів адаптації територій до зміни клімату. Сформульовано основні напрями вдосконалення правового регулювання, зокрема запровадження обов’язкових кліматичних параметрів у містобудівній документації, розроблення національної методології оцінки кліматичних ризиків і посилення міжгалузевої узгодженості законодавства. Зроблено висновок, що комплексне оновлення правової бази є ключовою передумовою забезпечення сталого розвитку територій та виконання Україною міжнародних кліматичних зобов’язань