National University of Kyiv Mohyla Academy
eKMAIR Electronic Kyiv-Mohyla Academy Institutional RepositoryNot a member yet
35997 research outputs found
Sort by
Place Brand Management: The Impact of Design Code and Spatial Solutions on City Branding
No full textThe article examines how territory branding as a policy for promoting and commercialising the conceptual image of a territory in the context of Ukraine’s recovery brings two effective tools to the fore: the design code of the urban environment and coordinated spatial solutions. The notion of “city brand” is treated as an integrated image that combines material attributes (architecture, public realm, wayfinding, inclusivity) with immaterial components (reputation, cultural identity, emotional associations). The problem’s relevance stems from the spread of visual noise – excessive and unsystematic outdoor advertising, stylistically inconsistent shopfront signs, temporary structures, and ad-hoc façade treatments, which produces sensory overload, reduces legibility, and lowers comfort for residents and visitors. The study’s aim is to provide empirical grounding for the impact of ordering the visual environment through design-code instruments on city perception and competitiveness. Methodologically, it applies a comparative case analysis (Lviv, Kyiv, Dnipro, Vinnytsia) with European references, a review of municipal regulations and billboard-removal programmes, content analysis of “before/after” photographic material, and synthesis of secondary empirical evidence on the psychological effects of visual overload. The paper shows that in Ukrainian cities the layering of historical, Soviet-era, and contemporary developments without a unifying ruleset produces a contradictory image that obscures the effect of point investments. Introducing a design code as a binding package of norms for signage, advertising, street furniture, urban wayfinding, and elements of public-space design reduces visual noise, restores façade rhythm and scale, improves orientation, and strengthens perceptions of safety and civic care. It is argued that combining unified rules with credible enforcement and targeted communication for businesses and residents delivers lasting results, while integrating universaldesign principles makes accessibility part of the brand promise. The novelty lies in linking regulatory design-code tools to reputational outcomes and proposing operational indicators (street-front legibility, share of code-compliant signs, density of advertising media, perceived environmental quality). Practical value is provided through a stepwise implementation pathway: legal anchoring of norms, zoning and standards for heritage areas, transparent permitting, regular monitoring and sanctions, supported by visually persuasive pilots on key streets. The study’s limitations include a lack of longterm measurements and uneven municipal capacities; further research should quantify the design code’s impact on urban attractiveness (tourist flows, investment decisions, quality-of-life indices) and residents’ psychological comfort. The conclusion is that a coherent, orderly, and inclusive environment is not only the basis for a positive image but also a practical instrument for positioning a city in competition for people, events, and capital.У статті показано, що брендинг територій як політика просування та комерціалізації концептуального образу території в умовах відновлення України актуалізує два ефективні інструменти — дизайн-код міського середовища та узгоджені просторові рішення. Поняття "бренд міста" розглянуто як інтегральний образ, що поєднує матеріальні атрибути (архітектура, благоустрій, навігація, інклюзивність) і нематеріальні складники (репутація, культурна ідентичність, емоційні асоціації). Актуальність проблеми зумовлена поширенням візуального шуму — надмірної та несистемної зовнішньої реклами, різностильових вивісок, тимчасових споруд і випадкових рішень оздоблення фасадів, що призводить до сенсорного перевантаження, погіршує читабельність міста та знижує комфорт мешканців і гостей. Мета дослідження — емпірично обґрунтувати вплив упорядкування візуального середовища через інструменти дизайн-коду на сприйняття міста та його конкурентоспроможність. Як методи застосовано порівняльний аналіз кейсів (Львів, Київ, Дніпро, Вінниця) із залученням європейських референсів, огляд муніципальних регламентів і програм демонтажу рекламоносіїв, контент-аналіз фотоматеріалів "до / після", а також синтез вторинних емпіричних даних щодо впливу візуальної перевантаженості на психологічний стан містян. Показано, що в українських містах нашарування історичної, радянської та сучасної забудови без узгоджувального каркаса правил формує суперечливий образ, у якому точкові інвестиції губляться на тлі хаосу. Запровадження дизайн-коду як пакета обов’язкових норм для вивісок, реклами, малих архітектурних форм, міської навігації та елементів благоустрою знижує візуальний шум, відновлює ритм і масштаб фасадів, поліпшує орієнтацію, підсилює відчуття безпеки та турботи з боку міста. Доведено, що поєднання уніфікованих правил із контролем та комунікаційними кампаніями для бізнесу й мешканців забезпечує сталі результати, а інтеграція принципів універсального дизайну робить безбар’єрність частиною брендової обіцянки. Наукова новизна дослідження полягає у зв’язуванні регуляторних інструментів дизайн-коду з репутаційними ефектами та в запропонованих операційних індикаторах (читабельність фронтів забудови, частка відповідних нормам вивісок, щільність рекламоносіїв, сприйнята якість середовища). Практична цінність полягає в окресленні послідовності впровадження: правове закріплення норм, зонування та стандарти для історичних ареалів, прозорі процедури погодження, регулярний моніторинг і санкції, підтримані візуально переконливими "пілотами" на головних вулицях. Обмеження дослідження пов’язані з браком довгострокових вимірів і різною стартовою спроможністю муніципалітетів; перспективою подальших розвідок є кількісне оцінювання впливу дизайн-коду на показники міської привабливості (туристичний трафік, інвестиційні рішення, індекси якості життя) та психологічного комфорту мешканців. Зроблено висновок, що цілісне, впорядковане й інклюзивне середовище стає не лише основою позитивного іміджу, а й дієвим інструментом позиціонування міста в конкуренції за людей, події та капітал
VRIO Diagnostics in Strategic Management of Educational Institutions’ Development
No full textThe article reveals the concept of VRIO diagnostics as an analytical tool for strategic management in educational institutions. The relevance of the study stems from the need to unify approaches to assessing the internal resource potential of educational organizations, as traditional methods (SWOT, Balanced Scorecard, KPI) fail to account for the interrelations between resources, competencies, and organizational culture, complicating a comprehensive evaluation of strategic capability. Based on the Resource-Based View (RBV), the paper substantiates the adaptation of the VRIO model (Value, Rarity, Imitability, Organization) to the educational context as a means of identifying key resources capable of creating long-term competitive advantages.A conceptual model and VRIO-diagnostic methodology have been developed, providing for the assessment of five resource groups—human, informational, material-technical, social-reputational, and financial—according to four VRIO criteria, using a 0–2 point scale and the calculation of an integrated VRIO index. The methodology was tested on educational institutions implementing strategic development programs and enabled the formation of individual VRIO profiles for each organization.The results indicate that human and social-reputational resources demonstrate the highest values, while informational and organizational resources require strengthening, particularly in terms of digital management, communication, and knowledge sharing. The findings confirm the effectiveness of the VRIO methodology as a practical tool for strategic management that combines qualitative and quantitative analysis, ensures comparability of strategic potential across institutions, and supports evidence-based planning for the development of the education system.У статті розкрито концепцію VRIO-діагностики як аналітичного інструменту стратегічного управління розвитком закладів освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою уніфікації підходів до оцінювання внутрішнього ресурсного потенціалу освітніх організацій, адже традиційні методи (SWOT, Balanced Scorecard, KPI тощо) не враховують взаємозв’язків між ресурсами, компетентностями та організаційною культурою, що ускладнює комплексне оцінювання стратегічної спроможності. На основі ресурсно-орієнтованого підходу обґрунтовано доцільність адаптації моделі VRIO (Value, Rarity, Imitability, Organization) до освітнього контексту як засобу виявлення основних ресурсів, здатних створювати довгострокові конку-рентні переваги. Розроблено концептуальну модель і методику VRIO-діагностики, яка передбачає оцінювання п’яти груп ресурсів: людських, інформаційних, матеріально-технічних, соціально-репутаційних і фінансових — за чотирма критеріями VRIO з використанням бальної шкали (0–2) та розрахунком інтегрального VRIO-індексу. Методика апробована на прикладі закладів освіти, що реалізують програми стратегічного розвитку, і дала змогу сформувати індивідуальні VRIO-профілі кожної організації. Результати показали, що найвищі показники мають людські та соціально-репутаційні ресурси, тоді як інформаційні та організаційні потребують посилення, особливо щодо цифровізації управління, комунікації та знаннєвого обміну. Отримані результати підтверджують ефективність VRIO-методики як практичного інструменту стратегічного управління, що поєднує якісний і кількісний аналіз, забезпечує порівнянність стратегічного потенціалу різних організацій і сприяє обґрунтованому плануванню розвитку освітньої системи
Психологічна стійкість та адаптація жінок, які переселилися до Німеччини через війну в Україні
No full textМатеріали доповiді учасника XХII Міжнародної науково-практичної конференції "Конфліктологічна експертиза: теорія та методика", Київ, 20-21 лютого 2026 р. Метою даного дослідження є аналіз психологічної стійкості та адаптаційних процесів у жінок, які переселилися до Німеччини через війну в Україні, з фокусом на взаємозв’язок між резильєнтністю, сприйнятим стресом і депресивними симптомами
Конфлікт між конструктивними та деструктивними ціннісними орієнтаціями студентства під час воєнного стану в Україні
No full textМатеріали доповiді учасників XХII Міжнародної науково-практичної конференції "Конфліктологічна експертиза: теорія та методика", Київ, 20-21 лютого 2026 р
Legitimation of Power under Conditions of Full-Scale War: The Ukrainian Experience of 2022-2025
No full textThe article explores the transformation of the mechanisms of political legitimation of power in Ukraine during the full-scale war of 2022–2025. The problem of political legitimation in wartime becomes particularly relevant, as society tests the limits of its trust in the state, while the state tests the limits of its own capacity. The author analyzes the transition from an emotionally mobilizational format of legitimacy, based on a defensive public consensus, to a pragmatic–institutional format of “legitimation through survival,” which is more oriented toward effectiveness, procedural transparency, and fairness of decisions. The focus is on the role of institutional capacity, external support, and shifting public expectations in the processes of legitimation. The study combines normative–value, national–liberation, and external–legitimation approaches, drawing on classical and contemporary theories of legitimacy (Beetham, Jabri, Dixon, Anderson, Tilly) and empirical data on Ukraine from 2022–2025. It shows that the mobilizational legitimacy of 2022 ensured short-term social consolidation; however, its advantages in centralization and personalization of power pose risks to long-term democratic development. Since 2023, society has become increasingly oriented toward rational criteria of efficiency and accountability, which has created new challenges for institutions—particularly due to the incomplete reform of public administration, concentration of powers, and dependence on informal practices. The author formulates the concept of the Ukrainian model of “legitimation through survival,” which provides short-term stability through resource concentration and mobilization of external assistance, but simultaneously limits the institutional capacity for forming long-term democratic legitimacy. The article concludes that the political resilience of the state in wartime is determined not only by its defense capacity but also by the quality of institutional adaptation and the ability to combine efficiency, transparency, and public trust. The accumulation of an institutional “debt,” however, may undermine the restoration of democratic balance after the war.У статті досліджено трансформацію механізмів політичної легітимації влади України в умовах повномасштабної війни 2022–2025 рр. Проблема політичної легітимації у воєнний час набуває особливої актуальності, оскільки суспільство випробовує межі довіри до держави, а держава — межі власної спроможності. Авторка аналізує перехід від емоційно-мобілізаційного формату легітимності, що ґрунтується на оборонному суспільному консенсусі, до прагматично-інституційного формату "легітимації виживанням", який більше орієнтований на ефективність, процедурну прозорість та справедливість рішень. У фокусі уваги — роль інституційної спроможності, зовнішньої підтримки та зміни суспільних очікувань у процесах легітимації. Дослідження поєднує нормативно-ціннісний, національно-визвольний і зовнішньо-легітимаційний підходи, спираючись на класичні та сучасні теорії легітимності та емпіричні дані щодо України 2022–2025 рр. Показано, що мобілізаційна легітимність у 2022 р. забезпечила короткострокову суспільну консолідацію, проте її перевага в централізації та персоналізації влади створює ризики для довгострокового демократичного розвитку. З 2023 р. суспільство дедалі більше орієнтувалося на раціональні критерії ефективності та підзвітності, внаслідок чого перед інституціями постали нові виклики, зокрема через недореформованість державного управління, централізацію повноважень та залежність від неформальних практик. Авторка формулює концепт української моделі "легітимації виживанням", яка забезпечує короткострокову стабільність через концентрацію ресурсів і мобілізацію зовнішньої допомоги, але водночас обмежує інституційні можливості формування довгострокової демократичної легітимності. Висновки статті підкреслюють, що політична стійкість держави у воєнний час визначається не лише оборонною спроможністю, а й якістю інституційної адаптації та здатністю поєднувати ефективність, прозорість і суспільну довіру, а накопичення інституційного "боргу" може підірвати відновлення демократичного балансу після війни
Психологічні предиктори емоційної близькості у гетеросексуальних парах в умовах воєнного стану
No full textМатеріали доповiді учасника XХII Міжнародної науково-практичної конференції "Конфліктологічна експертиза: теорія та методика", Київ, 20-21 лютого 2026 р
Особливості конфліктів у військовому середовищі: шляхи запобігання та врегулювання
No full textМатеріали доповiді учасників XХII Міжнародної науково-практичної конференції "Конфліктологічна експертиза: теорія та методика", Київ, 20-21 лютого 2026 р
Написання і захист кваліфікаційної роботи : методичні настанови для здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, ОП "Прикладна математика", та другого (магістерського) рівня вищої освіти, ОНП "Прикладна математика"; галузь знань: 11 "Математика та статистика", спеціальність: 113 "Прикладна математика"
No full textМетодичні вказівки призначені для здобувачів першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти спеціальності 113 "Прикладна математика" галузі знань 11 "Математика та статистика". Документ визначає вимоги до підготовки, виконання, оформлення та захисту кваліфікаційної роботи відповідно до стандартів вищої освіти України та нормативних документів НаУКМА. У вказівках подано єдині підходи до структури, обсягу та змісту кваліфікаційних робіт, описано послідовність етапів дослідження — від вибору теми до захисту результатів. Розкрито особливості наукової новизни, практичного значення й самостійності здобувача, наведено вимоги до оформлення тексту, математичних формул, рисунків, таблиць, програмного коду та списку джерел. Окрему увагу приділено принципам наукової обґрунтованості, відтворюваності результатів і належного використання сучасних цифрових інструментів у процесі дослідження. Методичні вказівки спрямовані на формування у здобувачів умінь виконувати повноцінне аналітичне, чисельне чи моделювальне дослідження, презентувати його результати та захищати власні висновки
Чинники розвитку вікарної травми у фахівців сфери психічного здоров'я
No full textМатеріали доповiді учасника XХII Міжнародної науково-практичної конференції "Конфліктологічна експертиза: теорія та методика", Київ, 20-21 лютого 2026 р
Trauma, autobiography, and temporality in women's Holocaust literature of the first generation of survivors (based on the works of Ida Fink, Charlotte Delbo, and Cynthia Ozick) : Dissertation to obtain the scientific degree of Doctor of Philosophy
No full textDissertation to obtain the scientific degree of Doctor of Philosophy in the field 03 "Humanities", specialty 035 "Philology". – National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2024. Holocaust literature was shaped by the trauma that Europe suffered during World War II (1939–1945), but it cannot be clearly classified, canonized, or put in a time frame. The Holocaust, as a systematic genocide mostly associated with the discrimination, oppression, and extermination of the Jews, actually influenced the perception of the war for generations across the planet. Many survivors had a desire to share their memories after the war, but due to the trauma they experienced, the question of the form and means of articulating memories arose. Therefore, literature about the Holocaust does not have a canon and is a synthesis of genres and forms. The content of the works is also heterogeneous – biographical elements are intertwined with false memories, deliberate fiction, and subjective vision. Nevertheless, Holocaust literature became an important link in the formation of, in particular, Israeli modern literature and earned a respectable position in world literature and cinema. Mostly, Holocaust literature is associated with male writers, but women writers of the first generation of survivors bring a completely different style of writing to
Holocaust literature. Women's writing about the Holocaust is more intimate and emotional and demonstrates a woman's perspective of the world and war. In our research, using the works of the Jewish writers Ida Fink and Cynthia Ozick and the French writer Charlotte Delbo, we explore how the trauma of the Holocaust affected the female writing of the first generation of Holocaust survivors. With the help of such aspects as autobiography, identity, and temporality, we try to understand how these aspects of trauma were transmitted through the literary work. The topic of the dissertation is especially relevant in the modern context because, eighty years after the establishment of peace in Europe, the world is once again on the verge of a global war. Also, the events of the Russian-Ukrainian war have and will have
a similar impact on an entire generation that witnessed occupation, discrimination, intolerance, and destruction. The results of our work will serve for future literary research in the field of Trauma Studies, the doctrine of genocide and war, and will be able to help understand how the experienced war trauma affects the formation of new literature. The purpose. To establish how the trauma of the Holocaust affected women's Holocaust literature of the first generation of survivors through the prism of the categories of autobiography, identity, and temporality. Subject and object of the research. The object of the research is women's Holocaust literature of the first generation of survivors (based on the material of the collection "All Stories" and the novel "The Journey" by Ida Fink, the collection "Auschwitz and After" by Charlotte Delbo, and the stories "The Shawl" and "Rosa" by Cynthia Ozick). The subject of the study is the reflection of the trauma of the Holocaust through the prism of (auto)biography and identity and the category of temporality in the works of women writers of the first generation of survivors.
Methods. Cultural-historical – study of the history of the Holocaust and the place of literature about the Holocaust in the historical and literary context, hermeneutic – interpretation of works, images, and motives, comparative – comparison of the experiences and works of three women writers, formalist – analysis of the construction of texts according to formal logic, biographical – study of the personal experiences of women writers and their depiction in works, psychoanalysis – reading the text through the prism of trauma studies.
Scientific novelty. The scientific novelty of the work is that, for the first time in
the Ukrainian and world literary discourse, a comparative analysis of the reflection of trauma in women's Holocaust literature of the first generation of survivors is conducted from the point of view of autobiography, identity, and time perception. Also, for the first time, there will be an attempt to attribute women's literature about the Holocaust to the genre system (concentration realism, survival literature, and the myth of the Holocaust), and it will be proven how previous experience and the Holocaust itself influenced the formation of women writers' literature. Additionally, the effect of identity
on the experience of Holocaust trauma is examined. Theoretical significance. The research provides an opportunity to expand the analysis of Holocaust literature in terms of the temporal and autobiographical aspects based on the fiction about the Holocaust by different generations of authors. It can also
become a scientific basis for the study of trauma in literature in the context of modern military conflicts. Scientific and practical significance. The materials and results of this research can be used in university special courses and seminars on the history and theory of literature devoted to the literature of the 20th century: History of Literatures in English, Literary Theories and Methodologies, History of Foreign Literature, Psychoanalysis and Literature, etc. The results of the research will be relevant for the further study of the
trauma of war and genocide, especially in the context of the Russian-Ukrainian war, and, from a historical perspective, for studies of women’s trauma caused by the Holocaust. They will become valuable material for the relevant sections of historical, psychological, and literary textbooks and manuals. The first chapter of the dissertation research contains a theoretical overview of Holocaust literature as a whole and focuses on the attempts of literary critics to define and classify literature about the Holocaust in the absence of a clear canon. In the literary discourse, fiction about the Holocaust raises the question of ethics, as Berel Lang believes that writing about such events is the moral responsibility of every author. Nevertheless, fiction about the Holocaust was actively published, especially after the 1970s, when there was a collective latent period of coming to terms with the trauma
experienced. Fictional texts about the Holocaust written by survivors, who did not produce as much volume as non-fiction, led literary critics such as David Ruse and Sidra Ezrahi to develop a genre system. Sidra Ezrahi continued David Ruse's ideas about the literature of the "concentration universe" and separated such genres as concentration realism, survival literature, and the myth of the Holocaust. In our study, we will try to categorize the works of Ida Fink, Charlotte Delbo, and Cynthia Ozick according to Sidra Ezrahi's scheme.
Further analysis includes an overview of the theoretic discourse of Holocaust
trauma and its reflection in Holocaust literature. Based on the ideas of Sigmund Freud, Cathy Caruth, and Shoshana Felman, the analysis of Holocaust literature focuses on such aspects as prior experience, mnemonics, latency, ways of articulating trauma, and exploring literature as a means of healing from trauma. Trauma is reflected not only on the physiological state of a person but also on the psychological level, and it is this level that emerges in the literary text. Trauma affects a person's self-identification and orientation in space and time. Further analysis of the theoretical discourse in the first chapter of the dissertation indicates the peculiarity of experiencing trauma depending on identity, which then results in the (auto)biographical nature of the writing, i.e., the extent to which a person identifies themself with the experienced events. Jewish identity has its own characteristics, primarily due to two millennia of existence without its own statehood but having a strong religious basis. Nevertheless, the assimilation of many Jews in Europe on the eve of World War II had a considerable impact on the experience of the
Holocaust. Those who were more assimilated felt stronger injustice and disorientation, while those who had a clear self-identity managed not to lose it even after the trauma experienced (for example, Charlotte Delbo). The trauma of the Holocaust also had a significant impact on the perception of
time. Henri Bergson was one of the first to argue that time is subjective and non-linear and depends on many factors. It is literature about the Holocaust that reflects how certain traumatic external and internal factors can distort the sense of time. The category of temporality in the literature about the Holocaust is mostly expressed in its fragmentation. Aleida Assman suggested the loss of the past in oneself under the influence of trauma, and Edmund Husserl's proposition of a "single temporal stream" also proves that trauma can fragment the perception of time, but it is still inseparable. The first chapter concludes with considering the peculiarities of women's writing about the Holocaust of the first generation of survivors, and it was established that "generation" in this context does not refer to merely living or being born during this time period, as it is commonly believed, but having experienced the Holocaust firsthand at a conscious age. In addition, it was discussed why there are fewer female writers than male writers and what makes their creative output unique and invaluable in the formation of literature about the Holocaust, by referencing Sara Horowitz's theoretical foundations of women's literature about the Holocaust. This research is based on the materials of the collection "All Stories" and the autobiographical novel "The Journey" by Ida Fink, the collection "Auschwitz and After" by Charlotte Delbo, and the works
"The Shawl" and "Rosa" by Cynthia Ozick. The second chapter of the dissertation focuses on the analysis of the impact of trauma on the (auto)biography and self-identity of women writers. The study is based
on the collection "All Stories" and the autobiographical novel "The Journey" by Ida Fink, a writer from Zbarazh, Ternopil Region, who was assimilated into Polish Jewish culture but experienced an identity crisis and was able to acquire a new identity after the war in Israel. She uses the technique of "auto-fiction", endowing her characters with elements of her own biography, in order to avoid painful memories. The second writer is Charlotte Delbo, who was French and supported communist and nationalist ideas. In her collection “Auschwitz and After”, she demonstrates that a mature and formed
identity is unshakable even after experiencing severe trauma. Charlotte Delbo was able to preserve and reflect on her own ordeals in her work, which is why her collection is completely autobiographical. The third writer, Cynthia Ozick, an American of Jewish origin, did not experience the Holocaust physically, but she was concerned about the fate of the Jews in Europe, feeling a national connection with them. That is why her writings about the Holocaust are not autobiographical but may contain the testimonies of other survivors. In the third practical section, the impact of the trauma of the Holocaust on the category of temporality was considered. Ida Fink introduces two "scrapes" of time, which are measured by words; that is, for her, time is fragmented depending on the events: imprisonment in the ghetto, deportations, and the extermination of the Jews. After analyzing her collection "All Stories", we highlighted the third "scrape", namely the time after the war, when a person must learn to cope with trauma. Charlotte Delbo also exhibits time fragmentation, but her time is more chaotic and contains many gaps.
Cynthia Ozick, on the contrary, describes a very limited fragment of time and shows a heroine who lives in the past and does not perceive the present.
The dissertation’s conclusions revealed that the works of female writers can be classified according to Sidra Ezrahi, namely, Ida Fink's "The Journey" refers to the literature of survival, Charlotte Delbo's "Auschwitz and After" refers to concentration realism, and Cynthia Ozick’s "The Shawl" and "Rosa" refer to the myth of the Holocaust. In addition, factors such as prior experience, identity, and cultural environment have been found to influence Holocaust trauma. Nevertheless, despite the fact that all three writers had different experiences, similar elements such as the fragmentation of time and the saturation of poetic elements can be traced in their work.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 035 "Філологія" – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Актуальність. Література про Голокост сформувалась через травму, яку зазнала Європа в роки Другої світової війни (1939–1945 роки), проте неможливо ні обмежити її, ні чітко класифікувати чи канонізувати. Голокост, як систематичний геноцид, який здебільшого асоціюється з дискримінацією, утисками та знищенням євреїв, насправді вплинув на сприйняття війни цілим поколінням по всій планеті. Чимало уцілілих мали бажання після війни поділитись своїми спогадами, проте через пережиту травму постало питання форми й засобів артикуляції спогадів. Тому література про Голокост не має канону та є синтезом жанрів і форм. Зміст творів також неоднорідний – біографічні елементи переплітаються з хибними спогадами, вигадками та суб’єктивним баченням. Тим не менш, література про Голокост стала важливою ланкою в становленні, зокрема, сучасної ізраїльської літератури та зайняла почесне місце у світовій літературі й кінематографі. Найбільш відомими стали твори письменників-чоловіків, які уціліли, тоді як твори письменниць-жінок першого покоління уцілілих не набули великого поширення. При цьому саме жінки-письменниці першого покоління уцілілих вносять інакший стиль письма в літературу про Голокост, адже жіноче письмо більш інтимне, емоційне й демонструє жіноче бачення світу та війни. У нашій роботі на прикладі творів письменниць єврейського походження Іди Фінк та Синтії Озік і письменниці французького походження Шарлотти Дельбо досліджено, яким чином травма Голокосту вплинула на жіноче письмо першого покоління уцілілих під час Голокосту. За допомогою таких аспектів, як автобіографізм (ідентичність) і темпоральність, ми намагаємось зрозуміти, як через літературний твір передаються ці аспекти травми. Тема дисертації особливо актуальна в сучасному контексті, адже через вісімдесят років після встановлення миру в Європі світ знову стоїть на порозі глобальної війни. Також події російсько-української війни мають і матимуть схожий вплив на ціле покоління, яке стало свідком окупації, дискримінації, нетерпимості та знищення. Результати роботи слугуватимуть для майбутніх літературознавчих досліджень в галузі студій травми, досліджень про геноцид та війну і зможуть допомогти зрозуміти, яким чином пережита травма війни впливає на формування нової літератури. Мета. Встановити, яким чином травма Голокосту вплинула на жіночу літературу про Голокост першого покоління уцілілих крізь призму категорій автобіографічності (ідентичності) та темпоральності. Об’єкт і предмет. Об’єктом дослідження є жіноча література про Голокост першого покоління уцілілих (на матеріалі збірки "Усі історії" та роману "Подорож" Іди Фінк, збірки "Аушвіц і після" Шарлотти Дельбо та оповідань "Шаль" і "Роза" Синтії Озік). Предметом дослідження є відображення травми Голокосту крізь призму (авто)біографізму й ідентичності та категорії темпоральності у творах жінок-письменниць першого покоління уцілілих. Методи. Культурно-історичний – вивчення історії Голокосту та місце літератури про Голокост в історичному й літературознавчому контексті, герменевтичний – інтерпретація й тлумачення творів, образів і мотивів, компаративний – порівняння досвіду та творчості трьох письменниць, формалістський – аналіз побудови текстів за формальною логікою, біографічний – вивчення особистого досвіду письменниць і відображення його у творах, психоаналіз – читання тексту крізь призму студій травми. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському та зарубіжному літературознавчому дискурсі проводиться компаративний аналіз відображення травми в жіночій літературі про Голокост першого покоління уцілілих з погляду автобіографічності, ідентичності та часосприйняття. Також уперше здійснюється спроба віднести жіночу літературу про Голокост до жанрової системи (концентраційний реалізм, література виживання та міф про Голокост) і досліджується, яким чином попередній досвід і досвід, пережитий під час Голокосту, вплинув на формування художнього стилю письменниць, твори яких досліджуються. Теоретичне значення. Дослідження дає можливість розширити аналіз художньої літератури про Голокост у темпоральному та автобіографічному аспекті в творчості інших поколінь авторів. Також положення роботи можуть стати науковим базисом для дослідження травми в літературі в контексті сучасних воєнних конфліктів. Науково-практичне значення. Матеріали та результати дослідження можуть бути використані в університетських спецкурсах і семінарах з історії та теорії літератури, присвячених літературі ХХ століття: "Історія літератури країн, мова яких вивчається", "Літературознавчі теорії та методології", "Історія зарубіжної літератури" та "Психоаналіз і література" тощо. Результати дослідження будуть актуальні для подальшого вивчення травми війни та геноциду, особливо в контексті російсько-української війни та для досліджень травми Голокосту в жінок у історичній перспективі. Їх можна використовувати для написання курсових, дипломних, магістерських робіт, а також вони стануть цінним матеріалом для відповідних розділів історичних, психологічних і літературознавчих підручників та посібників. Перший розділ дисертаційного дослідження містить загальний теоретичний огляд літератури про Голокост, увага фокусується на спробах літературознавців визначити та класифікувати літературу про Голокост в умовах відсутності чіткого канону. В науковому дискурсі щодо художньої літератури про Голокост порушується питання етичності. Як вважає Берел Ланг, писати про такі події – це моральна відповідальність кожного автора (Lang, 1988, с. 4). Тим не менш, художня література про Голокост активно публікувалась, особливо після 1970-х років ХХ століття, коли завершився колективний латентний період осягання пережитої травми. Художні тексти про Голокост, написані уцілілими, які не набули такого великого розголосу, як документальна література, спонукали літературознавців, таких як Девіда Русе та Сідру Езрагі, розробити окрему жанрову систему. Сідра Езрагі продовжила ідеї Девіда Русе про літературу "концентраційного всесвіту" та відокремила такі жанри: концентраційний реалізм, література виживання та міф про Голокост. У нашому дослідженні здійснено спробу жанрово класифікувати твори Іди Фінк, Шарлотти Дельбо та Синтії Озік за системою Сідри Езрагі. Подальший аналіз містить огляд теоретичного дискурсу травми Голокосту та її відображення в літературі про Голокост. Базуючись на ідеях Зигмунда Фройда, Кеті Карут і Шошани Фелман, вивчення літератури про Голокост включає такі аспекти, як: попередній досвід, мнемоніка, латентність, способи артикуляції травми та дослідження літератури як засобу зцілення від пережитої травми. Травма позначається не тільки на фізіологічному стані людини, але й на психологічному рівні, і саме цей рівень відображується в літературному тексті. Також травма впливає на самоідентифікацію особистості та на її орієнтацію у просторі й часі. Аналіз теоретичного дискурсу в першому розділі дисертаційного дослідження вказує на особливість переживання травми відповідно до ідентичності, що далі впливає на (авто)біографічність письма, тобто визначає, наскільки людина ототожнює себе з пережитими подіями. Єврейська ідентичність має свої особливості – насамперед унаслідок двохтисячолітнього існування без власної державності, проте з потужною релігійною основою. При цьому асиміляція багатьох євреїв у Європі напередодні Другої світової війни мала чималий вплив на переживання Голокосту. Ті, хто були більш асимільовані, відчували сильнішу несправедливість і дезорієнтацію, тоді як ті, хто мав чітку самоідентичність, змогли не втратити її навіть після пережитої травми (на прикладі Шарлотти Дельбо). Травма Голокосту також мала чималий вплив на часосприйняття. Анрі Бергсон був одним із перших, хто стверджував, що час є суб’єктивним і нелінійним і залежить від багатьох чинників. Саме література про Голокост відображає, яким чином певні травмуючі зовнішні та внутрішні чинники можуть викривити відчуття часу. Категорія темпоральності в літературі про Голокост здебільшого відображається у фрагментарності. Алейда Ассман висунула припущення про втрату минулого у собі під впливом травми, а положення Едмунда Гуссерля про "єдиний часовий потік" доводять, що травма може фрагментувати часосприйняття, проте все одно він є нерозривним. На завершення, у першому розділі було розглянуто особливості жіночого письма про Голокост першого покоління уцілілих і встановлено, що "покоління" у такому контексті не визначається віком, як прийнято вважати, а стосується саме тих, хто пережив у свідомому віці Голокост. Окрім того, посилаючись на теоретичні засади Сари Горовіц щодо жіночої літератури про Голокост, було розглянуто, чому письменниць менше, ніж письменників, та в чому полягає особливість і неоціненність їхнього творчого доробку у формуванні літератури про Голокост. Наше дослідження базується на матеріалах збірки "Усі історії" та
автобіографічного роману "Подорож" Іди Фінк, збірки "Аушвіц і після" Шарлотти Дельбо та творів "Шаль" і "Роза" Синтії Озік. Другий розділ дисертаційного дослідження фокусується на аналізі впливу
травми на (авто)біографічність і самоідентичність письменниць.