Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University Scientific Publications
Not a member yet
2863 research outputs found
Sort by
СИМВОЛІКА ҐЕНДЕРНИХ РОЛЕЙ У НІМЕЦЬКОМОВНИХ ТВОРАХ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ XIX СТОЛІТТЯ: АНАЛІЗ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
Get PDFThis article explores the symbolism of gender roles in German-language works of Western Ukraine in the 19th century, revealing a rich cultural context that reflects social norms and perceptions of men and women of that time. Using symbols and metaphors, authors convey the traditional gender stereotypes that were prevalent in society at that time. Based on an analysis of selected quotes from works by Joseph Roth, Leopold von Sacher-Masoch, Ida von Hahn-Hahn, Karl Emil Franzos, Stefan Zweig, Hermann Hesse, Thomas Mann, Arthur Schnitzler, and Alfred Döblin, the article shows how these symbols were used to reinforce or criticize traditional gender roles.An analysis of the selected quotes reveals that female characters were often depicted through symbols of tenderness, beauty, and inner strength. For instance, quotes from the works of Joseph Roth and Thomas Mann emphasize the perception of women as bearers of warmth, softness, and charm. Meanwhile, quotes from the works of Stefan Zweig and Alfred Döblin demonstrate that women were perceived not only as delicate beings but also as strong individuals capable of inner strength and self-expression. These symbols indicate the complexity and multifaceted nature of female images in the literature of that time. Male characters, on the other hand, were associated with power, resilience, and inner harmony. Quotes from the works of Leopold von Sacher-Masoch and Hermann Hesse reflect traditional views of masculinity as unyielding strength and leadership. Images of the heart as a stone in the waves or male authority based on inner confidence underscore the idea that men should be protectors and pillars of society. These symbols also point to the importance of internal qualities that make men true leaders.At the same time, some works contain elements of criticism of existing gender stereotypes and attempts to rethink the role of women in society. For example, a quote from the novel by Ida von Hahn-Hahn emphasizes women’s desire for freedom and self-expression, indicating the presence of alternative views on gender roles and aspirations for change. This highlights the importance of literature as a means of understanding and criticizing the social and cultural processes that influenced the formation of gender roles in the society of that time.The article also provides recommendations for further research and educational programs aimed at understanding gender stereotypes and their impact on modern society. Using interdisciplinary approaches, including historical, sociological, and cultural analysis, will allow for a deeper understanding of the roots of stereotypes and their impact on contemporary society. This research is an important step toward a deeper understanding of the role of literature in shaping and reinforcing gender perceptions and indicates the need for critical analysis of contemporary literature to identify new trends in the depiction of gender roles.У статті досліджується символіка ґендерних ролей у німецькомовних творах Західної України XIX століття, що відкриває перед нами багатий культурний контекст, який відображає соціальні норми й уявлення про чоловіків і жінок того часу. За допомогою символів і метафор автори передають традиційні ґендерні стереотипи, що були поширені в суспільстві того часу. На основі аналізу вибраних цитат із творів Йозефа Рота, Леопольда фон Захер-Мазоха, Іди фон Ган-Ган, Карла Еміля Францоза, Стефана Цвайга, Германа Гессе, Томаса Манна, Артура Шніцлера й Альфреда Дебліна у статті показано, як саме ці символи використовувалися для підкріплення або критики традиційних ґендерних ролей. Аналіз вибраних цитат виявляє, що жіночі персонажі часто зображувалися через символи ніжності, краси та внутрішньої сили. Наприклад, цитати із творів Йозефа Рота та Томаса Манна підкреслюють уявлення про жінок як носіїв тепла, м’якості та чарівності. Водночас цитати із творів Стефана Цвайга й Альфреда Дебліна демонструють, що жінки сприймалися не лише як ніжні створіння, але і як сильні особистості, здатні на внутрішню міць і самовираження. Ці символи свідчать про складність і багатогранність жіночих образів у літературі того часу. Чоловічі персонажі, навпаки, асоціювалися із владою, стійкістю та внутрішньою гармонією. Цитати із творів Леопольда фон Захер-Мазоха та Германа Гессе відображають традиційні уявлення про маскулінність як непорушну силу та лідерство. Образи серця як каменю у хвилях або чоловічої влади, що ґрунтується на внутрішній упевненості, підкреслюють ідею про те, що чоловіки мають бути захисниками й опорами в суспільстві. Ці символи також вказують на важливість внутрішніх якостей, які роблять чоловіків справжніми лідерами. Водночас деякі твори містять елементи критики поширених ґендерних стереотипів і намагання переосмислити роль жінок у суспільстві. Наприклад, цитата з роману Іди фон Ган-Ган підкреслює прагнення жінок до свободи та самовираження, що свідчить про наявність альтернативних уявлень про ґендерні ролі та прагнення до змін. Це підкреслює важливість літератури як засобу для розуміння та критики соціальних і культурних процесів, що впливали на формування ґендерних ролей у суспільстві того часу. У статті також дано рекомендації для подальших досліджень і освітніх програм, спрямованих на розуміння ґендерних стереотипів, їхнього впливу на сучасне суспільство. Використання міждисциплінарних підходів, що включають історичний, соціологічний і культурний аналіз, дозволить глибше зрозуміти корені стереотипів, їхній вплив на сучасне суспільство. Це дослідження є важливим кроком до більш глибокого розуміння ролі літератури у формуванні та підкріпленні ґендерних уявлень, а також вказує на необхідність критичного аналізу сучасної літератури для виявлення нових тенденцій у зображенні ґендерних ролей
РИТОРИКА ЯК МИСТЕЦТВО ПЕРЕКОНАННЯ: ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ, СУЧАСНІСТЬ
Get PDFThe article explores the essence of rhetoric as the art of persuasion through the lens of historical theory and modernity. It has been an essential element of public life, as the ability to express thoughts eloquently played a significant role in political debates, legal proceedings, and philosophical schools. With the development of modern technologies and the growing social demands for communication skills, rhetoric has become an important component of education in contemporary institutions. The study of rhetoric contributes to the development of cognitive and communication skills necessary for success in professional activities and social interaction. The article explores the main stages of the development of rhetoric, particularly its origins in antiquity, its further evolution in the Middle Ages, and its revival during the Renaissance. Special attention is given to modern teaching methods that include interactive technologies, enabling students to improve their oratory skills using multimedia tools and enhance their argumentative skills through role-playing and discussions.The primary focus of the article is the analysis of rhetorical techniques used to achieve effective communication and persuasion in various fields, such as politics, business, media, and academic communication. The main components of rhetoric are examined, including the rhetorical canon, its foundations, and stages that cover the creation, structuring, and delivery of speeches. The article also addresses issues related to oratory, conducting reasoned debates, conversations, as well as ethnorhetoric, which studies the peculiarities of speech in different cultural and ethnic contexts. The teaching of rhetoric in educational institutions requires consideration of modern technologies that not only improve public speaking skills but also enable mastery of new forms of rhetorical practices, such as media rhetoric and political rhetoric. These forms are becoming increasingly relevant in the context of the rapid development of social media and new forms of communication. Today, rhetoric is an important tool not only for developing speech and argumentative skills but also for shaping professional competence and an active civic position.У статті розкрито сутність риторики як мистецтва переконання крізь призму історії, теорії та сучасності. Історично риторика постає важливим елементом суспільного життя, оскільки вміння красномовно висловлювати свої думки набуло вагомого значення в політичних дебатах, судових процесах і філософських школах. З розвитком новітніх технологій і зростанням соціальних вимог до комунікативних навичок риторика стала важливою складовою частиною освіти в сучасних навчальних закладах. Вивчення риторики сприяє розвитку когнітивних і комунікаційних навичок, необхідних для досягнення успіху у професійній діяльності та соціальній взаємодії. У статті досліджено основні етапи розвитку риторики, зокрема її становлення в античності, подальшу еволюцію в середньовіччі та відродження в епоху Ренесансу, зміну парадигми в період Нового часу. Окрему увагу приділено сучасним методам навчання, що охоплюють інтерактивні технології, які дають змогу студентам удосконалювати ораторські навички за допомогою мультимедійних засобів, а також підвищувати майстерність аргументації через рольові ігри та дискусії. Основним напрямом статті є аналіз риторичних прийомів, які використовують для досягнення ефективного спілкування та переконання в різних сферах діяльності, як-от політика, бізнес, медіа та наукові комунікації. Розглянуто основні компоненти риторики, зокрема риторичний канон, його основи й етапи, що охоплюють створення, структурування та подачу виступів. Важливе місце у статті належить питанням ораторії, ведення аргументованих суперечок, бесід, а також етнориторики, яка досліджує специфіку мовлення в різних культурних і етнічних контекстах. Викладання риторики в навчальних закладах потребує врахування сучасних технологій, які дають змогу не тільки покращити навички публічних виступів, але й опанувати нові форми риторичних практик, як-от медіариторика та політична риторика. Ці форми набувають усе більшої актуальності в умовах швидкого розвитку соціальних медіа та нових форм комунікації. Риторика нині є важливим інструментом не тільки для розвитку мовленнєвих і аргументацій-них навичок, але й для формування професійної компетентності й активної громадянської позиції
РЕДАКТОРСЬКО-ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ УЛАСА САМЧУКА В ГІМНАЗІЙНИХ ЧАСОПИСАХ КРЕМЕНЕЧЧИНИ ДВАДЦЯТИХ РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
Get PDFThe article examines the activities of Ulas Samchuk as editor and publisher of handwritten gymnasium magazines in the context of the cultural and educational environment of the Kremenets region in the 1920s. It focuses on the future Ukrainian writer's involvement in preparing and publishing literary magazines put out by students at the I. Steshenko Ukrainian Gymnasium in Kremenets. Based on an analysis of handwritten sources, memoirs, and scientific literature, the conditions of emergence, thematic priorities, authorship, and ideological orientation of the youth publications ‘First Steps’ (1921–1922), ‘Youth’ (1922), ‘Hvylia’ (1923) and ‘Proliski’ (1924). It has been determined that the participation of the young U. Samchuk in the activities of the literary and artistic circle “Yunatstvo”, the editing of the almanac of the same name, the organisation of the periodical ‘Hvylia’, as well as his probable involvement in the creation of the magazine ‘Proliski’ indicate his active involvement in the literary process of that time, his organisational skills and his awareness of the importance of the printed word in establishing the national identity of his compatriots. It is noted that involvement in the cultural environment of gymnasium youth formed Samchuk's skills in editing, working with texts, organising the publishing process, and shaping the ideological and patriotic vector of publications. It is emphasised that the editorial and publishing activities of the Kremenets period influenced the formation of U. Samchuk as a national cultural figure, since his participation in the organisation and creation of the cultural space of Kremenets gave him the opportunity to gain experience that played an important role in his further creative biography. It is noted that gymnasium magazines were not only a platform for self-expression for Ukrainian youth, but also an important means of national-patriotic education and counteracting assimilation processes in the difficult conditions of the educational policy of that time. The cultural and educational space of Volhynia in the 1920s is presented through the prism of U. Samchuk's editorial and publishing activities.У статті досліджено діяльність Уласа Самчука як редактора і видавця рукописних гімназійних часописів у контексті культурно-просвітницького середовища Кременеччини 1920-х років. Зосереджено увагу на участі майбутнього українського письменника в підготовці та виданні літературних часописів, що видавалися учнями Кременецької української гімназії ім. І. Стешенка. На підставі аналізу рукописних джерел, спогадів, наукової літератури окреслено умови виникнення, тематичні пріоритети, авторський склад та ідейне спрямування молодіжних видань «Перші кроки» (1921–1922), «Юнацтво» (1922), «Хвиля» (1923) та «Проліски» (1924). Визначено, що участь молодого У. Самчука у діяльності літературно-мистецького гуртка «Юнацтво», редагування однойменного альманаху, організація періодичного видання «Хвиля», а також ймовірна причетність до створення часопису «Проліски» вказують на його активне залучення у тогочасний літературний процес, організаторські здібності та усвідомлення ним важливості друкованого слова в утвердженні національної ідентичності краян. Вказано, що залучення до культурного середовища гімназійної молоді сформувало у Самчука-гімназиста навички редакторської діяльності, вміння працювати з текстами, організовувати видавничий процес, формувати ідейно-патріотичний вектор публікацій. Наголошено, що редакторсько-видавнича діяльність кременецького періоду вплинула на формування У. Самчука як національного культурного діяча, оскільки участь в організації та творенні культурного простору Кременеччини дала йому змогу здобути досвід, що відіграв важливу роль у його подальшій творчій біографії. Зазначено, що гімназійні часописи були не лише майданчиком самовираження української молоді, а й важливим засобом національно-патріотичного виховання та протидії асиміляційним процесам у складних умовах тогочасної освітньої політики. Представлено сторінку культурно-освітнього простору Волині 1920-х років крізь призму редакторсько-видавничої діяльності У. Самчука
САМОБУТНІСТЬ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ У ПОВІСТІ «СПЛЯЧІ КРАСУНІ»
Get PDFThe article analyzes the poetics of The House of the Sleeping Beauties, a novella by the Japanese writer and Nobel Prize laureate in literature Yasunari Kawabata. The distinctive feature of the work lies in its interweaving of traditional Japanese aesthetics with a modernist worldview. The central theme of the novella is existential in nature, revealed through the motif of loneliness among elderly men, which is closely tied to their taboo emotional experiences stemming from the gradual fading of sexual life and the onset of old age. The symbolic space of Kawabata's «house of the sleeping beauties» is woven from contrasting images of old men and very young girls, through which the author explores themes of aging, the transience of time, the decline of vital energy, and the longing for a lost or past life and its pleasures. The eternal antithesis of youth and old age is presented through a deeply philosophical and aesthetic lens, perceived from the point of view of the main character, the elderly Eguchi, whose inner world of emotions is portrayed with psychological subtlety and openness. Kawabata masterfully conveys Eguchi’s psychological discomfort, anxiety, memories, and stream of consciousness, keeping the reader in a state of suspense until the very last page. The article emphasizes that the existential issues related to loneliness, aging, and the emotional responses they evoke belong to the timeless concerns of humanity. These themes find expression in the works of writers from various nations, and thus a parallel is drawn between the existential experiences of Eguchi and the characters in the prose of contemporary Ukrainian writer from Slovakia, Ivan Yatskanyn. Another distinctive feature of the novella is its deep psychological insight, accentuated through elements of the Japanese aesthetic of yūgen – such as mystery, ambiguity, subtle suggestion, and contemplation. It is the contemplation of the beauty and aesthetic of the young female body that lends the work its erotic undertone. However, the novella’s eroticism lacks vulgarity, as its primary purpose is not to arouse sexual desire, but rather to evoke memories and feelings – hidden or long forgotten – from youth. The article concludes that The House of the Sleeping Beauties is a profound artistic work in which existential reflection, psychological depth, and subtle eroticism are intricately interwoven, creating an aesthetically rich, philosophical space filled with a sensual yet tragic image of life fading away.У статті проаналізовано поетику повісті «Сплячі красуні» японського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури Ясунарі Кавабати, особливість якої становить переплетіння традиційної японської естетики та модерністського світогляду. Провідною у творі виступає екзистенційна проблематика, яка розкривається через тему самотності літніх чоловіків, що повʼязана з їхніми табуйованими переживаннями через поступове згасання статевого життя й настання старості. Символічний простір «будинку сплячих красунь» Ясунарі Кавабати зітканий із контрастних образів старих чоловіків та зовсім юних дівчат, через які автор розкриває теми старості, плинності часу, згасання життєвих сил, туги за втраченим/минулим життям та задоволеннями. Глибоко філософське й естетичне осмислення вічної антитези молодості та старості подано крізь призму сприйняття головного персонажа твору старого Еґуці, внутрішній світ переживань якого зображено відверто й психологічно тонко. Психологічний дискомфорт, хвилювання, спогади та хід думок головного персонажа передано письменником у творі настільки майстерно, що текст тримає у напрузі читача до останньої сторінки. Відзначено, що екзистенційна проблематика, повʼязана з темами самотності та старіння й викликувані ними емоційні переживання, належить до вічних проблем людства і знаходить вираження у творчості митців різних націй, тож простежено подібність у зображенні та відтворенні екзистенційних переживань старого Еґуці та персонажів прози сучасного українського письменника Словаччини Івана Яцканина. Своєрідністю твору є й глибокий психологізм, що увиразнюється такими засобами японської естетики юген, як загадковість, таємничість, натяк та споглядання. Саме споглядання краси та естетики молодого жіночого тіла надає твору еротичного підтексту. Простежено, що еротизм повісті не має відтінку вульгарності, оскільки його основне завдання не збудження сексуального потягу, а радше викликання спогадів та переживання колишніх, прихованих чи вже забутих відчуттів із молодості. Доведено, що повість «Сплячі красуні» – глибокий художній твір, у якому поєднані екзистенційні переживання, психологічні стани та тонка еротика, що разом утворюють естетичний художньо-філософський простір, сповнений чуттєвого та водночас трагічного образу згасаючого життя
СПЕЦИФІКА ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ І СОЦІОЛОГІЇ
Get PDFThe article examines the phenomena of homonymy and paronymy in the field of social work and sociology. Attention is drawn to the use of interdisciplinary lexical units in these areas of knowledge. Special attention is paid to paronyms-borrowings with different roots and selection of synonyms with same roots, finding antonyms, establishment of word-forming connections, searching of thematic groups. The processes of Ukrainian term formation require constant attention, professional evaluation, creative approach to the accuracy of expression. Sociology and social work as one of the most important spheres of human activity and fundamental sciences require modern, systematically elaborated terminology. Terminology of sociology and social work is characterized by the use of cross-industry terms. Thus, sociology and social work use the terms of natural and human sciences, in particular, medicine, ecology, jurisprudence, political science, philosophy, psychology, ethics, law. Among the issues of professional linguistic culture, our attention is drawn to the manifestation of paronymic and homonymous relations in the terminology of sociology and social work. In order to prevent misuse of terms-paronyms, it is necessary to take into account the values of specific and borrowed word-forming elements (roots, prefixes, suffixes). Paronyms in terminology and general vocabulary have common features. Usually scientists distinguish external paronymia when one name of the paronymic row belongs to the term system and the other is a common word or term of another branch. The presence of homonyms in the language is natural and it can be predetermined by some factors, for example, the lack of nominations for new concepts. Some scientists consider homonyms as dangerous factor, which can lead to large amount of ambiguous units that decrease the effectiveness of language as the means of communication. Other scientists emphasize the certain value of this phenomenon, which they see in the enrichment of vocabulary, in creating interesting collisions of words in speech. They believe that the emergence of new homonyms due to the splitting of polysemy expands the system of the language, enriches it with new expressive meanings. The homonymy in the terminology of sociology and social work in its main manifestations is not significantly different from similar phenomena in the lexical-semantic system of modern Ukrainian literary language, but there are some peculiarities. It is known that the basic unit of homonymy is not a single homonym, but a group of homonyms, so in the scientific literature words with the same expression plan, but with different content, are analyzed within homonymic groups.У статті розглянуто явища омонімії та паронімії у галузі соціальної роботи та соціології. Звернено увагу на використання міжгалузевих лексичних одиниць у цих сферах знань. Особливу увагу приділено різнокореневим та однокореневим паронімам-запозиченням, добору синонімів, антонімів, встановленню словотвірних зв’язків, пошуку тематичних груп. Процеси українського термінотворення потребують постійної уваги, професійної оцінки, творчого підходу до точності вираження. Для соціології та соціальної роботи як одних із найважливіших сфер людської діяльності та фундаментальних наук необхідно розробляти та систематизувати сучасну термінологію. Термінологія соціології та соціальної роботи характеризується використанням міжгалузевих термінів. Так, у соціології та соціальній роботі використовуються терміни природничих і гуманітарних наук, зокрема медицини, екології, юриспруденції, політології, філософії, психології, етики, права. Серед питань професійної мовної культури нашу увагу привертає вияв паронімічних і омонімічних відношень у термінології соціології та соціальної роботи. Щоб запобігти неправильному вживанню термінів-паронімів, необхідно враховувати значення питомих і запозичених словотвірних елементів (коренів, префіксів, суфіксів). Пароніми в термінології та загальній лексиці мають спільні риси. Зазвичай вчені виділяють зовнішню паронімію, коли одна назва паронімічного ряду належить до терміносистеми, а друга є загальновживаним словом або терміном іншої галузі. Наявність омонімів у мові є природним явищем, що зумовлюється деякими факторами, наприклад, відсутністю номінацій нових понять. Деякі вчені вважають омоніми небезпечним чинником, який може призвести до великої кількості багатозначних одиниць, що знижує ефективність мови як засобу спілкування. Інші вчені підкреслюють певну цінність цього явища, яку вбачають у збагаченні словникового запасу, у створенні цікавих зіткнень слів у мовленні. Вони вважають, що поява нових омонімів за рахунок розщеплення полісемії розширює систему мови, збагачує її новими експресивними значеннями. Омонімія в термінології соціології та соціальної роботи в основних своїх виявах суттєво не відрізняється від подібних явищ у лексико-семантичній системі сучасної української літературної мови, але має певні особливості. Відомо, що основною одиницею омонімії є не окремий омонім, а група омонімів, тому в науковій літературі слова однакового плану вираження, але різного змісту, розбирають у межах омонімічних груп
ІНТЕГРАЦІЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕС МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ
Get PDFThe article explores the implementation of digital technologies in teaching the Ukrainian language to high school students. The relevance of the topic is substantiated by the need to modernize the educational process, overcome learning gaps, and develop communicative competence. Emphasis is placed on the importance of education digitalization through innovative platforms and applications that ensure flexible learning in online and offline formats. The advantages of integrating digital tools include increased motivation, enhanced digital literacy, improved speech skills, and the individualization of learning. Modern educational tools and Ukrainian-language applications suitable for military educational institutions are analyzed. The study highlights effective methodological approaches such as project-based learning, interactive models, gamification, and multimedia integration. The main challenges of digital learning are identified: unequal levels of digital literacy, time management issues, and reduced live communication. The article proposes ways to address these problems, including training sessions, offline alternatives, structured learning modules, and a safe environment for experimentation. The findings indicate that digital technologies open new opportunities for improving the efficiency of language and literature education in senior grades, especially in military lyceums. The technologization of education enhances learning effectiveness and requires teachers to gradually integrate digital platforms into lessons while considering the specific characteristics of the educational environment.У статті розглянуто особливості впровадження цифрових технологій у процес викладання української мови для учнів старших класів. Обґрунтовано актуальність теми у зв’язку з потребою модернізації освітнього процесу, подоланням освітніх утрат та формуванням комунікативної компетентності учнів старших класів. Акцентовано увагу на значенні цифровізації освіти, що передбачає використання інноваційних платформ і застосунків для забезпечення гнучкості навчання в онлайн– та офлайн-форматах. Охарактеризовано переваги інтеграції цифрових засобів, серед яких – підвищення мотивації, розвиток цифрової грамотності, удосконалення мовленнєвих навичок та можливість індивідуалізації освітнього процесу. Проаналізовано сучасні освітні інструменти, які можна застосовувати під час вивчення української мови у військових закладах освіти, а також спеціалізовані україномовні застосунки. Виокремлено методичні прийоми, що сприяють інтеграції цифрового середовища в освітній процес: проєктна діяльність, інтерактивні моделі, гейміфікація, використання мультимедійних матеріалів. Окреслено ключові виклики цифрового навчання: нерівномірний рівень цифрової грамотності учнів старших класів, проблеми з тайм-менеджментом та обмеженість живого спілкування. Запропоновано шляхи подолання зазначених труднощів, зокрема проведення інструктажів, структурованість навчальних блоків, створення безпечного середовища для спроб і помилок. У результаті дослідження визначено, що цифрові технології відкривають нові перспективи для ефективності мовно-літературної освіти учнів старших класів, зокрема у ліцеях військового профілю. Технологізація сприяє підвищенню ефективності навчального процесу, вимагає від учителів поступової інтеграції платформ на уроках, що зумовлює урахування особливостей навчального середовища
ЕНЦИКЛІКА «CASTI CONNUBII» ТА ІНСТИТУТ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ СІМ’Ї В ГАЛИЧИНІ (ПЕРША ТРЕТИНА XX СТ.)
No full textThis article examines Pope Pius XI’s encyclical “Casti Connubii” (1930) in the context of the marriage and family policy of the Greek Catholic Church in Galicia during the first third of the twentieth century. The aim of the study is to analyze the impact of this ecclesiastical document on the moral and ethical guidance of the Greek Catholic clergy and on the formation of marital culture among the Ukrainian population of Galicia. Particular attention is given to issues that were highly relevant to society at the time, including maritalfidelity, divorce, emigration, and the demographic crisis. The methodological foundation of the research isbased on interdisciplinary approaches that integrate historical, religious, socio-anthropological, and source- critical analyses. The scholarly novelty of the article lies in its attempt to reinterpret the “Casti Connubii”not only as a component of Catholic doctrine but also as a tool of social influence that mobilized the GreekCatholic clergy in the defense of the traditional Christian family. The conclusions highlight that the encyclical “Casti Connubii” represented the Catholic Church’s response to the moral and social challenges of the era.In the Galician context, it contributed to the consolidation of the clergy around the idea of family protection, served as a foundation for pastoral and educational activity, and reinforced the moral authority of the Greek Catholic Church in the face of new challenges.У статті розглянуто енцикліку Папи Пія ХІ «Casti Connubii» (1930 р.) у контексті шлюбно-сімейної політики греко-католицької церкви в Галичині в першій третині ХХ ст. Метою дослідження є аналіз впливу цього церковного документа на морально-етичні настанови греко-католицького духовенства та на формування подружньої культури серед українського населення Галичини.Увага зосереджена на актуальних для тогочасного суспільства питаннях подружньої вірності, розлучень, еміграції, демографічної кризи тощо. Методологічною основою дослідження стали міждисциплінарні підходи, які поєднують історико-релігієзнавчий, соціально-антропологічний і джерелознавчий аналіз. Наукова новизна полягає у спробі переосмислити енцикліку «Casti Connubii» не лише як частину католицької доктрини, а і як інструмент суспільного впливу, що активізував громадську позицію греко-католицького духовенства в захисті традиційної християнської родини. У висновках зазначається, що енцикліка «Casti Connubii» стала відповіддю католицької церкви на моральні та соціальні виклики часу. У галицькому контексті вона сприяла консолідації духовенства навколо ідеї захисту сім’ї, слугувала основою пасторальної та освітньої діяльності, а також підтримувала моральний авторитет ГКЦ в умовах нових викликів
КОМЕМОРАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ДІЯЧІВ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У 1939–1953 РР.
No full textPurpose. This article aims to reveal the features and methods of commemorating Ukrainian cultural figures in Western Ukrainian territories as part of Soviet memorial politics during Stalinism. Addition- ally, it uncovers the official narratives and images the communist regime attempted to disseminate among thepopulation through various commemorative practices. The methodology includes historical-genetic, histori- cal-typological, and historical-systemic methods, as well as historical source criticism and discourse analysis.Scientific novelty. Based on a wide range of archival materials and newspaper periodicals, research explainshow the Stalinist regime used and abused the memory of famous Ukrainian cultural figures to propagate the official ideology. The article contributes to a deeper understanding of Stalinist politics of memory in theannexed Ukrainian territories. Conclusions. The author examines Soviet practices of commemorating Taras Shevchenko, Ivan Franko, Lesya Ukrainka, Olha Kobylianska, Yuriy Fedkovych, Vasyl Stefanyk, and MarkoCheremshyna. It has been found that the revolutionary image of Shevchenko was propagated by the commu-nist authorities in Western Ukrainian lands through nationwide celebrations, while Franko's image served as the primary symbol of revolutionary struggle, holding both regional and national significance. The names of these two prominent Ukrainian figures were integrated into the toponymic landscape. However, the Soviet authorities did not construct the planned monuments to Shevchenko and Franko in Lviv. The commemorations of Olha Kobylianska and Yuriy Fedkovych held significant regional importance for Northern Bukovina, LesyaUkrainka – for Volyn, and Vasyl Stefanyk and Marko Cheremshyna – for Pokuttya. The authorities operatedsimilar commemorative measures, creating regional images of revolutionary writers and fighters for national and social liberation. Literary-memorial museums, a characteristic feature of Soviet memorial policy, played a significant role in shaping and disseminating these images.Мета роботи – розкрити особливості та засоби вшанування пам’яті українських культурних діячів на західноукраїнських землях як складника радянської меморіальної політики доби сталінізму, а також виявити офіційні наративи й образи, які комуністичний режим прагнув поширювати серед населення за допомогою різних комеморативних практик. Методологія дослідження передбачає історико-генетичний, історико-типологічний та історико-системний методи, а також методи джерелознавчої критики й дискурс-аналізу. Наукова новизна полягає в тому, що на основі аналізу широкого кола архівних матеріалів та газетної періодики вперше проаналізовано, як сталінський режим використовував та зловживав пам’яттю про відомих українських культурних діячів для пропагування офіційної ідеології. Стаття сприятиме глибшому розумінню сталінської політики пам’яті на анексованих українських територіях. Висновки. Автор розкрив радянські практики вшанування пам’яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича, Василя Стефаника та Марка Черемшини. З’ясовано, що революційний образ Шевченка комуністична влада поширювала на західноукраїнських землях за допомогою загальнореспубліканських святкувань, тоді як образ Франка був головним символом революційної боротьби, що мав як регіональне, так і всеукраїнське значення. Імена обох видатних українських діячів були внесені до топонімічного простору.Водночас влада так і не спорудила заплановані монументи Шевченку й Франку у Львові. Вагоме регіональне значення мали вшанування Ольги Кобилянської та Юрія Федьковича для Північної Буковини, Лесі Українки – для Волині, Василя Стефаника й Марка Черемшини – для Покуття. Влада використовувала аналогічні комеморативні заходи, створюючи регіональні образи письменників-революціонерів і борців за національне й соціальне визволення. Літературно-меморіальні музеї, створення яких було характерною рисою радянської меморіальної політики, відігравали вагому роль у формуванні й поширенні цих образів
УРЯДОВІ ПЛАНИ РОЗМІЩЕННЯ ДЕПОРТОВАНИХ З ПОЛЬЩІ УКРАЇНЦІВ В УРСР ТА РЕАЛІЇ ЧАСУ (1944-1946 РР.)
No full textThe purpose of the study is to analyze the plans of the Ukrainian SSR government circlesregarding the placement of Ukrainians deported from Poland on the territory of the Ukrainian SSR and changesto these plans during 1944–1946; to investigate the reasons that prompted the Soviet leadership to place the majority of Zakerzonts in the central, eastern and southern regions. Research methodology. The article usesproblem-chronological, comparative and systemic methods. In particular, the problem-chronological method allows for a detailed analysis of government plans for the placement of deportees in chronological order of changes to these plans. The systemic method allows for the tracing of the motives that prompted the formationof a planned settlement of the majority of Lemkos and Kholmshchyks, Nadsyantsy and Podlaskies in steppeareas that were not typical for them, where there was neither free land nor decent housing. The comparativemethod is used to assess the results of the work of government officials in fulfilling the tasks set. The scientific novelty of the work lies in highlighting and systematizing the impact of government plans on the resettlement of deportees. It has been studied that within two years these plans were radically changed: the eastern vectorof resettlement was replaced by the western one. It has been found that the inconsistency of the plans withthe realities of life forced hundreds of thousands of deportees to carry out an unauthorized and prohibited bygovernment acts relocation from the southern, eastern and central regions of the Ukrainian SSR to six west- ern regions. Conclusions. Government plans to resettle 80 percent of deportees in the eastern, southern, and central regions proved to be completely unrealized. 95 percent of the Zakerzonians who ended up in the afore- mentioned regions left them during 1944–1946 and voluntarily moved to Western Ukraine.Мета дослідження – проаналізувати плани урядових кіл УРСР щодо розміщення депортованих з Польщі українців на території Української РСР та зміни цих планів протягом 1944–1946 рр.; дослідити причини, які спонукали радянське керівництво розмістити більшість закерзонців у центральних, східних та південних областях. Методологія дослідження. У статі застосовується проблемно-хронологічний, порівняльний та системний методи. Зокрема, проблемно-хронологічний метод дає змогу детально проаналізувати урядові плани розміщення депортованих у хронологічній послідовності змін цих планів. Системний метод допомагає простежити мотиви, які спонукали формувати планове поселення більшості лемків та холмщаків, надсянців та підлящуків у невластивих для них степових районах, де не було ні вільних земель, ні пристойного житла. Порівняльний метод використовується для оцінки результатів роботи урядових чиновників щодо виконання поставлених завдань. Наукова новизна роботи полягає у висвітленні та систематизації впливу урядових планів на розселення депортованих. Досліджено, що протягом двох років ці плани були докорінно змінені: східний вектор розселення був замінений західним. З’ясовано, що невідповідність планів відносно реалій життя змусило сотні тисяч депортованих здійснити самовільний і заборонений урядовими актами переїзд із південних, східних і центральних областей Української РСР в шість західних областей. Висновки. Урядові плани щодо розселення 80 % депортованих у східних, південних і центральних областях виявилися цілковито нереалізованими. 95 % закерзонців, що потрапили в згадані області, упродовж 1944–1946 рр. покинули їх і самовільно переселилися на Захід України
ЕВОЛЮЦІЯ СПІВПРАЦІ УКРАЇНА – ЄС В УМОВАХ ВОЄННОГО КОНФЛІКТУ
No full textThe purpose of the study is to conduct a comprehensive analysis of Ukraine’s European inte- gration process as a strategic direction of its foreign and domestic policy, as well as to identify the factors that contributed to or hindered our country’s progress towards full membership in the European Union. An attempt is made to trace the historical evolution of Ukraine’s European integration course, focusing on the key politi- cal, legal, and institutional changes that have taken place in connection with this process. The research meth-odology is based on the principles of historicism, scientificity, objectivity, and systematicity. General scientific (analysis, synthesis, generalization) and special historical (historical-genetic, historical-systemic) methods were used. The scientific novelty of the work lies in the fact that it offers a holistic view of Ukraine’s European integration not only as a political course, but as a systemic process of national self-affirmation, consolidationof society, and formation of a new political identity. The work substantiates the thesis that the full-scale armedaggression of the Russian Federation not only did not stop, but significantly accelerated and strengthenedUkraine’s European integration course, transforming it from a declarative goal into a practical strategy. Con- clusions. European integration has become an integral part of Ukraine’s national idea, a factor of political unity, and an instrument for defending sovereignty and security. Ukraine’s acquisition of EU candidate status in 2022 is not only a recognition of its progress but also a legal and political framework for further profound reforms. Thus, European integration is transforming into a realistic and irreversible goal, which is graduallybeing implemented through the joint efforts of the state authorities, civil society, and international partners.Мета дослідження полягає в комплексному аналізі процесу європейської інтеграції України як стратегічного напряму її зовнішньої та внутрішньої державної політики, а також у виявленні чинників, які сприяли чи перешкоджали просуванню нашої держави до повноправного членства в Європейському Союзі. Спроба простежити історичну еволюцію євроінтеграційного курсу України, акцентуючи увагу на ключових політичних, правових та інституційних змінах, які відбулися з огляду на цей процес. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, об’єктивності, системності. Використано загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-системний) методи. Наукова новизна роботи полягає в тому, що пропонується цілісне бачення євроінтеграції України не лише як політичного курсу, а і як системного процесу національного самоствердження, консолідації суспільства та формування нової політичної ідентичності. У роботі обґрунтовано тезу про те, що повномасштабна збройна агресія РФ не лише не зупинила, а суттєво пришвидшила та зміцнила євроінтеграційний курс України, перетворивши його з декларативної мети на практичну стратегію. Висновки. Європейська інтеграція стала невід’ємним складником національної ідеї України, чинником політичної єдності та інструментом відстоювання суверенітету й безпеки. Набуття Україною статусу кандидата в члени ЄС у 2022 році є не лише визнанням її поступу, а й юридично-політичною рамкою для подальших глибинних реформ. Так, євроінтеграція трансформується в реалістичну та незворотну мету, яка поступово реалізується через спільні зусилля державної влади, громадянського суспільства та міжнародних партнерів