Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University Scientific Publications
Not a member yet
2863 research outputs found
Sort by
НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ ШЕВЧЕНКОВОЇ ТВОРЧОСТІ У ПУБЛІЧНИХ ВИСТУПАХ УКРАЇНСЬКИХ ДІЯЧІВ НА ШПАЛЬТАХ ГАЛИЦЬКОЇ ПЕРІОДИКИ ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Get PDFThe article focuses on the specific features of the speech genre and its influence on the mass perception of ideas expressed orally. The study highlights the content of speeches delivered on the occasions of Shevchenko anniversaries within the national and political context. The methodological framework is based on general scientific methods – historicism, the problem-chronological approach, the analysis of synchronic and diachronic connections – and also employs an interdisciplinary approach. Public speeches of the early 20-th century had a distinctly patriotic orientation: they proclaimed ideas aimed at shaping Ukrainian national identity, asserting political positions within the contemporary political arena, and preserving the ethnic integrity, rights, and freedoms of Ukrainian society. During the period of Ukrainians’ struggle for statehood and the formation of national self-identification in the European context, the outstanding figure and creative legacy of T. Shevchenko became a significant indicator of the national life of the Ukrainian public. In the publications of prominent public, political, and cultural figures – including S. Baran, I. Kopach, K. Levytskyi, H. Tsehlinskyi, L. Tsegelskyi etc. – issues related to the formation of the national-political movement in the western Ukrainian lands at the beginning of the 20-th century are addressed through the prism of Shevchenko’s life and work. Materials published in Ukrainian periodicals («Ruslan», «Dilo») in the early 20-th century by prominent public, political, and cultural figures demonstrate the significant influence of Shevchenko’s works on the process of national self-awareness among Ukrainians during their struggle for statehood. Accordingly, the phenomenon of the Shevchenko cult is regarded as a reliable ideological platform for the development strategy of both the Ukrainian political elite and the nation, while his creative legacy serves as a powerful instrument of ideological influence on collective and individual consciousness. For the intelligentsia of the early 20-th century, T. Shevchenko symbolized freedom and acted as a guide toward the idea of an independent Ukrainian state. In their speeches, orators emphasized the poet’s interest in historical themes, his fascination with the ideas of the Cyril and Methodius Society, his deep religiosity, and his love for the people, the native language, and Ukraine as a whole.У статті акцентовано увагу на особливостях жанру промови та її впливові на масове сприйняття ідей, декларованих в усній формі. Дослідження актуалізує зміст промов, виголошених із нагоди Шевченківських роковин, у національно-політичному аспекті. Методологічну основу становлять загальнонаукові методи: історизму, проблемно-хронологічний, аналіз синхронно-діахронічних зв’язків, а також міждисциплінарний підхід. Публічні виступи початку ХХ ст. мали виразне патріотичне спрямування: у них проголошувалися ідеї формування української національної ідентичності, утвердження власних позицій у тогочасному політикумі задля збереження етнічної цілісності, прав і свобод українського суспільства. У період боротьби українців за власну державність, становлення національної самоідентифікації у європейському контексті геніальна постать Т. Шевченка та його творчість стали важливими індикаторами національного життя української громадськості. У публікаціях відомих громадсько-політичних та культурних діячів, зокрема С. Барана, І. Копача, К. Левицького, Г. Цеглинського, Л. Цегельського та ін., крізь призму життєвої долі і творчості Т. Шевченка порушуються питання формування національно-політичного руху на західноукраїнських землях на початку ХХ ст. Опубліковані матеріали на шпальтах українських часописів («Руслан», «Діло») на початку ХХ ст. відомих громадсько-політичних та культурних діячів засвідчують вагомий вплив Шевченкової творчості на процес національного самоусвідомлення українців у період боротьби за власну державність. Відповідно, феномен культу Т. Шевченка розглядається як надійна ідейна платформа для стратегії розвитку української політичної еліти та народу, а його творчість – як потужний інструмент ідеологічного впливу на суспільну й індивідуальну свідомість. Для інтелігенції початку ХХ ст. Т. Шевченко був символом свободи, провідником до ідеї незалежної Української держави. У своїх виступах промовці наголошували на зацікавленнях поета історичною тематикою, його захопленні ідеями Кирило-Мефодіївського товариства, глибокій релігійності, любові до народу, рідної мови та України загалом
УКРАЇНСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ ЧЕРЕЗ ДУХОВНІСТЬ: ПОГЛЯДИ ЄПИСКОПА ГРИГОРІЯ ХОМИШИНА
No full textThe purpose of the article is to analyse the views of Bishop Hryhoriy Khomyshyn on the national revival and state-building of the Ukrainian people. To examine the criticism of social vices, such as “spiritual anarchy” and moral degradation, which, according to Bishop Khomyshyn, were the main obstacles to independence. To investigate critical assessments of nationalism, radicalism, and Muscophilia in the context of the political struggle for Ukrainian statehood. The research methodology is based on the principlesof historicism, systematicity, scientificity, as well as on the critical approach and general scientific and specialmethods of history and related sciences. The scientific novelty lies in the fact that an attempt was made to analyse the views emphasised by Bishop Hryhoriy Khomyshyn and the need for spiritual and cultural renewal of Ukrainians through Christian values and the leadership of the Catholic Church. Particular attention is paid to his reforms in the diocese of Stanislaviv, including the introduction of celibacy and the Gregorian calendar, as well as ideas for integration with Western European culture. Conclusions analysis Bishop Khomyshyn’s social and educational initiatives, such as the Skala organisation, are aimed at shaping the moral and spiritual foundation of Ukrainian society. The activities of Hryhoriy Khomyshyn are presented as an attempt to create a unique model of state-building based on morality, Christian values and cultural identity.Мета дослідження – проаналізувати погляди єпископа Григорія Хомишина на національне відродження та державотворення українського народу. Розглянути критику суспільних вад, як-от «духовна анархія» та моральна деградація, які, на думку єпископа Хомишина, були головними перешкодами у відновленні незалежності. Дослідити критичні оцінки націоналізму, радикалізму й москвофільства в контексті політичної боротьби за українську державність. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності, науковості, а також на критичному підході та загальнонаукових і спеціальних методах історичної та суміжних наук. Наукова новизна полягає у спробі проаналізувати погляди, на яких наголошував єпископ Григорій Хомишин, та необхідність духовного й культурного оновлення українців через християнські цінності та керівництво Католицької церкви. Особливу увагу приділено його реформам у Станиславівській єпархії, зокрема впровадженню целібату та григоріанського календаря, а також ідеям щодо інтеграції із західноєвропейською культурою. Висновки. Аналіз соціально-просвітницьких ініціатив єпископа Хомишина, як-от організація «Скала», спрямований на формування морального й духовного підґрунтя українського суспільства.Діяльність Григорія Хомишина представлена як спроба створити унікальну модель державотворення, засновану на моральності, християнських цінностях та культурній ідентичності
ПОЛІТИКА НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ М. ТАРНОПОЛЯ У СФЕРІ ОСВІТИ
No full textThe aim of the article is to identify the features of the implementation of the educational policyof the Nazi occupation regime at the local level, in particular, an analysis of the functioning of educationalinstitutions, the content of curricula, personnel policy and ideological control under military occupation. The impact of the occupation regime on the accessibility of education for the local population, as well as forms of educational resistance and initiatives of the Ukrainian community to preserve national identity and cultural and educational traditions are considered. The methodological basis of the study is made up of general sci- entific methods (analysis, synthesis, generalization), special historical methods (historical-genetic, histori- cal-comparative, problem-chronological), as well as the principles of historicism and objectivity. The sourcebasis is made up of documents from archival funds, materials from the periodical press of the occupation period, eyewitness memoirs, as well as modern historiography of the problem. The scientific novelty of the article lies in the focus on the regional (urban) dimension of the German occupation policy in the educational sphere, which makes it possible to specify and supplement the general ideas about the functioning of the edu-cation system in Western Ukrainian lands during the war. For the first time, based on archival documents, information has been systematized on the state of educational institutions in Tarnopol, the features of the edu- cational process, the level of censorship, prohibitions on the Ukrainian language and culture, as well as on the measures taken by the Ukrainian intelligentsia to preserve elements of national education. The conclusions state that the educational policy of the German administration in Tarnopol was repressive in nature, was sub- ordinated to the general goal - the formation of a submissive population, deprived of deeper knowledge and national consciousness. Despite this, the Ukrainian community tried to adapt to the new conditions, maintain the educational network at least at the initial level and implement educational initiatives in semi-legal or underground forms.Метою статті є виявлення особливостей реалізації освітньої політики нацистського окупаційного режиму на локальному рівні, зокрема аналіз функціонування навчальних закладів, змісту навчальних програм, кадрової політики та ідеологічного контролю в умовах військової окупації. Розглянуто вплив окупаційного режиму на доступність освіти для місцевого населення, а також форми освітнього спротиву й ініціативи української громади щодо збереження національної ідентичності та культурно-освітніх традицій. Методологічну базу дослідження становлять загально- наукові методи (аналіз, синтез, узагальнення), спеціально-історичні методи (історико-генетичний, історико-порівняльний, проблемно-хронологічний), а також принципи історизму та об’єктивності.Джерельну основу становлять документи архівних фондів, матеріали періодичної преси окупаційного періоду, спогади очевидців, а також сучасна історіографія проблеми. Наукова новизна статті полягає у фокусуванні на регіональному (міському) вимірі німецької окупаційної політики в освітній сфері, що дає змогу конкретизувати й доповнити загальні уявлення про функціонування системи освіти на західноукраїнських землях у роки війни. Уперше на підставі архівних документів систематизовано інформацію про стан навчальних закладів у Тарнополі, особливості навчального процесу, рівень цензури, заборони щодо української мови та культури, а також про заходи, яких вживала українська інтелігенція для збереження елементів національного навчання. У висновках констатується, що освітня політика німецької адміністрації в Тарнополі мала репресивний характер, була підпорядкована загальній меті – формуванню покірного населення, позбавленого глибших знань та національної свідомості.Попри це, українська громада намагалася адаптуватися до нових умов, зберігати освітню мережу хоча б на початковому рівні та реалізувати освітні ініціативи в напівлегальних або підпільних формах
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Get PDFThe article focuses on studying the process of forming a physician's professional culture as a crucial aspect of training highly qualified medical professionals. The research relevance is determined by the need to prepare highly qualified medical personnel capable of effectively responding to complex challenges in modern medicine, particularly in the context of military operations in Ukraine. In a globalized world, where technology and military realities create complex challenges, physicians need deep medical knowledge, strong professional culture, decision-making skills in extreme conditions, and the ability to provide care under pressure while demonstrating humanism, empathy, and resilience. The scientific and practical problem lies in the need to ensure a systematic and comprehensive approach to forming the professional culture of modern physicians. This requires updating educational programs according to international standards, enhancing practical training, developing soft skills, and shaping professional values, with a focus on psychological readiness for working in stressful conditions. The article aims to investigate the formation of professional culture among future physicians in medical universities, including methodology, components, and conditions for developing their professional competencies for work in complex and stressful situations. The research methods include theoretical analysis, which involves the study of scientific literature, regulatory documents, pedagogical concepts, and historical sources related to the formation of the professional culture of doctors. In addition, the article systematizes theoretical approaches to the development of the professional culture and identifies the main stages and factors that influence this process. The paper analyzes the essence of professional culture, its components, and its significance for effective medical practice. It examines the main stages of professional culture formation: pre-university, university, postgraduate, and professional, and identifies key factors influencing this process. The scientific novelty lies in the comprehensive analysis and systematization of modern approaches to forming physician professional culture in the educational environment. The study presents theoretical substantiation of structural components of professional culture and the mechanisms of its development. The practical significance of the research lies in determining effective approaches to forming physician professional culture at different stages of education. It is concluded that professional culture is a dynamic process that requires continuous development and adaptation to the conditions of modern medicine.Стаття присвячена дослідженню процесу формування професійної культури лікаря як важливого аспекту підготовки висококваліфікованих медичних фахівців. Здійснено комплексний аналіз теоретичних і практичних аспектів формування професійної культури майбутніх лікарів в освітньому середовищі медичного університету. Досліджено сутність поняття професійної культури лікаря, її структурні компоненти та роль у становленні висококваліфікованого медичного фахівця. Проаналізовано вітчизняний і зарубіжний досвід формування професійної культури в системі медичної освіти. У роботі систематизовано й охарактеризовано основні етапи формування професійної культури: доуніверситетський, університетський, післядипломний і професійний. Визначено ключові чинники впливу на процес формування професійної культури, серед яких: освітнє середовище, якість навчальних програм, професійна мотивація, особистісні характеристики та соціально-культурні чинники. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі та систематизації сучасних підходів до формування професійної культури лікаря в освітньому середовищі медичного університету. Практичне значення отриманих результатів полягає у визначенні ефективних педагогічних підходів до формування професійної культури лікаря на різних етапах навчання. Зроблено висновок, що професійна культура є динамічним утворенням, яке потребує постійного розвитку й адаптації до викликів сучасної медицини. Визначено перспективи подальших досліджень у напрямі вдосконалення методів формування професійної культури в системі медичної освіти
ВЗАЄМОДІЯ ТЕКСТУ І ПАРАТЕКСТУ У ПЕРЕКЛАДІ (НА МАТЕРІАЛІ ЗІБРАННЯ ТВОРІВ «СИЛЬМАРИЛІОН» ДЖ.Р.Р. ТОЛКІНА)
Get PDFThe article examines the interaction between text and paratextual representations in J.R.R. Tolkien’s English-language edition of “The Silmarillion” and its Ukrainian translation. The research briefly addresses paratextual terminology: distinguishing between “peritext” and “paratext”; explaining the term “paratextual form” and articulating its difference from the so-called “invisible forms” from K. Jackson’s perspective.The materials place significant emphasis on the temporal nature of paratext, particularly focusing on the layering of extra-textual forms observed through subsequent editions of the characterized collection of works.The translation study represents differences between the “Foreword” to the 1977 edition and the “Preface to the Second Edition” from 1999, both created by the editor Christopher Tolkien. It documents the connection between paratextual materials that typographically appear in preposition to the text and those placed in postposition.Among other aspects, the role of epistolary as an information source is examined, contributing to deeper knowledge about the book and the author’s intentions in creating it, which have a compensatory nature and thus aim to fill folkloric gaps in England’s literary tradition. Following the writer’s lead, the linguistic features of the collection are emphasized. The analysis of J.R.R. Tolkien’s 1951 letter to then-Collins editor M. Waldman emphasizes the letter’s changing status as potentially belonging to either epitext or peritext.The article places exceptional focus on post-textual manifestations of paratext, specifically notes on consonant and vowel pronunciation (which are extraordinary forms in publications) and indexes of proper names. Analysis of the appendices reproduced in translation reveals traces of interventions that are not additionally commented upon. Such interventions are interpreted as adaptation-driven. Additionally, differences in the presentation of various diacritical marks, which serve as decorative and stylistic markers, are noted between the source language edition and the target language. A brief analysis of glyphs from linguistic-historical positions is conducted.Статтю присвячено співдії тексту і паратекстових репрезентацій англійсько-мовного видання «The Silmarillion» Дж.Р.Р. Толкіна та його українськомовного перекладу. У науковій розвідці побіжно розглянуто питання термінології пара-текстового спрямування: розрізнено поняття «перітекст» та «епітекст»; потлумачено терміносполуку «паратекстова форма» і проартикульовано її відмінність із так званими «невидимими формами» у перспективі К. Джексона. У матеріалах чільне місце відведено темпоральному характеру паратексту, зокрема увагу приділено нашаруванню позатекстових форм, яке прослідковується із перевиданнями охарактеризованої добірки творів. Перекладознавча студія репрезентує відмінності між «Вступним словом» до видання 1977 року та «Передмовою до другого видання» 1999 року, що створені упорядником Крістофером Толкіном. Засвідчено зв’язок паратекстових матеріалів, що поліграфічно перебувають у препозиції щодо тексту, із тими, що розміщені в постпозиції. Серед іншого, розглянуто роль епістолярію як інформаційного джерела, що сприяє поглибленню знань про книгу та наміри автора створення книги, які мають компенсаційний характер, а тому націлені на своєрідне заповнення фольклорних прогалин у літературній традиції Англії. Услід за письменником виділено лінгвістичні особливості зібрання творів. Під час аналізу листа Дж. Р.Р. Толкіна до тогочасного редактора видавництва «Коллінз» М. Волдмена 1951 року наголошено на мінливому статусі листа як такого, що може належати до епітексту чи перітексту. Виняткове місце у статті відведено післятекстовим маніфестаціям паратексту, а саме приміткам щодо вимови приголосних та голосних (які є непересічною формою у виданнях) і покажчикам власних назв. Під час аналізу додатків, відтворених у перекладі, виявлено сліди втручань, що додатково не прокоментовано. Такі інтервенції потрактовано як адаптаційно зумовлені. На рівні з тим завважено відмінності в представленні низки діакритичних знаків, що виступають декоративними та стильовими виразниками, у виданні мови-джерела та цільовій мові. Здійснено короткий аналіз гліфів із лінгво-історичної позиції
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТІВ ЕКОНОМІЧНОГО ДИСКУРСУ
Get PDFThe article is devoted to the theoretical aspects of translating economic discourse texts, highlighting its significance in modern linguistics and specialized translation. It is noted that due to globalization and the expansion of international relations, the issues of adequacy and accuracy of translation have become increasingly important. The research describes methodological approaches to translating texts in the field of economics, exploring the interrelationship between stylistic features, context, terminology, cultural factors, and translation strategies. It is emphasized that integration of machine technologies and tools into the translation process opens up new opportunities but requires a responsible approach to their use. The process of translating texts in economic discourse is complex and multifaceted, as it requires the translator not only to have excellent linguistic knowledge and translation skills but also a deep understanding of economic terms and subject matter, cultural contexts, ethical norms, and modern technologies. Such combinations of knowledge allows to ensure the accuracy and adequacy of translations, which is critically important for effective communication in the fields of business, finance, and economics. It is asserted that misinterpretation of economic terms or distortion of the content of specialized texts leads to misunderstandings, disputes, loss of trust between partners, significant financial losses, and legal issues with serious unforeseen consequences. It is emphasized that the peculiarities and specific aspects of translating economic texts have become not only theoretical questions but also practical necessities for business and international cooperation between countries with different economic systems and cultural traditions.Стаття присвячена теоретичним аспектам перекладу текстів економічного дискурсу, підкреслено їхнє значення в сучасній лінгвістиці та галузевому перекладі. Зазначено, що у зв’язку із глобалізацією та розширенням міжнародних відносин питання адекватності та точності перекладу набувають все більшої актуальності. У роботі висвітлено методологічні підходи до перекладу текстів економічного дискурсу, досліджено взаємозв’язок між стилістичними особливостями, контекстом, термінологією, культурними чинниками та стратегіями перекладу. Підкреслюється, що інтеграція машинних технологій та інструментів у процес перекладу відкриває нові можливості, але потребує відповідального підходу до їх використання. Процес перекладу текстів економічного дискурсу є складним й багатогранним, оскільки він потребує від перекладача не лише належних лінгвістичних знань і перекладацьких навичок, але й глибокого розуміння економічних термінів і предметної сфери, культурних контекстів, етичних норм і сучасних технологій. Така комбінація знань дозволяє забезпечити точність і адекватність перекладів, що є критично важливим для ефективної комунікації у сфері бізнесу, фінансів і економіки. Стверджується, що неправильне тлумачення економічних термінів або спотворення змісту спеціалізованих текстів веде до непорозумінь, суперечок, втрати довіри між партнерами, значних фінансових втрат і юридичних проблем із серйозними непередбаченими наслідками. Наголошується на тому, що особливості та специфічні аспекти перекладу економічних текстів стають не лише теоретичними питаннями, але й практичною необхідністю для бізнесу та міжнародної співпраці між країнами з різними економічними системами та культурними традиціями
ФОРМУВАННЯ МІСЬКОГО АПАРАТУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ (1920–1921 РОКИ): НА ПРИКЛАДІ МІСТА СЛАВУТИ
Get PDFResearch Objective. The aim of this study is to analyze the formation and operation of themunicipal administrative apparatus in the borderland towns of the Ukrainian SSR during the first years ofSoviet state-building (1920–1921). The town of Slavuta (present-day Shepetivka district, Khmelnytskyi region) was chosen as the object of the study, as it represented one of the most active centers of early Soviet institutional implementation within the border zone. Methodology. The research methodology is grounded in the principles of historicism and an interdisciplinary approach. The study employs methods of historical and source-critical analysis to examine archival materials, including statistical documents and administrative records produced by local and district authorities. Originality. The scholarly novelty of this work lies in its comprehensive anal-ysis of a wide array of archival sources to reconstruct, for the first time, the processes through which Bolshevik(Soviet) institutions of local governance emerged, as well as the strategies and mechanisms these institutionsemployed in managing urban affairs. The article contributes to a deeper understanding of the introductionof the Bolshevik administrative system and the formation of the Soviet bureaucratic apparatus in Ukrainian territories. Conclusions. Following the final occupation of Right-Bank Ukraine in 1920 and the establishment of the Soviet-Polish border, the towns situated within the frontier zone became sites of active formation of Bolshevik local authorities. As in other settlements across Ukraine, this process aimed to construct a rigid vertical hierarchy of administrative bodies, in which lower institutions were subordinated to a single highergoverning authority. However, the borderland status of these towns introduced specific modifications to thishierarchy by establishing dual – and at times even triple – subordination of local authorities to civil councils, revolutionary committees, and the command of military units stationed in the area. A defining feature of governance in these border towns was that volost executive committees and town councils in 1920–1921 effectivelyoperated as departmental subdivisions of local revolutionary committees. Another characteristic aspect oflocal administration during this period was the formation of staffing structures not according to standardizednorms imposed from above, but rather on the basis of the personnel available on the ground.Мета дослідження – проаналізувати процес створення та діяльності міського апарату влади в прикордонних містечках УСРР в перші роки оформлення радянської влади (1920–1921 рр.). Об’єктом дослідження обрано містечко Славуту (теперішній Шепетівський район Хмельницької області), яке у досліджуваний період було одним з найактивніших центрів впровадження радянської влади у прикордонній зоні. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму та міждисциплінарного підходу. У роботі застосовано методи історико-джерелознавчого аналізу для вивчення архівних документів, зокрема матеріалів статистичного характеру, діловодної документації органів місцевої та районної влади. Наукова новизна полягає в тому, що на основі аналізу широкого кола архівних джерел вперше проаналізовано, як відбувалося становлення більшовицьких (радянських) органів влади на місцях, які методи та прийоми застосовувалися цією владою під час керівництва міським господарством. Стаття сприятиме глибшому розумінню впровадження більшовицької системи управління та формування радянського бюрократичного апарату на українських землях. Висновки. З остаточною окупацією теренів Правобережної України у 1920-му році та формуванню радянсько-польського кордону в містах прикордонної смуги розпочався процес формування органів більшовицької місцевої влади. Як і в інших населених пунктах України цей процес був спрямований на створення жорсткої вертикальної системи управлінських статусів, де нижчий орган підпорядковувався єдиному вищому органу влади. Однак, прикордонний статус даних містечок вносив свої корективи в цю вертикаль впроваджуючи подвійне, а часом й потрійне підпорядкування місцевої влади – місцевим цивільним радам, місцевим революційним комітетам та командуванню дислокованих тут військових частин. Характерною рисою системи управління прикордонних міст був той факт, що волосні виконавчі комітети та міські ради в 1920–1921 рр., по суті, виконували роль структурних підрозділів-відділів місцевих волосних революційних комітетів. Наступною характерною рисою системи місцевого управління в 1920–1921 році стало явище формування кадрового потенціалу, який визначався не доведеними зверху нормативами, а виключно наявністю тих чи інших працівників на місцях
ОБЛОГОВЕ МИСТЕЦТВО У ВІЙСЬКОВІЙ СПРАВІ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА (XV–XVI СТ.)
Get PDFThe purpose of the article is to analyze the features of the siege tactics of the Crimeans, the place of this tactic in the military art and military campaigns of the Crimean Khanate, to consider individ-ual cases of successful and unsuccessful storming of cities/towns in the 15th–16th centuries. The researchmethodology is based on the principles of historicism and an interdisciplinary approach. The work uses meth- ods of historical and source analysis to study the materials of medieval chroniclers, a historical and compar- ative method to clarify the reasons for success and failure in sieges, and a historical and systemic method to clarify the components of the siege art of the Crimeans. The scientific novelty of the study lies in the compre-hensive analysis of the siege art of the Crimeans, its significance for the tactics and strategy of the Crimean Tatar army. The components of the siege art of the Crimeans, the reasons for the successes and failures of the Tatars in storming individual cities are analyzed. The sieges and assaults of individual cities by the Crimeans were considered. Conclusions. As a result of the study, it was found that the Crimean Tatars possessed the art of siege warfare, but it had its own peculiarities, taking into account the tactics and strategy of the Crimeans, the composition of their troops. The siege of cities was not one of the main tasks of the Crimean Tatar troops, since the plunder of other states, the destruction of their demographic and economic potential was of primary importance in the military strategy of the Crimeans. Given that the main components of the Crimean tacticswere speed and maneuverability, it was necessary to sacrifice heavy weapons (artillery) and this could not affect the Crimean’s ability to conduct an effective siege. Having a small artillery, the Crimean Tatars during the siege tried either to set fire to enemy fortifications or to blow up the walls with gunpowder charges. With the development of stone fortifications of cities and the increase in their artillery park, the Crimeans’ ability tostorm such strongholds became even more limited.Мета статті – проаналізувати особливості облогової тактики кримців, місце цієї тактики у військовому мистецтві та військових кампаніях Кримського ханства, розглянути окремі випадки успішних та безуспішних штурмів міст / містечок у XV–XVI ст. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму та міждисциплінарного підходу. У роботі застосовано методи історико-джерелознавчого аналізу для вивчення матеріалів середньовічних хроністів, історико-порівняльний метод для з’ясування причин успіху й невдач в облогах, історико-системний, для з’ясування складових елементів облогового мистецтва киримли. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі облоговому мистецтва кримців, його значенні для тактики і стратегії війська кримських татар. Проаналізовано складники облогового мистецтва киримли, причини успіхів та невдач татар при штурмах окремих міст. Розглянуто облоги й штурми кримцями окремих міст. Висновки. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що кримські татари володіли облоговим мистецтвом, однак воно мало свої особливості, зважаючи на тактику та стратегію киримли, склад їх військ. Облога міст не була одним з основних завдань військ кримських татар, оскільки першочергового значення у військовій стратегії кримців займало пограбування інших держав, руйнування їх демографічного та економічного потенціалу. Зважаючи на те що головними складниками тактики киримли були швидкість та маневреність, доводилося жертвувати важким озброєння (артилерією), і це могло не відбитися на можливості киримли вести ефективну облогу. Маючи нечисленну артилерію, кримські татари під час облоги намагались або підпалити ворожі укріплення або зробити підриви в мурах за допомогою порохових зарядів. З розвитком кам’яних фортифікацій міст та збільшенням їх артилерійського парку можливості кримців штурмувати такі твердині стали ще більш обмеженими
ПОЛЬСЬКО-УГОРСЬКІ ВЗАЄМИНИ В АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЇ 1900–1918 РР.
Get PDFThe purpose of the article is to analyze the genesis of Polish-Hungarian socio-political relations within the Austro-Hungarian Empire during 1900–1918 and to determine the specifics of the formationof relevant interethnic relations, as well as the circumstances in which they were established and developed.The study is aimed at identifying the foundation of these relations, analyzing the strategy of their development by the Polish and Hungarian elites.The research methodology is based on general scientific (analysis and synthesis, systematization, generalization) and special scientific (historical-comparative, functional analysis) research methods, which make itpossible to analyze all the regularities of the construction of Polish-Hungarian relations in historical dynamicsand under the influence of the complex geopolitical situation in Europe of the early twentieth century.The scientific novelty of the study lies in the fact that a comprehensive review of the problem of cooperation between Polish and Hungarian political elites in the Habsburg Monarchy in 1900–1918 was conducted.Conclusions. Polish-Hungarian relations at the beginning of the twentieth century. developed under theinfluence of a long historical tradition and the geopolitical situation in which both peoples found themselvesduring this period. Polish and Hungarian elites became close allies in the political life of the Habsburg Monarchy. The outbreak of World War I further deepened these relations, leading to joint work on the formation of Polish national units within the Austrian army.Метою статті є аналіз генези польсько-угорських суспільно-політичних взаємин в середині Австро-Угорської імперії протягом 1900–1918 рр. та визначення специфіки формування відповідних міжнаціональних відносин, а також тих обставини, у яких вони утвердилися та розвивалися Дослідження спрямоване на виявлення фундаменту цих стосунків, аналіз стратегії їх розвитку з боку польської та угорської еліт. Методологія дослідження базується на загальнонаукових (аналіз та синтез, систематизація, узагальнення) і спеціально-наукових (історико-порівняльний, функціональний аналіз) методах дослідження, які дають змогу проаналізувати всі закономірності побудови польсько-угорських стосунків в історичній динаміці та під впливом складної геополітичної ситуації в Європі початку ХХ ст.Наукова новизна дослідження полягає в тому, що було проведено комплексний огляд проблеми співпраці між польськими та угорськими політичними елітами в Габсбурзькій монархії 1900–1918 рр.Висновки. Польсько-угорські взаємини на початку ХХ ст. розвивалися під впливом тривалої історичній традиції та геополітичної ситуації в якій опинилися обидва народи в цей період. Польські та угорські еліти стали близькими союзниками у політичному житті Габсбурзької монархії. Вибух Першої світової війни ще більше поглибив ці стосунки, що призвело до спільної роботи над формуванням польських національних підрозділів в складі австрійської армії
УКРАЇНСЬКО-ТУРЕЦЬКА СПІВПРАЦЯ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА РОЛЬ ДІАСПОРИ (1991–2021 РР.)
Get PDFThe purpose of the study is to analyze the regulatory and legal framework of cultural coop- eration between Ukraine and the Republic of Turkey in 1991–2021 and assess the role of the diaspora in theprocess of forming the Ukrainian-Turkish cultural field. The need to achieve the set goal is argued by severalfactors at once, among which the key ones are the high geopolitical weight of Turkey in the Turkic world and its capabilities in the process of de-occupation of Crimea and the development of the culture of the Crimean Tatars. The methodological basis of the study was monitoring, abstraction, abstract-logical, historical-typological and institutional methods. The monitoring method was used to search and systematize data, abstraction was used to highlight key concepts, the abstract-logical method served as a tool for formulating the conclusions of the study. The use of the historical-typological method made it possible to identify patterns in the development of Ukrainian-Turkish cultural relations and compare their contractual bases with each other.The institutional method made it possible to consider the institution of the diaspora as a key factor in the formation of the Ukrainian-Turkish cultural field. An analysis of previous scientific works showed an increase ininterest in the issue of Ukrainian-Turkish cultural cooperation. The scientific novelty of this article lies in the fact that during its writing, the role of contractual foundations and the diaspora in the formation of a common cultural field for both peoples was first investigated. The results of the study demonstrate the complexity of the formation of the Ukrainian-Turkish cultural field in 1991–2021 and the involvement of state bodies of Ukraine and the Turkish Republic, public organizations, diaspora unions and individual cultural figures in this process.The results also showed that the contractual basis of cultural cooperation between Ukraine and the Turkish Republic in 1991–2021 was formed thanks to bilateral and international agreements, orders and decrees. The conclusions identify diaspora organizations as key in the formation of a common Ukrainian-Turkish culturalfield. The conditions for deepening this process include the creation of a Joint Commission, the involvementof Ukrainian artists in the culture of the Kyrymly people, cooperation between diaspora organizations and artists, access to the study of Ukrainian and Turkish languages, and the expansion of the representation of Ukrainian artists in international cultural events.Метою дослідження є аналіз нормативно-правової бази співпраці України та Турецької Республіки у сфері культури у 1991–2021 рр. та оцінка ролі діаспори у процесі формування українсько-турецького культурного співробітництва. Актуальність дослідження зумовлена кількома факторами, серед яких ключовими є вагоме геополітичне значення Туреччини в тюркському світі та її потенційні можливості у залученні до процесу деокупації Криму та розвитку культури киримли. Методологічною основою дослідження стали методи моніторингу, абстрагування, абстрактно-логічний, історико-типологічний та інституціональний. Метод моніторингу було використано для пошуку та систематизації даних, абстрагування – з метою виділення ключових понять, абстрактно-логічний метод став інструментом для формулювання висновків дослідження. Використання історико-типологічного методу дозволило з’ясувати ключові закономірності у розвитку українсько-турецьких культурних відносин та порівняти їх договірну базу між собою. Інституціональний метод дав можливість розглянути інститут діаспори як ключовий фактор формування українсько-турецького культурного співробітництва. Аналіз попередніх наукових праць показав зростання інтересу до питання українсько-турецької співпраці у культурній сфері. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше ґрунтовно досліджена нормативно-правова база та роль діаспори у формуванні українсько-турецької співпраці у сфері культури. Результати дослідження демонструють специфіку формування українсько-турецької культурної взаємодії у 1991–2021 рр., залученість до цього процесу державних органів України та Турецької Республіки, громадських організацій, спілок діаспори та окремих діячів культури.Також результати показали, що нормативно-правова база культурної співпраці України та Турецької Республіки у 1991–2021 рр. сформована завдяки низці двосторонніх та міжнародних угод, розпоряджень та указів. У висновках зазначені ключові діаспорні організації для формування успішної в перспективі співпраці у культурній сфері. Умовами поглиблення цього процесу встановлено створення структури на зразок Спільної Комісії, залучення українських митців до культури народу киримли, кооперація діаспорних організацій та діячів мистецтва, доступ до вивчення української та турецької мов, розширення представництва українських митців у міжнародних культурних заходах