Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University Scientific Journals
Not a member yet
885 research outputs found
Sort by
МІЖКУЛЬТУРНІ ПАРАЛЕЛІ НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ: ШЛЯХИ ДО ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ
Get PDFThe article explores the application of nonverbal communication in intercultural interactions. The significance of nonverbal cues in the communication process is highlighted, emphasizing their role not only in duplicating or replacing verbal communication but also in confirming or contradicting verbal messages and enriching the content of spoken statements. The concept of "cultural" nonverbal behavior, which reflects the traditions and national character of specific peoples or ethnic groups, is analyzed. The study examines the role of nonverbal communication in modern linguistics and its critical importance in intercultural communication, an area that has become increasingly significant for contemporary research. Various types of hand and finger gestures are characterized, and their communicative functions are discussed. The role of specific gestures, such as pointing, gestures of approval, admiration, greeting, farewell, numerical symbolism, and contemptuous gestures, is described. Notably, it is shown that these gestures may hold opposite meanings in different cultural contexts, occasionally carrying offensive or threatening connotations. Special attention is given to nonverbal signs that could lead to misunderstandings in intercultural interactions. Groups characterized by extensive use of gestures, such as Greeks, Italians, and French, are identified, as well as cultures where gesticulation is minimal, such as those in the East, the Muslim world, and English-speaking countries. The article concludes that studying the gestures of other cultures can help avoid misunderstandings in intercultural communication. It enables individuals to gain a deeper understanding of the target culture, fostering respect and appreciation for its unique modes of interaction. Mastery of a foreign language's verbal system should be complemented by proficiency in nonverbal communication tools to ensure more effective and conflict-free interactions between individuals from different cultural backgrounds.Статтю присвячено вивченню особливостей використання невербальних засобів комунікації в міжкультурному спілкуванні. Вказано на важливості невербальних засобів у процесі спілкування, які не тільки дублюють і замінюють мовну комунікацію, але й підтверджують або заперечують інформацію, доповнюють зміст висловлювання. Проаналізовано „культурну” невербальну поведінку, яка притаманна окремому народові чи етнічній групі й обумовлена культурними традиціями та національним характером. Здійснено аналіз вивчення невербального спілкування в сучасній лінгвістиці, а також його значення в міжкультурній комунікації, що є важливим питанням для значного кола наукових досліджень. Охарактеризовано види жестів рук і пальців рук та вказано на їхню роль у комунікативній діяльності. Описано роль вказівних жестів, жестів схвалення, захоплення, вітання, прощання, символіку лічби, зневажливі жести тощо, які в різних країнах можуть мати зовсім протилежні значення з образливим відтінком чи відтінком погрози. Особливу увагу зосереджено на тих невербальних знаках різних народів, що можуть зумовити непорозуміння у міжкультурній взаємодії. Визначено групи народів із надмірною жестикуляцією (греки, італійці, французи тощо), а також з’ясовано, у яких країнах жестикуляцією послуговуються мінімально (представники Сходу, мусульманського світу, англійці тощо). Підсумовано, що вивчення жестів інших культур дає можливість уникнути ситуацій непорозуміння з носіями мови, відкрити для себе захопливий аспект цільової культури, пізнати, зрозуміти та з повагою поставитись до способу спілкування інших культур. Підкреслено, що опанування іншомовною вербальною системою треба доповнювати засвоєнням всього інструментарію невербального спілкування, щоб сприятиме більш ефективній та безконфліктній комунікації між представниками різних країн
ВЛАСНА НАЗВА ЯК НОСІЙ ОЗНАКИ ДІЇ: СТРУКТУРА Й СЕМАНТИКА ВІДОНІМНИХ ПРИСЛІВНИКІВ
Get PDFThe distinctive features of innovative word-formation in the Ukrainian language is the active involvement of proper names as word-formative bases. Adverbs formed from proper names are the smallest group, so that the least researched. The article deals with the structural and semantic features of innovative proper name based adverb word-formation. Traditionally for adverbs, innovative proper name based adverbs are formed through suffixation and confixation. However, the use of a proper name as a word-formative base is a deviation from usual patterns. The formation of adverbs means the transformation of an attribute into a description of an action or another attribute. But as names of individual objects, proper names do not have a descriptive semantics. So, the main structural feature of the word-formation of proper name based adverbs is the overstep nature. The productivity of affixes formed as a result of overstep word-formation, and the tendency to form adverbs directly from proper names, gives ground to speak of new affixes and patterns. There are also semantic transformations. The semantic basis of derivatives is a separate feature of an individual object: an event, action, or method of action associated with it. As a rule, an appeal to one fact from the entire amount of information about an object is possible due to metonymy. In accordance with the type of proper name, different semantic-syntactic patterns of adverb formation are distinguished. A common semantic feature for all types of proper names is that, as word-formative bases, they indicate both the description of the action and the performer as its source. Therefore, due to specific structural and semantic transformations in innovative adverb word-formation, proper names demonstrate the ability to express a description of an action.Однією з найпомітніших ознак інноваційного словотворення в українській мові є активне залучення власних назв як твірних основ. З-поміж інших відонімні прислівники є нечисельною групою і тому найменш дослідженою. У статті проаналізовано структурні й семантичні особливості словотворення інноваційних відонімних прислівників. Відповідно до традиційного словотворення, інноваційні відонімні прислівники утворено за допомогою суфіксації і конфіксації. Однак залучення власної назви як твірної основи є відходом від усталених моделей словотворення, як структурно, так і семантично. Творення прислівників передбачає трансформацію ознаки в ознаку дії або іншої ознаки. Натомість, як назви індивідуальних об’єктів дійсності, оніми не є ознаковими номенами. Тому головною структурною особливістю словотворення відонімних прислівників є черезкроковість. Висока продуктивність формантів, що постали внаслідок черезкрокового словотворення, й загалом тенденція до творення прислівників безпосередньо від власних назв дає підстави говорити про формування нових словотворчих засобів і моделей. На семантичному рівні оніми не передбачають ознаки дії. Тож творення відонімних прислівників демонструє значні семантичні трансформації. Семантичною основою деривата стає окрема ознака індивідуального об’єкта дійсності: подія, дія чи спосіб дії, пов’язані з ним. Як правило, апеляція до одного факту з усього обсягу інформації про об’єкт можлива завдяки метонімічному перенесенню. Відповідно до типу власної назви виділено різні семантико-синтаксичні моделі творення прислівників. Загальною для всіх типів онімів семантичною ознакою є те, що як твірні основи вони вказують водночас і на ознаку дії, і на самого виконавця означеної дії як її джерело. Отже, внаслідок специфічних структурних і семантичних трансформацій в інноваційному словотворенні власні назви демонструють можливість бути виразником ознаки дії
ВІДТВОРЕННЯ СТИЛІСТИЧНИХ ПРИЙОМІВ У ПРОЦЕСІ ПЕРЕКЛАДУ: ДОСВІД ЗАРУБІЖНОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА
Get PDFThe article examines the experience of foreign translation studies in the context of the stylistic aspect of language functioning in various texts and the ways of its reproduction by means of the target language. The work is relevant because the use of figurative language (tropes) makes communication successful and allows not only to convey the message content, but also to reproduce emotional, evaluative and expressive textual information to enhance the necessary effect on the audience. The purpose of the study is to summarize the approaches of foreign translation studies to solving the problem of reproducing tropes in translation in order to define the conceptual apparatus and clarify the essence of the basic concepts of modern Translation Studies. The analysis of foreign scientific publications shows that the investigation object of translation scholars has been such elements of figurative language as metaphor, metonymy, simile and pun. It is noted that metaphor is the first figure that scholars began to consider in the translation context, and the ways of its translation, according to the author's analysis, became the basis and are reflected in various classifications of ways of reproducing other tropes in the target language. The author of the article explains this fact based on C. Denroche’s point of view, in which metaphor and metonymy are the two key tropes and generalizing terms that subordinate the entire field of traditionally defined figures. It is clear that this similarity between tropes allows us to use common strategies and tools for their translation and to save translator’s time. The paper summarizes the experience of overseas translation studies in reproducing metaphor by means of the target language over almost 60 years.У статті досліджується досвід зарубіжного перекладознавства в контексті стилістичного аспекту функціонування мови у різноманітних текстах та способах його відтворення засобами цільової мови. Робота є актуальною, тому як застосування стилістичних засобів виразності (тропів) робить спілкування успішним і дозволяє не тільки передавати зміст повідомлення, а і відтворювати емоційно-оцінну та експресивну текстову інформацію для посилення необхідного ефекту на аудиторію. Мета роботи – узагальнення підходів зарубіжного перекладознавства до розв’язання проблеми відтворення тропів під час перекладу для визначення понятійного апарату й уточнення сутності базових понять сучасного перекладознавства. Вивчення закордонних наукових студій засвідчує, що об’єктом уваги перекладознавців були такі елементи образної мови як метафора, метонімія, художнє порівняння та каламбур. Зазначено, що саме метафора є фігурою, яку науковці почали розглядати у перекладацькому контексті, а способи її перекладу, як показує аналіз автора, стали основою та знайшли віддзеркалення у різноманітних класифікаціях способів відтворення інших тропів у цільовій мові. Автор статті пояснює цей факт, спираючись на точку зору Ч. Денроша, який називає метафору разом із метонімією двома ключовими тропами й узагальнюючими термінами, що підпорядковують собі все поле традиційно визначених фігур. Зрозуміло, що така схожість між тропами дозволяє використовувати спільні стратегії та засоби для їх перекладу та заощаджує час перекладача. У роботі узагальнено досвід закордонного перекладознавства щодо відтворення метафори засобами цільової мови за майже 60 років
ГУМОР В АНГЛОМОВНОМУ АНІМАЦІЙНОМУ КІНОТЕКСТІ ТА ЙОГО ПЕРЕКЛАД УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
Get PDFThe article is devoted to the study of humor in English-language comedy animated film text and the analysis of its translation strategies into Ukrainian. Modern animation is a reflection of world cultural universals. Animated film text is often saturated with humor which serves not only as a means of creating comic situations but also as a tool for disclosing characters, strengthening dramaturgy and establishing an emotional connection with the viewer. The object of this investigation is humor in English-language comedy film text. The subject is the translation strategies of English-language humor into Ukrainian. The research material covers humor from the American animated television series «Gravity Falls» [1] and their translation, made by the Ukrainian TV channel PLUSPLUS [2]. The analysis of humor in the animation «Gravity Falls» shows that the main mechanism for implementing the comic effect is the use of verbal elements. At the phonetic level, this is achieved by the peculiarities of the characters’ speech, non-compliance with orthoepic norms, and the use of non-literary language variants; at the morphological level – by the wide use of word-formation devices; at the lexical level – by the use of unusual or unexpected lexical elements that create contrast or irony in the context, repetitions, tropes; at the word combination level – by incorrect word agreement, periphrase, phraseological expressions; at the sentence level – by alogisms, ironic contrasts, too complex or simple sentence structure; at the text level – by context, repetitions, citations, allusions, and a mixture of registers and speech styles.Translating humor in audiovisual content is a challenging task, as the comic effect is often lost due to linguistic and cultural differences. The lack of universal solutions forces translators to approach each case individually and apply different strategies. Omission is used when humor cannot be adequately conveyed by means of the target language or it is not critically important for rendering. Humor preservation involves literary or approximate translation. Adaptation involves a creative rethinking of humor, taking into account the cultural characteristics of the target audience. The choice of the strategy depends on the context, the importance of the humorous element and its function in the text. Despite the inevitable losses, translation can enrich the target text, or completely rethink the content of the original.Стаття присвячена дослідженню гумору в англомовному комедійному анімаційному кінотексті та аналізу стратегій його перекладу українською мовою. Сучасна анімація є відображенням світових культурних універсалій. Анімаційний кінотекст нерідко насичений гумором, який слугує не лише засобом створення комічних ситуацій, а й інструментом глибшого розкриття характерів персонажів, підсилення драматургії та встановлення емоційного зв’язку з глядачем. Об’єктом даної розвідки є гумор в англомовному комедійному кінотексті. Предметом є статегії перекладу англомовного гумору українською мовою. Матеріал дослідження охоплює жарти американського анімаційного телевізійного серіалу «Таємниці Ґравіті Фолз» (англ. Gravity Falls) [1] та їх переклад, здійснений на замовлення українського телеканала «ПЛЮСПЛЮС» [2].Аналіз одиниць гумору на матеріалі анімації «Таємниці Ґравіті Фолз» свідчить про те, що основним механізмом реалізації комічного ефекту є використання вербальних елементів. На фонетичному рівні цьому послуговують особливості мовлення героїв, недотримання орфоепічних норм, використання нелітературних варіантів мови; на морфологічному – широке використання засобів словотворення; на лексичному – вживання незвичних або несподіваних лексичних елементів, що створюють контраст або іронію в контексті, повтори, тропи; на рівні словосполучення – неправильне узгодження слів, перифраза, фразеологічні вирази; на рівні речення – алогізми, іронічні контрасти, занадто складна або проста структура речення; на рівні тексту – контекст, повтори, цитування, алюзії, змішання регістрів і стилів мовлення.Переклад гумору в аудіовізуальному контенті є складним завданням, оскільки комічний ефект часто втрачається через мовні та культурні розбіжності. Відсутність універсальних рішень змушує перекладачів підходити до кожного випадку індивідуально і застосовувати різні стратегії. Опущення використовується, коли жарт неможливо адекватно передати мовними засобами цільової мови або він не є критично важливим для відтворення. Збереження жарту передбачає дослівний або наближений переклад. Адаптація передбачає творче переосмислення гумористичної одиниці з урахуванням культурних особливостей цільової аудиторії.Вибір стратегії залежить від контексту, важливості гумористичного елемента та його функції в тексті. Попри неминучі втрати, переклад може збагатити цільовий текст, або повністю переосмислити зміст оригіналу
ГЕНЕЗА І ТИПОЛОГІЯ ЖАНРУ ДЕТЕКТИВУ: ІДЕОЛОГЕМИ І МИСТЕЦЬКІ ПОШУКИ
Get PDFThis relevance of this study of the detective genre is determined by its two-dimension ambiguity. From a diachronic point of view even the most ancient literature bears some features of detective narration and at the same time detective story as a separate and independent literary genre is comparatively young. From the textual point of view and in regard to the target audience, detective stories are substantially an example of mass literature, bearing however certain intellectualism. Detective stories quite often not only serve to amuse their readers, but raise complicated questions and dilemmas of morality and ethics. The problem of this study includes investigation of certain historical prerequisites of the separation of detective story into a different genre from the adventure novel, as well as the investigation of its features in historical context. The research methodology includes analysis of the development of literature in the context of historical periods, focusing on the process of acceleration and finalization of colonization, as well as the leveling of genre studies-related approaches of other scholars to typology for detective. The first part of the article examines the historical background of the detective story, and the influence of European colonization and its finalization on the formation of adventure literature and the rise of the detective genre. The article demonstrates the difference between typical character drawings, which were propagated by adventure and detective stories and speculates about the reasons for their occurrence in the focus of the authors. The second part is focused on the history aspects of the typology of detective stories, and the influence of the tradition of orientalism on genre features.Актуальність дослідження детективу як жанру зумовлена його амбівалентністю у двох вимірах. З одного боку змістовні і художні характеристики детективних оповідань існують у найдавнішій літературі, з іншого – як самодостатній жанр детектив є досить молодим у порівнянні з драматичними жанрами і романами. З огляду на художні особливості і цільову аудиторію, детектив є масовим жанром, проте йому притаманний певний інтелектуалізм і нерідко детективи мають риси високої літератури, що не лише розважає читача, а й піднімає складні питання моралі та етики. Проблематика дослідження включає визначення історичних передумов виділення детективу в окремий жанр з пригодницького роману, а також дослідження його жанрових особливостей в історичному контексті. Теоретико-методологічні засади дослідження спираються на досвід типологічних студій літературної компаративістики, праці з генології, а також ідеї постколоніальної критики. Методологія дослідження охоплює аналіз розвитку літератури в контексті історичних подій, зокрема процесу прискорення і завершення колонізації, а також порівняння жанрових особливостей детективу і пригодницького роману. У першій частині статті стверджується, що європейська колонізація прямо вплинула на формування пригодницької літератури, а її (колонізації) завершення стало однією з причин виокремлення детективного жанру. Завершення колонізації зумовило відмінності між типовими рисами персонажів, що пропагували пригодницькі і детективні оповідання, зроблені припущення щодо причини їх перебування у фокусі авторів. У другій частині показані історико-генетичні аспекти типології детективу, а також питання впливу орієнталістичної традиції на жанрові особливості
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КОНОТАТИВНИХ ЗНАЧЕНЬ КОЛЬОРАТИВІВ У РІЗНИХ КУЛЬТУРАХ СВІТУ
Get PDFThe article presents a comparative analysis of the connotative meanings of colours on the basis of phraseological units and established expressions in Ukrainian, English and German. The aim of the study is to identify common and distinctive lexical connotations of colour and to find out the indicator of universality or cultural specificity of these meanings.The relevance of the topic is determined by the increasing interest in studying the cognitive aspects of colours as a lexical and semantic group and the need for a deeper understanding of the linguistic picture of the world formed as a result of cultural and historical factors.The paper focuses on phraseological units and fixed expressions that include the main names of colours including white, black, red, yellow, green and blue. Each colour is examined in detail as a holder of culturally determined associations, symbolic meanings and social evaluations.The article analyses an array of material from the Ukrainian, English and German languages, which is representative of these language systems. The article shows that the connotative meanings of colours are mostly universal, but in some cases they are culturally specific. In particular, we found that white has a universal connotation of purity, innocence, anxiety, formality and death; black has a universal connotation of danger, sadness and grief; red has a universal connotation of shame, embarrassment, anger, danger, warning, importance; yellow represents cowardice, envy, joy, success; blue stands for emotional and mental states, social status, natural phenomena; green for youth, inexperience, nature, life, money, material goods, envy and positive changes.The article proves that colours play a significant role as markers of ethno-cultural stereotypes, reproduce the values of society and perform an identification function in shaping the mentality. The obtained results can be used in comparative linguistics, cognitive linguistics, ethnolinguistic, linguacultural studies, translation studies and intercultural communication. The article outlines the prospects for further research.У статті висвітлено порівняльний аналіз конотативних значень кольоративів на матеріалі фразеологізмів та сталих висловів в українській, англійській та німецькій мовах. Метою дослідження є виявлення спільних та відмінних лексичних конотацій кольоративів та з’ясування показника універсальності або культурної специфічності цих значень.Актуальність теми зумовлена дедалі більшим інтересом до вивчення когнітивних аспектів кольоративів як лексико-семантичної групи та необхідністю глибшого розуміння мовної картини світу, що формується під впливом культурно-історичних чинників. У роботі зосереджено увагу на фразеологічних одиницях та сталих висловах, до складу яких входять назви основних кольорів: білий, чорний, червоний, жовтий, зелений та синій. Кожен кольоратив детально розглянуто як носій обумовлених певною культурою асоціацій, символічних значень та соціальних оцінок.Проаналізовано масив матеріалу української, англійської та німецької мов, що є репрезентативним для зазначених мовних систем. З’ясовано, що конотативні значення кольоративів здебільшого мають універсальний характер, проте у низці випадків вони є культурно-специфічними. Зокрема виявлено, що білий колір має універсальну конотацію чистоти, невинності, тривоги, офіційності та смерті; чорний колір – небезпеки, печалі та горя; червоний колір – сорому, збентеження, гніву, небезпеки, сигналу попередження, важливості; жовтий колір – боягузтва, заздрості, радості, успіху; синій колір – емоційних та психічних станів, соціального статусу, явищ природи; зелений колір – молодості та недосвідченості, природи й життя, грошей та матеріальних благ, заздрості, позитивних змін.Доведено, що кольоративи суттєвою мірою відіграють роль маркерів етнокультурних стереотипів, відтворюють цінності суспільства та виконують ідентифікаційну функцію у формуванні менталітету. Здобуті результати можуть бути використані у зіставній лінгвістиці, когнітивній лінгвістиці, етнолінгвістиці, лінгво-культурології, перекладознавстві та міжкультурній комунікації. Схарактеризовано перспективи подальших досліджень
РОМАН ГЕРМАНА МЕЛВІЛЛА «МОБІ ДІК» VS. ФІЛЬМ «АВАТАР: ШЛЯХ ВОДИ»: ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ
Get PDFIn this article H. Melville’s novel Moby Dick (1851) is compared with American science fiction epic Avatar: The Way of Water (December 2022). Despite temporal and medium-based differences, Avatar 2 is analysed as a paradigmatic alternative of the novel as it reinterprets the key themes from Moby Dick. The comparison of these two works is focused on the interconnection of human and marine ecosystems and its purpose is to reveal the continuity of ethical and philosophical tradition in American culture. What unites these two works, so different at first glance, is water element. In the novel the ocean became both the background and the major instrument of uncovering the essence of each character. The same is true about "Avatar 2" which introduces original mythology and philosophy of world creation. Both works centre on aquatic environment, involve intelligent water creatures, and explore human destructive impact on nature, simultaneously emphasizing the importance of water element as a key source of life and existential quest. From this perspective, both works are studied within the frames of Ecocriticism and Blue ecocriticism. The thematic interconnection between these two works is further reinforced by their exploration of philosophical and moral-ethical issues, thus introducing the quest for meaning in a vast and mysterious environment. Both Moby Dick and its film replica, Payakan, are surveyed as incarnations of nature's spiritual power, profundity, and intelligence. It is noted that this attempt of parallel hermeneutic analysis of literary and film narratives illustrates inseparable unity of word and image, demonstrates rapid spread of cinematic opportunities to materialize human imagination and to enhance the importance of individual experience. It is concluded that Melville’s philosophical attitude to futility of human aggression may be regarded as the first step to understand deeper the ecological challenges of contemporary epoch. The authors of the film have gone further when accentuating the necessity to change radically our perception of Nature – from the object of “conquest” to the object of reverence as a spiritual unity of all forms of life in Universe.У статті порівнюються роман Г.Мелвілла Мобі Дік (1851) та американський фантастичний фільм «Аватар: Шлях води» (2022). Всупереч часовій та медійній розбіжностям, Аватар-2 розглядається як парадигматична альтернатива прозового твору, оскільки цей фільм по новому інтерпретує ключові теми Мобі Діка. Порівняння цих творів, сфокусованих на взаємодії людської спільноти й океанічної екосистеми, дозволило дослідити тяглість етичної та філософської традицій в американській культурі. Наголошується, що для обох мистецьких феноменів водна стихія є ключовим джерелом життя й екзистенційного пошуку. У романі океан стає не лише головною декорацією, на тлі якої відбуваються усі події, а й чинником виявлення сутності кожного персонажу. Аналогічну функцію виконує океан у фільмі, який пропонує оригінальну міфологію і філософію світобудови. Саме тому обидва твори досліджуються у рамках екокритики та блакитної екокритики. Водночас відзначається, що розгляд філософських і морально-етичних проблем, націлених на пошуки сенсу життя у містичному просторі буття, увиразнюють тематичну близькість літературного тексту і кінематографічного відеоряду. Мобі Дік, так само як Пайакан, втілюють духовну енергію, глибину й інтелект. У статті наголошується, що паралельний герменевтичний розгляд даних мистецьких творів надає можливість встановити нерозривну єдність слова і образу, продемонструвати швидке зростання можливостей кіно яскраво втілювати уяву й наголошувати важливість індивідуального досвіду. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що океанічне мислення Г. Мелвілла доводить безперспективність людської агресії. І це перший крок до усвідомлення викликів сучасної постмодерної доби. У фільмі, натомість, вже акцентується необхідність радикальної зміни наших поглядів на Природу – від об'єкту завоювання до об'єкту шанування як вияву духовної єдності всіх форм життя у Всесвіті
МЕХАНІЗМ ЕФЕКТИВНОГО ПОСЛІДОВНОГО ПЕРЕКЛАДУ
Get PDFConsecutive interpreting is a key element of professional translation, playing an important role in diplomacy, business, law and education. Despite its widespread use, the field suffers from a lack of structured methodologies, standardised training programmes and up-to-date materials. This review examines the theoretical and practical aspects of consecutive interpreting, with a focus on interpreting techniques, cognitive processes, and training approaches. Two main methods of interpreting are analysed: formal-symbolic, which preserves the syntax of the original, and semantic, which focuses on conveying meaning. The advantages and limitations of each method are compared in different contexts, particularly when working with specialised topics. Special attention is paid to note-taking techniques that facilitate memorisation and recording of key information. The review emphasises the importance of rhetorical skills and communicative adaptation to ensure the naturalness and persuasiveness of the translation. Particular attention is paid to the role of background knowledge, situational awareness, and the interpreter's ability to work with linguistic and cultural nuances that affect accuracy and effectiveness. The study justifies the need for structured interpreter training programmes with a focus on practical exercises, cognitive skills development, and real-world application. Effective training should cover not only language skills but also strategic skills for confidently handling complex communication situations. The review calls for further research into the cognitive mechanisms of consecutive interpreting and the development of new teaching methods and resources to improve the quality of professional training for interpreters.Послідовний переклад є ключовим елементом професійного перекладу, що відіграє важливу роль у дипломатії, бізнесі, судочинстві та освіті. Попри широке використання, галузь стикається з дефіцитом структурованих методологій, стандартизованих навчальних програм і сучасних матеріалів. У цьому огляді розглядаються теоретичні та практичні аспекти послідовного перекладу з акцентом на перекладацькі техніки, когнітивні процеси та навчальні підходи. Аналізуються два основні методи усного перекладу: формально-символічний, що зберігає синтаксис оригіналу, та семантичний, орієнтований на передавання змісту. Порівнюються переваги та обмеження кожного методу у різних контекстах, зокрема під час роботи зі спеціалізованою тематикою. Окрема увага приділяється технікам нотування, які сприяють запам’ятовуванню та фіксації ключової інформації. Огляд підкреслює важливість риторичних навичок і комунікативної адаптації для забезпечення природності та переконливості перекладу. Особлива увага приділяється ролі фонових знань, ситуативної обізнаності, а також здатності перекладача працювати з мовними та культурними нюансами, що впливають на точність і ефективність. Дослідження обґрунтовує необхідність структурованих програм підготовки перекладачів із фокусом на практичних вправах, розвитку когнітивних навичок та застосуванні у реальних умовах. Ефективне навчання повинно охоплювати не лише мовні, а й стратегічні навички для впевненого вирішення складних комунікативних ситуацій. Огляд закликає до подальших досліджень когнітивних механізмів послідовного перекладу та розробки новітніх методик навчання й ресурсів для підвищення якості професійної підготовки перекладачів
ЕВФЕМІЗМИ І ДИСФЕМІЗМИ В ПРОСТОРІ МОВНОЇ ГРИ ОПОВІДАНЬ БЕРНАРА ВЕРБЕРА
Get PDFThis article explores the peculiarities of how euphemistic and dysphemistic expressions function as tools in the author’s strategy of linguistic play within the narrative space of contemporary French writer Bernard Werber’s short prose. The research is based on the collection “L’Arbre des possibles et autres histoires”, where each story unfolds as a speculative scenario set in an alternative spatiotemporal dimension. Linguistic play is understood as a deliberate deviation from linguistic norms, a playful manipulation of linguistic resources to achieve a particular pragmatic resonance. In Bernard Werber’s works, euphemistic and dysphemistic substitutes manifest as linguistic entities drawn from diverse discursive domains – media, administrative, juridical, and scientific domains, particularly medical, biological, psychological, and philosophical, as well as lexemes and expressions from diverse linguistic registers interacting within a single context. Such stylistic heterogeneity, coupled with the contamination of usual media euphemisms with substitutes forged through alternative stylistic figures, generates not merely humorous, ironic, and satirical effects, but also cultivates an atmosphere of absurdity and, occasionally, cognitive dissonance within the reader’s consciousness. The synthesis of euphemisms and dysphemisms within unified contextual boundaries precipitates an effect of semantic and stylistic flickering – a peculiar oscillation between the veiling and illumination of an object’s negative attributes in a 'veil–spotlight' mode (in line with D. Jamet’s metaphors). This phenomenon induces cognitive tension in the reader, thereby activating their interpretative engagement. Through this mechanism, the author not only constructs possible worlds but also engages the reader in an active game of meaning decipherment – a manifestation that simultaneously embodies postmodernist literary practice and reflects the distinctive features of the writer’s individual stylistic signature.Статтю присвячено вивченню специфіки функціонування евфемістичних і дисфемістичних номінацій як засобів реалізації ігрової стратегії автора в оповідному просторі малої прози сучасного французького письменника Бернара Вербера. Дослідження проведено на матеріалі збірки оповідань « L’Arbre des possibles et autres histoires », кожне з яких постає гіпотетичним сценарієм розвитку подій, що розгортаються в альтернативних часово-просторових вимірах. Під мовною грою розуміється свідоме відхилення від мовних норм, ігрове використання мовних засобів задля створення певного прагматичного ефекту. У ролі евфемістичних або дисфемістичних субститутів у творах Бернара Вербера виступають мовні одиниці із різних типів дискурсу – медійного, адміністративного, юридичного, наукового, зокрема медичного, біологічного, психологічного, філософського, а також лексеми й вирази різних мовних регістрів, що взаємодіють в одному контексті. Така стилістична гетерогенність, а також контамінація узуальних медійних евфемізмів із субститутами, утвореними на основі інших стилістичних фігур, спричиняє не лише гумористичний, іронічний, сатиричний ефекти, а й ефект абсурду та, подекуди, когнітивного дисонансу в читача. Поєднання евфемізмів і дисфемізмів у межах одного контексту зумовлює ефект семантико-стилістичного миготіння – своєрідного перемикання між маскуванням і підсвічуванням негативних рис об’єкта в режимі «вуаль-прожектор» (згідно з метафорами Д. Жаме), що викликає в читача когнітивну напругу, активізуючи його інтерпретативну діяльність. У такий спосіб автор не лише моделює можливі світи, а й залучає читача до активної гри в розкодовування смислів, що з одного боку, є проявом постмодерністського письма, а з другого, – особливістю індивідуального стилю письменника
МОВНІ І СМИСЛОТВОРЧІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ ПОЛІТИЧНОГО ІНТЕРВ'Ю, ОПОСЕРЕДКОВАНОГО ШІ
Get PDFIn late 2024, L. Fridman, a podcaster with 4.7 mln-strong following, interviewed the President of Ukraine V. Zelenskyy in what became a talk with massive discussion in social media. The interviewer insisted on conducting the dialog in Russian, a mutual mother tongue. The interviewee avoided the imposed strategy by deliberate and hectic code-switching in English, Russian, and Ukrainian. The episode, released on numerous platforms, shifted attention to the AI-dubbed videos. The present study raises the possibility of the AI dubbing, either consensual or not, being a threat for documenting a person in a political interview which entails the political portrait of a statesperson distorting its psycholinguistic features. Among the issues emerged are the AI’s capability to synthesize realistic voices, manipulate with original wording and translation. Further research could help us understand how technology is used in a news-making and journalism discourse. This paper aims to demonstrate how AI is implemented in the most conservative genres disarming any orthodox ways to run psycholinguistic, linguistic, and translatological deconstruction of political discourse in AI-capable media. By analyzing the podcast incentives, L. Fridman’s field of expertise in AI, the authors of the paper reveal the interviewer’s bias in his language behavior, speech as well as confusing workflow that belittles human participation and enhances machine involvement to achieve greater options for the audiovisual product manipulation. Instead of recording and diligently translating a public person’s political interview, L. Fridman’s team created a hybrid multimedia product with a human-machine involvement into creating AI overdubs which promoted discrepancies in the original and its translations. The linguistic and translation analyses revealed the interviewer’s biased communicative strategies. The established AI intrusion in the political interview creation is fraught with the enhanced capabilities to promote false senses and narratives, which is especially sensitive in cases where wars and hostile conflicts are taking place.Наприкінці 2024 року Л. Фрідман, подкастер із 4,7 мільйонами підписників, взяв інтерв’ю у Президента України В. Зеленського, яке викликало бурхливу дискусію в соціальних мережах. Інтерв’юер наполягав на проведенні розмови російською мовою, рідною для обох. Натомість В. Зеленський уникнув нав’язаної стратегії, навмисно й хаотично переходячи з англійської на російську та українську мови. В оприлюдненій численними платформами версії інтерв’ю акцент змістився на відео з дубляжем, виконаним за допомогою штучного інтелекту. У цьому дослідженні піднімається питання того, що навіть узгоджений дубляж, здійснений з використанням інструментів штучного інтелекту становить загрозу для документування людини в жанрі політичного інтерв’ю, в результаті якого постає цілком конкретний політичний портрет діяча зі спотвореними психолінгвістичними рисами. Серед новоявлених проблем, зокрема, є здатність штучного інтелекту синтезувати реалістичні голоси, маніпулювати оригінальними формулюваннями та, власне, перекладом. Подальші дослідження можуть допомогти нам зрозуміти, як сучасні технології використовуються в на даному етапі розвитку журналістики й новинарства інформаційної доби. Ця стаття має на меті продемонструвати застосування штучного інтелекту в одному з найконсервативніших жанрів, підриваючи методи традиційних психолінгвістичного, лінгвістичного і транслатологічного досліджень політичного дискурсу в засобах масової інформації, що використовують штучний інтелект. Аналізуючи мотивацію створених подкастів у межах компетенції Л. Фрідмана в галузі ШІ, автори статті виявляють упередженість інтерв’юера в його мовленнєвій поведінці та неочевидному технологічному процесі створення інтерв’ю, що применшує участь людини та посилює залучення машини для досягнення більших можливостей що стосується маніпуляцій аудіовізуальним продуктом. Замість акуратного запису й ретельного перекладу політичного інтерв’ю публічної особи, команда Л. Фрідмана створила гібридний мультимедійний продукт із залученням як людини, так і машини до створення ШІ-дубляжу, що тільки поглибило розбіжності між оригіналом задокументованої розмови та її різномовними перекладами. Зокрема, лінгвістичний та перекладознавчий аналіз дискурсу виявив упереджені комунікативні стратегії інтерв’юера. Укорінена практика застосування ШІ при створенні політичного інтерв’ю і його перекладів загрожує посиленням можливостей для розповсюдження помилкових уявлень і наративів у суспільстві, що є особливо чутливим на фоні актуальних конфліктів і воєн