Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University Scientific Journals
Not a member yet
885 research outputs found
Sort by
МІЖШКІЛЬНІ РЕСУРСНІ ЦЕНТРИ: СУЧАСНИЙ ПІДХІД ДО ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ
Get PDFThis article addresses the current issues of modernizing technological education in Ukraine within the context of socio-economic changes and the implementation of the New Ukrainian School concept. It emphasizes the need to develop in students not only technological knowledge and skills but also key competencies that contribute to their professional self-determination and socialization. After all, technological education plays a crucial role in forming a comprehensively developed personality capable of successfully adapting to modern challenges.The problems associated with the material-technical, educational-methodical, and personnel support of technological education in general secondary education institutions are analyzed. The expediency of creating inter- school resource centers (IRCs) as an effective model for organizing technological education is substantiated, which ensures the concentration of material and technical resources, the involvement of highly qualified teachers, and the improvement of the quality of the educational process. The versatility of using such educational spaces in communities is emphasized – they can become co-working spaces where all interested community members can interact, exchange ideas, and develop their creative potential.The experience of IRCs in the Baranivka community and the city of Kropyvnytskyi is studied, demonstrating their role in developing students' creative potential, forming creative thinking, and practical skills. Special attention is paid to the organization of the educational process in IRCs, where students have the opportunity to master modern technologies, orient themselves in a profession, and develop the skills necessary for a future career. The prospects for developing a network of centers in Ukraine, their role in providing quality technological education, and students' professional self-determination are considered. The necessity for further research on training pedagogical staff to work in IRCs is emphasised.У статті розглядаються актуальні питання модернізації технологічної освіти в Україні в умовах соціально-економічних змін та впровадження концепції Нової української школи. Підкреслюється необхідність формування в учнів не лише технологічних знань і умінь, а й ключових компетентностей, що сприяють їхньому професійному самовизначенню та соціалізації. Адже технологічна освіта відіграє ключову роль у формуванні всебічно розвиненої особистості, здатної успішно адаптуватися до сучасних викликів. Аналізуються проблеми, пов'язані з матеріально-технічним, навчально-методичним та кадровим забезпеченням технологічної освіти в закладах загальної середньої освіти. Обґрунтовується доцільність створення міжшкільних ресурсних центрів (МРЦ) як ефективної моделі організації технологічної освіти, що забезпечує концентрацію матеріально-технічної бази, залучення висококваліфікованих педагогів та покращення якості освітнього процесу. Наголошено на універсальності використання таких освітніх просторів у громадах – вони можуть стати коворкінгами, в яких усі бажаючі члени громади зможуть взаємодіяти, обмінюватися ідеями, розвивати свій власний творчій потенціал.Досліджується досвід функціонування МРЦ у Баранівській громаді та м. Кропивницькому, що демонструє їхню роль у розвитку творчого потенціалу учнів, формуванні креативного мислення та практичних навичок. Особлива увага приділяється організації навчального процесу в МРЦ, де учні мають можливість опановувати сучасні технології, зорієнтуватися у професії та розвивати навички, необхідні для майбутньої кар'єри. Розглядаються перспективи розвитку мережі центрів в Україні, їхня роль у забезпеченні якісної технологічної освіти та професійному самовизначенні учнів. Підкреслюється необхідність подальшого дослідження питань підготовки педагогічних кадрів для роботи в МРЦ
МЕТОДИЧНИЙ СКЛАДНИК ХУДОЖНЬО-ГРАФІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Get PDFThe article examines the methodological component of artistic and graphic training of higher education students in the context of modern educational standards. The relevance of the topic is due to the growing demands of society for the level of artistic and graphic competence of future teachers of technologies and art disciplines, which involves the formation of creative skills, aesthetic taste and the ability to apply artistic techniques in their professional activities. International educational documents emphasise the importance of developing cultural and artistic competence as one of the key ones in lifelong learning. At the same time, there are several problems associated with the discrepancy between the demands of society regarding the artistic and graphic training of teachers and the actual level of formed competencies in graduates of higher education institutions. The purpose of the article is to analyze the methodological aspects of artistic and graphic training of students of pedagogical specialties, characterize modern approaches and technologies of teaching and determine ways to improve the content of artistic and graphic training in higher education institutions. The role of graphic training in the professional activities of future teachers is established and the need to integrate traditional and digital graphic techniques into the educational process is substantiated.An analysis of educational programs and curricula of pedagogical specialties containing disciplines of the artistic and graphic direction is carried out. Key teaching methods are identified, in particular, the gradual mastery of artistic and graphic techniques, project-based learning, the use of interactive methods and digital technologies in art education. The issue of forming students’ creative thinking and practical skills of graphic image, which are necessary for their professional activities, is considered.The analysis of scientific literature and methodological approaches allows us to conclude that it is necessary to modernize curricula, expand the scope of practical classes and introduce interdisciplinary connections into the process of artistic and graphic training. It is proposed to improve the methodological component by integrating modern pedagogical technologies, in particular, digital tools of graphic design and multimedia tools.Thus, the methodological component of artistic and graphic training of higher education students is a complex system that requires updating taking into account modern trends in the development of art education. Changes in the educational process should be aimed at training a new generation of teachers who are able to effectively combine traditional artistic techniques with digital technologies and develop students’ creative competencies.У статті розглянуто методичний складник художньо-графічної підготовки здобувачів вищої освіти в контексті сучасних освітніх стандартів. Актуальність теми зумовлена дедалі вищими вимогами суспільства до рівня художньо-графічної компетентності майбутніх учителів технологій та мистецьких дисциплін, що передбачає формування в них креативних навичок, естетичного смаку та здатності застосовувати художні техніки в професійній діяльності. Міжнародні освітні документи наголошують на важливості розвитку культурної та художньої компетентності як однієї з ключових у навчанні впродовж життя. Водночас є низка проблем, пов’язаних із невідповідністю між запитами суспільства щодо художньо-графічної підготовки педагогів та фактичним рівнем сформованих компетентностей у випускників закладів вищої освіти.Метою статті є аналіз методичних аспектів художньо-графічної підготовки студентів педагогічних спеціальностей, характеристика сучасних підходів і технологій навчання та визначення шляхів удосконалення змісту художньо-графічної підготовки в закладах вищої освіти. Установлено роль графічної підготовки в професійній діяльності майбутніх педагогів та обґрунтовано необхідність інтеграції традиційних і цифрових графічних технік у навчальний процес.Здійснено аналіз освітніх програм і навчальних планів педагогічних спеціальностей, що містять дисципліни художньо-графічного спрямування. Виокремлено ключові методи навчання, зокрема поетапне опанування художньо-графічних технік, проєктне навчання, використання інтерактивних методів і цифрових технологій у художній освіті. Розглянуто питання формування в студентів творчого мислення та практичних навичок графічного зображення, які необхідні для їхньої професійної діяльності.Проведений аналіз наукової літератури та методичних підходів дає змогу зробити висновок про необхідність модернізації навчальних програм, розширення обсягу практичних занять та впровадження міждисциплінарних зв’язків у процес художньо-графічної підготовки. Запропоновано вдосконалити методичний складник шляхом інтеграції сучасних педагогічних технологій, зокрема цифрових інструментів графічного дизайну та мультимедійних засобів. Так, методичний складник художньо-графічної підготовки здобувачів вищої освіти є комплексною системою, що потребує оновлення з урахуванням сучасних тенденцій розвитку мистецької освіти. Зміни в освітньому процесі мають бути спрямовані на підготовку педагогів нового покоління, які здатні ефективно поєднувати традиційні художні техніки із цифровими технологіями та розвивати креативні компетентності учнів
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ТА ЗДОРОВ’ЯРОЗВИВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ
Get PDFThe article provides a theoretical and methodological analysis and scientific substantiation of a set of pedagogical conditions that contribute to the effective formation of health-preserving and health-developing competencies in the process of professional training of future specialists in physical culture and sports. The relevance of the study is due to the need for specialists who are able not only to preserve and strengthen their own health, but also to act as leaders of ideas of a healthy lifestyle among children, youth and the general public. Within the framework of the competency approach, the author has identified and scientifically substantiated a number of pedagogical conditions: updating the content of educational programs through the integration of a health-preserving context; implementing the principles of personal orientation and continuity, taking into account the individual level of health and motivation of education seekers; using interactive, dialogic and problem-oriented teaching methods that form reflection and a responsible attitude to health; involving students in practical activities in the field of physical activity, volunteer and health-improving and sports activities; creation of a health-preserving educational environment based on ergonomic principles; use of modern information and communication technologies that support health monitoring and motivation for a healthy lifestyle; introduction of a system for assessing the level of formation of healthpreserving competence as an integral result of educational training (through portfolios, diagnostic methods, case tasks). It is emphasized that the comprehensive implementation of these conditions contributes to the integration of knowledge, values, and practical experience of students, ensures personal and professional growth and readiness to implement a health-preserving paradigm in future professional activities.У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз і наукове обґрунтування комплексу педагогічних умов, що сприяють ефективному формуванню здоров’язбережувальної та здоров’ярозвивальної компетентностей у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Актуальність дослідження зумовлена потребою у фахівцях, здатних не лише зберігати та зміцнювати власне здоров’я, а й бути провідниками ідей здорового способу життя серед дітей, молоді та широкої громадськості. У межах компетентнісного підходу автором виокремлено й науково обґрунтовано низку педагогічних умов: оновлення змісту освітніх програм через інтеграцію здоров’язбережувального контексту; реалізація принципів особистісної орієнтації та наступності з урахуванням індивідуального рівня здоров’я та мотивації здобувачів освіти; використання інтерактивних, діалогових і проблемно орієнтованих методів навчання, які формують рефлексію і відповідальне ставлення до здоров’я; залучення студентів до практичної діяльності у сфері рухової активності, волонтерських та оздоровчо-спортивних заходів; створення здоров’язбережувального освітнього середовища на основі ергономічних принципів; використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що підтримують моніторинг стану здоров’я і мотивацію до ЗСЖ; упровадження системи оцінювання рівня сформованості здоров’язбережувальної компетентності як інтегрального результату освітньої підготовки (через портфоліо, діагностичні методики, кейсові завдання). Підкреслюється, що комплексна реалізація зазначених умов сприяє інтеграції знань, цінностей і практичного досвіду студентів, забезпечує особистісно-професійне зростання й готовність до впровадження здоров’язбережувальної парадигми в майбутній професійній діяльності
СКІФСЬКИЙ КУРГАН БІЛЯ с. КОПАНІ У ВЕРХІВ’Ї ІНГУЛЬЦЯ
Get PDFThe article presents the materials from the excavations of the Scythian barrow near the village of Kopani of the Subotsivska community of Kirovohrad region. The site is located in the upper reaches of the Ingulets River basin on the border of the Right-Bank Forest-Steppe and the Steppe zone. In antiquity, this region served as a contact zone between nomadic and sedentary tribes. The barrow was excavated in the summer of 1990 by an archaeological expedition led by N. Bokii. The materials of these excavations are in the collection of the Ninel Bokii Archaeological Museum of the Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University. At the time of the research, the barrow was damaged as a result of agricultural work. The excavations of the site were of a rescue nature. A warrior's burial was found under the mound in a sub-rectangular pit with steps near one wall. Despite the robbery of the grave, the remains of the accompanying equipment were found: two bronze arrowheads, fragments of iron armor, a bronze earring, and a stone spheroid. The remains of sacrificial food in the form of cattle bone fragments with oxides from an iron knife were also found in the grave. It was also recorded that during the funeral rites, rituals related to the cult of fire were used. There is a deep ditch around the mound. The artefacts allow us to date the site to the second half of the 6th century B.C. The presence of different types of arrowheads in a single assemblage suggests that the mound belongs to the so-called transitional group of Scythian antiquities. The analysis of the finds and the funeral rite suggests that the grave belonged to a representative of the Iranian nomads of the steppes. The site's dating aligns with the migration of a new wave of steppe nomads into the Forest-Steppe region. The materials of the mound are an interesting addition to the Scythian antiquities of the Right Bank.Статтю присвячено публікації матеріалів розкопок кургану скіфського часу біля с. Копані Суботцівської громади Кіровоградської області. Пам’ятка розташована у верхів’ї басейну р. Інгулець на порубіжжі Правобережного Лісостепу й Степу поряд із курганом Лита Могила. Дослідження пам’ятки проведені влітку 1990 року археологічною експедицією під керівництвом Н. М. Бокій. Матеріали цих розкопок зберігаються у фондах Археологічного музею імені Нінель Бокій Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка. На момент досліджень курган був пошкоджений у результаті сільськогосподарських робіт. Розкопки пам’ятки мали рятівний характер. Під насипом знайдено поховання воїна в підпрямокутній ямі зі сходиною біля однієї стіни. Незважаючи на пограбування могили, вдалося виявити залишки супровідного інвентарю: два бронзові наконечники стріл, фрагменти пластин від залізного панцира, бронзову сережку та кам’яний сфероїд. Також у могилі розчищені рештки жертовної їжі у вигляді фрагментів кісток великої рогатої худоби з окислами від залізного ножа. Зафіксовано, що під час здійснення поховання використовувалися обряди, пов’язані з культом вогню. Навколо кургану відкритий рів. Поєднання в одному наборі різних типів наконечників стріл дають змогу зарахувати курган до так званої перехідної групи скіфських старожитностей другої половини VI ст. до н.е. Аналіз знахідок та поховального обряду дає підстави вважати, що могила належала представнику степових іраномовних номадів. Датування пам’ятки збігається з переміщенням нової хвилі кочовиків до широт Лісостепу. Матеріали кургану є цікавим доповненням до скіфських старожитностей Правобережжя
«PARALLELA MINORA» ПЛУТАРХА ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Get PDFThe purpose of the article is to fully analyze the treatis “Parallel stories”, whose authorship is ascribed to the ancient historian Plutarch. The research methodology is based on the principles of historicism, consistency, verification, author’s objectivity, as well as the use of general scientific methods of analysis, synthesis, generalization. Particular attention is paid to the method of analyzing the historical source proposed by Johann Droisenm and “Cambridge system” criticism of ancient tests. For the first time in Ukrainian historical science, are comprehensively analyzed essence and content, as well as the source link of source “Parallela minora” with other ancient and medieval historical sources. It is determined that the compilative nature of the work is objectively determined by the genre of ancient comparisons. Probably the main idea can be considered a demonstration of the repeatability of historical and mythological stories popular in ancient literature. These stories served as a source of both inspiration and outright plagiarism for other authors. Assume that the author of the treatise «Parallela minora» could both reproductively rewrite the story from the real to the source base and consciously allow certain flaws or outright in primitivization as a satire on a similar genre, borrowing and/or authors. Moreover, without the discovery of the new primary sources, which at the moment are lost (as happened with the work on the state structure of Athens by Aristotle), due to a number of specific and unique characteristics and elements of “Parallela minora”, an unconditional assessment of the work and authorship can hardly be considered completely unambiguous. Is has been suggested that this treatise should be taken as a manifesto to modern historians with a call for a more thorough analysis of the source base.Мета статті – комплексно проаналізувати трактат «Parallela minora» («Паралельні оповідання»), авторство якого прийнято приписувати античному історику Плутарху. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, а також на використанні загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення. Особлива увага приділена запропонованому Йоганном Дройзеном методу аналізу історичного джерела та «Кембриджській системі» критики античних текстів. Уперше в українській історичній науці комплексно проаналізовано вміст та зміст, а також джерелографічний зав’язок джерела «Parallela minora» з іншими античними та середньовічними історичними джерелами. Визначено, що компілятивний характер твору об’єктивно зумовлений жанром таких порівнянь. Імовірною головною ідеєю можна вважати демонстрацію повторюваності популярних в античній літературі історичних та міфологічних сюжетів. Ці ж сюжети слугували джерелом як натхнення, так і відвертого плагіату для інших авторів. Припускаємо, що автор трактату «Parallela minora» міг як репродуктивно переписувати оповідання з реальної джерельної бази, так і свідомо та цілеспрямовано допускати певні огріхи чи відверту примітивізацію як сатиру над подібним жанром, запозиченням та/або авторами. До того ж без відкриття нових першоджерел, які нині втрачені (як то сталося з працею про державний устрій Афін авторства Арістотеля), з огляду на низку специфічних та унікальних характеристик й елементів «Parallela minora», беззаперечна оцінка джерела, суті твору та навіть авторства навряд чи може вважатися повністю однозначною. Висловлено припущення, що означений трактат варто сприймати як маніфест до сучасних істориків із закликом до більш ретельного аналізу джерельної бази
ДІЯЛЬНІСТЬ АНАРХІСТСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ГРУП НА ТЕРЕНАХ ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКОГО ПОВІТУ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Get PDFThe activities of anarchist organizations and groups are of considerable interest to researchers. The purpose of the work is to study the activities of political groups and organizations of an anarchist orientation in the territory of the Elisavetgrad district at the beginning of the 20th century. The research methodology is based on the principles of historicism, systematics, and the historical-comparative method. The scientific novelty is due to the need to study the problem of the localization of anarchist groups in the territory of the Elisavetgrad district with the subsequent isolation of the degree of influence of representatives of the left-libertarian movement on the society of that time, the identification of trends in the formation of the movement, the involvement of representatives of specific social groups in it, etc. Special attention is paid to personalities who represent the anarchist movement before 1917. Some aspects of their biographies create the basis for researchers to review a number of trends in the socio-political movement of that time. The prerequisites for their entry into the left-libertarian camp and the argumentation of its prominent figures have a special dynamics of changing worldviews and principles. No less important is the issue of national representation among anarchists and the identification of factors that could contribute to the involvement of representatives of certain national minorities in this political camp not only as ordinary participants or sympathizers, but also as the most active and influential figures. Prospects for further research. The theoretical and practical activities of the anarchist movement, regional features of organizations, and personalities remain little studied and promising within the framework of the all-Ukrainian and regional dimensions. Conclusions. The problem of studying the history of anarchist groups and organizations is important in understanding Ukrainian society at the beginning of the 20th century, since they occupied their niche in the then socio-political movement, bringing their own special accents.Діяльність анархістських організацій та груп становить значний інтерес для дослідників. Метою роботи є дослідження діяльності політичних угрупувань та організацій анархістської направленості на теренах Єлисаветградського повіту на початку ХХ століття. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності, історико-порівняльного методу. Наукова новизна зумовлена потребою вивчення проблеми локалізації анархістських груп на території Єлисаветградського повіту з подальшим виокремленням ступеня впливу представників лівого лібертарного руху на тогочасне суспільство, виокремленням тенденцій у формуванні руху, залучення до нього представників конкретних соціальних груп тощо. Окрему увагу приділено персоналіям, які представляють анархістський рух до 1917 року. Деякі з аспектів їхньої біографії створюють підвалини для огляду дослідниками низки тенденцій у тогочасному громадсько-політичному русі. Передумови їх входження в лівий лібертарний табір та аргументація його видних діячів має особливу динаміку зміни світоглядів та принципів. Не менш важливим є питання національної представленості в середовищі анархістів та виокремлення факторів, які могли посприяти залученню до цього політичного табору представників окремих національних меншин не лише як рядових учасників чи симпатиків, а і як найактивніших та найвпливовіших діячів. Теоретична та практична діяльність анархістського руху, регіональні особливості організацій, персоналії залишаються малодослідженими та перспективними в межах загальноукраїнського та регіонального вимірів. Проблема дослідження історії анархістських угрупувань та організацій є важливою в пізнанні українського суспільства початку ХХ століття, оскільки вони займали свою нішу в тогочасному громадсько-політичному русі, привносячи особливі акценти
ПОЛІТИКА СРСР НА ДЕКОЛОНІЗОВАНОМУ СХОДІ В 1960–1980-х РОКАХ: НЕОКОЛОНІАЛІЗМ, ТЕОРІЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ» ЧИ ПОСТКОЛОНІАЛЬНИЙ ПІДХІД?
Get PDFThe article analyses the historiographical concepts used to interpret the USSR's policy towards the decolonized states of Asia and Africa and identifies the prospects for studying it using the theoretical and methodological principles of the postcolonial approach. It is found that the theories of neocolonialism and “socialist orientation”, which prevailed in Western and Soviet social science during the Cold War, examined the experience of imperial-colonial interaction between the “first” and “third” worlds. Since the classical colonial theory inextricably linked the concepts of “capitalism” and “colonialism”, it did not apply to the Soviet Union and its relations with dependent states and regions. The postcolonial approach, initiated by the classic works of E. Said, also focused, at least in its initial cultural and literary version, on the study of the peculiarities and consequences of colonial rule in different regions of the world, especially in the British and French empires. The collapse of the USSR and the “world socialist system” contributed to the revival of imperial studies and the gradual transfer of postcolonial discourse to the territories of the former Russian Empire and the Soviet Union. In the 1990’s, Ukraine experienced a “postcolonial boom”, when Ukrainian literary scholars – both in the diaspora and later in the national academic community – studied various aspects of the cultural consequences of Russian-Soviet domination in Ukraine. At the beginning of the XXI century, thanks to the works of D. Moore, E. Thompson, and others, the postcolonial approach finally spread to the study of the history of the Russian and Soviet empires, as well as the USSR’s satellites in Central and Southeastern Europe. The analysis of the fundamental principles of the Soviet Union’s policy in Asia and Africa, which were defined as “states of socialist orientation” (mechanisms of political domination and control over domestic and foreign policy, imposition of economic, cultural and ideological dependence, use of sovereign states to satisfy its own geopolitical interests, etc. This, in turn, opens up significant prospects for specific historical research into this component of the modern history of Asia and Africa as well as the foreign policy of the Soviet Union.Проаналізовано історіографічні концепції, які використовувалися для тлумачення політики СРСР щодо деколонізованих держав Азії та Африки, та з’ясовано перспективи її вивчення із застосуванням теоретично-методологічних принципів постколоніального підходу. З’ясовано, що панівні в роки «холодної війни» в західному й радянському суспільствознавстві теорії неоколоніалізму й «соціалістичної орієнтації» вивчали досвід імперсько-колоніальної взаємодії держав «першого» та «третього» світів. Оскільки класична колоніальна теорія нерозривно пов’язувала поняття «капіталізм» і «колоніалізм», то на Радянський Союз та його відносини із залежними державами й регіонами вона не поширювалася. Започаткований уже класичними працями Е. Саїда постколоніальний підхід також, принаймні в його первинному, культурологічно-літературознавчому, варіанті, зосереджувався на вивченні особливостей та наслідків колоніального панування в різних регіонах світу насамперед Британської і Французької імперій. Розпад СРСР та «світової соціалістичної системи» сприяв пожвавленню імперіологічних студій і поступового перенесення постколоніального дискурсу на терени колишніх Російської імперії та Радянського Союзу. У 1990-ті роки в Україні відбувся «постколоніальний бум», коли українські літературознавці діаспори, а затим і вітчизняні вчені вивчали різні аспекти культурних наслідків російського-радянського панування в Україні. На початку ХХІ ст. завдяки працям Д. Мура, Е. Томпсон та ін. постколоніальний підхід остаточно поширився на вивчення історії Російської та радянської імперій, а також сателітів СРСР у Центральній та Південно-Східній Європі. Аналіз засадничих принципів політики Радянського Союзу в державах Азії та Африки, які визначалися як «держави соціалістичної орієнтації» (механізми політичної домінації та контроль над внутрішньою і зовнішньою політикою, нав’язування економічної та культурно-ідеологічної залежності, використання суверенних держав для задоволення власних геополітичних інтересів тощо) довів виправданість використання постколоніального підходу до її вивчення й тлумачення. Це, своєю чергою, створює значні перспективи конкретно-історичних досліджень цього складника новітньої історії країн Азії та Африки та зовнішньої політики Радянського Союзу
ВІДОБРАЖЕННЯ АНТИРЕЛІГІЙНОЇ ПОЛІТИКИ СТАЛІНСЬКОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ КРІЗЬ ПРИЗМУ САТИРИЧНО-ГУМОРИСТИЧНОГО ЧАСОПИСУ «ЧЕРВОНИЙ ПЕРЕЦЬ» (1927–1934 рр.)
Get PDFOne of the strategic directions of Stalin’s totalitarian regime was its anti-religious policy, which intensified in the late 1920s – early 1930s. In order to clarify the specific features of the Bolshevik struggle against religious and church institutions, it is necessary to involve various types of sources, among which mass media played a decisive role. Soviet mass media were always an effective tool in shaping the desired public attitudes. Therefore, studying their activities makes it possible to highlight the technologies of Stalin’s totalitarian policy regarding the organization and implementation of anti-religious propaganda. An important role in constructing a positive image of the communist authorities through the bipolar antagonistic paradigm of “us–them”, with correspondingly negative connotations of numerous internal and external enemies, was played by the satirical-humorous magazine Chervonyi Perets (“Red Pepper”). Thanks to its specific humorous language, the magazine’s content quickly gained popularity and became understandable to different social strata. Carefully selected professional staff, through persuasive verbal and visual means, systematically imposed the “correct” myths and stereotypes. As a result, official humor was transformed into an instrument of intimidation, persecution, and manipulation. The main narratives of anti-religious propaganda encouraged the clergy to renounce their rank and believers to renounce their faith; to close churches; to destroy religious attributes; to nationalize church property; to strengthen atheistic education, etc. In addition to the clergy, the authorities deliberately waged their anti-religious struggle specifically against the poorly educated Ukrainian peasantry, which had always shown the highest level of religiosity. The policy of collectivization and anti-religious pressure provoked peasant resistance and an insurgent movement, which became the most widespread in the Soviet Union. Stalin’s regime consciously turned the Ukrainian peasant into one of its irreconcilable internal enemies – the “kulak” and the “accomplice of the clergy”.Одним із стратегічних напрямів сталінського тоталітарного режиму була антирелігійна політика, посилення якої відбулося наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. З метою з’ясування особливостей проведення більшовицької боротьби проти релігійно-церковних інститутів варто залучати різнотипні джерела, серед яких визначальну роль відіграють засоби масової інформації. У формуванні потрібних суспільних настроїв радянські ЗМІ завжди були ефективним інструментарієм. Тому вивчення їхньої діяльності дає змогу увиразнити технології сталінської тоталітарної політики щодо організації та впровадження антирелігійної пропаганди. Важливе значення в конструюванні позитивного образу комуністичної влади крізь біполярну антагоністичну парадигму «свого – чужого» з відповідно негативними конотаціями численних внутрішніх і зовнішніх ворогів відіграв сатирично-гумористичний часопис «Червоний Перець». Адже безпосередньо завдяки специфічній сміховій мові його контент швидко набув популярності і став зрозумілим для різних соціальних верств. Ретельно підібрані професійні кадри через переконливі вербально-візуальні засоби системно нав’язували «правильні» міфи та стереотипи. Отже, офіційний гумор перетворився на інструмент залякування, переслідування та маніпуляції. Основні наративи антирелігійної пропаганди спонукали духовенство зректися сану, а вірян – віри; закрити церкви; знищити релігійні атрибути; одержавити церковне майно; посилити атеїстичне просвітництво тощо. Окрім духовенства, антирелігійну боротьбу влада цілеспрямовано вела саме проти малоосвіченого українського селянства, що завжди мало найвищий рівень релігійності. Політика колективізації та антирелігійний тиск спровокували селянський опір і повстанський рух, що набув у Радянському Союзі наймасовішого характеру. Сталінський режим свідомо перетворив українського селянина на одного з непримиренних внутрішніх ворогів – «куркуля» та «посібника попівства»
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ РІВНІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТРЕСОСТІЙКОСТІ КУРСАНТІВ-ЗВ’ЯЗКІВЦІВ З КОПІНГ-СТРАТЕГІЯМИ ПОДОЛАННЯ СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЙ
Get PDFThe article examines the features of psychological diagnostics of signal cadets during preparation for participation in combat operations. The existing methodological tools for psychological diagnostics of military personnel are analyzed from the standpoint of identifying its advantages and disadvantages. The concept of combat stress is revealed and the possibility of predictive methods of psychological diagnostics for preventing the development of acute mental disorders among signal cadets during combat operations is analyzed. A brief description of the existingpreparation for participation in combat operations is given from the standpoint of forming the internal readiness of the individual to operate in adverse conditions. The existing methods of psychological training of signal cadets for operation during combat missions are compared with the methods of psychological diagnostics, which determinethe level of readiness of a serviceman to endure combat stress. Diagnostic methods are conventionally divided into a three-component structure, where there is a cognitive, emotional and behavioral component. Own experience ofmilitary service and psychological training of personnel for combat operations is presented. The paper provides anexample of organizing a three-stage system of psychological diagnostics of the level of readiness of signal cadets foraction in extreme conditions. The results of an empirical study on the formation of stress resistance among signalcadets are briefly analyzed and interpreted, the psychological features of their training and methods of forming the skills and reflexes necessary in combat are highlighted. Foreign and domestic theories are analyzed, revealing thebasic principles of forming stress resistance of military personnel to participate in combat operations. The presentedmaterial partially synthesizes and adapts foreign experience to the conditions of the modern Ukrainian army.У статті розглядаються особливості психологічної діагностики курсантів-зв’язківців під час підготовки до участі в бойових діях. Аналізується наявний методологічний інструментарій психологічної діагностики військовослужбовців з позиції виявлення його переваг і недоліків. Розкривається поняття «бойовий стрес» та аналізується можливість прогностичних методів психологічної діагностики для попередження розвитку гострих психічних розладів серед курсантів-зв’язківців під час ведення бойових дій. Подано стислий опис наявної підготовки до участі в бойових діях з позиції формування внутрішньої готовності особистості до діяльності в несприятливих умовах. Зіставляються наявні методи психологічної підготовки курсантів-зв’язківців до діяльності під час виконання бойових завдань і методи психологічної діагностики, за якими визначається рівень готовності військовослужбовця до перенесення ним бойового стресу.Діагностичні методи умовно розділені за трикомпонентною структурою, де є когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти. Представлено власний досвід військової служби та психологічної підготовки особового складу до бойових дій. У роботі наведено приклад організації триступеневої системи психологічної діагностики рівня готовності курсантів-зв’язківців до дій в екстремальних умовах. Стисло аналізуються й інтерпретуються результати емпіричного дослідження щодо формування стресостійкості серед курсантів-зв’язківців, виділяються психологічні особливості під час проведення ними тренувань і методи формування необхідних в бою навичок та рефлексів. Проаналізовано зарубіжні та вітчизняні теорії, що розкривають основні засади формування стресостійкості військовослужбовців до участі в бойових діях.Викладений матеріал частково синтезує та адаптує зарубіжний досвід до умов сучасної української армії
РОЛЬ ТРЕНІНГУ СЕНСИТИВНОСТІ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ СІМЕЙНОГО ПСИХОЛОГА
Get PDFThe article substantiates the methodological foundations and technology of sensitivity training as a conceptual practical method of realizing and developing interpersonal sensitivity. The content of sensitivity as a professional ability that determines the effective work of a family psychologist is outlined. The specifics of the counseling and psychotherapeutic work of family psychologists in relation to the double conditionality of the counseling information and emotional space are revealed. The integral competence of a family psychologist is defined, which is determined by the simultaneous consideration of multivariate images of the functioning of the family system, namely: perception and consideration of various experiences, attitudes, views, perceptions and positions of family members subjectively presented by clients. The means of preventing and overcoming the normative uncertainty of the future family psychologist at the stage of training are presented. The phenomenology of psychological counseling space as a dynamic system is presented. The operational aspect of the professional training of a family psychologist is revealed, which involves the development of the ability to establish contact, realize the impression and objectify knowledge through clarification of the request. The role of sensitivity in the professional activity of a family psychologist is defined and substantiated. G. Smith’s multicomponent theory of sensitivity is characterized. The key aspects of the development of social sensitivity in the form of observational sensitivity, theoretical sensitivity, ideographic and nomothetic sensitivity are outlined. The methodological foundations are outlined: principles, purpose, tasks, internal and external logic of the training program, its result are revealed. The organizational and methodological scheme of the training program “Social and Psychological Sensitivity Training” is proposed. The hourly methodical plan of the training program is presented. The content blocks and topics of the training program “Socio-psychological training of sensitivity” are described.У статті обґрунтовуються методологічних засади та технологія тренінгу сенситивності як концептуального практичного методу усвідомлення та розвитку міжособистісної чутливості.Окреслюється зміст сенситивності як професійної здібності, що зумовлює ефективну діяльність сімейного психолога. Розкривається специфіка консультативної і психотерапевтичної роботи сімейних психологів щодо подвійної зумовленості консультативного інформаційно-емоційного простору.Визначається інтегральна компетентність сімейного психолога, яка зумовлюється одночасним розглядом багатоваріативних образів функціонування сімейної системи, а саме: сприйняття і врахування суб’єктивно представлених клієнтами різних переживань, ставлень, поглядів, уявлень і позицій членів родини. Наводяться засоби запобігання та подолання нормативної невпевненості майбутнього сімейного психолога на етапі навчання. Представлено феноменологію психологічного консультативного простору як динамічної системи. Розкривається операційний аспект професійної підготовки сімейного психолога, який передбачає розвиток здібностей встановлення контакту, усвідомлення враження і об’єктивації знання через уточнення запиту. Надано визначення і обґрунтовано роль сенситивності у професійній діяльності сімейного психолога. Охарактеризована багатокомпонентна теорія сенситивності Г. Сміта. Окреслено ключові ракурси розвитку соціальної чутливості у спосіб формування спостережницької сенситивності, теоретичної сенситивності, ідеографічної та номотетичної сенситивності. Окреслено методологічні засади: принципи, мета, завдання, розкрито внутрішню та зовнішню логіки тренінг-програми, її результат. Запропонована організаційно-методична схема тренінг-програми «Соціально-психологічний тренінг сенситивності». Наведено погодинний методичний план тренінг-програми. Описано змістовні блоки і теми тренінг-програми «Соціально-психологічний тренінг сенситивності»