Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University Scientific Journals
Not a member yet
885 research outputs found
Sort by
МОДЕЛІ НОМІНАЦІЇ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ В ДІАХРОНІЧНОМУ АСПЕКТІ
Get PDFResearch on commercial names is a relevant issue in modern linguistics, as the analysis of motivational features and methods business naming can show which active trends are operating in the field of word formation, as well as reveal some societal priorities and values of the era. In view of this, the analysis of motivational features, on the basis of which commercial names were built, belongs to the relevant tasks of onomastics. Business names are usually studied within the framework of structural-nominative and onomasiological approaches. One of the significant factors determining the way business names are created is the field, where enterprise or institution work, which raises the task of studying the specifics of business names in different branches of economy. This article presents the results of a diachronic analysis of the dynamics of the Ukrainian banking names for the period 2010-2025. Over the past few decades, significant changes have occurred in the banking sector both quantitatively and qualitatively, stipulating the dynamic nature of the bank naming. The analysis of business names in this article is based on frame semantics, which allows describing the motivational features of names. A frame is understood as the categorization of experience related to a certain situation. The business frame consists of the following slots: sphere of work, addressee, agent, place of activity, organizational form of activity. The axiological and symbolic subframes also play a significant role in motivation of business names. Productive slots for the names of banking institutions were found to be the sphere and place of activity, the organizational form of the company, as well as the axiological subframe. Diachronically, a decrease in the importance of the locative slot has been observed. In addition, it has been found that there is a tendency in banking naming to economize linguistic efforts, which is manifested in the transition to shorter names, including the use of abbreviations. Another modern trend is the use of creative word-formation models.Дослідження комерційних назв становить актуальну проблему сучасного мовознавства, адже аналіз мотиваційних ознак і способів побудови ергонімів може показати, які саме активні тенденції діють у галузі словотворення, а також виявити деякі суспільні пріоритети і цінності епохи. З огляду на це до актуальних завдань ономастики належить аналіз мотиваційних ознак, на підставі яких було побудовано комерційні назви. Цей підклас онімів, як правило, вивчають у межах структурно-номінативного та ономасіологічного підходів, що дозволяє простежити, які саме моделі номінації є продуктивними та які ознаки є релевантними для побудови назв підприємств і організацій. Одним із істотних чинників, який визначає спосіб творення ергонімів, є сфера діяльності підприємства або установи, що висуває завдання дослідження специфіки побудови ергонімів різних сфер. У цій статті представлено результати діахронічного аналізу динаміки банківського ергонімікону України за період 2010–2025 роки. За останні кілька десятиліть у банківському секторі відбулися значні зміни як у кількісному, так і в якісному плані, що зумовило динамічний характер банківського ергонімікону. В основі аналізу ергонімів у цій статті лежить фреймова семантика, яка дозволяє описати мотиваційні ознаки назв.Під фреймом мається на увазі категоризація досвіду, дотичного до певної ситуації. Бізнесовий фрейм складається з таких слотів: предмет діяльності, адресат діяльності, адресант, місце здійснення діяльності, організаційна форма діяльності. Істотне значення для мотивації ергонімів мають також аксіологічний і символічний субфрейми. Продуктивними для назв банківських установ виявилися такі слоти: предмет і місце діяльності, організаційна форма компанії, а також аксіологічний субфрейм. У діахронічному плані було простежено зменшення ваги локативного слота. Крім того, було виявлено, що серед банківських ергонімів діє тенденція до економії мовних зусиль, яка проявляється в переході до побудови коротших назв, зокрема, з використанням абревіації. Ще однією сучасною тенденцією є застосування креативних моделей словотворення
ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ РІШЕННЯ У ВІДТВОРЕННІ УКРАЇНСЬКИХ ЕВФЕМІЗМІВ І ДИСФЕМІЗМІВ ПІД ЧАС СТВОРЕННЯ КОРЕЙСЬКИХ КІНОСУБТИТРІВ
Get PDFThe article deals with the issue of translating Ukrainian euphemisms and dysphemisms into Korean within the framework of film subtitling. The relevance of the study is driven by the growing need for effective intercultural communication and the increasing interest in Ukrainian culture and cinema among Korean audiences. Euphemisms and dysphemisms play a vital role in artistic discourse, as they carry emotional and cultural connotations. These linguistic units not only contribute to the character development but also reflect national identity, elements of folklore, taboos, and societal values. Translating such expressions presents particular challenges in the context of subtitling, where it is essential to convey not only the core meaning of the utterance but also its communicative purpose within a limited format that aligns with both timing and on-screen visuals.The material for analysis was the Ukrainian historical drama Dovbush (2023) and its Korean subtitles. Based on specific dialogue examples, the study explores various translation strategies, among which communicative translation with modulation, functional substitution, literal translation, and cultural adaptation proved to be the most productive. The article examines the effectiveness of each approach and identifies the difficulties that arise due to cultural differences, lexical taboos, religious norms, and the stylistic characteristics of the Korean language. The findings suggest that the most effective method for rendering Ukrainian euphemisms and dysphemisms into Korean is communicative translation with modulation. This strategy, grounded in cultural awareness of the target audience, enables the preservation of both the semantic content and the emotional-stylistic tone of the original expression.Стаття присвячена проблемі особливостей перекладу українських евфемізмів і дисфемізмів засобами корейської мови в межах субтитрування художнього фільму. Актуальність дослідження зумовлена потребою в ефективній міжкультурній комунікації та зростанням інтересу до української культури й кінематографу серед корейської аудиторії. Евфемізми та дисфемізми відіграють важливу роль у художньому мовленні, оскільки несуть емоційне та культурне навантаження. Вони не лише формують образи персонажів, а й передають національний колорит, елементи фольклору, табу та соціальні цінності. Переклад таких одиниць особливо ускладнюється в межах субтитрування, де важливо зберігати не тільки основний зміст повідомлення, а також його комунікативну мету в межах стислого формату, який би вкладався у хронометраж і корелював із відеорядом. Матеріалом для аналізу став український фільм «Довбуш» (2023) та його корейські субтитри.На прикладі конкретних реплік було проведено дослідження перекладацьких стратегій, серед яких продуктивними були визнані комунікативний переклад із модуляцією, функціональна заміна, дослівний переклад і культурна адаптація. Також було проаналізовано ефективність кожного підходу та виявлено труднощі, пов’язані з культурними відмінностями, табуйованістю лексики, релігійними нормами та стилістичними особливостями корейської мови. Висновки наукової розвідки свідчать про те, що найефективнішим способом відтворення українських евфемізмів і дисфемізмів корейською мовою є комунікативний переклад із модуляцією, який, базуючись на урахуваннях культурної специфіки реципієнта, дозволяє зберегти не лише зміст, а й емоційно-стилістичне забарвлення оригінального вислову. Інші перекладацькі стратегії, зазначені вище також є дієвими, однак їх застосування часто призводить до смислових втрат, змін функціонального навантаження висловів, або ж до збідніння образності та експресії у тексті
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ У ДІАСПОРНІЙ КРИТИЦІ: РИСИ ПСИХОПОРТРЕТУ
Get PDFThe article explores the figure of Mykola Khvylovy through the lens of the psychobiographical approach. Due to ideological censorship, the writer's name was under prohibition for a long time, leading to the loss or concealment of a significant portion of biographical and archival materials. Special attention is given to the literary criticism of the Ukrainian diaspora, which, despite limited access to sources, made the first attempts to study the psychological portrait of the writer. At the center of the analysis are the works of researchers such as O. Han, D. Dontsov, H. Kostiuk, and Y. Malaniuk, who focused on Khvylovy's temperament, internal conflicts, aesthetic foundations, and worldview dilemmas. A wealth of material for constructing the psychological portrait of the writer was provided, in particular, by O. Han, who in his work was the first to describe the writer's family and trace the origins of his temperament, which he characterized as emotional turbulence and passion. These behavioral traits were inherent to his maternal grandfather and his father.H. Kostiuk offered insights into Mykola Khvylovy’s combativeness, which is primarily associated with his journalistic work (pamphlets) and participation in the literary debate. The critic notes that this was not combativeness per se, but rather heroism, nourished by tragic romanticism as a dominant worldview. Researchers have identified and described the key personality traits of the writer: choleric temperament, romanticism, love for the people, vitalism, spiritual aristocratism, national instinct, and visionary thinking. Particular attention is paid to the conflict between the national and revolutionary (socialist, ideological) aspects of his worldview. This internal conflict influenced Mykola Khvylovy’s artistic paradigm, particularly shaping the specific narrative discourse of his works – tragic romanticism. The analysis of diaspora studies is carried out based on the methodology of psychological portraiture proposed by S. Mykhyda, which allows for establishing the connection between the writer’s personal traits and the stylistic features of his prose. The article aims to systematize the achievements of diaspora criticism in understanding Khvylovy’s personality and to form the foundation for further studies of his work through the prism of psychoanalytical and cultural-historical approaches.У статті досліджується постать Миколи Хвильового з позицій психобіографічного підходу. Внаслідок ідеологічної цензури ім’я письменника довгий час залишалося під забороною, що призвело до втрати або приховування значної частини біографічних і архівних матеріалів. Особливу увагу приділено діаспорній літературній критиці, яка, попри обмеженість джерел, здійснила перші спроби дослідження психопортрету митця. У центрі аналізу праці таких дослідників, як О. Ган, Д. Донцов, Г. Костюк, Є.Маланюк, які акцентували на темпераменті, внутрішніх конфліктах, естетичних засадах і світоглядних дилемах Хвильового.Щедрий матеріал для створення психопортрету письменника дав, зокрема, О. Ган, котрий у своїй праці першим розповів про родину митця й простежив витоки його темпераменту (бентежність і пристрасність).Такі поведінкові риси були притаманні його дідові по материній лінії і батькові.Г. Костюк презентував міркування щодо войовничості Миколи Хвильового, яка насамперед асоціюється з його публіцистичною творчістю (памфлети), участю в літературній дискусії. Критик зауважує, що це була не войовничість, а швидше героїзм, що живився трагічним романтизмом як світоглядною домінантою. Дослідниками визначено й описано ключові риси особистості письменника: холеричність, романтичність, народолюбство, вітаїстичність, аристократизм духу, національний інстинкт, візіонерство. Особлива увага приділена конфлікту між національним і революційним (соціалістичним, ідеологічним) у його світогляді. Цей світоглядний конфлікт позначився на художній парадигмі Миколи Хвильового, зокрема сформував специфічний наративний дискурс його творчості – трагічний романтизм. Аналіз діаспорних студій здійснено з опорою на методологію психопортретування, запропоновану С. Михидою, що дозволяє встановити зв’язок між особистісними рисами митця і художніми особливостями його прози. У статті систематизовано здобутки діаспорної критики в контексті осмислення особистості Хвильового, що дозволяє сформувати основу для подальших досліджень його творчості крізь призму психоаналітичного та культурно-історичного підходів
HISTORISCHE REALIEN ALS HERAUSFORDERUNG DER LITERARISCHEN ÜBERSETZUNG: UKRAINISCHDEUTSCHE ENTSPRECHUNGEN IM ROMAN «DER SOHN DER GROSSFÜRSTIN» («SWJATOSLAW») VON S. SKLJARENKO
Get PDFThe study focuses on the problem of translating Ukrainian historical realia in the novel «Sviatoslav» by S. Skliarenko. Realia are understood as lexical units that denote unique social, cultural, everyday-life-related, historical phenomena specific to the ethnocultural context, which typically have no direct equivalents in the target language. Their translation poses a significant challenge, as it requires not only linguistic proficiency but also deep cultural competence. The aim of this research is to systematize the historical realia found in the novel, to analyze their semantic characteristics, and to identify the translation strategies and techniques applied in their rendering into German. The realia are classified into three thematic groups: sociocultural, sociopolitical, and onomastic. The research corpus includes 275 historical realia and 313 translation variants. The analysis reveals that the most frequently used translation methods are descriptive translation, lexical-semantic substitution, and functional equivalence (analogue). Onomastic realia are most often rendered through transcription or transliteration. The findings confirm that the translation of realia is not merely a linguistic operation but an act of intercultural communication that requires a balanced approach between preserving cultural authenticity and ensuring comprehensibility for the target audience.Im Mittelpunkt der vorliegenden Untersuchung steht das Problem der Übersetzung ukrainischer historischer Realien im Roman «Der Sohn der Großfürstin» («Swjatoslaw») von S. Skljarenko. Unter Realien versteht man lexikalische Einheiten, die einzigartige gesellschaftliche, kulturelle, alltagsbezogene, historische Phänomene bezeichnen, die spezifisch für einen bestimmten ethnokulturellen Raum sind und in der Zielsprache in der Regel keine direkten Entsprechungen haben. Ihre Wiedergabe stellt eine besondere Herausforderung dar, da sie nicht nur sprachliche, sondern auch tiefgreifende kulturelle Kompetenz erfordert. Ziel der Arbeit ist es, die historischen Realien des Romans zu systematisieren, ihre semantische Klassifikation durchzuführen erarbeiten sowie Übersetzungsstrategien und -techniken zu ermitteln, die bei ihrer Übertragung ins Deutsche angewendet wurden. Die Realien werden thematisch in drei Gruppen unterteilt: soziokulturelle, sozialpolitische und onomastische Realien. Das Untersuchungskorpus umfasst 275 historische Realien und 313 Übersetzungsvarianten. Die Analyse zeigt, dass deskriptive Übersetzung, lexikalisch-semantische Substitution und funktionale Entsprechung (Analogon) zu den häufigsten Übersetzungsmethoden gehören. Für onomastische Realien überwiegt die Transkription bzw. Transliteration. Die Ergebnisse der Untersuchung bestätigen, dass der Übersetzungsprozess von Realien nicht als rein sprachlicher Transfer zu verstehen ist, sondern als ein interkultureller Aushandlungsprozess, der ein ausgewogenes Verhältnis zwischen kultureller Authentizität und Verständlichkeit erfordert
ЖАНРИ, ПОЕТИКА ЛІРИЧНОЇ КОМПОЗИЦІЇ ВІРШІВ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА
Get PDFThe article contains results of the thorough analysis of Vasyl Symonenko’s oeuvre. It reveals the genre specificity of some of his lyrics, as well as highlights the poetics of the composition of his certain poems.It was proven that Vasyl Symonenko’s poetic works have genre diversity. Among them one can find civic- patriotic polyphonic poems-interpretations, intimate (rarely intimate-landscape) poems-wonders, lyrical lullaby-fairy tale, psychological poetry; also, humorous and invective genres, sharply accusatory appeals in particular, humorous and satirical miniatures, humorous and satirical epitaphs, poetic messages, etc. It is worth mentioning that some of Vasyl Symonenko’s works are on the borderline between several genres: at the crossroads of landscape and philosophical lyrics, on the borderline between civic and philosophical lyrics, partly journalism.In determining the essence of the poems’ composition by Vasyl Symonenko, the authors relied on, firstly, theoretical and literary postulates that the composition’s constituents are two groups, textual and supra-textual, of main elements, and, secondly, on the fact that in a lyrical work the focus in terms of composition is mainly grounded on the genesis of feelings. Therefore, in the compositional analysis of a certain poem by Vasyl Symonenko the following convincing stages of the unfolding of feelings (the starting point in the genesis of feelings; the proper genesis itself; the culmination of lyrical feeling, though not always possible to identify, and the author's conclusion) were successfully identified.The article makes an emphasis on the fact that Vasyl Symonenko often resorts to concentrated aphoristic expressions, which become the “moral” (similar to a fable) of the work. A significant number of the author’s poems end precisely with an aphorism, which makes it possible to assert that in such cases the lyrical composition acquires, to a certain extent, the traits of epic poetry.The civic-patriotic polyphonic poems-interpretations of V. Symonenko, the scientists are convinced, are characterized by civic responsibility and passion. The author realizes them primarily through the stylistic device of contrast.Thus, the authors in their article have implemented several scientific tasks: they have identified the genre nature of V. Symonenko's poems; they have analyzed works of various genres to demonstrate the wide amplitude of the author's artistic world; based on the theoretical and literary aspects of the composition of lyrical verbal canvases, they have revealed the poetics of the compositions of individual poems by the artist of the sixties.У статті на матеріалі лірики українського письменника-шістдесятника Василя Симоненка розкрито жанрову специфіку окремих його творів та осмислено поетику композиції того чи того вірша.Доведено, що лірика В. Симоненка в аспекті жанру багатоманітна. Це – громадянсько-патріотичні поліфонічні вірші-інтерпретації; інтимні (рідше – інтимно-пейзажні) вірші-одивнення; лірична колискова-казка; психологічна поезія; гумористичні та інвективні жанри, зокрема гостро викривальні звернення, гумористично-сатиричні мініатюри, гумористичні та сатиричні епітафії, поетичні послання тощо. Деякі твори перебувають на межі кількох жанрів: на перехресті пейзажної та філософської лірики; на межі громадянської і філософської лірики, почасти публіцистики тощо.З’ясовуючи сутність питання про композицію ліричних текстів В. Симоненка, авторки спиралися на теоретико-літературні постулати про те, що складниками композиції є дві групи головних елементів – текстуальних і надтекстуальних, та на те, що в ліричному творі увага в композиційному аспекті концентрована на розвитку почуття. Тому при композиційному аналізі конкретного вірша В. Симоненка виділяли переконливі етапи розгортання почуття (вихідний момент у розвитку почуття; власне розвиток почуття; кульмінація ліричного почуття (не завжди надається для виокремлення; авторський висновок). У статті акцентовано: В. Симоненка нерідко вдається до сконцентровано-афористичного виразу, який стає «мораллю» твору.Для громадянсько-патріотичних поліфонічних віршів-інтерпретацій В. Симоненка, переконані науковиці, прикметні громадянська відповідальність та пристрасність. Автор реалізує їх передовсім за допомогою стилістичного прийому контрастності.Таким чином, авторки у своїй статті зреалізували кілька наукових завдань: виокремили жанрову природу віршів В. Симоненка; проаналізували твори різних жанрів, щоб засвідчити широку амплітуду мистецького світу автора; спираючись на теоретико-літературні аспекти композиції ліричних словесних полотен, розкрили поетику композицій окремих віршів митця-шістдесятника
КОНЦЕПЦІЯ ВКОРІНЕНОСТІ В ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВІ
Get PDFThis study explores the concept of rootedness as a theoretical and practical category within contemporary translation studies. Traditionally overshadowed by notions of mobility, hybridity, and cultural fluidity, rootedness has remained underexplored despite its significance for understanding the translator’s identity, ethics, and sociocultural positioning. In contrast to the idealized image of the neutral or “invisible” translator, this paper presents rootedness as a dynamic framework that encompasses cultural, linguistic, ideological, and affective embeddedness. The analysis draws on foundational theories by Antoine Berman, Lawrence Venuti, Gayatri Spivak, Homi Bhabha, and Edward Said, situating rootedness at the intersection of postcolonial critique, translator subjectivity, and cultural resistance. The research emphasizes that rootedness should not be equated with essentialism or nationalism, but rather with an awareness of one’s situatedness in cultural history and linguistic tradition. It explores how the translator’s conscious (or unconscious) rootedness influences translational strategies, ethical choices, and audience engagement, especially when working with marginalized or subaltern voices. Particular attention is given to the Ukrainian context, especially since the full-scale Russian invasion in 2022. The paper examines how Ukrainian translators – many of whom have been displaced or forced into exile – negotiate rootedness amid trauma, loss, and geopolitical rupture. Case studies include the cultural and translational activism of Iryna Starovoyt, Ostap Slyvynsky’s War Diaries project, and the international initiatives led by Kateryna Kazimirova and the Translators for Ukraine collective. These examples demonstrate that rootedness can be reconstituted under conditions of forced migration, functioning as a resource for cultural resilience, ethical authorship, and national representation in the global literary field. By combining theoretical perspectives with contemporary empirical examples, this study proposes rootedness as a productive category for translation theory – one that challenges the false binary between local and global, and affirms the translator’s role as both cultural mediator and politically engaged subject. The findings contribute to a more nuanced understanding of translation as a context-dependent, ethically charged, and ideologically situated act, particularly in contexts of postcolonial transition and wartime crisis.Праця досліджує концепцію вкоріненості як теоретичної та практичної категорії в сучасному перекладознавстві. Традиційно упосліджена поняттями мобільності, гібридності та культурної плинності, вкоріненість залишається недостатньо дослідженою, незважаючи на її значення для розуміння ідентичності, етики та соціокультурного позиціонування перекладача. На відміну від ідеалізованого бачення нейтрального або «невидимого» перекладача, ця стаття представляє вкоріненість як динамічну структуру, що охоплює культурну, лінгвістичну, ідеологічну та афективну вбудованість. Аналіз спирається на фундаментальні теорії Антуана Бермана, Лоуренса Венуті, Гаятрі Співак, Гомі Бгабги та Едварда Саїда, розміщуючи вкоріненість на перетині постколоніальної критики, суб'єктивності перекладача та культурного опору. Дослідження підкреслює, що вкоріненість не слід ототожнювати з есенціалізмом чи націоналізмом, а радше з усвідомленням власної ніші в культурній історії та лінгвістичній традиції. Воно досліджує, як свідома (чи несвідома) вкоріненість перекладача впливає на перекладацькі стратегії, етичний вибір та залучення аудиторії, особливо під час роботи з маргіналізованими або підвладними культурами. Особлива увага приділяється українському контексту, особливо після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. У статті досліджується, як українські перекладачі, багато з яких були переміщені або змушені покинути країну, досягають вкоріненості посеред травм, втрат та геополітичної кризи. Стаття досліджує культурний та перекладацький активізм Ірини Старовойт, проєкт «Воєнні щоденники» Остапа Сливинського та міжнародні ініціативи, очолювані Катериною Казиміровою та колективом «Перекладачі для України». Ці приклади демонструють, що вкоріненість може бути відновлена в умовах вимушеної міграції, функціонуючи як ресурс для культурної стійкості, етичного авторства та національного представництва у світовому літературному полі. Поєднуючи теоретичні перспективи із сучасними емпіричними матеріалами, це дослідження пропагує вкоріненість як продуктивну категорію теорії перекладу – таку, що ставить під сумнів хибну бінарність між локальним та глобальним, і утверджує роль перекладача як культурного посередника та політично залученого суб'єкта. Результати дослідження сприяють більш глибокому розумінню перекладу як контекстно-залежного, етично спрямованого та ідеологічно обумовленого акту, особливо в контексті постколоніального переходу та воєнної кризи
СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ЧИННИК ДЕФОРМАЦІЇ МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА
Get PDFThe article explores the stereotyping of the Ukrainian language as one of the factors contributing to the deformation of the linguistic environment. The relevance of the study stems from the need for a deeper understanding of the phenomena that influence the language behavior of modern Ukrainians, shape their linguistic consciousness, and determine communicative practices. The main focus is on the analysis of widespread stereotypes about the Ukrainian language in mass consciousness, their origins, and their impact on language identity, information and communicative security, and the ecology of the language environment. The article outlines ecolinguistic approaches to studying the linguistic environment, which consider language as an integral part of the information ecosystem of society. The analysis of common stereotypes about the Ukrainian language includes such widespread perceptions as beliefs about the instability of language norms; the conviction that the Ukrainian language has an artificial or mixed origin; prejudices regarding the widespread use of “surzhyk” (mixed language); and everyday myths about the “borrowed” or “simplified” nature of the language. Particular attention is paid to the analysis of a sociolinguistic survey, which confirmed the wide presence of such prejudices among Ukrainians. The study shows that these stereotypes are often reinforced both by historical traumas (colonial past, Russification, language repressions) and by modern ideological narratives aimed at lowering the status of the Ukrainian language. At the same time, everyday communication practices, the lack of systematic language education, and a simplified attitude toward language norms play a significant role in reproducing language stereotypes. The article argues that the stereotyping of the Ukrainian language is one of the factors of information and communicative toxicity, which leads to the distortion of linguistic consciousness, linguistic insecurity, and the devaluation of the Ukrainian language’s prestige in society.This phenomenon is identified as a factor that complicates the formation of a sustainable language environment and requires systematic efforts to overcome it.У статті розглянуто стереотипізацію української мови як один із чинників деформації мовного середовища. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю глибшого осмислення явищ, що впливають на мовну поведінку сучасних українців, формують їхню мовну свідомість та визначають комунікативні практики. У центрі уваги – аналіз поширених у масовій свідомості стереотипів щодо української мови, їхніх джерел та впливу на мовну ідентичність, інформаційно-комунікативну безпеку та екологію мовного простору.У статті окреслено еколінгвістичні підходи до вивчення мовного середовища, що передбачають розгляд мови як елемента інформаційної екосистеми суспільства. Здійснено аналіз стереотипів щодо української мови, найпоширенішими з яких є: уявлення про нестабільність мовних норм; переконання у штучному чи змішаному походженні української мови; упередження щодо масового суржикомовлення; побутові міфи про «запозиченість» чи «спрощеність» мови. Особливу увагу приділено аналізу результатів соціолінгвістичного опитування, яке підтвердило широку присутність таких упереджень серед українців. Показано, що стереотипи часто підтримуються як історичними травмами (колоніальне минуле, русифікація, мовні репресії), так і сучасними ідеологічними наративами, спрямованими на зниження статусу української мови. Водночас значну роль у відтворенні мовних стереотипів відіграють побутові практики, відсутність системного мовного виховання та спрощене ставлення до мовної норми. У статті стверджується, що стереотипізація української мови є одним із чинників інформаційно-комунікативної токсичності, що призводить до викривлення мовної свідомості, мовної невпевненості та зниження престижу української мови в суспільстві. Це явище визначено як фактор, що ускладнює формування сталого мовного середовища та потребує системного подолання
СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ РИСИ УМОВНОГО СПОСОБУ В НІМЕЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ У ПЕРЕКЛАДАЦЬКОМУ АСПЕКТІ
Get PDFThe article "Common and Distinctive Features of the Conditional Mood in German and Ukrainian in the Translation Aspect (Based on Newspaper Articles about the European Union)" is devoted to a comparative analysis of the functioning of the conditional mood in German and Ukrainian within the framework of journalistic discourse. Particular attention is paid to the analysis of grammatical, semantic, and pragmatic features of conditional constructions used in newspaper texts devoted to the activities of the European Union, with the aim of identifying the challenges and regularities in translating from German into Ukrainian. The study examines the structural, grammatical, and lexical features of the conditional mood in both languages. The research material includes authentic German-language articles from leading print and online media outlets (such as Die Zeit, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Süddeutsche Zeitung) and their Ukrainian translations or parallel texts in Ukrainian media.The article analyzes the use of Konjunktiv I and Konjunktiv II in German texts to convey hypothetical situations, indirect speech, assumptions, doubt, or evaluation, as well as the means of reproducing these meanings in Ukrainian – analytical constructions with the particle би, conditional conjunctions, intonation patterns, and others. Special attention is paid to translation techniques, among which are the use of the indicative mood, the Ukrainian conditional mood, modal constructions, omission of the conjunctive form, syntactic restructuring, and constructions with the conjunction ніби ("as if"). The study shows that the conditional mood in journalistic texts often serves not only a grammatical but also a stylistic function – softening statements, indicating hypothetical content, or expressing political politeness. This requires the translator to demonstrate not only linguistic but also cultural and discursive sensitivity. The article emphasizes the importance of adequate rendering of the conditional mood to preserve the modal meaning and pragmatic force of the original text. The findings may be useful for professionals in the fields of translation, media linguistics, and intercultural communication.Стаття «Спільні та відмінні риси умовного способу у німецькій та українській мовах у перекладацькому аспекті (на матеріалі газетних статей про Європейський Союз)» присвячена зіставному аналізу функціонування умовного способу в німецькій та українській мовах у публіцистичному дискурсі. Особливу увагу приділено аналізу граматичних, семантичних і прагматичних особливостей умовних конструкцій, що використовуються у газетних текстах, присвячених діяльності Європейського Союзу, з метою виявлення труднощів і закономірностей перекладу з німецької мови українською. У запропонованій розвідці розглянуто структурно-граматичні та лексичні особливості умовного способу у німецькій та українській мовах. Матеріал дослідження становлять автентичні німецькомовні статті з провідних друкованих і онлайн-видань (наприклад, Die Zeit, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Süddeutsche Zeitung) та їхні українські переклади або паралельні тексти українських медіа. У дослідженні проаналізовано вживання форм Konjunktiv I та Konjunktiv II у німецьких текстах для вираження гіпотетичних ситуацій, непрямої мови, припущення, сумніву чи оцінки, а також засоби відтворення цих значень в українській мові – аналітичні конструкції з часткою би, умовні сполучники, інтонаційні засоби тощо. Окрему увагу приділено особливостям перекладу, з поміж яких варто виокремити переклад за допомогою дійсного способу дієслів, переклад за допомогою українського умовного способу, використання модальної конструкції, випущення кон’юнктиву і зміна синтаксичної конструкції та синтаксична конструкція зі сполучником «ніби». Дослідження демонструє, що умовний спосіб у публіцистиці часто виконує не лише граматичну, а й стилістичну функцію – знижує категоричність висловлювань, позначає гіпотетичність чи політичну ввічливість. Це потребує від перекладача не лише мовної, а й культурно-дискурсивної чутливості. Стаття підкреслює важливість адекватного відтворення умовного способу для збереження модального змісту оригіналу та його прагматичної сили. Результати дослідження можуть бути корисними для фахівців у сфері перекладу, медіалінгвістики та міжкультурної комунікації
ПИСЬМЕННИКИ ЯК ПЕРСОНАЖІ В ІСТОРИКО-ПРИГОДНИЦЬКІЙ ПРОЗІ ОЛЕКСАНДРА ГАВРОША
Get PDFThe article highlights the features of artistic construction of Ukrainian writers' images in the historical-adventure prose of Oleksandr Havrosh. It analyzes the novellas Save Taras Shevchenko and Brilliant Love from the Museum of Adventures series, in which the author combines biographical material, historical reconstruction, and artistic interpretation to create vivid, multidimensional portraits of prominent cultural figures – Taras Shevchenko, Ivan Franko, Oleksandr Afanasyev-Chuzhbynsky. The first novella tells the story of how the museum director Roman Popadynets, his son Yas, and the employee Yana travel back to Taras Shevchenko’s time and intend to save him from arrest and exile; the second describes how they attend Ivan Franko’s wedding.The article notes that portraying the writer as a character opens possibilities for actualizing or rethinking their role in history and culture. Using the motif of a magical journey through time, an adventurous plot, and psychological characterization, O. Havrosh brings historical figures closer to contemporary young readers, fostering emotional engagement and cognitive interest.O. Havrosh’s historical-adventure novellas are marked by a thorough study of documentary sources and skillful artistic interpretation of historical events and figures. By developing main and subsidiary plot lines, the author maintains reader tension and intrigue through new characters, facts, and mysteries. The action occurring simultaneously “here” and “there” adds narrative dynamism and multidimensionality. Special attention is paid to the artistic features of portraiture, character depiction, the inner world of writer-characters, their behavior, and the sociocultural context of the era, enabling readers to better understand the historical complexity and significance of these personalities.The novellas combine educational and entertaining functions, cultivating in young recipients not only knowledge but also respect for the national heritage and motivation to preserve historical memory and national identity.У статті висвітлено особливості художнього конструювання образів українських письменників у історико-пригодницькій прозі Олександра Гавроша. Проаналізовано повісті «Врятувати Тараса Шевченка» та «Геніальне кохання» із серії «Музей пригод», в яких автор поєднує біографічний матеріал, історичну реконструкцію і художню інтерпретацію, створюючи живі, багатовимірні образи видатних діячів культури – Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Афанасьєва-Чужбинського. У першій повісті розповідається про те, як директор музею раритетів Роман Попадинець, його син Ясь і працівниця Яна потрапляють у часи Тараса Шевченка і мають намір врятувати його від арешту та заслання, у другій – як вони опиняються на весіллі Івана Франка.Зауважено, що образ письменника як героя художнього твору відкриває можливості для актуалізації чи переосмислення його ролі в історії, культурі. Використовуючи мотив казкової подорожі у часі, пригодницький сюжет та психологізм персонажів, О. Гаврош наближує історичні постаті до сучасного юного читача.Історико-пригодницькі повісті О. Гавроша позначені глибиною опрацювання документальних джерел і майстерною художньою інтерпретацією історичних подій та постатей. Розгортаючи основну й побіжні сюжетні лінії, автор тримає читача в постійній напрузі, інтригує появою нових персонажів, фактів, таємниць. Дія, яка відбувається одночасно «тут» і «там», додає динаміки розповіді, робить її багатовимірною. Особливу увагу приділено художнім особливостям портретотворення, показу характерів, внутрішнього світу персонажів-письменників, їхньої поведінки і соціокультурного контексту доби. Це дозволяє читачам краще зрозуміти історичну складність і значущість цих особистостей.Повісті поєднують освітню функцію з розважальною, формуючи в юних реципієнтів не тільки знання, а й повагу до національної спадщини, мотивацію до збереження історичної пам’яті та національної ідентичності
ПРОФЕСІЙНО ОРІЄНТОВАНІ ЗАДАЧІ З ФІЗИКИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ТЕХНІЧНОГО МИСЛЕННЯ БАКАЛАВРІВ БУДІВНИЦТВА
Get PDFThe article deals with the formation of technical thinking of bachelors of civil engineering through the introduction of professionally oriented physics tasks in the educational process. Among the important indicators of bachelor’s professional training is the formation of technical thinking. However, the problem of using professionally oriented tasks in the educational process has not yet been sufficiently studied. Today, the scientific and methodological literature also insufficiently covers the role and capabilities of general education subjects, in particular physics, in preparing construction industry specialists for future professional activities, so the issues under consideration are relevant.In psychology, the concept of “technical thinking” is often equated with practical thinking. Practical thinking is carried out during practical activities and is always based on the generalization of previous practical experience. At the same time, solving practical problems is a means of forming technical thinking in the learning process.The article substantiates that it is impossible to provide high-quality engineering and construction education without physical knowledge, since knowledge of physics is the basis for mastering the disciplines of the professional training cycle. For the construction of structures and buildings, a specialist engineer needs to know and take into account physical phenomena and laws. It has been proven that the use of applied physical problems in the educational process encourages students not only to better master physics, but also to integrate physics, as a general education discipline, with professional disciplines.У статті розглянуто питання формування технічного мислення бакалаврів будівництва за допомогою впровадження в навчальний процес професійно орієнтованих задач з фізики. Серед важливих показників професійної підготовки бакалавра – формування технічного мислення. Однак проблема використання професійно орієнтованих задач в освітньому процесі ще достатньою мірою не досліджена. На сьогодні в науковій та методичній літературі також недостатньо висвітлено питання ролі й можливостей загальноосвітніх предметів, зокрема фізики, у підготовці фахівців будівельної галузі до майбутньої професійної діяльності, тому розглянуті питання є актуальними.На сьогодні в психології немає чітко визначеного поняття «технічне мислення»: його часто ототожнюють з поняттям «практичне мислення». Практичне мислення особистості здійснюється під час практичної діяльності й завжди базується на узагальненні попереднього практичного досвіду. Водночас розв’язування прикладних практичних задач у процесі навчання здобувача є засобом формування його технічного мислення.У статті обґрунтовано, що забезпечення якісної інженерно-будівельної освіти неможливе без фізичних знань, оскільки вони є базовими для подальшого опанування дисциплін циклу професійної підготовки. Наведено конкретні приклади, які показують, що для будівництва споруд і будівель інженеру-фахівцю необхідно знати й ураховувати фізичні явища та закони. Доведено, що використання в навчальному процесі прикладних фізичних задач спонукає здобувачів не тільки до кращого засвоєння фізики, а й до інтеграції фізики, як загальноосвітньої дисципліни, з дисциплінами професійного спрямування