Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University Scientific Journals
Not a member yet
885 research outputs found
Sort by
СТРУКТУРА ОНІМНОГО ПРОСТОРУ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА: ПРОБЛЕМИ СТІЙКОСТІ
Get PDFThe proper names of any language are a special cultural layer that reflects the people's worldview, the peculiarities of their economy, lifestyle, relationships, and their sense of self among close, surroundings, and the universe as a whole. The onymic words of a particular settlement are a kind of verbal coordinates in which its inhabitant lives.First of all, these are people with their official and colloquial names of individuals and families/clans. The names of geographical objects, large and small, known far beyond the region and only within it; names of linear (streets, squares, corners, hamlets) denotations, which in modern realities can have several names. Economic activity is reflected in words denoting certain enterprises, organizations, institutions, locations where it is carried out, and in the village, these are also the names of domesticated animals and birds. The spiritual quests of the inhabitants are realized in the names of churches, prayer houses, and cultural institutions. These individual onymic fields make up the onymic space of the settlement, which is always original, never literally repeated anywhere or by anyone. But it is not immutable, because the fluid life that changes the architecture of any space, including the onymic one, raises the natural question: what and how affects the stability of the onymic space as a whole and its individual fields?The proposed article attempts to describe observations on the unique functioning of proper name fields in Tsybuleve village, Kropyvnytskyi district (formerly Znamianka district) of the Kirovohrad region. The scientific interest is projected onto the stable/variable in the onymic names of rural objects, the reasons and directions of updating groups of certain names, the disappearance or appearance of new fields. The entire onymic space did not become the object of research, since the interest is aroused by unique groups that distinguish one settlement from another at the level of proper names.Власні назви будь-якої мови є особливим культурним шаром, де віддзеркалюється світобачення народу, особливості його господарювання, побуту, стосунків, відчуття себе серед близького, навколишнього й Усесвіту загалом. Слова-оніми окремого населеного пункту – це своєрідні словесні координати, у яких живе його мешканець. Передусім – це люди з їхніми офіційними й просторічними найменуваннями окремого індивіда й сімей/родів. Назви географічних об’єктів, великих і малих, відомих далеко за межами регіону і тільки в ньому; назви лінійних (вулиці, площі, кутки, хутори) денотатів, які в сучасних реаліях можуть мати по кілька найменувань. Господарська діяльність відбита в словах на позначення тих чи тих підприємств, організацій, установ, локацій, де вона здійснюється, а в селі – це й назви приручених тварин, птахів. Духовні шукання мешканців реалізовані в назвах церков, молитовних будинків, закладів культури. Є більш-менш окреслене коло найменувань місць відпочинку. Ці окремі онімні поля складають онімний простір населеного пункту, який завжди оригінальний, ніде й ніким дослівно не повторений. Але він не є й статичним, бо плинне життя, яке змінює архітектоніку будь-якого простору, зокрема й онімного. Виникає закономірне питання: що і як впливає на стійкість онімного простору загалом й окремих його полів? Пропонована стаття є спробою описати спостереження над особливостями функціонування окремих полів власних назв с. Цибулевого Кропивницького району (кол. Знам’янський р-н) Кіровоградської області.Науковий інтерес спроєктовано на стабільне/змінне в онімних найменуваннях сільських об’єктів, причини й напрямки оновлення груп тих чи тих назв, зникнення чи появу нових полів. Увесь онімний простір не став об’єктом дослідження, оскільки цікавість викликають самобутні групи, які відрізняють один населений пункт від іншого на рівні власних назв
ЖІНОЧА КРАСА У ВІКТОРІАНСЬКУ ДОБУ: КУЛЬТУРНІ ДИХОТОМІЇ ТА ЛІТЕРАТУРНІ АРХЕТИПИ
Get PDFThis article offers a nuanced linguistic analysis of the sophisticated lexical strategies used to portray female beauty as a moral and ideological concept in Victorian novels and their Neo-Victorian reinterpretations. Through a comparative study of works by Charlotte Brontë, George Eliot, Thomas Hardy, and William Makepeace Thackeray – alongside key Neo-Victorian responses by John Fowles and A. S. Byatt – the analysis uncovers a pervasive Victorian duality: the clash between superficial physical attractiveness and deep spiritual virtue. This contrast functioned as a subtle means of social control, connecting a woman’s appearance to assumptions about her intellect, morality, and social standing within patriarchal systems. The research identifies recurring antonymic lexical pairs (e.g., “material” vs. “spiritual,” “rosy” vs. “pale”), highlighting the moral and emotional meanings embedded in descriptions of female beauty. While terms for physical attractiveness often suggest frivolity or moral weakness, references to “pale” or “subdued” beauty raise spiritual qualities as signs of true worth. Special focus is given to the symbolism of body parts – especially eyes and mouth – as well as the gendered views of beauty and the frequent personification of the “soul.” In Neo-Victorian texts, this contrast is partly challenged through efforts to connect outer and inner beauty, reflecting shifting attitudes and showing how literature can help shape changing cultural conversations about femininity. By tracing how Victorian and Neo-Victorian authors negotiated beauty ideals, the study highlights the enduring influence of literature in shaping and contesting cultural archetypes. These findings underscore the continued relevance of Victorian notions of beauty in contemporary discussions of gender, objectification, and empowerment, and call for further interdisciplinary research into how language reflects and constructs norms across cultures and historical eras.У статті проведено ретельний лінгвістичний аналіз складних лексичних стратегій, які використовуються для конструювання жіночої краси як моральної та ідеологічної категорії у вікторіанських романах та їхніх неовікторіанських інтерпретаціях. Шляхом порівняльного дослідження творів Шарлотти Бронте, Джордж Еліот, Томаса Гарді та Вільяма Теккерея разом із ключовими неовікторіанськими текстами Джона Фаулза та А. С. Байєтт аналіз виявляє стійку вікторіанську дуальність: протиставлення поверхової фізичної привабливості глибинній духовній цінності. Цей контраст функціонував як прихований механізм соціального контролю, що пов’язував зовнішність жінки з уявленнями про її інтелект, моральність і статус у патріархальному суспільстві. Дослідження виокремлює повторювані антонімічні лексичні пари (наприклад, «матеріальне» – «духовне», «рожеве» – «бліде»), які підкреслюють моральні й емоційні конотації описів жіночої краси. Вербалізація фізичної привабливості часто набуває негативних відтінків, асоціюючи героїнь із легковажністю чи моральним занепадом, тоді як згадки про «бліду» чи «стриману» красу презентують духовні якості як справжню цінність. Особливу увагу приділено символіці частин тіла – зокрема очей і вуст – а також гендерному сприйняттю краси та частому уособленню «душі». У неовікторіанських творах ця дихотомія частково згладжується завдяки спробам поєднати зовнішню й внутрішню красу, що свідчить про зміну ставлення та здатність літератури бути медіатором у розвитку культурних діалогів про жіночність. Відстежуючи, як вікторіанські та неовікторіанські автори трактували ідеали краси, дослідження підкреслює тривалий вплив літератури на формування та переосмислення культурних архетипів. Ці висновки висвітлюють актуальність вікторіанських уявлень про красу в сучасних дискусіях щодо гендеру, об’єктивації та емансипації жінок, а також закликають до подальших міждисциплінарних досліджень того, як мова відображає й конструює норми в різних культурах та історичних епохах
МИСТЕЦЬКО-ТВОРЧИЙ ТЕМАТОЛОГІЧНИЙ СЕГМЕНТ ЛИСТІВ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО ДО ОЛЕКСАНДРИ АПЛАКСІНОЇ
Get PDFThis article presents, for the first time, a systematic and holistic scholarly interpretation of the artistic and creative thematic dimension in Mykhаilo Kotsiubynskyi’s letters to Oleksandra Aplaksina.Since the publication of this epistolary corpus, the themes of art and creativity addressed therein hаve attracted the attention of researchers, writers, and the broader reading public. These topics have often been emphasized in biographical studies, memoir literature, and textological research within Kotsiubynskyi studiеs. However, they have not undergone focused scholarly analysis and have at times been overshadowed in favor of various “sensational” interpretations of the writer’s “private diary.” This research demonstrates that the themes of art and creativity permeate the entire body of correspondence, covering its full chronological span (1904–1913). Kotsiubynskyi articulates these ideas on a conceptual level: love becomes a poem, a drama, a song, a source of inspiration, and catharsis; whereas separation from his beloved is likened to the artist’s painful loss of sensitivity, talent, and creative capacity. The writer’s imagination frames time spent with his beloved as one of shared literary engagement, conversations about art and cultural preferences, and thoughtful listening to the opinion of his most cherished “first recipient” of his works.Art in the letters is portrayed as an еssential attribute of the author’s existence – a subject of his interest and admiration, and a sphere of creative practice. It functions as a core element of human cultural life, a means of influence, and a vehicle for personal and intellectual enlightenment. Kotsiubynskyi expresses deep interest in artistic disciplines such as literature, music, song, dance, thеatre, sculpture, architecture, photography, and cinematography.At the same time, he reveals himself as a keen appreciator of natural landscapes, human beauty, clothing, and everyday aesthetics.Creativity in the epistolary corpus is presented as a beloved literary pursuit, encompassing the psychological aspects and working phases of the writing process. It also takes the form of epistolary critique and self-crіtique, and is reflected upon in the context of literary fame. The correspondence reveals Kotsiubynskyi’s artistic personality – characterized by strong emotional intelligence, a deeply internalized aesthetic worldview, an enduring creative impulse, and a profound desire for the synergy of beauty in both life and art.У статті вперше системно-цілісно осмислено мистецько-творчий тематологічний сегмент листів М. Коцюбинського до Олександри Аплаксіної. Із часу опублікування цього епістолярію порушені в ньому теми мистецтва й творчості привертали увагу дослідників, письменників, широкого читацького загалу й не раз були закцентовані в біографістиці, мемуаристиці, текстологічних студіях із коцюбинськознавства тощо, утім предметного фахового аналізу не зазнали, а подеколи навіть затінювалися з метою «сенсаційного» прочитання «приватного щоденника» письменника. Здійснене дослідження дозволяє виснувати, що теми мистецтва й творчості наскрізні в епістолярію й практично охоплюють усю його хронологію (1904–1913 рр.). М. Коцюбинський артикулює їх на рівні концептів: любов – це поема, драма, пісня, натхнення, катарсис; натомість розлука з милою – мов болісна втрата митцем чуттів, хисту, здатності до праці. Час із коханою уява художника слова моделює як спільне захопливе читання, розмови про мистецтво, культурні смаки, вдячне дослухання до думки найбажанішої «першої реципієнтки» про його твори тощо.Мистецтво в листах репрезентоване як питомий атрибут екзистенції їх автора, об’єкт його інтересу, захоплення й предмет творчої практики; як елемент культурного буття людини, спосіб впливу на неї, шлях її «просвіти». У полі глибокого зацікавлення М. Коцюбинського – художня література, музика, пісня, танок, театр, скульптура, архітектура, фотографія, кінематограф. Водночас він глибокий поціновувач краси ландшафту, людини, костюма, естет у побутових дрібницях. Творчість в епістолярію проговорена як улюблена літературна праця, процес написання твору в його психологічних вимірах і робочих етапах, формат епістолярної критики й автокритики, відрефлексовані в аспекті слави.Кореспонденції окреслюють мистецьку особистість М. Коцюбинського – із потужним емоційним інтелектом, питомим естетичним світосприйняттям і самовираженням, великою здатністю й потребою творити, жагою синергії краси в житті й мистецтві
ГЕРМЕНЕВТИКА ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Get PDFThe article explores hermeneutics as an effective methodological tool in the study of Ukrainian literature.Emphasis is placed on its philosophical foundations, historical origins, and the transformations that have rendered the hermeneutic approach a universal means of interpreting literary texts within cultural, historical, and individual contexts. The core concepts developed by F. Schleiermacher, W. Dilthey, H.-G. Gadamer, and P. Ricoeur – such as “text,” “interpretation,” “author,” “reader,” “horizon of understanding,” and the “hermeneutic circle” – are analyzed as the theoretical pillars of modern hermeneutics. It is shown that hermeneutics allows not only for the reconstruction of the meaning intended by the author but also for uncovering layers of significance shaped by cultural-historical context and reader reception.Special attention is given to the development of hermeneutics in Ukrainian philology, particularly in the works of M. Zubrytska, T. Hundorova, and M. Ilnytskyi, who have consistently applied interpretative strategies in the study of Ukrainian literary texts. Through the analysis of works by Lesia Ukrainka, Olha Kobylianska, Valerii Shevchuk, Lina Kostenko, and Oksana Zabuzhko, the article demonstrates how the hermeneutic approach enables a deeper understanding of symbolism, existential themes, identity narratives, and gender discourse.The article also examines the challenges and prospects of hermeneutics in the context of digital culture. It addresses the specifics of interpreting electronic texts, hypertexts, and multimedia formats, where the reader becomes not only an interpreter but also an active participant in the creation of meaning. In conclusion, the article argues for the continuing relevance and adaptability of the hermeneutic method as a vital tool of contemporary humanities.У статті розглядається герменевтика як ефективний методологічний інструмент у дослідженні української літератури. Акцент зроблено на її філософському підґрунті, історичних джерелах та трансформаціях, які зробили герменевтичний підхід універсальним засобом інтерпретації художнього тексту в контексті культури, історії та індивідуального досвіду. Проаналізовано основні концепції Ф. Шляєрмахера, В. Дільтея, Г.-Ґ. Ґадамера, П. Рікера, які сформували теоретичні засади сучасної герменевтики, а також окреслено ключові поняття – «текст», «інтерпретація», «автор», «читач», «горизонт розуміння», «герменевтичне коло».Показано, що герменевтика дозволяє виявляти не лише зміст, закладений автором, а й смислові нашарування, зумовлені культурно-історичним контекстом та читацькою рецепцією.Окрема увага приділяється розвитку герменевтики в українській філології, зокрема в працях М. Зубрицької, Т. Гундорової, М. Ільницького, які послідовно застосовують інтерпретаційні стратегії у вивченні творів українських авторів. На прикладах текстів Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Валерія Шевчука, Ліни Костенко, Оксани Забужко продемонстровано, як герменевтичний підхід сприяє глибшому осмисленню символіки, екзистенційної проблематики, ідентичнісних моделей і гендерних наративів. У статті також розглянуто виклики та перспективи герменевтики в умовах цифрової культури. Проаналізовано специфіку інтерпретації електронних текстів, гіпертекстуальних і мультимедійних форматів, які вимагають нового рівня читацької активності. У підсумку обґрунтовано, що герменевтичний метод зберігає актуальність як адаптивний інструмент сучасного гуманітарного знання, здатний ефективно функціонувати в умовах трансформацій літературного процесу
ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ НИЗЬКОРІВНЕВОГО ПРОГРАМУВАННЯ
Get PDFThe article presents the results of a study on methods of organizing a working environment for teaching the basics of low-level programming. Emphasis is placed on the use of simple and accessible software development tools. Due to the discontinuation of support for 16-bit programs, it is proposed to organize a working environment based on the MASM32 assembler with the Irvine32 input/output library. In the computer architecture course, more attention is paid to the principles of computer systems functioning and the assembler programs buildings.Scientific publications on the organization of programming education for beginners, low-level programming training, and the use of development environments in the educational process were analyzed. Based on the analysis, requirements for editors/programming environments were formulated.Teaching the fundamentals of low-level programming is proposed to be carried out in stages. At the initial stages, students become familiar with the organization of a programming learning environment based on the chosen assembler, learn the principle of program translation using console commands and batch command files. At the next stages, it is proposed to use text editors with a set of programming support functions, automation of the compilation and debugging process.According to the requirements for software development environments, the functionality of the simple editor HiEditor and the more advanced editor Notepad++ were analyzed. It was found that although the considered editors do not have all the desired functions, they can be added by creating user commands to call third-party programs, including the assembler, linker, and debugger. An analysis of the capabilities of the professional IDE Visual Studio showed that it can also be used for assembler programming, but this requires numerous settings.У статті подано результати дослідження способів організації робочого середовища для навчання основ низькорівневого програмування. Наголошено на використанні простих і доступних засобів розробки програм. З огляду на припинення підтримки 16-розрядних програм, пропонується організувати робоче середовище на основі асемблера MASM32 з бібліотекою введення-виведення Irvine32. У курсі архітектури обчислювальних систем більша увага приділяється принципам функціонування обчислювальних систем та перетворення асемблерних програм у виконувані модулі.Проаналізовано наукові публікації з питань організації навчання програмування початківців, навчання низькорівневого програмування та використання середовищ розробки в навчальному процесі. На основі аналізу сформульовано вимоги до редакторів / середовищ для програмування. Навчання основ низькорівневого програмування пропонується здійснювати поетапно. На початкових етапах студенти ознайомлюються з організацією навчального середовища для програмування на основі обраного асемблера, засвоюють принцип трансляції програм за допомогою консольних команд та пакетних командних файлів. На наступних етапах пропонується використовувати текстові редактори з набором функцій підтримки програмування, автоматизації процесу компіляції та налагодження.Згідно з вимогами до середовищ розробки програм, проаналізовано функціональні можливості простого редактора HiEditor та більш розвиненого редактора Notepad++. З’ясовано, що хоча розглянуті редактори не мають усіх бажаних функцій, проте їх можна додати шляхом створення команд користувача для виклику сторонніх програм, зокрема асемблера, компонувальника та налагоджувача. Аналіз можливостей професійного IDE Visual Studio показав, що його також можна використовувати для програмування мовою асемблера, але це потребує численних налаштувань
РОЗВИТОК ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ХІМІЇ
Get PDFThe article is dedicated to the formation and development of research competence in future chemistry teachers.Today, a teacher must possess a wide range of competencies that characterize them as both an individual and a professional, among which research skills and abilities play an important role. In the context of modern information society and the continuous development of science and technology, the formation and enhancement of research competence in future teachers, especially chemistry teachers, are critically important for their success in their future professional careers.The authors propose organizing the educational process in a way that promotes the development of research competence by utilizing active learning methods such as problem-based learning, project-based activities, and case studies. They also suggest engaging students in real research activities, including participation in scientific projects, conferences, competitions, work in scientific circles and laboratories, as well as providing opportunities for independent selection of research topics, conducting experiments, and analyzing results.According to the authors, an effective educational tool for the formation and development of research competence in future chemistry teachers is research activity conducted alongside the educational process. This includes coursework, participation in scientific circles and research groups, involvement in international research programs, meetings with leading specialists, participation in scientific conferences at various levels, and engagement in competitions for the best student research work. The article substantiates the possibilities of using educational and scientific research tasks to foster research competence in future chemistry teachers. An example of a research project on the topic “Determination of Physicochemical Parameters in Berries” with study results is provided.It has been determined that research competence is an essential component of the professional mastery of modern chemistry teachers, a key factor in their successful development, and a necessary condition for their professional growth.Статтю присвячено формуванню й розвитку дослідницької компетентності майбутніх учителів хімії. Сьогодні вчитель повинен володіти широким спектром компетентностей, що характеризують його як особистість та професіонала, серед яких важливе місце посідають дослідницькі вміння та навички. В умовах сучасного інформаційного суспільства й постійного розвитку науки й технологій, формування та розвиток дослідницької компетентності в майбутніх педагогів, особливо вчителів хімії, є критично важливим для їх успіху в майбутній професійній діяльності.Автори пропонують організовувати освітній процес, спрямований на розвиток дослідницької компетентності з використанням активних методів навчання, як-от проблемне навчання, проєктна діяльність, кейс-стаді тощо; залучення студентів до реальної дослідницької діяльності, зокрема робота в наукових гуртках та лабораторіях; надання можливості самостійно вибирати тему дослідження, проводити експерименти та аналізувати результати тощо. Ефективним освітнім інструментом, на думку авторів, формування та розвитку в майбутніх учителів хімії дослідницької компетентності є дослідна діяльність, паралельна освітньому процесу, яка здійснюється під час виконання курсових робіт, робота в наукових гуртках та проблемних групах, участь у міжнародних пошукових програмах, участь у роботі наукових конференцій різного рівня, участь студентів у конкурсах на кращу наукову студентську роботу тощо. У статті обґрунтовуються можливості використання навчально-дослідницьких та науково-дослідницьких завдань з метою формування й розвитку дослідницької компетентності майбутнього вчителя хімії. Наведено приклад науково-дослідницького проєкту на тему «Визначення фізико-хімічних показників у ягодах» з результатами досліджень.З’ясовано, що дослідницька компетентність є важливим складником професійної майстерності сучасних учителів хімії, ключовим фактором їхнього успішного розвитку й необхідною умовою становлення їх професіоналізму
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ МОЛОДІ УРСР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1950-х – 1980-х рр.
Get PDFThe article attempts to analyse and synthesize (generalize) the scientific contribution of Ukrainian historians, which was published during the period of state independence of Ukraine and was devoted to the problem of the cultural life of the youth of the Ukrainian SSR in the second half of the 1950s – 1980s. It was established that in general the subject of the works was aimed at studying such aspects as the influence of the ethnonational policy of the muscovite communist regime on the youth of the Ukrainian SSR, their everyday life, more specifically – the nature and specifics of the activities of youth organizations controlled by the government, etc. At the same time, scientists mainly focused on individual socio-cultural groups – secondary (pupils) and higher (students) education applicants. Occasionally, they did not bypass the problems of subcultures, which became a phenomenon of the cultural life of the Ukrainian SSR of the studied era. In the 2020s, scientific interpretations of various aspects of the cultural life of youth were expanded by the dissertations of O. Lavrut, N. Novorodovska, V. Popovych. Certain aspects of the cultural life of youth are highlighted in studies devoted to Soviet ethno-national policy in the Ukrainian SSR. It is worth emphasizing the thorough research of Yu. Kahanov. The growth of interest of scientists in the youth (student) environment was especially promoted by such a methodological direction as the history of everyday life. In general, modern Ukrainian historiography considers the cultural life of the youth of the Ukrainian SSR in the second half of the 1950s – 1980s as a complex socio-historical phenomenon that accumulated and reflected the interaction of official ideology and increasingly popular informal cultural practices (later – structures). At the same time, the attention of researchers remained focused, as before, mainly on state (party) policy, and studies of the perception/representation of cultural and social processes by the youth of the Ukrainian SSR themselves are still outside the scope of scientific cognitive interests.У статті здійснено спробу аналізу та синтезу (узагальнення) наукового доробку українських істориків, що побачив світ у добу державної незалежної України і був присвячений проблемі культурного життя молоді УРСР другої половини 1950-х–1980-х рр. Встановлено, що загалом тематика праць виявилася спрямованою на вивчення таких аспектів, як вплив етнонаціональної політики московського комуністичного режиму на молодь УРСР, її повсякденне життя, більш конкретно – характер і специфіку діяльності контрольованих владою молодіжних організацій тощо. При цьому науковці переважно зосереджували увагу на окремих соціокультурних групах – здобувачах середньої (учнях) та вищої (студентах) освіти. Принагідно не оминали проблем субкультур, що стали феноменом культурного життя УРСР досліджуваної епохи. У 2020-х рр. наукові інтерпретації різних аспектів культурного життя молоді розширили дисертації О. Лаврут, Н. Новородовської, В. Поповича. Окремі частини культурного життя молоді висвітлені в дослідженнях, присвячених радянській етно- національній політиці в УРСР. Варто наголосити на ґрунтовній розвідці Ю. Каганова. Зростанню інтересу науковців до молодіжного (студентського) середовища особливо посприяв такий методологічний напрям, як історія повсякдення. Загалом сучасна українська історіографія розглядає культурне життя молоді УРСР другої половини 1950-х–1980-х рр. як складне суспільно-історичне явище, що акумулювало й відображало взаємодію офіційної ідеології та дедалі зростаючих за своєю популярністю неформальних культурних практик (пізніше – структур). При цьому увага дослідників лишилася зосередженою, як і раніше, переважно на державній (партійній) політиці, а студії сприйняття / репрезентації культурних і соціальних процесів самою молоддю УРСР усе ще перебувають осторонь наукових пізнавальних інтересів
РОДИНА ОЛЬШАНСЬКИХ НАПЕРЕДОДНІ ТА ПІД ЧАС ПОЛЬСЬКОГО ПОВСТАННЯ 1863–1864 рр.
Get PDFThe article examines the role of the Olshansky family members in the preparation and implementation of the January Uprising of 1863–1864 in Right-Bank Ukraine. The connections of this noble Polish family with Kyiv University, some of whose students and teachers participated in the Polish uprising, are investigated. The active participation of the family members in protests, demonstrations and armed actions, as well as repressive actions by the imperial authorities, are highlighted. Particular attention is paid to the individuals of Lev, Vitalia and Romuald Olshansky, who became key participants in the revolutionary movement. Lev Olshansky participated in student protests, for which he was arrested and exiled. Also, according to the materials of the police courts, there is evidence that Vitalia Olshanska joined the demonstrative wearing of mourning, which was one of the forms of Polish protest in 1861. Romuald Olshansky led the insurgent detachment that set out from Kyiv in April–May 1863 and was defeated after a series of battles with imperial troops. The organizational and military aspects of the Olshanskys' participation in the uprising are analyzed, in particular the process of producing the “Golden Letters” of providing weapons and material resources, as well as the tactical maneuvers of R. Olshansky's detachment. The relationship with other figures of the uprising, such as Isidor Kopernytsky, Stanislav Tarasevich and Vladislav Rudnytsky, is investigated. The repressive measures of the tsarist administration against the participants of the uprising are considered. The course of the investigation, trials and conditions of imprisonment of the Olshanskys are highlighted, which became a reflection of the general policy of the empire towards the Polish resistance movement. Key attention is paid to the case of Romuald Olshansky, his sentence and execution in the Kyiv Fortress in January 1864. In conclusion, based on archival materials, memoirs of contemporaries and scientific works, the article determines the importance of the Olshansky family in the development of the Polish national liberation movement in the middle of the 19th century. The Olshansky house became one of the key centers in the preparation of the Polish armed uprising in Kyiv in the spring of 1863, and representatives of this family became one of the most active participants in demonstrations and armed struggle against the Russian Empire.У статті розглянуто роль членів родини Ольшанських у підготовці та реалізації Січневого повстання 1863–1864 рр. на Правобережній Україні. Досліджено зв’язки цієї шляхетської польської родини з Київським університетом, частина студентів і викладачів якого брали участь у польському повстанні. Висвітлено активну участь представників родини в протестах, маніфестаціях і збройних виступах, а також репресивні дії з боку імперської влади. Окрему увагу приділено особам Льва, Віталії та Ромуальда Ольшанських, які стали ключовими учасниками революційного руху. Лев Ольшанський брав участь у студентських протестах, за що зазнав арешту й заслання. Також за матеріалами поліцейських судів є свідчення, що Віталія Ольшанська долучилася до демонстративного носіння трауру, що було однією з форм польського протесту на 1861 рік. Ромуальд Ольшанський очолив повстанський загін, що виступив із Києва у квітні – травні 1863 р. й зазнав поразки після серії боїв з імперськими військами. Проаналізовано організаційні та військові аспекти участі Ольшанських у повстанні, зокрема процес виготовлення «Золотих грамот» забезпечення зброєю та матеріальними ресурсами, а також тактичні маневри загону Р. Ольшанського. Досліджено взаємозв’язки з іншими діячами повстання, як-от Ісидор Коперницький, Станіслав Тарасевич і Владислав Рудницький. Розглянуто репресивні заходи царської адміністрації щодо учасників повстання. Висвітлено перебіг слідства, судових процесів та умови ув’язнення Ольшанських, що стали відображенням загальної політики імперії щодо польського руху опору. Ключову увагу приділено справі Ромуальда Ольшанського, його вироку та страті в Київській фортеці в січні 1864 р. У підсумку на основі архівних матеріалів, спогадів сучасників і наукових праць стаття визначає значення родини Ольшанських у розвитку національно-визвольного руху польського руху в середині XIX ст. Будинок Ольшанських став одним із ключових осередків під час підготовки польського збройного повстання в Києві навесні 1863 р., а представники цієї родини стали одними з найактивніших учасників демонстрацій і збройної боротьби супроти Російської імперії
ВПЛИВ СУДОВОЇ РЕФОРМИ 1864 РОКУ НА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АДВОКАТУРИ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ С ТОЛІТТЯ
Get PDFThe article contains an analysis of the development of the institution of advocacy in the Nadnipryansk Ukraine in the 19th century after the judicial reform of 1864; the conditions and grounds for acquiring status of sworn attorneys, aspects of the disciplinary responsibility of a lawyer (attorney at law) with reference to the provisions of the law regulating the said relations. The concept of a sworn attorney is revealed, the differences in status and rights between a sworn attorney and a private attorney are noted. The procedure and order of appealing decisions on refusal to accept as the sworn attorneys is described. It is stated that it is impossible to appeal decisions refusing to admit attorneys to the sworn attorney on grounds specified by law. It is indicated which persons cannot obtain the status of a sworn attorney in accordance with the law. A list of restrictions that the law imposes on sworn attorneys regarding their actions related to professional activities: regarding disclosure of secrets, representation of a person, conclusion of contracts, etc. is provided. The relations and issues in the activities of Councils and sworn attorneys that were not regulated by current legislation are indicated. A list of issues that were independently regulated by the Councils of Sworn Attorneys due to the lack of their regulation by the legislator (including the procedure and principles of disciplinary liability of sworn attorneys) is indicated. The procedure for creating a councils of sworn attorneys and its significance are described. At the same time, it is stated that they are under the control of the Court Chamber and the general meeting of sworn attorneys. The method of inhibiting the creation of Councils of Jury Attorneys in the judicial districts of Ukraine (Kharkiv, Kyiv and Odesa) is reflected. The reasons and purpose of the authorities' suspension of the creation of the Сouncils of sworn attorneys, the transfer of all their functions to district courts, and the transfer of the right to grant the status of a sworn attorney personally to the Minister of Justice are indicated. Thus, the actions of the tsarist government aimed at stopping the formation and development of an independent institute of the bar, transferring functions from elected self-government Сouncils of sworn attorneys to courts as authorities of state power, are highlighted. The above facts indicate the tsarist authorities' disinterest in the existence of an independent sworn attorneys and prove that, having begun its creation, the authorities took all measures to inhibit the creation and development of an independent bar, to level all declared democratic principles by adopting relevant legislative acts.У статті проаналізовано розвиток інституту адвокатури в Наддніпрянській Україні в ХІХ столітті після судової реформи 1864 року, умов та підстав набуття статусу адвоката (присяжного повіреного), висвітлено повноваження рад присяжних повірених, аспекти дисциплінарної відповідальності адвоката (присяжного повіреного) з посиланням на норми законодавства щодо регулювання вказаних відносин. Розкрито поняття присяжного повіреного, зазначено відмінності в статусі та правах між присяжним і приватним повіреним. Описано процедуру та порядок оскарження рішень про відмову в прийняття в присяжні повірені. Зазначено про неможливість оскарження рішень про відмову в прийнятті в присяжні повірені з визначених законодавством підстав. Указано, які особи взагалі не могли здобути статус присяжного повіреного відповідно до вимог законодавства. Відображено перелік визначених законодавством заборон присяжним повіреним на вчинення дій, пов’язаних з їхньою діяльністю: розголошення таємниці, представництво певних осіб, укладення певних угод тощо. Зазначено відносини та питання в діяльності Рад та присяжних повірених, які не були врегульовані чинним законодавством. Указано перелік питань, які самостійно регулювалися Радами присяжних повірених у зв’язку з відсутністю їх регулювання законодавцем (зокрема, щодо процедури та принципів дисциплінарної відповідальності присяжних повірених). Описано процедуру створення Рад присяжних повірених, їх повноваження. Водночас зазначено про їх підконтрольність Судовим платам та загальним зборам присяжних повірених. Відображено спосіб гальмування створення Рад присяжних повірених в судових округах України (Харківському, Київському та Одеському). Зазначено про підстави та мету призупинення владою створення Рад присяжних повірених, про передавання всіх їхніх функцій окружним судам та передавання права надавати статус присяжного повіреного особисто Міністру юстиції. Так, висвітлено дії царського уряду, націлені зупинити становлення та розвиток незалежного інституту адвокатури, передати функції від виборних органів самоврядування присяжних повірених до судів як органів державної влади
ПРОБЛЕМА АЛЕКСИТИМІЇ В СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ
Get PDFThe article deals with the phenomenon of alexithymia, which is a multidimensional psychological phenomenoncharacterized by difficulties in recognizing, expressing and verbalizing one's own emotions.It has been determined that alexithymia undoubtedly affects the emotional sphere, communication and interpersonal relationships of a person, characterized by difficulties in identifying, expressing and understanding one's own emotions, which complicates social adaptation and self-reflection.Given the growing number of cases of psychosomatic and addictive disorders accompanied by alexithymia, the study of this phenomenon is particularly relevant.A theoretical study of the basics of alexithymia from different theoretical perspectives, such as biopsychosocial,psychodynamic, and neurobiological, provides a comprehensive and holistic understanding of alexithymia andhelps in the development of effective diagnostic methods. In addition to affecting individual functioning, alexithymia has implications for the broader social context,including professional activities, interpersonal relationships, and overall social integration. A person’s inabilityto realize and regulate their own emotions can cause difficulties in teamwork, increase the level of conflict in relationships, and reduce the effectiveness of social interaction.It has been determined that this problem is especially relevant in the modern world, where high levels of stress, information overload and emotional burnout contribute to the development of alexithymic tendencies, becauseundoubtedly difficulties in expressing emotions complicate life, affect the effectiveness of interpersonal relationships, and have a significant impact on the emotional well-being of the individual and the psychosomatic state.In this regard, the role of alexithymia in psychotherapeutic practice is of particular interest, as the limited abilityto reflect and realize one’s own feelings can make it difficult to work with clientsУ статті здійснено розгляд явища алекситимії, який є багатовимірним психологічним феноменом, що характеризується труднощами в розпізнаванні, вираженні та вербалізації власних емоцій. Визначено, що алекситимія, безперечно, впливає на емоційну сферу, комунікацію та міжособистісні взаємини особистості, характеризуючись труднощами в ідентифікації, вираженні та розумінні власних емоцій, що ускладнює соціальну адаптацію та саморефлексію.З огляду на збільшення кількості випадків психосоматичних та адиктивних розладів, які супроводжуються алекситимією, вивчення цього явища є особливо актуальним.Теоретичне дослідження основ алекситимії з різних теоретичних перспектив, як-от біопсихосоціальна, психодинамічна, нейробіологічна, забезпечує комплексне й цілісне розуміння алекситимії та допомагає в розробці ефективних методів діагностики. Окрім впливу на індивідуальний рівень функціонування особистості, алекситимія має значення і в ширшому соціальному контексті, зокрема у сфері професійної діяльності, міжособистісних відносин та загальної соціальної інтеграції. Нездатність людини усвідомлювати й регулювати власні емоції може спричиняти труднощі в командній роботі, підвищувати рівень конфліктності в стосунках та знижувати ефективність соціальної взаємодії.Визначено, що особливої актуальності ця проблема набуває в сучасному світі, де високий рівень стресу, інформаційного перевантаження та емоційного вигорання сприяють розвитку алекситимічних тенденцій, адже, безперечно, труднощі у вираженні емоцій ускладнюють життєдіяльність, впливають на ефективність міжособистісних стосунків значно впливаючи на емоційне благополуччя особистості та психосоматичний стан. З огляду на це, особливий інтерес становить роль алекситимії в психотерапевтичній практиці, оскільки обмежена здатність до рефлексії та усвідомлення власних почуттів може ускладнювати роботу з клієнтами